ЗАХИСТ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО ВІД ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОМУ ПРАВІ

Короткий опис

ЛЬВІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ВНУТРІШНІХ СПРАВ

На правах рукопису

Павлік Оксана Миколаївна

УДК 343.84: [343.122]

ЗАХИСТ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО ВІД ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОМУ ПРАВІ

Спеціальність: 12.00.08 – кримінальне право та кримінологія:
кримінально-виконавче право

Дисертація
на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Колб Олександр Григорович,
доктор юридичних наук, професор

Львів – 2010

ЗМІСТ

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ………….………………..............4

ВСТУП……………………………………………..……………………….6

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНІ ЗАСАДИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРОБЛЕМ ПОТЕРІІІЛОГО ВІД ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОМУ ПРАВІ УКРАЇНИ…………….……………………………………………......14
1.1. Історія вчень про потерпілого від злочину та стан розробки зазначеної проблеми в науковій літературі…………………………………….14
1.2. Сучасний стан та тенденції захисту прав потерпілого від злочину у ході виконання кримінальних покарань…...…………………………………32
1.3. Співвідношення понять «потерпілий» та «жертва» злочину…..61
Висновки до розділу 1…………………………………………………......85

РОЗДІЛ 2. СУЧАСНИЙ СТАН РЕГУЛЮВАННЯ МІСЦЯ ТА РОЛІ ПОТЕРПІЛОГО ВІД ЗЛОЧИНУ В КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИХ ВІДНОСИНАХ…………………………………...…………………………......89
2.1. Сучасні підходи щодо правового статусу потерпілого від злочину в кримінально-виконавчому праві України……………………...………….........89
2.2. Роль та місце потерпілого від злочину за чинним кримінально-виконавчим законодавством України……………………………………......104
Висновки до розділу 2…………………………………………..…..….121

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ УДОСКОНАЛЕННЯ ЗАХИСТУ ПРАВ ПОТЕРПІЛОГО ВІД ЗЛОЧИНУ ЗАСОБАМИ КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧОГО ПРАВА ……………………………………………………126
3.1. Міжнародно-правові підходи щодо захисту прав потерпілого від злочину та практика їх реалізації ……………………………………………..126
3.2.Основні напрямки удосконалення форм і засобів захисту потерпілого від злочину в кримінально-виконавчому праві України………144
Висновки до розділу 3…..……………….………………………………169

ВИСНОВКИ.……………..……………………………………………..172
ДОДАТКИ…..…………..…………………….…………………………180
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....…………...……………...194

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

БК – Бюджетний кодекс.
ВТК – Виправно-трудовий кодекс.
ГК – Господарський кодекс.
ДДУПВП – Державний департамент України з питань виконання покарань.
ДВСУ – Державна виконавча служба України.
ДКВСУ – Державна кримінально-виконавча служба України.
ДІЗО – дисциплінарний ізолятор.
ЄВП – Європейські в’язничні правила.
КВІ – Кримінально-виконавча інспекція.
КВК – Кримінально-виконавчий кодекс.
КК – Кримінальний кодекс.
КПК – Кримінально-процесуальний кодекс.
КУпАП – Кодекс України про адміністративні правопорушення.
МВС – Міністерство внутрішніх справ.
ОВП – органи виконання покарань.
ОВС – органи внутрішніх справ.
ООН – Організація Об’єднаних Націй.
ОРД – оперативно-розшукова діяльність.
ПВР УВП – Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань.
п. – пункт (статті, норми закону, тощо).
ПКТ – приміщення камерного типу.
СІЗО – слідчий ізолятор.
СРСР – Союз Радянських Соціалістичних Республік.
Ст. – стаття (нормативно-правового акту).
УРСР – Українська Радянська Соціалістична Республіка.
УВП – установа виконання покарань.
ЦК – Цивільний кодекс.
ЦПК – Цивільно-процесуальний кодекс.
ч. – частина.

