| Краткое содержание: |
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ
У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її мету і завдання, об’єкт і предмет, розкрито наукову новизну і практичне значення одержаних результатів.
У розділі 1 » розглянуто та проаналізовано чинники, що визначають специфіку дослідження саморегуляції засуджених, а саме: психологічні особливості ситуації перебування у виправному закладі; підходи до концептуалізації саморегуляції поведінки особистості; основні механізми саморегуляції особистості; а також особливості саморегуляції осіб, які скоїли злочини й відбувають покарання у місцях позбавлення волі.
При дослідженні особливостей саморегуляції засуджених слід враховувати специфіку актуальної ситуації перебування у виправній установі (ВУ) та режиму утримання для розуміння соціально-психологічних явищ, що впливають на їх поведінку (С.О. Гарькавець, Ф.С. Мусін, А.Н. Сухов, Г.Ф. Хохряков, І.В. Шмаров та ін.). Такі явища класифікують на три групи: динамічні, динаміко-статичні й статичні. Впливаючи комплексно, соціально-психологічні явища ВУ мають потенціал як специфічної психологічної деформації особистості, так і активізації адаптаційних механізмів (А.А. Осипова, Г.Ф. Хохряков).
У психологічній літературі визначено три основні підходи до концептуалізації психічної саморегуляції: цільовий (П.К. Анохін, Д. Райдер, Дж. Уіт, Е. Лок, Г. Латем та ін.), суб'єктний (Р.Р. Ахмеров, О.О. Конопкін, В.І. Моросанова, Ю.М. Олександров, В.В. Плохіх, Є.А. Сергієнко та ін.) і системний (Ф.Є. Василюк, Е.В. Галажинський, В.Є. Клочко, А.Ф. Копьйов, О.М. Лактіонов, К. Левін, С.Д. Максименко, О.Б. Орлов, К. Роджерс, Є.Т. Соколова, Л. Сонді, О.К. Тихомирова, C.S. Carver, R.R. Vallacher та ін.). Аналіз цих підходів дозволив виділити ключові аспекти саморегуляції особистості: механізми самовизначення (потреби, мотиви, цілі); характерологічні та емоційні особливості; захисні механізми і стратегії подолання емоційно складних ситуацій.
Структурні і стильові особливості саморегуляції впливають на успішність в різних видах діяльності і на рівень адаптації до тих або інших умов (зокрема й до умов режиму утримання в місцях позбавлення волі). Порушення режиму утримання може бути обумовлене слабкою сформованістю певних ланок системи саморегуляції.
Існують інтегральні механізми саморегуляції особистості. До таких механізмів, передусім, слід віднести відповідальність (К.О. Абульханова-Славська, О.Ф. Плахотний, В.П. Прядєїн, Л.І. Дементій, Ж.Є. Завадська, Л.В. Шевченко, І.О. Кочарян, В.Є. Купченко, Т.Н. Сидорова та ін.), ідентичність (JI.B. Божович, М.Р. Гінзбург, В.А. Ільїн; О.С. Кочарян, JI.M. Мітіна; В. Хесле й ін.), самооцінку (Р. Бернс, В.В. Столін, Є.Т. Соколова і ін.), образ майбутнього (Є.І. Головаха, О.О. Кронік, І.Р. Зайнагабдинов, Ю.А. Лец, О.В. Люсова, 3.І. Рябикіна та ін.), а також ціннісні орієнтації особистості (Б.Г. Ананьєв, В.Г. Алексєєва, Т.М. Андрєєва, Л.І. Божович, Б.С. Братусь, Л.С. Виготський, А.І. Донцов, С.О. Гарькавець, А.Т. Здравомислов, О.М. Леонтьєв, В.Н. Мясищев, Г. Олпорт, С.Л. Рубінштейн, А.В. Сєрий, В.В. Столін, Л.Ф. Шестопалова, В. Франкл, В.А. Ядов, М.С. Яницький та ін.).
