РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО І РОСІЙСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ – ХVІІІ СТ.

Короткий опис

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

На правах рукопису

СУХИЦЬКА НАТАЛІЯ ВАЛЕРІЇВНА

УДК 343(477) + (470 +571)“16/17”

РОЗВИТОК УКРАЇНСЬКОГО І РОСІЙСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО ПРАВА У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ ХVІІ - ХVІІІ СТ.

Спеціальність 12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник: Мурашин Олександр Геннадійович,
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАПрН України,
заслужений юрист України

Київ-2011

ЗМІСТ

ВСТУП..................................................................................................................3

РОЗДІЛ І. ІСТОРІОГРАФІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ДЖЕРЕЛА
УКРАЇНСЬКОГО І РОСІЙСЬКОГО КРИМІНАЛЬНОГО
ПРАВА ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ - ХVІІІ СТОЛІТЬ
1.1. Стан наукового опрацювання та методологічні аспекти
дисертаційної проблеми …………………………………………..........12
1.2. Джерела українського і російського кримінального права
другої половини ХVІІ –ХVІІІ століть та їх класифікація…………… 46

РОЗДІЛ ІІ. ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ І ВИДИ ЗЛОЧИНІВ В
УКРАЇНСЬКОМУ І РОСІЙСЬКОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ
ПРАВІ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХVІІ – ХVІІІ СТОЛІТЬ
2.1. Злочин, його поняття та ознаки за юридичними джерелами
України та Росії зазначеного періоду …………………………………..71
2.2. Види злочинів та їх особливості в українському та російському кримінальному праві в період досліджуваної доби……………………86

РОЗДІЛ ІІІ. МЕТА І СИСТЕМА ПОКАРАНЬ В УКРАЇНСЬКОМУ І
РОСІЙСЬКОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ ДРУГОЇ
ПОЛОВИНИ ХVІІ - ХVІІІ СТОЛІТЬ
3.1. Мета покарань за здійснені злочини в українському та
російському кримінальному праві……………………………………....114
3.2. Система покарань в українському та російському
кримінальному праві другої половини ХVІІ –ХVІІІ століть……….....130

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..….156

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.......................................................166