ВСТУП

Актуальність теми. Як свідчить статистика, щорічно в Україні потерпілими від злочинів визнаються майже 300 тис. осіб. Таку ж кількість притягують до кримінальної відповідальності, із них менше 200 тис. засуджують, а інших осіб звільняють від кримінальної відповідальності та від покарання, виправдовують та закривають кримінальні справи у зв’язку із застосуванням до особи примусових заходів медичного характеру (відповідно до 500 та 900 осіб). Крім цього, щорічно суди відправляють на додаткове дослідування до 30 тис. кримінальних справ, більше 10 тис. призупиняють в порядку ст. 206 КПК. Залишаються не розглянутими до 30 тис. кримінальних справ, а більше ніж зі 100 тис. справ суди відкладають розгляд через неявку в судове засідання учасників кримінального процесу.
Усе це досить негативно впливає на ефективність захисту прав і законних інтересів потерпілих від злочину та свідчить про неналежне виконання державою своїх обов’язків, які витікають зі змісту ст. 3 Конституції України, у якій, зокрема, зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. З іншого боку, самі потерпілі від злочинів, маючи гарантоване у ст. 56 Конституції України право на відшкодування за рахунок держави матеріальної та моральної шкоди, завданої бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, не досить активно його використовують у повсякденному житті. Зокрема, з часу прийняття КК 2001 року щорічно не відшкодовується завдана злочином шкода 30% потерпілих від злочинів від загальної кількості осіб, визнаних такими у судовому порядку.
Якщо при цьому врахувати явища латентної злочинності, особливо пов’язані з укриттям злочинів від реєстрації з боку правоохоронних органів, то проблеми захисту прав потерпілих від злочину є очевидними і актуальними.
Традиційно потерпілий від злочину був і є постійним об’єктом вивчення у науці кримінально-процесуального права. Серед вчених слід виділити роботи Ю. Р. Адояна, С. О. Александрова, С. А. Альперта, В. А. Азарова, В. П. Бож’єва, В. І. Батюка, В. Г. Власенко, П.П. Гуреєва, М. І. Гошовського, Ю. М. Грошевого, Н. І. Газетдинова, В. Г. Даєва, А. Д. Давлєтова, З. З. Зінатулліна, Я. О. Клименко, Л. Д. Кокорєва, В. В. Кривобока, О. В. Крикунова, О. П. Кучинської, Е. Ф. Куцова, А. Г. Мазалова, О. Р. Михайленка, М. М. Михеєнка, С. В. Наріжного, В. Т. Нора, Є. С. Нікуліна, В. Я. Понаріна, В М. Савицького, З. Д. Смітієнко, М. С. Строговича, В. М. Тертишника, В. М. Ускова, Л. І. Шаповалова, В.П. Шебіко, М. Є. Шумило та ін.
Як жертва злочину потерпілий вивчається в кримінальному праві та в кримінології. Постійно в центрі уваги цей об’єкт є у роботах А. І. Алексеєєва, Ю. М. Антоняна, А. Ю. Ареф’єва, А. В. Багрій-Шахматова, Ю. В. Бауліна, Б. А. Бліндера, А. М. Бойка, В. І. Борисова, Я. І. Гілінського, В. В. Голіни, П. С. Дагеля, О. М. Джужи, І. М. Даньшина, А. І. Долгової, В. П. Коновалова, Н. Ф. Кузнєцової, В. Г. Лихолоба, В. С.Мінської, Р. І. Міхєєва, В. І. Полубинського, С. В. Соболєвої, І. Г. Скурту, О. Д. Тартаковського, В. О. Тулякова, В. Я. Рибальської, Д. В. Рівмана, Л. В. Франка, В. С. Устинова та ін.
Проте як учасник кримінально-виконавчих відносин потерпілий від злочину досліджений недостатньо. Лише фрагментально, у контексті визначення завдань кримінально-виконавчої політики, права і законодавства України, це питання було предметом вивчення у працях О. В. Беци, І. Г. Богатирьова, А. П. Геля, О. М. Джужи, О. Г. Колба, В. О. Корчинського, О. В. Лисодєда, В. О. Меркулової, Л. П. Оніки, О. І. Осауленко, В. П. Пєткова, В. М. Синьова, А. Х Степанюка, Г. О. Радова, В. М. Трубникова, М. П. Черненка, І. С. Яковець, О. Н. Ярмиш та ін.
У той же час, реформуючи вітчизняне законодавство та практику його застосування шляхом приведення його до кращих світових стандартів, наша держава вимушена шукати шляхів підвищення захисту загальновизнаних прав і свобод людини і громадянина, чільне місце серед яких посідають права потерпілих від злочину. Це у повній мірі відноситься і до кримінально-виконавчої діяльності держави, яка покликана реалізовувати законодавчо визначені завдання та досягти мети кримінального покарання, що зазначена у ст. 50 КК України. З огляду на це, вибрана тема дослідження є актуальною.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана у Львівському державному університеті внутрішніх справ у межах теми «Актуальні проблеми вдосконалення українського законодавства
та практики протидії злочинності» (державний реєстраційний номер 0106U003641).
Обраний напрям дослідження узгоджується з положеннями Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, затвердженої Указом Президента України від 10.05.06 р. № 361/2006, Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, затвердженої Указом Президента України від 25.04.08 р. № 401/2008 та ін.
Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є розробка низки науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на удосконалення механізму захисту прав потерпілих від злочинів в Україні, у тому числі шляхом створення відповідних процедур відшкодування завданої шкоди у ході виконання (відбування) кримінальних покарань.
Для досягнення цієї мети вирішувались такі основні завдання:
- проаналізувати історичні правові джерела щодо потерпілого від злочину та стан розробки зазначеної проблеми в науковій літературі;
- дослідити сучасний стан та тенденції захисту прав потерпілого від злочину в ході виконання кримінальних покарань (2001–2009 рр., тобто період з часу прийняття КК 2001 р. та КВК України 2004 р.);
- визначитись у змісті та співвідношенні понять «потерпілий» та «жертва» злочину для приведення норм вітчизняного законодавства з цих питань до вимог міжнародного права;
- з’ясувати роль та місце потерпілого від злочину в кримінально-виконавчих відносинах і систематизувати сучасні підходи щодо правового статусу потерпілого від злочину в кримінально-виконавчому законодавстві України;
- вивчити міжнародно-правові підходи та практику їх реалізації щодо захисту прав потерпілого від злочину;
- дослідити та обґрунтувати основні напрямки удосконалення форм і засобів захисту потерпілого від злочину в кримінально-виконавчому праві України.
Крім цього, одним із ключових завдань було обґрунтувати необхідність внесення змін і доповнень у чинні КК, КПК і КВК у частині правового статусу потерпілого, а також запропонувати науково виважені зміни у постанови Пленуму Верховного Суду України з означеної проблематики.
Об’єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у ході виконання кримінальних покарань та пов’язані з відшкодуванням завданої шкоди потерпілим від злочину.
Предметом дослідження виступає захист прав потерпілого від злочину в кримінально-виконавчому праві.
Теоретичну основу дослідження склали норми вітчизняного кримінально-виконавчого та міжнародного права з цієї проблематики, історична та сучасна практика їх застосування, стан та тенденції захисту прав потерпілих від злочинів в Україні у ході виконання кримінальних покарань, теоретично-практичні підходи, які пов’язані з розв’язанням цих проблем.
Емпіричну базу дослідження становлять дані державної статистики, а також місцева судова практика. У процесі дослідження опрацьовано понад 250 архівних кримінальних справ, по яких були прийняті рішення судів про визнання осіб потерпілими від злочинів, результати опитування 74 працівників ДВС та ДКВС України, та майже 5 тис. громадян.
Методи дослідження обрані з урахуванням його теми, мети і завдань.
