ЗАСТОСУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС ЗБИРАННЯ, ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ

Короткий опис

КЛАСИЧНИЙ ПРИВАТНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

На правах рукопису

КРАВЧЕНКО ОЛЕКСАНДР АНАТОЛІЙОВИЧ

УДК 343.985:343.102

ЗАСТОСУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС ЗБИРАННЯ, ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ

12.00.09 – кримінальний процес та криміналістика;
судова експертиза; оперативно-розшукова діяльність

Дисертація на здобуття наукового ступеня
кандидата юридичних наук

Науковий керівник:
Щербаковський Михайло Григорович,
кандидат юридичних наук, доцент

Запоріжжя – 2012
ЗМІСТ

ВСТУП ………………………………………………...………………...… 3
РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ТА ПРАВОВІ ОСНОВИ ЗАСТОСУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ У КРИМІНАЛЬНОМУ СУДОЧИНСТВІ …………………… 12
1.1 Історіографія спеціальних знань і загальні умови допустимості їх застосування у кримінальному процесі ….. 12
1.2 Суб’єкти застосування спеціальних знань……….……….. 33
1.3 Форми застосування спеціальних знань у кримінально-процесуальній діяльності ………………………………….. 54
Висновки до розділу 1………………………………………...…………... 94
РОЗДІЛ 2 ОСОБЛИВОСТІ ЗАСТОСУВАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ ПІД ЧАС ЗБИРАННЯ, ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ВИКОРИСТАННЯ РЕЧОВИХ ДОКАЗІВ
У КРИМІНАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ УКРАЇНИ ……...…….. 101
2.1 Поняття, зміст і значення речових доказів ………..…….... 101
2.2 Застосування спеціальних знань під час збирання речових доказів …………………………..……….…….….. 113
2.3 Застосування спеціальних знань під час дослідження та використання речових доказів …………………….………. 169
Висновки до розділу 2……………………………………………..……… 184
ВИСНОВКИ……………………………………………………………….. 189
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………. 194
ДОДАТКИ…………………………………………………………………. 213

ВСТУП

Актуальність теми. Забезпечення надійної протидії злочинності належить до проблем загальнодержавного масштабу, вирішення яких покладається, зокрема, на науку криміналістики, одним із завдань якої є активне застосування й упровадження в практику розслідування злочинів досягнень природничих і технічних наук.
Пізнання події злочину вимагає від особи, яка проводить дізнання, слідчого та інших учасників кримінального процесу застосування різних спеціальних знань і навичок у розкритті, розслідуванні та запобіганні злочинам. Це багатоаспектне поняття, від адекватного розуміння якого багато в чому залежить результативність збирання, дослідження та використання доказів у кримінально-процесуальній діяльності.
Аналіз слідчої й судової практики показує, що під час розкриття та розслідування злочинів, а також у процесі судового розгляду кримінальних справ традиційно головний акцент роблять на отриманні доказів у формі свідчень (протоколи допитів, очних ставок тощо), а не на речових джерелах доказів. Недостатнє застосування методів збирання, дослідження та використання саме речових доказів спричинює дефіцит доказової інформації і, як результат, безперспективність розслідування більшості кримінальних справ.
Наявні проблеми застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження й використання речових доказів потребують подальшого їх розгляду в контексті їх співвідношення та взаємозв’язку з процесуальною процедурою й криміналістичними засобами роботи з речовими доказами.
Варто визнати, що обсяг наукових досліджень, присвячених розгляду різних аспектів застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві, на сучасному етапі розвитку криміналістики є значним. Ця обставина свідчить про підвищений інтерес до цієї проблематики й потребу у відкритті нових емпіричних фактів і наукових результатів у зазначеній галузі знань.
Вагомий внесок у дослідження наявних проблем методології наукового пізнання, доведення та застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві зробили українські науковці: Ю.П. Аленін, С.А. Альперт, М.І. Бажанов, В.П. Бахін, О.В. Баулін, П.Д. Біленчук, В.Д. Берназ, Т.В. Варфоломєєва, А.Ф. Волобуєв, О.В. Горбачов, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевий, А.Я. Дубинський, В.С. Зеленецький, А.В. Іщенко, Н.С. Карпов, Г.К. Кожевніков, В.О. Коновалова, В.О. Комаха, В.С. Кузмічов, В.К. Лисиченко, В.Г. Лукашевич, Є.Д. Лук’янчиков, В.Т. Маляренко, О.Р. Михайленко, П.П. Михайленко, М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, Д.П. Письменний, Б.В. Романюк, М.В. Салтевський, М.І. Сірий, М.Я. Сегай, Н.В. Сібільова, З.Д. Смітієнко, С.М. Стахівський, В.М. Тертишник, В.В. Тіщенко, П.В. Цимбал, В.В. Ціркаль, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, В.Ю. Шепітько, М.Г. Щербаковський та ін.
Окремі аспекти цих проблем у галузево-предметному плані висвітлювали в своїх працях учені колишнього Союзу РСР і країн – членів СНД: М.С. Алексєєв, В.Д. Арсеньєв, А.Р. Бєлкін, Р.С. Бєлкін, В.Л. Васильєв, Г.Ф. Горський, А.П. Гуляєв, П.С. Елькінд, С.П. Єфімичев, Л.М. Корнєєва, О.М. Ларін, П.А. Лупинська, І.М. Лузгін, М.С. Строгович, С.А. Шейфер та ін.
Наукові здобутки цих та інших учених є підґрунтям для подальшого вивчення проблем застосування спеціальних знань, які потрібні під час збирання, дослідження та використання речових доказів. Їх комплексний аналіз надасть можливість окреслити шляхи вирішення цієї проблематики та сприятиме підвищенню ефективності застосування спеціальних знань суб’єктами доказування, розширенню їх можливостей впливати на якісні та кількісні характеристики речових доказів, покращенню слідчої й судової практики та вдосконаленню чинного кримінально-процесуального законодавства.
Наведені обставини та міркування, неоднозначність підходів учених і практиків до визначення вищезазначеного правового інституту зумовлюють необхідність вирішення наукового завдання, що полягає в комплексному дослідженні цієї проблематики.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження виконано відповідно до теми науково-дослідної роботи Класичного приватного університету “Організаційно-правове, науково-методичне й інформаційне забезпечення досудового слідства та судового провадження” (номер державної реєстрації 0111U008727). Особистий внесок здобувача полягає у вивченні специфіки механізму правового регулювання застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження та використання речових доказів у кримінальному процесі України й розробленні на підставі цього пропозицій та рекомендацій щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства й практики його застосування.
Тема дисертаційної роботи затверджена вченою радою Класичного приватного університету (протокол № 5 від 31 січня 2007 р.).
Мета й завдання дослідження. Метою цієї роботи є розкриття і аналіз проблем застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві України, розробка на цій основі висновків і рекомендацій, спрямованих на вдосконалення правової регламентації застосування їх під час збирання, дослідження та використання речових доказів на сучасному етапі розвитку кримінально-процесуального законодавства.
