РОЗВИТОК КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОГО ТУРИЗМУ НА МИКОЛАЇВЩИНІ (друга половина ХХ – початок ХХІ ст.)

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ

Бондарчук-Чугіна Ірина Юріївна

УДК 379.85 (477.73) 19/20 (043.3)

РОЗВИТОК КУЛЬТУРНО-ІСТОРИЧНОГО ТУРИЗМУ НА
МИКОЛАЇВЩИНІ (друга половина ХХ початок ХХІ ст.)

17.00.01 теорія та історія культури

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Науковий керівник:
професор, к.п.н.
В.М. Медведєва

Київ 2007

ЗМІСТ:
Стор.
Вступ 3
Розділ І. Історіографія та джерельна база дослідження 7

Розділ ІІ. Становлення культурно-історичного туризму на Миколаївщині

2.1. Рекреаційно-туристичні ресурси Миколаївської області 22
2.2. Стан культурно-історичного туризму в Миколаївській області за радянських часів 45

Розділ ІІІ. Культурно-історичний туризм на Миколаївщині в роки незалежності

3.1. Реформування управління туристичною галуззю України як фактор його подальшого розвитку 87
3.2. Роль закладів культури в розвитку культурно-історичного
туризму 115

Висновки 142
Список використаних джерел та літератури 151

ВСТУП

Актуальність дослідження. Подальша розбудова Української держави тісно пов'язана з розвитком національної культури. Серед головних напрямів державної політики в галузі культури сьогодні розвиток туризму як вагомої складової національної культури й економіки. Протягом останніх десятиліть туризм в Україні розвивався переважно екстенсивно, інвестиційна політика передбачала зростання передусім матеріально-технічної бази з переважанням кількісних, а не якісних показників. Це зумовило певну деформацію соціально-культурних функцій туризму.
Сучасний туризм це складний соціокультурний феномен, що реалізується в різних формах організації дозвілля. У другій половині ХХ ст. він набув міжнародного визнання і став глобальним явищем, динаміка розвитку якого постійно зростає. З урахуванням цих чинників в Україні прийнято державну програму розвитку туризму до 2010 року, в якій зазначається, що туризм набуває пріоритетності в розвитку культури та економіки незалежної України.
У матеріалах міжнародної конференції „Туризм у XXI столітті”, в міжнародних документах з розвитку туризму та подорожей підкреслюється світоглядне, пізнавальне, економічне, комунікативне значення туризму як особливого соціально-культурного інституту загальнолюдської культури. У Глобальному етичному кодексі туризму ВТО (Мадрид, 1988) окремий розділ („Туристична діяльність як засіб і проблема ознайомлення з культурною спадщиною людства”) присвячений культурно-охоронній місії туризму. Відтак, набуває актуальності використання в туризмі соціально-культурного потенціалу кожного регіону, кожного народу.
Сучасний розвиток туризму в Миколаївській області є складовою процесу відродження і збереження культурно-історичної спадщини України. Його проблеми та перспективи істотним чином позначаються на загальному стані національної культури. Цим і визначається вибір теми дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах державної програми Концептуальні напрямки діяльності органів виконавчої влади щодо розвитку культури”, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 26.02.1997 р.”, державної програми Розвитку туризму в Україні до 2010 року, Закону України „Про Туризм”, Про внесення змін до закону України „Про туризм”, матеріалів міжнародних науково-практичних конференцій „Туризм на порозі ХХІ століття”, а також відповідно до плану наукових досліджень Київського національного університету культури і мистецтв.
Хронологічні рамки і географічні межі дослідження. Географічні межі дослідження окреслюються сучасною територією Миколаївської області, а хронологічні другою половиною ХХ початком ХХІ ст., коли туризм в Україні починає набувати сучасних масштабів.
