ЗЛОЧИННА НЕОБЕРЕЖНІСТЬ: КОНЦЕПЦІЯ, МЕХАНІЗМ І ШЛЯХИ ПРОТИДІЇ

Короткий опис

ЗМІСТ 2

ВСТУП 3

РОЗДІЛ І. НЕОБЕРЕЖНІСТЬ ЯК ФОРМА ВИНИ В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ 11

1.1. Історія інституту необережної вини 11
1.2. Загальна характеристика необережності як форми вини і
підстави кримінальної відповідальності за необережність 22
1.3. Характеристика злочинної самовпевненості як виду
необережності 38
1.4. Характеристика злочинної недбалості як виду
необережності 48
1.5. Висновки до розділу 70

РОЗДІЛ ІІ. КРИМІНОЛОГІЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА НЕОБЕРЕЖНИХ ЗЛОЧИНІВ 75

2.1. Феноменологія злочинів, що вчиняються з
необережності 75
2.2. Причини й умови необережних злочинів 82
2.3. Висновки до розділу 100

РОЗДІЛ ІІІ. МЕХАНІЗМ ЗЛОЧИННОЇ ПОВЕДІНКИ ПРИ ВЧИНЕННІ ЗЛОЧИНІВ З НЕОБЕРЕЖНОСТІ 105

3.1. Особистість злочинця, що вчиняє злочин з необережності 105
3.2. Мотивація поведінки особи при вчиненні злочинів з
необережності 125
3.3. Висновки до розділу 136

РОЗДІЛ ІV. ПРОТИДІЯ НЕОБЕРЕЖНИМ ЗЛОЧИНАМ 140

4.1.Основи методики попередження необережних злочинів 140
4.2. Проблеми профілактики автотранспортних злочинів 151
4.3. Висновки до розділу 164

