Матвєєва Олена Вікторівна Концептуальний вимір глобалізму в умовах трансформації міжнародної системи

brief description

Матвєєва Олена Вікторівна, комерційний директор ТОВ «ОРІОН Кейтерінг»: «Концептуальний вимір гло- балізму в умовах трансформації міжнародної системи» (23.00.04 - політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку). Спецрада Д 26.001.29 у Київ­ському національному університеті імені Тараса Шев­ченка

Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Міністерство освіти і науки України
Кваліфікаційна наукова
праця на правах рукопису
МАТВЄЄВА Олена Вікторівна
УДК 327.83:321.6
КОНЦЕПТУАЛЬНИЙ ВИМІР ГЛОБАЛІЗМУ В УМОВАХ
ТРАНСФОРМАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ
ДИСЕРТАЦІЯ
23.00.04 – політичні проблеми міжнародних систем та глобального розвитку
Подається на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук
Дисертація містить результати власних досліджень. Використання ідей,
результатів і текстів інших авторів мають посилання на відповідне джерело
________________________
(підпис, ініціали та призвище здобувача)
Науковий керівник: Дорошко Микола Савович,
доктор історичних наук, професор
КИЇВ – 2019

ЗМІСТ
ВСТУП 11
Розділ 1. ТЕОРЕТИЧНІ ТА МЕТОДОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ
ДОСЛІДЖЕННЯ
21
1.1. Теоретико-методологічні засади дослідження
процесів глобалізації
21
1.2. Сутність і значення сучасного глобалізму в контексті
політологічного дискурсу глобалізації як наукової проблеми
38
Висновки до Розділу 1 58
Розділ 2. ПОСТГЛОБАЛІСТСЬКА ПАРАДИГМА В КОНТЕКСТІ
РЕСТРУКТУРИЗАЦІЇ МІЖНАРОДНОЇ СИСТЕМИ
63
2.1. Європейські концепції трансформації глобалізаційних процесів 64
2.2. Американські концепції постбіполярного міжнародного порядку 80
2.3. Проблеми мондіалістської інтерпретації постглобалізму 104
Висновки до Розділу 2 117
Розділ 3. ТРАНСФОРМАЦІЯ СУЧАСНОГО ГЛОБАЛІЗМУ В
УМОВАХ ТРАНСНАЦІОНАЛІЗАЦІЇ СВІТОВОГО
ПОЛІТИЧНОГО ПРОЦЕСУ
122
3.1. Транснаціоналізація світового політичного процесу в умовах
глобальних міжнародно-політичних трансформацій
122
3.2. Проблеми та перспективи глобальної регіоналізації в умовах
транснаціоналізації міжнародної системи
138
3.3. Україна в глобалізаційних процесах: теоретико-праксеологічні
аспекти
154
Висновки до Розділу 3 170
ВИСНОВКИ 177
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ 198
ДОДАТКИ 225

bibliography

ВИСНОВКИ
У дисертації поглиблено теоретичні і методологічні засади
дослідження трансформації міжнародної системи і подано нове політологічне
бачення наукової проблеми, яка стосується формування на підставі
узагальнення сучасних концептуальних підходів до процесів глобалізації та
систематизації концепцій глобалізму цілісного уявлення про характер і
спрямованість цих трансформаційних процесів та необхідності визначення
перспектив реалізації національних інтересів України в контексті глобальних
політичних трансформацій, пошуку глобально орієнтованих стратегій формування і ефективної реалізації її зовнішньої політики в умовах формування
нового світового порядку.
У результаті проведеного дослідження сформульовано концептуальнотеоретичніта методологічні висновки, що спрямовані на реалізацію мети
дисертаційного дослідження.
1. Розуміння глобалізації, її сутності, специфіки, спрямованості,
ціннісно-моральних характеристик відрізняються в залежності від поглядів
дослідників, контексту та дискурсу дослідження.Найбільш фундаментально
розробленими можуть вважатися лише теорії, що вивчають окремі аспекти
глобалізації. Насамперед це теорія економічної глобалізації, теорія
політичної глобалізації та теорія інформаційно-культурної глобалізації.
