СТРОКИ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ: ПОНЯТТЯ, КЛАСИФІКАЦІЯ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНЕ ПРИЗНАЧЕННЯ

Короткий опис

ЗМІСТ
ВСТУП.....................................................................................................3
РОЗДІЛ 1
Поняття, види та функціональне призначення процесуальних стро-ків................................................................................................................11
1.1 Час у кримінальному процесі (постановка пробле-ми)..............11
1.2 Поняття, функціональне призначення кримінально-процесуальних строків та їх класифіка-ція....................................................................................22
РОЗДІЛ 2
Принцип швидкості кримінального судочинства і строки, що його забезпечують........................................................................................... 50
2.1 Поняття і значення принципу швидкос-ті........................................….50
2.2 Строки, спрямовані на забезпечення швидкого розкриття і розслі-дування злочинів і розгляд кримінальних справ у су-ді...............................………72
2.2.1 Строки, які забезпечують оперативність реагування суду, проку-рора, слідчого, органів дізнання на заяви та повідомлення про вчинені або підготовлювані злочи-ни.....................................................................................………….72
2.2.2 Строки, що забезпечують швидкість провадження досудового роз- слідуван-ня.........................................................................................................…80
2.2.3 Строки, що забезпечують швидкість розгляду кримінальної спра-ви по суті....................................................................................................................101
2.3 Диференціація проваджень по кримінальних справах як один із засобів прискорення проце-су.............................................................................…..113
РОЗДІЛ 3
Строки, які гарантують захист прав і законних інтересів учасни-ків процесу..........................................................................................……..134
3.1Строки, які гарантують недоторканність осо-би....................................134
3.2 Ознайомлення учасників процесу з матеріалами закінченої розслі-ду- ванням кримінальної справи (шляхи вирішення пробле-ми)..............................157
ВИСНОВКИ.............................................................................................171
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................ 175
ДОДАТКИ................................................................................................202
ВСТУП
Актуальність теми дослідження. Конституція України ( ст. 3 ) прого-лосила, що людина, її життя, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю [1]. В умовах побудови правової держави пріоритетним напрямком діяльності правоохоронних та судових органів є захист прав і законних інтересів особи. У зв'язку з цим по-стає необхідність ревізії фундаментальних положень кримінального процесу. Для потерпілого, цивільного позивача та в їх особі усього суспільства велике значення має, наскільки швидко органами досудового розслідування і судом буде розкрито злочин, встановлені та піддані справедливому покаранню особи, які його вчинили, а, отже, й поновленні порушені протиправними дія-ми обвинуваченого їх права та законні інтереси. У той же час підозрюваний, обвинувачений, підсудний зацікавлені у тому, щоб обмеження їх прав та сво-бод заходами процесуального примусу було якнайменш тривалими і якнай-менш довго вони б перебували у стані невизначеності. Отже, швидкість кри-мінального судочинства повинна розглядатися не лише як завдання процесу, яке закріплене в ст. 2 Кримінально-процесуального кодексу України (далі КПК України), а й як його принцип [2].
Вимога швидкості тісно пов'язана з принципом всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин справи, оскільки тільки в результаті своєчасно проведених оперативно-розшукових та слідчих дій можна виявити і закріпити докази, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Цілком зрозуміло, що швидкість процесу не завжди спричиняє змен-шення його вартості, але при економії часу, який витрачається на розсліду-вання та розгляд справи, у кінцевому підсумку відбувається економія дер-жавних ресурсів, які виділяються для цього роду діяльності, а значить, раціонально використовуються кошти платників податків, що в умовах пере-ходу України до ринкової економіки має суттєве значення.
Дійовими засобами, за допомогою яких можна досягти прискорення судочинства, є встановлені у нормативних актах і актах правозастосувача оптимальні процесуальні строки, а також використання диференційованих залежно від ступеню суспільної небезпеки, очевидності та методики роз-слідування окремих категорій злочинів процесуальних форм провадження по справі.
Незважаючи на те, що в юридичній літературі майже неможливо знайти роботи, автори яких не торкалися б питань, пов'язаних з криміналь-но-процесуальними строками, виключно даній проблематиці присвячена до-сить незначна кількість досліджень. Серед них слід назвати роботи Л. М. Ва-сильєва, А. П. Гуляєва, В. М. Жуковського, Ю. А. Констанова, О. Р. Михай-ленка, В. Т. Маляренка, В. В. Назарова, П. М. Рабіновича, П. Я. Соко-ла, В. Т. Томіна, Г. В. Юркової, Р. Х. Якупова та деяких інших вчених.
Вибір теми дисертації пов'язаний з необхідністю узагальнити існуючі знання про час у кримінальному судочинстві, швидкість провадження у кри-мінальних справах, природу та функціональне призначення процесуальних строків та визначити основні напрямки удосконалення кримінально-процесуального законодавства в частині встановлення оптимальних строків та можливості впровадження прискорених форм провадження по криміналь-них справах.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисер-тація виконана згідно з планом наукових досліджень кафедри кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого і є складовою частиною цільової комплексної програми «Проблеми вдоскона-лення організації і діяльності суду та правоохоронних органів в умовах фо-рмування соціальної, правової, демократичної держави» (державний номер реєстрації 0186.0.099031).
Мета і задачі дослідження. Основна мета роботи полягає у з'ясуванні сутності принципу швидкості в системі основних засад кримінального судо-чинства, визначенні поняття, видів та функціонального призначення кримі-нально-процесуальних строків і розробці науково-практичних рекомендацій, спрямованих на встановлення строків, які б забезпечили швидкість судочин-ства та гарантували захист прав та законних інтересів учасників процесу.
Для досягнення цієї мети в процесі дослідження ставилися такі основні задачі:
— з'ясувати природу часу у кримінально-процесуальному праві;
— проаналізувати й узагальнити різні точки зору, висловлені в юри-дичній літературі з приводу поняття, класифікації і функціонального при-значення кримінально-процесуальних строків;
— визначити нормативний зміст і значення принципу швидкості в кри-мінальному судочинстві;
— вивчити можливість застосування диференційованих проваджень по кримінальних справах;
— розглянути строки, які забезпечують швидкість процесу та гаранту-ють захист прав учасників процесу і мають найбільший інтерес у теоретич-ному та практичному плані.
Об'єктом дослідження є норми кримінально-процесуального законо-давства, що встановлюють строки окремих стадій процесу, провадження процесуальних дій, обмеження прав підозрюваного, обвинуваченого та під-судного, гарантують реалізацію прав і законних інтересів учасникам про-цесу, а також кримінально-процесуальні інститути, що забезпечують приско-рення судочинства.
Предметом дослідження є процесуальні засоби, які забезпечують оперативність провадження по кримінальних справах та гарантують право учасників процесу вимагати цього від органів дізнання, слідства, прокурора та суду.
