Вереша Роман Вікторович Проблеми суб’єктивної сторони складу злочину

Короткий опис

Вереша Роман Вікторович, професор кафедри кри­мінального права та адміністративного права Академії адвокатури України: «Проблеми суб’єктивної сторони складу злочину» (12.00.08 - кримінальне право та кри­мінологія; кримінально-виконавче право). Спецрада Д у Національній академії внутрішніх справ МВС України

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
АКАДЕМІЯ АДВОКАТУРИ УКРАЇНИ
МІНІСТЕРСТВО ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ВНУТРІШНІХ СПРАВ
Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису
ВЕРЕША РОМАН ВІКТОРОВИЧ
УДК 343.22
ДИСЕРТАЦІЯ
ПРОБЛЕМИ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ
СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ
12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія;
кримінально-виконавче право»
(081 - Право)
Подається на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей, результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело Р. В. Вереша
Науковий консультант Фесенко Євгеній Володимирович,
доктор юридичних наук, професор
Київ - 2017

ЗМІСТ
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ 17
ВСТУП 19
РОЗДІЛ 1. ФЕНОМЕНОЛОГІЯ СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ 35
1.1. Методологічні засади дослідження суб’єктивної сторони складу злочину 35
1.2. Особливості визначення суб’єктивної сторони складу злочину 56
1.3. Кримінальна поведінка та її психологічні передумови 86
Висновки до розділу 1 111
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ПРОБЛЕМИ ВИНИ У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ 115
2.1. Принцип вини у кримінальному праві України 115
2.2. Загальна теорія вини у кримінальному праві 137
2.3. Вина і кримінальна відповідальність 159
2.4. Вина і норми Кримінального кодексу України 176
Висновки до розділу 2 203
РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ФОРМ ТА ВИДІВ ВИНИ У СУЧАСНОМУ КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ 206
3.1. Умисна форма вини: основний кримінально-правовий зміст та
види 206
3.2. Необережна форма вини: основний кримінально-правовий зміст та
види 236
3.3. Проблеми складної вини у кримінальному праві України 262
3.4. Помилка особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та її кримінально -
правове значення 282
3.5. Випадок (казус) та його кримінально-правове значення 311
Висновки до розділу 3 339
РОЗДІЛ 4. ОСНОВНІ ПРОБЛЕМИ ФАКУЛЬТАТИВНИХ ОЗНАК СУБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ 343
4.1. Кримінально-правова характеристика мотиву злочину 343
4.2. Кримінально-правова характеристика мети злочину 370
4.3. Емоційний стан особи та його кримінально-правове значення 387
Висновки до розділу 4 411
ВИСНОВКИ 413
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 420
ДОДАТКИ 530
ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ
ЄСПЛ - Європейський суд з прав людини
КК Австралії - Кримінальний кодекс Австралійського Союзу
КК Австрії - Кримінальний кодекс Австрійської Республіки
КК Азербайджанської Республіки - Кримінальний кодекс Азербайджанської
Республіки
КК Грузії - Кримінальний кодекс Г рузії КК Данії - Кримінальний кодекс Королівства Данія
КК Естонської Республіки - Кримінальний кодекс Естонської Республіки КК Іспанії - Кримінальний кодекс Королівства Іспанія КК Киргизької Республіки - Кримінальний кодекс Киргизької Республіки КК КНР - Кримінальний кодекс Китайської Народної Республіки КК Латвійської Республіки - Кримінальний кодекс Латвійської Республіки КК Республіки Білорусь - Кримінальний кодекс Республіки Білорусь КК Республіки Болгарія - Кримінальний кодекс Республіки Болгарія КК Республіки Вірменія - Кримінальний кодекс Республіки Вірменія КК Республіки Казахстан - Кримінальний кодекс Республіки Казахстан КК Республіки Корея - Кримінальний кодекс Республіки Корея КК Республіки Македонія - Кримінальний кодекс Республіки Македонія КК Республіки Молдова - Кримінальний кодекс Республіки Молдова КК Республіки Польща - Кримінальний кодекс Республіки Польща КК Республіки Сан-Марино - Кримінальний кодекс Республіки Сан-Марино КК Республіки Таджикистан - Кримінальний кодекс Республіки Таджикистан КК Республіки Туркменістан - Кримінальний кодекс Республіки Туркменістан КК Республіки Узбекистан - Кримінальний кодекс Республіки Узбекистан КК Таїланду - Кримінальний кодекс Таїланду КК Угорщини - Кримінальний кодекс Угорщини КК України - Кримінальний кодекс України
КК ФРН - Кримінальний кодекс Федеративної Республіки Німеччина
КК Франції - Кримінальний кодекс Французької Республіки
КК Швейцарії - Кримінальний кодекс Швейцарської Конфедерації
КК штату Нью-Йорк США - Кримінальний кодекс штату Нью-Йорк США
КК Японії - Кримінальний кодекс Японії
КПК України - Кримінальний процесуальний кодекс України
ПВСУ - Пленум Верховного Суду України
ВСТУП
Обгрунтування вибору теми дослідження. Оновлення Української держави, вплив на її розвиток основоположних принципів міжнародного права при одночасному збереженні кращих національних традицій обумовлюють формування сучасної правової системи на основі загальновизнаних правових принципів, зокрема, таких як верховенство права, гуманізм, презумпція невинуватості, відповідальності лише за наявності вини.
Законодавство України про кримінальну відповідальність ставить перед наукою нові завдання, що потребують вивчення практики його застосування та дослідження ефективності. Однією з центральних проблем кримінального права України є проблема суб’єктивної сторони складу злочину. Від її правильного вирішення багато в чому залежить побудова найважливіших інститутів кримінального права України (злочин, його види та стадії, суб’єкт злочину, співучасть у злочині, обставини, що виключають злочинність діяння тощо), визначення підстав кримінальної відповідальності, конструкції складів конкретних злочинів, зміцнення законності в діяльності органів, які ведуть боротьбу зі злочинністю (кримінальні провадження, по яких вироки судів набрали законної сили свідчать про значну кількість умисних злочинів, зокрема, у 2014 році постановлено 102,1 тис. вироків, з них 97,8 тис. щодо умисних злочинів; у 2015 році - 94,7 тис. вироків, з них 91,4 тис. щодо умисних злочинів; у 2016 році - 76,2 тис. вироків, з них 73,4 тис. щодо умисних злочинів ).
