СЕНЬКІВ ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА Спадщина К. Д. Ушинського в рецепції вітчизняних педагогів

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
ДРОГОБИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

На правах рукопису
УДК 371.4 (477)

СЕНЬКІВ ОЛЬГА МИХАЙЛІВНА

СПАДЩИНА К.Д.УШИНСЬКОГО В РЕЦЕПЦІЇ ВІТЧИЗНЯНИХ ПЕДАГОГІВ

Спеціальність 13.00.01 загальна педагогіка та історія педагогіки

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук
Науковий керівник
ПАНТЮК ТЕТЯНА ІГОРІВНА,
кандидат педагогічних наук,
доцент

Дрогобич 2013

ЗМІСТ

Вступ

.....

4

Розділ І.

СУСПІЛЬНО-ІСТОРИЧНІ ТА СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНІ ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ КОНЦЕПЦІЇ К. УШИНСЬКОГО

1.1.

Загальні засади рецепції педагогічної спадщини К. Ушинського ...

13

1.2.

Демократизація суспільних процесів та їх вплив на формування педагогічної концепції К. Ушинського

36

Висновки до першого розділу

60

Розділ ІІ.

ДОСЛІДЖЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПОГЛЯДІВ К.УШИНСЬКОГО ВІТЧИЗНЯНИМИ ПЕДАГОГАМИ у 1850-х 1917рр ТА в РАДЯНСЬКІЙ ПЕДАГОГІЧНІЙ НАУЦІ

2.1.

Теоретична спадщина К.Ушинського об’єкт дослідження вітчизняних педагогів у 1850-х рр.1917рр. .

64

2.2.

Рецепція доробку К.Ушинського в період визвольних змагань та в радянській педагогічній науці .

95

Висновки до другого розділу ....

130

Розділ ІІІ.

ВИВЧЕННЯ ТА ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ІДЕЙ К.УШИНСЬКОГО НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ

3.1.

Вивчення педагогічної концепції К.Ушинського в незалежній Україні...

134

3.2.

Проблеми і перспективи подальших ушинськознавчих досліджень у сучасній педагогічній науці.....

157

3.3.

Реалізація провідних ідей К. Ушинського у практиці сучасної української школи ..

168

Висновки до третього розділу...

184

Загальні висновки

188

Список використаних джерел

195

Додатки ..

