СИНТАКТИКА, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА АНГЛОМОВНИХ ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ І СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЗВ’ЯЗКОМ

Короткий опис

Харківський національний університет ім. В.Н. Каразіна

На правах рукопису

Богдан Валерій Володимирович

УДК (81'367.4+81'374.73):811.111-26

СИНТАКТИКА, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА АНГЛОМОВНИХ ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ І СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЗВ’ЯЗКОМ

спеціальність: 10.02.04 германські мови

дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
Самохіна (Дмитренко) Вікторія Опанасівна

Харків 2006

Зміст

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ ..................................................................... 4
Вступ ....................................................................................................................... 5
РОЗДІЛ 1.
ФОРМАЛЬНО - СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ І СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЗВ'ЯЗКОМ ............ 14
1.1. Складнопідрядні речення й приєднувальні конструкції в
парадигматиці ................................................................................................. 14
1.1.1. Граматичні засади складнопідрядних речень та приєднувальних конструкцій ............................................................................................... 16
1.1.2. Спільні та дистинктивні ознаки складнопідрядних речень та приєднувальних конструкцій .................................................................. 30
1.2. Формально-синтаксична специфіка приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень .............................................................................. 44
1.2.1. Статичні та динамічні параметри приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень ........................................................................ 44
1.2.2. Приєднувальні конструкції та складнопідрядні речення в порівняльному аспекті .............. 59
ВИСНОВКИ до ПЕРШОГО РОЗДІЛУ ............................................................... 65

РОЗДІЛ 2.
СЕМАНТИКО-ПРАГМАТИЧНа характеристика ПРИЄДНУВАЛЬНИХ
КОНСТРУКЦІЙ І СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЗВ'ЯЗКОМ ............ 68
2.1. Приєднувальні конструкції й складнопідрядні речення в семантичному
вимірі ................................................................................................................ 68
2.1.1. Співвідношення семантично симетричних і семантично асиметричних форм приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень ........ 70
2.1.2. Взаємозалежність частин приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень ............................................................ 83
2.2. Семантичні класи приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень .... 91
2.2.1. Семантико-прагматичні функції приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень ............................. 91
2.2.2. Роль модифікаторів у визначенні пропозиціональних відношень у приєднувальних конструкціях і складнопідрядних реченнях .......... 96
Висновки до другого розділу .............................................................. 122

РОЗДІЛ 3.
КОМУНІКАТИВНІ ВЛАСТИВОСТІ ПРИЄДНУВАЛЬНИХ КОНСТРУКЦІЙ І СКЛАДНИХ РЕЧЕНЬ З ПІДРЯДНИМ ЗВ'ЯЗКОМ ......................................... 125
3.1. Приєднувальні конструкції й складнопідрядні речення як складові тексту ... 125
3.2. Екстралінгвальні засоби і їхня актуалізація в приєднувальних
конструкціях і складнопідрядних реченнях .............................................. 153
3.3. Приєднувальні конструкції й складнопідрядні речення в контексті
комунікативного членування ....................................................................... 160
3.4. Функції рематичних компонентів у приєднувальних конструкціях і
складнопідрядних реченнях .................................................................... 169
Висновки до третього розділу ............................................................ 181
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ ...................................................................................... 185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ............................................................ 189
СПИСОК довідкової літератури ............................................................ 221
список джерел ілюстративного матеріалу ............................... 222
додатки ............................................................................................................. 226

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
1. БР безсполучникове речення;
2. БВ базове висловлення;
3. ІС імпліцитний смисл;
4. МТЄ мікротекстова єдність;
5. НФЄ надфразова єдність;
6. ПК приєднувальна конструкція;
7. ПО предикативна одиниця;
8. ПР просте речення;
9. ПСЗ підрядний сполучниковий засіб;
10.ПСЗ' приєднувальний сполучниковий засіб (омонімічний підрядному);
11.ПЧ приєднувальна частина;
12.СЗ сполучниковий засіб;
13.СПР складнопідрядне речення;
14.ССР складносурядне речення;
15.СР складне речення;
16.ССЦ складне синтаксичне ціле.

Інші символи:
« взаємний анафорично-катафоричний зв'язок між частинами СПР і ПК;
® однобічна залежність між частинами складних мовних одиниць;
розірваність контакту між частинами СПР і ПК;
:: опозиція відношень між частинами СПР і ПК;
= дублювання, тотожність або рівнозначність у частинах СПР і ПК;
» приблизна тотожність між частинами СПР і ПК;
____________ суцільна лінія позначає межі ПК;
[ ] у квадратних дужках подається відтворений імпліцитний контекст.