Методологічну основу цієї наукової розробки становлять положення та висновки загальної теорії пізнання. В дисертації використано також праці з проблем філософії, логіки, історії, теорії держави та права, кримінального, кримінально-процесуального, кримінально-виконавчого, цивільного та цивільно-процесуального права, кримінології та віктимології.
З урахуванням комплексного підходу до вирішення проблем захисту прав потерпілих від злочину, в роботі були використані такі методи пізнання: діалектичний, формально-логічний, історичний, соціологічний, порівняльно-правовий, системно-структурний та статистичні. Зокрема, діалектичний метод дозволив з’ясувати правову природу потерпілого від злочину в контексті кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого права у взаємозв’язку, взаємодії та взаємообумовленості правових станів цього суб’єкта суспільних відносин. Історичний метод дав можливість вивчити історичні правові джерела з питань захисту прав потерпілого від злочину та визначити генезис їх розвитку. За допомогою формально-логічного методу виявлені загальні тенденції щодо охорони прав та законних інтересів потерпілих від злочину кримінально виконавчими формами і засобами, а також розроблені конкретні науково обґрунтовані пропозиції по удосконаленню кримінально-виконавчої діяльності з означеної проблематики. У результаті застосування методу порівняльного аналізу співставлені норми вітчизняного та міжнародного права, а також проаналізована практика їх застосування з питань відшкодування завданої злочином шкоди.
Під час дослідження були використані й інші методи пізнання правових явищ і процесів (статистичні – для встановлення стану, рівня і динаміки розвитку процесів, пов’язаних з відшкодуванням завданої потерпілим шкоди; системно-структурний – для визначення місця і ролі потерпілого від злочину в системі кримінально-виконавчих відносин; соціологічний – для вивчення соціальної природи процесів, обумовлених необхідністю боротьби з рецидивною злочинністю та підвищення рівня реєстраційно-облікової дисципліни в діяльності правоохоронних органів).
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, у якому потерпілий від злочину розглядається як учасник кримінально-виконавчої діяльності.
У роботі висунуто та обґрунтовано низку нових у концептуальному плані та важливих для юридичної практики положень, які виносяться на захист, а саме:
Вперше:
- обґрунтовується необхідність створення системи відповідних правоохоронних органів, які безпосередньо займатимуться питаннями по виявленню джерел відшкодування завданої потерпілим від злочину шкоди. Пропонується це здійснювати за схемою: оперативні підрозділи міліції, податкової міліції, СБУ, ін., помічники прокурорів, помічники суддів, оперативні апарати органів і установ виконання покарань;
- доведена потреба у доповненні кримінально-виконавчого законодавства України завданням по відшкодуванню завданої шкоди потерпілим від злочинів або створення умов для цього та запропоновані відповідні правові засоби його реалізації;
- потерпілий від злочину розглянутий не тільки як об’єкт правового захисту, але і як учасник кримінально-виконавчих відносин, що, відповідно, має вплинути і на сучасний зміст політики у сфері виконання кримінальних покарань.
Набули подальшого розвитку:
- положення кримінології, а саме: дано поняття «потерпілого», визначені його відмінності від «жертви» злочину; з’ясована правова природа явищ віктимізації та латентності в частині визначення реальної шкоди, завданої потерпілим від злочинів, їх межі, тощо;
- пропозиції вчених і практиків щодо необхідності подальшого проведення судової реформи, зокрема щодо посилення судового контролю за виконанням кримінальних покарань та інших рішень суду, пов’язаних із захистом прав потерпілих від злочину в процесі кримінально-виконавчої діяльності;
- теоретичні та практичні аспекти уніфікації норм вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства і міжнародного права та впровадження міжнародних стандартів і підходів у діяльність органів і установ виконання покарань з питань відшкодування шкоди, завданої потерпілим від злочину.
Удосконалено:
- наукові підходи щодо правової природи потерпілого від злочину, а саме: пропонується його розглядати не лише у кримінально-процесуальному та цивільно-правовому аспектах, але й у кримінально-виконавчій площині правових відносин, що складає один із елементів змісту кримінально-виконавчої діяльності держави;
- теоретичні розробки щодо необхідності видозмін Закону України «Про статистику» (запропонований новий підхід щодо обліку розкритих злочинів), КВК (зокрема, обґрунтовуються зміни щодо порядку відрахувань із заробітку засуджених, застосування до них різних видів звільнення від подальшого відбування покарання з урахуванням їх відношення до виконання обов’язків по відшкодуванню завданої потерпілим шкоди, т. ін.), Пленумів Верховного Суду України з питань, що стосуються захисту прав потерпілих від злочину;
- проекти нормативно-правових актів, що стосуються правового статусу потерпілих від злочину та захисту їх прав і законних інтересів (КПК, Закону України «Про компенсацію шкоди жертвам насильницьких злочинів», ін.).
Практичне значення одержаних результатів. Результати дослідження використані при доопрацюванні проекту КПК, Концепції реформування Державної кримінально-виконавчої служби України, внесення змін у КВК (лист Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності від 28.11.2008 р., № 04-19/14-2809).
Крім цього, практичне значення сформульованих у роботі науково обґрунтованих положень, висновків, пропозицій і рекомендацій полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:
- у науково-дослідній сфері – як основа для подальшої розробки проблем захисту прав потерпілих від злочину в ході виконання кримінальних покарань, а також для удосконалення механізму відшкодування завданої злочином шкоди за рахунок держави та інших можливостей, у першу чергу, засуджених осіб;
- у правотворчій сфері – як одне із джерел розробок концептуальних положень кримінально-правової, кримінально-процесуальної та кримінально-виконавчої політики України з питань відшкодування завданої потерпілим від злочинів шкоди, а також для підготовки нормативно-правових актів з означеної проблематики;
- у правоохоронній діяльності та судовій практиці – як науково обґрунтовані заходи по удосконаленню практики відшкодування завданої злочином шкоди і підвищенню рівня захисту прав і законних інтересів потерпілих (акти впровадження від 12 травня 2009 р., 21 вересня 2009 р.).
- у навчальному процесі – як матеріали для підготовки навчальних посібників і методичних розробок з курсу «Кримінально-виконавче право України» та «Кримінологія», а також як основа для викладання цих навчальних дисциплін і написання науково-дослідних робіт студентами юридичного профілю (акти впровадження від 16 вересня 2009 р., № 3/3032, 29 вересня 2009 р., № 99/2).
Апробація результатів дослідження. Теоретичні положення та висновки дисертації були оприлюднені у формі доповідей на п’ятьох міжнародних науково-практичних конференціях, а саме: I Міжвузівській науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2005 р.); IV Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2007 р.); V Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2008р.); ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Волинь очима молодих науковців: минуле, сучасне, майбутнє» (м. Луцьк, 2009 р.); VI Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні питання реформування правової системи України» (м. Луцьк, 2009 р.).
Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 6 наукових статей у фахових виданнях ВАК України, та 5 – у матеріалах науково-практичних конференцій.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Результати проведеного дослідження дають можливість зробити наступні висновки:
1.Поклавши в основу критерій типу політичного режиму, в якій реалізовувалась політика у сфері боротьби зі злочинністю, одним із змістовних елементів якої виступають законні права та інтереси потерпілих від злочину, можна здійснити наступну її періодизацію:
1) політика у сфері охорони прав жертв злочину у період Київської Русі та феодальної роздрібленості (IX – середина XVII ст.).
2) захист прав потерпілих від злочину в часи існування Козацької держави (середини XVІІ – середина XVIІI ст. – від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського).
3) охорона прав потерпілих від злочину в епоху, коли Україна була складовою частиною інших держав (період втрати незалежності) – Російської імперії, Угорщини, Польщі, ін. (середина XVIІI ст. – кінець 1917 року).
4) захист прав потерпілих від злочину в період функціонування Української РСР (1922-1991 р.р.).
5) охорона прав потерпілих від злочину в сучасних умовах (1991р. по теперішній час).
2. Як свідчить вивчення історичних правових джерел, ще у древні часи у правових джерелах закріплювалась можливість матеріального відшкодування завданої злочином шкоди у випадку, якщо застосування кровної помсти виключалось внаслідок втечі винної особи.
Зокрема, «Руська Правда», будучи жорстко орієнтованою на соціальний статус особистості, вводила диференціацію відповідальності залежно від станового та матеріального становища винного та потерпілого.
У період Української Козацької держави (від Богдана Хмельницького до Кирила Розумовського) метою покарання визнавались відплата та відшкодування заподіяних збитків, а також превенція, яка, насамперед, пов’язувалась зі страхом перед карою.
Після повної ліквідації української державності та включення українських земель до складу Москви, Польщі, Угорщини та Румунії власна політика щодо захисту прав потерпілих не проводилась, а була результатом діяльності тих держав, у складі яких знаходились її територіальні частини.
Кримінально-правова та кримінально-виконавча політика в період творення незалежної Української держави (1917 – 1922рр.), з одного боку, була обумовлена її недовготривалим існуванням та недостатністю часу для розробки відповідної законодавчої бази, у тому числі щодо захисту прав потерпілих від злочину, а отже, відсутністю реальних наслідків реалізації зазначених видів політики на рівні конкретних нормативно-правових актів. З іншого боку, основним засобом їх вираження було «Кримінальне уложення 1903р.», тобто кримінально-правова та кримінально-виконавча політики не були докорінно змінені – вони лише пристосовувались до нових соціально-політичних умов, а отже, права потерпілих від злочинів у ході виконання кримінальних покарань не стали головним об’єктом захисту з боку держави.
Зазначені види політики у сфері боротьби зі злочинністю в Радянський період (1922 – 1991 рр.) з перших днів існування радянської влади були спрямовані на вирішення одного з основних завдань – захисту будь-якою ціною більшовицького режиму, а тому погляди законодавця на потерпілого у випадках посягань звертались у першу чергу на державні інтереси.
Прийняття нового КК в 2001 р. та КВК України 2004р., а також внесення ряду змін і доповнень у КПК України не змінили суті речей: реальних механізмів захисту прав потерпілих у чинному законодавстві України не створено. Більше того, в окремих проектах законів та КПК потерпілого взагалі пропонують перевести зі статусу суб’єктів до інших учасників кримінального судочинства.
Таким чином, дотримуючись у цілому закономірностей розвитку історичного процесу спадкоємності, яким керувався законодавець у перших джерелах права, Україна стоїть на порозі великих змін, коли права людини і громадянина, включаючи потерпілих від злочину, мають складати (але ще не стали такими) зміст діяльності будь-якої цивілізованої держави.
3. Сучасний стан та тенденції захисту прав потерпілих від злочину свідчить про те, що діяльність держави та уповноважених нею органів по реалізації охоронної функції права не в повній мірі відповідають вимогам ст.3 Конституції України, у якій зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Крім цього, існуючі правові механізми, що визначені у КВК України, не в змозі забезпечити ефективний захист прав потерпілих у ході виконання кримінального покарання.
Для подолання зазначених та інших проблем та підвищення рівня захищеності прав потерпілих від злочинів під час виконання призначеного судом покарання варто здійснити наступні заходи:
- у найкоротші строки прийняти Закон України «Про відшкодування за рахунок держави матеріальної шкоди громадянам, які потерпіли від злочину».
При цьому в Законі мають бути передбачені норми про повну компенсацію завданої злочином шкоди у випадку відсутності вини потерпілого (віктимної поведінки) та про те, що сума відшкодування не оподатковується;
- доповнити ст. 1 КВК України частиною третьою наступного змісту: «Зміст кримінально-виконавчого законодавства України полягає не тільки у правовому забезпеченні, визначенні його мети і завдань, але й у створенні умов по відшкодуванню завданої злочином шкоди потерпілим».
4. З метою удосконалення механізму захисту прав потерпілих від злочину в Україні і змістовного наповнення цієї діяльності відповідно до міжнародно-правового поняття «жертва злочину» варто:
а) доповнити КК України ст.3-1 «Потерпілі від злочину», у якій дати наступне визначення поняття потерпілого: «Це фізична особа (спільнота людей у будь-якій формі їх інтеграції), якій у результаті злочинного посягання спричинено фізичну, моральну чи матеріальну шкоду та яка визнана такою у встановленому законом порядку»;
б) доповнити КВК України ст.25-1 «Участь потерпілих у діяльності органів і установ виконання покарань» такого змісту: «Потерпілі від злочину вправі брати участь у діяльності органів і установ виконання покарань у випадках, передбачених ст.154 цього кодексу.
Порядок такої участі визначається кримінально-процесуальним законодавством України».
При такому підході будуть створені ефективні умови для реалізації одного з принципів, що зазначені в ст. 5 КВК України, а саме: участь громадськості у виконанні кримінальних покарань та забезпечена участь потерпілих у виконанні вироків, ухвал і постанов суду у випадках, визначених у розділі 5 КВК України (ст.ст. 407 – 414).
5. Стереотипні підходи щодо визначення змісту кримінально-виконавчих правовідносин, місця і ролі у них потерпілих від злочину, що склались у науці та на практиці, потребують корегування та більш конкретного обґрунтування, виходячи з тих гуманістичних начал однойменної політики, що закладені в Конституції України та інших засобах її реалізації.
Саме тому та в зв’язку з необхідністю інтеграції вітчизняного кримінально-виконавчого законодавства у міжнародне правове поле, є об’єктивна потреба в удосконаленні першого, та приведення його до кращих міжнародних стандартів, особливо в частині захисту прав потерпілих від злочинів.
Для створення реальних механізмів захисту прав потерпілих від злочину нормами кримінально-виконавчого законодавства України слід:
- частину третю ст.154 КВК України доповнити реченням такого змісту: «При прийнятті рішення про умовно-дострокове звільнення від відбування покарання або заміну невідбутої частини покарання більш м’яким, адміністрація органу та установи виконання покарань має враховувати відношення засудженого до виконання обов’язків цивільного відповідача, що передбачені чинним законодавством України»;
