ЗВІЛЬНЕННЯ ВІД ВІДБУВАННЯ ПОКАРАННЯ З ВИПРОБУВАННЯМ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ПРАВОМ УКРАЇНИ

Короткий опис

Зміст

Вступ. .........…………………………………………………………. .4 с.
Розділ 1. Правова природа звільнення від відбування покарання
з випробуванням та його місце в системі інститутів кримінального права.
1.1. Порівняльний історико-правовий аналіз звільнення від відбування покарання з випробуванням ………..……………...………………….….…12с.
1.2. Правова природа звільнення від відбування покарання
з випробуванням ……………………………..……………..………………..35 с.
1.3. Цілі звільнення від відбування покарання з випробуванням.. 63 с.
Розділ 2. Підстави звільнення від відбування покарання
з випробуванням
2.1. Загальні положення ..……………………………………………84 с.
2.2. Підстави, обумовлені суспільною небезпечністю вчиненого злочину ……….………………………………………………………… …….99 с.
2.3. Підстави, обумовлені суспільною небезпечністю особи, яка вчинила злочин .…………………………………………………….....…….116 с.
Розділ 3. Режим випробування та наслідки звільнення від відбування покарання з випробуванням
3.1. Загальні положення ………………………… ……………..….133 с.
3.2. Додаткові покарання при звільненні від відбування покарання
з випробуванням ...………………………………………....…..…..........…138 с.
3.3. Обов'язки, які покладає суд на особу, звільнену від відбування покарання з випробуванням ....……….…………………………..……..….148 с.
3.4. Іспитовий строк при звільненні від відбування покарання
з випробуванням …….…………………….......………………….…………155 с.
3.5. Правові наслідки звільнення від відбування покарання
з випробуванням. …….………………………………………………….…..165 с.
Висновки ……… …………………………….....……………….…..175 с.
Список використаних джерел …………..……………………..…181 с.
Додатки ...............................................................................................201 с.

ВСТУП
Прийняття Верховною Радою України 5 квітня 2001 р. нового Кримінального кодексу України і набуття ним чинності з 1 вересня 2001 р. стало визначною подією у правовому житті нашої держави. Ця подія знаменувала початок нового етапу розвитку вітчизняного кримінального законодавства – етапу дії першого кримінального закону незалежної України.
З урахуванням нових об'єктивних реалій, пов’язаних з розбудовою в Україні демократичної політичної системи і реформуванням власного кримінального законодавства, відповідно змінюється і зміст кримінально-правової політики. У кримінальній політиці нашої держави позначилася тенденція розширення сфери застосування покарання без позбавлення волі. Кримінальний кодекс України 2001 р. поряд з новими видами покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, передбачає можливість застосування до окремих осіб кримінально-правового впливу, не пов’язаного з відбуванням призначеного покарання, зокрема, звільнення від відбування покарання з випробуванням, яке ввібрало найкращі якості умовного засудження й відстрочки виконання вироку, які передбачалися КК 1960 р. Так, у 1996 р. умовне засудження було застосовано до 16% від загальної кількості засуджених, відстрочка виконання вироку – 20,9% і у 1997 р. цей відсоток становив відповідно – 17,6 і 21,1; у 1998 р. – 18,7 і 21,6; у 1999 р. – 21,2 і 22,1; у 2000 р. – 23, 6 і 22, 4; у 2001 р. – 26,3 і 21,2 [20, с. 45; 21, с. 27; 22, с. 20 ]. У науці кримінального права дослідженням проблем умовного засудження й відстрочки виконання вироку були присвячені роботи І.М. Гальперіна, М.А. Гельфера, О.А. Горяйнової, В. Іванова, М.А. Єфімова, Х.Х. Кадарі, І.І. Карпеця, Г.А. Кригера, В.А.Ломако, Д.В. Ривмана, М.Ф. Саввіна, С. Сабаніна, Е.А.Саркісової, В.В. Скибицького, Ю.М. Ткачевського, І. Штрайта, М.І. Якубовича та ін. Однак за останнє десятиріччя в Україні відбулися значні зміни соціально-економічного й політичного характеру, які, у свою чергу, викликали переоцінку кримінально-правових заходів боротьби зі злочинністю. Монографічні роботи із зазначеної тематики були написані на підставі раніше діючого законодавства. Крім того, незважаючи на широке застосування умовного засудження й відстрочки виконання вироку, серед науковців не існувало однозначної, переконливої позиції стосовно юридичної природи цих заходів, підстав їх застосування, правових засад і доцільності призначення даткового покарання й обов’язків при такому звільненні та ін. Ураховуючи, що умовне засудження й відстрочка виконання вироку трансформовані чинним кримінальним законодавством у звільнення від відбування покарання з випробуванням, що потягло за собою серйозні зміни й доповнення, вважаємо, що порушені питання й досі залишаються не визначеними, що призводить до виникнення комплексу проблем, які постають перед доктриною кримінального права і потребують подальшої наукової розробки. Перш за все треба осмислити сутність звільнення від відбування покарання з випробуванням, визначити його мету, доцільність покладення на засуджених обов'язків і додаткових покарань. Потрібно з'ясувати, які саме підстави є достатніми й необхідними для звільнення від відбування покарання з випробуванням. Існуючий стан теоретичного опрацювання вказаних проблем негативно відбивається на практиці. Через суперечливість і наявність прогалин у кримінальному законодавстві правозастосовча практика часто стикається із суттєвими труднощами при застосуванні цієї форми кримінально правового впливу, що дає підстави для висновку про необхідність проведення поглиблених наукових досліджень щодо питань звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Названими обставинами й обумовлюється актуальність вибраної для дисертаційного дослідження теми та її наукове розроблення.
Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження здійснено в межах виконання Комплексної цільової програми профілактики злочинності на 2001 – 2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/200 (Розділ YIII. Протидія рецидивній злочинності), а також п. 4 Головних напрямків наукових досліджень Національного університету внутрішніх справ на 2001-2005 роки, схвалених ученою радою 23 березня 2001 р., протокол № 3.
Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка кримінально-правових проблем застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням. Виходячи з цього й користуючись існуючими науковими працями, дослідник поставив перед собою такі основні завдання: а) визначити юридичну природу звільнення від відбування покарання з випробуванням, на підставі якого сформулювати поняття “звільнення з випробуванням”; б) визначити мету його застосування і проаналізувати його ознаки; в) провести аналіз підстав звільнення від відбування покарання з випробуванням; г) з урахуванням мети звільнення від відбування покарання з випробуванням визначити й обґрунтувати, які саме додаткові покарання й обов'язки можуть бути покладені на засудженого; д) виявити в цій частині недоліки чинного законодавства, практики його застосування, а також внести пропозиції щодо їх усунення.
Об’єктом дослідження є звільнення від відбування покарання з випробуванням як один із заходів кримінально-правового впливу на засуджених.
Предметом дослідження виступають: чинні нормативно-правові акти, які визначають підстави й наслідки застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням, кримінальне законодавство минулих років і практика його застосування, кримінальне законодавство зарубіжних країн, кримінальна статистика, система наукових поглядів і розробок стосовно розглядуваної проблеми.