ВСТУП
Серед актуальних завдань сучасного мовознавства провідне місце займає всебічне вивчення тексту як максимальної одиниці мовної діяльності. Вирішення цієї глобальної задачі не може бути успішним без дослідження компонентів тексту (текстових одиниць), їхньої будови, семантики, прагматики, функціонування й закономірностей зв’язку між ними. Серед найважливіших складових тексту виділяються, зокрема, складнопідрядні речення (далі СПР) і приєднувальні конструкції (далі ПК) із приєднувальними сполучниковими засобами, омонімічними підрядним (далі ПСЗ').
Оскільки текст є мовленнєвим масивом, який організований за своїми певними законами, то лінійно-композиційна послідовність його висловлень будується у вигляді ієрархічної системи таким чином, що відношення між реченнями й більшими за речення одиницями не зводяться до їхньої суми [177: 366; 291: 372]. Таким чином, зіставлення різних аспектів ПК і СПР повинно здійснюватись у контексті, у якому й вимірюються важливість і функції цих одиниць.
У даному дослідженні ПК із ПСЗ' розглядається як двокомпонентна текстова одиниця з експліцитним (формально вираженим) сполучниковим показником зв’язку між її частинами: автосемантичним базовим висловленням (далі БВ) і другою, синсемантичною приєднувальною частиною (далі ПЧ).
Під СПР ми розуміємо поліпредикативне складне речення (далі СР), предикативні одиниці якого є нерівноцінними з точки зору синтаксичного рангу.
Дослідження присвячується триаспектному аналізу ПК із ПСЗ' і СПР: у плані особливостей їхньої побудови, семантико-синтаксичних відношень між частинами й комунікативної організації за текстами сучасної англійської мови як діалогічного, так і монологічного характеру. Підставою для зіставлення ПК даного різновиду й СПР є те, що вони ще не були предметом спеціального зіставного дисертаційного дослідження, а також наступними чинниками: а) збігом їхньої формально-синтаксичної організації; б) набуттям нових функцій підрядними сполучниковими засобами (далі ПСЗ) на рівні тексту при переході до розряду приєднувальних.
Уже з середини ХХ сторіччя лінгвісти відзначали активізацію синтаксичних процесів у мові, породжених проникненням розмовного мовлення в писемне [327: 3, 13] і часте використання авторами у своїх творах складних синтаксичних одиниць [24: 17], що й спричинило їхнє активне дослідження [25; 80; 92; 110; 126; 128; 147; 197; 218; 241; 244; 249; 256; 264; 270; 312; 334]. У процесі вивчення приєднувальних відношень учені висловлювали різні погляди на їх природу й функціонування, а з ряду питань дискусія триває й дотепер. Схожість у плані форми, семантики й виконуваних функцій між СР і ПК призвела до ототожнення їх деякими дослідниками, які, не визнаючи приєднувальний зв’язок як окремий синтаксичний, ототожнюють його з сурядним і підрядним [175: 189-190; 263: 618, 620, 621, 624], розглядають його просто як різновид останніх [103: 5-7; 128: 283; 133: 12; 146: 74; 154: 177] або як їхню трансформацію [308: 155], вважають його особливим смисловим відношенням [62: 6] або відносять до внутрішніх засобів зв'язку [73: 64].
Проте переважна більшість лінгвістів справедливо розглядає приєднування як окремий вид синтаксичного зв'язку [56: 2-7; 71: 47; 86: 15; 99: 6-7; 156: 19-20; 243: 46; 306: 274], вважаючи, що засновані на ньому побудови розширюють існуючі синтаксичні межі й часто виносять приєднування за межі речення [137: 9].
Незважаючи на значну кількість робіт, присвячених приєднуванню, учені й дотепер не дійшли єдиної думки стосовно критеріїв виділення ПК як одного з його різновидів і продовжують відносити до ПК й інші одиниці текстового рівня. Недостатньо також, на наш погляд, висвітлені особливості функціонування ПЧ, не розроблено також детальної класифікації цієї частини, якщо її обсяг перевищує СПР елементарної будови.
Таким чином, актуальність дослідження визначається загальною спрямованістю сучасних синтаксичних студій на вивчення проблем функціонування різнорівневих одиниць тексту. Відсутність чітких критеріїв розрізнення складних синтаксичних одиниць зумовила необхідність уточнення ролі та функції приєднувального зв’язку, а також комплексного аналізу приєднувальних конструкцій із ПСЗ′ і складнопідрядних речень у тексті, в якому найбільш повно реалізується комунікативна функція мови.
Зв’язок роботи з науковими темами. Тема дисертації відповідає профілю досліджень, що проводяться на факультеті іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна, у рамках наукової бюджетної теми Система мовленнєвої діяльності та навчання іншомовної комунікації (германські та романські мови)”, номер державної реєстрації 0103 U 004255.
Метою роботи є комплексне вивчення способів і засобів реалізації приєднувального зв’язку в ПК із ПСЗ' і підрядного зв’язку в СПР у діалогічних і монологічних текстах сучасної англійської мови й відмежування ПК із ПСЗ' від схожих з нею різноманітних одиниць реченнєвого й текстового рівнів.
Поставлена мета передбачає розв’язання таких завдань:
· розглянути схожі й відмінні, облігаторні й факультативні риси формальної організації ПК і СПР, уточнити класифікацію ПЧ у ПК із ПСЗ';
· запропонувати критерії відмежування ПК від інших видів приєднування;
· встановити ступінь спільності семантично симетричних і семантично асиметричних форм ПК і СПР і розподіл інформації між їхніми частинами;
· визначити взаємозалежність частин ПК і СПР і семантичні класи ПК;
· виявити семантико-прагматичні функції ПК і СПР і додаткові функції, яких вони набувають тільки в тексті, а також роль слів-модифікаторів у реалізації цих функцій;
