Сагайдак Ірина Олексіївна. Права дітей з обмеженими можливостями: теоретико-правовий аналіз

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ М.П.ДРАГОМАНОВА

На правах рукопису

САГАЙДАК Ірина ОЛЕКСіївна

УДК 347.122:342.7 (043.3)

права дітей з обмеженими можливостями:
теоретико-правовий аналіз

спеціальність
12.00.01 теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник
АНДРУСИШИН Богдан Іванович,
доктор історичних наук,
професор

Київ 2014

ЗМІСТ
ВСТУП 3
РОЗДІЛ 1 ДЖЕРЕЛЬНА ТА ТЕОРЕТИКО-МЕТОДОЛОГІЧНА БАЗА ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ 11
1.1. Суспільна значимість, історія формування та розвитку наукової думки за темою 11
1.2. Теоретико-методологічні засади дослідження 31
Висновки до першого розділу 51

РОЗДІЛ 2 СИСТЕМА ПРАВ ДІТЕЙ З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ В УКРАЇНІ 53
2.1. Поняття „дитина з обмеженими можливостями” 53
2.2. Права, що є загальними для усіх дітей 69
2.3. Спеціальні права дітей з обмеженими можливостями 124
Висновки до другого розділу 154

РОЗДІЛ 3 МЕХАНІЗМ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРАВ ДІТЕЙ
З ОБМЕЖЕНИМИ МОЖЛИВОСТЯМИ 156
3.1. Поняття та структура механізму забезпечення прав дитини з обмеженими можливостями 156
3.2. Критерії виміру дієвості механізму забезпечення прав дитини з обмеженими можливостями 182
Висновки до третього розділу 199
ВИСНОВКИ 200
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 206

ВСТУП
Актуальність теми. Одним з найважливіших критеріїв рівня розвитку суспільства є стан суспільного здоров’я і системи його забезпечення. Разом із захворюваністю і смертністю одним із складових показників здоров’я є відсоток інвалідів у суспільстві. За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я ООН кількість інвалідів в будь-якій країні світу досягає 10% від загальної кількості населення, серед них значну частку складають діти з обмеженими можливостями.
Організація Об’єднаних Націй в Загальній декларації прав людини проголосила, що діти мають право на особливе піклування і допомогу. Необхідність у такому особливому захисті дитини була передбачена в Женевській декларації прав дитини 1924 р. і Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю 20 листопада 1959 р., та визнана в Загальній декларації прав людини, в Міжнародному пакті про громадянські і політичні права (статті 23 і 24), в Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права (стаття 10), а також у статутах і відповідних документах спеціалізованих установ і міжнародних організацій, що займаються питаннями благополуччя дітей.
Дослідження прав дітей з обмеженими можливостями є актуальним як у загальнотеоретичному, так і у прикладному плані. З одного боку, незважаючи на значні економічні труднощі, держава не перестає турбуватися про права інвалідів, законодавчо їх закріплюючи та визначаючи. Однак при здійсненні економічного та соціального планування враховуються переважно потреби дорослих інвалідів, а не дітей з обмеженими можливостями.
Захист прав людини, у тому числі і дитини це один з важливих принципів правової, соціальної держави. Тільки тоді, коли самі діти-інваліди та/або їх сім’ї відчують позитивні зрушення у сферах охорони, реалізації та захисту їх прав, можна буде стверджувати про ефективність механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями в Україні.
Права дитини були і залишаються цікавими для вивчення і аналізу не тільки для вітчизняних, але й зарубіжних дослідників, причому не тільки теоретиків держави і права, але й галузевих юридичних наук. Так у Росії ці питання досліджували В.Абрамов, В.Кулапов, Є.Лактюнкіна, Т.Смолова та ін. В Україні у теоретико-правовому контексті права дитини є предметом наукового інтересу О.Анатолієва, С.Коталейчука, Н.Крестовської, С.Несинова, Н. Опольської, С. Саблук та ін.
Окремих аспектів прав дітей та механізму їх забезпечення торкались у своїх працях С.Алексєєв, Б.Андрусишин, В.Бабкін, І.Васильківська, К.Волинка, В.Головченко, С.Гусарєв, Л.Дубчак, О.Зайчук, А.Заєць, В.Зеленецький, В.Копейчиков, С.Легуша, С.Лисенков, Н.Лінник, М.Матузов, П.Михайленко, О.Наливайко, М.Неліп, В.Нерсесянц, Н.Оніщенко, М.Орзіх, В.Погорілко, П.Рабінович, О.Скакун, О.Семітко, М.Хавронюк, Є.Харитонов, І.Цибуліна, Ю.Шемшученко та інші.
