ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ РИТОРИКИ ЯК СКЛАДОВОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

Короткий опис

ІНСТИТУТ ЗАКОНОДАВСТВА ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

УДК 340.12

ОЛІЙНИК ОЛЬГА БОРИСІВНА

ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ СТАНОВЛЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ
РИТОРИКИ ЯК СКЛАДОВОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА

12.00.01 – теорія та історія держави і права;
історія політичних і правових учень

Дисертація на здобуття наукового ступеня
доктора юридичних наук

Науковий консультант:
доктор юридичних наук, професор,
член-кореспондент НАН України
КОПИЛЕНКО Олександр Любимович

Київ – 2011

З М І С Т
ВСТУП………………………………………………………………... 5

РОЗДІЛ І. СТАНОВЛЕННЯ І РОЗВИТОК ЮРИДИЧНОЇ РИТОРИКИ ЯК СКЛАДОВОЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА НА РІЗНИХ ЕТАПАХ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ……..

16
1.1 Виникнення та становлення юридичної риторики в античну епоху……………………….………………………………………
16
1.2 Розвиток юридичної риторики в епоху Середньовіччя…………………………………………………….. 41
1.3 Розвиток юридичної риторики в епоху Відродження та в епоху Просвітництва………………………………………………. 46
1.4 Розвиток юридичної риторики вХІХ – ХХІ ст……………… 55
Висновки до Розділу І……………………………………………... 76

РОЗДІЛ ІІ. ФОРМУВАННЯ ЮРИДИЧНОЇ РИТОРИКИ ЯК СКЛАДОВОЇ ТЕОРІЇ ДЕРЖАВИ ТА ПРАВА У СИСТЕМІ ПРАВОВИХ ЗНАНЬ…………………………………………………

85
2.1 Розвиток юридичної риторики як теоретичної та прикладної дисципліни у складі теорії держави та права і її зв’язок із іншими юридичними науками………………….………………

85
2.2 Співвідношення юридичної риторики з іншими суспільними науками…………………………………………….
112
2.3 Місце юридичної риторики в сфері правотворення та правозастосування ……..………………………………………..
146
2.4 Корелятивний зв’язок юридичної риторики з теорією юридичної аргументації………………………………………….
171
2.5 Юридична риторика як теоретико-прикладна основа для оптимізації технологій комунікацій ……………………………
194
Висновки до Розділу ІІ…………………………………………….. 202

РОЗДІЛ ІІІ. ОСОБЛИВОСТІ РОЗВИТКУ СУДОВОЇ РИТОРИКИ ЯК ПРОВІДНОЇ СКЛАДОВОЇ ЮРИДИЧНОЇ РИТОРИКИ…………………………………………………………

213

3.1 Специфіка розвитку судової риторики в контексті розвитку сучасної юридичної риторики……………………………………
213
3.2 Особливості риторики судді як професійного учасника судового процесу…………………………………………………
228
3.3 Специфіка становлення юридичної риторики прокурора як професійного учасника судового процесу………………………
248
3.4 Специфіка становлення юридичної риторики адвоката як професійного учасника судового процесу………………………..
271
3.5 Роль юридичної риторики в оптимізації демократичного інституту змагальності сторін……………………………………..
284
Висновки до Розділу ІІІ…………………………………………… 291

РОЗДІЛ ІV. ВДОСКОНАЛЕННЯ ЮРИДИЧНОЇ РИТОРИКИ В КОНТЕКСТІ ЄВРОПЕЙСЬКОЇ ІНТЕГРАЦІЇ

302
4.1 Роль юридичної риторики для здійснення адаптаційно-гармонізаційних процесів в умовах європейської інтеграції……
302
4.2 Розв’язання проблеми уніфікації юридичної термінології як основного компонента юридичної риторики в контексті гармонізації національного законодавства із європейським……

320
4.3 Значення юридичної риторики для оптимізації процесів формування праворозуміння, правосвідомості, правової культури і розбудови громадянського суспільства в Україні в контексті євроінтеграції……………………………………..……

