СТИЛЬОВІ ДОМІНАНТИ НІМЕЦЬКОГО РОМАНТИЧНОГО ДИСКУРСУ ТА ЇХ МОВНА ОБ’ЄКТИВАЦІЯ

Короткий опис

ЗАПОРІЗЬКИЙ національний УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

романенко Олександр Володимирович

УДК 811.112.2:821.112.2:82’0

стильові домінанти
німецького романтичного дискурсу
та їх мовна об’єктивація

Спеціальність 10.02.04 германські мови

дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Науковий керівник
доктор філологічних наук, професор Приходько Анатолій Миколайович

Запоріжжя 2006

З М І С Т

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ І СИМВОЛІВ........

4

ВСТУП ...В вступ ..............................................................

5

1.

романтичний дискурс у контексті ФУНКЦІОНАЛЬНО-Стильової проблематики мовознавства

1.1.

Романтичний дискурс у соціокультурному просторі комунікації ..............

14

1.1.1.

Дискурс і текст як багатовимірні мовленнєві явища ......................................

14

1.1.2.

Романтичний дискурс як соціо- і лінгвокультурний феномен ...

23

1.1.3.

Романтичний дискурс як тип художньої комунікації ....

27

1.2.

Феномен стиль” та його когнітивно-дискурсивні витоки ....

32

1.2.1.

Основні лінгвістичні параметри стилю ...........

32

1.2.2.

Діалектика співвідношення стилю, ідіолекту та дискурсу .........................................

39

1.2.3.

Інтегративна когнітивно-комунікативна модель стилю .............................................

44

1.3.

Місце і роль стильових домінант у конституюванні романтичного дискурсу .

49

1.3.1.

Стильові домінанти у фокусі дискурсології ................

49

1.3.2.

Стильові домінанти у межах системного макропідходу ....

54

1.3.3.

Система стильових домінант у романтичному дискурсі
та методика їх об’єктивації ................................................................................................

59

Висновки до першого розділу ..........................................................

63

2.

ДОМІНАНТНІ ознаки німецького РОМАНТИЧНОГО СТИЛЮ
ТА ЇХ ДИСКУРСИВНа РЕАЛІЗАЦІя

2.1.

Домінантна стильова ознака абсолютна еготивність” ...

65

2.1.1.

Комунікативні прояви асболютної еготивності в романтичному дискурсі ..

65

2.1.2.

Стилістична значущість логодабарії та ономантії в романтичному дискурсі ..

75

2.1.3.

Романтична рефлективність і прийоми „дзеркального відображення” ..............

84

2.2.

Домінантна стильова ознака амбівалентність” .......................................................

91

2.2.1.

Амбівалентність на композиційному рівні: фрагментарність і дистаксія .....

91

2.2.2.

Лексико-семантичні засоби створення амбівалентності ........................................

98

2.2.3.

Стилістична роль ірреальних порівнянь у створенні амбівалентності ......

108

2.3.

Домінантна стильова ознака абстрактність”

112

2.3.1.

Реалізація стильового потенціалу абстрактних іменників .......................

112

2.3.2.

Стильова профілізація абстрактних детермінативів .................................

117

2.3.3.

Абстрагізація компонентів метафори ..................

121

Висновки до другого розділу .

125

3.

ДОМІНАНТНі СТИЛІСТИЧНі ПРИЙОМи в НІМЕЦЬКОму РОМАНТИЧНОму ДИСКУРСі та їх когнітивні витоки

3.1.

Місце і роль синестезії у стильовій системі романтичного дискурсу ...

128

3.1.1.

Синестезія як різновид абсолютної метафори .........................................................

128

3.1.2.

Когнітивно-семантичні особливості романтичної синестезії................................

135

3.1.3.

Основні стильові функції синестезії в романтичному дискурсі ..........................

144

3.2.

Концепти-символи як інтегративні чинники романтичного стилю ...

149

3.2.1.

Особливості функціонування концептосимволів у романтичному дискурсі .......

149

3.2.2.

Концепти-символи романтичного дискурсу в аспекті стильового ізоморфізму ..

158

3.2.3.

Blaue Blume провідний концепт-символ романтичної поезії ................................

165

3.3.

Конвергенція стилістичних прийомів і засобів у романтичному дискурсі ...

173

Висновки до третього розділу .........

181

ЗАГАЛЬНІ висновки .................................................................

183

СПИСОК використаних джерел ...........................

188

СПИСОК ЛЕКСИКОГРАФІЧНИХ І ЕНЦИКЛОПЕДИЧНИХ ДЖЕРЕЛ

225

ПЕРЕЛІК джерел Фактичного та ілюстративного МАТЕРІАЛУ

227

Додатки ..

231

ПЕРЕЛІК
УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ і символів

АС

амбівалентна структура

КС

концептосимвол

ККС

концептуальна картина світу

МКС

мовна картина світу

НРД

німецький романтичний дискурс

РКС

романтична картина світу

РС

романтична синестезія

СР

стильова риса

СФ

cтильова функція

ФС

функціональний стиль

ХД

художній дискурс

ХКС

художня картина світу

º - еквівалентність
¹ - нееквівалентність
» - значеннєва близькість
←, → - напрямок трансформаційних перетворень
* - аграматичність (невідміченість) явища
{ } реконструйований (пресупозитивний) компонент висловлення
É імплікація