ВСТУП

Актуальність теми дисертаційного дослідження.
Побудова сучасної правової держави вимагає досконалого знання історико-правових підвалин розвитку як всієї правової системи, так і окремих галузей права. У цьому контексті дослідження питання розвитку українського і російського кримінального права має не тільки наукове, але й практичне значення.
Право будь-якого народу є безпосереднім відображенням і результатом рівня його духовно-культурного і матеріального життя, світогляду та стану правосвідомості, громадсько-політичної активності та ступеня його втягненості у міжнародні відносини. Воно не може бути штучним і механічним нашаруванням та хаотичним розташуванням суто юридичних визначень та інститутів. Дослідження історичних умов розвитку права дає підстави стверджувати, що воно за своїм характером є національним, хоча інтенсивний розвиток міжнародних відносин надає йому рис інтернаціонального характеру.
Схожість правових інститутів і понять, що проявляється при вивченні юридичного життя окремих народів, відкриває широкі можливості для застосування порівняльного методу у вивченні історії розвитку права різних народів. Він дає можливість відкрити досить цікаві і повчальні закономірності розвитку права і правових систем. З цього погляду дослідження розвитку українського і російського кримінального права середини ХVІІ – кінця ХVІІІ століть є надзвичайно актуальним.
У вітчизняній і зарубіжній історико-правовій науці поки що відсутні праці, в яких би був проведений аналіз права або правових систем двох чи більше країн.
Застосування порівняльного методу для дослідження історії розвитку українського і російського кримінального права з середини ХVІІ і до кінця ХVІІІ століть дає можливість правильно зрозуміти факти, піддати їх критичному аналізу, звільнитися від притаманного будь-якому досліднику суб’єктивізму, знайти надійний шлях для пояснення понять, категорій, інститутів і норм кримінального права двох народів, уникнути їх свавільного тлумачення. В історико-правовій науці існує значна прогалина у вивченні кримінального права українського і російського народів, як важливої складової їх правових систем. Ця дисертаційна робота до певної міри заповнює таку прогалину і збагачує науку важливими знаннями стосовно загальних закономірностей та особливостей розвитку кримінального права двох країн. Вирішуючи конкретне питання стосовно розвитку українського і російського кримінального права у другій половині ХVІІ – кінці ХVІІІ століть, дисертаційне дослідження актуалізує необхідність дослідження розвитку українського і російського кримінального права, починаючи з доби Київської Русі та наступних періодів, які існували в історії двох народів.
Теоретичну основу дисертаційного дослідження становлять наукові положення та висновки, що містяться у працях відомих вітчизняних вчених у галузі кримінального права, теорії держави і права, історії держави і права, історії політичних і правових учень: П.П. Андрушка, І.Й. Бойка, С.Д. Гусарєва, В.Д. Гончаренка, О.В. Зайчука, М.І. Козюбри, О.Л. Копиленка, В.О. Котюка, І.П. Лановенка, П.С. Матишевського, О.Г. Мурашина, П.П. Музиченка, Н.М. Оніщенко, О.Ф. Скакун, А.П. Ткача, І.Б. Усенка, В.А. Чеховича, Ю.С. Шемшученка, О.О. Шевченка, О.Н. Ярмиша, С.С. Яценка та багатьох інших. Аналіз праць вчених, які досліджували історію розвитку українського і російського кримінального права, здійснено у першому розділі цієї дисертаційної роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційну роботу виконано у рамках науково-дослідної теми кафедри теорії та історії держави і права університету “Україна” “Еволюція теоретичних уявлень людства про державу та право” (номер державної реєстрації 0111U003651).
Метою дисертаційного дослідження є розкриття загальних закономірностей та особливостей розвитку українського і російського кримінального права у другій половині ХVІІ - кінці ХVІІІ століть, з’ясувати подібність і різницю в поняттях, категоріях, інститутах та нормах кримінального права двох країн у досліджуваний період.
Об’єктом дослідження є українське і російське кримінальне право другої половини ХVІІ - кінця ХVІІІ століть.
Предметом дослідження є розвиток українського і російського кримінального права другої половини ХVІІ - кінця ХVІІІ століть.
У відповідності до мети, об’єкту та предмету дослідження дисертант переслідував такі завдання:
- проаналізувати історіографію розвитку українського і російського кримінального права, а також джерела права, в яких містяться поняття, інститути та норми українського і російського кримінального права другої половини ХVІІ - кінця ХVІІІ століть;
- з’ясувати вплив джерел права на формування понять, інститутів та норм українського і російського кримінального права досліджуваного періоду;
- дослідити фактори, які впливали на формування поняття злочину в українському і російському кримінальному праві;
- встановити вплив місцевих і зарубіжних джерел права на формування і розвиток видів злочинів в українському і російському кримінальному праві;
- визначити мету та проаналізувати систему покарань в українському і російському кримінальному праві досліджуваного періоду.
Методи дослідження. Методологічні засади цього дисертаційного
дослідження складають історичний, історико-порівняльний, формально-догматичний, системно-функціональний, інституційний методи, метод аналізу і синтезу тощо.
Світоглядна позиція автора цього дисертаційного дослідження дозволила застосувати комплексний ідеалістично-матеріалістичний підхід стосовно аналізу розвитку українського і російського кримінального права, зокрема, його джерел, його характерних ознак, юридичних понять та категорій, застосування його норм тощо. Сталість поглядів і переконань автора дозволила йому застосовувати різні методи у вивченні та аналізі матеріалів, проводити дослідження з об’єктивних позицій та історичної зумовленості розвитку кримінального права.
Автор, застосовуючи ідеї дослідників історичної школи права, проаналізував застосування норм кримінального права протягом тривалого історичного періоду у строгій хронологічній послідовності. Це дало можливість правильно зрозуміти сутність кримінального права двох народів, які проживали в один і той же період у схожих матеріальних і духовних умовах життя.
За допомогою формально-догматичного методу автор визначав різні поняття і юридичні терміни, що були притаманні українському і російському кримінальному праву, давав їм належне тлумачення, визначав зовнішню і внутрішню форму кримінального права двох народів, аналізував його норми та їх застосування.
Застосування системно-функціонального методу дало авторові можливість встановити, що кримінальне право було найважливішою складовою правової системи України і Росії. Застосовуючи зазначений метод, автор простежив розвиток інститутів українського і російського кримінального права: поняття злочину, види злочинів, мету та систему покарань тощо.
За допомогою методу аналізу і синтезу автор досліджував не лише інститути українського і російського кримінального права, але й його норми, що дало можливість встановити їх характерні риси та особливості, з’ясувати їх відмінності та схожості.
Застосування історико-порівняльного методу дало можливість простежити розвиток українського і російського кримінального права в хронологічному порядку, порівняти його джерела, поняття і види злочинів, мету та систему покарань.
За допомогою порівняльного методу було встановлено, що українське і російське кримінальне право мало чимало однакових джерел, але у своєму розвитку під впливом різних факторів воно набувало особливостей національного характеру.