338
Висновки до Розділу ІV………………………………………….. 354

ВИСНОВКИ…………………………………………………………
362

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………..…..
375

ВСТУП
Актуальність теми дисертаційного дослідження. В умовах глобалізації та інтенсивного розвитку комунікаційних технологій, а також з поглибленням тенденцій до унормування суспільних відносин в усіх сферах життєдіяльності суспільства зростає значення юридичної риторики як такої, з якої беруть витоки юриспруденція загалом і теорія держави та права зокрема. Спостерігається поглиблення інтересу до цієї наукової дисципліни з боку вчених і законодавців різних країн, які досліджують юридичну риторику з теоретико-правових і філософських позицій. Особливо цікавить сучасних дослідників цієї проблематики питання розуміння правового тексту, а також вміння правильно вести правові перемовини і проголошувати судові промови. Невипадково у США вже кілька десятиліть поспіль у вищих навчальних закладах освіти, переважно на юридичних факультетах, викладають курс "Ведення переговорів", де звертається увага як на письмовий сценарій ведення перемовин, так і на якість мови виступів їх учасників.
Саме тому й всі європейські країни розвиненої демократії встановлюють оптимальні правила правової мовленнєвої поведінки у суспільстві, які ґрунтуються виключно на загальних і спеціальних правових принципах та механізмах переконування і спираються на міжнародні, у тому числі європейські, правові стандарти і норми національних і міжнародних нормативно-правових актів та положення звичаєвого права у сфері юридичної риторики. Завдяки цьому і здійснюваним у цих країнах науковим дослідженням у сфері юридичної риторики, які успішно впроваджуються в практичне життя, країни розвиненої демократії спроможні були за досить короткий проміжок часу побудувати правові та соціальні держави, сформувати громадянське суспільство з високим рівнем праворозуміння, правосвідомості та правової культури.
Україна, яка прагне увійти до європейського, а через нього і до міжнародного правового простору та розбудувати себе як демократичну, соціальну та правову державу з високорозвиненим громадянським суспільством, також інтенсивно запроваджує аналогічні європейські правила і стандарти у сфері юридичної риторики, інтенсивно укладаючи відповідні міжнародні угоди, за якими передбачено гармонізацію національного законодавства та адаптацію національної правової системи до європейської. Натомість, безпосереднє введення у правообіг європейської юридичної риторики, формальне запровадження зазначених європейських правил, стандартів і нормативів спричиняє численні колізійні ситуації у правовому житті країни та українського суспільства, які можна пояснити відмінностями у правових традиціях східно-слов’янських та романо-германських країн. Зазначене спонукає вчених різних країн вивчати згадані питання, зокрема, досліджувати проблеми запровадження європейської юридичної риторики у систему права тих країн, чиї правові системи, подібно до української, входять традиційно не до романо-германської правової сім’ї, а до інших, наприклад, євроазійської. Крім того, існує ще багато прогалин у вирішенні питань реформування національної правової системи України і наближення її до європейської на основі імплементованих європейських та міжнародних правових стандартів, що є невід’ємною складовою юридичної риторики, потреба у подоланні недоліків у правотворенні, законодавчому процесі та правозастосуванні, у правовій культурі і культурі правового мовлення, мови судового процесу, мови прокуратури та адвокатури.
Потреба в усуненні зазначених розбіжностей, що дозволить максимально гармонізувати національне законодавство й адаптувати національну правову систему до європейської, вимагає здійснення глибоких наукових досліджень у сфері юридичної риторики, особливо з боку науковців і законодавців.
Необхідно зазначити, що в наукових працях російських та українських учених – С. Алексєєва, О. Венгерова, Д. Керімова,
М. Козюбри, С. Максимова, В. Розіна, Ю. Оборотова та ін., а також західних авторів, таких як С. Сінх, Є. Леві, Р. Ціппеліус, звертається увага на питання мови права. Проблемі тлумачення мови права присвячені дослідження науковців Я. Брайніна, П. Елькінда,
М. Шаргородського, О. Шляпочнікова, Л. Явич, у працях яких розкриваються поняття тлумачення, призначення окремих способів тлумачення у ході застосування норм кримінально-процесуального права. До окремих питань юридично-лінгвістичного тлумачення свого часу звертались фахівці з питань міжнародного права: В. Євінтов,
І. Лукашук, І. Перетерський, аналізуючи доречність застосування правил і прийомів тлумачення у міжнародній практиці. Зв’язки тлумачення нормативно-правових актів з такими правовими явищами, як правотворчість, правосвідомість, правова система, правозастосування, правореалізація та інші, аналізувались у роботах
С. Алексєєва, І. Грязіна, Л. Зайцева, А. Колодія, В. Копєйчикова,
Н. Оніщенко, П. Рабіновича, Ю. Тодики, М. Цвіка.
Безпосередньо питанням риторики, включаючи юридичну та її складової – судової риторики, присвячені наукові доробки Т. Артемової, Т. Катишева, Н. Кошанського, В. Виноградова, Н. Івакіної та ін.
Варто зазначити й те, що за останній період в Україні та Росії захищено ряд дисертацій, які містять аналіз окремих аспектів юридичної риторики. Проте існуючі публікації та дисертаційні роботи не містять комплексного наукового підходу до проблем юридичної риторики як наукової дисципліни, її місця в системі правових і суспільних наук загалом, і тому дане дослідження органічно доповнює їх, а наявність вказаних наукових праць не лишає його актуальності.
Зазначене, а також нагальна необхідність у здійсненні завдяки і на основі реформованої національної юридичної риторики, трансформованої в європейську, удосконалення систем правотворення і правозастосування, розробки постійно діючих гармонізаційних та адаптаційних механізмів, пошуку засобів зближення національної правової системи України з національними правовими системами європейських країн, адаптації її до європейської, гармонізації внутрішнього законодавства з європейським, визначили актуальність теми, обраної для цієї роботи.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України "Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки" від 11 липня 2001 р. Дисертація виконана як частина загального плану науково-дослідних робіт Інституту законодавства Верховної Ради України. Тема дисертаційного дослідження є основною частиною програми "Стратегія розвитку законодавства України" (державний реєстраційний № 0103U008723).
Мета і завдання дослідження. Метою роботи є встановлення місця та ролі юридичної риторики в системі правових знань та її впливу на розвиток сучасної теорії держави та права.
Відповідно до поставленої мети в роботі зосереджується увага на вирішенні таких завдань:
– проаналізувати історичні етапи становлення та розвитку юридичної риторики;
– дати визначення поняття юридична риторика як науки та як дисципліни;
– встановити взаємозв’язок юридичної риторики з іншими юридичними та неюридичними науками;
– визначити вплив юридичної риторики на правотворення та правозастосування;
– обґрунтувати значення юридичної аргументації для юридичної риторики;
– простежити розвиток судової риторики як складової сучасної юридичної риторики;
– з’ясувати особливості риторики окремих учасників судового процесу;
– визначити роль юридичної риторики в адаптаційно-гармонізаційних процесах.
Об’єктом дослідження є юридична риторика як складова теорії держави та права та суспільні відносини, які формуються при використанні юридичної риторики.
Предметом дослідження є теоретико-правові характеристики юридичної риторики.
Методи дослідження. В основу методології дослідження покладено система філософсько-світоглядних, загальнонаукових та спеціально-наукових методів та підходів, принципів пізнання юридичної риторики як складової теорії держави та права.
Так, системний метод дав можливість розглянути юридичну риторику як систему методів, способів і форм сприяння правотворенню та правозастосуванню. Історичний метод дозволив максимально врахувати досвід, аспекти новизни і спадковості в сучасних підходах до проблематики використання юридичної риторики як елементу вдосконалення прикладних юридичних наук. Порівняльний метод використовувався для характеристики напрямів подальшого вдосконалення правових складових юридичної риторики, а також для аналізу розвитку юридичної риторики на різних етапах. Діалектичний метод забезпечив використання відповідних категорій діалектики, зокрема, таких як форма і зміст, можливість і дійсність. Застосування структурного методу дало можливість у процесі дослідження виявити стійкі взаємозв’язки між складовими елементами юридичної риторики. Функціональний метод дозволив виявити основні властивості і призначення механізмів юридичної риторики для: забезпечення законодавчого процесу; оптимізації судового процесу; інтенсифікації інтеграційних процесів на основі реформування національної правової системи й адаптації її до європейської. Формально-правовий метод дав можливість описати, класифікувати та систематизувати юридичну риторику як правовий феномен, а також дослідити її внутрішню структуру та зовнішню форму.
Наукова новизна дисертації полягає у тому, що вона є завершеною, самостійною роботою, першим в Україні комплексним науковим дослідженням, присвяченим теоретичним і прикладним проблемам становлення і розвитку юридичної риторики як складової теорії держави та права. У межах здійсненого дослідження були отримані результати, що мають наукову новизну та обґрунтовують ряд нових науково-концептуальних і важливих для юридичної практики понять, положень і висновків, отриманих особисто здобувачем, до найбільш значущих з яких належать нижченаведені:
Уперше:
– створено цілісну наукову концепцію змісту, форми, структури та функціонування національної юридичної риторики як складової теорії держави та права, на основі якої реалізується процес правотворення і правозастосування;
– розкрито культурологічний, ціннісний вимір юридичної риторики як основного підґрунтя формування та функціонування правової системи;
– сформульовано визначення юридичної риторики як складової теорії держави та права;
– обґрунтовано нормативний характер юридичної риторики;
– розкрито спорідненість між поняттями юридична риторика та тлумачення норм права;
– доведено, що юридична риторика є необхідним компонентом розвитку всієї системи теорії держави та права;
– доведено необхідність запровадження юридичної риторики як загальнообов’язкової дисципліни в системі підготовки студентів-правників.

