Совенко Ольга Сергіївна. КОНЦЕПТ СОЦІАЛЬНИЙ СМИСЛ ТА ЙОГО ПІЗНАВАЛЬНІ ФУНКЦІЇ В ІНТЕРПРЕТАТИВНІЙ СОЦІОЛОГІЇ

Короткий опис

Совенко Ольга Сергіївна. Назва дисертаційної роботи: "КОНЦЕПТ СОЦІАЛЬНИЙ СМИСЛ ТА ЙОГО ПІЗНАВАЛЬНІ ФУНКЦІЇ В ІНТЕРПРЕТАТИВНІЙ СОЦІОЛОГІЇ"

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. Т.ШЕВЧЕНКА
На правах рукопису
СОВЕНКО Ольга Сергіївна
УДК 316. 2
КОНЦЕПТ "СОЦІАЛЬНИЙ СМИСЛ" ТА ЙОГО
ПІЗНАВАЛЬНІ ФУНКЦІЇ
В ІНТЕРПРЕТАТИВНІЙ СОЦІОЛОГІЇ
Спеціальність 22.00.01 - Теорія та історія соціології
Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата соціологічних наук
Науковий керівник – Судаков Володимир Іванович,
доктор соціологічних наук, професор,
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
КИЇВ - 2015
2
ЗМІСТ
ВСТУП…………………………………………………………………………..……….4
РОЗДІЛ 1. Концепт "смислу" в соціогуманітарному пізнанні: аналітичний
огляд джерел.
1.1. Гносеологічні засади смислової інтерпретації соціального світу в науковій
думці ХІХ-ХХ століття ………………………………..………………………..20
1.2. Концептуалізація смислової рефлексії в сучасній українській соціології..…....36
Висновки до розділу…………………………………………………………...………47
РОЗДІЛ 2. Становлення "соціального смислу" в традиціях інтерпретативної
соціології.
2.1. Концепт "соціальний смисл" як інструмент реалізації смислової рефлексії…..50
2.1.1. Зародження поняття про соціальний смисл у класичній соціології…...51
2.1.2. Обриси потенціалу смислової рефлексії в новітній соціологічній
думці……………………………………………………………………..……….60
2.2. Типи та функції соціальних смислів в інтерпретативному полі соціології…....83
2.3. Співвідношення поняття "соціальний смисл" з іншими поняттями
мікросоціологічних теорій…………………………..…………………………112
Висновки до розділу………………………………………………………...………..126
РОЗДІЛ 3. Пізнавальні можливості смислового аналізу в соціологічній
перспективі.
3.1 Гносеологічні принципи смислового аналізу………………………..………….129
3.2. Смислова рефлексія картин соціального світу в розвитку інтерпретативних
можливостей соціології…………………………………………..……………132
3.3. Соціосмисловий концепт кризового простору в Україні……..…………….….141
3.4. Зміна інтерпретативних можливостей смислоописових практик в контексті
3
глобального культурного симбіозу……..…………………………………..…153
3.5. Соціосемантична модель соціальної реальності як перспектива розвитку
соціологічного пізнання…………………………..……………………….…...170
Висновки до розділу……………………………………………………..…….…….183
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ………………………………………………..…………..185
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………..…………...196
4
ВСТУП
Актуальність даного дисертаційного дослідження, присвяченого питанням
змістовної та функціональної складової смислового аналізу в теоретичній
соціології, зумовлена гносеологічними потребами сучасної науки щодо вивчення
смислової реальності, яка зазнає трансформацій разом із іншими сферами
соціального життя. Постає потреба в розробці нових понять, методів, визначення
гносеологічних засад на основі аналізу, систематизації знання про наявні
досягнення теоретичної соціології у сфері смислового аналізу.
Наявна на онтологічному рівні ситуація перехідного стану, гострої кризи в
нашій країні, виступає спонукаючою передумовою вивчення соціальної реальності
за допомогою категорій соціосемантичного характеру, актуалізує соціологічну
схильність до подібної інтерпретації. Адже семантичний простір як усього
людства, так і окремої країни є тим об'єктом, який легше піддається науковій
рефлексії в динамічному швидкозмінному стані, коли за відносно незначний період
часу можна відзначити і визначити, описати і пояснити ті трансформації, що
відбулись або тривають.
Дослідження побудоване на основі мікросоціологічної методології в теоріях
інтерпретативної парадигми, оскільки, на нашу думку, дана методологічна традиція
дає можливості найбільш плідно розкрити спектр проблематики соціосемантичного
напрямку. В роботі аналізується процес становлення понять про соціосмислову,
значимісну реальність у теоретичній соціології, систематизується знання про
концепт "соціальний смисл", його змістовне та функціональне наповнення та метод
смислового аналізу. На основі отриманих результатів вибудовується дослідницька
схема смислового аналізу наративів та теоретична модель опису смислової
структури сучасного українського суспільства.
Одним із аргументів на користь концептуалізації смислового аналізу
виступає оптимальність його понятійного інструментарію: концепт "соціальний
смисл" є змістовним, компактним, "зрілим" (адже в окремих методологіях різних
5
часів можна помітити передумови становлення даного поняття, а часом – і
звернення до нього як до спеціального пізнавального засобу), але не достатньо
осмисленим в межах теоретичної соціології. На противагу близьких до нього
понять: соціальне значення, знання, мислення, цінності і т.п. – які вже доволі
масштабно розкрили потенціал свого теоретико-методологічного призначення в
соціологічній теорії. Насичене амбівалентними структурами категорій типу
раціональність-ірраціональність, функціональність-субстанціональність (Гегель,
Мангейм) та ін., наукове пізнання стає громіздким, а головне – неефективним у
рефлектуванні нових соціальних реалій. Абстракція "соціальний смисл" є
компактним інструментом для опису і пояснення соціо-смислової реальності, в її
структурних та функціональних, раціональних та ірраціональних проявах, вона має
належну "наукову вагу", щоб постати ядром для нарощування групи споріднених з
нею понять і для утворення нового концептуалізованого напрямку в соціології.
Дане дослідження вписується у сфери теоретичної епістемології – оскільки
досліджується концептуальний апарат науки, а також – теоретичної онтології, –
бо ми заторкуємо проблему конструювання концептуальної моделі опису особливої
"частини" об'єктивної реальності – смислової реальності, чим визначається дуальна
предметність даного дослідження.
Відзначаючи подвійність ракурсу нашого аналізу, зауважимо, що ми
апелюємо до "розуміючого" соціологічного пізнання, яким у соціології на зламі
ХІХ-ХХ століть започатковано ракурс орієнтації на значимісну сутність
соціального буття, що є особливо необхідним при вивченні такої неоднозначної
його складової, як смислова реальність.
