ЗАХИСНИК У ПРОВАДЖЕННІ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Короткий опис

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ЗАПОРІЗЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ»

МІНІСТЕРСТВА ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

На правах рукопису

СІНЄЛЬНІК РУСЛАН ВАСИЛЬОВИЧ

УДК 342.958

ЗАХИСНИК У ПРОВАДЖЕННІ У СПРАВАХ ПРО АДМІНІСТРАТИВНІ ПРАВОПОРУШЕННЯ

Спеціальність 12.00.07 адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право

Дисертація

на здобуття наукового ступеня

кандидата юридичних наук

Науковий керівник:

кандидат юридичних наук, доцент

Поліщук Віктор Григорович

Запоріжжя-2008

ЗМІСТ

ВСТУП.....3

Розділ І. Основні теоретичні засади участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.12

Правова природа діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення..12

Ґенеза дослідження адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення...40
Висновки до розділу..57
Розділ ІІ. Особливості правового статусу захисника в адміністративно-деліктному процесі..64
2.1. Характеристика основних елементів правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення64
2.2. Місце захисника в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення ...81
2.3. Особливості участі захисника на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення...110
Висновки до розділу119
Розділ ІІІ. Шляхи вдосконалення законодавчого регулювання участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення ..127
3.1.Зарубіжний досвід нормативного визначення правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та основні пріоритети його запозичення в Україні..127
3.2. Основні перспективи розвитку законодавства в сфері діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення..141
Висновки до розділу....163
ВИСНОВКИ.169
ПЕРЕЛІК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ..184

ВСТУП

Орієнтація України на побудову правової держави та впровадження загальноєвропейських цінностей актуалізують дослідження, присвячені забезпеченню прав та свобод людини у різних сферах діяльності держави. Адміністративне право, яке об’єктивно відображає тенденції розвитку суспільного життя, перебуває у стані оновлення його фундаментальних засад, реалізації розуміння цієї значної галузі передусім як «людиноцентриської», покликаної забезпечувати права та свободи людини у сфері публічно-правових відносин. Все це повною мірою стосується і адміністративно-деліктної процесуальної його складової, зокрема, провадження у справах про адміністративні правопорушення. Серед питань, що повинні привернути увагу законодавця, актуальними залишаються проблеми ефективного законодавчого регулювання забезпечення права на правову допомогу у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, особливості участі захисника в зазначеній сфері. Можливість отримання особою, що притягається до адміністративної відповідальності, професійної правової допомоги у провадженні в справах про адміністративні правопорушення є важливою складовою реалізації принципу пріоритетності забезпечення прав та свобод людини в адміністративному процесі, засобом обмеження можливих порушень з боку органів адміністративної юрисдикції під час провадження в справах про адміністративні правопорушення, гарантією законності притягнення до адміністративної відповідальності, що є досить актуальним в умовах поширення адміністративних правопорушень, значній кількості нормативно-правових актів, що регулюють адміністративну відповідальність, різноманітності заходів адміністративної відповідальності, чисельності органів, що уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення.

Взагалі питання захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення певною мірою привертали увагу багатьох вітчизняних вчених-адміністративістів, що працюють за напрямком адміністративного процесу взагалі та його складової - провадження в справах про адміністративні правопорушення (роботи О. Бандурки, І. Бородіна, А. Васильєва, С. Ващенка, І. Голосніченка, Є. Додіна, Л. Коваля , В. Колпакова, Т. Коломоєць, А. Комзюка, І. Коліушка, О. Кузьменко, Д, Лук'янця, Н. Мироненко, В. Перепелюка, В. Поліщука, М. Стахурського, М. Тищенка, С. Тараненка, тощо), однак дані дослідження обмежувалися або констатацією чинних законодавчих положень, або формуванням окремих пропозицій щодо вдосконалення статусу захисника в адміністративно-деліктному процесі в контексті розгляду іншої, як правило більш широкої теми. Серед зарубіжних вчених-правників слід відзначити праці Д. Астахова, А. Андрєєва, Д. Бахраха, А. Агапова, Н. Салищевої, В. Сорокіна, П. Сергуна, М. Студенікіної, Ю. Козлова, А. Коренева, В. Мельникова, І. Кілясханова, та, особливо, комплексне монографічне дослідження Я. Серебрякова, присвячене проблематиці участі захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення.