ВИСНОВКИ 169

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 179
ВСТУП 3

Актуальність теми дослідження. В даний час в Україні відбуваються корінні економічні, соціальні та політичні перетворення, спрямовані на побудову демократичної, правової держави. Ці процеси протікають непослі-довно, суперечливо, що разом з негативною спадщиною минулого істотно впливає на всі сторони соціальної дійсності.
Злочинність завжди займала одне з перших місць серед найбільш гострих проблем, які тривожать громадську думку.
На сучасному етапі доля необережної злочинності в загальній кількості злочинів, що вчиняються в країні, зростає, маючи при цьому більш високу латентність (особливо злочинних порушень правил техніки безпеки на виробництві, екологічних злочинів). Сумарно число загибелі людей і спричинення їм тілесних ушкоджень у результаті скоєння злочинів з необережності складає значну частку всіх випадків таких наслідків для потерпілих від злочину.
Спостерігається велика розповсюдженість необережних злочинів при експлуатації транспортних засобів. За рівнем травматизму на виробництві зі смертельними наслідками пропорційно кількості населення Україна займає одне з найперших місць серед індустріально розвинених країн. Велику небезпеку для життя і здоров'я українців мають необережні екологічні злочини. Не випадково багато з них відносяться до числа злочинів міжнародного характеру. Трагедія на Чорнобильській АЕС, алопеція в Чернівцях - реальне тому підтвердження.
Велика частина території України відноситься до зони екологічного лиха. Населення змушене користуватись питною водою, що не відповідає гігієнічним вимогам. Більше половини жителів країни постійно знаходиться під шкідливим впливом забрудненого повітря, води, грунту, шумових і електромагнітних джерел.
Великі економічні збитки наносять пожежі, які виникають внаслідок необережного поводження з вогнем. Розповсюдженість пияцтва і наркоманії серед осіб, що вчинили злочини з необережності, відповідає розміру показника для злочинності в цілому.
У продовж багатьох років кримінологічні дослідження необережної злочинності та її профілактики відставали від досліджень аналогічних питань, які стосуються боротьби з умисною злочинністю. В 60-х роках навіть говорилось про "незначне" кримінологічне значення злочинів, що вчиняються з необережності. Це, однак, неправильно ні для тих років, ні, тим більше, для сучасного періоду.
Неухильно збільшуються матеріальні, фізичні та моральні збитки, що заподіюються необережними злочинами. За даними кримінологів, більше ніж у трьох п'ятих усіх випадків смерті потерпілих від злочинів вона наступила в результаті злочинної необережності.
Водночас сучасне життя висуває нові проблеми у сфері необережної злочинності, які потребують вирішення, зокрема необхідність активізації наукових досліджень з цієї проблематики, викликане, по-перше, важливістю і масштабністю завдань по охороні життя і здоров'я громадян в Україні.
По-друге, загострилися проблеми злочинної необережності, які потребують нагального розв’язання у зв'язку з важливістю і масштабністю завдань по охороні життя і здоров'я громадян в Україні відповідно до ст.3 Конституції України.
По-третє, існують особливості в генезисі та мотивації злочинів, що вчиняються з необережності, в сучасних умовах суспільного розвитку.
По-четверте, існує специфіка рівня і структури необережної злочинності, її причин і динаміки.
Комплексного предметного аналізу злочинної необережності майже не проводилось. Дослідження окремих аспектів злочинної необережності проведено такими науковцями України, як В.О.Глушков, О.М.Джужа, О.М.Костенко, І.П.Лановенко, І.М.Даньшин, В.М.Мисливий, Ф.А.Лопу-шанський, С.В.Гончаренко, В.А.Комаха, А.М.Кандибова, Ю.Л.Заросинський, Б.І.Вихристенко, Н.Б.Чабан, П.П.Андрушко, В.В.Василевич, Є.М.Моісеєв, О.Я.Свєтлов. Отже стає нагальною проблема дослідження концепції не-обережної злочинності, її механізму та шляхів протидії. Особливого значення воно набуває на сучасному етапі реформування кримі-нального законодавства України.
Викладені обставини, потреба в удосконаленні норм чинного кримі-нального законодавства, яке регулює вчинення злочинів з необережності, а також відсутність належного предметного дослідження даної проблеми, роблять тему дослідження актуальною й обумовлюють її вибір.
Праці сучасних учених, а також чимало інших праць учених минулого, сучасні розробки науковців з проблем злочинної необережності послужили науково-теоретичною основою даного дисертаційного досліджен-ня проблем злочинної необережності, що виникли в нових умовах.
Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов’язана з науково-дослідною роботою Інституту держави і права ім. В.М.Корецького НАН України “Теоретичні проблеми кримінальної відповідальності”, яка виконувалась у відділі проблем кримінального права, кримінології та судоустрою в 1998-2000 рр., а також з Комплексною програмою профілактики злочинності на 2001-2005 рр. і в своїй частині спрямована на дослідження концепції злочинної необереж-ності, її механізму, шляхів протидії.
Мета і задачі дослідження. Основною метою дисертаційного дослід-ження є всебічна теоретична розробка концепції злочинної необережності, аналіз специфіки механізму вчинення злочинів з необережності, судової практики, статистики, визначення основних шляхів протидії розвитку зло-чинної необережності. На підставі аналізу чинного кримінального законо-давства і судової практики даються рекомендації, пропозиції щодо внесення необхідних змін до кримінального законодавства України, яке регулює вчинення злочинів з необережності, пропозиції щодо протидії злочинам, які вчиняються з необережності.
Відповідно до поставленої мети дисертаційного дослідження зроблена спроба вирішити такі задачі: дати загальну характеристику необережності як форми вини і висвітлити соціально-етичні підстави кримінальної відпові-дальності за необережність; простежити історію вчення про необережну вину; проаналізувати злочинні самовпевненість і недбалість як види злочинної необережності, дати їх кримінологічну характеристику; визначити феномено-логію злочинів, що вчиняються з необережності; виявити причини і умови вчинення злочинів з необережності; дати розгорнутий аналіз механізму злочинної поведінки при вчиненні злочинів з необережності – охарактери-зувати особистість злочинця, що вчиняє злочин з необережності; розкрити проблему мотивації поведінки особи при вчиненні злочинів з необережності; сформулювати основи методики протидії злочинам, що вчиняються з необережності.
Об’єктом дослідження є необережна злочинність як соціальне явище.
Предметом дослідження в дисертаційній роботі є кримінально-правові норми, що визначають поняття злочинної необережності, механізм вчинення злочинів з необережності, концептуальні засади протидії необережній злочинності.
