Словотвірна категоризація суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові

Короткий опис

Міністерство освіти і науки України
Чернівецький національний університет
імені Юрія Федьковича

На правах рукопису

Шутак Лариса Богданівна

УДК 811.161.2’373.7.

Словотвірна категоризація
суб’єктивної оцінки
в сучасній українській мові

Cпеціальність: 10.02.01 українська мова

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата філологічних наук

Науковий керівник
кандидат філологічних наук, доцент
Шинкарук Василь Дмитрович

Чернівці 2001

З м і с т
Вступ..4

Розділ І. Проблема оцінки в сучасному мовознавстві

1.1. Оцінний компонент у лексичному значенні слова....14
1.2. Структура оцінки..16
1.3. Параметри емоційної оцінної шкали..18
1.4. Співвідношення понять емоційний”, оцінний” та експресивний”.19
1.5. Конотація й оцінка.22

Розділ ІІ. Словотвірна категоризація суб’єктивної позитивної оцінки

2.1. Словотвірна характеристика іменників із позитивнооцінними значеннями46
2.2. Словотвірна категоризація значення власне-зменшеності
як вияв раціональної оцінки48
2.3. Основні різновиди суфіксального вираження раціонально- емоційної та емоційної оцінки.52
2.4. Суфіксальна категоризація суб’єктивної оцінки в
системі прикметника..77
2.5. Словотвірна категоризація суб’єктивної позитивної
оцінки в системі прислівника80
2.6. Префіксальне вираження суб’єктивної синкретичної
оцінки81
2.7. Розпад омонімії у процесі утворення іменників
з оцінним значенням...83
2.8. Омонімічні відношення іменників з оцінними
значеннями...87

Розділ ІІІ. Словотвірна категоризація суб’єктивної негативної оцінки

3.1. Теоретичні засади словотвірної категоризації негативної
суб’єктивної оцінки..92
3.2. Суфіксальне вираження суб’єктивної негативної оцінки
в системі іменника96
3.2.1. Словотвірна характеристика іменників чоловічого
роду з негативнооцінним значенням...103
3.2.2. Словотвірна характеристика іменників жіночого
роду з негативнооцінним значенням...116
3.2.3. Словотвірна характеристика лексем різних
граматичних родів з негативнооцінним значенням124
3.3. Словотвірна категоризація негативнооцінних значень
прикметників..136
3.4. Складання як засіб творення негативнооцінних лексем.137
Висновки142
Список літератури...147
Список джерел..166