ВСТУП

Проблема людського начала в мові на рубежі ХХ-ХХІ ст. стала однією з центральних у мовознавстві. До процесів, які відбуваються в ньому сьогодні, безсумнівно, можна віднести поступову, однак послідовну зміну наукової парадигми, викликану усвідомленням тієї істини, що мову не можна досліджувати без урахування фігури її творця та фігури її користувача.
Розгляд закономірностей функціонування мови в суспільстві зумовив її розуміння як явища когнітивно-комунікативного порядку, що включає не тільки акт створення певного мовленнєвого продукту, але й відображає його залежність від екстралінгвальних чинників (І.А. Бехта [32; 33], В.Б. Бурбело [48], О.Б. Йокояма [118], В.І. Карасик [121], М.Л. Макаров [179; 181], А.П. Мартинюк [192], А.П. Олянич [214], М.М. Полюжин [228-229], А.М. Приходько [237], Л.І. Сахарчук [281; 282], О.О. Селіванова [284], Ю.С. Степанов [298; 299], І.С. Шевченко [353; 355], С. Bicchieri [384], D. Blakemore [386], M. Coulthard [393-394], P. Danler [400], T.A. van Dijk / W. Kintsch [398], R.S. Jackendoff [429], H. Kuße [435], W. Sucharowski [487] та ін.). Усвідомлення когнітивно-комунікативного дуалізму процесу мовлення дало поштовх до розвитку такого напряму в мовознавстві, як дискурсологія, основний метод якої дискурс-аналіз (Л. Філліпс / М. Йоргенсен [326]), виявився плідним майже для всіх його галузей, у тому числі й стилістики.
Продуктивність когнітивно-дискурсивного підходу до вивчення мовленнєвих явищ в аспекті когнітивної стилістики підтверджена результатами численних розвідок у працях Г.І. Атрошенко [11], Н.А. Богатирьової [36], Л.І. Бєлєхової [23], Л.А. Ноздріної [211], Л.О. Бутакової [49], С.Т. Золяна [113; 114], С.Я. Єрмоленко [104], І.М. Колєгаєвої [136], Ю.С. Лазебника [161; 162], Д.М. Поцепні [234-235], О.Г. Ревзіної [243; 244], І.А. Тарасової [305-306], Є.П. Тимченко [309], Н.А. Фатєєвої [323], U. Fix [411], G.N. Leech / M.H. Short [436], U. Püschel [454], B. Sandig [468] та ін.
Суттєвим внеском у розробку когнітивної теорії тексту, у вивчення глибинних витоків стилістичних явищ і розробку принципів моделювання стилістичної інформації є також праці цілої плеяди вітчизняних і зарубіжних лінгвістів, які представляють сучасний напрямок когнітивної стилістики „стилістики декодування”, лінгво- і психопоетики, синергетично орієнтованої стилістики (І.В. Арнольд [7], В.П. Григор’єв [80; 81], В.А. Кухаренко [156], А.М. Науменко [204], В.А. Пищальникова [223-225], Л.С. Піхтовнікова [226-227], О.Г. Ревзіна [242-244], О.О. Семенець [285], Ch. Küper [433], G. Lerchner [437-438], M. Reich-Ranicki [456], W. Seghebrecht [476], B. Spillner [484] та ін.).
Інтеграція двох провідних напрямів сучасного мовознавства сприяє взаємозбагаченню стилістики й дискурс-аналізу. Особливої значущості в цьому відношенні набуває проблема вербальної діяльності в різних етнолінгвокультурних спільнотах, соціальних групах і професійних стратах (А.П. Мартинюк [192], Р.Є. Пилипенко [222], С.І. Потапенко [233], К.С. Серажим [287], А.В. Скрипник [290], О.В. Харченко [338], Є.І. Шейгал [358] та ін.). Не є виключенням із цієї системи й дискурс німецького романтизму, або німецький романтичний дискурс (НРД).
Упродовж багатьох десятиліть НРД був і залишається однією з найбільш привабливих філологічних проблем. Він неодноразово ставав предметом історико-літературних, літературознавчих і соціологічних досліджень (Н.Я. Берковський [30], В.Д. Демченко [88], Б.Г. Реізов [245; 246], Д.Л. Чавчанідзе [344], A. von Bormann [387], G. Busse [390], H. Prang [454], H. Schanze [470], O. Hestermann [427] та ін.). Розглядався він і як міждисциплінарний феномен (O.F. Best / H.J. Schmidt [383], K. Brinkmann [389], M. Reich-Ranicki [456], W. Seghebrecht [476]). Предметом наукового пошуку ставали найбільш популярні романтичні теми й мотиви: „кохання” (P. Kluckhohn [430], W. Hinderer / A. v. Bormann [428]), „природа” (A. Goodbody [416], E. Frenzel [414]), „смерть” (E. Volkmer-Burwitz [489]), „меланхолійність” (W. Nesbeda [447]), хронотоп (Ф.П. Федоров [325]) тощо. Не цуралася філологічна думка й лінгвопоетики „романтичного мовлення” зокрема, образності романтичних творів прозового (H. Hillmann [427]) і драматичного (О.В. Карельський [127]) форматів, окремих теоретичних аспектів символізації (B.A. Sǿrensen [482]), лінгвальних особливостей філософських творів Новаліса і Ф. Шлегеля (О. Вайнштейн [50]), специфіки мовленнєвого стилю раннього романтизму (J. Petrich [450]) тощо.
Незважаючи на численні, здебільшого літературознавчі, розвідки щодо природи і функцій цього складного явища в етнокультурному просторі Німеччини кінця ХVIII першої половини XIX ст., так і невирішеним залишилося широке коло важливих системологічних проблем. Не з’ясованими є також його лінгвістично релевантні властивості лінгвостилістичний профіль і специфіка вербального аранжування романтичної моделі світу, які, власне, й визначають дискурсивний простір німецького романтизму. Сталося це, насамперед, через те, що увага науковців концентрувалася здебільшого на верхній частині айсбергу, в результаті чого філологічний аналіз було зосереджено переважно на атомарних параметрах НРД як типу культури, а питання про його сутність як феномену соціокультурного порядку взагалі залишилося поза розглядом.
Вивчення НРД під таким кутом зору торкається й проблеми дискурсу в цілому, межі, структура і категорії якого ще не до кінця з’ясовані. Неповною залишається й номенклатура виокремлюваних дискурсів, а ті його типи, що вже увійшли до скарбниці мовознавства, не можуть вважатися задовільно описаними з позицій їх лінгвостилістичного субстрату та лінгвопоетичної організації. Когнітивно-комунікативний підхід до феномену НРД” дозволяє з’ясувати глибинні механізми його конституювання, говорити про існування в ньому системи стильових домінант, які визначають його соціокультурний профіль.
Актуальність роботи зумовлена загальною тенденцією гуманітарної парадигми знання до вивчення когнітивних і комунікативних засад дискурсивної діяльності людини. Включення НРД до наукового обігу та вивчення його лінгвостилістичної специфіки становить собою новий ракурс цієї проблеми. По-перше, ґрунтуючись на чітко визначених прийомах, засобах і принципах, стильова система НРД сприяла подальшій розбудові традицій і естетики художнього мовлення, що має чинність і для німецькомовних авторів сьогодення. По-друге, воно уможливлює осмислення того впливу, що НРД здійснив на комунікативну культуру всієї післяромантичної доби, в т.ч. й сучасного інформаційного суспільства, ставши міцною платформою для розвитку нових типів і видів дискурсу. По-третє, розв’язання наукової проблеми, яку становить собою НРД, сприятиме поглибленню знань і уявлень мовознавства не тільки щодо природи, системи й типології дискурсів, але й щодо генезису та еволюції функціональних стилів.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами і темами. Дисертація виконана в рамках міжкафедральної наукової теми факультету іноземної філології Запорізького національного університету Когнітивно-дискурсивні аспекти функціонування мовних одиниць”, затвердженої Міністерством науки і освіти України (код державної реєстрації 0103U002181).