- доповнити п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 р № 2 «Про умовно-дострокове звільнення від відбування покарань і заміну невідбутої частини покарання більш м’яким» частиною третьою наступного змісту: «Суд зобов’язаний встановити відношення засудженого до виконання обов’язків, що витікають з його правового статусу та інших нормативно-правових актів з питань відбування покарань (зокрема, обов’язків цивільного відповідача)».
6. Як свідчать результати вивчення наукової літератури, латентна злочинність детермінується тими ж самими причинами, що і злочинність у цілому. Проте, залишаючись поза соціальним контролем, цей вид злочинності є більш суспільно небезпечним, ніж загальна злочинність, так як у випадках її укриття (латентності) порушується принцип невідворотності покарання винних у її вчиненні осіб та не відшкодовується завдана шкода жертвам злочинів.
З урахуванням зазначеного та для усунення детермінант латентної злочинності потрібно здійснити наступні заходи:
а) доповнити ст. 258 ЦК України частиною п’ятою такого змісту: «Строки позовної давності, що вказані у цій статті, можуть бути продовжені судом у межах строків, встановлених законом для притягнення винної у вчиненні злочину особи до кримінальної відповідальності».
Такий підхід дозволить підвищити рівень захищеності законних інтересів потерпілих від злочинів з урахуванням того, що частина осіб, які вчинили злочини, ухиляються від слідства або суду (ч.2 ст.49 КК України) чи вчиняють нові злочини після того, як розпочався перебіг строків давності по попередніх злочинах (ч.3 ст.43 КК);
б) внести зміни у Закон України «Про статистику» та відомчі нормативно-правові акти правоохоронних органів з питань методології обліку розкритих злочинів та звітності у цьому напрямку, а саме: до винесення обвинувального вироку суду або прийняття до нового провадження повернутих на додаткове розслідування кримінальних справ вважати їх нерозкритими і, відповідно, враховувати у статистичній звітності за поточний період (місяць, квартал, півріччя, рік, тощо).
Це дасть можливість зменшити рівень латентної злочинності та обумовить підвищення рівня захищеності жертв злочинів.
7. Не заперечуючи у цілому існуючі в науці та в міжнародній практиці підходи щодо створення соціальних, страхових і т.п. фондів по відшкодуванню завданої потерпілим від злочину шкоди, слід визнати, що досі не в повній мірі використані й інші внутрішні можливості держави, а саме: посилення контролю за тим, як засуджені використовують свій обов’язок щодо жертв злочинів за рахунок власних можливостей, у тому числі за ті кошти, суми і майно, які вони приховали від органів дізнання, досудового слідства, прокуратури та суду, і яке може бути витребуване у ході кримінально-виконавчої діяльності шляхом використання сил і засобів ОРД, засобів виправлення і ресоціалізації, каяття засуджених та інших форм примирення з потерпілими від злочинів.
Для вирішення зазначених завдань слід доповнити:
- частину першу ст. 104 КВК України «Оперативно-розшукова діяльність в колоніях», завданням по «виявленню легальних та інших джерел фінансового, матеріально-технічного та т.п. характеру засуджених, які відбувають покарання, за рахунок яких може бути відшкодована завдана злочином шкода»;
- ст. 237 КПК України частиною четвертою такого змісту: «При попередньому розгляді справи суддя повинен, крім цього, з’ясувати, чи всі особи, яким злочином заподіяно моральну, фізичну або майнову шкоду, визнані потерпілими. Якщо хтось із цих осіб не визнаний потерпілим на стадії дізнання і досудового слідства, за наявності відповідного клопотання суддя своєю постановою має визначити таку особу потерпілим, повідомити її про це та надати можливість ознайомитися з матеріалами справи.
Таке ж рішення він постановляє і тоді, коли є необхідність замінити особу, яка необґрунтовано була визнана потерпілим, представником потерпілого, цивільним позивачем, на належну».
8. Міжнародне, зокрема загальноєвропейське законодавство, поки що розвивається недостатньо системно, а саме: звертає увагу лише на найбільш актуальні питання і, як правило, загалом не ставить за мету уніфікувати положення щодо злочинів і санкцій за їх вчинення, а також щодо захисту прав потерпілих від злочинів.
З іншого боку, відповідні органи державної влади України постійно порушують вимоги ч. 2 ст. 3 Закону України «Про міжнародні договори», а саме: пропозиції щодо ратифікації міжнародного договору України не подаються Міністерством закордонних справ України у встановлений цим законом 6-місячний строк з дня його підписання.
Для приведення кримінально-виконавчої політики України щодо захисту потерпілих від злочину до міжнародних стандартів слід:
а) статтю 5 КВК України доповнити принципом приорітетності та збереження загальнолюдських цінностей і поваги прав людини при виконанні кримінальних покарань;
б) статтю7 КВК України частиною другою наступного змісту: «Рекомендації (декларації) міжнародних організацій з питань виконання покарань і поводження із засудженими реалізуються в кримінально-виконавчому законодавстві України при наявності необхідних економічних і соціальних можливостей держави».
Крім цього, одним із завдань законодавства України щодо його гармонізації з міжнародно-правовими актами має стати уніфікація термінології.
У зв’язку з цим необхідно зазначити, що у міжнародних Конвенціях визначена ціла низка цілком придатних для використання у кримінальному та кримінально-виконавчому законодавстві України термінів, що мають відношення до вирішення проблем, пов’язаних із захистом прав потерпілих від злочинів, зокрема, це: «доходи», «власність», «засоби», «конфіскація», «суддя», «юридична особа», «жертва», т.ін.
9. Як показує проведений аналіз окремих положень кримінально -процесуального та кримінально-виконавчого законодавства України та їх порівняння, існує дисбаланс прав потерпілих від злочину і засуджених, як осіб з різним процесуальним статусом, що унеможливлює забезпечення загальності судового процесу та рівності сторін.
Для усунення цієї прогалини варто доповнити:
- частину 2 ст. 8 КВК України правом засудженого на надання правової допомоги з боку близьких родичів;
- ст. 8 КВК України доповнити правом засудженого на примирення з потерпілим від злочину в ході виконання кримінального покарання.
Таке ж право надати потерпілому від злочину, внісши відповідні зміни у ч. 3 ст. 49 та ч. 3 ст. 52 КПК України;
- частину 1 ст. 52 КПК України правом потерпілого від злочину на представництво його інтересів будь-яким фахівцем у галузі права, вилучивши із закону словосполучення «інші особи».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Абрамян А. А. Оскорбление и наказание: слово и дело / Абрамян А.А. [К истолкованию арнемлендского обычая миририри] // Этнические стереотипы поведения. – Л.: Наука, 1985. – С. 279-296.
2. Азаров В. А. Деятельность органов дознания, предварительного следствия и суда по охране имущественных интересов граждан. Омская высш. шк. МВД СССР / В.А. Азаров – Омск, 1990. – 77с.
3. Александров С. А. Основания восстановления имущественных отношений в уголовном процессе и их доказывание / С.А. Александров // Вопросы совершенствования нормативного регулирования деятельности органов внутренних дел: соб. научн. трудов: в 2-х частях. – Уфа: Уфимская высшая школа, 1991. – С. 9-13.
4. Алексеев А.И. Криминология: [Курс лекций.] / А.И. Алексеев - 4-е изд., испр. и доп. - М.: Изд-во «Щит-М», 2004. - 315с.