Тому розвиток вчення про суб’єктивну сторону складу злочину в кримінальному праві продовжує залишатися важливим завданням кримінально-правової науки. Вирішення цього завдання ускладнюється тим, що після проголошення у 1991 році незалежності України комплексно проблеми суб’єктивної сторони складу злочину не вирішувалися. Більш як 25-річний період, який минув після здобуття нашою державою незалежності, відзначається глибокими змінами у кримінальному законодавстві, досягненнями філософської, психологічної та юридичної наук, поглибленням знань про людину. Проблеми суб’єктивної сторони складу злочину є предметом міждисциплінарних досліджень, а подальше їх вирішення вимагає значної інтеграції різних галузей наукових знань (наведений висновок підтверджують також зведені дані анкетування працівників Національної поліції (75 %), прокуратури (79 %) та суддів (84 %). За останні роки помітно посилилася розробка питань умислу, необережності, мотиву, мети та емоційного стану при вчиненні злочину. Це, у свою чергу, вимагає розвитку загального вчення про суб’єктивну сторону складу злочину, частиною якого є ці питання.
Кримінальне право України передбачає можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності лише за наявності вини. Безумовною вимогою кримінального процесуального законодавства України є те, що у кримінальному провадженні підлягають доказуванню форми вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення, що є однією з найважливіших демократичних гарантій судочинства. Це положення не викликає сумнівів, однак відкритим залишається питання про те, який зміст вкладається у визначення вини, коли передбачається положення про те, що без вини немає кримінальної відповідальності.
Попередня наукова діяльність свідчить про те, що дослідження прикладних проблем має відбуватися на певному підґрунті. Таким підґрунтям при дослідженні проблем суб’єктивної сторони складу злочину стали положення таких фундаментальних наук, як філософія та психологія.
Проблеми суб’єктивної сторони складу злочину були і залишаються предметом дослідження в науці кримінального права. Окремі з них концептуально досліджувались у працях, написаних у ХІХ-ХХ століттях, - такими, зокрема, вченими, як: Е. Белінг, К. Біндінг, Я.М. Брайнін, Б.С. Волков, Ф.Г. Гілязєв, П.С. Дагель, Г.А. Злобін, Д.П. Котов, В.М. Кудрявцев, Н.Ф. Кузнецова, В.В. Лунеєв, В.Г. Макашвілі, Б.С. Нікіфоров, О.І. Рарог, М.С. Таганцев, Д.М. Узнадзе, Б.С. Утевський, І.Г. Філановський, В.А. Якушин. Значний внесок у дослідження питань суб’єктивної сторони складу злочину зробили також сучасні вітчизняні науковці, зокрема, В.І. Борисов, Ю.А. Вапсва, П.А. Воробей, М.Й. Коржанський, О.М. Костенко,
Л.М. Кривоченко, П.С. Матишевський, С.І. Нежурбіда, М.І. Панов, А.О. Пінаєв,
A. В. Савченко, Є.Л. Стрельцов, С.А. Тарарухін.
Для обґрунтування теоретичних положень у дисертації автор спирається на праці таких вчених, як: П.П. Андрушко, Л.В. Багрій-Шахматов, М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, П.С. Берзін, А.М. Бойко, Ф.Г. Бурчак, В.О. Глушков, В.В. Голіна, В.Г. Гончаренко,
B. К. Грищук, Н.О. Гуторова, Т.А. Денисова, О.М. Джужа, В.М. Дрьомін, О.О. Дудоров,
B. П. Ємельянов, А.П. Закалюк, О.О. Кваша, О.Г. Колб, М.В. Корнієнко, В.В. Кузнецов, О.Г. Кулик, І.П. Лановенко, О.М. Литвинов, С.Я. Лихова, В.К. Матвійчук, М.І. Мельник, В.А. Мисливий, П.П. Михайленко, А.А. Музика, В.О. Навроцький, Ю.В. Нікітін, В.І. Осадчий, Є.О. Письменський, О.Я. Свєтлов, В.В. Сташис, В.Я. Тацій,
C. І. Тихенко, В.П. Тихий, В.О. Туляков, В.І. Тютюгін, Є.В. Фесенко, П.Л Фріс, М.І. Хавронюк, В.В. Чернєй, В.І. Шакун, С.Д. Шапченко, Н.М. Ярмиш, С.С. Яценко та інших.
Разом з тим, не зважаючи на значну кількість праць, які присвячені окремим аспектам суб’єктивної сторони складу злочину і мають важливе наукове та практичне значення, ця проблема у кримінальному праві України далеко не вичерпана. Переважна більшість наукових праць ґрунтується на осмисленні лише окремих ознак досліджуваної проблеми. Багато питань, які стосуються теми дисертації, вченими не вивчалися, а деякі - розроблені недостатньо. Так, до цього часу в науці кримінального права не сформовано цілісного уявлення, зокрема, щодо феноменологічних засад суб’єктивної сторони складу злочину, співвідношення суб’єктивної сторони злочину та суб’єктивної сторони складу злочину, про повноту і точність законодавчого визначення умислу та необережності, застосування цих визначень до норм Особливої частини Кримінального кодексу України (далі по тексту - КК України), з урахуванням специфіки окреслених у них складів злочинів, а також інших кримінально-правових ситуацій, які пов’язані із суб’єктивною стороною складу злочину, про особливості встановлення форм та видів вини в окремих видах злочинів, про зв’язок вини з інститутами Загальної частини КК України. Суттєвою прогалиною у вченні про суб’єктивну сторону складу злочину є відсутність розробки загальної теорії вини у кримінальному праві України.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження узгоджується із Концепцією Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу (Закон України № 228-ІУ від 21 листопада 2002 року), Пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки на період до 2020 року (Закон України № 2519-VI від 9 вересня 2010 року), Стратегією національної безпеки України (Указ Президента України № 287/2015 від 26 травня 2015 року) та зі Стратегією розвитку наукових досліджень Національної академії правових наук України на 2016-2020 роки, затвердженою Постановою Загальних зборів Національної академії правових наук України від 3 березня 2016 року. Робота виконана відповідно до планів наукових досліджень Академії адвокатури України і є складовою тематичного плану науково-дослідних робіт на 2013-2018 роки «Захист конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні», затвердженого рішенням Вченої ради Академії адвокатури України (протокол № 5 від 18 лютого 2013 року, державний реєстраційний номер 011U001491). Наукові результати, теоретичні положення та висновки було отримано в межах наукової теми досліджень кафедри кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України «Кримінально та адміністративно-правова охорона особи, суспільства та держави від протиправних посягань, гарантована Основним законом України» на 2017¬2022 роки (протокол № 9 від 23 лютого 2017 року, державний реєстраційний номер 0117U000979).
