Тараєвська Леся Степанівна. Стратегія розвитку робочих місць в промисловості України: методологія, проблеми, шляхи вирішення

Короткий опис

Тараєвська Леся Степанівна. Стратегія розвитку робочих місць в промисловості України: методологія, проблеми, шляхи вирішення : Дис... канд. наук: 08.00.07 2007

Тараєвська Л.С. Стратегія розвитку робочих місць в промисловості України: методологія, проблеми, шляхи вирішення. Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.00.07 Демографія, економіка праці, соціальна економіка і політика. Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, м. Київ, 2007.
Дисертація присвячена поглибленню теоретико-методологічних засад і практичних рекомендацій щодо формування стратегії розвитку робочих місць в умовах модернізації промисловості. На основі вивчення теоретичних поглядів і підходів у роботі визначені сутність і зміст категорій „робоче місце”, „стратегія розвитку робочих місць”; виявлено фактори, які впливають на розвиток робочих місць, здійснено їх класифікацію; обґрунтовано методологічні підходи до формування сучасної стратегії розвитку робочих місць.
У роботі здійснено оцінку сучасного стану розвитку робочих місць та рівень їх збалансованості з робочою силою в промисловості України на основі запропонованої автором методологічної схеми. Визначено та обґрунтовано: стратегічні напрямки розвитку робочих місць; шляхи удосконалення організаційно-економічного механізму забезпечення їх збалансованості з робочою силою; соціальні пріоритети та шляхи їх забезпечення; прогнозну оцінку розвитку робочих місць у даній галузі економіки.

У дисертаційній роботі, на основі теоретичного узагальнення наявних проблем розвитку робочих місць та конкретних розробок автора розв’язано важливе науково прикладне завдання щодо удосконалення методології та практики формування стратегії розвитку робочих місць в промисловості України на етапі переходу вітчизняної економіки на інноваційний шлях розвитку. Виконане дослідження дозволило одержати вагомі наукові результати та дійти наступних висновків:

Основними проблемами розвитку робочих місць за умов модернізації промисловості України на етапі ствердження ринкових принципів господарювання є: відсутність цільової спрямованості державної політики в цій сфері; нестача інвестиційних ресурсів; низький рівень ефективності використання всіх факторів виробництва; не відпрацьованість фінансового механізму розвитку системи робочих місць.
Доведено, що для функціонування робочого місця необхідна сприятлива кон’юнктура ринку, наявність основних та обігових коштів, укомплектованість їх працівниками відповідної кваліфікації та навиків, платоспроможний споживчий попит, який виявляється через купівельну спроможність населення тощо. Робоче місце є головним засобом створення споживчих благ, забезпечення населення відповідними доходами та можливістю самореалізації відповідно до своїх уподобань, професії, досвіду;
Обґрунтовано, що Україні необхідна глибоко опрацьована стратегія розвитку робочих місць, яка б забезпечувала високий рівень їх продуктивності, особливо, новостворених, а також повне використання існуючих та забезпечення їх кваліфікованим і високоосвіченим трудовим потенціалом. Разом з тим у ній повинно бути передбачено ліквідацію робочих місць, які є як морально, так фізично застарілими і не можуть використовуватись у майбутньому. Формування такої стратегії має базуватися на врахуванні принаймні п'яти основних передумов, а саме: системному уявленні щодо реального стану справ у промисловості України відносно кількості та структури робочих місць; чітко окреслених глобальних стратегічних цілях розвитку країни, зокрема трансформаційних процесів, які відбуваються в промисловості; врахуванні особливостей механізму взаємозв'язку між усіма основними складовими елементами робочого місця; науковому, аргументованому прогнозуванні можливих варіантів розвитку подій в залежності від впливу тих чи інших факторів на процес реалізації стратегії розвитку; визначенні основних рис і структурних елементів моделі трансформації промисловості, окремих його підсистем і робочих місць, зокрема, з позицій забезпечення динамізму та перспектив їх розвитку в цілому.
У дисертації розроблено методичні підходи до оцінки використання робочого місця, в основу яких покладено інтегральний коефіцієнт, розрахунок якого дозволяє дійти обґрунтованих висновків, щодо економічної ефективності та доцільності їх збереження. При його визначенні слід враховувати технічний стан основних елементів виробництва, тобто виробничого устаткування, забезпеченість сировиною, матеріалами, напівфабрикатами з яких має виготовлятись продукція, а також працівниками відповідної кваліфікації; рівень використання робочого часу та виробничого обладнання на робочому місці; попит на виготовлену продукцію (послуги) з боку споживача;
Спираючись на запропоновані методичні розробки, здійснено оцінку рівня збалансованості робочих місць і кадрів, згідно якої виділено наступні класифікаційні угрупування: регіони, для яких характерна трудонадлишкова ситуація, тобто низькі обсяги додаткового попиту на робочу силу і значна її пропозиція; регіони, для яких характерна розбалансованість як з точки зору сукупного попиту на робочу силу, так і її пропозиції; регіони із великим природно-ресурсним потенціалом і високими темпами розвитку промислових підприємств; регіони, для яких характерне рекреаційно-туристичне спрямування. За результатами такої оцінки визначено стратегічні альтернативи розвитку робочих місць (зростання, стабілізація та скорочення), а також можливі напрямки їх впливу на кількісний склад, структуру зайнятих та загальну ситуацію на ринку праці;
Формування стратегії розвитку робочих місць в промисловості України має спиратись на науково обґрунтовану систему принципів, використання яких дає змогу підвести під неї необхідну методологічну основу. Головними з них визначено принципи науковості, системності, комплексності, соціальної орієнтованості, збалансованості, достовірності, пріоритетності, гнучкості та періодичності.
Досягнення збалансованого розвитку робочих місць і кадрів потребує ефективного організаційно-економічного механізму, який повинен охоплювати нормативно-правовий, організаційно-управлінський та економічний блоки. При цьому важливе значення має стратегічне планування, яке створює можливості не тільки для об’єктивної оцінки існуючих тенденцій розвитку робочих місць, а й закладає підґрунтя для розробки більш ефективної державної соціальної політики у цій сфері. Важливим його компонентом є SWOT-аналіз.
У роботі запропоновано і обґрунтовано основні стратегічні напрями забезпечення соціальних пріоритетів розвитку робочих місць. Головними з них є: створення робочих місць, які відповідають сучасним вимогам, забезпечують дохід працівнику, який достатній для розширеного його відтворення і надають можливість самореалізації; перетворення неефективних робочих місць у соціально-привабливі, враховуючи перспективність галузі, радикально покращуючи умови праці, скорочуючи сферу важкої ручної праці, проводячи комплексну екологізацію виробничих процесів; підвищення соціально-орієнтованого адаптаційного потенціалу всіх галузей промисловості до нових умов господарювання; формування ефективно діючої системи управління соціальним розвитком, спрямованої на першочергове вирішення їх нагальних соціальних проблем.
Формування стратегії розвитку робочих місць повинно базуватись на відповідних прогнозних оцінках із застосуванням сценарних моделей трансформації їх структури в залежності від характеру впливу тих чи інших факторів. Такі сценарії дисертантом розроблено за двома варіантами: оптимістичному та песимістичному. Перший варіант передбачає розвиток робочих місць за сценарієм шансів (оптимістичний), другий - за сценарієм загроз(песимістичний).

З огляду на зазначене, в дисертації робиться узагальнюючий висновок, що формування стратегії розвитку робочих місць в промисловості України сприятиме успішній реалізації державної соціальної політики. Результати дослідження можуть використовуватися: при опрацюванні довгострокових програм соціально-економічного розвитку промислового комплексу України; підготовці відповідних розділів проектів законодавчих і нормативно-правових актів з питань макроекономічного управління, а також у навчальному процесі вищих навчальних закладів України за програмами підготовки магістрів за економічними та управлінськими спеціальностями й напрямами.