Вступ

Оцінка привертала увагу дослідників передусім як категорія логіки та лінгвістики. Незважаючи на те, що її вивченню в згаданих галузях науки присвячено багато праць, чимало проблем досі залишається об’єктом дискусій, інші потребують перегляду, уточнення чи адекватного її природі витлумачення. Це зумовлено значною мірою складністю самої природи оцінки. Вважають, що в основі оцінки лежить порівняння з нормою, унаслідок чого формуються уявлення про добре” / погане”. За такого підходу норма отримує ціннісну (аксіологічну) функцію: те, що відповідає нормі, кваліфікують як позитивне, а те, що виходить за її межі, як негативне. Характерно, що норма оцінки тут збігається з позитивним краєм аксіологічної шкали [3; 11; 55; 62; 43; 152]. Деякі дослідники норму пов’язують із нейтральною”, або нульовою”, оцінкою і вважають її відправним пунктом, фоном, щодо якого сприймають оцінні відхилення в один або в інший бік [216; 218]. Саме на співвіднесеності з нормою ґрунтується основна сфера оцінних значень. Проте норма не вичерпує всіх критеріїв оцінної кваліфікації, які визначають семантику оцінки. Крім порівняльної, виділяють абсолютну оцінку, що спирається на оцінні стереотипи носіїв мови [62; 22; 26].
Відомі різні спроби класифікацій оцінки, що залежать від характеру базових критеріїв оцінної кваліфікації, використаних суб’єктом. Як засвідчують виконані дослідження, найбільшого поширення набула класифікація, запропонована С.С. Хидикель, у якій виділено раціональну оцінку, що спирається на сукупний суспільний досвід носіїв мови, емоційну, що ґрунтується на оцінних переживаннях, відчуттях, емоціях, тобто на емоційному ставленні мовця до предмета оцінки, та раціонально-емоційну, що поєднує ознаки першого та другого типів [197:9]. В інших працях ці типи оцінки названо різними термінами. Так, зокрема, раціональну оцінку іменують як інтелектуальну [118:77; 124:14], інтелектуально-логічну [194:87], деонтичну [96:112; 11:75], а емоційну як емотивну [118:77; 201:6; 189:26; 61:63], естетичну [194:92], сенсуальну [9:84; 22:25; 215:16; 216:25; 220:38 та ін.].
Складність дослідження оцінки як лінгвістичної категорії полягає також у її багатоаспектності. Вона постає передусім як проблема щодо засобів реалізації в конкретній мові. Кожна мова має свої засоби вираження оцінки, з-поміж яких виділяють лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні та ін. Проблема оцінки становить інтерес у мовах, різних за своїм ладом, у межах певного засобу її вираження або в цілому, бо вона спирається на різні національні оцінні стереотипи.
Досі однозначно не розв’язане питання про місце оцінного компонента в семантичній структурі слова та про його зв’язок з експресивністю і конотативністю.
В українському мовознавстві проблему оцінки як самостійну лінгвістичну категорію взагалі не досліджували. Маємо лише загальні міркування про зв’язок категорії суб’єктивної оцінки з категорією зменшеності [67:112] чи з категорією кількості [66:7, 50:181], про вторинність категорії суб’єктивної оцінки щодо категорії зменшеності та про спільність словотворчих суфіксів, що їх виражають [67:103]. Виконані дослідження свідчать, що досі основну увагу зосереджували на засобах експлікації експресивності та емоційності (оцінності) в різних стилях сучасної української мови художньому, інформаційному та публіцистичному (Ковальов В.П. Вимовна експресія художньої прози // М-во. 1977. № 1; Пилинський М.М. Експресивність стилю масової політичної інформації // М-во. 1977. № 5; Експресія та художня образність у рекламі // Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. К., 1990 та ін.). Експресивність більше вивчена як семантико-стилістична категорія. Її теоретичні засади з’ясовано в монографії В.А. Чабаненка Основи мовної експресії” (К., 1984).
Серед різних засобів вираження значень суб’єктивної оцінки чільне місце посідають лексичні та словотвірні одиниці. Традиційно виділяють іменникові суфікси суб’єктивної (позитивної або негативної) оцінки. До виразників позитивної суб’єктивної оцінки зараховують суфікси об’єктивної зменшеності, зменшеності-емоційності, або зменшеності-пестливості, та пестливості [67:143, 149, 156; 77:114, 121; 177:11, 18, 20; 129:97; 173:97; 181:101-106]. Іноді їх називають суфіксами зменшеності-експресивності та суфіксами експресивності [18:92-94]. Окреслено коло суфіксів, що передають негативну суб’єктивну оцінку. Їх кваліфікують як суфікси збільшеності-згрубілості [198:12, 199:12] або збільшеності-експресивності [18:95].
Саме так суфікси суб’єктивної оцінки систематизовано в дослідженнях із словотвору та у відповідних розділах підручників і навчальних посібників [67:109-143; 181:98-118; 184:98-101; 185:276-30]. Значно частіше залучають їх до аналізу у зв’язку з вивченням емоційної (оцінної) та експресивної лексики. Так, зокрема, Г.П.Вільчинська встановила особливості вживання цих суфіксів для утворення оцінних, зокрема, емоційно-оцінних назв осіб у сучасній українській мові. Оскільки вона використала у своєму дослідженні трикомпонентну структуру оцінки, тобто крім позитивної та негативної виділила ще й нейтральну оцінку, то вийшла за межі суфіксів-модифікаторів [44:18].
Категорійний підхід до вивчення граматичної структури, який активно використовують в останні роки в українському мовознавстві, зумовив новий аспект аналізу словотворчих суфіксів та префіксів як засобів категоризації значень непредикатних і предикатних компонентів базових синтаксичних структур. Його уможливив поділ граматичної системи на три підсистеми синтаксис, морфологію та словотвір, яким властиві свої одиниці та категорії. Це посприяло вирізненню категорійного синтаксису, категорійної морфології та категорійного словотвору [51:172; 52:3]. На противагу традиційному словотворові, що вибудував свою систему, яка об’єднувала словотвірні типи в межах різних способів словотворення, категорійний словотвір ґрунтується на синтаксичних засадах і являє собою сукупність категорій трьох рангів: 1) непредикатного типу; 2) основної предикатності; 3) супровідної предикатності [64:28].