Удосконалено:
– методологію аналізу та вивчення сутності юридичної риторики як правової дисципліни, її співвідношення з різними правовими і неправовими суспільними науками;
– розуміння місця риторики в системі суспільних наук та її взаємодії з юридичними науками;
– систематику підходів, інтерпретацій ролі юридичної риторики в демократизації, гуманізації та європеїзації процесуального законодавства України;
– положення про необхідність дослідження засобів юридичної риторики як правового інструменту, який дозволить державі швидше адаптуватися до соціальних змін, які відбуваються у суспільстві;
– розуміння впливу юридичної риторики на формування правосвідомості і праворозуміння у суспільстві, яке, у свою чергу, впливає на правову культуру;
– положення про те, що вдосконалення судової риторики як основної складової юридичної риторики сприяє демократизації процесуального законодавства.
Дістали подальшого розвитку:
– вчення щодо витоків та генези юридичної риторики як складової теорії держави та права;
– підходи щодо розуміння змісту юридичної риторики у співвідношенні з іншими юридичними та неюридичними науками;
– положення щодо розмежування юридичної риторики та мови права;
– ідеї про розуміння юридичної риторики в Україні як відображення ментальності українського народу;
– аргументи на користь впровадження і розвитку судової риторики як важливої складової принципу змагальності сторін;
– висновки про вплив юридичної риторики на сферу правотворення і правозастосування.
Теоретичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони можуть бути використані у навчальному процесі під час викладання таких навчальних дисциплін, як "Юридична риторика", "Теорія держави і права", "Юридична логіка", "Філософія права", а також для підготовки окремих розділів підручників, навчальних посібників та навчально-методичних матеріалів із відповідних правових дисциплін.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що здобуті автором результати і сформульовані при цьому теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки мають також і прикладне значення. Зокрема, вони можуть бути корисні для більш точного формулювання законів, підзаконних актів, в тому числі в розрізі уніфікації термінологічного апарату, а також у просвітницькій діяльності з метою правового виховання громадян і підвищення рівня їхньої правосвідомості та правової культури.
Апробація результатів дослідження. Основні ідеї, положення та висновки дисертаційної роботи були оприлюднені на засіданні відділу проблем розвитку національного законодавства Інституту законодавства Верховної Ради України, а також на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, зокрема, на:
Міжнародній науково-практичній конференції "Від громадського суспільства – до правової держави" (м. Харків, 20 травня 2006 р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Правове життя: сучасний стан і перспективи розвитку" (м. Луцьк, 15-16 квітня 2007 р.; тези опубліковано); ІІ Міжнародній інтернет-конференції "Розвиток України в XXI столітті: економічні, соціальні, екологічні, гуманітарні та правові проблеми" (м. Тернопіль, 2008 р.; тези опубліковано); науково-практичній конференції "Правова держава" (м. Луцьк, 17 лютого 2008 р.; усний виступ); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Проблеми становлення і розвитку конституційної держави в Україні" (м. Хмельницький, 14-15 березня 2008 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Актуальні проблеми правового забезпечення національної продовольчої безпеки і сталого розвитку сільського господарства України" (м. Київ, 18 квітня 2008 р.; тези опубліковано); науково практичній конференції "Україна. Держава. Право" (м. Київ, 22 квітня 2008 р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Проблеми викладання логіки та дисциплін логічного циклу" (м. Київ, 15-16 травня 2008 р.; тези опубліковано); Міжнародній науковій конференції "Четверті юридичні читання" (м. Київ, 15-17 травня 2008 р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Відновлювальне правосуддя" (м. Київ, 17 травня 2008 р.; тези опубліковано); Міжвузівській науково-практичній конференції "Наука і молодь" (м. Київ, 18 травня 2008 р.; тези опубліковано); науковій конференції "Управлінські, правові та соціально-економічні чинники розвитку України" (м. Київ, 22 травня 2008 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Формування правової держави в Україні в плебсологічному як філософсько-правовому осмисленні" (м. Київ, 28 червня 2008 р.; тези опубліковано); науковій конференції "Права людини" (м. Київ, 17 вересня 2008 р.; усний виступ); науковій конференції "Наука і практика" (м. Полтава, 10 квітня 2009 р.; усний виступ); X Всеукраїнській науково-практичній конференції "Формування правової держави в Україні: проблеми і перспективи" (м. Тернопіль, 15-16 травня 2009 р.; тези опубліковано); Міжнародній науково-практичній конференції "Інформаційні проблеми комп’ютерних систем, юриспруденції, енергетики, економіки, модулювання та управління" (м. Тернопіль, 21-23 квітня 2010 р.; тези опубліковано); Всеукраїнській науково-практичній конференції "Формування правової держави у плебсологічному як філософсько-правовому осмисленні" (м. Київ, 20-23 червня 2010 р.; усний виступ).
Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані у дисертаційному дослідженні, знайшли відображення Результати дисертаційного дослідження відображено у 84 наукових публікаціях автора, з яких 6 індивідуальних монографій, 1 підручник, 10 навчальних посібників, 1 програма, 49 наукових статей, надрукованих у фахових виданнях і безпосередньо пов’язаних із темою дисертації, 17 тез доповідей на наукових і науково-практичних конференціях,
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження. Вона складається зі вступу, чотирьох розділів, які включають шістнадцять підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації – 435 сторінок, список використаних джерел містить 616 бібліографічних позицій і займає 48 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У процесі дисертаційного дослідження встановлено, що:

1. Історико-правовий аналіз фундаментальних ідей, концепцій, положень стосовно поняття юридичної риторики, які сформувалися на різних етапах світової історії, дозволив стверджувати, що періодизація розвитку юридичної риторики співпадає із загальноприйнятою періодизацією світової історії.
2.Наведено переконливі аргументи на користь того, що юридична риторика зародилася в епоху Античності з появою прототипів сучасних правових інститутів: представництва, професійних учасників судового процесу. Саме в цю епоху виникли вимоги до професійної юридичної підготовки, були створені перші навчальні заклади і наукові осередки з метою вивчення юридичної риторики. Доведено, що юридичної риторики Середніх віків характеризувалася переважанням догми і імперативів, визначених владою церкви і монарха. Разом з тим період Середньовіччя в Західній Європі відзначився систематизацію письмового риторичного тексту, а також текстів промов, в тому числі було впорядковано термінологію юридичних текстів. Визначено, що характерною рисою риторики епохи Відродження та Просвітництва стало повернення до традицій Античності. Обмеження королівської влади, зародження й поширення інституту парламентаризму, часткове або й повне унезалежнення суду від королівської та князівської влади сприяли посиленому розвиткові писемної риторики. Завдяки цим явищам юридична риторика досягла якісно нового рівня розвитку. Цей період став часом розквіту риторики і на українських землях, становлення і розвиток якої, перш за все, пов’язують з Києво-Могилянською академією. Подальший розвиток юридичної риторики впродовж ХІХ – початку ХХІ століття був зумовлений виокремленням судової гілки влади та зростанням попиту на мистецтво публічного доказування.
3. Визначено місце юридичної риторики в системі теорії держави та права як методологічної складової розвитку останньої. Юридична риторика є лінгвістико-правовим методологічним інструментом, який дозволить готувати висококваліфікованих фахівців права, які володіють основами законопроектування та законодавчою технікою.
4. Встановлено експлікаційний характер юридичної риторики як складової теорії держави та права, в тому числі визначено зв’язок між юридичною технікою та юридичною риторикою з точки зору історичної відповідності та взаємозв’язку цих категорій. На підставі цього було встановлено, що юридична риторика є системою знань, ідей, учень, концепцій, теорій і поглядів на роль та значення письмового юридичного тексту чи усної правової промови, їх зміст і структуру, особливості створення і реалізації, що обумовлені сучасним статусом і завданням професійного учасника правової діяльності чи процесу у суспільних відносинах. Виходячи з цього засновку, автором запропоновано наступне визначення юридичної риторики. Юридична риторика як теоретична дисципліна є складовою теорії держави та права, а отже, і функціонально-формальним компонентом системи права і зумовлюється станом розвитку суспільства, відповідає діючим у ньому загальнолюдським принципам права і безпосередньо впливає і бере участь у формуванні, функціонуванні та реформуванні права, правових систем, їх інститутів і систем законодавства, забезпечує їх якість та ефективність, а також правотворчий, законотворчий, правозастосовчий процес. Юридична риторика як прикладна дисципліна є сукупністю методів, засобів, форм і способів використання науково-понятійного апарату загальної теорії права та всіх галузей права, міжнародного права та євроінтеграційного процесу, апарату правотворення і правозастосування.
5. Юридична риторика як цілісне лінгвістично-правове явище є дисципліною, що ґрунтується на відповідних філософії та етиці, правовій лінгвістиці, однак предметно нерозривно пов’язана з усією системою юридичних наук. Найтісніші методологічні зв’язки поєднують професійну юридичну риторику з філософією, психологією, процесуальними галузями права, а також спеціальними юридичними науками. З огляду на спеціалізований і водночас комплексний (системний) характер знань дисципліни професійну риторику слід віднести до спеціально-юридичних наукових дисциплін у системі теорії держави і права. Було доведено, що професійна юридична риторика ґрунтується на законодавчо закріпленій системі принципів і надбаннях правової доктрини; демократичних цінностях громадянського суспільства, що захищаються державою; на методології юридичних, філософських, лінгвістичних психологічних, соціологічних та інших суспільних наук.
6.Обґрунтована цілісна наукова концепція змісту, структури та функціонування юридичної риторики як правової дисципліни, яка слугує базою для всіх правових процесів. Посилення уваги до юридичної риторики як правової дисципліни пов’язується з процесами реформування системи судочинства, інститутів прокуратури та адвокатури, з необхідністю поліпшення якості їх функціонування. Доведено, що на основі юридичної риторики реалізується процес правотворення і законотворення; формуються будь-які правові документи. Дисертант підтверджує у науковій роботі, що юридична риторика є фундаментом, на якому формується правосвідомість і праворозуміння у суспільстві, будується і реалізується правова культура.
7. Встановлено, що юридична риторика має нерозривний зв’язок і постійно взаємодіє з теорією аргументації. Юридична аргументація в юридичній риториці є одним із ключових компонентів, який позначається на результативності та якості юридичного дискурсу. Методологiчною основою професiйної риторики фахiвця-юриста, зокрема учасника судового процесу на сучасному етапi, слід визнати концепцiю риторичної аргументації як вiдповiдне фiлософське вчення, що є найбiльш пристосованим до потреб і найповнiше розкриває значення офiцiйної риторики фахiвця-юриста. У зв’язку з цим автором було сформульовано визначення теорії юридичної аргументації, як такої, що вивчає і продукує чітко визначені і легалізовані та формалізовані юридичні дискутивні засоби, які застосовуються в процесі юридичної аргументації. Теорія юридичної аргументації також розглядається автором як наукове вчення про механізми і правила доказування та обґрунтування правильності юридичної тези із застосуванням риторичних і логічних засобів та прийомів доказування і переконання.
8. Доведено, що судова риторика від моменту її виникнення є важливою складовою юридичної риторики. Із розширенням правничої діяльності вона розвинулася в окрему систему доктрин, ідей, поглядів, прийомів, займаючи особливе місце в сучасній юридичній практиці, порядку. Звертається увага на значимість комунікації судового ритора, що передбачає володіння ним як професійною термінологією, так і зрозумілість положень і аргументів його виступу для всіх без винятку учасників судового процесу.
9. Аналіз особливостей риторики учасників судового процесу дає підстави стверджувати про їхню недостатню професійну підготовку перш за все в частині побудови і виголошення публічних промов. Відповідно, запропоновано нормативно закріпити порядок і основні складові елементи промов учасників судового процесу, а для підвищення рівня риторичної майстерності запровадити викладання в навчальних закладах юридичного профілю навчальної дисципліни «Риторика судового процесу і риторика його професійних учасників», а також окремих курсів: «Риторика судді», «Риторика прокурора», «Риторика адвоката».
10. Адаптація законодавства України до законодавства ЄС передбачає уніфікацію не лише відповідних правових норм, а й реформування усієї правової системи. У зв’язку з цим встановлено роль юридичної риторики як одного з визначальних інструментів термінологічної гармонізації законодавства України із законодавством ЄС.

Автор робить висновок про те, що:
Юридична риторика стала, безумовно, основою для становлення юриспруденції в цілому і розбудови правових систем і систем законодавства. Якщо розглядати загалом будь-яку правову систему, національну чи міжнародну, то можна стверджувати, що у неї може бути єдина форма існування — мовна. Це означає, що юридична риторика є основою будь-якої правової системи, а отже вона є провідною функціональною специфічною складовою системи права, на основі якої і при безпосередній участі якої у просторі і часі формуються, формалізуються і функціонують саме право, правова система, всі правові галузі, підгалузі та правові інститути.
Дисертант створює цілісну наукову концепцію змісту, структури і функціонування юридичної риторики як правової дисципліни, яка слугує основою для провадження всіх правових процесів. Так, здобувач доводить, що на підґрунті юридичної риторики реалізується процес правотворення і законотворення; формуються будь-які правові документи; реалізується судочинство. Дисертант підтверджує у науковій роботі, що юридична риторика є фундаментом, на якому формується правосвідомість і праворозуміння у суспільстві, будується і реалізується правова культура.

У межах здійсненого дослідження одержано результати, на підставі яких було:

визначено поняття, предмет, метод і зміст юридичної риторики як складової теорії держави і права;
проаналізовано сутність юридичної риторики як правової дисципліни, її місце у колі правових та інших суспільних наук;
виокремлено юридичну риторику як самостійну правову дисципліну в системі правових та інших суспільних наук;
встановлено принцип і функції юридичної риторики як правової дисципліни, з’ясовано значимість юридичної риторики для оптимізації процесів та якості процесів правотворення, законотворення і правозастосування.