Для досягнення зазначеної мети поставлено такі завдання:
– провести комплексний історико-правовий аналіз становлення теоретичних уявлень і законодавства щодо механізму правового регулювання застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження й використання речових доказів та умов їх допустимості у кримінальному процесі України й на підставі цього окреслити перспективи розвитку цього правового інституту в сучасних умовах реформування;
– дослідити правовий статус суб’єктів застосування спеціальних знань на основі аналізу сучасних проблем правового регулювання їхніх прав і обов’язків та на підставі цього впорядкувати термінологічний апарат щодо його належного використання в кримінально-процесуальному законодавстві;
– проаналізувати форми застосування спеціальних знань у кримінально-процесуальній діяльності та визначити можливість їх розширення в контексті сучасних підходів щодо реформування системи кримінального судочинства України;
– визначити поняття, зміст і значення речових доказів в аспекті модернізації правового механізму застосування спеціальних знань у кримінальному процесі України;
– на підставі комплексного аналізу проблем правової регламентації механізму застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження та використання речових доказів розробити науково обґрунтовані рекомендації щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства та усунення виявлених прогалин правового регулювання цього інституту в кримінальному процесі України.
Об’єктом дослідження є комплекс суспільних відносин щодо застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві України.
Предметом дослідження є сукупність правових норм, що регламентують застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження та використання речових доказів, а також практика застосування цих норм суб’єктами кримінально-процесуальної діяльності.
Методи дослідження обрані з урахуванням теми, мети й завдань. Методологічну основу становлять положення та висновки загальної теорії пізнання, що дали змогу вивчити природу й характер інституту спеціальних знань у кримінальному судочинстві, дослідити особливості механізму його правового регулювання й практичного застосування.
У ході дослідження використано ряд загальнонаукових та спеціальних методів наукового пізнання, а саме: аналіз та синтез – при формулюванні понятійного апарату інституту спеціальних знань, загальних умов допустимості їх застосування в кримінальному процесі (підрозділ 1.1); історичний – при аналізі факторів, що визначають розвиток інституту спеціальних знань (підрозділ 1.1); формально-логічний, системно-структурний – при комплексному дослідженні інституту спеціальних знань, вивченні механізму його правового регулювання (підрозділи 1.2, 1.3); статистичний – для узагальнення матеріалів слідчої, судової й експертної практики (підрозділ 2.2); порівняльно-правовий – для зіставлення норм сучасного законодавства України, що регламентують питання застосування спеціальних знань, з нормами кримінально-процесуального законодавства інших держав, а також з нормами вітчизняного законодавства, застосовуваними в різні історичні періоди (підрозділ 1.1); соціологічний – для анкетування суддів, прокурорів, слідчих, експертів стосовно з’ясування існуючих проблем застосування спеціальних знань та шляхів їх вирішення у кримінальному процесі України (підрозділ 2.2).
Нормативну базу дослідження становлять Конституція України, Кримінально-процесуальний кодекс України, Закони України “Про судову експертизу”, “Про оперативно-розшукову діяльність”, нормативно-правові акти, які регламентують організацію й діяльність експертних підрозділів Міністерства внутрішніх справ та Міністерства юстиції України, інші нормативно-правові акти й законопроекти.
Емпіричну базу дослідження становлять матеріали кримінальних справ і експертних висновків за 2006–2011 рр., а також результати опитування слідчих органів внутрішніх справ, прокуратури (145 осіб); співробітників експертно-криміналістичних підрозділів органів внутрішніх справ і Міністерства юстиції України (137 осіб). Крім того, вивчено огляди й довідкові матеріали, що характеризують стан роботи слідчих підрозділів з питань боротьби зі злочинами, а також опубліковану практику Верховного Суду України у 2001–2011 рр.
Під час вивчення матеріалів практики та визначення вузлових аспектів застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження й використання речових доказів використано особистий багаторічний досвід експертної та науково-педагогічної діяльності автора.
Наукова новизна одержаних результатів визначається тим, що дисертація є першим комплексним дослідженням правового механізму застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження та використання речових доказів з урахуванням сучасних тенденцій розвитку інституту спеціальних знань у кримінальному процесі України. Основні результати, які мають наукову новизну, полягають у такому:
уперше:
– визначено методологічні основи застосування спеціальних знань (на історіографічному підґрунті виникнення й розвитку наукових знань та їх окремих видів – спеціальних знань – сформульовано авторське визначення основних понять у термінологічному апараті інституту спеціальних знань, а також визначено принципи допустимості їх застосування в кримінальному процесі);
– окреслено процесуально-правові механізми застосування спеціальних знань (надано нове тлумачення норм чинного кримінально-процесуального законодавства й інших нормативних правових актів, що безпосередньо стосуються застосування спеціальних знань і отриманих з їхнім використанням доказів);
– визначено теоретичні основи правового статусу суб’єктів, що володіють спеціальними знаннями (поняття, права й обов’язки суб’єктів у процесі їх застосування);
– обґрунтовано особливості застосування спеціальних знань у різних формах (процесуальні й непроцесуальні форми застосування спеціальних знань);
– розкрито організаційні й методичні основи застосування спеціальних знань (механізм застосування спеціальних знань сторонами кримінального провадження й судом під час збирання, дослідження та використання речових доказів);
удосконалено:
– визначення понять “спеціальні знання”, “обізнана особа”, “фахівець”, “спеціаліст”, “експерт”, що вживаються в законодавстві та спеціальній літературі;
– систему критеріїв допустимості застосування спеціальних знань і науково-технічних засобів як двох форм матеріального втілення наукових знань, що застосовуються в кримінальному судочинстві;
– класифікацію форм застосування спеціальних знань, які використовуються під час збирання, дослідження та використання речових доказів;
– позицію щодо застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві в контексті співвідношення та зв’язку процесуальної процедури (поняття, допустимість, мета, форми, суб’єкти спеціальних знань) і тактичних прийомів роботи з речовими доказами під час їх збирання, дослідження та використання;
дістали подальшого розвитку:
– пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, які стосуються повноважень керівника експертної установи з питань методичного контролю за діяльністю експерта, з метою найбільш повного й об’єктивного проведення експертного дослідження;
– положення щодо використання допиту спеціаліста як нової форми застосування спеціальних знань;
– підходи до основних напрямів удосконалення процесу застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження та використання речових доказів у кримінальному судочинстві.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й викладені в роботі висновки та пропозиції є певним внеском у розвиток теорії кримінально-процесуального права, криміналістики, судової експертизи й можуть використовуватися в різних сферах діяльності, а саме:
– у правотворчій – для внесення необхідних змін і доповнень до чинного КПК України та доопрацювання проекту нового КПК України;
– у правозастосовній – для сприяння підвищенню ефективності діяльності спеціалістів-криміналістів, експертів, з питань застосування спеціальних знань під час збирання та дослідження речових доказів (акт впровадження в діяльність НДЕКЦ при ГУМВС України в Запорізькій області від 16 травня 2011 р.);
– у науково-дослідній сфері – для подальшого дослідження теоретичних питань оптимізації практичної діяльності щодо застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження та використання речових доказів;
– у навчально-методичній – для використання в навчальному процесі при викладанні курсів “Криміналістика”, “Судова експертиза” (довідка впровадження в навчальний процес Класичного приватного університету від 25 травня 2011 р.), а також для підготовки відповідних навчальних і методичних посібників, підручників, курсів лекцій.
Особистий внесок здобувача. Основні положення, пропозиції та висновки, що характеризують наукову новизну та практичне значення результатів дисертації й виносяться на захист, розроблені автором самостійно. У двох опублікованих у співавторстві працях використано результати його власних наукових розробок проблем застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві.
