ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВІ ПРОБЛЕМИ ПРАВОВОГО СТАТУСУ НЕПОВНОЛІТНІХ В УКРАЇНІ ТА ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЙОГО РЕАЛІЗАЦІЇ ЯК ОДИН ІЗ ОСНОВНИХ НАПРЯМКІВ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ

Короткий опис

З М І С Т
ВСТУП 2-9

РОЗДІЛ I. ПРАВОВИЙ СТАТУС НЕПОВНОЛІТНІХ В СИСТЕМІ ОСНОВНИХ ПРАВ, СВОБОД ТА ОБОВ’ЯЗКІВ ЛЮДИНИ І ГРОМАДЯНИНА (ТЕОРЕТИКО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ )

1.1. Концептуальні засади основних прав і свобод людини та
громадянина 10–38
1.2. Права і свободи неповнолітніх у системі прав і свобод
громадян України 39–78
1.3. Основні обов’язки та особливості притягнення
неповнолітніх до юридичної відповідальності 79–120
1.4. Висновки до розділу 121–123
РОЗДІЛ II. ПРОБЛЕМИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ РЕАЛІЗАЦІЇ ПРАВОВОГО СТАТУСУ НЕПОВНОЛІТНІХ В СФЕРІ ДІЯЛЬНОСТІ МІЛІЦІЇ, ІНШИХ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ
2.1. Теоретико – правові засади діяльності міліції, інших
правоохоронних органів по забезпеченню реалізації
правого статусу неповнолітніх 124–148
2.2. Нормативне регулювання діяльності міліції України по
забезпеченню реалізації правового статусу неповнолітніх 149–169
2.3. Основні напрямки удосконалення системи забезпечення
правового статусу неповнолітніх в Україні 170–202
2.4. Висновки до розділу 203–204

ВИСНОВКИ 205–214

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 215–235

ВСТУП
Актуальність теми. Теоретико–правові аспекти захисту прав людини є однією з актуальних проблем, що розробляється сучасною юридичною наукою. В рівній мірі це стосується самої незахищеної категорії соціальних суб’єктів – неповнолітніх, які потребують особливої уваги та турботи з боку суспільства в процесі реалізації їх прав та свобод, що є чи не найголовнішою умовою їх фізичного та психічного розвитку, забезпечення їх благополуччя.
Нині проблема захисту прав неповнолітніх постає такою, що потребує вирішення як на рівні міжнародного права, так і на рівні національного права. Світова спільнота підтвердила своє бажання захистити права неповнолітніх. Результатом цього стали такі документи як Женевська декларація прав дитини (1924 р.), Декларація прав дитини (1959 р.), Декларація про захист жінок та дітей у надзвичайних обставинах та під час збройних конфліктів (1978 р.), Конвенція про права дитини (1989 р.). У багатьох країнах світу створюється та розвивається інститут захисту прав неповнолітніх, удосконалюються механізми реалізації цих прав шляхом заснування нових відомств, органів тощо. Так, останнім часом у світі набуває актуальності створення інституту омбудсмена по правам неповнолітніх, функціонують спеціалізовані суди у справах неповнолітніх. Україна на даному етапі не має аналогічних інститутів та чіткого механізму захисту та реалізації прав неповнолітніх. Правове регулювання діяльності відповідних державних органів в сфері забезпечення прав неповнолітніх переважно носить загальний, а не конкретизований характер, як це є в багатьох демократичних країнах світу. Тому на сучасному етапі неабиякої актуальності набуває дослідження проблем закріплення відповідних прав, свобод і обов’язків неповнолітніх та особливостей притягнення їх до юридичної відповідальності, визначення ролі та повноважень органів та посадових осіб в сфері забезпечення правового статусу неповнолітніх.
Потреба дослідження даної проблеми має двоаспектний характер. Вона зумовлюється як теоретичними, так і практичними причинами. Теоретичне значення полягає у дослідженні основних категорій і положень правового статусу неповнолітніх, закріпленого у законодавстві як України, так й інших держав, а практичний інтерес зумовлений потребами удосконалення діяльності відповідних державних і правоохоронних органів та структур щодо забезпечення прав неповнолітніх.
На теоретичному рівні загальні проблеми забезпечення реалізації прав і свобод людини і громадянина, а також їх захист та охорона, діяльності міліції щодо їх захисту досліджувались у працях таких вчених, як В.Б.Авер’янов, Л.Д.Воєводін, Н.Б.Воронов, В.М.Горшенєв, В.Н.Денисов, О.О.Кутафін, В.В.Лазарєв, М.Н.Марченко, О.О.Мережко, Є.В.Назаренко, А.Ю.Олійник, В.Ф.Опришко, Т.Н.Радько, Л.М.Розін, Л.П.Самофалов, Є.М.Старостяк, А.П.Таранов, Є.В.Тихонова, І.Б.Усенко, В.Є.Чиркін, Ю.С.Шемшученко, Л.П.Юзьков, Л.С.Явич та інших.
Але на сьогодні ці наукові напрацювання потребують наукового переосмислення в контексті демократизації суспільства та сучасних ринкових реформ.
Проблемам правового статусу людини та громадянина, зокрема, неповнолітніх, а також його забезпечення державними та правоохоронними органами присвячено праці багатьох вчених, які є представниками як вітчизняної так і зарубіжної науки, таких як С.С.Алексєєв, М.В.Вітрук, Б.М.Габрічидзе, В.І. Євінтов, Р.А. Калюжний, М.І. Козюбра, А.М. Колодій, В.В.Копєйчиков, Х. Лаутерпахт, С.Л. Лисенков, О.А.Лукашова, М.І.Матузов, В.С.Нерсесянц, М.П.Орзіх, П.М.Рабінович, Л.М.Розін, В.Ф.Сіренко, О.Ф.Скакун, Ю.М.Тодика, К.Б.Толкачов, І.А.Тимченко, А.Г.Хабібуліна, М.В.Цвік, В.М.Шаповал, О.В.Шмоткін, Н.В.Шость та ін.
Слід зазначити, що у вітчизняній юриспруденції монографічні дослідження, присвячені саме загальнотеоретичним аспектам нормативної регламентації правового статусу неповнолітніх, в тому числі діяльності державних органів та інших структур, а дослідження щодо забезпечення їх прав, свобод і обов’язків наразі відсутні. Такі дослідження мають бути складовою формування загальної теорії держави та права. Захистити неповнолітніх, зберегти свій генофонд для майбутнього України обов’язок держави, суспільства. У зв’язку з цим питання статусу неповнолітніх набувають актуальності у сфері правових досліджень, а також гостро постають в процесі діяльності багатьох державних та недержавних установ.