Наукова новизна отриманих результатів зумовлена вибором теми, метою та вирішенням поставлених завдань. Ця дисертаційна робота є першою у вітчизняній історико-правовій науці, у якій здійснено порівняльний аналіз розвитку українського і російського кримінального права. Новизна дослідження полягає у науково обґрунтованих положеннях і висновках.
Автором уперше:
- здійснено порівняльний аналіз розвитку українського і російського кримінального права у другій половині ХVІІ - кінці ХVІІІ століть, його юридичних конструкцій, понять, інститутів і норм та конкретизовано їх окремі ознаки та риси;
- встановлено закономірності розвитку українського і російського кримінального права: якщо українське кримінальне право досліджуваного періоду мало своїм джерелом Литовський Статут, німецьке право, законодавство української влади, звичаєве та загальне право, то російське - законодавство царської влади та частково звичай;
- з’ясовано, що між системами українського і російського кримінального права існували спільні риси і відбувався, особливо з другої чверті ХVІІІ століття, взаємний вплив;
- доведено, що в українському кримінальному праві під злочином розумілося посягання на життя, здоров’я, майнові права особи, а також порушення норм права, а в російському – непокора царській волі;
- обґрунтовано, що метою покарань в українському кримінальному праві було каяття злочинця у вчиненому злочині (гріхові), недопущення вчинення ним нового злочину та відшкодування спричинених збитків потерпілій стороні. Метою покарань в російському кримінальному праві було знищення злочинця, спричинення йому фізичних страждань, недопущення вчинення ним нового злочину, залякування населення та збагачення царської скарбниці; особливістю застосування покарань в українському кримінальному праві було застосування їх лише до винного у вчиненні злочину, тоді як норми російського законодавства передбачали застосування покарання не лише до злочинця, а й до всіх членів його родини;
- з’ясовано, що якщо система покарань в українському кримінальному праві включала смертну кару, тілесні покарання, майнові стягнення, вигнання з місця проживання, арешт (ув’язнення), усунення з посади та спокутування гріха, то система покарань в російському кримінальному праві складалася із смертної кари, скалічення, спотворення, тілесних покарань, конфіскації майна, штрафів, ув’язнення, вигнання з країни, заслання, каторги та опали. З другої половини ХVІІІ століття система покарань як в українському, так і російському кримінальному праві стали майже ідентичними;
- встановлено, що якщо норми українського кримінального права передбачали застосування смертної кари за вбивство, за державні злочини, богохульство, за крадіжку, вчинену за обтяжуючих обставин, за мужолозтво, скотолозтво, навмисний підпал, чарування і відьмування з тяжкими наслідками, то норми російського законодавства передбачали її застосування майже у двохстах випадках;
- доведено, що основною тенденцією у розвитку українського кримінального права у другій половині ХVІІ - кінці ХVІІІ століть була спадковість понять та інститутів, залежність їх формування й розвитку від змін у суспільно-політичному та соціально-економічному житті народу, у гуманізмі мети і системи покарань, у демократизмі діяльності судових органів; для російського кримінального права характерним була постійна зміна понять, інститутів та норм, яка відбувалася під впливом широких запозичень з іноземних джерел з метою реформування всієї системи кримінального права та надання йому специфічних національних ознак;
набули подальшого розвитку:
- положення про те, що системи як українського, так і російського кримінального права зазнавали впливу з боку іноземних джерел права;
- уточнення про те, що характерною ознакою застосування покарань в українському кримінальному праві була їх м’якість, гуманність, у них були відсутні прямолінійність, жорстокість і невідворотність застосування. У російському кримінальному праві досліджуваного періоду простежується невідворотність і жорстокість покарань, постійна поява нових видів покарань, яких не знало українське кримінальне право;
удосконалено:
- історико-теоретичні підходи до проведення порівняльного аналізу кримінального права та його джерел у різних країнах.
Теоретичне та практичне значення одержаних результатів дослідження полягає у тому, що вони можуть бути використані у різних сферах, зокрема:
- у науково дослідній: сформульовано та запропоновані положення, узагальнення, висновки і рекомендації, які можуть стати основою для подальших наукових розробок загальної теорії права, теорії кримінального права, історії права, історії кримінального права, порівняльного правознавства, вітчизняної політичної і правової думки;
- у сфері правотворчості: при вдосконаленні норм вітчизняного кримінального права, у наданні їм рис справедливості та демократичності; вітчизняної законодавчої техніки, а також втіленні у нормативно-правові акти положень, спрямованих на захист основних прав і свобод людини;
- у сфері формування сучасного правового мислення, розвитку суспільного праворозуміння та правосвідомості;
- у навчально-методичній роботі: положення і висновки дисертаційного дослідження можуть бути використані для читання курсів лекцій та підготовці навчально-методичних посібників з історії права, теорії права, порівняльного правознавства, історії політичних і правових учень, кримінального права, у науково-дослідній роботі.
Особистий внесок здобувача. Дисертаційне дослідження здійснене автором самостійно, зроблені висновки і рекомендації ґрунтуються на особистому дослідженні наукових і нормативно – правових джерел.
Апробація результатів дисертації.
Основні результати дослідження, що містяться в дисертаційній роботі, обговорювалися і були схвалені на засіданні кафедри теорії та історії держави і права інституту права та суспільних відносин університету «Україна», на засіданнях методичного об’єднання викладачів юридичних дисциплін, а також на міжнародних і республіканських науково-практичних конференціях, зокрема на: Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 19-20 квітня 2007 р.); Всеукраїнський міжвузівський науковій конференції молодих вчених та аспірантів «Проблеми вдосконалення правового забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина» (м. Івано-Франківськ, 20 квітня 2007 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми та узагальнення національного і світового наукового досвіду в напрямку бачення шляхів реформування правової системи України» (м. Луцьк, 15 лютого 2008 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання державотворення в Україні очима молодих учених» (м. Київ, 23-24 квітня 2009 р.); Міжнародній науково-практичній Інтернет – конференції «Інноваційні напрямки вдосконалення правового захисту в Україні» (м. Тернопіль, 03 червня 2010 р.); Сьомій міжнародній науково-практичній конференції «Правова система суспільства: сучасні проблеми та перспективи розвитку» (м. Кіровоград, 22 жовтня 2010 р.); І Регіональній міжвузівській науково-практичній конференції «Проблеми розвитку соціально-економічних систем: підприємництво, глобалізація, стале економічне зростання» (м. Дубно, 16 грудня 2010 р.); І Міжнародній науковій конференції «Національні та міжнародні стандарти сучасного державотворення: тенденції та перспективи розвитку» (м. Київ, 24 лютого 2011 р.); Восьмій науковій конференції студентів і молодих вчених «Молодь: освіта, наука, духовність» (м. Київ, 12-14 квітня 2011 р.)
Публікації.
