ЖАНР ТРАНСКРИПЦІЇ В СИСТЕМІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО КОМПОЗИТОРСЬКОГО СТИЛЮ

Короткий опис

МІНІСТЕРСТВО КУЛЬТУРИ І МИСТЕЦТВ УКРАЇНИ
ХАРКІВСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ МИСТЕЦТВ
ІМ.І.П.КОТЛЯРЕВСЬКОГО

На правах рукопису

БОРИСЕНКО МАРІЯ ЮРІЇВНА

УДК 781.64 + 78.036.9

ЖАНР ТРАНСКРИПЦІЇ
В СИСТЕМІ ІНДИВІДУАЛЬНОГО КОМПОЗИТОРСЬКОГО СТИЛЮ

Спеціальність 17.00.03 музичне мистецтво

ДИСЕРТАЦІЯ
на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства

Науковий керівник:
Ігнатченко Георгій Ігорович,
кандидат мистецтвознавства, професор

Харків 2004

ЗМІСТ

ВСТУП

3

РОЗДІЛ 1. Жанр транскрипції в музиці

8

РОЗДІЛ2. Транскрипція як різновид композиторської інтерпретації

29

РОЗДІЛ3. Техніки транскрипцій в творчості композиторів XIX XX століть

3.1.Фортепіанні транскрипції

48

3.2.Оркестрові та ансамблеві транскрипції

81

РОЗДІЛ4. Типологія жанру транскрипції

4.1.Транскрипції і транспозиції

144

4.2.Транскрипції-перекладення, транскрипції-обробки, строгі та вільні зразки

166

ВИСНОВКИ

174

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

180

ВСТУП

Актуальність теми. Актуальність теми. Серед проблем, які входять до кола розгляду в сучасній музикознавчій науці, важливе місце належить подальшому вивченню жанрової системи, її функціонування в художній практиці. Музична теорія, якщо вона взаємодіє з практикою, має фіксувати та прогнозувати зміни в останній, виявляти ті її аспекти, які залишаються недостатньо вивченими.
Таким є, зокрема, жанр транскрипції. Його специфіка полягає в тому, що він формується на базі "чужої" композиції відправної точки для якісно нового стильового трактування і є своєрідним з’ясовуванням-інтерпретацією змісту першоджерела, який у транскрипційних зразках набуває статусу моделі музичного буття вихідної цілісності у її ж власних мовних структурах. Ситуація, яка при цьому складається, стає наслідком подвійного авторства, міжстильового спілкування, що, по-перше, активізує в транскрипції роль творчого діалогу митців, взаємодії їхніх індивідуальних композиторських "Я", по-друге розкриває самі механізми і техніку цієї взаємодії. Вивчення транскрипційного жанру надає можливість дослідити вияви даних процесів, пов’язаних із особливостями музичного мислення та авторського світогляду, а, отже, перебуває в руслі найактуальніших проблем сучасного музикознавства, свідченням чого є значний інтерес до транскрипції з боку композиторів і виконавців, що не є випадковим адже на її прикладі розкриваються якісні аспекти художньої інтерпретації музичного твору.
Розгалуженість проблеми транскрипції, що випливає з різноманітності її видів, породжує різні точки зору з приводу цього жанру. Діапазон авторських міркувань тут сягає від ототожнення транскрипції з точним переписуванням-перекладенням оригіналу (М.Ґоломб [30]), редакції (Ю.Євдокимова [42]), до вільної обробки (В.Руденко [114]), обробок фольклорних джерел (Л.Седракян [118]) та навіть попурі (Є.Зінгер [46]). Тому ще одним актуальним для транскрипції моментом є встановлення її жанрових меж.
Мета дослідження полягає у виявленні змісту та значення транскрипції як різновиду композиторської інтерпретації, у визначенні її місця та специфіки в індивідуально-стильових системах, що передбачає такі завдання:
· розробку теоретичних засад дослідження транскрипційного жанру та його функціональної дефініції;
· визначення типових рис стилю транскриптора в його інтерпретації першоджерела, що поряд із розв’язанням аналогічної проблеми відносно останнього є необхідною передумовою розгляду принципів взаємодії двох авторських концепцій;
· характеристику "питомої ваги" оновлених та утриманих параметрів транскрипції у порівнянні з вихідною моделлю, що в кінцевому результаті закріплює за нею статус твору з подвійним авторством;
· класифікацію транскрипційних різновидів (транскрипції-перекладення, транскрипції-обробки, строгі та вільні зразки) на основі їх специфічних властивостей та сфери функціонування;
· виявлення різностильових зразків транскрипції з позицій відтворення як типових засад жанру, так і його індивідуально-творчих новацій.
Об’єкт дослідження явище транскрипції в музиці та його різноманітні вияви. Предметом дослідження є внутрішні закономірності транскрипційного жанру в аспекті композиторської інтерпретації та принципи міжстильової взаємодії, що виникають на її основі.