Незважаючи на існування системи актів національного законодавства з питань захисту неповнолітніх, а також комплексу актів міжнародного права, залишаються невирішеними цілий ряд проблем, пов’язаних з достатнім рівнем життя неповнолітніх, їх вихованням, навчанням, використанням інших соціальних благ. При цьому окремим блоком для дослідження є питання реалізації статусних обов’язків неповнолітніми та особливості притягнення їх до юридичної відповідальності. В цілому, всі ці питання об’єднуються загальною проблематикою статусу неповнолітніх та забезпеченням його реалізації, зокрема органами міліції України та іншими уповноваженими на те органам. Науково-теоретичний та практико-прикладний аналіз шляхів та методів забезпечення прав та свобод неповнолітніх відповідними органами держави та інституціями громадянського суспільства, принципів їх діяльності, на сьогодні в юридичній літературі представлений не в достатньому обсязі. В Україні відсутній чіткий механізм захисту порушених прав неповнолітніх, розподіл повноважень та функцій між правозахисними структурами в сфері забезпечення прав неповнолітніх, не розроблено доступних шляхів охорони та реалізації неповнолітніми своїх прав та свобод, не використовується позитивний досвід інших держав. Зазначені проблеми обумовили актуальність та вибір тематики правового статусу неповнолітніх в якості напрямку дисертаційного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема і зміст дисертаційного дослідження обрана у відповідності з перспективним планом науково-дослідницької роботи Національної академії внутрішніх справ України ”Комплексної програми вдосконалення роботи з кадрами та підвищення авторитету міліції на 1999-2005 рр.”, відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001–2005 рр.(Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 року № 9 КМ/1).
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є визначення особливостей змісту правового статусу неповнолітніх, напрямків його розвитку, шляхів удосконалення діяльності міліції по забезпеченню прав, свобод і обов’язків неповнолітніх.
Відповідно до зазначеної мети, у дисертації зроблено спробу розв’язання наступних завдань:
– встановити особливості правового статусу неповнолітніх через призму основних прав людини та громадянина;
– окреслити коло чинників, які визначають зміст прав неповнолітніх, здійснити класифікацію прав та обов’язків неповнолітніх;
– охарактеризувати обов’язки неповнолітніх та особливості притягнення їх до юридичної відповідальності;
– проаналізувати нормативну базу України відносно закріплення правового статусу неповнолітніх і компетенції відповідних органів міліції щодо його забезпечення;
– дослідити теоретико–правові засади діяльності органів міліції, інших правоохоронних органів по гарантуванню прав і свобод неповнолітніх;
– здійснити порівняльний аналіз функціонування механізму захисту прав неповнолітніх, шляхом співставлення правової практики діяльності відповідних державних структур сучасних країн світу;
– на підставі вивчення та узагальнення позитивного досвіду зарубіжних країн, запропонувати шляхи удосконалення механізму захисту прав неповнолітніх в Україні;
– з метою реалізації практико-прикладної функції дослідження, підготувати пропозиції щодо вдосконалення законодавчої бази в сфері забезпечення прав неповнолітніх.
Об’єктом дослідження виступають правовий статус неповнолітніх та діяльність міліції України, що пов’язана із забезпеченням реалізації вказаного статусу.
Предметом дослідження виступають зміст елементів правового статусу, а також правове регулювання діяльності органів міліції, окремих її структурних підрозділів, інших державних органів та структур в сфері забезпечення правового статусу неповнолітніх.
Методологічною основою є комплекс загально–наукових, приватно–наукових та спеціальних методів: аналізу та синтезу, індукції та дедукції, узагальнення, моделювання, абстрагування тощо. У процесі розроблення проблеми використовувалися різноманітні методи наукового пізнання, серед яких слід назвати такі як:
– діалектичний (використовувався при формулюванні вихідних понять, що стосуються предмета дослідження);
– історико-правовий (використовувався при дослідженні розвитку та становлення основних прав людини і неповнолітніх);
– порівняльний (використовувався, зокрема, при дослідженні іноземного правового досвіду);
– формально-логічний (його використання дозволило отримати нове юридичне знання про закономірності та найважливіші аспекти реалізації прав неповнолітніх);
– структурний (використовувався при вивченні побудови механізмів реалізації правового статусу);
– статистичний (при визначенні основних показників в сфері забезпечення прав неповнолітніх).
Науковий пошук базувався на принципах об’єктивності, плюралізму, конкретності, істинності, які і забезпечили обґрунтованість висновків. Теоретичною базою дисертаційного дослідження виступали монографії, підручники, статті; нормативною базою–Конституція України, чинне законодавство, нормативно-правові договори ратифіковані Україною, що сприяють соціальному захисту неповнолітніх. Висновки та положення, які містяться у дисертації, спираються на сучасні досягнення загальної теорії держави та права, конституційного права, на здобутки інших юридичних наук, а також на результат аналізу державно-правової практики України.
Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дана робота є одним з перших в Україні комплексним, монографічним дослідженням, присвяченим теоретичним проблемам правового статусу неповнолітніх та його забезпечення міліцією.
Цю новизну конкретизують наступні положення та висновки, що виносяться на захист:
1) вперше обґрунтовано положення про права неповнолітніх як невід’ємної складової предмету теорії прав людини;
2) запропоновані додаткові класифікація та авторське визначення змісту основних прав, свобод та обов’язків неповнолітніх, як суб’єктів права;
3) теоретично обґрунтовані особливості притягнення неповнолітніх, як спеціального суб’єкта права (вік, обсяг дієздатності, гранична межа кримінальної відповідальності, наявність майна чи доходів у неповнолітнього тощо), до юридичної відповідальності ;
4) розвинуто теоретико-правове обґрунтування положення про діяльність кримінальної міліції та соціальних служб у справах неповнолітніх як частини юридичних гарантій по реалізації особистих конституційних прав і свобод громадян, зокрема, неповнолітніх;
5) запропоновані шляхи удосконалення механізму забезпечення прав неповнолітніх в Україні, серед яких: встановлення посади омбудсмена по правам неповнолітніх, налагодження ”гарячої лінії” по інформуванню щодо неповнолітніх, які знаходяться в несприятливих умовах і чиї права грубо порушуються; створення відповідних органів – ”культурних посередників” для налагодження контактів з неповнолітніми, схильними до вчинення правопорушень; створення ювенальних судів; посилення у навчально-виховних закладах індивідуалізації виховного процесу, з використанням соціально-психологічної діагностики, тощо;
6) запропоновано на підставі аналізу діяльності спеціально–освітніх закладів та виправно-трудових установ передати школи соціальної реабілітації у відання органів, що здійснюють контроль за виконанням покарання, враховуючи різні завдання, методи, форми і цілі діяльності вказаних закладів та установ;
7) запропоновано нову класифікацію юридичних обов’язків, в залежності від ступеня визначеності в системі законодавства, форми виразу, форми реалізації, родового статусу суб’єктів.