Методи дослідження. У ході дослідження використано наступні наукові методи: історичний, застосовуючи який досліджувалась історія розвитку вчення про необережну вину і роль у ньому законодавства; формально-логічний, завдяки якому аналізувались теоретичні та практичні положення про злочинну необережність; порівняльно-правовий, за допомогою якого визначалась специфіка злочинів, що вчиняються з необережності на відміну від умисних злочинів; метод системно-структурного аналізу, за допомогою якого проводилось дослідження законодавчого визначення ознак злочинної необережності в Кримінальному кодексі України; метод догматичного аналізу кримінально-правових норм, завдяки якому було здійснено тлумачення кримі-нально-правових норм, що стосуються злочинної необережності; соціологічні і статистичні методи, за допомогою яких автором проведений аналіз практики застосування законодавства, що стосується злочинної необережності.
Кожен із методів у конкретному випадку використовувався не окремо, а в поєднанні з іншими. Висновки і положення, які містяться в роботі, ґрун-туються на аналізі норм кримінального законодавства, досягненнях кримі-нально-правової та кримінологічної наук.
Наукова новизна одержаних результатів. У ході дисертаційного дослідження автором розроблено окремі базові для дослідження злочинної необережності питання – визначення її поняття, видів, особливостей меха-нізму вчинення злочинів з необережності, протидії злочинам з необережності, сформульовано ряд нових наукових положень.
На захист виносяться такі положення:
1. Пропозиція, відповідно до якої необхідно удосконалити поняття необережності в кримінальному праві, вказавши, що при злочинній самовпевненості особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, а при злочинній недбалості не усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, хоча повинна була і могла це усвідомлювати. При відсутності вказаних ознак суспільно небезпечне діяння є або вчиненим неосудною особою, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, або казусом. Воно не може бути визнано винним діянням, оскільки вина неможлива без усвідомлення особою свого діяння або без повинності і можливості такого усвідомлення, якщо його не було.
2. Для пояснення механізму вчинення злочинів з необережності, пропонується розглядати такі злочини як специфічну форму прояву так званого комплексу “сваволі і ілюзій”. Відповідно до цього підходу в необережному злочині комплекс сваволі і ілюзій проявляється у формі наміру задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров’ю, інтересам інших людей.
3. В роботі вперше здійснюється спроба сформулювати визначення протилежного злочинній необережності стану так званої “правової обереж-ності”, яка, за висновком автора, формується у особи під впливом правової культури.
4. Використовуючи для пояснення механізму вчинення злочинів з необережності і поняття комплексу сваволі і ілюзій, дисертант пропонує розглядати мотив злочину, що вчиняється з необережності, як такий, що полягає у спонуканні задовольнити ті чи інші власні потреби способом, небезпечним випадковим нанесенням шкоди іншим людям.
В дисертації обґрунтовується доцільність визначення особистості зло-чинця, що вчиняє злочини з необережності, як такої, якій притаманною є відсутність обережності в результаті деформації цієї особистості комплексом сваволі і ілюзій.
5. З метою диференційованого підходу у протидії необережній злочинності, обґрунтовується доцільність виділення в кримінології чотирьох груп необережних злочинів: побутової необережності, технічної необереж-ності, професійної необережності, службової необережності;
6. В дисертації обґрунтовується положення про те, що правова культура громадян є визначальним фактором у протидії необережній злочинності.
7. Визначаються специфічні умови, що сприяють вчиненню необережних злочинів, пов'язаних з порушенням правил дорожнього руху, а саме: недос-коналість підготовки водіїв; невідповідність між темпами росту інтенсивності руху транспорту і психологічною підготовкою водіїв, між масою автотран-спортних засобів, що збільшується, та станом доріг і вулиць, технічними можливостями їх будівництва й реконструкції; відсутність механізму реалізації заходів щодо безпеки руху на загальнодержавному рівні; недоліки в роботі Державтоінспекції; відсутність на державному рівні економічного механізму стимулювання безпеки дорожнього руху; та інше;
8. Пропонується розширити поняття профілактики автотранспортних злочинів, відповідно до якого профілактикою злочинних порушень правил безпеки дорожнього руху й експлуатації транспортних засобів визнається сукупність попереджувально-контрольних заходів по відношенню до учасни-ків дорожнього руху, осіб, причетних до нього, і засобів, що забезпечують їх безпеку.
При цьому найефективнішими заходами слід вважати реалізацію соціальних заходів, спрямованих на підвищення рівня правової культури громадян; поліпшення науково-методичного забезпечення профілактичної діяльності; зміни санкцій статей Кримінального кодексу України в бік підвищення їх суворості за вчинення злочинів з необережності.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки можуть бути використані у законотворчій діяльності в процесі реформування кримінального права України для визначення й уточнення змісту поняття злочинної необережності; розширенні і поглибленні кримінологічних знань про злочинну необережність, її детермінацію, можливості визначення шляхів її запобігання, а також особу необережного злочинця. Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців кримінально-правової спеціалізації, при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників з курсу “Кримінологія”, спецкурсу “Злочинна необережність”, викладанні відповідних навчальних дисциплін, в науково-дослідницькій роботі студентів, правового виховання населення, для уточнення кримінальної політики, стратегії і тактики держави.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що одержані висновки можуть бути використані у законотворчій діяльності в процесі реформування кримінального права України для визначення й уточнення змісту поняття злочинної необережності; розширенні і поглибленні кримінологічних знань про злочинну необережність, її детермінацію, можливість шляхів її запобігання, а також особу необережного злочинця. Положення дисертації можуть бути використані також з навчально-методичною метою при підготовці фахівців-правознавців кримінально-правової спеціалізації, при підготовці відповідних підручників і навчальних посібників з курсу “Кримінологія”, спецкурсу “Злочинна необережність”, викладанні відповідних навчальних дисциплін, в науково-дослідницькій роботі студентів, правового виховання населення, для уточнення кримінальної політики, стратегії і тактики держави.
Апробація результатів дисертації. Окремі питання дисертації допові-дались на VII регіональній науково-практичній конференції “Проблеми дер-жавотворення і захисту прав людини в Україні” 13-14 лютого 2001р. у м.Львові.
Публікації. За темою дисертації відповідно до її змісту опубліковано чотири статті у збірниках, що входять до переліку наукових фахових видань ВАК України.
Структура дисертаційного дослідження визначена метою і завданням дослідження. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, чотир-надцяти підрозділів, висновку та списку використаних джерел. Загальний обсяг дослідження – 178 сторінок, список використаних джерел містить 451 найменування.

