ТИПИ ПРАВОРОЗУМІННЯ ЯК МЕТОДОЛОГІЇ ОСНОВНИХ ФІЛОСОФСЬКО-ПРАВОВИХ ДИСКУРСІВ

Короткий опис

ЗМІСТ

ВСТУП...………………………………...…………….………………………….3

РОЗДІЛ 1. КОНЦЕПТУАЛЬНІ ОСНОВИ СУЧАСНОГО ПРАВОРОЗУМІННЯ
1.1. Теоретико-методологічні передумови і основні підходи до визначення права……………………….………………….……………………11
1.2. Концепція природного права як моральний фундамент
позитивного права………………...………………...……….………………….40

РОЗДІЛ 2. ПОЗИТИВІСТСЬКА МЕТОДОЛОГІЧНА ДОКТРИНА ПРАВОРОЗУМІННЯ: ХАРАКТЕРИСТИКА І ЗНАЧЕННЯ
2.1. Логіко-позитивістське тлумачення поняття, змісту і сутності
права………………………………...…………...……………….………………59
2.2. Співвідношення права і закону, права і сили в концепціях
правового позитивізму…………………………...……………...…....…….…..81

РОЗДІЛ 3. ПРАВОВА АНТРОПОЛОГІЯ ЯК МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ПОБУДОВИ СУЧАСНОЇ ДОКТРИНИ ПРАВОРОЗУМІННЯ
3.1. Філософсько-антропологічні підстави інтерпретацій ідеї права….…………………………………………………………………………104
3.2. Права людини в системі сучасного праворозуміння……………120

ВИСНОВКИ……………………………………..………………………...…..154
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………..………………………159
ДОДАТКИ………………………………………………..…………………....175

ВСТУП

Актуальність теми дослідження. Трансформація українського суспільства в напрямі цивілізованих форм організації неможлива без утвердження його на засадах права, інтерес до якого ніколи не послаблювався ні у теоретиків права, що розглядають його в ширшому соціальному контексті, намагаючись вийти за межі суто емпіричного чи прагматичного бачення права, ні у філософів, які у вирішенні цієї проблеми вбачають важливу умову цілісного розуміння суспільних процесів і впливу на них.
Сучасний період розвитку філософії права відзначається не лише переосмисленням існуючих правових вчень, а й створенням низки нових концепцій. Бурхливі соціальні перетворення і демократичні процеси в усіх сферах суспільного життя незалежної Української держави сприяють інтеграції різних типів праворозуміння, породжують як оновлення методологічних підходів у визначенні сутності, змісту, форм існування права, так і докорінний перегляд правових цінностей.
Аналізуючи типи праворозуміння слід зазначити, що у філософсько-правовій літературі основний акцент робиться на їх дослідженні як протилежних наукових парадигм, а їх теоретико-методологічній значущості недостатньо приділяється уваги для вирішення найважливіших з-поміж інших соціальних питань – проблем права, що набирають статусу “вічних” та “незмінних” і перебувають в центрі обговорення громадськості та наукової спільноти.
Актуальність даної теми зумовлена і тим, що у правовій науці на сьогодні не вироблено єдиної позиції стосовно розуміння самого поняття права. Безперечно, право є одним з найважкодоступніших об’єктів пізнання і здебільшого визначається як продукт та інструмент держави, засіб здійснення політичних цілей, а не як складний світ, багатогранна реальність з власними закономірностями, своїм улаштуванням і логікою розвитку, що відрізняє його від інших сфер людського буття.
В численних публікаціях з проблем праворозуміння актуалізуються питання про методологічні та загальнотеоретичні засади аналізу цих проблем. Позитивістська методологічна доктрина праворозуміння, що тривалий час широко визнавалась, поступилася місцем іншим вченням, серед яких істотно виокремлюється правова антропологія як пріоритетний напрям сучасного соціогуманітарного знання. Дослідження цієї проблеми може дати досить плідні результати для визначення системи методології праворозуміння.
Узагальненням теоретичних надбань у розробці основних напрямів філософсько-правової думки слід вважати праці відомих українських вчених: К. Жоля, Р. Калюжного, М. Кельмана, М. Козюбри, А. Колодія, В. Копєйчикова, М. Костицького, О. Манохи, М. Панова, П. Рабіновича, В. Селіванова, В. Скиби, О. Тихомирова, Л. Шкляра та ін.; дослідників зарубіжжя: М. Александрова, С. Алексєєва, Л. Воєводіна, В. Кудрявцева, О. Лейста, Р. Лівшица, Г. Мальцева, В. Нерсесянца, Ю. Тихонравова, Л. Явича та ін.
Щодо з’ясування взаємозв’язку сутності і явища, змісту і форми в праві плідними є роботи А. Васильєва, О. Гьоффе, С. Зівcа, Д. Керімова, В. Свінціцького, Ю. Симона, А. Ушакова, Р. Халфінової; співвідношення права і суспільної свідомості – В. Желтової, В. Казміренка, Б. Кістяківського, В. Лукашової, В. Медведєва, Є. Недбайла, Г. Остроумова, В. Татенка; зв’язку права і особистості – І. Власенка, Я. Кондратьєва, В. Кучинського, В. Синьова, Е. Соловйова, С. Яковенка; взаємообумовленості права, свободи і справедливості – О. Бандури, І. Бичка, О. Єкімова, Т. Знаменської, М. Ібрагімова, Л. Кравченка та ін.
Теоретичним підґрунтям дисертаційного дослідження є творчі доробки провідних вітчизняних науковців: О. Бандурки, В. Бачиніна, І. Бойко, В. Вовк, О. Гарника, О. Гвоздіка, С. Гусарєва, О. Данільяна, В. Забігайла, А. Зайця, Л. Казміренко, А. Козловського, І. Кондратьєва, В. Ларіонової, С. Максимова, В. Мельничука, О. Мурашина, В. Погорілка, Ю. Римаренка, С. Сливки, В. Сущенка, В. Тація, Б. Чміля, В. Шаповала, В. Шкоди, Г. Юхновця, В. Ярошовця та ряду інших.
Останнім часом в Україні написано чимало монографій, захищено десятки дисертацій із проблем права, проте це не знижує актуальності теми дослідження, навпаки, комплексний науковий аналіз основних типів парадигмального правового мислення (позитивістського і природно-правового) дозволяє всебічно дослідити у праві його предметну форму і духовно-ідеальну сутність. Відтак запропоноване дослідження органічно доповнює зазначені роботи, а їх наявність не зменшує актуальності дисертації.
Зв’язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження відповідає вимогам ст. 7 Закону України “Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки” від 11 липня 2001 р. Вона визначена відповідно до програми розвитку відомчої освіти та вузівської науки на період 2001-2005 рр. (Рішення Колегії МВС України від 18 грудня 2000 р. № 9 КМ/1), відповідно до плану науково-дослідних робіт кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України за темою “Методологія та інструментарій філософії права”.