Мета дослідження полягає у вивченні лінгвостилістичного профілю німецького романтичного дискурсу, що конституюється у вигляді системи стильових домінант ізоморфних стильових ознак.
Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання таких завдань:
• визначити роль і місце НРД у соціокультурному просторі Німеччини кінця XVIII початку ХІХ ст.;
• уточнити лінгвістично релевантні параметри НРД у контексті функціонально-стильової проблематики мовознавства;
• встановити домінантні стильові ознаки НРД і описати механізм їх когнітивно-комунікативного взаємозв’язку;
• проаналізувати шляхи і способи дискурсивної реалізації стильових домінант НРД як чинників його внутрішньої організації;
• виявити домінантні для НРД стилістичні прийоми, висвітлити їх витоки, особливості функціонування та можливості конвергентної взаємодії.
Об’єктом дослідження є німецький романтичний дискурс, який конституюється у сфері буттєвої комунікації в Німеччині кінця XVIII першої половини ХІХ.
Предмет дослідження становлять домінантні стильові ознаки німецького романтичного дискурсу та засоби їх мовної об’єктивації.
Матеріалом дослідження слугували понад 1000 текстів (поетичних, прозових, філософських) німецького романтизму, авторами яких є найвідоміші представники його різних періодів A. von Arnim, C. Brentano, A. von Chamisso, J. von Eichendorff, F. de la Motte Fouqué, H. Heine, Е.Т.А. Hoffmann, H. von Kleist, O. von Loeben, Novalis, А. Schlegel, F. Schlegel, L. Tieck, L. Uhland та ін. В роботі використано тексти, зафіксовані як на паперових, так і на електронних носіях (Digitale Bibliothek Deutsche Literatur von Lessing bis Kafka”). Загальний обсяг обробленого матеріалу складає понад 5000 сторінок.
Методологія й методи дослідження. Методологічною основою роботи є антропоцентрична когнітивно-дискурсивна парадигма лінгвістики, теорія функціоналізму та теорія функціональних стилів, що припускають розгляд мовної комунікації в єдності її процесуального та результуючого начал як активного, цілеспрямованого й мотивованого явища, що розгортається в широкому соціокультурному контексті. Вибір методів дослідження зумовлено метою та завданнями роботи. Основними серед них є дискурсивний, дескриптивний і системно-функціональний, які дозволяють визначити й систематизувати стильові домінанти НРД. Крім того, в роботі використовувалися процедури формально-логічного, синтагматичного, контекстуального і лексикографічного опису, прийоми лінгвістичного спостереження, класифікації та таксономізації, а також елементи кількісних підрахунків і комп’ютерної обробки текстів. За їхньою допомогою виявлялися, аналізувалися й описувалися риси, ознаки і властивості стильової своєрідності НРД.
Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній вперше у вітчизняній лінгвістиці: визначено місце і роль романтичного дискурсу в соціокультурному просторі Німеччини ХVIII XIX ст. і описані закономірності його конституювання на рівні структурно-композиційної організації і вербального аранжування; доведено об’єктивність існування єдиного романтичного стилю шляхом встановлення інваріантних стильових ознак функціонально-семантичних маркерів НРД, відмінних від маркерів інших дискурсів; обґрунтовано когнітивно-семантичні витоки романтичного стилю, що базуються на романтичній художній моделі світу, зумовленій інваріантним ставленням суб’єктів НРД до дійсності та їхнім спільним комунікативним модусом. Разом з тим інновативними моментами роботи є з’ясування специфіки функціонування в НРД домінантних стилістичних прийомів, аналіз їх когнітивних витоків, а також особливостей конвергентної взаємодії різнорівневих стилістичних засобів.
Наукова новизна одержаних результатів може бути узагальнена в наступних положеннях, що виносяться на захист:
1. Німецький романтичний дискурс це об’єктивований специфічними мовними формами функціонально-смисловий континуум, заданий тим модусом (режимом) спілкування, який мав місце в романтичному культурному середовищі Німеччини кінця XVIII першої половини ХІХ ст., і який характеризується системою стильових ознак, повторюваних у n-множині різножанрових текстів.
2. Стиль НРД конституюється низкою інваріантних домінантних ознак, що витікають із схожих настанов романтичних авторів суб’єктів НРД. Він є мовленнєвою нормою, що постає у вигляді системного конструкту набору декількох домінантних смислів, який програмує вибір, трансформацію і способи комбінування між собою відповідних вербальних засобів для відображення пересічної романтичної моделі світу.
3. Стильовими домінантами НРД є закріплені в романтичному типі свідомості й об’єктивовані мовою психокогнітивні патерни, які втілюють типово романтичні принципи ставлення до дійсності. Позначаючи відношення між структурою романтичної свідомості та романтичною мовною картиною світу, що знаходить свою маніфестацію в НРД, вони є дистинктивними ознаками цього дискурсу.
4. Основними домінантними стильовими ознаками НРД є абсолютна еготивність, амбівалентність і абстрактність, а також їх відповідники на композиційному рівні фрагментарність і дистаксія. Вся система стильових домінант знаходить свою мовну об’єктивацію в широкому спектрі стилістичних (мовних і композиційних) засобів і підпорядковується єдиному когнітивно-дискурсивному алгоритму інтегральному принципу романтичної невизначеності, зумовленому категоричним неприйняттям романтиками реальної дійсності.
5. Абсолютна еготивність знаходить свій прояв у підвищеному потязі суб’єктів НРД до використання синкретичних жанрів, перформативних мовленнєвих форм, зокрема логодабарії й ономантії, а також прийомів „поетики дзеркального відображення”. Амбівалентність проявляється на композиційному рівні у вигляді фрагментарності та дистаксії, а на лексико-семантичному в зображенні невизначених станів суб’єктів і об’єктів романтичного світу шляхом активного використання ірреальних порівняльних конструкцій і різних видів оксюморону. До мовних проявів абстрактності належить стилістично зумовлене використання абстрактних іменників, нульового артикля, загальних і „блідих” епітетів, а також асистемна транспозиція дієслів, плюралізація імен із категорії singularia tantum і абстрагізація компонентів метафори. При цьому зоною перетину і взаємодії всіх цих стилістичних засобів у НРД є мовна гра.
6. Основна функція синестезії як домінантного стилістичного прийому в НРД полягає у приверненні та скеровуванні уваги адресата шляхом створення нових, оригінальних зв’язків між словами й образами з метою його повного занурення в романтичний світ. Використання цієї стилістичної фігури зумовлене нехтуванням романтиками усталеними нормами і традиційними мовними формами, що відображає їх потяг до „універсального мистецького синтезу”, який має наближати до ідеалу.
7. Телеологічність романтичного стилю призводить до ізоморфізму та ізофункціональності всієї системи НРД. Найбільш чітко ці принципи проявляються в такому д

