СПІВВІДНОШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ТА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Короткий опис

ДВНЗ «Ужгородський національний університет»

На правах рукопису

ЛАНКЕВИЧ АНДРІЙ ЗІНОВІЙОВИЧ

УДК 342.565.2(477)

СПІВВІДНОШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ТА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ: КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ

Спеціальність: 12.00.02 – конституційне право;
муніципальне право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
доктор юридичних наук, професор
Бисага Ю.М.

Харків - 2012

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ОСНОВНІ МОДЕЛІ СПІВВІДНОШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ТА АДМІНІСТРАТИВНОЇ ЮРИСДИКЦІЇ...........12

1.1. Сутність та основні функції конституційного контролю та адміністративна юрисдикція…...……………...……………………………12
1.2. Конституційна юрисдикція та судові системи без спеціалізованих
органів адміністративної юрисдикції………………………………………29
1.3. Конституційна юрисдикція та судові системи із спеціалізованими органами адміністративної юрисдикції…………………………………….37
1.4. Змішані моделі співвідношення конституційної та
адміністративної юрисдикції………………………………………………..44
Висновки до першого розділу…………………………………………………..51

РОЗДІЛ 2. ОСОБЛИВОСТІ МОДЕЛІ СПІВВІДНОШЕННЯ КОНСТИТУЦІЙНОЇ ТА АДМІНІСТРАТИВНОЇ
ЮРИСДИКЦІЇ В УКРАЇНІ…………………………………………………...55
2.1. Функції і повноваження Конституційного Суду України та адміністративна юрисдикція……………………………………………………55
2.2. Предмет відання та юрисдикція
адміністративних судів в Україні………………………………………………80
2.3. Забезпечення єдності усталеної практики
адміністративних судів та конституційна юрисдикція………………………105
Висновки до другого розділу………………………...………………………..114

РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ НАПРЯМКИ ВПЛИВУ ПРАКТИКИ КОНСТИТУЦІЙНОГО СУДУ УКРАЇНИ НА ДІЯЛЬНІСТЬ АДМІНІСТРАТИВНИХ СУДІВ…………………………………………….121
3.1. Проблеми розмежування питань конституційності і законності при здійсненні конституційного контролю Конституційним Судом України.....121
3.2. Інцидентний конституційний контроль, преюдиціальність рішень Конституційного Суду Україні та усталена практика адміністративних
судів в Україні…………………………………………………………………..132
3.3. Вплив правових позицій Конституційного Суду Україні на усталену практику адміністративних судів……….…………………………………….140
Висновки до третього розділу…………………………………………………167
ВИСНОВКИ……………………………………………………………………171

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...184

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Проблема співвідношення та взаємодії конституційної та адміністративної юрисдикції є малодослідженою у вітчизняній науці конституційного права. Стан законодавчого регулювання та практика Конституційного Суду України загалом випереджають стан наукової розробки цієї проблеми. Дотичним до цієї проблеми є дослідження впливу конституційної юрисдикції на здійснення цивільного судочинства у російській правовій доктрині.
Практика застосування положень Конституції України свідчить, що виникають юридичні спори, пов’язані із визначенням предмета їх розгляду у Конституційному Суді України чи адміністративних судах. Це пов’язано з тим, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 Конституції України та статтею 17 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що правові акти Верховної Ради України (окрім законів), Президента України, Кабінету Міністрів України та Верховної Ради Автономної Республіки Крим можуть стати предметом розгляду як Конституційного Суду України, так і адміністративних судів. Однак згідно зі статтею 14 Закону України «Про Конституційний Суд України» до компетенції єдиного органу конституційної юрисдикції не належить вирішення питань законності правових актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування.
Така неоднозначність правового регулювання у розмежуванні предмета конституційної та адміністративної юрисдикції призводить до проблем у визначенні підсудності справ та стану правової невизначеності у вирішенні правових спорів щодо правомірності правових актів. Це пов’язано із нез’ясованістю проблеми розмежування конституційних та адміністративних спорів, оскільки вони мають схожу юридичну природу – вирішення публічно-правових спорів. Звідси невизначеність форм і напрямів впливу усталеної практики Конституційного Суду України на діяльність адміністративних судів України. Існують також невирішені питання щодо преюдиціальності актів Конституційного Суду України та забезпечення єдності судової практики в Україні.
Окремі аспекти співвідношення конституційної та адміністративної юстиції розкрито у працях відомих вітчизняних і зарубіжних учених В.Авер’янова, Ю.Битяка, С.Боботова, Г.Бребана, Ж.Веделя, М.Вітрука, К.Екштайна, В.Кампа, І.Коліушко, В.Кряжкова, Є.Кубко, В.Лазарєва, А.Портнова, І.Ріхтера, М.Савчина, А.Селіванова, Ю.Старілова, В.Стефанюка, Ю.Тихомирова, М.Тесленко, В.Шишкіна, Г.Шупперта та ін. Не систематизована та неузагальнена і практика Конституційного Суду та адміністративних судів України. Потребують з’ясування особливості конституційного і законодавчого регулювання моделей співвідношення конституційної та адміністративної юрисдикції з урахуванням вимог комплементарності порівняльно-правових досліджень, зокрема врахування позитивного досвіду зарубіжних країн, прийнятого для України.
Джерельною базою для роботи послужили теоретичні праці, дані аналітичних досліджень незалежних організацій та установ (Лабораторії законодавчих ініціатив, Центру політико-правових реформ тощо), положення Конституції і законів України, рішення Європейського Суду з прав людини, усталеної практики Конституційного Суду України, Верховного Суду України та адміністративних судів, різних юрисдикцій.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження обрана у відповідності з основними напрямками державно-правової реформи в Україні. Запропонований напрям дослідження пов’язаний із планом науково-дослідної роботи кафедри конституційного права та порівняльного правознавства Ужгородського національного університету на 2005–2015 рр. Тема дослідження є складовою комплексної наукової теми «Конституційне будівництво в країнах Центральної Європи у ХХ-ХХІ ст.», яка розробляється науковцями Ужгородського національного університету та зареєстрована у державному реєстрі за № 0198U007793, одним з виконавців якої є дисертант.
Мета і задачі дослідження. Метою роботи є комплексне дослідження теоретичних і практичних проблем співвідношення конституційної та адміністративної юрисдикції в контексті забезпечення верховенства конституції та єдності судової практики в України.