Важливе місце в дисертаційному дослідженні посідають праці вітчизняних і зарубіжних учених-юристів: В. Авер’янова, О. Андрійко, О.Банчука, Ю. Битяка, А. Васильєва, І. Голосніченка, С.Гончарука, Я. Зейкана, С. Ківалова, Л. Коваля, Т. Коломоєць, В. Колпакова, А. Комзюка, О. Кузьменко, В.Поліщука, Д. Фіолевського, П. Хотенця, В. Шкарупи і ряду інших, які стали фундаментальною базою для подальшого дослідження питань, що розглядаються.

Найчастіше захисником в провадженні про адміністративні правопорушення виступає адвокат, разом з тим слід зазначити, що найбільш ґрунтовно досліджуються питання участі захисника в інших видах юридичного процесу, особливо цивільного та кримінального. Отже, можна констатувати відсутність у вітчизняній правовій науці комплексних наукових досліджень щодо участі захисника в провадженні в справах про адміністративні правопорушення, які були б присвячені безпосередньо зазначеному питанню, що, безумовно, теж зумовлює актуальність обраної теми.

У процесі виконання дисертаційного дослідження було використано чинне та раніше діюче законодавство України, а також законодавство зарубіжних країн (зокрема Російської Федерації, Республіки Білорусь, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Німеччини тощо), перспективне законодавство, наукові праці з філософії права, теорії держави та права, конституційного права, адміністративного права та процесу, кримінального процесу, цивільного та господарського процесів, адвокатури, юридична публіцистика.

Емпіричну базу дослідження становлять статистичні дані, акумульовані на республіканському рівні Державним комітетом статистики України, Верховним Судом України, Верховним уповноваженим з прав людини Верховної Ради України, низкою громадських правозахисних організацій. Формулюванню висновків сприяли також проведені опитування практичних діячів, що є фахівцями у досліджуваній сфері суспільних відносин. Використано також особистий професійний досвід із виконання функцій захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та кримінальному процесі.

Зв’язок з науковими програмами, планами, темами. Роботу виконано у рамках планів наукових досліджень Запорізького національного університету на 2003-2008 роки та комплексного наукового проекту Основні напрямки реформування законодавства України у контексті європейської інтеграції” (номер державної реєстрації 0104U004048). Крім того, тема дисертації пов’язана з підготовкою змін до адміністративно-деліктного законодавства.

Мета дослідження: на підставі аналізу наявних літературних та нормативних джерел, визначити сутність діяльності захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення та особливості його адміністративно-правового статусу у зазначеному провадженні, а також сформулювати пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства в досліджуваній сфері і практики його застосування.

Згідно з поставленою метою, основними завданнями дослідження є:

аналіз правової природи діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення;

аналіз генезису наукових досліджень та стану сучасної правової доктрини щодо вивчення адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення;

характеристика основних елементів правового статусу захисника в провадженні в справах про адміністративні правопорушення (прав, обов’язків та гарантій);

визначення місця та ролі захисника в системі суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення;

виділення особливостей участі захисника на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення;

узагальнення зарубіжного досвіду нормативного регулювання адміністративно - правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та основних пріоритетів його запозичення у вітчизняному законодавстві по досліджуваних питаннях;

виділення основних напрямів розвитку законодавства в сфері діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення,