Список літератури

Загальні висновки

Дослідження феномену німецький романтичний дискурс” (НРД) стимулюва­лося усвідомленням того факту, що, попри наявність численних праць, присвяче­них проблематиці німецького романтизму, його сутність так і не знайшла свого за­довільного висвітлення в наукових розвідках лінгвістичного спрямування. Необ­хідність системного дослідження НРД із позицій новітніх надбань мовознавства зумовило його розгляд у діалектичній трихотомії ‘модус стиль середовище спілкування’. Саме ці основні фактори конституюють НРД і задають його профіль, однак диференційною його ознакою є комунікативний модус, який визначає всі інші параметри, оскільки детермінується типом соціальної активності авторів суб’єктів НРД.
Основний підхід до вивчення НРД ґрунтується на засадах того, що в його межах існує єдиний романтичний стиль мовленнєва норма, чинна для певної множини текстів і зумовлена низкою інваріантних домінантних ознак, що витікають із схожих інтенцій романтичних авторів. Ця норма постає у вигляді алгоритму системного конструкту, який становить собою набір декількох домінантних смислів, що програмує вибір, трансформацію і способи комбінування відповідних вербальних засобів фіксації романтичної моделі світу.
Саме ці смисли є стильовими домінантами НРД закріпленими в романтич­ному типі свідомості й об’єктивованими в мові психокогнітивними патернами, які уособлюють типово романтичні принципи ставлення до дійсності та її творчого ос­воєння романтиками. Позначаючи відношення між структурою романтичної свідо­мості та специфічною інтерпретацією семантики узуальних мовних одиниць, сти­льові домінанти є своєрідними когнітивно-семантичними індикаторами цього ди­скурсу, в якому вони виступають у вигляді стильових ознак, прийомів і принципів.
Основними домінантними стильовими ознаками рисами НРД є абсолютна его­тивність, амбівалентність і абстрактність, а також її відповідники на композицій­ному рівні фрагментарність і дистаксія. При цьому вся система стильових домі­нант знаходить свою мовну об’єктивацію в надзвичайно широкому спектрі стиліс­тичних (мовних і композиційних) засобів, підпорядковуючись єдиному алгоритму інтегральному принципу романтичної невизначеності, зумовленому категорич­ним неприйняттям романтиками об’єктивної дійсності.
Абсолютна еготивність зумовлюється діегезисом інтроспективною референ­цією та підвищеною рефлективністю романтичного суб’єкта. Вона проявляється в частотному використанні суб’єктами НРД логодабарії, ономантії, а також прийо­мів „поетики дзеркального відображення” (образів двійників, топосів дзеркала і відлуння, figura etymologica тощо).
Домінантна стильова риса „амбівалентність” виникає внаслідок синтезу абсо­лютної еготивності та підвищеної рефлективності. Вона втілюється на рівні ком­позиції у вигляді фрагментарності та дистаксії, на лексико-семантичному рівні у зображенні амбівалентних станів як суб’єкта, так і об’єкта романтичного худож­нього світу, в явищах амфілогії та амфіболії, а також у різних видах оксюморону, які поєднуються у феномені мовної диспластії. Ефективним стилістичним засобом реалізації амбівалентності в НРД є також ірреальні порівняльні конструкції.
Третя стильова домінанта НРД абстрактність проявляється в референції не до об’єктивного світу, а до ідейного змісту, який екстеріоризується у „квазірельно­сті”, що повністю відповідає романтичному принципу неприйняття об’єктивної дійсності та потягу до розпредмечування як звільнення від скутості матеріальної форми. До мовних проявів абстрактності належить частотне використання таких дієвих стилістичних засобів, як абстрактні іменники, нульовий артикль, плюраліза­ція імен із категорії singularia tantum, транспозиція дієслів. Широко використовую­ться тут також загальні й „бліді” епітети, абстрактні прикметники та їх контаміна­ції, а також явища гіпостазису, морфологічної синтетосемії та абстрагізація компо­нентів метафори.
Всі зазначені стилістичні засоби НРД перетинаються та взаємодіють у кон­тексті мовної гри, що є вербально-креативним процесом. Мовна гра цілком і пов­ністю відповідає спільному ставленню романтиків до світу, зокрема їх пафосу уні­версальної іронії, а також принципам абсолютної еготивності як прояву так звано­го „романтичного магічного ідеалізму”, який полягає в абсолютній свободі мовця від будь-яких умовностей і регламентацій, у відчутному превалюванні в НРД его­тивного модусу, а також у безмежній вірі субєктів НРД у магічну силу їх поетич­ного слова, що є дієвим інструментом суґестивного впливу і творчого оновлення дійсності.
Мовна гра в НРД це насамперед та духовна абсолютна свобода, яка дозволяє відволікти погляд від речі та звернути його на сам знак, на мову як на „живу суб­станцію. Словесні пошуки романтиків сягають такого рівня лудичної майстерно­сті, при якому виникає ефект „самогри враження, що не стільки автор грає сло­вами, скільки самі слова як гетерогенні сутності, опинившись у єдиному часопро­сторі та темпоритмі художнього цілого, співвідносяться (грають) одне з одним у гомогенному ігровому полі, відображаючись одне в одному. Таке відображення є своєрідним енергетичним сплеском”, якому на рівні автора (в момент створення мовної гри) і адресата (в момент розуміння ігреми) відповідає вивільнення інтелек­туальної та емоційної енергії. Мовна гра в НРД це той граничний феномен, у якому стикаються, переходячи один в одне, суб’єкт і об’єкт, свідомість і реаль­ність, дух і матерія, динаміка і статика, індивідуальне і колективне.
