Вплив ідеології НАТО на формування зовнішньої та оборонної політики Франції та ФРН в євроатлантичному просторі у 1991–2003 рр. (за матеріалами мас-медіа Франції та ФРН)

Короткий опис

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА
ІНСТИТУТ ЖУРНАЛІСТИКИ

На правах рукопису

УДК: 327.7:32(44):32(430)] “1991/2003”

Мовчан Микола Петрович

Вплив ідеології НАТО на формування зовнішньої
та оборонної політики Франції та ФРН
в євроатлантичному просторі
у 1991–2003 рр.
(за матеріалами мас-медіа Франції та ФРН)

Спеціальність 23.00.03 – політична культура та ідеологія

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата політичних наук

Науковий керівник
Іванов Валерій Феліксович
доктор філологічних наук,
професор

КИЇВ–2004

ЗМІСТ

Перелік умовних позначень та скорочень……………………... .4

Вступ………………………………………………………………. ....5

Розділ 1. Еволюція політичної ідеології НАТО
у другій половині ХХ ст………………………………...15
1.1. Розвиток політичної ідеології
у другій половині ХХ ст……………………………………...15
1.2. Особливості розвитку нової політичної
ідеології НАТО наприкінці ХХ ст………………………… ...31
1.3. Висновки до Розділу 1………………………………………... 64
Розділ 2. Роль ідеології у формуванні зовнішньої
та оборонної політики Франції та ФРН
у 1991–2003 рр………………………………………….... 66
2.1. Особливості зовнішньої та оборонної
політики Франції і ФРН............................................................66
2.2. Роль мас-медіа у формуванні
ідеології у Франції та ФРН…………………………………...92
2.3. Висновки до Розділу 2…………………………………….....130
Розділ 3. Роль ідеології НАТО у розвитку
франко-німецьких воєнно-політичних
відносин та в інтеграційних процесах
в Європі…………………………………………………..132
3.1 . Значення ідеології НАТО для розвитку
франко-німецьких воєнно-політичних відносин…………..132
3.2. Роль та місце ідеології НАТО
в інтеграційних процесах в Європі………………………....146
3.3. Висновки до Розділу 3………………………………………....165

