ПСИХОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕЖИВАННЯ КРИЗИ СЕРЕДИНИ ЖИТТЯ ПРАЦІВНИКАМИ МІЛІЦІЇ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, окреслено суть проблеми та стан її вивчення, визначено об’єкт, предмет, мету, завдання, теоретико-методологічну основу, розкрито новизну, теоретичне та практичне значення, наведено дані про апробацію роботи, її структуру й обсяг.

У першому розділі «Теоретичні підходи щодо вивчення кризи середини життя» проаналізовано основні теоретичні підходи у вивченні кризи середини життя як психологічного феномену, характеристики її ознак, причин розвитку та шляхів опанування.

У підрозділі 1.1. «Криза середини життя як психологічний феномен: поняття, ознаки та характеристики» розкрито психологічні особливості переживання особистістю кризи середини життя, які розглядаються в працях вітчизняних (П.П. Горностай і Т.М. Титаренко) та зарубіжних (Р.А. Ахмеров, Г.С. Абрамова, Б.С. Братусь, А.А. Деркач, М.В. Єрмолаєва, В.І. Слободчиков, О.В. Хухлаєва, Е. Еріксон, Р. Кесслер, Дж. Клаузен, Б. Лівехуд, С. Розенберг, М. Фаррелл, Дж. Холліс, Д. Шарп, Г. Шіхі, К.Г. Юнг) науковців.

Визначено, що криза середини життя – це психологічний феномен, який може виникати у дорослої людини між 35–45 роками, внаслідок переосмислення та переоцінки нею власного життєвого шляху, набутого досвіду, перспектив на майбутнє. Основними ознаками переживання кризи середини життя є: 1) усвідомлення розбіжностей між мріями, прагненнями, планами та їх задоволенням; 2) незадоволеність досягненнями у соціальній, професійній або сімейній сферах; 3) переоцінка життєвих цінностей, пошук нового сенсу життя; 4) зміна суб’єктивного сприйняття психологічного віку, поява страхів, пов’язаних із майбутнім; 5) відчуття фізичного спаду сил.

У підрозділі 1.2. «Психологічні детермінанти розвитку кризи середини життя» проведений аналіз теоретичних підходів щодо визначення зовнішніх та особистісних причин кризи середини життя. Встановлено, що основними зовнішніми причинами розвитку зазначеної кризи є: вплив негативних стрес-факторів соціального, професійного оточення; неможливість реалізації особистісного потенціалу в межах професійної діяльності або власних захоплень; відсутність відповідності очікуванням суспільства; зміна життєвих ролей, соціально-психологічного простору життя у сімейній сфері. До особистісних причин кризи належать: рівень розвитку особистості (неадекватна самооцінка, песимізм, низький рівень активності, не усвідомлення сенсу життя, самотність, іраціональні судження в розумінні життєвих подій, відсутність досвіду вирішення складних життєвих ситуацій тощо); втрата ефективності дії адаптаційних механізмів, які людина використовувала у дитинстві і в юності; негативне ставлення до будь-яких життєвих змін; переконання в тому, що щасливе життя обов’язково матеріально й соціально успішне; розчарування у довготривалих і близьких стосунках; усвідомлення розходження між мріями, життєвими цілями людини та її реальним становищем; зміни у відчутті власного тіла і переживанні часу.

Автором доведено, що професійна діяльність правоохоронця з характерним для неї інтенсивним і довготривалим впливом сукупності негативних стрес-факторів оперативно – розшукової є тим підґрунтям, що з високою ймовірністю може вплинути на суб’єктивно більш складне переживання кризи середини життя та використання деструктивних способів опанування кризою.

У підрозділі 1.3. «Шляхи опанування особистістю кризою середини життя» обґрунтовано, що переживання кризи несе не лише патологічні наслідки, але й надає можливість подальшого росту та розвитку особистості. Низка авторів (К.А. Абульханова-Славська, Л.І. Анциферова, Р.А. Ахмеров, Ф.Ю. Василюк, П.П. Горностай, Т.М. Титаренко, К.Г. Юнг та ін.) зазначають, що криза є передумовою найважливіших особистісних змін, характер яких може бути як позитивним (конструктивним, творчим, інтегруючим), так і негативним (деструктивним, руйнівним). На думку Т.М. Титаренко, О.В. Хухлаєвої та ін., конструктивними шляхами вирішення кризи є: переживання, опанування і саморозвиток. Вони призводять до виникнення рефлексії, розширення цінісно-орієнтаційної сфери особистості і часової перспективи, появи спрямованості особистості на нові цілі і завдання. До деструктивних способів опанування кризи належать: уникнення; маскування незавершеної внутрішньої роботи різноманітними зовнішніми змінами (зміна іміджу, місця служби, роду занять, країни проживання, родинного стану, трудоголізм, алкоголізм); регресія на попередні вікові стадії (потурання власному бажанню пестити себе як малу дитину); вживання алкоголю і / або наркотиків – ніби полегшує сприйняття ситуації, сприяє зняттю напруги, надає сміливості та оптимізму, тимчасово відволікає від страждань, але руйнує організм і призводить до деградації особистості; проектування кризи на оточення – людина перекладає відповідальність за своє емоційне неблагополуччя на близьких, колег, керівників держави та ін.