5. Алексеев А. И. Криминологическая профилактика: теория, опыт, проблемы: монография / А. Алексеев, С. Герасимов, А.Сухарев. – М: Изд-во НОРМА, 2001. – 496 с.
6. Аналіз здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2005 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2006. –№6 (70). – С. 33-47.
7. Аналіз здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2006 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2007. –№6 (82). – С. 30-34.
8. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2001 р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2002. – № 4 (32). – С. 15-25.
9. Аналіз роботи судів загальної юрисдикції в 2007р.(за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2003. – № 3 (37). – С. 40-49.
10. Аналіз стану здійснення судочинства судами загальної юрисдикції в 2008р. (за даними судової статистики) // Вісник Верховного Суду України. – 2009 – № 5. – С. 19-34.
11. Аннощенкова С.В. Уголовно-правовое учение о потерпевшем / Аннощенкова С.В.; под. ред. Н. А. Лопашенко. – М.: Волтерс Клувер, 2006.-248с.
12. Антонов І. М. Педалізація суспільно небезпечних діянь: поняття і суть / Антонов І. М.: Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції ["Актуальні проблеми юридичної відповідальності"], (Тольятті, 24-25 квітня 2003 р.).– Тольятті, 2003. - С.170-174.
13. Бандурка А. М. Преступность в Украине: причины и противодействие: монография / А.М Бандурка, Л.М. Давиденко. – Харьков: Гос. спец. изд-во „Основа”, 2003. – 386 с.
14. Бандурка А.М. Общая теория социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания / Бандурка А.М., Денисова Т.А., Трубников В.М. – Харьков – Запорожье: НУВД ЗГУ, 2002 – 440с. – (Правовой и социально-психологический анализ уголовно-исполнительной политики по реабилитации осужденных).
15. Басай В.Д. Порівняльне кримінальне право Республіки Польщі та України у контексті Європейського Союзу / Басай В.Д., Фріс П.Л., Стадніченко С.Л. – Івано-Франківськ – Ополе, 2007. – 275с.
16. Бафия Е. Проблемы криминологии: диалектика криминогенной ситуации / Е. Бафия . – М: Юрид. лит., 1983. – 197с.
17. Білас І. Депресивно-каральна система в Україні: 1917 – 1953 / Білас І. – К., 1994. – 165с.
18. Бова А.А. Кримінальна та корупційна віктимізація: Крос – національні порівняння / Бова А.А // http // mndc.naiau.kiev.ua / Gurnal, 14 text / g 14 – 10 htm.
19. Бова А.А. Соціологічні опитування потерпілих від злочинів в Україні // Український соціум. – 2006. - № 1. – С. 33-41.
20. Богатирьов І.Г. Українська пенітенціарна наука: монографія / Богатирьов І.Г. – Х.: Харків юридичний, 2008. – 294с.
21. Божьев В.П. К вопросу о понятии потерпевшего в советском уголовном процессе / Божьев В.П. – М., 1962. – Вып. 15. – С. 151-156. – (Учёные записки ВИЮН.).
22. Божьев В.П. Условия допуска потерпевшего к участию в предварительном следствии / Божьев В.П. // Предварительное следствие в условиях правовой реформы: под ред.Р.С. Шадрина. – Волгоград, 1991. – С. 93-108.
23. Бойко А.И. Потерпевший от преступления / А.И. Бойко. // Законодательство. – 2003. - №11. – С. 11- 15.
24. Большой современный англо-русский, русско-английский словарь: 170 000 слов / [СоставительТ.А. Сиротина.] - Донецк: ООО ПКФ «БАО»,2003. -688с.
25. Борзенков Г. Н. Проблема сатисфакции в свете новых положений Уголовного и Уголовно-процессуального кодексов России / Г.Н. Борзенков : материалы II Международн. науч-практ. конференции. «Пять лет действия УК РФ: итоги и перспективы», (Москва, 30-31 мая 2002 г.) – М.: Юридический факультет МГУ им. М. В. Ломоносова, 2003. – С. 266.
26. Бородовська Н. Забезпечення правового статусу засудженого до позбавлення волі / Бородовська Н. // Прокуратура. Людина. Держава– 2004. - № 9. – С. 104-113.
27. Босхолов С.С. Основи кримінальної політики: конституційний, кримінологічний, кримінально-правовий і інформаційний аспекти / Босхолов С.С. – М.,1999. – С.49.
28. В. М. Трубников. Кримінально-виконавче право України: [Підручник] / В.М. Трубников, В.М. Харченко, О.В. Лисодєд та ін.:за ред. В.М.Трубникова. -Харків: Право,2000-348с.
29. Великий тлумачний словник української мови / [Упоряд. Т.В.Ковальова.] – Харків: Фоліо, 2005. – 767с.
30. Виноградова О.І. Деякі складні питання міжнародної співпраці у сфері кримінального судочинства / О.І. Виноградова . // Вісник Верховного Суду України. - 2008.-№1 (89) .- С. 36-39.
31. Воглер Р. Коментар до проекту Кримінально-процесуального Кодексу України / Р.Воглер -К., 2007. - 19с. (Національна Комісія із зміцнення демократії та верховенства права).
32. Второзаконие. – Гл. 19. – Ст. 13. // Библия: Книги Священного Писания Ветхого и Нового Завета. – М.: Известия, 1991. – С.211.
33. Газетдинов Н.И. Деятельность следователя по возмещению материального ущерба/Н.И.Газетдинов .– Казань: Изд-во Казанського ун-та, 1990. – 95с.
34. Гель А.П. Кримінально-виконавче право України: Навч. Посібник; за ред. А.Х. Степанюка / Гель А.П., Семаков Г.С., Яковець І.С. -К.; Юрінком Інтер, 2008.-624с.
35. Глетчер Д. А. Основные концепции современного уголовного права. / Д.А. Глетчер, А.В. Наумов – М., 1998. – 193 с.
36. Горбач Л.С. Загальні засади призначення кримінальних покарань в Україні: навчальний посібник / Л.С. Горбач, О. Г. Колб; за ред. О.Г. Колба. – Луцьк.: РВВ «Вежа» Волин. держ. ун-ту ім. Лесі Українки, 2006. – 256 с.
37. Грищук В.К. Договори київських князів з Візантійськими імператорами в ХХ ст.: проблеми кримінально-правового регулювання/ Грищук В.К. // Вісник Львівського ун-ту. Серія юрид; вип.35 - Львів: РВВ Львівського національного ун-ту ім. І.Франка, 2000. - С. 69 – 73.
38. Грищук В.К. Злочини проти життя та здоров'я за короткою редакцією «Руської Правди» / Грищук В.К. // Вісник Львівського інституту внутрішніх справ. – 2000. - № 1. – С. 52-56.
39. Гузела М. Проблеми відшкодування заподіяної злочином шкоди в кримінальному судочинстві: реальність та перспективи. / М. Гузела // Доступно з http://www.lawyer.org.ua/?d=355&i=&w=r
40. Дагель П.С. Потерпевший в советском уголовном праве / Дагель П.С. // Потерпевший от преступления: тематический сборник– Владивосток, 1974. – С. 16-37.
41. Дані про роботу судів загальної юрисдикції у 2002-I півріччі 2005р. // Вісник Верховного Суду України. - 2005. - №11. - С. 34.
42. Декларация основных принципов правосудия для жертв преступления и злоупотребления властью №40/34: Утверждена Генеральной Ассамблеей ООН 29. 11.1985г. // Международные акты о правах человека: Сб. документов. - М., 1998.-С.71-86.
43. Джужа О.М. Кримінологічна віктимологія: навчальний посібник / Моісеєв Є.М., Джужа О.М., Василевич В.В. та ін. :за заг. ред. О.М.Джужі. – К.: Atika, 2006. – 352с.
44. Джужа О.М. Проблеми протидії секс-бізнесу (криміналістичні та кримінально-правові аспекти): наук. – практ. посіб ./ О.Джужа, В Іваненко: – К.: Нац. акад. внутр. справ України, 2000. – 71с.
45. Джужа О.Н. Курс кримінально-виконавчого права України: Загальна та Особлива частини: навч. посіб. / [О.Н. Джужа, В.О. Корчинський, С.Я.Фаренюк, В.Б. Василець]; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 304с.
46. Додатковий протокол до Європейської конвенції про передачу засуджених осіб 1983р.: ратифікований Україною 1 липня 2003р., набув чинності 1 листопада 2003р. // К.: Сфера, 2004.- С.111-126.
47. Доклад Генерального секретаря на II сессии Европейского Комитета ООН по предупреждению преступности // Е/АС. 57. – 1990. - № 3. – С. 14-15.
48. Доклад о развитии человека в мире – 2004. // Культурная свобода в современном многообразном мире: издано для программы развития Организации Объединенных Наций. – М.: Весь Мир, 2004. – С. 237-238.