У ході дисертаційного дослідження доведено, що юридична риторика:

1) через термінологічно-мовленнєві засоби забезпечує понятійну ідентичність національного права міжнародному та європейському праву, імплементацію у національні правові системи загальнолюдських принципів права, міжнародних та європейських правових стандартів і нормативів, принципів верховенства права і закону;
2) здійснює безпосередній вплив і бере участь у реформуванні національних правових систем, в їх гармонізації між собою та адаптації до європейської та міжнародної правових систем;
3) сприяє інтеграції національних правових систем до міжнародного та європейського правового простору;
4) формує понятійно-термінологічну основу і створює функціональну та формальну системи правотворення і законотворення;
5) забезпечує функціонування і формалізацію судового процесу і діяльність його професійних учасників;
6) формулює положення і типові форми укладення юридичних документів, правила ведення правових переговорів правових актів, складання промов, правила участі у дискусіях і дебатах.
Обґрунтовано, що юридична риторика сучасної України, яка за своєю правовою традицією віднесена до євразійської, має бути трансформована в європейську, що утворена на романо-германській правовій традиції. Інакше імплементовані в європейську правову систему і систему законодавства європейські правові стандарти і норми, а також формально гармонізовані закони не будуть функціонувати. Тільки сформована під впливом європейської і міжнародної юридичної риторики і трансформована в європейську юридична риторика України може забезпечити дієздатність гармонізованого законодавства та ефективність адаптаційно-гармонізаційних процесів.
Автор стверджує, що процес входження правової системи України у європейський правовий простір є невідворотним, а отже, першочергову увагу слід приділити європейським комунікативним зв’язкам, включаючи зв’язок правових систем та систем законодавства, які реалізуються через мовні засоби та прийоми. Тому вбачається основою трансформації українського законодавства у європейське та інтеграції національної правової системи у європейський правовий простір має стати саме модифікована на основі європейської юридична риторика України. Натомість автоматичний процес гармонізації національного законодавства та інтенсивна імплементація в національну правову систему європейських правових стандартів не можуть принести позитивних результатів.
Вбачається, що здійснити подібний перехід стане можливим шляхом пристосування національної юридичної риторики до європейської. Останнє буде можливим при розробці відповідних правових механізмів такого переходу. Отже, вихід правової системи України з євразійської правової сім’ї і повний перехід її в європейську вбачається вимагає створення спеціальних перехідних механізмів. Вони мають бути і оптимальними адаптаційними правовими механізмами конгломеративного типу, які скоригують євразійську правову традицію національної юридичної риторики з романо-германською правовою традицією європейської юридичної риторики.

Автором запропоновано:

розробити Державну програму гармонізації юридичної риторики України з міжнародною та європейською юридичною риторикою, включаючи правову риторику ЄС і Ради Європи.
Пропонується модифікація всіх форм юридичної риторики України і пристосування її до вимог юридичної практики через глобалізацію та європеїзацію юридичного мислення і мовлення (оформлення юридичних документів, усі форми і види правової творчості, законотворча робота, мова судового процесу, ведення переговорів, юридичні промови тощо).
У разі формування загальноправової, міжгалузевої і галузевої термінології слід встановлювати і неухильно дотримуватись припису про застосування однозначності юридичних термінів, а також вимог до їх понятійної точності та ясності. Адже наявність у терміна кількох різних законодавчих дефініцій веде до нечіткості сприйняття, розмитості правового регулювання, породжує непорозуміння і численні помилки у ході застосування. Тим більше, що органи державної влади, органи місцевої влади, суди, фізичні та юридичні особи під час застосування і виконання правового припису не можуть трактувати термінологічне поняття, визначене в законодавчому акті інакше, ніж воно в цьому акті сформульовано.
Дисертант з метою запобігання виникнення та існування багатозначних, неточних і незрозумілих юридичних термінів пропонує концепції та розробку спеціальних законів «Про юридичну риторику» і «Про мову права». У цих актах до мови права та юридичної риторики передбачено висунення вимог дотримання однозначності і точності вживаної юридичної термінології та всього термінологічно-понятійного апарату, який використовується в юриспруденції, а також у практичній і теоретичній діяльності правознавців.
Крім того, пропонується термінологічно вивірити відповідні процесуальні акти законодавства і проаналізувати практику їх правозастосування. Після цього такі процесуальні акти вимагають належного термінологічного реформування і приведення у відповідність до правил і вимог Ради Європи, уніфікованих європейських стандартів і положень.
Дисертант вважає за доцільне у запропонованому вище законопроекті «Про юридичну риторику», передбачити окремий розділ «Про застосування юридичної термінології в судовому процесі».
Автор рекомендує розробити спеціальний законопроект «Про мову законодавчих актів», в якому слід зазначити її методи і прийоми, чітко встановити зміст і призначення, а також вимоги до уніфікації термінів. Основним правилом має стати припис стосовно застосування однопонятійності термінів у межах певної термінологічної системи.
Крім того, пропонується правова риторична модель уніфікації національних юридичних термінів на основі європейських правових термінологічних стандартів, застосування якої має оптимізувати процес термінологічної уніфікації, усунути розбіжності у терміносистемах і термінотворчому процесі.
Автор вважає за доцільне передбачити у запропонованому вище проекті закону України «Про юридичну риторику» окремий розділ, який присвячений мові судового процесу, правилам застосування перекладу судового процесу і який міститиме вимоги до застосування мов національних меншин у ході ведення судового процесу виходячи з вимог Європейської хартії регіональних мов або мов меншин і Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин».
Крім того, дисертант пропонує в місцях компактного проживання національних меншин здійснювати підбір суддів і прокурорів, які володіють мовами відповідних національних меншин, а також правовою термінологію цими мовами з метою спроможності самостійно, без послуг перекладача, вести судовий процес обома мовами — державною і мовою національної меншини, що проживає у відповідній місцевості.
Суттєвим, на думку дисертанта, є посилення уваги до юридичної риторики як правової дисципліни у зв’язку з посталою потребою у реформуванні системи судочинства, інститутів прокуратури та адвокатури, з необхідністю поліпшення якості їх функціонування. Наголошується на особливій ролі юридичної риторики в покращенні якості і процесуального законодавства, і судового процесу. Запропоновано також у проекті закону України «Про юридичну риторику» передбачити такі окремі розділи: «Риторика судді як професійного учасника судового процесу», «Риторика прокурора як професійного учасника судового процесу», «Риторика адвоката як професійного учасника судового процесу».
Дисертантом пропонується прийняття і розробка проекту закону України «Про змагальність у судовому процесі» і рекомендується зробити наголос на особливостях побудови і проголошення судової промови в умовах змагальності сторін у кримінальному, цивільному, господарському або адміністративному судочинстві.
Сформульована авторська дефініція, в якій пропонується теорію юридичної аргументації розглядати як теорію, що вивчає і продукує чітко визначені і легалізовані та формалізовані юридичні дискутивні засоби, які застосовуються в процесі юридичної аргументації; а також як наукове вчення про механізми і правила доказування та обґрунтування правильності юридичної тези із застосуванням риторичних і логічних засобів і прийомів доказування та переконання.
Дисертантом запропоновано визначення предмета юридичної аргументації як процесу юридичного риторичного обґрунтування.
У роботі обґрунтовано визначальну позицію юридичної риторики в процесах євроінтеграції, гармонізації національних правових систем між собою та їх адаптації до європейської.
Автором встановлено поняття і зміст юридичної риторики як правової дисципліни та сформульовано дефініції юридичної риторики як теоретичної дисципліни та як прикладної дисципліни, а саме:
«Юридична риторика як теоретична дисципліна є складовою теорії держави та права, а отже, і функціонально-формальним компонентом системи права і зумовлюється станом розвитку суспільства, відповідає діючим у ньому загальнолюдським принципам права і безпосередньо впливає та бере участь у формуванні, функціонуванні та реформуванні права, правових систем, їх інститутів і систем законодавства, забезпечує їх якість та ефективність, а також забезпечує правотворчий, законотворчий, правозастосовчий процеси»;
«Юридична риторика як прикладна дисципліна є сукупність методів, засобів, форм та способів використання науково-понятійного апарату загальної теорії права та всіх галузей права, міжнародного права та євроінтеграційного процесу, апарату правотворення та правозастосування».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Античный риторический идеал и культура Возрождения. Античное наследие в культуре Возрождения
/ С. С. Аверинцев. — М., 1984.
2. Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции / С. С. Аверинцев. — М. : Школа, 1996. — 440, [8] с. — (Языки рус. культуры).
3. Аверинцев С.С. Риторика как подход к обобщению действительности. Поэтика древнегреческой литературы
/ С. С. Аверинцев. — М. : Наука, 1981. — С. 15 — 46.
4. Адамов Е.А. Выдающиеся ораторы древнего мира и средних веков / Е. А. Адамов. — М., 1964.
5. Алаїс С.І. Генезис вітчизняного праворозуміння
/ С. І. Алаїс // Держава і право : зб. наук. праць. Вип. 6. — К., 2000. — С. 10—18. — (Юридичні і політичні науки).
6. Алексеев С.С. Право и правовая система / С. С. Алексеев // Правоведение. — 1981. — № 1. — С. 34-37.
7. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы / С. С. Алексеев. — М. : Норма, 1998. — 336 с.
8. Андреева К. Змагаючись за змагальність / К. Андреева // Юридичний журнал. — 2003. — № 5. — С. 119-120.
9. Андриевский С. Драмы жизни / С. Андриевский. — Петроград, 1916.
10. Аннушкин В.И. История русской риторики
/ В. И. Аннушкин. — М. : Флинт, 2002.
11. Античная литература. — М. : Образование, 1986.
12. Античные риторики. — М. : МГУ, 1979. — С. 11—-17.
13. Античные теории языка и стиля
/ [под ред. О. Фрейденберг]. — М.-Л., 1936.
14. Антология мировой правовой мысли : в 5 т.
/ [Г. Ю. Семигин] (рук. науч. проекта) / Национальный общественно-научный фонд. — М., 1999. —
Т. 1: Античность. Восточные цивилизации. — 1999. — 750, [2] с.
15. Антология мировой правовой мысли : в 5 т. /
[Г. Ю. Семигин (рук. науч. проекта)] / Национальный общественно-научный фонд. — М., 1999. — Т. 3: Европа. Америка, XVII — XX вв. — 1999. — 830, [2] с.