На рівні так званої „стилістики від автора” лудична функція пов’язана із праг­ненням романтиків із бажанням самоствердитися посеред безґрунтовності буття, втекти від похмурості та бруду суєтного світу реальності в поетичний світ ідеалу. Водночас у площині „стилістики від реципієнта” ця функція проявляється у спробі романтиків, розважаючись (граючи словами) і розважаючи, якомога більше долу­чити адресата до процесу творення альтернативного світу, до гостроти свого інте­лекту, до глибин своєї душі.
Схожу функцію виконує й романтична синестезія „візитна картка” НРД, у якій немов у краплині води відображається вся система його стильових домінант. Основна функція цього стилістичного прийому полягає у приверненні та скерову­ванні уваги адресата через створення нових, оригінальних зв’язків між словами й перцептами, його повне занурення в ідеальний (романтичний) світ, залучення до акту співтворчості, яке дозволяє адресату відчути свою власну ідентичність, збаг­нути свою особистість як певну цілісність. Водночас ця стилістична фігура є про­явом романтичного потягу до ідеалу, до „універсального мистецького синтезу”, до нехтування усталеними нормами, традиційними формами та чіткими дефініціями.
Ключ до розкриття таємниці романтичної синестезії криється в самому харак­тері мовних знаків: компоненти більшості синестетичних структур НРД виявляють етимологічну спорідненість і, перебуваючи у відношеннях взаємної семантичної атракції, знаходять одне одного в бурхливій мовній стихії. Тим самим автор-су­б’єкт і адресат-об’єкт НРД знову ж таки підпадають під „магічний” вплив стихії мови, яка є для романтиків втіленням справжнього, вічно творимого буття.
Органічний характер романтичної” мови об’єктивується і в такому стиліс­тичному прийомі, як символізація. Саме в ньому найбільш яскраво проявляється принцип ізоморфізму та ізофункціональності всієї стильової системи НРД. Так, глибинний смисл провідного для НРД символу „blaue Blume викриває себе через експліцитні та імпліцитні семантичні ознаки, які супроводжують її значення, взає­модіють одне з одним, випливають із історичної пам’яті слів і архетипних концеп­тів. Його змістова структура є в цілому ізоморфною як своїй власній морфемній структурі, так і структурі всієї стильової моделі романтизму.
Унаслідок ущільнення інформації концептосимволи здатні нести конденсо­вану інформацію про стильову систему дискурсу в цілому. Утворюючи систему домінантних стильових ознак, вони виступають у НРД як його мікроструктурні стильові елементи, що перебувають у відношеннях ізоморфізму та ізофункціональ­ності до цієї системи як макроструктури і репрезентують її як єдине ціле. Символи НРД характеризується універсальністю і не належать до одного синхронічного культурного зрізу, а пронизують його по вертикалі, виходячи із минулого та йдучи в майбутнє. Занурюючи кожне явище до стихії першоджерел, вони разом із інши­ми засобами сприяють створенню цілісної романтичної моделі світу.
Мовна картина світу в НРД найбільш виразно об’єктивується завдяки широ­ким можливостям конвергентного використання стильових фігур. Виконуючи в НРД аналогічні чи схожі функції, стилістичні засоби різних мовних рівнів і стиліс­тичні прийоми вступають у відношення конвергентної взаємодії, взаємопосилення. Ефект такої синергії виявляється надсумарним, значно більшим від простої су­ми виразних можливостей окремо взятих засобів, що є наслідком цілісної природи романтичного дискурсу як складного когнітивно-комунікативного феномену, зумовленою відповідним мовленнєвим модусом його антропоцентру.
Хоча розглянуті стильові домінанти та засоби їх реалізації в НРД і є визна­чальними, однак вони не вичерпують всього розмаїття окресленої проблематики. Можливим є, наприклад, застосування комплексної методики, побудованої на ґру­нті синергетики, шляхом поєднання релевантних методів і прийомів традиційної лінгвістики (фоностилістики, лексичної семантики, функціональної граматики, се­мантичного синтаксису тощо) та семіотичного підходу, логічного аналізу мови, що сприятиме узагальненню й систематизації знань як про НРД, так і про інші типи буттєвих дискурсів.
Не менш перспективним у цьому відношенні є також всебічне вивчення кон­цептуальних цінностей як НРД, так і інших типів буттєвого дискурсу культурних домінант, концептів та їх конфігурацій, оскільки, задаючи фактуру дискурсивного цілого, вони дозволяють отримати переконливі дані про когнітивні витоки не тіль­ки окремих лінгвоспецифічних ділянок, але й усього лінгвоментального надбання людства. Привабливі перспективи в цьому плані відкриває також міжмовне, між­дискурсивне і міжсеміотичне зіставлення як найбільш ефективний спосіб вивчення національно-культурної своєрідності життєвого світу людини.