Тему дисертації затверджено Вченою радою Академії адвокатури України 26 лютого 2007 року (протокол № 8) й уточнено 21 травня 2015 року (протокол № 8).
Мета і завдання дослідження відповідно до предмета та об’єкта дослідження.
Метою дисертаційної роботи є комплексне дослідження та вирішення проблем суб’єктивної сторони складу злочину в кримінальному праві України, а також розробка нових механізмів удосконалення чинного КК України та практики його застосування у цій сфері. У зв’язку з цим робота була зорієнтована на постановку і розв’язання наступних завдань:
- сформулювати концепцію, методологічні засади та феноменологію суб’єктивної сторони складу злочину;
- систематизувати та оцінити загальні історичні підходи щодо розвитку вчення про суб’єктивну сторону складу злочину, а також здійснити порівняльно-правовий аналіз ознак суб’єктивної сторони складу злочину в межах КК України та законодавчих актів іноземних держав;
- встановити особливості визначення суб’єктивної сторони складу злочину;
- визначити зміст принципу вини та його зв’язок з іншими принципами кримінального права;
- з’ясувати соціально-психологічні, філософські та теологічні підходи щодо розуміння вини;
- встановити особливості визначення загальної теорії вини у кримінальному
праві;
- виявити співвідношення вини і кримінальної відповідальності та підстави кримінальної відповідальності;
- розкрити кримінально-правовий зміст умисної та необережної форм вини;
- сформулювати загальні правила для визначення складної вини у кримінальному праві;
- з’ясувати значення помилки особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння;
- сформулювати зміст та ознаки казусу в кримінальному праві;
- встановити особливості впливу певних психологічних прийомів - гіпнозу, магії та психології мас на можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності;
- визначити зміст та значення мотиву і мети злочину;
- встановити значення емоційного стану особи, як факультативної ознаки суб’єктивної сторони складу злочину;
- на підставі проведеного дослідження сформулювати рекомендації щодо вдосконалення теоретичних засад суб’єктивної сторони складу злочину та розробити пропозиції щодо внесення змін до КК України і практики його застосування.
Об’єктом дослідження є положення законодавства, правозастосовної практики та науки кримінального права, що стосуються суб’єктивної сторони складу злочину.
Предметом дослідження є проблеми суб’єктивної сторони складу злочину.
Методи дослідження обрано відповідно до мети, завдань, об’єкта і предмета дослідження, що ґрунтуються на сучасній теорії пізнання. Методологічною основою дослідження є діалектичний метод наукового пізнання, який дає змогу визначити теоретичні, законодавчі та прикладні аспекти суб’єктивної сторони складу злочину. Також у роботі використовувалися загальнонаукові та спеціальні методи пізнання, а саме: формально-логічний (догматичний) - для встановлення змісту понять та формулювань, які вживаються при характеристиці суб’єктивної сторони складу злочину, а також юридичного змісту окремих положень чинного кримінального законодавства України (підрозділ 1.1, розділ 2, підрозділи 3.1., 3.2, 4.3); системно- структурний - під час дослідження феноменології, методологічних засад суб’єктивної сторони складу злочину та при встановленні сутності суб’єктивної сторони складу злочину з урахуванням міждисциплінарних зв’язків науки кримінального права з філософією та психологією (розділ 1, підрозділ 2.2); системно-функціональний - при визначенні пропозицій щодо можливих шляхів удосконалення чинного кримінального законодавства України (підрозділи 2.1, 2.4, розділи 3, 4); порівняльно-правовий - для визначення регламентації окремих аспектів суб’єктивної сторони складу злочину в кримінальному праві іноземних держав і в межах положень міжнародного права (підрозділ 2.1, 2.2, розділи 3, 4); історико-правовий - при встановленні еволюції поглядів щодо окремих аспектів суб’єктивної сторони складу злочину (підрозділи 1.1,
4.3) ; статистичний - при узагальненні положень чинного кримінального законодавства України та аналізі правозастосовної практики (підрозділи 2.4, 3.1, 3.2,
3.3) ; соціологічний - при проведенні анкетування працівників правозастосовних органів (підрозділ 1.3, розділи 2, 3, 4).
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали узагальнення судової практики Верховного Суду України за 2010-2017 роки; статистичні дані Державної судової адміністрації України за 2014-2016 роки; результати узагальнення та аналізу 214 рішень Європейського суду з прав людини; 420 вироків судів України у кримінальних провадженнях (вивчались вироки ухвалені протягом 2012-2017 років судами м. Києва, Вінницької, Запорізької, Львівської, Одеської, Сумської, Харківської, Чернівецької та Чернігівської областей); зведені дані анкетування 576 працівників Національної поліції, прокуратури та суддів (анкетування проводилось в Київській, Львівській, Одеській, Харківській та Чернігівській областях).