Методологія мікросоціологічних теоретизувань надає нам можливість
концентрованого фокусу на питання повсякденної взаємодії індивідів, які у своїх
інтерсуб'єктивних практиках щоденно творять та реінтерпретують оточуючу їх
реальність. Смислова реальність не є при цьому предметом свідомої уваги
пересічних громадян, вона є скоріше об'єктом спеціалізованого вивчення
науковців. І тому феномен "соціальних смислів", який існує, але не усвідомлюється
6
в наших поточних інтеракціях, так важливо розпізнати та концептуалізувати
фахівцям-соціологам.
Останнім часом в соціології помітно активізувались наукові інтерпретації
соціо-смислової реальності, зокрема збільшується частота вживання поняття
"соціальний смисл", його застосування у сфері теоретичного та емпіричного
аналізу соціальної реальності (у 2000-х роках тільки в Україні захищено три
докторські та одна кандидатська дисертації, присвячені смисловим аспектам
аналізу соціального – "Символічні системи і конституювання соціального смислу"
В.Ф.Бурлачука [1] та "Теоретико-методологічні засади дослідження
смислоутворюючих чинників у світовій соціологічній думці" Ю.В.Романенка [2],
"Смыслы жизни как социальная проблема в глобализирующемся обществе"
А.В.Яковенка [3], "Смисложиттєва диспозиція особистості: теоретична
інтерпретація в межах постструктуралістського підходу в соціології" Д.Г.Рощина
[4]). Цікавими і своєрідними є дисертаційні дослідження щодо смислу та соціальної
реальності, а також – смислової організації свідомості науковців Росії [5-6].
У зв'язку з посиленням актуалізації даної проблематики відбувається помітне
розширення і поглиблення предмету соціологічної науки, оскільки смислова
соціальна реальність, хоча перманентно і викликає науковий інтерес, все ж її
уважне вивчення часто підміняється дослідженнями ціннісних аспектів людського
буття (через оцінку "задоволеності різними сферами буття" респондентів та
побажаннями змін у соціальних та індивідуальних перспективах), вивченням
стратегій життєвих орієнтацій індивідів (через поняття "смислу життя",
"громадянської позиції" і т.і.) та інше. Цінності, як і громадська думка, на наш
погляд, становлять лише деяку частину того насиченого, бурхливого утворення,
яким є смислова реальність.
Сьогодні зокрема на прикладі вітчизняної соціологічної літератури можна
помітити, що поняття "смисл" розширює та закріплює свої гносеологічні позиції,
збагачується контекстами вживання, його зміст доповнюється нюансами. Однак
даний концепт переважно використовують як допоміжний, побічний, а не як
7
спеціальний та самостійний інструмент аналізу. Можна зустріти лише поодинокі
дослідження, присвячені визначенню змісту, ролі та функцій даного поняття, його
гносеологічного потенціалу та операціоналізації поняття "соціальний смисл" для
емпіричних досліджень (наприклад колективна монографія співробітників
Інституту соціології НАН України "Смислова морфологія соціуму" 2012 [7]).
Ядро нашого дослідження складають три основні напрямки інтерпретативної
соціології: феноменологічна соціологія (Е.Гуссерль, А.Шюц, П.Бергер, Т.Лукман),
етнометодологія (Г.Гарфінкель, А.Сікурел), символічний інтеракціонізм (Дж.Мід,
Г.Блумер) – як визначає їх В.Лукін [8]. Також ми аналізуємо витоки суб'єктно
спрямованого визначення предмету соціології у розуміючій соціології М.Вебера.
Оскільки першопочатково поняття "смисл" отримало своє методологічне
застосування в таких сферах наукового знання, як філософія, психологія,
лінгвістика, та ін., проблематичне коло нашого дослідження, у центрі уваги якого –
інтерпретативні соціологічні теорії, доповнюють теоретичні конструкти таких
дослідників, як О.Ю.Артемьєва (галузь соціальної психології), Олександр Потебня,
Михайло Бахтін, – праці яких стали поштовхом для зрощення древа наукової думки
про соціальний текст; герменевтичні концепції таких вчених, як Х.Гадамер, Жак
Дерида та Мішель Фуко, Ролан Барт, Поль Рікер, положення "безсуб'єктного
конструктивізму" Ю.Ґабермаса та П.Бурд'є, М.Полані, теорія раціонального вибору
та культурних фреймів, які німецький вчений Ессер Хартмут використовував для
створення "нередукціоністської пояснюючої соціальної теорії" та ін., ідеї Карла
Ясперса – про філософський смисл історичних трансформацій. Окрім того ми взяли
до уваги такі методологічно несхожі і глибокі за змістом праці вчених, як "Діагноз
нашого часу" і "Людина та суспільство в час перетворення" німецького соціолога
Карла Мангейма [9], "Синтез смислу при творенні та розумінні тексту"
вітчизняного філософа Сергія Васильєва (де аналізуються закономірності та
структури людського мислення, даного в інтерсуб'єктивних та спостережуваних
формах тексту) [10], "Нестабільні соціальні стани" російського соціального
філософа Леоніда Бляхера [11], теорія "Філософського простору культури"
8
сучасного українського філософа І.Карпенка, "Загальна теорія соціальної
комунікації" О.В.Соколова, пізнавальна культура і вироблення соціальних смислів
у соціального філософа І.Т.Касавіна та ін. З сучасних вітчизняних науковців
використовуємо розробки В.Бурлачука, І.Мартинюка, Н.Соболєвої, Ю.Романенка,
А.Яковенка, Н.Костенко, Д.Рощина та інших – які в різний спосіб вживають
поняття смислу, долучаючись до розробки соціосемантичного аналізу в межах
соціології.
Загалом, відсутність належної організації знання про смислову рефлексію та
концепт "соціального смислу" в теоретичній соціології попри надзвичайну потребу
в актуалізації цього знання і визначає актуальність даної роботи.
Проблемна ситуація дослідження формулюється в двох предметних
площинах:
1. Смислова рефлексія як спосіб соціологічного пізнання має значний
евристичний потенціал у сфері наукового вивчення смислової реальності, але її
теоретико-епістемологічна розробка в соціології значно відстає від теоретикоонтологічного застосування.
2. Наукове знання з приводу поняття й феномену "соціальних смислів" є
неоднорідним: присутні контекстуальні варіації змісту даного поняття, тобто
автори тлумачать його так, як зручніше в тому чи іншому контексті вживання, або
загалом уникають тлумачень, наведення дефініцій. Концепт соціальних смислів
виконує низку пізнавальних функцій, але ці функції досі не розпізнано
соціологічною саморефлексією. Без вивчення та систематизації цього знання
неможливе вироблення єдиного підходу у вивченні семантичної сфери соціуму і в
організації апарату соціологічного мислення стосовно смислової реальності
соціуму.