список
використаних джерел

1. Аверинцев С.С. Поэзия Клеменса Брентано // Брентано К. Избранное / Сост. Аверинцев С.С. М.: Радуга, 1985. 576 с. (на нем. языке).
2. Азнаурова Э.С. Прагматика текстов различных функциональных стилей и его свертывания в аннотацию на языке оригинала // Ин. яз. в высш. шк. М.: Наука, 1987. С. 151-167.
3. Алефиренко Н.Ф. Спорные проблемы семантики. - М.: Гнозис, 2005. - 326 с
4. Апель К.-О. Трансцендентально-герменевтическое понятие языка // Вопросы философии. 1997. № 1. С. 76-92.
5. Апресян Ю.Д. Лексическая семантика. Синонимические средства языка. М.: Наука, 1974. 272 с.
6. Апресян Ю.Д. Образ человека по данным языка // Ю.Д. Апресян. Избранные труды. Т.2. М.: Наука, 1995. С. 348-388.
7. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (Стилистика деко­дирования). М.: Просвещение, 1990. 300 с.
8. Арутюнова Н.Д. Метафора и дискурс // Теория метафоры. М.: Прогресс-Академия. 1990. С. 5-32.
9. Арутюнова Н.Д. Языковая метафора (синтаксис и лексика) // Лингвистика и поэтика / Отв. ред. В.П. Григорьев. М.: Наука, 1999. 162 c.
10. Арутюнова Н.Д. Язык и мир человека. 2-е изд., испр. М.: Школа „Языки русской культуры, 1999. 896 с.
11. Атрошенко Г.І. Лінгвостилістика української поезії для дітей: Автореф. дис. канд. філол. наук 10. 02. 01. / Запорізький нац. ун-т, 2005. 24 с.
12. Бабушкин А.П. Типы концептов в лексико-фразеологической семантике. Во­ронеж: Изд-во Воронежского ун-та, 1996. 106 с.
13. Баксанский О.Е., Кучер Е.Н. Современный когнитивный поход к категории „образ мира” // Вопросы философии. 2002. № 4. С. 52-69.
14. Балли Ш. Общая лингвистика и вопросы французского языка. М.: Наука, 1955. 416 с.
15. Барт Р. Лингвистика текста // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. VIII. Лингвистика текста. М.: Прогресс, 1978. С. 442-449.
16. Барт Р. Текстовой анализ // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. IX. Лингвостилистика. М.: Прогресс, 1980. С. 307-313.
17. Барт Р. Семиотика. Поэтика. Избранные работы. М.: Наука, 1989. 561 с.
18. Бахтин М.М. Вопросы литературы и эстетики. Исследования разных лет. М.: Худож. литература, 1975. 504 с.
19. Бахтін М.М. Проблема тексту у лінгвістиці, філології та інших гуманітарних науках // Антологія світової літературно-критичної думки. Львів: Літопис, 1996. С. 5-176.
20. Бацевич Ф.С. Нариси з комунікативної лінгвістики. Львів: Вид. центр ЛНУ ім. І. Франка, 2003. 281 с.
21. Безугла Л.Р. Непрямий дискурс: визначення та організація // Вісник КНЛУ, 2004. № 7, Т. 2. С. 66-72.
22. Безуглая Л.Р. Иронические речевые акты в немецком диалогическом дискурсе // Вісник Харківського національного ун-ту. 2006. № 741. С. 64-68.
23. Бєлєхова Л.І. Словесний образ в американській поезії: лінгвокогнітивний аспект. М.: ООО „Звездопад”, 2004. 376 с.
24. Белова А.Д. Мовні картини світу: принципи утворення та складові // Основи се­мантики слова, речения, тексту. К.: Київський нац. ун-т. ім. Тараса Шевченка, 2002. С. 21-25.
25. Белова А.Д. Языковые картины в рамках когнитивно-дискурсивной парадигмы // Культура народов Причерноморья. 2002. № 29. С. 17-23.
26. Бєлова А.Д. Лінгвістичні перспективи і прогнози у ХХІ столітті // Лінгвістика ХХІ ст.: Нові дослідження і перспективи. К.: Логос, 2006. № 1. С. 22-32.
27. Белый А. Символизм как миропонимание. М.: Худож. лит-ра, 1994. 184 с.
28. Белый А. Пушкин, Тютчев и Баратынский в зрительном восприятии природы. СПб.: Азбука-классика, 2001. 327 с.
29. Бенвенист Э. Общая лингвистика / Пер. с фр. М.: Прогресс, 1974. 447 с.
30. Берковский Н.Я. Романтизм в Германии. СПб.: Азбука-классика, 2001. 512 с.
31. Бессонова О.Л. Оценочные существительные в когнитивном аспекте // Вісник Харк. нац. ун-ту. ім. В.Н. Каразіна, 2000. № 500. С. 79-84.
32. Бехта І.А. Дискурс у світлі когнітивно-дискурсивної парадигми // Нова філоло­гія. Запоріжжя: ЗДУ, 2003. № 1 (16). С. 12-22.
33. Бехта І.А. Дискурс наратора в англомовній прозі. К.: Грамота, 2004. 276 с.
34. Бирюков Б.В., Геллер Е.С. Кибернетика в гуманитарных науках. М.: Наука, 1973. 174 с.
35. Бисималиева М.К. О понятиях „текст” и „дискурс” // Филологические науки. 1999. № 2. С. 78-85.
36. Богатырева Н.А., Ноздрина Л.А. Стилистика современного немецкого языка = Stilistik der deutschen Sprache. М.: ИЦ „Академия, 2005. 336 с.