Список літератури

ВИСНОВКИ

Історія розвитку загальної й особливої частин кримінального права дає підставу для висновку, що завжди і в усіх країнах розподіл між умисною і необережною виною відбувався на матеріалах практики, пов'язаної зі злочинами проти життя. З розмежування умисного і неумисного вбивства почалось вчення про необережну вину в цілому.
Встановлення вини (умисної або необережної) або невинності (випадку) - дуже складний психологічний процес, який потребує всебічного, комплекс-ного розслідування.
З виникненням і розвитком інституту необережної вини теоретичні проблеми вини поставили в центр уваги і вчених, і законодавця питання, насамперед, про психічне відношення правопорушника до свого злочинного діяння, про злочинну волю в цілому. В кінцевому рахунку стало звичайним, що за ознакою психічного відношення до вчиненого діяння "розподіляється на випадкове, необережне і умисне".
Для визначення сфери кримінально караної необережності насамперед має значення законодавче визначення цієї форми вини, точне визначення необережного вчинення злочину. Чи відповідає це визначення сучасним потребам боротьби з необережними злочинами? Як хибні риси визначення необережності вказуються: його неузгодженість із загальним поняттям вини і визначенням умислу; відсутність у визначенні загальних ознак необережності, зокрема характеристики відношення суб'єкта до дії; неузгодженість цього визначення з конструкцією складів деяких необережних злочинів у Особливій частині КК України.
Ці особливості не можуть не враховуватись при визначенні сфери кримінально караної необережності, характеру і умов цієї форми вини.
Для необережної вини характерний специфічний, відмінний від умислу, психологічний механізм, особлива форма зв'язку свідомості і волі суб'єкта із суспільно небезпечними наслідками.
Наслідки при необережному діянні наступають не з волі суб'єкта, не входять у зміст його мотиву і мети, а навпаки, найчастіше суперечать суб'єктивній спрямованості його дій.
У законі не дається визначення загального поняття необережності як форми вини, а ії зміст і сутність розкриваються шляхом визначення конкрет-них видів необережності - самовпевненості та недбалості. При цьому законода-вець в обох випадках характеризує ці види необережності, не вказуючи на відношення особи до самої дії, а концентруючи увагу на відношенні винного до суспільно небезпечних наслідків - при самовпевненості особа передбачає можливість настання суспільно-небезпечних наслідків, але легковажно розраховує на їх усунення, а при недбалості не передбачає їх настання, хоча повинна і могла передбачити таку можливість.
За думкою переважної більшості вчених криміналістів, відсутність в законодавчому визначенні видів необережності (ст.25 Кримінального Кодексу України) вказівки на стан свідомості винного по відношенню до дії є прогалиною закону, який повинен враховуватись і прийматись до уваги при теоретичному аналізі необережності, і в судовій практиці при застосуванні норм про відповідальність за необережні злочини, виходячи із загального поняття вини за кримінальним правом України.
Викладене свідчить про необхідність удосконалення визначення необережності і насамперед про необхідність відбити в ньому загальні ознаки необережності, властиві всім її видам. Ця пропозиція заслуговує серйозної уваги.
Отже, суб'єктивний критерій є найважливішою характеристикою злочинної необережності і не може бути усунутий із її законодавчого визначення.
Підводячи підсумки викладеного, ми могли б запропонувати таке визначення злочинної необережності у ст.25 КК України:
"(1) Необережність поділяється на злочинну самовпевненість та злочинну недбалість.
(2) Необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа усвідом-лювала суспільну небезпечність свого діяння (дії або бездіяльності), перед-бачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків, але легковажно розраховувала на їх відвернення.
(3) Необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не усвідомлювала суспільну небезпечність свого діяння (дії або бездіяльності) і не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх усвідомлювати і передбачати".
Таке визначення в значній мірі усунуло б хиби редакції ст.25 Кримі-нального Кодексу України: а) воно б погоджувалось із загальним визначенням вини і визначенням умислу; б) давало б характеристику психічного ставлення суб'єкта до суспільно-небезпечного характеру діяння; в) містило б характе-ристику об'єктивного і суб'єктивного критеріїв усіх видів необережності, що гарантувало б від об'єктивного інкримінування.
Виходячи зі ст.25 Кримінального Кодексу України, самовпевненість має місце тоді, якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпеч-них наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розрахо-вувала на їх відвернення.
Таким чином, при характеристиці інтелектуальної сторони психічної діяльності суб'єкта при самовпевненості в законі вказується лише на передба-чення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків і не дається характеристика стану свідомості винного по відношенню до самої дії, як це робиться, наприклад, при визначенні умислу.
Дійсно, відсутність у законі характеристики стану свідомості по відно-шенню до діяння при самовпевненості ускладнює відмежування самона-діяності від умислу і породжує спори з приводу цього питання, що веде і до помилок у судовій практиці при розмежуванні умисних і необереж-них злочинів.
При характеристиці інтелектуального боку психічної діяльності суб'єкта при самовпевненості в законі вказується лише на передбачення можливості настання суспільно-небезпечних наслідків і не дається характеристика стану свідомості винного по відношенню до самої дії, як це робиться, наприклад, при визначенні умислу.
При самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання шкідливих наслідків і визнає факт порушення нею правил обережності і, як указано в законі (ст.25 Кримінального кодексу України), передбачає можли-вість настання суспільно небезпечних наслідків.
Враховуючи це, потрібно законодавчо закріпити запропоноване визначення злочину, що вчиняється з необережності.
Тоді, в законі давалася б характеристика стану свідомості винної особи по відношенню до основної об'єктивної властивості дії – суспільної небезпеки.
У раніше діючому кримінальному законодавстві при визначенні злочинної необережності вказувалось, що особа не передбачала наслідків своїх дій, хоча і повинна була їх передбачити. У такий спосіб безпосередньо в законі при описанні даного виду необережності не вказувалось на характер відношення особи до самого діяння, а що стосується відношення особи до суспільно небезпечних наслідків, то законодавець згадував лише про об'єктивний критерій вини - обов'язок винної особи передбачити ці наслідки.
Тому дуже важливим удосконаленням законодавчого визначення злочинної недбалості було внесення в нього прямої вказівки на суб'єктивний критерій, у результаті чого вид необережності, що розглядається, визна-чається в чинному законодавстві так: “Необережність є злочинною недба-лістю, якщо особа не усвідомлювала, але могла усвідомлювати суспільну небезпечність свого діяння (дії або бездіяльності), не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків, хоча повинна була і могла їх передбачати".