Висновки…………………………………………………………..172

Cписок використаних джерел…………………………………..181

Додатoк…………………………………………………………….214

ВСТУП

Україні як державі, що географічно належить до Центральної та Східної Європи, а історично тісно зв’язана як із Заходом, так і Сходом, є життєво необхідним посісти гідне місце в політичній Європі та в структурі європейської безпеки. Одним із пріоритетів зовнішньої політики України є саме інтеграція в європейські та євроатлантичні структури.
Про важливість України для європейських та трансатлантичних структур безпеки свідчить той факт, що у липні 1997 року під час саміту Північноатлантичного альянсу у Мадриді Україна підписала з НАТО “Хартію про особливе партнерство” [168], що юридично закріпила відносини між нашою державою та Альянсом. Підписавши цей документ, Україна підтвердила свою готовність сприймати нову ідеологію Альянсу, який трансформується, та слідувати цінностям НАТО [355]. Отож Україна поставила собі за стратегічну мету вступ до НАТО у майбутньому. У цьому контексті необхідно згадати про численні документи, які ухвалила Україна з метою інтеграції в НАТО [298]. Один з таких ключових документів – Указ Президента України від 8 липня 2002 року, згідно з яким відповідно до статті 107 Конституції України запроваджено в дію рішення Ради національної безпеки й оборони України від 23 травня 2002 року “Про Стратегію України щодо Організації Північноатлантичного договору (НАТО)”.
Україна активно готується до участі у саміті країн-членів НАТО, який має відбутися наприкінці першого півріччя 2004 року у Стамбулі.
Актуальність теми дослідження. Для оптимізації інтеграційних процесів з європейськими та євроатлантичними структурами Україні необхідно вивчати досвід відносин провідних європейських країн, таких як Франція та Федеративна Республіка Німеччина (ФРН) з НАТО й іншими структурами, котрі забезпечують трансатлантичну та європейську безпеку.
Важливу роль в інтеграційних процесах у Європі відіграє фактор ідеологічного забезпечення інтеграції та національної ідентичності, які в глобалізаційних процесах посідають особливе місце. Тому досвід вивчення впливу ідеології такої міцної міжнародної організації, як Північноатлантичний альянс, на формування зовнішньої та оборонної політики Франції та ФРН – лідерів європейської інтеграції – може бути корисним і повчальним для України. На шляху до інтеграції з європейськими структурами безпеки Франція та Німеччина є одними з найголовніших партнерів нашої держави [353, 259]. Отже, для України є важливим дослідити ідеологічне підґрунтя та систему взаємовідносин у трикутнику НАТО–Франція–Німеччина. Розуміння цих взаємозв’язків сприятиме зміцненню ролі України у сучасній системі міжнародних відносин та у визначенні зовнішньополітичних пріоритетів України.
Міжнародна політика та міжнародні відносини найтіснішим чином зв’язані з ідеологією. Ідеологію можна визначити як своєрідний будівельний проект, на фундаменті якого споруджуються структури та функції влади в тому чи іншому суспільстві. Усі ідеології засновуються на визнанні певної моделі суспільства та політичної системи, шляхів та засобів практичної реалізації цієї моделі. Міжнародна політика є ареною зіткнення різних ідеологічних систем, ідейно-політичних течій та напрямків [106, 107, 5, 6, 7].
Отже, ХХ та початок ХХІ століття можна охарактеризувати як століття боротьби ідеологій. Саме у ХХ столітті ідеологічна боротьба, боротьба за уми людей стала важливою складовою частиною міжнародної політики. Проаналізував це положення, відомий американський дослідник Генри Моргентау у передмові до другого видання своєї популярної книги “Політика між націями; боротьба за владу та мир” [315] підкреслював, що боротьбу за уми людей у якості нового виміру міжнародної політики слід додати до міжнародних вимірів дипломатії та війни” [116, 121, 45, 37, 38].
Засоби масової інформації (ЗМІ) відіграють важливу ідеологічну функцію у міжнародних відносинах. Мас-медіа не просто розповсюджують інформацію про політичні, воєнні, економічні чи культурні події, але й впливають на свідомість населення, тим самим формуючи громадську думку і впливаючи на прийняття державних рішень [118, 19, 20, 29]. Важливу роль у міжнародних політичних процесах відіграють національні й транснаціональні теле- і радіокомпанії, такі як німецька “Deutsche Welle”, французька “TV 5”, британська “BBC”, американська “CNN”, які є своєрідними фабриками медіа впливу і відіграють суттєву роль у світових глобалізаційних процесах [25, 26,. 24]
Відомий вітчизняний науковець О.В. Зернецька у своїй книзі “Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародних відносин” [23] зазначала, зокрема, що у 80-х роках ХХ ст. почали утворюватися технічні, економічні та політичні умови для виникнення нового явища – глобальних засобів масової комунікації [7, 22].
Від самого початку свого існування глобальні мультимедіа-імперії акумулюють величезну концентровану економічну владу, починають впливати на соціальне і політичне життя окремих країн і регіонів, на міжнародні відносини, міжнародну політику зокрема. Цей процес набирає дедалі більшої ваги. Сьогодні ми можемо говорити про специфічні утворення (форми існування) мас-медіа і міжнародних відносин – це медіа-дипломатія і віртуальна дипломатія [23, 54].
Таким чином, глобальні мультимедіа-імперії стають активними учасниками міжнародних відносин і за ступенем свого впливу на масову свідомість та громадську думку можуть конкурувати з деякими державами.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження, здійснене в рамках комплексної програми науково-дослідницьких робіт Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Системи масової комунікації та світовий інформаційний простір” (номер держреєстрації №01БФ045-01).
Мета дослідження полягає у комплексному аналізі особливостей, методів та технологій впливу ідеології НАТО на формування зовнішньої та оборонної політики Франції та Німеччини у євроатлантичному просторі, вивченні ролі французьких та німецьких мас-медіа, як інструментів ідеологічного впливу, а також на основі досвіду відносин НАТО–Франція– Німеччина вироблення рекомендацій для державних установ України, які займаються формуванням, реалізацією та дослідженням зовнішньої політики України щодо НАТО, Франції та Німеччини, інших країн-членів як НАТО, так і Європейського Союзу (ЄС) та Західноєвропейського Союзу (ЗЄС) [12].
Ці рекомендації можуть бути корисними для Головного управління зовнішньої політики Адміністрації Президента України, Міністерства закордонних справ України, Ради національної безпеки та оборони України, Національного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту проблем міжнародної безпеки [42].
Для нашої країни може бути корисним досвід Франції та Німеччини у розробці та розвитку національної ідеології та ідентичності, які є підґрунтям для формування інтересів та цілей у зовнішній та оборонній політиці, а також для успішних інтеграційних процесів цих країн у глобалізованому світі [354].
Історичне підґрунтя розвитку взаємин між Фанцією та ФРН докладно висвітлено в додатку А [див. додаток А на с. 214–253].
Досягнення мети даного дисертаційного дослідження зумовило необхідність розв’язання цілої низки завдань, ключовими з яких були такі:
1. Визначити та проаналізувати роль, місце та завдання ідеології у зовнішній політиці та міжнародних відносинах, дослідити сутність ідеології Північноатлантичного альянсу у 90-ті роки ХХ та на початку ХХІ століття.
2. Дослідити ступінь впливу ідеології НАТО на зовнішню та оборонну політику Франції та Німеччини.
3. Проаналізувати роль французьких та німецьких мас-медіа у висвітленні впливу ідеології НАТО на формування зовнішньої та оборонної політики Франції та Німеччини.
4. Встановити особливості формування національної ідентичності та ідеології у Франції та Німеччині.
5. Дослідити відносини Франції та Німеччини з НАТО.
6. Проаналізувати та визначити вплив НАТО на франко-німецькі відносини.
7. Виявити значення франко-німецьких відносин для зміцнення безпеки у євроатлантичному просторі.
8. Дослідити відносини Україна–НАТО та вплив ідеології НАТО на зовнішню та оборонну політику нашої держави.
9. Розробити рекомендації для державних установ України, які формують, реалізують та досліджують зовнішню політику країни щодо перспектив розвитку відносин держави з НАТО, ЄС та ЗЄС.
Об’єктом дослідження є багатосторонні відносини НАТО з Францією та Німеччиною, а також франко-німецькі воєнно-політичні відносини у контексті європейської інтеграції і роль французьких та німецьких мас-медіа в цих процесах.
Предметом дослідження є вплив ідеології Північноатлантичного альянсу на формування зовнішньої та оборонної політики Франції й Німеччини та рівень впливу мас-медіа цих країн на формування воєнно-політичних відносин в євроатлантичному просторі.