Теоретичне і практичне значення одержаних результатів полягає, в тому, що окремі положення дисертації можуть бути враховані в процесі вдосконалення законодавства України, що регламентує діяльність міліції в сфері забезпечення реалізації правового статусу неповнолітніх, а також в процесі відомчої нормотворчості МВС України. По-друге, вони надають можливість на концептуальному рівні визначити положення щодо покращання форм і методів роботи міліції. По-третє, пропонують шляхи усунення причин порушення прав та свобод неповнолітніх. Крім того, окремі висновки та пропозиції, що містяться у дисертації можуть бути використані при викладанні навчального курсу з теорії держави та права, зокрема, тем: ”Правовий статус особи ”, ”Роль органів внутрішніх справ у забезпеченні реалізації прав і свобод особи, людини та громадянина”, а також таких навчальних дисциплін як:” Конституційне право”, ”Державне право зарубіжних країн”, ”Адміністративна діяльність”.
Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення, висновки, пропозиції в рамках досліджуваної теми знайшли своє відображення в опублікованих автором трьох наукових публікаціях. Основні положення дисертаційного дослідження обговорювались на засіданнях кафедри теорії держави та права Національної академії внутрішніх справ України, а також доповідались на IX Щорічній науковій конференції Національного університету ”Києво-Могилянська Академія” 27-31 січня 2003р.; на науково-практичній конференції ”Актуальні проблеми профілактики злочинності та правопорушень серед неповнолітніх” Львівського інституту внутрішніх справ 22-23 листопада 2002 р.
Публікації. Основні теоретичні положення і наукові висновки викладено у трьох статтях у фахових виданнях.
Структура дисертації визначена метою та завданнями дослідження, логікою викладення вивчених матеріалів і джерел. Дисертація складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Зміст роботи викладено на 214 сторінках друкованого тексту, який доповнюють назви використаної літератури на 21 сторінках.

Список літератури

ВИСНОВКИ.

Права людини мають універсальний та динамічний характер. Вони діють в усіх сферах життєдіяльності суспільства, є не відчужуваними і поширюються на кожну людину без винятку, повинні гарантуватись в будь-якій країні. Нині проблема захисту прав людини привертає усе більше уваги в установах ООН, а також НБСЄ та Раді Європи. Розвиток зв’язків між державами та народами призвели до того, що на зміст прав і свобод стали впливати різні міжнародні фактори. Досвід та ідеї, що поширювалися в одній державі, стали використовуватися й іншими державами.
Сьогодні законодавчо закріплене правове положення людини своєю основою має саме природно-правову концепцію, яка обумовила в якості первинних принципів свободу та невід’ємність, невідчужуваність прав людини, які належать їй від народження. Визначаються орієнтири у взаємовідносинах держави і людини – свобода, рівність, верховенство права, універсальність прав людини.
Права людини мають природну основу і є невід’ємними для кожного індивіда. Вони позанаціональні та позатериторіальні, існують незалежно від закріплення в законодавчих актах держави, а виступають об’єктом міжнародно-правового регулювання і захисту. В разі ж закріплення прав людини в законодавчих актах конкретної держави вони стають і правами громадянина даної держави. У даному дослідженні права людини розглядаються як певні можливості особи діяти відповідним чином. І саме через призму даних можливостей досліджуються права дитини та рівень їх гарантування органами міліції та іншими державними органами та установами, які, відповідно до законодавства, покликані здійснювати функції по захисту прав неповнолітніх.
Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні основні висновки.
1. Законодавчо закріплене правове положення людини своєю основою має саме природно-правову концепцію, яка обумовила в якості первинних принципів свободу та невід’ємність, невідчужуваність прав людини, які належать їй від народження. Орієнтирами у взаємовідносинах держави і людини визначаються свобода, рівність, верховенство права, універсальність прав людини. І на цих засадах, принципах, окрім закріплених за людиною фактичним обсягом прав і обов’язків, здійснюється користування цими правами і свободами.
Права людини – це певні можливості особи діяти відповідним чином залежно від рівня розвитку суспільства, які направлені передусім на розвиток своєї особистості, задоволення своїх потреб та інтересів.
Зміст правового статусу особи складають:
а) її права і свободи – тобто можливості діяти певним чином для задоволення своїх потреб;
б) обов’язки і відповідальність за їх невиконання чи порушення;
в) гарантії забезпечення прав і свобод людини.
2. Аналізуючи зміст норм Конвенції про права дитини, Конституції України, Закону України ”Про охорону дитинства” та інших нормативних актів, автор виділяє наступні основні права неповнолітніх в Україні:
а) особисті (фізичні) права неповнолітніх складають:
• право на життя (виживання);
• право на охорону здоров’я;
• право на захист від усіх форм насильства;
• право на повагу честі і гідності;
• право на свободу слова, світогляду та віросповідання;
• право на ім’я і набуття громадянства;
• право на свободу, на невтручання в особисте, сімейне життя.
б) економічні права неповнолітніх складають:
• право на власність;
• право на зайняття підприємницькою діяльністю;
• право на працю;
• право на користування об’єктами публічної (суспільної) власності;
• право соціального забезпечення.
в) перелік культурних прав неповнолітніх складають:
• право на вільний розвиток своєї особистості;
• право на свободу об’єднання у громадські організації (участь у культурному і творчому житті);
• право на освіту.
Щодо місця прав неповнолітніх в категорії основних політичних прав людини, то автор схиляється до думки, що неповнолітні не наділені можливостями використання політичних прав, оскільки не можуть до виповнення ними вісімнадцяти років брати участь у виборах, а також бути обраними до органів державної влади, об’єднуватися в політичні партії тощо. Хоча в деяких випадках захист прав неповнолітніх і носить політичний характер, наприклад, положення ст. 10 Закону України ”Про біженців” щодо неповнолітніх, які розлучені з сім’єю та ін. Дане положення ми відносимо не до політичних прав неповнолітніх, а до гарантій захисту їх особистих (фізичних) прав.
Автор підсумовує, що права неповнолітніх є складовою частиною загального комплексу прав людини, який становить правовий статус будь-якої фізичної особи. Права неповнолітніх – це комплекс прав і свобод, який характеризує правовий статус неповнолітніх з урахуванням особливостей розвитку людини до досягнення нею віку повноліття.
3. Розглянувши основні групи прав неповнолітніх, які в окремих випадках є особливими по відношенню до загальних людини та громадянина, що закріплені Конституцією, автор зауважує, що вони також можуть бути і загальними, якщо їх розглядати не в системі основних прав і свобод людини, а ізольовано, лише як права і свободи неповнолітніх в Україні. Виходячи із законодавства України, автор досліджує такі категорії неповнолітніх, що потребують особливої турботи з боку держави:
а) неповнолітні -сироти, неповнолітні, позбавлені батьківського піклування, безпритульні –неповнолітні;
б) неповнолітні -інваліди та неповнолітні, з вадами розумового або фізичного розвитку;
в) неповнолітні, які постраждали внаслідок стихійного лиха, техногенних аварій, катастроф;
г) неповнолітні, уражені ВІЛ-інфекцією, хворі на інші невиліковні та тяжкі хвороби;
д) неповнолітні -біженці;
е) неповнолітні, що потребують особливих умов виховання (так звані ”важкі” неповнолітні).