Мета і завдання дослідження. Мета дисертації полягає у комплексному загальнотеоретичному дослідженні поняття права, його сутності, змісту і форм існування в контексті співвідношення основних типів праворозуміння. Для досягнення означеної мети в роботі окреслені такі завдання:
провести порівняльний аналіз наявних підходів до праворозуміння з метою визначення основи їх диференціації;
дослідити характер співвідношення природного і позитивного права як основних структурних елементів правової реальності;
проаналізувати переваги і недоліки позитивістської методологічної доктрини праворозуміння у визначенні змісту і сутності права;
визначити зміст і значення понять “право” і “закон”, “право” та “сила” в основних концепціях правового позитивізму;
з’ясувати методологічну доцільність філософсько-антропологічного обґрунтування ідеї права як особливого нормативного порядку та способу людського буття.
Об’єктом дослідження є праворозуміння як науковий, інтелектуально-творчий процес та його об’єктивація в різних філософсько-правових дискурсах, спрямованих на цілісне пізнання права.
Предметом дослідження є основні типи праворозуміння, їх теоретико-методологічне та теоретико-прикладне значення на сучасному етапі розвитку правової науки.
Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є загальнонаукові принципи об’єктивності, історизму, дослідницької повноти. Враховуючи специфіку теми, мету і завдання дисертації автор застосував такі методи:
єдності історичного та логічного – при розкритті змін, яких зазнали ті чи інші теорії, концепції праворозуміння;
діалектичний – при аналізі співвідношення природного і позитивного права, взаємозв’язку понять “право” і “закон”, “право” та “сила”;
спеціально-юридичний – при встановленні зовнішніх ознак правових явищ, їх відмінності між собою та відпрацюванні їх визначень.
При виділенні основних тенденцій розвитку сучасного праворозуміння використовувалась операція узагальнення.
Для дослідження критеріїв поділу типів праворозуміння у роботі використано системно-структурний метод, а для визначення їх особливостей, переваг і недоліків – порівняльно-правовий.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим у вітчизняному правознавстві комплексним дослідженням основних типів праворозуміння як методологій філософсько-правових дискурсів у визначенні поняття права, його сутності, змісту і форм існування.
В результаті проведеної дослідницької роботи сформульовані та обґрунтовані наступні положення, що виносяться на захист:
доведено, що праворозуміння характеризується певною внутрішньою структурою, яка виражає об’єктивну логіку його формування. Внаслідок цього конкретизовано поняття та зміст сучасного праворозуміння, визначено його суб’єкт та об’єкт;
окреслено світоглядно-методологічні джерела становлення та розвитку концептуальних підходів до праворозуміння – нормативного, морального (природно-правового), соціологічного, аксіологічного, антропологічного. На цій основі розвинуто ідею багатоаспектного підходу до вивчення права, сутність якого полягає у всебічному дослідженні права за допомогою сукупності методів та дефініцій з використанням вищезазначених вчень відповідно до принципу доповнювальності (додатковості);
запропоновано дворівневу диференціацію та інтеграцію основних типів праворозуміння, що характеризують процес розвитку права як цілісної системи. Диференціація формує елементи змісту праворозуміння на основі розмежування права і закону, а також в залежності від трактування нормативного, духовно-морального, соціального та антропологічно-комунікативного аспектів прояву права. Інтеграція надає цьому змістові якісної своєрідності й утримує елементи праворозуміння в єдиному цілому;
при визначенні системоутворюючих чинників позитивістської доктрини праворозуміння обґрунтовано, з одного боку, “емпіричність”, “дескриптивність” та “аналітичність” цієї методології в аспекті дослідження змісту права, а з іншого – зазначені риси правового позитивізму зумовлюють як його недоліки, так і переваги;
при співвідношенні понять “право” і “закон”, “право” і “сила” окреслено підхід щодо їх аналізу як категорій, що відображають моменти, рівні розвитку пізнання двох різних, але взаємопов’язаних сторін правової реальності. Категорія права виражає як визначальне в праворозумінні те, що зумовлене глибинними, необхідними внутрішніми зв’язками й тенденціями – визнання права духовною сутністю, першоджерелом правового змісту, моральним критерієм і моральною оцінкою правових норм. Разом з тим категорія закону (правового) є зовнішнім розкриттям сутності права, формою його волевиявлення, нормативної конкретизації та захисту;
доведено доцільність обґрунтування ідеї права з позицій правової антропології як зразка сучасного природно-правового способу мислення, що долає методологічну обмеженість правового позитивізму та соціологічної концепції праворозуміння, шляхом визначення зв’язку права і природи людини;
залежно від розуміння суб’єктивного права визначено три аспекти розгляду проблеми прав людини як: природних прав, виведених з природи самої людини як біологічного і соціального феномена; юридичних прав, зміст і сутність яких визначає держава у позитивному законодавстві; реальних прав, що відбивають фактичну правомочність людини у суспільстві та державі.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані та викладені в дисертаційному дослідженні теоретичні положення, пропозиції, рекомендації та висновки можуть використовуватись у навчальному процесі при викладанні таких навчальних дисциплін як “Філософія права”, “Історія політичних і правових вчень”, “Теорія держави і права”, “Права, свободи та обов’язки людини і громадянина”, а також можуть застосовуватись при підготовці окремих розділів підручників, навчальних посібників відповідних правових дисциплін, навчально-методичних матеріалів.
Оціночна характеристика типів праворозуміння, що аналізуються в дисертації, дає можливість визначити певну систему світоглядно-методологічних ідей і принципів, втілених у цих способах обґрунтування права, конкретизувати теоретичне бачення методології праворозуміння, а також сприяє більш точному визначенню парадигм, принципів, моделей та змісту наукового осмислення права як цілісності.
Крім того, викладені в роботі висновки можуть мати практичне застосування у просвітницькій діяльності, а саме: для правового виховання населення та підвищення рівня його правової культури.
Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертаційного дослідження були апробовані на:
республіканській міжвузівській науково-практичній конференції “Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності” (Донецьк, 27 квітня 2001 р.);
всеукраїнській науково-теоретичній конференції присвяченій 10-річчю незалежності України “Молода Українська держава на межі тисячоліть: погляд в історичне минуле та майбутнє демократичної, правової держави Україна” (Львів, 4-5 травня 2001 р.);
міжнародній науковій конференції студентів та аспірантів “Актуальні проблеми правознавства очима молодих вчених” (Хмельницький, 2002 р.).
Основні положення і висновки дисертації обговорювались на засіданнях кафедри філософії права та юридичної логіки Національної академії внутрішніх справ України і міжкафедральному семінарі кафедр філософії права та юридичної логіки, теорії держави та права, конституційного права, прав людини, юридичної психології НАВСУ, кафедри педагогіки та кадрової роботи Навчально-наукового інституту управління при НАВСУ.