Джерельну базу дослідження становлять документи державного архиву Миколаївської області, поточного архіву Миколаївського обласного управління культури, партійного архіву Миколаївського обласного комітету КП України. Крім архівних, використовувалися друковані джерела, такі як інформаційно-статистичні видання Державного комітету України по туризму, Держком-молодьспорттуризму, Держтурадміністрації України.
Мета дослідження виявити особливості розвитку культурно-історичного туризму в Миколаївській області другої половини ХХ початку ХХІ століття, його сучасний стан та проблеми.
Для досягнення цієї мети необхідно було вирішити такі завдання:
обґрунтувати теоретико-методологічні засади дослідження туризму як соціокультурного явища;
уточнити зміст ключових понять дослідження, зокрема таких, як „туризм”, „культурно-історичний туризм” тощо;
виявити історико-культурний потенціал Миколаївської області;
з’ясувати особливості розвитку культурно-історичного туризму на Миколаївщині за радянських часів;
виявити тенденції розвитку туризму в області внаслідок реформування системи управління туристичною галуззю України в пострадянський період.
Об'єкт дослідження - культурно-історичний туризм.
Предмет дослідження розвиток культурно-історичного туризму на Миколаївщині в другій половині ХХ на початку ХХІ ст.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є принципи історизму і об’єктивності. При розв’язанні конкретних дослідницьких завдань застосовано сукупність методів історичного дослідження: історико-генетичний, історико-порівняльний, хронологічний, систематизації та класифікації фактів.
Наукова новизна одержаних результатів полягає:
у виявленні й характеристиці історико-культурного потенціалу Півдня України як потужного ресурсу в розвитку туризму;
в системному аналізі культурно-історичного туризму в Миколаївській області другої половини ХХ початку ХХІ століття;
в розкритті особливостей його розвитку в радянський та пострадянський періоди;
у з’ясуванні його актуальних проблем та перспектив подальшого розвитку;
у виявленні ролі закладів культури Миколаївської області в розвитку культурно-історичного туризму пострадянського періоду.
Практичне значення одержаних результатів: основні положення дисертації можуть бути використані у подальших дослідженнях культурно-історичного туризму в Україні, при викладанні курсів з історії вітчизняного та міжнародного туризму, спецкурсу „Історико-культурний потенціал Півдня України", а також у практичній діяльності туристичних організацій, державних установ, що розробляють комплексну регіональну програму розвитку туризму на Півдні України. Матеріали дисертаційного дослідження є складовою частиною курсів Теорія культури”, Історія української культури”, „Історія туризму в Україні”.
Апробація дослідження. Основні положення та висновки дисертації були оприлюднені в доповідях та виступах на наукових конференціях і теоретичних семінарах, а саме: всеукраїнській науково-практичній конференції „Духовна культура як домінанта українського життєтворення” (22-23 грудня 2005, Київ); міжнародній науково-практичній конференції „Україна-Світ: від культурної своєрідності до спорідненості культур” (25-26 травня 2006, Київ); „Дні науки” (26-27 квітня 2006, Київ); у статтях, опублікованих у фахових журналах і наукових збірниках, в окремих темах навчального курсу Історія української та зарубіжної культури” для студентів Миколаївської філії Київського національного університету культури і мистецтв.
Публікації. Матеріали дослідження знайшли відображення в 4 одноосібних публікаціях автора у фахових виданнях.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи 167 сторінок, список використаних джерел - 230 найменувань (17 сторінок).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Аналіз історіографії свідчить про те, що за останні роки в українській історичній науці з’явилася низка досліджень з історії розвитку вітчизняного туризму. Проте культурно-історичний туризм на Миколаївщині ані за радянських часів, ані пострадянських як самостійний предмет історичною наукою не досліджувався.