Методи дослідження. Для вирішення завдань дисертаційного дослідження в науковій роботі було застосовано загальнонаукові методи, а також методи політології, соціології та теорії комунікацій:
• метод системного підходу передбачає комплексний аналіз найскладніших механізмів функціонування політичних явищ, організацій, інституцій;
• аналіз і синтез є логічним методом мислення, який полягає в операції розкладу цілого на складові частини і складання цілого з цих частин;
• індукція та дедукція є методом умовиводу та дослідження, який забезпечує можливість переходу від одиничних факторів до загальних положень і навпаки;
• історичний метод передбачає вивчення історичних процесів узагалі й історії політики зокрема, а також осмислення фактів, подій і явищ політичного життя відповідно до конкретної історичної ситуації, в їх взаємозв’язку і взаємозумовленості;
• метод порівняльного аналізу орієнтує на розкриття загальних рис політичного життя різних країн, народів та епох;
• емпіричний метод виходить з необхідності урахування людського досвіду, в тому числі чуттєвого досвіду, в дослідженні політичного життя і політичних відносин;
• методи конкретно-соціологічних досліджень (спостереження, порівняння тощо) полягають в аналізі й поясненні конкретних політичних явищ, виявленню особливостей функціонування тих чи інших конкретних політичних систем, їх конкретної еволюції, традицій, політичної культури тощо;
• метод моделювання дозволяє досягти узагальнення і фіксацію зв’язків та змін, що реєструються, з подальшим їх упорядкуванням, типологізацією, визначення допустимих трансформацій для встановлення інструментальної відповідності між теоретичною гіпотезею і фактами, що спостерігаються;
• метод контент-аналізу є якісно-кількісним методом вивчення документів, який характеризується об’єктивністю висновків і строгістю процедури й полягає у квантифікаційній обробці тексту з подальшою інтерпретацією результатів. Предметом контент-аналізу можуть бути як проблеми соціальної дійсності, які висловлюються чи, навпаки, приховуються у документах, так і внутрішні закономірності самого об’єкта дослідження [30, 31].
Під час опрацювання проблеми використано здобутки таких наук, як філософія, політологія, міжнародні відносини, масова комунікація, філологія, журналістика, соціологія, психологія, міжнародне право. Зокрема, при дослідженні проблематики використовувалися досвід та наукові роботи таких вітчизняних учених, як А.З. Москаленко [76-80], В.В. Різун [109-112], В.Ф. Іванов [28-31, 76-77], В.І. Шкляр [128, 130, 136-137], А.А.Чічановський [125-130], Г.Г.Почепцов [97-101], Т.О.Приступенко [103], О.В.Чекмишев [123], Ф.М.Кирилюк [36, 93], Н.М.Сидоренко [115], В.І.Головченко [12], О.Д.Пономарів [95], М.М.Вівчарик [5-6], Р.М.Єсипенко [19], О.В.Зернецька [23-26], Г.Д.Казьмирчук [34], М.Ю.Козицький [39], О.Ф.Коновець [40], О.К.Мелещенко [67-68, 110, 137], В.П.Крижанівський [50-51], Л.В.Губерський [76-77], І.В.Крупський [52], В.В.Лизанчук [55-57], Б.І.Черняков [124], Є.А.Макаренко [61-62], Г.М.Перепелиця [90], Б.О.Парахонський [89], Г.П.Кривошея [47-49] та зарубіжних науковців та дослідників К.С.Гаджиєва [8-9], П.А.Циганкова [133], В.І.Гантмана [104], З. Бжезинського (Z.Brzezinski) [3, 163-164], Г. Кісінджера (H.Kissinger) [263], Ж.-Б. Дюрозеля (J.- B.Duroselle) [18], Ф. Бозо (F.Bozo) [162], К. Кайзера (K.Kaiser) [256-257], К.-Х. Кампа (K.-H.Kamp) [258-259], Е.-О.Чемпіля (E.-O.Czempiel) [172], Ж.-А.Суту (G.-H.Soutou) [382-387], Г. Моргентау (H.J.Morgenthau) [315], Ж.-П.Фрелі (J.-P. Froehly) [203-205] та ін.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертаційне дослідження за обраною темою є однією з перших спроб у вітчизняній політичній науці комплексного дослідження особливостей, методів та технологій впливу ідеології НАТО на формування зовнішньої та оборонної політики Франції та ФРН. У цьому контексті Північноатлантичний альянс розглядається як ідеологічна машина, що здійснює свій вплив на зовнішню й оборонну політику цих держав та створення ідеологічного й політичного підґрунтя для свого розширення на Схід.
Наукова новизна одержаних результатів дослідження полягає:
• у здійсненні комплексного аналізу НАТО як ідеологічної машини, що здійснює свій вплив на зовнішню та оборонну політику Франції та Німеччини;
• в аналізі з ідеологічної точки зору процесу розширення НАТО на Схід та його вплив на Францію та Німеччину;
• у здійсненні класифікації сучасних засобів впливу мас-медіа на прийняття зовнішньополітичних рішень у НАТО, Франції
та Німеччині;
• у визначенні реальних можливостей французьких та німецьких мас-медіа та їх впливу на НАТО, зовнішню та оборонну політику Франції та Німеччини;
• у розробці рекомендацій для державних установ України, що займаються формуванням та реалізацією зовнішньої політики нашої держави щодо НАТО, ЄС, ЗЄС.
Практичне значення одержаних наукових результатів полягає у можливості використання основних положень і висновків дисертації під час читання лекцій та проведення семінарів з таких дисциплін, як “Основи масовоінформаційної діяльності”, “Міжнародна журналістика” та при розробці спецкурсів “Актуальні проблеми зовнішньої політики і міжнародних відносин”, “Політологія міжнародних відносин”, “Історія міжнародних відносин”.
Крім цього, практичне значення отриманих результатів полягає у розробці рекомендацій для державних установ України (Головне управління зовнішньої політики Адміністрації Президента України, Міністерство закордонних справ України, Рада національної безпеки й оборони України) та науково-дослідницьких інститутів (Національний інститут стратегічних досліджень, Національний інститут проблем міжнародної безпеки, Центр досліджень проблем громадянського суспільства), що займаються проблемами зовнішньої політики України та її інтеграції в європейські та євроатлантичні структури, а також для українських мас-медіа (наприклад, газети “Дипломатический мир”, “Дзеркало тижня”, “День”), які приділяють особливу увагу зовнішній політиці України та міжнародним відносинам.
Особистий внесок здобувача. У дисертації також використано практичний досвід автора під час навчання у Європейській Академії Журналістики в Австрії (1998–2000 рр.), у Вільному Університеті Берліна (2000–2001рр.), під час проходження стажувань у відділах новин та зовнішньої політики німецької газети “Frankfurter Allgemeine Zeitung”
(1998 р., 1999 р.), у відділах міжнародної та внутрішньої політики французької газети “Le Monde” (2000 р.), під час ознайомлення з роботою французької щомісячної газети “Le Monde diplomatique” (2000 р.) та відвідувань редакцій німецького журналу “Deutschland”, теле- і радіокомпанії “Deutsche Welle”, газет “Frankfurter Neue Presse”, “Frankfurter Rundschau”, а також відвідувань державних установ Франції та Німеччини у Парижі й Берліні (парламенти, прес-служби міністерств закордонних справ обох країн), штаб-квартири НАТО і прес-служби НАТО у Брюсселі (1998 р.), Фонду досліджень проблем миру і конфліктів федеральної землі Гессен (Франкфурт-на-Майні), Фонду Наука і Політика (Берлін), Німецького товариства зовнішньої політики (Берлін), Федерального центру з питань політичної освіти (Брюль), Політичного фонду ім. Конрада Аденауера (Санкт-Аугустін), Центру досліджень міжнародних відносин (Париж), Інституту Політичних Наук (Париж) тощо. Крім цього, автор здобув необхідний фаховий досвід під час роботи зарубіжним кореспондентом всеукраїнської щоденної газети “Сегодня” в Австрії, Німеччині й Франції, а також брав участь у міжнародних конференціях тощо.
Апробація роботи та наукові публікації. Основні наукові положення та висновки дисертації були апробовані на наукових міжнародних конференціях та семінарах у Києві (1997–2003 рр.), у Варшаві (1998 р.), Брюсселі (1998 р.), Франкфурті-на-Майні (1998 р., 1999 р.), Відні (1998–2000 рр.), Парижі (2000 р.), Берліні (2000–2002 рр.), Брюлі (2000 р.), Берні (2003 р.). Зокрема, брав участь у семінарі експертів на тему “Україна, Росія та Німеччина в контексті європейської інтеграції” (Берлін, 27–28 жовтня 2000 р.), у конференції експертів на тему “НАТО й Росія – “стратегічне партнерство” чи співробітництво?” (Берлін, 2–3 листопада 2000 р.), у семінарі експертів на тему “Росія та західні сусіди: шанси для співробітництва чи нова “холодна війна”? (Брюль, Німеччина
20–24 листопада 2000 р.), у науковому семінарі “Україна – країна між Заходом та Сходом” (Берн, Швейцарія 13 листопада 2003 р.) та інших, а також у засіданнях кафедри організації масовоінформаційної діяльності Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка.
Публікації. Основні наукові положення дисертації викладені в шести наукових статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях.