Наукова проблема дослідження полягає в необхідності подолання
гносеологічних суперечностей між напрямками інтерпретативної соціології в їх
здатності пояснити смислові параметри міжіндивідуальної взаємодії. Концепт
"соціального смислу" є інтегративним поняттям для цих теоретичних напрямків,
9
оскільки поєднує сегментарні предметні площини різних методологій human
interactions (символічний інтеракціонізм, феноменологія, етнометодологія), а
системне опрацювання теоретичних наробок інтерпретативної соціології з метою
виокремлення ролі та значення концепту "соціальних смислів", його змістовного
наповнення та функціональної придатності у теоретичній соціології створить
прецедент цілеспрямованої наукової уваги до розвитку концепції "соціальносмислового аналізу" і актуалізує проблематику інтерпретативно-значимісного
підходу до вивчення соціальної реальності.
Об'єкт дослідження – інтерпретативні концепції теоретичної соціології.
Предмет дослідження – змістовне, функціональне та методологічне наповнення
концепту "смисл" в інтерпретативній парадигмі теоретичної соціології.
Мета – уточнити зміст та пізнавальні функції концепту "соціальний смисл",
розкрити гносеологічні засади смислового аналізу в інтерпретативній соціології.
Завдання:
1. систематизувати відомості про концепт "соціального смислу" на основі огляду
існуючих концепцій соціогуманітарного спрямування, присвячених вивченню
смислової реальності в соціологічній перспективі;
2. визначити напрямки та ступінь розробленості соціологічної концепції
смислового аналізу вітчизняними та зарубіжними вченими;
3. з'ясувати соціологічний зміст поняття "(соціальний) смисл";
4. визначити пізнавальні функції концепту "соціальний смисл", які проявляються в
теоретичній соціології загалом та інтерпретативній соціологічній традиції
зокрема;
5. обґрунтувати основні гносеологічні принципи концептуалізації смислового
аналізу як особливого виду соціологічної рефлексії, притаманної
інтерпретативній парадигмі;
6. побудувати дослідницьку схему вивчення смислової реальності та
соціосемантичну модель сучасної соціальної реальності як приклад реалізації
методологічної функції поняття "соціальний смисл".
10
Гіпотеза
Соціологічна наука вже виробила традицію вивчення соціосемантичної
реальності, що знаходить прояв в окремих концепціях, у принципі сприймання
індивідів як активних мислячих суб'єктів взагалі. Але в цілому соціосемантичний
напрям у теоретичній соціології ще не відрефлексований нею самою, він потребує
окремої уваги, вивчення та систематизації своїх концептів, принципів та методів.
Такими принципами є гносеологічна та методологічна специфіка самого методу
смислового аналізу, а також – епістемологічні особливості та зв'язки концепту
"соціальний смисл". Соціосемантичний підхід, виражений концепціями
інтерпретативної соціології, являє собою мікрорівень соціологічного аналізу, за
уважного вивчення якого соціологічна саморефлексія може отримати в
подальшому поштовх до суттєвого розширення та збагачення власного
пізнавального апарату, зокрема - таким ефективним засобом опису ментальної
сфери суспільства, закономірностей розвитку, побудови та динаміки смислового
простору, семантичних взаємодій соціальних груп та класів, конструювання та
функціонування смислових полів і т.і., яким є смисловий аналіз.
11
Основні поняття та категорії
смислова рефлексія – різновид соціологічної інтерпретації, що апелює до
смислових параметрів соціальної взаємодії, спираючись на наявність суб'єктивної
смислової реальності в об'єктивній соціальній реальності; у філософській традиції
вирізняють смислову та чуттєву рефлексію, тобто спосіб сприйняття світу
суб'єктом; а саме поняття "рефлексії" введене в науковий обіг Дж.Локком як
"спостереження розуму за власною діяльністю" [12]. Таким чином можна
тлумачити смислову рефлексію в нашому контексті як "спостереження вченого за
смисловими взаємодіями в соціумі";
соціосемантичний підхід – це своєрідна методологія пізнання смислової
реальності, де принциповим є врахування смислової складової в соціальній
реальності;
смисловий аналіз – це спосіб дослідження соціальної реальності через
найменування та фіксацію її смислових складових та процесів їх взаємодії між
собою та з іншими елементами соціального життя. В межах смислового аналізу
відбувається припис та розпізнавання смислів, що творені на основі системи
цінностей. Тобто це понятійно-ціннісний принцип вивчення смислової реальності,
де дослідник вдається до "розуміючого підходу" щодо вивчення соціальної
смислової взаємодії, соціального смислового буття в цілому. При цьому
інтерпретація дослідника спрямовується на різні тематизовані соціальні факти як
результат однорідної соціальної дії – в тому числі на соціальне пізнання, в якому
неодмінно задіяні соціальні смисли. А отже, його кут зору двічі опосередковується
– перший раз соціальними смислами, які є елементом його власного соціального
пізнання і мислення, як члена суспільства, удруге – іншими соціальними смислами
при більш наближеному розгляді смислової значимісної реальності – яку можна
уявити лише через підключення до інших свідомостей. Тобто, загальний "ракурс"
смислового аналізу (соціосемантичної інтерпретації) містить у собі всі протиріччя
соціологічного пізнання;
12
семантичний (смисловий) простір, або соціосемантичний простір, – це
сукупність маркованих за допомогою соціальних смислів, що закономірно
розташовані один відносно іншого, частин значимісної реальності або ж аспект
відображення смислової реальності у визначених дослідником умовах (умовні /
тематизовані місце, час і наповненість);
смислова картина світу, смисловий образ світу є внутрішнім індивідуальним
рівнем соціосемантичного простору людини або кількох людей. Ця категорія
походить з феноменологічної спадщини А.Шюца і відзначається таким важливим
змістовним навантаженням, як окреслення смислового індивідуального надбання
людини щодо власного існування у соціальному просторі, яке виражене різного
роду "одиницями" соціального досвіду (соціальними смислами) і належить до
сфери свідомо-підсвідомих індивідуальних соціальних проявів людини. Окремі
люди, об'єднані схожим соціальним досвідом, можуть мати схожу смислову
картину світу;
інтернальні та екстернальні властивості поняття соціальний смисл – це
набір внутрішніх та зовнішніх атрибуцій поняття, основним з яких є його зміст.
Зміст концепту соціальний смисл наразі видається нам проблемним компонентом,
оскільки він проявляється не лише в самому понятті, але й значною мірою – у
контекстах його вживання, при сполученні з іншими поняттями. Додавання нових
змістових нюансів ставить перед нами задачу відобразити цей набір нюансів у
предикативній формі – аби зберегти змістові межі поняття. Одним з перших
предикатів виступає додавання "соціальний" до родового поняття "смисл". Його
можна визначити змістовно – як те, що стосується суспільства, іманентно йому, та
функціонально – як те, що сприяє підтримці існування та розвитку суспільства [13;
с.113]. Цим самим ми окреслюємо поле соціально-соціологічного аналізу змісту
поняття.