Водночас права дітей з обмеженими можливостями вивчалися більше фахівцями з права соціального забезпечення, причому в контексті проблеми соціального захисту таких дітей, відтак теоретико-правовий аналіз прав дітей-інвалідів на рівні дисертаційних чи монографічних розробок відсутній, що зумовлює безперечну актуальність дослідження.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження виконане в рамках планових наукових досліджень Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова за напрямом „Дослідження проблем гуманітарних наук” (правознавство; протокол № 5 засідання Вченої ради університету від 22 грудня 2006 р.).
Тема дисертаційної роботи затверджена Вченою радою Національного педагогічного університету іменіМ.П.Драгоманова 7 квітня 2011р. (протокол №8).
Дослідження спрямоване на реалізацію Засад державної політики України в галузі прав людини, затверджених Постановою Верховної Ради України від 17червня1999р. №757-XIV, Загальнодержавної програми „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року, затвердженої Законом України від 5 березня 2009 року № 1065-VI, Концепції Загальнодержавної програми „Здоров’я − 2020: український вимір”, схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 31 жовтня 2011 р. № 1164-р.
Мета і задачі дослідження. Метою дослідження є загальнотеоретичний аналіз прав дітей з обмеженими можливостями. Для досягнення поставленої мети необхідно вирішити такі основні задачі:
висвітлити історію формування та розвитку наукової думки за темою;
з’ясувати теоретико-методологічні засади дослідження прав дітей з обмеженими можливостями;
встановити зміст поняття „дитина з обмеженими можливостями”;
охарактеризувати права, що мають усі діти, незалежно від наявності у них інвалідності;
визначити спеціальні права, які належать лише дітям з обмеженими можливостями;
конкретизувати поняття та структуру механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями, висвітлити його співвідношення з гарантіями реалізації таких прав;
виокремити критерії виміру дієвості механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями.
Об’єктом дослідження є права дитини.
Предмет дослідження − загальнотеоретичний аналіз прав дітей з обмеженими можливостями.
Методи дослідження. Враховуючи мету і завдання дисертаційної роботи та зважаючи на необхідність комплексного дослідження предмету, в процесі наукового пізнання було використано філософсько-світоглядні, загальнонаукові та спеціально-наукові методи дослідження.
Діалектичний метод дав змогу встановити особливості теоретико-методологічної бази дослідження, зміст і специфіку розвитку поняття „дитина з обмеженими можливостями” (підрозділи 1.2., 2.1.).
Антропологічний метод дозволив дослідити етапи становлення та визнання прав дітей з обмеженими можливостями, їх закріплення на національному та міжнародному рівнях (підрозділи 1.2., 2.2., 2.3.).
Аналіз нормативно-правових актів у сфері прав дитини з обмеженими можливостями здійснений за допомогою герменевтичного методу (підрозділи 2.1., 2.2., 2.3.).
Особливості предмета та об’єкта дослідження визначили необхідність застосування низки спеціально-наукових методів:
− історико-правовий метод надав можливість з’ясувати історію становлення та розвитку системи прав дітей з обмеженими можливостями (підрозділ 1.1.);
− системно-структурний метод дозволив дослідити систему прав дітей з обмеженими можливостями та структуру механізму їх забезпечення (підрозділи 2.2., 2.3., 3.1.);
− спеціально-юридичний метод допоміг з’ясувати категоріальний рівень окремих понять шляхом обґрунтування їх визначення та виокремлення низки характерних ознак (підрозділи 1.2., 2.1., 3.1.);
− логічний метод сприяв визначенню структури механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями та виокремленню критеріїв виміру дієвості цього механізму (підрозділи 3.1., 3.2.).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці теорії держави та права цілісним науковим дослідженням прав дітей з обмеженими можливостями. Дисертантом сформульовано низку понять, концептуальних теоретичних висновків і практичних рекомендацій, які носять характер наукової новизни:
уперше:
розроблено авторську періодизацію становлення та визнання прав дітей з обмеженими можливостями: 1) період неприйняття та фізичного знищення (невизнання будь-яких прав таких дітей найдовший в історичному проміжку період: розпочався до нашої ери і закінчується епохою Середньовіччя); 2) період ізоляції (від епохи Відродження до XIX cт.) за дітьми визнавалося право на життя, однак їх ізолювали від звичайного життя, діти-інваліди визнавалися соціально непотрібними державі і суспільству; 3) період часткової інтеграції (XIX I пол. XX cт.) робляться перші спроби надати державну підтримку і допомогу окремим категоріям інвалідів, зокрема, глухим чи слабочуючим, для них створюються спеціалізовані заклади, у тому числі навчальні. Наприкінці цього періоду за дітьми-інвалідами визнаються права на фізичне існування та соціальне буття, однак реалізація цих прав на практиці у багатьох державах суттєво ускладнена; 4) період повної інтеграції (з сер. ХХ ст. в Європі, з поч. XXI ст. в Україні) визнання необхідності включення інвалідів в суспільне життя, законодавче визнання за ними усіх прав і свобод, ратифікація ключових міжнародних документів;
обгрунтовано поняття дитини з обмеженими можливостями як фізичної особи, яка не досягла 18 років, має стійкий розлад організму, спричинений захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності, порушення в розвитку, труднощі в самообслуговуванні, спілкуванні, навчанні, оволодінні в майбутньому професійними навичками, і яка потребує особливої турботи та першочергового забезпечення необхідною соціальною допомогою і захистом як на рівні держави, суспільства, так і на рівні мікросередовища;
систематизовані спеціальні права дітей з обмеженими можливостями: право на державну соціальну допомогу, право на соціальну пенсію, право на реабілітацію, право на пільгове транспортне обслуговування, додаткові права дітей-інвалідів: на безбар’єрне середовище, на використання жестової мови як засобу навчання та спілкування.