Наукова новизна отриманих результатів полягає в тому, що дисертація є першим комплексним та системним монографічним дослідженням, в якому з використанням сучасних методів пізнання, урахуванням новітніх досягнень науки здійснено аналіз та узагальнення теоретичних, прикладних і нормативних проблем суб’єктивної сторони складу злочину, в результаті чого сформульовано ряд нових положень, висновків та пропозицій, які можуть сприяти подальшому розвитку науки кримінального права та формуванню кримінально-правової політики держави. До найбільш значущих з них належать такі:
вперше:
- визначено концепцію, методологічні засади та феноменологію суб’єктивної сторони складу злочину. Суб’єктивна сторона конкретного (реального) злочинного діяння включає всі психічні процеси, які характеризують зміст внутрішньої сторони акту злочинної (девіантної) поведінки. Суб’єктивна сторона складу злочину, як юридична конструкція, передбачає структурування (моделювання) найбільш значущих для кримінального права характеристик психічної діяльності відповідного виду (різновиду) злочинного діяння, що знаходить відображення в КК України. В цій конструкції має місце певна фрагментарність, недостатня повнота, оскільки із такими структурованими характеристиками пов’язується акт кримінальної поведінки. В межах суб’єктивної сторони злочину, як фактичної конструкції (факт реальної дійсності), відповідні характеристики юридичної конструкції встановлюються щодо певних фактичних обставин (це є необхідним для кваліфікації злочину);
- запропоновано для визначення змісту суб’єктивної сторони як фактичної конструкції злочинного діяння використовувати термін «структура суб’єктивної сторони злочину», що включає такі психологічні характеристики, як свідомість і волю особи в межах вчинення конкретного злочину. Суб’єктивна сторона складу злочину формується комплексно під впливом біологічних, психологічних та соціальних факторів, які обумовлюють у кожному конкретному випадку зв’язок свідомо-вольової сфери особи з явищами навколишнього середовища під час вчинення злочину;
- обґрунтовано, що принцип вини має морально-етичне походження і полягає у встановленні зв’язку між нормами моралі та нормами кримінального законодавства як самостійними та взаємопов’язаними системами регулювання сфер суспільного життя у частині забезпечення правопорядку, а також його зв’язку з іншими принципами кримінального права. Визначено, що зв’язок вини і релігії обумовлений принципом соціального натуралізму. Теологічне розуміння вини ґрунтується на релігійному визнанні протиправної поведінки гріховною;
- запропоновано визначення поняття загальної теорії вини у кримінальному праві як сукупності психологічних, філософських, морально-правових, а також теологічних підходів, які використовуються для розуміння вини як кримінально- правового феномену. Відтак, вони мають кримінально-правове та кримінологічне значення;
- встановлено співвідношення вини і кримінальної відповідальності. Вина, будучи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони як елемента складу злочину, перебуває в основі кримінальної відповідальності (є однією із складових її умови) та підстави кримінальної відповідальності як основоположних інститутів кримінального права України;
- визначено структуру вини, як сукупність встановлених у кримінальному законі інтелектуальних та вольових загальних, суттєвих ознак (свідомості та волі), які й визначають зміст вини у конкретному злочині. Форма, вид та ступінь вини для більшості інститутів КК України мають важливе значення. Запропоновано вживання терміна «позитивна вина» для характеристики обставин, що виключають злочинність діяння. Позитивна вина - це особливе психічне ставлення особи, за якого усвідомлення суспільно небезпечного характеру діянь та їх наслідків і бажання їх настання спрямоване на досягнення суспільно корисного результату;
- систематизовано загальні підходи для визначення форми та виду вини в нормах Особливої частини КК України, а саме: 1) форма вини в конкретних складах злочинів вказує на психічне ставлення суб’єкта злочину до його об’єктивних ознак; 2) у статтях Особливої частини КК України форму вини прямо визначено шляхом використання таких термінів, як: «умисний», «необережний», «недбалість»; 3) здебільшого про умисний характер вини свідчить використання законодавцем при формулюванні диспозиції статті таких термінів, як: «завідомість», «з метою», «за попередньою змовою», «організованою групою», «злісне», «повторно», «з корисливих мотивів», «з використанням свого службового становища», «шляхом обману або зловживання довірою», «застосування погрози», «свідомо», «застосування фізичного насильства», «з особливою жорстокістю», «примушування», «систематично», «явно» (при формулюванні як основних, так і кваліфікованих та особливо кваліфікованих складів злочинів); 4) для визначення необережної форми вини та її видів у нормах Особливої частини КК України законодавець також використовує терміни «неналежне», «несумлінне», «якщо воно (це) заподіяло (спричинило, призвело до)». Стосовно термінів, які визначають необережну форму вини в межах кваліфікованого та особливо кваліфікованого складів злочину, то це можливо лише при складній вині, яка характеризується тим, що основний склад злочину завжди є умисним; 5) якщо у диспозиції статті відсутні прямі або непрямі вказівки на форму і вид вини, то вважається, що ці злочини можуть бути вчинені як умисно, так і необережно. Встановлено, що, хоча у переважній більшості випадків завідомість свідчить саме про умисну форму вини, можливі і такі ситуації, коли завідомість може бути ознакою злочину, вчиненого з необережності;
- обґрунтовано, що при вирішенні питання про можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідно враховувати можливість впливу на свідомість людини особливих психологічних прийомів - гіпнозу, магії та психології мас. Суб’єктивна сторона злочинних діянь, вчинених під впливом гіпнозу, магії та психології мас, обумовлюється опосередкованою виною. Опосередкована вина - це особливий психічний стан виконавця злочину, за якого усвідомлення суспільно небезпечного характеру дій (бездіяльності) та (або) їх наслідків і бажання їх вчинення та (або) настання обумовлені виявленням волі та свідомості особи, що створює психологічний вплив, якому виконавець не здатний чинити опір. Наявність опосередкованої вини при вчиненні суспільно небезпечного діяння виключає кримінальну відповідальність безпосереднього виконавця злочину;
- доведено, що мета злочину може мати місце і в межах складів злочинів, вчинених за наявності злочинної самовпевненості як виду необережної форми вини;