Відповідно до мети дослідження в дисертації зосереджена увага на виконанні таких основних задач:
з’ясувати сутність та основні функції конституційного контролю та адміністративної юрисдикції;
розкрити особливості конституційних моделей розподілу конституційної та адміністративної юстиції;
визначити основні функції, предмет відання та повноваження Конституційного Суду України;
визначити основні функції, предмет відання та повноваження адміністративних судів в Україні;
розкрити особливості змісту понять «конституційність» та «законність» у контексті принципу верховенства права та ієрархії нормативно-правових актів в Україні;
визначити ступінь, рівні та форми впливу рішень і висновків Конституційного Суду України на діяльність адміністративних судів.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, які складаються у процесі реалізації та взаємодії конституційної та адміністративної юрисдикції.
Предметом дослідження є конституційно-правовий аспект співвідношення конституційної та адміністративної юрисдикції.
Методи дослідження. Для досягнення наукової об’єктивності результатів дисертантом використовується весь комплекс загальнонаукових і спеціальних методів дослідження, які знаходять широке застосування в сучасній науці конституційного та адміністративного права. У процесі дисертаційного дослідження застосовувалися діалектичний, системний підходи до розгляду досліджуваних проблем та визначення основних функцій і повноважень органів конституційної та адміністративної юрисдикції. Із загальнонаукових методів дисертант використав: структурний, функціональний, системний аналіз, формально-логічний (аналіз та синтез) при вивченні існуючих теоретичних поглядів та судової практики у контексті взаємодії органів конституційної та адміністративної юрисдикції з метою забезпечення верховенства Конституції та єдності судової практики в Україні.
Використовуючи формально-юридичний та порівняльний методи дисертант проаналізував юридичний зміст положень чинного законодавства і судової практики та сформував пропозиції щодо їх удосконалення.
У роботі використані теоретичні положення загальної теорії права, міжнародного права, конституційного права та адміністративного права.
Наукова новизна одержаних результатів характеризується тим, що дисертація є першим в Україні комплексним науковим дослідженням взаємодії органів конституційної та адміністративної юрисдикції щодо забезпечення верховенства Конституції та єдності правової системи України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає в наступних теоретичних положеннях та висновках дисертації:
вперше:
- доведено, що, здійснюючи правосуддя, судові установи забезпечують контроль над додержанням принципу верховенства права та законності в діяльності органів публічної влади, що і є дотриманням верховенства конституції;
- доведено, що розмежування повноважень між конституційною та адміністративною юрисдикцією за критерієм визначення конституційності і законності правових актів, як це встановлено на рівні поточного законодавства України, суперечить принципу верховенства права;
- здійснено класифікацію та розкрито особливості моделей співвідношення конституційної та адміністративної юрисдикції, виходячи із особливостей моделей конституційної юрисдикції, форм державного устрою, правових засобів захисту прав людини і основоположних свобод, побудови системи судів загальної юрисдикції;
- обґрунтовано положення про те, що при поліцентричних судових системах узгодження практики конституційного суду та спеціалізованих судових підсистем має бути різнорівневим і багатофункціональним, щоб забезпечити взаємодію між ними;
- сформульовані пропозиції щодо внесення змін до Конституції України, спрямованих на вдосконалення забезпечення верховенства Конституції та єдності національної правової системи в діяльності Конституційного Суду України;
- доведено, що визначення меж здійснення конституційного контролю залежить від філософських та методологічних підходів вирішення питання щодо судової активності або обережного застосування інтерпретації Конституції в діяльності Конституційного Суду України;
- сформульовано пропозицію до чинного законодавства, згідно з якою до Конституційного Суду України може звернутися суд, що розглядає справу, та прокурор, якщо він бере участь у розгляді цієї справи.
удосконалено:
- положення про те, що за своїм змістом конституційне правосуддя є організацією діяльності незалежних та безсторонніх установ з вирішення конституційно-правових спорів, що здійснюється загальними судами або спеціалізованими судовими установами;
- характеристики Конституційного Суду України як органу конституційного правосуддя, який є незалежним і безстороннім у системі органів публічної влади;
- положення про те, що функції Конституційного Суду України відрізняються від функцій судів загальної юрисдикції за змістом, сутністю, принципами та процесуальними формами їх реалізації, предметом судочинства;
- критерії самообмеження конституційної юрисдикції в контексті взаємодії із адміністративною юрисдикцією;
- основні критерії здійснення інцидентного конституційного контролю у взаємозв’язку із практикою адміністративних судів;
- положення про те, що в силу загальнообов’язковості та остаточності рішень Конституційного Суду України, адміністративні суди зобов’язані їх застосувати при вирішенні конкретних адміністративних справ;
- рівні, форми та способи впливу рішень Конституційного Суду України на практику адміністративних судів;
- визначення правових позицій Конституційного Суду України як правової основи його рішень, яке містить обґрунтування правових положень на основі приписів Конституції та відображається у мотивувальній і/або резолютивній частині, сукупність яких складають його прецедентне право;
дістали подальшого розвитку:
- положення про те, що ефективність моделі розмежування конституційної і адміністративної юрисдикцій без створення спеціалізованих адміністративних судів залежить від наявності інституту конституційної скарги;
- система функцій органів конституційної юрисдикції в контексті їх взаємодії із адміністративною юрисдикцією;
- межі дослідження фактичних обставин справи Конституційним Судом України, якщо такі не належать до компетенції адміністративних судів;
- висновок про те, що однакове застосування законів судами випливає із засади правової визначеності як компонента принципу верховенства права, необхідної умови правосуддя, яке здійснюється у процесуальних формах забезпечення єдності судової практики, однакового тлумачення і застосування положень Конституції і законів України;
- положення про преюдиціальність рішень Конституційного Суду України щодо рішень адміністративних судів.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що правовий аналіз, основні положення й висновки дисертації узагальнюють форми і способи взаємодії органів конституційної та адміністративної юрисдикції в забезпеченні верховенства Конституції та єдності правової системи України.