235

ВСТУП
Актуальність дослідження. Відродження і розбудова Української незалежної держави, її орієнтація на демократичні загальнолюдські цінності висувають перед гуманітарними науками, зокрема педагогікою, низку важливих завдань, які потребують виваженого і системного розв’язання задля успіху численних сучасних соціально-політичних та культурних трансформацій. Стратегічний характер реформ в українській освіті ХХІст. передбачає посилену увагу як до сучасних досягнень педагогів-теоретиків та учителів-практиків, так і до недослідженого масиву історичного доробку вчених, що був навмисно забутим”, забороненим чи зазнав цензури та ідеологічних спотворень у різні історичні періоди. Адже загальновизнано, що об’єктивність аналізу історичних явищ та фактів є підґрунтям успіху сучасних освітніх реформ в Україні та її поступу у загальноцивілізаційному вимірі.
Суперечливість і складність соціального життя в умовах сьогодення посилюється тенденцією узгодити два протилежні вектори його розвитку: з одного боку, прагнення увійти до європейського освітнього співтовариства, з іншого, намагання зберегти багатовікові традиції автентичного українського національного виховання та навчання, що допомогли нашим співвітчизникам вижити у складні періоди суспільних потрясінь та змін. У зв’язку з цим важливого значення набуває узагальнення і творче використання досвіду українських освітян та громадсько-культурних діячів ХІХХХст., які на теоретичному і практичному рівнях були добре обізнаними з ідеями європейської педагогічної науки, що, проте, не завадило їм створити оригінальну, цілком досконалу концепцію національного навчання й виховання. Серед плеяди видатних учених минулого особливе місце займає постать К.Ушинського, який став реформатором тогочасної системи освіти, основоположником народної школи, творцем глибокої та досконалої педагогічної концепції.
Цілісність та об’єктивність сприйняття наукового доробку К.Ушинського забезпечується передовсім його ґрунтовним вивченням в усьому розмаїтті різнопланових творів підручників, посібників, статей, публіцистики, епістолярію, відгуків та рецензій, публічних виступів, архівних матеріалів, де відображено його активну участь у розбудові тогочасної вітчизняної системи освіти. Важливим є також усебічний аналіз праць тих учених, які присвятили свою наукову діяльність глибокому дослідженню педагогічної спадщини К.Ушинського, що сприяло вдосконаленню та розбудові сучасної їм школи відповідно до вимог часу. Внесок К.Ушинського в педагогіку був настільки плідним та вагомим, що інтерес до його творчого доробку не зменшується уже протягом майже двох століть.
Аналіз наукової літератури підтверджує неабияке зацікавлення науковців ідеями К.Ушинського у різні історичні періоди. Українські освітяни знаходили в його науковій концепції відповіді на питання щодо вектора розвитку педагогічної теорії та практики, що поєднував орієнтацію на кращі світові зразки із творчим використанням досвіду української народної педагогіки та досягнень вітчизняних учених. Оцінка наукового доробку К.Ушинського, як доводить наше дослідження, завжди перебувала у прямій чи опосередкованій залежності від панівних ідеологічних, політичних, культурних, релігійних та соціальних чинників, що ставали на перешкоді об’єктивності й неупередженості. Уроки й досвід минулого, його науковий багаж, зокрема педагогічна спадщина К.Ушинського, потребують актуалізації у контексті як розвитку історико-педагогічного знання, так і важливих модернізаційних освітніх процесів сучасності. ХІХст., коли жив і творив К.Ушинський, − час глибоких та складних соціальних перетворень. Характер, спрямованість і суперечливість цих процесів багато в чому схожі із сучасною епохою. Відповідно проблеми сучасної освіти спонукають фахівців постійно звертатися до творчості К.Ушинського, особливо актуальної в умовах сьогодення.
Педагогічна спадщина К.Ушинського постійно була предметом глибокого дослідження багатьох учених і знайшла своє відображення й трактування у численних підручниках, посібниках, монографіях, статтях, де зроблено спробу: а)реконструювати культурно-освітню діяльність педагога (В.Волкович, М.Грищенко, Є.Мединський, О.Романовський); б)визначити основні напрями його наукового доробку (М.Гончаров, Е.Днєпров, Д.Лордкіпанідзе, Є.Мединський, В.Струмінський); в)проаналізувати організаційну роботу К.Ушинського щодо створення навчальних закладів різного типу (М.Антонець, Л.Березівська, Т.Морева); г)дослідити погляди вченого на роль рідної мови у процесі розвитку та виховання особистості (Б.Мітюров, В.Мосіяшенко, Ю.Руденко); д)з’ясувати вплив К.Ушинського на становлення педагогічної та психологічної науки (К.Корнілов, Г.Костюк); е)обґрунтувати сутність його філософських, педагогічних, лінгвістичних та психологічних поглядів (А.Богуш, В.Довбня, М.Євтух, О.Зацепін, Г.Костюк, Н.Манько); є)з’ясувати виховні аспекти доробку педагога (М.Галів, Г.Донець, Н.Калита); ж)проаналізувати його компаративістську діяльність у царині освіти (М.Ваховський, Ю.Корнейко, А.Сбруєва).