Однак те, що глобалізація має об‘єктивний характер, що її процеси
призводять до міжнародно-політичних трансформацій у всіх напрямах і
рівнях системи міжнародних відносин відзначається у науковому доробку
переважної більшості дослідників феномена глобалізації.
Процес глобалізації носить системний характер і охоплює всі сфери
сучасної міжнародної системи. В цьому контексті ефективне дослідження
будь-якого одного елемента трансформації міжнародної системи неможливо
поза комплексного вивчення всієї системи глобалізаційних процесів.
178
На сьогодні феномен глобалізації викликає інтерес у багатьох
дослідників. Однак, розуміння природи глобалізації на теоретичному
системному рівні поки залишається недостатньо розробленим. Основна
причина цього полягає у тому, що міждисциплінарні підходи практично
відсутні, а засоби та результати таких метанаук, як загальна кібернетика,
загальна теорія систем, кібернетична теорія систем, синергетика
використовуються не широко. На сьогодні фундаментально розробленими
можуть вважатися лише теорії, що вивчають окремі аспекти глобалізації.
Насамперед, це теорія економічної глобалізації, теорія політичної
глобалізації та теорія інформаційно-культурної глобалізації. Проте питання
про природу та джерела глобалізації залишаються одними з суперечливих та
невирішених у всій глобалістиці.
Систематизація наявних точок зору на природу глобалізації дозволяє
звести їх до наступних основних позицій, які подані в працях «революційних
глобалістів (гіперглобалістів), еволюційних глобалістів
(трансформаціоналістов) і скептиків.На основі структурування та
комплексного і всебічного аналізу критичних концепції глобалізації як
провідного процесу трансформації міжнародної системи і чинника
транснаціоналізації світового політичного процесу, комплексно і докладно
репрезентована багаторівнева структура сучасної міжнародної системи, що
трансформується в умовах збільшення транснаціональних акторів. Доведено,
що процес глобалізації має системний характер і охоплює всі сфери сучасної
міжнародної системи.
Джерелом глобалізації виступає потреба людства як єдиного соціальноекологічного організму у здійсненні єдиного системного контролю над
загальною та єдиною ресурсною базою – Земною кулею. Під носіями
глобалізації розуміємо суб‘єктів міжнародних відносин, що посилюють і
реалізують прояви глобалізації. Під центром глобалізації ми будемо
розуміти співтовариство, що включає до себе країни та наднаціональні
179
інститути, які впроваджують у реальне життя усі ті політичні, соціальні,
економічні, інформаційні, культурні, військові, психологічні та інші акції та
заходи, які або являють собою саму сутність глобалізації, або складають її
інфраструктурне забезпечення. Периферією глобалізації вважається частина
міжнародної системи з мінімальною залученістю до інтенсивних
глобалізаційних процесів. Головна відмінність центру глобалізації від
периферії полягає в тому, що для останньої цілі глобалізації є екзогенними. У
більшості випадків атрибути глобалізації у країни периферії експортуються з
країн центру. При цьому процес експорту глобалізації може набувати
необмежені, болючі та насильницькі форми. Напівпериферією глобалізації
вважається група країн, соціально-економічна та політична еліта яких
сприймає цілі глобалізації як ендогенні, а інші її рівні як екзогенні. В цьому
контексті під суб‘єктом глобалізації розуміємо будь-яку особу (у самому
широкому розумінні), яка усвідомлює цілі глобалізації, проводить
глобалізацію за допомогою себе та усвідомлює себе як її агента. Об‘єктом
глобалізації виступає будь-як особа, яка не задовольняє хоча б одному з
трьох перелічених ознак суб‘єкта.
Через невизначеність терміна «глобалізація» як теоретичне
відображення реальних процесів, має багато спільного з концепціями
мондіалізаціі, модернізації, універсалізації, вестернізації та
інтернаціоналізації. Неясність, розпливчатість поняття глобалізації стає
серйозною перешкодою на шляху осмислення і практичного вирішення
фундаментальних питань трансформації неоліберальної моделі глобалізації.
Проблема, що виникла, не є питанням самовизначення людством свого місця
в історичному просторі і часі. Тому суть процесу глобалізації не можна
зводити до усунення традиційних уявлень про класичну взаємодію між
державами, народами, культурами і цивілізаціями, так само як і до появи
наднаціональних інститутів, організацій та органів управління.