Методи дослідження обрані з огляду на поставлену мету й завдання дослідження та його об’єкт і предмет. Діалектичний метод обумовив розгляд проблем звільнення від відбування покарання з випробуванням через вивчення більш загальних категорій, таких як кримінальна відповідальність, форми її реалізації. Завдяки цьому з’ясовано загальні риси цієї форми кримінально-правового впливу і кримінальної відповідальності та її якісні властивості. Історико-порівняльний метод дозволив показати розвиток звільнення від відбування покарання з випробуванням, а порівняльно-правовий застосовувався при порівняні кримінального законодавства України, яке передбачає звільнення від відбування покарання з випробуванням, з відповідними нормами кримінального законодавства інших держав. Соціологічні методи використовувалися при дослідженні практики застосування норм КК, які передбачають можливість застосування цієї форми кримінально-правового впливу на засуджених.
Науково-теоретичним підґрунтям для виконання дисертації послужили наукові праці, присвячені як загальним проблемам кримінального права, так і питанням звільнення від відбування покарання з випробуванням, а також праці дослідників загальної теорії держави і права, кримінології, історії держави і права, адміністративного, кримінально-виконавчого права України та зарубіжних країн.
Емпіричну базу дослідження становлять дані, одержані внаслідок вивчення й аналізу 496 контрольних справ, з яких 398 – умовно засуджених і засуджених з відстрочкою виконання вироку, 98 – звільнених від відбування покарання з випробуванням у різних регіонах України протягом 1998-2002 років.
Наукова новизна одержаних результатів. За характером і змістом розглянутих проблем дисертація є першим у незалежній Україні комплексним науковим дослідженням поняття, змісту й цілей звільнення від відбування покарання з випробуванням як у вітчизняному, так і в зарубіжному законодавстві на сучасному етапі, вивчення історії виникнення та правозастосовчої практики даного кримінально-правового впливу на засуджених . У ній висунуто низку нових у концептуальному плані положень, досить важливих для юридичної практики, а саме:
1. Уперше із застосуванням історичного й порівняльного методів пізнань виявлено, що умовне засудження, яке зародилося й отримало світового поширення, у другій половині XIX ст., на сучасному етапі розвитку характеризується процесом інтеграції різних форм його прояву – франко-бельгійської, германської та системи відстрочки переслідування, які поступово витісняються австралійською (змішаною) формою випробування.
2. У дисертації вперше зроблено висновок, що звільнення від відбування покарання з випробуванням є самостійним інститутом Загальної частини кримінального права, який у подальшому слід виокремити в самостійний розділ Загальної частини КК “Пробація”. Цей інститут поєднує в собі одночасно принципи призначення і звільнення від покарання, відстрочки виконання покарання, даючи можливість засудженому самому відхилити відбування призначених за вироком суду виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження або позбавлення волі. У межах цього інституту вирізняються два субінститути – звільнення від відбування покарання з випробуванням а) неповнолітніх і б) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років.
3. Наведено додаткові аргументи на користь визначення не лише мети покарання, а насамперед цілей кримінальної відповідальності, які співвідносяться між собою, як окреме й загальне, причому наголошується, що на перший план при звільнені від відбування покарання з випробуванням законодавцем висунуто мету виправлення.
4. Розвинено й уточнено положення щодо підстав застосування цієї форми кримінально-правового пливу. Доводиться, що для винесення вироку про звільнення від відбування покарання з випробуванням необхідна наявність двох моментів – умов і підстав. Умови застосування такого звільнення – це призначене покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років. Підставами є обставини справи, що характеризують суспільну небезпечність вчиненого злочину й суспільну небезпечність особи, яка вчинила його.
5. Обґрунтовано недоцільність звільнення особи від відбування покарання з випробуванням при вчиненні особливо тяжких злочинів, навіть за умови виключно позитивної її характеристики, оскільки це не дозволяє досягти загальної превенції. Якщо ж злочин учинено організованою групою чи злочинною організацією, то його застосування припустиме лише до тих співучасників, ступінь участі яких була незначною та які виконували другорядні ролі, а також щодо осіб, які активно сприяли викриттю організованої групи або злочинної організації, розкриттю вчиненого такою групою, організацією чи її учасником злочину, притягненню винних до відповідальності, відшкодуванню завданих збитків, усуненню заподіяної шкоди чи в іншій формі сприяла боротьбі з організованою злочинністю.
6. Наведено додаткові аргументи, що повторне застосування звільнення від відбування покарання з випробування виключається в разі вчинення особою протягом іспитового строку будь-якого нового злочину.
7. Уперше зроблено висновок, що при звільненні від відбування покарання з випробуванням особа перебуває під правовим режимом – режимом випробування, який становить собою систему заходів і правил, запроваджених для досягнення його цілей. Складовими елементами цього режиму є іспитовий строк і покладені на засудженого обов'язки й додаткові покарання.
8. Аргументовано вперше, що в разі звільнення особи від відбування покарання з випробуванням термін іспитового строку має бути не меншим строку призначеного додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
9. Наведені досить вагомі причини на користь того, що з урахуванням правової природи звільнення від відбування покарання з випробуванням є неможливим застосування такого додаткового покарання, як конфіскація майна.
10. Уперше проведено класифікацію обов'язків, які покладаються на звільненого від відбування покарання з випробуванням залежно від тяжкості вчиненого злочину й особи, яка його вчинила.
11. Уперше обґрунтовується необхідність надання суду права протягом іспитового строку, враховуючи поведінку засудженого, за поданням органу, який здійснює контроль за його поведінкою, змінити чи доповнити раніше встановлені обов’язки, зумовлені суспільною небезпечністю особи, яка вчинила злочин.
12. На відміну від домінуючої в теорії кримінального права точки зору, обстоюється думка, що перебіг іспитового строку має розпочинатися з моменту набрання вироком законної сили, а не з моменту його винесення.
13. Запропоновано структуру окремого розділу Загальної частини КК “Пробація”, сформульовано норми, що його утворюють.
Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що викладені висновки та пропозиції можуть використовуватися:
а) у науково-дослідній сфері – як матеріали для подальшого розроблення загальних і спеціальних питань;
б) у законотворчій діяльності – у перебігу наступної кодифікації кримінального законодавства, а окремі пропозиції щодо вдосконалення кримінального законодавства – у поточній правотворчості;
в) у правозастосовчій діяльності (у судовій практиці) – при вирішенні проблем звільнення від відбування покарання з випробуванням;
г) у навчальному процесі – під час викладання курсів Загальної частини кримінального права, при підготовці підручників і навчальних посібників, у науково-дослідницькій роботі студентів і курсантів.
Апробація результатів дисертації. Результати поданого до захисту наукового дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри кримінального права і кримінології Національного університету внутрішніх справ, а також на Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених “Актуальні проблеми формування правової держави в Україні” (м. Харків, 2000 р.), Восьмій міжнародній науково-практичній конференції “Транснаціональна злочинність: заходи протидії, проблеми підготовки кадрів правоохоронних органів” (Харків, 2000 р.), Науково-практичній конференції ад’юнктів і слухачів магістратури Національного університету внутрішніх справ (Харків, 2001 р.).