Методи дослідження. Методологічну основу дослідження складають діалектичний метод наукового пізнання дійсності, а також окремі наукові ме-тоди: системно-структурний, історичний, порівняльно-правовий, статистич-ний, соціологічний, логіко-юридичний та ін.
Історичний метод використовувався для дослідження генезису ідеї швидкості у кримінальному процесі. При обґрунтуванні тези, що швидкість є принципом кримінального процесу, використовувався системно-структурний метод наукового дослідження, за допомогою якого був встановлений зв'язок даного принципу з іншими фундаментальними положеннями судочинства по кримінальних справах. До порівняльно-правового методу необхідно було звернутися для порівняльного аналізу окремих положень КПК України та кримінально-процесуального законодавства деяких зарубіжних країн з ме-тою визначення оптимальної тривалості існуючих строків та для аргумента-ції необхідності встановлення нових кримінально-процесуальних строків. У роботі використовувалися дані статистики та дані, які були отримані при опитуванні слідчих, прокурорів та суддів.
Теоретична основа дисертації. Сформульовані у дисертації теоретичні висновки та практичні рекомендації ґґрунтуються на наукових працях вітчи-зняних і зарубіжних учених у галузі філософії, загальної теорії права, кримі-нального та кримінально-процесуального права, криміналістики. В аспекті проблеми, що розглядалась, були дослідженні: Статут кримінального судо-чинства Російської імперії, законодавство колишнього Союзу РСР і союзних республік, проекти КПК України та Російської Федерації, нові КПК Казах-стану, Узбекистану, Російської Федерації, кримінально-процесуальне зако-нодавство ФРН, Франції, США, Великої Британії та інших країн світу.
Нормативно-правова основа — Конституція України, міжнародно-правові документи, кримінальне та кримінально-процесуальне законодавст-во, відомчі акти правоохоронних органів, що регламентують діяльність у сфері боротьби зі злочинністю.
Емпіричну базу дослідження склали: результати узагальнення слідчої та судової практики ( за період з 1997 по 2001 р. у Харківському обласному суді було вивчено понад 400 кримінальних справ); дані соціологічних опи-тувань співробітників органів досудового слідства, прокуратури та суду, статистичні дані.
Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в тому, що робота є першим в українській кримінально-процесуальній науці ком-плексним дисертаційним дослідженням часового аспекту діяльності, пов'яза-ної з розслідуванням та судовим розглядом кримінальних справ.
До найбільш істотних результатів, що містять наукову новизну, слід віднести:
— визначення поняття кримінально-процесуального строку, яке вби-рає в себе встановлений законом, підзаконним нормативним актом або рі-шенням уповноваженої на те посадової особи час для виконання суб'єктами кримінально-процесуальних відносин певних процесуальних дій (іноді утри-мання від них) або прийняття процесуальних рішень; з'ясування його гносе-ологічного змісту та правозабезпечуючого аспекту;
— розробку наукової класифікації процесуальних строків; так, залеж-но від прояву часу строки поділяються на строки-моменти та строки-періоди, залежно від способу визначення тривалості строки-періоди поділяються на визначені та невизначені, залежно від можливості продовження або скоро-чення тривалості визначені строки класифікують на абсолютно визначені та відносно визначені, залежно від функціонального призначення процесуальні строки поділяють на строки, які забезпечують швидкість судочинства, стро-ки, що гарантують права та законні інтереси учасників процесу, і строки, які забезпечують прокурорський нагляд за дотриманням законів у криміналь-ному судочинстві; як один із різновидів юридичних фактів строки бувають правотворчі, правозмінюючі та правообмежуючі;
— обґрунтування тези про недопустимість доказів, отриманих поза часовими межами стадій кримінального процесу і з порушенням строків, пе-редбачених для виконання окремих процесуальних дій;
— розробку системи факторів, які впливають на додержання кри-мінально-процесуальних строків;
— пропозицію щодо наукової моделі нормативного змісту принципу швидкості та його конкретного прояву в різних стадіях кримінального про-цесу;
— однією з умов підвищення ефективності регулятивної функції кри-мінально-процесуальних строків є розширення диференційованих про-ваджень по кримінальних справах, у зв'язку з цим підтримуються ідеї про збільшення категорій справ приватного обвинувачення, збереження прото-кольної форми досудової підготовки матеріалів, відродження дізнання як са-мостійної форми досудового розслідування, впровадження скороченого су-дового слідства;
— удосконалення механізму правового регулювання примирливої (відбудовної) форми судочинства, яка дозволяє вирішити конфліктну ситу-ацію, що складається у результаті вчинення злочину між потерпілим і обви-нуваченим, у щонайменш короткі строки;
¬— наведення аргументів про неможливість включення до національно-го законодавства угод про визнання вини та целерантних (від лат. celerantes — швидкий, стрімкий) угод, як засобів прискорення процедури прийняття судового рішення у справі, і висловлення пропозицій щодо прискорення кримінального процесу, суть яких полягає у закріпленні в кримінальному та кримінально-процесуальному законодавстві України заохочувальних норм, що можуть бути застосовані до підозрюваних, обвинувачених та підсудних у випадках щиросердого визнання своєї вини, допомоги розслідуванню та добровільного відшкодування заподіяної шкоди;
— з огляду на те, що кримінально-процесуальні строки є одним із різ-новидів гарантій здійснення прав і законних інтересів учасників судочинства, пропонується новий порядок ознайомлення обвинуваченого з матеріалами кримінальної справи, який унеможливить порушення права обвинуваченого на захист та забезпечить контроль за якістю проведеного досудового слід-ства і водночас дозволить запобігти зловживанню цим правом з боку обви-нувачених та затягуванню досудового розслідування;
— пропозицію збільшити з урахуванням вимог правозастосовної практики тривалість таких строків, передбачених діючим КПК України: строків вирішення питання про порушення та відмову в порушенні криміна-льної справи, строку розгляду прокурором справи, яка надійшла до нього з обвинувальним висновком і, навпаки, зменшити строк направлення матеріа-лів справи за належністю;
— аргументацію на основі узагальнення слідчої та судової практики необхідності встановлення у КПК України нових строків, а саме: впродовж якого дізнавач, слідчий, прокурор і суд зобов'язані повідомити про пору-шення кримінальної справи заявника та особу, відносно якої порушена справа; направлення копії постанови про відмову в порушенні кримінальної справи заінтересованим особам; звернення слідчого до відповідного проку-рора з клопотанням про продовження строків досудового слідства; повідом-лення обвинуваченого, його захисника, потерпілого, цивільного позивача та цивільного відповідача про продовження строків досудового слідства; розг-ляду кримінальної справи в суді першої інстанції, тримання під вартою під-судних, дії запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з тимчасового місця перебування, упродовж яких повинні бути виконані рішення суду про обшук у житлі та іншому володінні особи, арешт кореспонденції та прослу-ховування телефонних та інших розмов та деякі інші;
— наведення аргументів щодо коригування обчислення строків при за-триманні особи, яка підозрюється у вчиненні злочину, з тим, щоб передбаче-ний Конституцією України сімдесятдвохгодинний строк затримання у всіх випадках відраховувався з моменту фактичного обмеження особистої свобо-ди;
— встановлення зв'язку між вимогою швидкості і строками, що її за-безпечують, та принципом повного, всебічного та об'єктивного дослідження обставин справи і з огляду на це пропозицію щодо зміни порядку обчислен-ня строків досудового розслідування, у тому числі строків слідства при об'єднанні та виділенні кримінальних справ.
Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що ви-сновки і пропозиції дисертанта можуть бути використані при розробці ново-го кримінально-процесуального законодавства України; у практичній діяль-ності слідчих, прокурорів, суддів; у навчальному процесі під час вивчення курсу кримінального процесу та спецкурсів, при підготовці науково-практичних посібників, методичних вказівок.
Апробація результатів дисертації. Дисертація підготовлена на кафе-дрі кримінального процесу Національної юридичної академії України імені Ярослава Мудрого, представлена і обговорена на засіданні кафедри, схвале-на нею і рекомендована до захисту.
Основні положення, висновки і рекомендації доповідалися автором на науково-практичній конференції «Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України (1997 р.).
Результати дослідження використовуються при викладанні навчальної дисципліни «Кримінальний процес» у Національній юридичній академії України імені Ярослава Мудрого, а також у науково-дослідницькій роботі студентів.
Публікації. За темою дисертації автором опубліковано три статті у фахових виданнях і одні тези доповіді.
Структура дисертації зумовлена предметом, цілями та завданнями до-слідження. Загальний обсяг дисертації 207 с. Робота складається із вступу, трьох розділів, які включають сім підрозділів, висновків, списку використа-них літературних джерел (281 найменування), додатків.

Список літератури

В И С Н О В К И

Проведені дослідження дозволяють зробити ряд пропозицій щодо удосконалення кримінально-процесуального законодавства.
1. Сформулювати в КПК України визначення принципу швидкості, сут-ність якого полягає у максимальному скороченні часу між вчиненням злочину і покаранням осіб, які його вчинили, а також поновленням порушених прав та інтересів громадян. Складовими вимоги швидкості є: по-перше, швидке (оперативне, своєчасне) реагування на вчинений злочин уповноважених на те державних органів та посадових осіб і, по-друге, право кожного заінтересованого учасника процесу на швидке розкриття злочину, відшкодування заподіяної ним шкоди, вирішення кримінальної справи та право вимагати цього від органів дізнання, досудового слідства, прокурора та суду.
2. Збільшити передбачені в ст. 97 КПК України строки прийняття рішення про порушення кримінальної справи до 15 діб, а у випадках призначення ревізій та для встановлення причин смерті людини надати прокуророві право продовжувати строк дослідчої перевірки до 30 діб.
3. Встановити в КПК України добовий строк, впродовж якого особа, яка порушила кримінальну справу або відмовила в її порушенні, зобов'язана повідомити у письмовій формі про прийняте рішення заявника та інших заінтересованих осіб.
4. Встановити правило, згідно з яким посадова особа, яка прийняла заяву або повідомлення про злочин, повинна негайно і у будь-якому разі не пізніше доби направити матеріали за належністю.
5. Строки, які регламентують провадження досудового розслідування, закріпити в єдиній нормі, що складається з двох блоків нормативних приписів — строків дізнання та строків досудового слідства — і охоплює правила обчислення строків дізнання та досудового слідства, у тому числі при об'єднанні та виділенні кримінальних справ, порядок продовження строків досудового слідства, а також строки розгляду прокурором кримінальних справ, що надійшли до нього від органів дізнання та слідства.
6. Ввести до КПК групу норм, які б регламентували порядок обчислення, продовження та зупинення плину строків судового розгляду.
7. Встановити в законі обов'язок для учасників судового розгляду заздалегідь, але не пізніше доби до початку слухання по справі, повідомити суд про неможливість бути присутнім у день та годину, призначені для розгляду справи судом.
8. Передбачити в законі можливість покладення на особу, яка не з'явилася до суду без поважних причин або яка заздалегідь не повідомила суд про неможливість бути присутньою при розгляді кримінальної справи, всіх майнових витрат, пов'язаних з перенесенням слухання.
9. З метою забезпечення швидкості судочинства закріпити в КПК норму, згідно з якою поновлення пропущеного навіть з поважних причин строку було б не безмежним. Слід встановити правило, що по закінченні 30 діб ніякий строк не може бути поновлений. Речові докази повинні зберігатися, а заходи щодо забезпечення можливого цивільного позову повинні діяти упродовж 30 діб з дня набрання законної сили постановою про закриття справи або вироку суду. Якщо впродовж цього строку особи, зацікавлені у відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином, не пред'являть позову в порядку цивільного судочинства, заходи щодо його забезпечення втрачають силу.
10. Диференціювати процесуальну форму провадження досудового розслідування з урахуванням матеріально-правового, процесуального, кримінологічного та організаційного критеріїв: розширити коло справ приватного обвинувачення, зберегти існуючу протокольну форму досудової підготовки матеріалів, відродити дізнання як самостійний вид розслідування по справах середньої тяжкості.
11. Детально регламентувати процедуру передбаченого ст. 8 КПК України примирення обвинуваченого з потерпілим.
12. Ввести як новелу у вітчизняне кримінально-процесуальне законодавство заохочувальні норми, які б застосовувалися до підозрюваних, обвинувачених у разі їхнього добровільного визнання вини, щиросердого розкаяння, допомоги слідству та відшкодування шкоди.
13. У статті 106 КПК України закріпити правило, згідно з яким строк затримання підозрюваного у вчиненні злочину слід обчислювати з моменту первісного обмеження особистої свободи.
14. Сімдесятидвохгодинний строк затримання розділити на 24-годинний строк, впродовж якого орган дізнання або слідчий зобов'язані повідомити про затримання особи прокурора та скласти мотивоване подання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, 24-годинний строк, коли б прокурор знайомився з матеріалами справи, що дають підстави для взяття під варту, перевіряв законність отриманих доказів, їх достатність для обрання даного запобіжного заходу і вирішував питання про дачу згоди на подання органу дізнання або слідчого, та 24-годинний строк, впродовж якого суддя повинен вивчити матеріали справи, представлені органами дізнання, слідчим, прокурором, допитати затриману особу, а при необхідності відібрати пояснення в особи, у провадженні якої перебуває справа, вислухати думку прокурора, захисника і винести відповідну постанову.
15. У частині 10 ст. 106 КПК замість положення про те, що затримання підозрюваного у вчиненні злочину не може тривати більше сімдесяти двох годин, внести положення про те, що затримана особа повинна бути доставлена до судді не пізніше сорока восьми годин з моменту її фізичного затримання.