180
У категоріях політичної науки та відповідно до наявної міжнародної
практики зміст глобалізації визначають у якості процесу, що спрямований на
створення єдиної глобальної економіки за допомогою механізмів
глобального регулювання та управління. Глобалізація має територіальночасовий вимір, її дія починається тоді, коли та чи інша територія вичерпує
можливості розвитку панівних форм людської діяльності, або, навпаки, ці
панівні форми діяльності вичерпують доступну територію. Сучасні
глобалізаційні процеси характеризується кризою глобального управління, яка
зумовлена відсутністю єдиної позиції серед транснаціональної елітивідносно
розподілу світових ресурсів, а також забезпечення глобальної стабільності та
безпеки.
Основними методологічними принципами концепції глобалізації є
принципи системності, історизму, еволюціонізму, єдності логічного та
історичного, матеріалістичного розуміння історії, багатоваріантності
соціального прогресу. Усі учасники міжнародно-політичної взаємодії в межах
сучасної системи міжнародних відносин та міжнародного порядку інтегровані
в складні структури взаємопов‘язаних сил, стосунків і мереж. Поза сумнівом,
вони структуруються за ознаками нерівності та ієрархії. Навіть наймогутніші з
них, зокрема й держави, зазнають впливу нових умов, що постійно змінюються і
процесів регіонального та глобального характеру. Майже в усіх основних
сферах політики національних урядів виникає потреба в транскордонному
координуванні та контролі через все більше залучення національних
політичних спільнот у регіональні та глобальні процеси.
Відбувається зростання співробітництва та взаємовпливу поміж
державами та міжнародними організаціями. На цьому фоні значна кількість
недержавних акторів, які стають дедалі більш залежними від
постіндустріального розвитку та новітніх технологій, транспорту та
швидкісного зв‘язку зацікавлені в інтенсифікації глобалізацій них процесів.
181
В результаті дослідники неоліберальної глобалізації почали говорити про
кризу Вестфальської системи міжнародних відносин та «постглобалізацію».
2. Глобалізм розглядається як взаємопов‘язана система політичних,
соціально-економічних, ідеологічних, різних військових та невійськових
заходів. Всі вони спрямовані на реалізацію в глобальному масштабі тієї чи
іншої доктрини – соціально-економічної, ідеологічної чи релігійної. Це дає
підстави для виокремлення в історії людства хвиль глобалізму: мілітарний
глобалізм (імперій Олександра Македонського Римська, Карла Великого,
Візантійська імперія, Арабський Халіфат, англійський та французький
колоніальний глобалізм). У ХХ ст. глобалізмом відрізнялись США, СРСР,
Німеччина за часів Третього рейху, ісламістський глобалізм). Отже, як
правило, конкретним формоутворенням глобалізму історично виступала та
чи інша держава.
Сприйняття глобалізму як багатовимірного феномена дає можливість
виокремити його моделі (перша модель – конкретним формоутворенням
глобалізму виступає та чи та держава; друга модель – розподілена глобальна
відповідальність); і вимірів (мілітарний глобалізм, економічний глобалізм,
соціальний і культурний глобалізм, політичний глобалізм, екологічний
глобалізм). В той же час за будь-якої концептуальної дослідницької
детермінанти глобалізм як комплексний феномен характеризується
інтернаціоналізацією стратегій.
Наприкінці 1960-х років формуються реформістські версії глобалізму
як ідейно-політичної системи, що претендувала на глобальну сферу
реалізації, в яких взаємозалежність розглядалась як основа взаємовідносин з
рештою світу. В 1970–1980-х років трилатералізм як ідейно-політична
альтернатива лібералізму та комунізму постулює ідеї щодо особливої
глобальної місії індустріально розвинутих демократій та їх «глобальної
відповідальності». В 1990-х років формуються ліберально-глобалістські
версії глобалізації. Ліберальний глобалізм стає домінуючою ідеологією
182
західних еліт, який майже повністю витискує глобалізм реформістський, хоча
й запозичує у нього ряд ідей. В сучасній міжнародній системі суперечливі
явища в глобалізацій них процесах, що свідчили про її нестаціонарний,
нелінійний та флуктуаційний характер, стали причиною висновків про
настання постглобалізаційної епохи, альтернативою неоліберальної моделі
глобалізації є стратегія постглобалізму на основі універсальних цінностей та
плюралізму. Вищезазначена стратегія має виходити з принципу
мультіполярності нового світоустрою, що враховуватиме точку зору усіх
учасників міжнародної системи. Нова парадигма так званої «планетарної
свідомості» орієнтована на пошук шляху насичення глобалістської ідеї новим
ідейним та духовним змістом заснованим на діалозі культур і цивілізацій.