Розвиток культурного та культурно-історичного туризму спонукається духовною потребою отримання позитивних емоцій від зустрічі з красою, з культурно-історичними пам’ятками. Історико-культурний туризм лежить у підґрунті духовного збагачення людини, поглиблення її інтелектуальної, естетичної, моральної зрілості. Такими ресурсами повною мірою володіє сучасна Миколаївська область. Вони представлені такими різновидами як біосоціальні, родієві, археологічні, архітектурні та художньо-історичні рекреаційно-туристичними ресурсами, що у своїй сукупності є туристичними атракціями, здатними сформувати такий різновид туризму як культурно-історичний туризм.
Історія становлення туризму на Україні сягає своїм корінням так званого чернецького мандрівництва, що було притаманне періоду середньовіччя. У подальшому це явище набуває нових ознак: світського характеру і масовості. Наприкінці ХІХ століття стають популярними краєзнавчі подорожі. Виникають клуби прихильників саме такого пізнання власного краю. Центрами краєзнавчого руху стають Західна Україна і Кримський півострів.
За радянських часів туризм стає масовим і водночас такою галуззю економічної діяльності, яка підпадає під сфери державного управління. З кінця двадцятих років ХХ ст. оформлюється в цілому організаційна структура радянського туризму, а після Великої вітчизняної війни туристичний ринок країни був остаточно монополізований трьома державними структурами: Інтуристом, Бюро молодіжного міжнародного туризму „Супутник” (БММТ) і ВЦРПС.
Миколаївщина має унікальні історико-культурні туристично-рекреаційні ресурси: архітектурно-історичні і художньо-історичні пам’ятки, біосоціальні і подійні. Проте, історично склалося так, що за радянські часи розвиток області як бази туристичної галузі був загальмований у зв’язку зі статусом обласного центру як закритого міста. Цей статус визначався тим, що Миколаїв був центром військового суднобудування, тобто належав до засекречених міст з оборонної промисловості. Статус закритого міста фактично зупиняв іноземний туризм на територію області.
У відношенні внутрішнього туризму цей статус теж визначав значні обмеження щодо відвідування зазначеної території. Основним шляхом розвитку внутрішнього туризму стає краєзнавчий туризм, особливо по лінії БММТ „Супутник” ЛКСМУ, що сприяє розвитку шкільного та молодіжного туризму. В межах всесоюзної експедиції „Моя Батьківщина СРСР” область залучалась до маршруту „Ордена Батьківщини на знаменах комсомолу” та річкового круїзного туризму - Дніпровський круїз.
Цей же статус закритого міста - зумовив низький рівень розвитку туристичної інфраструктури, зокрема. розвитку засобів розміщення туристів, який був представлений насамперед туристичними базами, а отже низьким рівнем туристичного комфорту та сервісу.
Це також позначилося на периферійний стан області по відношенню не тільки міжнародних маршрутів, з яких вона фактично була вилучена як туристично-рекреаційна територія, а й навіть союзних.
При цьому, художньо-історичні пам’ятки Миколаївщини взагалі не залучалися, а ті маршрути, які включали, залучали лише подійні рекреаційні суспільно-історичні ресурси. Історико-культурні ж залишалися не витребуваними для розвитку вітчизняного туризму.
Це також позначилося на периферійному стані області по відношенню не тільки міжнародних маршрутів, з яких вона фактично була вилучена як туристично-рекреаційна територія, а й навіть союзних та республіканських.
Навіть там, де область функцію вала як туристична територія на арені внутрішнього (внутрісоюзного) туризму, туристичні атракції, які використовувалися зводилися насамперед до природних літній відпочинок на морі, та при залученні до всесоюзної Експедиції „Моя Батьківщина СРСР” використовувалися лише атракції, які мали, на думку керівних партійних і комсомольських органів, ідейно-виховне значення, тобто такі, які мали зміцнювати переконання в перевагах соціалістичного образу життя тощо.