І.Р.Вихованець відвів категорійному словотвору місце між категорійним синтаксисом і категорійною морфологію, бо його категорії формуються у структурі речення чи словосполучення, використовуючи для цього морфологічні засоби [52:6].
Випрацьовано механізм формування словотвірних категорій усіх трьох типів. Словотвірні категорії непредикатного характеру утворюються в основних семантико-синтаксичних позиціях непредикатних компонентів суб’єктній, інструментальній та локативній. Суть цього процесу полягає в тому, що базове семантично елементарне речення у вихідній семантико-синтаксичній позиції розчленовується на два компоненти: означуване й означення. Далі означальний компонент або один із членів групи означення зазнає акцентування, унаслідок чого він формує кореневу морфему деривата, функцію означуваного компонента, що збігається із семантично-синтаксичною функцією відповідної синтаксеми в реченні, втілює суфікс чи префікс або префіксально-суфіксальну словотворчу пару [64: 23-26].
Словотвірні категорії супровідно-предикатного типу визначають характер значення супровідного предиката базового словосполучення, що згортається в реальне слово в будь-якій позиції речення. Ці словосполучення являють собою особливу двокомпонентну одиницю, нерозкладний синтаксичний компонент, що є перехідною структурою між словосполученням і словом [51:177]. Опорний суб’єктивний компонент таких словосполучень стає кореневою морфемою іменникового деривата, а залежний, виражений переважно прикметником із квантитативним значенням, реалізують здебільшого словотворчі суфікси і зрідка словотворчі префікси [64:26-28].
Формування словотвірних категорій основної предикатності пов’язане із вживанням базового семантично елементарного речення, зокрема його предикатного компонента із значенням дії або якісного стану, у комунікативній позиції теми, а відтак, у формально-синтаксичній позиції підмета наступного речення, що спричиняє перетворення дієслівного предиката базового речення на відпредикатний іменник, що відбувається за допомогою словотворчих суфіксів, які нейтралізують визначальні дієслівні граматичні категорії і стають морфолого-словотвірними виразниками іменникових категорій [64:28].
Найскладнішою виявилася проблема розмежування словотвірних категорій супровідної предикатності, сформованих суфіксами іменників. Їх кваліфіковано лише як засоби категоризації кількісного значення супровідних предикатів, що послужило підставою для виділення словотвірної категорії (надкатегорії) кількості, у межах якої вирізнено підкатегорії (категорії) зменшеності, збільшеності, збірності та одиничності, а також вмотивовано необхідність виокремлення словотвірної категорії експресивності [49:145-148; 64:26]. Щоправда, тут же вказано на синкретизм значень категорій зменшеності та збільшеності, бо вони тісно пов’язані з позитивним та негативним суб’єктивним оцінюванням мовцем кого-, чого-небудь. Зважаючи на ці значеннєві особливості, деякі дослідники вирізняли окремі функціонально-семантичні поля зменшеності та зменшеності-експресивності, а також функціонально-семантичне поле збільшеності-експресивності [18:92-95]. Не зовсім переконливим видається віднесення до надкатегорії (категорії) кількості категорії (підкатегорії) експресивності передусім тому, що її ядро становлять суфікси, які спеціалізуються на вираженні лише експресивних значень, а в периферійній зоні перебувають словотворчі суфікси, що поєднують кількісне та емоційно-експресивне значення.
Створити струнку класифікацію словотвірних категорій супровідної предикатності важко було ще й тому, що в сучасному мовознавстві досить суперечливо витлумачено співвідношення понять оцінний”, емоційний” та експресивний”. Здебільшого вказують на зв’язок цих понять, але не ототожнюють їх. Емоційне в мові завжди є експресивним, тобто служить для увиразнення, підсилення, але не кожне експресивне явище належить до емоційних. В емоційному завжди наявний компонент оцінки, воно виражає почуття, позитивне чи негативне сприйняття кого- чи чого-небудь [165:48]. Тому поняття емоційний” і оцінний” нерідко вживають як взаємозамінні. На думку інших, емоційність не завжди передбачає оцінність, проте вона являє собою могутнє потенційне джерело оцінності” [22:24]. Безпідставним видається використання поняття експресивний” замість емоційний” чи оцінний”, як то спостерігаємо в згаданих працях українських мовознавців [18:92-97; 64:27].
Цілком очевидно, що різні спроби впорядкувати словотвірні категорії супровідно-предикатного характеру не сприяли створенню стрункої, несуперечливої їх класифікації, що зумовлено значною мірою складним переплетенням кількісного, оцінного, емоційного та експресивного значень, виражених супровідними предикатами. Виділені словотвірні категорії засвідчують другорядність і непаритетність оцінного значення щодо інших значень, передусім кількісного, що відбивають назви самих категорій, пор.: зменшеності-оцінності, зменшеності-емоційності, зменшеності-експресивності, збільшеності-оцінності, збільшеності-експресивності.
Крім того, більше уваги дослідники приділяли визначенню місця оцінного компонента в структурі лексичного значення слова [135:20; 153:66], а не в системі предикатних значень базових синтаксичних одиниць. Досить суперечливо витлумачено саму природу оцінки, що спонукає до перегляду засобів та способів її вираження, до встановлення співвідношення між словотворчими та лексичними ресурсами, які використовуються для утворення оцінних лексем. Саме це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження. Її актуальність визначає передусім стратегічне завдання категорійної граматики української мови подати повний, вичерпний набір категорій усіх трьох підсистем словотвору, морфології та синтаксису, а також необхідність адекватно витлумачити формально-змістову структуру категорії оцінки.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.
Дисертаційна праця тісно пов’язана з планами наукових досліджень відділу історії та граматики НАН України, передусім із плановою темою Граматика сучасної української літературної мови”, а також із проблематикою кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Розвиток української мови на лексичному та граматичному рівнях”.