У другому розділі «Психологічний зміст кризи середини життя у працівників міліції» описано організацію дослідження, обґрунтовано вибір методів емпіричного дослідження, дана характеристика груп досліджуваних. Викладено основні результати вивчення особливостей самосвідомості та ціннісних орієнтацій і особистісних характеристик та міжособистісних стосунків працівників міліції, які переживають кризу середини життя.

У підрозділі 2.1. «Загальна характеристика етапів, методів та вибірки дослідження» розкрито поетапну структуру дослідження, яке проводилося протягом 2009-2012 років, описано процес створення та складові елементи анкети для визначення ознак та виявлення стану переживання кризи середини життя працівниками міліції, охарактеризовано вибірку та методи дослідження.

Розроблена автором анкета складається з 53 питань, які утворюють шість шкал, що охоплюють основні ознаки кризи середини життя: переосмислення і переоцінка життя; нове відчуття часу; зміни в емоційній сфері; проблеми у професійній діяльності і сімейних стосунках (з дружиною /чоловіком, дітьми, батьками); переживання пов’язанні зі змінами у стані здоров’я. Валідність змісту тверджень анкети було перевірено за допомогою методу експертних оцінок.

За результатами проведеного анкетування усі респонденти (285 осіб) були поділені на три групи: 1 група – 81 особа (42%) – працівники міліції, які не мають ознак кризи середини життя; 2 група – 75 осіб (39%) – працівники міліції, які знаходяться у передкризовому стані; 3 група – 36 осіб (19%) – працівники міліції, які переживають кризу середини життя; 4 група – 28 осіб, які не мають досвіду несення служби в правоохоронних органах та переживають кризу середини життя.

Обґрунтовано вибір методів дослідження і дано детальну характеристику кожної психодіагностичної методики.

У підрозділі 2.2. «Провідні ознаки кризи середини життя у працівників міліції» на основі аналізу відповідей на питання анкети та порівняння груп дослідження визначено особливості прояву кризи середини життя у працівників міліції.

Узагальнено наступні ознаки кризи середини життя у працівників міліції: відсутність розуміння сенсу життя, відчуття того, що життя проходить повз них, мрії та головні життєві цілі не здійснилися, а досягнення не перевершили очікувань, заздрощі до успіхів інших; незадоволення із-за того, що у професійній діяльності витрачається більше зусиль ніж отримується результатів, свій спосіб життя необхідно підлаштовувати під потреби професійної діяльності, бажання отримувати вищу винагороду за свої здібності і виконання професійних обов’язків, втрата здатності вбачати перспективи подальшого професійного росту і підвищення кваліфікації та зневіра у нових досягненнях, труднощі у швидкому і правильному прийняті рішень при дефіциті часу та інформації, зниження працездатності; погіршення загального стану самопочуття, скарги на погіршення пам’яті, утруднення в концентрації уваги; невдоволеність своєю зовнішністю, байдужість до свого зовнішнього вигляду та фізичної статури.

Крім цього зафіксовані такі ознаки, як наявність страхів пов’язаних з майбутнім; негативний, пригнічений настрій, дратівливість, почуття самотності, нестача нових вражень в повсякденному житті. Більшу частину свого вільного часу працівники міліції, які переживають кризу, проводять не в родинному колі, мало спілкуються з близькими родичами та не прагнуть встановлювати доброзичливі стосунки з членами родини.

З’ясовано, що переживання кризи середини життя працівниками міліції обумовлює появу та розвиток таких особливостей особистості як, втрата орієнтирів щодо потреб, установок і життєвоважливих цінностей; неадекватне заниження своїх можливостей і бажань; недостатня зацікавленість у досягненнях і самовдосконаленні; відсутність амбіцій щодо майбутнього; низька здібність вирішувати нагальні проблеми. Прагнення самореалізації цих осіб не отримує адекватного втілення через блокування власної життєвої активності. Працівники міліції полегшують переживання кризового стану за рахунок використання раціональної інтерпретації ситуації, як конструктивного механізму психологічного захисту.

У підрозділі 2.3. «Особливості самосвідомості та ціннісних орієнтацій працівників міліції, які переживають кризу середини життя» встановлено, що переживання кризи середини життя викликає певну трансформацію в самосвідомості та системі ціннісних орієнтацій особистості працівників міліції. Так, у працівників міліції, які знаходяться у передкризовому стані, і тих, хто переживає кризу, статистично достовірно (p ≤ 0,01) частіше, порівняно з працівниками, які не мають ознак кризи, діагностується занижений рівень самооцінки.

Під час переживання кризи середини життя діагностується завищення самооцінки свого віку у 58,3% працівників міліції, які переживають кризу середини життя, що, згідно з твердженням Є.І. Головахи та О.О. Кроніка, може свідчити про невиправданий песимізм, психологічну «старість», наповнення життя людини великою кількістю негативних переживань, втрату сенсу життя і чутливості до сьогодення. Таким чином, часова спрямованість суб’єкта, яка виступає системою уявлень особистості про динамічний характер її життя та певною мірою обумовлює активність і цілеспрямованість діяльності, визначає напрямок ефективного саморозвитку і самореалізації особистості впродовж усього життєвого шляху, у працівників міліції, які переживають кризу середини життя, є неоптимальною.