Матеріалом дослідження є близько 100 творів 45 авторів. Серед них докладно розглянуто лише найбільш показові в плані виявлення семантики жанрового різновиду оркестрові, ансамблеві та фортепіанні транскрипції Ф.Ліста, П.Чайковського, С.Рахманінова, С.Фейнберґа, Л.Годовського, О.Глазунова, Д.Рогаль-Левицького, А.Шенберґа, А.Веберна, І.Стравинського, Д.Шостаковича, Е.Денисова, Р.Щедріна, Л.Стоковського, В.Птушкіна, В.Дробязгіної, О.Щетинського, Ю.Каспарова, С.Юшкевича та інших авторів.
Методологічна основа дисертації включає як фундаментальну, загальнонаукову, так і спеціально-теоретичну (музикознавчу) складові.
Фундаментальна база включає засади діалектичного методу, зокрема, законів єдності та боротьби протилежностей, принципів детермінізму та ізоморфізму;
Загальнонаукова методологія: методи системно-структурного, компаративного, функціонального, історико-типологічного аналізу, теорії моделювання в галузі філософії та естетики, лінгвістики, логіки, математики (Ю.Афанасьєв, А.Денисов, Д.Колесников , Д.Розенталь, М.Теленкова [6; 39; 110]);
Музикознавча база: розробки в галузях інтонаційної теорії (Б. Асаф’єв, Т.Кравцов, О.Маркова, О.Орлова, К.Ручьєвська, [5; 65; 83-84; 103; 115-117]), музичного мислення та творчості (І.Котляревський, А.Муха, Є.Назайкінський, І.Пясковський, Ю.Холопов, І.Юдкін [63; 97; 99-101; 108; 156; 169]), інтерпретології (Є.Гуренко, Н.Жукова, А.Кандинський-Рибников, О.Котляревська, С.Кулаков, Є.Ліберман, О.Меркулов, В.Москаленко, Ю.Мостова, І.Полусмяк, І.Сиротін [35-36; 45; 53; 62; 67; 73; 88-89; 93; 94; 105; 120]), музичного стилю (Н.Горюхіна, Л.Казанцева, М.Лобанова, В.Медушевський, М.Михайлов, О.Рощенко, С.Скребков, С.Тишко, К.Царьова [31-32; 52; 75; 85-87; 92; 114; 127; 141; 159]), жанру та форми (М.Арановський, Н.Бабій, В.Бобровський, В.Клін, Г.Конькова, Т.Лейє, Л.Мазель, Т.Смирнова, О.Соколов, А.Сохор, І.Тукова, В.Цукерман, Л.Шаповалова, С.Шип [3; 7-8; 14-16; 56; 59; 72; 81-82; 128; 132; 133-134; 140; 162; 164; 166]), теорії фактури (Г.Виноградов, Г.Ігнатченко, М.Скребкова-Філатова, О.Сокол, Ю.Тюлін, В.Холопова [26; 47-51; 124-125; 149; 130; 142-144; 152]), оркестрових стилів, тембру в музиці (Є.Балашов, В.Березін, Л.Гуревич, Е.Денисов, Г.Дмитрієв, С.Рицарев, І.Сиротін [9; 11; 34; 40; 41; 118; 120]).
Наукова новизна одержаних результатів:
· вперше для розробки теорії жанру транскрипції запропоновано системний підхід задля комплексного вивчення природи і специфіки виявів цього жанру;
· вперше транскрипцію досліджено в аспекті композиторської інтерпретації та надано її нову функціональну дефініцію;
· запропоновано нову типологію транскрипційного жанру, яка базується на його порівнянні з іншими близькими до нього, проте не тотожними зразками музичної творчості, такими як перекладення, редакції тощо;
· вперше систематизовано принципи авторської роботи транскриптора з першоджерелом, у зв’язку з чим вперше проаналізовано ряд творів, у тому числі українських авторів: В.Дробязгіної, В.Птушкіна, О.Щетинського та інших;
· суттєво оновлено термінологічний апарат, до якого залучено нові поняття та інструменти аналізу: фактурні інтонація, компенсаторика, транспозиція.
Практичне значення одержаних результатів полягає у можливості використання теоретичних положень про жанр транскрипції в музиці з метою виявлення тенденцій розвитку музичної творчості та художнього мислення. Матеріали дослідження можуть бути корисними у педагогічній практиці, зокрема, у курсах аналізу музичних творів, гармонії, поліфонії, теорії та історії виконавства, а також у безпосередній композиторській та виконавській практиці при розв’язанні проблем художньої інтерпретації.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планом підготовки основних науково-дослідних та методичних працьт Харківського державного інституту мистецтв ім. І.П.Котляревського на 1998р., затвердженому Вченою радою ХДІМ (протокол № 3 від 29.10.1998р.). Вона відповідає п.5 комплексної теми "Теоретико-методологічні проблеми сучасного музикознавства у контексті традицій і новаторства", що розроблялася кафедрою теорії музики, а зараз розробляється кафедрою гармонії та поліфонії.
Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено на засіданнях кафедри гармонії та поліфонії Харківського державного університету мистецтв ім.І.П.Котляревського. За її темою прочитані доповіді на міжнародних наукових симпозіумах та науково-методичних конференціях "Ференц Ліст і проблеми синтезу мистецтв" (Харків, 1997), "С.В.Рахманінов та українська культура" (Харків, 1998), Європейської асоціації піаністів-педагогів (ЕРТА) (Мелітополь, 2001), "Актуальні проблеми музичного й театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка, та виконавство" (Харків, 2001, 2003).
Публікації. Зміст дисертації викладено в 6 публікаціях, 4 з них у фахових збірках, затверджених ВАК України [17-19; 121-123].