Публікації автора складаються із п'яти статей, підготовлених за результатами дослідження, опублікованих у фахових наукових виданнях. Окремі висновки, пропозиції викладено в тезах доповідей на зазначених конференціях.

Список літератури

ВИСНОВКИ
Проведене дослідження проблем звільнення від відбування покарання з випробуванням дозволяє зробити наступні висновки:
Умовне засудження або система випробування, зародившись у другій половині XIX ст. як альтернатива короткочасному позбавленню волі та вперше отримавши законодавче закріплення в 1888 р. у Бельгії, було сприйнято кримінальним законодавством багатьох країн. Воно проявляється в різних формах, але на сучасному етапі розвитку спостерігаються процеси їх інтеграції.
Норми чинного КК щодо звільнення від відбування покарання з випробуванням, які увібрали найкращі риси раніш відомих умовного засудження та відстрочки виконання вироку, є самостійним інститутом Загальної частини кримінального права, який у подальшому слід виокремити у окремий розділ Загальної частини КК “Пробація”. Цей інститут покликаний досягненю цілей кримінальної відповідальності та поєднує у собі одночасно принципи призначення й звільнення від покарання, відстрочки виконання покарання, даючи можливість засудженому самому відвернути відбування призначених за вироком суду виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження чи позбавлення волі. У межах цього інституту вирізняються два субінститути – звільнення від відбування покарання з випробуванням а) неповнолітніх і б) вагітних жінок та жінок, які мають дітей віком до трьох років.
Суду при винесенні вироку про звільнення від відбування покарання з випробуванням належить дослідити наявність: умов, серед яких вирізняємо існування в діях особи складу злочину; призначення основного покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі не більше п’яти років; підстав, обумовлених суспільною небезпечністю вчиненого злочину й особи, яка його вчинила. Лише за наявності поєднання останніх, суд може дійти переконання про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного покарання.
При звільненні від відбування покарання з випробування засуджений підлягає правовому режиму – режиму випробування, складовими елементами якого є іспитовий строк, виконання додаткового покарання й покладених на нього обов’язків.
Проведене дослідження зумовлює внести зміни до чинного КК та, тому частину 1 ст. 76 КК слід доповнити п.6 такого змісту: “у визначений судом строк відшкодувати завдану шкоду”, а п. 2 викласти у такій редакції: “протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання”.
Частину 3 ст. 75 КК можна було б викласти в такій редакції: Іспитовий строк встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років. При призначенні виправних робіт, службового обмеження тривалість іспитового строку не повинна перевищувати тривалість призначеного строку такого покарання,подо одного року. Тривалість іспитового строку не повинна бути меншою від тривалості призначеного додаткового покарання”.
Частину 2 ст. 78 КК слід викласти в такій редакції: “Якщо засуджений не виконує покладених на нього обов’язків чи додаткових покарань або систематично вчинює правопорушення громадського порядку, що потягли за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд направляє засудженого для відбування призначеного покарання”.
З метою вдосконалення чинного законодавства, підвищення ефективності застосування звільнення від відбування покарання з випробуванням пропонується включити до Кримінального кодексу України розділ такого змісту:

“РОЗДІЛ…ПРОБАЦІЯ
Стаття…Пробація
1. Якщо суд при призначенні покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування призначеного покарання, він може застосувати пробацію.
2. Контроль за поведінкою таких засуджених здійснюється органами виконання покарань за місцем проживання засудженого, а щодо засуджених військовослужбовців – командирами військових частин.
Стаття…Термін пробації
1. У разі застосування пробації засуджений протягом іспитового строку, який встановлюється судом тривалістю від одного до трьох років, піддається режиму випробування.
2. У разі застосування пробації при призначенні виправних робіт, службового обмеження тривалість іспитового строку не повинна перевищувати тривалість призначеного строку такого покарання, подовженого на один рік.
3. Застосовуючи пробацію при призначенні до відбування такого додаткового покарання, як позбавлення права займати певні посади чи займатися певною діяльністю, термін іспитового строку не повинен бути меншим від тривалості призначеного додаткового покарання.
4. При застосування пробації до особи, щодо якої вона вже застосовувалася, іспитовий строк повинен бути не меншим ніж у попередній раз.
5. Іспитовий строк починає відраховуватися від дня набрання законної сили обвинувальним вироком і припиняється його перебігом або ж учиненням засудженим нового злочину протягом цього терміну чи невиконанням покладених на нього обов'язків .

Стаття…Обов'язки, які покладає суд на особу, щодо якої застосовано пробацію
1. У разі застосування пробації суд може покласти на засудженого такі обов’язки:
1) протягом іспитового строку не виїжджати за межі України на постійне проживання;
2) попросити публічно або в іншій формі вибачення у потерпілого;
3) повідомляти органи кримінально-виконавчої системи про зміну місця проживання, роботи або навчання;
4) періодично з'являтися для реєстрації в органи кримінально-виконавчої системи;
5) пройти курс лікування від алкоголізму, наркоманії або захворювання, що становить небезпеку для здоров'я інших осіб;
6) у визначений термін усунути завдану шкоду.
2. Під час іспитового строку суд за поданням органу, який здійснює контроль за поведінкою таких засуджених, може змінити або доповнити раніш встановлені для засудженого обов'язки.
Стаття… Додаткові покарання
1. Пробація не виключається при призначені до відбування додаткових покарань у виді штрафу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю та позбавлення військового чи спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.
2. Заміна одного додаткового покарання на інше або призначення додатково інших додаткових покарань під час іспитового строку не допускається.

Стаття…Правові наслідки пробації
1. Після закінчення іспитового строку засуджений, який виконав поставлені до нього вимоги і не вчинив нового злочину, звільняється судом від призначеного йому основного покарання.
2. Якщо засуджений не виконує покладені на нього обов'язки чи додаткові покарання або систематично вчинює порушення громадського порядку, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про його небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засудженого для відбування призначеного основного покарання.
3. У разі вчинення засудженим протягом іспитового строку нового злочину суд призначає покарання за сукупністю вироків.
Стаття … Застосування пробації до неповнолітніх та до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років
1. Пробація до неповнолітніх та до вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років, застосовується на загальних засадах, якщо інше не передбачено цією статтею чи ст. 104 цього Кодексу.
2. У разі призначення покарання у виді обмеження або позбавлення волі вагітним жінкам або жінкам, які мають дітей віком до семи років, крім засуджених до позбавлення волі на строк більше п'яти років за тяжкі йі особливо тяжкі злочини, суд може звільнити таких засуджених від відбування як основного, так і додаткового покарання зі встановленням іспитового строку у межах строку, на який згідно з законом, жінку може бути звільнено від роботи у зв'язку з вагітністю, пологами і до досягнення дитиною семирічного віку.
3. У разі, коли звільнена від відбування покарання жінка відмовилася від дитини, передала її в дитячий будинок, зникла з місця проживання, ухиляється від виховання дитини, догляду за нею, не виконує покладених на неї судом обов'язків або систематично вчинює правопорушення, що тягнуть за собою адміністративні стягнення і свідчать про її небажання стати на шлях виправлення, суд за поданням контролюючого органу направляє засуджену для відбування призначеного покарання згідно з вироком суду.