16. Абрамова А.И., Губарева Т.В., Мицкевич А.В., Пиголкин А.С., Поленина С.В., Рахманина Т.Н., Студеникина М.С., Сырых В.М., Чернобель Г.Т., Юртаева Е.А., Под ред.: Пиголкина А.С.
Законотворчество в Российской Федерации. Научно-практическое и учебное пособие. М.-Формула права, 2000.- 608 с.
17. Апперс Э. История европейского права : [пер. с шведск.] / Э. Апперс / Институт Европы. — М. : Наука, 1996. — 365, [3] с.
18. Аргументация, интерпретация, риторика (Argumentation, Interpretation, Rhetoric) [Електронний ресурс] // Интернац. и междисциплинарный электронный журнал — Амстердамский и Санкт-Петербургский университеты, 2000.— Режим доступу до журн. : //http://www.argumentation.ru.
19. Аристотель. Риторика / Аристотель ; [пер. Н. Платоновой]. — М., 1978. — (Античные риторики).
20. Арно А. Логика, или Искусство мыслить / А. Арно,
П. Николь. — М., 1991.
21. Артикуца Н. Нові підходи до мовної підготовки майбутніх юристів і викладачів права / Н. Артикуца // Право України. — 1997. — № 12. — С. 58-60.
22. Асмус В.Ф. Античная философия / В. Ф. Асмус. — М. : Высшая школа, 1976. — 540 с.
23. Баймуратов М. Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу: політико-правовий аналіз / М. Баймуратов, С. Максименко // Право України. — 2001. — № 10. — С. 101 — 104.
24. Байтин М.И. О современном нормативном понимании права / М. И. Байтин // Журнал российского права. — 1999. — № 1. — С. 98-103.
25. Бандура О.О. Цінність як сутнісна характеристика права О. О. Бандура // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. — 1996. — № 2 — С. 3-23.
26. Бандурка С.А. Судебное производство по уголовным делам / С. А. Бандурка, С. В. Слинько / Ин-т внутр. дел. — Х. : РИФ "Арсис, ЛТД", 2000. — 287, [1]с.
27. Бандурка О.М. Прокуратура: мысли о ее реорганизации / С. А. Бандурка // Право Украины. — 1995. — № 9. — С. 40.
28. Банин В.А. Проблемы предмета доказывания и истины в советском уголовном процессе / В. А. Банин // Доказывание по уголовным делам. — Красноярск, 1986. — С. 35.
29. Барановский В.Г. Политическая интеграция в Западной Европе / В. Г. Барановский. — М., 1983.
30. Басков В.И. Прокурор в суде первой инстанции / В. И. Басков. — М. : Юрид. лит-ра, 1968. — 200 с.
31. Батюшко С. У сфері людського виміру: законодавство з прав людини — міжнародний стандарт / С. Батюшко // Політика і час. — 1994. — № 1. — С. 8—14.
32. Бачинин В.А. Морально-правовая философия / В. А. Бачинин. — Х. : Консум, 2000. — 206, [2] с.
33. Бачинин В.А. Философия права и преступления / В. А. Бачинин. — Х. : Фолио, 1999. — 607, [1] с.
34. Безменова Н.А. Краткая история французской риторики (XVI — XX вв.) / Н. А. Безменова. — М., 1985.
35. Безяева М.Г. Семантика коммуникативного уровня звучащего языка: волеизъявление и выражение желания говорящего в русском диалоге / М. Г. Безяева. — М., 2002.
36. Белинский В.Г. Общая риторика Н.Ф.Кошанского (Рецензия) / В. Г. Белинский // Полн. собр. соч. : в 13 т. — М., 1955. — Т. 8. — 1955. — С. 506—508.
37. Беляев И.Д. Лекции по истории русского законодательства / И. Д. Беляев. — [2-е изд.] — М. : Типография А.А. Карцева, 1888. — С. 52.
38. Бентам И. О судебных доказательствах / И. Бентам. — Киев, 1876. — С. 345.
39. Бережний О.І. Преюдиціальність судових рішень у кримінальних справах : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.12 / О. І. Бережний. — Х., 2003. — 20 с.
40. Болотіна Н.Б. Соціальні права людини і соціальне право: Україна і Європейський Союз : матеріали міжнар. наук. конф. ["Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем"] / Н. Б. Болотіна. — К., 2000. — С. 154—158.
41. Берман Г. Западная традиция права: эпоха формирования : [пер. с англ.] / Г. Берман. — М. : ИНФРА-М, 1998. — 624 с.
42. Бернем У. Суд присяжных заседателей / У. Бернем. — М., 1998. — С. 6—16.
43. Бигич О.Л. Порівняльне правознавство як один із головних чинників зближення правових систем : матеріали міжнар. наук. конф. ["Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем"] / О. Л. Бигич. — К., 2000. — С. 264—266.
44. Биля І.О. До проблеми термінології нормативних правових актів / І. О. Биля // Проблеми законності : республіканський міжвідомчий наук. зб. / відп. ред. В. Я. Тацій. — Х. : Нац. юрид. акад. України, 2000.— С. 3—7. — (Вип. 44).
45. Биля І.О. Нормотворча техніка: поняття і загальна характеристика / І. О. Биля // Вісник Акад. прав. наук України. — 2002. — № 1(28). — С. 217—226.
46. Блер Г. Опыт риторики / Г. Блер. — СПб., 1797.
47. Бобровник С.В. Правова система України / С. В. Бобровник, Н. М. Оніщенко // Державотворення та правотворення в Україні. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. — С. 310 — 343.
48. Богданов Л. Технічна фіксація судових процесів: системний підхід до розвитку комп’ютерних технологій та інформаційних ресурсів / Л. Богданов, О. Радуцький // Юридичний журнал. — 2002. — № 2. — С. 84—85.
49. Божьев В. Состязательность на предварительном следствии / В. Божьев // Законность. — 2004. — № 1. — С. 3—6.
50. Бойко В. Щодо деяких положень нового кримінально-процесуального законодавства України / В. Бойко, Н. Бобешко // Право України. — 2003. — № 1. — С. 99—102.
51. Бойко І.Й. Історико-правові джерела про чинність Судебника М. Гоша в Україні / І. Й. Бойко // Держава і право : зб. наук. праць. — 2002. — Вип. 15. — С. 54—57. — (Юридичні і політичні науки).
52. Бондарук Т.І. Наукова концепція західноруського права у працях учених Київського університету / Т. І. Бондарук // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. — 2000. — Вип. 39. — С. 17—23. — (Серія «Юридичні науки»).
53. Борухович В. Ораторское искусство Древней Греции. Ораторы Греции / В. Борухович. — М., 1989. — С. 7—8, 11—17.
54. Жизнеописания знаменитых греков и римлян / Ботвинник М.Н., Рабинович М.Б., Стратановский Г.А. — М. : Просвещение, 1987.
55. Бочарников Д. Право у додержавну та ранньодержавну добу історії України (спроба порівняння реальності їхнього захисту та прогнозу на майбутнє) / Д. Бочарников // Право України. — 1997. — № 3. — С. 73—80.
56. Братусь С.Н. Теория государства и права, ее предмет и место среди общественних наук. Вып. 2 / С. Н. Братусь // Ученые записи ВИЮН. — М.,1955. — С. 9—16.
57. Брейтбург Р.А. Преобразование мирового суда / Р. А. Брейтбург. — М. : Изд. Юрид. книжного магазина "Право" Ф. В. Бусыгина, 1914. — 235 с.
58. Брицин М.А. Из истории восточнославянской лексики / М. А. Брицин. — К., 1965. — С. 83—95.
59. Брюшинкин В.Н. Системная модель аргументации / В. Н. Брюшинкин // Трансцендентальная антропология и логика : труды Междунар. семинара ["Антропология с современной точки зрения" и VIII Кантовских чтений] / Калининградский ун-т. — Калининград, 2000. — С. 133—155.
60. Буало Н. Поэтическое искусство / Н. Буало ; [пер. с франц]. — М., 1957.
61. Будкін В. Проблеми і перспективи співробітництва між Європейським Союзом та Україною / В. Будкін // Економіка України. — 2000. — № 9. — С. 82—90.
62. Будуємо Україну на засадах верховенства права і європейських цінностей : Додаток до послання Парламент. асамблеї Ради Європи стосовно роз’яснень з деяких питань судово-правової реформи та забезпечення прав людини в Україні // Час-Time. — 1995. — 13 жовт. — С. 4; 1995. — 6 жовт. — С. 5.
63. Буткевич В. Права людини в Україні з погляду творення нової правової бази / В. Буткевич // Політична думка. — 1993. — № 1. — С. 79—92.
64. Бутов В.Н. Уголовный процесс Австрии / В. Н. Бутов. — Красноярск : Изд-во Красноярского университета, 1988. — С. 2—16.
65. Валло Лоренцо. Про порівняння Цицерона з Квінтиліаном [Електронний ресурс] / Лоренцо Валло. — Режим доступу : uk.wikipedia.org. — Назва з екрану.
66. Васильев В.Л. Юридическая психология / В. Л. Васильев. — СПб. : Питер, 2000. — 608, [3]с.
67. Введенская Л.А. Культура и искусство речи. Современная риторика / Л. А. Введенская, Л. Г. Павлова. — Ростов-н/Д : Феникс, 1998. — 556 c.
68. Введенская Л.А. Риторика для юристов / Л. А. Введенская, Л. Г. Павлова. — [изд. 5-е]. — Ростов-н/Д : Феникс, 2006. — С. 86, 127, 136, 137, 409.
69. Вдовина Г.А. Розвиток філософії права в ХХ ст. (англо-саксонська традиція) : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. — К., 2002. — 16 с.
70. ВересаевВ.В. Сочинения. / В.В.Вересаев. —Т. IV. —М., 1948. — С.446 — 447.
