САЛЮТОГЕНЕТИЧНА СПРЯМОВАНІСТЬ ОСОБИСТОСТІ ЯК ПОКАЗНИК ЯКОСТІ ЖИТТЯ

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі теоретично обґрунтована актуальність обраної теми, визначені мета, завдання, об’єкт і предмет дослідження, сформульовані наукова новизна й практична значущість роботи, наведені дані про впровадження результатів дисертаційного дослідження.

У першому розділі «Теоретико-методологічні основи дослідження салютогенетичної спрямованості особистості» теоретично досліджені і обґрунтовані основні положення про необхідність та актуальність вивчення салютогенетичної спрямованості особистості.

Встановлено, що історично коріння концепції салютогенезу були заложені у різних напрямках психології. В зарубіжній психології концепція салютогенезу (від лат.salus – благополуччя, добре самопочуття, щастя) представлена в дослідженнях А. Антоновського, S. Gable, M. Eriksson, M. Carey, D. Korotkov, B. Lindstrom, A. Frenz, J. Haidt та ін. Концепція салютогенезу, виникла як спроба відповіді на питання, яким чином, всупереч складним умовам існування, особистість в змозі зберігати та підтримувати високий рівень активності, працездатності та долати проблемні ситуації адекватним способом. В рамках салютогенетичної концепції проаналізовані визначені А. Антоновським складові салютогенезу: узагальнені ресурси опору та почуття когеренції. Констатовано, що відчуття когеренції – глобальна динамічна орієнтація, що структурує внутрішні й зовнішні стимули і формується з дитинства. На нашу думку, взаємопов’язаними компонентами, які складають відчуття когеренції і можуть бути виділені лише теоретично є: осягненість, керованість та усвідомленість.

Встановлено, що найбільш ефективно дефініція салютогенезу вивчається в контексті соціальнопсихологічного та особистісного підходів, що значно розширює проблемне поле досліджуваного явища та надає можливість системно й інтегративно адаптувати його до вітчизняного наукового простору.

Констатується, що феномен салютогенезу представляє собою складне комплексне психологічне утворення, в якому поєднуються особистісні характеристики, статусні ознаки суб’єкта та його соціально-креативні форми поведінки, чинником формування салютогенезу особистості є соціальна ситуація (M. Argyle, К. Левін, Д. Магнусон, П. Монсон, У. Томас, Н. Фредеріксен, B. Екеhаmmаr, J. Graham, A. Fu
ham).

Інноваційна проблематика сучасного психологічного знання передбачає поєднання та асиміляцію споріднених понять, які отримали розповсюдження у сучасній світовій психології, а на вітчизняному науковому просторі тільки починають досліджуватися. До такої категорії понять, поряд з салютогенетичною спрямованістю особистості, відноситься й дефініція якості життя, яка містить соціальні, фізичні та, в першу чергу, психологічні компоненти, що забезпечують адекватний соціально-психологічний статус суб’єкта, свободу діяльності і вибору, подолання надмірної заклопотаності та дії стресогенних чинників, психологічне та професійне самоствердження, адекватність комунікацій та взаємин (А.В. Бараненко, О.О. Белевський, Н.Ю. Литвинова, О.І. Минко, В.В. Шалашов, J.A. Welsh, D.G. Buchsbaum, C.B. Kaplan, K.L. Kraemer, J. H. Foster K.S. Kendler, X.Q. Liu, C.O. Gardner, M.E. Mc Cullough, D. Larson, C.A. Prescott ).

Концепція салютогенезу є новою для вітчизняної психології, але у сучасній науці робилися спроби цілісного осмислення особистісних характеристик, відповідальних за успішну адаптацію і упорання з життєвими труднощами. Аналіз досліджень сучасних українських науковців дозволив виділити можливі психологічні складові салютогенетичної спрямованості особистості (Ю.О. Власенко, Л.І. Кобилянська, О.І. Крошка, О.В. Фрідман та ін.). Для адаптації до вітчизняного наукового простору концепції салютогенетичної спрямованості особистості та виявлення можливих підходів щодо досліджуваної дефініції важливе значення має адекватно підібрана методологічна складова. Методологічною основою дослідження салютогенетичної спрямованості особистості виступили суб’єктно-діяльнісний та системний підходи, теорія ставлень, концепція особистості як суб’єкта активності, технологічний підхід.