формулювання ключових проблем та розроблення пропозицій щодо вдосконалення законодавства з питань надання правової допомоги в провадженні у справах про адміністративні правопорушення в Україні.
Об’єкт дослідження суспільні відносини у сфері діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.
Предмет дослідження адміністративно-правовий статус та особливості участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Методологічну основу дослідження становить сукупність методів і прийомів наукового пізнання як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального аналізу, порівняльно-правового тощо). Так, діалектичний метод пізнання процесів, що відбуваються під час участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення дозволяє розглянути їх у розвитку та взаємозв’язку, виявити усталені напрями і закономірності в цілому. Історично-правовий метод передбачає вивчення генезису наукових досліджень адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення та законодавства про правову допомогу в адміністративно-деліктному процесі у їх розвитку, виявлення зв’язку минулого і сьогодення (підрозділ 1.2, підрозділ 3.1, підрозділ 3.2.), системно-структурний підхід застосовувався при визначенні системи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення та зв’язків між ними (підрозділ 2.2.), виділенні стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення (підрозділ 2.3.) логіко-семантичний підхід було використано для формулювання відповідних дефініцій та понятійного апарату (підрозділи 1.1., 1.2., 2.1., 2.2., 2.3., 3.2). Важливого значення набуває також порівняльно-правовий метод, який дозволяє виявити переваги та недоліки зарубіжного досвіду (підрозділ 3.1.), та соціологічний метод щодо з’ясування думки фахівців-практиків відносно проблеми, яка досліджується (підрозділи 1.1., 2.1, 2.3. 3.2, ). Метод моделювання, аналізу та синтезу був використаний при розробці пропозицій з удосконалення законодавства. Специфіка досліджуваного об’єкта, його певною мірою міжгалузевий характер під час вивчення застосування цілого ряду наукових підходів: фундаментального, органічної єдності теорії і практики (підрозділи 1.1., 2.1., 2.3, 3.2), поєднання критичного і раціонального (підрозділи 1.1., 1.2., 3.1., 3.2), порівняльно-ретроспективного (підрозділи 1.2, 3.1), єдності логічного та системного підходу.

Використання синергетичного наукового напрямку та комплексне застосування методів наукового пізнання сприяло дослідженню участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення в сукупності всіх елементів, єдності соціального змісту та юридичної форми, що сприяло підвищенню наукового й практичного значення отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим у вітчизняній адміністративно-правовій науці комплексним монографічним дослідженням, присвяченим діяльності захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення. Її сутність полягає у таких результатах:

уперше:

- в результаті аналізу генезису дослідження адміністративно процесуального статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у вітчизняній правовій науці, запропоновано та обґрунтовано власний варіант періодизації, та подано розгорнуту характеристику кожного періоду із виділенням відповідних особливостей;

- проведено комплексний аналіз адміністративно-процесуального статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення шляхом характеристики окремих його елементів (прав, обов’язків та гарантій), визначення місця захисника серед інших суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення із виділенням відповідних зв’язків між ними та змісту діяльності захисника на стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення;

удосконалено:

- визначення правової природи діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, мету та завдання відповідної діяльності;

- теоретичні положення щодо правової допомоги, зокрема в провадженні у справах про адміністративні правопорушення, співвідношення із суміжними правовими категоріями ( юридична допомога, правові послуги , право на правову допомогу тощо)

- розуміння мети та змісту захисту, права на захист, співвідношення категорії захисту та правової допомоги, представництва, охорони в провадженні у справах про адміністративні положення та інших видах юридичного процесу;

- узагальнюючий аналіз зарубіжного досвіду (зокрема Російської Федерації, Республіки Білорусь, Азербайджанської Республіки, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, Німеччини тощо) законодавчого регулювання діяльності захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення, та визначення конкретних напрямів його запозичення;

отримали подальший розвиток:

визначення захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення;

висвітлення змісту прав, обов’язків та гарантій як елементів адміністративно-правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення;

положення щодо класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення;

практичні пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення законодавства у сфері діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення;
Практичне значення одержаних результатів дослідження може вимірюватися за кількома параметрами: у науково-дослідній діяльності для подальшої розробки теоретичних і прикладних проблем діяльності захисника у провадженні по справам про адміністративні правопорушення; у правотворчій та правозастозовній діяльності для удосконалення чинного законодавства, а також для підвищення ефективності практичної діяльності у сфері адміністративно-деліктного процесу; у навчальному процесі резу

Список літератури

ВИСНОВКИ

Проведене на підставі аналізу наявних наукових, науково-публіцистичних і нормативно-правових джерел, дисертаційне дослідження проблематики участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, дозволило отримати відповідно до поставленої мети та завдань основні результати дослідження, в яких певною мірою відображається наукова новизна та актуальність обраної теми, основні з яких такі.