37. Богданов В.В. Текст и текстовое сообщение. СПб.: СПбУ, 1993. 67 с.
38. Болотнова Н.С. Художественный текст в коммуникативном аспекте и комп­лексный анализ единиц лексического уровня. Томск: ТомГУ, 1992. 273 с.
39. Болотнова Н.С. Лексическая структура художественного текста в ассоциа­тивном аспекте. Томск: Изд-во Том. пед. ин-та, 1994. 200 с.
40. Болотнова Н.С. Об изучении ассоциативно-смысловых полей слов в художе­ственном тексте // Русистика: Лингвистическая парадигма конца XX века / Сб. статей в честь профессора С.Г. Ильенко. СПб., 1998. С. 242-247.
41. Бондаренко Є.В. Картина світу і дискурс: реалізація дуальної природи людини // Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен. Колективна монографія / Під загальн. ред. Шевченко І.С. Харків: Константа, 2005. С. 36-65.
42. Борухов Б.Л. „Зеркальная” метафора в истории культуры // Логический анализ языка. Культурные концепты. М.: Наука, 1991. С. 109-117.
43. Брандес М.П. Стилистика немецкого языка. М.: Высш. школа, 1983. 375 с.
44. Брандес М.П. Стилистика текста. Теоретический курс. М.: Прогресс-Традиция, 2004. 416 с.
45. Брутян Г.А. Язык и картина мира // НДВШ. Филос. науки. 1973. № 1. С.
46. Бук С.Н. 3000 найчастотніших слів наукового стилю сучасної української мови. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2006. 192 с.
47. Бук С.Н. 3000 найчастотніших слів розмовно-побутового стилю сучасної української мови. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2006. 180 с.
48. Бурбело В.Б. Художній дискурс в історії французької мови та культури 9-18 ст. Автореф. дис ... д-ра філол. наук: 10.02.05 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 1999. 36 с.
49. Бутакова Л.О. Авторское сознание в поэзии и прозе: когнитивное моделирова­ние. Барнаул: Изд-во Алтайского ун-та, 2001. 237 с.
50. Вайнштейн О. Язык романтической мысли (О философском стиле Новалиса и Ф. Шлегеля). М.: Наука, 1997. 80 с.
51. Варинська А. Ключові слова як домінуючі категорії образу автора // Наук. записки Вінницького держ. ун-ту ім. Михайла Коцюбинського / Зб. наук. праць. Серія: Філологія. Вип. 3. Вінниця: ВДПУ, 2001. С. 230-233.
52. Виноградов В.В. О языке художественной литературы. М.: Гослитиздат, 1959. 256 с.
53. Виноградов В.В. Проблема авторства и теория стилей. М.: Гослитиздат, 1961. 272 с.
54. Виноградов В.В. Стилистика. Теория поэтической речи. Поэтика. М.: Наука, 1963. 256 c.
55. Виноградов В.В. О теории художественной речи. М.: Высш. школа, 1971. 240 с.
56. Вітгенштайн Л. Tractatus Logico-Philosophicus; Логіко-філософські досліджен­ня. К.: Основи, 1995. 311 с.
57. Вольф Е.М. Метафора и оценка // Метафора в языке и тексте. М.: Наука, 1988. С. 53-78.
58. Воркачев С.Г. Сопоставительная этносемантика телеономных концептов „любовь” и „счастье” (русско-английские параллели). Волгоград: Перемена, 2003. 164 с.
59. Воропай Т.С. В поисках себя. Идентичность в дискурсе. Харьков: ХДПУ, 1999. 418 с.
60. Выготский Л.С. Психология искуства. М.: Наука, 1968. 576 с.
61. Гак В.Г. Языковые преобразования. М.: Школа „Языки русской культуры”, 1998. 768 с.
62. Галди Л. О стилевом единстве романтической поэзии романских стран // Евро­пейский романтизм. М.: Наука, 1973. С. 111-154.
63. Галеев Б.М. Содружество чувств и синтез искусства. М.: Искусство, 1982. 164 с.
64. Галеев Б.М. Человек. Искусство. Техника. Казань: КазГУ, 1987. 198 с.
65. Галеев Б.М. Проблема синестезии в эстетике // Современный Лакоон: эстетические проблемы синестезии. М.: Высш. школа, 1992. С. 5-9.
66. Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. М.: Наука, 1981. 140 с.
67. Гаспаров М.Л. Владимир Маяковский // Очерки истории языка русской поэзии XX века: Опыты описания идиостилей. М.: Наследие, 1995. С. 363-395.
68. Гаспаров Б.М. Язык, память, образ. Лингвистика языкового существования. М.: Новое литературное обозрение, 1996. 352 с.
69. Гачев Г. Национальные образы мира. М.: Наука, 1995. 325 с.
70. Гегель Г.В. Эстетика. В 4-х т. Т. 3. Система отдельных искусств. М.: Искусство, 1971. 621 с.
71. Гей Н.К. Художественность литературы. Поэтика. Стиль. М.: Наука, 1975. 471 с.
72. Гей Н.К. Некоторые неизученные аспекты стиля // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения / Ред. кол. Н.К. Гей, А.С. Мясников и др. М.: Наука, 1982. С. 419-437.