Публікації за темою дисертації

1. Мовчан Микола. Україна – НАТО: проблеми та перспективи //Нова політика. – 2001. – № 3 (35). – С. 26 – 28.
2. Мовчан М.П. Головні “мотори” європейської інтеграції. Проблеми розвитку національної ідентичності та ідеології Франції і Німеччини у контексті європейської інтеграції //Політика і час. – 2003. – № 11. – С. 68–76.
3. Мовчан М.П. Німеччина після саміту ЄС у Ніцці: проблеми та перспективи //Актуальні питання масової комунікації. –2002. – Вип. 3, Ч. 1. – С. 59-61.
4. Мовчан М.П. “Le Monde” та “Le Monde diplomatique” – видатні представники дипломатичної преси Франції //Вісник Київського університету. Серія “Журналістика”. – 2003.– № 11. – С. 54 – 56.
5. Movchan Mykola. Die Ukraine und die NATO im Kontext der europäischen Integration, Berliner Osteuropa Info, Osteuropa-Institut der FU Berlin, 16/2001, S. 60–62.
6. Movchan Mykola. Zehn Jahre der Unabhängigkeit: Die Ukraine und ihre Außenpolitik (1991–2001), Berliner Osteuropa Info, Osteuropa-Institut der FU Berlin, 17/2001, S. 71–75.

Структура дисертації. Дисертація загальним обсягом 253 сторінки складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та одного додатку. Бібліографія складається із 420 найменувань українською, російською, німецькою, французькою, англійською та італійською мовами на 33 сторінках; додаток містить 40 сторінок.