4.Досліджуючи обов’язки та особливості відповідальності неповнолітніх осіб, автор, на підставі аналізу різноманітних підходів в юридичній науці до визначення даної категорії, характеризує обов’язок як такий, що:
а) визначає міру необхідної поведінки індивіда у формі утримання чи виконання;
б) обумовлений потребами існування і розвитку суб’єктів права;
в) є способом (гарантом) забезпечення прав особистості;
г) має конкретну форму виразу правової відповідальності.
Дана структура юридичного обов’язку визначає його як гарант здійснення прав. Гарантом є також міра відповідальності, що встановлюється за недотримання обов’язків. Саме тому категорії ”обов’язок” та ”відповідальність” є взаємопов’язаними і нерозривними.
Певні обов’язки покладаються на неповнолітню особу при досягненні відповідного віку. Однак, недосягнення встановленого для певної відповідальності віку не звільняє неповнолітнього від дотримання обов’язку, наприклад, дотримуватися встановленого порядку в громадських місцях тощо. У разу вчинення правопорушення особою, що не досягла віку, з якого настає відповідальність, відповідальність може покладатися на батьків неповнолітнього правопорушника (наприклад, ст. 184 КпАП ”Невиконання батьками або особами, що їх замінюють, обов’язків щодо виховання дітей”).
З огляду на вище викладене, автор пропонує наступну класифікацію юридичних обов’язків:
1) Залежно від ступеню визначеності в системі законодавства:
а) основні – тобто ті, які визначені Конституцією України;
б) не основні – що визначаються іншими нормативно-правовими актами.
2)Залежно від зовнішньої форми виразу:
а) активна – тобто така форма виконання обов’язку, яка передбачає виконання покладених обов’язків (наприклад, сплата податків);
б) пасивна – передбачає утримання від вчинення певних дій, що заборонені законом (наприклад, обов’язок не заподіювати шкоди природі).
3)Залежно від форми реалізації:
а) добровільне виконання і дотримання приписів правових норм;
б) примусове.
4)За характером суб’єктів:
а) обов’язки, що покладаються на усіх громадян;
б) обов’язки, що покладаються на осіб, які не досягли віку повноліття (наприклад, набуття повної загальної середньої освіти);
в) обов’язки, що покладаються на осіб, які є батьками, опікунами або піклувальниками неповнолітніх. (наприклад, обов’язок виховання дітей, відшкодування заподіяних малолітнім матеріальних збитків та ін.).
За порушення обов’язків неповнолітні особи несуть передбачену законодавством України відповідальність: кримінальну, адміністративну, дисциплінарну, цивільну.
Особливістю їх відповідальності є:
а) факт їх неповноліття, що є пом’якшуючою обставиною при будь-якому виді відповідальності;
б) наявність спеціальних норм, що визначають види примусових заходів щодо неповнолітніх;
в) обсяг деліктоздатності, що, за певних обставин, виключає відповідальність.
Таким чином, головним аспектом реального існування і втілення у життя прав та свобод неповнолітніх є встановлені державою гарантії їх реалізації органами державної влади, зокрема, правоохоронними органами.
5. Діяльність органів міліції автор оцінює як частину юридичних гарантій здійснення суб'єктивних прав і свобод неповнолітніх через те, що вона, у відповідності з правовими приписами, покликана сприяти неповнолітньому скористатися наданими йому можливостями діяти саме певним способом.
Аналіз законодавства дозволяє визначити основні напрямки діяльності органів міліції щодо забезпечення реалізації, охорони та захисту основних прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх:
- захист та непорушність права на життя, здоров’я, інших їх прав, свобод та законних інтересів незалежно від віку, статі, майнового стану, національності, расової належності, мови та ін.;
- безпосередня охорона прав, свобод і законних інтересів неповнолітніх від неправомірних посягань з боку батьків, держави, різноманітних органів та громадян;
- забезпечення необхідних умов реалізації неповнолітніми наданих законодавством прав, свобод та законних інтересів;
- проведення необхідних заходів по виявленню та усуненню можливих передумов порушення прав і свобод неповнолітніх, а також самими неповнолітніми.
6. В даному дисертаційному дослідженні зроблена спроба розкрити значення діяльності окремих державних та інших органів у сфері забезпечення правового статусу неповнолітніх, акцентується увага на їх взаємодії. Так, аналізуючи функції кримінальної міліції у справах неповнолітніх та притулків для неповнолітніх, можна виявити спільні для них повноваження.
1) встановлюють причини самовільного залишення ними закладу освіти чи місця роботи, втечі з сім'ї тощо, сприяють усуненню причин, що сприяли цьому;
2) вживають заходів для встановлення особи неповнолітнього та надсилають відомості про місце його перебування батькам (усиновителям) або опікунам (піклувальникам) ;
3) порушують питання про застосування до батьків (усиновителів) або опікунів (піклувальників) заходів громадського впливу, притягнення їх до кримінальної, адміністративної чи цивільно-правової відповідальності;
4) проводять виховні заходи по усуненню недоліків у поведінці неповнолітніх;
5) сприяють у прийнятті рішення про створення належних умов для життєдіяльності неповнолітніх у сім’ї, закладах освіти, за місцем роботи тощо;
Однак в діяльності даних органів є дещо, що, на наш погляд, є суттєвою вадою в діяльності кримінальної міліції. Це відсутність невідкладної психологічної допомоги. Міліція є первинним органом, через який неповнолітні мають перший контакт з системою правосуддя. Цей контакт, як правило, пов’язаний з ненайкращими обставинами у житті неповнолітніх – з вчиненням ним правопорушенням. Неповнолітній, не залежно від ступеню гуманності відношення до нього працівників міліції, незалежно від того, в якості кого підліток зустрічається з системою правосуддя – як підозрюваний у вчиненні злочину чи як потерпілий від злочину -переживає відповідні емоційні, психічні напруження.
7. Законодавче регулювання діяльності міліції, її структурних підрозділів, та їх співпраці з іншими органами та установами соціального призначення в сфері прав, перебуває, на неналежному рівні, що обумовлено:
1) відсутністю універсальності їх призначення – їх діяльність, як правило, спрямована на усунення правопорушень та їх умов серед неповнолітніх;
2) відсутністю чіткого правильного розподілу повноважень контролюючих органів;
3) відсутністю чіткого розмежування підстав застосування до неповнолітнього того чи іншого заходу впливу чи покарання.
1) відсутністю системи моніторингу додержання чинного законодавства в сфері охорони прав неповнолітніх;
2) значним розривом між політико-правовими деклараціями і реальними політико-економічними можливостями.