Основні положення та результати наукового дослідження викладено у тринадцяти наукових публікаціях автора, чотири з яких надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.
Структура та обсяг дисертації обумовлена предметом дослідження, її метою та завданнями і складається із вступу, трьох розділів, які містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел (240 найменувань). Повний обсяг дисертації становить 187 сторінок, з них загальний обсяг тексту – 165 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Дослідження питання розвитку українського і російського кримінального права другої половини ХVІІ – ХVІІІ століть дає змогу зробити наступні основні висновки. Автор встановив, що порівняльно-правових досліджень з українського і російського кримінального права середини ХVІІ- кінця ХVІІІ століть у вітчизняній історико-правовій науці не проводилося. Існує лише досить значний масив наукової літератури, у якій проведено окремий аналіз як українського, так і російського кримінального права. Якщо в працях російських дослідників радянської і сучасної доби українське право досліджувалось як невід’ємна складова російського права, то у працях українських дослідників воно виступає як окремий предмет дослідження із своїми власними джерелами права, галузями та інститутами.
Особливе місце серед робіт, присвячених історії розвитку кримінального права України середини ХVІІ - ХVІІІ століть, посідають праці вчених, які аналізували його джерела. Зокрема, у працях дослідників дореволюційної доби багато уваги було надано аналізові походження, мові, джерелам Литовського Статуту та обґрунтуванню чинності його у період існування Гетьманщини. Автором встановлено, що окремі дореволюційні дослідники вважали, що в Україні в період Гетьманщини діяв Литовський Статут в польській редакції, а окремі сучасні вітчизняні дослідники – що в українській редакції. Вони зазначають, що Литовський Статут в українській редакції за своїми джерелами і змістом докорінним чином відрізнявся від Статуту в польській редакції.
Автором дисертаційної роботи проаналізовані праці науковців, які надавали увагу дослідженню важливої пам’ятки українського права середини ХVІІІ століття “Права, за якими судиться малоросійський народ”. З’ясовано, що як вітчизняні, так і зарубіжні дослідники визнають, що його джерелом був Литовський статут, німецьке право та українське звичаєве право. Зроблено висновок, що у працях дослідників радянської доби простежується суто класовий підхід у характеристиці джерел та норм кримінального права України досліджуваного періоду.
Встановлено, що дослідження історії розвитку російського кримінального права почалося ще у середині ХІХ століття. Досить інтенсивно його досліджували у другій половині ХІХ на початку ХХ століть. У радянську добу його дослідженню не надавалося особливої уваги. Інтерес до нього зріс після розвалу Радянського Союзу. У цілому у працях російських дослідників багато уваги надано аналізові джерел та норм, що містяться в Соборному Уложенні та військових статутах, що були прийняті на початку ХVІІІ століття. Встановлено, що джерелом російського кримінального права був лише закон.
Автор дисертаційної роботи встановив, що окремі праці, що присвячені дослідженню як українського, так і російського кримінального права написані із суб’єктивних, а в радянську добу – із марксистських позицій. У багатьох із них відсутні посилання на юридичні документи та архівні матеріали.
Аналіз джерел українського і російського кримінального права дає авторові зробити висновок, що вони відносяться до таких цінностей, як стан загальної і правової культури народу, його менталітету, побуту, суспільного ладу та державного устрою країни. На джерела українського кримінального права досліджуваного періоду великий вплив здійснили соціальні зміни, що сталися в Україні у середині ХVІІ століття, і які вплинули на зміну менталітету українського народу.
Обгрунтовано, що найважливішим джерелом права в Україні був звичай, який набувши ознак правового, трансформувався у так зване загальне право. З’ясовано, що чинність звичаєвого та загального права в Україні забезпечувалась соціальною свідомістю народу, а застосування його в суді надавало його нормам характеру обов’язковості.
Дисертантом обґрунтоване положення про те, що норми Литовського Статуту були чинними в Україні не у чистому вигляді, а частково перероблені і мали підґрунтям українське загальне право. В Україні чинними були і окремі норми німецького права.
Встановлено, що звичаєве право за своєю сутністю є правом консервативним, а тому воно не давало можливості ламати ті відносини, які склалися в Україні. Воно тривалий час чинило опір проникненню в Україну норм іноземного права. Право народу є безпосереднім відображенням його духовного життя і культури. Пізнаючи їх, можна пізнати і принципи права народу. Їх можна також пізнати через юридичні поняття і юридичну термінологію.
Джерелом українського права були також нормативні акти, які видавав Гетьман та Генеральна військова канцелярія: універсали, ордери, листи та інструкції.
Якщо українське кримінальне право мало велику кількість різноманітних джерел, то в російському кримінальному праві єдиним джерелом був закон, хоча окремі дослідники зазначають, що джерелом права також був звичай. Аналіз дисертантом тих джерел, які вважалися звичаєм, дає підстави стверджувати, що то було свавілля царської влади. Свавілля, яке проявлялося у діях царської влади багато разів, набувало форм звичаю, який з часом ставав джерелом права. Тобто, джерелом російського кримінального права було свавілля царської влади, а також закон.
Аналіз дисертантом законодавчих пам’яток дозволив з’ясувати, що вони, у свою чергу, мали джерелом норми, запозичені з іноземних нормативних актів. Так укладачі Соборного Уложення запозичили норми із візантійського права і Литовського Статуту, а укладачі військових статутів на початку ХVІІІ століття запозичили статті із швецького та голландського військових статутів. Тобто, законодавчі пам’ятки Росії поєднує довгий генетичний зв'язок із юридичними пам’ятками різних зарубіжних країн.
Порівняльний аналіз дозволив встановити, що поняття “злочин” в українському кримінальному праві зазнавало постійного впливу з боку литовського і польського права. Тому в його нормах містилися терміни, які відображали як матеріальні, так і формальні ознаки поняття злочину. З другої половини ХVІІ століття в українському кримінальному праві під злочином розумілося посягання на життя, здоров’я та права особи, а також на право власності, порушення норм права, що містилися в нормативних актах, звичаєвому та загальному праві. У цілому в українському кримінальному праві під злочином розумілося вчинення “гріха”.
У російському кримінальному праві тривалий час повністю було відсутнє поняття злочину. З кінця ХV століття злочин став називатися “лихою справою ”. З прийняттям Соборного Уложення, поряд із “лихою справою ” з’являється “воровство” та непослух, “непокора царській волі ”.
Суб’єктами злочину в українському кримінальному праві були особи, старші шістнадцяти років, а в російському – старші семи років.
Норми як українського, так і російського кримінального права звільняли від відповідальності за вчинення злочину божевільну особу, і закріпляли, як пом’якшуючу обставину , вчинення особою злочину у стані сп’яніння та особою, що не досягла віку суб’єкта злочину.