удосконалено:
методологічну основу концепції прав дітей з обмеженими можливостями, яка розглядається як частина теорії, що включає кілька рівнів: світоглядний рівень, рівень парадигм, рівень підходів і методів наукового дослідження, а також принципів й інших можливих засобів пізнання і забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями;
наукову тезу про потребу зміни пануючої в державі та суспільстві концепції інвалідності, яка повинна включати медичний, економічний і соціальний підходи до інвалідності;
зміст поняття „механізм забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями”, який складається з трьох підсистем: механізму охорони, механізму реалізації та механізму захисту прав дітей з обмеженими можливостями;
критерії ефективності механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями, які включають три рівні: рівень загальної та спеціальної превенції, рівень реалізації та рівень захисту.
отримали подальший розвиток:
положення медичної та соціальної моделей інвалідності: у контексті медичної моделі інвалідність розуміється як особиста проблема, а обмежені можливості розглядаються у взаємозв’язку людини та її вад; у контексті соціальної моделі обмежені можливості розглядаються як нерівність можливостей при проголошенні рівності прав;
позиція щодо потреби уніфікації термінологічного апарату і заміни в законодавстві поняття „дитина-інвалід” на „дитина з обмеженими можливостями”;
концепція загальних прав дітей з обмеженими можливостями, яка включає два блоки: права, які забезпечують фізичне (природне) існування дитини (право на життя, право на охорону здоров’я, право на достатній життєвий рівень, право на захист від усіх форм насильства тощо) та права, які забезпечують соціальне буття дитини (право на ім’я та громадянство, право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформації, право дитини на виховання та проживання в сім’ї, право на контакт з батьками, які проживають окремо, право на майно, право на житло, право на освіту, право на залучення дитини до національної та світової культури, право на працю, право на заняття підприємницькою діяльністю, право на об’єднання в дитячі та молодіжні організації тощо).
Практичне значення одержаних результатів. Сформульовані в дисертації пропозиції і висновки можуть бути використані:
з науково-дослідною метою для подальшої розробки інституту прав дитини загалом і прав дитини з обмеженими можливостями, зокрема;
у правотворчій роботі як теоретична основа для розробки і прийняття відповідного законодавства щодо забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями;
у правозастосуванні для удосконалення механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в роботу Інституту спеціальної педагогіки НАПН України від 17.10.2013 р.);
у навчальному процесі при підготовці підручників і навчальних посібників, викладанні курсу теорії держави і права, права соціального забезпечення, ювенального права, при складанні навчальних програм (Акт впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження у навчальний процес Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова від 15.10.2013 р.).
Апробація результатів дослідження. Дисертація виконана та обговорена на кафедрі теорії та історії держави і права Інституту політології та права Національного педагогічного університету імені М.П.Драгоманова.
Основні положення дисертації, які виносяться на захист, були оприлюднені на міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: Міжнародній науковій конференції „Сьомі юридичні читання. Культура і право на початку XXI століття” (м.Київ, 19-20травня2011р.), Всеукраїнській конференції „Пошук концептуальних засад розбудови правової системи України” (м.Львів, 10-11червня2011р.), Всеукраїнських науково-практичних читаннях „Розвиток вітчизняного законодавства в умовах новітніх інтеграційних процесів” (м.Львів, 16-17грудня2011р.), Перших Українських педагогічних студіях „Освіта і культура як запорука сталого демократичного розвитку суспільства” (м.Київм.Луцькм.Рівне,13-15січня2012р.), Всеукраїнській міжконфесійній конференції з міжнародною участю „Роль церков та релігійних організацій в розвитку та наданні паліативної допомоги в Україні” (м.Київ, 30-31січня-1лютого2012р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Права людини: проблеми забезпечення, реалізації та захисту” (м.Запоріжжя, 24лютого2012р.), IV Міжнародній науково-практичній конференції молодих учених та студентів „Закарпатські правові читання” (м.Ужгород, 9-10квітня2012р.), Міжнародній науковій конференції „Восьмі юридичні читання. Правові проблеми взаємодії влади і громадянського суспільства” (м. Київ, 10-11жовтня2012р.), Міжнародній науково-практичній конференції „Актуальні питання публічного та приватного права у контексті сучасних процесів реформування законодавства” (м. Херсон, 26-27 квітня 2013 р.); Міжнародній науковій конференції „Дев’яті юридичні читання. Політико-правова реформа в Україні: історія, сучасність, перспективи” (м. Київ, 24-25 травня 2013 р.).
Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображено в шести публікаціях у фахових виданнях та у восьми тезах доповідей на наукових конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ
1. Проблема дитячої інвалідності поряд зі злочинністю неповнолітніх є однією з найболючіших проблем будь-якого суспільства, у тому числі українського. За останні роки спостерігається стабільно високий рівень дитячої інвалідності, адже сьогодні в Україні дітей-інвалідів налічується понад 165тисяч.
Еволюція прав дітей з обмеженими можливостями включає такі основні періоди:
а) період неприйняття та фізичного знищення, невизнання будь-яких прав дітей найдовший в історичному проміжку період; розпочався ще до нашої ери і закінчується епохою Середньовіччя;
б) період ізоляції (від епохи Відродження до XIXcт.) за дітьми визнавалося право на життя, однак їх ізолювали від звичайного життя, діти-інваліди визнавалися соціально непотрібними державі і суспільству;
в) період часткової інтеграції (XIX Iпол. XXcт.) робляться перші спроби надати державну підтримку і допомогу окремим категоріям інвалідів, зокрема, глухим чи слабочуючим, для них створюються спеціалізовані заклади, у тому числі навчальні. Наприкінці цього періоду за дітьми-інвалідами визнаються права на фізичне існування та соціальне буття, однак реалізація цих прав на практиці у багатьох державах суттєво утруднена;
г) період повної інтеграції (з середини ХХст. в Європі, з початку XXIст. в Україні) визнання необхідності включення інвалідів в суспільне життя, законодавче закріплення за ними усіх прав і свобод, ратифікація ключових міжнародних документів.
2. Концепція прав дітей з обмеженими можливостями це комплексне правове явище, дослідження якого неможливе поза розумінням його методологічних засад і проблем.
На методологію державно-правових досліджень впливають процеси, які визначають суспільний розвиток: деформалізація, глобалізація та антропологізація.
Методологія концепції прав дітей з обмеженими можливостями це частина теорії, що включає світоглядний рівень, рівень парадигм, рівень підходів і методів наукового дослідження, а також рівень принципів й інших можливих засобів пізнання і забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями.
Дослідження прав дітей з обмеженими можливостями передбачає використання трьох пануючих у праві парадигм (природньо-правової, позитивізму та соціологізму), історичного, гуманістичного, феноменологічного, герменевтичного, ціннісного та комплексного підходів, а також філософсько-світоглядних (діалектичний, формально-логічний метод), загальнонаукових (системно-структурний метод, метод сходження від абстрактного до конкретного), конкретно-наукових та спеціально-наукових методів, відповідних принципів. Важливе значення в структурі методології дослідження мають теоретичні поняття. Зазначений методологічний інструментарій використовується на кожному етапі дослідження прав дітей з обмеженими можливостями, причому на різних етапах переважає використання тих чи інших підходів, методів чи принципів.
3. Легальна концепція інвалідності представлена трьома підходами до розуміння її сутності. Економічний підхід до інвалідності передбачає виплату інваліду державної допомоги, пенсії у відповідному грошовому еквіваленті, що передбачається у законодавстві України відповідно до Законів України „Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” та „Про державну соціальну допомогу особам, які не мають право на пенсію, та інвалідам” (ними встановлюються розміри державної соціальної допомоги), „Про пенсійне забезпечення” (передбачає виплату соціальної пенсії). Медичний підхід до інвалідності дитини у чинному законодавстві закріплений у Законах України „Про охорону дитинства” та „Про реабілітацію інвалідів в Україні”, та пов’язується зі стійким розладом функцій організму, зумовленим захворюванням, травмою або уродженим дефектом.
Соціальний підхід передбачає обов’язок держави створити ефективний механізм забезпечення та захисту прав інвалідів, взяття зобов’язань з соціального захисту та підтримки дітей з обмеженими можливостями.
4. Сьогодні в науковій літературі, а також в законодавстві вживається кілька синонімічних понять до поняття „дитина з обмеженими можливостями”. На наш погляд, варто уніфікувати термінологічний апарат і замінити в законодавстві поняття „дитина-інвалід” на „дитина з обмеженими можливостями”. Дитиною з обмеженими можливостями доцільно вважати фізичну особу, яка не досягла 18 років, має стійкий розлад організму, спричинений захворюванням, травмою або вродженими вадами розумового чи фізичного розвитку, що зумовлюють обмеження її нормальної життєдіяльності, порушення в розвитку, труднощі в самообслуговуванні, спілкуванні, навчанні, оволодінні в майбутньому професійними навичками, і яка потребує особливої турботи та першочергового забезпечення необхідною соціальною допомогою і захистом як на рівні держави, суспільства, так і на рівні мікросередовища.