Навіть у Міжнародних молодіжних таборах як специфічному різновиду внутрішньо - іноземного туризму, які розташовувалися поза межами Миколаївської області і в які за рознарядкою спрямовувалися на відпочинок мешканці Миколаївської області останні були представлені передовиками виробництва та ідейно переконаними будівельниками соціалізму.
Обком КПУ та ЛКСМУ в Миколаївській області пильно стежили за керованістю цього процесу.
Тож серед історико-культурних атракцій Миколаївщини. Задіяних в туристичних маршрутах фігурує обмежене коло: музеї О.Суворова і П.Шмідта в м. Очаків, музеї м. Миколаїва. Ані археологічна пам’ятка „Ольвія”, ані інші історико-культурні, архітектурні, у тому числі промислової архітектури, широкого вжитку як туристичні атракції не залучалися.
За роки незалежності важливим чинником розвитку туризму в Україні стає трансформація правового поля, в якому існує туризм і як результат реорганізація адміністративно-управлінської системи. Ця трансформація відбувається у напрямку лібералізації умов щодо його розвитку, сприяючи тим самим не тільки вирішенню економічних аспектів, а й переорієнтації самого вектору туристичної діяльності, розширення його масштабів, залученню нових туристичних ресурсів та атракцій, розробці нового туристичного продукту на основі українських туристичних можливостей та з урахуванням потреб українського споживача.
До еволюції правового поля, в якому розвивався туризм в Україні, додалося докорінне реформування системи державного управління туризмом та вдосконалення її роботи. Ці заходи призвели до того, що на зовнішньому векторі зумовили позитивну динаміку розвитку іноземного, тобто в’їзного туризму, а також суттєво позначилися на деяких його якісних показниках, зміни структури іноземного туризму: розширення сегментів туристів так званого дальнього зарубіжжя, зокрема, із західних країн.
Водночас, відбувався процес концентрації управління туристично-рекреаційними ресурсами та туристичної інфраструктури, який у 2002 році завершився підпорядкуванням головному органу державного управління туризмом у країні Державній туристичній адміністрації санаторно-курортних закладів України.
Аналіз реклами туристичних можливостей Миколаєва та Миколаївської області свідчить, що вона обмежується лише пропозиціями готельних послуг та відпочинку на морі (переважно дитячого). Жодних пропозицій, які б стимулювали, заохочували культурно-історичний туризм на Миколаївщині не спостерігається. У творчому підході до рекламування своїх рекреаційно-туристичних можливостей Миколаївська область суттєво поступається не тільки Криму, але й своїм сусідам - Одеській та Херсонській областям.
Навіть там, де така реклама з’являється, вона більше схожа на оголошення і фактично не містить яскравого іміджевого елементу, який би допомагав закарбовуватися у свідомості туристів про привабливість самого регіону. А культурно-історичні пам’ятки Миколаївщини не рекламуються майже зовсім.
Причин цьому, на думку дисертантки, декілька і вони мають своє коріння у попередніх періодах соціально-економічного і історичного розвитку.
По-перше, с самого початку утворення м. Миколаїв призначалося для військо-торгівельних цілей, що зумовлювалося його економічною спеціалізацією як за царських, так і за радянських часів центр кораблебудування. З а радянських часів ця спеціалізація була закріплена статусом закритого міста (як Севастополя, Феодосії, Керчі, Дніпропетровська та інших міст України). Цей статус не тільки означав закритість для відвідування іноземними туристами ( і взагалі іноземними відвідувачами), але й навіть для вітчизняних радянських туристів доступ до нього був обмеженим.
