Ситник Віктор Петрович. Трансформація агропромислового комплексу України в ринкові умови

Короткий опис

Ситник Віктор Петрович. Трансформація агропромислового комплексу України в ринкові умови : Дис... д-ра наук: 08.07.02 2002

Ситник В.П. Трансформація АПК України в ринкові умови. - Монографія.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук за спеціальністю 08.07.02 - економіка сільського господарства і АПК. - Інститут економіки НАНУ, Київ, 2002.
У дослідженні аналізуються фактори і особливості сучасного стану АПК. Висвітлюються сутність відносин власності в аграрному секторі виробництва, теоретичні основи трансформації земельних відносин, їх соціально-економічні і екологічні наслідки. Вивчається динаміка і ефективність функціонування підприємницьких агроформувань.
Значна увага приділяється формуванню економічного механізму господарювання в ринкових умовах стосовно системи ціноутворення, кредитно-фінансових відносин, податкової політики, інфраструктури ринків сільськогосподарської продукції. Узагальнюється досвід розвинутих країн в галузі аграрного ціноутворення, моніторингу цін та доходів товаровиробників.
Розкрито науково-методологічні основи розвитку управління АПК, формування системи розповсюдження сільськогосподарських знань та інформації, обгрунтовані етапи перспективного розвитку АПК.