· на основі аналізу функціонування ПК і СПР у мікротекстових єдностях (далі МТЄ) схарактеризувати роль лінгвістичних й екстралінгвальних чинників у їхніх частинах при реалізації текстових категорій зв’язності й дискретності;
· дослідити особливості комунікативного членування ПК і СПР у МТЄ і розглянути різні типи рем у їхніх частинах.
Об’єкт дослідження становлять ПК із ПСЗ' і СПР у сучасній англійській мові як різновиди текстових одиниць.
Предметом дослідження є структурні, семантичні та прагматичні особливості приєднувального зв’язку в ПК у їх співвіднесенні з підрядним зв’язком у СПР, критерії відмежування ПК від інших видів приєднування й інших одиниць фразового й надфразового рівнів.
Матеріал дослідження, репрезентований 3000 ПК із ПСЗ′ і 3000 СПР, відібрано з 80 творів художньої прози 39 англо-американських авторів, публіцистичних і газетних видань другої половини ХХ початку ХХІ ст. загальним обсягом понад 11 000 сторінок.
Методологічною базою дослідження є комплексний системно-функціональний підхід до вивчення ПК і СПР, принципи взаємозв’язку мови та мислення, форми й змісту. Теоретичну основу дослідження складають положення загальної теорії тексту, теорій СПР, приєднування, ПК і парцеляції. Визначаючи релевантні ознаки СПР, ми виходили з досліджень вітчизняних ї зарубіжних лінгвістів: С.П. Бевзенко, А.Д. Бєлової, В.А. Бєлошапкової, Я.Г. Біренбаума, І.Р. Буніятової, Н.С. Валгіної, І.Р. Вихованця, А.А. Грищенко, С.О. Карцевського, В.И. Кодухова, С.Е. Крючкова, С.В. Ломакович, Л.Ю. Максимова, О.С. Мельничука, О.М. Пєшковського, М.С. Поспєлова, А.Ф. Прияткіної, О.О. Прокопчука, І.П. Сусова, Л.П. Чахоян, І.Г. Чередниченко, Н.Ю. Шведової, К.Ф. Шульжука, K. Beaman, F. Daneš, J. Firbas, M.A.K. Halliday, S.A. Thomson та ін. Питання про місце ПК із ПСЗ' у текстовій ієрархії вирішувалось в роботі з урахуванням праць В.А. Бєлошапкової, Н.І. Бєлунової; М.Я. Блоха, І.А. Боєвець, Н.С. Валгіної, Ж.А. Вінтман, В.В. Виноградова, В.П. Вомперського, М.Т. Гаїбової, Н.Н. Голікової, В.О. Дмитренко, М.В. Карпенко, Г.А. Кириченко, Н.П. Кисельової, Г.А. Коцюбовської, А.И. Литвиненко, А.Ф. Прияткіної, Е.А. Реферовської, В.Л. Рінберг, А.К. Томлянович, Л.Г. Хатіашвілі, М.Є.Шафіро, Л.В. Щерби та ін.
Виходячи з поставлених завдань і матеріалу дослідження, у роботі застосовано такі методи: індукції (який був ефективний на емпіричному й теоретичному рівнях наукового аналізу при визначенні напряму дослідження від накопичення мовного матеріалу до його систематизації й з’ясування особливостей функціонування ПК із ПСЗ' і СПР), дедукції (для підтвердження на матеріалі дослідження висунутих теоретичних гіпотез щодо закономірностей функціонування ПК і СПР), описово-аналiтичний (для інвентаризації, зіставлення й пояснення структурно-семантичних і функціональних властивостей досліджуваних одиниць); методи порівняння, синтезу та трансформаційний (для встановлення структурно-семантичної й функціонально-синтаксичної варіативності ПК і СПР); контекстологічного аналізу (для уточнення структури, семантики та визначення функцій ПК і СПР у МТЄ), кількісного аналізу (для виявлення ступеню представленості в тексті окремих класів аналізованих одиниць, СЗ і модифікаторів у їхньому складі та одержання об’єктивних результатів), а також методи протиставлення, комунікативного членування, опитування інформантів волонтерів Корпусу миру США для більш об’єктивної оцінки окремих якісних і кількісних показників ПК і СПР.
Наукова новизна одержаних результатів та висновків полягає в тому, що вперше на матеріалі сучасної англійської мови проведено комплексне дослідження формально-синтаксичних, семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей ПК із ПСЗ' у співвідношенні зі СПР, що дозволило:
· уточнити статус ПК і запропонувати критерії її відокремлення від СПР, різних типів приєднування, парцеляції та надфразових єдностей;
· доповнити та уточнити формально-синтаксичні властивості ПК; розширити класифікацію ПЧ;
· виявити випадки, коли синтаксичні одиниці з СЗ у препозиції не можуть бути ПЧ;
· встановити, що лексико-граматична зв'язність частин і ПК, і СПР визначається одиницями двох типів: з ознаками семантичної симетрії й асиметрії;
· визначити два великі семантичні класи ПК і СПР (корелятивні й некорелятивні) на основі принципу обернення/необернення (зворотності/незворотності) їхніх складових і виявити їхні особливості;
· дослідити пропозиціональні значення, у яких конкретизується виконувана залежними частинами ПК інформативна функція (незаплановане додавання нової інформації);
· класифікувати слова-модифікатори як допоміжні засоби визначення пропозиціональних значень у частинах ПК і СПР;
· проаналізувати позиційний аспект ПК і СПР у МТЄ й визначити їхні функції як складових тексту;
· розглянути роль екстралінгвальних засобів у функціонуванні ПК і СПР;
· здійснити аналіз закономірностей комунікативного членування в ПК і СПР і визначити типи рем у їхніх залежних компонентах;
· провести кількісний аналіз ПСЗ', ужитих у ПК, і запропонувати схеми побудови й функціонування ПК.
Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:
1. Поверхнева структура приєднувальних конструкцій із ПСЗ′ і складнопідрядних речень характеризується схожою, але не тотожною інваріантною основою. Основу їхньої структурної близькості становить наявність двох різнорангових (а)симетричних (не)елементарних частин із (не)передбачуваним зв'язком (базової/головної й приєднувальної/підрядної частин).
2. За інформаційною значущістю приєднувальна частина, яка завжди експліцитно маркована ПСЗ′ у препозиції, дорівнює у більшості випадків базовому висловленню або навіть перевершує його. Крім того, регулярну групу становлять корелятивні приєднувальні конструкції, приєднувальні частини яких є не факультативними, а структурно й семантично обов'язковими складовими.