Список літератури

ВИСНОВКИ

1. У процесі наукового дослідження в рамках дисертаційної роботи
визначено та докладно проаналізовано сутність нової ідеології Північноатлантичного альянсу, яка полягає в тому, що після завершення “холодної війни” між Сходом та Заходом, розпадом Організації Варшавського Договору та розвалом Радянського Союзу — головного супротивника Сполучених Штатів та НАТО, перед Північноатлантичним альянсом постала потреба виробити нову ідеологію Альянсу з метою забезпечення його існування в нових умовах, що склалися у міжнародній політиці, та подальшого розвитку.
Відтак, НАТО виробило ідеологію свого розширення заради запезпечення миру та безпеки у євроатлантичному просторі; ідеологію боротьби проти міжнародного тероризму; ідеологію забезпечення миротворчих операцій заради підтримання миру та стабільності як у євроатлантичному просторі, так і в усьому світі; ідеологію збереження загальноєвропейських цінностей, де НАТО виступає не просто як воєнно-політичний блок, а як захисник християнської цивілізації; ідеологію боротьби за свободу та права людини.
При цьому протягом 90-х років ХХ століття та на початку ХХІ століття блок НАТО трансформувався і швидко адаптувався до міжнародної ситуації, яка постійно змінювалася. Наприклад, до ідеологічного інструментарію Північноатлантичного альянсу додався ще такий елемент, як “гуманітарна інтервенція”, котра означає проведення операцій з підтримання миру, забезпечення прав та свобод людини збройними насильницькими засобами. У такий спосіб, “гуманітарна інтервенція” фактично легалізувала “війну заради миру”, що впливає на розвиток НАТО як глобального гравця у міжнародній політиці та зменшує роль ООН у процесах підтримання миру.
Підсумовуючи, можна зробити висновок, що суттю нової ідеології НАТО є перетворення Альянсу з регіональної організації на глобальну.
2. У дисертації детально досліджено роль, місце та завдання мас-
медіа та ідеології у зовнішній політиці та міжнародних відносинах. А саме: вони є ареною зіткнення різних ідеологічних систем, ідейно-політичних течій та напрямків. У дисертаційному дослідженні доведено, що мас-медіа у сучасному суспільстві є не просто розповсюджувачем інформації про політичні, економічні або культурні події, але й виконують важливу функцію впливу на свідомість населення, тим самим формуючи громадську думку.
З точки зору обсягу поширення інформації, великі національні теле- та радіокомпанії, наприклад “Deutsche Welle” та інші, перетворюються на транснаціональні фабрики ідеологічного впливу.
Крім цього, у дисертаційній роботі детально проаналізовано роль французьких та німецьких мас-медіа у формуванні національної ідентичності та ідеології. Вони відстоюють і захищають національну ідентичність та ідеологію своїх країн у міжнародних відносинах. Для цього мас-медіа обох країн мають цілий інструментарій впливу. А саме: пропагування своєї культури та історії, міцної, добре розвинутої економіки та збройних сил, провідних позицій у Європі в науково-технічній галузі, своєї національної ідентичності та ін. Мас-медіа впливають на формування національної гордості та державних інтересів, що безпосередньо впливає на всі форми внутрішньо- та зовнішньополітичної діяльності країни.
3. У дисертаційній роботі детально досліджено ступінь впливу ідеології НАТО на зовнішю та оборонну політику Франції та Німеччини у євроатлантичному просторі. Ідеологія НАТО стала своєрідним каталізатором, що вплинув на інтеграційні процеси на європейському континенті, де головними “моторами” є Франція та Німеччина. Беручи до уваги, що в Північноатлантичному альянсі провідну роль відіграють США, які є головними ідеологами НАТО та які адаптують Альянс до своїх зовнішньополітичних потреб, то такий стан речей змушував Францію та Німеччину у своїй зовнішній та оборонній політиці підсилювати саме європейську ідентичність та інтеграційні процеси у Європі. Це призвело до підписання Маастрихтського договору 1992 року про створення Європейського Союзу та Амстердамського договору 1997 року, а також вплинуло на зміцнення двостороннього франко-німецького співробітництва. Так, у 1992 році було створено франко-німецький Єврокорпус, який став фундаментом для створення Європейських збройних сил. А через чотири роки після цього було прийнято Спільну Франко-німецьку Концепцію в галузі безпеки і оборони, що склала надійні пдвалини співробітництва у цій сфері. Потім, під час головування Німеччини 1999 року та Франції 2000 року в Європейському Союзі було зроблено активний крок у напрямку створення Спільної зовнішньої та оборонної політики ЄС з метою створення Європейської армії. Війни у Косово 1999 року, в Афганістані 2001 року та в Іраку 2003 року, де брали участь країни-члени НАТО, ідеологічно забезпечувалися як “гуманітарна інтервенція” (Косово) та “війна проти міжнародного тероризму” (Афганістан, Ірак), що змусило Францію і Німеччину зміцнити своє двостороннє політичне, економічне та воєнне співробітництво, а також активізувати процеси по створенню суто Європейської армії з метою захисту європейських інтересів, а не інтересів США, які превалюють у політиці Північноатлантичного альянсу.
4. У науковій роботі докладно проаналізовано роль французьких та
німецьких мас-медіа у висвітленні впливу ідеології НАТО на формування зовнішньої та оборонної політики Франції та Німеччини. Ці країни мають одні з найпотужніших мас-медіа не тільки у Європі, але й у світі. Такі представники французьких і німецьких друкованих та аудіовізуальних мас-медіа, як от “Le Monde”, “Le Figaro”, “Le Monde diplomatique”, “Liberation”, “Le Parisien”, “Agence France-Presse”,
“TV 5”, “Radio France International”, “Frankfurter Allgemeine Zeitung”, “Frankfurter Rundschau”, “Die Zeit”, “Süddeutsche Zeitung”, “Die Welt”, “Berliner Morgenpost”, “Berliner Zeitung”, “Deutsche Welle”, “Deutsche Presse Agentur”, “Frankfurter Neue Presse”, “Der Spiegel”, “Internationale Politik”, “Westdeutsche Zeitung”, “Stuttgarter Zeitung”, “Der Tagesspiegel”, “Handelsblatt”, докладно висвітлюють вплив ідеології НАТО на формування зовнішньої та оборонної політики обох країн. При цьому необхідно підкреслити, що під час висвітлення цих процесів французькі та німецькі мас-медіа приділяли велику увагу розвитку та захисту національної ідентичності, яку можна розглядати як висхідний пункт, що формує зовнішню та оборонну політику обох країн і на яку впливає ідеологія НАТО.
У нашому сучасному суспільстві мас-медіа є головним засобом контакту з соціальним та політичним середовищем. Тому що багато людей-реципієнтів масової інформації не мають безпосереднього контакту з політиками, партіями, міжнародними та іншими організаціями, а сприймають вчинки і політику через їхнє висвітлення та аналіз у ЗМІ. Через чіткий вибір та структуризацію інформаційного потоку з’являється досить систематизований порядок денний подачі інформації через мас-медіа.
Можна зробити висновок, що відтак виникає певна стійка інформаційна і психологічна залежність громадян від ЗМІ, а також від влади і тих, хто володіє цими мас-медіа, і держави, яка зацікавлена в тому, щоб висвітлювати певні події як політичного, так і економічного та іншого характеру в певному, вигідному для неї, руслі.
5. У процесі дослідження ретельно проаналізовано роль національної ідентичності та ідеології у формуванні зовнішньої та оборонної політики Франції та Німеччини. Для цих держав поняття розвитку власної національної ідентичності та ідеології відіграють ключову роль у їхній політиці. Саме вони в розумінні політиків цих держав є тією рушійною силою, яка дозволяє обом країнам активніше поглиблювати інтеграційні процеси у Європі. Саме національна ідентичність та ідеологія дозволяє Франції та Німеччиніи зберігати міцні позиції навіть у глобалізованому світі. Збереженню національної ідентичності, культури обох країн сприяє мережа їхніх культурних центрів, розміщених по всьому світові, у тому числі і в Україні.
Для нашої держави може бути корисним досвід Франції та Німеччини щодо зміцнення та розвитку національної ідентичності та національної ідеології. Особливо, беручи до уваги той факт, що одним із пріоритетів зовнішньої політики України є інтеграція в Європейський Союз, де питання національної ідентичності відіграють одну з провідних ролей. Адже державі без національної ідентичності, власної ідеології та іміджу буде важко інтегруватися як у європейське, так і в міжнародне співтовариство. Тому метою цієї статті є аналіз сучасного розвитку національної ідентичності Франції та Німеччини як в європейському, так і у світовому контексті та вплив національної ідентичності на зовнішню та оборонну політику цих держав.
З точки зору Франції, її роль як постійного члена Ради Безпеки Організації Об’єднанних Націй, а також те, що вона є ядерною та колишньою колоніальною державою, країною-переможницею в обох світових війнах та країною, котра має заокеанські території і відіграє ключову роль у світовій франкофонії, а також розвиток ідеологічної політики про “певну ідею Франції”, надає їй можливість претендувати на роль, місце та звання супердержави. Отже, Франція відчуває себе не тільки відповідальною за питання міжнародної політики, але й зобов’язаною, покликаною ними займатися. Крім цього, в сучасному глобалізованому світі ця держава змушена проводити активну зовнішню політику у різних сферах, бо відчуває сильну зовнішньополітичну конкуренцію з боку Сполучених Штатів як світової супердержави та Німеччини – провідної європейської держави. Підсумовуючи роль французьких і німецьких мас-медіа у висвітленні та політичному аналізі проблем міжнародної політики та пріоритетів зовнішньої та оборонної політики цих двох країн, необхідно зазначити: вони є політично і економічно одними з найрозвинутіших країн світу та Європи, є одночасно членами Північно¬атлантичного альянсу (НАТО) та провідними державами Європейського Союзу, і це дозволяє цим обом державам рішуче впливати на європейську політику. Одним із найголовніших інструментів впливу є ЗМІ обох країн, які є одними з найпровідніших у світі. Особливе місце в цьому контексті посідає їхня преса, котра приділяє велику увагу проблемам міжнародної і європейської політики, активно формує громадську думку не тільки всередині своїх країн, але і в Європі, де вони є безсумнівними лідерами як у політичному та економічному, так і у військовому й технічному планах.
Геополітичне розташування та великі людські ресурси ФРН свідчать про міцний потенціал її розвитку ФРН. В Німеччині мешкає 81,8 млн. жителів. Після Російської Федерації вона є найбільшою за кількістю населення державою в Європі. Франція, маючи, як і ФРН, вигідне геополітичне та геостратегічне розташування, налічує 56 млн. жителів, що також свідчить про перспективне майбутнє країни. Ці фактори, звичайно, впливають на формування національних інтересів і пріоритетів зовнішньої та оборонної політики обох країн, так і на позицію їхніх ЗМІ щодо ролі цих держав у європейській та світовій політиці. Обидві вони претендують на ролі не тільки регіональних лідерів, а навіть у деяких аспектах на функції супердержав, що, звичайно, впливає на пріоритети їх зовнішньої та оборонної політики. Підсумовуючи, необхідно підкреслити, що за сучасних умов Франція та Німеччина приділяють велику увагу створенню Європейських збройних сил.
6. Використовуючи досвід відносин НАТО з Францією та Німеччиною, досліджено та проаналізовано вплив ідеології Північноатлантичного альянсу на формування зовнішньої та оборонної політики України та на їхні відносини. Розроблено рекомендації для державних установ нашої країни, які займаються зовнішньополітичними проблемами та питаннями її інтеграції до євроатлантичних структур. А саме: для Головного управління зовнішньої політики Адміністрації Президента України, Міністерства закордонних справ України, Ради національної безпеки та оборони України, Національного інституту стратегічних досліджень, Національного інституту проблем міжнародної безпеки.
7. У дисертаційній роботі докладно визначено й проаналізовано відносини НАТО з Францією і Німеччиною та вплив блоку на відносини цих держав. А саме: процеси вироблення нової ідеології Альянсу, розширення НАТО, проведення гуманітарних інтервенцій вплинули на франко-німецькі відносини таким чином, що ці країни почали зміцнювати двостороннє співробітництво у галузі безпеки та оборони (наприклад, розробка Спільної Концепції у цій сфері), активізація двосторонніх політичних, військових, економічних консультацій, поглиблення європейської інтеграції, створення Спільної зовнішньої та оборонної політики ЄС, створення на основі франко-німецького Єврокорпусу Європейської армії, активізація співробітництва цих країн у галузі озброєнь та в міжнародних організаціях. У науковій роботі ретельно проаналізовано значення цих відносин для зміцнення безпеки у євроатлантичному просторі.
Під час дослідження відносин Франції та Німеччини з НАТО. Визначено декілька важливих факторів. А саме: Франція є державою-засновником Північноатлантичного Альянсу, а Федеративна Республіка Німеччина стала членом Альянсу 1955 року. Однією з цілей створення НАТО була інтеграція Німеччини у повоєнну Європу та світ, а іншою — функція стримання Німеччини та здійснення контролю над нею. У перші роки після створення НАТО Франція була одним із найактивніших членів Альянсу, але з посиленням конфронтації між Сполученими Штатами та Радянським Союзом стало очевидним, що необхідно переозброювати і зміцнювати Німеччину, яка має безпосередній кордон з країнами соціалістичного табору, щоб у разі війни вона могла гідно прийняти на себе удар. Таким чином, у Німеччину надходили великі інвестиції в економіку та оборонну промисловість з боку Сполучених Штатів Америки, внаслідок чого ФРН протягом десятиліть “холодної війни” перетворилася на міцну державу як з економічної, так і з військової точки зору. При цьому Німеччина перебувала під захистом ядерної парасольки США та НАТО. Таким чином, вона, спираючись на допомогу та підтримку США, стала найміцнішою державою-членом блоку в континентальній Європі.
Франція обрала дещо іншу стратегію. А саме: беручи до уваги, що вона закінчила Другу світову війну в якості однієї з держав-переможниць, це надавало їй право, з французької точки зору, відігравати провідні ролі не тільки у Європі, але й у світі. Цьому сприяла й ідеологія генерала Шарля де Голля про виняткову роль Франції у світі, яка при де Голлі-президенті стала державною позицією. Ідеологія Франції про її винятковість, яка займала одне з провідних місць у її зовнішній політиці й справляла безпосередній вплив на оборонну політику країни, зіткнулася на міжнародно-політичній арені з інтересами США, які є фактично й історично єдиною державою, котра вийшла переможницею у Другій світовій війні. США почали вважати себе державою-місіонером, яка несе свободу та мир усьому світові, що вплинуло, звичайно, на американську зовнішню політику. Це призвело до того, що інтереси США та Франції зіткнулися на світовій арені. США, будучи значно міцнішою державою, ніж Франція, почали брати над нею гору у всіх куточках світу, у тому числі і в Європі. Беручи до уваги, що НАТО, яка гарантувала безпеку в євроатлантичному просторі, було під значним впливом США, Франція у 1966 році вийшла з військових структур блоку. Отже, Франція, яка вже мала ядерну зброю, вирішила самотужки забезпечувати власну безпеку. При цьому вона сприяла активнішній розробці ідеї створення Спільної зовнішньої та оборонної політики Європейського співтовариства. У цьому контексті не зайвим буде підкреслити і той факт, що створення Західно-європейського Союзу (ЗЄС) у 50-х роках ХХ століття мало на меті, з одного боку, контроль над Німеччиною, а з іншого — створення своєрідної альтернативи НАТО та США у Євроатлантичному просторі. А Німеччина, навпаки, впродовж “холодної війни” активізувала свою співпрацю з НАТО та США.
Після закінчення протистояння Схід–Захід кардинальні зміни в міжнародній політиці та нові виклики змусили Францію переглянути свої відносини з НАТО, що вплинуло на її активну участь у лобіюванні власних інтересів під час процесу розширення Альянсу і стимулювало її повернення у другій половині 90-х років до військових структур НАТО. Франція та ФРН активно співробітничали у миротворчих операціях НАТО на Балканах і в інших кутках світу, в програмі НАТО “Партнерство заради миру” тощо. Будучи активними членами Північноатлантичного альянсу та “моторами” інтеграційних процесів на європейському континенті, Франція та Німеччина не йдуть сліпо за США, а намагаються передусім відстоювати власні інтереси. Правильність цієї тези підтвердилa й війна в Іраку 2003 року.
8. У даному дисертаційному дослідженні встановлено, що Україні для здійснення активнішої та успішнішої зовнішньої політики необхідно розробити власну державну ідеологію та зовнішньополітичний імідж, зокрема, замінити імідж держави, що просить, на імідж держави, яка спроможна досягти реальних успіхів. Україні необхідно чіткіше формувати зовнішньополітичні пріоритети і цілі; оптимізувати стратегічне планування в рамках лише того, що можна реально виконати в заплановані строки, пропагувати як розмаїття культур різних народів, що живуть в нашій країні, так і національну ідентичність українців; активніше створювати українські культурні й інформаційні центри за кордоном з метою всеосяжного інформування міжнародної спільноти про нашу незалежну державу.