Список використаних джерел
1. Алексеев С.С. Право на пороге нового тысячелетия: Некоторые тенденции мирового правового развития – надежда и драма современной эпохи. – М.: Статут, 2000. – 256 с.
2. Алексеев С.С. Структура советского права. – М.: Юрид. лит., 1975. – 264 с.
3. Ананьев П.А. К вопросу об условном осуждении // Журн. М-ва юстиции. – 1904. – №10. – С.60-68.
4. Анденес И. Наказание и предупреждение преступлений: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1979. – 263 с.
5. Астемиров З.А. Уголовная ответственность и наказание несовершеннолетних. Учеб. пособие. – М.: Высшая школа МВД СССР, 1970. – 124 с.
6. Бажанов М.И. Множественность преступлений по уголовному праву Украины. – Харьков: Право, 2000. – 128 с.
7. Бажанов М.И. Наказание в проекте УК Украины // Пробл. законності. – Вип. 38: Респ. Міжвідом. наук. зб. – Харків: Нац. юрид. акад. України. – 1999. – С. 167-179.
8. Багрий-Шахматов Л.В. Уголовная ответственность и наказание. – Минск: Высшая школа, 1976. – 383 с.
9. Багрий-Шахматов Л.В. Соціально-правові проблеми кримінальної відповідальності та форми її реалізації: Загальна частина: Курс лекцій: – Одеса: АО “БАХВА”, 1996. – 192 с.
10. Бекариа Ч. О преступлениях и наказаниях. – М.: Стелс, 1995. – 303 с.
11. Беляев Н.А. Уголовно-правовая политика и пути ее реалицации. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1986. – 176 с.
12. Брайнин Я.М. Уголовная ответственность и ее основание в советском уголовном праве. – М.: Юрид.лит., 1963. – 275 с.
13. Бурдін В. Особливості умовного незастосування покарання до неповнолітніх злочинців // Вісн. Львів. ун-ту внутр. справ. – 2001. – С. 143-148.
14. Бытко Ю.И. Личность виновного как обстоятельство, подлежащее учету при назначении наказания // Личность претупника и уголовная ответственность: Правовые и криминологические аспекты: Межвуз. науч. сб. – Вып. 3. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1987. – С. 41-43.
15. Васильев А.И. О соотношении целей наказания в уголовном и исправительно-трудовом праве // Цели уголовного наказания: учебно-метод. материалы по итогам межкафедрального теоретического семинара / Под ред. В.А. Елеонского – Рязань: Учебный отдел, НИ и РИО, 1990. – С.45-50.
16. Відомості Верховної Ради СРСР. – 1959. – №1. – Ст.6.
17. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1977. – №14. – Ст.128.
18. Відомості Верховної Ради УРСР. – 1983. – №4. – Ст.50.
19. Відомості Верховної Ради України. – 1997. – №4. – Ст. 21.
20. Вісник Верховного Суду України. – 1998. – №1. – С.45.
21. Вісник Верховного Суду України. – 2000. – №2. – С.27.
22. Вісник Верховного Суду України. – 2002. – №4. – С.20.
23. Владимиров В.А. Преступление совершено соучастниками. – М.: Госюриздат, 1961. – 87 с.
24. Волков Б.С. Детерминистическая природа преступного поведения. – Казань: Изд-во Казан. ун-та, 1975. – 110 с.
25. Вопросы государства и права в свете программы КПСС: Ч.1: Тр. Иркутск. гос. ун-та. – ХХХ1: Серия юридическая. – Вып.6. – Ч. 1. – 1963, – 216 с.
26. Вольфман Г.М., Шевченко Н.П. Условное осуждение и роль общественности в исправлении и перевоспитании осужденных // Сов. государство и право. – 1960. – № 12. – С. 86-90.
27. Гаверов Г.С. Условное осуждение и вопросы его эффективности. // Наказания не связанные с лишением свободы: Сб. ст. / под ред. И.М. Гальперина.- М.: Юрид. лит., 1972. – 150 с.
28. Гавриш С.Б. Уголовно-правовая охрана природной среды Украины. Проблемы теории и развитие законодательства. – Х.: Основа, 1994. – 640 с.
29. Гаджиев Н.К. Условно осуждение по советскому уголовному праву (По материалам Грузинской СССР): Автореф. дис… канд. юрид. наук: 12.00.08. –Баку, 1966. – 19 с.
30. Гальперин И.М. Гарантии эффективностиусловного осуждения// Социалистическая законность. – 1969. – № 7. – С.27-31.
31. Гальперин И.М. Отсрочка исполнения приговора.//Соц. законность. – 1983. – № 1. – С. 42-44.
32. Герцезон А.А. Понятие преступления в советском уголовном праве. – М.: Госюриздат, 1955. – 56 с.
33. Гета М.Р. Пробация и ее перспективы в уголовном праве Республики Казахстан.: Автореф. дис.…канд. юрид. наук: 12.00.08.-Томск, 2000. – 17 с.
34. Гогель К.С. О желательности и возможности введения в России института условного осуждения // Журн. М-ва юстиции. – 1897. – № 7. – С. 35- 38.
35. Голина В.В. Преступления против свободы воли личности: криминологическая характеристика и проблемы предупреждения // Злочини проти особистої волі людини: збірник матеріалів науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 2000 р.) / Під ред. В.В. Сташиса. – Харків: Книжкове видавництво «Лествиця Мрї», 2002. – С. 155- 160.
36. Голина В.В. Погашение и снятие судимости по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук:12.715. – Харьков, 1972. – 20 с.
37. Голоднюк М.Н., Горяйнова Е.А. Вопросы теории и практики назначения дополнительных наказаний при условном осуждении //Вестн. МГУ: Серия 11: Право. – 1987. – №2. – С. 35-42.
38. Горяйнова Е.А. Сравнительный анализ условного осуждения и отсрочки исполнения приговора // Изв. АН КазССР: Серия обществ. наук. – 1985. – № 1. – С. 69-76.
39. Горяйнова Е.А. Условное осуждение и отсрочка исполнения приговора // Правоведение. – 1987. – № 4. – С. 91-95.
40. Гришаев П.И., Кригер Г.А. Соучастие по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1959. – 255 с.
41. Гуторова Н.О. Проблеми кримінально-правової охорони державних фінансів України: Дис.…д-ра юрид. наук: 12.00.08. – Харків, 2002. – 429 с.
42. Гуторова Н.А. Соучастие по уголовному праву Украины: Учеб. пособие. – Харьков: Рубикон П, 1997. – 101 с.
43. Дагель П.С. Учение о личности преступника в советском уголовном праве. – Владивосток: Изд-во Дальневост. гос. ун-та, 1970. – 129 с.
44. Даль В. Толковый словарь живого великорусского языка: В 4-х т. –М.: Рус. яз., 1989 –Т.2 : И-О. – 779 с.
45. Денісова Т.А. Жінка: рабиня чи сексуальна забава? (соціологічний та кримінологічний аспекти) // // Вісн. Ун-ту внутр. справ: Спецвипуск.- 1999.- С.114-118.