5. Права дітей з обмеженими можливостями можуть бути поділені на дві великі групи: загальні та спеціальні.
Загальні права дітей з обмеженими можливостями включають права, які забезпечують фізичне (природне) існування дитини та права, які забезпечують соціальне буття дитини.
До прав, які забезпечують фізичне (природне) існування дитини, належать: право на життя, право на охорону здоров’я, право на достатній життєвий рівень, право на захист від усіх форм насильства тощо.
Серед прав, які забезпечують соціальне буття дитини, ми виділили: право на ім’я та громадянство, право дитини на вільне висловлення думки та отримання інформації, право дитини на виховання та проживання в сім’ї, право на контакт з батьками, які проживають окремо, право на майно, право на житло, право на освіту, право на залучення дитини до національної та світової культури, право на працю, право на заняття підприємницькою діяльністю, право на об’єднання в дитячі та молодіжні організації тощо.
6. Діти з обмеженими можливостями, крім загального комплексу прав, які мають усі діти, наділені спеціальними правами, наявність яких зумовлена їх інвалідністю. Основними з таких прав є право на державну соціальну допомогу, право на соціальну пенсію, право на реабілітацію, право на пільгове транспортне обслуговування. Окремі категорії інвалідів мають додаткові права: на безбар’єрне середовище, на використання жестової мови як засобу навчання та спілкування тощо.
7. Механізм забезпечення прав та свобод дитини з обмеженими можливостями це динамічна система правових норм та інститутів, яка проявляється у трьох сферах: охорони, реалізації та захисту прав і свобод дитини з обмеженими можливостями.
Механізм забезпечення прав дитини з обмеженими можливостями є необхідною умовою функціонування та ефективної реалізації гарантій прав таких дітей, під якими ми розуміємо систему соціально-економічних, політичних, культурних (духовних), ідеологічних та організаційних умов і засобів, що забезпечують охорону, реалізацію та захист прав дітей з обмеженими можливостями.
Структура механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями представлена трьома елементами: а) механізмом охорони, яким є система правових заходів, нормативно-правових актів та правовідносин, спрямованих на профілактику порушень прав дитини з обмеженими можливостями, забезпечення правомірної поведінки відповідних суб’єктів щодо такої дитини та належних їй прав; б) механізмом реалізації прав дитини з обмеженими можливостями, який визначається як діяльність суб’єктів (законодавчого органу, правозастосовчих органів, батьків, інших осіб або самої дитини), спрямована на використання, виконання, дотримання прав та свобод дитини з обмеженими можливостями, створення умов для якнайповнішої реалізації прав такої дитини у всіх сферах суспільного життя; в) механізмом захисту, який включає різні форми захисту прав дитини (самозахист, що здійснюється індивідуально або через діяльність уповноважених представників, у тому числі громадських організацій) та захист уповноваженими органами (національними та міжнародними).
Інституційний механізм забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями представлений в Україні Уповноваженим ВРУ з прав людини, Уповноваженим Президента України з прав дитини, комітетом ВРУ з прав людини, національних меншин та міжнаціональних відносин; іншими комітетами ВРУ в частині діяльності по забезпеченню та захисту прав людини (наприклад, законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності); прокуратурою України, Міністерством внутрішніх справ України (в частині формування та розвитку внутрішньовідомчого контролю за дотриманням прав людини), Міністерством юстиції України (зокрема, Національним бюро по дотриманню Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), Державною службою з питань інвалідів та ветеранів України, іншими центральними органами виконавчої влади (у частині забезпечення та захисту прав людини), громадськими правозахисними організаціями (національними і міжнародними); науково-дослідними установами; адвокатурою, засобами масової інформації, судами тощо.
8. Дієвість механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями передбачає аналіз цінності, економності та ефективності цього механізму.
Цінність механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями визначається цінністю правового регулювання прав дітей з обмеженими можливостями.
Економність механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями проявляється у сукупності витрат, що потрібні для досягнення мети забезпечення прав дитини (предметно-речових, грошових, кадрових, часових, людських тощо).
Ефективність в загальному вигляді полягає у співвідношенні мети до реальних результатів. Ефективність правових норм залежить від того, наскільки повно враховуються усі фактори, які впливають на поведінку учасників суспільних відносин.
На практиці ефективність механізму забезпечення прав дітей з обмеженими можливостями, як і будь-якої іншої категорії суб’єктів, оцінюється через аналіз законодавчої, судової, іншої правозастосовчої практики, діяльність Уповноваженого з прав людини, Уповноваженого з прав дитини, прокуратури, міністерств та відомств тощо.
