Тісецька Альона Анатоліївна Правове регулювання праці жінок за законодавством України

Короткий опис

Тісецька Альона Анатоліївна, юрист ТОВ «ТЕХАРТБУД». Назва дисертації: «Правове регулювання праці жінок за законодавством України». Шифр та назва спеціальності 12.00.05 трудове право; право соціального забезпечення. Шифр спеціалізованої ради Д 26.001.46 Київського національного університету імені Тараса Шевченка

CХІДНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ
УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ДАЛЯ
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
ТІСЕЦЬКА АЛЬОНА АНАТОЛІЇВНА
УДК 349.2
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ ЖІНОК
ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ
Спеціальність 12.00.05 – трудове право; право соціального забезпечення
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
______________________А.А. Тісецька
Науковий керівник:
Татаренко Галина Вікторівна,
кандидат юридичних наук, доцент
Київ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП………….………………………………………………………………....3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ
ПРАЦІ ЖІНОК.…………………………………...............................................13
1.1 Поняття, сутність та ознаки правового регулювання праці жінок……….13
1.2 Генезис правового регулювання праці жінок на українських землях та
його сучасний стан………………………………………………………………38
Висновки до розділу 1………………………………….....................................67
РОЗДІЛ 2 СПЕЦІАЛЬНІ ПРАВОВІ ГАРАНТІЇ ОХОРОНИ ПРАЦІ
ЖІНОК ЗА ЗАКОНОДАВСТВОМ УКРАЇНИ……......................................69
2.1 Спеціальні правові гарантії для жінок при укладенні, зміні та припиненні
трудового договору……………………………………………………………..69
2.2 Спеціальні правові гарантії при забезпеченні умов праці жінок………...93
2.3 Спеціальні правові гарантії охорони праці вагітних жінок та жінок у
період їх материнства………………………………………………………….119
Висновки до розділу 2…………………………………...................................141
РОЗДІЛ 3 УДОСКОНАЛЕННЯ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ ПРАЦІ
ЖІНОК В УКРАЇНІ……………………………………..................................143
3.1 Проблеми правового регулювання праці жінок за законодавством України
та шляхи їх вирішення…………………………………………………………143
3.2 Сучасні міжнародні тенденції правового регулювання праці жінок та
шляхи їх запровадження в законодавство України………………………….168
Висновки до розділу 3…………………………………...................................192
ВИСНОВКИ…………………………………………………………………...194
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………...198
ДОДАТКИ……………………………………………………………………...219