Апробація результатів дисертації. Результати дослідження доповідалися та обговорювалися міжнародних та всеукраїнських науково-практичних конференціях: “Проблеми й напрямки формування світогляду майбутніх працівників органів внутрішніх справ та забезпечення прав і свобод людини” (м. Запоріжжя, 11–12 грудня 2003 р.); “Сучасні судово-експертні технології в кримінальному і цивільному судочинстві” (м. Харків,
14–15 березня 2003 р.); “Актуальні проблеми взаємодії судових та правоохоронних органів у процесі реалізації завдань кримінального судочинства” (м. Запоріжжя, 28–29 травня 2004 р.); “Засади кримінального судочинства та їх реалізація в законотворчій і правозастосовній діяльності” (м. Київ, 3 квітня 2009 р.); “Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики” (м. Одеса, 8 жовтня 2010 р.); “Актуальні проблеми публічного права” (м. Запоріжжя, 19–20 травня 2011 р.).
Публікації. За матеріалами дослідження опубліковано 15 наукових праць, з яких 7 – статті в наукових фахових виданнях України.
Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, що включають шість підрозділів, висновків, списку використаних джерел, двох додатків. Загальний обсяг роботи становить 216 сторінок, із яких основний зміст – 193 сторінки, список використаних джерел (216 найменувань) – 19 сторінок, два додатки – 4 сторінки.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Виникнення і розвиток інституту застосування спеціальних знань у кримінальному судочинстві тісно пов’язанні з процесом розвитку і удосконалення теорії і практики кримінально-процесуальної форми досудового слідства та судового розгляду кримінальних справ. Рушійною силою цих процесів є зміни у суспільних відносинах та науково-технічний прогрес. Вони вимагають постійної уваги науковців з метою вивчення та вироблення нових прогресивних правових норм для їх врегулювання з метою демократизації кримінального судочинства.
Сьогодні теорія застосування спеціальних знань і правова регламентація діяльності осіб, які ними володіють, є ще недосконалою, а це, в свою чергу, унеможливлює широке й ефективне застосування їх у кримінальному процесі. Це обумовлено, насамперед, теоретичними проблемами чіткого і однозначного визначення самого поняття спеціальних знань, суб’єктів, способів використання та форм їх реалізації.
Тому в дисертації висунуто і обґрунтовано ряд нових наукових положень, які мають значення для концептуальних теоретичних і практичних розробок кримінального процесу, криміналістики, судової експертизи, а саме: вперше досліджено проблеми, які виникають при застосуванні спеціальних знань під час збирання, дослідження та використання речових доказів, у результаті чого отримано такі найважливіші наукові та практичні результати:
1. На історіографічному підґрунті виникнення й розвитку наукових знань та їх окремих видів – спеціальних знань – сформульовано авторське визначення термінів у понятійному апараті інституту спеціальних знань і досліджено принципи допустимості їх застосування в кримінальному процесі. Визначено спеціальні знання як наукові й практичні знання та навички, які відповідають сучасному рівню досягнень у відповідних галузях людської діяльності (за винятком знань у галузі матеріального та процесуального права), застосовуються (використовуються) сторонами кримінального провадження й судом під час збирання, дослідження та використання доказів. Запропоновано поєднати критерії допустимості спеціальних знань і науково-технічних засобів як двох форм матеріального втілення наукових знань, що застосовуються в кримінальному судочинстві.
2. З метою упорядкування процесуального становища й функцій фахівця в кримінальному судочинстві України та усунення непорозумінь, що існують у слідчій і судовій практиці з питань застосування спеціальних знань, запропоновано такі дефініції: обізнана особа – людина, яка володіє життєвими, загальнодоступними чи науковими знаннями, здобутими в результаті трудової повсякденної діяльності й особистого досвіду або загальної чи спеціальної освіти; фахівець – не зацікавлена в справі особа, яка володіє спеціальними знаннями й застосовує їх у порядку, встановленому законодавством (у кримінально-процесуальному аспекті спеціаліст та експерт виступають різновидом фахівця); спеціаліст – особа, залучена до участі у проведенні слідчої дії, яка застосовує спеціальні знання й навички для надання допомоги дізнавачу, слідчому чи суду у виявленні та з’ясуванні окремих фактів, що мають доказове значення; експерт – особа з вищою освітою, яка дає письмовий висновок при розгляді питань, що мають значення при порушенні справи, її розслідуванні чи судовому розгляді.
3. Визначено форми застосування спеціальних знань залежно від доказового значення результатів їх застосування: 1) зазначені й регламентовані кримінально-процесуальним кодексом (участь спеціаліста у проведенні слідчих і судових дій, проведення експертизи); 2) зазначені, але не регламентовані КПК України (ревізія, яка призначається в порядку ст. 66 КПК України); 3) не зазначені й не регламентовані законом (відомчі ревізії та розслідування, попередні дослідження матеріальних слідів злочину, консультативна допомога фахівців поза слідчими діями).
4. Запропоновано авторське визначення речових доказів як різних предметів та грошових коштів, які мають безпосереднє відношення до події злочину, містять будь-які сліди злочину, а також зафіксовані за допомогою технічних засобів під час проведення процесуальної або слідчої дії та долучені до кримінальної справи постановою (ухвалою) особи, яка проводить дізнання, слідчим, прокурором, суддею або судом. У результаті дослідження ролі й значення речових доказів у процесі досудового розслідування та судового розгляду кримінальних справ зазначено, що речові докази мають самостійне місце в системі інших процесуальних джерел доказів, а їхнє використання в кримінально-процесуальній діяльності зростає. Це пов’язано з постійним розвитком науки та техніки, що дає змогу дослідити властивості та значення різних об’єктів, а також криміналістики, яка розробляє на базі наукових досягнень різні прийоми й методи щодо збирання та дослідження речових доказів.
5. З метою усунення прогалин правового регулювання інституту застосування спеціальних знань у кримінальному процесі України та на підставі комплексного аналізу організаційних і тактичних засад застосування спеціальних знань під час збирання, дослідження та використання речових доказів, розроблено та запропоновано ряд науково обґрунтованих пропозицій щодо вдосконалення чинного кримінально-процесуального законодавства, а саме пропонується:
– доповнити ст. 22 КПК України таким положенням: “З метою всебічного, повного й об’єктивного дослідження обставин справи, особа, котра провадить дізнання, слідчий, прокурор і суд вправі, а у визначених законом випадках зобов’язані, застосовувати спеціальні знання і науково-технічні засоби, які відповідають сучасному рівню розвитку науки і техніки і забезпечують отримання достовірного результату, а також можливість його оцінки і перевірки. Застосування спеціальних знань і науково-технічних засобів мають відповідати вимогам процесуального закону і моральності, не порушувати права й інтереси учасників процесу, які охороняються законом, бути безпечними для життя і здоров’я людей та навколишнього середовища”;
– викласти ч. 2 ст. 197 КПК України в такій редакції: “Слідчий зобов’язаний ознайомити обвинуваченого і його захисника з постановою про призначення експертизи і роз’яснити їм їх права, передбачені цією статтею, про що складається протокол із дотриманням вимог ст. 85 цього Кодексу”;
– доповнити КПК України ст. 197-1 “Права потерпілого при призначенні і проведенні експертизи” та викласти її в такій редакції: “При призначенні і проведенні експертизи потерпілий, а також його представник користуються правами, передбаченими ст. 197 чинного Кодексу. При задоволенні клопотання потерпілого або його представника слідчий відповідно змінює або доповнює постанову про призначення експертизи. У разі відмови у задоволенні клопотання слідчий виносить мотивовану постанову, яка оголошується особі, котра заявила клопотання, під розписку”;
– внести зміни до ч. 4 ст. 128-1 КПК України такого змісту: “Спеціаліст вправі знати мету виклику для участі в слідчій дії, при виявленні обставин, що вказують на неможливість його участі в справі, вчасно і мотивовано сповіщати про особу, яка його викликала”;
– доповнити ч. 3 ст. 191 КПК України таким положенням: “Застосування науково-технічних засобів фіксації в процесі огляду місця події є обов’язковим”;
– ч. 6 ст. 114 КПК України викласти в новій редакції: “При проведенні слідчих дій слідчий вправі застосовувати науково-технічні засоби і науково обґрунтовані методи в межах своєї компетенції з метою виявлення, закріплення, перевірки, вилучення і демонстрації доказів. Застосування науково-технічних засобів є обов’язковим: при аргументованій вимозі учасників процесуальних дій; коли докази неможливо залучити до справи в натурі чи є реальна загроза їх знищення або пошкодження; якщо є підстави вважати, що особа, яка буде давати показання, може змінити їх у ході слідства чи судового розгляду або не зможе бути присутньою на ньому.