3. Не всі синтаксичні одиниці зі сполучниковими засобами в ініціальній позиції можуть бути приєднувальними частинами. Остання не може бути утворена: складовою єдності питання-відповідь та одиницею, що за формою збігається зі складнопідрядним реченням, але має в препозиції тільки підрядний сполучниковий засіб без ПСЗ′.
4. Приєднувальні конструкції класифікуються як вихідні (елементарні) і вивідні (неелементарні) одиниці. Відношення між базовим висловленням і багатокомпонентними приєднувальними частинами кваліфікуються у відповідності з атестацією складнопідрядних речень з кількома підрядними та складних речень з різними видами синтаксичного зв'язку. Визначальним у відношеннях між базовим висловленням і приєднувальною частиною виступає приєднувальний зв'язок, а всі інші тільки накладаються на нього.
5. Другі частини приєднувальних конструкцій із ПСЗ′ виконують прагматичну функцію інформування, яка конкретизується у виявлених пропозиціональних значеннях додаткової інформації, уточнення, гіпотези, висновку, причини, наслідку, протиставлення й перелічення, які підсилюються словами-модифікаторами.
6. Комунікативне членування приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень має такі особливості: а) на рівні макроструктури, на відміну від складнопідрядних речень, збіг граматичного членування приєднувальних конструкцій із комунікативним неможливий (через жорстку фіксованість її компонентів); б) на рівні мікроструктури приєднувальні конструкції з ПСЗ′ виявляють максимальну спільність із складнопідрядними реченнями, що знаходить прояв у різноманітних комплексних кореляціях тема-рематичних елементів як у межах своїх конструкцій, так і в межах контексту при формуванні його когезії та когерентності; в) різні за рівнем актуальності реми приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень (автосемантичні й синсемантичні) мають подібні змістові відтінки (екзистенціональності, модальності, експресивності та ін.).
Теоретична значущість роботи. Результати та висновки вивчення ПК із ПСЗ' роблять певний внесок у лінгвістику тексту, комунікативну лінгвістику й теорію синтаксису. Вони також сприяють поглибленню знань про структурно-синтаксичні, семантико-прагматичні й комунікативні особливості СПР і текстових одиниць (ПК) у межах МТЄ і вплив ПК на текст і тексту на ПК.
Практична цінність дослідження полягає в можливості використання його теоретичних положень та отриманих даних як у суто лінгвістичних лекційних курсах із теоретичної граматики (розділ Складні речення й текстові одиниці”), стилістики англійської мови (розділ Стилістичний синтаксис”), спецкурсах (Текст і його складові”, Лінгвістичні проблеми тексту і його компонентів”), так і в курсах лекцій з культури мовлення (теми Засоби підвищення експресивності промови”, Культура мовлення”), а також при написанні курсових та дипломних робіт, кандидатських дисертацій, монографічних досліджень з текстової проблематики тощо.
Особистий внесок дисертанта полягає в теоретичному обґрунтуванні варіативності різнорівневих одиниць ПК із ПСЗ' і СПР шляхом комплексного порівняльного аналізу особливостей їхньої структурно-синтаксичної організації й функцій, виявленні структурно невід’ємних ПЧ, уточненні класифікації ПЧ, які своїм обсягом виходять за межі речення, описі пропозиціональних значень ПЧ і розширенні класифікації модифікаторів, які уточнюють дані значення, та у визначенні особливостей комунікативного членування ПК і СПР.
Апробація роботи. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на Міжнародній науковій конференції Мови й культура народів Приазов’я” (Бердянський державний педагогічний інститут імені П.Д. Осипенко, Бердянськ, травень 1999), на наукових форумах, проведених у Харківському національному університеті ім. В.Н. Каразіна: Міжнародній науковій конференції Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харків, квітень 2000), Всеукраїнських наукових конференціях: Каразінські читання Актуальні проблеми мови, мовленнєвої діяльності і викладання іноземних мов” (Харків, лютий 2002), Другі Каразінські читання: Два століття Харківської лінгвістичної школи” (Харків, лютий 2003), Міжнародній науково-методичній конференції Треті Каразінські читання: методика і лінгвістика на шляху до інтеграції” (Харків, жовтень 2003); на Міжнародній науково-практичній конференції Наука і освіта 2003” (Дніпродзержинський державний технічний університет, Дніпропетровськ Дніпродзержинськ, січень 2003), на Всеукраїнському міжвузівському лінгвістичному семінарі (жовтень 2004), на IV Міжнародній науково-практичній конференції Динаміка наукових досліджень ‘2005” (Дніпродзержинський державний технічний університет, Дніпропетровськ, червень 2005), Всеукраїнській науковій конференції Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, листопад 2005) та щорічних міжвузівських науково-практичних конференціях факультету іноземних мов Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна (1999-2005).
Публікації. Основні положення й результати дослідження відображені в п’яти статтях, опублікованих у фахових виданнях України й тезах трьох виступів на Міжнародних наукових конференціях. У статті в співавторстві дисертанту належить обґрунтування актуальності вивчення ПК із ПСЗ' і неможливості парцелювання висловлення за допомогою ПСЗ', визначення пропозиціональних значень ПЧ і встановлення ролі модифікаторів при визначенні даних значень, збирання та опис матеріалу.