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, бібліографії. Загальний обсяг праці має 195 сторінок: основний текст 179 сторінок; список використаних джерел 182 позиції (13 на іноземній мові).

Список літератури

ВИСНОВКИ

Підсумуємо головні результати дослідження та окреслимо перспективи подальшого розвитку та практичного застосування дисертаційних положень.
Оскільки окремі узагальнення щодо обраної в роботі теми вже було представлено в кожному розділі, згрупуємо їх у формі тез.
1. У дисертації виявлено зміст музичного явища транскрипції як особливого різновиду композиторської інтерпретації. Необхідність розробки цієї теми обумовлена недостатньою вивченістю у сучасному музикознавстві як самої транскрипції, зокрема, якісних передумов її виникнення, художнього значення та внутрішніх закономірностей, так і, на її прикладі, власне композиторської інтерпретації (хоча це поняття і використовується наукою), механізмів між авторської взаємодії, що породжують даний вид творчості, найбільш концентровано виражають себе через нього. У роботі доводиться, що транскрипція є наслідком цієї взаємодії, інтерпретації, яка у своїх витоках залучає елементи інших своїх різновидів, наприклад, наукового композитор-інтерпретатор при написанні транскрипції може знайомитися із біографією та творчістю первинного автора, його історичним часом тощо, слухацького та виконавського в процесі такого ознайомлення із чужою музикою, при її поглибленому аналізі і т.д., та власне композиторської творчості. Адже транскриптор не обмежується названими діями, а пропонує новий авторський відбір та компонування стильових засобів переробки оригіналу, а значить і його нове композиторське трактування. Вже навіть на рівні нової виконавської концепції будь-якого твору, особливо якщо сам виконавець належить до іншої епохи, ніж автор першоджерела, останнє прозвучить по-новому, а можливо й зовсім несподівано для традиції його виконання.
2. На підставі цього зроблено висновок, що, власне, транскрипція, яка поєднує елементи різних видів творчої діяльності та, водночас, не збігається цілком з жодним з них, є особливим жанром, що перебуває між виконавським та композиторським мистецтвом і заповнює своєрідну "нішу" між ними, утворюючи той вид інтерпретації, якого наче бракує для поєднання усіх інших її різновидів у комунікаційній системі "композитор виконавець слухач". Адже виникнення акту транскрипції безпосередньо залежить від потреб кожної складової цієї тріади, оскільки транскриптор перевтілює чужий твір для художніх установок нового слухача, нового виконавця та й сам, як композитор-інтерпретатор, привносить до першоджерела власний світогляд, композиторський стиль, техніку, реалізує себе через традицію.
3. У дисертації визначено місце та специфіка транскрипції в індивідуально-стильових системах, типові риси стилю транскриптора в його інтерпретації першоджерела, наявність в цьому жанрі саме двох авторських концепцій, що, в кінцевому підсумку, закріплює за транскрипцією статус твору з подвійним авторством. Встановлено, що двоавторство виникає саме на основі індивідуально-стильового синтезу, а не просто взаємопроникнення різних музично-мовних елементів, або інших рівнів музичного стилю, наприклад, стилю різних епох, адже ці якості можуть бути притаманними для будь-якого твору. Підкреслюється також, що транскриптор спирається не лише на узагальнену музичну традицію у вигляді усталених музично-мовних ситуацій певного жанрово-стильового середовища, до якого так чи інакше звертається будь-який автор при реалізації композиторського задуму, а на реальний авторський твір як завершений акт композиторської творчості, історично конкретну художньо-композиційну систему, в якій вже синтезовано та конкретизовано певні жанрово-стильові, інтонаційні моделі. Тож для транскрипції цей твір-першоджерело стає моделлю нової системи навіть ще на праінтонаційному, генетичному рівні, а потім і на усіх рівнях власне музичної організації, від жанрової, стильової, композиційної, до окремих музично-мовних одиниць.
