ГАЛУЗЕВІ СТРУКТУРНІ ЗРУШЕННЯ ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО ЗРОСТАННЯ

summary

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено об’єкт і предмет, мету, завдання і методи дослідження, розкрито наукову новизну, практичне значення одержаних наукових результатів, наведено дані щодо апробації результатів дисертаційної роботи.

У першому розділі – «Теоретичні засади дослідження взаємодії галузевих структурних зрушень та економічного зростання» – проаналізовано сутність та складові економічної динаміки. В результаті систематизації поглядів представників різних течій економічної думки щодо понять «економічне зростання» та «економічний розвиток» виділені два підходи: 1) ступінь понятійного співвідношення зростання та розвитку та 2) уявлення про домінуючі тенденції розвитку (рис. 1).

Рис. 1. Трактування понять «економічного зростання» та «розвитку» представниками основних течій економічної думки

Джерело: Складено автором самостійно.

Відповідно до першого підходу можна розмежувати, з одного боку, теорії в яких зростання та розвиток ототожнюються, або чітке розмежування відсутнє, а з іншого боку, теорії, в яких ці поняття розрізняються. Відповідно до другого підходу, можна виділити три види уявлень про тенденції розвитку: розвиток як поширення ринкової економіки, розвиток як загальна зміна соціально-економічних систем (формацій) та розвиток як розкриття потенціалу цивілізаційної самобутності. Поєднання цих двох підходів дає змогу системно проаналізувати співвідношення між поглядами представників основних напрямків економічної думки на трактування понять «економічний розвиток» та «економічне зростання».

В економічній теорії існує два основних підходи для дослідження феномена економічного зростання, які можна визначити як: 1) відтворювальний та

2) функціонально-макроекономічний. Аналіз економічного зростання буде більш повний при умові комплексного використання обох підходів. Функціонально-макроекономічний підхід дає змогу оцінити внесок окремих факторів у економічне зростання, а відтворювальний підхід, в свою чергу, дозволяє показати взаємозв’язок економічного зростання з іншими формами економічної динаміки, провести субординацію факторів виробництва та факторів зростання.

В дисертаційній роботі доведено, що думка про тотожність понять «економічне зростання» та «економічний розвиток» базується лише на висновках окремих напрямків економічної думки. Яскравим підтвердженням різниці між цими поняттями може слугувати динаміка економіки України протягом 1999–2008 років. Твердження економістів про економічне диво України базувалося на хибному зосередженні уваги на темпах зростання ВВП, але при цьому не враховувалась його якість. Остання визначається з одного боку джерелами економічного зростання, а з іншого боку – його наслідками. Так якісне економічне зростання досягається внаслідок стійкого підвищення продуктивності праці внаслідок зменшення витрат на одиницю створеного продукту незмінної якості, підвищення якості продукту за незмінних витрат на його створення та галузевих структурних зрушень економіки в напрямку зростання частки галузей, в яких продуктивність праці перевищує її середній рівень по економіці. Визначальним наслідком якісного економічного зростання є економічний та соціальний прогрес (рис. 2).

Аналіз теоретичних засад та кількісних показників структурних зрушень

в економіці дозволяє стверджувати, що структура економіки – складне та багатогранне поняття. Трактувати зміст структури економіки можна в широкому

і вузькому розумінні. В широкому розумінні поняття структури економіки означає сукупність відношень частин та елементів з яких складається певне економічне ціле. Структура відображає форму розташування елементів та характер взаємодії їх властивостей. У вузькому розумінні структура економіки становить систему відтворення суспільного продукту, що складається

з господарських елементів. При цьому вона характеризується, перш за все,

з кількісного боку відповідно до частки, яку займає кожен з елементів системи виробництва, розподілу, обміну та споживання сукупного суспільного продукту, матеріальних та трудових затрат тощо.

Рис. 2. Визначення сутності якості економічного зростання

Джерело: Складено автором самостійно.

Зрушення в структурі економіки становлять складну систему зміни взаємопов’язаних пропорцій, що відбуваються під впливом наявного матеріального базису та механізму виробництва, розподілу, обміну і споживання відповідно до динаміки суспільних потреб. При цьому зовнішнім проявом структурних зрушень в економіці є зміна кількісних пропорцій між її елементами, а внутрішнім проявом виступає якісна зміна взаємозв’язків між ними.

Зміст структурних зрушень в економіці виражається в їх функціях: перерозподіл наявних в економіці ресурсів з менш ефективних галузей економіки до більш ефективних; узгодження структури споживання, що виражає зміни

в системі зростаючих потреб, та виробництва, що виражає структуру розміщення та розподілу обмежених ресурсів; формування основних натурально-речових та вартісних пропорцій.

Для аналізу впливу структурних зрушень на динаміку продуктивності економіки, може бути використана декомпозиція – з одного боку зростання продуктивності праці може відбуватися внаслідок підвищення ефективності виробництва в кожній окремій галузі, а з іншого – завдяки структурним зрушенням – якщо кількість робочої сили і створеного продукту у галузях

з відносно високою продуктивністю буде зростати, а у галузях з відносно невисокою продуктивністю – зменшуватися.

У другому розділі – «Взаємозв’язок галузевих структурних зрушень та економічного зростання» – дисертантом було доведено, що поєднання заходів державної політики щодо стимулювання конкуренції та інновацій виступають як передумови продуктивних галузевих структурних зрушень в економіці. Довгострокове економічне зростання базується на зростанні продуктивності, яка в свою чергу залежить від технологічного прогресу.

Стратегія структурної трансформації для окремої країни має враховувати такі фактори як розвиток суспільних інститутів, географічне положення, рівень освіченості населення, природні умови і, особливо, відстань економіки країни

до світової межі технологічних можливостей (СМТМ). Загалом, чим далі країна (галузь, фірма) знаходиться від СМТМ, за інших рівних умов, тим менше зростання інтенсивності конкуренції сприятиме економічному зростанню. Фірми, що суттєво відстають за рівнем продуктивності від конкурентів, будуть демотивовані запроваджувати інновації через перспективи конкуренції з фірмами, що знаходяться на СМТМ.

Негативний вплив зростання інтенсивності конкуренції в умовах відставання галузі від СМТМ на інноваційну активність емпірично доведений з використанням відпрацьованої в дисертаційній роботі економетричної моделі. Оцінка параметрів моделі здійснена з використання двоетапного узагальненого методу моментів (GMM) на панельних даних, виходячи з такої специфікації:

∆ВДВi,j,t = α +β1 ВМТМi,j,t-1 + β2 Тарифi,j,t-1 + β3 ВМТМi,j,t-1 Тарифi,j,t-1.

де i – індекс галузі (галузі на рівні 3-х цифр відповідно до міжнародної класифікації ISIC Rev.2); j – індекс країни (Бразилія, Індія, Китай); t – індекс періоду; ∆ВДВ – темп зростання валової доданої вартості на одного працюючого; ВМТМ – відстань галузі до межі технологічних можливостей, яка виражена у різниці між ВДВ на одного працюючого у відповідній країні та Південній Кореї, що взята як МТМ; Тариф – лагове значення інтенсивності конкуренції у кожній галузі, виражене у зваженому тарифі на імпорт; β1 – коефіцієнт впливу відстані галузі від МТМ на приріст продуктивності; β2 – коефіцієнт впливу інтенсивності конкуренції в галузі на приріст продуктивності; β3 – коефіцієнт взаємного впливу інтенсивності конкуренції та відстані від МТМ на приріст продуктивності;