1. Продовольча безпека України як з позиції ролі вітчизняної агросфери в формуванні структури споживання продуктів харчування, так і стосовно загальної величини забезпеченості основними з них унаслідок низької платоспроможності населення впала до критично небезпечного рівня. Частка витрат на харчування в бюджеті середньої української сім'ї зросла за 1991-2000 рр. з 33 до 64%, якість харчування помітно погіршилась. При цьому проявляється тенденція до подальшого погіршення ситуації. Внутрішній агропродовольчий ринок України постійно поповнюється продуктами харчування зарубіжного виробництва, часто сумнівної якості. Для деяких міжнародних угод нашої держави характерні нерівні умови зовнішньої торгівлі - лібералізація в Україну імпорту при жорстких обмеженнях експорту.
2. За роки незалежності, незважаючи на певні реформаційні заходи, в сільському господарстві склалася стала тенденція до зниження обсягів виробництва основних видів продукції рослинництва і тваринництва. В 1996-2000 рр. аграрна сфера з прибуткової перетворилася в збиткову, що свідчить про поглиблення розбалансованості сільського господарства України. Майже повністю зупинилося відтворення та оновлення матеріально-технічної бази АПК. Посилюється деградація земель через високу господарську освоєність земельного фонду та екстенсивне використання продуктивних угідь. Трудовий аграрний потенціал, як найважливіша складова його виробничого потенціалу, також використовується з низькою інтенсивністю. Особливо руйнівно на становищі сільського господарства позначилася неконтрольована лібералізація цін, яка призвела до їх випереджального зростання на матеріально-технічні ресурси, втрати налагоджених міжгалузевих і міжрегіональних зв'язків. У країні склалася критична ситуація із забезпеченням соціально-економічних основ відтворення людських ресурсів в аграрному секторі. Кризові процеси негативно позначилися і на розвитку соціальної сфери села.
3. Дослідження свідчать, що земельні відносини - це суспільні відносини при володінні, користуванні та розпорядженні землею, які включають управління в галузі використання та охорони земельних ресурсів на державному, регіональному та господарському рівнях. Сутність трансформації земельних відносин полягає у приватизації земель та визначенні частки кожного члена в спільній приватній власності земельного фонду сільськогосподарського призначення. Для пореформенного етапу їх розвитку повинні бути характерні збереження власника землекористування і забезпечення ефективного функціонування майнових комплексів, раціонального та екологобезпечного використання та охорони земель усіх категорій, вирішення на цій основі продовольчої проблеми. До основних здобутків реформування земельних відносин можна віднести: 1) істотне збільшення землеволодіння і землекористування громадян; 2) запровадження оренди землі; 3) сприяння розвитку нових форм господарювання; 4) здійснення персоніфікації права на землю. У той же час земельна реформа виявила й низку проблем: 1) не було завершено впровадження контурно-меліоративної організації території; 2) порушення організації території сільськогосподарських підприємств, передусім сівозмін; 3) політична боротьба, яка точиться навколо купівлі-продажу і застави землі, розвитку ринку землі, перспективних форм господарювання, управління в галузі використання і охорони земель; 4) нерозвинутість інфраструктури ринку землі.
4. Перспективним напрямом удосконалення організаційної структури аграрного сектора є розвиток великого товарного виробництва як у колективних, так і в індивідуальних формах господарювання. Особливе місце у вирішенні завдань захисту інтересів селянства в умовах неконтрольованої експансії посередницького бізнесу посідає сільськогосподарська кооперація як організаційно-правова структура, яка являє собою механізм самодопомоги (самозабезпечення послугами) товаровиробників. Важливу роль у становленні ринкової економіки й посиленні мотиваційних механізмів підприємницької діяльності, поряд з великими колективними формами організації виробничої діяльності, відіграють малі господарські форми. Доля виробництва продукції в особистих підсобних господарствах останніми роками значно зросла, але це є наслідком переважно скорочення виробництва в громадському секторі.
5. Держава має законодавчо визначити й забезпечити застосування економічних правил, які створюють рівні стартові умови для суб'єктів ринку. На першому місці серед таких правил має бути механізм ціноутворення, який залишається однією з нерозв'язаних проблем на сучасному етапі становлення ринкової економіки України. В аграрному секторі на сучасному етапі його розвитку цінова політика має грунтуватися на вільному ціноутворенні в поєднанні з державним регулюванням і посиленням антимонопольного контролю за цінами на матеріально-технічні ресурси, енергоносії та послуги. Необхідність регулювання цін підтверджується багаторічним досвідом країн з ринковою економікою, де регулювання цін на сільськогосподарську продукцію здійснюється шляхом підтримки рівня цін і доходів виробників у вигляді субсидій на часткову компенсацію витрат виробництва. Субсидії в тій чи іншій формі становлять майже половину вартості сільськогосподарської продукції в Європі та понад 35% - у США.
Для забезпечення еквівалентності обміну в АПК необхідно застосовувати ціни підтримки та еквівалентні ціни, які розраховуються за концепцією ціни виробництва, тобто на основі галузевих нормативних витрат і середньої норми прибутку на авансований капітал у галузях, які обслуговують АПК.
Вивчення та застосування Україною позитивного досвіду країн з ринковою економікою може скоротити час перехідного періоду і стати запорукою успішної реалізації аграрної політики. Винятково важливим питанням у цій ситуації є ціноутворення.
Важливе місце в формуванні досконалого організаційно-економічного механізму АПК займає розвиток інфраструктури ринків сільськогосподарської продукції разом з кредитно-фінансовими, страховими, постачальницькими, транспортними та іншими формуваннями. Ефективна діяльність агентів ринку неможлива без наявності оперативної і достовірної інформації про ціни, рівень і співвідношення попиту та пропозиції, яка може бути забезпечена на основі створення в країні трирівневої системи цінового моніторингу.
6. Кредитне забезпечення сільськогосподарського виробництва перебуває в незадовільному стані у зв'язку з надмірним рівнем відсоткових ставок, незавершеністю розробки механізмів кредитування, недостатнім врахуванням особливостей аграрного сектора. Встановлено, що для задоволення цих вимог в умовах, що склалися, необхідно переглянути функцію відповідальності за взяте зобов'язання як суб'єктів господарювання, так і банків. Недоцільно, особливо на період становлення ринкових відносин, відмовлятися від практики запровадження державних кредитів цільового використання (кредитних ліній). У той же час необхідно прискорити формування системи іпотечного кредитування; удосконалювати лізинг сільськогосподарських машин, обладнання і технологій, а також створювати за участю комерційних банків агрофінансові групи.
7. Для сільського господарства в системі оподаткування доходів слід виділити окремий блок з відображення специфічних питань щодо оподаткування сільськогосподарських підприємств. Треба прагнути до уніфікації, але до певної межі, яка не погіршує виконання податками своїх функцій. Розроблені в дослідженні шляхи вдосконалення системи оподаткування сільськогосподарських товаровиробників стосуються обгрунтування сплачування прямих податків за рахунок прибутку, а податкових платежів - за рахунок витрат виробництва; відпрацювання методики визначення фінансового результату (прибутку) фермерських господарств. Незважаючи на певні напрацювання в законодавчій базі стосовно особливостей оподаткування підприємств АПК (Закон України "Про оподаткування прибутку підприємств"), ці нововведення можна оцінити як початкові, що потребують подальшого вдосконалення. Зокрема, механізм визначення і сплати ПДВ має бути побудований таким чином, щоб мінусове сальдо між сплатою і надходженням ПДВ відшкодовувалося підприємцям автоматично, і щоб лаг у часі при цьому був мінімальним, при диференціації ставок окремі види продукції і введенні нульової ставки.
8. Організація управління АПК повинна мати системний характер, під яким слід розуміти комплексне охоплення нею всіх елементів системи, індивідуальний і цілеспрямований вплив на кожного з них і систему загалом. Організацією управління АПК слід вважати стратегічно орієнтоване системне регулювання аграрних відносин, підпорядковане соціально й економічно збалансованому поєднанню інтересів і потреб держави й селянства. До основних системоутворюючих факторів управління в АПК належать: підвищення ролі держави в регулюванні аграрних відносин; поглиблення стратегічної спрямованості пореформенного розвитку та соціальної орієнтації розвитку управління аграрним сектором економіки.
9. Відсутність у структурі сільськогосподарського виробництва розвинутої оперативної системи доведення нагромаджених наукових знань до конкретних товаровиробників і допомоги в їх освоєнні приводить до того, що здебільшого досягнення науково-технічного прогресу залишається невикористаними і не доходять до споживача. В Україні потрібно зрештою сформувати ринкову систему розповсюдження сільськогосподарських знань та інформації, об'єднуючим елементом якої має бути державна (або під контролем держави) регіональна служба надання консультаційних послуг, освоєння і пропаганди досягнень НТП в агропромисловому виробництві.
10. У дослідженні обгрунтовано три етапи розвитку агропромислового виробництва: перший - переломний, пов'язаний із подоланням соціально-економічної кризи, тобто переходом до курсу стабілізації, прискорення відновлення і розвитку. Другий етап - прискорений розвиток, який може тривати до 2010-2012 рр., спрямований на виведення аграрного сектора економіки на рівень кінця 80-х - початку 90-х рр. минулого століття. Протягом нього будуть відновлені рівні виробництва традиційної для нашої країни сільськогосподарської продукції. Третій етап - зростання темпів відродження села, його розвитку й поліпшення добробуту селян, подальше нарощування обсягів виробництва на рівні передових країн світу. В його основу має бути покладена така цінова політика, яка забезпечить поступовий перехід від прямого регулювання через механізм еквівалентних цін до розширення попиту на продовольчі товари шляхом підтримки малозабезпечених верств населення.