46. Денисова Т.А. Торговля женщинами и детьми с целью их сексуальной експлуатации: исследования в Украине // Злочини проти особистої волі людини: збірник матеріалів науково-практичного семінару (Харків, 19-20 вересня 2000 р.) / Під ред. В.В. Сташиса. – Харків: Книжкове видавництво «Лествиця Мрї», 2002.- с. 179 – 184.
47. Дрьомін В. Пробація: зарубіжний досвід обмеження тюремної популяції // Право України. – 2000. – № 12. – С.121-122.
48. Дурманов Н.Д. Понятие преступления. – М.: Изд-во АН СССР, 1948. – 315 с.
49. Дурманов Н.Д. Освобождение от наказания по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1957. – 80 с.
50. Егоров С. Отец условного осуждения // Законность. – 1998. – №3. – С.54-57.
51. Емельянов В.П. Терроризм и преступления с признаками терроризирования (уголовно-правовое исследование). – М.: NOTA BENE, 2000. – 320 с.
52. Есипов В.В. Очерк русского уголовного права: Часть общая: Преступление и преступники. Наказание и наказуемые. – Варшава: – Тип. Варшав. учеб. округа королевского, 1894. – 419 с.
53. Ефимов М.А., Саввин Н.Ф. Условное осуждение и условно-досрочное освобождение от наказания. – М.: Госуд. изд-во юрид. лит., 1963. – 32 с.
54. Загородников Н.И. Новое в содержании условного осуждения // Соц. законность. – 1983. – № 6. – С.29,30.
55. Загородников Н.И. Советское уголовное право. Общая и Особенная части. – М.: Юрид. лит., 1976. – 568 с.
56. Зайцева Т. П. Организация контроля за поведением осужденных к лишению свободы с отсрочкой исполнения приговора // Проблемы применения наказаний не связаных с лишением свободы: Сб. науч. трудов / Под ред. Квашис В.Е. – М.: ВНИИ МВД, 1988. – С.52-54.
57. Захарян. Соучастие и индивидуализация наказания // Сов. юстиция. – 1989. – № 5. – С.9-11.
58. Зелінський А.Ф. Оніка Л.П. Детермінація злочину: Навч. посібник. – Харків: Укр. юрид. акад., 1994. – 50 с.
59. Зельдов С.И. Освобождение от наказания и его отбывания. – М.: Юрид. лит., 1982. – 137 с.
60. Злобин Г.А., Никифоров Б.С. Умысел и его формы. – М.: Юрид. лит., 1972. – 264 с.
61. Золотарев В. Условное осуждение с отбыванием в колонии // Рос. юстиция. – 1999. – №3. – С.38-39.
62. Иванов В. Условное осуждение и отсрочка исполнения приговора // Сов. юстиция. – 1983. – №19. – С.10-11.
63. Инфлянд. П.А. О пределах применения условного осуждения // Журн. М-ва юстиции. – 1904. – №2. – С.144-154.
64. Иоффе О.С., Шаргородский М.Д. Вопросы теории права. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. – 379 с.
65. Истомин А.Ф. Общая часть уголовного права: Учебное пособие (альбом схем). – М.: ИНФРА . М, 1998. – 272 с.
66. История советского уголовного права (1917-1947) / Под ред. Герцензон А.А., Грингауз Ш.С., Дурманов Н.Д., Исаев М.М. Утевский Б.Г. – М.: Юриздат, 1948. – 464 с.
67. Кадари Х.Х. Условное осуждение по советскому уголовному праву // Сов. государство и право. – 1956. – № 1. – С. 76-82.
68. Кадыралиева С. Условное осуждение по уголовному праву Киргизской ССР и роль суда и общественности в перевоспитании и исправлении условно осужденных: Автореф. дис. … канд. юрид. наук. – Тбилиси, 1966. – 21с.
69. Камынин И., Колесников А. О трудностях толкования нового уголовного законодательства // Законность. – 1998. – №11. – С. 34-37.
70. Кандалов А. Н. Условное осуждение и механизмы его обеспечения // Государство и право. – 1999. – №7. – С.102-106.
71. Карпец И.И. Наказание. Социальные, правовые и криминологические проблемы. – М.: Юрид. лит., 1973.– 228 с.
72. Карпушин М.П., Курляндский В.И. Уголовная ответственность и состав преступления. – М.: Юрид. лит., 1974. – 232 с.
73. КК УРСР: Офіц. текст.- К.: Юрид. вид. НКЮ СРСР, 1940.- 25 с.
74. Книженко О.О. Застосування умовного засудження до учасників організованої злочинної групи при скоєнні господарських злочинів // Вісн. Ун-ту внутр. справ. – 2000. – Вип.12 (ч.1). – С.46-49.
75. Книженко О.О. Цілі застосування умовного засудження // Вісн. Ун-ту внутр. справ: Спецвипуск. – 2001. – С.141-145.
76. Книженко О.О. Деякі питання звільнення від відбування покарання випробуванням // Вісн. Ун-ту внутр. справ: Спецвипуск. – 2002. – Вип. 19. – С.19-24.
77. Книженко О.О. Условное осуждение или система испытания // Законность. – 2002. – № 9. – С. 38-40.
78. Ковалев М.И. Понятие преступления. – Свердловск: Изд-во Урал. ун-та, 1987. – 208 с.
79. Ковалев М.И. Соучастие в преступлении: Часть первая: Понятие соучастия. – Свердловск: Изд-во СЮИ, 1960. – 288 с.
80. Коган В.М. Содержание наказания и его цели // Актуал. пробл. уголов. прва. – М.: ИГПАН, 1988. – С.82-91.
81. Комаров С.А. Общая теория государства и права: Учебник. – М.: Юрайт, 1998. – 416 с.
82. Комарский С.И. Проблемы применения наказаний, не связанных с лишением свободы: проблема дифференциации // Проблемы применения наказаний, не связанных с лишением свободы: Сб. науч. тр. / Под ред. Квашис В.Е. – М.: ВНИИ МВД, 1988. – С.13 -21.
83. Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Под ред. Ю.И. Скуратова и В.М. Лебедева. – 3-е изд. – М.: Изд-во НОРМА, 2000. – 896 с.
84. Кондратьев Ю.А. Отсрочка исполнения приговора по советскому уголовному праву: Автореф. дис. …кан. юрид. наук. – Харьков, 1984. – 15с.
85. Концепція Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу // Урядовий кур’єр. – 2002. – № 236. – С. 5-9.
86. Кравец Ю. Испытательный срок и контроль за поведением условно осужденных // Сов. юстиция. – 1990. – №11. – С. 12, 13.
87. Кравец Ю. Об условном осуждении // Соц. законность. – 1990. – №12. – С. 54, 55.
88. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений. – Харьков: Вища школа, 1983. – 129 с.
89. Кригер Г.А. Условное осуждение и роль общественности в его применении. – М.: Изд-во МГУ, 1963. – 101 с.
90. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студ. юрид.вузів і фак. / За ред. П.С.Матишевського та ін. – К.: Юрінком Інтер, 1997. – 517 с.
91. Кримінальне право: Загальна частина: Підручник для студ. юрид. вищ. закладів освіти / За ред. М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. – Київ – Харків: Юрінком Інтер – Право, 2002. – 416 с.