Інерція цієї „самосвідомості” міста позначилася і на сприйняті Миколаєва як міста і центру туристичного регіону з величезними можливостями, причому не тільки оздоровчими. а морська смуга області з чудовими пляжами дозволяє успішно конкурувати з пляжами Одеської та Херсонської областей. Щодо культурно-історичних рекреаційно-туристичних ресурсів, то у цьому відношенні Миколаївщина залишається справжньою терра інкогніто не тільки для іноземного туриста, але навіть і для вітчизняного.
У таких умовах чинником ,який здатен вплинути на розвиток культурно-історичного туризму на території області, стає ініціатива краєзнавчих музеїв Миколаївщини. Ознайомленню з історією краю, його традиціями сприяє робота краєзнавчих музеїв Миколаєва та Херсона. Велика перспектива розвитку туристичної галузі постає перед краєзнавцями Миколаївщини у зв'язку з прийняттям „Програми розвитку краєзнавства у Миколаївській області на період до 2010 року”, яку активно підтримало і керівництво області і депутатський корпус.
Без краєзнавчої роботи не може існувати туризм. Миколаївський обласний краєзнавчий музей, до складу якого сьогодні входять також музей суднобудування і флоту, музей „Підпільно-партизанський рух на Миколаївщині в роки Великої Вітчизняної війни”, Очаківський військово-історичний музей імені О. Суворова, музей „Партизанська іскра”, у с. Кримка, Первомайський краєзнавчий музей, - справжній акумулятор всієї краєзнавчої роботи в області. Науково-дослідну і популяризаторську роботу проводять і громадські музеї.
Все це дозволяє дисертантці зробити висновок про те, що розвиток культурно-історичного туризму на Миколаївщині пройшов два етапи. На першому, який відповідає радянському періоду в історії України, цей вид туризму фактично набув ознак ідеологічного туризму, оскільки Миколаїв не був доступним для іноземних туристів і обмеженим для внутрішніх; культурно-історичні атракції області залучалися вибірково відповідно до ідеологічних завдань, які ставила КПРС перед туристичними організаціями держави, тому до туристичних маршрутів включали лише ті, що сприяли комуністичному вихованню громадян.
Другий етап розвитку культурно-історичного туризму в області пострадянський - розпочинається з часами незалежності української держави. Він характеризується відкриттям культурно-історичних атракцій області і міста для іноземних туристів. Розвиток туризму на території Миколаївської області відбувається за кількома напрямками, основним з яких є курс на розвиток рекреації та відпочинку, свідченням цього є характер реклами, яка розміщується у друкованих виданнях загальноукраїнського рівня.
Другому етапові розвитку туризму на Миколаївщині притаманне поєднання пізнавальних елементів і рекреація. У даному випадку органічно залучаються унікальні природні ресурси, особливо з природно-заповідного фонду, такі як Кінбурнська коса, Волижин ліс, Гранітно-степове Побужжя.
Нарешті, це напрям на розвиток культурно-історичного туризму, заохоченню якого має сприяти прийняття „Програми розвитку краєзнавства у Миколаївській області на період до 2010 року”.
Проте поява і зростання кількості внутрішніх (українських) туристів не призвели автоматично до туристичного буму”. Ефективному розвиткові останнього напряму туризму заважає те, що основним суб’єктом його розвитку в області до сьогодні є не туристичні фірми області чи навіть країни, а культурні установи, насамперед музеї, які виступають по суті своєрідним каталізатором процесу створення місцевого туристичного продукту, з яким область здатна вийти на всеукраїнський, а можливо, й на зовнішній туристичний ринок, але не здатні самотужки популяризувати свої можливості за межами області.
Позитивний вплив на розвиток туризму на Миколаївщині зробили заходи загальнодержавного рівня, зокрема, реформування адміністративного управління туристською галуззю, законодавче забезпечення сприятливого середовища для туризму. У самій області управління туризмом було віднесено до Управління з питань курортів та туризму Миколаївської обласної державної адміністрації.