Публікації. Зміст та результати дисертаційного дослідження відображено у чотирьох наукових публікаціях автора, зокрема в трьох наукових статтях у фахових виданнях ВАК України:
1. Право як об’єкт пізнання // Право України. – 2001. – № 6. – С. 80-83.
2. Співвідношення природно-правового, історичного та позитивістського підходів до визначення сутності права // Держава і право: Зб. наук. праць. Юрид. і політ. науки. – Вип. 13. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – С. 20-25.
3. Синтез ціннісних та антиціннісних ознак права в сучасному праворозумінні // Актуальні проблеми юридичних наук у дослідженнях учених: Науково-практичний збірник. Додаток до журналу “Міліція України”. – Київ, 2002. – № 13. – С. 13-17.
4. Погляди на гарантії прав і свобод людини та громадянина в російській філософії права // Захист прав, свобод і законних інтересів громадян України в процесі правоохоронної діяльності: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції (27 квітня 2001 р.). – Донецьк: ДІВС, МВС України, 2001. – С. 222-227.
Структура та обсяг дисертації. Відповідно до мети, завдань, об’єкта та предмета дослідження дисертація складається з вступу, трьох розділів, що містять шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел та додатку. Зміст роботи викладено на 158 сторінках друкованого тексту, який доповнюють 210 назв використаної літератури на 16 сторінках та додаток на 5 сторінках. Повний обсяг дисертації становить 179 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що в дисертації в узагальненому вигляді досліджується одна із актуальних проблем філософії права – проблема праворозуміння, що пов’язана із визначенням поняття права та ефективних методів його дослідження.
Докладні та розгорнуті висновки наприкінці кожного підрозділу та розділу дисертації уможливлюють зробити лише загальні підсумки, зауваження, рекомендації:
1. Аналіз філософсько-правових поглядів видатних вітчизняних та зарубіжних вчених свідчить про суперечливий характер права. Відсутність у науковій літературі єдиної позиції стосовно поняття права породжує численні дослідження, направлені на пізнання його істинного змісту, сутності та форм існування. Вагому методологічну функцію у правовому пізнанні відіграє праворозуміння, зміст якого становлять загальні теоретичні уявлення, знання, здобуті в ході пізнавальної діяльності суб’єкта, про право як належне, місце та його роль у суспільстві, конкретні і загальні правові до¬зволи, заборони, оцінка та ставлення до них як справедливих або несправедливих, а також різні підходи, аспекти, погляди щодо поняття права, його сутності, змісту та форм існування.
Суб’єктом праворозуміння може бути як конкретна людина (зокрема юрист-практик, вчений) чи наукове співтовариство, так і суспільство загалом. Об’єктом праворозуміння є не тільки галузі, інститути права, окремі правові норми чи правовідносини, а уся правова реальність – правові ідеї, правові ідеали, екзистенційні правові переживання тощо.
2. Історія і сучасність правових вчень характеризується різноманітністю методологічних підходів до праворозуміння, кожен з яких відображає певний аспект прояву права, зокрема, техніко-юридичний, соціальний, духовно-моральний, ціннісний, антропологічно-комунікативний. Так прихильники нормативного підходу до праворозуміння ставлять в основу чинні правові норми – законодавство й інші нормативні акти, заперечуючи наявність “права взагалі”, вони відстоюють його формальну визначеність у вигляді системи загальнообов’язкових норм; соціологічного – зосереджують увагу на вивченні права не як нормативної системи суспільства, а як конкретного, динамічного, реального суспільного життя, фактично існуючого явища, що лежить в основі створення законів та прийняття інших юридичних рішень; морального (природно-правового) – розглядають право як форму суспільної свідомості, в якій міститься система понять про загальнообов’язкові норми, права, обов’язки, заборони, умови їхнього виникнення і реалізації, порядок і форми їхнього захисту; аксіологічного – досліджують право як частину правової культури, відносно незалежної сфери духовної культури людей, визнають основним елементом права цінності і, водночас, саме право розглядають як соціальну цінність.
3. Абсолютизуючи певний аспект прояву права, існуючі теоретико-методологічні підходи обґрунтовують право з якогось одного боку. Тому для його характеристики як цілісного соціального явища необхідне застосування багатоаспектного підходу, сутність якого полягає у всебічному дослідженні права за допомогою сукупності методів та дефініцій. Такий аналіз, як з точки зору цілей та напрямів досліджень, так з погляду методів, що мають бути застосовані, розширює уявлення суб’єкта про право як об’єкт наукового пізнання, дозволяє формулювати багаторівневі дефініції понять, які відображають і фіксують реально існуючі сторони, властивості та ознаки права. Отже цілісна характеристика права утворюється всебічним аналізом багатоманітних його зв’язків з соціальною дійсністю з використанням вищезазначених вчень відповідно до принципу доповнювальності (додатковості).
4. В залежності від трактування нормативного, духовно-морального, соціального та антропологічно-комунікативного аспектів прояву права, а також на основі розмежування права і закону пропонуємо дворівневу диференціацію та інтеграцію основних типів праворозуміння. До першого рівня відносяться наступні концепції: нормативне, моральне (природно-правове) та соціологічне праворозуміння. Другий рівень праворозуміння охоплює перераховані вище концепції першого рівня, і ґрунтується на розмежуванні права та закону. На підставі цього критерію виділяються два традиційні типи праворозуміння: позитивістський і юснатуралістський. Для позитивістського типу праворозуміння характерне ототожнення права і закону, визначення права як сукупності законодавчо закріплених норм. Відповідно до юснатуралістського типу праворозуміння, право є складне соціальне явище (особливий соціальний регулятор), що має власну об’єктивну природу (сутність), яка не залежить від волі людини (суспільства).
5. Через співставлення відмінності та спадковості в теоретичних різновидах правового позитивізму встановлено, що позитивістська методологічна доктрина праворозуміння є: а) “емпіричною” – такою, що обмежується в пізнанні права вивченням лише зовнішніх ознак, доступних для безпосереднього спостереження та сприйняття, і відносить пізнання сутності правових явищ і їх ціннісного змісту (недоступних для безпосереднього споглядання) до предмета філософських спекуляцій та “ідеології”; б) “дескриптивною” – описує зміст права лише як наявність нормативних актів; в) “аналітичною” – проводить логічний і лінгвістичний аналіз юридичних понять, а ширше – текстів на основі сприйняття права як закону.
Водночас абсолютне заперечення наявності позитивних рис у зазначеній доктрині праворозуміння – неприпустиме, оскільки такі положення концепцій правового позитивізму, як прагнення до чіткості, визначеності права, відстоювання цінності й важливості правопорядку, мають позитивний характер і надзвичайно важливі для з’ясування сутності права як ефективного нормативного регулятора суспільних відносин.