Cписок використаних джерел

1. Аристотель. Сочинения: В 4-х т. Т. 4 / Пер. с древнегреч.; Общ. Ред. А.И. Доватура. – М.: Мысль, 1983. – 830 с.
2. Асслэн Жан-Шарль. Экономическая история Франции с XVIII века до наших дней. Москва, 1995– 248 с.
3. Бжезинский Збигнев. Великая шахматная доска. Господство Америки и его геостратегические императивы. – Москва, Международные отношения, 2002. – 256 с.
4. Ваннаме Йоахім-Фрітц. Берлінська гра м’язами, Ді Цайт, №. 25, 15.06.2000. – 12. с.
5. Вівчарик М.М., Падалка С.С. Україна в етнонаціональному вимірі /НАН України, Інститут історії України. – К. 1999. – 136 c.
6. Вівчарик М.М., Панченко П.П., Чмихова В.І., Українська нація: шлях до самовизначення. – К.: Вища школа, 2001. – 288 c.
7. Вятр Ежи. Социология политических отношений – М.: – Прогресс, 1979. – 462 с.
8. Гаджиев К.С. Введение в геополитику. Учебник для вузов. – Москва,
2000. – 416 с.
9. Гаджиев К.С. Политическая философия. – Москва: Экономика, 1999. – 606 с.
10. Гарнет Шерман. Україна як суб’єкт міжнародної політики //Національна безпека і оборона. – 2000. – №8. – С. 23–25.
11. Гегель. Работы разных лет. В двух томах. Т. 2. Сост., общая ред.
А.В. Гулыги. М., Мысль, 1971. – 630 с.
12. Головченко В.І., Дашевська К.Г., Зубалій О.Д. та ін.; Історія України: Посібник для інозем. студ. Національний техн. ун-т України “Київський політехнічний ін-т”. – К., 1996. – 120 c.
13. Гриценко О.М. Суспільство, держава, інформація. – К.: Нац. Ун-т імені Тараса Шевченка. – 2001. – 165 с.
14. Грищенко К.І. Спільна європейська політика безпеки та оборони: проблеми формування і перспективи реалізації //Стратегічна панорама. – 1999. – № 4. – С. 27 – 31.
15. Демократичний контроль над системою національної безпеки та збройними силами: поширення цінностей НАТО в євроатлантичному просторі / Матеріали міжнародного семінару. – Сімферополь: Доля, 2003. – 320 с.
16. Джинчарадзе Н.Г. Інформаційна культура.– К., – 1999. – 148 с.
17. Дмитрієв А.І., Муравйов В.І., Міжнародне публічне право: Навч. Посібник / Відп. Редактори Ю.С. Шемшученко, Л.В. Губерський. – Київ: Юрінком Інтер, 2000. – 640 с.
18. Дюрозель Жан-Батіст. Історія дипломатії від 1919 року до наших днів. Київ: Основи, 1995. – 903 c .
19. Єсипенко Р.М. Культурологія. – К., 1998. – 185 с.
20. Журналістика й проблема формування нової політичної еліти в
посткомуністичних державах: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції /За загал. ред. А.З. Москаленка. – Київ, 1996. – 76 с.
21. Засоби масової інформації. Українське законодавство. – Київ: Міжнародний Медіа Центр-“Інтерньюз”, 1995. – 152 с.
22. Здравомыслов А.Г. Социология конфликта: Учеб пособие для студентов высших учебных заведений. – 3-е изд., перераб. и доп. – М.: Аспект Пресс, 1996. – 317 с.
23. Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини /НАН України. Ін-т світ. Економіки і міжнар. відносин. – К.: Освіта, 1999. – 352 с.
24. Зернецька О.В. Глобальні трансформації систем масової комунікації. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук. Київ, 2000. – 345 c.
25. Зернецька О.В. Культурна ідентичність і глобальна культура в добу глобалізації //Політика і час. – Київ.– Листопад 2003. – № 11. – С. 83–88.
26. Зернецька О.В. Нові засоби масової комунікації. – К., 1993. – 131 с.
27. Зленко А.М. Дипломатія і політика. Україна в процесі динамічних геополітичних змін. – Харків: Фоліо, 2003. – 559 с.
28. Іванов В.Ф. Законодавство і журналістика: становлення правової бази в Україні та світовий досвід. – Київ: Школяр, 1997. – 32 с.
29. Іванов В.Ф. Законодавство про засоби масової інформації: український та зарубіжний досвід /За ред. А.З. Москаленка. – Київ, 1999. – 188 c.
30. Іванов В.Ф. Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження ЗМК: Навч. посібник /Наук. ред. А.З. Москаленко. – Київ: ІСДО, 1994. – 112 с.
31. Іванов В.Ф. Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації /Київський університет ім. Тараса Шевченка. – К:, 1996. –
202 с.
32. Історія держави і права зарубіжних країн. Хрестоматія: Навч. посіб. для студентів юрид. спец. вищих закладів освіти /За ред. В.Д. Гончаренка. – Кол. упорядників: В.Д. Гончаренко, О.Д. Святоцький, М.М. Страхов, С.І. Пирогова. – Київ: Видавничий дім “Ін Юре”. – 2002. – 716 с.
33. История политических и правовых учений: Учебник для вузов / Под общей редакцией акад. РАН, д.ю.н., проф. В.С. Нерсесянца. – М., 2002. – 736 с.
34. Казьмирчук Г.Д. Історична бібліографія: Курс лекцій і методологічних матеріалів для студентів іст. ф-тів /Київський національний ун-т
ім. Тараса Шевченка. – К., 2002. – 79 с.

