Бедь В.В. Використання адвокатом-захисником психологічних знань у кримінальному процесі

Краткое содержание

ОСНОВНА ЧАСТИНА

У  вступі  обгрунтовується актуальність вивчення проблеми використання психологічних знань у адвокатській діяльності, характеризуються її науково-методологічні засади та ступінь наукового опрацювання; визначаються  мета і завдання здійсненого дисертаційного дослідження.  Розкриваються наукова новизна та практичне значення роботи;  результати апробації та впровадження у практику отриманих даних.

У першому розділі "Теоретичні засади використання психологічних знань у кримінальному процесі" висвітлюються  історичні та організаційно-правові аспекти застосування  психологічних знань у юридичній практиці. Обгрунтовується положення, що використання  психологічних знань у кримінальному процесі детермінується двома групами чинників: 1) розвитком експертизи як засобу доказування; 2) розвитком психологічної науки, яка є базою для прикладних  психологічних галузей. Це стало можливим завдяки узагальненню дисертантом практики використання психологічних знань, починаючи з ордалітичних процесів і до теперішнього часу.

Зазначається, що психологічні методи при дослідженні доказів  застосовувалися в античному, середньовічному та буржуазному змагальному кримінальному процесі. Системно проблема використання  психологічних  знань уперше аналізується у роботах К.Марбе, Р.Куве,  В.Штерна, О.Є.Брусиловського,  М.М.Гродзинського,  О.Р.Лурія, Г.І.Волкова, В.О.Внукова. Прагнучи до наукової реалізації замовлень практики, їх автори обгрунтовували методику проведення психологічних експертиз із приводу показань свідків, особи звинувачуваного тощо. Це дало змогу  використовувати психологічні знання вже  на стадії попереднього розслідування. 

Практичною реалізацією  законодавчих  приписів щодо можливості та необхідності різного роду експертиз  із  метою  допомогти  правосуддю у нашій країні було створення у 1921-25 рр. відповідних установ - кабінетів по вивченню злочинності та злочинця, серед завдань яких було і проведення судово-психологічних експертиз (Саратов, Москва,  Київ, Харків, Одеса та ін.). Це спричинило необхідність оволодіння психологічними знаннями захисниками-адвокатами, оскільки вони вже у процесі попереднього розслідування повинні були правильно розуміти і трактувати сформульовані у результаті судово-психологічної експертизи висновки.

Якісно новий етап у  використанні психологічних  знань починається з 60-х років.  На цей час у правовій науці  все більше утверджується думка  про  необхідність залучення  досягнень психологічної науки для боротьби зі злочинністю.  Психологічних знань потребувала  практика, і в діяльності правоохоронних органів  ця потреба почала реалізовуватись шляхом їх безпосереднього використання працівниками.  Однак, поступово стає зрозумілим, що не у всіх випадках органи та уповноважені особи,  які представляють  правосуддя, у тому числі - захист,  можуть самі  безпосередньо використовувати  новітні  досягнення  психологічної  науки.  Вирішення складних питань  (зокрема,  констатація, оцінка і пояснення особливостей психіки підозрюваних, звинувачуваних, потерпілих,  свідків та інших осіб) потребує  глибоких фахових знань у галузі психології. Це повністю стосується і адвокатської практики, бо стратегія і тактика діяльності адвоката у конкретній кримінальній справі визначається особливостями особистості підзахисного та його взаєминами у найближчому криміногенному середовищі. Ігнорування психологічного контексту призводить до "формалізації" лінії захисту: збору адвокатом однотипних документів, невиправданої типізації підзахисних, шаблонних виступів на судових процесах.  Особистість перестає бути неповторно індивідуальною, а сама діяльність адвоката втрачає свій глибинний сенс - захист законних  прав та інтересів громадян.

У чинному законодавстві передбачена принципова можливість використання психологічних знань, оскільки вони є  уособленими, достатньо самостійними  в  науковому відношенні і не можуть вважатись менш важливими за  інше спеціальне знання. Тому на них розповсюджуються загальні положення про експертизу, фахівця та консультації, зафіксовані  законодавцем: вони здійснюються для визначення психічного стану звинувачуваного,  підозрюваного, а також для встановлення психічного стану  свідка чи потерпілого у тих випадках, коли виникає сумнів щодо їх здатності правильно сприймати обставини, які мають значення для справи та надавати про них правильні свідчення.   