Слід вирізнити такі аспекти застосування результатів дисертації:
 науково-дослідний: у дисертації вперше у вітчизняній науці конституційного права проведено комплексний аналіз співвідношення конституційної та адміністративної юрисдикції, яке до цього часу не було предметом спеціального наукового аналізу; положення і висновки дисертації можуть бути використані для подальших конституційно-правових та адміністративно-правових досліджень;
 науково-освітній: розроблені у дисертації наукові положення у викладанні курсів під час викладення курсів «Теорія держави і права», «Конституційне право», «Судові та правоохоронні органи», «Адміністративне право», «Конституційне судочинство»;
 науково-методичний: для вдосконалення навчальних програм з циклу публічно-правових дисциплін при підготовці підручників і навчально-методичних посібників;
 практичний: для підготовки й перепідготовки юристів, у практиці правотворчих органів, для використання неурядовими організаціями.
Апробація результатів дисертації. Теоретичні та практичні положення дисертації, проблемні питання співвідношення адміністративної та конституційної юрисдикції виголошувалися автором на наукових конференціях різних рівнів та інших науково-практичних заходах.
Результати дослідження, зокрема, були оприлюднені: на підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 25 лютого 2009 року); міжнародній науково-практичній конференції: «Інституційні та нормотворчі аспекти адаптації національних законодавств до норм та стандартів ЄС» (Ужгородський національний університет, юридичний факультет, Інститут держави і права країн Європи, Науковий центр європейських досліджень, 9 травня 2009 року); на міжнародному науково-практичному круглому столі «Україна – ЄС: правові, політичні, соціальні та економічні аспекти інтеграції» (Ужгородський національний університет, Інститут держави і права країн Європи, Науковий центр Європейських досліджень, м. Ужгород, 26 червня 2009 року); на підсумковій науковій конференції професорсько-викладацького складу юридичного факультету УжНУ (Ужгородський національний університет, м. Ужгород, 18 лютого 2010 року); всеукраїнській науково-практичній конференції «Права людини у сучасному світі» (Закарпатський інститут ім. А. Волошина МАУП, 10 грудня 2010 року); міжнародній науково-практичній конференції «Правова система України в умовах державних реформаційних процесів сьогодення» (ДВНЗ «Ужгородський національний університет», Інститут держави і права країн Європи ДВНЗ «Ужгородський національний університет» м. Ужгород, 26-27 жовтня 2012 р.); міжнародній науково-практичній конференції «Вплив права та закону на сучасний розвиток суспільства» (ДВНЗ «Ужгородський національний університет», Інститут держави і права країн Європи ДВНЗ «Ужгородський національний університет» м. Ужгород, 28-29 грудня 2012 р.).
Публікації. Основні положення дисертації знайшли відображення в 9 публікаціях, у тому числі у 5 наукових статтях, опублікованих у наукових фахових періодичних виданнях з юридичних наук, затверджених Вищою атестаційною комісією України, а також у тезах 4 доповідей та повідомлень на наукових семінарах і конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У висновках дисертації здійснені теоретичні узагальнення та запропоновані теоретико-правові та практичні положення, що вирішують наукове завдання дослідити забезпечення верховенства конституції та єдності практики у діяльності органів конституційної та адміністративної юрисдикції. Основними теоретичними і практичними результатами дисертації є наступні висновки:
1. Здійснюючи правосуддя судові установи забезпечують контроль над додержанням принципу верховенства права та законності у діяльності органів публічної влади, що є ніщо іншим як забезпеченням верховенства конституції. Це виразилося у конституційних положеннях, у відповідності до яких юрисдикція судів поширюють на всі правовідносини, що виникають у державі і вони не вправі відмовляти у судовому захистові, посилаючись на прогалини чи колізії у поточному законодавстві.
2. За своїм змістом конституційне правосуддя є організацією діяльності незалежних та безсторонніх установ по вирішенню конституційно-правових спорів, що здійснюється загальними судами або спеціалізованими судовими установами.
Однак інституціонально забезпечення верховенства конституції не завжди забезпечується виключно через діяльність конституційних судів та аналогічних до них інститутів, що здійснюють функції конституційної юрисдикції. Це зумовлено такими факторами: а) особливостями організації судової системи; б) особливостями спеціалізації у судовій системі; в) наявності конституційної скарги, recurso de amparo чи аналогічних інститутів захисту конституційних прав і свобод; г) конституційно визначених меж повноважень конституційних судів та аналогічних інститутів; д) практики самообмеження конституційної юрисдикції відповідно до доктрини margin of appreciation (самообмеження судів); е) усталеної практики адміністративних судів щодо забезпечення прав і свобод людини.
3. Розмежування повноважень між конституційною та адміністративною юрисдикцією за критерієм визначення конституційності і законності правових актів, як це встановлено на рівні поточного законодавства України, є небездоганним. Досвід діяльності судів загальної юрисдикції засвідчує, що вони приймають до розгляду справи, які є предметом конституційного, а не адміністративно-правового регулювання. Це є фундаментальним порушенням Конституції України.
4. Класифікація моделей співвідношення конституційної та адміністративної юрисдикції сформульована виходячи із: особливостей моделей конституційної юрисдикції, форм державного устрою, правових засобів захисту прав людини і основоположних свобод, побудови системи судів загальної юрисдикції (зовнішня і внутрішня спеціалізація), а також співвідношення національних і міжнародних засобів захисту прав і свобод людини. На основі цих критеріїв проаналізовано співвідношення конституційної юрисдикції із: 1) судовими системами без спеціалізованих органів адміністративної юрисдикції; 2) судовими системами із спеціалізованими органами адміністративної юрисдикції; 3) змішані моделі, в яких функції конституційної та адміністративної юрисдикції є синкретичними.
5. Ефективність моделі розмежування конституційної і адміністративної юрисдикцій без створення спеціалізованих адміністративних судів залежить від наявності інституту конституційної скарги. З другого боку, вирішення спорів про повноваження між органами публічної влади може бути проблемним, якщо адміністративні акти є підконтрольні різним судовим юрисдикціям (як це здійснено між загальними і арбітражними судами в Росії). Все це свідчить на користь запровадження спеціалізованих органів адміністративної юрисдикції.
Необхідною умовою ефективності цієї моделі є недопустимість штучного розмежування питань конституційності і законності, оскільки це посягає на єдність національної правової системи, та належний правовий режим розгляду конституційних скарг приватних осіб. Тоді вона дає змогу більш цілісно і компактно забезпечити єдність національної правової системи.