У відповідності до мети й поставлених завдань структура дисертаційного дослідження складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаних джерел, списку довідкової літератури, списку джерел ілюстративного матеріалу й додатків. Загальний обсяг дисертації 242 сторінки (у тому числі обсяг основного тексту 188 сторінок). У додатках подано 5 таблиць та 12 схем, список використаних джерел містить 393 найменування, список довідкової літератури 9 найменувань, список джерел ілюстративного матеріалу 80 позицій.

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У відповідності до поставлених завдань, результати проведеного порівняльного дослідження ПК із ПСЗ' і СПР у формально-синтаксичному, семантико-синтаксичному й комунікативному планах у текстах сучасної англійської мови як діалогічного, так і монологічного характеру дають змогу зробити такі висновки:
1. З точки зору формально-синтаксичної будови ПК із ПСЗ' і СПР є різнорівневими синтаксичними одиницями (відповідно, рівня тексту й речення), що мають подібну будову: БВ/головну частину, ПСЗ'/ПСЗ і ПЧ/залежну частину. ПСЗ'/ПСЗ завжди маркує початок залежної частини, що зумовлює легкість її ідентифікації в тексті, а самі частини ПК і СПР можуть бути за будовою симетричними й асиметричними.
Залежні частини ПК і СПР приєднуються до БВ/головних частин за допомогою передбачуваного/непередбачуваного (і, відповідно, сильного/ слабкого) зв'язку. При цьому, за своїм обсягом вони можуть бути як елементарними, так і неелементарними.
Неідентичність формально-синтаксичної будови ПК із ПСЗ' і СПР знаходить свій прояв у відмінності синтаксичних відношень між їхніми частинами: в першому випадку зв'язок є приєднувальним, односпрямованим, а в другому підрядним, двостороннім. Дана відмінність зумовлюється:
а) відсутністю в СПР синтаксично домінуючих або залежних слів по відношенню до іншого СПР і їхня наявність у ПК, хоча її складові формально є окремими синтаксичними одиницями. Крім того, БВ і ПЧ можуть належати різним комунікантам;
б) можливістю зміни порядку частин в СПР (гнучкістю структури) й строгою фіксацією порядку компонентів ПК. Але така жорстка конструктивна упорядкованість не заперечує можливості дистантних граматичних і семантичних зв'язків між частинами ПК;
в) довшою паузою між частинами ПК, порівняно з СПР, що в свою чергу спричинено розділовими знаками, які їх роз’єднують: кома, тире, двокрапка, крапка з комою (або відсутність пунктуаційного показника) у СПР; у ПК крапка, знаки питання та оклику й ремарка. Спільним знаком для обох одиниць є три крапки.
Розмежувальною ознакою виступає й неможливість входження ПК до складу СПР і, навпаки, можливість входження одиниці, подібної до СПР у структуру ПК.
2. Подібно до підрядних частин СПР, ПЧ за своєю інформаційною вагомістю часто дорівнює БВ або навіть перевершує його. При цьому, комунікативна значущість компонентів ПК вимірюється контекстом. Даний підхід дозволив нам вперше виділити такі ПЧ, які за своєю значимістю дорівнюють БВ не тільки семантично, але й формально, тобто є конструктивно невід'ємними компонентами ПК. При спробі усунення таких ПЧ із ПК наступні висловлення не будуть семантично стикуватися з БВ, стають незрозумілими, таким чином руйнується катафорична функція ПК розривається зв'язок із посттекстом.
3. Нами уточнено лінгвістичний статус складних одиниць, які починаються ПСЗ/ПСЗ'. Не всі синтаксичні одиниці, які починаються СЗ, можуть утворити ПЧ. В основу вирішення цього питання ми поклали формальний критерій порядок взаємного розташування компонентів ПЧ (коли вона конструктивно подібна до СПР) може бути змінений при наявності в препозиції ПЧ двох СЗ: ПСЗ' і ПСЗ. Крім того, ПЧ не може бути складова питально-відповідної єдності (оскільки зникає непередбачуваність приєднування, і ця складова (відповідь) не зможе утворити СПР з попереднім питанням).
4. В результаті структурно-семантичного аналізу відношень між частинами ПК із ПСЗ' нами встановлена аналогія між будовою багаточленних (багатокомпонентних) ПЧ і підрядних частин неелементарних СПР. ПК із багаточленними (неелементарними) ПЧ ми пропонуємо класифікувати у відповідністю з класифікацією СПР з кількома підрядними частинами та СР з різними видами синтаксичного зв'язку. Дана пропозиція базується на тому факті, що ПК із багаточленною ПЧ можуть мати подібні до неелементарних СПР і СР із різними видами синтаксичного зв'язку обсяг структури (кількість частин-речень”) і глибину структури (кількість рівнів членування). Отже, ми виділяємо вихідні ПК (з однією ПЧ, тобто елементарні, далі неподільні за формою) і вивідні ПК (складені, вторинні, неелементарні з кількома компонентами в ПЧ, кожний з яких приєднується своїм ПСЗ'). Серед вивідних ми розрізняємо такі ПК: 1) із ПЧ за структурою подібними до послідовної (ступеневої) підрядності, 2) з ПЧ подібними до супідрядності (однорідної, неоднорідної та мішаної), 3) з відношеннями між частинами, аналогічними існуючим у СР з різними видами синтаксичного зв'язку. При цьому визначальним у відношеннях між БВ і ПЧ виступає приєднувальний зв'язок, усі інші тільки "накладаються" на нього.
5. У семантичному плані варіативність між ПК із ПСЗ' і СПР виявляється в існуванні корелятивних і некорелятивних одиниць. Корелятивні ПК співвідносяться з СПР із кореляційним, атрибутивним і приєднувальним підрядним зв'язком, а некорелятивні з детермінантним.
Аналіз пропозиціональних значень в залежних частинах ПК і СПР показав і відмінності між ними. І в ПЧ корелятивних, і некорелятивних ПК домінуючим пропозиціональним значенням є додавання інформації, яке конкретизується в пропозиціональних значеннях додаткової інформації, уточнення, гіпотези, висновку, причини, наслідку, протиставлення й перелічення, які піддаються ідентифікації в контексті. При цьому, модифікатори, а також різні екстралінгвістичні засоби, які у межах ПК відзначаються частотністю, відіграють важливу допоміжну роль в повнішому розкритті цих значень.