16. Регламентувати в КПК процедуру фізичного затримання та достав-лення особи, затриманої у підозрі у вчиненні злочину до правоохоронного органу.
17. З частині 5 ст. 156 КПК України виключити положення про те, що час ознайомлення обвинуваченого та його захисника не враховується при обчисленні строку тримання під вартою, та повернути раніше діючу норму, згідно з якою матеріали закінченої розслідуванням кримінальної справи повинні бути пред'явлені для ознайомлення обвинуваченому та його захиснику не пізніше ніж за місяць до закінчення граничного вісімнадцятимісячного строку тримання під вартою.
18. Час ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами справи повинен включатися й у строк розслідування.
19. Змінити процедуру ознайомлення обвинуваченого та його захисника з матеріалами кримінальної справи таким чином, щоб розділити ознайомлення з метою заявлення клопотань про доповнення досудового слідства, при цьому встановити строки подання таких клопотань, та ознайомлення з метою підготовки до захисту при судовому розгляді справи, яке повинне здійснюватися вже після складання обвинувального висновку, затвердження його прокурором та направлення справи до суду.
20. У статтю 165-3 внести доповнення, згідно з яким направлення до суду подання про продовження строків тримання під вартою мало б місце тільки після відповідного продовження строку досудового розслідування.
21. Встановити в КПК України строки тримання під вартою підсудних.
22. У статті 151 КПК України встановити строки та порядок їх продов-ження запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд з місця тимчасового перебування підозрюваного або обвинуваченого.
23. Внести до КПК норму, в якій визначалось би, що запобіжний захід, крім тримання під вартою та підписки про невиїзд з тимчасового місця перебування, відсторонення обвинуваченого від посади, підписка про нерозголошення даних досудового розслідування, якщо вони не будуть скасовані, діють до набрання вироком суду законної сили або до кінця строку оскарження постанови про закриття справи.
Запропонувати Пленуму Верховного Суду України дати роз'яснення щодо доказового значення фактичних даних, отриманих поза встановленими КПК України строками, передбаченими для провадження окремих процесуальних дій, а також поза часовими межами стадій кримінального процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Конституція України: Закон України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996. — № 30. — Ст. 141.
2. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 року із змінами і доповненнями, внесеними Указами Президії Верховної Ради Української РСР від 27 червня 1961 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1961. — № 28. — Ст. 342, від 10 вересня 1962 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1962. — № 37. — Ст. 461, від 13 червня 1963 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1963. — № 25. — Ст. 406, від 18 січня 1966 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1966. — № 4. — Ст. 15, від 9 листопада 1966 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1966. — № 44. — Ст. 274, від 24 січня 1967 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1967. — № 5. — Ст. 63, від 30 серпня 1971 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1971. — № 36. — Ст. 278, від 21 липня 1972 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1972. — № 31. — Ст. 260, від 10 серпня 1973 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1973. — № 34. — Ст. 271, від 14 жовтня 1974 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1974. — № 44. — Ст. 445, від 18 липня 1975 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1975. — № 30. — Ст. 371, від 23 березня 1977 року // Відо-мості Верховної Ради УРСР. — 1977. — № 14. — Ст. 131, від 1 липня 1977 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1977. — № 28. — Ст. 341, від 16 лютого 1978 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1978. — № 9. — Ст. 163, від 26 травня 1980 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1980. — № 24. — Ст. 430, від 29 лютого 1984 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — № 11. — Ст. 203, від 16 квітня 1984 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1984. — № 18. — Ст. 351, від 20 березня 1985 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1985. — № 14. — Ст. 321, від 1 серпня 1985 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1985. — № 33. — Ст. 787, від 10 грудня 1985 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1985. — № 52. — Ст. 1224, від 27 червня 1986 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1986. — № 27. — Ст. 539, від 18 серпня 1986 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1986. — № 35. — Ст. 750, від 31 липня 1987 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1987. — № 32. — Ст. 631, від 21 серпня 1987 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1987. — № 35. — Ст. 674, від 25 листопада 1987 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1987. — № 49. — Ст. 1008, від 1 грудня 1987 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1987. — № 50. — Ст. 1016, від 10 лютого 1988 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1988. — № 8. — Ст. 212, від 14 квітня 1988 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1988. — № 17. — Ст. 427, 29 квітня 1988 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1988. — № 19. — Ст. 481, від 3 серпня 1988 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1988. — № 33. — Ст. 808, від 14 грудня 1988 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1988. — № 52. — Ст. 1184, від 6 березня 1989 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1989. — № 12. — Ст. 96, від 14 квітня 1989 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1989. — № 17. — Ст. 148, від 16 червня 1989 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1989. — № 26. — Ст. 276, від 29 грудня 1989 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 2. — Ст. 15, від 19 січня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 5. — Ст. 60, від 7 березня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 12. — Ст. 194, від 20 квітня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 18. — Ст. 278, від 4 травня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1990. — № 20. — Ст. 313, від 26 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 3. — Ст. 13, від 26 грудня 1990 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 5. — Ст. 34, від 19 січня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 7. — Ст. 45, від 28 січня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 11. — Ст. 106, від 18 березня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 15. — Ст. 178, від 29 липня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 45. — Ст. 600, від 25 серпня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 40. — Ст. 531, Законом Української РСР від 25 червня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 40. — Ст. 527, Законами України від 18 вересня 1991 року // Відомості Верховної Ради УРСР. — 1991. — № 47. — Ст. 650, від 10 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. — 1991. — № 10. — Ст. 142, від 12 грудня 1991 року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 11. — Ст. 154, від 15 травня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 32. — Ст. 457, від 17 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35. — Ст. 508, від 17 червня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 35. — Ст. 511, від 7 липня 1992 року // Відо-мості Верховної Ради України. — 1992. — № 41. — Ст. 600, від 16 жовтня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 47. — Ст. 647, від 15 грудня 1992 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 6. — Ст. 35, від 26 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993.