МІЖНАРОДНО-ПРАВОВА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ МІЖНАРОДНИХ МІЖУРЯДОВИХ ОРГАНІЗАЦІЙ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність і рівень дослідженості теми дисертації, її зв’язок з науковими програмами, планами, визначається мета і завдання, об’єкт і предмет, а також методологія дослідження, розкривається наукова новизна отриманих результатів та їх практичне значення, подаються відомості про апробацію і публікацію основних положень дисертації, її структура та обсяг.

У першому розділі дисертаційної роботи «Міжнародно-правові основи відповідальності міжнародних організацій», що складається з трьох підрозділів, досліджується історія становлення інституту міжнародно-правової відповідальності ММО, надається характеристика процесу кодифікаційного розвитку норм та принципів вищевказаного інституту, зазначаються особливості взаємозв’язку правосуб’єктності ММО із їхньою здатністю виступати самостійними суб’єктами міжнародно-правової відповідальності, а також здійснюється аналіз юридичної та фактичної підстав притягнення ММО до міжнародно-правової відповідальності та розкривається зміст такої відповідальності.

У підрозділі 1.1 «Становлення кодифікаційного розвитку інституту відповідальності міжнародних організацій» проводиться поглиблений аналіз еволюції норм та принципів в сфері міжнародно-правової відповідальності, хронологічно виокремлюються етапи становлення інституту міжнародно-правової відповідальності ММО, розкривається роль кожного з них в контексті формування даного інституту та вказуються подальші перспективи його систематизації. Особлива увага з точки зору історичної значущості для процесу формування норм та принципів в галузі відповідальності ММО в окремий інститут приділена змісту подій, що відбувалися у 1949 році, а саме прийняття МС ООН Консультативного висновку по справі «Про відшкодування шкоди у зв’язку із каліцтвами, понесеними під час служби в ООН», у 1956 році, коли активно йшов процес обговорення теми «Відповідальність держав», та у 2002-2011 роках, коли КМП ООН безпосередньо займалася розробкою СПВМО. Виявлено факт правомірності загального посилання на принципи відповідальності держав, в той час як пряма трансформація положень тексту СПВДМПД від 2001 року на сферу міжнародно-правової відповідальності ММО не є доцільною через специфіку правової природи таких суб’єктів міжнародного права як ММО.

У підрозділі 1.2 «Правосуб’єктність міжнародних організацій в контексті їхньої відповідальності» зазначається, що ММО володіють самостійною міжнародною правосуб’єктністю, яка є необхідною умовою правомірності притягнення останніх до міжнародно-правової відповідальності.

Підкреслюється, що наявність самостійної правосуб’єктності ММО є об’єктивним фактором. У зв’язку із цим зауважується, що розроблення спеціального міжнародно-правового акту для регламентації єдиних критеріїв визначення умов наявності у ММО правосуб’єктності є непотрібним. Зокрема, проаналізовано концепції категорії «обсяг деліктоздатності міжнародної міжурядової організації».

Підрозділ 1.3 «Підстави та зміст міжнародно-правової відповідальності міжнародних організацій» розпочинається характеристикою змісту поняття «міжнародно-протиправного діяння», що передбачає визначення його елементної структури. Здійснено аналіз доктринальних конструкцій складу міжнародно-протиправного діяння.

В результаті ґрунтовного дослідження визначено наступний перелік джерел міжнародно-правового зобов’язання: чинні для ММО міжнародні звичаї, імперативні норми загального міжнародного права, основні принципи міжнародного права, односторонні акти ММО, загальні принципи права, установчі акти ММО, рішення ММО, прийняті згідно із установчими актами останніх, встановлена практика ММО, судові та арбітражні рішення, котрі є обов’язковими для конкретної ММО. Підкреслюється, що виділення норм загального договірного права (норми та принципи в сфері міжнародного гуманітарного права і права прав та основних свобод людини, а також міжнародних екологічних стандартів) в якості джерел юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності ММО, незважаючи на те, що останні юридично не пов’язані вищевказаними нормами, принципами та стандартами, визначається необхідністю підвищення рівня правомірної поведінки ММО в даних сферах. В цьому зв’язку відзначаються умови правомірності віднесення норм та принципів в сфері міжнародного гуманітарного права і права прав та основних свобод людини, а також міжнародних екологічних стандартів до джерел юридичних підстав притягнення міжнародних міжурядових організацій до міжнародно-правової відповідальності. Окрема увага приділяється класифікації чинних для ММО міжнародних договорів як джерел юридичних підстав міжнародно-правової відповідальності ММО, які поділено автором на чотири групи.

В рамках характеристики складових категорій поняття змісту міжнародно-правової відповідальності особлива увага приділяється обов’язку відшкодування збитків. Показано, що практична реалізація ст. 31 СПВМО, яка передбачає надання відшкодування моральних і матеріальних збитків, спричинених міжнародно-протиправним діянням ММО, в повному обсязі, ускладнюється.

