ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХИСТУ У КРИМІНАЛЬНИХ СПРАВАХ НА ЗАСАДАХ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА ДИСПОЗИТИВНОСТІ

Короткий опис

ЗМІСТ

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ................................................................................3
ВСТУП..................................................................................................................................4
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ПРОБЛЕМИ ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХИСТУ НА ЗАСАДАХ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА ДИСПОЗИТИВНОСТІ................................................12
1.1. Поняття, сутність і зміст принципу змагальності.........................................12
1.2. Поняття, сутність і зміст принципу диспозитивності...................................28
1.3. Поняття захисту як кримінально-процесуальної функції.............................42
Висновки до розділу 1.......................................................................................................51
РОЗДІЛ 2. ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХИСТУ НА ЗАСАДАХ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА ДИСПОЗИТИВНОСТІ В СТАДІЇ ДОСУДОВОГО СЛІДСТВА...................55
2.1. Реалізація елементів засад змагальності й диспозитивності у діяльності суб’єктів захисту на початковому етапі досудового слідства.....................57
2.2. Здійснення захисту при пред’явленні обвинувачення, обранні
запобіжного заходу та проведенні слідчих дій.............................................91
2.3. Реалізація елементів засад змагальності й диспозитивності у діяльності суб’єктів захисту при закінченні досудового слідства.................................113
Висновки до розділу 2.....................................................................................................120
РОЗДІЛ 3. ЗДІЙСНЕННЯ ЗАХИСТУ НА ЗАСАДАХ ЗМАГАЛЬНОСТІ ТА ДИСПОЗИТИВНОСТІ ПІД ЧАС ПРОВАДЖЕННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ.......................................................124
3.1. Реалізація принципів змагальності та диспозитивності у діяльності
суб’єктів захисту в стадії попереднього розгляду справи суддею...........124
3.2. Здійснення захисту на засадах змагальності та диспозитивності
в стадії судового розгляду............................................................................140
Висновки до розділу 3.....................................................................................................173
ВИСНОВКИ.....................................................................................................................176
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ........................................................................181
ДОДАТКИ........................................................................................................................222

ВСТУП

Актуальність теми. Закріплюючи пріоритет прав та свобод людини і громадянина у всіх сферах суспільного життя і визнаючи їх утвердження та забезпечення як головний обов’язок держави (ч. 2 ст. 3 Конституції України), Україна спрямовує свої зусилля на приведення у відповідність до обраного демократичного курсу розвитку норм усіх без винятку галузей права.
Проведення в Україні судово-правової реформи обумовило перехід від розшукових засад кримінального процесу до змагальних, внаслідок чого відбувся перегляд системи принципів, на яких він ґрунтується. До їх числа вітчизняний законодавець включив змагальність і диспозитивність, які, з урахуванням їх значення для врегулювання процесуальних правовідносин, віднесено до основних засад судочинства (п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України). Нормативне закріплення основних положень змісту принципів змагальності та диспозитивності у кримінально-процесуальному законі (ст. 16-1 КПК України) вимагає визначення напрямків їх реалізації у правозастосовчій практиці.
Істотний внесок у розробку питань реалізації засад змагальності та диспозитивності в діяльності учасників кримінального процесу, які виконують функцію захисту, зробили як вітчизняні вчені: Ю. П. Аленін, С. А. Альперт, В. Д. Басай, Т. В. Варфоломеєва, І. Ю. Гловацький, В. Г. Гончаренко, Ю. М. Грошевий, С. Л. Деревянкін, Я. П. Зейкан, В. С. Зеленецький, Л. Б. Ісмаілова, Т. В. Корчева, М. В. Костицький, М. І. Костін, Л. М. Лобойко, В. Т. Маляренко, М. А. Маркуш, О. Р. Михайленко, М. М. Михеєнко, М. О. Ноздріна, В. Т. Нор, В. О. Попелюшко, П. І. Репешко, Б. В. Романюк, К. Р. Сейтназаров, М. І. Сірий, С. М. Стахівський, В. М. Тертишник, А. М. Титов, Д. В. Філін, П. Л. Фріс, Ю. В. Хоматов, М. І. Чверткін, О. О. Чепурний, В. П. Шибіко, О. Г. Шило, В. І. Шишкін, М. Є. Шумило, так і зарубіжні: Т. М. Добровольська, В. З. Лукашевич, А. І. Макаркін, Я. О. Мотовіловкер, І. Л. Петрухін, М. С. Строгович, І. Л. Трунов, М. А. Фомін та ін. Окремі криміналістичні аспекти удосконалення діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їх захисника у стадіях досудового слідства, попереднього розгляду справи суддею та її судового розгляду досліджували вітчизняні вчені: В. П. Бахін, В. Д. Берназ, П. Д. Біленчук, В. І. Галаган, В. А. Журавель, А. В. Іщенко, Н. І. Клименко, І. І. Котюк, В. О. Коновалова, В. С. Кузьмічов, В. К. Лисиченко, В. Г. Лукашевич, В. В. Тіщенко, Л. Д. Удалова, П. В. Цимбал та ін. Незважаючи на значну кількість наукових розробок, низка питань, пов’язаних як з окресленням поняття, сутності та змісту принципів змагальності та диспозитивності в кримінальному процесі України, так і з визначенням кола прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їх захисника, спрямованих на виконання функції захисту, змісту і механізму їх реалізації, залишаються дискусійними, що негативно впливає на правозастосовчу практику.
Нині, з огляду на підготовку проекту КПК України, проблемні питання здійснення захисту на засадах змагальності та диспозитивності набувають особливої актуальності та вимагають комплексного дослідження.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях Указу Президента України “Про заходи щодо подальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян” від 18.02.2002 р. № 143/2002, Концепції вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схваленої Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006, Державної програми розвитку вищої освіти на 2005 – 2007 роки, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2004 р. № 1183.
Тема дисертації передбачена планом науково-дослідної роботи кафедри кримінального права і процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника як складова теми “Актуальні проблеми боротьби та попередження злочинності”. Тема дисертації затверджена рішенням вченої ради Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (протокол від 04.03.2003 р. № 6) та уточнена рішенням вченої ради університету (протокол від 31.10.2006 р. № 3).
Мета і задачі дослідження. Основна мета дисертації полягає у комплексному науковому аналізі теоретичних положень і практичних рекомендацій щодо здійснення захисту в кримінальних справах на засадах змагальності та диспозитивності, розробці й обґрунтуванні пропозицій із внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального законодавства, спрямованих на вдосконалення механізму реалізації засад змагальності та диспозитивності в діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їх захисника.
Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність постановки та вирішення таких основних задач: 1) дослідити поняття, сутність і зміст засади змагальності; 2) дослідити поняття, сутність і зміст засади диспозитивності; 3) на основі норм кримінально-процесуального законодавства і праць вчених-процесуалістів уточнити поняття захисту як самостійної кримінально-процесуальної функції; 4) визначити способи виявлення та збирання захисником відомостей про факти, порядок їх фіксації та подання для приєднання до матеріалів кримінальної справи; 5) з’ясувати можливості захисника із встановлення обставин, які повністю або частково спростовують підозру, обвинувачення, виключають чи пом’якшують кримінальну відповідальність його підзахисного, за участі у допиті підозрюваного, при пред’явленні обвинувачення, у слідчих діях; 6) розкрити порядок визнання доказів недопустимими та їх виключення з дослідження у судовому розгляді справи за клопотанням обвинуваченого та його захисника; 7) встановити можливості сторони захисту із доведення перед судом переконливості виправдувальних доказів, досліджених у ході судового розгляду справи; 8) розробити пропозиції із внесення змін і доповнень до кримінально-процесуального законодавства, спрямовані на вдосконалення механізму реалізації засад змагальності та диспозитивності в діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їх захисника.
Об’єктом дослідження є діяльність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їх захисника, спрямована на повне або часткове спростування підозри, обвинувачення та виявлення обставин, які виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, виключають або пом’якшують його кримінальну відповідальність.
Предмет дослідження складають норми кримінально-процесуального законодавства України, що закріплюють принципи змагальності та диспозитивності, регулюють процесуальні аспекти здійснення захисту у кримінальних справах, а також слідча і судова практика.
Методологічну основу дисертації складає система сучасних загальнонаукових і спеціальних методів пізнання правових явищ.
Вихідним підґрунтям дослідження є діалектичний метод пізнання, застосування якого дозволило подати проблеми, що розглядаються в дисертації, в єдності їх соціального змісту та юридичної форми.
Зі спеціальних методів у дисертації використано логіко-семантичний метод (у підрозділах 1.1., 1.2., 1.3. і 2.2. для поглиблення понятійного апарату шляхом уточнення понять “змагальність”, “диспозитивність”, “захист”, розмежування понять “охорона” та “захист”, визначення поняття “неповторювані слідчі дії”); системно-структурний метод (у підрозділах 1.1. і 1.2. для дослідження системи елементів, що входять до змісту принципів змагальності та диспозитивності); формально-логічний метод (у підрозділах 1.1. і 1.2. для визначення юридичної природи прав, обумовлених засадою змагальності, та дій, зумовлених засадою диспозитивності); порівняльно-правовий метод (у підрозділі 3.1. для визначення рівня урегульованості у кримінально-процесуальному законодавстві України і Російської Федерації порядку визнання у стадії попереднього розгляду справи суддею доказів недопустимими та їх виключення з дослідження під час судового розгляду справи); логіко-нормативний метод (у підрозділах 1.2., 2.1., 3.1. і 3.2. для формулювання пропозицій із доповнення КПК України ст. 16-2 “Диспозитивність”, ст. 66-1 “Проведення захисником опитування громадян”, ст. 66-2 “Приєднання до справи доказів, поданих підозрюваним, обвинуваченим, підсудним та їх захисником”, ст. 253-1 “Вирішення суддею клопотань обвинуваченого та його захисника про виключення з дослідження у судовому розгляді справи доказів, отриманих з порушенням норм кримінально-процесуального закону”, ст. 315-2 “Відтворення обстановки та обставин події”).
При вивченні матеріалів кримінальних справ використано соціологічний метод аналізу документів (проаналізовано 153 кримінальні справи). У процесі дослідження застосовано метод анкетування (опитано 57 слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ і служби безпеки, 53 судді місцевих та апеляційних судів і 48 адвокатів). Для опрацювання отриманих результатів анкетування практичних працівників використано статистичні методи обробки даних.
Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є одним із перших в Україні комплексних наукових досліджень теоретичних і практичних аспектів виконання підозрюваним, обвинуваченим, підсудним та їх захисником кримінально-процесуальної функції захисту з урахуванням реалізації в їх діяльності засад змагальності та диспозитивності.
У межах дослідження одержані такі результати, що складають наукову новизну та виносяться на захист:
уперше:
розмежовано сутність і зміст принципу змагальності. Сутність принципу змагальності полягає у виконанні сторонами кримінального процесу дій, спрямованих на реалізацію наданих їм прав щодо участі у доказуванні та відстоювання своєї процесуальної позиції. Під змістом принципу змагальності необхідно розуміти сукупність закріплених у законі процесуальних приписів, способів їх виконання, завдань та інтересів, що забезпечують змагальні засади у діяльності сторін кримінального процесу;
розмежовано сутність і зміст принципу диспозитивності. Сутність принципу диспозитивності полягає у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, їх захисником і законним представником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представником і прокурором (у випадках підтримання ним державного обвинувачення в суді) дій, які мають диспозитивний характер, тобто передбачають їх можливість вільно розпоряджатися наданими КПК України правами. Зміст принципу диспозитивності складає сукупність закріплених у законі правових приписів, способів їх виконання, завдань та інтересів, що забезпечують диспозитивні засади у діяльності зазначених учасників кримінального процесу;
обґрунтовано доцільність обов’язкової участі захисника у слідчих діях, повторне або додаткове проведення яких при подальшому провадженні у кримінальній справі є неможливим з огляду на ті чи інші обставини: хворобу або тілесні ушкодження, які можуть потягти за собою смерть особи, тощо – “неповторюваних слідчих діях”. Запропоновано закріпити обов’язок особи, яка провадить дізнання, та слідчого повідомляти захисника про день, час і місце проведення таких слідчих дій (призначати захисника тимчасово, на час їх проведення);
розроблено порядок заявлення обвинуваченим та його захисником у стадії попереднього розгляду справи суддею клопотань про виключення з дослідження в її судовому розгляді доказів, отриманих з порушенням норм КПК України. Визначено підстави для заявлення суб’єктами захисту таких клопотань і вимоги до їх змісту. Окреслено порядок розгляду та вирішення суддею клопотань про виключення з дослідження у судовому розгляді справи доказів, отриманих з порушенням норм кримінально-процесуального закону;
отримали нового розвитку та удосконалення:
визначення поняття захисту як кримінально-процесуальної функції. Захист є однією з основних кримінально-процесуальних функцій, що реалізується у кожній кримінальній справі та являє собою напрямок діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їх захисника, спрямований на повне або часткове спростування підозри, обвинувачення, виявлення обставин, які виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, виключають або пом’якшують його кримінальну відповідальність, порушення питання про перевірку законності та обґрунтованості підозри, обвинувачення, а також реалізацію на цій основі комплексу прав, які забезпечують охорону інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного;
теоретичні положення щодо порядку реалізації захисником права збирати відомості про факти, які можуть використовуватися як докази у кримінальній справі. Розвинуто положення про можливість виявлення захисником відомостей про факти шляхом проведення огляду місцевості та вжиття заходів щодо встановлення свідків. На основі науково-обґрунтованої позиції, підтвердженої більшістю практичних працівників (слідчих прокуратури, органів внутрішніх справ і служби безпеки, суддів місцевих та апеляційних судів, адвокатів), визначено порядок проведення захисником опитування громадян та запропоновано законодавчо його закріпити;
дослідження теоретичних проблем використання захисником спеціальних знань спеціаліста у ході судового слідства. Запропоновано надати підсудному та його захисникові право самостійно залучати спеціаліста для участі у будь-яких судових діях, проведення яких пов’язане з використанням спеціальних знань (допиті осіб, показання яких можуть містити відомості, що відносяться до спеціальних знань, призначенні експертизи у суді, дослідженні висновку експерта, допиті експерта, огляді та оголошенні документів, огляді місця події).