6. Конституційний Суд України має функціональний вплив на судову практику судів загальної юрисдикції шляхом прийняття рішень і висновків, які мають загальнообов’язковий і остаточний характер. Тому Конституційний Суд України не є частиною судової системи України, однак є органом судової влади. Таким чином, в Україні склалася модель співвідношення між конституційною юрисдикцією та судовою системою із спеціалізованими адміністративними судами.
Модель співвідношення конституційної та адміністративної юрисдикції з існуванням спеціалізованих адміністративних судів забезпечує абстрактний судовий контроль над діями адміністрації. Зокрема, у такий спосіб у Франції було закладено правову традицію здійснення судового контролю над правовими актами адміністрації, що надалі вплинуло на модель конституційної юстиції, яка здійснює попередній абстрактний конституційний контроль над правовими актами вищих конституційних органів влади. Наявність системи розгляду скарг приватних осіб на дії адміністрації у французькій системі дає змогу у достатній мірі забезпечити захист прав людини і основоположних свобод.
При поліцентричних судових системах виникає проблема узгодження практики конституційного суду та спеціалізованих судових підсистем. На прикладі Німеччини доведено, що діяльності Спільного сенату вищих судів недостатньо для забезпечення єдності національної правової системи. По суті ця функція переміщається на рівень конституційної юрисдикції. По деяких параметрах це нагадує українську модель співвідношення конституційної адміністративної юрисдикції. Однак остання має суттєві вади перед німецькою – відсутність повноважень по розгляду конституційних скарг, спорів про повноваження між конституційними органами влади, спорів щодо захисту прав місцевого самоврядування та перевірки конституційності результатів виборів та референдуму.
7. Змішані моделі співвідношення конституційної та адміністративної юрисдикцій розкривають багатоманітність форм захисту прав людини і основоположних свобод. При цій моделі вони набувають синкретичної форми, оскільки доступ до правового захисту є загальним і відкритим, існує можливість їх оскарження у вищестоящі судові інстанції. Тому в рамках цієї моделі межі між конституційним та адміністративним захистом розмиваються відповідно до відомої дилеми британського конституціоналіста А. Дайсі. Звісно, це ускладнює механізм захисту прав людини, оскільки гарантії res judicata судових рішень у сфері прав людини є розмитими як у часовому відношенні, так і матеріальному. Тому така модель не завжди забезпечує правову визначеність як складової принципу верховенства права.
8. Конституційний Суд України має всі ознаки органу правосуддя: незалежність; особливий незалежний статус конституційних суддів; на його діяльність не допускається будь-який вплив; законом визначено повноваження і процедура розгляду справ; приймає рішення, які є загальнообов’язковими, остаточними і не потребують додаткового схвалення з боку інших органів влади. Всі ці наведені ознаки характеризують Конституційний Суд України як орган правосуддя і тим більше, що згідно з Конституцією України цей орган влади поряд судами загальної юрисдикції також покликаний здійснювати функцію правосуддя.
Орган конституційної юрисдикції у своїй діяльності постійно балансує між правом та політикою, що його суттєво відрізняє від судів загальної юрисдикції. Будучи за своєю суттю органом правосуддя, який є незалежним і безстороннім, конституційний суд приймає рішення, які переважно істотно впливають на політичний процес, вводячи його у конституційні рамки та забезпечуючи йому легітимність.
9. Функції Конституційного Суду України відрізняються від функцій судів загальної юрисдикції за змістом, сутністю, принципами та процесуальними формами їх реалізації, предметом судочинства. Водночас ті й інші функції слід розглядати не в їх протиставленні, а в органічному і гармонійному поєднанні та взаємодоповненні. Однак функції органу конституційної юрисдикції зумовлені насамперед його характером, який забезпечує верховенство Конституції і загальними засадами самообмеження здійснення власних повноважень, що є природнім для його діяльності.
У діяльності Конституційного Суду визначено такі основні функції: конституційний контроль (попередній, остаточний, контроль за забезпеченням механізму взаємодії норм та принципів міжнародного права і національного права); захист прав і свобод людини; установча; інтегративна; примирювальна. Такі функції характеризують Конституційний Суд України як орган конституційного правосуддя, виходячи з яких здійснюється його взаємодія з адміністративними судами з метою забезпечення єдності судової практики та верховенства Конституції України.
10. У ході реалізації своїх функцій Конституційний Суд України діє на підставі, в межах повноважень та спосіб, визначені Конституцією і законами України. Межі повноважень Конституційного Суду визначаються трьома параметрами, за якими до його предмета відання не відносяться: питання законності; актів органів публічної влади; інші питання, віднесені до компетенції судів загальної юрисдикції. На підставі цих положень Конституції і закону Конституційним Судом України сформульовано додаткові критерії обмеження власної юрисдикції, що є загальною світовою тенденцією функціонування конституційної юрисдикції: питання «політичної доцільності»; відмова від заповнення прогалин у законодавстві; відмова від подолання колізій у законодавстві; відмова від дослідження фактичних обставин справи, оскільки це є функцією судів загальної юрисдикції; відмова від перевірки нечинних правових актів; відмова від розгляду справи, якщо суб’єкт конституційного подання ставить питання фактично про юридичну консультацію.
11. На основі аналізу положень Конституції України, міжнародно-правових актів та практики Конституційного Суду України зроблено висновок, що положення Закону про непідвідомчість єдиному органу конституційної юрисдикції України питань законності суперечить принципу верховенству права та єдності національної правової системи. Тому пропонується викласти положення пунктів 1 і ввести пункти 1-1 і 3 частини першої статті 150 Конституції наступним чином:
«До повноважень Конституційного Суду належить:
1) вирішення питань про відповідність Конституції України та міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, законів та інших правових актів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки;
1-1) вирішення питань про відповідність Конституції України та міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України законів та інших правових актів України, та законам України:
актів Президента України;
актів Кабінету Міністрів України;
правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим;
….
3) конституційних скарг фізичних та юридичних осіб про порушення прав і свобод, які гарантуються Конституцією України та міжнародним договорам України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України, у ході розгляду яких Конституційний Суд України може зупинити дію закону, якщо його застосування судовими органами, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування може посягати на сутність змісту цих прав і свобод; за результатами розгляду конституційних скарг Конституційний Суд України приймає рішення, в якому може вказати:
про способи і строки поновлення порушеного права чи свободи;
про негайне поновлення порушеного права чи свободи та відшкодування завданої матеріальної чи моральної;
на негайне виконання дій, які Конституція і закони України зобов’язують вчинити компетентний судовий орган, орган виконавчої влади та орган місцевого самоврядування у разі їх бездіяльності;
на обов’язковий і невідкладний перегляд рішення, яким порушуються права і свободи».