92. Кримінальний кодекс УРСР зі змінами та доповненнями на 25/у 1930 р. – Харків: Юрид. вид-во, 1930. –127 с.
93. Кримінально-виконавче право України: Підручник для студ. Юрид. спец. вищих навч. закладів / За ред. В.М. Трубнікова. – Харків: Право, 2001. – 384 с.
94. Кристи Н. Пределы наказания: Пер. с англ. – М.: Прогресс, 1985. – 176 с.
95. Кругликов Л.Л. Характер и степень общественной опасности преступления и обстоятельства дела, смягчающие и отягчающие ответственность как критерии назначения наказания (понятие, соотношение) // Пути повышения эффективности борьбы с преступностью: Межвуз. Сб. / Под ред. Чечель Г.И. – Барнаул: Изд-во АГУ, 1983. – С.15-23.
96. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. – М.: Госюриздат, 1960. – 244 с.
97. Кудрявцев В. Проблемы наказания, не связанного с лишением свободы //Сов. юстиция. – 1968.- № 1. – С.27, 28.
98. Кузнецова Н.Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответственности. – М.: Госуд. изд-во юрид. лит., 1958. – 219 c.
99. Куприков Б.А. Индивидуализация наказания за транспортные преступления // Сов. государство и право. – 1966.- № 12. – С.81-84.
100. Курилов Б. А., Кузнецова Н.Ф. Понятие преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госуд. изд-во юрид. лит., 1962. – 31 с.
101. Курс советского уголовного права: В 6-ти т. / Пионтковский А.А., Ромашкин П.С., В.М. Чхиквадзе. – М.: Наука, 1970. – Т.3: Наказание. – 350 с.
102. Курс уголовного права: Общая часть: Учебник для вузов: В 2-х т. – Т.2 Учение о наказании / Под ред. Н.Ф.Кузнецовой и И.М. Тяжковой. – М.: Зерцало, 1999. – 400 с.
103. Курченко В. Перевоспитание условно осужденных // Соц. законность. – 1986. – № 9. – С.22-23.
104. Куц В.М. Новий Кримінальний кодекс України: яким йому бути. – Харків: ИПЦ «Ксилон», 1999. – 204 с.
105. Ласковый В. Особенности назначения условного осуждения // Советская юстиция. – 1967. – № 19. – С.14-15.
106. Левченко В.Г. Обсуждение проблем наказания на международном уровне // Цели уголовного наказания: учебно-метод. материалы по итогам межкафедрального теоретического семинара / Под ред. В.А. Елеонского. – Рязань: Учебный отдел, НИ и РИО, 1990. – С.58-63.
107. Лейкина Н.С. Личность преступника и уголовная ответственность. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1968. – 128с.
108. Лейст О.Э. Санкции и ответственность по советскому праву (теоретические проблемы). – М.: Изд-во МГУ, 1981. – 240 с.
109. Лиеде А.А. Социологические и психологические основы условного осуждения несовершенолетних // Правоведение. – 1966. – №4. – С.121-128.
110. Лист Ф. Наказание и его цели. – Спб.: Типо-Литогр. А. Рабиновича и Ц. Крайза, 1895. – 72 с.
111. Ломако В.А. Відстрочення виконання покарання: Навч. посібник. – К.: НМК ВО, 1992. – 56 с.
112. Ломако В.А. Осуждение без реального отбывания лишения свободы: Учеб. пособие. – Харьков: Харьк. юрид. ин-т, 1987. – 57 с.
113. Ломако В.А. Применение условного осуждения. – Харьков: Вища школа, 1976. – 125 с.
114. Ломако В.А. Условное осуждение по советскому уголовному праву и эффективность его применения: Дис.…канд. юрид. наук. – Харьков, 1969. – 350 с.
115. Медведев А. Обращение к исполнению приговора об условном осуждении // Сов. юстиция. – 1986. – №7. – С.24-26.
116. Медведев А. Приговор об условном осуждении // Сов. юстиция. – 1987. – № 15. – С. 22, 23.
117. Минская В. Мотивировка условного осуждения // Соц. законность. – 1980. – №4. – С.53.
118. Михайленко П.П. Нариси з історії кримінального законодавства Української РСР.: Частина I. – Київ: Академія наук УРСР, 1959. – 436 с.
119. Михайленко П.П. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник. – К. – 1995. – 249 с.
120. Мондрусов Р.М. Испытательный срок при условном осуждении // Сов. государство и право. – 1954. – № 6. – С. 90, 91.
121. Муздубаев М.Х. Учет мотивов преступлений при назначении наказания // Вестн. МГУ – Серия: Право. – 1988. – №1. – С. 50-56.
122. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К.: Логос, 1998. – 324 с.
123. Навроцький В.О. Теоретичні проблеми кримінально-правової кваліфікації. – К.: Атіка, – 1999. – 418 с.
124. Найденов В. Надзор за законностью назначения судами мер уголовного наказания – важнейшая задача прокуроров // Соц. законность. – 1985. – № 2. – С. 7-12.
125. Наказание и исправление преступников: Пособие / Под ред. Ю.М. Антоняна. – М.: НИИ МВД РФ, 1992. – 392 с.
126. Науково практичний коментар Кримінального кодексу України / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. – К.: Каннон, 2001. – 1104 с.
127. Никифоров Б.С. Объект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1960. – 229 с.
128. Новий тлумачний словник української мови / Укладачі В. Яременко, О. Сліпушко: В 4-х т. – К.: Аконт, 1998. – Т.2. – 910 с.
129. Новий тлумачний словник української мови / Укладачі В.Яременко, О.Сліпченко: В 4-х томах. – К.: Аконт, 1998. – Т.3. – 927 с.
130. Новий тлумачний словник української мови / Укладачі В.Яременко, О.Сліпченко: В 4-х томах. – К.: Аконт, 1998. – Т.4. – 923 с.
131. Новый УК УССР / Под ред. Пригова. – Харьков: Юрид. изд-во Наркомюста УССР, 1927. – 32 с.
132. Ной Й.С. Сущность и функции уголовного наказания в советском уголовном праве: Политико-юрид. исследование. – Саратов: изд-во. Сарат. ун-та. – 1973. – 141с.
133. Огурцов Н.А. Правоотношения и ответственность в советском уголовном праве: Учеб. пособие. – Рязань: Рязан. высш. школа, 1976. – 206 с.
134. Ожегов С.Н. Словарь русского языка / Под ред. Н.Ю. Шведовой. – 23-е изд. – М.: Рус. яз., 1991. – 917 с.
135. Орлов В.С. Субъект преступления по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 260 с.
136. Павловский И.Е. Условное осуждение // Журн. М-ва юстиции. – 1906. – №1. – С. 115-124.
137. Павлухин А.Н. О цели наказания в советском уголовном праве // Цели уголовного наказания: Учеб.-метод. Матер. по итогам межкафедр. теорет. Семинара / Под ред. В.Я. Елеонского. – Рязань: Учебный отдел, НИ и РИО, 1990. – С. 7-18.
138. Панов Н.И. Способ совершения преступления и уголовная ответственность. – Харьков: Вища школа, 1982. – 161 с.
139. Пионтковский А.А. Об условном осуждении или системе испытания. Одесса: Типо-Литогр. Штаба Одес. воен. округа, 1894. – 187 c.