8. Питання захисту неповнолітніх ще недостатньо знайшли відображення в діяльності правоохоронних органів та реформуванні вітчизняного судочинства. Існуюча в країні система органів та посадових осіб по забезпеченню реалізації прав, свобод та обов’язків неповнолітніх в усіх сферах ще не має чіткої структури та ієрархічності. Здебільшого вона має вигляд складових частин (підрозділів та структур) відповідних органів і не являє собою особливого механізму, наділеного автономією, яким має бути. Проблемами неповнолітніх зазвичай одночасно займаються різноманітні міністерства і відомства, між якими часто відсутнє співробітництво, в результаті не створюється єдиної системи послуг і не складається цільного уявлення про те, яка ж від них реальна користь неповнолітнім.
Значне місце в цьому процесі належить правовим механізмам захисту прав і свобод людини, в тому числі інституту омбудсмена - уповноваженого з прав неповнолітніх.
Розглядаючи різноманітні варіанти створення і діяльності відомств омбудсменів в різних країнах з метою запозичення позитивного іноземного досвіду, на нашу думку, для України найбільш вдалою виявляється модель створення інституту омбудсмена з прав неповнолітніх в рамках законодавства про охорону дитинства. Це, на думку автора, пов’язано з тим, що:
по-перше, в Україні існує значна кількість нормативно-правових актів в сфері захисту особистих, соціальних, економічних, культурних та інших прав неповнолітніх, виконання яких покладено на різноманітні державні органи;
по-друге, відсутня система, яка б надала можливість в особі одного органу або посадової особи звітувати про стан дотримання прав неповнолітніх в усіх сферах;
по-третє, оскільки Україна приєдналася до Конвенції ООН про права дитини і прийняла Закон ”Про охорону дитинства”, вкрай необхідним є створення органу, діяльність якого буде направлена, головним чином, на виконання цього Закону і завдань, взятих державою у зв’язку з ратифікацією Конвенції, а також на розробку правової політики щодо цього шляхом внесення відповідних пропозицій;
по-четверте, такий орган буде відносно незалежним від політичного втручання, адже функції омбудсмена з прав неповнолітніх будуть пов’язані з виконанням і контролем відповідного закону;
по-п’яте, заснування відомства омбудсмена по правам неповнолітніх за даною моделлю передбачає можливість створення системи представництв омбудсменів для місцях, яким будуть делеговані відповідні повноваження щодо надання необхідної допомоги неповнолітнім. Саме така служба, організована на місцевому рівні, на наш погляд, буде більш доступною і дієвою щодо конкретних потреб неповнолітніх.
В умовах соціально-економічних, політичних змін, що відбуваються у суспільстві, ускладнюється ситуація підростаючого покоління і створюється загроза для природнього перебігу дорослішання, саме тому функціонування в Україні інституту омбудсмена по правам неповнолітніх, на нашу думку, сприятиме доступності та реальності втілення прав неповнолітніх у життя.
Окрім того, це також викликає необхідність розбудови соціальних служб, які б підтримували неповнолітніх, а також займалися профілактичною діяльністю. Таким чином, за сучасних умов вкрай необхідним є внесення відповідних коректив у чинну концепцію законотворення в галузі соціальної політики. Вона повинна передбачати проведення оперативних, науково обгрунтованих заходів, спрямованих на удосконалення форм та методів захисту неповнолітніх. Важливе місце в цій роботі належить підготовці спеціалізованих кадрів: юристів, суддів, прокурорів, співробітників міліції; педіатрів, психологів та психіатрів; соціальних працівників, зорієнтованих на проблему захисту неповнолітніх від усіх форм насильства, формуванню в них навичок та вмінь своєчасної комплексної допомоги нужденним неповнолітнім та їх батькам.
Аналіз зарубіжного правового досвіду в сфері прав неповнолітніх, зокрема, вчинення правосуддя, надає можливість скористуватися цим досвідом і запозичити для держави відповідні аспекти.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ.
1. Абросімова Ю. Значення соціально-економічного становища сім’ї у структурі причин та умов злочинності неповнолітніх в Україні // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної наук.-практ. конф.(13-14 лютого 2003 р.) / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Юридичний факультет. / Ред. П.М.Рабінович .- Л., 2003. – 563 с.
2. Адміністративне право України: Підручник для студ. юрид. спец. вищих навч. закл. освіти / Битяк Ю.П., Богуцький В.В., Гаращук В.М. та ін. / За ред. Ю.П.Битяка. – Х.: Право, 2000. – 520 с.
3. Алексеев С.С. Право: Азбука. Теория. Философия. Опыт комплексного исследования. – М.: Статут, 1999. – 711 с.
4. Андрианова Ю.С. К вопросу о соотношении понятий обязанности и ответственности // Вопросы теории юридических обязанностей: Тез./ Межвуз. науч. конф. молодых ученых-юристов. – Воронеж: ВГУ, 1988. – 46 с.
5. Андріїв І. Роль соціальних служб у запобіганні злочинності неповнолітніх у країнах Європейського Союзу // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної наук.-практ. конф.(13-14 лютого 2003 р.) / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Юридичний факультет. / Ред. П.М.Рабінович – Л., 2003. – 563 с.
6. Антонович М.М. Україна в міжнародній системі захисту прав людини: Монографія - К.: Видавничий дім ”КМ Academia”, 2000.- 262 с.
7. Бабаев В.К. Теория современного советского права: Фрагм. лекций и схемы.– Нижний Новгород: Нижегород.ВШ МВД РСФСР, 1991. – 155 с.
8. Бабин Б.В. Проблемы защиты основных прав молодежи как субъекта права на образование // Рекомендації обл.науково-практичної конференції ”Закон і підліток” ,Донецьк, ДІВС 2000. - с. 211-214.
9. Базылев Б.Т. Юридическая ответственность: Общетеоретический аспект. – Красноярск: Изд-во Краснояр.ун-та, 1985. – 120 с.
10. Баксанский Д. Процессуальные особенности судопроизводства и наказания несовершеннолетних в уголовном процессе Израиля // www.advocatebaksansky.com
11. Белая книга полиции Японии, 1997 г., (выдержки) // www.crime.vl.ru /docs/
12. Бережнов А.Г. Права личности и некоторые вопросы теории. – М.: Изд-во МГУ, 1991. – 142 с.
13. Бірюков І.А., Заїка Ю.О., Співак В.М. Цивільне право України: Загальна частина. – К.: Наукова думка, 2000. – 304 с.
14. Бойцова В.В. Служба защиты прав человека и гражданина: Мировой опыт. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 408 с.
15. Бородін І. Права та свободи громадян, їх класифікація, гарантії реалізації // Право України. - 2001.- №12. - с.32-34.
16. Бурдін В. Позбавлення волі не певний строк як вид покарання, що застосовується до неповнолітніх злочинців // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали IX регіональної наук.-практ. конф.(13-14 лютого 2003 р.) / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Юридичний факультет. / Ред. П.М.Рабінович – Л., 2003. – 563 с.