Важливим інтернальним атрибутом даного поняття для нас виступають так
само способи його найменування, зміна назв та еволюція змісту (етимологія), його
функції, класифікація й типологізація його онтологічного відповідника і т.п.
13
Екстернальними атрибуціями є контексти вживання, зв'язки з іншими
поняттями, властивість виступати "ядром" окремого соціологічного підходу,
концентрувати навколо себе знання щодо цього підходу.
Унікальність і "компактність" центральної для нас категорії – "соціальний
смисл" – полягає в тому, що вона поєднує в собі відбитки духовних і матеріальних,
раціональних та ірраціональних та ін. проявів людини, які остання акумулює у
своїх інтелектуальних надбаннях та емоційних переживаннях стосовно окремих
параметрів соціального життя і зберігає у соціальному досвіді свого існування.
Соціальні смисли фіксують відбиток осмисленої практичної діяльності людини та
засвоєного нею знання, збережений вибірково в активному ресурсі її свідомості з
огляду на значимість цієї діяльності.
Цей двоякий прояв даної категорії додає до її властивостей ще одну рису –
універсальність.
концепт, на відміну від поняття, характеризується більш конкретним
індивідуальним досвідом раціонального та емоційного сприймання того чи іншого
об'єкту соціальної реальності, він не має чіткої структури та сталого змісту.
Концепт є також менш строгою формою мислення та переживання, він є більш
суб'єктивним та індивідуальним [14]. Але з іншого боку існує версія, що "концепт"
– це іншомовний відповідник "поняття". У своїй роботі ми приймаємо усереднену
позицію визначення концепту як такого інструменту пізнання, який ще не набув
визначеного наукового статусу та змісту. В той час як категорія – це такий
абстрактний рівень поняття, на якому створюються "нові поняття та принципи
мислення", відбувається "синтез, що призводить до появи нового знання" [15;
с.326].
Методи та методологія дослідження
"Пізнанням керує чимало принципів: відображення, розуміння,
конструювання, структурування, системності, руху від окремого до загального, від
чуттєвого до раціонального, від абстрактного до конкретного; єдності рефлексії та
саморефлексії, диференціації та інтеграції, індукції та дедукції тощо" [16].
14
У першому розділі роботи ми активно застосовуємо всі загальні методи
наукового пізнання - абстрагування, аналіз та синтез, індукцію та дедукцію,
теоретичний та порівняльний аналіз, оскільки об'єкт дослідження – це сукупність
наукових теорій, в яких необхідно віднайти схоже та відмінне. У другому розділі
послуговуємось, окрім зазначених, методом системного аналізу при визначенні
гносеологічних засад смислового аналізу та місця поняття "(соціальний) смисл"
серед інших понять; метод класифікації та типологізації для розрізнення різних
варіацій категорій "соціальний смисл". В третьому розділі найбільше релевантним
поставленим задачам виявився на наш погляд метод теоретичного моделювання.
Протягом роботи звертаємось також до наукової інтуїції та соціологічної уяви,
наукового статусу якій надав ще Ч.Міллс [17].
Оскільки одна за наших задач - інтенсифікація знання з приводу суб'єктивної
реальності та її рефлексії в соціології, ми додатково використовуємо
дімензіональний метод – перенесення з одного наукового, свідомісного "виміру" –
в інший моделі (атрибутів) сприймання того чи іншого об'єкта, процесу, явища
соціальної реальності, що також можна визначити як суміщення різних смислових
контекстів, за автором даного методу В.Франклом (1905-1997). Цей метод
дозволяє вирішити задачі, які мають справу з об'єктами різних вимірів. "Задача
вирішується, якщо побудувати загальний простір різних визначень і побачити за
різними поглядами окремі проекції складного багатовимірного об'єкта" [18]. В
нашій роботі це - концепції та теорії різних сфер соціо-гуманітарного знання, а
також різні соціологічні методології.
Застосовуючи метод дімензіалізму, предмет свого вивчення (або певну його
частину) дослідник переносить в іншу систему вимірів, іншу систему координат
(іншу наукову галузь, з наукової галузі – до сфери побутового застосування
конкретно-історичного позначення, сферу езотеричних тлумачень та інше),
перевіряючи тим самим побудовані ним міркування на адекватність, верифікуючи
їх. В цьому разі переміщення відбувається за системою принципів та правил (умови
експерименту), які дослідник сам собі встановлює (або запозичує їх у комплексі) і
15
яких має дотримуватись протягом усього процесу "теоретичного
експериментування" з предметом дослідження. Висновки такого експерименту
зазвичай діалектичні, суперечливі. Проте це неодмінно призводить до приросту
знання дослідника стосовно його предмета, а також – до більш повного бачення
ним результатів своїх досліджень ("стереоефект").
Що до наукової метафори, як одного з прийомів наукового пізнання, вона
відзначається більш вузьким ефектом застосування, передбачаючи перенесення
певної конструкції (лінгвістичної, термінологічної тощо) і пов'язаних з нею
атрибуцій (правила вживання конструкції) з інших галузей – до тієї, в якій
безпосередньо працює дослідник. При цьому відбувається збагачення уявлень
дослідника про предмет свого вивчення, або ж внаслідок метафоричного
ілюстрування власних міркувань про предмет вноситься "свіже повітря" до
замкненої кімнати його конкретної, заданої системи мислення в певних категоріях.
Але при цьому не досягається ані ефект верифікації, ані ефект "стереофікації"
наявних міркувань стосовно предмета дослідження. Спрощено ілюструючи, це
схоже на те, що при застосуванні дімензіалізму м'ячик для певної спортивної гри
дослідник намагається застосувати в інших іграх, пізнаючи краще його властивості
і т.і. Дослідник має можливість змінювати принципи свого мислення,
спостерігаючи за проявами властивостей свого предмета в інших координатах. А
при використанні наукової метафори, перебуваючи на тому самому полі певної
гри, дослідник використовує м'ячі з різних ігор, певним чином збагачуючи арсенал
своїх відомостей про систему правил поля для даної гри.
"Уява розкладає світ на складові елементи, і потім, збираючи та сполучаючи
їх за законами, що виходять з самих глибин душі, відтворює новий світ,
викликаючи відчуття новизни", – пише С.Васильєв [10; c.144]. "На світанку
людської історії вона створила аналогію та метафору" [там само]. Аналогічно і
наукова уява дає змогу нам перетинати горизонти даності і отримувати нове
знання, в тому числі – завдяки науковій метафорі.