Метою дисертаційного дослідження є цілісний аналіз процесів словотвірної категоризації різних видів суб’єктивної оцінки в сучасній українській мові.
Для реалізації цієї мети розв’язано такі завдання:
1) визначено основні види суб’єктивної оцінки;
2) встановлено функції суфіксів-модифікаторів із значенням суб’єктивної позитивної оцінки;
3) проаналізовано процеси словотвірної категоризації раціональної оцінки;
4) окреслено параметри суфіксального вираження раціонально-емоційної та емоційної оцінки;
5) досліджено словотвірну омонімію як засіб творення оцінних лексем;
6) розмежовано суфікси-модифікатори і суфікси-транспозитори з негативнооцінним значенням;
7) обґрунтовано синкретичну природу оцінного значення префіксів;
8) диференційовано негативнооцінні суфікси за частиномовною належністю їхніх твірних основ;
9) систематизовано негативнооцінні суфікси залежно від родової ознаки дериватів;
10)встановлено потенціал складання у творенні негативнооцінних лексем.
Об’єктом дослідження в пропонованій дисертації є словотворчі засоби, передусім суфікси та префікси, за допомогою яких категоризовано суб’єктивну оцінку.
Методи дослідження. У роботі використано описовий та зіставний методи.
Матеріалом дослідження послужили лексеми з оцінними афіксами та складні емоційно-експресивні одиниці, вжиті в текстах української художньої літератури ХІХ ХХ ст., передусім у тих, що яскраво виражають особливості народно-розмовного усного мовлення, а також у творах усної народної творчості й публіцистиці. Крім того, матеріалом для дослідження послужив Словник української мови в 11-ти томах (К.: Наук. думка, 1970-1980). Картотека налічує понад чотири тисячі лексем з оцінними афіксами та близько тисячі складних емоційно-експресивних одиниць.
Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому вперше в українському мовознавстві обґрунтовано самостійний статус словотвірної категорії суб’єктивної оцінки, визначено її структуру та зв’язок із словотвірною категорією кількості, проведено системний семантичний аналіз оцінних лексем.
Основна гіпотеза дисертації полягала в доведенні того, що словотвірна категорія оцінки є синтаксично зумовленою багатоплановою категорією. На основі дослідження значного фактичного матеріалу визначено типи суб’єктивної оцінки, встановлено співвідношення раціональної, позитивної та негативної емоційної оцінки.
Теоретичне значення роботи полягає в тому, що його висновки й узагальнення є внеском у вивчення категорійного словотвору сучасної української мови як підсистеми категорійної граматики. Вони поглиблюють теорію експресивності та оцінності, розкривають зв’язок базових синтаксичних структур із засобами словотвірної категоризації.
Проведений комплексний аналіз суб’єктивно-оцінних лексем уможливив пізнання своєрідності їхньої семантики, виявив національну специфіку вираження суб’єктивної оцінки.
Практична цінність виконаного дослідження. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані для написання підручників та посібників із словотвору української мови, у викладанні курсу сучасної української мови, у створенні спецкурсів і спецсемінарів з категорійної граматики й лінгвопсихології, а також у лексикографічній практиці. Вони прислужаться і в науково-пошуковій роботі студентів та аспірантів.
Особистий внесок дисертанта полягає у випрацюванні нової концепції наукового аналізу структури оцінки.
Апробація роботи. Основні теоретичні положення дисертаційного дослідження були викладені на Всеукраїнській науковій конференції Граматичні категорії української мови” (Вінниця, 2000); міжнародній науковій конференції Міф і легенда у світовій літературі” (Чернівці, 2000); Всеукраїнській науковій конференції Розвиток української філології на Буковині”, приуроченій 125-річчю Чернівецького університету (Чернівці, 2000).
Структура дисертації зумовлена завданнями дослідження й містить такі частини: вступ, три розділи (розділ І Проблема оцінки в сучасному мовознавстві”; розділ ІІ Словотвірна категоризація суб’єктивної позитивної оцінки; розділ ІІІ Словотвірна категоризація суб’єктивної негативної оцінки”), висновки, список використаної літератури та список використаних джерел. Повний обсяг основного тексту дисертаційного дослідження становить 170 сторінок, основного тексту 146 сторінок. Список використаної літератури налічує 221 джерело.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження дає підстави зробити такі узагальнення й висновки:
Оцінка передусім як категорія логіки зумовлює відповідну лінгвістичну категорію. В основі оцінки лежить порівняння з нормою? унаслідок чого вона виконує ціннісну (еталонну) функцію. Характерною ознакою порівняльної оцінки є трикомпонентність її структури, яка на аксіологічній шкалі виглядає так: норма локалізована в її центральній зоні і виконує роль нейтральної (серединної) оцінки; по обидва боки від неї розташовані два протилежні вияви емоційної оцінки позитивна і негативна. На ці три компоненти спирається і категорія суб’єктивної оцінки. Її складові розрізняються ступенем вияву суб’єктивності оцінного значення. Він є високим у позитивнооцінних та негативнооцінних значень, бо ґрунтується безпосередньо на емоційному ставленні мовця до об’єкта оцінки, і зовсім незначним у тих значень, що передають раціональну оцінку, оскільки вона спирається на сукупний емоційно-оцінний досвід носіїв мови. Таким є значення об’єктивної зменшеності та об’єктивної збільшеності реалій. Ступінь суб’єктивності цих значень помітно зростає, якщо вони поєднуються з позитивнооцінним чи негативнооцінним значеннями, тобто тоді, коли виникає раціонально-емоційна оцінка.
Категорія суб’єктивної оцінки це категорія словотвірного типу, тому що всі різновиди її значення реалізують словотворчі засоби. Домінанту цих засобів становлять іменникові суфікси з модифікаційною функцією. Невеликою за обсягом є група прикметникових оцінних суфіксів та іменних префіксів. Крайню периферію оцінних модифікаторів становлять суфікси пестливості займенників, числівників та дієслів. Певне місце серед засобів категоризації оцінки посідає спосіб складання.