17. Буров Ю.О. Права дитини в Україні // Стан, проблеми, перспективи / Зб. наукових праць / Ред. М.Л. Головко – К., АПСВ. – ч.2–130 с.
18. Васильківська І. Сімейне виховання в Україні: шляхи вдосконалення в аспекті запобігання злочинності неповнолітніх // Право України. – 2000. - № 4.- ст. 99-102.
19. Веселуха В. Соціальний і правовий статус неповнолітніх і його вплив на віктимну поведінку // Право України. - 1999. - №7. - с.93-97.
20. Виг Й. Соотношение прав и обязанностей человека и проблемы преступности // Государство и право. – 1983. - № 7. – с.44-49.
21. Виконавчо-кримінальний кодекс України № 1129–15 // Відомості Верховної ради України, 2004, № 3–4, с.21.( зі змінами і доповненнями в редакції від 11.07.2004 ).
22. Витрук Н.В. Закономерности правового положения личности при социализме // Конституция СССР и правовое положение личности./ Материалы конф./Ред. Чхиквадзе В.М. и др. – М.: ИГПАН, 1979 – 174 с.
23. Витрук Н.В. Основы теории правового положения личности в социалистическом обществе. – М., 1979. – 229 с.
24. Вінгловська О. Сучасний рівень додержання міжнародних стандартів прав дитини в законодавстві України // Український часопис прав людини. - № 3-4. – 1998. – с. 20 – 25.
25. Войцеховська Ю.А. Права дитини в контексті прав людини // Стан, проблеми, перспективи / Зб. наукових праць / Ред. М.Л. Головко – К., АПСВ. – ч.2–130 с.
26. Волинець Л.С. Права дитини в Україні: проблеми та перспективи / Український ін-т соціальних досліджень; Інститут дитинства. – К.: Логос, 2000. – 75 с.
27. Волинка К.Г. Забезпечення прав і свобод особи в Україні: теоретичні і практичні аспекти // Право України. - 2000.- №11. – с. 30-33.
28. Волинка К.Г. Правовий статус особи та гарантії реалізації прав і свобод за Конституцією України. – К., НПУ ім. М.П.Драгоманова, 1998. – 34 с.
29. Выдержки из Гражданского кодекса Франции: Меры по защите неблагополучного ребенка // www.nan.ru/ u-1.html
30. Галаган И.А. Административная ответственность в СССР. – Воронеж, 1970. – 252 с.
31. Гамалій І.В. Теоретичні проблеми регулювання діяльності міліції щодо забезпечення реалізації конституційних прав і свобод громадян // Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Київський національний ун-т ім. Тараса Шевченка – К., 2000. – 16 с.
32. Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01/ Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2000. – 200 арк.
33. Гіда Є.О. Загальнолюдські стандарти прав людини і забезпечення їх реалізації в діяльності міліції // Автореф. дис.. канд. юрид. наук 12.00.01 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького – К., 2000. – 16 с.
34. Глущенко В. Проблеми прав дітей в Україні // Український часопис прав людини.– 1998. – № 3-4. - с. 62-66.
35. Гончарук С.Т. Адміністративне право України: Навчальний посібник. – К., 2000. – 239 с.
36. Гражданское и семейное право Украины / Отв. ред. Е.О.Харитонов. – Х.: Одиссей, 2000. – 544 с.
37. Гроций Г. О праве войны и мира. Три книги, в которых объясняются естественное право и право народов, а также принципы публичного права./ Л.А. Сакетти (пер.). – М.: Ладомир, 1994. – 848 с.
38. Гуренко М.М. Зародження та становлення ідеї гарантій прав і свобод людини і громадянина у ліберальній теоретико-правовій думці: Монографія. – К., 2000. – 167 с.
39. Гуренко М.Н. Основы конституционного права: Учебное пособие. – К., 2000. – 203 с.
40. Гюлумджанова Г.З. Права дитини // Стан, проблеми, перспективи / Зб. наукових праць / Ред. М.Л. Головко – К., АПСВ. – ч.2–130 с.
41. Декларация прав ребенка от 20 ноября 1959 г. // Резолюция 1386 (ХІV) Генеральной Асcамблеи ООН от 20 ноября 1959 г.// www.zakon.rada.gov.ua
42. Декларація про державний суверенітет України від 16 липня 1990 р., №55-ХІІ // www.zakon.rada.gov.ua
43. Декрет Кабінету Міністрів України ”Про прибутковий податок з громадян” від 26 грудня 1992 р., №13-92 // ВВР, 1993, №10, ст.44; із змінами ВВР, 2001, №10, ст.44.
44. Денисов В.Н. Україна – ЮНІСЕФ. Співробітництво в інтересах дітей // Український часопис прав людини. – 1998. – № 3-4. - с. 9-13.
45. Десять лет переходного периода: Проект MONEE ЦВЕ / СНГ / Балтия / ЮНИСЕФ; Исследоват. центр «Инноченти».- Флоренция: ЮНИСЕФ, 2001. – 199 с. (Региональный мониторинговый доклад № 8.)
46. Діяльність суб’єктів запобігання злочинності неповнолітніх в країнах Європейського Союзу // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали VII регіональної наук.-практ. конф.(13-14 лютого 2001 р.) / Львівський національний ун-т ім. Івана Франка. Юридичний факультет. / Ред. П.М.Рабинович. – Л.,2001. – 227 с.
47. Добрянський С.П. Актуальні проблеми загальної теорії прав людини // Автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.01 / Одеська національна юридична академія – О., 2003. – 20 с.
48. Женунтій В., Біленчук П. Діяльність міліції - чітке правове регулювання // Право України. - 1991. - № 4. - с. 23.
49. Заворотченко Т.М. Конституційно-правові гарантії прав і свобод людини і громадянина в Україні: Дис… канд. юрид. наук: 12.00.02 / НАН України; Інститут держави і права ім. В.М.Корецького. – К.,2002 – 222 арк.
50. Загальна декларація прав людини від 10 грудня 1948 р. // www.zakon.rada.gov.ua
51. Загальна теорія держави і права // За ред. М.В. Цвіка, В.Ф.Ткаченка, Д.В. Петришина. – Х.: Право, 2002. – 427 с.
52. Заєць Н. Місце органів внутрішніх справ у реалізації прав людини // Право України. – 1999.- № 9. – с. 26-29.
53. Закон Канады о молодых правонарушителях 1984 года (с изменениями, внесенными с 1991 по 1996 г.) // www.nan.ru /u-1.html.
54. Закон України ”Про біженців” від 21 червня 2001 р., №2557-ІІІ // Відомості Верховної Ради України, 2001, № 47, ст.250. (із змінами і доповненнями в редакції від 01.08.2003)
55. Закон України ”Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів” від 23 грудня 1993 р., №3781-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1994, № 11, ст. 50. (останні зміни від 15.05.2003р.)