Правова природа діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення має складний та багатоплановий характер. По-перше, інститут захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення тісно пов’язаний із реалізацію фундаментальних принципів адміністративного права взагалі та адміністративного процесу зокрема, а також виступає однією із гарантій законності провадження у справах про адміністративні правопорушення. По-друге, участь захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення впливає із конституційного права особи на правову допомогу. Особливо потребують такої професійній правової допомоги учасники правовідносин, що складаються у рамках кримінального та адміністративно-деліктного процесу, оскільки саме у цій сфері зачіпляються не лише майнові (як, наприклад, у цивільному, господарському процесі) права та інтереси, а й так звані природні права людини, зокрема право на свободу та особисту недоторканність.

Визначальним елементом правової природи діяльності захисника в адміністративно-деліктному процесі слід визнати надання правової допомоги учасникам такого процесу. Аналізуючи співвідношення понять правової допомоги, захисту та представництва у контексті обраної теми, слід виходити із того, що, з одного боку, захист є складовою мети правової допомоги, а з іншого, одним із різновидів, напрямків останньої. В рамках правової допомоги у юридичному процесі, здійснення захисту завжди пов’язане із правовідносинам у сфері реалізації ретроспективної (негативної) юридичної відповідальності, і покликане забезпечити особі, щодо якої держава висуває претензії у скоєнні кримінального або адміністративного правопорушення, її права та законні інтереси під час процедури вирішення справи, що пов’язана із притягненням до відповідної відповідальності, сприяти законності цієї процедури. В широкому сенсі цілі представництва, правової допомоги та захисту співпадають - це завжди забезпечення прав, свобод та інтересів учасників юридичного процесу. Особливістю представництва є виконання представником юридично значущих дій від імені особи, яку він представляє, в той час, як особа, що надає правову допомогу діє не замість, не від імені, а разом з особою, що отримує таку допомогу. Отже, представництво є одним із засобів надання правової допомоги.

Сутністю діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративне правопорушення є здійснення конституційного права особи на правову допомогу у провадженні у справах про адміністративні правопорушення з метою забезпечення захисту та реалізації прав, свобод та законних інтересів осіб, щодо яких здійснюється провадження у справі про адміністративні правопорушення, забезпечення законності у відповідному провадженні.

Метою участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення є забезпечення прав та законних інтересів осіб, щодо яких здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення. Відповідно завданнями діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративне правопорушення є недопущення адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, яке не було вчинене, не притягнення до відповідальності за більш тяжке правопорушення, ніж те, що було скоєне, забезпечення охорони особистих та майнових прав та забезпечення законності застосування заходів примусу під час відповідного провадження.

Захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення це самостійний, незалежний учасник провадження по справі про адміністративне правопорушення, який надає професійну правову допомогу у встановленому законом порядку особі, по відношенню до якої здійснюється провадження у справі про адміністративне правопорушення шляхом захисту її прав, свобод та законних інтересів.

Ґенезу дослідження статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення у вітчизняній адміністративно-правовій науці умовно можна поділити на декілька етапів. Перший етап генези дослідження правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення (50-60 р.р. ХХ століття) характеризується певним запереченням (наприклад, у роботах О.Якуби, Л.Коваля, Ц.Ямпольскьої, Г.Петрова, Н.Саліщевої та ін.) необхідності процесуальної участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, що було зумовлено, перш за все, відповідним своєрідним нормативним підґрунтям того періоду, а саме тим, що в адміністративно-деліктному законодавстві і адміністративно-процесуальному законодавстві серед осіб, які були учасниками провадження у справах про адміністративні правопорушення, захисник взагалі не виділявся. Безумовно, таке нормативне врегулювання відповідного питання значно зменшувало потенціал захисної функції прав, свобод та законних інтересів громадянина в адміністративно-правових, зокрема адміністративно-процесуальних, відносинах. Отже, для першого етапу було характерним неприйняття захисника як окремого суб’єкта адміністративного провадження і адміністративно-процесуальних відносин, що можна пояснити особливістю вітчизняної нормотворчої політики того періоду. Головною тезою наукових робіт 50-60-х років ХХ століття є те, що серед суб’єктів адміністративного провадження, зокрема провадження у справах про адміністративні правопорушення, захисник не виділявся. Основним аргументом на користь цієї тези було посилання на те, що у цій категорії справ його участь не є необхідною.