У роботах Ю.М. Антоняна, В.Г. Дєєва, О.Г. Ковальова, А.С. Міхліна, О.Р. Ратінова, А.І. Ушатікова, D.G. Co
ell, C.S. Peterson, H. Richards та ін. досліджено вікові і гендерні аспекти саморегуляції злочинця, отримано дані про особливості в інтегральних регулятивних механізмах особистості злочинця. Проте недостатньо даних про саморегуляцію тієї категорії засуджених, які мають проблеми з поведінкою в умовах виправної установи.
У розділі 2 » обґрунтовано вибір дослідницької вибірки, надано її детальний опис, а також представлено інформацію щодо застосованих в роботі дослідницьких методів.
У розділі 3 » розглядаються особистісні та стильові емоційні риси, специфічні захисні механізми та стратегії подолання емоційно складних ситуацій, особливості емоційної саморегуляції, ретардуючі та потенціюючі чинники агресії, стильові особливості саморегуляції засуджених, які порушують режим утримання, надано рекомендації щодо психолого-педагогічної корекції їх психічної саморегуляції.
Відповідно до концептуальної моделі О.А. Конопкіна, саморегуляція містить такі складові: 1) мета діяльності; 2) суб’єктивна модель значущих умов; 3) програма виконавчих дій; 4) система суб’єктивних критеріїв досягнення мети (критерії успішності); 5) контроль і оцінка реальних результатів; 6) рішення з корекції системи саморегуляції. Усі ланки регулятивного процесу є інформаційними утвореннями, що пов’язані між собою та набувають змісту лише в структурі цілісного процесу саморегуляції. Проте категорія діяльності не в змозі описати розлади саморегуляції в емоційно складних ситуаціях – в них відсутня традиційна структура діяльності, вона стає редукованою. Причому, з її структури випадає конституюючий складник – саме предмет діяльності, яка стає немотивованою. Якісну своєрідність таких редукованих форм діяльності може бути виражено альтернативою: реактивна поведінка, що пов’язана зі структурою стимуляції – цільова поведінка (T. Tomaszewski). Тому аналіз саморегуляції засуджених спрямовано на визначення деяких чинників, що її порушують.
У зв'язку з тим, що дані про використання тесту кольорових пірамід Р. Хейсса і співавторів у СНД відсутні (Л.Ф. Бурлачук, С. М. Морозов), а сам тест дає можливість оцінити особливості функціонування механізму емоційної саморегуляції не на вербальному, а на проективному рівні, була зроблена його стандартизація - складені 4 конверсійних матриці переведення "сирих" показників у стандартні бали С-шкали усіх колірних синдромів): синдрому збудження; синдрому гальмування; синдрому норми; синдрому безбарвності; синдрому анормальності; а також усіх 14 кольорів тесту.
Проективний тест кольорових пірамід (R. Heiss, P. Halder) дозволяє оцінити деякі особистісні особливості саморегуляції засуджених. Для аналізу було використано певні показники: частота вибору кольорів при конструюванні «хороших» (привабливих) (ЧВКХ), синдром збудження, синдром гальмування, синдром норми, синдром безбарвності, синдром асоціальної поведінки, а також коефіцієнти стабільності реагування й емоційної нестійкості. Йдеться саме про специфічні колірні тестові синдроми. У табл. 1 наведено середні по групі дані щодо частоти вибору кожного кольору, з яких будуються піраміди.
Як видно з табл. 1, достовірно значущі відмінності між групами виявлено по шести кольорах (всі показники групи 2 знаходяться в діапазоні 8-9 стенів за таблицями, наведеними R. Heiss, P. Halder):
1) рожевому, що свідчить про емоційну лабільність, тривожність, готовність до безпосереднього реагування, до сильних, спонтанних реакцій, зниження рефлексивності, інфантилізм у засуджених групи 2;
2) помаранчевому, що відбиває активність, яка скерована на внутрішні проблеми, але не на їх вирішення, а навпаки, фіксує в егоцентричній позиції;
3) ясно-зеленому, що пов’язано з готовністю до афектів, непостійністю емоційних зв’язків, безпосередністю;
4) синьому, що відбиває наявність виразного самоконтролю, тенденцію до заборони почуттів;
5) білому, що свідчить про наявність «вибухового потенціалу»;
6) чорному, що відбиває активну тенденцію до блокування та заборони відчуттів.
|
