Світленко Сергій Іванович Народництво в Наддніпрянській Україні 60-80-х років XIX століття проблеми історіографії, джерелознавства та археографії

Короткий опис

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
На правах рукопису
Світленко Сергій Іванович
УДК 930. 2 (477) I860 / 1880”
НАРОДНИЦТВО В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ 60 - 80-х РОКІВ XIX СТОЛІТТЯ: ПРОБЛЕМИ ІСТОРІОГРАФІЇ, ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА
ТА АРХЕОГРАФІЇ 07.00.06 - Історіографія, джерелознавство та спеціальні історичні дисципліни
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук
Науковий консультант: Ковальський Микола Павлович, доктор історичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України
Дніпропетровськ - 2000

ЗМІСТ
ВСТУП......................................................................................................................................................... 5
РОЗДІЛІ. ІСТОРІОГРАФІЯ ІСТОРІЇ НАРОДНИЦТВА
В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ............................................................. 16
1.1. Народництво в Наддніпрянській Україні у публіцистичному осягненні 1860 - 1890-х рр. 16
1.2. Початки наукових студій з історії народництва в Наддніпрянщині у 1900 - 1910-х рр.. 25
1.3. Розвій наукових досліджень з проблем народницького руху в Наддніпрянській Україні у
1920-х - першій половині 1930-х рр.............................................................................................. 39
1.4. Концепції історії народництва Наддніпрянщини в радянській історіографії середини
1930-х - кінця 1980-х рр.................................................................................................................. 49
1.5. Історія народництва в українській історіографії кінця 1980-х- 1990-х рр.: традиції та
інновації............................................................................................................................................... 58
Висновки до розділу 1................................................................................................................................ 70
РОЗДІЛ 2. ІСТОРІЯ НАРОДНИЦТВА В НАДДНІПРЯЩИНІ:
ПРОБЛЕМИ ТЕОРЕТИЧНОГО ДЖЕРЕЛОЗНАВСТВА 72
2.1. Ключові поняття та їх термінологічні ідентитети......................................................................... 72
2.2. Класифікація джерел з історії народництва................................................................................... 95
2.3. Текстологічний аналіз джерел...................................................................................................... 120
2.4. Історична критика джерел............................................................................................................. 140
Висновки до розділу 2.............................................................................................................................. 151
РОЗДІЛ 3. ОСНОВНІ КОМПЛЕКСИ АРХІВНИХ ДЖЕРЕЛ З ІСТОРІЇ
НАРОДНИЦТВА В НАДДНІПРЯНСЬКІЙ УКРАЇНІ:
СТРУКТУРНО-ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ АНАЛІЗ....................................................... 155
3.1. Документація вищих установ державної влади Російської імперії.......................................... 155
3.2. Документальні комплекси центральних урядових установ Російської держави...................... 166
3.3. Джерела вищих, центральних, столичних слідчих і судових установ Росії у політичних
справах.............................................................................................................................................. 192
3.4. Документи адміністративних та військово-адміністративних установ
у Наддніпрянській Україні.............................................................................................................. 221
3.5. Матеріали місцевих установ жандармерії, поліції, суду та прокуратури................................ 236
3.6. Архівні колекції та зібрання........................................................................................................... 252
Висновки до розділу 3............................................................................................................................... 269
РОЗДІЛ 4. ДОКУМЕНТАЛЬНА БАЗА З ІСТОРІЇ НАРОДНИЦЬКОГО РУХУ В
НАДДНІПРЯНЩИНІ У СВІТІ АРХЕОГРАФІЇ........................................................ 272
4.1. Публікації програмно-організаційних документів народництва................................................ 272
4.2. Видання прокламаційних народницьких документів ................................................................ 297
4.3. Друкований масив законодавчих актів та офіційного позасуцового діловодства.................... 316
4.4. Археографічний комплекс судово-слідчих джерел..................................................................... 348
Висновки до розділу 4............................................................................................................................... 378
ВИСНОВКИ.............................................................................................................................................. 383
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ................................................. 397