Норми Литовського Статуту з погляду злочинної волі розрізняли злочинні діяння як навмисні і ненавмисні. Вони визнавалися навмисними, коли особа мала намір вчинити певне діяння, а там, де не було задуму, діяння вважалося випадковим. Інколи ненавмисність змішується з необережністю. Норми Литовського Статуту розрізняли замах і закінчене діяння, в них містився і задум, який проявлявся в підготовчих діях.
У Соборному Уложенні чітко не розрізнені навмисні і ненавмисні дії, випадкові і необережні злочини. Інколи визначення дій є казуїстичним. У окремих статтях Уложення необережні вбивства змішуються із випадковими. Окремі норми Соборного Уложення, запозичені з Литовського Статуту, передбачали однакове покарання за голий задум, як і за завершений злочин, хоча у Литовському Статуті кара застосовувалася лише за задум і підготовку до злочину. Разом з тим замах на злочин і його здійснення і в Литовському Статуті, і в Соборному Уложенні караються однаково.
Якщо Литовський Статут розрізняє учасників, співучасників та підбурювачів, то Соборне Уложення – головних виконавців злочину та їх посібників. У обох нормативних актах зафіксовані умови необхідної обори, але тільки Соборне Уложення дозволяє вбити злодія впійманого в будинку, і інколи не розрізняє вбивство у стані сп’яніння та навмисне вбивство.
Дисертант з’ясував, що національно-визвольна війна і соціальна революція 1648-1654 рр. знищили в Україні феодальне право та поділ населення на стани. З’явилася можливість переходити з одного стану до іншого, вільно займатися різними промислами та змінювати місце проживання. Усе зазначене вплинуло на розвиток всього українського права. У той же час в Росії в середині ХVІІ століття селяни попали у рабський стан, а міщани були прикріплені до посадів. Продовжувалося формування сильної деспотичної монархії. У сукупності зазначене впливало на розвиток російського кримінального права.
Доведено, що норми українського кримінального права, які базувалися на звичаєвому і загальному праві і, маючи своїм джерелом Литовський Статут, надавали суддям можливість класифікувати склад злочину та його вид, беручи при цьому до уваги позицію потерпілої сторони. В Україні існували особливості класифікації злочинів, зумовлених багатоджерельністю форм права. Поняття злочину як “гріха” вклеювало посягання на життя, здоров’я, майно та права особи, а також порушення спокою в суспільстві, норм права, що містилися в юридичних документах, звичаєвому і загальному праві. У російському кримінальному праві під злочином розумілася “непокора царській волі”, а тому-то все те, що протирічило такій волі, вважалося злочином. Тому-то види злочинів у російському кримінальному праві були чисельними і не завжди чітко сформульованими.
З’ясовано, що українське звичаєве і загальне право не знало злочинів проти релігії, але вони були передбачені у нормах Литовського Статуту, і в градації стояли на другому місці після злочинів проти держави. У Соборному Уложенні злочини проти релігії стояли на першому місці, а злочини проти держави – на другому. Специфікою релігійних злочинів в російському кримінальному праві було те, що до них відносили і вбивство, поранення, побої або образу словом мирян, що сталися у церкві. Тобто, в російському кримінальному праві не існувало чіткого поділу між дійсно релігійними злочинами та злочинами проти особи і майновими злочинами. В ньому важливішу роль відігравало місце вчинення злочину, ніж об’єкт злочину.
Автором встановлено, що у юридичних документах України ХVІІІ століття була відсутня класифікація злочинів. В них містився лише детальний опис кожного окремого злочину. Така ж ситуація спостерігається і в російському кримінальному праві.
В Україні з другої половини ХVІІ століття злочини поділялися на ті, що були спрямовані проти публічних і проти приватних інтересів. До публічних відносилися злочини, вчинені проти релігії, держави та суспільства, а до приватних – злочини проти життя, здоров’я, гідності, свободи особи та її права власності. У російському кримінальному праві усі злочини мали публічний характер.
Злочини проти держави як в Литовському Статуті, так і в Соборному Уложенні є ідентичними, адже творці Соборного Уложення запозичили чимало статей із Литовського Статуту. Разом з тим, якщо в Литовському Статуті простежується чітка система державних злочинів, то в Соборному Уложенні вона відсутня. Норми Соборного Уложення відносять до державного злочину замах на здоров’я царя, його честь і гідність. Тобто, у Соборному Уложенні не розрізняються злочини проти влади царя (державний злочин) і злочин проти особи царя.
У російському кримінальному праві жінка була особливим суб’єктом злочину, тоді як в українському праві її не розглядали спеціальним суб’єктом злочину. Норми російського кримінального права вирізняли, на противагу нормам українського кримінального права, суб’єктів злочину за класовим і становим походженням.
Якщо в російському кримінальному праві поняття “розбій” і “грабіж” стали тотожними і трансформувалися у злочин публічного характеру, то в українському – поняття “грабіж” із права захисту власності і володіння трансформувалося у другій половині ХVІІІ століття під впливом російського законодавства також у грабунок – один з видів злочину.
У російському кримінальному праві такі види злочинів, як скалічення та завдання побоїв майже не відокремлені від злочину проти честі і гідності особи мають класовий характер, чого не спостерігається в нормах українського кримінального права.
Дисертант зробив висновок, що характерною ознакою застосування покарань в українському кримінальному праві були їх м’якість, гуманність та недоцільність. У них були відсутні прямолінійність, жорстокість і невідворотність покарань. Гуманізм покарань, поєднаний з демократичними принципами державного устрою, надавав українському кримінальному праву лише йому притаманні риси. Основною метою покарань в українському кримінальному праві було каяття злочинця у вчиненому злочині (грісі), недопущення вчинення ним нового злочину та відшкодування спричинених збитків потерпілій стороні. З другої половини ХVІІІ століття метою покарань стає залякування населення і спричинення злочинцеві фізичних страждань.
Метою покарань в російському кримінальному праві досліджуваної доби було знищення злочинця, спричинення йому фізичних страждань, залякування населення та збагачення царської скарбниці.
Особливістю застосування покарань в українському кримінальному праві було застосування їх лише до винного у вчиненні злочину. Норми ж російського кримінального законодавства передбачали застосування смертної кари не лише до злочинця, що вчинив державний злочин, але й до усіх членів його родини. За вчинення інших злочинів карали карою злочинця і тих його родичів, хто знав про вчинення злочину.
Норми як українського, так і російського кримінального права не містили чітко визначену санкцію, а тому в українському праві вид покарання залежав лише від позиції потерпілої сторони і суддів, а в російському – лише від строгості суддів. Судді в Україні намагалися пощадити злочинця, забуваючи про мету покарання: “на страх іншим”. Громада, монастирі або поважні особи могли брати злочинця на поруки, чого не дозволяло робити російське законодавство. В українському кримінальному праві навіть сформувався інститут умовного покарання. Проте з другої половини ХVІІІ століття вид покарання застосовувався у відповідності до царських указів, а розмір відшкодування збитків потерпілій стороні – у відповідності до норм Литовського Статуту.
Як норми Литовського Статуту, так і норми “Прав, за якими судиться малоросійський народ” містили положення про можливість помилування злочинця монархом. Норми російського законодавства не містили таких норм, проте цар міг помилувати будь-якого злочинця, керуючись особистими міркуваннями.