удосконалено:
- підходи щодо визначення суб’єктивної сторони злочину як фактичної конструкції та суб’єктивної сторони складу злочину як юридичної конструкції. Аргументовано, що суб’єктивна сторона злочину - це фактична конструкція, тобто факт об’єктивної дійсності, що існує в межах події злочину, а суб’єктивна сторона складу злочину - це юридична конструкція, яка включає сукупність ознак (обов’язкових і факультативних), що передбачені у КК України. Зв’язок суб’єктивної сторони складу злочину з особистістю злочинця визначається через інститут суб’єкта злочину, оскільки саме суб’єкт є, з одного боку, носієм психічного ставлення особи до вчинюваного діяння, а з іншого - уособленням біологічних, психологічних та соціальних факторів особистості злочинця;
- визначення співвідношення кримінально-правового принципу вини з кримінальним процесуальним принципом презумпції невинуватості. Характеризуючи правове становище особи, підозрюваної або обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, презумпція невинуватості визначає ряд конкретних положень кримінального процесуального права, покликаних гарантувати реальне втілення у життя кримінально-правового принципу вини;
- теоретичне визначення вини у кримінальному праві як психічного ставлення суб’єкта злочину у формі умислу або необережності до вчинюваного ним суспільно небезпечного діяння, що обумовлене спотворенням ціннісних орієнтацій даної особи, у якому об’єктивується її протиправна асоціальна або недостатньо виражена соціальна установка щодо найважливіших цінностей суспільства;
- теоретичну класифікацію видів умислу, а саме: 1) за характером змісту умисел поділяється на визначений, невизначений та альтернативний; 2) за характером спрямованості умисел поділяється на загальний і спеціальний; 3) за моментом виникнення умисел поділяється на заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово. Запропоновано також класифікувати умисел за ступенем усвідомлення на абсолютний та відносний;
- орієнтири щодо складної вини, яка хоча і не передбачена у КК України, однак не виключається законодавцем, оскільки Особлива частина КК України містить окремі склади злочинів, які побудовані на поєднанні умисної та необережної форм вини одночасно. При цьому її прояви не зводяться до поєднання усіх характеристик умислу і необережності в межах одного складу злочину, оскільки в деяких нормах Особливої частини КК України передбачена можливість поєднання окремих характеристик умислу і окремих характеристик необережності (наприклад, статті 364, 365 КК України);
- визначення залежності помилки суб’єкта злочину від усвідомлення характеру діяння, тобто від інтелектуального моменту, що пов’язує помилку суб’єкта злочину із суб’єктивним інкримінуванням та обумовлює необхідність урахування її при кваліфікації злочину. Помилка особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, - це особливе психічне ставлення особи до вчинюваного діяння, за якого відбувається неправильна оцінка протиправності чи об’єктивних обставин діяння, які можуть стосуватися складу злочину, або обставин, що виключають злочинність діяння, які передбачені у КК України. Встановлено, що всі види помилок суб’єкта при вчиненні злочину, які мають кримінально -правове значення, стосуються або протиправності діяння, або фактичних обставин злочину, чим обґрунтовується доцільність класифікації помилок на юридичні та фактичні. Помилка в обставинах, які виключають злочинність діяння, - це особливе психічне ставлення особи до вчинюваного діяння, за якого відбувається неправильна оцінка умов правомірності заподіяння шкоди за наявності обставин, що виключають злочинність діяння, які передбачені у КК України;
- характеристику казусу в кримінальному праві як особливого психічного ставлення особи до вчинюваних нею суспільно небезпечних дій (бездіяльності) та настання суспільно небезпечних наслідків, за якого відсутня її вина, а саме - якщо особа не усвідомлювала і за обставинами справи не повинна була і не могла усвідомлювати суспільну небезпечність своєї дії (бездіяльності) або не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не повинна була і не могла їх передбачати, а також якщо особа хоча і передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але не могла запобігти цим наслідкам через невідповідність своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічним перенавантаженням;
- визначення мотиву, мети та сильного душевного хвилювання. Мотив злочину - це свідоме і вольове спонукання до досягнення мети, обумовлене потребами особистості, що має суспільно небезпечний характер. Мета злочину - це свідоме відображення у конкретизованих і найбільш істотних рисах уявного образу бажаного майбутнього результату, який визначає загальний характер і системну впорядкованість актів злочинного діяння та може бути предметним або спрямованим на вчинення конкретного діяння. Сильне душевне хвилювання - це емоційно-психологічний стан особи, викликаний протиправною чи аморальною поведінкою потерпілої особи, за якого частково втрачається можливість усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, що може впливати на кваліфікацію злочину, призначення покарання та застосування інших заходів кримінально- правового впливу;
набуло подальшого розвитку:
- підходи щодо розуміння історичного розвитку вчення про суб’єктивну сторону складу злочину в межах певної періодизації. Встановлено, що інститут суб’єктивної сторони складу злочину має глибокі національні корені;
- визначення регламентації окремих аспектів суб’єктивної сторони складу злочину в кримінальному законодавстві іноземних держав (проаналізовано 82 законодавчі акти) і в межах положень міжнародних нормативно-правових актів. У порівняльному контексті визначено особливості формулювання ознак суб’єктивної сторони складу злочину, а також окремих кримінально-правових ситуацій, що з нею пов’язані (складної вини, помилки та випадку (казусу);
- аргументація положення про те, що саме психологічні особливості утворюють передумову, яка є визначальною для обрання особою саме злочинного шляху для задоволення власних потреб та інтересів. Суб’єктивну сторону злочину в цілому утворює психічна діяльність особи. Особливістю психіки особи є те, що вона не обмежується лише свідомістю. Крім свідомості, є й такі рівні психічної діяльності людини, як несвідоме, підсвідоме та надсвідоме. Названі рівні психічної діяльності людини передбачають певний стан свідомості як психологічної конструкції, який одночасно буде нейтральним при визначенні суб’єктивного елемента в контексті кримінального права, оскільки особа в межах цих станів діє неусвідомлено (її діяльність перебуває, з точки зору психологічного розуміння, поза межами свідомості). Такий стан психіки не може вважатись ознакою необережності при вчиненні злочинів. Відмінність від необережної форми вини тут полягатиме в тому, що при несвідомому, підсвідомому і надсвідомому має місце об’єктивна відсутність активності свідомості, а при необережності - так звана суб’єктивна відсутність активності свідомості;