Критеріями ефективності механізму забезпечення прав та свобод дитини з обмеженими можливостями є три рівні: загальної та спеціальної превенції, реалізації та захисту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. Забезпечення прав дітей в Україні. Охорона материнства та дитинства: матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України 07 червня 2005 року. К.: Парламентське видавництво, 2005. 160с.
2. Про світ дітей з особливими потребами: порадник керівникам освітніх установ, вчителям, вихователям дошкільних закладів, шкіл-інтернатів та груп продовженого дня, батькам щодо роботи з дітьми з порушеннями психофізичного розвитку / Упоряд. В.І.Шнайдер. Кам’янець-Подільський: Абетка-НОВА, 2003. 140с.
3. Права дітей з особливими потребами: посібник-довідник / О.Л.Копиленко [та ін.]; Дитячий Фонд ООН. Представництво ЮНІСЕФ в Україні, Академія правових наук України, Національний педагогічний ун-т ім. М.П.Драгоманова, Республіканський навчально-науковий центр „Діти-інваліди та нова інформаційна технологія” (РННЦ „ДІНІТ”), Новий парламентський ін-т. К.: РННЦ „ДІНІТ”, 2002. 250с.
4. Про становище інвалідів в Україні: національна доповідь [Електронний ресурс]. − Режим доступу: mlsp.kmu.gov.ua/document/156474/st.doc.
5. Забезпечення прав дітей з особливими потребами: Держ. темат. доповідь про становище дітей в Україні (за підсумками 2006р.) / Міністерство України у справах сім’ї, молоді та спорту; Уклад. А.В.Толстокорова. К.: Гопак, 2007. 160с.
6. Соціально-економічні права та захист прав людей з інвалідністю: Доповідь, представлена до Універсального періодичного огляду Організації Об’єднаних Націй [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://komvti.rada.gov.ua/komvti/control/uk/publish/article?art_id=48534&cat_id=45351
7. Іванова І.Б. Соціально-психологічні проблеми дітей-інвалідів / І.Б.Іванова; Український ін-т соціальних досліджень, Інститут дитинства. К.: Логос, 2000. 85с.
8. Косенко О. Реабілітація справа загальнонаціональна / О.Косенко // Соціальний захист. 2005. №9. Режим доступу: http://info.rehab.org.ua/russian/periodyka/sots_zaxust/sots_zaxust_9/sots_zaxust_9_01.
9. Загальнодержавна програма „Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року [Електронний ресурс]: Закон України від 5бер.2009р. №1065-VI. Режим доступу:
10. DeMause, Lloyd. The History of Childhood. Northvale, New Jersey: Jason Aronson, 1995. 450р.
11. Майорова-Щеглова С.Н. Детство: противоречия и диалог культур / С.Н.Майорова-Щеглова // Интеллигенция в диалоге культуры: Сб.статей. М.: РГГУ, 2007. 510с.
12. Платон. Диалоги. М.: Мысль, 1986. 605 с.
13. Якса Н.В. Корекційна педагогіка: методичний посібник / Н.В.Якса. Житомир: Вид-во ЖДУ ім.І.Франка, 2006. 188с.
14. Кечекьян С.Ф. Учение Аристотеля о государстве и праве / С.Ф.Кечекьян. М.; Л.: Изд-во Акад. наук СССР, 1947. 222с.
15. Літопис руський / Пер. з давньорус. Л.Є.Махновця; відп. ред. О.В.Мишанич. К.: Дніпро, 1989. 591с.
16. Устав Князя Владимира Святославовича: синодал. ред. // Российское законодательство Х-ХХ вв.: в 9т. / под общ. ред В.И.Чистякова. М., 1984. Т.1: Законодательство Древней Руси. С.148149.
17. Устав Князя Ярослава: простран. ред. // Российское законодательство Х-ХХ вв.: в 9т. / под общ. ред В.И.Чистякова. М., 1984. Т.1 : Законодательство Древней Руси. С.189193.
18. Стоглав. Исследование и текст / Е.Б.Емченко; РАН, Институт российской истории. М.: Индрик, 2000. 504с.
19. Хоткевич Г.М. Григорій Савич Сковорода (український філософ): короткий його життєпис і вибрані місця з творів та листів з нагоди 125-літної річниці з дня смерті / Г.М.Хоткевич; Гуманітарно-літературна асоціація Г.Сковороди. Х.: Глас, 1997. 128с.
20. Іпатов А.В. Інвалідність як інтегрований показник стану здоров’я населення України / А.В.Іпатов [і ін.]; Український держ. НДІ медико-соціальних проблем інвалідності. Д.: Пороги, 2002. 342с.
21. Коменский / сост. и авт. предисл. И.Д.Чечель. М.: Издательский Дом Шалвы Амонашвили, 1996. 224с.