Визначено, що салютогенетична спрямованість особистості є складним системним утворенням, ієрархізованою здібністю особистості зберігати та підтримувати високий рівень активності, працездатності та індивідуально-адекватного долання проблемної ситуації всупереч складним умовам існування. Основними предикторами салютогенетичної спрямованості особистості можна назвати індекс якості життя, соціальну креативність, онтогенетичну рефлексію, самовідношення особистості, її смисложиттєві орієнтації та рівень самоактуалізації.

У другому розділі «Методи та основні етапи дослідження салютогенетичної спрямованості особистості» охарактеризовано процедуру організації та проведення дослідження психологічних особливостей салютогенетичної спрямованості особистості та основні методи, використані в процесі наукової роботи.

Теоретико-емпіричне дослідження особливостей салютогенетичної спрямованості особистості здійснювалося з дотриманням основних принципів психодіагностики - професійної компетенції, конфіденційності, об’єктивності, психопрофілактичного викладення матеріалу тощо.

Завдання дослідження реалізовувалися на протязі трьох етапів: підготовчого, дослідницького, етапу обробки, інтерпретації даних та формулювання висновків, кожен з яких передбачав конкретні дії та способи їхньої реалізації. Підготовчий етап передбачав визначення та аналіз теоретичних підходів зарубіжних і вітчизняних дослідників щодо феномену салютогенезу та якості життя, підбір репрезентативної вибірки щодо мети та завдань дисертаційного дослідження, укладання комплексу психодіагностичних методик, адекватних предмету дослідження, розробку стратегії та тактики діагностичної процедури, відбір адекватних методів математичної обробки даних. На дослідницькому етапі було здійснене безпосереднє проведення емпіричного дослідження із застосуванням конкретного пакету апробованих методик. На етапі обробки, інтерпретації даних та формулювання висновків було проведено математико-статистичну та психологічну інтерпретацію діагностичних результатів, надано методичні рекомендації з розвитку салютогенетичної спрямованості особистості, сформульовані висновки.

З метою вирішення поставлених дослідницьких задач в роботі була підібрана та використана низка методів для забезпечення об’єктивності дослідження салютогенетичної спрямованості особистості.

У третьому розділі «Емпіричне дослідження загального конструкту салютогенетичної спрямованості особистості» надані результати дослідження салютогенетичної спрямованості особистості.

Основний віковий діапазон, визначений в нашому дослідженні (18-25 років), збігається з періодом ранньої зрілості за Б.Г. Ананьєвим, з періодами персоналізації та індивідуалізації за В.І. Слободчиковим і Г.А. Цукерманом та з активною навчально-професійною діяльністю. Дослідницьку вибірку склали молоді люди, які відносяться до однієї вікової групи, але відрізняються за індивідуальною соціальною ситуацією розвитку, тобто мають різний соціальний досвід, різний демографічний статус, різний рівень освіти. В емпіричну вибірку входили: студенти, працююча молодь (з вищою та середньою спеціальною освітою), молоді викладачі вищих навчальних закладів(загальний стаж до 3 років). Всього в дослідженні прийняли участь 214 осіб.

Оскільки суб’єктивна оцінка якості життя є однією з провідних ознак салютогенетичної спрямованості особистості, особлива дослідницька увага була приділена нами саме цьому психологічному феномену.

Встановлено, що студенти характеризуються надзвичайно низькими значеннями задоволеності якістю життя і самореалізацією, пов'язаною з кар'єрою (F=123,295, p<0,001; W=11,774, p<0,001; V=100,741, p<0,001). Очевидно, що відсутність професійної діяльності або подальшої перспективи щодо пошуку роботи за фахом зміщує в негативний бік цей показник та робить його первинним стресом для студентської молоді.

Молоді викладачі вищих навчальних закладів перевищують за цим параметром решту всіх досліджуваних соціальних груп, що свідчить не тільки про максимальну можливість особистості професійно самореалізуватися у викладацькій діяльності, але й про те, що у даній групі кар’єра виступає не стресом, а вже основною рушійною силою, способом особистісної самореалізації, самоствердження та матеріального добробуту.

Схожа картина спостерігається щодо екстернальності-інтернальності підтримки (F=61,325, p<0,001; W=4,995, p<0,001; V=54,916, p<0,001) – студенти гостріше відчуває дефіцит такої підтримки, для них цей показник виступає стресом, і навпаки – у працюючої молоді всіх категорій даний показник виступає силою.