На нашу думку, в дану формулу закону бажано було би включити ще й ознаки, які визначають ставлення особи до дії, що найбільш повно характеризувало б інтелектуальну сторону психічної діяльності винної особи в злочинній недбалості і підкреслювало б ту обставину, що при необереж-ності, як і в будь-якому випадку злочину, необхідне вчинення певної дії (дії або бездіяльності), що є об'єктивною підставою кримінальної відповідальності і без чого така відповідальність немислима.
Зв'язок психічної діяльності суб'єкта зі злочинними наслідками при непрямому умислі і самовпевненості виступає більш чітко, ніж при недбалості. Особа передбачає можливість настання цих наслідків і свідомо допускає (при непрямому умислі), або, передбачаючи шкідливі наслідки, не бажає їх нас-тання, вживаючи заходи щодо уникнення таких наслідків (при самона-діяності). При злочинній недбалості питання про встановлення зв'язку психічної діяльності суб'єкта, його свідомості і волі зі злочинними наслідками значно складніше. Інтелектуальна сторона психічної діяльності в цих випадках виражається насамперед у негативних моментах - відсутності усвідомлення суспільно небезпечного характеру своїх дій і непередбачення можливості настання шкідливих наслідків.
Актуалізація проблеми злочинів, що вчиняються з необережності, для кримінології пов'язана з істотною інтенсифікацією різних видів необережної злочинної поведінки, зростанням ії ймовірності в різних сферах професіональ-ної та побутової діяльності, зростанням шкоди, що спричиняється. Необереж-на злочинна поведінка проявляється в будь-якій сфері людської діяльності.
На підставі аналізу наявних у літературі точок зору з питань щодо терміну “феноменологія злочинів” віддається перевага тільки широкому значенню цього поняття, яке дає можливість охарактеризувати злочин як явище. Феноменологія повинна включати сукупність статистично значимих показників про злочини, що відбивають їх кількісно-якісний і структурний стан. Вона має слугувати у першу чергу визначенню конкретних заходів протидії злочинам.
Виходячи з такої позиції, автор розкриває всі елементи феноменології злочинів, що вчиняються з необережності. Порівнюючи динаміку останніх з іншими умисними злочинами, дисертант відзначає, що вона залишається несприятливою.
Автор відзначає, що дійсні розміри злочинної необережності набагато більші, ніж офіційно зареєстровані, тому що злочини з необережності високолатентні.
Серед обставин, що сприяють латентності злочинної необережності, виділяються основні: 1) недоліки статистичного обліку злочинної необереж-ності; 2) недооцінка правоохоронними органами її суспільної небезпеки; 3) небажання громадян звертатися до правоохоронних органів з заявою про вчинення у відношенні них злочину з необережності.
Аналізуючи етіологію необережної злочинності, дисертант приходить до висновку, що вона досить виражено проявляється у сфері так званих автотранспортних злочинів. Автором робиться висновок, що недоліки культури водіїв, допуск до керування автотранспортом осіб у нетверезому стані, в стані перевтоми, хворобливому стані, випуск в експлуатацію техніч-но несправних машин, порушення правил індивідуальними власниками авто-транспортних засобів – головні причини й умови вчинення як автотранс-портних злочинів, так і інших злочинів з необережності.
Окремо досліджуються і конкретизуються соціально-психологічні умо-ви, що сприяють вчиненню злочинів з необережності: соціальна недисциплі-нованість, неупорядкованість деяких нових суспільних відносин, зневажання інтересів оточуючих, систематичне порушення правил обережності.
Враховуючи наведені вище причини й умови вчинення злочинів з необережності, дисертант пропонує розглядати як першопричину цих злочи-нів відсутність правової культури у винної особи. Це дало б змогу для почат-ку теоретичної розробки нової і перспективної культурологічної концепції необережної злочинності.
Особистість злочинця, що вчиняє злочин з необережності, повинна розкриватись через структуру особистості, у якій мусять вирізнятися основ-ні соціальні параметри і характеристики, до яких дисертант відносить со-ціально-рольові, моральні, психологічні, вікові, психо-фізичні властивості й ознаки.
Зокрема, дослідження показало значне “омолодження” необережних злочинів. Вікова характеристика свідчить про найбільшу криміногенність осіб віком 18-24 роки.
Значний інтерес викликає вивчення проблеми ролі особи у вчиненні злочинних порушень правил дорожнього руху й експлуатації транспортних засобів.
Аналізуючи теоретичний матеріал, дисертантом зроблено висновок, що особи, які вчинили автотранспортні злочини, володіють декотрими негативними особистими якостями, які властиві багатьом категоріям злочинів. Ігнорування правил обережності, егоїзм, черствість, намагання уникнути загальноприйнятих норм моралі, що зобов’язують надавати допомогу людям, які її потребують, – усе це свідчить про відсутність правової культури у структурі особистості необережних злочинців і вказує на необхідність розробки культурологічної концепції необережної злочинності.
При цьому відзначається, що злочин, який вчиняється з необережності можна охарактеризувати як специфічну форму прояву волі та свідомості, що знаходяться в стані свавілля та ілюзій. Відповідно до цього підходу в необережному злочині комплекс сваволі і ілюзій проявляється у формі наміру задовольнити свої потреби таким чином, що це небезпечно випадковим нанесенням шкоди життю, здоров’ю, інтересам інших людей.
При детальному розгляді проблеми мотиву вчинення злочину з необе-режності, як зазначає автор, треба відзначити, що першочергову роль у поведінці особи необережного злочинця відіграє воля. Мотив злочину, що вчиняється з необережності, слід розглядати як такий, що полягає у спонуканні задовольнити ті чи інші власні потреби способом, небезпечним випадковим нанесенням шкоди іншим людям. Кожна осудна людина спроможна задо-вольнити свої потреби обережно і без наміру на злодіяння. Для структури ж особистості необережного злочинця характерно те, що її воля і свідомість позбавлені модусу обережності в результаті деформації цієї особистості комплексом сваволі і ілюзій..
Аналізуючи з економічної точки зору ситуацію, що склалась на даний час в Україні, дисертантом зроблено висновок, що в нашій державі відбу-ваються такі соціальні процеси, які сприяють формуванню у людей комплексу свавілля та ілюзій.
Різноманітність видів необережних злочинів зумовлює і необхідність диференціації заходів попередження.
Дисертант підтримує точку зору тих кримінологів, які всю сукупність попереджувальних заходів поділяють на заходи: 1)економічні; 2) політичні; 3) соціальні; 4) організаційно-управлінські; 5) культурно-виховні; 6) правові; 7) інші.
З метою диференційованого підходу у протидії необережній злочин-ності, виникає необхідність виділення в кримінології чотирьох груп необереж-них злочинів: побутової необережності, технічної необережності, професійної необережності, службової необережності.
Автор вважає, що, незважаючи на кризові явища в суспільстві, можли-вості для попередження необережних злочинів є, хоча дослідження комп-лексної проблеми попередження необережних злочинів як специфічного різновиду соціальної діяльності потребує розгляду деяких більш загальних методологічних, соціально-економічних і морально-психологічних питань.