Про застосування науково-технічних засобів повідомляються всі учасники слідчої дії, про що робиться відмітка в протоколі цієї дії. У протоколі вказуються також основні відомості про технічні засоби, мета, порядок і умови їх застосування, отримані результати. Інформація, зафіксована за допомогою технічних засобів, демонструється учасникам слідчої дії, що засвідчують її відповідність оригіналу й опису в протоколі, після чого носії інформації опечатуються й упаковуються способом, що гарантує їх збереження, і приєднуються до справи у виді самостійних джерел доказів”;
– доповнити ст. 75 КПК України частиною 4 такого змісту: “Оцінюючи висновок експертизи, слідчий, прокурор і суд послідовно встановлюють повноту і достовірність наданих експерту матеріалів, повноту виконаного дослідження і його відповідність завданню, компетентність і об’єктивність експерта, законність призначення та проведення експертизи. Висновки, отримані з істотним порушенням вимог кримінально-процесуального законодавства, не можуть бути використані як докази”.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Турчин Д.А. Теоретические основы учения о следах в криминалистике / Д.А. Турчин . – Днепропетровск : Издательство ДВГУ, 1983.– 269 с.
2. Локар Э. Руководство по криминалистике / Э. Локар .– М. : Изд-во НКЮ СССР, 1941.– 544 с.
3. Гросс Г. Руководство для судебных следователей как система криминалистики / Г. Гросс. – СПб., 1908.– 1040 с.
4. Российское законодательство Х-ХХ веков: в 9 т.– М. : Юрид. лит., 1984-1988.– Т. 3.– 631 с.
5. Чельцов-Бебутов М.А. Проведение экспертизы в советском уголовном процессе / М.А. Чельцов-Бебутов, Н.В. Чельцова. – М. : Госюриздат, 1954.– 280 с.
6. Хрестоматия по истории государства и права зарубежных стран. – М. : Юрид. лит., 1984. – 712 с.
7. Литовский статут 1529 года // Хрестоматия по истории государства и права СССР. Дооктябрьский период. – М., 1990.– С. 50–72.
8. Полное собрание законов Российской империи. – СПб., 1830. – Т. 3. – 816 с.
9. Іщенко А.В. Методологічні проблеми криміналістики : монографія / А.В. Іщенко. – К. : НТВ “Правник”, 1997. – 98 с.
10. Крылов И.Ф. Очерки истории криминалистики и криминалистической экспертизы / И.Ф. Крылов. – Л. : ЛГУ, 1975. – 187 с.
11. Рахунов Р.Д. Теория и практика экспертизы в советском уголовном процессе / Р.Д. Рахунов. – 2-е изд., переработ. – М., 1953.– 263 с.
12. Устав уголовного судопроизводства. – СПб., 1883.– 650 с.
13. Квачевский А. Об уголовном преступлении, дознании и предварительном расследовании преступлений / А. Квачевский. – СПб., 1869. – 463 с.
14. Крылов И.Ф. Криминалистическое учение о следах / И.Ф. Крылов.– Л. : ЛГУ, 1976.– 195 с.
15. Судебное Уложение РСФСР. – 1918. – № 53. – 714 с.
16. Судебное Уложение РСФСР. – 1918. – № 85. – 941 с.
17. Землянский П.Г. Уголовно-процессуальное законодательство в годы Советской власти / П.Г. Землянский. – К., 1972.– 317 с.
18. Тихенко С.И. Развитие советской криминалистики на Украине / С.И. Тихенко // Криминалистика и научно-судебная экспертиза. – К., 1948. – Сб. 2. – С. 11–12.
19. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. / За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.Г. Гончаренка – Вид. четверте, перероблене та доповнене – К. : Юрисконсульт, КНТ. – 2007. – 840 с.
20. Закатов А.А. Использование научно-технических средств и специальных знаний в расследовании преступлений / А.А. Закатов, Ю.Н. Оропай. – К. : РИО МВД УССР, 1980. – 104 с.
21. Белкин Р.С. Курс криминалистики : в 3 т. / Р.С. Белкин. – М. : Юристъ, 1997. – Т. 2. – 480 с.
22. Уголовно-процессуальный кодекс Российской Федерации. – М., 2002. – 675 с.
23. Надгорный Г.М. Гносеологические аспекты понятия “специальных знаний” / Г.М. Надгорный // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1980. – Вып. 21. – С. 37–41.
24. Философский словарь / Под ред. И.И. Фролова. – М. : Политиздат, 1987.
25. Кант И. Сочинения : в 6 т. / И. Кант. – М. : Мысль, 1964. – Т. 3.– 415 с.
26. Новейший философский словарь. – Мн., 1999. – 612 с.
27. Вичева Д.В. Диалектика обыденного и научного знания / Д.В. Вичева , В.А. Штофф // Философские науки. – 1980. – № 4.– С. 50–56.
28. Эйнштейн А. Собрание научных трудов / А. Эйнштейн. – М. : Наука, 1967. – Т. 4.– 602 с.
29. Дозорцев В.А. Законодательство и научно-технический прогресс / В.А. Дозорцев. – М. : Юрид. лит., 1978. – 191 с.
30. Ожегов С.И. Словарь русского языка / С.И. Ожегов. – М., 1997. – 710 с.
31. Философия : учебник / Под ред. В.Д. Губина, Т.Ю. Сидориной, В.П. Филатова. – М. : Русское слово, 1996. – 525 с.
32. Грамович Г.И. Тактика использования специальных знаний в раскрытии и расследовании преступлений : учебное пособие / Г.И. Грамович. – Мн. : МВШ МВД СССР, 1987. – 65 с.
33. Эйсман А.А. Заключение эксперта : Структура и научное обоснование / А.А. Эйсман. – М., 1967. – 152 с.
34. Соколовский З.М. Проблемы использования в уголовном судопроизводстве специальных знаний при установлении причинной связи явлений : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня д-ра юрид. наук / З.М. Соколовский. – Х., 1968. – 34 с.
35. Колмаков В.П. Идентификационные действия следователя / В.П. Колмаков. – М. : Юрид. лит., 1977. – 111 с.
36. Корухов Ю.Г. Правовые основания применения научно-технических средств при расследовании преступлений : лекция для студентов ВЮЗИ / Ю.Г. Корухов. – М. : Юрид. лит., 1974. – 28 с.