22. Права дитини: від витоків до сьогодення: збірник текстів, методичних та інформаційних матеріалів: метод. видання / Авт.-упор. Г.М.Лактіонова (кер.), Л.В.Пироженко, О.В.Сухомлинська та ін. К.: Либідь, 2002. 280с.
23. Арьес Ф. Ребенок и семейная жизнь при старом порядке / Ф.Арьес; пер. с фр. Я.Ю.Старцев. Екатеринбург: Издательство Уральского университета, 1999. 415с.
24. Мор Т. Утопия. Эпиграммы. История Ричарда III: [пер. с латин. и англ.] / Томас Мор; изд. подгот. М.Л.Гаспаров [и др.]. 2-е изд., испр. и доп. М.: Ладомир : Наука, 1998. 463с.
25. Холковська І.Л. Корекційна педагогіка / І.Л.Холковська. Вінниця: ВДПУ ім.М.Коцюбинського, 2007. 328с.
26. Шаповал И.А. Специальная психология: учебное пособие / И.А. Шаповал. М.: ТЦ Сфера, 2005. 224с.
27. Умственноотсталый ребенок / ред. Л.С.Выготский, И.И.Данюшевский; Экспериментальный дефектологический ин-т им.М.С.Эпштейна. М. : Учпедгиз, 1935. 176с.
28. Осадчих А.И. Теоретические аспекты концепции инвалидности / А.И.Осадчих // Сб. тез. докл. республ. науч.-практ. конф. „Социальные и медицинские проблемы профилактики инвалидности и сохранения трудовых ресурсов”. Минск, 1988. С.20-24.
29. Малофеев Н.Н. Современный этап в развитии системы специального образования в России. Результаты исследования как основа для построения проблемы развития / Н.Н.Малофеев // Дефектология. 1997. №4. С.18-28.
30. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник / За ред. О.В.Зайчука, Н.М.Оніщенко. 2-е вид., перероб. і допов. К.: Юрінком Інтер, 2008. 688с.
31. Балинська О.М. Проблеми теорії держави і права: навчальний посібник / О.М.Балинська, Т.З.Гарасимів. Вид. 2-е, доп. і перероб. Львів: Вид-во ЛьвДУВС, 2010. 416с.
32. Ярмиш О.Н. Актуальні проблеми методології вітчизняної історії держави і права / О.Н.Ярмиш // Антологія української юридичної думки / За заг. ред. Ю.С.Шемшученка. К.: Видавничий Дім „Юридична книга”, 2005. С.175-185.
33. Теорія держави і права / За ред. В.В.Копейчикова. К.: Юрінформ, 1995. 186с.
34. Юридична енциклопедія. К.: Вид-во „Українська енциклопедія”, 2001. Т.3. С.618.
35. Шейко В.М., Кушніренко Н.М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності: Підручник. 2-ге вид., перероб. і доп. К.: ЗнанняПрес, 2002. 295с.
36. Гусарєв С.Д. Юридична деонтологія: навч. посіб. / С.Д.Гусарєв, О.Д.Тихомиров. 2-ге вид., переробл. К.: Знання, 2006. 487с.
37. Петрушенко В.Л. Філософія: підручник / В.Л.Петрушенко. 4-те вид., виправл. і доповн. Львів: Магнолія плюс; В.М.Піча, 2006. 506с.
38. Керимов Д.А. Методология права / Д.А.Керимов. М.: Аванта, 2003. 521c.
39. Тадевосян В.С. Семья и закон / В.С.Тадевосян. М.: Знание, 1974. 80с.
40. Політика, право і влада в контексті трансформаційних процесів в Україні: монографія / І.А.Кресіна, А.С.Матвієнко, Н.М.Оніщенко та ін.; за ред. І.О.Кресіної. К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2006. 304с.
41. Лейст О.Э. Сущность права. Проблемы теории и философии права / О.Э.Лейст. М.: Зерцало, 2008. 452с.
42. Ковальський В.С. Охоронна функція права: монографія / В.С.Ковальський. К.: Юрінком Інтер, 2010. 336с.
43. Крестовська Н.М. Ювенальне право України: іст.-теорет. дослідж.: монографія / Н.М.Крестовська. О.: Фенікс, 2008. 329с.
44. Семенюк Э.П. Информационный подход к познанию действительности / Э.П.Семенюк. К.: Наук. думка, 1988. 240с.
45. Бабкін В.Д. Сучасна методологія досліджень історії держави і права України / В.Д.Бабкін // Антологія української юридичної думки / За заг. ред. Ю.С.Шемшученка. К.: Видавничий Дім „Юридична книга”, 2005. С.103-115.
46. Орзих М.П. Личность и право: монография / М. Ф. Орзих. М.: Юрид. лит., 1975. 112 с.
47. Леонтьев Д.А. Ценность как межнациональное понятие: опыт многомерной реконструкции философии / Д.А.Леонтьев // Вопросы философии. 1996. №4. С.43-54.