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що викладений матеріал, наведені висновки, положення та пропозиції можуть бути використані в науково-дослідній, правотворчій та правозастосовчій діяльності. У науково-дослідній сфері результати дисертації можуть бути основою для подальших наукових розробок проблем реалізації підозрюваним, обвинуваченим, підсудним та їх захисником комплексу прав, обумовлених дією принципів змагальності та диспозитивності, у стадіях досудового слідства, попереднього розгляду справи суддею та її судового розгляду. Сформульовані за результатами дисертації пропозиції можуть бути використані при розробці проекту КПК України (Акт впровадження результатів дослідження у роботу Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 09.06.2005 р. № 06-19/15-795), а також при підготовці інтерпретаційно-правових актів щодо роз’яснення змісту ст. 16-1 КПК України. У правозастосовчій діяльності результати дослідження можуть використовуватися в діяльності осіб, що провадять дізнання, слідчих, прокурорів, суддів у відповідних стадіях кримінального процесу, а також адвокатів та інших фахівців у галузі права при здійсненні ними захисту.
У навчальному процесі матеріал дисертації використовується викладачами кафедри кримінального права і процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Акт впровадження результатів дослідження у навчальний процес від 20.12.2006 р.) та викладачами кафедри кримінального процесу та криміналістики Прикарпатського юридичного інституту Львівського державного університету внутрішніх справ (Акт впровадження результатів дослідження у навчальний процес від 23.11.2006 р.).
Апробація результатів дослідження. Основні висновки, положення та пропозиції дисертанта обговорювалися на розширеному засіданні кафедри кримінального права і процесу Юридичного інституту Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.
Окремі положення дисертації оприлюднені під час обговорення проблем кримінального процесу на: міжвузівській науково-практичній конференції “Актуальні питання реформування правової системи України” (м. Луцьк, 21–22.05.2004 р.), міжнародній науковій конференції молодих вчених “Треті осінні юридичні читання” (м. Хмельницький, 05–06.11.2004 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування кримінального та кримінально-процесуального законодавства України: сучасний стан та перспективи” (м. Івано-Франківськ, 30.09–01.10.2005 р.), міжнародній науковій конференції молодих учених і здобувачів “Актуальні проблеми правознавства” (м. Харків, 01–02.03.2006 р.), регіональній міжвузівській науковій конференції молодих вчених та аспірантів “Проблеми вдосконалення правового регулювання щодо забезпечення прав та основних свобод людини і громадянина в Україні” (м. Івано-Франківськ, 28.04.2006 р.), всеукраїнській науково-практичній конференції “Реформування законодавства з питань протидії злочинності в контексті євроінтеграційних прагнень України” (м. Запоріжжя, 25–26.05.2006 р.), регіональній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми розвитку державності та правової системи України” (м. Львів, 08–09.02.2007 р.).
Публікації. Основні результати дослідження викладені у 14 наукових статтях, 7 з яких опубліковано у наукових фахових виданнях, що входять до переліку, затвердженого ВАК України, 7 – в інших виданнях.

Список літератури

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення та запропоноване нове комплексне вирішення наукових завдань, що полягають у необхідності розгляду виконуваної підозрюваним, обвинуваченим, підсудним та їх захисником кримінально-процесуальної функції захисту з урахуванням реалізації в їх діяльності засад змагальності та диспозитивності. Основними теоретичними висновками дослідження є наступні:
1. Сутність засади змагальності полягає у виконанні сторонами кримінального процесу дій, спрямованих на реалізацію наданих їм прав щодо участі в доказуванні та відстоювання своєї процесуальної позиції. Під змістом принципу змагальності необхідно розуміти сукупність закріплених у законі процесуальних приписів, способів їх виконання, завдань та інтересів, що забезпечують змагальні засади у діяльності сторін кримінального процесу.
2. Сутність засади диспозитивності полягає у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим, підсудним, їх захисником і законним представником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, їх представником і прокурором (у випадках підтримання ним державного обвинувачення в суді) дій, які носять диспозитивний характер, тобто передбачають їх можливість вільно розпоряджатися наданими КПК України правами. Зміст принципу диспозитивності складає сукупність закріплених у законі правових приписів, способів їх виконання, завдань та інтересів, що забезпечують диспозитивні засади у діяльності зазначених учасників кримінального процесу.
3. Захист є однією з основних кримінально-процесуальних функцій, що реалізується у кожній кримінальній справі та являє собою напрямок діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного і їх захисника, спрямований на повне або часткове спростування підозри, обвинувачення, виявлення обставин, які виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, виключають або пом’якшують його кримінальну відповідальність, порушення питання про перевірку законності та обґрунтованості підозри, обвинувачення, а також реалізацію на цій основі комплексу прав, які забезпечують охорону інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного.
4. У процесуальній діяльності підозрюваного, обвинуваченого, підсудного та їх захисника реалізуються принципи змагальності й диспозитивності: з огляду на засаду змагальності суб’єктам захисту надається комплекс прав, спрямованих на встановлення обставин, що повністю або частково спростовують підозру, обвинувачення, пом’якшують чи виключають кримінальну відповідальність підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, а з огляду на принцип диспозитивності суб’єкти захисту користуються свободою розпорядження правами, наданими їм з огляду на засаду змагальності, у залежності від власного розсуду.
5. Запровадження елементів принципів змагальності та диспозитивності у діяльність суб’єктів захисту необхідно починати з моменту винесення постанови про порушення кримінальної справи щодо особи, яка повинна тягнути за собою можливість здійснення особою, щодо якої постановлене зазначене процесуальне рішення, захисту (як самостійно, так і за допомогою захисника).
Реалізація суб’єктами захисту права оскаржити в судовому порядку постанову про порушення кримінальної справи дозволяє виявити та усунути слідчі помилки, допущені при прийнятті зазначеного процесуального рішення, що нерідко призводить до скасування відповідної постанови і закриття справи. Приймаючи участь у розгляді судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи, суб’єкти захисту повинні користуватися правами: ознайомитися з матеріалами, які обґрунтовують порушення справи, вимагати їх оголошення у судовому засіданні, заявляти відводи та клопотання, давати пояснення, висловлювати свою думку щодо клопотань і пояснень інших учасників розгляду, подавати докази на підтвердження незаконності або необґрунтованості постанови про порушення кримінальної справи.
6. Опитування захисником громадян повинно проводитися захисником за правилами, встановленими КПК України щодо проведення допиту свідка, потерпілого (за винятком можливості застосування ним заходів процесуального примусу), із фіксацією його результатів у протоколі.