37. Философский словарь / Под ред. М.М. Розенталя, П.Ф. Юдина. – М. : Полит. литература, 1963. – 506 с.
38. Современный философский словарь / Под ред. проф. В.Е. Кемерова. – М., 1998. – 637 с.
39. Арсеньев В.Д., Заблоцкий В.Г. Использование специальных знаний при установлении фактических обстоятельств уголовного дела / В.Д. Арсеньев, В.Г. Заблоцкий. – Красноярск : Изд-во Краснояр. ун-та, 1986.– 152 с.
40. Белкин Р.С. Курс криминалистики : в 3 т. / Р.С. Белкин. – М. : Юристъ, 1997.– Т. 1.– 478 с.
41. Проблемы теории государства и права : учебник. – М., 1987. – 367 с.
42. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах : постанова Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 1997 р. № 8 // Коментар судової практики в кримінальних та адміністративних справах. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1995-1997); бюллетень законодавства та юридичної практики України. – 1998. – № 1. – С. 245–252.
43. Махов В.Н. Использование знаний сведущих лиц при расследовании преступлений / В.Н. Махов.– М. : Изд. Росс. Унив. др. нар., 2000. – 347 с.
44. Гаухман Л. Нужна ли правовая экспертиза по уголовным делам / Л. Гаухман // Законность. – 2000. – № 4.– С. 21–24.
45. Сегай М.Я. Судебная экспертиза материальных следов-отображений / М.Я. Сегай , В.К. Стринжа. – К. : ІнЮре, 1977. – 176 с.
46. Союз “и” ценой в миллиард долларов // Известия. – 1997. –
№ 60. – 01 апреля.
47. Корухов Ю.Г. Допустимы ли правовые и юридические экспертизы в уголовном процессе / Ю.Г. Корухов // Законность. – 2000. –
№ 1. – С. 39–40.
48. Круть О.В. Питання довідкової та консультаційної діяльності науково-дослідних установ судових експертиз Міністерства юстиції України / О.В. Круть , Г.М. Надгорний // Нормативно-правове регулювання судово-експертної діяльності в Україні: матеріали науково-практичної конференції. – Сімферополь, 2000. – С. 33–36.
49. Белкин Р.С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня / Р.С. Белкин.– М. : Норма, 2001. – 240 с.
50. Селиванов Н.А. Научно-технические средства расследования преступлений : автореф. дис. на соис. науч. степени д-ра юрид. наук / Н.А. Селиванов.– М., 1965.– 30 с.
51. Белкин Р.С. Ленинская теория отражения и методологические основы советской криминалистики / Р.С. Белкин. – М., 1970.– 128 с.
52. Грамович Г.И. Основы криминалистической техники (процессуальные и криминалистические аспекты) / Г.И. Грамович. – Мн., 1981. – 295 с.
53. Белкин Р.С. Общая теория криминалистики в условиях НТР / Р.С. Белкин // Советская теория государства и права. – 1977. – № 5. –
С. 104–105.
54. Элькинд П.С. Научно–технический прогресс и уголовное судопроизводство / П.С. Элькинд // Советская юстиция. – 1977.– № 3.–
С. 8–14.
55. Кокорев Л.Д. Процессуальные проблемы использования достижений научно-технического процесса в уголовном судопроизводстве // Вопросы уголовного судопроизводства / Л.Д. Кокорев. – Саратов, 1977.– Вып. 1.– С. 5 –14.
56. Гончаренко В.И. Использование данных естественных и технических наук в уголовном судопроизводстве / В.И. Гончаренко. – К. : Изд-во при КГУ, Вища школа, 1988. – 157 с.
57. Дубривный В.А. Расширение пределов допустимости доказательств – одно из необходимых условий успешной борьбы с организованной преступностью / В.А. Дубривный // Предварительное следствие в условиях правовой реформы: сборник научных статей. – Волгоград, 1991. – С. 49–58.
58. Зеленский Д.В. Проблемы допустимости доказательств в Российском уголовном процессе : автореф. дис. на соис. учен. степени канд. юрид. наук. – М., 1995. – 24с.
59. Кипнис Н.М. Допустимость доказательств в уголовном судопроизводстве: автореф. дис. на соис. учен. степени канд. юрид. наук / Н.М. Кипнис. – М., 1996. – 28 с.
60. Советская криминалистика. Теоретические проблемы / Н.А. Селиванов, В.Г. Танасевич, А.А. Эйсман. – М. : Юрид. лит., 1978. – 192 с.
61. Панюшкин В.А. Научно-технический прогресс и уголовное судопроизводство (правовые аспекты) / В.А. Панюшкин. – Воронеж : Изд-во ун-та, 1985. – 151 с.
62. Уголовно-процессуальный кодекс Украины : научно-практический комментарий / Под ред. В.Т. Маляренко, Ю.П. Аленина. – Х. : ООО “Одиссей”, 2003. – 960 с.
63. Лисиченко В.К. Использование данных естественных и технических наук в следственной и судебной практике : учебное пособие / В.К. Лисиченко. – К. : Вища школа, 1979. – 88 с.
64. Богданов В. Следствию помог экстрасенс / В. Богданов, П. Клемешев // Законность. – 1991. – № 8. – С. 29–30.
65. Криминалистика / Под ред. В.А. Образцова. – М., 2002. – 733 с.
66. Ратинов А.Р. Судебная психология для следователей / А.Р. Ратинов. – М.: Знание, 1967. – 328 с.
67. Ларин А.М. Нетрадиционные методы раскрытия преступлений / А.М. Ларин // Государство и право. – 1995. – № 9. – С. 61–65.
68. Кабанов П. О псевдонаучных методах раскрытия преступлений / П. Кабанов // Законность. – 1977. – №3. – С. 31–34.
69. Коновалова В.Е. Допрос: тактика и психология: учебное пособие / В.Е. Коновалова. – Х. : Консум, 1999. – 157 с.
70. Конституція України. – К. : Преса України, 2007.– 80с.
71. Орлов Ю.К. Основы теории доказательств в уголовном процессе : научно-практическое пособие / Ю.К. Орлов. – М., 2000. – 314 с.
72. Шиканов В.И. Актуальные вопросы уголовного судопроизводства и криминалистики в условиях современного научно-технического прогресса / В.И. Шиканов. – Иркутск, 1979. – 188 с.
73. Селиванов Н.А. Основания и формы применения научно-технических средств и специальных знаний при расследовании преступлений / Н.А. Селиванов // Вопросы борьбы с преступностью. – М., 1968. – Вып. 7. – С. 125–129.
74. Соколовский З.М. О применении следователем криминалистических знаний / З.М. Соколовский // Советское государство и право. – 1957. – № 1. – С. 72–73.
75. Грановский Г.Л. Основы трасологии / Г.Л. Грановский. – М., 1965. – Ч. 1.– 419 с.
76. Дулов А.В. Права и обязанности участников судебной экспертизы / А.В. Дулов. – Мн., 1962. – 408 с.
77. Михеєнко М.М., Нор В.Т., Шибіко В.П. Кримінальний процес України / М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко. – К., 1999. – 534 с.
78. Проект Кримінально-процесуального кодексу України від 13.01.2012 року №9700. – К., 2012.
79. Шейфер С.А. Собирание доказательств в советском уголовном процессе / С.А. Шейфер. – Саратов : Изд-во Саратовского ун-та, 1986. – 171 с.