35. Кара-Мурза С.Г. Манипуляция сознанием: Учебное пособие. – К.: Оріяни, 2003. – 500 с.
36. Кирилюк Ф.М. Українська політологія: рівень розвитку, проблеми
//Політолог. Вісн., 1993. 4. – С. 15–21.
37. Клаузевиц Карл фон. О войне. В 2 т. Т 1 / Карл фон Клаузевиц. – М: ООО “Издательство АСТ”; СПб: Terra Fantastica, 2002.–558, [2] с.
38. Клаузевиц Карл фон. О войне. В 2 т. Т 2 / к. фон Клаузевиц. – М: ООО “Издательство АСТ”; СПб: Terra Fantastica, 2002. – 574, [2] с.
39. Козицькій М.Ю. Новітня історія України ХХ ст.. – К., 2000. . – 280 с.
40. Коновец А.Ф. Научно-технический прогресс и информация. – М: 1990. – 64 с.
41. Конституционное право зарубежных стран: Учебник для вузов /Под общ. ред. чл.-корр. РАН, проф. М.В. Баглая, д.ю.н. проф. Ю.И. Лейбо и д.ю.н., проф. Л.М. Энтина. – Москва: Норма, 2002.– 832 с.
42. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Просвіта, 1996. – 80 с.
43. Королько В.Г. Основи паблік рілейшнз: Посібник. – Київ: Інститут соціології НАН України, 1997. – 335 с.
44. Косово: Рік потому. Досягнення та проблеми. Доповідь генерального секретаря НАТО Лорда Робертсона Порт-Елленського, 2000.
45. Краткий политический словарь /Сост. и общ. ред. Л.А. Оникова и
Н.В. Шишлина. – 2-е изд. доп. – М: Политиздат, 1980.– 447 с.
46. Кречмер Геральд. Фракції. Партії в парламенті. – Київ, 1999. – 305 с.
47. Кривошея Г.П. Журналістський менеджмент, Київ, 2001. – 117 с.
48. Кривошея Г.П. За землю, за волю (українська військова журналістика в контексті історії). – Київ, 1998. – 131 с.
49. Кривошея Г.П. Військова журналістика. Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат /За ред. А.З. Москаленка. – К., 1997. – С.14–15.
50. Крижанівський В.П. Країнознавча підготовка дипломата. – К., 2003. –
193 с.
51. Крижанівський В.П. Країнознавство як освітня спеціальність і напрям наукових досліджень: концептуально-методологічний аспект. – К., 2003. – 150 с.
52. Крупский И.В., Цьох И.Т. Флагман советской печати Украины. – Львов: Свит, 1990. – 175 с.
53. Курс международного права. Отв. ред. Кожевников Ф.И. – М.: Международные отношения, 1972. – 384 с.
54. Лебедева М.М. Политическое урегулирование конфликтов: Учеб. пособие. – М.: Аспект Пресс, 1999. – 271 с.
55. Лизанчук В.В. Завжди пам’ятай: Ти – Українець /Львівський національний ун-т ім. І.Я. Франка. Науково-дослідний центр періодики Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. – 2 вид., доп. – Л.: Мальва, 2001. – 679 с.
56. Лизанчук В.В. Засоби масової інформації і духовне відродження України (формування національних ідеалів та інтернаціональних почуттів) /Львів. Ун-т. Ім. І.Я. Франка. – Львів, 1990. – 68 с.
57. Лизанчук В.В., Кузнецова О.Д. Методи збирання і фіксації інформації в журналістиці: Навч. посібник для студ. спец. “Журналістика” /Львів. ун-т. ім. І.Я. Франка. – Київ, 1991.– 95 с.
58. Льюис Р.Д. Деловые культуры в международном бизнесе. От столкновения к взаимопониманию: Пер. с англ. – 2-е изд. – М.: Дело, 2001. – 448 с.
59. Мадіссон В.В., Шахов В.А. Політологія міжнародних відносин. – Київ: “Либідь”, 1997. – 175 с.
60. Мадіссон В.В., Шахов В.А. Сучасна українська геополітика: Навч. посібник. – К.: Либідь, 2003. – 176 с.
61. Макаренко Є.А. Політичні стратегії інформаційного суспільства: специфіка національних моделей //Актуальні питання міжнародних відносин. – К.: 2000. – Вип. 22 (Ч. 1). – С. 202–216.
62. Макаренко Є.А. Інформаційне суспільство, політика, право в програмній діяльності ЮНЕСКО: Монографія. – К., 2000. – 384 с.
63. Макарчук В.С. Загальна історія держави і права зарубіжних країн: Навчальний посібник. Видання 3-тє, доповнене. – К.: Атіка, 2001. – 624 с.
64. Макиавелли Н. Государь: Сочинения. – Москва: ЗАО Изд-во ЭКСМО-Пресс; Харьков: Фолио, 1999. – 656 с.
65. Мартанс Стефан. Берлинское поколение. Германия глазами французов,
с. 21–28, Internationale Politik, Nr. 9, September 2000.
66. Международное право: Учебник. Отв. ред. Колосов Ю.М., Кузнецов В.И. – М.: Международные отношения, 1999.– 624 с.
67. Мелещенко О.К. Проблеми формування національного інформаційного простору України. Українська журналістика-98 /За заг. ред. А.З. Москаленка. – К: ЦВП, 1998. – С. 99–101.
68. Міжнародна журналістика-2000: Збірник робіт магістрів і спеціалістів із спеціалізації “Міжнародна журналістика” /Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Інститут журналістики /Наук. ред.
д-р філол. наук О.К. Мелещенко. – К., 2000. – вип. 2. – 135 с.
69. Моро Дефарж Филипп. Основные понятия международной политики, Париж, 1995. – 150 с.
70. Мовчан Николай. Политический портрет: Канцлер Герхардт Шрёдер по прозвищу “Клинтон из Ганновера” //Дипломатический мир. №3, 1–7 августа 2003. с. 6–7.
71. Мовчан Николай. Политический портрет: Пятый президент Пятой республики. Жак Ширак любит власть и умеет её завоёвывать. //Дипломатический мир. №5, 10–17 сентября 2003, с. 6–7.
72. Мовчан Микола. Україна – НАТО: проблеми та перспективи. //Нова політика. – 2001. – № 3 (35). – С. 26–28.
73. Мовчан М.П. Німеччина після саміту ЄС у Ніцці: проблеми та перспективи. //Актуальні питання масової комунікації. – 2002. – Вип. 3,
ч. 1. – С. 59–61.
74. Мовчан М.П. Головні “мотори” європейської інтеграції. Проблеми розвитку національної ідентичності та ідеології Франції і Німеччини у контексті європейської інтеграції //Політика і час. – 2003. – № 11. –
С. 68–76.
75. Мовчан М.П. “Le Monde” та “Le Monde diplomatique” – видатні представники дипломатичної преси Франції //Вісник Київського університету. Серія “Журналістика”. – 2003. – № 11. – С. 54–56.
76. Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф., Вергун В.А. Масова Комунікація. – Київ: Либідь, 1997.– 216 с.
77. Москаленко А.З., Губерський Л.В., Іванов В.Ф. Основи масовоінформаційної діяльності. – Київ, 1999. – 625 с.
78. Москаленко А.З. Вступ до журналістики. – Київ, 1997. – 300 с.
79. Москаленко А.З. Комунікативна політологія. Новітні тенденції розвитку мас-медіа. – Київ, Школяр, 1997. – 180 с.
80. Москаленко А.З. Два кити: Журналістика як система засобів масової інформації.Журналістика перехідного періоду. – К.: Школяр, 1997. – 36 с.
81. Нартов Н.А. Геополитика: Учебник для вузов. – Москва, 1999. – 359 с.
82. НАТО. Довідник. Брюссель,2001. – 608 с.
83. HАТО Ревю. – № 1. – Becнa 1998.
84. HАТО Ревю. – Пам’ятне видання. – Брюссель, 1999.
85. HАТО Ревю. – Becнa 2001.
86. Нерсесянц В.С. Философия права. Учебник для вузов. – Москва, 1999. – 652 с.
87. “Ні” федеративній державі”. Інтерв’ю з Юбером Ведріном: Шпігель,
№ 29. – 17.07.2000. – с. 138.
88. Новини НАТО. Випуск №1. – 2003. – Брюссель, 2003.
89. Парахонский Б.А. Виртуальный феномен международного имиджа Украины //День. – 01.09.1999. – С. 3.
90. Перепелиця Г.М. Генезис конфліктів на посткомуністичному просторі Європи. – К.: Стилос – ПЦ “Фоліант”, 2003. – 256 с.
91. Петрів Т.І. Інформаційні процеси в контексті глобалізації. – К.: Грамота, 2003. – 48 с. – (Сер. “Б-ка журналіста-міжнародника”).
92. Платон. Сочинения в трёх томах. Под общ. ред. А.Ф.Лосева и В.Ф.Асмуса. Пер. с древнегреч. – Т. 3. – Ч. 2. – М: “Мысль”, 1972. –
678 с.
93. Політологія: Історія та методологія /За загальною редакцією проф. Кирилюка Ф.М. – Київ “Здоров’я”, 2000. – 632 с.
94. Політологія /За ред. О.І. Семківа. – Львів: Світ, 1994. – 558 с.
95. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К., 1993. – 200 с.
96. Поппер К. Відкрите суспільство та його вороги.– К.: Основи, 1994. –
367 с.
97. Почепцов Г.Г. Имидж-мейкер. Паблик рилейшнз для политиков и бизнесменов.– Киев, 1995.– 236 с.
98. Почепцов Г.Г. Информационные войны. – М., К. – 2001. – 576 c.
99. Почепцов Г.Г. Информация и дезинформация. – М.: Ника-Центр, 2001.
– 256 с.
100. Почепцов Г.Г. Коммуникативные технологии двадцатого века. – Москва, Киев: Рефл-бук, 2001.– 352 с.
101. Почепцов Г.Г. Паблик рилейшнз. – Киев, 1996. – 200 с.
102. Примаков Е.М. Годы в большой политике. – М.: Коллекция “Совершенно секретно”, 1999. – 448 с.
103. Приступенко Т.О. Держава і ЗМІ: проблеми взаємодії, пошуки шляхів виходу із кризи на сучасному етапі. Роль мас-медіа у плюралістичному суспільстві: Матеріали міжнародної конференції /За загальною редакцією А.З. Москаленка. – Київ, 1996. – С. 36–38.
104. Процесс формирования и осуществления внешней политики капиталистических государств /Под ред. Гантмана В.И., Издательство “Наука” – Москва, 1981. – 487 c.
105. Пугачёв В.П, Соловьёв А.И. Введение в политологию. – М., – 2000.
– 447 с.
106. Райгородский Д.Я. Психология и психоанализ власти. Т.1. Хрестоматия. – Самара: Издательский дом “Бахрах”, 1999. – 608 с.