Наявні у суб’єктів захисту предмети і документи, у тому числі зібрані захисником шляхом проведення передбачених КПК України процесуальних дій, містять в собі фактичні дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (відображають обставини, які повністю або частково виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, пом’якшують чи виключають його кримінальну відповідальність), що дозволяє розглядати їх як докази.
Подані підозрюваним, обвинуваченим та їх захисником предмети і документи повинні підлягати приєднанню до матеріалів кримінальної справи в обов’язковому порядку (шляхом задоволення особами, що здійснюють провадження у справі, клопотання суб’єктів захисту з доданими до нього предметами та документами).
7. Права захисника при участі у допиті підозрюваного, при пред’явленні обвинувачення його підзахисному, при участі у слідчих діях підлягають суттєвому розширенню, направленому на надання захиснику можливості з’ясовувати обставини, які повністю або частково виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, пом’якшують чи виключають його кримінальну відповідальність.
При розгляді судом подання про обрання щодо підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді взяття під варту суб’єкти захисту повинні користуватися правами, реалізація яких забезпечила б їм можливість обґрунтування недоцільності взяття підозрюваного, обвинуваченого під варту та необхідності застосування щодо нього іншого запобіжного заходу.
8. КПК України повинен передбачати обов’язкову участь захисника у неповторюваних слідчих діях – слідчих діях, повторне або додаткове проведення яких при подальшому провадженні у кримінальній справі неможливе у силу тих чи інших обставин: хвороби або тілесних ушкоджень, які можуть потягнути за собою смерть особи, тощо. При цьому на особу, що провадить дізнання, слідчого потрібно покласти обов’язок повідомляти захисника про день, час і місце проведення неповторюваних слідчих дій, а у випадку, коли підозрюваний або обвинувачений не встиг запросити захисника чи явка обраного ним захисника неможлива – обов’язок призначити захисника тимчасово, на час проведення таких слідчих дій.
9. У стадії попереднього розгляду справи суддею обвинувачений та його захисник вправі заявляти клопотання про виключення з дослідження у судовому розгляді справи доказів, отриманих з порушенням норм кримінально-процесуального закону. Таке клопотання повинно містити вказівку на доказ, про виключення якого воно заявлене, та підстави для його виключення, передбачені КПК України (зокрема, порушення особою, що провадить дізнання, слідчим при його отриманні одного або декількох критеріїв його допустимості). Підставою для визнання доказу недопустимим може бути будь-яке порушення норм кримінально-процесуального закону, допущене при його отриманні, у тому числі при проведенні слідчих або інших процесуальних дій.
10. Підсудний та його захисник повинні користуватися правом самостійно залучати спеціаліста для участі у будь-яких судових діях, проведення яких пов’язане із використанням спеціальних знань (допиті осіб, показання яких можуть містити відомості, що відносяться до спеціальних знань, призначенні експертизи у суді, дослідженні висновку експерта, допиті експерта, огляді та оголошенні документів, огляді місця події).
11. Підсудний і його захисник вправі заявити з метою перевірки й уточнення фактичних даних, одержаних у ході судового слідства, клопотання про проведення слідчих дій за судовим дорученням. КПК України повинен закріплювати право захисника заявити клопотання про допуск до участі у слідчих діях, які виконуються за судовими дорученнями. Заявлення такого клопотання повинно зобов’язувати суд (суддю) розглянути його та вирішити по суті ще до направлення ухвали (постанови) органу досудового слідства. Участь захисника у слідчих діях повинна відбуватися з додержанням правил, передбачених КПК України.
Зроблені за результатами дослідження висновки, обґрунтовані на підставі теоретичних розробок і правозастосовчої практики, дозволяють сформулювати низку пропозицій щодо внесення змін і доповнень до КПК України. Найбільш вагомими з них є наступні:
1. Пропонується доповнити КПК України статтею 16-2 “Диспозитивність”, яка б визначала основні положення, що входять до змісту принципу диспозитивності.
2. Обґрунтовується необхідність викладення частини 14 статті 236-8 КПК України у новій редакції, що розширила б коло прав учасників розгляду судом скарги на постанову про порушення кримінальної справи.
3. Вбачається доцільним доповнити КПК України статтею 66-1 “Проведення захисником опитування громадян”, яка б передбачала вимоги щодо виконання захисником зазначеної процесуальної дії, направленої на збирання відомостей про факти, та фіксації її результатів.
4. Видається необхідним доповнити КПК України статтею 66-2 “Приєднання до справи доказів, поданих підозрюваним, обвинуваченим, підсудним та їх захисником”, що закріплювала б порядок легалізації поданих суб’єктами захисту відомостей про факти.
5. Пропонується доповнити статтю 165-2 КПК України частиною 6, яка б окреслювала коло прав суб’єктів захисту при розгляді судом подання про обрання запобіжного заходу у вигляді взяття підозрюваного, обвинуваченого під варту.
6. Обґрунтовується необхідність доповнення статті 48 КПК України частиною 3 та статті 47 КПК України частиною 7, що передбачали б обов’язкову участь захисника у неповторюваних слідчих діях.
7. Вбачається доцільним доповнити КПК України статтею 253-1 “Вирішення суддею клопотань обвинуваченого та його захисника про виключення з дослідження у судовому розгляді справи доказів, отриманих з порушенням норм кримінально-процесуального закону”, яка б закріплювала порядок заявлення суб’єктами захисту відповідних клопотань, їх розгляду й вирішення суддею.
8. Видається необхідним доповнити статтю 270-1 КПК України частиною 2, що надавала б підсудному та його захиснику право самостійно залучати спеціаліста до участі у судових діях.
9. Обґрунтовується необхідність доповнення статті 315-1 КПК України частиною 5, що передбачала б право захисника заявляти клопотання про допуск до участі у слідчих діях, які проводяться за судовими дорученнями, та можливість його допуску до участі у них.
10. Пропонується доповнити КПК України статтею 315-2 “Відтворення обстановки та обставин події”, яка б закріплювала порядок проведення зазначеної судової дії та фіксації її результатів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Адаменко В. Д. Субъекты защиты обвиняемого. – Красноярск: Издательство Красноярского университета, 1991. – 206 с.
2. Адаменко В. Д. Сущность и предмет защиты обвиняемого. – Томск: Издательство Томского университета, 1983. – 158 с.
3. Адвокат в уголовном процессе: Учебное пособие для вузов / Под ред. В. И. Сергеева. – М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2004. – 351 с.
4. Адвокатская деятельность: Учебно-практическое пособие / Под общ. ред. В. Н. Буробина. Изд. 3-е, перераб. и доп. – М.: ИКФ “ЭКМОС”, 2003. – 624 с.
5. Акинча Н. А. Участие защитника на предварительном следствии в советском уголовном процессе. Пособие для адвокатов. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1967. – 39 с.
6. Алейников Г. Про надання права самостійної діяльності адвоката-захисника по збиранню доказів у кримінальному процесі України // Право України. – 2002. – № 10. – С. 100 – 105.
7. Аленин Ю. П. Процессуальные особенности производства следственных действий. – Кировоград: Центрально-Украинское издательство, 2002. – 264 с.