- визначення волі, яка є елементом структури суб’єктивної сторони злочину, як психічного процесу, що спонукає особу до практичної реалізації того, що є проявом її усвідомленого інтелектуального (розумового) процесу. Воля - це свідома регуляція суб’єктом своєї діяльності та поведінки. Визначальною характеристикою волі особи, яка вчинює злочин, є її свобода, що і визначає вибір нею саме злочинного варіанту поведінки для задоволення потреб та досягнення поставленої мети;
- положення про те, що формули, які містяться у статтях 24 та 25 КК України і носять загальний характер, не завжди кореспондують між собою коректно. Перш за все це стосується поєднання в межах окремих складів злочинів умислу та необережності, а також злочинів із формальним складом. Така колізійність має бути усунута шляхом внесення відповідних змін до розділу V Загальної частини КК України;
- доктринальні підходи щодо визначення умисної та необережної форм вини у кримінальному праві. Умисна форма вини - це психічне ставлення суб’єкта до вчинюваного ним злочину, за якого інтелектуальний момент виражається у свідомому ставленні до суспільно небезпечного діяння, а вольовий - у цілеспрямованості злочинної діяльності. Необережна форма вини - це психічне ставлення особи до вчинюваного нею злочину, за якого інтелектуальний момент виражається в обов’язку і можливості свідомого ставлення до суспільно небезпечного діяння, а вольовий - в обов’язку і можливості припинити його вчинення;
- обґрунтовано, що мотиви, як правило, мають місце в умисних злочинах. Мотиви при вчиненні необережних злочинів набувають форми спонукань до порушення певних правил поведінки, які особа могла і зобов’язана була виконати у силу своїх професійних, службових або інших обов’язків. При цьому мотив необережного злочину є загальним.
Практичне значення отриманих результатів. Теоретична та практична значущість одержаних результатів полягає в тому, що висновки та пропозиції, які містяться у дисертації використовуються у:
- законотворчій діяльності - для вдосконалення регламентації окремих аспектів суб’єктивної сторони складу злочину в кримінальному та кримінальному процесуальному законодавстві України (листи Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 3 листопада 2016 р. № 04-18/12-2273; Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони від 31 травня 2017 р. № 1177/2017);
- правозастосовній діяльності - при застосуванні та уніфікації вживання термінології у кримінальному законодавстві України (акт впровадження Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2016 р.);
- науково-дослідній діяльності - для подальшого дослідження питань суб’єктивної сторони складу злочину (лист про впровадження положень дисертації в роботу Проекту USAID «Справедливе правосуддя» від 16 березня
2016 р.; акт Національної академії внутрішніх справ від 1 червня
2017 р.);
- освітньому процесі - при викладанні навчальних дисциплін «Кримінальне право України. Загальна частина», «Кримінальне право України. Особлива частина» та інших дисциплін кримінально-правового циклу, а також розробленні їх навчально-методичного забезпечення (акти впровадження результатів дисертаційного дослідження Міністерства освіти і науки України від 28 жовтня 2016 р. № 6/5-1424-16; Академії адвокатури України від 11 листопада 2016 р; Національної академії внутрішніх справ від 1 червня 2017 р.).
Апробація результатів дисертації. Основні положення та висновки дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального та адміністративного права Академії адвокатури України і на засіданні міжкафедрального семінару Національної академії внутрішніх справ, а також оприлюднені на 19 міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях, круглих столах і семінарах, зокрема: «Склад злочину: проблемні питання» (м. Київ, 21 березня 2008 р.)»; «Формування стратегії регіонального розвитку в умовах глобальної економічної кризи» (м. Чернігів, 27 травня 2009 р.); «Проблеми юридичної кваліфікації (теорія і практика»)» (м. Київ, 20 травня 2010 р.); «Конституційне право на працю: юридичні гарантії та судовий захист» (м. Київ, 5 квітня 2012 р.); «Проблеми протидії злочинності у ХХІ столітті: вітчизняний та міжнародний досвід» (м. Чернігів, 24 квітня 2015 р.); «Проблеми науки кримінального права та їх вирішення у законотворчій та правозастосовній діяльності» (м. Харків, 8-9 жовтня 2015 р.); «Малиновські читання» (м. Острог, 13-14 листопада 2015 р.); «Економіко-правові виклики 2016 року» (м. Львів, 12 січня 2016 р.); «Захист верховенства права - обов’язок судді» (м. Київ, 11 лютого 2016 р.); «Актуальні питання державотворення в Україні» (м. Київ, 20 травня 2016 р.); «Публічний простір як об’єкт правового регулювання» (м.
Київ, 30 вересня 2016 р.); «Адвокатура: минуле та сучасність» (м. Одеса, 12 листопада 2016 р.); «Криміналістика в адвокатській діяльності» (м. Київ, 25 листопада 2016 р.);

Список літератури

ВИСНОВКИ
У дисертації здійснене узагальнення і нове вирішення теоретичних, практичних та законодавчих проблем суб’єктивної сторони складу злочину в кримінальному праві України. Одержані в процесі дослідження наукові результати дають підстави для рекомендацій, висновків та пропозицій, що мають як теоретичне, так і прикладне значення. Найсуттєвішими з них є такі:
1. Визначено концепцію, методологічні засади та феноменологію суб’єктивної сторони складу злочину. Суб’єктивна сторона конкретного (реального) злочинного діяння включає всі психічні процеси, які характеризують зміст внутрішньої сторони акту злочинної (девіантної) поведінки. Суб’єктивна сторона складу злочину, як юридична конструкція, передбачає структурування (моделювання) найбільш значущих для кримінального права характеристик психічної діяльності відповідного виду (різновиду) злочинного діяння. В цій конструкції з’являється певна фрагментарність, недостатня повнота, оскільки із такими структурованими характеристиками пов’язується акт кримінальної поведінки. В межах суб’єктивної сторони злочину, як фактичної конструкції, відповідні характеристики юридичної конструкції встановлюються щодо певних фактичних обставин (це є необхідним для кваліфікації злочину).