Вважаємо за необхідне виокремити праці сучасних дослідників педагогічної спадщини К.Ушинського, які намагаються переосмислити його концепцію крізь призму сучасного соціального замовлення (О.Вишневський, І.Волошанська, М.Євтух, О.Сухомлинська та ін.).
Незважаючи на все зазначене, проблема рецепції педагогічного доробку К.Ушинського висвітлена фрагментарно і потребує комплексного аналізу й ретельнішого дослідження задля створення цілісної картини суспільного сприйняття його ідей та впливу на розвиток вітчизняної педагогічної науки. Це й зумовило вибір нами теми дисертаційного дослідження: Спадщина К.Д.Ушинського в рецепції вітчизняних педагогів”.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконувалося у рамках теми кафедри загальної педагогіки та дошкільної освіти Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Українська освіта в контексті трансформаційних суспільних процесів” (номер державної реєстрації 0108U007644). Тему дисертації затверджено вченою радою Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка (протокол №1 від 15.01.2009р.) й узгоджено в Раді з координації наукових досліджень у галузі педагогіки і психології в Україні (протокол №4 від 25.05.2009р.).
Мета дисертаційної роботи полягає у вивченні, систематизації та комплексному дослідженні педагогічної спадщини К.Ушинського у роботах вітчизняних педагогів другої половини ХІХ початку ХХІст. у контексті розвитку історико-педагогічної науки.
Поставлена мета передбачала розв’язання таких завдань:
проаналізувати ступінь дослідженості проблеми в історико-педагогічних студіях та виявити чинники, що впливали на характер рецепції творчої спадщини К.Ушинського у різні історичні періоди;
розробити періодизацію вивчення спадщини К.Ушинського з урахуванням відповідного суспільно-політичного та культурно-освітнього підґрунтя;
розкрити й обґрунтувати сутність оцінки педагогічного доробку вченого вітчизняними науковцями другої половини ХІХ початку ХХІст.;
з’ясувати особливості інтерпретації філософських, психологічних, релігійних, педагогічних (розвивальних, дидактичних, виховних, організаційних) ідей К.Ушинського на різних етапах рецепції його творчої спадщини;
обґрунтувати основні тенденції опрацювання доробку К.Ушинського в умовах сьогодення і схарактеризувати їхній вплив на сучасну українську історико-педагогічну науку.
Об’єктом дослідження є педагогічна історіографія другої половини ХІХпочатку ХХІст.
Предметом дисертаційної роботи є рецепція педагогічної спадщини К.Ушинського у вітчизняній історіографії другої половини ХІХ початку ХХІст.
Хронологічні рамки дослідження охоплюють період від другої половини ХІХ століття до сьогодення. Нижня межа зумовлена появою перших досліджень наукових праць К.Ушинського (рецензій, анотацій, статей тощо) ще при його житті. Верхня межа визначена новим етапом вивчення доробку вченого в умовах розвитку історико-педагогічної науки у незалежній Українській державі.
Методологічною основою дослідження є: теорія наукового пізнання з її вимогами об’єктивності й доказовості; концептуальні ідеї філософії, психології, педагогіки про людину як найвищу цінність суспільства; наукові положення про соціальну детермінованість розвитку освітніх процесів, єдність особистого і загального, національного та загальнолюдського, історичного й логічного.
Упродовж дослідження були використані принципи: 1)міждисциплінарного підходу, що дав змогу застосувати категорійний апарат філософії, історії, педагогіки, культурології та психології; 2)біографічний, який передбачає вивчення означеної проблеми у рамках певного періоду комплексно і цілісно; 3)синергетичний, що уможливив дослідження на ґрунті нелінійних зв’язків між теоріями та концепціями; 4)герменевтичний, котрий забезпечує цілісність дослідження за допомогою аналізу текстів широкого масиву джерел, які презентують доробок вітчизняних учених щодо рецепції спадщини К.Ушинського у різні історичні періоди.
У дисертаційній роботі використано методи, доцільні і необхідні для історико-педагогічних досліджень, зокрема: а)порівняльно-історичний і системно-структурний з метою визначення ступеня дослідженості проблеми, конкретизації поглядів К.Ушинського на роль та значення вивчення зарубіжного педагогічного досвіду для розвитку народної освіти; б)конкретно-пошукові аналіз, синтез, порівняння, узагальнення та систематизація наукових фактів для характеристики досліджень педагогічної спадщини К.Ушинського; в)вивчення історичної літератури, статистичних і нормативних документів для узагальнення цілісної картини рецепції педагогічних ідей ученого; г) принципово важливе значення мало застосуванняпричиново-наслідкового аналізу; д) виокремленокритичний метод розгляду джерел, що дав змогу всебічно й об’єктивно висвітлити досліджувану проблему.