Словотвірна категорія суб’єктивної оцінки це переважно категорія супровідно-предикатного типу, тому що за допомогою її словотворчих афіксів реалізуються різні значення супровідних предикатів базових структур: кількісні, що співвідносяться із прикметниками малий, великий, і тісно пов’язані з ними оцінні значення, відповідно суб’єктивна позитивна оцінка” й суб’єктивна негативна оцінка”, а також значення інтенсивності та збірності. У межах негативного оцінного значення ця категорія певною мірою перетинається із непредикатною семантико-синтаксичною категорією суб’єкта стану, оскільки її словотворчі суфікси передають пейоративність у комплексі з інтенсивно виявленою зовнішньою або внутрішньою ознакою особи.
Домінанту категорії суб’єктивної оцінки становить її змішаний вид раціонально-емоційна оцінка, що ґрунтується на значеннях зменшеності-позитивної оцінки (пестливості) та збільшеності-негативної оцінки (пейоративності). Відповідно найбільшою за обсягом є група суфіксів зменшеності-пестливості та збільшеності-пейоративності іменників. Значення зменшеності-пестливості категоризують суфікси -ець, -чик, -к-; -очк-, -ечк-, -ичк-, -иц´-; -ц-, -ечк-(-о), -а/-ча, -ен´-(-а), -к- (-о). Основними виразниками збільшеності-пейоративності виступають іменникові суфікси -ищ-, -иськ-, -ук-(-юк-), -ак-(-як-), -ар-(-яр-), -уг- (-юг-), -уган, -еч-(-а)/-неч-(-а), -ух-(-а), -ех-(-а), -ер-(-а), -иц´-, -ц´-, -ош та ін.
Раціональну оцінку репрезентує лише кількісне значення об’єктивної зменшеності реалій та істот, тому що інше кількісне значення такого ж плану, а саме значення об’єктивної збільшеності, невіддільне від оцінного значення пейоративності. Типовими виразниками об’єктивної зменшеності як раціонально-оцінного значення є суфікси -ок, -ик (чоловічий рід), -к-(-а) (жіночий рід) та -ц-(-е) (середній рід).
Емоційна оцінка в обох своїх виявах позитивному та негативному спирається на відповідні емоції. До основних емоцій оцінки +” належать схвалення, співчуття, пестливість, захоплення, грайливість, жарт. Емоції ” це легка посмішка, іронія, зневага, осуд, огида, приниження, сарказм тощо. Позитивні й негативні емоції мають спеціалізовані засоби вираження в різних частинах мови, причому потенціал суто позитивнооцінних засобів дещо переважає над суто негативнооцінними засобами і представлений хоч і нерівномірно, але в усіх повнозначних частинах мови. Виразниками позитивнооцінних значень у системі іменника є суфікси -оньк-/-еньк-, -ун´-, -ус´-; -оньк-, -еньк-, -иц´-; -ечк-(-о), -еньк-(-о), -а/-ча, -ен´-(-а), у системі прикметника -оньк-, -еньк-, -ечк-, -ичк-, -есеньк-, -ісіньк-, -усіньк- (-юсіньк), у системах займенника та числівника суфікси -еньк-, -к-, у системі прислівника -ечк-, у системі дієслова суфікси -к-, -оньк-, -ус-.
Основні засоби категоризації суто негативної оцінки зосереджені в суфіксальній системі іменника. До типових її реалізаторів належать суфікси -аціj-(-а), -енціj-(-а), -ул´-(-а), -ох-(-а), -н´-(-а) тощо. Характерно, що чистих” пейоративів у сучасній українській мові значно менше, ніж тих, у яких пейоративність поєнується з аугментативністю. У прикметників цю негативнооцінну функцію виконують суфікси -езн-/ -елезн-, -енн-, -уч-(-юч-), -ущ-(-ющ-) та ін. Лише як пейоративно забарвлені одиниці вживаються композитні іменники та прикметники, утворені способом складання різних за походженням, значенням та стилістичними характеристиками основ.
Особливий синкретичний статус у реалізації емоційно-оцінних значень мають іменні префікси інтенсивності та несправжності. Той самий префікс у різному контексті може надавати дериватові позитивно- та негативнооцінного значення. Звичайним для префіксів архі-, супер-, екстра-, гіпер-, ультра- та префіксоїдів лже-, псевдо-, квазі- є вираження негативної суб’єктивної оцінки.
Позитивнооцінні деривати від іменників-омонімів утворюються вибірково, що нерідко спричиняє розпад омонімії. На основі форм дериватів із суфіксами -к-, -ок, -ик та ін. як виразників позитивнооцінних значень виникають омоніми з неоцінними значеннями.
Негативнооцінні значення суфіксів у складі іменників різної родової належності поєднуються з певними кількісними значеннями, зумовленими семантикою супровідних предикатів. Пейоративне забарвлення суфіксів іменників чоловічого роду здебільшого невіддільне від кількісного значення об’єктивної збільшеності та інтенсивності, а в суфіксів іменників жіночого роду із значеннями об’єктивної збільшеності та збірності. В іменників спільного роду, що мають граматичну форму жіночого роду, типовим є поєднання пейоративного значення та значення інтенсивності.
Діапазон пейоративного забарвлення іменників конкретної семантики досить широкий: від легкої іронії, фамільярності до відвертої зневаги й презирства.
Функцію засобів категоризації суб’єктивної оцінки словотворчі суфікси виконують неоднаково, що залежить від емоційно-оцінного забарвлення твірних основ: вона сильніше, виразніше виявлена в суфіксах, що поєднуються з неоцінними основами, і слабкіше у тих із них, що приєднуються до оцінних основ, бо вони лише посилюють їхнє позитивно- чи негативнооцінне значення.
Негативнооцінні словотворчі засоби це і форманти, за допомогою яких утворюються деривати лише одного граматичного роду або чоловічого, або жіночого, або середнього, і форманти, що можуть бути використані для утворення одиниць усіх трьох родів. Найбільшою за обсягом є група негативнооцінних іменників чоловічого роду, утворених за допомогою таких суфіксів, як -ач(-яч), -ун(-юн), -ан(-ян), -ань, -ень, -ак(-як)/-ляк, -ук(-юк), -ар(-яр) та ін.
Порівняно невелику, але виразну групу становлять негативнооцінні лексеми жіночого роду, оформлені за допомогою суфіксів -ул´-(-а), -ух-(-а), -ех-(-а), -ер-(-а), -иц´-, -щин-(-а) та ін.
Виразну негативну оцінку передають іменники спільного роду із суфіксами -ц´-/-вц´-, -ош-, -оз-, -к-(-а), які посилюють значення негативно маркованих дієслівних та прикметникових твірних основ.