Другий етап (70-80 р.р. ХХ століття) ознаменувався першими згадуваннями в адміністративно-правовій доктрині (наприклад, роботи П.Василенкова, О.Застрожної, Д.Бахраха, Е.Ренова та ін.) про захисника як самостійного суб’єкта адміністративного провадження, що певним чином можна пояснити прийняттям Кодексу про адміністративні правопорушення 1984 року, який і закріпив правовий статус захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Однак, в той же час, не зважаючи на певні позитивні зрушення у доктринальному дослідженні правового статусу захисника, не втрачає своєї актуальності і діаметрально протилежна за змістом точка зору, характерна для першого етапу генези, відповідно до якої участь захисника у цій категорії справ не є обов’язковою.

Третій етап генези доктринального дослідження (наприклад, роботи Ю.Тихомирова, А.Комзюка, С.Гончарука, М.Тищенка, О.Бандурки) правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення (90-ті рр. ХХ ст.) так званий «перехідний», оскільки саме у цей період вперше з’являються поодинокі наукові дискусії щодо місця та ролі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, більш предметно здійснюється доктринальне дослідження його правового статусу. Однак в цілому все ще зберігається дещо фрагментарний погляд на зазначену проблему, спостерігається відсутність комплексних, фундаментальних досліджень.

Четвертий етап ґенези доктринального дослідження правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення ознаменувався поглибленою спеціалізацією, появою наукової дискусії щодо співвідношення понять „суб’єкт провадження” і „учасник провадження”. Можна навіть констатувати появу певної тенденції щодо зростання інтересу науковців до дослідження питань правового статусу захисника, поштовхом до якого можна розглядати прийняття рішення Конституційного Суду України від 21 листопада 2000 року щодо офіційного тлумачення деяких положень Конституції України, КУпАП, які стосуються права вільного вибору захисника. Однак, як і для попередніх етапів, для цього залишається характерною відсутність комплексних наукових досліджень правового статусу захисника у провадженні в справах про адміністративні правопорушення, що і зумовлює відсутність до цього часу надійного наукового фундаменту для нормотворчої діяльності, новий етап якої вже розпочався і спрямований на врегулювання суспільних відносин у відповідній сфері.

Права захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення це закріплений Кодексом про адміністративні правопорушення та іншими законами України комплекс юридично забезпечених можливостей захисника надавати правову допомогу особі, яка притягується до адміністративної відповідальності, що полягає, зокрема, в ознайомленні з матеріалами справи, заявлені клопотань, поданні скарг на рішення органу (посадової особи), який розглядає справу, тощо, з метою забезпечення особи правом на захист.

Можливою є класифікація прав захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення по-перше, на підставі критерію спрямованості на вирішення конкретних задач захисної діяльності при провадженні у справах про адміністративні правопорушення; по-друге, за ознакою суб'єктного складу надання правової допомоги (адвокати та інші фахівці в галузі права); по-третє, права захисника можна поділити на індивідуальні права, які притаманні виключно захиснику і ті, що також можуть реалізовуватись і особою, яка притягується до адміністративної відповідальності; по-четверте, права захисника можна класифікувати за джерелом нормативного закріплення .

Наступним важливим елементом правового статусу захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення є його обов'язки, які взаємопов'язані із здійсненням відповідних прав. Недоліком законодавчого регулювання зазначеного питання є відсутність в чинному адміністративно-процесуальному законодавстві переліку обов'язків захисника.

Гарантії його діяльності в адміністративно-деліктному процесі, є водночас і елементом його правового статусу, і засобом ефективної реалізації повноважень захисника. Доцільним є розуміння гарантій в широкому сенсі як гарантій діяльності захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення взагалі, під якими слід розуміти всю сукупність засобів та чинників об'єктивного та суб'єктивного характеру, що у повному обсязі забезпечують здійснення найбільш ефективного захисту та відновлення прав та свобод особи, що звертається за правовою допомогою в адміністративно-деліктному процесі. Виходячи з цього, можливо вести мову і про систему загальних гарантій діяльності захисника в провадженні по справам про адміністративні правопорушення економічних, політичних, ідеологічних та соціальних. До спеціальних гарантій слід віднести юридичні матеріально-правові та процесуально-правові.