Список літератури

ВИСНОВКИ
Історія народництва має понад сторічну історіографічну традицію вивчення. Перші спроби висвітлення цього історичного явища датуються пореформеною до­бою. Відтоді народництво стало предметом гострої публіцистичної полеміки, яка відд зер - калилася в працях діячів різних ідейних напрямків. Розвідки цієї доби ґрунтуються на пуб - ліцистичних роздумах, особистих враженнях і споминах авторів та інших сучасників по­дій, опублікованих матеріалах політичних процесів, преси тощо. Не ставлячи перед собою суто наукових завдань, більшість тодішніх авторів систематизує чимало конкретно- історичних даних, робить спроби осмислити витоки та особливості українського й росій­ського народництва, намічає певні етапи його розвитку, внутрішні ідейні тенденції тощо. Водночас закладається ґрунт для створення в майбутньому наукових концепцій цього іс­торичного явища.
На початку XX ст. вивчення народницького руху здійснюється не тільки в публіцис - тичних розвідках, а все частіше стає справою фахівців-істориків. Починається монографіч­не наукове осмислення проблеми як на фактографічному, так і концептуальному рівні, при цьому викристалізовується кілька теорегико-методологічних підходів, зокрема національно- демократичний, пеопародницький, (есерівський), марксистський, ліберальний та консервати­вно-охоронний. Праці вказаної доби ґрунтуються здебільшого на вже опублікованих джере­лах, пишуться, як і раніше, за умов закритості царських архівів та цензурних нагінок.
Особливі наукові здобутки того періоду належать М. С. Грушевському, який вперше чітко окреслив українське народництво як цілком самостійну дослідницьку проблему, розробив оригінальну концепцію цього історичного явища, накреслив за­гальну схему його генезису, основних етапів розвитку, визначив сутність та особли­вості ідеології та діяльності. Водночас історія народництва стала предметом вивчен­ня з боку представників різних напрямків російської історіографії, яка розглядала це явище лише в загальноросійському контексті і не виділяла народницький рух в українських губерніях як самостійну наукову проблему.
Революційні події 1917—1920-го рр. відкрили якісно новий етап в історіографії народництва. Особливо плідною була доба від 1917 до початку 1930-х рр., коли до­слідники значно розширили реальну джерельну базу проблеми, підготували чимало цікавих і конкретно-історичних монографій, статей, активно здійснювали археографічну діяльність. У цей період результативно працювали українські історики народницького і державницького напрямків. Водночас набуває розвитку марксистсь- кий напрямок в українській історіографії. Його найяскравіший репрезентант М.І.Яворський зосередив увагу на діяльності революційного народництва в Україні, проте поставив питання про необхідність комплексного вивчення обох напрямів: національно-культурницького, суто українського, та революційного, російського”. Втім і російські радянські історики-марксисти віддавали пріоритет вивченню рево­люційного народництва 1870-х рр., а також народовольства і чорнопередільства.
Утвердження більшовицького тоталітарного режиму в Радянському Союзі негативно позначилося на подальшому вивченні народництва. Із середини 1930-х рр. серйозна науко­ва робота в цьому напрямку була згорнута на два десятиліття й підмінялася використанням ідеологічних догм із підручника Історія ВКП(б). Краткий курс”, за якими народництво трактувалося негативно одновимірно і тільки в межах 1870 — 1890-х рр.
Лише із середини 1950-х рр. вивчення народницької проблематики поступово відновлюється в СРСР. У постсталінську добу українські та російські радянські вчені заклали досить міцний підмурок” у розробку цієї наукової проблеми. Завдяки їх працям була значно розширена джерельна база, з'явились десятки археографічних публікацій, статей, дисертацій, монографій, спеціально присвячених народництву в Україні. Внаслідок цієї плідної роботи було зроблено нові кроки вперед у досліджен­ні формування та сутності народницької ідеології, діяльності підпільних гуртків, груп, організацій серед селян, робітників, інтелігенції, студентства тощо.
Важливий внесок в історіографію революційного народництва зробили російсь­кі радянські вчені, які на ґрунтовній джерельній основі розробили історію різних за­гонів соціально-революційного руху 1860 — 1880-х рр., зокрема проаналізували
процес формування та сутність народницького світогляду, еволюцію програмно-
тактичних настанов та соціальної практики, виділили етапи та особливості ходіння в народ”, простежили перехід до політичних форм боротьби, висвітлили видавничу діяльність, народницькі” судові процеси, еміграційні осередки тощо. Розглядаючи загальноросійський рух революційного народництва, вказані вчені приділили чимало уваги й подіям на Наддніпрянській Україні. Проте за умов ідеологічної монополії КПРС у радянській історичній науці не могло бути й мови про відхід від марксист - сько-ленінської методології, про багатовимірність теоретико-методологічних підхо­дів. Тому, справді глибоке і всебічне висвітлення українського національного руху підмінялося однобічними оцінками вітчизняних громад як націоналістичних”, буржуазно-ліберальних” організацій.