8. Аленін Ю., Гурджі Ю. Публічна природа гарантій прав особи у кримінальному процесі // Право України. – 2003. – № 4. – С. 30 – 32.
9. Алиев Т. Т., Громов Н. А. Основные начала уголовного судопроизводства. – М.: “Книга сервис”, 2003. – 144 с.
10. Алиев Т. Т., Громов Н. А., Зейналова Л. М., Лукичев Н. А. Состязательность и равноправие сторон в уголовном судопроизводстве: Учебное пособие. – М.: “Приор-издат”, 2003. – 112 с.
11. Альперт С. Обвинение в советском уголовном процессе: Учебное пособие. – Харьков: МВССО УССР. Харьковский юридический институт, 1974. – 38 с.
12. Альперт С. А. Кримінально-процесуальні функції: Поняття, система, суб’єкти: Конспект лекції / Національна юридична академія України. – Харків, 1995. – 28 с.
13. Альперт С. А. Співвідношення обвинувачення і захисту: проблеми нормативного регулювання // Правова держава Україна: проблеми, перспективи розвитку. Короткі тези доповідей та наукових повідомлень республіканської науково-практичної конференції 9 – 11.11.1995 р. / Ред. кол.: М. І. Панов (відп. ред.) та ін. – Х.: Національна юридична академія України, 1995. – С. 321 – 323.
14. Анашкин Г. Судейская активность и объективность // Советская юстиция. – 1967. – № 7. – С. 3 – 4.
15. Анненкова Т. С., Макаров Л. В., Межуева Е. А., Громов Н. А. Процессуальное положение обвиняемого и его защитника при расследовании преступлений // Следователь. – 2001. – № 4. – С. 23 – 31.
16. Афанасьев В. Г. Основы философских знаний: Для слушателей школ основ марксизма-ленинизма. 13-е изд., доп. – М.: Мысль, 1984. – 351 с.
17. Багаутдинов Ф. Н. Обеспечение публичных и личных интересов при расследовании преступлений. – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2004. – 544 с.
18. Банчук О. А., Куйбіда Р. О. Вимоги статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод до процедури здійснення судочинства. – К.: “ІКЦ “Леста”, 2005. – 116 с.
19. Басай В. Д. Судові, правоохоронні та правозахисні органи України. Підручник. У 3-х книгах. – Коломия: Вік, 2006. – 992 с.
20. Баулін О. В., Карпов Н. С., Поповченко О. І., Савицький Д. О. Спрощене досудове провадження в Україні: історія, сучасність, перспективи: Навчальний посібник. – К.: Семенко Сергій, 2004. – 151 с.
21. Бахин В. П., Ищенко А. В., Кузьмичев В. С., Цымбал П. В. Проблемы рационализации следствия // Теоретические и практические проблемы обеспечения раскрытия и расследования преступлений криминалистическими методами и средствами: Сборник научных трудов. – К.: Украинская академия внутренних дел, 1992. – С. 66 – 74.
22. Бахин В. П., Карпов Н. С., Цымбал П. В. Преступная деятельность: понятие, характеристика, принципы, изучение: Монография / под ред. П. В. Мельника. – К.: Академия государственной налоговой службы Украины, 2001. – 275 с.
23. Бахін В. П., Весельський В. К., Клименко Н. І., Котюк І. І., Лисиченко В. К. Огляд місця події при розслідуванні окремих видів злочинів: Науково-практичний коментар / За ред. П. В. Коляди. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 216 с.
24. Безлепкин Б. Т. Уголовный процесс России: Учебное пособие. – М.: ТК Велби, Издательство Проспект, 2004. – 480 с.
25. Бекешко С. П., Матвиенко Е. А. Подозреваемый в советском уголовном процессе. – Минск: Вышэйшая школа, 1969. – 128 с.
26. Бережний С. Д. Повернення кримінальних справ на додаткове розслідування // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 9 (73). – С. 41 – 46.
27. Берназ В. Д. Психологія взаємодії у діяльності слідчо-оперативної групи // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. Випуск 10. – Одеса: Одеська національна юридична академія, 2001. – С. 373 – 379.
28. Берназ В. Д., Смоков С. М. Рішення слідчого (криміналістичний, процесуальний та психологічний аспекти): Монографія. – Одеса: Видавництво Одеського юридичного інституту НУВС, 2005. – 151 с.
29. Бернам Уильям. Правовая система США. 3-й выпуск / Перевод с англ.: Александров А. В., Власихин В. А., Коновалов А. Л., Мишин А. А., Провоторова Е. Д., Таратухина Д. С., Шварц О. А., при участии Русова А. Н.; Науч. ред. Власихин В. А. – М.: “Новая юстиция”, 2006. – 1216 с.
30. Бибило В. Н. Конституционные принципы правосудия и их реализация в стадии исполнения приговора. – Минск: Издательство “Университетское”, 1986. – 160 с.
31. Біленчук П. Д. Процесуальні та криміналістичні проблеми дослідження обвинувачуваного (проблеми комплексного вивчення обвинувачуваного в стадії попереднього слідства): Монографія. – Київ: Атіка, 1999. – 352 с.
32. Бірюкова А. М. Забезпечення адвокатурою захисту конституційного права обвинуваченого на захист у кримінальному процесі України: Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09 / Одеська національна юридична академія. – Одеса, 2006. – 20 с.
33. Божьев В. Состязательность на предварительном следствии // Законность. – 2004. – № 1. – С. 3 – 6.
34. Бойков А. Д. Проблемы эффективности судебной защиты: Автореферат дис. ... д. ю. н. (12.00.08) / Всесоюзный институт по изучению причин и разработке мер предупреждения преступности. – М., 1974. – 34 с.
35. Болтошев Е. Д. К вопросу о состязательности в досудебных стадиях уголовного судопроизводства России // Российский судья. – 2001. – № 10. – С. 14 – 17.
36. Борисов В. І., Глинська Н. В., Зеленецький В. С., Шило О. Г. Проблеми затримання та взяття під варту на досудовому провадженні по кримінальній справі / Інститут вивчення проблем злочинності Академії правових наук України. – Х.: Східно-регіональний центр гуманітарно-освітніх реформ, 2005. – 352 с.
37. Бояринцев В. Н. Соотношение публичности и диспозитивности в советском судебном праве: Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09; 12.00.03 / АН СССР. Институт государства и права. – М., 1987. – 18 с.
38. Бронз И. Л. Предложения к подготовке и обсуждению проекта Уголовно-процессуального кодекса // Проблемы толкования и реализации законодательства в Украине и задачи адвокатуры: Материалы региональной научно-практической конференции / Под ред. Г. Г. Шмелевой. – Симферополь: Таврия-Плюс, 2003. – С. 13 – 26.
39. Бронз Й. Л. Зауваження, зміни та доповнення до проекту КПК // Адвокат. – 2005. – № 10. – С. 36 – 38.
40. Буланова Н. В. Заключение под стражу при предварительном расследовании преступлений. Научно-методическое пособие / Под ред. М. Е. Токаревой. – М.: “Юрлитинформ”, 2005. – 256 с.