48. Тихомиров О. Методології науки поняття / О.Тихомиров // Міжнародна поліцейська енциклопедія: понятійний апарат, концептуал. підходи, теорія та практика: у 10т. / Римаренко Ю.І., Кондратьєв Я.Ю., Тацій В.Я., Шемшученко Ю.С. К., 2003. Т.1: Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології. С.354.
49. Алексеев С.С. Общая теория права: в 2т. / С.С. Алексеев. М.: Юрид. лит., 1981. Т.1. 360с.
50. Ягофаров Д.А. Ювенальное право / Д.А.Ягофаров // Основы государства и права. 2003. №3. С.46-47.
51. Козловський А.А. Право як пізнання. Вступ до гносеології права / А.А.Козловський / Чернівец. держ. ун-т ім. Ю.Федьковича. Чернівці: Рута, 1999. 295с.
52. Литвин В.М. Методологічні проблеми державно-правового розвитку України / В.М.Литвин // Методологічні проблеми правової науки. Х.: Право, 2002. С.31-32.
53. Конвенція про права дитини [Електронний ресурс]: конвенція ООН від 20лист.1989 року. − Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021.
54. Сімейний кодекс України [Електронний ресурс]: Закон України від 10січ.2002р. №2947-III. − Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2947-14.
55. Про охорону дитинства [Електронний ресурс]: Закон України від 26квіт.2001р. №2402-III. − Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2402-14.
56. Про державну допомогу сім’ям з дітьми [Електронний ресурс]: Закон України від 21лист.1992р. №2811-XII. − Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2811-12.
57. Протокол про попередження і припинення торгівлі людьми, особливо жінками і дітьми, і покарання за неї, що доповнює Конвенцію Організації Об’єднаних Націй проти транснаціональної організованої злочинності [Електронний ресурс]: від 15лист.2000р. − Режим доступу: // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_791.
58. Про громадянство України [Електронний ресурс]: Закон України від 18cіч.2001р. №2235-III. − Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2235-14.
59. Європейська конвенція про визнання та виконання рішень стосовно опіки над дітьми та про поновлення опіки над дітьми [Електронний ресурс]: від 20трав.1980р. − Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/994_327.
60. Конвенція про мінімальні норми соціального забезпечення №102 [Електронний ресурс]: від 28черв.1952р. №102. − Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/993_011.
61. Сучасний тлумачний словник української мови: для школярів, абітурієнтів, студ., викл. / уклад. Л.П.Олексієнко, О.Л.Шумейло. − К.: Кобза, 2005. − 544с.
62. Словарь русского языка / С.И.Ожегов; общ. ред. Л.И.Скворцов. − 25-е изд., испр. и доп. − М.: ОНИКС: Мир и Образование, 2006. − 973с.
63. Український дефектологічний словник / За ред. В.І.Бондаря. К.: Милосердя України, 2001. 211с.
64. Андреев В.С. Право социального обеспечения в СССР / В.С.Андреев. М.: Юрид. лит., 1987. 352с.
65. Справочник документов по ВТЕ и трудоустройству инвалидов / Под ред. П.А.Маккавейского. - Л.: Медицина, 1981. 282с.
66. Основи правового захисту дітей-інвалідів. Луцьк: „Вісник і К”, 2003. 172с.
67. Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні [Електронний ресурс]: Закон України від 21берез.1991р. №875-XII. − Режим доступу: http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/875-12.
68. Про реабілітацію інвалідів в Україні [Електронний ресурс]: Закон України від 06жовт.2005року №2961-IV. − Режим доступу: // www.legal.com.ua.
69. Інструкція про встановлення груп інвалідності [Електронний ресурс]: наказ Міністерства охорони здоров’я України від 05верес.2011р. №561. − Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1295-11 //.
70. Декларація про права інвалідів [Електронний ресурс]: від 9груд.1975 р. − Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_117.
71. Конвенція №159 про професійну реабілітацію та зайнятість інвалідів [Електронний ресурс]: від 20черв.1983р. №159. − Режим доступу: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/993_065.
72. Рекомендації №1185 до реабілітаційних програм 44-ї сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи: від 5трав.1992року №1185 [Електронний ресурс]. − Режим доступу: // www.legal.com.ua.
73. Осадчих А.И., Лебедев И.В., Лысенко А.Е. Инвалидность и инвалиды: теория и практика // МСЕ и реабилитация. М.: Медицина, 1998. №2.
74. Инструкция по определению группы инвалидности: утверждена Постановлением Министерства здравоохранения Республики Беларусь от 12авг.2002г. №61 [Электронный ресурс]. Режим доступа: http://medicine-gomel.iatp.by/documents/15.htm.
75. Гришина Л.П. Инвалидность как многофакторная проблема // Здравоохранение Российской Федерации. 1994. №12. С.11-14.
76.