— № 12. — Ст. 97, від 26 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 12. — Ст. 98, від 28 січня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 14. — Ст. 120, від 3 березня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 18. — Ст. 189, від 22 квітня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 22. — Ст. 228, від 22 квітня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 22. — Ст. 229, від 22 квітня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 22. — Ст. 230, від 30 червня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993.— № 34. — Ст. 355, від 11 листопада 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1993. — № 46. — Ст. 427, від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994.— № 11. — Ст. 49, від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 12. — Ст. 58, від 23 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994.— № 11. — Ст. 48, від 28 січня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994.— № 19. — Ст. 111, від 24 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994.— № 26. — Ст. 206, від 25 лютого 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994.— № 28. — Ст. 238, від 27 липня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994.— № 37. — Ст. 342, від 21 вересня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994.— № 42. — Ст. 381, від 20 жовтня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994.— № 45. — Ст. 409, від 15 листопада 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994.— № 48. — Ст. 429, від 16 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1995. — № 2. — Ст. 8, від 20 грудня 1994 року // Відомості Верховної Ради України. — 1995.— № 2. — Ст. 9, від 15 лютого 1995 року // Відомості Верховної Ради України. — 1995.— № 10. — Ст. 64, від 11 липня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. — 1995.— № 29. — Ст. 216, від 5 жовтня 1995 ро-ку // Відомості Верховної Ради України. — 1995.— № 34.— Ст. 268, від 5 жовтня 1995 року // Відомості Верховної Ради України. — 1995.— № 35. — Ст. 271, від 12 липня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996.— № 52. — Ст. 294, від 1 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996.— № 46. — Ст. 247, від 2 жовтня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1996.— № 46. — Ст. 249, від 20 листопада 1996 року // Відомості Верховної Ради України. — 1997.— № 4. — Ст. 21, від 5 лютого 1997 року // Відомості Верховної Ради України. — 1997.— № 12. — Ст. 102, від 7 жовтня 1997 року // Відомості Верховної Ради України. — 1997.— № 51. — Ст. 306, від 5 лютого 1998 року // Відомості Верховної Ради України. — 1998.— № 26. — Ст. 149, від 24 березня 1998 року // Відомості Верховної Ради України. — 1998.— № 35. — Ст. 241, від 8 жовтня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. — 1999.— № 48. — Ст. 419, від 14 грудня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. — 2000.— № 5. — Ст. 34, від 13 січня 2000 року // Відомості Верховної Ради України. — 2000.— № 10. — Ст. 79, від 22 лютого 2000 року // Відомості Верховної Ради України. — 2000.— № 17. — Ст. 123, від 23 березня 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 16. — Ст. 653, від 20 квітня 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 22. — Ст. 882, від 22 червня 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 29. — Ст. 1189, від 14 вересня 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 41. — Ст. 1731, від 21 вересня 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — № 43. — Ст. 1816, від 16 листопада 2000 року // Офі-ційний вісник України. — 2000. — № 50. — Ст. 2147, від 21 грудня 2000 року // Офіційний вісник України. — 2001. — № 7. — Ст. 259, від 18 січня 2001 року // Офіційний вісник України. — 2001. — № 8. — Ст. 318, від 5 квітня 2001 року // Офіційний вісник України. — 2001. — № 17. — Ст. 727, від 17 травня 2001 року // Офіційний вісник України. — 2001. — № 24. — Ст. 1058, від 21 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. — 2001.— № 34 — 35. — Ст. 187, від 12 липня 2001 року // Офіційний вісник України. — 2001. — № 34. — Ст. 1578, від 10 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002.— № 17. — Ст. 117, від 17 січня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002.— № 17. — Ст. 121, від 7 березня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002.— № 33. — Ст. 208, від 7 березня 2002 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002.— № 33. — Ст. 236.
3. Аскин Я. Ф. Проблема времени. Её философское истолкование. — М.: Мысль, 1966. — 200 с.
4. Енгельс Ф. Анти Дюрінг // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К.: Вид-во політ. літ. України. — Т.20.— С.5 — 824.
5. Ленин В. И. Материализм и эмпириокритицизм // Ленин В.И. Полное собр. сочинений. — М.: Изд-во полит. лит., 1976. — Т.18. — 526 с.
6. Материалистическая диалектика как научная система / Под ред. А.П. Шептулина.— М.: Изд-во Моск. ун-та, 1983. — 296 с.
7. Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 2001. — №25—26. — Ст. 131, із змінами, внесеними Законами України від 17 січня 2002 року // Офіційний вісник України. — 2002. — № 7. — Ст. 276, від 7 березня 2002 року // Офіційний вісник України. — 2002. — № 14. — Ст. 700.
8. Панарин А. С. Философия политики: Учеб. пособие для политологи- ческих факультетов и гуманитарных вузов. — М.: Новая школа, 1996. — 424 с.
9. Симаков К.В. Измерение реального времени // Вестник Российской академии наук. — 1998. — Т. 68. — №2. — С. 136—147.
10. Маркс К. Капітал // Маркс К., Енгельс Ф. Твори.. — К.: Вид-во політ. літ. України, 1968. — Т. 26. — Ч. 3. — С.3—441.
11. Маркс К. Економічні рукописи 1861—1863 років // Маркс К., Енгельс Ф. Твори. — К.: Вид-во політ. літ. України, 1983. — Т.47. — С. 3—568.
12. Ласточкин А. В. Социальная форма материи ( Основы марксистской социальной онтологии). — Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1990. — 180 с.
13. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах: Постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 року №8 зі змінами, внесеними постановою Пленуму від 25 травня 1998 року № 15 // Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963-2000): Офіційне видання: У 2 т. / За заг. ред. В. Ф. Бойка. — К.: А. С. К., 2000. — Т. 1. — С. 61-67.
14. Руководство для следователей / Под ред. Н. А. Селиванова, В.А. Снет- кова — М.: ИНФРА-М, 1998. — 732 с.
15. Европейская конвенция о взаимной помощи по уголовным делам // Україна в міжнародно-правових відносинах: боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога / Збірник документів (українською і російською мовами). — К.: Юрінком, 1996. — Кн. 1.— С. 1083 — 1094.
16. Конвенція про правову допомогу та правові відносини з цивільних, сімейних і кримінальних справ // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 46. — Ст. 417.
17. Научная организация труда в аппарате судов и учреждений юстиции /Алексеев В. Б., Кашепов В. П., Симкин Л. С., Буков В. А. — М.: Юрид. лит., 1984. — 160 с.
18. Принципи менеджменту: Консп. лекцій / О. О. Мамалуй, О. С. Мар- ченко, Л. С. Шевченко та ін.; За ред. О. О. Мамалуя. — Харків: Національна юрид. акад. України, 1997. — 111 с.
19. Рішення IV з’їзду суддів України від 15 грудня 1999 року // Вісник Верховного Суду України. — 2000. — №1. — С.19.
20. Про організацію роботи з кадрами в органах прокуратури України: Наказ Генерального прокурора України № 5 - 98 // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — 2000. — № 4. — С.172 — 176.
21. Гуляев А. П. Следователь в уголовном процессе. — М.: Юрид. лит.,1981.— 191 с.
22. Про судоустрій України: Закон України від 7 лютого 2002 року // Відомості Верховної Ради України. — 2002.— № 27 — 28.— Ст. 780.
23. Коновалова В. Е. Организационные и психологические основы дея-тельности следователя. — К.: РИО МВД УССР, 1973. — 122 с.
24. Коновалова В. Е. Психология в расследовании преступлений. — Харьков: Изд-во при ХГУ изд-го объединения «Вища школа»,1978. — 144 с.