12. Основним критерієм розмежування компетенції між Конституційним судом України та судами загальної юрисдикції є саме підвідомчість, а не можливість дослідження фактичних обставин справи. Тобто положення статті 14 Закону «Про Конституційний Суд України» розмежовує предмет юрисдикції – питання конституційного права з одного боку та питання цивільного, господарського, адміністративного та кримінального права, з другого. Це положення означає, що Конституційний Суд України розглядає конституційно-правові питання та питання прав і свобод людини у їх сукупності, а адміністративні суди – вирішують виключно питання адміністративного права. Однак при цьому Конституційний Суд України не володіє повноваження встановлювати фактичні обставини справи, які належать до компетенції адміністративних судів.
Без належного встановлення фактичних обставин визначити, чи була порушена процедура розгляду, прийняття та набрання чинності правових актів, які є об’єктом конституційного контролю є неможливим. Тому Конституційному Суду України при застосуванні положення статті 14 Закону слід виходити із розмежування саме предмета своєї підвідомчості, бо питання фактів належить до належної правової процедури, складовою якої є конституційне провадження.
13. До компетенції адміністративних судів належить розгляд таких категорій справ: 1) спори фізичних та юридичних осіб щодо законності рішень, дій або бездіяльності органів публічної влади; 2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби; 3) спори між суб’єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів; 4) спори за зверненням суб’єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом; 5) спори щодо додержання законності в ході виборів та референдумів. По відношенню до конституційної юрисдикції адміністративна юрисдикція несе основне навантаження щодо забезпечення основних прав і свобод, оскільки основна маса конфліктів між державою та приватними особами покликані захищати саме суди загальної юрисдикції, до якої відносяться адміністративні суди.
З метою уникнення «боротьби юрисдикцій» у тому випадку, коли в адміністративних судах виникає сумнів щодо конституційності положення правових актів, які є предметом розгляду адміністративних, і неможливості застосування положень Конституції України як норм прямої дії, вони мають зупиняти провадження у справі і звертатися до Верховного Суду України щодо вирішення питання про внесення конституційного подання до Конституційного Суду України.
14. На основі системного аналізу положень Конституції України, міжнародних договорів України, практики Європейського суду з прав людини та положень Кодексу адміністративного судочинства здійснено комплексний аналіз завдань та засад адміністративної юрисдикції, згідно з якими адміністративні належним чином можуть забезпечувати верховенство права, єдність національної правової системи і не допускати свавільне застосування законодавства.
Єдність практики органів адміністративної юрисдикції забезпечується через узагальнення практики адміністративних судів Верховним Судом України, Вищим адміністративними судом України, а також звернення першого до Конституційного Суду України з конституційним поданням у порядку інцидентного конституційного контролю.
15. Повноваження Пленуму Верховного Суду України щодо надання висновків щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судової системи та його діяльності, можуть бути дієво використані, якщо Конституційний Суд України за результатами розгляду справи з урахуванням висновків Пленуму Верховного Суду України відповідно до частини другої статті 70 Закону про Конституційний Суд України визначить у своєму рішенні, висновку порядок виконання цих положень. Однак положення висновків Пленуму Верховного Суду України мають стати предметом розгляду Конституційного Суду України та стосуватися предмета розгляду справи.
16. На основі аналізу та узагальнення підходів різних вчених та матеріалів судової модна зробити висновок, що однакове застосування законів судами випливає із принципу верховенства права як компонент засади правової визначеності, як необхідної умови правосуддя, яке здійснюється у процесуальних формах забезпечення єдності практики правозастосування в судах, однакового тлумачення і застосування положень Конституції і законів Україні.
Закон про судоустрій та статус суддів не визначає правову природу постанов Пленуму вищих спеціалізованих судів: чи вона має загальнообов’язковий, чи рекомендаційний характер. Водночас у взаємозв’язку із частиною 4 статті 8 КАС адміністративним судам прямо заборонено відмову у розгляді адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні питання. Таким чином, КАС визнає прогалини у чинному законодавстві і надає можливість адміністративним судам їх подолати. Тому положення постанов Пленуму Вищого адміністративного суду служать в якості засобів застосування аналогії права і аналогії при подолання прогалин у законодавстві з боку адміністративних судів.
Рішення адміністративних судів може бути скасовано, якщо це зумовлено міркуваннями забезпечення прав і свобод людини, яке має превалювати у діяльності судів щодо принципу res judicata, тобто остаточного характеру судових рішень, бо у такому разі вони будуть несправедливими. Такі заходи мають вживатися судами у виключних випадках, коли порушення прав і свобод людини внаслідок судових рішень є очевидними і помилковими та не сприяють забезпеченню єдності правової системи. Така роль Верховного Суду України випливає із його конституційного статусу як найвищого суду (частина друга статті 125 Конституції України), в силу якого він покликаний забезпечувати єдність судової практики.
17. При вирішенні питання про конституційність законів, Конституційний Суд при виявленні прогалини у законодавчому регулюванні, може керуватися прецедентним правом Європейського суду з прав людини. Таке рішення Конституційного Суду може розглядатися як захід індивідуального характеру, що складає основу для перегляду рішень адміністративних судів за процедурою перегляду справ за винятковими обставинами (глава 3 КАС) та заходом загального характеру, оскільки законодавець є зв’язаний рішеннями Конституційного Суду України при прийнятті нових законів чи внесення змін до чинних актів законодавства.
18. Визначення меж здійснення конституційного контролю залежить від філософських та методологічних підходів вирішення питання щодо судової активності або обережного застосування інтерпретації Конституції у діяльності Конституційного Суду України. Водночас, юрисдикція Конституційного Суду визначається виключно Конституцією України. Логіка здійснення конституційного контролю полягає у забезпеченні єдності застосування Конституції і визначення питань конституційності як єдиного критерію здійснення публічної влади в Україні. Штучне розмежування питань конституційності і законності, яке аж ніяк не випливає із системного тлумачення статті 150 Конституції України, не сприяє досягненню зазначених цілей конституційного контролю.