16
Інший важливий метод даної роботи – смисловий аналіз соціального буття,
який і сам постає предметом вивчення (у другому розділі). За допомогою цього
методу ми розглянемо онтологію смислового простору уявного суспільства та
смислову структуру сучасного українського соціуму, щоб перевірити адекватність,
надійність методу і понять соціосмислового підходу.
Новизна отриманих результатів:
1. вперше здійснено системний аналіз соціологічних концепцій, у категоріальнопонятійному апараті яких є поняття-інструменти смислового аналізу. Завдяки
цьому виникає можливість подолання фрагментарності предметного поля
різноспрямованих концепцій мікросоціології і їх поєднання засадничих
гносеологічних принципів смислового аналізу: а) ціннісно-символічний вимір
соціальної взаємодії (інтеракціонізм, соціологія повсякдення), б) принцип
об'єктивації індивідуального соціального досвіду та значення через їх
колективну легітимацію (феноменологія), в) поняття соціальної пам'яті, через
яку зберігаються і передаються разом з іншим культурно-історичним знанням
соціальні враження, цінності, смисли й значення (соціальна антропологія,
археологія знання, соціологія мислення і т.і.), г) концепт смислового супроводу
життя як індивідуальної, так і колективної соціальної істоти (напр., Смисл як
ідеал, зміст певної діяльності та повсякденні смисли у Б.Хюбнера), д) функції
соціальних смислів, значень та цінностей, які структурують, впорядковують
соціальний простір, сприяючи різноманітним соціальним інтеракціям (П.Бурд'є,
А.Шюц, П.Бергер, Т.Лукман);
2. вперше на відміну від інших соціологів, що працюють в напрямку смислової
рефлексії (Ю.Романенко, А.Яковенко, Н.Соболєва, Н.Костенко та ін.), на основі
мультипарадигмального, міждисциплінарного, крос-методологічного ракурсу
розкрито гносеологічні засади смислової інтерпретації та потенціал їх розробки
в межах теоретичної соціології, а саме: аргументовано доцільність загальнонаукового та теоретико-соціологічного синтезу знання про смислову соціальну
реальність; обґрунтовано принцип акцентування дослідницької уваги на
17
прихованій фактичності, якою є смислова значимісна реальність та процедуру
розмежування мислячих суб'єктів на "активних" та "пасивних" в їх
продукуванні, перетворенні та передачі знань, смислів, картин світу тощо;
3. вперше на основі залученого в даному дослідженні понятійного апарату та
принципів аналізу сконструйовано соціологічні моделі щодо вивчення мікро-,
мезо- та макрорівнів смислових просторів людських спільнот у межах
традиційних, ситуативних та ідеальних смислових континуумів, здійснено
спробу операціоналізації даного понятійного апарату для прикладних
соціологічних досліджень, задля чого розроблено "Схему соціосмислового
аналізу" (Матрицю смислової картини світу);
4. удосконалено в аспекті розширення (універсалізації) визначення змісту поняття
"(соціальний) смисл" у соціологічній теорії, надано релевантні соціологічні
інтерпретації даного поняття; на основі систематизації знання про різновиди
поняття "(соціальний) смисл" виведено його абстрактно-теоретичну типологію
(з трьома основними типами - загальні, специфічні/ситуативні та містичні,
видами та підвидами – за сферами життя і т.д.), визначено його загальносоціологічні пізнавальні функції, а саме: онтологічна, конструююча,
методологічна, логічна, регулятивна, синтезуюча та евристична; доведено, що
інтерпретативна парадигма послуговується в основному чотирма з перелічених
функцій: онтологічною, методологічною, синтезуючою та евристичною;
5. удосконалено в аспекті розширення (крос-методологічності) визначення
міжпонятійних зв'язків поміж концептами смислового аналізу (цінності,
значення, смисловий простір, смислова картина світу і т.д.), визначено статус та
роль поняття "(соціальний) смисл" серед подібних понять, а саме: воно є
генералізуючим, інтегрує навколо себе споріднені поняття, виступає якнайбільш
точним найменуванням елементу людської свідомості, який зберігає й
систематизує досвід, допомагає соціальним акторам конструювати власні
картини світу;
18
6. отримало подальшого розвитку визначення інтерпретативних можливостей та
переваг напрямку смислового аналізу в соціології як перспективної пізнавальної
стратегії, його методологічних та гносеологічних особливостей, методів та
понять, сфери та меж застосування, його епістемологічної перспективності.
Результати дослідження відображено у вісімнадцяти публікаціях, в тому
числі у фахових виданнях – шість, в зарубіжних виданнях – шість публікацій.
Основні положення даної дисертації представлені на теоретичних семінарах
кафедри, трьох методологічних наукових семінарах факультету соціології та на
десяти наукових конференціях, сім з яких мають статус міжнародних.
Основні досягнення даної роботи можуть бути використані як теоретичне
підґрунтя у методологічній частині соціологічних досліджень щодо
соціосемантичних параметрів соціальної взаємодії, конструювання картин світу
різними соціальними суб'єктами, щодо громадської думки, ціннісних та оціночних
суджень та інтерпретацій соціальної реальності, як методологічні засади
спеціальних напрямків із вивчення соціосмислової структури українського соціуму
тощо. Результати роботи можуть бути застосовані також у розвитку теоретичних
модулів дисциплін "Загальна соціологічна теорія" та спеціальних соціологій,
зокрема: "Соціологія цінностей", "Соціологія смислової реальності", "Соціологія
комунікацій та реклами", "Когнітивна соціологія" та ін.
У першому розділі ми розкриємо гносеологічні засади смислової
інтерпретації, започатковані традицією класичної та продовжені в новітній
соціології, проаналізуємо розвиток смислового аналізу в традиціях вітчизняної
соціології. Розглянемо ступінь наслідуваності тієї чи іншої соціологічної традиції,
що вдається до смислової інтерпретації, та динаміку розвитку їх пізнавальних
можливостей.
У другому розділі ми спробуємо виявити сутнісні характеристики поняття
"соціальний смисл", особливо – в інтерпретативних соціологічних концепціях,
розглянемо способи його тлумачення і контексти вживання, через етимологічні
референти виведемо його соціологічну дефініцію, здійснимо аналіз системи
19
логічних зв'язків даного поняття з іншими поняттями соціології, розглянемо його
типи і різновиди, пізнавальні функції і функціональне значення самого смислового
аналізу.
У третьому розділі ми проаналізуємо метод смислового аналізу, що діє в
межах теоретичної соціології, його гносеологічні характеристики та потенціал, на
основі тих явищ і процесів соціальної реальності, які спонукають сьогодні наукову
рефлексію до збагачення її понятійного апарату, – соціальна криза, соціальний
розкол, хаос у ментальній сфері соціуму, глобалізаційні та інформаційні процеси;
розглянемо смислову структуру сучасного українського суспільства. Тим самим
продемонструємо використання методу і понятійного апарату смислової рефлексії
"в дії"

Список літератури

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
У даному дисертаційному дослідженні було поставлено за мету уточнити
зміст та пізнавальні функції концепту "соціальний смисл", розкрити гносеологічні
засади смислового аналізу в інтерпретативній соціології.