Текстотвірна функція, виконувана ПК і СПР і спрямована на збереження когезії й когерентності тексту, утворюється дією анафорично-катафоричних сил і реалізується в можливості поширення пропозиціональних значень, притаманних ПК і СПР на посттекст або перенесення цих значень з передтексту на ПК і СПР, а також в набутті ПСЗ', а разом з ним і залежною частиною значень, які для них не регламентовані мовною системою. Найбільш виразно текстотвірна функція простежується, коли складові ПК висловлюються різними комунікантами або знаходяться в різних МТЄ, а також при можливості як злиття дистантних частин та утворення ПК із контактними частинами, так і трансформації ПК у СПР.
6. Комунікативну організацію ПК із ПСЗ' і СПР проаналізовано на двох рівнях: макроструктури (всієї структури в цілому, коли БВ/головна частина складає тему, а ПЧ/підрядна частина рему повідомлення) і мікроструктури (коли кожна частина ПК або СПР має свої окремі тему й рему). На рівні мікроструктури спільність комунікативної організації ПК і СПР має найбільш виразний характер. Варіативність між ними прослідковується в:
а) існуванні різних за ступенем актуальності рем (автосемантичних і синсемантичних), що знаходить свій прояв, відповідно, у слабких і міцних зв’язках як між частинами ПК і СПР, так і контекстом, а також у різній участі цих рем у механізмі текстотворення: автосемантичі реми є переважно проспективними, а синсемантичні ретроспективно-проспективними;
б) розмаїтті складних кореляцій тема-рематичних елементів як у межах ПК і СПР, так і в межах контексту при формуванні його когезії та когерентності;
в) подібності змістових відтінків, які виражаються ремами ПК і СПР, серед яких нами розглянуто екзистенціональність, модальність, експресивність.
Рівень макроструктури відзначається неможливістю збігу граматичного членування ПК з комунікативним (через жорстку фіксованість її компонентів БВ завжди займає позицію теми, а ПЧ реми, тобто є самою актуальною й, відповідно, часто найбільш важливою частиною висловлення), що суттєво відрізняє ПК від СПР, де збіг комунікативного й граматичного членування є можливим.
7. Виходячи з триаспектного компаративного аналізу й встановлених вище особливостей ПК із ПСЗ' і СПР, вважаємо дані складні сполучникові одиниці, які знаходяться на різних синтаксичних рівнях, варіативними.
Дана дисертація відкриває перспективи для продовження дослідження в галузі встановленої проблематики. Стосовно ПК, перспективи подальших досліджень вбачаються у більш детальному розгляді функціонування ПК у різних функціональних стилях у межах розмовних жанрів, а також в її аналізі у межах комунікативної та когнітивної лінгвістики взагалі, статусно-рольових відношень. Щодо СПР, то думка про більш комунікативно важливу інформацію, яку часто несе підрядна частина й, відповідно, її рівноцінність в значущості головній, має бути повніше відображена в теорії СПР, оскільки така частина не є просто залежною. Крім того, ще не проведено фундаментального порівняльного аналізу безсполучникових ПК і речень з недиференційованим синтаксичним зв’язком.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адмони В.Г. Основы теории грамматики. М.; Л.: Наука, 1964. 105 с.
2. Акимова Г.Н. Новое в синтаксисе современного русского языка. М.: Высш. школа, 1990. 168 с.
3. Аксаков К.С. Сочинения филологические // Полн. собр. соч. М., 1875. Т. 2. Ч. 1. 660 с.
4. Алексеева М.Н. Взаимосвязь реляционных структур и типов актуального членения в сверхфразовых единствах и предложениях (на материале современного английского языка): Дисс. ... канд. филол. наук. М., 1985. 192 с.
5. Андриевская А.А. Явление «сепаратизации» в стилистическом синтаксисе французской художественной прозы // Филологические науки. - 1969. - № 3. - С. 77-83.
6. Анощенко А.В. "Но" между отрезками речи разных лиц // Синтаксические отношения в предложении и тексте. Сб. науч. ст. Иваново, 1984. С. 52-60.
7. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика: синонимические средства. М., 1974. 367 с.
8. Арнольд И.В. Стилистика. Современный английский язык: Учебник для вузов. 4-е изд., исправленное и дополненное. М.: Флинта: Наука, 2002. 384 с.
9. Арполенко Г.П., Забєліна В. Структурно-семантична будова речення в сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1982. 131 с.
10. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 341 с.
11. Бабайцева В.В. Синкретизм парцеллированных и присоединенных субстантивных фрагментов текста // Филологические науки. 1997. № 4. С. 56-65.
12. Банару В.И., Ионицэ М.П. Французский синтез. Функциональный анализ предложения (на французском языке). Кишинев: Штиинца, 1983. 200 с.
13. Баранівська О.С. Складнопідрядні речення з підрядними означальними у сучасній польській мові. Автореф. дисканд. филол. наук: 10.02.03. Київ, 2003. 22 с.
14. Баранник Д.Х. Текст і його складові // Дослідження з лексикології і граматики української мови. Збірник наукових праць. Т. 1. Дніпропетровськ: Навчальна книга, 1999. С. 15-20.
15. Баталова И.К. Квалификация высказываний с присоединением в аспекте актуального членения в английском языке: Автореф. дисканд. филол. наук: 10.02.04. Л., 1974. 28 с.
16. Баталова И.К. К вопросу об актуальном членении высказываний с присоединением // Исследования синтаксических проблем английского языка. Свердловск, 1973. С. 37-43.
17. Баталова И.К. О характере информации в компонентах актуального членения при присоединении // Вопросы романо-германского языкознания и методики преподавания иностранных языков. Уч. зап. ЛГПИ. Т. 469. Л., 1970. С.7-14.
18. Бєлова А.Д. Класифікуючі конектори в англійському тексті // Укр. наук. збірник. Іноземна філологія. 1; Вип. 111. Л.: Львівськ. нац. ун-т ім. І.Франка, 1999. С. 103-108.
19. Белошапкова В.А. Сложное предложение в современном русском языке: Автореф. дис. ... д-ра филол. наук. М., 1970. 35 с.
20. Белошапкова В.А., Брызгунова А.Е., Земская А.Е. и др. Современный русский язык / Под ред. В.А. Белошапковой. М.: Высш. школа, 1989. 800 с.
21. Белунова Н.И. Бессоюзные сложные предложения и соположенные самостоятельные предложения в текстовом аспекте: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Л., 1987. 24 с.
22. Беляев Ю.И. Синтаксис современного русского литературного языка: Учебное пособие. Изд. 2-е, дополн. и перераб. Херсон: Издательство ХГУ, 2003. 496 с.