За часів перебудови” в українській радянській історіографії починають визна­вати необхідність більш ґрунтовного і всебічного вивчення громадівського руху. Но­вітній період української історіографії — від кінця 1980-х рр. до сьогодення характе­ризується поступовим відходом від догм, стереотипів у вивченні народництва в Над - дніпрянщині появою інноваційних підходів у висвітленні цієї проблематики. їх суть полягає у використанні не тільки традиційних, а й нових, багатовимірних теоретико- методологічних принципів, підходів та методів пізнання, якісному розширенні дже­рельної бази, комплексному висвітленні народництва в історіографічному, джерелоз­навчому, археографічному, конкретно-історичному вимірах. Це дало можливість дій­ти висновку про поліваріантність процесу розвитку народництва в Наддніпрянщині, за умов домінування двох потоків — українського народолюбства і російського на­родництва, які є типологічно спорідненими і водночас своєрідними. Принципово ва­жливим є розгляд народництва на тлі українського національного відродження і за- гальноросійського визвольного руху.
Типологічна спорідненість українського народолюбства і російського народниц­тва обумовлена подібністю соціальної основи, серцевину якої складала демократична інтелігенція. Головним об’єктом її ідейного осмислення та діяльності стали селянські маси, які ототожнювались з поняттям народу”. Народна ідея українських народолю­бців і російських народників ґрунтувалася на гуманістичних та демократичних мо- рально-етичних й соціально-психологічних цінностях. Поширення соціалістичних ідей та посилення репресій царату сприяли зростанню уваги народолюбців і народ - ників до політичного життя. Це обумовлювало схожі процеси виокремлення лібе­рально- і радикально-демократичних тенденцій в обох напрямках. Типологічна спо­рідненість двох народницьких потоків виявилась і в практичній діяльності, зокрема під час ходіння в народ”. Ідеологічна та дійова близькість українських народолюб­ців і російських народників сприяла взаємозв’язкам між ними, породжувала ідейну і практичну маргіналізацію окремих осіб та гуртків.
Українське народолюбство і російське народництво мали суттєві особливості в ідеології та діяльності. їх об’єктивною основою було те, що ці народницькі різнови­ди склалися на історичному ґрунті близьких, але цілком самобутніх європейських народів. Український соціальний демократизм має здебільшого антикріпосницький зміст, меншою мірою залежить від утопічно-соціалістичних ідей. Національний де­мократизм посідає центральне місце в цій світоглядній системі, визнає пріоритетом ідею національно-культурного відродження нашої батьківщини - України та її наро­ду. У політичних поглядах українських народолюбців домінують реалізм, прагматизм та поміркованість. В теорії та діяльності спостерігається додержання насамперед за­гальнолюдських морально-етичних цінностей.
Світоглядною серцевиною російського народництва стала ідея соціально- революційного визволення народу. Цей соціальний демократизм поєднався з ідеями утопічного соціалізму і набув не тільки антифеодальної, а й антикапіталістичної спрямованості. В теорії і практиці російського народництва відбувається досить чітке розмежування між ліберально- і радикально-демократичною тенденціями, при домі­нуванні останньої впродовж 1870 - 1880-х рр. Російські народники декларували при­хильність до європейського інтернаціоналізму”, проте орієнтувались на російський народний ідеал , а українське національне питання розглядали як другорядне. Роз­біжності між українськими народолюбцями і російськими народниками були прин­циповими і стали на заваді їх об’єднання.
Народництво Наддніпрянської України пореформеної доби залишило по собі справді великий джерельний спадок. Його наукове осмислення висуває цілу низку джерелознавчих проблем, серед яких чільне місце посідають термінологія, класифі­кація, текстологія, критика джерел.
Однією з найважливіших і найменш розроблених теоретичних проблем джере­лознавства історії народництва є термінологія. Проаналізувавши різноманітні джере­ла, можна дійти висновку, що український національний рух пореформеної доби, го­ловним змістом ідеології та соціальної практики якого стало народництво, мав різ- номаїття термінологічних ідентитетів. Це історичне явище співвідносилося з синонімічними, хоча різними за походженням, рівнем автентичності, вірогідності та репрезентативності термінами, зокрема такими, як громадівство”, малорусофільство”, русинофільство”, українолюбство”, українське народовство”, українське народництво”, українське народолюбство”, українське хлопоманство”, хохломанство”, хохлофільство” тощо. На наш погляд, найбільш органічним і точ­ним терміном для ідентифікації поняття український демократичний рух” 1860 - 1880 -х рр. є українське народолюбство”. Ця назва цілком відповідає більш устале­ному в історіографічній традиції терміну українське народництво”.
Російський демократичний рух у Наддніпрянській Україні 1870 - 1880-х рр. уза­гальнюючими. Термін російське народництво” автентичне і достовірно прийнятний для наукового використання. Водночас увесь народницький спектр, характерний для українських губерній 1860 - 1880-х рр., доцільно визначати узагальнюючим термі­ном народництво в Україні” віддзеркалює сутність тодішньої російської демократії, має давню історіографічну традицію, а тому цілком