41. Бурмагин С. Принцип состязательности в теории и судебной практике // Российская юстиция. – 2001. – № 5. – С. 33 – 34.
42. Быков В. Подозреваемый как участник уголовного судопроизводства со стороны защиты // Российская юстиция. – 2003. – № 3. – С. 43 – 44.
43. Вапнярчук В. В. Кримінальний процес України (в схемах і таблицях): Навчальний посібник. – Харків: Видавець СПД ФО Вапнярчук Н. М., 2004. – 212 с.
44. Варфоломеєва Т. Клопотання захисника на попередньому слідстві // Радянське право. – 1984. – № 7. – С. 34 – 37.
45. Варфоломеева Т. В. Защита в уголовном судопроизводстве / Институт адвокатуры при Киевском университете имени Тараса Шевченко. – К., 1998. – 204 с.
46. Варфоломеева Т. В. Криминалистика и профессиональная деятельность защитника. – К.: Вища школа, 1987. – 151 с.
47. Варфоломеєва Т. В. Організаційні, процесуальні та криміналістичні проблеми захисту адвокатом прав підозрюваного, обвинуваченого, підсудного: Автореферат дис. ... д. ю. н.: 12.00.09 / Київський університет імені Тараса Шевченка. – К., 1994. – 39 с.
48. Виницкий Л. Уравнять права сторон в уголовном процессе // Российская юстиция. – 1999. – № 6. – С. 43 – 44.
49. Вишневская О. В. Состязательная деятельность защитника на предварительном следствии: Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09 / Удмуртский государственный университет. – Ижевск, 2004. – 19 с.
50. Волченко Ю. И. Некоторые вопросы участия защитника на предварительном следствии. Методические рекомендации. – Кемерово: Президиум Кемеровской коллегии адвокатов, Методический совет, 1983. – 37 с.
51. Выдря М. М. Расследование уголовного дела – функция уголовного процесса // Советское государство и право. – 1980. – № 9. – С. 78 – 82.
52. Выдря М. М. Участники судебного разбирательства и гарантии их прав. Учебное пособие. – Краснодар: МВ ССО РСФСР. Кубанский государственный университет, 1979. – 101 с.
53. Вышинский А. Я. Теория судебных доказательств в советском праве. Учебное пособие. Изд. 3-е, доп. для юрид. вузов. – М.: Государственное издательство юридической литературы, 1950. – 308 с.
54. Гаврилов Б. Я. Обеспечение конституционных прав и свобод человека и гражданина в досудебном производстве. – М.: Московский психолого-социальный институт, 2003. – 368 с.
55. Галаган В. І. Правові та криміналістичні проблеми вдосконалення кримінально-процесуальної діяльності (на матеріалах органів внутрішніх справ України): Автореферат дис. ... д. ю. н.: 12.00.09 / Національна академія внутрішніх справ України. – К., 2003. – 39 с.
56. Гальперин И. М., Лукашевич В. З. Предание суду по советскому уголовно-процессуальному праву. – М.: Юридическая литература, 1965. – 150 с.
57. Герасимчук О. Структура принципу диспозитивності у кримінальному процесі // Право України. – 2007. – № 3. – С. 128 – 131.
58. Гловацький І. Ю. Діяльність адвоката-захисника у кримінальному процесі. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2003. – 352 с.
59. Головко Л. В. Принципы неотвратимости ответственности и публичности в современном российском уголовном праве и процессе // Государство и право. – 1999. – № 3. – С. 61 – 68.
60. Головко Л. В., Лотыш Т. А., Пентковский М. В. Пути совершенствования уголовно-процессуального законодательства в условиях судебно-правовой реформы (Обзор выступлений участников “круглого стола”) // Вестник Московского университета. Серия 11, Право. – 2001. – № 6. – С. 93 – 116.
61. Гончаренко В. Деякі зауваження у зв’язку з прийняттям нового Кримінально-процесуального кодексу України // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33) – № 3 (34). – С. 698 – 710.
62. Горя Н. Принцип состязательности и функции защиты в уголовном процессе // Советская юстиция. – 1990. – № 7. – С. 22 – 23.
63. Григорьева Н. Принципы уголовного судопроизводства и доказательства // Российская юстиция. – 1995. – № 8. – С. 39 – 42.
64. Гриненко А. В. Поисковая деятельность защитника // Адвокатская практика. – 2002. – № 4. – С. 31 – 32.
65. Гриненко А. В., Кожевников Г. К., Шумилин С. Ф. Принцип презумпции невиновности и его реализация в досудебном уголовном процессе. – Х.: Консум, 1997. – 97 с.
66. Гришин Ю. А. Окончание досудебного следствия с составлением обвинительного заключения: проблемы и пути реформирования. – Луганск: РИО ЛИВД, 1999. – 252 с.
67. Грошевий Ю. Проблеми удосконалення законодавства, що регулює кримінально-процесуальну діяльність // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 2 (33) – № 3 (34). – С. 686 – 698.
68. Грошевий Ю. М., Стахівський С. М. Докази і доказування у кримінальному процесі. Науково-практичний посібник. – К.: КНТ, Видавець Фурса С. Я., 2006. – 272 с.
69. Грошевой Ю. М. Судебная реформа в Украине: современное состояние и перспективы развития // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції, 18 – 19 квітня 2002 р., м. Харків / Ред. кол.: Сташис В. В. (гол. ред.) та ін. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 9 – 12.
70. Гукасян Р. Е. Проблема интереса в советском гражданском процессуальном праве. – Саратов: Приволжское книжное издательство, 1970. – 185 с.
71. Давыдов П. Принципы советского уголовного процесса: Учебное пособие. – Свердловск: Свердловский юридический институт высшего образования имени А. Я. Вышинского, 1957. – 51 с.
72. Даев В. Г. К понятию обвинения в советском уголовном процессе // Известия высших учебных заведений. Серия “Правоведение”. – 1970. – № 1. – С. 76 – 86.
73. Даев В. Г. Процессуальные функции и принцип состязательности в уголовном судопроизводстве // Известия высших учебных заведений. Серия “Правоведение”. – 1974. – № 1. – С. 65 – 73.
74. Дашковська О. Філософсько-правові аспекти принципу рівності в історії правової думки // Вісник Академії правових наук України. – 2003. – № 4 (35). – С. 265 – 272.
75. Денежкин Б. А. Подозреваемый в советском уголовном процессе / Под ред. В. А. Познанского. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1982. – 142 с.
76. Деревянкін С. Л. Публічність та диспозитивність у кримінальному судочинстві: Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09 / Харківський національний університет внутрішніх справ. – Х., 2005. – 20 с.
77. Джига М. В. Забезпечення правового статусу обвинуваченого у процесі досудового розслідування: проблеми законності та доцільності / Київський юридичний інститут МВС України. – К.: Видавець Паливода А. В., 2005. – 168 с.
78. Дидковская С. П., Клименко Н. И., Лисиченко В. К. Подготовка и проведение отдельных видов судебной экспертизы. Учебное пособие. – К.: КГУ им. Т. Г. Шевченко, 1977. – 79 с.