25. Кожевніков Г.К., Давиденко Л.М., Коновалова В.О., Хотенець В.М., Янович Ю.П. Науково обґрунтовані норми навантаження та належні умови праці слідчих підрозділів як важливий чинник їх якісної діяльності // Питання боротьби зі злочинністю. Зб.наукових праць. — Харків: Право, 1997. — Вип.1. — С.7 — 45.
26. Коновалова В. Е. Организация расследования хищений государственного и общественного имущества: Учебное пособие. — Харьков: Харьковский юрид. институт, 1984. — 45 с.
27. Основы менеджемента: Учеб. пособие для вузов / Научный редактор А.А. Радугин — М.: Центр, 1998.— 432 с.
28. Материалистическая диалектика: В 5 т. / Под общ. ред. Ф. В. Кон-стантинова и В. Г. Марахова; отв. ред. Ф.Ф. Вякерев. — М.: Мысль, 1981.— Т.1: Объективная диалектика. — 374 с.
29. Михайленко А. Р. Расследование преступлений: законность и обеспечение прав граждан. Научно-практическое издание. — К.: Юринком Интер, 1999. — 448 с.
30. Михайленко О. Р. Строки та інші часові параметри в кримінальному процесі України: Навч. посібник. — К., 2000. — 40 с.
31. Рабінович П. Час у праві (темпоральні властивості діяльності як об’єкт правового регулювання) // Вісник Академії правових наук. — 1999. — №3. — С.3 —13.
32. Чельцов-Бебутов М.А. Советский уголовный процесс. Вып. 2-й. — Харьков: Юридическое изд-во НКЮ УССР, 1929. — 337 с.
33. Канарский С. Уголовно-процессуальный кодекс. Научно-теоретической и практический комментарий. — 2-е изд., перераб. и доп. Тео-ретическая часть составлена проф. П. И.Люблинским. — Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1930. — 384 с.
34. Уголовный процессуальный кодекс. Комментарий / Под ред. С. Пиро- гова и М. Шаргея. — Харьков: Юридическое издательство Наркомюста УССР, 1928.— 608 с.
35. Комментарии к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / Под ред. А. М. Рекункова и А. К. Орлова. — М.: Юрид. лит., 1985. — 536 с.
36. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР / Под ред. В.А. Болдырева. — М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1963. — 796 с.
37. Научно-практический комментарий к Уголовно-процессуальному кодексу РСФСР. — 3-е изд, перераб. и доп. — М.: Спарк, 2000. — 830 с.
38. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс. — 2-е изд., перераб.— М.: Госюриздат, 1951. — 512 с.
39. Чельцов М.А. Советский уголовный процесс: Учебник для юридических институтов и факультетов. — 4-е изд., исправл. и перераб. — М.: Госюриздат, 1962. — 504 с.
40. Гуткин И. М., Мариупольский Л. А., Шереметьев И. М. Советский уголовный процесс: Учебник для средних юридических школ. — М.: Госюриздат, 1962. — 318 с.
41. Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які ведуть оперативно-розшукову діяльність, дізнання та досудове слідство: Наказ Генерального Прокурора України №4 від 4 жовтня 1998 року // Бюлетень законодавства і юридичної практики. — 2000. — № 4. — С.186 — 191.
42. Інструкція про призначення і проведення судових експертиз. Затверджена Наказом Міністерства юстиції України № 53/5 від 8 жовтня 1998 року // Офіційний вісник України. — 1998. — № 46. — Ст. 1715.
43. Горшенев В.М. Делегированное правотворчество в свете новейшего законодательства СССР // Проблемы соц. законности. Вып. 15. — Харьков, 1985. — 153 с.
44. Богачева Л.Л. Нормативные акты правоохранительных органов в СССР (общетеоретические аспекты): Дисс... канд.юрид.наук. — Харків, 1990. — 194 с.
45. Комаров С. А. Общая теория государства и права: Курс лекций. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: Манускрипт, 1996. — 312 с.
46. Про порядок офіційного оприлюднення нормативно-правових актів та набрання ними чинності: Указ Президента України № 503/97 від 10 червня 1997 року зі змінами, внесеними відповідно до Указу Президента України № 1327/97 від 4 грудня 1997 року // Офіційний вісник України. — 1997. — №24. — С. 11 — 12.
47. Коментар до Конституції України. Підгот. Інститутом законодавства Верховної Ради України. — К., 1996. — 378 с.
48. О признании недействительным и не подлежащим применению Ука-зания Генерального прокурора Российской Федерации от 18 сентября 1996 г. № 55/15 «Об изменении порядка исчисления срока предварительного следствия при соединении нескольких уголовных дел: Решение Верховного Суда РФ от 30 марта 1999 года // Бюллетень Верховного Суда РФ. — 2000. — №10. — С. 12 — 13.
49. Гуляев А. П. Процессуальные сроки в стадиях возбуждения уголовного дела и предварительного расследования. — М.: Юрид. лит., 1976. — 143 с.
50. Советский уголовный процесс / Под ред. С.В. Бородина. — М.: Академия МВД СССР, 1982. — 638 с.
51. Давыдов П. М., Сидоров Д. В., Якимов П. П. Судопроизводство по новому УПК РСФСР. — Свердловск: Свердл. юрид. ин-т, 1962. — 452 с.
52. Уголовный процесс. Общая часть. Учебник для учащихся вузов / Под ред. Божьева В.П. — М.: Спарк,1997. — 193 с.
53. Якупов Р.Х. Уголовный процесс: Учебник для вузов / Под ред. В. Н. Галузо. — М.: ЗЕРЦАЛО, 1998. — 448 с.
54. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. — М.: Наука, 1968. — Т.1. — 470 с.
55. Конституції нових держав Європи та Азії / Упоряд. С. Головатий. — К.: Укр. Правн.Фундація, 1996. — 544 с.
56. Конституции государств Европейского Союза / Под общ. ред. Л. А. Окунькова. — М.: Изд.группа ИНФРА М - НОРМА, 1997. — 816 с.
57. Про затвердження і введення в дію форми №1 СЛМ місячного статистичного звіту «Основні показники роботи органів слідства та дізнання»: Наказ Генерального прокурора України №8/390 від 7 червня 1996 року.
58. Об исполнении требований ст.120 УПК Украины и устранении нарушений в отчетно-регистрационной дисциплине: Указания Генерального прокурора Украины № 16-81 от 22 августа 1994 // Право и практика. — 2000. — №4. — С. 101 — 102.
59. Томин В. Т., Якупов Р.Х., Дунин В.А. Процессуальные документы, сроки и судебные издержки в уголовном судопроизводстве. — Омск: На-учно-исследовательская и редакционно-издательская группа Омской высшей школы милиции, 1973. — 52 с.
60. Жуковский В.М. Проблема времени и своевременности в советском уголовном процессе: Дисс...канд.юрид.наук. — Свердловск, 1989. — 192 с.
61. Уголовно-процессуальный кодекс Украинской ССР. Научно-практический комментарий. — К.: Изд-во полит. лит. Украины, 1974. — 544 с.