Але використання психологічного знання у кримінальному процесі потребує  більш повного регламентування. Не тільки в актах офіційного тлумачення, але й у самому законі необхідно передбачити питання, які вирішуються за допомогою психологічних знань (відповідні пропозиції автором внесені). Це створить передумови для їх подальшого впровадження у діяльність адвоката-захисника та сприятиме підвищенню його ролі у кримінальному процесі.

У першому розділі також обгрунтовується, що основними напрямками використання психологічних знань у адвокатській практиці можуть бути: 1) визначення та урахування психологічних особливостей  даного виду діяльності та її вимог до особистості; 2) визначення можливостей застосування адвокатом психологічної інформації на кожному з етапів кримінального судочинства. Дається характеристика психологічних особливостей  адвокатської діяльності та її психологічної структури (пізнавальна, конструктивна,  комунікативна, організаторська, профілактична). 

Аналіз  творів видатних адвокатів ( Коні А., Андрієвський С., Казарінов М.,  Любітов С., Яновська О., Левін С. та ін.) дозволяє дійти висновку, що специфіка адвокатської діяльності  потребує певних властивостей особистості, певних психічних якостей. Із практики також відомо, що не кожен, хто розпочинає свою роботу на терені захисту,  здатен адаптуватись до неї. Отже, нагальною потребою сучасного етапу розвитку юридичної психології, зокрема, використання психологічних знань у адвокатській діяльності, слід вважати визначення професійно значущих  якостей (психограми) адвоката-захисника, що дозволяло б проводити науково обгрунтований професійний відбір, загальну  та спеціальну  підготовку фахівців на терені захисту.  Така спроба автором здійснена, результати її викладені у  дисертаційному дослідженні.

Дисертант доводить, що психологічне  пізнання у кримінальному процесі - таке, що здійснюється на базі психологічної науки професійними психологами у сфері непсихологічної теорії або практики, а також застосування на практиці психологічних знань фахівцями інших галузей, що отримали спеціальну  підготовку.  Це визначення повною мірою стосується адвокатської практики. Застосування психології адвокатом залежить від ступеня оволодіння ним психологічними знаннями  і вміннями встановлення та розвитку психологічного контакту, пошуку та використання психологічної інформації в інтересах захисту.

У другому розділі "Застосування адвокатом-захисником  психологічних знань  у кримінальному процесі" на основі  узагальнення положень наукових першоджерел та досвіду практичної діяльності захисників у кримінальному процесі, логічного аналізу норм Закону України "Про адвокатуру", КК і КПК України, доктринального їх тлумачення зроблений висновок про можливість застосування психології  адвокатом у чотирьох основних формах: 1) консультація,  2) судово-психологічна експертиза,  3) залучення фахівця-психолога на етапі попереднього розслідування кримінальної справи,  4) безпосереднє використання психологічних знань адвокатом, який отримав спеціальну психологічну підготовку. Дається характеристика  можливостей психологічної консультації, судово-психологічної  експертизи  та взаємодії адвоката з  фахівцем-психологом.

У третьому розділі "Психологічні знання як умова підвищення ефективності адвокатської діяльності на сучасному етапі розвитку кримінального судочинства” обгрунтовується, що формування професійної майстерності адвоката відбувається під впливом багатьох чинників, серед яких провідне місце посідають професійне навчання та психологічна підготовка. Результатом психологічної підготовки є психологічна підготовленість, яка складається з: 1) загальної психологічної культури; 2) спеціальної психологічної підготовленості.

Загальна психологічна підготовка адвокатів-захисників повинна забезпечуватись вивченням  психологічних дисциплін (“Основи психології”, “Юридична психологія”) та спецкурсів (“Психологія адвокатської діяльності”, “Психологія спілкування в адвокатській діяльності” та ін.), а також за рахунок насичення психологічним змістом гуманітарних і загальноюридичних дисциплін.  Одним із засобів можуть бути також загальні та спеціальні тренінги. Звичайно, це потребує відповідного кадрового та навчально-методичного забезпечення, оскільки досвіду спеціалізованої професійно-психологічної  підготовки адвокатів у нашій країні поки що немає.