80. Мельникова Э.Б. Участие специалистов в следственных действиях / Э.Б. Мельникова. – М. : Юрид. лит., 1964. – 87 с.
81. Ищенко П.П. Специалист в следственных действиях (уголовно-процессуальные и криминалистические аспекты) / П.П. Ищенко. – М. : Юрид. лит., 1990. – 157 с.
82. Серов В.А. Участие специалиста в расследовании уголовных дел / В.А. Серов // Проблемы правосудия и уголовного права : сборник научных статей. – М., 1979. – С. 81–82.
83. Астапкина С.М. Участие специалиста-криминалиста в расследовании преступлений / С.М. Астапкина, Л.П. Дубровицкая, Ю.Г. Плескачевский. – М. : Юрид. лит, 1992. – 190 с.
84. Гридько А. Привлечение специалиста к расследованию преступлений / А. Гридько, Е. Коновалов. – К., 1968. – 115 с.
85. Махов В.Н. Участие специалиста в следственных действиях / В.Н. Махов. – М., 1975. – 161 с.
86. Морозов Г.Е. Роль специалиста в производстве процессуальных и профилактических действий в стадии предварительного расследования / Г.Е. Морозов. – Хабаровск, 1985. – 114 с.
87. Калинкин Ю.А. Участие в уголовном судопроизводстве лиц, обладающих специальными познаниями : дисс. на соис. учен. степени канд. юрид. наук / Ю.А. Калинкин. – М., 1981. – 194 с.
88. Щербаковский М.Г. Применение специальных знаний при раскрытии и расследовании преступлений / М.Г. Щербаковский, А.А. Кравченко.– Х. : Ун-т внутр. дел, 1999. – 78 с.
89. Надгорний Г. Експерт і спеціаліст: проблема размежування їх функцій і шляхи їх вирішення / Г. Надгорний, М. Сегай, Б. Ісакович // Право України. – 1998. – № 2. – С. 53–57.
90. Лукашевич В.Г. Криминалистическая теория общения: постановка проблемы, методика исследования, перспективы использования: монография / В.Г. Лукашевич. – К., 1993. – 196 с.
91. Петрухин И.Л. Некоторые вопросы методологии экспертного и судебного познания / И.Л. Петрухин // Труды ЦНИИСЭ. – М., 1970. – Вып. 2. – С. 242–256.
92. Энциклопедия судебной экспертизы / Под ред. Т.В. Аверьяновой, Е.Р. Россинской. – М. : Юристъ, 1999. – 312 с.
93. Петрухин И.Л. Экспертиза как средство доказывания в советском уголовном процессе / И.Л. Петрухин. – М., 1964. – 274 с.
94. Притузова В.А. Заключение эксперта как средство доказывания в уголовном процессе / В.А. Притузова. – М., 1959. – 81 с.
95. Настанова про діяльність експертно-криміналістичної служби МВС України : наказ МВС України № 682 від 30.08.1999 р. п. 5.4. – К., 1999.
96. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз п. 2.10. : Затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.98р. № 53/5.
97. Інструкція про порядок проведення ревізій і перевірок органами державної контрольно-ревізійної служби в Україні за поданням правоохоронних органів. – МВС України, Ген. прок. Укр., СБУ, Голови КРУ України. – К., 1998.
98. Про адвокатуру : закон України від 19 грудня 1992 р. // Законодавство України з питань правоохоронної діяльності (Закони). – Х. : ФІНН, 2002. – С. 191–192.
99. Сахнова Т.В. Судебная экспертиза / Т.В. Сахнова. – М. : Городец, 1999.– 298 с.
100. Щербаковський М.Г. Напрямки удосконалення процесуального положення спеціаліста та експерта в проекті кримінально-процесуального кодексу України / М.Г. Щербаковський, О.А. Кравченко // Вісник ЗЮІ. – 2000. – Вип. 3. – С. 223–230.
101. Юношев С. Укрепление правового статуса потерпевшего и его представителя / С. Юношев // Российская юстиция. – 1998. – № 11. –
С. 21–26.
102. Быков В.М. Проблемы применения технико-криминалистических средств и специальных познаний при расследовании преступлений / В.М. Быков // Использование современных технико-криминалистических средств и специальных познаний в борьбе с преступностью : межвузовский сборник. – Саратов, 1998. . С. 6–12.
103. Лисиченко В.К. Виды участия специалистов на предварительном следствии / В.К. Лисиченко, В.В. Циркаль // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1985. – Вып. 30.– С. 3–9.
104. Гольдман А.М. Правовые основы и формы применения специальных познаний в советском уголовном процессе / А.М. Гольдман // Вопросы экспертизы в работе защитника. – Л., 1970. – С. 22–24.
105. Сорокотягин И.Н. Системно-структурная характеристика специальных познаний и формы их использования в борьбе с преступностью / И.Н. Сорокотягин // Применение специальных познаний в борьбе с преступностью. – Свердловск, 1983. – С. 7–9.
106. Яблоков Н.П. Криминалистика / Н.П. Яблоков. – М. : НОРМА-ИНФРА, 2001. – 716 с.
107. Орлов Ю.К. Производство экспертизы в уголовном процессе / Ю.К. Орлов. – М., 1982. – 171 с.
108. Образцов В.А. Выявление и изобличение преступника / В.А. Образцов. – М. : Юристъ., 1998. – 454 с.
109. Махов В.Н. Специалист в суде / В.Н. Махов // Советская юстиция. – М., 1973. – № 13. – С. 27–32.
110. Строгович М.С. Курс советского уголовного процесса / М.С. Строгович. – М. : Наука, 1970 .– Т. 2. – 516 с.
111. Сафин Н.Ш. Допрос несовершеннолетнего подозреваемого в советском уголовном процессе / Н.Ш. Сафин. – Казань : Изд. Каз. гос. унив., 1990. – 87 с.
112. Винницкий Л.В. Теория и практика освидетельствования на предварительном следствии / Л.В. Винницкий. – Караганда, 1982. – 128 с.
113. Маркс Н.А. Значение освидетельствования для расследования уголовных дел о причинении телесных повреждений / Н.А. Маркс // Особенности расследования отдельных видов и групп преступлений. – Свердловск, 1980. – С. 91–96.
114. Леоненко М.І. Принципи національної мови в кримінальному судочинстві України: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. юрид. наук / М.І. Леоненко. – К., 2001. – 20 с.
115. Щерба С.П. Участие переводчика на предварительном следствии и дознании / С.П. Щерба, А.Я. Маркова, Г.И. Стескова. – М., 1993. – 162 с.
116. Сорокотягин И.Н. Специальные знания в расследовании преступлений / И.Н. Сорокотягин. – Ростов на Дону, 1984. – 132 с.
117. Саркисянц Г.П. Переводчик в советском уголовном процессе / Г.П. Саркисянц. – Ташкент, 1974. – 92 с.
118. Махов В.Н. Отличие специалиста от эксперта / В.Н. Махов // Соц. законность. – 1973. – № 6. – С. 42–46.
119. Сорокотягин И.Н. Криминалистические проблемы использования специальных познаний в расследовании преступлений: дисс на соис. учен. степени д-ра юрид. наук / И.Н. Сорокотягин. – Екатеринбург, 1992.– 326 с.
120. Про судову експертизу : Закон України // Відомості Верховної Ради України. – 1994. –№ 28.
121. Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах : Постанова Пленуму Верховного суду України від 30 травня 1997 р. № 8 // Кримінально-процесуальний кодекс України з постатейними матеріалами / За відп. ред. В.П. Шибіко. – К. : Юринком Інтер, 2000. – С. 478–483.