Якщо норми українського кримінального права були спрямовані на захист інтересів особи, то російського – царя, дворянства і служилих людей.
Система покарань в українському кримінальному праві включала смертну кару, тілесні покарання, майнові стягнення, вигнання з місця проживання, арешт (ув’язнення), усунення з посади та спокутування гріха. Система покарань в російському кримінальному праві складалася із смертної кари, скалічення, спотворення, тілесних покарань, конфіскації майна, ув’язнення, штрафів, вигнання з країни, заслання, каторги та опали.
Російське кримінальне право, встановлюючи смертну кару, чітко не визначало її форму виконання. Зазначалося лише: “казнить смертью”, “казнить смертю безо всякой пощады” . Практика застосування смертної кари дає підстави стверджувати, що її реалізовували через спалення, саджання на кіл тощо. Українське кримінальне право знало ті самі форми смертної кари, але кваліфікована смертна кара в Україні застосовувалась у рідкісних випадках. Досить часто не застосовували смертну кару до тих, хто розкаювався у вчиненому, хто вчинив ненавмисний підпал.
Норми російського законодавства передбачали застосування смертної кари за злочини проти релігії, за державні злочини, за політичні злочини, за злочини проти порядку управління, за підробку офіційних документів, за виїзд без дозволу за кордон, за вбивство, за фальшування грошей, за куріння і продажу тютюну, за майнові злочини; за порушення царських заборон: топити влітку в печі; рубати дерева в заповідному лісі чи будувати в ньому будинки; за повільне доставлення пошти; за відмову продавати сіль маленькими мірами, за приховування душ під час перепису населення; за отримання або давання хабаря, за надання притулку солдатом-втікачам тощо. Законодавство передбачало застосування смертної кари майже у двохстах випадках.
Російське кримінальне право знало такий вид покарання, як скалічення, яке застосовувалось до злочинця з тим, щоб у майбутньому він фізично не міг вчинити злочин. Воно було і карою у формі матеріального таліону, що залякувало потенційних злочинців. В Україні відрізання вуха або носа було тавруванням злочинця, його приниженням.
У Росії практика застосування покарань сприяла появі таврування. Тавро ставилося на щоки кожного жителя, якого відправляли на заслання до Сибіру.
Тілесні покарання у російському кримінальному праві застосовували перед смертною карою, або у поєднанні із ув’язненням і засланням. Українське кримінальне право передбачало застосування тілесного покарання до тих злочинців, до яких суд не застосовував, наприклад, смертну кару. Литовський Статут передбачав чотирнадцять випадків застосування тілесних покарань. Як в Росії, так і в Україні тілесні покарання застосовувалися у різноманітних формах. Кількість ударів у обох країнах нормами права не регламентувалася, їх встановлювали у судовому порядку.
Ув’язнення в українському і російському кримінальному праві було і як один із видів покарання, і як засіб утримування злочинця у період до виконання смертної кари. Норми українського кримінального права передбачали, що коли злочинець виходив із в’язниці, то він повинен був заплатити за своє утримання. Якщо норми українського кримінального права встановлювали термін ув’язнення від декількох днів до одного року, то норми російського – від декількох днів і до “государєва указу”.
У ХVІІ столітті в Росії широко стали практикувати застосування заслання і вигнання за межі держави. Українське криміналне права не знало таких видів покарань. Заслання і вигнання вважалося царською милістю і способом не допустити вчинення рецидиву.
Дисертант зробив висновок, що особливим видом покарання в російському кримінальному праві, якого не знало українське кримінальне право, була так звана “опала”, яка, як правило, застосовувалась до верхівки російського суспільства. “Опала” – це свавільне застосування якогось невизначеного виду покарання не тільки до окремої особи, а й до всієї його сім’ї. У ХVІІІ столітті з’явилося і “шельмованіє”, коли особу оголошували поза законом, а також політична смерть. У цьому випадку замість смертної кари до злочинця застосовували тілесні покарання, а потім відрізали ніздрі і відправляли на заслання.
До системи покарань в російському кримінальному праві відносилася і конфіскація майна. Такий вид покарання був додатковим до смертної кари і був спрямований на збагачення царської скарбниці.
І російське, і українське кримінальне право передбачало застосування штрафів. Вони застосовувались за збитки, спричинені здоров’ю особи та її майну.
В українському кримінальному праві передбачалося застосування спокутування гріха, носіння куни або відлучення від церкви; у російському кримінальному праві передбачалося застосування анафеми.
У цілому система покарань як в російському, так і в українському кримінальному праві складалася із великої кількості різних видів покарань.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Азаркин Н.М. История юридической мысли России : [курс лекций] / Н.М. Азаркин. — М. : Юридическая литература, Серия “Антология юридической мысли”, 1999. — 526 с.
2. Акты исторические, собранные и изданные Археологическою комиссиею. — СПб. — 1841. — Т. — ІV, № 035. — С. 126.
3. Акты Юго-Западной Россіи. — Т.11. — С. 764-765.
4. Анисимов Є.В. Час Петровских реформ / Є.В. Анисимов. — Л. : Лениздат, 1989. – 496 с.
5. Введення в українське право / [Аніщук Н.В., С.В. Ківалов, Ю.М. Оборотов, Н.М. Крестовська.]. — Одеса : «Юридична література», 2009. — 768с.
6. Антонович В.Б. Колдовство. Документы, процессы, изследованія. — Спб. — 1877. — 139с.
7. Апарат управління Галичиною в складі Австро-Угорщини / [Кульчицький В.С., Бойко І.Й., Настасяк І.Ю., Мікула О.І.]. — Львів : Тріада плюс, 2002. — 88 с.
8. Археографическій сборникъ документовъ, относящихся къ исторіи Северо-Западной Руси, издаваемый при управленІй Виленскаго учебного округа. — Вильна : Печ. Губ. правлення, 1867. — Т. І. — 409 с.
9. Архивь Юго - Западной Россіи издаваемый Временною комиссіею для разбора древнихъ актовъ, высочайше учрежденною при Киевскомъ Военномъ Подольскомъ и Волынскомь генералъ-губернаторе. — Кіевъ : Въ Университетской типографіи, 1859. — Т. І, — 640 с.
10. Багалій Д. Магдебурзьке право на Лівобережній Україні / Д. Багалій // Розвідки про міста і міщанство на Україні - Руси в ХV-ХVІІІ в. — Львів : Накладом Наукового Товариства імені Шевченка, 1904. — Ч. 2. — С. 385 -
442.
11. Белогриц-Котляровский Л.С. Общие черты истории уголовного права / Л.С. Белогриц-Котляровский. — К. : Тип. Императорского Ун-та Св. Владимира. — 1893. — 27 с.
12. Бобровский П.О. Преступления против чести по русским законам до начала XVIII века / О.П. Бобровский, — СПб. Тип. Правительствующего Сената. — 1889. — 123 с.
13. Богдановский А. Молодые преступники / А. Богдановский. — СПб. — 1871. — 306с.
14. Богдановский А. Развитие понятий о преступлении и наказании в русском праве до Петра Великого / А. Богдановский. — М., 1857. — 148с.
15. Бойко І.Й. Держава і право Гетьманщини / І.Й.Бойко. — Львів : Світ, 2000. — 120 с.
16. Бойко І.Й. Зобов’язальне право Гетьманщини за „Правами за якими судиться малоросійський народ” 1743 року. – Львів: Світ, 1998. – 52с.
17. Василенко М. Пам’ятник української правничої літератури ХVІІІ ст. // Ювілейний Збірник НТШ. / М. Василенко. — Львів: Наукове товариство ім. Т.Г.Шевченка, 1925. — 26с.