Загальна психологічна культура полягає, передусім, у оволодінні систематизованими знаннями щодо особливостей особистості та професійного спілкування. Виключність функції захисника допомагає створенню атмосфери відвертості і довіри у відносинах захисника і підзахисного, сприяє повноті і дійовості процесуальних акцій захисту. Але це не означає, що психологічний контакт  між адвокатом і підзахисним  (чи іншими зацікавленими особами) виникає автоматично, без будь-яких зусиль.  Він залежить від сукупності  взаємопов"язаних  чинників : 1) особистісних властивостей суб"єкта і об"єкта взаємодії; 2) вибраних методів (засобів) та умов налагоджування взаємодії; 3) наявності чи відсутності психологічних бар"єрів, їх природи та вибору адекватних шляхів їх подолання.

Професійна майстерність адвоката проявляється також у тих випадках, коли необхідно вплинути на внутрішнє переконання суддів, здійснити  психологічний вплив на учасників кримінального процесу і одержати необхідний результат. Вона дозволяє керувати цим процесом не на інтуітивному рівні, а послідовно та цілеспрямовано. 

Важливою складовою загальної психологічної культури адвоката є визначена особистісна позиція щодо основних соціально-психологічних проблем, які виникають при реалізації професійних завдань. Серед них слід особливо наголосити на: 1) відповідності особистості  адвоката високим морально-психологічним вимогам;  2) умінні самостійно і бездоганно з позицій права та моралі вирішувати колізійні ситуації адвокатської практики. Ці аспекти детально розглядаються у першому підрозділі третього розділу, зокрема, зроблені наступні висновки.

І. Специфічність функцій захисника у кримінальному процесі визначає його процесуальну самостійність при виборі методів та засобів збору значущої для захисту інформації, здійсненні психологічного впливу на учасників процесу та інших зацікавлених осіб, побудуванні стратегії і тактики захисту та ін. Він є виконавцем і контролюючою інстанцією у одній особі. Більш того, здійсненню обов”язків по професійному захисту супутня значна кількість конфліктних ситуацій (внутрішньоособистісних конфліктів), не притаманних іншим процесуальним суб”єктам. Тому морально-психологічні вимоги адвоката до себе та своїх вчинків повинні бути вищі, аніж у інших учасників кримінально-процесуальної діяльності.

ІІ. Незважаючи на беззаперечність твердження, що адвокат повинен захищати права і інтереси підзахисного, використовуючи для цього всі вказані у законі засоби,  воно містить у собі серйозну соціально-психологічну проблему. Ця проблема виникає кожного разу, коли позиція звинувачуваного і переконання адвоката не співпадають: звинувачуваний не вважає себе винним при наявності переконливих доказів вини, або ж вважає себе таким, але наполягає на повному виправданні. 

Існує дві протилежні позиції: 1) адвокат повинен захищати лише законні інтереси, тобто ті, що не протирічать інтересам правосуддя;  2) адвокат повинен захищати підсудного, хоча б і попри суспільні інтереси (навіть незаконний інтерес підсудного повинен сприйматись адвокатом як обов"язковий для виконання, оскільки він є його представником).

На наш погляд, сутність розходжень полягає у необхідності диференціювання позиції захисника залежно від стадії процесу: початкова (вихідна) та кінцева (заключна). Перша базується на презумпції невинності, оскільки доказів попереднього слідства недостатньо для висновку про винність; активність адвоката тут спрямована на встановлення усіх обставин, що виправдовують звинувачуваного чи пом”якшують його вину. Після ознайомлення з матеріалами справи він визначає первісну захисну позицію, яка залишається незмінною до повної перевірки усіх доказів. Коли вивчення доказів судом завершене, адвокат формулює кінцеву (заключну) позицію, на основі якої готує та виголошує захисну промову.