Другий розділ дисертаційного дослідження «Реалізація права потерпілих суб’єктів на відшкодування збитків, спричинених протиправним діянням міжнародної організації», який поділено на три підрозділи, розкриває ключові аспекти процедури притягнення ММО до міжнародно-правової відповідальності. В даному розділі також надаються дефініції основних правових категорій, які застосовуються у зв’язку із вищевказаною процедурою.

Підрозділ 2.1 «Умови притягнення до відповідальності міжнародних організацій» відкривається класифікацією категорії «потерпілі суб’єкти». Відтак показано, що останні можна умовно поділити на тих, що мають locus standi відносно ММО та тих, які не володіють даним правом, однак щодо яких у ММО виникає обов’язок відшкодувати збитки, спричинені її протиправною поведінкою.

Умови притягнення ММО до відповідальності визначаються як ті обставини, за відсутності дотримання яких потерпілий суб’єкт по суті втрачає право оскаржити неправомірні діяння агентів та/або органів ММО, які призвели до спричинення такому суб’єкту збитків. До таких обставин автор відносить чотири. Перші дві - попереднє застосування внутрішніх засобів правового захисту та дотримання строку позовної давності (коли міжнародний договір, що регламентує правовідносини суб’єктів, передбачає певні строки для подання скарг). Третя - можливість встановлення правового факту порушення ММО міжнародно-правового зобов’язання. Четверта - можливість приписування протиправної поведінки фактичних правопорушників ММО, або можливість встановлення каузальної участі ММО у вчиненні органами/агентами держави чи іншої ММО протиправного діяння.

Особлива увага приділяється автором видам правових зв’язків, що використовуються для встановлення факту виконання функцій ММО фізичними особами, які уособлюють агентів або органи, у зв’язку із тим, що саме даний правовий факт дозволяє розглядати їхні діяння в якості поведінки ММО. Встановлено, що приписування міжнародно-протиправної поведінки фізичних осіб, які не зберігають із державами свого походження юрисдикційних зв’язків після набуття даними особами офіційного статусу в рамках ММО, та вважаються таким чином органами або агентами ММО, здійснюється на підставі встановлення між ними та такою ММО органічного зв’язку. Показано, що приписування міжнародно-протиправної поведінки органів або агентів відряджуючих держав, які надали їх ММО у розпорядження, зберігаючи при цьому юрисдикційні зв’язки із такими органами чи агентами, приймаючій ММО може відбуватися на основі встановлення між ними фактологічного зв’язку, котрий визначається за допомогою застосування елементу «оперативного управління» критерію «ефективного контролю» з боку приймаючої ММО над поведінкою даних агентів чи органів у момент вчинення останніми міжнародно-протиправного діяння, а також на підставі органічного зв’язку, який витікає з іншого елементу критерію «ефективного контролю» з боку приймаючої ММО над поведінкою даних агентів чи органів − «організаційного контролю».

Розкриваючи правову сутність критерію «ефективного контролю» ММО над поведінкою органів та агентів відряджуючої держави, автор доводить доцільність його представлення в тексті статті 7 СПВМО як цілісного поняття, що складається з двох елементів: «оперативне управління» та «організаційний контроль».

У підрозділі 2.2 «Механізми захисту проти неправомірних діянь міжнародних організацій» подається ґрунтовна характеристика залежно від підкатегорій потерпілих суб’єктів, сфери та об’єкту правовідносин, щодо яких виник спір, наявних в міжнародно-правовій практиці та закріплених внутрішнім правом та правилами ММО механізмів захисту від протиправної поведінки ММО. У цьому контексті здійснено класифікацію «потерпілих суб’єктів» на наступні категорії та підкатегорії: (i) - «потерпілі держави», яка включає: 1) держав-членів певної ММО та 2) треті держави; (ii) - «особи та утворення» (інші, ніж держава або ММО) до складу якої входять: 1) фізичні особи, які перебувають у трудових відносинах з ММО (її службовий персонал), 2) треті особи, які потерпіли в результаті порушення агентами ММО чи агентами відряджуючих держав, над якими ММО здійснює «ефективний контроль» або «вищу владу та контроль», позадоговірних зобов’язань, котрі існують у ММО перед вищевказаними індивідами, 3) об’єднання, асоціації індивідів, права яких були порушені в результаті недотримання міжнародними міжурядовими організаціями зобов’язань фінансового типу їхнього внутрішнього права, а саме процедурних положень відносно розроблення та втілення проектів на території держав-бенефіцарів, де проживають або перебувають потерпілі індивіди.

Автором акцентується проблема відсутності існування механізму захисту прав потерпілих держав-членів від протиправної поведінки органів ММО в сфері дотримання зобов’язань згідно із внутрішнім правом ММО, а також ретельно висвітлюється питання проблематичності функціонування та результативності практичного застосування механізмів захисту прав індивідів, потерпілих в процесі реалізації миротворчих операцій від неправомірної поведінки агентів або органів відряджуючих держав, над якими ММО здійснювала «ефективний контроль» або «вищу владу та контроль». В цьому зв’язку обстоюється ідея доцільності надання доступу з метою захисту та відновлення своїх прав потерпілим державам-членам та державам, що здійснюють дипломатичний захист над потерпілими в миротворчих операціях індивідам, до МС ООН. Зокрема, відзначається проблема неефективності механізму захисту прав третіх осіб, які потерпіли від протиправної поведінки агентів ММО, яка пов’язана з інцидентами з використанням транспортних засобів, що перебувають на балансі таких ММО, та пропонується альтернативний механізм захисту.