1. Виконуючи перше завдання – систематизацію відомостей про концепт
"соціального смислу" на основі огляду існуючих концепцій соціогуманітарного
спрямування, присвячених вивченню смислової реальності в соціологічній
перспективі, маємо зауважити, що для смислової рефлексії два основні періоди
розвитку соціологічної думки – класичний та новітній - особливі не лише в
гносеологічному, а й в онтологічному плані.
Поступова кристалізація принципів соціологічного мислення в сер. ХІХ – 20-
30-х роках ХХ століття – це період формування фундаментальних поглядів на
соціальне, на його природу і способи дослідження. Основними віхами для нас у
цьому етапі є перехід з релігійно орієнтованого світогляду позитивістів О.Конта та
Г.Спенсера – на альтернативні пізнавальні течії, в їх числі – теорії знання і теорії
соціального конструктивізму (Е.Дюркгейм, М.Шелер, П.Сорокін, Г.Зіммель і
К.Мангейм), "розуміюча" соціологія М.Вебера. Гносеологічні засади на користь
становлення соціосмислової інтерпретації в класичній соціології, на нашу думку, є
такими:
А. принцип акцентування уваги соціолога не стільки на наявну, скільки на
приховану фактичність,
Б. традиція врахування дослідником принципу суб'єкт-суб'єктної взаємодії
під час наукового пізнання,
В. типологія рівнів знання – відповідно шляхам його отримання (напр.,
ідеаціональна, ідеалістична й чуттєва істина – П.Сорокін [140]),
Г. вивчення систем соціального мислення й передачі досвіду (Г.Зіммель і
К.Мангейм [9, 47]),
186
Д. процедура розмежування мислячих суб'єктів на "активних" та "пасивних"
в їх перетворенні та передачі знань (напр., "чужаки" – що володіють здатністю
дистанційовано спостерігати, абстрагуватись – за Г.Зіммелем).
Якісні зміни соціальної реальності спровокували активну реакцію
соціологічної спільноти – починаючи з 40-х років ХХ століття ведеться вивчення
ролі знання в суспільстві і в історичному процесі, його легітимації, різноманітних
комунікативних засобів та прийомів обробки, збереження й передачі інформації, в
тому числі – значимостей та смислів. При переході на мікросоціологічний рівень
стає можливим фіксувати суб'єктивні переживання, реакції на повсякденні
стимули, ціннісні параметри та чуттєвий досвід суб'єктів. Ці предметні поля задіяні
в започаткованих напрямках феноменологічної соціології (А.Шюц, П.Бергер,
Т.Лукман), соціології повсякдення, інтеракціоністських і постконструктивістських
концепціях (Дж.Г.Мід, І.Гофман, К.Поппер, Н.Луман, Ю.Ґабермас, П.Бурд'є та ін.).
Отже, основні гносеологічні засади смислової рефлексії в новітній соціології
такі:
А. концепт ціннісно-символічного виміру соціальної взаємодії
(інтеракціонізм, соціологія повсякдення),
Б. принцип об'єктивації індивідуального соціального досвіду та значення
через їх колективну легітимацію (феноменологія),
В. поняття соціальної пам'яті, через яку зберігаються і передаються разом з
іншим культурно-історичним знанням соціальні враження, цінності, смисли й
значення (соціальна антропологія, археологія знання, соціологія мислення і т.і.),
Г. концепт смислового супроводу життя як індивідуальної, так і колективної
соціальної істоти (напр., Смисл як ідеал, зміст певної діяльності та повсякденні
смисли у Б.Хюбнера [35]),
Д. функції соціальних смислів, значень та цінностей, які структурують,
впорядковують соціальний простір, сприяючи різноманітним соціальним
інтеракціям (П.Бурд'є, А.Шюц, П.Бергер, Т.Лукман).
187
Таким чином, вивчивши літературні джерела найбільш яскравих
представників соціологічної думки, ми можемо відмітити, що соціосмислова
рефлексія, започаткована ще в період становлення класичної соціології, набуває
широкого вжитку в різних галузях соціологічного знання, тим самим
актуалізується та інтенсифікується її пізнавальний потенціал. А найбільшої
продуктивності вона здобуває в концепціях інтерпретативної соціології, як таких,
що більш детально та цілеспрямовано підходять до вивчення смислової
компоненти соціальних взаємодій.
2. Визначивши напрямки та ступінь розробленості соціологічної концепції
смислового аналізу вітчизняними та зарубіжними вченими в теоретичній
соціології, ми виокремили кілька аспектів, що виражають відмінність історичних
та методологічних традицій, а саме:
1. європейська та американська традиція смислової рефлексії (особливо найбільш
яскраві її зразки ХХ ст.) акцентується переважно на повсякденних практиках
засвоєння та інтерпретації певних смислових значень, вживання результатів
власної практики соціальних акторів у подальших комунікативних актах і т.і.,
тобто відзначається конкретно-прикладним соціосмисловим фокусом (цьому є і
лексично-семантичні пояснення, і пояснення, що виходять з особливостей
менталітетів) – див. Висн. до розд. 1;
2. слов'янська традиція розгляду смислових параметрів соціальної реальності
відзначається переважно її широким, абстрактно-філософським рівнем – з
обов'язковою прив'язкою до ціннісних параметрів смислової реальності;
3. вітчизняна традиція смислової рефлексії найбільш актуалізувалась в останнє
десятиліття – що пов'язане з виявленням певних тенденцій в українському
соціумі, вивчення яких потребує звернення до спеціальної методології, якою
виступає соціосмислова інтерпретація; незважаючи на той факт, що основи
дослідження смислової сфери закладені провідними зарубіжними науковцями,
188
українська соціологія не лише переймає, а й продовжує та поглиблює цей
міжнародний досвід.