Місце захисника як суб’єкта провадження у справах про адміністративні правопорушення серед традиційного класифікаційного розподілу відповідних суб’єктів, характеризується тим, що:

- розподіляючи суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення на індивідуальних та колективних, враховуючи правовий статус захисника, його слід віднести до індивідуальних суб’єктів;

- за обсягом виконуваних процесуальних функцій у провадженні у справах про адміністративні правопорушення роль захисника у відповідному провадженні по справам про адміністративні правопорушення є на сучасному етапі факультативною;

- захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, належить до групи суб’єктів, які не наділені владними повноваженнями;

- особливість позиції захисника в традиційному класифікаційному розподілі за критерієм зацікавленості особи у справі, зокрема і результаті її вирішення, полягає в тому, що його логічно та обґрунтовано можна відносити і до групи суб’єктів, що мають особисту зацікавленість (юридичний інтерес) у справі, і до групи осіб, які сприяють здійсненню провадження своїми знанням та діями.

Автор пропонує власний варіант класифікації суб’єктів провадження у справах про адміністративні правопорушення за критерієм наявності особливої зацікавленості у справі на тих, що її мають та на таких, які не мають власного інтересу. Такий підхід відрізняється від загальноприйнятої класифікації тим, що не об’єднує даний критерій із критерієм наявності владних повноважень, ні із класифікацією за обсягом виконуваних процесуальних функцій. Захисника слід розглядати як зацікавлену особу.

Окрім того, можливим є введення ще одного критерію класифікації - мети участі, обсягу повноважень та відношення до справи суб’єктів провадження, відповідно суб’єкти розподіляються на: 1)суб’єктів адміністративної юрисдикції (переважають імперативна складова прав); 2) основних суб’єктів (як правило беруть участь у справі за власною ініціативою та діють майже на всіх стадіях провадження, переважають диспозитивні права); 3) неосновних, або залучених (залучаються до участі у справі на окремих стадіях, як правило переважає закріплення обов’язків). У даному розподілі захисник належить до основних суб’єктів відповідного провадження.

Найбільш тісні зв’язки захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення простежуються у межах групи суб’єктів відповідного провадження, яких можна віднести до основних суб’єктів. Хоча захисник і належить до факультативних суб’єктів, визначальним постають його взаємовідносини із особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, який належить до обов’язкових учасників провадження, і саме права та інтереси якої відстоює захисник, здійснюючи реалізацію права особи, що притягається до адміністративної відповідальності, на правову допомогу та захист. Діючи поряд із особою, яку він захищає, але не замість неї, тим не менше, захисник набуває похідного адміністративно-правового статусу у адміністративно-деліктному процесі. В рамках адміністративно-правових процесуальних відносинах, в яких він знаходиться із особою, щодо якої здійснюється захист, захисник перебуває із цією особою у горизонтальних зв’язках.

У горизонтальних зв’язках перебуває також захисник із іншими основними суб’єктами потерпілим, представництво інтересів у провадженні у справах про адміністративні правопорушення він може здійснювати, та законними представниками, з якими його об’єднує спільність мети їхньої діяльності захист прав та інтересів осіб, які його потребують. Окрім того, захисника та особу, яку притягають до адміністративної відповідальності, потерпілого та законних представників об’єднує у провадженні у справах про адміністративні правопорушення наявність зацікавленості у справі. У межах наступної групи учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення, а саме, свідка, експерта та перекладача, які залучаються в окремих випадках до справи, але не є основними, захисника об’єднує реалізація спільної функції сприяння відповідному провадженню шляхом використання своїх знань та дій. Разом з тим, на відміну від захисника, зазначеним суб’єктам не властивий інтерес у результаті справи. Однак і в рамках першої групи (особа, що притягається до адміністративної відповідальності, потерпілий, законні представники), і в рамках другої групи (свідок, експерт, перекладач), де відсутні владні повноваження, захисник перебуває у так званих «горизонтальних» адміністративно-правових (процесуальних) відносинах.