19. У силу загальнообов’язковості та остаточності рішень Конституційного Суду України адміністративні суди зобов’язані їх застосувати при вирішенні конкретних адміністративних справ. Також Конституційний Суд України у своєму рішенні, висновку може вказати про його преюдиціальність, що зобов’язує компетентний адміністративний суд приймати рішення про перегляд відповідних рішень, які прийняті на основі положення правових актів, які було визнано неконституційними єдиним органом конституційної юрисдикції в України.
Інцидентний конституційний контроль здійснюється за конституційним поданням Верховного Суду України. Згідно цього порядку у разі виникнення у процесі загального судочинства спору щодо конституційності норми закону, яка застосовується судом, провадження у справі зупиняється при додержанні таких умов: а) спір щодо конституційності положень закону повинен виникнути саме під час процесу загального судочинства; б) предметом розгляду Конституційним Судом можуть бути тільки норми законів України, а не інших правих актів, визначених пунктом статтею 1 частини першої статті 150 Конституції; в) норми закону, конституційність яких оспорюється, повинні застосовуватись судом при розгляді конкретної справи; г) провадження у справі судом загальної юрисдикції повинно бути зупинено; д) Пленум Верховного Суду України має прийняти постанову про звернення із конституційним поданням до Конституційного Суду України.
Мала інтенсивність інцидентного конституційного контролю пов’язана насамперед із його надмірно забюрократизованим характером, оскільки правом на звернення із конституційним поданням до Конституційного Суду володіє лише Верховний Суд. Тому у Конституції і законах України слід передбачити положення, що до Конституційного Суду України можуть звернутися суд, що розглядає справу, та прокурор, якщо він бере участь у розгляді цієї справи. Це буде сприяти процесуальній економії та доступу фізичних і юридичних осіб до конституційного судочинства.
20. На основі аналізу судової практики виділено два рівні форм впливу Конституційного Суду України – макрорівень та мікрорівень. Макрорівень впливу Конституційного Суду України на практику адміністративних судів полягає в тому, що його рішення і висновки мають бути основою для роз’яснення Пленуму Вищого адміністративного суду України у застосуванні положень Конституції.
Мікрорівень впливу Конституційного Суду України на діяльність здійснюється шляхом урахування положень практики конституційної юрисдикції:
1) Верховним Судом України у формі: а) перегляду судових рішень за винятковими обставинами; б) надання висновків Пленумом щодо законопроектів, які стосуються судоустрою і статусу суддів; в) формулювання керівних принципів права, які виводяться із сукупності його рішень, які публікуються у офіційних виданнях;
2) Вищим адміністративним судом України у формі формулювання керівних принципів права, які виводяться із сукупності його рішень, які публікуються у офіційних виданнях.
21. Преюдиціальність рішення Конституційного Суду означає те, що суб’єкт може на основі такого рішення порушувати питання перед судом загальної юрисдикції, якому підсудна відповідна справа, про перегляд судового рішення, яке ґрунтувалося на положеннях правових актів, визнаних Конституційним Судом неконституційними, що вплинуло на правильність судового рішення.
Рішення Конституційного Суду впливають на діяльність судів загальної юрисдикції також через інший своєрідний механізм. Враховуючи функції органу конституційної юрисдикції по забезпеченню верховенства Конституції, такий вплив Суду можливий шляхом ухвалення рішень та висновків, які лягають в основу для: а) перегляду рішень судів загальної юрисдикції та б) безпосередньо правової основи для вирішення спорів в порядку цивільного, господарського, адміністративного та кримінального судочинства. Такий механізм втілений у сформованій Конституційним Судом доктрині преюдиціальності його рішень та висновків.
22. Правові позиції Конституційного Суду України виражають правову основу його рішення, яке містить обґрунтування правових положень на основі приписів Конституції та відображається у мотивувальній і/або резолютивній частині. Сукупність правових позицій Конституційного Суду України складають його прецедентне право.
Особливе значення для діяльності адміністративних судів мають правові позиції Конституційного Суду України, які сформовані в галузі права людини, демократії, організації публічної влади, а також організації судової влади. Сьогодні існує нагальна потреба узагальнення практики застосування рішень Конституційного Суду України при розгляді адміністративних справ, про що має бути прийнята постанова Пленуму Вищого адміністративного суду.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверьянов В. Провідна понятійна новела Кодексу адміністративного судочинства України: доктринальний аналіз / В. Аверьянов // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2010. - № 2. – С. 3 – 15.
2. Административное право зарубежных стран: Учебник / Под ред. А.Н. Козыринка и М.А. Штатиной. – М. : Спарк, 2003. – 464 с.
3. Адміністративне судочинство України: підручник / О.М. Пасенюк (кер. авт. кол.), О.Н. Панченко, В.Б. Аверянов [та ін.]; за заг. ред. О.М. Пасенюка. – К. : Юрінком Інтер, 2009. – 672 с.
4. Барабаш Ю. Конституційний Суд versus адміністративні суди? Роздуми з приводу статті В. Кампо / Ю. Барабаш // Юридичний вісник України. – 2009 – № 38. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.yurincom.com/ua/legal_bulletin_of_Ukraine/publications/?aid=4713&rid=207
5. Баранник Р.В. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України. Навч. посіб. / Р. В. Баранник. – К. : Дакор, КНТ, 2008. – 348 с.
6. Бєлкін М. Актуальні питання однакового застосування законів в адміністративному судочинстві / М. Бєлкін, Л. Бєлкін // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2011. - № 1. – С. 59 – 68.
7. Бирмонтене Т. Генеральный доклад XIV Конгресса Конференции европейских конституционных судов / Т. Бирмонтене, Э. Ярашюнас, Э. Спруогис // Конституционное правосудие: Вестник Конференции органов конституционного контроля стран молодой демократии. Выпуск 2 (40) – 3 (41), 2008. – Ереван : Центр конституционного права Республики Армения, 2008. – С. 70 – 245.
8. Блажівська Н. Виконання рішень Європейського суду з прав людини. Порівняльний аспект / Н. Блажівська // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2009. - № 4. – С. 88 – 94.
9. Боботов С.В. Введение в правовую систему США / С.В. Боботов, И.Ю. Жигачев. – М. : Норма, 1997. – 322 с.
10. Бойцова В.В. Правовые средства защиты в публичном праве Великобритании / В.В. Бойцова // Правоведение. – 1994. – № 3. – С. 66 – 67.