Джерельною базою дослідження є історико-педагогічні праці дослідників спадщини К.Ушинського в різні історичні періоди, а також нормативна та навчальна документація, статті вченого, його публіцистичні твори, епістолярій, відгуки, рецензії, публічні виступи, архівні матеріали про нього, що були зібрані при опрацюванні фондів Національної бібліотеки України ім.В.Вернадського (м.Київ), Педагогічної бібліотеки ім.В.Сухомлинського (м.Київ), Національної парламентської бібліотеки України (м.Київ), бібліотеки Національного педагогічного університету ім.М.П.Драгоманова (м.Київ), Державної наукової педагогічної бібліотеки ім.К.Д.Ушинського (м.Москва), Національної бібліотеки Білорусі (м.Мінськ), Львівської національної наукової бібліотеки України ім.В.Стефаника (м.Львів), Львівської обласної науково-педагогічної бібліотеки (м.Львів), бібліотеки Дрогобицького державного педагогічного університету ім.І.Франка.
Багатий фактичний матеріал почерпнуто нами з періодичних видань 50-х 60-хрр. ХІХст. це зокрема Журнал Міністерства народної освіти”, Вісник виховання”, Світло”, Вчитель”, Педагогічний журнал”, Оновлення школи”, Вісник народного виховання”, Діло”, Голос”, Народна школа”, Сім’я і школа” та багато ін.
У дисертації використано матеріали Державного архіву Чернігівської області (фонди: 145 Чернігівське губернське у земських і міських справах присутствіє”, м.Чернігів Чернігівської губернії, Р-1495 Особистий архів І.П.Львова).
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає в тому, що: вперше цілісно та об’єктивно розкрито ґенезу вивчення творчої спадщини К.Ушинського у вітчизняній педагогіці другої половини ХІХ початку ХХІ століття; класифіковано джерела педагогічної історіографії творчої спадщини К.Ушинського за такими напрямами, як: 1)біографічний (спогади сучасників К.Ушинського, біографічні нариси та наукові розвідки про життєвий шлях та педагогічну діяльність відомого педагога); 2)пошуково-популяризаторський (роботи науковців, що досліджували теоретичну спадщину К.Ушинського, систематизували її у зібрання творів відомого педагога, відшукуючи при цьому неопубліковані та недовершені праці з метою представлення їх широкому освітянському загалу та популяризації передових, новаторських ідей ученого); 3)оцінно-критичний (критичні публікації та рецензії праць педагога) та 4)науково-педагогічний (праці, в яких аналізуються: світоглядні позиції педагога; теоретико-методологічні основи педагогічної концепції К.Ушинського, її основоположний принцип народності; погляди вченого щодо значення рідної мови у формуванні особистості; його внесок у розвиток наукової психології; значення творчої спадщини К.Ушинського для педагогічної науки; літературно-публіцистична діяльність класика); виокремлено чинники, що визначали характер рецепції доробку К.Ушинського в різні історичні періоди (панівна ідеологія, рівень розвитку педагогічної науки, потреби та запити суспільства та особиста, суб’єктивна позиція авторів); обґрунтовано періоди і з’ясовано їх характерні тенденції у висвітленні творчої спадщини К.Ушинського в педагогічній історіографії: І етап 50-і60-ірр. ХІХст.1917р. дослідження наукового доробку К.Ушинського у добу становлення та розвитку педагогіки як самостійної науки; ІІетап19171991рр.) рецепція творчості К.Ушинського в період визвольних змагань та у радянській педагогіці; ІІІ етап1991 2012-йрр. вивчення творчої спадщини К.Ушинського з позицій демократичної педагогіки); досліджено особливості інтерпретації філософських, психологічних, релігійних, педагогічних (розвивальних, дидактичних, виховних, організаційних) ідей К.Ушинського на різних етапах рецепції його наукової спадщини; набули подальшого розвитку положення про детермінованість характеру історико-педагогічних досліджень, зокрема педагогічної спадщини К.Ушинського, суспільно-політичними та культурно-освітніми процесами в Україні та світі; уведено до наукового обігу невідомі та маловідомі архівні документи й історичні факти, що суттєво збагачують уявлення про вченого і дають можливість цілісно й повно представити рецепцію його доробку вітчизняними вченими.
Практичне значення одержаних результатів вбачаємо в тому, що вони можуть бути використані при: написанні наукових праць з історії української педагогічної думки, історії, філософії; складанні бібліографічних покажчиків; розробці спецкурсів для вищої школи; організації науково-дослідницької роботи студентів та учених-дослідників, котрі цікавляться педагогічним доробком К.Ушинського.
Положення, висновки й фактичний матеріал дисертаційного дослідження можуть знадобитися під час підготовки узагальнювальних праць, написання підручників і науково-методичних посібників з курсів Історія педагогіки”, Загальна педагогіка”, Порівняльна педагогіка”, Основи наукових досліджень”, інших навчальних дисциплін за вибором студентів у вищих навчальних закладах ІІІ ІV рівня акредитації, у процесі читання лекцій на курсах підвищення кваліфікації вчителів, містять багато цікавої інформації для виступів на відповідних методичних семінарах і конференціях.
Отримані результати дослідження впроваджено у навчальний процес Житомирського державного університету імені Івана Франка (довідка №981 від 25.03.2013р.), Львівського національного університету імені Івана Франка, кафедри загальної та соціальної педагогіки (довідка №1714/105 від 12.04.2013р.), Львівського національного університету імені Івана Франка, кафедри новітньої історії України (довідка №152 М від 2.04.2013 р.), Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка, кафедри загальної педагогіки та дошкільної ос