Список використаної літератури

1. Адливанкин С.Ю. К вопросу о системности словообразования // Словообразование и семантико-стилистические процессы в языке. Пермь, 1977. С. 37-55.
2. Азарх Ю.С. Проблема связи словообразования и формообразова­ния в истории русского языка: Имя существительное. Москва, 1983. 247 с.
3. Азнаурова Э.С. О понятии коннотативных стилистических полей в лексике // Вопросы описания лексико-семантической системы языка: Сб.тез. докл. М., 1971. С. 6-11.
4. Азнаурова Э.С. Лингвистическая сущность и аспекты номина­ции // Языковая номинация (общие вопросы). М.: Наука, 1977. С. 7-99.
5. Апресян Ю.Д. Рациональное и эмоциональное в морали / Под ред. А.И. Титаренко, Е.Л. Дубко. М.: Изд-во МГУ, 1983. 156 с.
6. Апресян Ю.Д. Прагматика и лексикография: прагматическая информация для толкового словаря // Пропозиционные предикаты в ло­гическом и лингвистическом аспекте: Тез. докл. рабочего совеща­ния. М.: ИЯ АН СССР, 1987. С. 20-32.
7. Апресян Ю.Д. Прагматическая информация для толковых словарей: Логический анализ языка // Прагматика и проблемы интенсивности: Сб. науч. тр. М.: Наука, 1988. Вып.1. С. 7- 44.
8. Арнольд И.В. Семантическая структура слова в современном ан­глийском языке и методика ее исследования (на материале имени суще­ствительного). Л.: Просвещение, 1966. 192 с.
9. Арнольд И.В. Эмоциональный, экспрессивный, оценочный и функцио­нально-стилистический компоненты лексического значения // XIII Герценовские чтения. Л.: Иностранные языки, 1970. С. 110-117.
10. Арутюнова Н.Д. Аномалия и язык (к проблеме языковой "картины мира") // Вопр. языкознания. 1987. № 3. С. 9-19.
11. Арутюнова Н.Д. Типы языковых значений. Оценка. Событие. Факт. М.: Наука, 1988. 339 с.
12. Ахманова О.С. Очерки по общей и русской лексикологии. М.: Учпедгиз, 1957. 295 с.
13. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Изд-во АН СССР, 1955. 298 с.
14. Балли Ш. Французская стилистика. М.: Изд-во иностр. лит., 1961. 394 с.
15. Барлас Л.Г. Об отношении стилистической окраски и эмоциональ­ных оттенков слова к его лексическому значению // Вопросы лексики и фразеологии современного русского языка. Ростов, 1968. С. 57-68.
16. Бевзенко С.П. Історична морфологія української мови (Нариси із словозміни та словотвору). Ужго­род: Закарпат. обл. вид., 1960. 416 с.
17. Бевзенко С.П. До характеристики відмінностей у словотворі української діалектної мови // Мовознавство. 1975. № 3. С. 48-53.
18. Безпояско О.К., Городенська К.Г. Морфеміка української мови. К.: Наук. думка, 1987. 211 с.
19. Безпояско О.К., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Граматика української мови. Морфологія. К.: Либідь, 1993. 335 с.
20. Безпояско О.К. Суфікс -щик/-чик у сучасній укр. мові // Культура слова: Респ. міжвід. зб. К.: Наук. думка, 1997. Вип. 32. С. 13-15.
21. Белоусова А.С. Русские имена существительные со значением лица (лексический класс и вопросы его словарного описания) // Вопр. языкознания. 1981. № 3. С. 71-84.
22. Белявская Е.Г. Оценочная вариантность семантики слов и фра­зеологизмов в контексте // Английская фразеология в функциональном аспекте: Сб. науч. тр. МГИИЯ им. М. Тореза. М., 1989. Вып. 336. С. 20-32.
23. Бережан С.Г. О синонимичности однокоренных слов с разной аффиксальной частью // Лексическая синонимия. М.: Наука, 1967. С. 142-151.
24. Берлиоз С.Б. Эмоциональное значение особый компонент смыс­ловой структуры слова (фразеологической единицы) // Вопросы описания лексико-семантической системы языка. М., 1971. Ч. 1. С. 64-87.
25. Бернштейн С.Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков. М.: Наука, 1974. 378 с.
26. Бессонова О.Л. Оценка как семантический компонент лексическо­го значения слова (на материале существительных наименований лица в английском, французском и украинском языках): Дис. канд. филол. наук: 10.02.19 / Донецкий ун-т. Донецк, 1995. 184 с.
27. Білецький-Носенко П. Словник української мови / Підгот. до вид. В.В. Німчук. К., 1966. 644 с.
28. Білоусенко П.І. Історія суфіксальної системи українського іменника (назви осіб чоловічого роду): Дис. д-ра філол. наук: 10.02.02 / АН України. Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні. К., 1994. 422 с.
29. Богородицкий В.А. Общий курс грамматики. М.-Л.: Соцэкгиз, 1935. 608 с.
30. Бордович А.М. К вопросу о модальных словах и их семантических разрядах: Уч. записки Минского пед. ин-та. Вып. VI. Минск, 1956. С. 333-336.
31. Босак Я. О так называемых интерфиксах в словацком языке // Сопоставительное изучение словообразования славянских языков. М.: Наука, 1987. С. 10-14.
32. Бояринова Л.З. Суффиксальное словообразование имен сущест­вительных со значением лица женского пола в говорах Смоленской об­ласти: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.01 / АНСССР , Ин-т рус.яз. М., 1979. 16 с.
33. Брицин М.Я., Жовтобрюх М.А., Майборода А.В. Порівняльна граматика української і російської мов. К.: Вища школа, 1978. 272 с.
34. Брутян Г.А. Язык и картина мира // НДВШ. Филологические науки. 1973. № 1. С. 108-111.
35. Булаховский Л.А. Курс русского литературного языка. К.: Рад. школа, 1952. 447 с.
36. Бурякова М.А. К вопросу об эмоциях и средствах их языкового выражения // Вопр. языкознания. 1979. № 3. С. 47-59.
37. Буслаев Ф.И. Историческая грамматика русского языка. М.: Учпедгиз, 1959. 623 с.
38. Васильев Л.М. К вопросу об экспрессивности и экспрессивных средствах (на материале славянских языков) // Славянский филологичес­кий сборник. Уфа, 1962. Вып. 9. С. 107-118.