49. Дотримання прав ув’язнених в Україні – 2006 // Аспект: Інформ. бюл. – Донецьк: Донецький Меморіал, 2007. - № 1 (18). - С. 3-28.
50. Європейська конвенція по відшкодуванню шкоди жертвам злочинів від 24 листопада 1983р. // Международные акты о правах человека: сб. документов. – М.: НОРМА-ИНФРА, 1998. – С. 606-609.
51. Європейська Конвенція про видачу правопорушників 1957 р.: ратифікована Україною 16.01.1998р., набула чинності 09.06.1998р. // Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій.-К.: Сфера, 2002. - С. 198-205.
52. Європейська конвенція про передачу засуджених осіб 1983р.: ратифікована Україною 22 вересня 1995р., набула чинності 1 січня 1996 р. // Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій. – К.: Сфера, 2002.-С. 226-232.
53. Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах 1972р.: ратифікована Україною 22.09.1995р., набула чинності 29.12.1995р. // Права людини і професійні стандарти для працівників пенітенціарної системи в документах міжнародних організацій.-К.: Сфера, 2002. - С.216-226.
54. Європейські в’язничні правила: Рекомендація № R(87)3 Комітету міністрів державам-членам щодо Європейських в’язничних правил: Ухвалена Комітетом міністрів 12 лютого 1987р. на 404-му засіданні заступників міністрів. – К.: Рада Європи, 1987. – 26с.
55. Забезпечення прав і свобод людини в пенітенціарних закладах // Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Доповідь Уповноваженого Верховної Ради з прав людини. – К.: Уповноважений Верховної Ради України, 2004. – С. 278-308.
56. Зажицкий В.И. Закон об оперативно-розыскной деятельности не идеален // Сов. Юстиция. – 1993. - №5. – С. 19-20.
57. Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології: теорія і практика / Закалюк А. П. - [У З кн. ] - К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2007. - Кн.1: Теоретичні засади та історія української кримінологічної науки.-2007-424с.
58. Защита прав жертв террористических актов и иных преступлений. / под общ. ред. О.О.Миронова. – М., 2003. – 396с. – (Сб. норм. актов и офиц. док-тов.).
59. Зеленецкий В.С. Возбуждение уголовного дела: Научно-исследовательский институт изучения проблем преступности АПр.Н Украины. – Х.: Крым. Арт, 1998. – 340с.
60. Зер Х. Восстановленное правосудие / Зер Х. – М.: Центр «Судебно-правовая реформа», 1998. – 354с.
61. Зинатуллин З.З. Возмещение материального ущерба в уголовном процессе / З.З.Зинатуллин – Казань: Изд-во Казанского ун-та, 1974. – 99с.
62. Зубков А.И. Пенитенциарные учреждения в системе Министерства юстиции России: История и современность/ Зубков А.И., Калинин Ю.И., Сысоев В.Д. – М.: НОРМА, 1998. – 176с.
63. Иванишев М. Д. О плате за убийство в древнем русском и других славянских законодательствах в сравнении с германскою вирою: ІІІ. Вира и головничество, или головщина в древнем Русском праве / Иванишев М. Д.– К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2002. – С. 37-39. (Антологія української юридичної думки).
64. Івченко А. Тлумачний словник української мови. / Івченко А. – 10-те вид., випр. – Х.: ФОЛІО, 2006. – 540с.
65. Інструкція з організації діяльності органів досудового слідства в системі МВС України та взаємодії їх з іншими структурними підрозділами органів внутрішніх справ України у розкритті та розслідуванні злочинів: затв. наказом МВС України від 31 жовтня 2002 року, №1100 // Офіційний вісник України. – 2002. - №6.
66. Історія держави і права зарубіжних країн: навчальний посібник. – [2-ге вид., переробл. і доповн.] / за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Amika, 2006. – 256с.
67. Кальдероні Ф. Коментар до проекту Кримінально-процесуального кодексу України / Кальдероні Ф.К.: Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, 2007.-21с.
68. Качка Т. Боротьба з відмиванням грошей/ Качка Т. - К.: Центр Європейського та порівняльного права Міністерства юстиції України, 2003. – С. 197-199. (Комплексний порівняльно-правовий аналіз відповідності законодавства України актам Європейського Союзу в сфері боротьби та запобігання легалізації доходів, отриманих злочинним шляхом).
69. Квашис В.Е. Основы виктимологии / Квашис В.Е. - М., 1999.-242с.
70. Квашис В.Е. Зарубежное законодательство и практика защиты жертв преступлений: монография / В. Квашис, Л. Вавилова. – М.: ВНИИ МВД России, 1996. – 128с.
71. Кельман М. С. Загальна теорія держави і права / схеми, таблиці, поняття / Навчальний посібник / М.С. Кельман – Тернопіль: Тзов ” Тернограф”, 2008. – 212с.
72. Кельман М.С. Загальна теорія держави та права: підручник/ М. Кельман, С. Мурашин, – Львів: «Новий Світ – 2000», 2003. – 584с.
73. Кельман М.С. Теорія держави і права в схемах, визначеннях, тестах і кросвордах / Кельман М.С – Львів, 1997. – 90с.
74. Кетле А. Человек и развитие его способностей или опыт общественной физики / Кетле А. М.: – С П б., 1865. –268 с.
75. Кистяковский А.Ф. Общая часть уголовного судопроизводства / Кистяковский А.Ф. – К.: Изд-во Семенко Сергея, 2005. – 118с.
76. Кистяковский А.Ф. Элементарный учебник общего уголовного права: часть общая / Кистяковский А.Ф – К.: Изд.Ф.А. Иогансона, 1982. – 850с.
77. Кількість зареєстрованих злочинів за 12 місяців 2007 року. – К.: Департамент інформаційних технологій МВС України, 2008 – 342с.
78. Кісілюк Є.М. Кримінальне законодавство в період Українського державотворення (1917 – 1921 р.р.): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук : спец. 12.00.02 / Кісілюк Є.М.– К., 2003. – 19,[1]с.
79. Клименко Я.О. Цивільний позов як одна із форм забезпечення слідчим відшкодування шкоди, завданої злочином: дис. канд. юрид. наук: 12.00.09 / Клименко Я.О. – К., 2003. – 198с.
80. Колб О. Г. Організація індивідуального запобігання злочинам у кримінально-виконавчій установі :монографія / Колб О. Г. -Луцьк: РВВ «Вежа» Волин. держ ун-ту ім. Лесі Українки, 2007.-513с.
81. Колб О.Г. Сучасна кримінально-виконавча політика України: монографія. – [2-ге вид.; випр. і перероб.] / Колб О.Г., Захаров В.П., Кондратішина В.В.; за заг. ред.. О.Г. Колба. – Луцьк: ПП В.П. Іванюка, 2008. – 210с.
82. Колб О.Г. Установа виконання покарання як суб’єкт запобігання злочинам: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец.12.00.08 «Кримінальне право та кримінологія; кримінально-вик. право» / Колб О.Г. – К., 2007. – 32с.
83. Колб О.Г. Установа виконання покарань як суб’єкт запобігання злочинам: дис. на здобуття наук. ступеня докт. юрид. наук : спец.12.00.08 / Колб Олександр Григорович – К., 2007..-513с.
84. Колб. О.Г. Запобігання злочинності у місцях позбавлення волі: навч. посіб. / Колб. О.Г. – Луцьк: РВВ «Вежа», ВНУ ім. Лесі Українки, 2005. – 494с.
85. Комментарий к Уголовно-исполнительному кодексу Российской Федерации :под общ. ред. И.А. Трунова, автор. кол-в, О.В. Филимонова (рук) [и др.] – М.: Эксмо, 2006. – 448с.
86. Конвенція про захист осіб у зв’язку з автоматизованою обробкою даних особистого характеру від 28 січня 1981р. // Збірник договорів Ради Європи. – К.: Парламентське вид-во, 2000. – С. 427-440.
87. Конституція України : із змінами, внесеними згідно із Законом України № 2222 – IV від 08.12.2004 р. – К.: Велес, 2007. – 48 с.
88. Концепція державної політики у сфері кримінальної юстиції та забезпечення правопорядку в Україні та відповідні законопроекти: редакція від 20 вересня 2007 року. – К.: Національна комісія зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права. – 2007. – 239с.
89. Копетюк М.І. Прокурорський нагляд за додержанням законодавства щодо неповнолітніх: монографія / Копетюк М.І. - Луцьк: РВВ «Вежа» Волинський державний університет імені Лесі Українки, 2006.-154с.