Список літератури

ВИСНОВКИ
Комплексний аналіз виявлених історико-педагогічних джерел уможливив розв’язання завдань дослідження і дав підстави до таких загальних висновків:
1.У результаті системного аналізу історіографії досліджуваної проблеми з’ясовано, що творча спадщина К.Ушинського упродовж другої половини ХІХпочаткуХХІ століття перебувала в центрі уваги багатьох дослідників представників різних наук педагогіки, психології, філософії, мовознавства тощо. Її дослідження здійснювалося за такими основними напрямами:
біографічним, що включає спогади сучасників К.Ушинського (Є.Водовозова, Л.Модзалевський, Ю.Рехневський, Д.Семенов, П.Старчевський та ін.); біографічні нариси (М.Пєсковський, О.Фролков та ін.) та наукові розвідки (О.Білявський, М.Бунаков, В.Волкович, М.Гончаров, М.Грищенко, М.Грунський, С.Єгоров, А.Іванов, М.Маккавейський, Ф.Науменко, В.Острогорський, Г.Паперна та ін.), присвячені дослідженню життєвого шляху та педагогічної діяльності відомого вченого;
пошуково-популяризаторським, який охоплював праці науковців, що досліджували теоретичну спадщину К.Ушинського, систематизували її у зібрання творів відомого педагога, відшукуючи при цьому неопубліковані та недовершені твори з метою представлення їх широкому освітянському загалу та популяризації передових, новаторських ідей ученого (Е.Днєпров, М.Зеневич, Є.Мединський, В.Острогорський, Ф.Свадковський, В.Струмінський, В.Чернишов та ін.);
оцінно-критичним (критичні публікації та рецензії на праці знаного педагога (П.Блонський, М.Бунаков, В.Вахтеров, Н.Вессель, М.Владиславлєв, Є.Водовозова, О.Воронов, Н.Дебольський, П.Каптерев, П.Лесгафт, В.Острогорський, Д.Семенов, Н.Ткачов, Ф.Толь, А.Філонов та ін.). Вони засвідчують чималий інтерес громадськості до прогресивних реформаторських поглядів К.Ушинського та різну, іноді полярну й суперечливу, їх оцінку у різні історичні періоди з огляду на панівне соціальне замовлення;
науково-педагогічним, що представлений працями, в яких аналізуються світоглядні позиції великого педагога (М.Владиславлєв, В.Гольцев, П.Каптерев, А.Родонежський, М.Рубінштейн, І.Скворцов, Ф.Філонов); теоретико-методологічні основи його педагогічної концепції (В.Волкович, І.Скворцов, В.Струмінський), засадничий у його системі принцип народності (П.Каптерев, Л.Модзалевський), погляди вченого щодо значення рідної мови у формуванні особистості (Ю.Айхенвальд), його внесок у розвиток наукової психології (Б.Ананьєв, М.Данилов, Г.Костюк), значення спадщини К.Ушинського для педагогічної науки (І.Арямов, М.Гончаров, М.Даденков, М.Данилов, П.Девін, Є.Ілляшенко, П.Каптерев, К.Корнилов, Д.Лордкіпанідзе, Є.Мединський, Л.Мурманов, А.Пінкевич, В.Струмінський, С.Чавдаров та ін.), літературно-публіцистична діяльність класика (І.Барсук, О.Романовський).
Серед чинників, що визначали характер рецепції творчого доробку К.Ушинського в різні історичні періоди, виокремлюємо такі: панівну державну ідеологію, рівень розвитку педагогічної науки, потреби та запити суспільства на різних етапах його становлення та особисту, суб’єктивну позицію авторів. Відповідно до них дослідники оцінювали педагогічну спадщину та діяльність К.Ушинського.
Проте аналіз наукової літератури з теми нашої роботи засвідчив відсутність комплексного вивчення особливостей теоретичного осмислення та рецепції спадщини К.Ушинського у вітчизняній науково-педагогічній думці, де представлено лише окремі студії з певних аспектів досліджуваної проблеми.
2.Розроблена у дисертаційному дослідженні періодизація рецепції творчості К.Ушинського зумовлена суспільно-політичними та культурно-освітніми обставинами в Україні, у зв’язку з чим розглядається у контексті трьох основних історіографічних періодів:
· Перший етап (50-і 60-і рр. ХІХст.1917р.) дослідження творчої спадщини К.Ушинського у добу становлення та розвитку педагогіки як самостійної науки, відкриття кафедр педагогіки у тогочасних ВНЗ. Для нього характерні: прижиттєва рецепція К.Ушинського (50-і60-ірр. ХІХст.); аналіз наукового доробку вченого в мемуарній літературі та епістолярній спадщині (70-і 80-ірр. ХІХст.); активізація наукового аналізу праць вченого (80-і рр. ХІХст.).
· Другий етап (19171991рр.) рецепція творчого доробку К.Ушинського в період визвольних змагань та у радянській педагогіці. Він охоплює сприйняття педагогічної спадщини класика на ґрунті ідеї народності (навчання дітей рідною мовою, національне, моральне, естетичне, релігійне виховання) у педагогічній думці доби УНР (19171920-ірр.); етап нігілістичного ставлення до наукового доробку вченого (1920-і1930-і рр.); інтерпретацію ушинськознавчих досліджень на ґрунті марксистсько-ленінської ідеології (середина 1930-х поч.1950-хрр.); час переоцінки методологічних позицій знаного педагога та появи фундаментальних наукових праць про нього (середина 1950-хпоч. 1980-хрр.); ревізію дидактично-виховних творів ученого (середина 1970-х поч.1990-хрр.).
· Третій етап (1991 2012рр.) вивчення творчої спадщини К.Ушинського з позицій демократичної педагогіки. У його межах виокремлюємо рецепцію доробку К.Ушинського на ґрунті національної педагогіки, переосмислення його діяльності та ідей на нових філософсько-педагогічних засадах (1990-ті рр.); спробу об’єктивного та цілісного аналізу педагогічної парадигми К.Ушинського (кінець 1990-х 2012 рр.).
3.Аналіз оцінки творчого доробку К. Ушинського вітчизняними педагогами у кожний із виокремлених нами періодів дає змогу стверджувати, що:
упродовж 50-х60-хрр. ХІХст. 1917р. ушинськознавці висвітлювали головно автобіографічні дані вченого, наводили спогади про його життєвий і творчий шлях, аналізували рецензії та відгуки на опубліковані ним праці. Згодом вони робили спробу осмислити в загальних рисах педагогічну систему просвітника та окремі її вузлові аспекти, порівнювали погляди К.Ушинського з ідеями видатних вітчизняних та зарубіжних педагогів. Також тривала робота над упорядкуванням рукописної спадщини К.Ушинського; перевидавалися його твори, розпочалося наукове вивчення його педагогічної системи. Лише наприкінці зазначеного періоду з’явилися публікації, в котрих дослідники аналізували певні аспекти педагогічної концепції вченого. Поступово зростало визнання К.Ушинського, утверджувалося сприйняття його не лише як класика вітчизняної педагогіки, а й учителя учителів”.
Радянські педагоги вивчали творчу спадщину К.Ушинського однобічно, поверхово, тенденційно, багато його ідей замовчувалося, вихолощувалося, гіпертрофувалося, міксувалося, зміщувалися акценти дослідження. Фундаментальний принцип народності виховання, розроблений ним, трактувався поверхово, спрощено, надмірно політизовано. Ігнорувалися національний і релігійний аспекти виховання у концепції вченого, необхідність урахування національної психології, характеру учнів у процесі їх навчання і виховання, антропологічний принцип тощо. К.Ушинського називали батьком російських педагогів”, пристрасним критиком царської школи”, поборником принципу народності у вихованні”, прихильником трудового навчання, матеріалістом, діалектиком і навіть атеїстом. І все це в дусі радянського канону: офіційні панівні ідеї, погляди, висловлювання розцінювалися як істина в останній інстанції, що вбивало живу думку і живе сприйняття творчості К.Ушинського.
Доба становлення незалежної Української держави зумовила переосмислення теоретичної спадщини К.Ушинського. У численних сучасних публікаціях та наукових розвідках вчений постає як палкий захисник народності в освіті й вихованні, прихильник національного виховання, рідної мови, провісник і популяризатор не лише окремих християнських ідей, а й православної педагогіки загалом.