122. Арсеньев В.Д. Проведение экспертизы на предварительном следствии / В.Д. Арсеньев. – Волгоград, 1978. – 78 с.
123. Гродзинский М.М. Сущность и формы экспертизы в Советском уголовном процессе / М.М. Гродзинский // Ученые записки Харьковского юридического института. – 1955. – № 6. – С. 65–68.
124. Шляхов А.Р. Судебная экспертиза: организация и проведение / А.Р. Шляхов. – М. : Юридическая литература, 1979. – 164 с.
125. Белкин Р.С. Судебная экспертиза: вопросы, требующие решения / Р.С. Белкин // Советская юстиция. – 1988. – № 11. – С. 91–97.
126. Орлов Ю.К. Заключение эксперта и его оценка по уголовным делам / Ю.К. Орлов. – М. : Юристъ, 1995.– 64 с.
127. Пашкевич П.Ф. Рациональное исследование и использование доказательств в уголовном судопроизводстве / П.Ф. Пашкевич // Труды ВНИИ Сов. законодательства. – М., 1976. – Т. 5. – С. 173–177.
128. Кони А.Ф. Избранное / А.Ф. Кони. – М. : Сов. Россия, 1989. – 496 с.
129. Белкин Р.С. Курс криминалистики / Р.С. Белкин. – М. : ЮНИТИ–ДАНА, Закон и право, 2001. – 640 с.
130. Щербаковський М.Г. Використання спеціальних знань на стадії порушення кримінальної справи / М.Г. Щербаковський, І.І. Золотухін // Вісник Університету внутрішніх справ. – Х., 1997. – Вип. 2. – С. 37–44.
131. Боголюбская Т.В. Понятие и правомерность производства специальных исследований в стадии возбуждения уголовного дела / Т.В. Боголюбская, В.В. Коваленко // Формы досудебного производства и их совершенствование. – Волгоград, 1989. – С. 28–35.
132. Масленникова Л.Н. Процессуальное значение результатов проверочных действий в доказывании по уголовным делам / Л.Н. Масленникова. – М., 1993. – 96 с.
133. Степанов В.В. Предварительная проверка первичных материалов о преступлениях / В.В. Степанов. – Саратов, 1972. – 77 с.
134. Нагнойный Я.П. О возможности назначения экспертизы до возбуждения уголовного дела / Я.П. Нагнойный // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1967. – Вып. 4. – С. 30–38.
135. Теория доказательств в советском уголовном процессе. – М. : Юрид. лит, 1973. – 780 с.
136. Фридман И.Я. Использование данных судебной экспертизы для предупреждения правонарушений / И.Я. Фридман. – К., 1972. – 212 с.
137. Алиев И.А. Правовые и организационные проблемы экспертной профилактики / И.А. Алиев. – Баку, 1988 – 87 с.
138. Попов И.В. Особенности методики расследования и предупреждения хищений неучтенной продукции: автореф. дисс. на соис. учен. степени канд. юрид. наук / И.В. Попов. – Х., 1970. – 26 с.
139. Клименко Н.І. Використання спеціальних знань у розслідуванні економічних злочинів / Н.І. Клименко // Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності : матеріали науково-практичної конференції. – Х., 1999. – С. 206–210.
140. Матусовский Г.А. Расследование экономических преступлений / Г.А. Матусовский. – Х., 1999. – 110 с.
141. Арзумян Т.М., Танасевич В.Г. Бухгалтерская экспертиза при расследовании и разбирательстве уголовных дел / Т.М. Арзумян, В.Г. Танасевич. – М., 1975. – 96 с.
142. Атанесян Г.А. Формы применения специальных бухгалтерских познаний в советском уголовном процессе : автореф. дис. на соис. учен. степени канд. юрид. наук / Г.А. Атанесян. – М., 1977. – 23 с.
143. Пашюнас П.К. Применение бухгалтерских познаний при расследовании и предупреждении преступлений / П.К. Пашюнас. – Вильнюс, 1977. – 94 с.
144. Пашюнас П.К. Научные основы судебной ревизии и судебно-бухгалтерских экспертиз : дис. на соис. учен. степени д-ра юрид. наук / П.К. Пашюнас. – Вильнюс, 1989. – 362 с.
145. Зуев Е.И. Непроцессуальная помощь сотрудников криминалистического подразделения следователю / Е.И. Зуев. – М., 1975. – 74 с.
146. Камлик М.І. Судова бухгалтерія : настільна книга для працівників кримінальної міліції та слідчих / М.І. Камлик. – К. : Синтез, 1995. – 248 с.
147. Предварительные криминалистические исследования материальных следов на месте происшествия. – М. : ВНИИ МВД СССР, 1987. – 271 с.
148. Клименко Н.И. Микрообъекты – вещественные доказательства / Н.И. Клименко, В.М. Бовсуновский. – К., 1984. – 96 с.
149. Тертышник В.М. Теория доказательств / В.М. Тертышник, С.В. Слинько. – Х. : РИФ “Арсис” ЛТД, 1998. – 255 с.
150. Митричев В.С. Криминалистическая экспертиза материалов, веществ и изделий / В.С. Митричев. – Саратов, 1980. – 104 с.
151. Кириченко А.А. Основы судебной микрологии / А.А. Кириченко. – Днепропетровск : Изд. ДГУ, 1994. – 127 с.
152. Силкин Н.Ф. Процессуально-правовая природа фотоснимков, используемых в доказывании / Н.Ф. Силкин // Совершенствование уголовно-процессуальной деятельности органов внутренних дел : Труды Акад. МВД СССР. – 1984. – С. 106–115.
153. Лисиченко В.К. Формы использования специальных познаний и виды участия специалистов на предварительном следствии / В.К. Лисиченко, В.В. Циркаль // Применение специальных познаний в борьбе с преступностью. – Свердловск, 1983. – С. 11–15.
154. Колдин В.Я. Комплексное исследование в судебном доказывании / В.Я. Колдин // Советское государство и право. – 1971. – № 7. – С. 108–114.
155. Егоров Н.Н. Поиск, обнаружение и предварительное исследование микрообъектов / Н.Н. Егоров. – Хабаровск, 1989. – 96 с.
156. Кисляков В., Корниенко Н. Предварительное исследование в работе следователя / В. Кисляков, Н. Корниенко // Социалистическая законность. – 1972. – № 4. – С. 64–66.
157. Сырков С.М., Фефилатьев А.В. Проведение предварительных исследований материальных следов на месте происшествия / С.М. Сырков, А.В. Фефилатьев. – М., ВНИИ МВД СССР, 1986. – 76 с.
158. Турчин Д.А. Исследование места происшествия : дисс. на соис. учен. степени канд. юрид. наук. – Л., 1968. – 189 с.
159. Разумов Э.А., Молибога Н.П. Осмотр места происшествия / Э.А. Разумов, Н.П. Молибога. – К., РИО МВД Украины, 1994. – 672 с.
160. Ищенко П.П. Понятие и цели получения розыскной информации в ходе предварительного изучения следов / П.П. Ищенко // Вопросы теории криминалистики и экспертно-криминалистические проблемы : сборник научных трудов ВНИИ МВД СССР. – М., 1990. – С. 56–61.
161. Сова Ф.П. Определение типов и моделей автотранспортных средств по следам шин / Ф.П. Сова. – М., 1973. – 84 с.