6. Проблема співвідношення права і закону, права і сили – це не теоретико-схоластична суперечка про поняття. Від її вирішення, від позиції законодавця залежатиме, чи відповідатимуть прийняті нормативні акти (закони) вічним ідеалам людства, загальнолюдським принципам існування: свободи, рівності та справедливості, чи будуть суперечити самій ідеї права. Неправовий закон не може відмінити саму ідею права, але в змозі породити (і породжує) беззаконня і панування насильства.
Таким чином, право є духовною сутністю, першоджерелом правового змісту, моральним критерієм і моральною оцінкою всіх правових норм, а закон – офіційною формою нормативної конкретизації, відображення і захисту права.
7. Досвід філософсько-антропологічних досліджень, проаналізованих нами, переконує в тому, що лише апеляція до природи та властивостей людської особистості з притаманними їй ідеалами, цінностями, пристрастями, інстинктами дає змогу обґрунтувати ідею права, її сутність та першоджерела.
Оскільки в людській природі закладене прагнення до співжиття, відповідно право, як особливий нормативний порядок, підтримує мирне і влаштоване людське співіснування. При цьому в людини є можливість самостійного вибору варіанту своєї поведінки, що свідчить про її здатність на вільні вчинки. Свобода, як універсальна здатність людини, робить право і можливим (розуміння вимог права), і необхідним (правомірне обмеження свободи).
Таким чином, правова антропологія як вчення про спосіб і структуру людського буття, дозволяє пізнати право із самої його “середини”, не обмежуючись дослідженням лише зовнішніх ознак права чи його соціальних витоків.
8. Багатовекторність пошуків і різноманітність підходів до вивчення проблеми прав людини утвердили розуміння суб’єктивних прав як: а) природних, що виходять з природи самої людини, існують незалежно від чиєїсь волі; б) юридичних, зміст яких визначає держава безпосередньо у своїх законах; в) реальних, ті, що фактично забезпечені суспільством і державою.
Розрив між природними, юридичними та реальними правами притаманний, у більшій чи меншій мірі, всьому сучасному суспільству. Метою суспільного розвитку є повна реалізація прав людини як ідеалу. Необхідною умовою наближення до такого ідеалу є усунення або зведення до мінімуму різниці між природними правами і реально гарантованими.
Характер отриманих результатів дисертаційного дослідження вказує на можливість і доцільність побудови сучасної доктрини праворозуміння на основі поєднання переваг і достоїнств традиційних типів праворозуміння як взаємодоповнюваних методологій філософсько-правових дискурсів у визначенні поняття права, його сутності, змісту і форм існування. Разом з тим пріоритетним напрямом соціогуманітарного знання кінця ХХ – початку ХХІ ст., на нашу думку, є правова антропологія як сучасний зразок природно-правового способу мислення.
Звичайно, робота не претендує з об’єктивних причин за своїм обсягом на повноту викладення об’ємної проблеми, яка аналізується. Досягнуті результати в дисертаційному дослідженні не є вичерпними і остаточними, окремі аспекти мають постановочний характер і, можливо, не є безспірними. Засвідчуються перспективи їх вивчення та дослідження.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аверинцев С.С. Риторика и истоки европейской литературной традиции. – М.: Школа “Языки рус. Культуры”, 1996. – 448 с.
2. Алексеев С.С. Общая теория права: В 2 т. / Юрид. литература. – М., 1981. – Т. 1: Государство и право, теория. – 359 с.
3. Алексеев С.С. Общая теория социалистического права: Учеб. пособие. – С., 1963. – 265 с.
4. Алексеев С.С. Право и правовая система // Правоведение. – 1981. – № 1. – С. 34-37.
5. Алексеев С.С. Право: азбука-теория-философия: Опыт комплексного исследования. – М.: “Статут”, 1999. – 712 с.
6. Алексеев С.С. Проблемы теории права: В 2 т. – Свердловск, 1972. – Т. 1. – 396 с.
7. Алексеев С.С. Социальная ценность права в советском обществе. – М.: Юрид. литература, 1971. – 223 с.
8. Алексеев С.С. Тайна права. Его понимание, назначение, социальная ценность: Резюме с претензией. – М.: Норма, 2001. – 176 с.
9. Алексеев С.С. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 224 с.
10. Алексеев С.С. Философия права: История и современность. Проблемы. Тенденции. Перспективы. – М.: Норма, 1998. – 336 с.
11. Андрусяк А. Теоретичні основи прав людини в працях Михайла Драгоманова // Право України. – 1993. – № 1. – С. 33-35.
12. Андрущенко В.П., Михальченко М.І. Сучасна соціальна філософія. – К.: Генеза, 1993. – 320 с.
13. Анисимов А.Л. Честь, достоинство, деловая репутация: гражданско-правовая защи¬та. – М.: Юрист, 1994. – 79 с.
14. Анисимов С. Ценности реальные и мнимые. – М.: Мысль, 1970. – 183 с.
15. Антология мировой правовой мысли: В 5 т. / Г.Ю. Семигин (руководитель науч. проекта): Национальный общественно-научный фонд. – М., 1999. – Т. 1: Античность. Восточные цивилизации. – 750 с.
16. Антология мировой правовой мысли: В 5 т. / Г.Ю. Семигин (руководитель науч. проекта): Национальный общественно-научный фонд. – М., 1999. – Т. 3: Европа. Америка, XVII-XX вв. – 830 с.
17. Баглай М.В., Габричидзе Б.Н. Конституционное право Российской Федерации. – М.: Изд. группа ИНФРА-М, 1996. – 509 с.
18. Байтин М.И. О современном нормативном понимании права // Журнал российского права. – 1999. – № 1. – С. 98-103.
19. Бандура О.О. Цінність як сутнісна характеристика права // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. – 1996. – № 2 – С. 3-23.
20. Барбежкина З.А. Справедливость как социально-философская категория. – М., 1983. – 203 с.
21. Бачинин В.А. Морально-правовая философия. – Х.: Консум, 2000. – 206 с.
22. Бачинин В.А. Философия права и преступления. – Харьков: “Фолио”, 1999. – 607 с.
23. Бачинін В.А., Журавський В.С., Панов М.І. Філософія права: Підручник. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2003. – 472 с.
24. Бердяев Н.А. Проблема человека. К построению христианской антропологии // Самопознание. (Опыт философской автобиографии).– М.: Лениздат., 1991. – 448 с.
25. Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования: Пер. с англ. – М.: Издат. группа ИНФРА-М, 1998. – 624 с.
26. Большая Советская Энциклопедия: В 30 т. – М.: “Сов. Энциклопедия”, 1974. – Т. 16. – 616 с.