62. Власова Н. А. Досудебное производство в уголовном процессе: Пособие. — М.: ЮРМИС, лд, 2000. — 144 с.
63. О дополнениях и изменениях Уголовно-процессуального кодекса РСФСР: Постановление ВЦИК от 16 октября 1924 года // СУ. — 1924. — № 78. — Ст.784.
64. Михайленко О. Р. Момент як окрема одиниця в часових параметрах кримінального процесу України // Вісник прокуратури. — 2000. — №4. С. 46 —49.
65. Розин Н. Н. Уголовное судопроизводство. Пособие к лекциям. — Томск: Типолитография Сибирск. Т-ва Печатн. Дела, 1913. — 570 с.
66. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации // Россий-ская газета. — 2001. — № 249. — С. 1 — 16.
67. Уголовно-процессуальный кодекс Республики Казахстан: Учебное пособие. — Алматы: ТОО «Аян Эдет», 1998. — 224 с.
68. Советский гражданский процесс: Учебник для вузов спец. «Правоведение» / А.Т. Боннер, М.А. Гурвич, С.В. Курылев и др. Отв. ред. М.С. Шакарян. — М.: Юрид. лит., 1985. — 526 с.
69. Васильев Л. М. Процессуальные сроки в советском уголовном судопроизводстве: Дисс... канд. юрид. наук. — М., 1971. — 307 с.
70. Громов Н. А. Уголовный процесс России: Учебное пособие. — М.: Юристъ, 1998. — 552 с.
71. Теория государства и права. Учебник для юридических вузов и фа-культетов / Под ред. В.М. Корельского и В.Д. Перевалова — М.: Издательская группа НОРМА-ИНФРА , 1998. — 570 с.
72. Дмитрук В. Н. Теория государства и права: Учебное пособие. — Мн.: Амалфея, 1999. — 224 с.
73. Колодій А. М., Копєйчиков В. В. Лисенков С. Л. та інш. Теорія держави та права: Навчальний посібник. — К.: Юрінформ, 1995. — 160 с.
74. Рабінович П. М. Основи загальної теорії права та держави. Посібник для студентів спеціальності «Правознавство». — 2-е вид., зі змінами й доповненнями. — К., 1994 — 238 с.
75. Європейська Конвенція про захист прав і основних свобод людини // Офіційний вісник. — 1998. — № 13. — С. 270 — 302.
76. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права // Права людини. Міжнародні договори України, декларації, документи / Упоряд. Ю.К. Качауренко. — К.: Наук. думка, 1992. — С. 36 — 62.
77. Стецовский Ю.И. Право на свободу и личную неприкосновенность: Нормы и действительность. — М.: Дело, 2000. — 720 с.
78. Маляренко В. Щодо строків кримінального процесу // Право України. — 2000. — №1. — С.16 — 23.
79. Гомьен Д., Харрис Д., Зваак Л. Европейская конвенция о правах человека и Европейская социальная хартия: право и практика. — М.: Изд-во МНИМП, 1998. — 600 с.
80. Констанов Ю. А., Назаров В. В. Некоторые вопросы регулятивной функции сроков в уголовном судопроизводстве // Вопросы борьбы с преступностью. — М.: Юрид. лит.,1984. — Вып. 40. — С. 67 — 73.
81. Рабинович П. М. Время в правовом регулировании (философско-юридические аспекты) // Правоведение. — 1990. — № 3. — С. 19 — 27.
82. Гуляев А. П. Быстрота уголовного судопроизводства // Вопросы борьбы с преступностью. — 1973. — Вып.18 — С. 66 — 83.
83. Чельцов М. А. Система основных принципов советского уголовного процесса // Учен.зап. ВИЮН. — М., 1947.— Вып. 6. — С. 117 — 146.
84. Савицкий М.Я. К вопросу о системе принципов советского уголовного процесса // Сов. государство и право. — 1950. — №1. — С. 45 — 56.
85. Гусев Л.Н. Конституционные принципы советского уголовного процесса // Учен. зап. ВЮЗИ. — 1958. — Вып.6. — С. 30 — 47.
86. Стремовский В.А. Предварительное расследование в советском уголовном процессе. — М.: Юрид. лит., 1958. — 136 с.
87. Ларин А. М. Расследование по уголовному делу. Планирование, организация. — М.: Юрид. лит., 1970. — 224 с.
88. Пашкевич П. Ф. Процессуальный закон и эффективность уголовного судопроизводства. — М.: Юрид.лит., 1984. — 176 с.
89. Абдрахманов Р.С. О быстроте уголовно-процессуальной деятельности // Процессуальные вопросы предварительного расследования на современном этапе. — Волгоград: ВСШ МВД СССР, 1988. — С. 62 — 69.
90. Михеєнко М.М. Про систему принципів радянського кримінального процесу // Вісник Київського університету. Серія права. — К.: Вища школа, 1974. — №13. — С.3 — 11.
91. Голунский С. А. К вопросу о реформе предварительного расследования // Проблемы социалистического права. — 1938. — №4.— С.10 — 18.
92. Строгович М. С. Курс советского уголовного процесса: В 2 т. — М.: Наука, 1970. — Т.2. — 516 с.
93. Жогин Н. В., Фаткуллин Ф. Н. Предварительное следствие в совет-ском уголовном процессе. — M.: Юрид.лит., 1965. — 367 с.
94. Саркисьянц Г. П. Принципы предварительного следствия в советском уголовном процессе: Автореф. дисс... канд. юрид. наук.— М.,1952. — 20 с.
95. Бородин С. В., Белозеров Ю. Н. Дознание и предварительное след-ствие. — М.: МООП РСФСР, 1965. — 146 с.
96. Альперт С.А. Принцип публичности (официальности) и его значение в деятельности советских органов предварительного расследования // Ученые записки Харьковского юридического института. —1967. — Вып.9. — С.49 — 60.
97. Гальперин И.М. О принципе публичности в советском уголовном процессе // Правоведение. — 1960. — №2. — С.106.
98. Савицкий В.М. Прокурорский надзор за соблюдением законности в деятельности органов дознания и предварительного следствия / Под ред. М. С. Строговича и Г. Н. Александрова. — М.: Госюриздат, 1959. — 262 с.
99. Власов В.И. Резервы ускорения уголовно-процессуальной деятельности // Вопросы борьбы с преступностью. — М.: Юрид.лит., 1983. — Вып. 39. — С. 44 — 48.
100. Гродзинский М.М. Укрепление социалистической законности и во-просы советского уголовного процесса // Сов.гос.и право. — 1955. — №3. — С.89 — 97.
101. Бекешко С.П. К вопросу о понятии и системе общих условий производства предварительного расследования // Проблемы совершенствования советского законодательства и деятельности государственных органов.— Изд-во Белорусского государственного универ-ситета, 1969. — С. 185.