39. Васильев Л.М. Сущность и структурные компоненты лексического значения // Вопросы фонетики, словообразования, лексики русского языка и методики его преподавания. Пермь, 1964. С. 69-75.
40. Васильев Л.М. Значение и его отношение к системе языка. Уфа, 1985. 62 с.
41. Васильев Л.М. Стилистическое значение, экспрессивность и эмоциональность как категории семантики // Проблемы функционирования языка и специфики речевых разновидностей. Пермь, 1985. С. 3-9.
42. Васильев Л.М. Современная лингвистическая семантика: Учебное пособие для вузов. М.: Высш. шк., 1990. 176 с.
43. Вежбицка А. Метатекст в тексте // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 8. М.: Наука, 1978. С. 232-248.
44. Вільчинська Г.П. Семантико-словотвірна характеристика оцінних назв осіб в українській мові: Дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / Тернопільський держ. пед. ін-т. Тернопіль, 1996. 177 с.
45. Виноградов В.В. Русский язык. Грамматическое учение о слове. М.: Высш. шк., 1972. 614 с.
46. Виноградов В.В. Избранные труды. Лексикология и лексикография. М.: Наука, 1977. 244 с.
47. Винокур Т.Г. Закономерности стилистического использования языковых единиц. М.: Наука, 1981. 300 с.
48. Винокуров А.М. Структурно-семантические особенности новых лексических заимствований в современном английском языке // Формаль­ные и семантические аспекты слова: Сб. науч. тр. Калинин: Изд-во КГУ, 1989. С. 33-39.
49. Вихованець І.Р. Частини мови в семантико-граматичному ас­пекті. К.: Наук. думка, 1988. 256 с.
50. Вихованець І.Р. Нариси з функціонального синтаксису української мови. К.: Наук. думка, 1992. 215 с.
51. Вихованець І.Р. Принципи категорійної граматики української мови // III Міжнародний конгрес україністів. Мовознавство (26-29 серпня 1996 р.). Харків, 1996. С. 177-181.
52. Вихованець І.Р. Теоретичні засади категорійної граматики // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського: Зб. наук. праць. Серія: Філологія. Вінниця, 2000. № 2. Вип. 2. С.3-6.
53. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Грищенко А.П. Граматика української мови. К.: Рад. школа, 1982. 209 с.
54. Вихованець І.Р., Городенська К.Г., Русанівський В.М. Семантико-синтаксична структура речення. К.: Наук. думка, 1983. 219 с.
55. Вольф Е.М. Функциональная семантика оценки (на материале португальского языка). М.: Наука, 1985. 226 с.
56. Гак В.Г. От толкового словаря к энциклопедии языка (из опыта современной французской лексикографии) // Известия АН СССР. Серия лит-ры и языка. 1971. Т. ХХХ. Вып. 6. С. 524-531.
57. Галкина-Федорук Е.М. Об экспрессивности и эмоциональности в языке // Сб. статей по языкознанию. М., 1958. С. 103-124.
58. Гак В.П. Беседы о французском слове. М.: Международ. Отношения, 1996. 334 с.
59. Гальпирин И.Д. Очерки по стилистике английского языка. М.: Изд-во лит. на иностр. яз., 1958. 459 с.
60. Ганич Д.І., Олійник І.С. Словник лінгвістичних термінів. К.: Вища шк., 1985. 360 с. .
61. Говердовский В.И. История понятия коннотации // Филол. науки. 1979. № 2. С.83-87.
62. Горбунов А.П. О сущности экспрессии в формах её реализации // Вопросы стилистики. М.: Изд-во МГУ, 1966. С. 224-234.
63. Городенська К.Г. Префікси і префіксоїди в укр. мові // Мовознавство. 1986. №1. С. 36-41.
64. Городенська К.Г. Проблема виділення словотвірних категорій (на матеріалі іменника) // Мовознавство. 1994. № 6. С.22-28.
65. Городенська К.Г. Проблема зв’язку словотвору та синтаксису в новій академічній граматиці української мови // III Міжнародний конгрес україністів. Мовознавство (26-29 серпня 1996 р.). Харків, 1996. С. 182-185.
66. Городенська К.Г. Синтаксичні засади категорійного словотвору // Наукові записки Вінницького державного педагогічного університету ім. М. Коцюбинського: Зб. наук. праць. Серія: Філологія. Вінниця, 2000. № 2. Вип. 2. С. 6-9.
67. Городенська К.Г., Кравченко М.В. Словотвірна структура слова. К.: Наук. думка, 1981. 200 с.
68. Горпинич В.О. Будова слова і словотвір. К.: Рад.школа, 1977. 177 с.
69. .Грещук В.В. До питання про словотвір прислівників на -о // Мовознавство. 1990. №2. С. 38-42.
70. Григорьев В.П. О взаимодействии словосложения и аффиксации // Вопр. языкознания. 1961. № 5. С. 71-77.
71. Гридин В.Н. Семантика эмоционально-экспрессивных средств языка // Психолингвистические проблемы семантики. М., 1983. С. 90-101.
72. Грот Я.К. Филологические разыскания. СПб., 1899. 468 с.
73. Гумбольдт В. фон. Избранные труды по языкознанию. М.: Прогресс, 1984. 379 с.
74. Гумецька Л.Л. Нарис словотворчої системи української актової мови XIV-XV ст. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 298 с.
75. Девкин В.Д. Псевдоэкспрессия // Общие и частные проблемы функциональных стилей. М.: Наука, 1966. С. 69-77.
76. Демчук М.О. Слов’янські автохтонні особові власні імена в побуті українців ХIV-ХVII ст. К.: Наук. думка, 1988. 169 с.
77. Дідківська Л.П., Родніна Л.О. Словотвір. Синонімія. Стилістика. К.: Вища школа, 1982. 169 с.
78. Захарків В.Т. Словотвір іменників бойківського діалекту (назви носіїв процесуальної ознаки): Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.02 / Ужгородський держ. у-т. Ужгород, 1981. 26 с.
79. Звегинцев В.А. Экспрессивно-эмоциональные элементы и значе­ние слова // Вестн. Моск. ун-та. М., 1955. С. 150-180.
80. Звегинцев В.А. Семасиология. М.: Изд-во МГУ, 1957. 321 с.
81. Звегинцев В.А. Предложение и его отношение к языку и речи. М.: Изд-во МГУ, 1976. 307 с.
82. Земская Е.А. Как делаются слова. М.: Изд-во АН СССР, 1963. 93 с.
83. Земская Е.А. Современный русский язык. Словообразование. М.: Просвещение, 1973. 304 с.