27. Большой юридический словарь / Под ред. А.Я. Сухарева, В.Е. Крутских. – 2-е изд., перераб. и доп. – М.: Изд. группа ИНФРА-М, 2002. – 704 с.
28. Бондарь Н.С., Зинченко С.А. Собственность, свобода и права человека как исторические явле¬ния (политико-правовой аспект). – Ростов-на-Дону: Логос, 1995. – 378 с.
29. Букреев В.И., Римская И.Н. Этика права: от истоков этики и права к мировоззрению: Учеб. пособие. – М.: Юрайт, 1998. – 336 с.
30. Вдовина Г.А. Розвиток Філософії права в ХХ ст. (англо-саксонська традиція): Автореф. дис. канд. юрид. наук: 12.00.12 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2002. – 16 с.
31. Виг Й. Соотношение прав и обязанностей человека и проблемы преступности // Государство и право. – 1995. – № 7. – С. 44-49.
32. Воеводин Л.Д. Юридический статус личности в России: Учеб. пособие. – М.: Изд. группа ИНФРА-М, 1997. – 298 с.
33. Гадамер Г.-Г. Истина и метод. Основы философской герменевтики: Пер. с нем. – М.: Прогресс, 1988. – 699 с.
34. Гарник О.В. Філософія права: предметна специфіка, місце та значення в системі соціально-гуманітарного знання: Монографія. – Дніпропетровськ: Вид. Дніпропетр. ун-ту, 1998. – 160 с.
35. Гвоздік О.І. Раціональність: загальна теорія та логіка історії: Монографія. / МВС України. – К.: УАВС. – 1994. – 176 с.
36. Гегель Г.В.Ф. Философия права: Пер. с нем. – М.: “Мысль”, 1990. – 524 с.
37. Гоббс Т. Сочинения: В 2-х т. – М.: “Мысль”, 1989-1991. – Т. 2. – 735 с.
38. Государственное право Германии: Пер. с нем. – М.: Норма, 1994. – 315 с.
39. Громадянське суспільство і правова держава: Проблеми становлення: Зб. наук. праць / Ред. Є.М. Моісеєв. – К.: Нац. акад. вн. справ України, 1997. – 186 с.
40. Гроций Г. О праве войны и мира. – М.: ГИЮЛ, 1956. – 867 с. (37)
41. Гуревич П.С. Философская антропология: Учеб. пособие. – М.: NOTA BENE, 2001. – 456 с.
42. Гуренко М.М. Теоретико-правові проблеми гарантій прав і свобод людини та громадянина: Монографія. – К.: “Логос”, 2001. – 218 с.
43. Данільян О.Г. Соціальні протиріччя у посттоталітарних системах: методологія дослідження та розв’язання. – Х.: “Основа”, 1998. – 285 с.
44. Джентиле Ф. О роли философии права в изучении юриспруденции в Италии // Государство и право. – 1995. – № 1. – С. 135-139.
45. Дмитриевский Н.П. Законодательство английской революции, 1640-1660 гг. – М.-Л., 1946. – 382 с.
46. Дністрянський С.С. Загальна наука права і політики // Академічна юридична думка. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 1998. – С. 214-234.
47. Дюги Л. Социальное право, индивидуальное право и преобразование государства. – М., 1909. – 148 с.
48. Желтова В.П. Философия и буржуазное правосознание. Историко-философский очерк. – М.: Наука, 1977. – 55 с.
49. Жоль К.К. Философия и социология права: Учеб. пособие. – К.: Юринком Интер, 2000. – 480 с.
50. Загальна декларація прав людини / Українська правнича фундація. – К.: Право, 1995. – 12 с.
51. Загальна теорія держави і права / За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 320 с.
52. Загальна теорія держави і права: Навч. посіб. / А.М. Колодій, В.В. Копєйчиков, С.Л. Лисенков та ін.; За ред. В.В. Копєйчикова. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 320 с.
53. Заєць А. Роль правової доктрини і правових ознак у дефінітивній ідентифікації права // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 4. – С. 40-51.
54. Заєць А. Світоглядні основи праворозуміння // Вісник Академії правових наук України. – 1997. – № 2. – С. 3-12.
55. Закон України “Про громадянство” від 18 січня 2001 року № 2235-ІІІ // Урядовий кур’єр. – 2001. – № 39. – 1 березня.
56. Законы Ману: Пер. С. Эльмановича. – М.: Изд. вост. лит., 1960. – 361 с.
57. Зивс С.Л. Источники права. – М.: Юрид. лит., 1981. – 239 с.
58. Иванова Г.П. Право и закон (методологический аспект): Дис… канд. юрид. наук: 12.00.01. – Л., 1983. – 180 с.
59. Ильин И.А. Понятия права и силы (Опыт методологического анализа) // Соч.: В 2 т. – Т. 1 – М.: “Медиум”, 1993. – 239 с.
60. История политических и правовых учений: ХVII-XVIII вв. – М.: Наука, 1993. – 389 с.
61. Кант И. Метафизика нравов // История политических и правовых учений: Хрестоматия /Под. ред. О.Э. Лейста. – М.: Юрид. литература, 2000. – 576 с.
62. Кант Іммануіл. Критика чистого розуму: Пер. з нім. та прим. І. Бурковського. – К.: Юніверс, 2000. – 502 с.
63. Кельзен Г. Чистое учение о праве // История политических и правовых учений: Хрестоматия. – М.: Наука, 1993. – 389 с.
64. Кельман М.С. Теорія права. Навч. посібник. – Тернопіль: “Поліграфіст”, 1998. – 382 с.
65. Кельман М.С., Мурашин О.Г. Загальна теорія права (з схемами, кросвордами, тестами): Підручник. – К.: Кондор, 2002. – 353 с.
66. Керимов Д.А. Диалектика. Право. Практика. (Методологические аспекты соотношения). / В кн.: Диалектика и практика правового строительства. – М., 1979. – 278 с.
67. Керимов Д.А. Законодательная техника: Научно-методическое и учебное пособие / Академия социальных наук; Ин-т социально-политических исследований РАН.– М.: Норма, 1998.– 127 с.
68. Керимов Д.А. Культура и техника законотворчества. – М.: Норма, 1991. – 178 с.
69. Керимов Д.А. Методология права (предмет, функции, проблемы философии права). (2-е изд.) – М.: Аванта+, 2001. – 560 с.
70. Керимов Д.А. Право и законодательство // Свободная мысль. – 1992. – № 18. – С. 83-91.
71. Керимов Д.А. Соотношение теоретической и практической деятельности в процессе познания права // Советское государство и право. – 1980. – № 3. – С. 29-31.
72. Керимов Д.А. Философские основания политико-правовых исследований – М.: “Мысль”, 1986. – 330 с.