Різноманітність видів злочинів, що вчиняються з необережності, зумов-лює необхідність диференціації заходів попередження. Але всі вони повинні бути пов’язаними з новим мисленням, сучасною концепцією поступального розвитку нашого суспільства в умовах радикальної перебудови всіх сфер життєдіяльності, прискорення науково-технічного, соціального прогресу і формування правової держави. Важливо при цьому враховувати різні форми прояву групового й індивідуального егоїзму, кар’єризм, професійну некоме-тентність, низьку технологічну, виробничу, економічну, правову культури та багато інших негативних явищ, що лежать в основі злочинної недбалості і самовпевненості.
Автор вважає, що значна розповсюдженість автотранспортних злочи-нів, специфіка їх причин, умов, ситуацій, особи, злочинця і зумовлена цим особливість профілактики викликають доцільність окремого кримінологіч-ного аналізу вказаних злочинів.
Автором пропонується модель профілактичної діяльності з урахуван-ням таких комплексних проблем: скорочення державної підготовки водіїв, розширення підготовки їх на комерційній основі і менш вимогливий підхід до її якості; зниження Державтоінспекцією вимог до фахового рівня підготов-ки водії; ускладнення самого процесу дорожнього руху й ефект “зниження” пропускної спроможності доріг у зв’язку з збільшенням кількості транспорт-них засобів; відсутність передрейсових і післярейсових медичних оглядів во-дійського складу; протиріччя, що заглиблюються між диспозитивністю пове-дінки водія і підготовленістю техніки, самого водія до цієї поведінки та ін.
Із загального кола попереджувальних заходів автор виділяє, насам-перед, організаційні й організаційно-правові. На основі комплексного підхо-ду до проблеми попередження кримінально караних порушень правил безпе-ки руху й експлуатації транспортних засобів запропоноване таке визначення профілактики: “Профілактика злочинних порушень правил безпеки до-рожнього руху й експлуатації транспортних засобів – це сукупність попе-реджувально-контрольних заходів по відношенню до учасників дорожнього руху, осіб, причетних до нього, і засобів, що забезпечують їх безпеку.
Отже, тільки комплексне вивчення організаційних, нормативних і профілактичних аспектів проблеми автотранспортних злочинів дає можли-вість систематизувати, і в певній мірі контролювати питання їх вчинення, провести комплексну характеристику профілактичних заходів, які повинні враховувати перехідний стан економіки нашої країни.
Водночас при розробці питань удосконалення боротьби з автотран-спортними злочинами автором, крім аналізу традиційних засобів, запропо-новані нові методи попереджувальної роботи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Конституція України: Прийнята на п’ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року. – К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1996. – 249 с.
2. Кримінальний кодекс України. – К.: Україна, 1993. – 160 с.
3. Кримінальний кодекс України від 5 квітня 2001 року. – Київ: Атіка, 2001. – 160 с.
4. Закон України про автомобiльний транспорт // Уряд. кур’єр. – 2001. – 14 черв. – Дод. – С. 1–11.
5. Закон України про перевезення небезпечних вантажiв // Уряд. кур’єр. – 2001. – 7 черв. – Дод. – С. 1–4. Закон України про використання ядерної енергiї та радiацiйну безпеку (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 526/96-ВР від 19.11.96, ВВР, 1997, N 4, ст.20 N 684/97-ВР від 03.12.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.50 N 783-XIV від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 - редакція набрала чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік N 1370-XIV від 11.01.2000, ВВР, 2000, N 9, ст.68 N 1673-III від 20.04.2000, ВВР, 2000, N 30, ст.236) // Відомості Верховної Ради України. – 1995. – №12. – С.241-275.
6. Закон України про забезпечення санiтарного та епiдемiчного благополуччя населення (Із змінами, внесеними згідно із Законами N607/96-ВР від 17.12.96, ВВР, 1997, N 6, ст. 49 N 331/97-ВР від 11.06.97, ВВР, 1997, N 31, ст.199 N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст. 36 N 783-XIV від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 – редакція набрала чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік N 1288-XIV від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34 N 2171-III від 21.12.2000, ВВР, 2001, N 9, ст.38 // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №27. – С.791-814.
7. Закон України про пожежну безпеку (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 618/97-ВР від 05.11.97, ВВР, 1998, N 2, ст. 12 N 642/97-ВР від 18.11.97, ВВР, 1998, N 10, ст. 36 ) // Відомості Верховної Ради України. – 1994. - №5. – С.82-96.
8. Закон України про дорожнiй рух (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 234/94-ВР від 10.11.94, ВВР, 1994, N 46, ст.414 N 557-XIV від 24.03.99, ВВР, 1999, N 19, ст.173 ) // Відомості Верховної Ради України. – 1993. - № 31. - С.795-818.
9. Закон України про охорону атмосферного повiтря (Із змінами, внесеними згідно із Законом N 75/95-ВР від 28.02.95, ВВР, 1995, N 13, ст. 85 ) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. – № 50. – С.1511–1525.
10. Закон України про охорону працi (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 196/96-ВР від 15.05.96, ВВР, 1996, N 31, ст. 145 N 783-XIV від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 - редакція набрала чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік) // Відомості Верховної Ради України. – 1992. - № 49. - С.1475-1493.
11. Закон України про охорону навколишнього природного середовища (Із змінами, внесеними згідно із Законами N 3180-XII від 05.05.93, ВВР, 1993, N 26, ст.277 N 81/96-ВР від 06.03.96, ВВР, 1996, N 15, ст.70 N 650/97-ВР від 19.11.97, ВВР, 1998, N 11-12, ст.41 N 186/98-ВР від 05.03.98, ВВР, 1998, N 34, ст.230 N 783-XIV від 30.06.99, ВВР, 1999, N 34, ст.274 - редакція набрала чинності одночасно з набранням чинності Законом про Державний бюджет України на 2000 рік N 934-XIV від 14.07.99, ВВР, 1999, N 38, ст.338 N 1287-XIV від 14.12.99, ВВР, 2000, N 4, ст.26 N 1288-XIV від 14.12.99, ВВР, 2000, N 5, ст.34 N 1642-III від 06.04.2000, ВВР, 2000, N 27, ст.213 N 1807-III від 08.06.2000, ВВР, 2000, N 38, ст.318 N 2556-III від 21.06.2001 ) // Відомості Верховної Ради України. – 1991. – № 41. – С.1143-1173.
12. Закон України “Про профілактику злочинів”. Проект (12.05.98).
13. Україна. Президент (1994-; Кучма Л.Д.). Про Комплексну програму профiлактики злочинностi на 2001-2005 роки: Указ // Уряд. кур’єр. – 2000. – 26 груд. – С.1.
14. Україна. Президент (1994-; Кучма Л.Д.). Про основні напрями соціальної політики на період до 2004 року: Указ // Уряд. кур’єр. – 2000. – 31 трав. – С.1.
15. Про питання, що виникли в судовiй практицi в справах про знищення та пошкодження державного i колективного майна шляхом пiдпалу або внаслiдок порушення правил пожежної безпеки: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 вiд 02.07.1976р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 9 від 22.12.78 N 6 від 06.07.79 N 3 від 04.06.93 N 12 від 03.12.97 ) ( В редакції Постанови Пленуму Верховного Суду N 3 від 03.03.2000) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993. - №6. – С.170-173.
16. Про практику застосування судами України законодавства у справах, пов'язаних з порушеннями правил охорони працi: Постанова Пленуму Верховного Суду України №6 вiд 10.10.1982р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 9 від 03.10.86 N 10 від 12.10.89 N 3 від 04.06.93 N 12 від 03.12.97 N 4 від 03.03.2000 ) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. – 1993.- №6. – С.164-168.