140. Пионтковский А.А. Проект закона об условном осуждении // Журн. мин-ва юстиции. – 1905. – № 10. – С. 19-59.
141. Пісоцька Н. Підвищення ефективності покарання у світлі впровадження гуманістичних засад у кримінально-правову політику України // Право України. – 1999. – № 12. – С. 88-90.
142. Плотникова О. Отмена отсрочки исполнения приговора // Советская юстиция. – 1990. – № 1. – С. 21, 22.
143. Познышев С. В. Основные вопросы учения о наказании: Исследование. – М.: Типогр. императ. Моск. ун-та, 1904. – 407 с.
144. Полубинская С.В. Цели уголовного наказания. – М.: Наука, 1990. – 138 с.
145. Пономарев П. Основания направления условно осужденных и условно освобожденных с обязательным привлечением к труду в места лишения свободы // Сов. юстиция. – 1986. – № 24. – С. 22, 23.
146. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963- 2000): Офіц. вид.: У 2т. / За заг. ред. В.Ф. Бойка. т.1 – К.: А.С.К., 2000. – 328с.
147. Постанови Пленуму Верховного Суду України (1963- 2000): Офіц. вид.: У 2т. / За заг. ред. В.Ф. Бойка. т.2 – К.: А.С.К., 2000. – 424 с.
148. Проект кримінального кодексу України // Укр. право. – 1997. – № 2.- С. 4-75.
149. Прохоров В.С. Преступление и ответственность. – Л., Изд-во ЛГУ, 1984. – 136 с.
150. Ретюнских И.С. Уголовная ответственность и ее реализация по советскому законодательству // Межвуз. сб. науч. тр.. Воронеж: изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – С. 112-118.
151. Ривман Д.В. О юридической природе условного осуждения и участии общественности в перевоспитании условно осужденных // Вестн. ЛГУ. – 1965. – № 23: Серия экономики, философии и права. – Вып. 4. – С. 142-147.
152. Сабанин С. О практике применения условного осуждения и отсрочки исполнения приговора // Сов. юстиция. – 1992. – № 4. – С. 5, 6.
153. Савкин С. Практика применения законодательства об условном осуждении и условном освобождении с обязательным привлечением к труду // Соц. законность. – 1983. – № 6. – С. 23, 24.
154. Самощенко И.С., Фарукшин М.Х. Ответственность по советскому законодательству. –М.: Юрид. лит., 1971. – 240 с.
155. Санталов А. И. Теоретические вопросы уголовной ответственности. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1982. – 97 с.
156. Саркисова. Э.А. Воспитательная роль условного осуждения. – Минск: Наука и техника, 1971. – 112 c.
157. Сахаров А.Б. О личности преступника и причинах преступлености в СССР. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1961. – 279 с.
158. Сахаров А.Б. Предупредительная функция советского уголовного закона // Актуал. пробл. уголов. права. – М.: АГПАН, 1988. – С.73-82.
159. Сборник документов по истории уголовного законодательства СССР и РСФСР 1917-1952 гг. / Под ред. И.Т. Голякова. – М.: Гос. из-во юрид. лит., 1953. – 460 с.
160. Сборник постановлений и разъяснений Верховного Суда СССР / Под ред. А.Н. Винокурова. – М.: Советсое законодательство, 1936. – 140 с.
161. Сидорова В. М. Отсрочка исполнения приговора несовершенно-летнему.—М.: Юрид. лит., 1982. -116 с.
162. Скибицкий В.В. Освобождение от уголовной ответственности и отбывания наказания. – К.: Наук. думка, 1987. – 181 c.
163. Смирнов В. Г. Функции советского уголовного права. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1965. – 187 с.
164. Смирнов В.Г. Функции советского уголовного права (предмет, задачи и способы уголовно правового регулирования): Автореф. дис… д-ра юрид. наук. – Л., 1965. – 38 с.
165. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства. – 1919. – № 66. – Ст. 590.
166. Собрание узаконений и распоряжений рабочего и крестьянского правительства: Сб. декретов 1917-1918 гг. – М.: Гос. изд-во, 1920. – 1918 с.
167. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины за 1919 г. – К.: Изд. – 3. – ч.1. – 591 с.
168. Собрание узаконений и распоряжений рабоче-крестьянского правительства Украины. 1-е изд., офиц. – К., 1921. – 944 с.
169. Советское уголовное право: Часть общая: Усебник / Под ред. М.А. Гельфера, П.И. Гришаева, Б.В. Здравомыслова. – М.: Юрид. лит., 1972. – 584 с.
170. Советское уголовное право. Общая часть: Учебник / Здравомыслов Б.В., Гельфер М.А., Гришаев П.И. и др. – М.: Юрид.лит., 1982. – 440 c.
171. Советское уголовное право: Общая часть: Учебник / Под. ред. Г.А. Кригера, Н. Ф. Кузнецовой, Ю.М. Ткачевского. – 2-е изд. – М.: Правоведение, 1988. – 368 с.
172. Современное уголовное законодательство КНР. – М.: ИД «Муравей», 2000. – 432 с.
173. Соловьев А.Д. Вопросы применения наказания по советскому уголовному праву. – М.: Гос. изд-во юрид. лит., 1958. – 204 с.
174. Соловьев И.Ф. Установление и реализация уголовной ответственности в суде // Уголовная ответственность: основания и порядок реализации. Межвуз. сб. науч. статей / Под ред. Шейфер С.А. – Самара: Самарский гос. ун-т, 1991. – С. 115-121.
175. Словник української мови / Упоряд. Б.Грінченко: В 4-х т. – Т.2: З-Н / НАН України / Ін. укр. мови / Додаток О.О.Тараненка. – К.: Наук. думка, 1996. – 219 с.
176. Сташис В.В. Загальна характеристика нового Кримінального кодексу України // Новий Кримінальний кодекс України: Питання застосування і вивчення: Матер. міжнар. наук.-практ. конф. (Харків, 25-26 жовт., 2001р. / Редкол.: Сташис В.В. (гол.ред.) та ін. – К. – Х.: Юрінком Інтер, 2002. – 272 с.
177. Сташис В.В., Сенчин А.В. Эффективность воспитательных мер предупреждения преступности несовершенолетних // Сов. государство и право. – 1968. – № 7. – С. 60-64.
178. Степанюк А.Ф. Сущность исполнения наказания. – Харьков: Фолио, 1999. – 256 с.
179. Стручков Н.А. О наказании, системе его видов и иных мерах уголовно-правового воздействия // Актуальн. пробл. уголов. прва. – М.: ИГПАН, 1988. – С. 91-102.
180. Стручков Н.А. Советская исправительно-трудовая политика и ее роль в борьбе с преступностью. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1970. – 269 с.
181. Стручков Н.А. Уголовная ответственность и ее реализация в борьбе с преступностью. – Саратов: Изд-во Сарат. ун-та, 1978. – 288 с.
182. Таганцев Н.С. Русское уголовное право: Часть общая. В 2-х т. – Т.2: Лекции. – Спб.: Гостипограф., 1902. – 1460 с.