18. Василенко М.П. Вибрані твори у трьох томах : Том 2. Юридичні праці / [упоряд. : І.Б. Усенко (кер. колективу), та ін.]. Відп. ред. : Ю.С. Шемшученко, І.Б. Усенко. — К. : ТОВ "Видавництво "Юридична думка ; Вид. дім "Академперіодика", 2006. — 560 с.
19. Василенко Н.П. Матеріали до історії українського права. – К.: друк. Всеукр. Акад. Наук, 1929. – Т. 1. – 336 с.
20. Василенко Н.П. Очерки по истории западной Руси и Украины / Н.П. Василенко. — К. : Издательство Н.Я. Оглобина, 1916. — 529 с.
21. Василенко Н. Права, по которым судится Малороссійський народ, як джерело державного права України 18 ст. / Н. Василенко. — Ювілейний Збірник академії Наук на пошану академіка М. Грушевського. — К., 1928. — Т.1. — С. 245-252.
22. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Шемшученко Ю.С. — К. : Вид-во «Юридична думка», 2007. — 992 с.
23. Викторский С.Н. История смертной казни в России и ее современное состояние / С.Н. Викторский. — М., 1912. — 388с.
24. Владимирский - Буданов М.Ф. Обзор истории русского права / М.Ф. Владимирский - Буданов. — Ростов-на-Дону. — Изд-во “Феникс”, 1995. — 640 с.
25. Владімірскій - Будановь М. Ф. Христоматія по исторіи русскаго права / М. Ф. Владімірскій - Будановь ; вип. 2, изд. 4. — К., СПб. : Изд-во Оглобина Н. Я., 1901. — 262 с.
26. Владімірський - Буданов М. Німецьке право в Польщі і Литві / М. Владімірський - Буданов // Розвідки про міста і міщанство на Україні-Русі в XV - XVIII в. — Львів : Накладом Наукового Товариства імені Шевченка, 1904. — Ч. І. — 181 с.
27. Генниг A.A. Убийство в истории русского уголовного права (Х-ХІХ вв) / А.А.Генниг // Тезисы диссертации на соискание учен. степени канд. юрид. наук. — Л., 1948. — 156 с.
28. Гернет М. Из истории уголовной политики царизма второй половины XVIII и начала XIX столетий // СЮ. 1939. N 19-20. С. 20-26.
29. Гольцев В.А. Законодательство и нравы в России XVIII века / В.А. Гольцев. — СПб. — Тип. К. Якобсона. — 1896. — 164 с.
30. Грабовський С. та ін. Нариси з історії українського державотворення / C. Грабовський та ін. — К. : Генеза, 1995. — 304 с.
31. Грозовський І.М. Право Нової Січі (1734-1775 рр.) / І.М. Грозовський — Харків. Вид-во ун-ту внутр. справ, 2000. — 108 с.
32. Грушевский М.С. Об украинской историографии XVIII в. / М.С. Грушевский // Известия АН СССР. — Отдел обществ. наук. — VII сер. — Л., 1934. — № 3. — С. 126-128.
33. Грушевський М.С. Історія України-Руси: в XI т., XII кн. / Редкол. П.С. Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. Думка, 1991 – Т. 5. – 1994. – Суспільно-політичний і церковний устрій та відносини в Українсько-руських землях XIV-XVII віків. – 704 с.
34. Грушевський М.С. Історія України-Руси: в XI т., XII кн. / Редкол. П.С. Сохань (голова) та ін. – К.: Наук. Думка, 1991 – Т. 6. – 1995. – Життє економічне, культурне, національне XIV-XVII віків. – 680 с.
35. Губе Р. История русского уголовного права / Р.Губе ; [пер. Гонсиоровского.]. — СПб. — 1890. — 134 с.
36. Гуржий А.И. Эволюция феодальных отношений на Левобережной Украине / А.И. Гуржий. — К., 1986. — 132 с.
37. Гуржій О.I. Право в українській козацькій державі (друга половина XVII - XVIII ст.) / О.І.Гуржій. — К. : Інститут Історії АН України, 1994. — 48 с.
38. Данилов И. Глава XXI Соборного Уложения царя Алексея Михайловича 1649 г. и новоуказные статьи 1669 г. // Временник Демидовского Юридич. Лицея. Ярославль, 1890. Кн. LII.
39. Демченко Г.В. Наказание по Литовскому Статуту в его трех редакциях (1529, 1566 и 1588 гг.) : Исследования. Часть 1. Стаття. / Г.В. Демченко. — К. : Типографія императорского Университета св. Владимира, 1894. — С. 15-17.
40. Дзейко Ж.О. Законодавча техніка в Україні : історично-теоретичне дослідження : [монографія] / Ж.О. Дзейко. — К. : Видавничо-поліграфічний центр "Київський університет", 2007. — 360 с.
41. Добров О.С. Правоутворення без законодавця / О.С. Добров // Праці комісії для виучування звичаєвого права України. — К. : Друк. Української АН, 1928. — [вип. 2.]. — С. 245-415.
42. Документи Московского архива министерства юстиціи // Составитель М.В. Довнар-Запольский. — М. : Тип. Сената, 1897. — Т. І. — 596 с.
43. Дорошенко Д.І. Огляд української історіографії. Державна школа : Історія. Політологія. Право / Д.І. Дорошенко. — К. : Вид-во "Українознавство", 1996. — 257 с.
44. Дорошенко Д. Нарис історії України : [у 2 т.] / Д. Дорошенко. — К. : Глобус, 1992. — Т. 2. — 349 с.
45. Дулимов Е.И. Государство и казачество. Проблемы взаимодействия / Е.И. Дулимов. — Ростов-на-Дону : Из – во РГУ, 2003. — 328 с.
46. Дядиченко В.А. Нариси суспільно - політичного устрою Лівобережної України кінця ХVІІ - початку ХVІІІ ст. / В.А. Дядиченко. — К. : Вид-во АН УРСР, 1959. — 532с.
47. Евреинов Н.Н. История телесных наказаний в России. Т. 1. СПб., 1913. 214 с.
48. Енциклопедія історії України : [в 5 т.]. / Редкол. : В.А. Смолій (голова) та ін. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1: А – В, 2003. — 628 с.
49. Енциклопедія українознавства : [в 11-ти томах.]. Репринтне відтворення видання 1955-1984 рр. — Львів, 1993. — Т. 1. —1993. — С. 26-27; 484-493.
50. Епифанова Е.В. Становление и развитие института соучастия в преступлении в России : диссертация кандидата юридических наук : спец.12.00.08 / Е.В. Епифанова. — Краснодар, 2002. — 229 с.
51. Есипов В.В Повреждение имущества огнем по русскому уголовному праву / В.В. Есипов. — СПб, 1892. — 346 с.
52. Есипов В.В. Очерк русского уголовного права / В.В. Есипов. — Варшава : Типография Варшавского ученого округа, 1894. — 421 с.
53. Загоскин Н.П. Исторія права русскаго народа. Лекции и исследования по истории русского права. / Н. Загоскин. — Казань : Тип. Казанского университета, 1899. — Т. 1. — 489 с.
54. Загоскинъ Н.П. Очеркъ исторіи смертной казни в Россіи / Н.П. Загоскинъ. — Казанъ. : Типографія императорского Университета св. Владимира, 1892. — 105с.
55. Загоскин Николай. Метод и средства сравнительного изучения древнейшего обычного права славян вообще и русских в особенности / Николай Загоскин — Казанъ, в типографіи университета, 1877. — С. 14.
56. Заїкін В. Головні моменти історії української державності / В. Заїкін. // Слово — Варшава, 1923. — 13 с.
57. Заїкін В. Русь, Україна і Великоросія (Початки українського й великоросійського народу) / В. Заїкін // Дзвони, — Львів, 1931. — №1. — С. 19-29.
58. Законодательство Петра I. / [ oтв. ред. Преображенский A.A., Новицкая Т.Е.]. — М., 1997. — 878 с.
59. Збірник Козацьких літописів : Густинський, Самійла Величка, Грабянки. — К. : Дніпро, 2006. — 976 с.
60. Иванишев Н.Д. О древнихъ сельскіхъ общинахъ Юго-Западной Россіи / Н.Д. Иванишев. — К., 1862. — 242 с.
61. Ивина Л.И. Уложение 1649 г. и его издания (в связи с подготовкой нового издания Уложения) / Л.И. Ивина // Вспомогательные исторические дисциплины. — 1983. — № 14. — С. 152-175.
62. Исаев И.А. История государства и права России : [учебник для юридических вузов] / И.А. Исаев. — М. : Юристъ, 1996. — 526 с.
63. Исаев М.М. Уголовное право Киевской Руси / Ученые труды ВИЮНа. - 1946. - Вып.8. - с.153-176.
64. История государства и права СССР / под ред. О.И. Чистякова, И.Д. Мартьюевича. — М. : Изд-во Московского университета, 1985. — Ч. 1. — 280 с.
65. Івановська О.П. Звичаєве право в Україні : Етнотворчий аспект : [навч. посібник] / О.П. Івановська. — К. : ТОВ УВПК Екс Об, 2002. — 264 с.
66. Іващенко Іван Георгійович. Особливості азійської суспільно-економічної формації // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія “Право”, вип. 4. — Ужгород. — 2005. — С. 38-42.
67. Історія держави і права України. Підручник для юридичних вищих навчальних закладів і факультетів : У 2 ч. / [А.Й. Рогожин, М.М. Страхов, В.Д. Гончаренко та ін.] ; за ред. А.Й. Рогожина. К. : Ін Юре, — 1996. — ч. 1. — 368 с.