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення
наукового завдання, що отримало вияв у запропонованих пропозиціях щодо
удосконалення правового регулювання праці жінок в Україні.
1. Правове регулювання праці жінок – це здійснення державою за
допомогою норм права та інших способів правового регулювання впливу на
суспільні відносини, які виникають, змінюються, розвиваються,
припиняються під час реалізації жінками свого конституційного права на
працю, що вимагає фізичного або розумового втручання особи жіночої статі
для створення, зміни, збереження певних благ суспільства, за що така особа
отримує винагороду, яка забезпечує її матеріальне або духовне
благополуччя і є засобом для існування.
2. Загальними ознаками правового регулювання праці жінок є:
1) відповідність принципам; 2) диференційованість; 3) публічно-приватний
характер. До спеціальних ознак правового регулювання праці жінок належать
такі: 1) соціофізіологічний вплив; 2) правова привілейованість; 3) гендерна
стереотипізація.
3. Перший етап періоду становлення правового регулювання праці
жінок (з початку ХІХ ст. до 1921 року) характеризується наступними
особливостями: 1) залежністю від політичної волі; 2) науковістю;
3) відсутністю гарантій; 4) порушенням принципу рівності права на працю.
Другому етапу правового регулювання праці жінок (1921–1953 рр.)
притаманні такі ознаки: 1) імперативність; 2) централізованість;
3) декларативність; 4) низький рівень юридичної техніки. Третій етап
правового регулювання праці жінок на території нинішньої України (1953–
1991 рр.) вирізняється такими рисами: 1) прогресивністю;
2) розбалансованістю; 3) етакратичністю. Четвертому етапу правового
регулювання праці жінок за незалежної України (триває з 1991 року) властиві
наступні ознаки: 1) трансформаційність; 2) безструктурність; 3) застарілість
економічно-правових гарантій; 4) дисбаланс правових методів.
195
4. Правові гарантії для жінок при укладенні трудового договору:
1) право жінок на недопустимість дискримінації під час прийняття на роботу;
2) право жінок на недопустимість необґрунтованої відмови від прийняття на
роботу; 3) право жінок на інформацію та поінформованість про умови праці;
4) право жінок на безпечні умови праці та підвищену охорону праці; 5) право
жінок на встановлення робочого графіка, який би вони могли суміщати з
сімейним життям та особистими потребами.
5. До правових гарантій для жінок при припиненні трудового договору
належать наступні: 1) заборона звільнення вагітних жінок і жінок, які мають
дітей; 2) право вагітних жінок і жінок, які мають дітей, на працевлаштування
у разі повної ліквідації підприємства, установи, організації; 3) право певної
категорії жінок на перевагу в залишенні на роботі у разі змін в організації
виробництва і праці.
6. Спеціальними правовими гарантіями при забезпеченні умов праці
жінок є такі: 1) правові гарантії щодо забезпечення умов праці жінок, що
реалізуються суб’єктами трудових відносин: заборона нічної праці; заборона
важких та шкідливих робіт; рівність в оплаті праці; 2) правові гарантії щодо
забезпечення умов праці жінок, що реалізуються суб’єктами пов’язаних із
трудовими відносин: діяльність органів публічної влади стосовно створення
умов праці жінок, нагляду та контролю за діяльністю за суб’єктами трудових
відносин; юридична відповідальність за порушення законодавства щодо
забезпечення умов праці жінок.
7. Спеціальні правові гарантії охорони праці вагітних жінок та жінок у
період їх материнства: 1) спеціальні гарантії охорони праці при прийнятті
на роботу вагітних жінок та жінок у період їх материнства (заборона
відмови у прийняті на роботу); 2) спеціальні гарантії охорони праці при
здійсненні трудових обов’язків вагітними жінками та жінками у період їх
материнства: право на відпустки; право на особливі умови праці; 3)
спеціальні гарантії охорони праці при припиненні трудових відносин з
196
вагітними жінками та жінками у період їх материнства (заборона та
особливий порядок звільнення).
8. З метою зменшення наданих жінкам гарантій та надання їх частині
диспозитивного характеру запропоновано внести наступні зміни до Кодексу
законів про працю України:
абзаци 1 та 2 статті 174 викласти у наступній редакції:
«Забороняється застосування праці вагітних жінок і жінок, що мають
дітей віком до трьох років, на важких роботах і на роботах із шкідливими або
небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах, крім деяких
підземних робіт (нефізичних робіт або робіт по санітарному та побутовому
обслуговуванню). Залучення інших жінок до відповідних видів робіт
забороняється без їхньої згоди.
Забороняється також залучення вагітних жінок і жінок, що мають дітей
віком до трьох років, до підіймання і переміщення речей, маса яких
перевищує встановлені для них граничні норми. Залучення інших жінок до
відповідних видів робіт забороняється без їхньої згоди».
9. На основі досвіду Франції запропоновано абзац 1 статті 175
Кодексу законів про працю України викласти у наступній редакції:
«Залучення жінок до роботи у нічний час допускається за їх
письмовою згодою, за винятком тих галузей народного господарства, де
це викликається особливою необхідністю і дозволяється як тимчасовий
захід».
На основі досвіду Угорщини запропоновано абзац 8 статті 179
Кодексу законів про працю України викласти у наступній редакції:
«За бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті,
у період перебування їх у відпустці по догляду за дитиною вони можуть
працювати на умовах неповного робочого часу чи вдома або здійснювати
підприємницьку діяльність як самозайняті особи».
197
Виходячи з досвіду Німеччини, надано пропозицію стосовно
викладення абзацу 4 статті 20 Закону України «Про відпустки» у наступній
редакції:
«Особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім
осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому
законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка
по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на
підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що
вона здійснює трудову діяльність за основним місцем роботи до моменту
досягнення дитиною трирічного віку».