2. Вчення про суб’єктивну сторону складу злочину бере свій початок з часів античності. Уперше на території сучасної України поділ вини (провини) на умисну та необережну був здійснений у Розширеній редакції Руської Правди. Суб’єктивна сторона злочину є фактичною конструкцією, яка виявляється у свідомо-вольовому ставленні особи до вчинюваного злочину як факту об’єктивної дійсності. Структура суб’єктивної сторони злочину включає такі психологічні ознаки, як свідомість і волю. Суб’єктивна сторона складу злочину є певною юридичною моделлю, яка включає сукупність ознак, закріплених на законодавчому рівні у КК України. Структура суб’єктивної сторони складу злочину включає такі ознаки, як вина, мотив, мета та емоційний стан. Суб’єктивна сторона складу злочину як внутрішнє ставлення особи до вчинюваного діяння формується комплексно під впливом біологічних, психологічних та соціальних факторів, які обумовлюють у кожному конкретному випадку зв’язок свідомо- вольової сфери особи з явищами навколишнього середовища під час вчинення злочину.
3. Суб’єктивна сторона складу злочину як психічне ставлення особи до вчинюваного діяння являє собою взаємодію інтелектуальної (свідомість) та вольової (воля) складових психіки людини, що обумовлює її пряму залежність від психічних і психологічних особливостей особи, яка вчинює суспільно небезпечне діяння. Психологічне визначення понять свідомості, волі та їх складових характеристик є основою кримінально-правового розуміння ознак суб’єктивної сторони злочину як фактичної конструкції та психологічних ознак суб’єктивної сторони складу злочину як юридичної конструкції. Зв’язок суб’єктивної сторони складу злочину з особистістю злочинця визначається через інститут суб’єкта злочину, оскільки саме суб’єкт є, з одного боку, носієм психічного ставлення особи до вчинюваного діяння, а з іншого - уособленням біологічних, психологічних і соціальних факторів.
4. Принцип вини має морально-етичне походження і полягає у встановленні зв’язку між нормами моралі та нормами кримінального законодавства як самостійними системами регулювання сфер суспільного життя у частині забезпечення правопорядку. Полісемія при вживанні термінології в межах правозастосовної практики у 58,1 % випадків (244 проаналізовані кримінальні провадження) обумовлює необхідність вироблення єдиних доктринальних підходів щодо визначення змісту принципу вини. Це підтверджує також аналіз практики ЄСПЛ (кількість оскаржень рішень національних судів у конкретних кримінальних справах (провадженнях) в частині порушення принципу презумпції невинуватості складає 29 % (63 проаналізовані рішення). Кримінально-правовий принцип вини можна визначити так: особа підлягає кримінальній відповідальності лише за те діяння (дію чи бездіяльність), об’єктивні ознаки якого охоплювались її умислом чи необережністю, та за ті суспільно небезпечні наслідки, які настали в результаті такого діяння і щодо яких у визначеному законом порядку було встановлено вину даної особи. Встановлено, що принцип презумпції невинуватості є лише процесуальною гарантією реалізації принципу вини, оскільки, характеризуючи правове становище особи, підозрюваної або обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, презумпція невинуватості визначає ряд конкретних положень кримінального процесуального права, покликаних гарантувати реальне втілення у життя кримінально-правового принципу вини.
5. Соціально-психологічне розуміння вини ґрунтується на створенні особою власної ціннісної орієнтації, яка відрізняється від загальних соціальних цінностей і визнається в суспільстві антицінністю. Філософське розуміння вини ґрунтується на особливому прояві свідомості особи, що характеризується як сваволя і впливає, у свою чергу, на прояв свободи волі винуватої особи. Зв’язок вини і релігії обумовлений принципом соціального натуралізму: вина є протиприродною здатністю людини спрямовувати волю, яка виявляється у формі сваволі, й свідомість, яка виявляється у формі ілюзій, на порушення законів природи (вчинення правопорушення), що з точки зору релігії є гріхом. Теологічне розуміння вини ґрунтується на релігійному визнанні протиправної поведінки гріховною.
6. Вина у кримінальному праві визначається як психічне ставлення суб’єкта злочину у формі умислу або необережності до вчинюваного ним суспільно небезпечного діяння, що обумовлене спотворенням ціннісних орієнтацій даної особи, у якому об’єктивується її протиправна асоціальна або недостатньо виражена соціальна установка щодо найважливіших цінностей суспільства. Загальна теорія вини у кримінальному праві - це сукупність психологічних, філософських, морально-правових, а також теологічних підходів, які використовуються для розуміння вини як кримінально-правового феномену і мають кримінально-правове та кримінологічне значення.
7. Вина, будучи обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони як елемента складу злочину, перебуває в основі кримінальної відповідальності (є однією із складових її умови) та підстави кримінальної відповідальності як основоположних інститутів кримінального права України. Встановлення форми та виду вини є важливим і необхідним етапом кваліфікації злочинів. Структура вини - це сукупність встановлених у кримінальному законі інтелектуальних та вольових загальних, суттєвих ознак (свідомості та волі), які і визначають зміст вини у конкретному злочині. Аргументовано, що встановлення форми, виду та ступеня вини має важливе значення для застосування більшості інститутів Загальної частини КК України. Запропоновано вживання терміна «позитивна вина» для характеристики обставин, що виключають злочинність діяння та його визначення, а саме: позитивна вина - це особливе психічне ставлення особи, за якого усвідомлення суспільно небезпечного характеру діянь та їх наслідків і бажання їх настання спрямовані на досягнення суспільно корисного результату. Систематизовано загальні підходи для визначення форми і виду вини в нормах Особливої частини КК України.