23. Бєляєва Т.В. Варіантність і синонімія в умовно-наслідкових складних реченнях. Автореф. дисканд. филол. наук: 10.02.01. Харків, 2004. 20 с.
24. Білодід І.К. Надфразні єдності як елемент тексту в функціональних стилях літературної мови // Мовознавство. 1979. № 2. С. 14-23.
25. Биренбаум Я.Г. Сложноподчинённое предложение в современном английском языке. Челябинск, 1981. 131 с.
26. Бенвенист Э. Общая лингвистика. /Под. ред. Ю.С. Степанова. М.: Прогресс, 1974. 447с.
27. Блох М.Я. К проблеме присоединительных связей предложений (на материале русского и английского языков) // Вопросы грамматики английского языка. М., 1969. № 367. С. 38-55.
28. Блох М. Я. Теоретические основы грамматики. М.: Высш. шк., 2004. 239 с.
29. Богдан В.В. Варіативність приєднувальних конструкцій і складних речень із підрядним зв’язком в сучасній англійській мові // Матеріали IV Міжнародної науково-практичної конференції Динаміка наукових досліджень ‘2005”. Том 59. Філологічні науки Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. С. 6-8.
30. Богдан В.В. До питання про співвідношення парцеляції та приєднання // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Сер. Романо-германська філологія. 2000. № 500. С. 192-197.
31. Богдан В.В. Пропозиціональні відношення в рамках приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень // Матеріали Всеукраїнської наукової конференції Другі Каразінські читання: Два століття Харківської лінгвістичної школи” Харків: Харківськ. нац. ун-т ім. В. Н. Каразіна. 2003. С. 23-24.
32. Богдан В.В. Рематичні компоненти приєднувальних конструкцій із підрядним приєднувальним зв’язком і складнопідрядних речень та їхні різновиди // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Сер. Романо-германська філологія. 2005. № 649. С. 116-119.
33. Богдан В.В. Роль екстралінгвістичних чинників у складі приєднувальних конструкцій з підрядним зв’язком і складнопідрядних речень у прагматичній орієнтації тексту // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції Наука і освіта ‘2003”. Т. 13. Філологія/ За заг. ред. Шепеля Ю.О. Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2003. С. 100-102.
34. Богдан В.В. Співвідношення лексико-граматичних форм підрядних приєднувальних конструкцій і складнопідрядних речень у сучасній англійській мові // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Сер. Романо-германська філологія. 2002. № 567. С. 101-108.
35. Богдан В.В. Тематично-рематичні кореляції в частинах приєднувальних конструкцій з підрядним приєднувальним зв’язком і складнопідрядних речень // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Сер. Романо-германська філологія. 2003. № 611. С. 155-159.
36. Богданов В.В. Контекстуализация предложения // Предложение и текст: семантика, прагматика и синтаксис. Л., 1988. Вып. 3. С. 23-28.
37. Богданов В.В. Роль коммуникативно-организующей лексики в языке и речи (тексте) // Языковое общение: процессы и единицы. Межвуз. сб. науч. тр. Калинин, 1983. С. 47-54.
38. Богородицкий В.А. Очерки по языковедению и русскому языку. Изд. 4-е, перераб. М.; Учпедгиз, 1939. 223с.
39. Боевец И.А. О присоединительной функции некоторых причинных союзов в современном французском языке // Вопросы романо-германского языкознания и методики преподавания иностранных языков. Уч. зап. ЛГПИ. Т. 469. Л., 1970. С. 22-28.
40. Боевец И.А., Винтман Ж.А. Присоединительные конструкции в современном французском языке. Л., 1971. 80 с.
41. Бойко Ю.П. Вживання підрядних речень у текстах різних функціональних стилів (на матеріалі англомовної прози та публіцистики). Автореф. дисканд. филол. наук: 10.02.04. Одеса, 2002. 20 с.
42. Бондарко А.В. Функциональная грамматика. М.: Наука. 1984. 136 с.
43. Бузаров В.В. Основы синтаксиса английской разговорной речи (на английском языке). Учебное пособие для студентов педагогических институтов и университетов по специальности Иностранный язык”. М.: КРОНН-ПРЕСС, 1998. 365 с.
44. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. Т. 1. К., 1952. 446с.
45. Бурак Л.И. Конкретизация многозначных сочинительных союзов в современном русском и белорусском языках // Русский язык: Межведомственный сборник. Минск, 1984. Вып. 4. С. 80-90.
46. Бурак Л.И. Присоединение и его дифференциальные признаки // Русский язык: Межведомственный сборник. Минск, 1988. Вып. 8. С. 60-70.
47. Буракова С.И. К вопросу о присоединительной связи в английском языке // Исследования по романо-германскому языкознанию. Уч. зап. Вып.41;2. Волгоград, 1971. С. 112-118.
48. Буніятова І. Р. Еволюція гіпотаксису в германських мовах (IV-XIII ст.): Монографія. К.: Видавничий центр КНЛУ. 2003. 327с.
49. Бухбиндер В.А., Розанов Е.Д. О целостности и структуре текста. 1975. № 6. С. 73-86.
50. Валгина Н.С. Присоединительные конструкции в современном русском литературном языке. М., 1964. 32 с.
51. Валгина Н.С. Синтаксис современного русского языка. М.: Высш. школа, 1991. 432 с.
52. Валгина Н.С. Теория текста: Учебное пособие. М.: Логос, 2004. 280 с.
53. Ван Дейк Т. Вопросы прагматики текста // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1978. Вып. 8: Лингвистика текста. С. 259-336.
54. Ванников Ю.В. Синтаксис речи и синтаксические особенности русской речи. М.: Русский язык, 1979. 205 с.
55. Ванников Ю.В. Существует ли присоединительная связь предложений? // Тр. Ун-та дружбы народов: Литературоведение и языкознание. 1965. Т. 8. Вып. 2. С. 163-183.
56. Васильева Э.П. Относительное присоединение в английском языке (Дистинктивные признаки и генезис): Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.04. Л., 1975. 24 с.
57. Веденькова М.С. Употребление временных форм глагола по коммуникативным регистрам: На материале немецкого языка. К.: Вища школа, 1981. 95с.
58. Востоков А.Х. Сокращенная русская грамматика. Изд. 13-е. М, 1864. 107 с.
59. Вейхман Г.А. Новое в английской грамматике: Учеб. пособие для ин-тов и фак-тов иностр. яз. М.: ООО Издательство Астрель”, 2001. 128 с.
60. Величук А.П. О специфике присоединительной связи в современном русском языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01. Тбилиси, 1961. 16 с.