73. Кистяковский Б.А. В защиту права // Вехи. Сборник статей 1909-1910 гг. – М.: Молодая гвардия, 1991. – С. 109-135.
74. Козловський А.А. Право як пізнання. Вступ до гносеології права / Чернів. держ. ун-т ім. Ю.Федьковича. – Чернівці: Рута, 1999. – 295 с.
75. Козюбра М.І. Методологія права: концептуальні підходи // Матер. міжв. наук.-теор. конф. “Проблеми методології сучасного правознавства”. – К., 1996. – С. 117-123.
76. Козюбра М.І. Принцип верховенства права і права людини // Тези доп. та наук. повідомлень наук. конф. “Права людини і правова держава: (До 50-ї річниці Загальної декларації прав людини)”. – Харків: Нац. юрид. академія ім. Я. Мудрого, 1998. – С. 47-49.
77. Козюбра Н.И. Социалистическое право и общественное сознание. – К.: “Наукова думка”, 1979. – 207 с.
78. Колодій А.М. Принципи права України / НАВСУ. – К.: Юрінком Інтер, 1998. – 206 с.
79. Конституционное (государственное) право зарубежных стран: Учебник для юрид. вузов и фак-тов / Отв. ред. Б.А.Страшун; Авт.кол. Андреева Г.Н. и др. – 2-е изд. испр. и дополн. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 758 с.
80. Конституция Соединенных Штатов Америки // Американские федералисты. – М.: ТОО “Иван”, 1993. – С. 293-327.
81. Конституційне право України: Підручник / за ред. В.Я. Тація, В.Ф. Погорілка, Ю.М. Тодики. – К., 1999. – 348 с.
82. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верхов. Ради України 28 черв. 1996 р. – К.: Просвіта, 1996. – 80 с.
83. Копейчиков В.В. Народовластие и личность. – К.: Україна, 1991. – 148 с.
84. Костицький М.В. Соціально-економічні права людини // Право України. – 1996. – № 6. – С. 16-17.
85. Костицький М.В. Українська політико-правова доктрина як основа реформування судових і правоохоронних органів // Науковий вісник Української академії внутрішніх справ. – 1996. – № 1. – С. 5-11.
86. Кравченко Л.В. Справедливість як вибір: Монографія. – К.: Молодь, 1998. – 256 с.
87. Кривуля О.М. Співвідношення морального і правового порядку // Практична філософія та правовий порядок: Зб. наук. статей / О.М. Бандурка (голова редкол.). – Х.: Центр Освітніх Ініціатив, 2001. – С. 42-51.
88. Кримінальний кодекс України: Офіційний текст. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 240 с.
89. Кудрявцев В.Н. О правопонимании и законности // Государство и право. – 1994. – № 3. – С. 3-8.
90. Кудрявцев В.Н., Казимирчук В.П. Современная социология права: Учеб. для юрид. фак. и ин-тов. – М.: Юристъ, 1995. – 297 с.
91. Лейст О.Э. Три концепци права // Советское государство и право. – 1991. – № 12. – С. 3-12.
92. Лившиц Р.З. О понимании советского права // Советское государство и право. – 1978. – № 8. – С 13-17.
93. Лившиц Р.З. Современная теория права (краткий очерк). – М.: ИГПРАН, 1992. – 198 с.
94. Лившиц Р.З. Теория права. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 216 с.
95. Локк Дж. Два трактата о правлении // Локк Дж. Соч.: В 3-х т. – М.: “Мысль”, 1988. – Т. 3. – С. 140-406.
96. Лукашева Е.А. Общая теория права и многоаспектный анализ правовых явлений // Сов. государство и право. – 1975. – № 4. – С. 29-36.
97. Лукич Р. Методология права: Пер. с серб. – М.: Прогресс, 1981. – 272 с.
98. Лурье С.Я. Демокрит: Тексты, Перевод. Исследования. – Ленинград: Наука, 1970.– 664 с.
99. Мадіссон В. Право і влада: людина в правовому полі // Право України. – 1999. – № 11. – С. 11-16.
100. Максимов С.И. Правовая реальность: опыт философского осмысления. – Харьков: “Право”, 2002. – 328 с.
101. Максимов С.І. Про філософське осмислення права (до питання про предмет філософії права) // Вісник Академії правових наук України. – 1998. – № 2. – С. 36-43.
102. Малинова И.П. Философия права (от метафизики к герменевтике). – Екатеринбург: УГЮА, 1995. – 128 с.
103. Мальцев Г. Понимание права. Подходы и проблемы. – М.: Былина, 1999. – 215 с.
104. Мамут Л.С. Правосознание // Общественное сознание и его формы / В.И. Толстых, Н.Б. Биккенин, Л.С.Мамут и др.; Под общ. ред. В.И. Толстых. – М.: Политиздат, 1986. – С. 108-143.
105. Марков Б.В. Философская антропология: Очерки истории и теории: Учеб. пособие для студ. и аспирантов гуманит. спец. – Спб.: Лань, 1997. – 380 с.
106. Марченко М.Н. Проблемы правопонимания в связи с исследованием источников права // Вестник Московского университета. – 2002. – Сер. 11. – С. 3-19.
107. Марчук В.П. “Свободное право” в буржуазной юриспруденции. Критика концепций Е. Эрлиха. – К.: Вища школа. – 1997. – 192 с.
108. Марчук В.П. Євген Ерліх: сторінки життя і творчості // Ерліховський збірник. – Чернівці, 1994. – Вип. 1. – С.7-12.
109. Матузов Н.И. О праве в объективном и субъективном смысле: гносеологический аспект // Правоведение. – 1999. – № 4. – С. 12-18.
110. Медведєв В.С. Психологічні аспекти діяльності ОВС України при забезпеченні прав громадян // Науковий вісник НАВСУ. – К., 2000. – Вип. 2. – С. 119-130.
111. Международная защита прав и свобод человека: сборник документов / Состав. и автор вступ. статьи Г.М. Мелков. – М.: Юрид. лит., 1990. – 661 с.
112. Международный Билль о правах человека. Департамент общественной информации ООН: Статья 18. – Нью-Йорк, 1984. – С. 37.
113. Мурашин О.Г. Форма, зміст та модель акта прямого народовладдя // Науковий вісник НАВСУ. К., 2000. – Вип. 2. – С. 38-46.
114. Неволин К. Энциклопедия Законоведения: В 2-х т. – Т. 1: Введение в Энциклопедию Законоведения, общая часть и первая половина особенной части. – К.: Тип-я Университета, 1839. – 633 с.
115. Неновськи Н. Право и ценности. – М.: Прогресс, 1987. – 246 с.
116. Нерсесянц В.С. Наш путь к праву: от социализма к цивилизму. – М.: Рос. право, 1992. – 352 с.