71. Вербенєц М.Б. Юридична термінологія української мови: історія становлення і функціонування : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. філол. наук : 10.02.01 / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. — К., 2004. — 20 с.
72. Виг Й. Соотношение прав и обязанностей человека и проблемы преступности / Й. Виг // Государство и право. — 1995. — № 7. — С. 44—49.
73. Виноградова Т.Ю. Основы моделирования публичной речи в суде / Т. Ю. Виноградова, С. Ю. Якушин. — Казань, 1993.
74. Виноградова Т.Ю. Основы моделирования публичной речи в суде / Т. Ю. Виноградова. — Казань, 1992.
75. Висновок № 190 (1995) щодо вступу України до Ради Європи [Електронний ресурс] / Парламентська Асамблея Ради Європи. Страсбург 26 вересня 1995 р. — Режим доступ : //http://www.coe.kiev.ua/uk/index.htm.
76. Волков А.А. Основы риторики / А. А. Волков. — М., 2004.
77. Володина С.И. К вопросу о юридической риторике и стилях судебной речи адвоката / С. И. Володина // Российская юстиция. — 2006. — № 4. — С. 61—63.
78. Вомперский В.П. Русские риторики XVII — XVIII вв. / В. П. Вомперский. — М., 1988.
79. Выдря М.М. А. Ф. Кони как судебный оратор / [предисловие] / В. П. Вомперский // Кони А.Ф. Собр. соч. : в 8 т. —
Т. 3. — М., 1967. — С. 5—20.
80. Ганзенко О.О. Конституційні засади формування правової культури особи / О. О. Ганзенко // Держава і право : зб. наук. праць. Вип. 12. — К. : Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2001. — С. 170—174. — (Юридичні і політичні науки).
81. Гарник О.В. Філософія права: предметна специфіка, місце та значення в системі соціально-гуманітарного знання : монографія / О. В. Гарник. — Дніпропетровськ : Вид-во Дніпропетр. ун-ту, 1998. — 160 с.
82. Гаспаров М.Л. Античная риторика как система / М. Л. Гаспаров. — М., 1991. — (Античная поэтика).
83. Гаспаров М. Ораторское искусство Древней Греции / М. Гаспаров, В. Борухович. — М. : Художественная литература, 1985.
84. Гаспаров М.Л. Средневековые латинские поэтики в системе средневековой грамматики и риторики. Проблемы литературной теории в Византии и латинском Средневековье / М. Гаспаров. — М., 1986.
85. Гаспаров М.Л. Цицерон и античная риторика / М. Л. Гаспаров // Цицерон Марк Туллий. Три трактата об ораторском искусстве. — М., 1994. — С. 11—17.
86. Гегель Г. Философия права / Г. Гегель ; [пер. с нем.]. — М. : Мысль, 1990. — 524 с.
87. Гіждіван Л. Про деякі питання адаптації законодавства України з громадянських прав людини до норм Ради Європи / Л. Гіждіван // Право України. — 1999. — № 11. — С. 27—29.
88. Гиздатов Г.Г. Судебная риторика / Г. Г. Гиздатов. — Алматы: Жети жаргы, 1995. — 144 с.
89. Гнатовський М. Концепція європейського правового простору в контексті проблем європейської інтеграції / М. Гнатовський // Право України. — 2003. — № 1. — С. 58, 69.
90. Гольдинер В.Д. Защитительная речь. - М., 1970.
91. Гойман-Калинский И.В., Иванец Г.И., Червонюк В.И. /И.В. Гойман-Калинский, Г.И.Иванец, В.И.Червонюк.- Элементарные начала общей теории права: Учебное пособие для вузов (под ред. Червонюка В.И.)- Колос, 2003. - 544 с.ф
92. Горобец В. Законность, обоснованность и справедливость приговора в условиях состязательного процесса / В. Горобец // Российская юстиция. — 2003. — № 8. — С. 37—39.
93. Горський В.С. Нариси з історії філософської культури Київської Русі (середина XII — середина XIII ст.) / В. С. Горський. — К., 1993.
94. Господарський процесуальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України. — 1992. — № 6.
95. Государственное право Германии ; [пер. с нем.]. — М. : Норма, 1994. — 312, [3] с.
96. Грайс Г.П. Логика и речевое общение // Новое в зарубежной лингвистике. Вып. 16. / Г. П. Грайс. — М., 1985. — С. 222.
97. Граудина Л.К. Русская риторика : хрестоматия / Л. К. Граудина. — М., 1996.
98. Граціанов А.І. Поняття систематизації законодавства та її значення : матеріали Міжнар. наук. конф. ["Європа, Японія, Україна: шляхи демократизації державно-правових систем"] / А. І. Граціанов. — К. : ІДП НАНУ, 2000. — С. 274—275.
99. Граціанов А.І. Роль уніфікації в систематизації законодавства / А. І. Граціанов / ІДП НАНУ // Держава і право. — 2000. — Вип. 8. — С. 15—19.
100. Грищенко А.В. Роль закону в розбудові громадянського суспільства в Україні / А.В. Грищенко //Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2001.-№2.- С.78-83
101. Громницкий М.Ф. Роль прокурора на суде по делам уголовным / М. Ф. Громницкий // Судебное красноречие русских юристов прошлого / [сост. Ю. А. Костанов]. — М. : Фемида, 1992. —286 c.
102. Грошевий Ю.М. Конституція України і проблеми кодифікації кримінально-процесуального законодавства : матеріали наук.-практ. конф. ["Теоретичні та практичні питання реалізації Конституції України: проблеми, досвід, перспективи"], (25 червня 1997 р.) / Ю. М. Грошевий. — К.-X. : Право, 1998. — С. 181.
103. Гроций Г. О праве войны и мира / Г. Гроций. — М. : ГИЮЛ, 1956. — 867 с.
104. Губаева Т.В. Словесность в юриспруденции как учебная дисциплина / Т. В. Губаева, В. П. Малков // Государство и право. — 1996. — № 12. — С. 108-116.
105. Губаева Т.В. Словесность в юриспруденции ; под ред. В. П. Малкова / Т. В. Губаева. — Казань : Изд-во Казанского университета,1995. — 302 с.
106. Губик А.О. Копні суди на українських землях у ХIV — ХVI ст. / А. О. Губик // Український історичний журнал. — 1990. — № 10. — С. 115.
107. Основи риторики / Гуревич С.С., Погорілко В.Ф., Герман М.А. — К. : Вища школа, 1978. — 172 с.
108. Уголовный процесс западных государств / Гуценко К.Ф., Головко Л.В., Филимонов Б.А. — [Изд. 2-е, доп. и испр.]. — М. : Зерцало-М, 2002. — 470 с.
109. Давиденко Л.М. Місце прокуратури у системі державної влади України / Л. М. Давиденко // Вісник Академії правових наук України. — 1995. — № 3. — С. 65.
110. Давид Р. Основные правовые системы современности / Давид Р., Жоффре-Спинози К. ; [пер. с фр. В. А. Туманова]. — М. : Международные отношения, 1999. — 400 с.
111. Даев В.Г. Основы теории прокурорского надзора / В. Г. Даев, М. Н. Маршунов. — Л., 1990. — С. 46—49.
112. Дедерко А. Зміст і структура обвинувальної промови прокурора / А. Дедерко // Право України. — 2002. — № 12. — С. 112—117.
113. Дейл Карнегі. Учись виступати публічно і впливати на широке коло людей / Карнегі Дейл. — К., 2000.
114. Декларація основних принципів правосуддя для жертв злочинів і зловживання владою, прийнята резолюцією 40/34 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада 1985 р. // Права человека и судопроизводство : собр. междунар. документов. — Варшава, 1992. — С. 229—234.
115. Демосфен. Речи / Демосфен. — М., 1954.
116. Демченко Т. Українська мова — правові проблеми / Т. Демченко, І. Філіпчук // Право України. — 1996. — № 7. — С. 2—19, 47—50.
117. Денисюк П. Процесуальний порядок порушення кримінального провадження / П. Денисюк // Право України. — 2001. — С. 38—40.
118. Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. Європейське право у галузі прав людини: джерела і практика застосування / Дженіс М., Кей Р., Бредлі Е. ; [пер. з англ.]. — К. : АртЕк, 1997. — 624 с.
119. Джентиле Ф. О роли философии права в изучении юриспруденции в Италии / Ф. Джентиле // Государство и право. — 1995. — № 1. — С. 135—139.
120. Диоген Лаэртский. О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов / Диоген Лаэртский. — М. : Мысль, 1986. — С. 259—272, 322—348.
121. Дискурс, речь, речевая деятельность: функциональные и структурные аспекты : сб. обзоров / РАН ИНИОН Центр гуманитар. науч.-информ. исслед. Отд. языкознания / [отв. ред. С. А. Ромашко]. — М., 2000.
122. Дмитриевский Н.П. Законодательство английской революции, 1640 — 1660 гг. / Н. П. Дмитриевский. — М.-Л., 1946. — 382 с.
123. Добровольская Т.Н. Принципы советского уголовного процесса / Т. Н. Добровольская. — М. : Юрид. лит., 1971. — 199, [1] с. — (Вопросы теории и практики).
124. Добрянський С. Європейський Союз та Рада Європи: можливості міжнародно-судового захисту прав людини / С. Добрянський // Вісник Академії правових наук України. — 2000. — № 3. — С. 27—35.
125. Добрянський С. Системи захисту прав людини в Раді Європи та Європейському Союзі: порівняльна характеристика // Актуальні проблеми формування правової держави в Україні : мат