4. У роботі виявлено, що першоджерело транскрипції є об’єктом такої особливої інтерпретації, при якій воно отримують статус нового твору іншого автора, проте, являючи собою інтонаційно-стильову "матрицю" цього нового композиторського акту, не втрачає і свого первинного авторського змісту, знаходить тут своє нове життя. Отже як інтерпретаційне явище транскрипція демонструє діалектичну єдність процесів реконструкції та, водночас, перетворення, зміни концепції оригіналу, характер яких обумовлюється стилем нового автора-інтерпретатора. Така специфіка транскрипційного жанру актуалізує в ньому аспект саме розвитку, еволюції існуючих мистецьких традицій, на базі яких транскриптор створює нові, власні.
5. З цього випливає і той суттєвий висновок, що "питома вага" оновлених та утриманих першоджерельних параметрів у транскрипції завжди відбувається у певних припустимих межах. Художньо-змістовий рівень транскрипції передбачає наявність тонкої рівноваги у співвідношенні змінних та незмінних параметрів оригіналу, що зберігає єдність останнього із транскрипцією. Таку єдність, що досягається транскриптором лише завдяки його високій майстерності, забезпечує фактура. Крізь її призму власне й розкриваються нові якості оригінальної цілісності: і гармонія, і ритм, і жанрово-драматургічна ситуація. Отже поняття фактури трактується в даній дисертації досить широко, на неї поширено інтонаційний аспект, через який інтерпретатор, як виявилося, реалізує в транскрипції власну жанрово-стильову, змістово-драматургічну інтонацію.
6. Звідти, закономірним в роботі є висновок про самостійну художню значущість транскрипції як повноцінного різновиду композиторської творчості, а не лише полістилістичного явища. Являючись композиторським жанром, транскрипція залучає всі ті аспекти розгляду, що й вихідна художня система, а саме жанровий, стильовий, тематичний тощо. У зв’язку з цим зазначено художньо-естетичний паритет оригіналу із транскрипцією як новою художньою цілісністю. У разі існування кількох авторських трактувань того ж самого першоджерела, транскрипційна версія твору не повторює шляхів його перетворення іншими транскрипторами, тобто вона є новою, і по відношенню до оригіналу, і щодо інших його інтерпретацій. Це є відлунням діалектичного закону заперечення заперечення, який діє як у ході власне авторської творчості, так і, за словами Ю.Афанас’єва, "після завершення автором свого твору, багаторазово повторюючись у нових прочитаннях, постановках та виконаннях, у всьому процесі соціального функціонування мистецтва" [6, с.9].
7. Наразі, у дисертації виконано усі наукові завдання, що планувалися в роботі. Серед них розробка теоретичних засад дослідження транскрипційного жанру, його функціональної дефініції, класифікації різновидів, виявлення різностильових зразків транскрипції з позицій відтворення як типових засад жанру, так і його індивідуально-творчих новацій, а також ті завдання, що вже прозвучали у попередніх висновках.
У завершенні зазначимо, що транскрипція як вираз творчої особистості її автора є таким мистецьким актом, що уможливлюється лише за умов високохудожніх якостей як самого джерела, так і його переробки. Естетичний результат останньої завжди визначається мірою авторської майстерності інтерпретатора, оскільки на базі чужої композиції він має скласти нову художню цілісність, новий авторський твір. Тому і головний критерій життєздатності цього жанру слід шукати, насамперед, у його мистецькому призначенні, у тому неповторному, високохудожньому змісті, який підносить його найкращі зразки до справжніх висот творчості.
Власне транскрипційний принцип, що у завершеному вигляді (тобто як самостійний жанр) остаточно сформувався у романтичну добу та визначається у даній дисертації як метод композиторської інтерпретації вже існуючого авторського матеріалу, є закономірним наслідком еволюції музичного мислення. Адже історично, услід за цитатним методом, він був одним з "каналів" міжавторської взаємодії, яка привела до виникнення та широкого розповсюдження сучасного явища полістилістики, політехніки, полікомпозиції тощо. Проте це вже є темою окремого дослідження.