162. Василькова Л.И. Методические рекомендации по определению типов и моделей автотранспортных средств по следам протекторов шин / Л.И. Василькова, И.М. Канлуков. – Ташкент, 1975. – 67 с.
163. Кириченко А.А. Основы судебной микрологии / А.А. Кириченко. – Х. : Основа, 1998. – 164 с.
164. Вандер М.В. Использование микрочастиц при расследовании преступлений / М.В. Вандер. – СПб. : Питер, 2001. – 224 с.
165. Судебные экспертизы. Возможности, подготовка материалов, назначение, оценка. – К. : РИО МВД УССР, 1981. – 110 с.
166. Лисиченко В.К., Циркаль В.В. Использование специальных знаний в следственной и судебной практике / В.К. Лисиченко, В.В. Циркаль. – К., 1987. – 131 с.
167. Кузьмин М.Н. Вопросы предварительного исследования микрообъектов / М.Н. Кузьмин, В.А. Снетков, В.З. Худяков // Уголовный процесс и криминалистика : сборник научных трудов ВНИИ МВД СССР. – М., 1983. – № 65 .– С. 110–116.
168. Фойницкий И.Я. Курс уголовного судопроизводства / И.Я. Фойницкий. – СПб., 1902. – Т. 2.– 572 с.
169. Владимиров В.Е. Учение об уголовных доказательствах / В.Е. Владимиров. – Тула : Автограф, 2000. – 320 с.
170. Якуб М.Л. Показания свидетелей и потерпевших / М.Л. Якуб. – М. : Юрид. лит., 1968. – 136 с.
171. Арсеньев В.Д. Основания назначения судебной экспертизы / В.Д. Арсеньев // Социалистическая законность. – 1975. – № 9. – С. 55–62.
172. Ляш А.А. Вещественные доказательства в досудебных стадиях уголовного процесса / А.А. Ляш. – К., 1991. – С. 5-8.
173. Кертес И. Основы теории вещественных доказательств / И. Кертес. – М., 1973. – С. 25.
174. Орлов Ю.К. Вещественные доказательства в уголовно-процессуальном доказывании : автореф. дис. на здоб. звання канд. юрид. наук / Ю.К. Орлов. – М., 1970. – С. 4–5.
175. Владимиров Л.Е. Учение об уголовных доказательствах / Л.Е. Владимиров. – Тула, 2000. – С. 133–134.
176. Арсеньєв В.Д. Вопросы теории вещественных доказательств в советском уголовном процессе: Труды Иркутского университета / В.Д. Арсеньєв. – Иркутск, 1957. – Т. 22. – С. 118.
177. Новий тлумачний словник української мови. – Т. 2. – К., 2001. – С. 162.
178. Про судову практику в справах про хуліганство : постанова Пленуму Верховного суду України № 3 від 28.06.91 зі змінами внесеними постановами № 3 від 04.06.93 р. і № 12 від 03.12.97р. // // Постанови Пленуму Верховного Суду України в кримінальних справах. – К., 2004. – С. 177
179. Грошевський Ю.М. Докази і доказування у кримінальному процесі : науково-практичний посібник / Ю.М. Грошевський, С.М. Стахівський. – К. : КНТ, Видавець Фурса С.Я., 2006. – С. 220.
180. Андросенко О. Розмежування речових доказів і документів у кримінальному процесі. Правова держава в дослідженнях працівників-початківців / О. Андросенко // Матеріали 10-ї ювілейної студентської конференції ( Одеса, 18-19 травня 2007р. ) ; ред. колектив : Ю.М. Оборотов та ін. – Одеса : Юрид література, 2007. – С. 206.
181. Белкин Р.С. Собирание, исследование и оценка доказательств : Сущность и методы / Р.С. Белкин. – М. : Наука, 1966. – 295 с.
182. Тищенко В.В. Корыстно-насильственные преступления: криминалистический анализ / В.В. Тищенко. – Одесса : Юрид. літ., 2002. – 359 с.
183. Кореневский Ю.В. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность / Ю.В. Кореневский. – М. : Юристъ, 2000. – 177 с.
184. Пашкевич П.Ф. Объективная истина в уголовном судопроизводстве / П.Ф. Пашкевич. – М., 1961. – 170 с.
185. Постика И.В. Оценка и использование заключения эксперта-криминалиста / И.В. Постика. – Одесса : Изд. Одесского Гос. Унив-та, 1977. – 93 с.
186. Горский Г.Ф. Проблемы доказывания в советском уголовном процессе / Г.Ф. Горский, Л.Д. Кокорев, П.С. Элькинд. – Воронеж, 1978.–180с.
187. Кокорев Л.Д. Уголовный процесс: доказательства и доказывание / Л.Д. Кокорев, Н.П. Кузнецов. – Воронеж, 1995. – 258 с.
188. Миньковский Г.С. Пределы доказывания в советском уголовном процессе / Г.С. Миньковский. – М., 1956.– 91 с.
189. Доля Е.А. Использование в доказывании результатов оперативно-розыскной деятельности / Е.А. Доля. – М., 1996. – 87 с.
190. Доказывание в уголовном процессе: традиции и современность / Под ред. В.А. Власихина. – М. : Юристъ, 2000. – 205 с.
191. Кореневский Ю.В. Использование результатов оперативно-розыскной деятельности в доказывании по уголовным делам / Ю.В. Кореневский, М.Е. Токарева. – М. : Юрлитинформ, 2000. – 112 с.
192. Бандурка А.М. Оперативно-розыскная деятельность: правовой анализ / А.М. Бандурка, А.В. Горбачёв. – К. : РИО МВДУ, 1994. – 164 с.
193. Салтевский М.В. Проблемы представления вербальной информации техническими средствами при расследовании экономических преступлений / М.В. Салтевский // Проблеми боротьби зі злочинністю у сфері економічної діяльності: Матеріали науково-практичної конференції. – Х., 1999. – С. 221–230.
194. Селиванов Н.А. Вещественные доказательства / Н.А. Селиванов. – М. : Юрид. лит., 1971. – 199 с.
195. Винберг А.И. Доказательственное значение фотоснимков и специальных видов копий в советском уголовном процессе / А.И. Винберг // Советская криминалистика на службе следствия. – М., 1955.– Вып.6.
196. Леви А.А. Звукозапись в уголовном процессе / А.А. Леви. – М., 1974. – 104 с.
197. Шевченко В.И. Нетрадиционное применение звукозаписи и киносъемки / В.И. Шевченко // Соц. Законность. – 1973. – №5. – С. 64–65.
198. Тихенко С.И. Возможности и практика использования магнитофонных записей и киноматериалов в судебном разбирательстве / С.И. Тихенко, В.И. Гончаренко // Криминалистика и судебная экспертиза. – К., 1970. – Вып. 7. – С. 14–17.
199. Криминалистика // Под ред. А. Н. Васильєва. – М., 1980. – 479 с.
200. Шиканов В.И. Актуальные вопросы уголовного судопроизводства и криминалистики в условиях современного научно-технического прогресса / В.И. Шиканов. – Иркутск, 1978. – 312 с.
201. Колдин В.Я. Криминалистика / В.Я. Колдин // Под ред. А.Н. Васильєва. – М., 1980.
202. Райский М.И. Судебная медицина / М.И. Райский. – М., 1953. – 488 с.
203. Сапожников Ю.С. Судебная медицина / Ю.С. Сапожников, Г.М. Гамбург. – К., 1980.
204. Дидковская С.П. Осмотр места происшествия при рассле