73. Гетман И.М. Лексико-семантические средства создания амбивалентности (на материале английского языка). Автореф. дис. канд. филол. н.: 10.02.04. М., 1975. 23 с.
74. Гинзбург Л. О лирике. Л.: Наука, 1974. 128 с.
75. Голуб И.Б. Стилистика современного русского языка (Лексика. Фоника). М.: Высш. школа, 1976. 208 с.
76. Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу. К.: Логос, 2004. 284 с.
77. Гончаренко С.Ф. Стилистический анализ испанского стихотворного текста. М.: Высш. школа, 1988. 156 с.
78. Григорук С.И. Концепт синего цвета в поэзии Георгия Иванова // Культура народов Причерноморья. 2002. № 44. С. 125-129.
79. Григорьев В.П. Поэтика слова. М.: Наука, 1979. 280 с.
80. Григорьев В.П. Грамматика идиостиля. М.: Наука, 1983. 267 с.
81. Григорьев В.П. Самовитое слово и его словарное представление // Известия АН СССР. Серия лит. и яз. Т. 53. 1994. С. 69-73.
82. Григорян А.П. Проблемы художественного стиля. Автореф. дис. ... д-ра филол. наук: 10.02.04 / Ереванский гос. ун-т. Ереван, 1969. 38 с.
83. Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. М.: Наука, 1984. 576 с.
84. Гуревич А.Я. Категории средневековой культуры. М.: Искусство, 1984. 350 с.
85. Гуссерль Э. Логические исследования. Пролегомены в чистой логике. Ч. 1. К.: Вентури, 1995. с.
86. Данилко М.И. Композиционно-речевые средства создания абсолютной антропо­центричности художественного текста. Автореф. дис. канд. филол. наук /10.20.04. Одесса, 1987. 19 с.
87. Дейк Т.А., ван. Язык. Познание. Коммуникация. М.: Прогресс, 1989. 312 с.
88. Демченко В.Д. Проблемы немецкой литературной критики XVIII века и Шекспир. Днепропетровск: ДГУ, 1984. 289 с.
89. Демьянков М.Д. Когнитивное моделирование при интерпретации художествен­ного текста // Когнитивные аспекты лексики. М.: Наука, 1991. С. 32-45.
90. Демьянков В.З. Англо-русские термины по прикладной лингвистике и автоматической переработке текста // Тетради новых терминов. Т. 39, № 2: Методы анализа текста. М.: Всесоюзн. центр переводов, 1982. С. 35-42.
91. Дискурс іноземномовної комунікації. Колективна монографія / Заг. ред. К.Я. Кусько. Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2001. 495 с.
92. Дискурс як когнітивно-комунікативний феномен. Колективна монографія / Під загальн. ред. І.С. Шевченко Харків: Константа, 2005. 356 с.
93. Дмитриева О.А. Культурно-языковые характеристики пословиц и афоризмов (на материале французского и русского языков): Автореф. дис. канд. филол. наук /10.02.19. Волгоград, 1997. 16 с.
94. Добродомов И.Г. Еще раз об исторической памяти в языке // Вопросы языкознания. 2002. № 2. С. 103-108.
95. Долинин К.А. Интерпретация текста. М.: Наука, 1985. 196 с.
96. Долинин К.А. Стилистика французского языка. М.: Просвещение, 1987. 335 с.
97. Донец П.Н. Основы общей теории межкультурной коммуникации: научный статус, понятийный аппарат, языковой и неязыковой аспекты, вопросы этики и дидактики. Харьков: Штрих, 2001. 384 с.
98. Донецких Л.И. Эстетические функции слова. Кишинев: Штиинца, 1982. 178 с.
99. Донецких Л.И. Слово и мысль в художественном тексте. Кишинев: Штиинца, 1990. 212 с.
100. Дорфман Я.Г., Сергеев В.М. Морфогенез и скрытая смысловая структура текста // Вопросы кибернетики. 1983. № 1. С. 137-147.
101. Душков Б.А. Психосоциология менталитета и нооменталитета. Екатеринбург: Деловая книга, 2002. 448 с.
102. Дымарский М.Я. Текст дискурс художественный текст // Текст как объект многоаспектного исследования. Ставрополь: СтавГУ, 1998. С. 32-66.
103. Єрмоленко А.М. Комунікативна практична філософія. К.: Лібра, 1999. 488 с.
104. Єрмоленко С.Я. Нариси з української словесності (стилістика та культура мови). К.: Довіра, 1999. с. 304.
105. Єфименко В.А. Дискурсивна характеристика потоку свідомості в англійській мові: Автореф. дис ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 1997. 16 с.
106. Жайворонок В.В. Етнолінгвістика в колі суміжних наук // Мовознавство. 2004. № 5-6. С. 23-32.
107. Жирмунский В.М. О поэзии классической и романтической // Поэтика русской поэзии. СПб.: Азбука-классика, 2001. С. 356-365.
108. Жуковець Г.Л. Лінгвориторичні особливості сучасного лейбористського дискурсу Великої Британії: Автореф. дис ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський нац. ун-т ім. Т. Шевченка, 2002. 20 с.
109. Загнітко А. Лінгвістика тексту: Теорія і практикум. Науково-навчальний посібник. &nda