56. Закон України ”Про державну допомогу сім’ям з дітьми” від 21 листопада 1992р., №2811-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1993, №5, ст.21 (в редакції від 03.04.2003 р.)
57. Закон України ”Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні” від 26 січня 1993 р., №2940-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1993, №13, ст.110 (остання редакція від 15.05.2003 р.)
58. Закон України ”Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” від 16 листопада 2000 р., № 2109-III // Відомості Верховної Ради України, 2001, №1, ст. 2 (останні зміни від 02.10.2003 р.)
59. Закон України ”Про загальний військовий обов’язок та військову службу” від 25 березня 1992 р., №2232-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1992, №27, ст..385 (останні зміни від 15.10.2003)
60. Закон України ”Про міліцію” від 20 грудня 1990 року, №565-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, №4, ст..20 (в редакції від 14.10.2003)
61. Закон України ”Про мінімальний споживчий бюджет” від 3 липня 1991 р., №1284-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, №42, ст..553 (останні зміни від 04.10.1994 р.)
62. Закон України ”Про молодіжні та дитячі громадські організації” від 1 грудня 1998 р., №281-ХІV // Відомості Верховної Ради України, 1999, №1, ст.2 ( із змінами і доповненнями від 13.12.2001р.)
63. Закон України ”Про оборону України” від 6 грудня 1991 р., №1932-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1992, №9, ст..106 ( із змінами і доповненнями від 01.08.2003 р.)
64. Закон України ”Про оперативно-розшукову діяльність” від 18 лютого 1992 р., №2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1992, №22, ст..303 ( із змінами і доповненнями від 09.08.2003 р.)
65. Закон України ”Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р., №20/95-ВР // Відомості Верховної Ради України, 1995, №6. ст..35 ( із змінами і доповненнями від 25.04.2003 р.)
66. Закон України ”Про освіту” від 23 травня 1991 р., №1060-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, №34, ст..451 ( із змінами і доповненнями від 15.10.2003 р.)
67. Закон України ”Про охорону дитинства” від 26 квітня 2001 р., №2402-ІІІ // Відомості Верховної Ради України, 2001, № 30, ст. 142. (із змінами від 01.01.2003 р.).
68. Закон України ”Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р., №1805-ІІІ // Відомості Верховної Ради України, 2000, №39, ст..333 (останні зміни від 10.01.2002 р.)
69. Закон України ”Про охорону навколишнього природного середовища” від 25 червня 1991, №1264-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, №4, ст..546 (із змінами і доповненнями від 12.08.2003 р.)
70. Закон України ”Про пенсійне забезпечення” від 5 листопада 1991 р., №1788-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1992, №3, ст..10 (із змінами і доповненнями від 15.08.2003 р.)
71. Закон України ”Про природно-заповідний фонд” від 16 червня 1992 р., №2456-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1992, №34, ст..502 (останні зміни від 14.12.1999 р.)
72. Закон України ”Про прокуратуру” від 5 листопада 1991 р., №1789-ХІІ // Відомості Верховної Ради України, 1991, №53, ст.793 ( із змінами і доповненнями в редакції від 09.08.2003 р.)
73. Закон України ”Про свободу совісті та релігійні організації” від 23 квітня 1991 р., №987-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, №25, ст.283 ( із змінами і доповненнями в редакції від 11.02.2003 р.)
74. Закон України ”Про систему оподаткування” в редакції Закону №77/97-ВР від 18 лютого 1997р. // Відомості Верховної Ради України, 1997, № 16, ст.119.
75. Закон України ”Про систему оподаткування” від 25 червня 1991 р., №1251-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР, 1991, №39, ст..510 ( із змінами і доповненнями від 27.06.2003 р.)
76. Збірник нормативно-правових актів у сфері захисту прав дітей. – К.: UNICEF, 2002. – 318 с.
77. Иванов А.А. Цели юридической ответственности, ее функции и принципы // Государство и право. - 2003. - № 6. – с. 66-69.
78. Игнатов А.Н. Уголовный закон охраняет права несовершеннолетних. – М., 1971. – 85 с.
79. Институт уполномоченных по правам ребенка / Innocenti diges (Дайджест основных сведений по важнейшим проблемам в области прав ребенка). - ЮНИСЕФ, 1997. –20 с.
80. Инструкция ГГНИУ ”О подоходном налоге с граждан” от 21.04.1993, №12 // Все о бухгалтерском учете. – 1999. - № 105. – с. 1.
81. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Юрид. лит., 1961. – 380 с.
82. История политических и правовых учений : Учебник для вузов. / Под общ. ред. В.С.Нерсесянца. – М., Издат.группа ИНФРА М – НОРМА, 1997. – 736 с.
83. Ісакович С. Механізм діяльності ООН щодо захисту прав людини // Український часопис прав людини. – 1994. - № 1. – с.23-28.
84. Ісакович С. Несудові засоби захисту прав дитини в Україні // Український часопис прав людини.– 1998. - № 3-4. – с.14-19.
85. Кант И. Собрание сочинений в 8 томах.– М.: Kami, 1994. - Т. 4, ч. 2. – с. 233.
86. Карпачова Н.І. Забезпечення прав людини в процесі державно-правової реформи в Україні // Державно-правова реформа в Україні: Матеріали науково-практичної конференції. – К., 1997. – 420 с.
87. Киляскопов И.Ш. Права и свободы граждан в сфере административно-юрисдикционной деятельности милиции: Монография. - Омск, 1996.–262с.
88. Киренко С. Захист життя неповнолітніх кримінальним законодавством України // Право України. – 2000. - № 9. – С. 61-64.
89. Кодекс законів про працю України (станом на 20 листопада 2001 р). – К.: Атіка, 2001. – 96 с.
90. Кодекс Украины об административных нарушениях: Научно-практический комментарий / Под ред. А..Васильева. – Х.: Одиссей, 2002. - 1040 с.
91. Кодекс України про Адміністративні правопорушення. (Станом на 15 грудня 2001 року) – К.: Атіка, 2002. – 192 с.
92. Козюбра М.І. Права і свободи людини і громадянина у новій Конституції України // Адвокат. - 1996. –№ 2. - с. 3-5.
93. Комарова Н. Про деякі аспекти дитячої праці в Україні // Український часопис прав людини. 1998. - № 3-4. – с. 56 –59.
94. Коментар до Конституції України / Авер’янов В.Б., Бойко В.Ф., Борденюк В.І., Ворсіанов Г.Т., Гринчишин В.А./ Ред. В.Ф.Опришко. - К., 1996. – 376 с.
95. Конвенция о правах ребенка (принята Генеральной Ассамблеей ООН 20 ноября 1989 года) // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – 128 с.