Із групою обов’язкових суб’єктів, наділених владними повноваженнями, тобто органів адміністративної юрисдикції, захисник перебуває, хоча і не у прямому, але «вертикальному» зв’язку. Звичайно, що у даному випадку, будь-яка організаційна підлеглість є виключеною, захисник організує свою діяльність у провадженні у справах про адміністративну відповідальність самостійно та незалежно, однак на окремих етапах спрямовує її у руслі державно-владних вимог уповноважених суб’єктів. Окрім того, зв’язок захисника із органами адміністративної юрисдикції полягає у співпраці, сприянні у виконанні основних завдань провадження, встановленні об’єктивної істини по справі, реалізації принципів права на захист та законності у провадженні у справах про адміністративні правопорушення шляхом недопущення можливих зловживань владними повноваженнями.

Участь захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення має певні особливості в залежності від стадій провадження у справах про адміністративні правопорушення (підтримується домінуюча позиція у вітчизняній адміністративно-правовій науці щодо виділення чотирьох стадій й збереження за ними традиційно-прийнятних назв: перша -порушення адміністративного провадження і адміністративне розслідування; друга розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення по ній постанови; третя перегляд справи у зв'язку з оскарженням або опротестуванням постанови по справі; четверта виконання постанови про накладення адміністративного стягнення). Змістом діяльності захисника на окремих стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення є реалізація наданих йому законодавством прав та виконання обов’язків у рамках конкретних процесуальних дій, зумовлених специфікою завдань кожної стадії провадження по справі, і спрямованих на відстоювання інтересів особи, щодо якої здійснюється захист. На сучасному етапі найповніше розкривається зміст діяльності захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення на стадії розгляду справи, що зумовлено станом сучасного адміністративно-деліктного законодавства, разом з тим слід розширити законодавчі можливості участі захисника на всіх стадіях провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Одним із шляхів вдосконалення чинного законодавства про участь захисника у провадження у справах про адміністративні правопорушення традиційно є аналіз та запозичення позитивного зарубіжного досвіду відповідного законодавчого регулювання. Можна стверджувати, що спостерігається багатовекторність у нормотворчій діяльності зарубіжних держав щодо визначення правового статусу захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. У певній групі держав, адміністративно-деліктні кодекси яких були прийняті у новому столітті, можна відмітити детальну регламентацію правового статусу захисника у цій категорії справ (наприклад, Російська Федерація, Республіка Білорусь, Республіки Казахстан, Азербайджанська Республіка тощо). В той же час, існують держави, де має місце і збереження застарілих адміністративно-деліктних норм, що існують без змін ще з часів радянського періоду (наприклад, Республіки Молдова, Киргизстан, Таджикистан). Позитивним і цілком логічним вбачається для вітчизняного законодавця врахування досвіду тієї групи держав, які з метою приведення у відповідність до вимог сучасності, реформували інститут захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення, оновили кодифіковані акти. При цьому доречно зробити наголос, що досвід зарубіжних держав повинен запозичуватися з урахуванням ряду критеріїв: логічність та послідовність тієї чи іншої зарубіжної моделі; достатній період ефективного функціонування моделі у певній державі; відсутність історичних чи ідеологічних обумовленостей відповідної моделі у конкретній країні; прогнозні показники щодо реального функціонування моделі, що запозичується, в умовах українського суспільства та держави.

Важливим та необхідним при розробці та прийнятті нового адміністративно-деліктного акту стало б запозичення досвіду зарубіжних країн щодо закріплення моменту вступу захисника у провадження з моменту складання протоколу про адміністративне правопорушення. Позитивним було б і чітке визначення процесуальних прав та обов’язків захисника у проваджені у справах про адміністративні правопорушення, законодавче визначення терміну „захисник у провадженні у справах про адміністративні правопорушення”. Поряд із запровадженням інституту адміністративної відповідальності юридичних осіб, логічним було б передбачити участь у справах про адміністративні правопорушення, вчинені юридичними особами, захисника юридичної особи. Безумовно, такі новели будуть сприяти реалізації конституційних положень щодо реалізації гарантій прав і свобод людини, громадянина і юридичних осіб, посилять правозахисну функцію держави.

