Соя Олена Володимирівна. Зміни кардіогемодинаміки, гуморальної регуляції та ефективність їх корекції у хворих на серцеву недостатність похилого і старечого віку

Короткий опис

Соя Олена Володимирівна. Зміни кардіогемодинаміки, гуморальної регуляції та ефективність їх корекції у хворих на серцеву недостатність похилого і старечого віку: дис... канд. мед. наук: 14.01.11 / Дніпропетровська держ. медична академія. - Д., 2005

Соя О.В. Зміни кардіогемодинаміки, гуморальної регуляції та їх корекція у хворих на серцеву недостатність похилого і старечого віку. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 кардіологія. Дніпропетровська державна медична академія МОЗ України та Інститут гастроентерології АМН України. Дніпропетровськ, 2005.
Дисертація присвячена питанню встановлення характеру змін внутрішньосерцевої гемодинаміки, функціонального стану ендотелію судин та адренорецепторного апарату еритроцитів у хворих на серцеву недостатність, старших 65 років, і обґрунтуванню оптимальних підходів щодо їх лікування з використанням іАПФ та -блокаторів.
Визначено, що у хворих на хронічну серцеву недостатність І-ІІА стадії ІІ-ІІІ ф.к. у віці 65-92 років (середній вік 78,8±1,2 роки) її формування відбувається переважно за умов збереженої систолічної функції з підвищенням частоти реєстрації гіперкінетичного типу кровообігу серед хворих, старших 75 років. Виявлена залежність ендотеліальної дисфункції та мікроальбумінурії від гемодинамічного варіанту ХСН найбільший рівень розповсюдженості спостерігався серед хворих з фракцією викиду <40% та >60%.
Виявлена захисна десенситізація клітинних мембран та неоднорідність реакції на -блокатор. Визначено, що клінічна ефективність -блокаторів асоційована з рівнем функціональної активності -адренорецепторів мембран еритроцитів в діапазоні 19-75 ум.од.
На тлі терапії як іАПФ, так і комбінації іАПФ з -блокатором, відбувалось поліпшення клінічного стану хворих, зниження систолічного та діастолічного артеріального тиску, зменшення функціонального класу ХСН. Визначені переваги комбінації еналаприлу та метопролола по відношенню до діастолічної дисфункції під впливом 6-ти місячного лікування порівняно з терапією еналаприлом.
Показано потенціювання впливу на функцію ендотелію судин, за умов зменшення десенситізації -адренорецепторів та наближенням значень -АРМ до вікових нормативів при застосуванні комбінованої терапії. Максимального ефекту з боку ендотелія та підвищення чутливості адренорецепторів вдалось досягнути вже в перші три місяці, який зберігався протягом 6-ти місяців лікування. Комбінована терапія сприяла мембранопротекторному ефекту, відновлюючи співвідношення мембранних білків еритроцитів.

Дисертацію присвячено актуальному питанню кардіології визначенню механізмів розвитку ХСН в віці старше 65 років шляхом встановлення особливостей кардіогемодинаміки, функції ендотелію судин, -адренорецепторного апарату еритроцитів та удосконаленню лікування із застосуванням метопрололу.
1. У хворих на ХСН І-ІІА стадії ІІ-ІІІ ф.к. у віці 65-92 років (середній вік 78,8±1,2 роки) визначено формування ХСН переважно за умов збереженої ФВ (у 78% хворих). Зареєстровано підвищення частоти реєстрації гіперкінетичного типу кровообігу з ФВ>60% в категорії хворих, старших 75 років. Формування ХСН в цій віковій категорії асоційовано з розвитком ендотеліальної дисфункції в 82,1% випадків, за умов вазоспастичної реакції у 11,5% пацієнтів. Мікроальбумінурія визначалась у 25,9% хворих при рівні екскреції альбуміну 24,5±1,9 мг/доб.
2. У хворих на ХСН похилого віку виявлена захисна десенситізація клітинних мембран, яка проявлялась підвищенням рівня -адренорецепції клітинних мембран еритроцитів на 110% (p<0,001) та зсувом середньогрупових величин в бік високих значень (2-крітерій=28,5; p<0,001). Визначена дестабілізації клітинної мембрани за рахунок дисбалансу білків цитоскелету еритроцитів: зменшення вмісту фракцій актину на 47,5% (p<0,05), анкірину на 34,8% (p<0,05), фосфопротеїну 4.9 на 28,6% (p<0,05) та підвищення спектрину на 24,2% (p<0,05).
3. Визначена залежність ендотеліальної дисфункції та мікроальбумінурії від гемодинамічного варіанту ХСН найбільший рівень розповсюдженості ЕД до 95% та МАУ до 28,6% спостерігався серед хворих з ФВ<40% та >60%. Дисфункція ендотелію мала щільний кореляційний зв’язок із значенням -АРМ (r=0,84; p<0,05), а також маркерами систолічної ФВ (r=0,55; p<0,05) і діастолічної дисфункції ЛШ співвідношенням Е/Амк(r=0,51; p<0,05), часом уповільнення раннього діастолічного наповнення DTE (r=0,52; p<0,05) і гіпертрофії ЛШ товщиною МШП (r=0,68; p<0,05).
4. На тлі терапії ХСН як еналаприлом, так і комбінації еналаприлу з метопрололом, відбувалось поліпшення клінічного стану хворих, зменшення функціонального класу ХСН. Визначені переваги комбінації еналаприлу та метопролола по відношенню до діастолічної дисфункції: під впливом 6-ти місячного лікування порівняно з терапією еналаприлом зареєстровано достовірне скорочення IVRT відповідно на 29,3% (p<0,05) і 20,0%, (p<0,05) та зростання співвідношення Е/Амкна 63,9% (p<0,05) і 22,1% (p<0,05).
5. Клінічна ефективність метопролола при лікуванні протягом 6-ти місяців була асоційована з рівнем функціональної активності -адренорецепторів мембран еритроцитів (-АРМ) в діапазоні 19-75 ум.од. Виявлена неоднорідність реакції на метопролол: найбільш високий відсоток ускладнень спостерігався серед хворих з рівнем -АРМ менше 19 ум.од. та більше 75 ум.од. Зниження рівня -АРМ в процесі терапії більш, ніж на 35% від початкового супроводжувалось виникненням гемодинамічних ускладнень.
6. При застосуванні комбінації еналаприла та метопролола у хворих на ХСН похилого і старечого віку виявлено потенціювання впливу на функцію ендотелію судин, за умов зменшення десенситізації -адренорецепторів на 24,6% (p<0,05) та наближенням значень -АРМ до вікових нормативів. Максимального ефекту з боку ендотелія та підвищення чутливості адренорецепторів вдається досягнути вже в перші три місяці, що зберігається протягом 6-ти місяців лікування. Комбінована терапія сприяє мембранопротекторному ефекту, відновлюючи співвідношення мембранних білків еритроцитів.