96. Конвенція ООН ”Про боротьбу з торгівлею людьми та експлуатації проституції третіми особами” від 21 березня 1950 р. (редакція від 15.11.1954 р.) // “Українська РСР у міжнародних відносинах”, Видавництво АНУ, 1959 р. // www.zakon.rada.gov.ua
97. Конвенція ООН ”Про скасування рабства, работоргівлі та інститутів і звичаїв, подібних до рабства” від 7 вересня 1956 р.// www.zakon.rada.gov.ua
98. Конвенція про права дитини: шляхи практичного застосування. Матеріали семінару. – К., 1999. – 107 с.
99. Конституции зарубежных государств: Соединенные Штаты Америки. Великобритания. Франция. Германия. Италия. Япония. Канада: Офиц. тексты: Перевод / Сост. В.В.Маклаков – М.: Изд-во БЕК, 1996. - 406 с.
100. Конституционный статус личности в СССР. / Б.Н.Топорин, Л.Д.Воеводин, В.С.Шевцов и др. / Ред. Н.В.Витрук - М.: Юрид. лит., 1980. – 256 с.
101. Конституция Российской Федерации от 12 декабря 1993 г. // www.gov.ru
102. Конституційне право України. / За ред. проф. В.В.Погорілка. – К.: Наукова думка, 1999. – 734 с.
103. Конституційне право України: Підручник для студ. вищ. юрид. закладів і фак. / Тацій В.Я., Погоріло В.Ф., Тодика Ю.М., Бурчак Ф.Г., Грошевой Ю.М. / Ред. В.Я.Тацій. – К.: Укр. центр правничих студій, 1999. – 376 с.
104. Конституція України. Конституція Автономної Республіки Крим: Збірник нормативних актів. – К.: Юрінком інтер, 2003. – 80 с.
105. Контитуционное право: Учебник / Под ред. В.В.Лазарева. – М.: Новый юрист, 1998.– 544 с.
106. Копейчиков В.В. та ін. Роль міжнародних стандартів з прав людини у діяльності міліції по забезпеченню законності // Право України. — 1993. — № 7-8.
107. Костенко Ю.О. Дієздатність у податковому праві України // Закон і підліток: Матеріали обл. наук.-практ. конф., Донецьк, 27 жовтня 2000 р. / Гол. ред. Ю.Л.Титаренко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – 283 с.
108. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2000. –320 с.
109. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник. – К.: ” Атіка”, 2000.– 318 с.
110. Крестовська Н.М. Проблеми вдосконалення правового захисту дітей від різних форм насильства // Закон і підліток: Матеріали обл.. наук.-практ. конф., Донецьк, 27 жовтня 2000 р. / Гол. ред. Ю.Л.Титаренко. – Донецьк: ДІВС, 2001. – 283 с.
111. Крижанівський С. Про деякі концептуальні положення конституційної регламентації прав і свобод людини і громадянина в Україні // Право України. – 1998. – № 7. – с. 30-32.
112. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В., Дудоров О.О., Клименко В.А./ Ред. Кондратьєв Я.Ю. – К.: Правові джерела, 2002. – 432 с.
113. Кримінальний Кодекс України від 5 квітня 2001 року. – К.: Атіка, 2001. – 160 с.
114. Кримінально-процесуальний кодекс України від 28 грудня 1960 р. зі змінами в редакції від 15.08.2003 р., №1005-05 // www.zakon.rada.gov.ua
115. Крутецкий В.А., Лукин Н.С. Психология подростка. – М.: Просвещение, 1965. – 315 с.
116. Кучерявенко Н.П. Налоговое право: Учебник. – Х.: Консум, 1997. – 431 с.
117. Кучинский В.А. Личность, свобода, право. – М., 1978. – 207 с.
118. Лейст О.Э. Санкции в советском праве. - М., 1962. – 238 с.
119. Литвак О. Про профілактику злочинності // Право України. – 1997. - №11. – с. 11-14.
120. Лихова С.Я. Про визначення поняття ”правоохоронні органи” // Радянське право. – 1984. - № 11. – с. 74-76.
121. Локк Дж. Два трактата о правлении // Избранные философские произведения: В 3-х т. – М.: Мысль, 1960. – Т. 2. – 532 с.
122. Лопушанська Н. Сучасні форми рабства // Український часопис прав людини. – 1997. – № 2. - с.52-60.
123. Лукьянцев Г.Е. Европейские стандарты в области прав человека: теория и практика функционирования Европейской конвенции о защите прав человека и основных свобод. – М..: Звенья, 2000. – 280 с.
124. Лысенков С.Л. Гарантии прав и свобод личности в советском обществе: Автореф. дис.. канд. юрид. наук: 12.00.02 / Ин-т государства и права АН УССР. – К., 1976. – 24 с.
125. Лысенков С.Л. К вопросу о понятии гарантий прав и свобод личности в советском обществе // Проблемы правоведения: Межведомственный научный сборник. – К.: Вища школа, 1976. - Вып. 33. – с. 20-26.
126. Лысенков С.Л. Формы правового регулирования деятельности органов внутренних дел по обеспечению реализации конституционных прав и свобод советских граждан. – К., МВД УССР, 1981. – 36 с.
127. Люблинский П.И. Борьба с преступностью в детском и юношеском возрасте (Социально-правовые очерки). – М., Юрид. изд-во Наркомюста, 1923. – 302 с.
128. Люблинский П.И. Суды для несовершеннолетних в Америке как воспитательные и социальные центры. – М., 1911. – 109 с.
129. Маленин Н.С. Повышение роли Закона в охране личных и имущественных прав граждан // Советское государство и право. — 1974.- № 6.- с. 41.
130. Мамонов В. В. Гарантии прав, свобод и обязанности граждан СССР.- Алма-Ата: Казахстан, 1981. - 80 с.
131. Матузов Н.И., Семененко Б.М. О сущности, содержании и структуре юридической обязанности // Вопросы теории государства и права. Актуальные проблемы теории государства и права: Межвузовский научный сборник. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1983. – 192 с.
132. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність: Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 576 с.
133. Мельникова Э.Б. Правосудие по делам несовершеннолетних: история и современность./ Отв. ред. Ф.М.Решетников; АН СССР, Ин-т государства и права. – М.: Наука, 1990. – 120 с.
134. Мельникова Э.Б. Ювентальная юстиция: Проблемы уголовного права, уголовного процесса и криминологии: Учеб. пособие. – М.: Дело, 2001. – 272 с.
135. Милн А. Права человека и человеческое многообразие // Международное сотрудничество и права человека: Реф. сб./ Ред. Софинский В.Н. – М.: ИНИОН, 1989. – 162 с.
136. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных наций // Сборник международных стандартов и норм ООН в области правосудия в отношении несовершеннолетних. – М.: ЮНИСЕФ, 1998. – 128 с.
137. Минимальные стандартные правила Организации Объединенных наций, касающиеся отправления правосудия в отношении несовершеннолетних (”Пекинские правила”) // Правове положення неповнолітн