У молодих викладачів вищих навчальних закладів наголошувалися значущі відмінності середніх значень за шкалою «особистісні досягнення» (p<0,001; W=14,380, p<0,001; V=41,607, p<0,001) в порівнянні з рештою всіх груп, виділених за соціальним статусом, тоді як студенти поступаються в даному відношенні не тільки їм, але і решті працюючих досліджуваних. Тобто, особистісні досягнення виступають стресом для студентської молоді, а для інших груп досліджуваних, які вже працюють, незалежно від освіти, цей показник виступає силою.

Відносно задоволеності здоров'ям (F=25,983, p<0,001; W=1,189, p=0,317) і спілкуванням з друзями (F=16,711, p<0,001; W=3,476, p=0,009; V=15,988, p<0,001) можна виділити дві однорідні групи, що відрізняються за середніми значеннями показників задоволеність здоров’ям та спілкуванням з друзями одна від одної.

Першу групу, яка характеризується більш низькими значеннями, складають студенти, другу – працюючі молоді люди з вищою освітою та викладачі вищих навчальних закладів. Ми вважаємо, що для студентів задоволеність здоров’ям виступає стресом, а для молоді з вищою освітою, яка вже працює - силою. Показник спілкування з друзями приблизно однаково представлений у всіх групах досліджуваних, тобто для всіх виступає силою.

На відміну від решти груп досліджуваних, студенти характеризуються нижчим рівнем самоконтролю (F=18,319, p<0,001; W=4,091, p=0,003; V=15,892, p<0,001) та оптимізму (F=24,951, p<0,001; W=18,376, p<0,001; V=16,349, p<0,001).

Крім того, показники шкал «напруженість» (F=19,528, p<0,001; W=2,568, p=0,039; V=20,249, p<0,001) та «негативні емоції» (F=21,158, p<0,001; W=1,609, p=0,173) також по різному представлені в досліджуваних групах.

Щодо вираженості напруженості та негативних емоцій також можна виділити дві підгрупи. Перша – студенти, що характеризуються вищим рівнем напруженості і негативних емоцій, які для них виступають стресами. Порівняно з іншими досліджуваними, вони схильні частіше сердитися на себе або на інших, переживати почуття провини, сорому, важко реагувати на різні життєві кризи. Для них характерними є втома, постійна напруга, викликана дефіцитом часу.

Викладачі вищих навчальних закладів та працюючі молоді люди з вищою освітою утворюють другу підгрупу з низьким рівнем напруженості та негативних емоції, тобто для них негативні емоції та напруга виступають силою, яка стимулює до активності.

В цілому, молоді викладачі вищих навчальних закладів відрізнялися від всіх інших досліджених груп вищими значеннями загального показника якості життя.

За результатами Багатомірного опитувальника дослідження само ставлення встановлено, що максимальне середнє значення показника «відвертість-закритість» є характерним для працюючих молодих людей з вищою освітою (F=7,380, p<0,001; W=0,594, p=0,667). В порівнянні зі студентами та молодими викладачами вищих навчальних закладів ці досліджувані володіють меншим ступенем рефлексії, уявлень і переживань, пов'язаних з Я-концепцією, тим самим, на наш погляд, проявляють захисне ставлення до себе. Найбільше середнє значення «самовпевненості» властиве молодим викладачам вищих навчальних закладів (F=31,069, p<0,001; W=5,474, p<0,001; V=33,918, p<0,001). За даним параметром вони значно перевищують студентів та молодих фахівців з вищою освітою, що відображає їх більш виражене ставлення до себе як до упевненої, самостійної, вольової і надійної людини, яку є за що поважати. Працюючі молоді люди з вищою освітою також характеризуються високими показниками самовпевненості. Тобто, більш високий соціальний статус дозволяє досліджуваним відчувати виражений ступінь самовпевненості, виступає гарантом функціонування салютогенетичної спрямованості, психологічного благополуччя при будь-яких зовнішніх негараздах, відчувати внутрішній спокій та благополуччя навіть у скрутних ситуаціях. У досліджуваних студентів виявлено: низьке середнє значення за шкалою «самокерівництво» в порівнянні з досліджуваними, які мають вищий соціальний статус; низькі середні значення показника «відображене самовідношення» (порівняно з досліджуваних з вищою освітою і молодими викладачами ВНЗ.

Відмінності спостерігалися і за такими показниками самовідношення як «самоцінність»(F=70,825 p<0,001; W=4,519, p=0,002; V=83,257, p<0,001) та «самоприйняття» (F=27,420, p<0,001; W=3,624, p=0,007; V=28,275, p<0,001): з підвищенням соціального статусу у досліджуваних зростало відчуття цінності власної особистості і, одночасно, передбачувана цінність свого Я для інших. Показники «самоприхильності» у працюючих молодих людей вище, ніж у студентів та молодих викладачів вищих навчальних закладів, крім того, у студентів вище, ніж у викладачів вищих навчальних закладів. Для студентів характерні найбільші середні значення «внутрішньої конфліктності» та «схильності до самозвинувачень». За цим параметром вони значно перевершують молодих людей, які вже працюють. Тобто, тривоги, пов’язані з труднощами майбутнього працевлаштування за фахом, можуть провокувати та загострювати внутрішні конфлікти, сумніви, незгоду з собою, негативні емоції в адресу власного Я.

Досліджувані виділених груп відрізняються й рівнем самоактуалізації як ще одного емпіричного гаранта салютогенетичної спрямованості особистості: молодим викладачам ВНЗ притаманна більша різноманітність цінностей особистості, що самоактуалізується, порівняно зі студентами та молодими людьми з середньою спеціальною освітою, які вже працюють; студенти характеризуються нижчою креативністю та потребою у пізнанні в порівнянні зі всіма групами їх однолітків, які працюють. Дана тенденція може вказує на те, що чим більше виражений рівень соціалізації особистості, чим вище її відповідальність за виконання своїх професійних обов’язків та кар’єрний зріст, тим більше вона прагне до нового і характеризується творчим ставленням до життя.

Студенти поступаються молодим людям, які працюють, рівнем автономності, що може свідчити про недостатньо реалізований потенціал особистісної самодостатності, більшу соціальну залежність від батьків тощо. Аналогічна тенденція простежується відносно таких показників самоактуалізації як «саморозуміння» та «аутосимпатія»: студенти суттєво відрізняються за даними параметрами від тих молодих людей, що працюють, при цьому молоді викладачі вищих навчальних закладів домінують за цією шкалою над іншими працюючими молодими людьми з вищою освітою.

Отже, особливості професійної діяльності (або точніше, соціальної зайнятості) дозволяють досліджуваним усвідомлювати власні бажання і потреби, Я-концепцію, що виступає не тільки джерелом стійкої адекватної самооцінки, але й створює підстави щодо становлення салютогенетичної спрямованості особистості.

За параметром «спонтанність» працюючі молоді люди домінують над групою студентів, що свідчить про їхню самоактуализацію як реалізований спосіб життя, а не мрію або прагнення: за даною шкалою працюючі молоді люди з вищою освітою мають більш високі середні показники, ніж студенти, які тільки перебувають на стадії свого самоактуалізаційного становлення.

В цілому по емпіричній вибірці, інтегральний показник самоактуализації має тенденцію до зростання з підвищенням соціального статусу досліджуваного: молоді викладачі ВНЗ перевищують інші соціальні групи досліджуваних, між якими значущих відмінностей не спостерігається (що підтверджує особливу роль соціальних факторів та умов життєдіяльності). Студенти відрізняються за параметром онтогенетичної рефлексії від працюючих молодих людей: їм властива знижена рефлексія минулого, надзвичайно низькі значення задоволеності якістю життя і самореалізацією, пов'язаною з роботою і кар'єрою (F=24,719, p<0,001; W=0,441, p=0,779). Очевидно, що відсутність професійної діяльності на старших курсах або подальшої перспективи щодо пошуку роботи за фахом зміщує в негативний бік цей показник та робить його первинним стресом для студентської молоді. Молоді викладачі ВНЗ перевищують за цим параметром решту всіх досліджуваних соціальних груп, що свідчить про те, що у даній групі робота (кар’єра) виступають не стресом, а спонукою.

Аналіз емпіричних даних свідчить про відносну схожість смисложиттєвих орієнтацій в загальному конструкті салютогенетичної спрямованості студентів та молодих людей з середньою спеціальною освітою, які вже працюють – вони виділені у окрему підгрупу. У другу підгрупу включено працюючих молодих людей з вищою освітою та викладачів ВНЗ. У них спостерігалися максимальні середні значення показників смисложиттєвих орієнтацій, що достовірно відрізняло їх від представників першої групи.