З’ясовано, що в центрі уваги сучасних вітчизняних ушинськознавців перебувають такі питання: проблеми психології та антропології у педагогічній системі К.Ушинського (Н.Дічек, В.Довбня, М.Євтух, Т.Кочубей, В.Чаплигін та ін.); принцип народності освіти (Б.Мітюров, В.Мосіяшенко, Ю.Руденко, Г.Приходько, В.Торопова та ін.); трудове та фізичне виховання школярів (П.Біліченко, С.Марчук, В.Наконечна, Д.Огієнко, М.Пантюк і Т.Пантюк та ін.); формування особистості вчителя у творчому доробку К.Ушинського (В.Бобрицька, Н.Глузман, Т.Довженко, О.Кочерга, Е.Панасенко, І.Стражникова, П.Щербань, Н.Юрченко та ін.); зв’язок педагогічних ідей ученого з його християнським світоглядом (К.Дерев’янко та В.Ільченко, О.Кобрій, Т.Тхоржевська та ін.).
4.На підставі комплексного аналізу ушинськознавчих праць в Україні досліджуваного періоду визначено особливості інтерпретації філософських, психологічних, релігійних і педагогічних ідей К.Ушинського на різних етапах рецепції його творчої спадщини, підтверджено її пряму залежність від суспільно-політичних та культурно-освітніх обставин у державі.
Увиразнено, що К.Ушинський обстоював педагогічні ідеї свободи, активності, відповідальності, самостійності навчання й виховання; дитиноцентризму освітнього процесу, урахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Класик вважав психологічну складову необхідною умовою успіху педагогічної діяльності, а ідею служіння Богові неодмінною запорукою ефективного виховання. У різні історичні періоди рецепції доробку вченого ці та інші його наукові позиції часто переосмислювалися, викривлялися чи інтерпретувалися упереджено, тенденційно.
5.Необхідність подальшого вивчення педагогічної спадщини К.Ушинського детермінується як сучасним соціальним замовленням, так і недостатнім рівнем наукової дослідженості його творчого доробку.
Сучасні суспільні запити та науково-пізнавальні інтереси дають змогу актуалізувати низку фундаментальних складових педагогічної концепції К.Ушинського. По-перше, важливим з погляду сьогодення є остаточний вибір і утвердження традиційних основ вітчизняних освіти й педагогіки християнських і національних засад. Цього вимагає і вроджене (природовідповідне) прагнення людини до Бога, і тисячолітня вітчизняна історична християнська традиція, і етнопсихологічні підвалини релігійності (теоцентричність української душі”), і соціальне замовлення українського суспільства XXI ст.
Сучасність пред’являє вітчизняній освіті серйозний виклик, пов’язаний із деструкцією духовного поля суспільства внаслідок багаторічного панування атеїстичної комуністичної ідеології та поступового (з часу розвалу радянської держави) проникнення ідеалів антропоцентризму. Саме тому вимога повернення до традиційних християнських засад освіти і виховання набуває сьогодні імперативного характеру.
На основі педагогічних ідей К. Ушинського у сучасній освіті інтенсивно запроваджується модель особистісно орієнтованого навчання й виховання, створюються можливості для здобуття якісної освіти, розширюється та розвивається україномовний освітній і культурний простір, пропагується здоровий спосіб життя.
Непорушними й актуальними для сьогодення є розроблені і реалізовані К.Ушинським принципи виховання та навчання.
Сьогодні як ніколи злободенними є погляди К.Ушинського на працю як провідний чинник виховання. Визначено основні положення вченого в цьому питанні: а) праця це не спосіб здобуття грошей і багатства, а джерело задоволення і щастя (через самореалізацію); б) праця, аби стати улюбленою, повинна відповідати задаткам, здібностям, талантам і прагненням людини; в) праця передбачає труднощі і перешкоди, подолання яких є неодмінною умовою самої діяльності, що веде до розвитку духовних, розумових, інтелектуальних та вольових сил особистості. Можна з упевненістю стверджувати, що ці міркування вченого не втратили своєї значимості у сучасній українській педагогіці в епоху побудови незалежної держави та формування громадянського суспільства.