11. Бребан Г. Французское административное право / Г. Бребан : Пер. с фр. / Под ред. и со вступ. ст. С. В. Боботова. – М.: Прогресс, 1988. — 488 с.
12. Бринцев В.Д. Належне виконання рішень Конституційного Суду України як одна з головних складових ефективності конституційного судочинства / В.Д. Бринцев // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. - № 2. – С. 77 – 85.
13. Бюллетень Верховного Суда РФ. – 1994. - № 3.
14. Бюллетень Верховного Суда РФ. – 1996. - № 2.
15. Вей С. Принципи конституційної інтерпретації і самообмеження конституційного судді / С. Вей // Вісник Конституційного Суду України. – 2002. - № 2. – С. 59.
16. Визначення і вимірювання демократії / За ред. Д. Бітема; пер. з англ. Г. Хомечко. – Львів: Літопис, 2005. – 318 с.
17. Вильдхабер Г. Место Европейского суда по правам человека в европейском конституционном ландшафте / Г. Вильдхабер // Конституционное правосудие на рубеже веков: Материалы межд. конф., посвященной 10-летию Конституционного Суда Российской Федерации. – М., 2002. – С. 93 – 94.
18. Висновок Конституційного Суду України № 2-в/99 від 2 червня 1999 року // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=8739
19. Висновок Конституційного Суду України № 2-в/2000 від 11 липня 2000 р. // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://ccu.gov.ua/uk/doccatalog/list?currDir=8747
20. Висновок Конституційного Суду України від 11 липня 2001 року № 3-в у справі про внесення змін до статті 80 Конституції України // Офіційний вісник України. – 2001. - № 28. - Ст. 1267. - С. 104.
21. Витрук Н. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации: понятие, природа, юридическая сила и значение / Н. Витрук // Конституционное право. Восточноевропейское обозрение. – 1999. - № 3. – С. 95 – 102.
22. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. Судебное конституционное право и процесс: Учебн. пособ. / Н.В. Витрук. – М.: ЮНИТИ, 1998. – 432 с.
23. Владиченко С. Про деякі особливості американської моделі захисту прав і свобод людини засобами конституційної юстиції / С. Владиченко // Вісник Конституційного Суду України. – 2007. - № 5. – С. 79 – 84.
24. Гаджиев Г. Правовые позиции Конституционного Суда Российской федерации как источники права / Г. Гаджиев // Конституционное право. Восточноевропейское обозрение. – 1999. - № 3. – С. 80 – 92.
25. Гаджиев Г.А. Правовые позиции Конституционного Суда Российской Федерации // Северокавказкий юридический вестник. – 1999. - № 3. – С. 3 – 10.
26. Галлиган Д., Полянский В.В., Старилов Ю.Н. Административное право: история развития и основные современные концепции. – М. : Юристъ, 2002. – 410 с.
27. Государственное право Германии. Сокращ. перевод с нем. в 2-х т. / Под ред. В.А. Туманова. – Т. 1. – М. : ИГП РАН, 1994. – 311 с.
28. Грасхоф К. Принцип верховенства права в конституційному судочинстві / К. Грасхоф // Вісник Конституційного Суду України. – 2000. - № 4. – С. 38
29. Грицяк І.А. Розвиток європейського управління в контексті впливу на державне управління в Україні: Автореф. дис… д.н. з держ. упр.: спец. 25.00.01 – Теорія та історія державного управління / І.А. Грицяк. – К., 2006. – 30 с. – 15 с. – С. 15.
30. Гьофе О. Розум і право. Складові інтеркультурного правового дискурсу / Оттфрід Гьофе. – К. : Альтерпрес, 2003. – 264 с.
31. Дайси А. В. Основы государственнаго права Англіи. Введенiе в изученiе англiйской конституцiи / А.В. Дайси [под. ред. П.Г. Виноградова. Изданіе второе]. – М., 1907. – 671 с.
32. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре–Спинози [пер. с франц.] — М. : Международные отношения, 1999. — 400 с.
33. Давид Р. Основные правовые системы современности / Р. Давид, К. Жоффре–Спинози [пер. с франц.]. – М. : Юрид. литература, 1993. – 412 с.
34. Демишель А. Институты и власть во Франции / А. Демишель, Ф. Демишель, М. Пикемаль. – М., 1977. – 232 с.
35. Джерела конституційного права України: Монографія / Ю.С. Шемшученко, Н.М. Пархоменко, О.В. Скрипнюк, О.І. Ющик, В.М. Шаповал та ін.; відп. ред. Ю.С. Шемшученко, О.І. Ющик. – К. : ІДП НАН, 2010. – Проект «Наукова книга». – 711 с.
36. Джиффорд Д. Правовая система Австралии / Д. Джиффорд, К. Джиффорд. – М., 1988. – С. 120.
37. Ефремов Л.В. Порядок судебного разрешения налоговых споров в США / Л.В. Ефремов // Вестник Высшего Арбитражного Суда. – 1998. - № 2. – С. 106 – 110;
38. Жуйков В.М. К вопросу о судебной практике как источнике права / В.М. Жуйков // Судебная практика как источник права. – М., 1997. – С. 16.
39. Закон України «Про Конституційний Суд України»: наук.-практ. комент. / А.А. Стрижак, Я.В. Рибалко, М.В. Савчин; за заг. ред. А.А. Стрижака. – К.: Ін Юре, 2009. – 328 с. – С. 62.
40. Кампо В.М. До питання меж предметної компетенції Конституційного Суду України / В.М. Кампо // Вісник Конституційного Суду України. – 2009. - № 1. – С. 99 – 106.
41. Кампо В.М. Підконституційні акти та судовий контроль за ними / В.М. Кампо // Юридичний вісник України – 2009. – № 38. – С. 11.
42. Кампо В.М. Легітимність рішень конституційних судів в контексті доктрини верховенства права: компаративний та праксеологічні аспекти / В.М. Кампо, М.В. Савчин // Вісник Конституційного Суду України. – 2010. - № 5. – С. 99 – 109.
43. Касація – основна функція Верховного Суду України // Вісник Верховного Суду України. – 2010. - № 4. – С. 31.
44. Ковальчук В.Б. Місце і роль Конституційного Суду України в системі органів державної влади / В.Б. Ковальчук // Науковий вісник Львівського університету внутрішніх справ. – 2010. - № 1. – С. 118.