102. Тетерин Б.С., Трошкин Е.З. Возбуждение и расследование уголов-ных дел. — М.: Новый юрист, 1997. — 224 с.
103. Кримінальний процес України: Підруч. для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти / Ю.М. Грошевий, Т.М. Мірошниченко, Ю.В. Хоматов та ін.; За ред. Ю.М. Грошевого та В.М. Хотенця. — Харків: Право, 2000. — 496 с.
104. Алексеев С. С. Общая теория права: В 2 т. — М.: Юрид. лит., 1981. — Т. 1. — 360 с.
105. Колодій А. М. Принципи права України. — К.:Юрінком Інтер,1998. — 208 с.
106. Уголовный процесс: Учебник для студентов юридических вузов и факультетов / Под ред. Гуценко К.Ф. — М.: Зерцало, ТЕИС, 1996. — 512 с.
107. Томин В.Т. Ленинские принципы советского уголовного процесса // Труды высшей школы МВД СССР. — 1970. — №27. — С.194.
108. Добровольская Т. Н. Принципы советского уголовного процесса. —М.: Юрид. лит.,1971. — 199 с.
109. Петрухин И.Л. Система конституционных принципов советского правосудия // Сов.государство и право. — 1981. — №5. — С. 77 — 85.
110. Мотовиловкер Я. О. О принципах объективной истины, презумпции невиновности и состязательности процесса. — Ярославль, 1978. — 96 с.
111. Тыричев И.В. Принципы советского уголовного процесса. — М., 1983. — 80 с.
112. Кримінальний процес України: Підручник / М. М. Михеєнко, В. Т. Нор, В. П. Шибіко. — К.:Либідь, 1992. — 432 с.
113. Кокорев Л. Д., Кузнецов Н. П. Уголовный процесс: доказательства и доказывание. — Воронеж: Изд-во Воронежского университета, 1995. — 268 с.
114. Васильев А. М. Правовые категории: Методологические аспекты разработки системы категорий теории права. — М.: Юрид. лит., 1976. — 264 с.
115. Тыричев И.В. Природа принципов советского уголовного процесса // Роль правовой науки в совершенствовании практической деятельности государственных органов, хозяйственных и общественных организаций. — Львов, 1967. — С.234.
116. Элькинд П.С. Рецензия на книгу Добровольской Т.Н. Принципы советского уголовного процесса // Соц. законность. —1972. — №2. — С. 91— 92.
117. Маринів В.І. Принцип особистої недоторканності в кримінальному процесі України: Дис... канд. юрид. наук. — Харків, 1999. — 196 с.
118. Новий тлумачний словник української мови: В 4 т. — К.: Аконіт, 1998. — Т. 3. — 928 с.
119. Ожегов С. И. Словарь русского языка / Под ред. Н. Ю. Шведовой. — М.: Русс.яз., 1988. — 750 с.
120. Справа Добертен проти Франції (Dobbertin v. France) // Практика Європейського Суду з прав людини. — 1998. — Вип.2. — С. 27 — 29.
121. Кримінально-процесуальний кодекс України. Доопрацьований проект (за станом на 31 липня 2002 року). — К., 2002. — 237 с.
122. Маляренко В.Т. Про завдання кримінального судочинства // Вісник Верховного Суду України. — 2000. — №6. — С. 38 — 41.
123. Беккариа Ч. О преступлении и наказании. — М.: Юриздат, 1939. — 464 с.
124. Конституции буржуазных государств: Учебное пособие. — М.: Юрид. лит., 1982. — 408 с.
125. Головко Л. В. Дознание и предварительное следствие в уголовном процессе Франции. — М.: СПАРК, 1995. — 130 с.
126. Бернхем В. Вступ до права та правової системи США. — К.: Україна, 1999. — 554 с.
127. Доступ к правосудию // Российская юстиция. — 1997. — №6 .— С. 2 — 4.
128. Підсумки IV з’їзду суддів України // Вісник Верховного Суду України. — 2000.— №1. — С.2.
129. Про міжнародні договори України: Закон України від 22 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 45 із змінами та доповненнями внесенними Законами України від 22 грудня 1993 року // Відомості Верховної Ради України. — 1994. — № 10. — Ст. 46, від 12 липня 2000 року // Офіційний вісник України. — 2000. — №29. — Ст. 1232.
130. Концепція розвитку законодавства України на 1997 — 2005 роки. — К., 1997.
131. Модельный уголовно-процессуальный кодекс для государств-участников СНГ, принятый на 7 пленарном заседании Межпарламентской Ассамблеи государств-участников СНГ 17 февраля 1996 года // Приложение к «Информационному бюллетеню». — 1996. — №10. — 374 с.
132. Божьев В. П. Основные вопросы советского уголовного процесса (Общие положения). — М., 1978. — 98 с.
133. Уголовный процесс в европейских социалистических государствах. — М.: Юрид.лит., 1978. — 360 с.
134. Уголовный процесс зарубежных социалистических государств Ев-ропы / Под ред. В.Е. Чугунова. — М.: Юрид. лит., 1967. — 448 с.
135. Порубов Н. И. Научная организация труда следователя. — Минск, 1970. — 264 с.
136. Гурвич М.А. Принципы советского гражданского процессуального права // Труды Всесоюзного юридического заочного института. — М.,1965.— Т.3.— С.55.
137. Репешко П. И. Принципы уголовного процесса в стадии судебного разбирательства уголовного дела в суде первой инстанции Украины. — Николаев: Атолл, 2001. — 258 с.
138. Жогин Н. В., Фаткуллин Ф. Н. Возбуждение уголовного дела. — М.: Юрид. лит., 1961. — 205 с.
139. Юркова Г.В. Реалізація завдань швидкого і повного розкриття злочину в досудових стадіях: Автореф. дис... канд. юрид. наук. — К., 2001. — 18 с.
140. Михайленко А. Р. Возбуждение уголовного дела в советском уго-ловном процессе. — Саратов: Изд-во Саратовского университета. — 1975. — 161 с.
141. Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу України // Бюлетень законодавства і юридичної практики України. — 1995. — № 4 — 5. — 640 с.
142. Кривобок В., Сульженко Ж. Своєчасно вживати заходів до відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином // Право України. — 1996. — №12 — С.78 — 80.
143. Лобойко Л.Н. Актуальные проблемы доследственного уголовного процесса: Дисс... канд.юрид.наук. — Х., 1997. — 209 с.
144. Незванова Г.Г. Проверка оснований к возбуждению уголовного дела // Научные труды Ташкенского гос. ун-та им. В.И.Ленина, 1967. — Вып.309. — С. 179 — 188.
145. Рахунов Р.Д. Возбуждение дела как отдельная стадия уголовного процесса // Соц. законность. —1950. — №11. — С. 31 — 41.
146. Сокол П. Я. Процессуальные гарантии быстроты предварительного расследования: Автореф. дис... канд.юрид.наук. — М., 1990. — 20