У зарубіжному музикознавстві існує думка (яку наведено у дисертаційному дослідженні І.Юдкіна), що, являючи собою інструментальні метаморфози вокальної та сценічної музики, транскрипції, поряд із увертюрами, рапсодіями, перенесенням в інструментальну площину кводлібетних та мотетних прийомів зіграли вирішальну роль у становленні автономії інструменталізму (тут йдеться, зокрема, про німецьку музичну культуру) [169, с.191]. Однак питання інструменталізму в музиці, зокрема, у зв’язку із появою та розвитком жанру транскрипції, можна ставити і досить широко, якщо враховувати важливість останньої для художньо-стильових тенденцій у творчості, які, в свою чергу, є наслідком тенденцій музичного мислення (що потребує навіть окремого дослідження). Адже ""природа" стилю виходить за межі "природи" інструмента і не може бути пояснена нею" [58, с.12]. Так, у транскрипційних зразках знаходить один із своїх проявів ідея нової концертності у широкому розумінні діалектики цієї форми (за Б.Асаф’євим [5, с.218]) із пріоритетом суто музичних передумов формоутворення темброво-, фактурно-інтонаційних, структурно-тематичних тощо. Актуалізуючись в періоди інтонаційних криз, транскрипційний жанр саме й стає своєрідним "містком" між традицією минулого та сучасними композиторськими пошуками у галузі музичної творчості, її форм та різновидів, системи виражально-конструктивних засобів.
Тут доцільно згадати вислів М.Тіца про необхідність удосконалення одній галузі музичної теорії за рахунок досягнень інших її галузей: "Слід наблизити вчення про оркестровку до вчення про гармонію, поліфонію, про тематичну й композиційну структуру музичних творів" [139, с.36]. Потрапивши, зокрема, у вектор дії механізмів транскрипції, ці сфери музичного не тільки значно конкретизуються, але й демонструють тісний взаємозв’язок та взаємообумовленість. В роботі підкреслюється, що та чи інша якість даного зв’язку може зіграти вирішальну роль, по-перше, у формуванні того чи іншого різновиду транскрипції, по-друге, вплинути власне, на самий статус твору порівняно з вихідною моделлю, що в кінцевому підсумку або закріплює за ним значення транскрипції з подвійним авторством, або вказує на відсутність як таких змістових ознак цього жанру.
Аналіз транскрипційних зразків, що пов’язується із широким колом питань музичної творчості, стилю, жанру, форми, фактури, інструментовки тощо, має зайняти належне місце у навчальному процесі, оскільки він може бути корисним як у викладанні музично-теоретичних та музично-історичних дисциплін, для науково-методичних досліджень, так і у безпосередній композиторській та виконавській практиці при розв’язанні проблем художньої інтерпретації.
Темою подальшого дослідження на прикладі явища транскрипції в музиці можуть стати також питання психології творчості, зокрема, взаємодії соціуму, епохи, історії та автора, ролі особистості у цій історії, сфера комунікаційних зв’язків у тріаді композитор виконавець слухач, проблема впливу інтерпретації на сам об’єкт, що інтерпретується.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Аберт Г. В.А.Моцарт. Часть вторая, книга первая / Пер. с нем. К.К.Саквы. М.: Музыка, 1983. 518 с., ил., нот.
2. Александрова Е.Л. Фактура как проявление отношений рельефа и фона (на материале фортепианной музыки австро-немецкого романтизма): Автореф. дисс. канд. искусствоведения: 17.00.03 / Ленингр. гос. консерватория. Л., 1988. 26 с.
3. Арановский М. Структура музыкального жанра и современная ситуация в музыке // Музыкальный современник: Сб. ст. / Ред. В.В.Задерацкий, В.И.Зак. Вып. 6. М.: Сов. Композитор, 1987. С. 6-40.
4. Асафьев Б. Музыкальная форма как процесс. Книги 1-2. Л.: Музгиз, 1963. 378 с.
5. Асафьев Б. Книга о Стравинском. Л.: Музыка, 1977. 280 с.
6. Афанасьєв Ю.Л. Роль моделирования в художественном отражении и его проявление в музыке: Автореф.дисс. канд. филос.наук: 09.00.04 / Киев. Гос. Ун-т. К., 1977. 24 с.
7. Бабий Н.Л. О специфике музыкального содержания и формы: Метод. рекомендации для студентов по курсам музыкальной эстетики и анализа музыкальных произведений. Харьков: ХИИ, 1988. 16 с.
8. Бабий-Очеретовская Н.Л. Содержание и форма в музыке: Автореф.дис. д-ра искусствоведения: 17.00.02 / Киев. гос. консерватория им.П.И.Чайковского. К., 1986. 48 с.
9. Балашов Е.А. Информационно-эстетическая природа музыкального тембра // Акме. Альманах: Сб.ст. / Отв. ред. И.В.Шугайло. Вып. 2. Саратов: Юл, 2001. С. 65-66.
10. Барток Б. От редактора // Бах Й.С. Хорошо темперированный клавир: Для ф-п. в 2 руки / Ред. Б.Барток. Т. I. Будапешт: Муз. изд-во, б.г. 343 c.