45. Кодекс адміністративного судочинства України: Закон України вiд 06.07.2005 р. № 2747-IV // Відомості Верховної Ради України. – 2005. – №№ 35-36, 37. – Ст. 446.
46. Константий О.В. Суд загальної юрисдикції як суб’єкт правової охорони Конституції України / О.В. Константий // Вісник Верховного Суду України. – 2011. -№. 7. – С. 38 – 41.
47. Конституционное право / Под ред. А.Е. Козлова. – М.: БЕК, 1996. – 437 с.
48. Конституционное правосудие в странах СНГ и Балтии. Сб. норм. акт. / Сост.: В. Боброва, М.Митюков, А. Подавалов. ¬– М. : Зерцало, 1998. – 800 с.
49. Конституційне право України : підручник / [В. Ф. Погорілко, О. Ф. Фрицький, О. В. Городецький та ін.] ; за ред. В. Ф. Погорілка. – К. : Наукова думка, 1999. – 734 с.
50. Конституційне право України : підручник / За ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. — Х. : Право, 1999. — С. 572.
51. Конституційний Суд на службі Конституції і суспільства // Голос України. – 2007. – 29 листопада. – С. 4.
52. Коркунов Н.М. Лекции по общей теории права / Н.М. Коркунов. – СПб., 1909. – 354 с.
53. Котов О.Ю. Влияние решений конституционного суда России на гражданское судопроизводство / О.Ю. Котов. – М.: ООО «Городец-Издат», 2002. – 192 с. – С. 93 – 94.
54. Кросс Р. Прецедент в английском праве / Р. Крос [под ред. Ф.М. Решетникова]. — Москва: «Юридическая литература», 1985. — 234 с.
55. Кряжков В.А. Конституционная юстиция в Российской Федерации : Учебн. пособ. / В.А. Кряжков, Л.В. Лазарев. – М.: Изд-во БЕК, 1998. – 462 с.
56. Курис Э. О стабильности конституции, источниках конституционного права и мнимом всемогуществе конституционных судов / Э. Курис // Сравнительное конституционное обозрение. – 2004. - № 3. – С. 98 – 112.
57. Кучерявенко М. Конституційні засади компетенції адміністративних судів: чи доцільна ревізія?.. / М. Кучерявенко // Вісник Вищого адміністративного суду України. – 2009. - № 1. – С. 41 – 44.
58. Лазарев В.В. Конституционный Суд России и развитие конституционного права / В.В. лазарев // Журнал российского права. – 1997. - № 11. – С. 3 – 13.
59. Лафитский В.И. Административная юстиция в США / В.И. Лафитский // Журнал российского права. – 1997. - № 7. – С. 117 – 188.
60. Лебедев В. От идеи судебного нормоконтроля к административному судопроизводству / В. Лебедев // Российская юстиция. – 2000. - № 9. – С. 2 – 4.
61. Ледях И.А. Защита прав человека как функция конституционного правосудия / И.А. Ледях // Современная защита прав человека. – М., 1993. – С. 38-39.
62. Лужанський А.В. До ступ до конституційного правосуддя в Україні: суб’єктно-юрисдикційний аспект // Вісник Верховного Суду України. – 2011. - № 4. – С. 32 – 37.
63. Лунь З. Правова охорона конституції: до питання про постановку проблеми / З. Лунь // Право України. – 2002. - № 7. – С.15;
64. Маляренко В.Т. Про публічність і диспозитивність у кримінальному судочинстві України та їх значення / В.Т. Маляренко // Вісник Верховного суду України. – 2004. - № 7 (47).
65. Мартинюк Р. Конституційний Суд України в системі стримувань і противаг / Р. Мартинюк // Держава і право: Зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. – К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України. – 2008. –
66. Марченко М. Курс сравнительного правоведения / М. Марченко. – М: ООО «Городец-издат»., 2002. – 1068 с.
67. Марченко М.Н. Судебное правотворчество и судейское право / М.Н. Марченко. — М.: Проспект, 2007. — 512 с.
68. Мачужак Я. Взаємодія Конституційного суду України і судів загальної юрисдикції у питаннях захисту прав і свобод людини і громадянина // Конституційний суд у системі органів державної влади: актуальні проблеми їх вирішення: матеріали міжн. конф., м. Київ, 16 травня 2008 р. / Конституційний Суд України; упоряд. К.О. Пігнаста та ін. – К.: Ін Юре, 2008. – С. 102 – 113.
69. Мишин А.А. Конституция США. Политико-правовой комментарий / А.А. Мишин, В.А. Власихин. – М. : Международные отношения, 1985. – 336 с.
70. Монтескье Ш.–Л. О духе законов / Ш.–Л. Мотескье; Сост., пер. и коммент. А.В. Матешук. — М.: Мысль, 1999. — 672 с.
71. Морщакова Т.Г. Разграничение компетенции между Конституционным Судом РФ и другими судами Российской Федерации / Т.Т. Морщакова // Вестник Конституционного Суда РФ. – 1996. - № 6. – С. 27 – 37.
72. Москвич Л.М. Критерії оцінювання ефективності судової системи / Л.М. Москвич // Вісник Верховного Суду України. – 2010. - № 10. – С. 29 – 33.
73. Николаев Л.А. Административная юстиция и административное судопроизводство: зарубежный опыт и российские традиции: сборник / Л.А. Николаев, А.К. Соловьева. – СПб.: Юридический Центр Пресс, 2004. – 436 с.
74. Осетинський А.Й. Організація та функціональні засади діяльності касаційної інстанції (на прикладі судової палати Вищого господарського суду України): Автореф. дис… к.ю.н.: спец. 12.00.10 – Судоустрій, прокуратура та адвокатура / А.Й. Осетинський. – К., 2005. – 15 с.
75. Основи адміністративного судочинства в Україні. (навчальний посібник для юридичних факультетів та юридичних клінік) / За заг. ред. Александрової Н.В., Куйбіди Р.О. – К. : Конус-Ю, 2006. – 256 с.
76. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: навч. посіб. / за заг. ред. Р.О. Куйбіди, В.І. Шишкіна. – К. : Старий світ, 2006. – 361 с.
77. Офіційний сайт Конституційного Суду Російської Федерації // [Електронний ресурс] – Режим доступу: http://www.ksrf.ru/Docs/Pages/fkzrf.aspx
78. Педько Ю.С. Становлення адміністративної юстиції в Україні: монографія / Ю.С. Педько. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Кор