61. Виноградов А.А. К вопросу о дифференциации явлений парцелляции и динамического присоединения // Вопросы языкознания 1981. № 3. С. 98-100.
62. Виноградов А.А. Структура и функции присоединительных конструкций в современном русском литературном языке: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01. М., 1984. 16 с.
63. Виноградов В.С. Грамматика испанского языка. М., 1978. 392 с.
64. Виноградов В.В. Исследования по русской грамматике // Избр. труды. М.: Наука, 1975. 558 с.
65. Виноградов В.В. О задачах истории русского литературного языка преимущественно XVII-XIX вв. // Изв. АН СССР. Отделение литературы и языка. 1946. Т. 5. Вып. 3. С. 223-238.
66. Виноградов В.В. Пушкин и русский литературный язык XIX века // Пушкин родоначальник новой русской литературы. М., Л., 1941. С. 543-605.
67. Виноградов В.В. Русский язык (грамматическое учение о слове). М.: Высш. школа, 1972. 614 с.
68. Виноградов В.В. Стиль Пушкина. М., 1941. 620 с.
69. Вихованець І.Р. Граматика української мови. Синтаксис. К.: Либідь, 1993. 368с.
70. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 224 с.
71. Вомперский В.П. О присоединительных конструкциях в произведениях Пушкина // Русский язык в школе. 1962. № 1. С. 46-48.
72. Всеволодова М. В. Теория функционально-коммуникативного синтаксиса. Фрагмент прикладной (педагогической) модели языка: Учебник / Московский гос. ун-т. Филологический факультет. — М.: Издательство Московского ун-та, 2000. — 502 с.
73. Габка К. Еще раз о сущности присоединительности // Памяти академика В.В.Виноградова. Сб. статей. М., МГУ, 1971. С. 64-66.
74. Габка К. К вопросу соотношения содержания и формы в строе предложения: Термин «присоединительность» и т. наз. Weinertuhrende Nebensätze” // Otazky slovanske syntaxe: Sbornik Brnenske syntakticke Konference. Praha. 1962. S. 229-339.
75. Гаврилова Г.Ф., Малычева Н.В. Сложное синтаксическое целое с сочинительным союзом в антропологическом аспекте // Филол. науки. 2000. № 5. С. 46-56.
76. Гаибова М.Т. Присоединительные конструкции и их стилистические функции в художественной прозе (на материале английского языка): Автореф. дис. ... канд. филол. наук. М., 1973. 21 с.
77. Гак В.Г. Теоретическая грамматика французского языка. М.: Добросвет, 2004. 862 с.
78. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 138 с.
79. Гамзюк М.В. Актуалізація стійких елементарних мікротекстів // Мовознавство. 2000. № 1 С. 63-69.
80. Гепнер Ю.Р. Сложное предложение и принципы его изучения. Харьков, 1963. 91 с.
81. Гвоздев А.Н. Очерки по стилистике русского языка. М., 1952. 335 с.
82. Гедминайте И.Ю. Опыт тема-рематического анализа включенных предложений в современном английском языке // Филол. науки. 1987 № 6. С. 59-65.
83. Гжанянц Э. М. Присоединение в современном английском языке // Синтаксис простого предложения. Л., ЛГПИ, 1972. С. 13-26.
84. Голикова Н.Н. Функциональные свойства явления присоединения в немецком языке. Автореф. дис. ... канд. филол. наук. Минск, 1986. 24 с.
85. Голикова Н.Н. Функциональные свойства явления присоединения в немецком языке: Дисс. ... канд. филол. наук. Минск, 1986. 183 с.
86. Горбунова Л.Г. Типология и средства выражения присоединительных отношений в бессоюзных сложных предложениях: Автореф. дис канд. филол. наук: 10.02.01. М., 1990. 19 с.
87. Голубенко Л.Н., Колесниченко Н.Ю. Текстообразующие и стилистические функции квеситива в публицистике Э.М. Арндта // XI Международная конференция по функциональной лингвистике «Функциональное описание естественного языка и его единиц». Сборник научных докладов. Ялта, 2004 г. C. 84-85.
88. Городецкий Б.Ю., Кобозева И.М. Теория речевых актов” как один из вариантов теории речевой деятельности // Новое в зарубежной лингвистике. М.: Прогресс, 1986. Вып. 17. С. 5-21.
89. Грамматика современного русского литературного языка. / Под ред. Н.Ю.Шведовой. М.: Наука, 1970. 768 с.
90. Греч Н.И. Практическая русская грамматика, изданная Николаем Гречем. СПб., 1827. 578 с.
91. Грищенко А.А. Проблеми структури складного речення // Мовознавство. 1987. № 4. С. 75-76.
92. Гуреев В.А. Учение о сложном предложении в английской грамматической традиции: Автореф. дисс. ... канд. филол. наук. М., 1984. 24 с.
93. Девкин В.Д. Диалог. Немецкая разговорная речь в сопоставлении с русской. М.: Высш. школа, 1981. 160 с.
94. Денисенко С.Н. Функціоналізм одна з найважливіших парадигмальних рис лінгвістики ХХ ст. // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Сер. Романо-германська філологія. 2000. № 471. С. 68-76.
95. Денисова С.П. Типологія категорій лексичної семантики. К., 1996. 294 с.
96. Дмитренко В.А. Лексико-грамматические корреляции в присоединительных конструкциях // Вестник Харьков. ун-та. Сер. Романо-германська філологія. 1992. Вып. 367. С. 44-46.
97. Дмитренко В.А. Присоединительная конструкция в аспекте коммуникативного членения // Вестник Харьков. ун-та. Сер. Романо-германська філологія. 1995. Вып. 384. Т. 1. С. 26-30.
98. Дмитренко В.А. Структура, семантика и функции союзных форм связи в смысловых миниатюрах в современном английском языке. // Вісник Харківськ. нац. ун-ту. Сер. Романо-германська філологія. 2002. № 572. С. 87-93.
99. Дмитренко В.А. Структурно-семантические особенности и функции сложных предложений и присоединительных конструкций с сочинительной связью (на материале английских диалогических текстов): Автореф. дисс. ... канд. филол. наук: 10.02.04. Одесса, 1989. 17 с.
100. Дмитренко В.А., Богдан В.В. Проблема присоединения в английском языке // Вісник Харківськ. держ. ун-ту. Сер. романо-германська філологія. 1999. № 424. С. 22-26.
101. Дмитренко В.А., Захарова Т.В. Присоединительная конструкция в диахроническом аспекте (на материале английских драматургических произведений XVI XX вв.). // Вестник Харьков. ун-та. Сер. Романо-германська філологія. 1994. Вып. 382. С. 36-40.
102. Дмитренко В.А., Малышева Т.Н. Стилистические функции присоединительной конструкции с сочинительной связью в английском языке // Вестник Харьков. ун-та. Сер. Романо-германская филология. 1996. Вып. 386. С. 44-48.
103. Дніпровська Н.Я. Приєднувальні зв’язки як своєрідний тип сурядності в мові казок // Десята звітно-наукова сесія. Секція лінгвістична. ХДПІ. Харків, 1955. С. 5-7.