79. Добровольская Т. Н. Принципы советского уголовного процесса (Вопросы теории и практики). – М.: Юридическая литература, 1971. – 199 с.
80. Дода Збигнев. “Состязательность” в подготовительном производстве по польскому уголовно-процессуальному праву // Предварительное расследование в уголовном процессе Польской Народной Республики. Учебное пособие / Отв. ред. М. Цесьляк, Я. О. Мотовиловкер / МВД СССР, Высшая следственная школа. – Волгоград: НИиРИО ВСШ МВД СССР, 1976. – С. 74 – 97.
81. Доронін І. М. Документи як вид доказів у кримінальному процесі України: Монографія. – К.: Видавець Паливода А. В., 2006. – 144 с.
82. Дроздов О. Правове регулювання стадії порушення кримінальної справи // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 7 (49). – С. 78 – 87.
83. Дулов А. В. Основы психологического анализа на предварительном следствии. – М.: Юридическая литература, 1973. – 168 с.
84. Журавель В. А. Проблеми теорії та методології криміналістичного прогнозування / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х.: Право, 1999. – 304 с.
85. Загурський О. Б. Судові дебати в кримінальному процесі: правові та психологічні проблеми: Монографія. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2005. – 208 с.
86. Зажицкий В. О допустимости доказательств // Российская юстиция. – 1999. – № 3. – С. 26 – 27.
87. Закон України “Про адвокатуру” від 19.12.1992 р. № 2887 з подальшими змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради. – 1993. – № 9. – ст. 62.
88. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України” від 21.06.2001 р. № 2533-III // Відомості Верховної Ради. – 2001. – № 34 – 35. – ст. 187.
89. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо вручення копії постанови про порушення кримінальної справи” від 22.12.2006 р. № 526-V // Офіційний вісник України. – 2007. – № 1. – ст. 12.
90. Закон України “Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо оскарження постанови про порушення кримінальної справи” від 14.12.2006 р. № 462-V // Офіційний вісник України. – 2007. – № 2. – ст. 60.
91. Закон України “Про оперативно-розшукову діяльність” від 18.02.1992 р. № 2135-ХІІ з подальшими змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради. – 1992. – № 22. – ст. 303.
92. Закон України “Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції” від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР // Відомості Верховної Ради. – 1997. – № 40. – ст. 263.
93. Закон України “Про судову експертизу” від 25.02.1994 р. № 4038-XII з подальшими змінами та доповненнями // Відомості Верховної Ради. – 1994. – № 28. – ст. 232.
94. Затримання та взяття під варту в Україні: стан, проблеми удосконалення законодавства та практики його застосування: Посібник / За ред. Беци О. В., Мельника М. І. – К.:. Атіка, 2002. – 96 с.
95. Захаров Д. О. Правова природа та система рішень апеляційного суду у кримінальному судочинстві: Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 20 с.
96. Защита по уголовному делу: Пособие для адвокатов / Под ред. Е. Ю. Львовой. – М.: Юристъ, 2002. – 216 с.
97. Заяць Д. Д. Перевірка показань на місці у ході судового слідства: питання законодавства та практика застосування // Вісник Верховного Суду України. – 2006. – № 11 (75). – С. 29 – 32.
98. Звід принципів захисту всіх осіб, які піддаються затриманню чи ув’язненню будь-яким чином, затверджений резолюцією Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй від 09.12.1988 р. № 43/173 // www.nau.kiev.ua
99. Зейкан Я. П. Захист у кримінальній справі. – К.: КНТ, 2006. – 600 с.
100. Зейкан Я. П. Право на захист у кримінальному процесі: Практичний посібник. – К.: Юридична практика, 2004. – 288 с.
101. Зейкан Я. П. Щодо проблеми вилучення матеріалів із кримінального процесу // Адвокат. – 2004. – № 11. – С. 9 – 12.
102. Зеленецкий В. С., Глинская Н. В. Теория и практика обоснования решений в уголовном процессе Украины. – Харьков: “Страйд”, 2006. – 336 с.
103. Зеленская Е. В. Состязательность сторон в уголовном судопроизводстве. Обзор мнений // Следователь. – 2002. – № 11. – С. 19 – 23.
104. Зинькович В. В. Понятие защиты в советском уголовном процессе // Актуальные проблемы советского уголовного процесса: Межвузовский сборник научных трудов / Под ред. В. М. Кобякова (отв. ред.). – Свердловск: Свердловский юридический институт им. Р. А. Руденко, 1987. – С. 61 – 66.
105. Змагальність чи ілюзія? Огляд виступів учасників семінару “Суд та сторони процесу у кримінальному судочинстві: змагальність та відкритість” // Юридичний вісник України. – 2003. – 12 – 18 квітня. – № 15 (407). – С. 10.
106. Зміни та доповнення до Закону України від 19 грудня 1992 року № 2887-ХІІ “Про адвокатуру”. Пропозиції робочої групи З’їзду адвокатів України // Адвокат. – 2005. – № 10. – С. 31 – 35.
107. Зубарев В., Мешков Ю. Защитник на предварительном следствии // Социалистическая законность. – 1988. – № 2. – С. 56 – 57.
108. Игдыров Д. И. Защита на предварительном следствии (по законодательству и материалам Туркменской ССР): Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.715 / ТГУ имени В. И. Ленина. – Ашхабад, 1972. – 26 с.
109. Ижнина Л. П. Участие адвоката-защитника на предварительном следствии (сравнительный анализ советского законодательства и законодательства европейских социалистических стран): Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09 / МГУ имени М. В. Ломоносова, юридический факультет. – М., 1985. – 25 с.
110. Ишимов П. Л. Производство предварительного слушания в суде первой инстанции. – М.: “Юрлитинформ”, 2007. – 152 с.
111. Інструкція про призначення та проведення судових експертиз, затверджена Наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 р. № 53/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції України від 30.12.2004 р. № 144/5) з подальшими змінами та доповненнями // Офіційний Вісник України. – 2005. – № 5. – ст. 325.
112. Ісмаілова Л. Б. Процесуальні та етико-психологічні питання забезпечення рівності сторін в кримінальному судочинстві України: Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09 / Академія адвокатури України. – К., 2007. – 20 с.
113. Іщенко А. В., Ієрусалимов І. О., Удовенко Ж. В. Теорія і практика криміналістичного забезпечення процесу доказування в розслідуванні злочинів: Навчальний посібник. – К.: Центр учбової літератури, 2007. – 160 с.
114. Іщенко В. М. Принцип допустимості та достатності засобів доказування: проблеми формування за новим КПК України // Судова реформа в Україні: проблеми і перспективи: Матеріали науково-практичної конференції, 18 – 19 квітня 2002 р., м. Харків / Ред. кол.: Сташис В. В. (гол. ред.) та ін. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – С. 258 – 260.
115. Іщенко В. М. Протоколи слідчих і судових дій та інші документи як джерела доказів у кримінальному судочинстві: Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2001. – 18 с.