17. Про практику застосування судами України законодавства у справах про транспортнi злочини: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 7 вiд 24.12.1982р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 4 від 28.03.86 N 3 від 04.06.93 N 12 від 03.12.97 ) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993. - №6. – С.160-164.
18. Про практику застосування судами України законодавства в справах про розкрадання продовольчих товарiв, їх втрату i псування в системi державної торгiвлi та споживчої кооперацiї: Постанова Пленуму Верховного Суду України №3 вiд 24.06.1983р. ( Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 N 3 від 13.01.95 N 12 від 03.12.97) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993.- №6. – С.68-71.
19. Про практику застосування судами України законодавства, спрямованого на подолання пияцтва i алкоголiзму, викоренення самогоноварiння: Постанова Пленуму Верховного Суду України №7 вiд 11.10.1985 р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 10 від 03.10.86 N 3 від 04.06.93 N 3 від 13.01.95 N 12 від 03.12.97 ) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. – 1993.- №6. – С.108-115.
20. Про практику застосування судами України законодавства i виконання постанови Пленуму Верховного Суду України у справах, пов'язаних з порушеннями правил охорони працi: Постанова Пленуму Верховного Суду України №9 вiд 03.10.1986р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 N 12 від 03.12.97 ) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993.- №6. – С.168-173.
21. Про практику застосування судами України законодавства, спрямованого на подолання пияцтва i алкоголiзму, викоренення самогоноварiння i виконання постанови Пленуму Верховного Суду України з цього питання: Постанова Пленуму Верховного Суду України №10 вiд 03.10.1986р. // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993.- №6. – С.115 – 116.
22. Про хiд виконання судами України вимог законодавства, спрямованого на подолання пияцтва i алкоголiзму, викоренення самогоноварiння, а також керiвних постанов Пленуму Верховного Суду України з цього питання: Постанова Пленуму Верховного Суду України №5 вiд 24.06.1988р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 N 12 від 03.12.97) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993.- №6. – С. 117-119.
23. Про практику застосування судами України законодавства про вiдшкодування матерiальної шкоди, заподiяної злочином, i стягнення безпiдставно нажитого майна: Постанова Пленуму Верховного Суду України №3 вiд 31.03.1989р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 13 від 25.12.92 N 12 від 03.12.97) // Бюл. законодавства і юридичної практики України.- 1993. - №6. – С. 274 - 281.
24. Про практику розгляду судами справ про вiдповiдальнiсть за порушення законодавства про охорону природи: Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 вiд 26.01.1990р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 04.06.93 N 3 від 13.01.95 N 11 від 01.11.96 N 12 від 03.12.97 N 20 від 27.11.98) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993.- №6. – С. 173 – 182.
25. Про практику розгляду судами цивiльних справ за позовами про вiдшкодування шкоди: Постанова Пленуму Верховного Суду України №6 вiд 27.03.1992р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 7 від 08.07.94 N 11 від 30.09.94 N 15 від 25.05.98) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993.- №6. – С.281 – 295.
26. Про застосування судами законодавства, що передбачає вiдповiдальнiсть за посягання на життя, здоров'я, гiднiсть та власнiсть суддiв i працiвникiв правоохоронних органiв: Постанова Пленуму Верховного Суду України №8 вiд 26.06.1992р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993.- №6. – С. 138 – 145.
27. Про судову практику в справах про вiдшкодування шкоди, заподiяної пiдприємствам, установам, органiзацiям і їх працiвниками: Постанова Пленуму Верховного Суду України № 14 вiд 29.12.1992р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду України N 3 від 28.03.97 N 12 від 03.12.97) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993.- №6. – С. 295 – 304.
28. Про судову практику в справах про злочини проти життя i здоров'я людини: Постанова Пленуму Верховного Суду України №1 вiд 01.04.1994р. (Із змінами, внесеними згідно з Постановами Пленуму Верховного Суду N 12 від 03.12.97 N 3 від 26.02.99) // Бюл. законодавства і юридичної практики України. - 1993.- №6. – С. 75 – 82.
29. Практика судів України в кримінальних справах: Бюллетень законодавста і юридичної практики України. – К: Юрінком, 1993. - №4. – 351 с.
30. Архів Кельменецького районного суду Чернівецької області. 2000р. кримінальна справа №1-12.
31. Архів Хотинського районного суду Чернівецької області. 2000р. кримінальна справа №1-19.
32. Архів Новоселицького районного суду Чернівецької області. 2000р. кримінальна справа №1-138.
33. Архів Ленінського районного суду м.Чернівці. 2000р. кримінальна справа №1-398.
34. Архів Путильського районного суду Чернівецької області. 2000р. кримінальна справа №1-41.
35. Архів Заставнівського районного суду Чернівецької області. 2000р. кримінальна справа №1-103.
36. Аванесов Г.А. Криминология и социальная профилактика: Учебник для Акад. МВД СССР. - М., 1980. – 526 с.
37. Аванесов Г.А. Организация профилактики правонарушений: Учеб. материалы. вып. І. - М., 1976. – 80 с.
38. Алексеев Н.С. Рецензия на работу Б.А. Куринова “Уголовная ответственность за нарушения правил дорожного движения на автотранспорте” // Правоведение. 1958. - №2. – С.145.
39. Алимов С.Б. Проблема взаимодействия “личность-ситуация” в свете задач криминологической классификации преступников // Теоретические проблемы учения о личности преступника. - М., 1979. – С.91-98.
40. Анашкин Г.З. Уголовно-правовые проблемы охраны природы в СССР// Вопр. борьбы с преступностью. – М., 1979. – Вып.10. – С.39-48.
41. Анашкин Г.З. Форма вины в автотранспортных преступлениях // Соц. законность. – 1971. - №12. – С.37-38.
42. Анохин П.К. Принципиальные вопросы общей теории функциональных систем // Принципы системной организации функций. - М., 1973. – С.5-61.
43. Анохин П.К. Философские аспекты теории функциональных систем. - М.: Наука, 1978. – 400 с.
44. Антонян Ю. М. Роль конкретной жизненной ситуации в совершении преступления. - М.: Академия МВД СССР, 1973. –71 c.
45. Аристотель. Аналитики. Первая и вторая / Пер. с греч. – Л.: Госполитиздат, 1952, - 439 с.
46. Афиногенов Ю.А. Определение должностного лица в уголовных кодексах союзных республик// Уч. зап. Дальневосточн. гос. ун-та. – Владивосток, 1965. – Вып.12.- С.3 - 10.
47. Афиногенов Ю.А. Проблема эффективности норм о неосторожных преступлениях // В сб. Проблемы борьбы с преступной неосторожностью. - Владивосток, 1976. – С.61 – 72.
48. Базунов А. Ограничение косвенного умысла от преступной самонадеянности // Сов. юстиция. – 1970. - №5. – С.6-8.
49. Баляба А.В., Виленская Э.В., Дидоренко Э.А., Розовский Б.Г. Криминология: приглашение к дискуссии. – Луганск: РИО ЛИВД, 2000. – 318 с.
50. Бардзский А. Об ответственности должностных лиц судебного ведомства за преступления и проступки по службе. - Тула, 1884.
51. Бартошек М. Римское право. Понятия, термины, определения. - М.: Юрид. Лит., 1989. – 447 с.
52. Безопасность дорожного движения // Сб. реферативных переводов ВНИИ БД МВД РФ. - М., 1978. – 15 с.
53. Безопасность на дорогах – гуманно и экономично // Известия, 1990. – 23 марта.
54. Беляев Н.А., Зубрилов Н.Н. Борьба с должностными преступлениями в колхозах /Учен. зап. Ленинград. ун-та, 1956. – С. 45 – 49.