11. Березин В.В. Духовые инструменты в музыкальной культуре классицизма. М.: Ин-т общ. среднего образования РАО, 2000. 388с.
12. Бершадская Т. Лекции по гармонии. Л.: Музыка, Ленингр. отд-ние, 1985. 238 с.
13. Благой Д.Д. Гольденвейзер-редактор и проблемы музыкальной текстологии: Автореф. дисс. ... канд. искусствоведения: 17.00.02 / Моск. гос. консерватория. М., 1971. 29 с.
14. Бобровский В. К вопросу о драматургии музыкальной формы // Теоретические проблемы музыкальных форм и жанров: Сб.ст. / Сост. Л.Г.Раппопорт. Общ. ред. А.Сохора, Ю.Холопова. М.: Музыка. 1971. С. 26-64.
15. Бобровский В.П. О переменности функций музыкальной формы. М.: Музыка, 1970. 328 с.
16. Бобровский В.П. Функциональные основы музыкальной формы. М.: Музыка, 1977. 332 с., нот.
17. Борисенко М.Ю. Бах Веберн. Фуга-річерката № 2 з "Музичного дарунку": До проблеми інтерпретації першоджерела // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. пр. / За ред. Н.Є.Гребенюк. Вип. 9. К.: Наук. світ, 2002. С. 85-98.
18. Борисенко М.Ю. Жанр транскрипції: До проблеми класифікації // Актуальні проблеми музичного і театрального мистецтва: мистецтвознавство, педагогіка та виконавство: Зб. матеріалів наук.-метод. конф. / Відп. ред. Г.І.Ігнатченко, Г.Я.Ботунова. Вип. 3. Харків: Стиль, 2001. С. 114-119
19. Борисенко М.Ю. Оркестровые транскрипции. Некоторые аспекты анализа в системе композиторского стиля // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. пр. / За ред. Н.Є.Гребенюк. Вип. 7. К.: Наук. світ, 2001. С. 66-71.
20. Брянцева В. С.В.Рахманинов. М.: Сов. композитор, 1976. 647 с.
21. Бузони Ф. Клавир хорошего строя Й.С.Баха. От редактора // Бах Й.С. Клавир хорошего строя: Для ф-п. в 2 руки / Ред. Ф.Бузони. Т. I. М.-Л.: Гос. Муз. изд-во, 1941. С. 1-16.
22. Ванслов В.В. Понятие интонации в советском музыкознании // Вопросы музыкознания: Сб. ст. / Под общ. ред. А.С.Оголевца. Вып. 1. М.: ГМПИ им.Гнесиных, 1954. С. 178-204.
23. Василец В. Фортепіанні транскрипції Ф.Ліста в концертному репертуарі піаністів // Золоті сторінки музичної історії України: Ференц Ліст та піаністична культура ХХ століття: Зб. ст. / Заг. ред. Н.Казимирової. Кіровоград: Держ. пед. ун-т, 1999. С.55-59.
24. Веберн А. Лекции о музыке. Письма / Сост. и ред. М.Друскина и А.Шнитке. Пер. с нем. В.Шнитке. М.: Музыка, 1975. 143 с., ил.
25. Веприк А. Очерки по вопросам оркестровых стилей. М.: Сов. композитор, 1978. 429 с.
26. Виноградов Г.В. Музична фактура як аспект дослідження стилю // Українське музикознавство. (Наук.-метод. Міжвідомчий щорічник): Зб. ст. / Гол. ред. Н.О.Горюхіна. Вип. 12. Київ.: Муз. Україна, 1977. С. 91-107.
27. Герасимова Н. про деякі закономірності впливу тематизму на фактуру // Українське музикознавство: Зб. ст. / Відп. ред. І.Ф.Ляшенко. Вип. 3. К.: Муз. Україна, 1968. С. 168-178.
28. Гливинский В. Жанр обработки в позднем творчестве Стравинского // Позднее творчество И.Ф.Стравинского. Исследование. Донецк: Донеччина, 1995. С. 159-175.
29. Годовский Л. По поводу транскрипций, обработок и парафраз // Транскрипции для фортепиано: В 2 руки. Вып. 1. Песни Ф.Шуберта / Сост. К.Сорокин. М., 1970. С. 3-4.
30. Ґоломб М. Транскрипції музичних творів у XIX ст. Спроба типології на прикладі творів Фридерика Шопена // Фридерик Шопен: Зб. ст. / Ред. Я.Якубович Львів: СПОЛОМ, 2000. С. 201-222.
31. Горюхина Н. Вопросы теории музыкальной формы // Проблемы музыкальной науки: Сб. ст. / Ред. коллегия: М.Е.Тараканов. Вып. 3. М.: Сов. композитор, 1975. С. 3-16.
32. Горюхина Н. Очерки по вопросам музыкального стиля и формы. К.: Муз. Україна, 1985. 112 с.
33. Грабовский Л. Две "Детские" // Сов. музыка. 1989. № 7. С. 97-101.
34. Гуревич Л. История оркестровых стилей. М.: Композитор, 1997. 208с.
35. Гуренко Е.Г. Проблемы художественной интерпретации. Философский анализ. Новосибирск: Наука, 1982. 256 с.
36. Гуренко Е.Г. Исполнительское искусство: методологические проблемы: Учебное пособие. Новосибирск: НГК, 1985. 88 с.
37. Давыдов Н. Методика переложений инструментальных произведений для баяна. М.: Музыка, 1982. 173 с.
38. Дарваш Г. Правила оркестровки / Пер. с венг. Е.Айзатулина, Е.Э.Фоно. Будапешт: Корвина, 1964. 119с., нот.