Наслідком цього стає плюралізація глобалізму як оформлення моделі
розподіленої глобальної відповідальності.
Оскільки політичний аспект глобалізації найбільше проявляється через
вплив ідеології, закінчення «холодної війни» започаткувало нову епоху в
світовій політиці, яка набуває контурів сучасного глобалізму. З початку ХХІ
ст. на планетарному просторі присутні три глобалізму: США, Китаю та
ісламістський.
На основі з‘ясування динаміки розвитку наукової думки з питань
сутності і значення глобалізму, дослідження понятійно-категоріального
апарату проблеми і систематизації відповідних концепцій автором
запропоноване політологічне визначення спільного і відмінного в категоріях
«глобалізм» і «мондіалізм», надано визначення та обґрунтоване подальше
запровадження у науковий обіг категорії «детериторізація». В політології
міжнародних відносин інколи ототожнювалось поняття «глобалізм» і
«мондіалізм», які вживаються, відповідно, в англомовному і франкомовному
середовищі. Враховуючи поширеність англійської мови, найбільш вживаним
став термін «глобалізм». Позафранкомовний контекст терміна «мондіалізм»
набувдодатковогонегативного значення. Саме тому, коли йдеться не про сам
183
процес глобалізації, а також не про соціально-економічні або політологічні
концептуальнізасади глобалізації, а про інституції, що спряють
пришвидшенню глобалізаційних процесів застосовують наукову категорію
«мондіалізм». Концепції мондалізму і глобалізму базуються на гострій
потребі консолідувати зусилля усього світового співтовариства заради
сталого розвитку людства.
Мондіалізм більшою кількістю науковців вважається ідеологією
космополітичного універсалізму. Або за іншим визначенням – геополітична
стратегії трансформації в єдину структурно-функціональну систему. В
умовах біполярного протистояння виокремлювався правий мондіалізм, який
є глобалізацією атлантизму та передбачав перемогу Заходом геополітичного
протистояння зі Сходом, а також лівий мондіалізм, представники якого
вважали за необхідне включити в єдину державу так званий євразійський
сектор. Розглядалась необхідністьконвергенції двох протилежних
ідеологічних полюсів зі створенням цивілізації нової якості на основі
симбіозу капіталістичної та соціалістичної моделі розвитку.
Лідерство США в постбіполярній міжнародній системі полягало у їх
домінуванні у всіх сферах суспільного розвитку. Сучасний глобалізм
принагідно виявив той факт, що усі державні учасники міжнародних
відносин не змогли увійти в постіндустріальне суспільство без підтримки
США. В той же час однополярність США перешкоджала національним
державам самостійно визначати свою долю.Це призводить до збільшення
кількості наукових досліджень, в яких зазначається «закінчення глобалізму
США», їх глобального домінування і стверджується початок нової епохи
постглобалізму.
В сучасній міжнародній системі суперечливі глобалізаційні процеси,
стали причиною висновків про настання постглобалізаційної епохи.
Констатується те, що ідеологія глобалізму зазнала концептуальної поразки.
184
Виникає і масовий соціальний рух «антиглобалізму» сучасні прояви якого
виявляються в масових протестах, що є не більш ніж верхівкою айсберга.
Аналіз критичних концепцій глобалізму показав наявність негативного
впливу глобалізму на сталий розвиток, наприклад в питаннях забруднення
довкілля, екологічних катастроф, глобального потепління тощо. Усе
зазначене демонструє концептуальну невизначеність і розмитість як
проблеми глобалізму в цілому, так і його впливу на сталий розвиток
міжнародної системи. Саме тому, сьогодні альтернативою неоліберальної
моделі глобалізації є стратегія постглобалізму на основі універсальних
цінностей та плюралізму.