8. Умисна форма вини - це психічне ставлення суб’єкта до вчинюваного ним злочину, за якого інтелектуальний момент виражається у свідомому ставленні до суспільно небезпечного діяння, а вольовий - у цілеспрямованості злочинної діяльності. Обґрунтовано доцільність у межах теоретичної класифікації видів умислу, поряд з такими критеріями, як характер змісту умислу, характер спрямованості умислу та момент виникнення умислу, виокремлювати і такий критерій, як ступінь усвідомлення, згідно з яким умисел поділяється на абсолютний та відносний. Необережна форма вини - це психічне ставлення особи до вчинюваного нею злочину, за якого інтелектуальний момент виражається в обов’язку і можливості свідомого ставлення до суспільно небезпечного діяння, а вольовий - в обов’язку і можливості припинити його вчинення.
9. Складна вина - це особливе психічне ставлення суб’єкта злочину до вчинюваного ним суспільно небезпечного діяння, яке характеризується умислом (прямим або непрямим) щодо суспільно небезпечної дії (бездіяльності) в межах основного складу злочину та необережністю у виді злочинної самовпевненості або злочинної недбалості щодо похідних наслідків, які передбачені, як правило, у кваліфікованому чи особливо кваліфікованому складі злочину.
10. Помилка особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, - це особливе психічне ставлення особи до вчинюваного діяння, за якого неправильно оцінюються протиправність чи об’єктивні обставини діяння, які можуть стосуватися складу злочину, або обставин, що виключають злочинність діяння, які передбачені у КК України (на практичне значення помилки особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, звернули увагу опитані працівники Національної поліції (89 %), прокуратури (91 %) та судді (90 %). Помилка в обставинах, що виключають злочинність діяння, - це особливе психічне ставлення особи до вчинюваного діяння, за якого відбувається неправильна оцінка умов правомірності заподіяння шкоди за наявності обставин, що виключають злочинність діяння, які передбачені у КК України. Види помилок суб’єкта при вчиненні злочину, які мають кримінально-правове значення, стосуються або протиправності діяння, або фактичних обставин злочину, чим обґрунтовується доцільність класифікації помилок на юридичні та фактичні.
11. Казус у кримінальному праві - це особливе психічне ставлення особи до вчинюваних нею суспільно небезпечних дій (бездіяльності) та настання суспільно небезпечних наслідків, за якого відсутня її вина, а саме - якщо особа не усвідомлювала і за обставинами справи не повинна була і не могла усвідомлювати суспільну небезпечність своєї дії (бездіяльності) або не передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків і за обставинами справи не повинна була і не могла їх передбачати, а також якщо особа хоча і передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків своїх дій (бездіяльності), але не могла запобігти цим наслідкам через невідповідність своїх психофізіологічних якостей вимогам екстремальних умов або нервово-психічним перенавантаженням. Введення у кримінальне право поняття «психофізіологічна якість особи» та його врахування при казусі обумовлюються принципами та нормами міжнародного права. Кримінально-правове значення в межах предмета вивчення психофізіології має невідповідність вимогам конкретної ситуації будь-якої психофізіологічної якості особи.
12. При вирішенні питання про можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності необхідно враховувати можливість впливу на свідомість людини особливих психологічних прийомів - гіпнозу, магії та психології мас (необхідність врахування в практичній роботі впливу на свідомість людини згаданих психологічних прийомів підтверджують результати проведеного анкетування працівників Національної поліції (81 %), прокуратури (87 %) та суддів (92 %). Суб’єктивна сторона злочинних діянь, вчинених під впливом гіпнозу, магії та психології мас, обумовлюється опосередкованою виною. Опосередкована вина - це особливий психічний стан виконавця злочину, за якого усвідомлення суспільно небезпечного характеру дій (бездіяльності) та (або) їх наслідків і бажання їх вчинення та (або) настання обумовлені виявленням волі та свідомості особи, що створює психологічний вплив, якому виконавець нездатний чинити опір. Наявність опосередкованої вини при вчиненні суспільно небезпечного діяння виключає кримінальну відповідальність безпосереднього виконавця злочину.
13. Мотив злочину - це свідоме і вольове спонукання до досягнення мети, обумовлене потребами особистості, що носить суспільно небезпечний характер. При добровільній відмові від доведення злочину до кінця встановлення мотиву має суттєве значення, оскільки саме він є визначальним при прийнятті особою рішення про відмову від вчинення злочину і відрізняється, власне, від мотиву злочину. Мета злочину - це свідоме відображення у конкретизованих та найбільш істотних рисах уявного образу бажаного майбутнього результату, який визначає загальний характер і системну впорядкованість актів злочинного діяння і може бути предметним або спрямованим на вчинення конкретного діяння. Мета злочину може мати місце в межах складів злочинів, учинених за наявності злочинної самовпевненості як виду необережної форми вини.
14. Емоційний стан особи - це факультативна ознака суб’єктивної сторони складу злочину, що виявляється у психологічному стані суб’єкта злочину, який обумовлює спрямованість свідомості та волі особи під час вчинення злочину і може впливати на його кваліфікацію та індивідуалізацію покарання. Сильне душевне хвилювання - це емоційно-психологічний стан особи, викликаний протиправною чи аморальною поведінкою потерпілої особи, за якого частково втрачається можливість усвідомлювати свої дії та (або) керувати ними, що може впливати на кваліфікацію злочину, призначення покарання і застосування інших заходів кримінально-правового впливу. Стан сильного душевного хвилювання як загальне поняття включає такі емоційні стани, як афект (фізіологічний, патологічний, класичний, кумулятивний та вторинний) і афективні стани (фрустрацію, стрес, емоційне збудження та емоційне напруження).
Запропоновано внесення змін та доповнень до КК України та КПК України (Додаток И).