90. Коржанський М. Й. Кримінальне право України: Загальна частина; [Курс лекцій] / Коржанський М. Й. -1996-336с.- (Наукова думка та Українська видавнича група).
91. Король В.В. Кримінальний процес: особлива частина; [навч. посібник] / Король В.В – Івано-Франк.: ВДВ ЦІТ Прикарп. нац.універс. ім. Василя Стефаника, 2007. – 596с.
92. Короткий тлумачний словник української мови; за заг. ред. Д.Г. Гринчишина. – [2-ге вид., переробл. і доп]. – К., 1988. – 320с.
93. Косенко С. С. Віктимологічна профілактика статевих злочинів щодо неповнолітніх: автореф. дис. на здобуття ступеня канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 08 «Кримінальне право та кримінологія, кримінально-виконавче право» / Косенко С.С. – К., 2004. – 20 с.
94. Красиков А.Н. Сущность и значение согласия потерпевшего в советском уголовном праве / Красиков А.Н.// Советская юстиция– 1972. - № 22. – С. 16-22.
95. Криминальная полиция советует, как не стать жертвой преступления. -К.: Ассоциация «Гражданский мир», 1992. – 94с.
96. Криминология и профилактика преступлений: учебник / под ред. А.И. Алексеева. – М.: МВШМ МВД СССР, 1989. – 431с.
97. Криминология -[2-е., испр., доп]. - М.:«Юридическая литература», 1968.-472с.
98. Криминология: учебник для юрид. вузов/под. ред. А. И. Долговой. - М.: Издательская группа ИНФРА. М- НОРМА, 1997.-748с.
99. Криминология: учебник / под ред В.Д. Малкова. – М.: ЗАО Юстицинформ, 2004. –528 с.
100. Криминология: учебник / под ред. Б. В. Коробейникова, Н.Ф. Кузнецовой, Г. М. Миньковского. – М.: Юрид. лит., 1998. – 384 с.
101. Кримінальне право України. Загальна частина:підручник / за ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ-Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
102. Кримінальне право України. Загальна частина:підручник / за ред. П.С. Матишевського . - К.: Юрінком Інтер,1997.-512с.
103. Кримінальний кодекс України// Офіційний вісник України - 2001.-№21-Ст.920.
104. Кримінальні кодекси України 2001 та 1960 років: порівняльні таблиці / [упоряд. Є.В. Фесенко, Я.Є. Фесенко]. – К.: Істина, 2001. – 272с.
105. Кримінальний кодекс України: станом на 2007р. - К.: Юрінком Інтер, 2007. – 202.с
106. Кримінальні покарання в Україні // Аспект. Інформ. бюл. – Донецьк: Донецький Меморіал, 2007. – 36с.
107. Кримінально-виконавче право України. – Донецьк: Донецький Меморіал, 2007. – 36 с.
108. Кримінально-виконавче право України (Загальна та Особлива частини): навчальний посібник / за заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 446с.
109. Кримінально-виконавче право України: підручник [для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів ] / за ред. А.Х. Степанюка. – Харків: Право, 2006. – 256с.
110. Кримінально-виконавче право України: Підручник / за ред. В.М. Трубникова – Харків : Право, 2000. – 384с.
111. Кримінально-виконавчий кодекс України: закон України від 11 липня 2003 року // Відомості Верховної Ради України. – 2004. – № 3-4. – Ст. 21.
112. Кримінально-виконавчий кодекс України: Науково-практичний коментар / Степанюк А. Х. Яковець І. С.; за заг. ред. А. Х. Степанюка. – Х.: ТОВ „Одісей”, 2005. – 560 с.
113. Кримінально-процесуальний кодекс України :за станом на 1 грудня 2005р. / Верх. Рада України.-Офіц. Вид.-К: Парлам. Вид-во, 2006. – 207с - (Бібліотека офіційних видань).
114. Кримінально-процесуальний кодекс України: станом на 10.10.2007р. – К.: Велес, 2007. – 168с.
115. Кримінально-процесуальний кодекс України: за станом на 20. 01. 2005р. // Кримінальний кодекс України. Кримінально-процесуальний кодекс України. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 480 с.
116. Кримінально-процесуальний кодекс України: проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України. – К.: Юрінком Інтер, 2000 – 388с.
117. Кримінологія: підручник [для студентів вищих навч. закладів] / за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Юріком Інтер, 2002. – 414с.
118. Кримінологія: навч. посібник/ за заг. ред. О. М. Джужи. – К.: Прецедент, 2004. – 208 с.
119. Кудрявцев В. Н. Причинность в криминологии (О структуре индивидуального преступного поведения) / Кудрявцев В. Н. – М., 1968. – 197 с.
120. Кузнецова Н.Ф. Уголовное значение «вины потерпевшего» / Кузнецова Н.Ф. // Советская юстиция.– 1967 – № 17 – С. 15-21.
121. Кульчицький В.С. Історія держави і права України / Кульчицький В.С., Настюк М.І., Тищик Б.Й. – Львів: Вид-во Львів. держ. ун-ту ім. Івана Франка, 1996.- С. 27.
122. Курочкина Л. Оглашения показаний потерпевшего и свидетеля / Курочкина Л. // Законность -2004.-№9-С.47-52.
123. Курс уголовного права. (Общая часть): [У 2-х т.] [Учение о преступлении: Учебник для вузов] /под ред. Н.Ф.Кузнецовой, И.М, Тяжковой. – М.: Изд-во «ЗЕРЦАЛО», 1999 – Т.1.-592с.
124. Леснієвські - Костирева Т.А. Диференціація кримінальної відповідальності і законодавча практика. / Леснієвські-Костирева Т.А. - М.: Юрид. літ. - 2000. – 209с.
125. Ліповецьки Н.Е. Ера порожнечі. Злочини і суїцид: «Круте насилля» / Ліповецьки Н.Е // http // www.ji.lviv.ua / n 25 texts / lipivecki 2.htm .
126. Лопашенко Н. А. Ещё раз об основаниях и принципах криминализации. / Лопашенко Н. А. – // Актуальные проблемы права и управления: федеральный и региональный аспекты: материалы Всероссийской научно-практической конференции, посвящённой 20-летию юридического образования в Республике Мордовия (29-30 ноября 2001 г.) - Саранск, 2001 - С.263-269.
127. Лопашенко Н.А. Кримінально-правова політика у сфері охорони особи: проблеми і шляхи їх подолання / Лопашенко Н.А. - М.: Юрид. літ., 2004. С. - 59.
128. Лопашенко Н.А. Российский уголовный закон / Лопашенко Н.А. // Уголовное право Российской Федерации (Общая часть): под. ред. Р.Р. Галиакбарова. – Саратов, 1997. – С. 34-60.
129. Максимова Н. Ю. Соціально-психологічні аспекти проблеми гуманізації судочинства та кримінально-виконавчої системи / Максимова Н. Ю. - К.: ЗАТ «ВІПОЛ», 2005.-100с.
130. Мальцев В. В. Гуманизм в уголовном законодательстве / Мальцев В.В. // Российская юстиция. – 2002. – № 7. – С. 52 – 56. - (Российская юстиция).
131. Маляренко В.Т. Про покарання за новим Кримінальним кодексом України. / Маляренко В.Т. – К.: Фонд «Правова ініціатива», 2003. – 156с.
132. Маляренко В.Т. Про соціальну зумовленість і справедливість покарання / В.Т. Маляренко. // Вісник Верховного Суду України. – 2002. - №3 (31). – С. 32-34.
133. Матюшкова Т.П. Допит у суді жінок-потерпілих від насильницьких злочинів: процесуальні і тактичні основи/ Матюшкова Т.П. // Вісник Верховного Суду України.-2008.-№2(90). - С. 40-42.
134. Медицький І.Б. Вплив соціальних факторів на злочинність в умовах становлення незалежної Української держави: автореф. дис... на здобуття наук. ступ. канд. юрид. наук: спец. 12. 00. 08 «Кримінальне право та криміналістика; кримінально-виконавче право» / Медицький І. Б. – К., 2007. – 20 с.
135. Мельник О. Компенсація шкоди жертвам насильницьких злочинів в Україні / Мельник О. – К.: Юрінком Інтер, 2004 – 154 с.
136. Михайленко П.П.. Історія міліції: у документах та матеріалах: у 2-х т.- Т.1. (1917-1925) / Михайленко П.П., Кондратьєв Я. Ю – К.: Атіка, 1997. – 504с.
137. Моісеєв Є.М. Кримінологічна віктимологія: навчальний посібник / [Моісеєв Є.М., Джуджа О.М., Василевич В.В.] та ін.: за заг. ред.. О.М.Джужі. – К.: Atika, 2006. – 352с.
138. Моісеєв Є.М. Правова статистика: підручник / [Моісеєв Є.М. Джуджа О.М., Василевич В.В. та ін.]; за заг. ред. О.М. Джужи. – К.: Atika, 2008. – 392с.
139. Модель региональной программы борьбы с преступностью; под ред. А.А.Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1993. - 183с.
140. Мюл