Таким чином, загальна психологічна культура адвоката - це знання психологічних законів та закономірностей, що можуть бути використані у професійній діяльності, і розвинена професійно-психологічна орієнтованість особистості. Вона повинна цілеспрямовано розвиватись  у процесі навчання та первісної професійної  адаптації фахівця з тим, щоб у подальшому він мав змогу співвідносити свої професійні дії та поведінку з реальними ситуаціями розслідуваної кримінальної справи,  формувати внутрішнє переконання та здійснювати відповідний вплив на учасників кримінального процесу.

У другому підрозділі третього розділу “Формування спеціальної психологічної підготовленості адвоката-захисника” характеризується специфічність  соціально-психологічного статусу адвоката у правоохоронній діяльності та детерміновані нею особливості спеціальної психологічної підготовки. Успіх адвокатської діяльності залежить від багатьох чинників психологічної природи, які у теперішній час  набуваються адвокатами, як правило, стихійно, методом "спроб і помилок" чи запозичуються у колег. Узагальнення  досвіду навчальних закладів і Колегії адвокатів України дало дисертанту змогу зробити наступні висновки.

Спеціальна психологічна підготовленість адвоката-захисника – це наявність комунікативної майстерності, умінь і навичок пошуку і цільового використання психологічної інформації у цілях захисту, що потребує цілеспрямованого розвитку і корекції особистісних якостей і властивостей працівника, які відповідали б психологічним вимогам адвокатської  діяльності і забезпечували ефективне виконання її завдань. Для її формування на основі типової навчальної програми дисципліни "Професійна психологічна підготовка працівників органів внутрішніх справ", розробленої кафедрою юридичної психології НАВСУ, підготовлена відповідна  програма для навчання студентів-адвокатів, яка у нинішній час проходить апробацію на кафедрі правознавства юридичного факультету Закарпатської філії Міжрегіональної академії управління персоналом.

Проведення спеціальної психологічної підготовки дасть майбутнім фахівцям змогу: на рівні знань - знати вимоги до професійно-психологічної підготовленості адвокатів, структуру професійно-психологічної підготовленості та її основні компоненти;  характеристику професійно значущих якостей адвоката; закономірності професійного спілкування, в тому числі формування першого враження, встановлення психологічного контакту, формування та підтримання відносин; методичні засади та можливості саморегуляції в адвокатській  діяльності; на рівні навичок і вмінь  - оволодіти вміннями та навичками професійної і психологічної спостережливості, мнемічної діяльності, навичками професійної уяви, прийомами професійного мислення; методами візуальної психодіагностики, навичками ідентифікації емоцій по експресії обличчя; навичками мовленнєвої підготовки, невербальної передачі і розпізнання інформації; методикою встановлення психологічного контакту; технікою релаксації, методиками саморегуляції і самомобілізації.

Таким чином, проблема спеціальної психологічної підготовки адвоката до професійної діяльності надзвичайно складна і багатоаспектна. Це  свідчить про нагальну потребу розробки  професіограми (психограми) адвоката-захисника з метою здійснення: 1) ефективного професійного відбору осіб, що прагнуть працювати в адвокатурі; 2) науково-обгрунтованого відбору студентів для навчання з даного фаху; 3) контрольованого психологічного супроводження адвоката у період його адаптації до професійної діяльності.

Для досягнення цієї мети нами було проведене вивчення психологічних аспектів професійної  діяльності  адвокатів. Воно базувалось на теоретико-методичних засадах теми НДР "Розробка професіограм та кваліфікаційних характеристик деяких категорій фахівців МВС України",  що здійснюється кафедрою юридичної психології НАВСУ (з адаптованим використанням відповідного інструментарію та порівняльним аналізом раніш отриманих даних).  Об'єктом дослідження були адвокати міст Києва,  Одеси, Харкова та  Львова (стаж роботи – понад 3 роки), що відповідає територіальним вимогам до формування вибірки досліджень. Загальний її обсяг  склав 362 одиниці,  що задовольняє статистичним вимогам.  Методики  дослідження:  опитування,  експертна  оцінка.