183. Тарбагаев А.Н. Понятие и цели уголовной ответственности. – Красноярск: Изд-во Красноярск. ун-та, – 1986. – 120 с.
184. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. – Харьков: Вища школа, 1988. – 198 с.
185. Теплов В. Применение условного осуждения и отсрочки исполнения приговора // Сов. юстиция. – 1986. – №17. – С. 20-22.
186. Тимашев Н.С. Новейший фазис в истории института условного осуждения // Журн. М-ва юстиции. – 1913. – №7. – С.168 - 196.
187. Тихий В.П. Стадії вчинення злочину: Консп. лекцій. – Харків: Нац. юрид. акад. України, 1996. – 30 с.
188. Ткачевский Ю.М. Освобождение от отбывания наказания по действующему советскому уголовному праву: Автореф. дис. …д-ра юрид. наук. – М., 1965. – 30 с.
189. Ткачевский Ю.М. Освобождение от отбывания наказания. – М.: Юрид. лит., 1970. – 240 с.
190. Толковый словарь обществоведческих терминов: Серия «Учебники для вузов. Спец. лит.» – СПб.: Лань, 1999. – 528 с.
191. Трайнин А.Н. Состав преступления по советскому уголовному праву. – М.: Юриздат, 1951. – 384 с.
192. Трубников В.М. Механизм социальной адаптации освобожденных от отбывания наказания: Учеб. пособие. – К.: УМК ВО, 1990. – 84 с.
193. Трубников В.М. Новый взгляд на объект преступления // Право і безпека. – 2002. – № 1. – С. 81-87.
194. Труды пенитенциарной комиссии С-Петербургского юридического общества. – Спб. – 1890. – 54 с.
195. Тютюгин В.И. Лишение права занимать определенные должности или заниматься определенной деятельностью как вид наказания по советскому уголовному праву: Автореф. дис. … канд. юрид. наук: 12.00.08. – Харьков, 1975. – 20 с.
196. Уголовное законодательство зарубежных стан (Англии, США, Франции, Германии, Японии): Сб. законодат. Матер. / Под ред. И.Д. Козочкина. – М.: Зерцало, 1999. – 352 с.
197. Уголовное право Украины. Общая часть: Учебник для студ. юрид.вузов и фак. / Под ред. М.И. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я, Тация. – 2-е изд., перераб. и доп. – Харьков: Право, 1998. – 302 с.
198. Уголовное право: Общая часть: Учебник. / Под. ред. Ветрова Н.И., Ляпунова Ю.И. – М.: Новый юрист, 1997. – 592 с.
199. Уголовный закон Латвийской Республики: Пер. с лат. – Минск: Тесей, 1999. – 176 с.
200. Уголовный кодекс Голландии / Науч. ред. Б.В. Волженкин: Пер. с анг. И.В. Мироновой. – СПб.: Юридический центр Пресс, 2000. – 253 с.
201. Уголовный кодекс Испании / Под ред. и с пер. Н.Ф. Кузнецовой и Ф.М. Решетникова. – М.: Зерцало, 1998. – 218 с.
202. Уголовный кодекс Республики Беларусь / Вступ. ст. Л.И. Лукашова, Э.Л. Саркисовой. – 2-е изд., испр. и доп. – Минск: Тесей, 2001. – 312 с.
203. Уголовный кодекс Республики Польша / Науч. ред. А.И. Лукашев, Н.Ф. Кузнецова: Пер. с польск. Д.А. Барилович – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 234 с.
204. Уголовный кодекс Российской Федерации.-М.:Проспект,1996.-173 с.
205. Уголовный кодекс Советских Республик: Текст и практ. комент. / Под ред. С.Канарского. – Изд-е 3-е. – Харьков: Гос.. изд-во Украины, 1928. – 588 с.
206. Уголовный кодекс УССР: Изд. 2-е, офиц. – Харьков: Наркомюст УССР, 1922. – 100 с.
207. Уголовный кодекс УССР : Офиц. изд.. – М.: Юрид. лит., 1954. – 140 с.
208. Уголовный кодекс Швеции / Науч. ред. Н. Ф. Кузнецова, С.С. Беляев: Пер. С.С. Беляева – СПб.: Юрид. центр Пресс, 2001. – 320 с.
209. Угрехелидзе М. Проблема неосторожной вины в уголовном праве. – Тбилиси: Мецниереба, 1976. – 131 с.
210. Устименко В.В. Субъект преступления и личность преступника // Уголовная ответственность: проблемы содержания, установления, реализации. Межвуз. сб. науч. тр. / Под ред. Я. Баева-.-Воронеж:Изд-во Воронеж. ун-та, 1989. – С. 52-57 с.
211. Утевский Б.С. Вина в советском уголовном праве. – М.: Гос. изд. юрид. лит., 1950. – 319 с.
212. Фалеев Н.И. Условное осуждение (новая область его применения). – М.: Изд. кн. Маг. “Правоведение”, 1904. – 107 с.
213. Фефелов П.А. Общественная опасность преступного деяния и совершенствование системы наказаний // Сов. государство и право. – 1987. – № 12. – С. 93-98.
214. Филимонов В.Д. Общественная опасность личности преступника (предпосылки, содержание, критерии). – Томск: Изд-во Томск. ун-та, 1970. – 239 с.
215. Филимонов Г. Практика отсрочки исполнения приговоров несовершеннолетним // Соц. законность. – 1981. – №5. – С. 24, 25.
216. Философский словарь / Под. ред. И.Т. Фролова. – 5-е изд. – М.: Политиздат, 1987. – 590 с.
217. Философский энциклопедический словарь. – М.: Советская энциклопедия, 1989. – 815 с.
218. Фролов Е., Петрашев В., Юшков Ю. Правовые последствия совершения условно осужденным или условно освобожденным новых преступлений // Соц. законность. – 1980. – № 5. – С. 56-58.
219. Хомич В.М. Формы реализации уголовной ответственности. – Минск: Белгосуниверситет, 1998. – 132 с.
220. Цветинович А.Л. Дополнительные наказания: функции, система, виды. – Куйбышев: Изд-во Саратовского ун-та, Куйбышевский филиал, 1989. – 191 с.
221. Чубарев В.Л. Общественная опасность преступления и наказания. – М.: ВНИИ МВД СССР, Киев. филиал, 1982. – 96 с.
222. Чубарев В.Л. Тяжесть преступного деяния. – К.: Вища школа, 1992. – 171 с.
223. Шаргородский М.Д. Наказание, его цели и эффективность. – Л, Изд-во Ленинград. ун-та, 1973. – 160 с.
224. Шаргородский М.Д. Наказание по советскому уголовному праву. – М.: Госюриздат, 1958. – 237 с.
225. Шнейдер М.А. Соучастие в преступлении по советскому уголовному праву. – М.: ВЮЗИ, 1958. – 98 с.
226. Штрайт И. Дело не только в наказании: Пер. с нем. – М.: Юрид. лит.,1978. – 96 с.
227. Шуберт Л. Об общественной опасности преступного деяния. – М.: Госюриздат, 1960. – 239 с.
228. Шупилов В.П. Институт пробации в уголовном праве США // Сов. Юстиция. – 1968. – № 18. – С. 28-29.
229. Шупилов В.П.Тенденции в современной буржуа