84. Золотова Г.А. О категории оценки в русском языке // Русский язык в школе. 1980. № 2. С. 84-88.
85. Експресія та художня образність у рекламі // Взаємодія художнього і публіцистичного стилів української мови. К., 1990. 218 с.
86. Ивин А.А. Основания логики оценок. М.: Изд-тво МГУ, 1970. 230 с.
87. Ільїн В.С. Словотвір // Курс сучасної української літературної мови К. : Вид-во АН УРСР, 1951. Т.1. 202 с.
88. Кабанова Н.П. Суффиксальные имена существительные со значением лица в современном русском языке в сопоставлении с данными других сла­вянских языков. М.: Наука,1973. 130 с.
89. Карпіловська Є.А. Формальне варіювання суфіксів у сучасній укр. мові // Мовознавство. 1993. №5. С. 35-43.
90. Каспришин З.О. Складні випадки словотвірного аналізу // Українська мова і література в школі. 1989. № 2. С. 53-59.
91. Кацнельсон С.Д. Содержание слова, значение и обозначение. М. -Л.: Наука, 1965. 109 с.
92. Кіндей Л. До проблеми дослідження префіксальної омонімії // Актуальні проблеми граматики: Зб. наук. праць. Кіровоград, 1997. Вип.2. С. 28-32.
93. Киселева Л.А. Вопросы теории речевого воздействия. Л.: Изд-во ЛГУ, 1978. 89 с.
94. Киселева Л.А. Язык как средство воздействия (На материале эмоционально-оценочной лексики современного русского языка). Лекции спецкурса. Л.: Изд-во Ленингр. гос. пед. ин-та им. А.И.Герцена, 1971. 60 с.
95. Клименко Н.Ф. Про вивчення семантики словотвірних одиниць // Словотвірна семантика східнослов’янських мов. К.: Наук. думка, 1983. С. 86-102.
96. Клименко Н.Ф. Система афіксального словотвору сучасної української літературної мови. К.: Наук. думка, 1973. 188 с.
97. Клименко Н.Ф. Словотворча структура і семантика складних слів у сучасній українській мові. К.: Наук. думка, 1984. 252 с.
98. Клименко Н.Ф., Пещак М.М., Савченко І.Ф. Формалізовані основи семантичної класифікації лексики. К.: Наук. думка, 1982. 250 с.
99. Клименко Н.Ф. Морфеміка і словотворення як частини категоріальної граматики укр. мови // Тези та повідомлення ІІІ Міжнар. конгресу україністів (3; 1996; Харків). Мовознавство. Харків, 1996. С. 196-200.
100. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Карпіловський В.С., Недозим Т.І. Словник афіксальних лексем укр. мови. К.: Ін-т мовознавства ім. О.О.Потебні НАН України, 1998. 435 с.
101. Ковалик І.І. Питання слов’янського іменникового словотвору. Ч. 1. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. 153 с.
102. Ковалик І.І. Про деякі питання слов’янського словотвору. К.: Вид-во АН УРСР, 1958. 24 с.
103. Ковалик І.І. Словотворча будова збірних і одиничних назв у східнослов’янських мовах // Питання слов’янського мовознавства. Кн. 6. Львів: Вид-во Львів. ун-ту, 1958. С. 18-50.
104. Ковалик І.І. Основні проблеми вчення про словотвір // Укр. мова і літ-ра в школі. 1970. №10. С. 22-23.
105. Ковальов В.П. Вимовна експресія художньої прози // Мовознавство. 1977. №1. С. 68-73.
106. Кожина М.Н. О языковой и речевой экспрессии и её экстралингвистическом обосновании // Проблемы экспрессивной стилистики. Ростов-на-Дону, 1987. С. 8-17.
107. Коломієць М.П. Словотворення на базі фразеологічних одиниць в укр. мові // Питання лексикології і граматики. Дніпропетровськ: 1979. С. 53-62.
108. Колшанский Г.В. Соотношение субъективных и объективных факто­ров в языке. М.: Наука, 1975. 231 с.
109. Кононенко І.В. Компоненти оцінної структури прикметників // Мовознавство. 1989. № 3. С. 54-60.
110. Костомаров В.Г. Русский язык на газетной полосе. М.: Наука, 1971. 202 с.
111. Кравченко М.В. Словообразовательная морфонология современного украинского языка: Автореф. дис. д-ра филол. наук: 10.02.02 / Ин-т языковедения АН УССР. К., 1990. 39 с.
112. Кравчук Р.В. Из истории чешской суффиксальной словообразо­вательной системы. К.: Рад. школа, 1958. 140 с.
113. Кривко Н.Н. Оценочные наименования лиц в говорах Миорского района Витебской области: Автореф. дис. канд. филол. наук: 10.02.02 / БГУ им. В.И.Ленина. Минск, 1985. 25 с.
114. Кровицька О.В. Семантична та словотвірна характеристика назв осіб у пам’ятках української мови ХVI-ХVІІІ ст.: Автореф. дис. канд. філол. наук: 10.02.01 / НАН України, Ін-т українознавства ім. І.Крип’якевича. Львів, 1995. 22 с.
115. Кузнец М.Д., Скрябнев Ю.М. Стилистика английского языка. Л.: Учпедгиз, 1960. 173 с.
116. Кузнецова Э.В. Лексикология русского языка М.: Высш. шк., 1982. 152 с.
117. Кунин А.В. Механизмы окказиональной фразеологической номинации и проблема оценки // Вопр. фразеологии: Сб. научн. тр. МГПИИЯ им. М. Тореза. М., 1980. Вып. 168. С. 158-185.
118. Кунин А.В. Курс фразеологии современного английского языка. М.: Высш. шк., 1986. 336 с.
119. Купина Н.А., Скорнякова М.Ф. Коннотативность в семантической группе названий лица // Классы слов и их взаимодействие. Свердловск, 1979. С. 92-108.
120. Курилович Е.Р. Заметки о значении слова // Вопр. языкознания. 1955. № 3. С. 71-81.
121. Левицкий В.В., Стернин И.А. Экспериментальные методы в семасиологии. Воронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1989. 193 с.
122. Леонова М.В. Іменники так званого спільного роду // Мовознавство. 1969. № 6. С.71-76.
123. Леонова М.В. Словотвір іменників спільного роду // Укр. мовознавство. К.: Вища школа, 1981. Вип. 9. С. 51-57.
124. Леонтьев А.А. Общие сведения об ассоциациях и ассоциативных нормах // Словарь ассоциативных норм русского языка. М.: Изд-во МГУ, 1971. С. 5-17.
125. Лисицина Н.А. Лексико-семантическая группа социально-оценочных прилагательных в современном русском языке: Авторе