3. Поняття "соціальний смисл" в межах соціології вже досягло високого
гносеологічного статусу, як видається, рівня загально-соціологічної категорії. З
цим пов'язані його гносеологічні переваги, які дають змогу фіксувати на будьякому рівні прояву соціальну реальність в її значимісних характеристиках. Про це
свідчать:
А) рівень використання поняття в різних гносеологічних апаратах, з різними
змістовими нюансами, значеннями (смисли, завдяки яким конструюється картина
світу – у феноменологічній традиції, набір смислів як тезаурус – у
семіосоціопсихологічній теорії соціальної комунікації (Ю.Глущенко), смисли як
архетипні, екзистенційні та іншого роду коди – в концепціях щодо вивчення
соціальної пам'яті, людської свідомості та смислових універсалій людського життя
і т.і.);
Б) центрова роль поняття "соціальний смисл" в більшості текстів: оскільки
воно є доволі змістовним, то інтегрує інші поняття, завдяки чому дослідник формує
свій понятійно-термінологічний апарат для вирішення тієї чи іншої задачі;
В) домінування конструюючої та методологічної функцій поняття
"соціальний смисл", що є свідченням набуття ним потужного евристичного
потенціалу (спроможність виступати інструментом для відкриття нових смислових
універсумів), який досі не розкрито в соціології, і окрім цього – його
міждисциплінарність, тобто здатність поєднувати знання різних наук щодо соціосмислових параметрів функціонування соціуму;
Г) прискорення приросту знання у галузі вивчення соціо-смислової
реальності разом з активним використанням даного поняття, оскільки саме воно
сприяло можливості найменувати суб'єктивну частину соціальної реальності
"соціальними смислами", значить – теоретично оперувати нею.
189
"Соціальний смисл" – це рефлексивне та дорефлексивне поняття про
суб'єктивну соціальну реальність, яке формується на основі соціального досвіду та
об'єктивується у процесі людської інтеракції. Соціальні смисли є також елементами
конструювання об'єктивної реальності та встановлення зв'язків із нею.
Соціальні смисли становлять зміст свідомості людини, наслідуються нею та
поповнюються не лише завдяки її власному досвіду, але й через переймання нею
досвіду чужого. Це відбувається через комунікацію - співпереживання, співчуття,
взаєморозуміння та ін.
Соціальні смисли разом з цінностями, символами та значеннями утворюють
окрему соціально-смислову реальність.
Задля окреслення схеми використань поняття "соціальний смисл" та його
аналогів як у соціології, так і в інших науках, ми здійснили аналіз його деяких
понять-аналогів (загалом їх набагато більше):
- principia media Карла Мангейма;
- смисл – з різними змістовими нюансами у символічного інтеракціоніста
Джорджа Міда, німецького вченого Бено Хюбнера, вітчизняного вченого Сергія
Васильєва та ін.;
- соціальні смисли соціального антрополога Броніслава Малиновського,
французького соціолога П'єра Бурд'є, російського соціального філософа Л.Бляхера
та І.Т.Касавіна, вітчизняного семіосоціопсихолога Юлії Глущенко, у соціоісторичних дослідженнях радянської системи освіти О.Буряка;
- структура суб'єктивного досвіду Олени Артемьєвої;
- "авторитарне" слово, "внутрішньо переконливе" слово та "моє" Михайла
Бахтіна;
- суб'єктивний смисл та об'єктивний смисл Макса Вебера, Альфреда Шюца;
- спільний смисл, через який досягається взаємне розуміння в герменевтиці Х.-
Г.Гадамера, М.Гайдегера;
- смислопродукування в українського дослідника Юрія Романенка;
- сенс, смисл, суб'єктивний зміст вітчизняного соціолога Віктора Бурлачука;
190
- смисл, соціальна ментальність, символи, смислові структури, смислові
настанови вітчизняних соціологів І.Мартинюка та Н.Соболєвої;
- смисли, смислові зв'язки, ментальні образи у філософа-антрополога
Р.Додонова;
- "універсальний екзистенційно-смисловий код" та ціла система інших кодів
В.Д'яченка;
- смислові блоки та соціальна пам'ять у російського дослідника О.Соколова;
- смислоціннісні орієнтації, сенси життя, смислові вектори, смислові
настанови у вітчизняного соціолога А.Яковенка та ін.
Крім того, ми використали фрагменти аналізу смислової реальності такими
вченими, як К.Юнг, який стверджує, що "смислові зв'язки постають запорукою
підтримки духовної цілісності культур", "смисл історії" у К.Ясперса, і ми
усвідомлюємо, що це – далеко не повний перелік його аналогів, адже наукова
спадщина зростає й розгалужується, а власне соціологічний інтерес до сфери
смислової комунікації почав зростати ще у 20-і роки ХХ століття, починаючи від
робіт таких вчених, як Г.Зіммель, К.Мангейм та інших.
Функціональне значення поняття "соціальний смисл" знаходить свій прояв:
1) у поєднанні різних проекцій соціогуманітарного знання щодо смислової
реальності на соціологічну площину – конструююча функція;
2) в описі та тлумаченні смислової реальності з позицій соціологічної науки на
таких рівнях: а) соціологічна свідомість, б) соціально-філософська свідомість
(соціологія соціології), в) буденна свідомість науковця як суб'єкта смислової
реальності;
3) в акумуляції змісту інших понять соціосемантичного спрямування різних
соціологічних течій у своїх підвидах, – наприклад, соціальні смисли
"авторитарного" слова, "внутрішньо переконливого" слова та "мого" (М.Бахтін);
4) у високому ступені градації поняття за відповідністю до розглядуваних
контекстів – що досягається шляхом додавання чи заміни предикатів – змістова
191
варіативність (смисли повсякденного життя, кіберпросторові, соціокультурні
смисли і т.п.);
5) у відкритті нових, споріднених наявній соціологічній інтерпретації сторін
соціальної взаємодії за допомогою комплексного, системного застосування поняття
до різних проявів соціальної активності індивідів та груп;
6) у формуванні сталого теоретичного взаємозв'язку між творенням смислової
реальності та її інтерпретацією – між мисленнєвою активністю суб'єктів творення
та суб'єктів пізнання соціосемантичного простору.
4. Для того, щоб обґрунтувати основні гносеологічні принципи концептуалізації
смислового аналізу як особливого виду соціологічної рефлексії, що властива
інтерпретативній парадигмі, ми проаналізували його витоки та ступінь розвину
тості в межах соціологічної теорії:
- смисловий аналіз в соціології є специфічним різновидом описовоаналітичного методу в соціальних науках,
- завдяки своїм гносеологічним спроможностям (здатності акумулювати
каузальний, феноменологічний та повсякденний способи пояснення
дійсності), смисловий аналіз набуває ознак окремої концептуальної схеми
аналізу соціологічних проблем і стає самостійним методом пізнання
соціальної реальності,
- в межах соціосемантичного аналізу формується система понять і
"аксіоматичних" прийомів, що дає змогу досліднику концептуально виражати
свої погляди на смислову реальність і бути однозначно сприйнятим,
- специфіка смислового аналізу випливає з його спрямованості на ціннісні
параметри соціальної реальності, оскільки вона насичена ціннісними
атрибутами; зокрема, об'єктами смислового аналізу можуть бути лише всі ті
елементи, які потрапляють до суб'єктивної смислової реальності, яка є
частиною об'єктивної соціальної реальності.