55. Бердичевский Ф.Ю. Вероятностная причинная связь в уголовном праве // Вопросы борьбы с преступностью. -1969. - Вып.10. – С.47 – 52.
56. Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность за нарушение профессиональных функций. – М., 1970. – 278 с.
57. Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушение профессиональных обязанностей. – М.: Юрид. лит., 1970. – 128 с.
58. Берниц А., Зыков В. Ответственнссть за неосторожное убийство // Соц. законность. – 1977. - №46. – С. 14 – 26.
59. Блувштейн Ю.Д. О содержании понятия личность преступника // Теоретические проблемы учения о личности преступника. - М., 1979. – С. 48 – 54.
60. Бобкова-Басова Г. Уголовная ответственность врачей // Сов. юстиция. – 1939. – №11. – С. 27 – 34.
61. Бородин С.В. Квалификация преступлений против жизни. – М.: Юрид. лит., 1977. – 240 с.
62. Бородин С.В. Квалификация убийства по действующему законода-тельству. – М.: Юрид. лит, 1966. – 252 с.
63. Брайнин М.С., Квелидзе С.А. Уголовно-правовая охрана безопасности труда в СССР. - М., 1977. – 143 с.
64. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юрид. лит., 1963. – 275 с.
65. Брайнин Я.М. Уголовный закон и его применение. – М., 1967. – 467 с.
66. Брайнін Я., Король Н. Складна форма вини в радянському кримінальному праві // Рад. Право. – 1976. - №2. – С. 19 – 23.
67. Бухала К. Виновники автотранспортных преступлений. - 1975. - №2. Фонд ВНИИ БД МВД РФ. Пер. № СР-2523. – С.32.
68. Бухгольц Э., Лекшас Дж., Хартман Р. Социалистическая криминология. - М: Изд-во "Прогресс", 1975. – 271 с.
69. Вайль С.С. Некоторые вопросы клинико-анатомического анализа ошибочной диагностики // Ошибки клинической диагностики. – Л., 1969. – С. 5 –21.
70. Ван-дер-Боргт Р. Основы социальной политики. - СПб, 1904. - Т.1. – 436с.
71. Веденеев В.В., Никитин В.И. Криминологическая характеристика водителей, скрывшихся с мест дорожно-транспортных происшествий // Совершенствование административной деятельности органов внутренних дел: Тр./ Акад. МВД России. - М., 1994. – С. 74 – 82.
72. Винокуров С. Ответственность за преступные нарушения правил обращения со взрывчатыми и радиоактивными веществами или пиротехническими изделиями // Сов. юстиция. – 1979. - №5. – С.23 – 27.
73. Вишки Л. Транспортные преступления и криминологические теории: Фонд ВНИИ БД МВД. России. – М., 1994, - 232 с.
74. Возможность и действительность // Философский словарь. - М., 1981. – С.63.
75. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. - Казань, 1975. – 109 с.
76. Волков Б.С. Криминологическое исследование личности преступника в советском праве // Теоретические проблемы учения о личности преступника. - М., 1979. – с. 18 – 24.
77. Волков Б.С. Проблема воли и уголовная ответственность. - Казань, 1965. – 136 с.
78. Ворошилин Е.В., Кригер Г.А. Субъективная сторона преступления. - М., 1987. – 382 с.
79. Вяткин К. К понятию должностного лица // Рабочий суд. – 1925. - №23-24. – С.4.
80. Галиакбаров Р.Р. Групповое преступление. Постоянные и переменные признаки. Учебное пособие. - Свердловск, 1973. – 140 с.
81. Галиакбаров Р.Р. Неосторожное сопричинение как вид множественности учасников преступления // Проблемы борьбы с преступной неосторожностью: Межвуз. темат. сб. – Владивосток, 1981. – С. 38 –49.
82. Гальперин И., Шупилов В. Состав должностных преступлений // Соц. законность. – 1971. - №2. – С. 27 – 32.
83. Гарбуза А.Д. Смешанная форма вины по советскому уголовному праву. Автореф. дис. …канд. юрид. наук: 12.00.08 / МГУ. - М., 1972. – 15 с.
84. Гегель. Работы разных лет: В 2 т. – М.: Мысль, 1973. – Т. 2 – 630 с.
85. Гельфанд И.А. Хозяйственные и должностные преступления в сельском хозяйстве. - К., 1970. – 252 с.
86. Гельфер М., Умалатов Б. Должностные преступления // Соц. законность. – 1975. - №8. – С. 31 – 44.
87. Герцензон А.А. Введение в советскую криминологию. - М.: Юрид. лит., 1965. – 227 с.
88. Гилязев Ф.Г. Проблемы субъективной стороны стороны преступления. - Уфа, 1986. – 169 с.
89. Глистин В.К. Проблема уголовно-правовой охраны общественных отношений. – Л.: Изд-во Ленинград. ун-та, 1979. – 127 с.
90. Глушков В.А. Ответственность за преступления в области здравоохранения. – К.: Головное изд-во изд. об-ния «Вища шк.», 1987. – 200 с.
91. Голик Ю.В. Некоторые вопросы применения наказания к неосторожным преступникам // Проблемы борьбы с преступной неосторожностью: Межвуз. тем. сб. - Владивосток, 1981. – С. 61 – 68.
92. Голіна В.В. Кримінологічна профілактика. Попередження і припинення злочинів. – К., 1989. – 121 с.
93. Горелик И.И. Квалификация преступлений, опасных для жизни и здоровья. – Минск: Вышейш. шк., 1973. – 320 с.
94. Гринберг М.М. Советское уголовное право: Часть Общая. - Свердловск, 1974. – 538 с.
95. Гринберг М.С. Источник повышенной опасности и его значение в советском уголовном праве // Вопросы государства и права. - Томск, 1966. – С. 16 – 23.
96. Гринберг М.С. Преступления против общественной безопасности. - Свердловск, 1974. – 177 с.
97. Гринберг М.С. Технические преступления. – Новосибирск: Изд-во Новосиб. ун-та., 1992. – 149 с.
98. Гриндорф А.П. Уголовно-правовая регламентация неосторожности с учетом особенностей личности // Научно-технический прогресс и проблемы уголовного прва: Сб. мат.науч.практ.конф. – М., 1975. – С. 59 – 71.
99. Громов А.П. О морально-этическом и правовом регулировании деятельности медицинских работников // Терапевт. архив. – 1981. – Т.53. – С.14 – 17.
100. Гуревич И. М. Профессиональная пригодность и основные свойства нервной системы. - М.: Наука, 1970. – 150 с.
101. Гюнтер А. Должностные преступления. - Харьков, 1928. – 343 с.
102. Давыденко Л.М. Проблемы предупреждения преступности органами прокуратуры: Автореф. дис. ...д-ра юрид. наук: 12.00.08 /ХЮИ. - Харьков, 1989. – 20 с.
103. Дагель П. Об уголовной ответственности врачей // Сов. юстиция. – 1964. - №19. – С.13 –14.
104. Дагель П. С. Проблемы вины в советском уголовном праве // Ученые записки Дальневосточного ун-та. Вып. 21 - Владивосток: ДВГУ, 1968. – вып.21, ч. – С. 130.
105. Дагель П.С., Котов Д.П. Субъективная сторона преступления и ее установление. - Воронеж, 1974. – 243 с.
106. Дагель П.С. Классификация мотивов и ее криминологическое значение // В сб. "Некоторые вопросы социологии права". - Иркутск, 1967. – С. 272 –275.
107. Дагель П.С. Неосторожная преступность и ее общественная опасность в условиях научно-технической революции // Проблемы борьбы с преступной неосторожностью в условиях научно-технической революции. - Владивосток, 1976. – С.6 – 18.
108. Дагель П.С. Неосторожность: криминологические и уголовно-правовые проблемы. – М.: Юрид. лит., 1977. – 143 с.
109. Дагель П.С. Особенности личности неосторожного преступника // Теоретические проблемы учения о личности преступника. - М., 1979. – С. 125 – 131.
110. Дагель П.С. Причинная связь в преступлениях, совершаемых по неосторожности // Вопросы борьбы с преступностью. - 1981. - Вып. 34. – С. 48 – 56.
111. Дагель П.С. Причины неосторожных преступлений в СССР // Сов. государство и право. -1973. - №3. – С. 67 – 74.
112. Дагель П.С. Проблемы личности неосторожных преступников // Вопросы борьбы с преступностью. – М.: Юрид. литература, 1978. Вып. 28. – С.39–50.
113. Дагель П.С. Социальные отклонения. – М., 1984. – 467 с.
114. Дагель П.С., Михеев Р.И. Теоретические основы установления вины. – Владивосток, 1975. – 168 с.
115. Дагель П.С., Улицкий С.Я. Совершенство