Підрозділ 2.3 «Співвідношення імунітету міжнародних організацій із їхнім обов’язком відшкодування збитків потерпілим суб’єктам» фокусується на проблемі отримання фактичного відшкодування потерпілими від протиправної поведінки ММО індивідами, які в якості форуму для розгляду спору із ММО обрали національну чи регіональну судову інституцію. Показано, що наявні у ММО права пред’явлення імунітетів від судової юрисдикції та від примусового виконання судових рішень хоча і є необхідними для них привілеями з точки зору необхідної можливості безперешкодного викання своїх функцій, не повинні призводити до відмови у здійсненні правосуддя.

Здійснено поетапний поділ процедури розгляду судами національних та регіональних юрисдикцій питання реалізації обов’язку ММО щодо відшкодування спричинених потерпілим суб’єктам збитків. Так, з’ясування можливості погодження заявлення ММО судового імунітету, передбачає здійснення судом наступних процедурних дій: 1) визначення джерел юридичних підстав надання ММО судового імунітету; 2) тлумачення рамок правомірності виконання ММО її статутних цілей; 3) оцінка ефективності внутрішніх механізмів захисту, які функціонують в рамках організаційної структури ММО.

Окрема увага приділена проблемі подолання імунітету ММО від примусового виконання судових рішень.

Третій розділ дисертаційного дослідження «Відповідальність міжнародних організацій за протиправну поведінку держав» складається із двох підрозділів. Дана частина дисертаційної роботи присвячена висвітленню обставин настання міжнародно-правової відповідальності з боку ММО в результаті її каузальної участі у вчиненні органами та/або агентами держав протиправного діяння, які не передаються у розпорядження ММО. Зокрема, в даному розділі визначаються залежно від типу миротворчих операцій критерії для правомірності притягнення ММО до міжнародно-правової відповідальності, настання якої обумовлюється протиправною поведінкою агентів відряджуючих держав, що передали чи не передавали агентів у розпорядження ММО.

У підрозділі 3.1 «Обставини настання відповідальності міжнародних організацій у зв’язку із протиправним діянням держав» автором аналізується співвідношення нормативного змісту текстів ст. 14, ст. 15, ст. 16 та ст. 17 СПВМО, в яких закріплені чотири форми каузальної участі ММО у вчиненні міжнародно-протиправного діяння: «допомога та сприяння», «контроль та управління», «примус» і «обхід міжнародно-правового зобов’язання шляхом прийняття органом міжнародної організації рішення, адресованого державам-членам», із практичним застосуванням вищевказаних статей СПВМО до правовідносин відповідальності за участю ММО.

Дисертантом вказуються обставини настання відповідальності ММО в результаті надання нею «допомоги та сприяння» державі, внаслідок здійснення ММО «контролю та управління» над поведінкою держави, а також в результаті вчинення ММО примусу щодо поведінки держави.

Увага акцентується на правомірності притягнення ММО до міжнародно-правової відповідальності на підставі здійснення з боку ММО обходу міжнародно-правового зобов’язання шляхом прийняття її органом рекомендаційного рішення, адресованого державам-членам. Зокрема, доведено, що обставини притягнення ММО до відповідальності в результаті прийняття ними рішень рекомендаційного характеру не мають включати додаткові та жорсткіші вимоги порівняно з тими, які застосовуються у випадку прийняття ММО санкціонуючих рішень.

У підрозділі 3.2 «Специфіка притягнення до відповідальності міжнародних організацій у миротворчих операціях» висвітлено критерії для визначення правомірності притягнення ООН до міжнародно-правової відповідальності в результаті протиправної поведінки осіб зі складу миротворчих сил у миротворчих операціях, що проводяться під управлінням та командуванням ООН, у миротворчих акціях, які санкціонуються ООН, проте здійснюються під регіональним чи національним управлінням, та у миротворчих операціях, в яких беруть участь військові контингенти та миротворчий персонал, що належать до різних джерел контролю (спільні миротворчі акції). Досліджено фактор залежності настання несприятливих наслідків для ООН у зв’язку із спричиненням індивідам збитків в процесі проведення миротворчих операцій під регіональним чи національним управлінням від характеру формулювання Радою Безпеки ООН в тексті її санкціонуючого рішення повноважень компонентів коаліційних миротворчих сил відряджуючих держав для проведення миротворчих операцій даного типу. Підкреслюється практична необхідність у визначенні регіональних ММО в якості суб’єктів міжнародно-правової відповідальності за протиправну поведінку компонентів миротворчих сил в миротворчих операціях під регіональним управлінням. Аргументується юридична можливість притягнення до міжнародно-правової відповідальності ООН в спільних миротворчих операціях також й за протиправні діяння військовослужбовців чи цивільного персоналу, які перебувають під юрисдикцією держави чи групи держав, що беруть участь у спільній миротворчій акції як самостійні та відособлені одиниці.