Результати дослідження проаналізовані та узагальнені. Вони дозволяють сформулювати такі висновки:

1. На професійну діяльність адвокатів впливають 7 соціально-психологічних чинників.  Найбільш суттєвими  є  індивідуальний характер праці (0,78), опосередкованість взаємодії з колегами неформальними стосунками (0,65) та високий рівень відповідальності (0,45).  Серед мотиваційних аспектів діяльності зазначаються "професія надає задоволення працею" (0,56), "професія надає певні привілеї та пільги" (0,42).

2. Зміст професійної діяльності адвокатів визначається 6 чинниками, серед  них  найбільш  значущими є:  "різнобічність джерел отримання  інформації" (0,82), "завдання визначаються складністю та різнобічністю" (0,61), "визначальним у професії є спілкування з людьми та здійснення на них впливу" (0,52). Зосередженість працівників на проблемах використання психологічної інформації зумовлює необхідність відповідної роботи з фахівцями щодо опрацювання навичок інформаційного пошуку джерел значущої інформації. Це підтверджується високою значимістю показника  "виникнення  помилок,  пов'язаних із недосконалим інформаційним забезпеченням".  Чинниками змісту  діяльності,  що визначають її ефективність, є також високий інтелектуальний компонент.

3. Професійну діяльність адвокатів характеризує 6 психофізичних станів. Найбільш вагомою є вимога підвищеної працездатності (0,82), причому професії притаманні зміни праценавантаження протягом дня (0,47).  Цим зумовлюється необхідність приділення особливої уваги діагностиці  працездатності майбутніх  адвокатів на етапі професійного добору.  Крім  того,  встановлено,  що   суттєвим є стан емоційної напруженості під час виконання професійних  дій (0,42)   та  відчуття  психічної (0,56)  і фізичної (0,49) виснаженості  наприкінці  роботи.  Це потребує періодичного відслідковування психічних станів захисників психологами та медичними працівниками і створення відповідних умов  для психологічного розвантаження та функціонального відпочинку  протягом робочого дня.

4. Психограма професії,  тобто перелік головних професійно  важливих  якостей, які визначають ефективність діяльності,  включає  29 параметрів.  Вони охоплюють усі структурні компоненти особистості, але найбільшу кількісну оцінку отримали:  професійна спостережливість; здатність до комунікативної  взаємодії з соціальним оточенням;  наявність розвиненої професійної пам'яті; розвиненість навичок мислительної діяльності при відборі та селекції інформації, обгрунтуванні та прийнятті рішень;   емоційна та психофізична стійкість; здатність до саморегуляції та самоконтролю власної поведінки.

Зокрема, у інтервалі 80-100% знаходяться наступні якості: уміння вести бесіду (діалог), аргументувати, доводити свою точку зору; здатність швидко знаходити потрібний тон, доцільну форму спілкування у залежності від психологічного стану та індивідуальних особливостей співбесідника; здатність швидко встановлювати контакт з людьми, уміння відстоювати свою точку зору, здатність логічно викладати свої думки;  уміння зрозуміло довести до слухачів свої думки; уміння давати об"єктивну оцінку поведінці та діям інших людей; уміння відбирати з великої кількості інформації ту, яка необхідна для вирішення завданя; уміння робити висновки з протирічивої інформації.

Оскільки найбільшу питому вагу серед професійно значущих якостей особистості обіймають властивості та якості,  що визначають ефективність професійного спілкування, останній підрозділ завершується рекомендаціями щодо формування комунікативних умінь, зокрема,  захисної промови.

Таким чином,  одним з напрямів підвищення ефективності адвокатської діяльності є використання психологічного знання на двох рівнях узагальнення:  1) набуття  знань та  умінь, формування психологічної готовності адвоката особисто застосовувати здобутки психології; 2) залучення фахівців-психологів  до вирішення завдань кримінального процесу у трьох основних формах: психологічна консультація, судово-психологічна експертиза; взаємодія з спеціалістом-психологом. Впровадження психології в адвокатську практику, таким чином, не є самоціллю, а викликається об"єктивною необхідністю удосконалення діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинністю.