Ємець Ю. І. Вчинення злочину неповнолітніми як обставина, що пом\'якшує покарання: психолого-юридична сутність

Краткое содержание

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, предмет та методи дослідження, висвітлено наукову новизну та практичну значимість одержаних результатів, наведено дані про апробацію роботи та її впровадження у практику.

У р. 1 “Психолого-правова характеристика обставин, що пом’якшують покарання неповнолітніх” проблема пом’якшення покарання неповнолітнім розглядається в історичному контексті, здійснений порівняльний аналіз законодавства зарубіжних країн щодо пом’якшення покарання неповнолітнім.

У підрозділі 1.1. “Обставини, що пом’якшують покарання неповнолітніх, у законодавстві України: історія розвитку та сучасний стан” надається загальна характеристика пом’якшуючих обставин, проводиться порівняльний аналіз понять “пом’якшення відповідальності” та “пом’якшення покарання”. Аргументується, що більш універсальним слід вважати поняття “відповідальність”, – це константа, похідною від якої є призначене покарання.

Наголошується, що чинним кримінальним законодавством України визнано специфічний статус неповнолітнього: вікова ознака визначає особливий зміст правочину щодо даної категорії осіб (ст. 66 КК України – “Обставини, які пом’якшують покарання” та ст. 67 КК – “Обставини, які обтяжують покарання”). І хоча в одному випадку неповноліття враховується у зв’язку з потенційною нездатністю суб’єкта повною мірою усвідомлювати власну суспільно небезпечну поведінку, а в іншому – виступає особливою суспільною правозахищуваною цінністю через незахищеність об’єкта злочинного посягання, в кожному разі вікова ознака детермінує принципову неможливість ставлення до підлітка як до повнолітньої особи.

Аналіз статистичних даних засвідчує, що кількість розглянутих судами кримінальних справ стосовно неповнолітніх поступово збільшувалася у 2001-2005 рр., починаючи з 2006 р. намітилася тенденція їх зменшення. Проте це пояснюється не стільки покращенням криміногенної ситуації та підвищенням ефективності протидії злочинності правоохоронними органами держави, скільки іншими обставинами, до яких можна віднести: 1) зростання рівня латентності низки злочинів (крадіжки, вимагання, хуліганство, нанесення тілесних ушкоджень незначної тяжкості); 2) декриміналізацію певного кола правопорушень (переведення з кримінального впровадження в адміністративне корисливих злочинів, якщо збиток не перевищує двох мінімальних заробітних плат, або хуліганських посягань, що не спричинили суттєвої шкоди, тощо), яка відбулася згідно з Законом України “Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення” від 2 червня 2005 р. № 2635-IV. Відповідно, найбільшою мірою це стосувалося саме злочинів, що вчинялися неповнолітніми.

Водночас, покарання у поєднанні з іншими заходами виховного характеру, є дієвим інструментом попередження делінквентності. Тому суд повинен враховувати неповноліття як обставину, що пом’якшує покарання, виходячи з обставин справи та індивідуально-психологічних особливостей особи. І, якщо поряд із обставинами, що пом’якшують покарання, будуть встановлені обставини, що його обтяжують (вчинення злочину групою осіб, із особливою жорстокістю), не слід надавати перевагу пом’якшуючим обставинам, тобто сам факт неповноліття не повинен виправдовувати злочинця.

У підрозділі 1.2. “Порівняльний аналіз законодавства зарубіжних країн щодо пом’якшення покарання неповнолітніх” надається аналіз сучасної світової практики покарання неповнолітніх. Зокрема, наголошується, що нині в усіх зарубіжних кримінальних кодексах передбачається врахування вікових особливостей особи при кваліфікації злочинного діяння.

У світовій практиці неповноліття визнається пом’якшуючою обставиною, хоча й з певними варіаціями правозастосування, виходячи з особливостей національних правових традицій. При цьому окремі держави обмежуються статтями, що передбачають для неповнолітніх більш м’яке покарання, ніж для дорослих. У інших країнах введена окрема система провадження ювенальної юстиції – зокрема, судів у справах неповнолітніх, підрозділів спеціальної поліції, працівників соцзабезпечення, адвокатських об’єднань тощо, які займаються справами неповнолітніх правопорушників. У цих країнах функціонує особливе законодавство щодо неповнолітніх і створені спеціальні заклади для дітей (зокрема – для їх утримання). При цьому у кримінальних кодексах окремих країн неповноліття наявне в загальному переліку пом’якшуючих обставин, в інших – враховується при кваліфікації діянь за окремими статтями, у третіх – співіснує в переліку пом’якшуючих обставин і в окремих статтях (як, наприклад, у Кримінальному кодексі України).

Отже, неповноліття обов’язково враховується при призначенні покарання, незважаючи на соціокультурні відмінності. Це свідчить про однозначність розуміння нездатності підлітка повною мірою усвідомлювати, а відтак, і відповідати за свої протиправні вчинки. Традиції тлумачення вікових меж становлення (дорослішання) особи відповідають уявленням про процес становлення самої здатності до усвідомлення та самокерування поведінкою і дістають своє відображення у більшій чи меншій деталізації критеріїв розмежування вікових періодів у відповідному кримінальному кодексі.

Водночас, у всіх країнах вважається за доцільне призначати покарання неповнолітнім у разі вчинення ними тяжкого суспільно небезпечного діяння; інколи воно поєднується з примусовими виховними заходами. Цим підкреслюється, що в підлітковому віці особа ще формується, тому її слід не просто карати, а й піддавати інтенсивному ресоціалізуючому виховному впливу. Саме ж покарання за тяжкі злочини має на меті припинити суспільно небезпечну поведінку та захистити громадян від можливих посягань, адже факт неповноліття не зменшує об’єктивної тяжкості збитків для жертви злочину та відповідних правоохоронюваних соціальних цінностей.

Розділ 2 “Психологічні особливості неповнолітніх дітей у контексті протиправної поведінки” присвячений висвітленню критеріїв вікових меж та детермінант кримінальної відповідальності неповнолітніх.

У підрозділі 2.1 “Кримінально-психологічні критерії вікових меж та детермінант кримінальної відповідальності неповнолітніх дітей” розглядаються соціально-психологічні підстави для вікової диференціації неповнолітніх правопорушників. На основі аналізу різних психологічних підходів зазначається, що визначення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, та критерії, яких суддям необхідно дотримуватися при призначенні покарання, ніколи не мали свого однозначного вирішення.

Можна стверджувати, що процес психічного та особистісного розвитку в 14–18 років ще не завершений, відбувається подальше формування свідомості. Вікові особливості неповнолітніх значною мірою впливають на мотивацію їхніх вчинків. Крім того, соціальна зрілість підлітків одного й того віку може бути різною, що залежить від низки чинників (освіченість, якість виховання та ін.). У науковій літературі до ключових інститутів процесу соціалізації віднесено: сім’ю, школу, засоби масової інформації (насамперед, телебачення та інтернет), безпосереднє соціальне оточення (групи спільного проведення дозвілля). Оскільки кримінальна відповідальність неповнолітніх визначається суто соціальними чинниками, зокрема, ступенем педагогічної чи соціальної занедбаності, то їх ресоціалізація передбачає досить широке застосування заходів виховного характеру.

На основі аналізу різних наукових підходів та опитування працівників ОВС здійснена типологія злочинних груп неповнолітніх залежно від ступеня криміналізованості учасників. Вона дозволяє визначати ступінь пом’якшення покарання щодо неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечне діяння у складі групи. Так, зокрема, до учасників ситуативних груп доцільне максимальне пом’якшення каральних санкцій, звільнення від кримінальної відповідальності з застосуванням примусових заходів виховного характеру. Щодо неповнолітніх правопорушників із сформованою асоціальною установкою – учасників груп, для яких порушення правових приписів є цілком прийнятним, необхідними слід вважати санкції хоча й пом’якшеного, але кримінального покарання (позбавлення волі, звільнення від відбування покарання з випробуванням). І, нарешті, щодо кримінально заражених неповнолітніх із вираженою антисоціальною спрямованістю – представників груп, спеціально створених для неодноразового вчинення злочинів, пом’якшення кримінального покарання є недоцільним.

Визначені такі детермінанти індивідуалізації покарання неповнолітніх правопорушників: біологічний та психологічний вік, ступінь небезпеки злочинного посягання, рівень кримінальної зараженості та глибина соціальної дезадаптованості особи, несприятливі об’єктивні умови, що вплинули на її делінквентизацію.

Підрозділ 2.2 “Основні чинники формування правосвідомості підлітків у сучасній Україні” присвячений висвітленню передумов формування та основних складових правосвідомості, їх впливу на делінквентність дітей.

Безумовним є визнання особливого статусу підлітка при призначенні покарання з урахуванням принципової нерівності розвитку його правосвідомості щодо дорослих правопорушників. У найбільш загальному вигляді правосвідомість визначається правовою освіченістю – сукупністю знань щодо правової системи суспільства, ролі права та законності у житті суспільства, власних прав і обов’язків, способів їх реалізації. Відповідно, недостатність правової освіченості неповнолітніх – це незнання певних правових заборон, відсутність уявлень про кримінальне покарання за протиправні дії. Під час проведеного емпіричного дослідження встановлено, що знання неповнолітніх про право є, переважно, на низькому рівні і не виступають дієвими регуляторами соціальної поведінки.

Тому попередження делінквентизації потребує вжиття конкретних заходів щодо формування правосвідомості у неповнолітніх, здійснення їх у певній послідовності, узгодження зусиль суб’єктів, які реалізують конкретні функції. При цьому виховні, профілактичні, правові заходи мають бути адекватними характеру неблагополуччя мікросередовища, ступеня соціальної дезадаптації і криміналізації неповнолітніх. Функціонування такої системи потребує забезпечення поетапного впливу незалежних органів, діяльність яких не повинна дублюватися. Ключовим питанням організації системи у цьому аспекті є визначення провідної ланки на кожному рівні її функціонування, що дозволить конкретизувати компетентність та встановити відповідальність суб’єктів, забезпечити гнучкість системи незалежно від відомчої належності її елементів.

Розділ 3 “Психологічний зміст та чинники кримінальної відповідальності неповнолітніх” присвячений висвітленню психологічних особливостей судової практики у справах про злочини, вчинені неповнолітніми, а також СПЕ неповнолітніх щодо обставин, які пом’якшують покарання.

У підрозділі 3.1. “Сучасний стан та психологічні особливості судової практики у справах про злочини, вчинені неповнолітніми” надані результати вивчення судової практики (2001-2008 рр.) щодо пом’якшення покарання неповнолітнім злочинцям.

Загалом вивчено 400 архівних кримінальних справ щодо злочинів різної тяжкості (200 щодо неповнолітніх та 200 – щодо повнолітніх осіб). У всіх випадках неповноліття враховувалося і було першим у загальному переліку пом’якшуючих обставин; при цьому порядок та ступінь пом’якшення встановлювалися для кожної з обставин окремо, що відповідає загальним принципам призначення покарання залежно від ступеня суспільної небезпеки злочинного зазіхання.

Для визначення індексу “жорсткості покарання”, що відображає ступінь пом’якшення покарання для неповнолітніх, нами проведений порівняльний аналіз санкцій щодо повнолітніх та неповнолітніх підсудних. Для більш чіткого відмежування ступеня пом’якшення, який визначається, насамперед, ступенем суспільної небезпеки злочинного посягання, ми відібрали “полярні” злочини: найбільш тяжкі (вбивство) та відносно нетяжкі, але найбільш розповсюджені злочини (крадіжка). Встановлено, що для неповнолітніх індекс суворості каральних санкцій (середньоарифметичний термін позбавлення волі) становить 10,3 років за ст. 115 КК та 1,8 років – за ст. 185 КК України; для дорослих – 10,4 років за ст. 115 КК та 2,5 років – за ст. 185 КК. Таким чином, різниця між дорослими та неповнолітніми за ст. 115 КК становить 0,1 років, за ст. 185 КК – 0,7 років.

Щоб з’ясувати ступінь врахування неповноліття як пом’якшуючої обставини, середнє арифметичне значення терміну покарання дорослого злочинця умовно приймалося нами за 100% каральної санкції. Потім вираховувався відсоток каральної санкції для неповнолітніх за ті ж злочини шляхом співвіднесення середньоарифметичного терміну їхнього покарання з покаранням повнолітніх злочинців. Відмінність значення каральних санкцій щодо неповнолітніх за ст. 115 КК України дорівнювала 99,03%, тобто строк покарання неповнолітніх максимально наближений до 100% усередненого показника покарання повнолітнього засудженого. Відповідний показник за ст. 185 КК становить 72%, тобто за менш суспільно небезпечний злочин суд призначав майже на третину більше пом’якшення, порівняно з покаранням повнолітніх злочинців. Після цього ми одержали можливість порівняти відсоток пом’якшення каральних санкцій із врахуванням неповноліття як пом’якшуючої обставини: за ст. 115 КК України пом’якшення каральних санкцій становить 0,97%, за ст. 185 КК – 28%.

Згідно з чинним КК України, до неповнолітніх осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, суд може застосувати такі основні види покарань: штраф, громадські або виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк. Текстуальний аналіз ст. 98 КК та порівняння її з іншими позиціями чинного законодавства дозволяє говорити про наявність певних протиріч щодо видів покарань цієї вікової категорії громадян. Так, зокрема, згідно з Кодексом законів України про працю, неповнолітній має право на трудову діяльність з 15 років; згідно зі ст. 100 КК України, громадські та виправні роботи щодо неповнолітнього правопорушника можуть застосовуватися лише після досягнення ним 16 років. Санкції, пов`язані з обмеженням свободи (ст. 101 КК та ст. 102 КК України), не узгоджені за віком. Так, арешт у межах 15-45 діб може призначатися лише з 16-ти років, натомість як позбавлення волі на строк до 15-ти років застосовується, навіть, до 14-тирічної особи.

Що ж до штрафу, то він може накладатися на будь-якого неповнолітнього, який має самостійний дохід, власні кошти або майно. Водночас, відповідно до цивільного законодавства, до досягнення повноліття особа не має права самостійно розпоряджатися власними коштами чи спадком, тобто стягнення безпосередньо з неповнолітнього будь-яких матеріальних коштів є проблематичним. З іншого боку, якщо підліток не має достатніх коштів, покарання у вигляді штрафу може бути замінено відповідно до ч. 3 ст. 53 КК України громадськими та виправними роботами, що можливо лише з 16 років.

Відтак, можна констатувати, що до осіб у віці 14-16 років, які вчинили злочини, не передбачені ст. 22 КК, не може бути застосований жоден вид кримінального покарання, окрім позбавлення волі. Зазначені позиції потребують, з одного боку, законодавчого узгодження, а з іншого – вказують на принципово відмінне ставлення законодавця до трьох вікових груп: діти до 14 років, до яких слід застосовувати лише заходи виховного характеру; діти 14-16 років, до яких може застосовуватися штраф та позбавлення волі, а також звільнення від покарання із застосуванням примусових заходів виховного характеру; діти 16-18 років, до яких можуть застосовуватися всі санкції розділу 15 КК України.

Для встановлення юридико-психологічних детермінант функціонування інституту застосування обставин, що пом’якшують покарання неповнолітнім, нами було проведене анкетування 105 працівників міліції. На думку опитаних, серед чинників, які негативно впливають на формування особистості неповнолітнього, провідне значення має вплив ЗМІ (51,5%). До визначальних чинників делінквентизації належить також вплив оточуючого середовища: друзів (74,3%) та сім’ї (50,5%), а також почуття соціальної незахищеності (27,6%) внаслідок несприятливого матеріального становища родини (69,5%), низького життєвого рівня (45,7%), відсутності інтересу до навчання (32,4%), непорозуміння з батьками та однолітками (25,7%). Основними мотивами вчинення правопорушень неповнолітніми названі: хуліганські спонукання (46,6%), корисливо-насильницькі (40%) та корисливі (38,1%) мотиви, мотив самоствердження (30,5%), особистісні негативні мотиви (14,3%).

Опитані працівники міліції зазначили, що підлітки-правопорушники досить часто не проявляють готовності виправитися, отже, й не заслуговують на пом’якшення покарання. Навпаки, вони активно протидіють процесу розслідування, що проявляється у: небажанні сприяти розслідуванню злочину (38,1%), неповазі до працівників міліції та неприйнятті правових і моральних норм (28,6%), розбіжностях у свідченнях обвинувачених (17,1%), непорозумінні з батьками (16,1%), підвищеній агресивності (10,5%).

На основі проведеного опитування можна запропонувати узагальнений портрет сучасного неповнолітнього злочинця: це особа чоловічої статі (94,4%) у віці 14-16 (62,9%) або 16-18 (31,4%) років з яскравими проявами девіантної поведінки (адиктивність, бродяжництво, жебрацтво). У них наявна деформація ціннісних орієнтацій на основі меркантильно-корисливої мотивації, адже більшість підлітків перебувають на утриманні батьків (89,6%) чи перебиваються тимчасовими заробітками (11,4%). Зазначене зумовлює незадовільне матеріальне забезпечення (69,5%). Переважають негативні особливості особистості: агресивність (82,9%), некерованість (62,9%), нахабність (59%), грубість (50,4%), запальність (25,7%), черствість (20,0%).