Позитивно вплинуло на розвиток туризму прийняття таких Законів України як „Про природно-заповідний фонд України”, „Про охорону культурної спадщини”, „Про курорти”, „Про туризм”, постанов Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року № 1913 „Про затвердження переліку платних послуг, які можуть надаватися бюджетними установами природно - заповідного фонду” від 27 грудня 2001 р. №1761 „Про занесення пам’яток історії, монументального мистецтва та археології національного значення до реєстру нерухомих пам’яток України”; розпорядження Миколаївської облдержадміністрації від 19.03. 1997 року № 138 „Про впорядкування встановлення та стягнення плати за відвідування та надання послуг на території регіональних-ландшафтних парків області”, Указу Президента України від 23 січня 2001 р. „Про заходи щодо підтримки краєзнавчого руху в Україні” і прийняття „Програми розвитку краєзнавства у Миколаївській області на період до 2010 року”.
Разом із тим, не зважаючи на прийняття останньої програми, такий вид масового туризму, як культурно-історичний, розвивається в області дуже повільними темпами. Основні туристичні атракції це заклади культури, такі як музеї, за період, що пройшов після проголошення незалежності України, доклали чимало зусиль до розширення фондів, здійснили низку заходів, які б мали сприяти популяризації музейних скарбів і заохоченню відвідувачів, у тому числі туристів, утворили низку структур, які б допомагали цьому напряму діяльності.
Проте, кількісні показники поповнення фондів не завжди корелюються із кількісними показниками відвідувань музеїв та проведення ними екскурсійної роботи. На жаль, прямої залежності між цими показниками не має.
Провівши аналіз репрезентативної вибірки рекламно-інформаційних видань туристського спрямування, дисертант дійшла висновку про те, що суб’єкти туристської діяльності області представлені в них надзвичайно обмежено. Як правило це кілька пансіонатів, готелів та баз відпочинку с.Коблево та м. Миколаєва.
Аналіз рекламування туристичних можливостей Миколаєва та області свідчить, що воно обмежується лише пропозиціями готельних послуг та відпочинку на морі (переважно дитячого). Жодних програм, які б стимулювали, заохочували культурно-історичний туризм, не створено. В рекламуванні своїх рекреаційно-туристичних можливостей Миколаївщина суттєво поступається не тільки Криму, а й сусідськими Одеській та Херсонській областям, при цьому культурно-історичні пам’ятки Миколаївщини майже зовсім не рекламуються. Причин такого стану, на думку дисертанта, декілька, і вони мають своє „коріння” в попередніх періодах розвитку: м. Миколаїв створювався як військо-торговельний центр, що зумовлювало його економічну спеціалізацію - кораблебудування. За радянських часів це визначило його статус як закритого міста (як і Севастополя, Феодосії, Керчі, Дніпропетровська та ін. міст України). Це означало не лише заборону туристичних маршрутів для іноземних туристів (іноземних відвідувачів взагалі) а й обмежувало радянських чітко визначеними маршрутами.
Інерція такої „самосвідомості” міста має своїм наслідком не сприйняття Миколаєва як туристичного центру. Тимчасом область має потужні туристичні ресурси, причому не тільки оздоровчі (морська смуга в області з чудовими пляжами дозволяє успішно конкурувати з пляжами Одеської та Херсонської областей). Щодо культурно-історичних рекреаційно-туристичних ресурсів, то Миколаївщина досі залишається справжньою терра інкогніта не тільки для іноземного туриста, а й для вітчизняного.
За таких умов впливати на розвиток культурно-історичного туризму в області здатні лише краєзнавчі музеї. Засвоєнню історії краю, його традицій сприяє робота краєзнавчих музеїв Миколаєва та Херсона. Значні перспективи відкриває перед краєзнавцями Миколаївщини прийнята „Програма розвитку краєзнавства у Миколаївській області на період до 2010 року”.

Список використаних джерел і літератури

1 Закон України „Про підприємництво” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.461-468.
2 Закон України „Про підприємства в Україні” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.468-486.
3 Закон України „Про зовнішньоекономічну діяльність” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.494 516.
4 Закон України „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 486-494.
5 Закон України „Про власність” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.451-461.
6 Закон України „Про плату за землю” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С. 419-429.
7 Закон України „Про туризм”// Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. - С. 5-15.
8 Закон України „Про курорти” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.15-25.
9 Указ Президента України „Про основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 року” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.26 32.
10 Закон України „Про внесення змін до Закону України „Про туризм” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002.
11 Закон України „Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України” №3857-ХІІ від 21.01.1994р. // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.206-210.
12 Закон України „Про правовий статус іноземців” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.213-219.
13 Закон України „Про рекламу” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.522-532.
14 Закон України „Про внесення змін до Декрету Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори”. Готелі України від „А” до „Я”. К.: 2003. С. 253-254.
15 Указ Президента України „Про підтримку розвитку туризму в Україні” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.29-30.
16 Указ Президента України „Про заходи щодо забезпечення реалізації державної політики в галузі туризму” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.31-32.
17 Указ Президента України „Про деякі заходи щодо розвитку туристичної та курортно-рекреаційної сфер України” // Міжнародний туризм. - № 2. 2003. С. 106
18 Декрет Кабінету Міністрів України „Про місцеві податки і збори” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.:Юрінком Інтер, 2002. - С.392-395.
19 Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.210.
20 Постанова Кабінету Міністрів України „Про Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.219-227.
21 Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.272-274.
22 Постанова Верховної Ради України „Про заходи подальшого розвитку туризму” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. С.626-628.
23 Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної програми розвитку туризму на 2002-2010 роки” // Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002. - С.32.
24 Постанова Кабінету Міністрів України „Про затвердження Державної програми забезпечення позитивного міжнародного іміджу України на 2003-2006 роки” від 15.10.03 р. - № 1609.
25 Постанова Кабінету Міністрів України від 28 липня 2003 р. №1168 „Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. № 22Б ”Про порядок оформлення дозволів для в’їзду в Україну” // Весь мир в кармане. 2003. - №114. - С.6.
26 Постанова Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 410 „Про порядок оформлення документів іноземним туристам” // Український туристичний вісник. 2003.
27 Постанова Кабінету Міністрів України від 20 лютого 1999 р. № 22Б ”Про порядок оформлення дозволів для в’їзду в Україну” // Весь мир в кармане. - 2003. - №114. С.6.
28 „Порядок оформлення документів іноземним туристам для поїздки в Крим с отриманням візового дозволу для в’їзду в Україну с метою туризму терміном до 8 діб в аеропорту „Сімферополь” // Український туристичний вісник 2003. С.25.
29 Глобальний етичний кодекс туризму // „Правове регулювання туристичної діяльності в Україні. К.: Юрінком Інтер, 2002.
30 Адрес-календарь и справочная книга города Николаева на 1900 год. Издание П.А.Ковалева. Николаев, 1899.
31 Агбунов М.В. Загадка Понта Евксинського. М., 1985.
32 Адрес-календарь и справочная книга Николаевского градоначальства на 1902 год. - Николаев, 1901.
33 Адрес-календарь Николаевского градоначальства на 1915 год. - Николаев, 1914.
34 Античные государства Северного Причорномор’я. - М., Наука, 1984.
35 Аркас М. Історія України-Русі. - К., Вища шк., 1990.- 395с.
36 Аркас М., Ф.Брун Археологическая разведка некоторой части Ольвии // Зап. Одесского общества истории и древностей”, т.УІІІ. - Одеса, 1872.
37 Археологія Української РСР, т.І-ІІІ. - К., 1971 - 1975 рр.
38 Археологические открытия 1968 года. - М., 1969.
39 Археологічні відкриття в Україні 1999-2000рр. К.,2001.
40 Афанасьєв Д.М. До історії Чорноморського флоту (1816— 1853 ) // Російський архів. 1902. - № 2.
41 Багалей Д.И. Колонизация Новороссийского края и первые шаги его по пути культуры. - К., 1889.
42 Багатокультурність: історія, функціонування, проблеми вивчення. - Херсон, 1977.
43 Бардадим В. Перші чорноморці // Прометей. - 1983. - № 13.
44 Бездрабко В.В.Журнал „Краєзнавство” та його роль у розвитку історичних регіональних досліджень 1920-1930-х рр.: Автореф. дис. канд. істор. наук НАН України; Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського. К.,2000. -19 с.
45 Бейдик О.О. Рекреаційно-туристські ресурси України. Методологія та методика аналізу, термінологія, районування. К.: КДУ, 2001. - 396с.
46 Біляєва С.О. Очаківщина у системі культурних зв’язків північного Причорномор’я (ХІІ-ХУІІІ ст). // Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. У Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Миколаїв: Атол, 2004. С.84-86.
47 Бойко-Бойчук О. Стратегії розвитку міст України. - К.: Університетське видавництво „Пульсари”, 2002.
48 Буганов В.И., Буганов А.В. Полководцы XVIII века. М.: „Патріот”, 1992.
49 Бурда В. Миколаївська непогамована снага http://www.urr.org.ua/data/articlesview/index.
50 Вассель О.Н. Строительство линейных артиллерийских кораблей накануне Великой Отечественной войны (1930-1940 гг.) ІУ Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Миколаїв: Атол, 2002. С.88-90.
51 Весь мир в кармане. Украинская туристическая газета. 2003. - № 109.
52 Весь мир в кармане. Украинская туристическая газета 2003. - № 114.
53 Виноградов Ю., Марченко К. Северное Причерноморье в скифскую эпоху // Советская археология. 1991. - № 1.
54 Воейков СВ. Потемкин, князь Таврический. - К:, Харьков, 1899.
55 Владарчук А.Д. История Морского георгиевского знаменного флага, хранящегося в фондах николаевского областного краєведческого музея // ІУ Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Миколаїв: Атол, 2002. С.164-166.
56 Воейков С.В. Потёмкин, князь Таврический // Военная энциклопедия. - Харьков, 1899. - Т. 1-18; СПб, 1911 1915.
57 Вояж плюс. 2002. - №9.- Ноябрь.
58 Вояж плюс. 2003. -№1.- Январь.
59 Ге Г.Н. Історичний огляд столітнього існування міста Миколаєва при руслі Інгулу (1790— 1890). - Миколаїв, 1890.
60 Ге Г.Н. О драматическом искусстве. - Миколаїв, 1890.
61 Глобус. Туристичний журнал. 2003. - №2. Листопад.
62 Гостиничный бизнес. 2000. - №1.
63 Гостиничный и ресторанный бизнес. 2001. - №2 (5).
64 Готелі України від „А” до „Я” .Випуск перший. Київ, 2003. -272 с.
65 Гаврилов Б.М. Розвиток українського історичного краєзнавства на Прикарпатті (ХІХ першої половини ХХ ст.) / Автореферат дис... кандидата історичних наук. - Івано-Франківськ, 1996. 19 с.
66 Гаврилов С.І.,Гребенников В.Б. Розкопки поселення доби пізньої бронзи біля с. Баловне. // Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. У Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Миколаїв: Атол, 2004. С.70-71
67 Гаврилюк С.В. Краєзнавча й екскурсійна діяльність церковних братств Волині наприкінці ХІХ ст. // З історії вітчизняного туризму. К., 1997. С.39-44.
68 Герасимов В.Е., Назаров В.В. Подводные исследования у острова Березань в 2004 г. // Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. У Миколаїв. обл. краєзн. конф. Миколаїв: Атол, 2004. С.71-73.
69 Голобуцкий В.А. Черноморское казачество. - К.: 1956.
70 Горбенко К.В.,,Гребенникова Ю С. Исследования поселения финальной бронзы „Дикий сад” в 2003 году // Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. У Миколаїв. обл. краєзн. конф. Миколаїв: Атол,2004. С.63-68.
71 Горбенко К.В. Исследования поселения финальной бронзы „Дикий сад” в 2000-2002 году // Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. ІУ Миколаїв. обл. краєзн. конф. Миколаїв: Атол, 2002. Сс.37-39.
72 Гребенников В.Б. Пам”ятки археології Веселинівського району (історія досліджень) // Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. ІУ Миколаїв. обл.. краєзн. конф. Миколаїв: Атол, 2002. С.44-45.
73 Гребенников Ю.С. К вопросу о фрако-киммерийских связях // Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. ІУ Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Миколаїв: Атол, 2002. - С.50-51.
74 Григорович-Барський В.Мандри по святих місцях Сходу з 1723 по 1747 рік. К.: Основи, 2000.
75 Гузенко Ю.І.. Шкварець В.П. Діяльність миколаївського товариства взаємного кредиту наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. // Історія, етнографія, культура. Нові дослідження. У Миколаївська обласна краєзнавча конференція. Миколаїв: Атол, 2004. С.168-171.
76 Дворниченко В.В. Развитие туризма в СССР в 1917-1983 гг. &ndas