Проведений комплексний аналіз відповідного чинного законодавства щодо участі захисника в провадженні про в справах про адміністративні правопорушення, забезпечення права на юридичну допомогу особи, що притягується до адміністративної відповідальності, практики його застосування, дозволяє зробити висновок про недостатньо ефективний рівень законодавчого регулювання зазначеного питання та необхідність його реформування.

Концептуально вдосконалення законодавства в сфері діяльності захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення повинно здійснюватися в рамках двох складових цього процесу реформування організаційної частини, в межах законодавства про правову допомогу та вдосконалення адміністративно-процесуального статусу захисника як частина загальної кодифікаційної роботи над створенням новітнього адміністративно-деліктного законодавства, причому останнє повинно здійснюватися з урахування фундаментального оновлення засад адміністративного права в напрямку переходу до так званих «людиноцентриських» його засад, їх пріоритетності в тому числі і при притягненні до адміністративної відповідальності.

Зокрема, необхідним є прийняття відповідних законодавчих положень, які б встановлювали коло суб’єктів надання правової допомоги взагалі та захисту у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Вважаємо, що стосовно саме останнього виду правової допомоги повинні бути закріплені певні фахові вимоги, які б забезпечували кваліфікованість надання такої допомоги, найбільш оптимальним, з урахуванням позиції КСУ, було б надати таке право адвокатам та фахівцям у галузі права, що мають вищу юридичну освіту.

Приймаючи остаточний варіант закону про правову допомогу, законодавець повинен приділити увагу і етичним аспектам діяльності осіб, яким буде надано право надавати правовому допомогу, зокрема і здійснювати захист у провадженні і у справах про адміністративні правопорушення.

Недоліком чинного законодавчого регулювання є також відсутність норм щодо можливості надання безоплатної правової допомоги у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Проблема надання безоплатної правової допомоги взагалі та у провадженні у справах про адміністративні правопорушення зокрема, потребує врегулювання або як деталізована частина закону про правову допомогу, або окремим законодавчим актом. Однак у КУпАП можливо вже сьогодні внести відповідні зміни, закріпивши право окремих категорій населення на безоплатну правову допомогу у провадженні у справах про адміністративні правопорушення.

Із проблемою гарантування права на правову допомогу, зокрема і захисту у провадженні у справах про адміністративні правопорушення пов’язано питання випадків обов'язкової участі захисника у провадженні у справах про адміністративні правопорушення. Доцільним є закріплення обов’язкової участі захисника у провадженні у справах про адміністративне правопорушення щодо : 1) неповнолiтнiх; 2) осiб, якi внаслідок фізичних або психічних вад не спроможні самостійно захищати свої права і свободи; 3) осіб, які не володіють мовою провадження, 4) у справах, пов’язаних із заходами примусу, спрямованими на обмеження волі (у випадках притягнення до відповідальності за правопорушення, за яке передбачено стягнення у вигляді адмiнiстративного арешту, та заходи забезпечення провадження, які пов’язані із затриманням більш ніж на три години.

Необхідним є внесення змін до адміністративно-деліктного законодавства щодо моменту допуску захисника до участі в провадженні. Слід закріпити саме на рівні КУпАП положення про те, що захисник повинен бути допущений для участі у справі про адміністративне правопорушення з моменту порушення справи (з моменту складання протоколу), а у випадку адміністративного затримання з моменту адміністративного затримання, причому у випадках, коли термін затримання подовжується на термін більш ніж на три години, його участь є обов’язковою.

Вбачається доцільним доповнити і конкретизувати права захисника в провадженні у справах про адміністративні правопорушення : мати з правопорушником конфіденційне побачення до першого пояснення, а після цього побачення без обмежень, ознайомлюватися з матеріалами затримання та його особисто оскаржувати, бути присутнім при отриманні пояснень від правопорушника, застосовувати науково-технічні засоби при зборі матеріалів та при розгляді справи, брати участь у судових засіданнях, ставити питання при розгляді справи правопорушнику, свідкам, експерту, іншим особам, брати участь у дослідженні доказів, надавати докази, заявляти клопотання і відводи, висловлювати в суді думку щодо клопотань інших учасників, виступами в суді, знайомитися з протоколом судового засідання (якщо ведеться) та прослуховувати запис процесу, знати про принесені по справі подання прокурора, отрим