117. Нерсесянц В.С. Общая теория права и государства / Ин-т государства и права РАН. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 2000. – 539 с.
118. Нерсесянц В.С. Право и закон: Из истории правовых учений. – М.: “Наука”, 1983. – 366 с.
119. Нерсесянц В.С. Право и политика современной России / НИИ правовой политики и проблем правоприменения; Российская правовая академия. – М.: Былина, 1996. – 215 с.
120. Нерсесянц В.С. Право: многообразие определений и единство понятия // Сов. государство и право. – 1983. – № 10. – С. 30-34.
121. Нерсесянц В.С. Проблемы ценностного подхода в праве: традиции и обновление. – М.: Норма, 1996. – 89 с.
122. Нерсесянц В.С. Философия права / Ин-т государства и права РАН. Акад. прав. ун-т. – М.: Изд. группа НОРМА – ИНФРА-М, 1997. – 652 с.
123. Нерсесянц В.С. Юриспруденция. Введение в курс общей теории права и государства. Для юридических вузов и факультетов. – М.: Издательская группа НОРМА – ИНФРА-М, 1999. – 288 с.
124. Ницше Ф. Сочинения: В 2-х т. – М.: Мысль, 1990. – Т. 2. – 829 с.
125. Новгородцев П.И. Сочинения. – М.: Раритет, 1995. – 724 с.
126. О понимании советского права: Круглый стол / С.З. Зиманов, Р.О. Халфина, Ю.А. Тихомиров, В.Д. Зорькин и др. // Советское государство и право. – 1979. – №8. – С. 48-78.
127. О понимании советского права: Круглый стол / С.Н. Братусь, В.А. Туманов, И.Е. Фарбер, И.С. Самощенко и др. // Советское государство и право. – 1979. – №7. – С. 56-74.
128. Окіншевич Л. Вступ до науки про право і державу. – Мюнхен, 1987. – 129 с.
129. Орзих М.Ф. Личность и право. – М.: Юрид. лит., 1975. – 111 с.
130. Палиенко Н.И. Учение о существе права и правовой связанности государства. – Х., 1908. – 136 с.
131. Паскаль Б. Мысли. // Франсуа де Ларошфуко. Максимы. Блез Паскаль. Мысли. Жан де Лабрюйер. Характеры. – М.: Художественная литература, 1974. – С. 109-186.
132. Петражицкий Л.И. Теория права и государства в связи с теорией нравственности. – СПб., 1909. – Т. 1. – 245 с.
133. Петрова Л. До оновленого правосвітогляду (роздуми над книгою проф., члена-кореспондента Академії правових наук України В.М. Селіванова) // Право України. – 2002. – №11. – С. 31-36.
134. Петрова Л.В., Трофименко В.А. Духовна природа права: філософсько-антропологічний підхід // Проблеми законності. Респ. міжвід. наук. зб. – Харків, 1999. – Вип. 38. – С. 35-43.
135. Петровцій С.І. Сучасне праворозуміння як наукова основа дослідження законності // Держава і право: Збірник наукових праць. – К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2001. – Вип. 13. – С. 38-47.
136. Пиголкин А.С. Основные черты законодательства развитого социализма // Советское государство и право. – 1981. – № 10. – С. 20-28.
137. Платон. Государство // Платон. Собрание сочинений: В 4-х т. – М.: “Мысль”, 1994. – Т. 3 – 420 с.
138. Поленина С.В. Права человека и их защита (опыт Канады) // Государство и право. – 1996. – № 10. – С. 99-106.
139. Поленина С.В. Теоретические проблемы системы советского законодательства. – М.: Юрид. лит., 1979. – 205 с.
140. Попов В.И. Правопонимание в советской юридической науке: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.01 – М., 2001. – 21 с.
141. Правовая система социализма: понятие, структура, социальные связи / Ред. кол. Кудрявцев В.Н. и др. – М.: Юрид. лит., 1986. – 366 с.
142. Рабинович П.М. О понимании и определениях права // Правоведение. – 1982. – № 4. – С. 53-60.
143. Рафиева Л.К. Честь и достоинство как правовые категории // Правоведение. – 1966. – № 2. – С. 57-66.
144. Римаренко Ю.І., Антонюк О., Варзар І., Горбатенко В., Тванченко І. Основи етнодержавознавства: Підр. для студ. гуманіт. спец. вищ. закл. осв. / Юрій Іванович Римаренко (ред.). – К.: Либідь, 1997. – 656 с.
145. Рулан Н. Юридическая антропология. – М.: Норма, 1999. – 310 с.
146. Русская философия собственности ХVIII-ХХ вв. – М.: Ганза, 1993. – 553 с.
147. Самощенко И.С. Некоторые вопросы учения о нормативных актах социалистического государства. – В кн.: Вопросы современного развития советской юридической науки. Тезисы докладов. – Л., 1968. – 128 с.
148. Селіванов В. Методологічні проблеми запровадження конституційних принципів “верховенства права” і “верховенства закону” // Право України. – 1997. – № 6. – С. 24-32.
149. Селіванов В.М. Право і влада суверенної України: методологічні аспекти: Монографія. – К.: Видавничий Дім “Ін Юре”, 2002. – 724 с.
150. Синха Сурия Пракаш. Юриспруденция. Философия права: Пер. с англ. В.М. Ашмарин. – М.: Издат. центр “Академия”, 1996. – 301 с.
151. Советский энциклопедический словарь / Научно-редакционный совет: А.М. Прохоров (пред.). – М.: “Советская энциклопедия”, 1981. – 1600 с.
152. Советское гражданское право: субъекты гражданского права / Под ред. С.Н. Братуся. – М.: Юрид. лит., 1984. – 288 с.
153. Соловьев Э.Ю. И. Кант: взаимодополнительность морали и права. М.: Наука, 1992. – 210 с.
154. Соловьев В. Право и нравственность. Очерки из прикладной этики. – СПб.: Изд-ие Я. Канторовича, б.г. – 178 с.
155. Спиноза Б. Богословско-политический трактат // Спиноза Б. Избр. пр.: В 2 т. – М.: Политиздат., 1957. – Т. 2 – С. 5-284.
156. Станік С. Динаміка правової культури: Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.12. – Одеса, 1999. – 20 с.
157. Теория права и государства: Учеб. для студентов и аспирантов юрид. вузов и фак. / Боботов С.В., Варламова Н.В., Лазарев В.В. и др.; Рук. авт. коллектива, отв. ред. Г.Н. Манов; НИИ правовой политики и пробл. правоприменения. – М.: Изд-во БЕК, 1996. – 323 с.
158. Теорія держави і права: Навч. посіб. / А.Ю. Олійник, С.Д. Гусарєв, О.Л. Слюсаренко. – К.: Юрінком Інтер, 2001. – 176 с.