39. Денисов А.А., Колесников Д.Н. Теория больших систем управления: Учеб. пособие для вузов. Л.: Энергоиздат, Ленингр. отд-ние, 1982. 288 с.
40. Денисов Э. Ударные инструменты в современном оркестре М.: Сов. композитор, 1982. 256 с.
41. Дмитриев Г. О драматургической выразительности оркестрового письма. М.: Музыка, 1981. 176 с.
42. Евдокимова Ю.К. История полифонии. Вып. 1.: Многоголосие средневековья. X-XIV вв. М.: Музыка, 1983. 454 с.
43. Жарков О.М. Художній переклад в музиці: проблеми і рішення: Автореф. дис. ... канд. мистецтв.: 17.00.02 / НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 1994. 19 с.
44. Жолковский А.К., Щеглов Ю.К. Работы по поэтике выразительности: Инварианты Тема Приемы Текст. М.: Прогресс, 1996. 344 с.
45. Жукова Н.А. Інтерпретація як компонент музичної творчості: естетичний аспект: Автореф. дис. ... канд. філос. наук: 09.00.08 / Київ. Нац. ун-т. К., 2003. 14 с.
46. Зингер Е. Из истории фортепианного искусства Франции / До середины XIX века. М.: Музыка, 1976. 112 с.
47. Игнатченко Г.И. О динамических процесах в музыкальной фактуре: Автореф. дис. ... канд. искусствоведения: 17.00.02 / ИИФЭ им. М.Т.Рильського АН Укр. К., 1984. 25 с.
48. Игнатченко Г.И. Ритмо-фактурный комплекс музыкального произведения: теоретические предпосылки исследования // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб.наук.пр. / ХІМ; Гол. ред. кол. Ігнатченко Г.І. Вип. 4. Харків: Каравела, 1999. С. 3-16.
49. Игнатченко Г.И. Функционально-логические аспекты музыкальной фактуры /Фактура и форма-структура // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб.наук.пр. / Ред. Н.Є.Гребенюк. Вип. 7. К.: Наук. Світ, 2001. С.46-60.
50. Игнатченко Г.И. Функционально-фонические свойства музыкальной фактуры / Плотность фактурной горизонтали: Метод. рекомендации по курсам анализа музыкальных произведений, полифонии и гармонии для студентов муз. вузов. Харьков: ХГИИ, 1983. 25 с.
51. Игнатченко Г.И. Функционально-фонические свойства музыкальной фактуры. Ч. 2.: Плотность фактурной горизонтали: Метод. рекомендации для студентов муз. вузов. Харьков: ХГИИ, 1984. 19 с.
52. Казанцева Л.П. О содержательных особенностях музыкальных произведений с тематическими заимствованиями: Автореф. дисс. канд. искусствоведения: 17.00.02 / Ленингр. гос. консерватория, 1984. 24 с.
53. Кандинский-Рыбников. Об интерпретации музыки И.С.Баха советскими пианистами и органистами // Русская книга о Бахе: Сб. ст. / Сост. Т.Н.Ливанова, В.В.Протопопов. М.: Музыка, 1985. С. 309-337.
54. Кашкадамова Н. Мистецтво виконання музики на клавішно-струнних інструментах: Навч.посібник. Тернопіль: АСТОН, 1998. 300 с.
55. Кириллова М.И. Песни Шуберта в фортепианной транскрипции Листа (инструментальное воплощение и исполнительская трактовка): Автореф. дисс. ... канд. искусстведения: 17.00.02 / Ленингр. гос. консерватория. Л., 1974. 20 с.
56. Клин В. О теории жанра // О музыке. К.: Муз. Україна, 1985. С. 36-43.
57. Коган Г. Избранные статьи. Вып. 2. М.: Сов. композитор, 1972. С. 63-68.
58. Коган Г. Избранные статьи. Вып. 3. М.: Сов. композитор, 1985. 184с.
59. Конькова Г. Прикмети жанрових взаємозв’язків // Музика. 1980. № 6. С. 13-15.
60. Копчевский Н. "Искусство фуги" Баха (история публикаций и проблемы текстологии) // Бах Й.С. Искусство фуги: Для фп. В 2 руки / Ред. и вступ. ст. Н.Копчевского. М.: Музыка, 1974. С. 7-15.
61. Корыхалова Н.П. Интерпретация музыки: теоретические проблемы музыкального исполнительства и критический анализ их разработки в современной буржуазной эстетике. Л.: Музыка, 1979. 208 с.
62. Котляревська О.І. Варіативний потенціал музичного твору: культурологічний аспект інтерпретування: Автореф. дис. ... канд. мистецтв.: 17.00.03 / НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 1997. 19с.
63. Котляревский И.А. Музыкально-теоретические системы европейского искусствознания. К.: Муз. Україна, 1983. 158 с.
64. Котляревський І.А. Принципи статистичного та змістовного аналізу дисертаційних тем // Мистецтвознавчі аспекти славістики: Зб. наук. праць / Відп. ред. І.М.Юдкін. Вип. 2. К.: ІМФЕ ім.М.Рильського НАН України, 2002. С. 21-23.
65. Кравцов Т.С. Гармонія в системі інтонаційних зв’язків. К.: Муз. Україна, 1984. 160 с.