Опитані працівники міліції висловлюють переконання, що дотримання принципу індивідуалізації не обов’язково визначає необхідність пом’якшення покарання: слід зважати на всі обставини справи (70,4%). Лише 20,0% із них вважають неповноліття обов’язковою обставиною максимального пом’якшення покарання; 69,5% зазначають, що до цього слід підходити вибірково. Пом’якшувати покарання доцільно лише у разі: щирого та дієвого каяття (59%); наявності ознак обмеженої осудності (40%); вчинення злочину в стані афекту (39%); під впливом погрози, примусу або через матеріальну чи іншу залежність (38,1%); внаслідок збігу тяжких особистих, сімейних чи інших обставин (16,1%). Загалом працівники міліції вказують на доцільність у певних випадках посилення покарання зазначеній категорії осіб.

У підрозділі 3.2. “Судово-психологічна експертиза неповнолітніх щодо обставин, які пом’якшують покарання” аналізується сучасний стан та перспективи використання спеціальних психологічних знань при визначенні ступеня пом’якшення покарання неповнолітньому, виходячи з індивідуально-психологічних чинників.

Судовий психолог при проведенні експертизи одночасно реалізує два підходи до діагностики особистості: експериментально-психологічний, що передбачає застосування психодіагностичних методів, та психологічний аналіз матеріалів кримінальних справ (а в рамках комплексної судової психолого-психіатричної експертизи – і медичної документації). В результаті проведеного експертного дослідження складається висновок, який містить вступну та дослідницьку частини. В останній частині формулюються висновки експертизи у вигляді конкретних категоричних (позитивних чи негативних) або ймовірностних відповідей на поставлені запитання. При виявленні інформації, значущої для прийняття судом рішення, але не сформульованій у переліку поставлених запитань, експерти зазначають її окремою позицією, а за необхідності проведення додаткових досліджень – мотивовано наголошують на них.

Відповідно до ст. 433 КПК України, щодо неповнолітнього обвинуваченого необхідне експертне з’ясування його віку, стану здоров’я та загального розвитку, умов життя та виховання, характеристики особистості, обставин, що негативно впливають на її формування, тощо. За результатами вивчення нами 87 висновків, основними завданнями СПЕ визначалися: встановлення у підекспертної особи індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотворних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних особливостей, що відповідає вимогам Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень (затверджена наказом Міністерства юстиції України від 8 жовтня 1998 р. № 53/5).

Для дотримання принципу індивідуалізації та визначення ступеня пом’якшення покарання необхідним є також встановлення рівня розумового розвитку неповнолітнього та з’ясування його можливості відображати дійсність, рефлексувати та регулювати свою поведінку в конкретній кримінальній ситуації. Якщо особа має вади мислення, слід визначити конкретний вік, якому вона відповідає, а в разі констатації відставання психологічного віку від біологічного потрібно ставити питання про “вікову неосудність”, що підлягає вирішенню в суді. Це дозволить встановити, чи підлягає така особа кримінальній відповідальності та яке покарання за видом та розміром їй має бути призначене. Відтак, і диспозиції статей 19–20 КК України потребують доповнення положенням щодо вікової неосудності, що передбачає самостійну підставу для припинення кримінальної справи та можливість застосування щодо неповнолітнього примусових заходів виховного, психолого-педагогічного, психокорекційного чи, навіть, медичного характеру.

Окремим аспектом експертного визначення психологічних чинників делінквентності неповнолітнього, що потребують врахування при визначенні судом ступеня пом’якшення покарання, є проведення комплексних експертиз (психолого-психіатричних та психолого-педагогічних). Особливого значення цей вид експертного дослідження набуває при оцінці детермінант соціально-педагогічної занедбаності та індивідуальних особливостей межового характеру. Обидва ці чинники, накладаючись на вікові особливості, впливають на ступінь усвідомлення власної злочинної поведінки, а відтак, мають суттєве значення при призначенні покарання. Комплексне експертне дослідження неповнолітніх із соціально неадекватними формами поведінки є вкрай важливим з огляду на перспективи подальшої їх ресоціалізації. Врахування його висновків не завжди означає пом’якшення покарання, навпаки, може визначати доповнення загально-виховних чи каральних санкцій суто корекційними заходами.