159. Теорія держави і права: Навч. посібник / А.М. Колодій та ін.; Укр. держ. педагог. ун-т: Спілка юристів України. – К.: “Юрінформ”, 1995. – 189 с.
160. Тихомиров Ю.А. Публичное право. – М.: Изд-во БЕК, 1995. – 496 с.
161. Тихомиров Ю.А. Юридическая коллизия. – М.: Изд-во БЕК, 1994. – 287 с.
162. Тихонравов Ю.В. Основы философии права. – М.: Вестник, 1997. – 608 с.
163. Толстой Ю.К. Проблема обеспечения субъективных гражданских прав // Вестник ЛГУ – 1952. – № 3. – С. 122-130.
164. Тома Аквінський. Коментарі до Арістотелевої “Політики”. – К.: Основи, 2000. – 794 с.
165. Туманов В.А. Буржуазная правовая идеология. – М.: Наука, 1971. – 384 с.
166. Туманов В.А. К критике концепции “судейского права” // Советское государство и право. – 1980. – № 3. – С. 111-118.
167. Туманов В.А. Учение о праве // Общая теория права. Курс лекций. / Под ред. В.К. Бабаева. – Н. Новгород, 1993. – 483 с.
168. Украинская Советская Энциклопедия: В 12 т. – К.: Украинская Советская Энциклопедия, 1981. – Т. 6. – 552 с.
169. Ушаков А.А. Методологические основы и законодательный метод в советском правотворчестве // Учен. зап. Пермь. – 1966. – № 147. – С. 161-169.
170. Фарбер И.Е. Свобода и права человека в советском государстве. – Саратов: Изд. Саратовского ун-та, 1974. – 189 с.
171. Федотова В.Г. Исследование специфики общественных наук: обзор современной литератури (1970-1983) // Вопросы философии. – 1984. – № 1. – С. 170-177.
172. Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя. – Изд. 3-е. – М.: Политиздат, 1972. – 768 с.
173. Фишер Куно. История новой философии: В 8 т. / Под ред. Д.Е. Жуковскаго. – СПб., 1906. – Т. 5. – 656 с.
174. Філософія права: Навч. посібник / О.Г. Данільян, Л.Д. Байрачна, С.І. Максимов та ін.; За заг. ред. О.Г. Данільяна. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.
175. Філософія права: Навч. посібник / О.О. Бандура, С.А. Бублик, М.Л. Заінчковський та ін.; За заг. ред. М.В. Костицького, Б.Ф. Чміля. – К.: Юрінком Інтер, 2000. – 336 с.
176. Філософія: Навч. посібн. / Причепій Є.М., Черній А.М., Гвоздецький В.Д., Чекаль Л.А. – К.: Видавничий центр “Академія”, 2001. – 576 с.
177. Фрагменты ранних греческих философов. – М.: Наука, 1989. – Ч. 1. – 575 с.
178. Фромм Э. Анатомия человеческой деструктивности. – М.: “Прогресс”, 1994.– 672 с.
179. Фромм Э. Пути из больного общества. Проблема человека в западной философии. – М.: Прогресс, 1988. – 552 с.
180. Фуллер Л. Мораль права. – К.: Сфера, 1999. – 232 с.
181. Харт Х.Л.А. Концепція права: Пер. з англ. Н. Комарова. – К.: Сфера, 1998. – 231 с.
182. Хеффе О. Политика, право, справедливость: Основоположения критической философии права и государства. – М.: “Гнозис”, 1994. – 396 с.
183. Хрестоматия по всеобщей истории государства и права / Под ред. проф. З.М. Черниловского, составитель В.Н. Садиков, – М., 1994. – 384 с.
184. Четвернин В.А. Демократическое конституционное государство: введение в теорию. – М.: Институт государства и права РАИ, 1993. – 230 с.
185. Четвернин В.А. Современные концепции естественного права. – М.: Наука, 1988. – 140 с.
186. Чичерин Б.Н. Философия права. – М.: Политиздат, 1990. – 502 с.
187. Шаповал В.Н. Духовная природа права. Методологический анализ: Дис… канд. филос. наук: 12.00.12. – Х., 1995. – 180 с.
188. Шелер М. Философское мировоззрение // Избранные произведения. – М.: Наука, 1994. – 231 с.
189. Шкода В.В. Вступ до філософії права. – Харків: “Фоліо”, 1996. – 221 с.
190. Юридический словарь: В 2 т. / Под ред. П.И. Кудрявцева. – М., 1956. – Т. 2. – 664 с.
191. Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. – К.: “Укр. енцикл.”, 2001. – Т. 3. – 789 с.
192. Явич Л.С. Общая теория права / Под ред. А.И. Королева. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1976. – 285 с.
193. Явич Л.С. Право развитого социалистического общества. – М., 1978. – 224 с.
194. Auer A. Elemente aus dem modernen Naturrecht fur die demokratische Gese schaftsordnung / Das Naturrecht in der politischen Theorie. Hrsg. Von F.-M. Schmolz. – Wien, 1963.
195. Austin J. The province of Jurisprudence determined: The Library of ideas. – London, 1965.
196. Ellinek G. System der subjektiven offentlichen Rechte. – Tübingen, 1919.
197. Erlich E.Grundlegung der Soziologie des Rechts. – München, 1913. – 494 р.
198. Finnis J. Natural Law and Natural Rights. – London, Oxford, 1980. – 262 p.
199. Freves R. Hans Kelsen et la Sociologie du droit // Rev. intern. de Theorie du droit et de la Sociologie Juridique. – 1985. – № 1. – P. 18-25.
200. Gray. The nature and Sources of Law. – New York, 1931. – 2-nd ed. – P. 148.
201. Hart H.L. Positivism and Separation of Law and Morals // Harvard Law Review. – 1961. – № 71 – Р. 99-103.
202. Hart H.L.A. Definition and Theory in Jurisprudence // Law Quarterly Review. – 1961. – № 12. – Р. 42-45.
203. Kaufmann A. Durch Naturrecht und Rechtspositivismus zur juristischen hermeneutik // Juristenzeitung – Tübingen, 1975. – № 11-12.
204. Kelsen H. Reine Rechtslechre. – Wien, 1960. – 2 Auft. – 452 р.
205. Maine H. Studies in the Early History of institutions. – London, 1905. – 365 р.
206. Markby W. Elements of Law. – London, Oxford, 1905. – 6-th ed. – P. 16-18.
207. Niebuhr R. The Nature and Destiny of Man. – New York, 1947. – Vol. 2. – Р. 290
208. Nozick R. Anarchy, State and Utopia. – New York: Basic books, 1974. – 367 р.
209. Weinreb L. Natural Law and Justice. – Cambr. Law Review, 1987. – № 21. – Р. 34-38.
210. Williams G. International Law and The Controversy Concerning The World Law // The British Year Book of International Law, 1945.