66. Кремлев Ю. Интонация и образ в музыке // Избранные статьи. Л.: Музыка, Ленингр. отд-е, 1976. С. 58-70.
67. Кулаков С.В. Альтова інтерпретація 6 сюїт Й.С.Баха для віолончелі соло: Автореф. дис. канд. мистецтв.: 17.00.03 / НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 1999. 16с.
68. Лаврентьєва И. Вариантность и вариантная форма в песенных циклах Шуберта // От Люлли до нашых дней: Сб ст. / Ред. А.Афанасьев. М.: Музыка, 1967. 292 с.
69. Лаврик Н., Строчан Н. Фортепіанні транскрипції в музично-просвітницькій діальності (від Ліста до Скорика) // Золоті сторінки музичної історії України: Ференц Ліст та піаністична культура ХХ століття: Зб. ст. / Заг. ред. Н.Казимирової. Кіровоград, 1999. С.21-24.
70. Ландовска В. Транскрипции // О музыке / Сост. Д.Рэсто. Пер. с англ.; Послесловие А.Е.Майкапара. М.: Радуга, 1991. С. 102-108.
71. Левандо П. Хоровая фактура. Л.: Музыка, 1984. 124 с.
72. Лейе Т.Е. О музыкальном жанре и различных видах "обобщения через жанр" // Вопросы музыковедения: Сб. ст. / Ред.-сост. Ю.Н.Рагс. Вып. 1. М.: ГМПИ им.Гнесиных, 1972. С. 5-27.
73. Либерман Е. Творческая работа пианиста с авторским текстом. М.: Музыка, 1988. 236 с., нот.
74. Липс Ф. О переложениях и транскрипциях // Баян и баянисты / Сост. И общ. ред. Ю.Акимова. Вып. 3. М.: Сов. композитор, 1977. С. 86-108.
75. Лобанова М. Музыкальный стиль и жанр: история и современность. М.: Сов. композитор, 1990. 312 с.
76. Ломоносова Н.О. Ранні сонати Й.Гайдна та проблеми їх редакційної інтерпретації: Автореф. дис. канд. мистецтв.: 17.00.03 / НМАУ ім.П.І.Чайковського. К., 1998. 24 с.
77. Лосев А. Материалы для построения современной теории художественного стиля // Контекст: Лит-теорет. исслед.: Сб. ст. / Редколлегия: А.С.Мясников и др. М: Наука, 1976. С. 236-247.
78. Лукьянов В. Учение об интонации Б.В.Асафьева и его разработка в советской теоретической литературе (Философско эстетический аспект) // Музыка в социалистическом обществе: Сб. ст. / Сост. и ред. А.А.Фарбштейн. Вып. 3. Л.: Музыка, 1977. С. 192-218.
79. Магазинник М.Д. Фортепианная редакция как проблема стиля (на материале сонат Бетховена в редакции Г.Бюлова): Автореф. дис. ... канд. искусствоведения: 17.00.02 / Моск. гос. консерватория. М., 1985. 22 с.
80. Мазель Л. О музыкально-теоретической концепции Б.Асафьева // Советская музыка. 1957. № 3. С. 73-82.
81. Мазель Л. Строение музыкальных произведений: Учеб. пособие. М.: Музыка, 1979. 536 с.
82. Мазель Л.А., Цуккерман В.А. Анализ музыкальных произведений: Учеб. пособие. М.: Музыка, 1967. 752 с., нот.
83. Маркова Е.Л. Интонационность музыкального искусства: Науч. обоснование и пробл. педагогики. К.: Муз. Україна, 1990. 183 с.
84. Маркова Е. О новом методе использования интонационной теории в области музыкального воспитания и образования // Проблемы музыкальной культуры: Сб. ст. / Сост. А.И.Самойленко. Вып. 1. К.: Муз. Україна, 1987 С. 130-141.
85. Медушевский В. Музыкальный стиль как семиотический объект // Советская музыка. 1979. № 3. С. 30-39.
86. Медушевский В. Онтологические основы интерпретации музыки // Интерпретация музыкального произведения в контексте культуры: Сб.науч.тр. / Отв. ред. Л.С.Дьячкова. Вып. 129. М.: РАМ им.Гнесиных, 1994. С. 3-16.
87. Медушевский В. К проблеме сущности, эволюции и типологии музыкальных стилей // Музыкальный современник: Сб. ст. / Сост. С.С.Зив. Вып. 5. М: Сов. композитор, 1984. С. 14-25.
88. Меркулов А. Редакции клавирных сочинений Гайдна, Моцарта и проблемы стиля интерпретации // Музыкальное исполнительство и педагогика: история и современность: Сб. ст. / Сост. Т.А.Гайдамович: Моск. гос. консерватория. М.: Музыка, 1991. С. 155-188.
89. Меркулов А. "Эпоха уртекстов" и редакции фортепианных сонат Бетховена // Как исполнять Бетховена: Сб ст. / Сост. А.В.Засимова. М.: Классика XXI, 2003. С. 163-193.
90. Мильштейн Я. Ф. Лист. Т. I. М.: Музыка, 1970. С. 292-304.
91. Мильштейн Я. Ф. Лист. Т. II. М.: Музыка, 1970. 600 с.
92. Михайлов М. Стиль в музыке: Исследование. Л.: Музыка, 1981. 264 с., нот.
93. Москаленко В.Г. Теоретичний та методичний аспекти музичної інтерпретації: Дис. д-ра мистецтв.: 17.00.02. Київ, 1994. 300 с.
94. Мостова Ю.В. Театралізація хорових творів як метод художньої інтерпретації: Автореф.дис. ... канд.мистецтв.: 17.00.01 / Хар. держ. акад. ку