116. Кадышева Т., Ширинский С. Адвокат на предварительном следствии // Советская юстиция. – 1993. – № 8. – С. 26.
117. Капліна О. В., Шило О. Г. Проблеми забезпечення права на судовий захист особи, щодо якої порушено кримінальну справу // Вісник Хмельницького інституту регіонального управління та права. Науковий часопис. – 2003. – № 3 – 4 (7 – 8). – С. 236 – 241.
118. Карпов Н. С. Злочинна діяльність: Монографія. – К.: Видавництво Семенко Сергія, 2004. – 310 с.
119. Карякин Е. Допустимость доказательств, собранных защитником, и осуществление функции защиты в уголовном судопроизводстве // Российская юстиция. – 2003. – № 6. – С. 57 – 58.
120. Карякин Е. А. Реализация принципа состязательности в уголовном судопроизводстве (вопросы теории и практики): Монография. – Оренбург: ГОУ ОГУ, 2005. – 98 с.
121. Каткова Т. В., Каткова А. Г. Закінчення досудового слідства та складання обвинувального висновку у кримінальній справі: Навчальний посібник. – Х.: “Рубікон”, 2002. – 96 с.
122. Кипнис Н. М. Допустимость доказательств по новому УПК // Возможности защиты в рамках нового УПК России: Материалы Науч.-практ. конф. адвокатов, провед. Адвокат. палатой г. Москвы при содействии Коллегии адвокатов “Львова и партнеры” 17 апр. 2003 г. / Под ред. Г. М. Резника, Е. Ю. Львовой. – М.: ЛексЭст, 2003. – С. 10 – 46.
123. Клименко Н. И. Криминалистические знания: природа, структура, оптимизация использования: Автореферат дис. ... д. ю. н.: 12.00.09 / Киевский университет имени Т. Г. Шевченко. – К., 1993. – 39 с.
124. Клименко Н. І. Зміни в правовому регулюванні судово-експертної діяльності // Криміналістичний вісник. – 2005. – № 1 (3). – С. 56 – 60.
125. Клочков В. Г. Судебный контроль за соблюдением законности и обоснованности применения меры пресечения – заключение под стражу: Монография. – К.: НВТ “Правник”, 1998. – 76 с.
126. Кобликов А. С. Право обвиняемого на защиту при производстве предварительного следствия. – М.: Госюриздат, 1961. – 79 с.
127. Кобликов П. Ю., Алиев Т. Т., Громов Н. А., Бабаев Э. Х. О праве обвиняемого на защиту и его реализация в российском уголовном процессе // Следователь. – 2002. – № 4. – С. 25 – 33.
128. Коваленко Є. Г. Теорія доказів у кримінальному процесі України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2006. – 632 с.
129. Кожевников А. В. Допуск адвоката-защитника в процесс // Актуальные проблемы охраны прав личности в советском уголовном судопроизводстве: Межвузовский сборник научных трудов / Под ред. И. Я. Дюрягина и В. М. Кобякова. – Свердловск: Свердловский юридический институт имени Р. А. Руденко, 1989. – С. 68 – 72.
130. Колбая Г. Н. Соотношение предварительного следствия и судебного разбирательства. – М.: Юридическая литература, 1975. – 152 с.
131. Колоколов Н. А. Методика проведения основных судебно-контрольных действий в стадии предварительного расследования: Научно-практическое пособие. – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2004. – 192 с.
132. Комплексна програма профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затверджена Указом Президента України від 25.12.2000 р. № 1376/2000 // Офіційний Вісник України. – 2000. – № 52. – ст. 2258.
133. Конах Е. И., Парфенова М. В. Процессуальный статус и обеспечение прав подозреваемого. – М.: Издательство “Юрлитинформ”, 2005. – 96 с.
134. Конвенція про захист прав і основних свобод людини від 04.11.1950 р. // Голос України. – 10 січня 2001 року. – № 3 (2503). – С. 6 – 8.
135. Коновалова В. Е. Версия: концепция и функции в судопроизводстве. – Харьков: Консум, 2000. – 176 с.
136. Конституционные основы правосудия в СССР / Под ред. В. М. Савицкого. – М.: Наука, 1981. – 360 с.
137. Конституція України зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 08.12.2004 р. № 2222-IV // Відомості Верховної Ради України. – 1996. – № 30. – ст. 141.
138. Концепція вдосконалення судівництва для утвердження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів, схвалена Указом Президента України від 10.05.2006 р. № 361/2006 // Офіційний Вісник України. – 2006. – № 19. – ст. 1376.
139. Кореневский Ю. В. Криминалистика для судебного следствия. 2-е изд., испр. и доп. – М.: АО “Центр ЮрИнфоР”, 2002. – 197 с.
140. Кореневский Ю. В., Падва Г. П. Участие защитника в доказывании по новому уголовно-процессуальному законодательству: Практическое пособие. – М.: Юристъ, 2004. – 159 с.
141. Корж В. Процесуальний інститут рівності прав сторін у судовому розгляді кримінальних справ // Прокуратура. Людина. Держава. – 2005. – № 4 (46). – С. 28 – 29.
142. Корнуков В. М. Конституционные основы положения личности в уголовном судопроизводстве. – Саратов: Издательство Саратовского университета, 1987. – 180 с.
143. Король В. В. Досудове провадження у кримінальних справах: Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2006. – 228 с.
144. Король В. В. Засада гласності кримінального судочинства України: поняття, зміст, підстави обмеження. Монографія. – Івано-Франківськ: Плай, 2003. – 224 с.
145. Король В. В. Судові стадії провадження у кримінальних справах: Навчальний посібник. – Івано-Франківськ: Гостинець, 2006. – 240 с.
146. Коротич В. А. Доказывание при судебном разбирательстве уголовного дела: Автореферат дис. ... к. ю. н. (12.00.08) / Киевский государственный университет имени Т. Г. Шевченко. Юридический факультет. – К., 1974. – 23 с.
147. Корчева Т. В. Проблеми діяльності захисника у досудовому провадженні та в суді першої інстанції: Автореферат дис. ... к. ю. н.: 12.00.09 / Національна юридична академія України імені Ярослава Мудрого. – Х., 2006. – 20 с.
148. Коряковцев В. В., Питулько К. В. Справочник адвоката по уголовным делам. – СПб.: Питер, 2005. – 208 с.
149. Костицкий М. В. Психологические методы в борьбе с правонарушениями. – К.: “Вища школа”, 1981. – 53 с.
150. Костін М. Допустимість способів захисту обвинуваченого для забезпечення його публічних та особистих інтересів // Право України. – 2006. – № 8. – С. 99 – 102.
151. Кострицкий В. В. Соотношение принципов диспозитивности и публичности в частном обвинении // Актуальные проблемы реформирования правовой системы Российской Федерации. Сборник материалов международной научно-практической конференции (Ред. кол.: А. М. Запорожец и др. Отв. ред. Е. В. Новиков и В. И. Ерыгина). – Ч. ІІІ. – Белгород: Изд-во БелГУ, 2002. – С. 50 – 56.
152.