Гносеологічні можливості соціосмислового аналізу дають змогу:
192
А. Окреслити ситуацію всередині соціологічної науки, в межах якої
відбувається екстенсифікація та інтенсифікація мозаїки знань, а також –
концептуалізація інструментальних засобів пізнання соціосмислової реальності;
Б. Описати соціосемантичний простір перехідного та кризового стану в нашій
країні, що заторкує усі сфери соціального життя і постає спонукаючою
передумовою вивчення соціальної реальності за допомогою категорій
соціосемантичного напрямку;
В. Побудувати модель соціологічної рефлексії значимісної реальності наявних
та уявних спільнот.
У розглянутих нами концептуальних напрямках інтерпретативної соціології
можна визначити наступні гносеологічні принципи смислового аналізу:
1) Особистий досвід інтерпретатора завжди опосередковує його пізнання досвіду
іншого, і "абсолютне розуміння іншого не є досяжним в принципі" (А.Шюц),
втім позиція інтерпретатора-науковця може передбачати "редукцію" власної
суб'єктивності, а сам принцип смислового аналізу – не інтерпретацію, а лише
опис, "проникнення" до сфери смислових порядків спостережуваних об'єктів;
2) Аналіз сталих зразків (типізацій, когнітивних патернів) у різноманітті
людського досвіду дозволяє соціології розвивати загально значимі наукові
методи дослідження суб'єктивних вимірів соціальних процесів;
3) Смисловий аналіз дає можливість інтегрувати знання про структурні реальності
та людську діяльність із конструювання реальності (П.Бергер, Т.Лукман), тим
самим приймаються до уваги й культурно зумовлені способи соціального
кодування реальності;
4) Смислова інтерпретація повсякденних бесід є ключем до розуміння когнітивних
механізмів соціальних комунікацій, які становлять основу налагодження та
підтримки людських зв'язків та встановлених соціальних порядків (Г.Сакс,
А.Сікурел);
5) "Життєвий світ" як архетип сприймання соціальної реальності (Е.Гуссерль)
надає дослідникові кінцеву сукупність способів осмислення дійсності, він є
193
більше, ніж індивідуальний досвід та сфера інтерсуб'єктивності з
конституйованими в ній порядками значень;
6) Соціальна ситуація міжіндивідної взаємодії задає фіксований набір символів, які
використовуються для інтерпретації самої ситуації та детермінації людської
поведінки в ній (Дж.Мід, Ч.Кулі).
5. Сучасний український соціум, хоча і перебуває на стадії постійних перетворень –
кількісних та якісних – зокрема, в глибокій всебічній кризі на даний момент - все ж
можна виявити його наявну смислову структуру в даний історичний час.
Оскільки соціальні смисли, як і інший духовно-інтелектуальний ресурс,
підпорядковані зворотній пропорції їх розподілу, залежно від місця носіїв смислів у
соціальній ієрархії, то, формально, структура будь-якого розвиненого суспільства
мала б уявно виглядати як два накладених один на одного трикутники: верхівкою
наверх – соціальна ієрархія, верхівкою вниз – соціальне знання та смисли. Але
інформаційна ера змінює цю закономірність: доступ до інформації при належних
здібностях і самоорганізації надають значній кількості людей з будь-якого
прошарку рівні можливості в отриманні жаданого ресурсу. Отже, на перший план
виступають тепер саме індивідуальні властивості суб'єктів, які і визначають їх
потенційне місце в соціальній ієрархії.
Що ж до українських смислових реалій, то їх творять індивіди в складних
соціальних умовах. Значна частина наших найбільш здібних та амбіційних
громадян покинули територію країни, а от інші поки що не стають елітою, а діють
поміж прошарками держуправлінців та законодавців (в яких влада зв'язків та
грошей) і управлінців меншого рангу (де влада зв'язків) в якості сфери
консультативних, радницьких послуг і т.і. Окрім того, молоді та амбітні суб'єкти
творення смислової реальності займають свої позиції в ланках представництв
міжнародних корпорацій та на різних щаблях "четвертої влади". А от щодо
"наукових товариств", які М.Полані розглядав за агентів конструювання соціальних
перетворень, та взагалі прошарок "інтелігенції", – на даний момент в нашому
194
суспільстві ці соціальні групи відтворюють себе дуже малими темпами, отже, їм ще
довго не мати першості в легітимації релевантних їм смислів.
Подвійна політична, економічна трансформація – від планової – до ринкової
та одразу до інформаційної, – з розкриванням кордонів і імпортуванням усіляких
продуктів (матеріальних, духовних, інтелектуальних) – а окрім того, повна
відкритість і просування – за вимогами часу – до глобалізаційних стандартів –
зробили наше сьогодення несприятливим для стабілізації суспільства.
Спробою операціоналізації та виведення наших висновків на більш
практичний рівень є розроблена нами дослідницька схема аналізу (Матриця
смислової картини світу – Див. Додаток В), пілотажно апробована на матеріалах
глибинних інтерв'ю пересічних громадян на соціально-політичну тематику. Схема
складається з вісі "масштабності смислів" (мікрорівень-макрорівень), вісі їх
"вкорінення у соціальну пам'ять" (від "традиційних" до "ідеальних"), а також –
індексу суджень (додатний, нейтральний, від'ємний), який визначає тональність
висловлюваних респондентом суджень.
Гуманітарні науки на сьогодні розглядають взаємодію суб'єктів як основу
формування й перетворення соціального порядку, завдяки чому на перший план
щодо вивчення соціосемантичної сфери в теоретичній соціології виступає
інтерпретативна парадигма.
Таким чином, у нашій дисертаційній роботі вирішено всі п'ять дослідницьких
завдань, і підтверджено гіпотезу про те, що соціосемантичний аналіз в межах
концепцій інтерпретативної соціології, є ефективним для опису ментальної сфери
суспільства, закономірностей розвитку, побудови та динаміки смислового
простору, семантичних взаємодій соціальних груп та класів, конструювання та
функціонування смислових полів і т.і. Він становить основу для оформлення
перспективного напрямку соціологічного пізнання процесів соціосемантичних
інтеракцій. Необхідність розробки його основних понять та методів пов'язана з
розширенням і поглибленням атрибутів поняття "соціальний смисл" – змісту,
195
функції, способів застосування та ін., зі зростанням ролі смислового опису в
соціології взагалі.
Смислова реальність дедалі більше привертає увагу вітчизняних соціологів,
які враховують нагальні потреби розвитку наукового знання. Ця увага
стимулюється соціальною кризою і явищем аномії – як результату тривалого
порушення функціонування соціосмислової ментальної оболонки українського
соціуму. І тут не може бути єдиної рекомендації – адже соціосмислова сфера
перебуває в діалектичному зв'язку зі структурними, функціональними та
нормативними параметрами соціального буття. І відновлювати їх необхідно з обох
сторін. Спробою відповіді на потреби соціології в розвитку соціосмислової
пізнавальної парадигми є дане дисертаційне дослідження.