107. Райгородский Д.Я. Психология и психоанализ власти. Т.2. Хрестоматия. – Самара: Издательский Дом “Бахрах”, 1999. – 576 с.
108. Рассел, Бертран. Історія західної філософії /Пер. з англ. Ю Лісняка,
П. Таращука. – К.: Основи, 1995. – 759 с.
109. Різун В.В. Загальна характеристика масовоінформаційної діяльності /Київський ун-т імені Тараса Шевченка, Ін-т журналістики. – Лекц. 1. – К., 2000. – 34 с.
110. Різун В.В. Мелещенко О.К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС /Київ. Ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 1992. – 96 с.
111. Різун В.В. Маси. Тексти лекцій. – К.: Видавничо-поліграфічний центр “Київський університет”, 2003. – 118 с.
112. Різун В.В. Основи масового спілкування як духовного єднання і порозуміння. //Режим доступу:
[http://www.franko.lviv.ua/faculty/jur/ Internet/PART-1_2.htm].
113. Роль ЗМІ в процесах державотворення /За загал. ред. А.З. Москаленка. – Київ: ЦВП, 1997. – 144 с.
114. Роль мас-медіа у плюралістичному суспільстві: Матеріали міжнародної конференції /За загальною редакцією А.З. Москаленка. – Київ, 1996.–
11 с.
115. Сидоренко Н. Національна еліта як рушій творення української преси. Журналістика й проблема формування нової політичної еліти в посткомуністичних державах: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції /За загал. ред. А.З.Москаленка. – Київ, 1996.– С. 24–28.
116. Сунь-Цзы. Трактаты о военном искусстве /Сунь-Цзы; Пер. с кит., предисл. и коммент. Н.И. Конрада. – М.: ООО “Издательство АСТ”; СПб: Terra Fantastica, 2002. – 558, [2] с.
117. Сухарев В.А., Сухарев М.В. Психология народов и наций. – Д.: Сталкер, 1997. – 400 с.
118. Сучасна політична культура та мас-медіа. Збірник наукових праць (За заг. редакцією проф. Москаленка А.З.). – Київ, 1998. – 104 с.
119. Сучасна політична філософія: Антологія /Пер. з англ. – Упоряд. Я. Кіш. – Київ: Основи, 1998.– 575 с.
120. Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат /За ред.
А.З. Москаленка. – К., 1997. – 54 с.
121. Тойнби А. Дж. Постижение истории: Пер. С англ. /Сост. Огурцов А.П.; Вступ. ст. Уколовой В.И.; Закл. ст. Рашковского Е.Б. – Москва: Прогресс, 1991. – 736 с.
122. Українська журналістика-98 /За заг. ред. А.З. Москаленка. – Київ: ЦВП, 1998. – 165 c.
123. Чекмишев О. Регіональна преса з 1976 р. до нинішнього часу.Сучасна українська журналістика: поняттєвий апарат За ред. А.З. Москаленка. – К., 1997. – С. 32–36 .
124. Черняков Б.И. Фотография в изобразительной журналистике. – К., 1996. – 126 с.
125. Чичановский А.А. В сетях свободы: Политологические проблемы взаимодействия властных структур, средств массовой информации и общества в новых геополитических условиях. – М.: Славянский диалог, 1995. – 303 с.
126. Чичановский А.А. Инстанция истины. – М., 1989. – 332 c.
127. Чічановський А.А. Новина в журналістиці: проблеми практичної політики. – К.: Грамота, 2003. – С. 48. – (Сер. “Б-ка журналіста-міжнародника”).
128. Чічановський А.А., Шкляр В.І. Політика, преса, влада. – К., М., 1993.–
68 c.
129. Чичановский А.А. Россия: перспективы на новый век (национальная политика как инструмент стабилизации России) //Стратегічна панорама. – Київ. – №4.– 99. – С. 56–59.
130. Чічановський А.А., Шкляр В.І. Світ інформації: Особистість, суспільство, держава. – М., К., 1995. – 147 c.
131. Фонтейн Паскаль. Європа в 10 пунктах. – Київ, 1999. – 34 с.
132. Фельтхэм Р.Дж. Настольная книга дипломата. Пер. c англ.
В.Е. Улаховича. –3-е изд. – М.: Новое знание, 2002. – 304 с.
133. Цыганков П.А. Международные отношения. – М., 1996. – 320 с.
134. Шаповал В.М. Конституційне право зарубіжних країн: Підручник /4-е стереотипне видання. – Київ: Артeк, 2001.– 264 с.
135. Шерр Джеймс. Майбутнє співробітництва між НАТО та Україною: погляд з Заходу //Національна безпека і оборона. – 2000. – №8. – С. 42–47.
136. Шкляр В.І. Мас-медіа і виклики нового століття. – К.: Грамота, 2003. –
С. 48. – (Сер. “Б-ка журналіста-міжнародника”).
137. Шкляр В.І., Мелещенко О.К., Мукомела О.Г., Паримський І.С. Українська журналісика: вчора, сьогодні, завтра: Історико-теоретичний нарис. – К., 1996. – 168 с.
138. A Berlin. George Bush essaie de rassurer les Europeens, Le Monde du 23 mai 2002. [http://www.lemonde.fr/article/o,5987,3214- -277050-,00.html].
139. Adler Alexandre. Kosovo: le jeu d’Evgueni Primakov, Le Monde du 10 avril 1999.
140. Affaire Bunel M.Richard a ete alerte par le general Rondot, Le Monde du 6 novembre 1998.
141. Albert Pierre. La Presse. Presses Universitaires de France, Paris 1991. – 125 p.
142. Algieri Franko, Janning Josef, Rumberg Dirk (eds.), Managing Security in Europe: The European Union and the challenge of enlargement: Bertelsmann Foundation Publishers; Gütersloh, 1997. – 271 p.
143. Alles über die Zeitung, FAZ. – Frankfurt/Main. – 1998. – 212 S.
144. Altermann Eric, Diplomatie americaіne, un domaine reserve, Le Monde diplomatique, Janvier 1999. //Режим доступу: [http://www.monde-diplomatique.fr/1999/01/ALTERMAN/11515.html 19.08.1999].
145. Andersen Uwe, Woyke Wichard (Hrsg.), Handwörterbuch des politischen Systems der Bundesrepublik Deutschland /Bundeszentrale für politische Bildung: Bonn, 2000. – 763 S.
146. A Nice, les Quinze examinent un projet de compromis francais, Le Monde du 9 decembre 2000.
147. Auf dem Weg zur Normalität, Die Welt vom 11. Juni 2003.
148. Aus freier Überzeugung. Der Spiegel. 16/1999.
149. Bahnsen Uwe, “Voelkerrechtlich hoch zweifelhaft”: SPD-Politiker Henning Voscherau kritisiert den Nato-Einsatz im Kosovo, Die Welt online vom
27 Maerz 1999.
150. Bahr Egon, Deutsche Interessen. Streitschrift zu Macht, Sicherheit und Aussenpolitik. Karl Blessing Verlag, München 1998. – 56 S.
151. Bahr Egon, Koenigswinter, Die Zeit Nr. 16 vom 15. April 1999. Режим доступу: [http://www2.zeit.de/zeit/tag/aktuell/199916.krieg.contra_.html].
152. Balladur Edouard, Relancer pour les Balkans le pacte de stabilite, Le Monde du 15 avril 1999. //Режим доступу: [http://www.lemonde.fr/actu/international/exyougo/kosovo/editiriaux.html].
153. Baring Arnulf, Aussenpolitik von Adenauer bis Kohl, Die Welt online vom 24. Juli 1999. //Режим доступу: [http://www.welt.de/daten/1999/07/24/0724lw122675.htx 25.10.2000].
154. Baring Arnulf, Es lebe die Republik, es lebe Deutschland: München, 2000.– 331 S.
155. Baring Arnulf. Scheitert Deutschland? Abschied von unseren Wunschwelten: München, 1998.– 348 S.
156. Behrens Michael, von Rimscha Robert. Der kleine Bruder: Deutschland und das Modell USA. – Bouvier Verlag: Bonn, 1997. – 199 S.
157. Berlin et Paris consolident leur cooperation militaire, Le Monde du 20 juillet 2003. //Режим доступу: [http://www.lemonde.fr/imprimer_article_ref/ 0,5987,3214-328384,00.html].
158. Bertram Christoph, Why NATO must enlarge, NATO Review No. 2, Brussels, March 1997.
159. Blamont Jacques, La France en retard d’une guerre, in: Le Monde du 23 avril 1999.
160. Boniface Pascal, La France est-elle encore une grande puissance? //Paris: Presse de la fondation nationale des sciences politiques. – 1998. – 144 p.
161. Bonn und Moskau uneins über Angriffstop, Süddeutsche Zeitung vom 30. April 1999. //Режим доступу: [http://www.sueddeutsche.de/ 30.04.1999].
162. Bozo Frederic, LA FRANCE et L’OTAN: De la guerre froide au nouvel ordre europeen / IFRI: Paris, Milan, Barcelone, Bonn; Masson, 1991. – 287 p.
163. Brzezinski Zbigniew, Ein stabiler und glaubwürdiger Prozeß. FAZ vom 12. März 1999.
164. Brzezinski Zbigniew, Guerre totale contre Milosevic!, Le Monde du 17 avril 1999. //Режим доступу: [http://www.lemonde.fr/journal/lemonde]
165. Busse, Nikolas, Ermutigende Signale, FAZ vom 10. November 1999.
166. Bücher K.: Gesammelte Aufsätze zur Zeitungskunde. Tübingen 1926.
167. Bündnis verstärkt Angriffe auf Belgrad, Sueddeutsche Zeitung vom 26. Mai 1999. //Режим доступу: [http://www.sueddeutsche.de/aktuell/polit_b.html].
168. Charter on a distinctive partnership between the North Atlantic Treaty organization and Ukraine, Brussels, 1997.
169. Christadler Marieluise, Uterwedde Henrik, “Länderbericht Frankreich: Geschichte, Politik, Wirtschaft, Gesellschaft” /Bundeszentrale für politische Bildung, Band 360: Bonn, 1999. – 672 p.
170. Cohen: falsches deutsches Signal in der Nato Kritik an den Einsparungen bei der Bundeswehr, Frankfurter Allgemeine Zeitung vom 2. Dezember 1999.
171. Concept franco-allemand en matière de sécurité et de défense. //Режим доступу: [http://www.diplomatie.gouv.fr].
172. Czempiel Ernst-Otto, Kluge Macht: Außenpoltik für das 21. Jahrhundert /München: Beck, 1999. – 274 S.
173. Dausend Peter, Der europäische Gedanke scheitert in Nizza, Die Welt online vom 12. Deze