68. Історія українського права / За ред. проф. І.А. Безклубого. — К. — Грамота, 2010. — 336 с.
69. Історія українського права / За ред. проф. Шевченка О.О. — К. : Олан., 2001. — 214 с.
70. Калакура Я.С. Історичне джерелознавство : Підручник / [Я.С. Калакура, І.Н. Войцехівська, С.В. Павленко та ін.]. — К. : Либідь, 2002. — 488 с.
71. Камінський В. Парубочі громади на Поділлі як звичаєво-правний інститут / В. Камінський // Праці комісії для виучування звичаєвого права України. — К. : Друк. Української АН, 1928. — Вип. 2. — С. 89-109.
72. Карамзин Н.М. История государства Российского / Н.М. Карамзин. — М. : ЗКС — МО, 2007. — 1024 с.
73. Кашанина Т.В. Происхождение государства и права. Современная трактовка и новые подходы / Т.В. Кашанина. — М., 1999. —
74. Кельман М.С., Мурашин О.І. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами) : [підручник] / М.С. Кельман, О.І. Мурашин. — К. : Кондор, 2002. — 353 с.
75. Керимов Д. А. Законодательная техника / Д. А. Керимов : (науково-методичний посібник). — М. : "НОРМА - ИНФОР", 1998. — 127 с.
76. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблеми философии права) / Д.А. Керимов. — 2-е изд. — М. : Аванта, 2001. — 560 с.
77. Кизеветтер А.А. К истории законодательства в России XVII-XIX вв. Ростов н/Дону, б/г. — 42 с.
78. Кистяковский А. Изследованіе о смертной казни. Кіевъ, университетской типографіи / А. Кистяковский. — К., 1867. — 149 с.
79. Кистяковский А.Ф. Права, по которым судиться малороссийский народ / А.Ф. Кистяковский – К., 1889. — 844 с.
80. Кіселечник В. Про надання українським містам у ХІV-ХVІІ століттях магдебурзького права / В. Кіселечник // Право України. — 1996. — № 9. — С. 82-84.
81. Ключевский В.О. Русская история / В.О. Ключевский. — М. : Из-во ЭКСМО, 2005. — 912 с.
82. Кобилецький М.М. Магдебурзьке право і його застосування в Україні (XIV - перша половина XIX): автор, на здобуття наук, ступеня доктора юрид. наук: спец. 12.00.01 "Теорія та історія держави і права: історія політичних і правових учень" / М.М. Кобилецький. — Львів, 2010. — 40 с.
83. Ковальский Н.П. Источниковедение истории Украины XVI - первой половины. XVII в. / Н.П. Ковальский. — Днепропетровск : "Наука", 1979. — Ч.4. — 110 с.
84. Коцур А.П. Ідея державності в історичній думці та суспільно-політичному житті України кін. XVIII - поч. XX ст. / Анатолій Петрович Коцур. — Чернівці : Золоті Литаври, 2000. — 424 с.
85. Крикун М. Адміністративно-територіальний устрій Правобережної України в ХV-ХVШ ст. Кордони воєводств у світлі джерел / М. Крикун. — К. : Видавництво Академії Наук України, 1993. — 180 с.
86. Кристер А. До питання про виучування народного права України / А. Кристер // Праці комісії для виучування звичаєвого права України. — К. : Друк. Української АН, 1928. — Вип. 2. — С. 416-440.
87. Кудін С.В. Дослідження історії вітчизняного кримінального права ХVІІ-ХVІІІ ст. у працях А.І. Яковліва / С.В. Кудін // Вісник Академії адвокатури України. — 2009. Вип.1(14). — С. 54-55.
88. Кудін С.В. Становлення і розвиток кримінального права України у X - першій половині XVII ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / С.В.Кудін. — К. : Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2001. — 24 с.
89. Кульчицький В.С. Система судових органів Галичини у складі Австро-Угорщини / В.С. Кульчицький, І.Й. Бойко // Право України. — 2001. —№11. — С. 137-139.
90. Кульчицький В.С. Суд, прокуратура та адвокатура в Галичині у складі Австро-Угорщини / В.С. Кульчицький, І. Й. Бойко // Вісник Чернівецького університету. Серія юридична. — 2000. — Вип. 125. — С. 22-24.
91. Кульчицький В.С., Тищик Б.Й. Історія держави і права України : [навч. посіб.] / В.С. Кульчицький, Б.Й. Тищик. — К., 2006. — 352 с.
92. Курс российского уголовного права. Том 1. Общая часть. // Игнатов А.Н., Красиков Ю.А. — М. : Норма, 2002. - 640 с.
93. Лазутка С. Первый Литовский статут (1529 г.) / С. Лазутка, И. Валиконате, Е. Гудавичюс. — Вильнюс : Изд. Марги Раштай, 2004. — 520 с.
94. Лаппо И.И. "Судебник" Казимира Ягайловича / И.И. Лаппо // Жур. Зап. руского науч. института в Белграде. — Белград, 1939. — Вып. 17. — С. 9-12.
95. Латкин В.Н. Учебник истории русского права периода Империи (XVII и XIX ст.) / В.Н. Латкин. — СПб. : Тип. СПб. Тюрьмы, 1899. — 532 с.
96. Лащенко Р. Лекції по історії українського права. Литовсько-польська доба / Р. Лащенко. — Прага : Друк Державної друкарні в Празі, 1925. — 70 с.
97. Лащенко Р.М. Лекції по історії українського права / Р.М. Лащенко. — К. : Вид-во "Україна", 1998. — 254 с.
98. Левицький О.И. Об актовыхь книгах относящихся кь истории Юго-Западного края и Малороссіи / О.И. Левицький. — М. : Печатня А.И. Снегиревой, 1900. — 30 с.
99. Левіцкій Ор. Обычай помилованія преступника, избранного девушкой в мужья / Ор. Левіцкій // Кіевская Старина. — 1905. — Т.LХХХVІІІ. — С. 69-97.
100. Леонтович Ф.И. Источники русско-литовскаго права / Ф.И. Леонтович. — Варшава : Тип. Варшавскаго учебнаго округа, 1894. — 71с.
101. Леонтович Ф.И. Правоспособность литовско-русской шляхты / Ф.И. Леонтович // ЖМНП. — СПб. : Сенатская топографія 1908. — № 2. — С. 2-17.
102. Леонтович Ф.И. Спорные вопросы по исторіи литовско-русскаго права / Ф.И. Леонтович. — СПб. : Тип.В.С. Балашева и Ко, 1893. — 49 с.
103. Литвин В.М. Історія України. Навчальний посібник / В.М. Литвин, В.М. Мордвинцев, А.Г. Слюсаренко . — К. : Знання - Прес, 2002. — 669 с.
104. Лобода Ю.П. Історіографія досліджень правової традиції українського народу та конкретно-історичний опис правової системи України / Ю.П. Лобода // Юриспруденція : теорія і практика : науково-практичний журнал / Центр правових досліджень Фурси. — Київ, 2009. — № 4(54). — С. 50-52.
105. Лозинський М. Уваги про українську державність / М. Лозинський. —Відень, 1927. — 75 с.
106. Лопов Г. Указ о малолетних преступниках от 26 июня 1765 г. // ЖМЮ. 1915. N 6. С. 248-261.
107. Любченко Д.І. Розвиток кримінального права Гетьманщини у другій половині XVII - XVIII ст. : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.01 / Д.І.Любченко. — К. : Київський національний університет внутрішніх справ. — 26 с.
108. Максимейко Н.А. Источники уголовных законов Литовского Статута / Н.А. Максимейко. — К. : Тип. В. Завдьзскаго, 1894. — 22 с.
109. Максимейко Н.А. Русская правда и литовско-русское право / Н.А. Максимейко. — К. : Тип. В. Завадзскаго, 1904. — 14 с.
110. Максимейко Н.А. Сравнительное изучение исторіи права / Н.А. Максимейко. — X. : Тип. Харьковского ун-та, 1897. — 14 с.
111. Максимович Л. Об уголовных наказаниях в России / Л. Максимович. — СПб., 1853. — 261 с.
112. Малиновский И.А. Лекции по истории русского права / И.А. Малиновский. — Ростов-на-Дону. — 1918. — 436 с.
113. Малиновский И.А. Ученіе о преступленіи по Литовскому Статуту / И.А. Малиновский. — К., 1894. — 173 с.
114. Малиновський І.О. Огляд архівних матеріалів з історії західно-руського та українського права, що переховуються у Дренехранилищі Московського Центрального Архіву (по 1 лютого 1926) / І.О. Малиновський // Праці комісії для виучування історії західноруського та вкраїнського права. — К. : Друк. Української АН, 1926. — № 6. — С. 262-274.
115. Малиновський О. Кари майнові та кари особисті / О. Малиновський. — Ювілейний збірник на пошану академіка Д.Багалія. — Т.1. — С. 197-208.
116. Малиновській І. Кровавая месть и смертные казни / І. Малиновскій. — Вып.1. — Томскъ, 1908. — С. 180.
117. Маньков А.Г. Уложение 1649 года - Кодекс феодального права России.. / А.Г. Маньков. — Л. : Наука, 1988. — 271 с.
118. Ма