Твори К.Ушинського уже протягом півтора століття є джерелом удосконалення методики дошкільної і початкової шкільної освіти. Сьогодні порушена засновником вітчизняної дидактики проблема впровадження активних методів навчання стала предметом дослідження багатьох науковців і педагогів-практиків, які аргументовано доводять доцільність їх застосування у навчально-виховному процесі для розвитку пізнавальної активності дітей на різних вікових етапах навчання. Освітня вітчизняна практика XXI ст. передбачає використання таких методів і прийомів з розвитку рідного мовлення дітей, як бесіда, аналіз, узагальнення знань, порівняння, наочність, пояснювальне читання, граматично-логічні вправи та їх граматичний розбір. Вимоги видатного педагога до мети, змісту, методів і засобів освітнього процесу збігаються з вимогами сучасної дидактики, а тому мають велику практичну цінність і можуть успішно застосовуватися сьогодні у сучасній системі дошкільного навчання.
Вважаємо, що продовження об’єктивного й неупередженого дослідження творчого доробку К.Ушинського, ґрунтовний аналіз ушинськознавчих студій у різні історичні періоди допоможуть розвивати і вдосконалювати систему сучасного українського виховання й освіти на засадах демократизму, гуманізму, природовідповідності й суб’єктності у навчально-виховному процесі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1. АйхенвальдЮ. Памяти К.Д.Ушинского / Ю.Айхенвальд // Вестник воспитания. 1901. №1. С.3648.
2. АлександроваЛ. Повторення навчального матеріалу за К.Д.Ушинським/ Л.Александрова, Б.Андронович // Педагог-демократ К.Д.Ушинський / ред. кол. М.Година, Ф.Науменко, Г.Паперна та ін. Л.: Вид-во Львівського ун-ту, 1959. С.5459.
3. АлексєєвичГ. К.Д.Ушинський і А.С.Макаренко / Г.Алексєєвич// Педагог-демократ К.Д.Ушинський / ред. кол. М.Година, Ф.Науменко, Г.Паперна та ін. Л.: Вид-во Львівського ун-ту, 1959. С.4453.
4. АнаньевБ.Г. К.Д.Ушинский великий русский психолог/ Б.Г.Ананьев// Советская педагогика. 1945. №12. С.98111.
5. АнаньевБ.Г. Педагогическая антропология” К.Д.Ушинского и ее современное значение / Б.Г.Ананьев // Вопросы технологии. 1969. №2. С.8390.
6. АнаньевБ.Г. Структура индивидуального развития как проблема современной педагогической антропологии / Б.Г.Ананьев // Советская педагогика. 1968. №1. С.2131.
7. АнаньевБ.Г. Человек как предмет воспитания (перспективы педагогической антропологии) / Б.Г.Ананьев // Советская педагогика. 1965. №1. С.2436.
8. АнтонецьМ. К.Д.Ушинський як реформатор Смольного інституту/ М.Антонець // Шлях освіти. 2008. №4. С.4149.
9. АркановА.К. Идеи Ушинского / А.К.Арканов. М.: Просвещение, 2002. 312с.
10. Архив К.Д.Ушинского / cост. и подгот. к печати В.Я.Струминский. Т.1: Материалы редакторской деятельности К.Д.Ушинского в Журнале Министерства народного просвещения” (18601861гг.) и статьи его по вопросам школы и воспитания в Англии и Франции середины XIXв. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1959. 480с.
11. Архив К.Д.Ушинского / сост. и подгот. к печати В.Я.Струминский. Т.2: Статьи и материалы К.Д.Ушинского периода его редакторской деятельности в Журнале Министерства народного просвещения” (18601861гг.) по вопросам германского воспитания и русской школы середины ХІХ в. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1960. 464с.
12. Архив К.Д.Ушинского / сост. и подгот. к печати В.Я.Струминский. Т.3: Материалы и варианты Педагогической антропологии” К.Д.Ушинского. М.: Изд-во АПН РСФСР, 1961. 535с.