Діомідова О. Ю. Еволюція стратегії і тактики переконання у сфері судової діяльності

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
Діомідова О. Ю. Еволюція стратегії і тактики переконання у сфері судової діяльності
Альтернативное Название: Диомидова А. Ю. Эволюция стратегии и тактики убеждения в сфере судебной деятельности
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ


 


У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження,   сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, схарактеризовано матеріал аналізу і методи дослідження.


Перший розділ  «Модель дослідження еволюції переконуючої промови в судовому дискурсі» присвячено критичному огляду літератури за темою роботи та формуванню наукових засад дисертаційного дослідження. 


У розділі обґрунтовано модель дослідження переконуючого судового дискурсу. Вона передбачає декілька етапів дослідницької роботи: уточнення базових понять (еволюція, мовні стратегії і тактики, дискурс – переконуючий, судовий); актуалізацію соціальних когніцій (характеристику соціального контексту, співвідношення влади та істини, влади та права); аналіз стратегій і тактик мовного впливу; встановлення особливостей «мовної гри» юристів на судовому засіданні, аналіз взаємодії  соціальних і мовних чинників; виявлення елементів константних, тобто властивих мовним стратегіям і тактикам переконуючої промови в усі часи, і варіативних  – залежних від мінливих соціальних умов; виявлення сутності еволюційних змін у стратегіях і тактиках судових промов; формування переліку пріоритетних чинників, які слід  ураховувати при підготовці переконуючої судової промови на сучасному етапі.


Критичний аналіз літератури дав змогу уточнити термінологічний апарат дослідження і прийняти засадничі терміни в такій інтерпретації. Еволюція переконуючої промови в судовому дискурсі – це сукупність соціально зумовлених змін у комунікативних стратегіях і тактиках суб'єктів мовлення, а також у власне лінгвальних особливостях їхніх промов. Іншими словами, еволюція стратегії і тактики судової промови-переконання тлумачиться як сукупність якісних змін у промовах названого типу, зумовлених історичним і правовим розвитком соціуму. Стратегія інтерпретується як основний комунікативний принцип, що визначає добір тактичних прийомів мовленнєвої поведінки і залежить від комплексу чинників: комунікативних інтенцій суб'єкта мовлення, типу адресата, соціального контексту, мовних та комунікативних пріоритетів. Тактика тлумачиться як сукупність прийомів та мовних засобів, які забезпечують реалізацію стратегії і досягнення поставленої мети.


Специфіка переконуючої промови в судовому дискурсі зумовила необхідність уведення до поняттєвого апарату дослідження терміна «диспозитив доведення». Він інтерпретується в роботі як складна структура, що являє собою комплекс умов і чинників судового дискурсу, а саме: соціальний контекст, у якому  відбувається судовий процес; співвідношення закону, права, істини і влади; судовий етикет, мовний етикет; аргументація, засоби мовного впливу – маніпулятивні технології та мовна гра тощо. Отже, диспозитив доведення – це, фактично, сукупність елементів, задіяних у судовому процесі: дискурсів, недискурсивних практик, мовленнєвих особливостей та прийомів композиції, які регламентують рішення, допоміжних судових прецедентів, коментарів, філософських висловлювань, моральних правил  та ін. – усього, що номінується мовними одиницями або може бути описано з їх використанням. 


Саме засобами диспозитива судочинство не лише зафіксоване і зберігається традицією, а й сприймається як істина, підкріплена владою, тобто законна. Отже, диспозитив доведення уможливлює поєднання знання та влади, істинності та закону.   


Основна відмінність диспозитива доведення від будь-якого іншого переконуючого мовлення – в обов'язковій апеляції до закону. У роботі доведено, що диспозитив доведення є тим чинником, який визначає специфіку стратегії і тактики переконуючого мовлення на суді.  І теза переконання, і відбір аргументів, і спосіб їхнього подання (тобто демонстрація), і функції аргументації – все має бути спрямоване не тільки на досягнення мети переконання, але й на збереження гармонії між істиною, правом і владою. Для диспозитива доведення характерне вибіркове ставлення до комунікативних стратегій переконання, надання переваги стратегіям увічливості, співробітництва й кооперації. З одного боку, можна стверджувати, що диспозитив доведення накладає табу на комунікативні стратегії конфронтації, але з іншого, виявляється, що переконуюче мовлення на суді ґрунтується на конфронтації – між обвинувачем і адвокатом, між провиною і презумпцією невинності, істиною і владою. Звідси випливає, що в диспозитиві доведення імпліцитно завжди реалізується стратегія конфронтації, а експліцитно – названі вище.  Це проявляється не тільки у зверненні до маніпулятивних технологій, але й у мовній грі або її відсутності.


Специфіку тактики судового переконуючого мовлення становить, по-перше,  наявність конвенційних елементів, по-друге, апеляція до фактів. Інші особливості стратегії і тактики переконуючого судового мовлення залежать від соціального контексту.


У роботі також обґрунтовано вибір визначення поняття «дискурс». Дискурс – зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними – прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими чинниками; текст, узятий в аспекті події; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах). Наведене тлумачення дискурсу зобов'язує в аналізі переконуючої промови судового дискурсу враховувати три види контексту: соціальний, прагматичний і лінгвістичний.


Юридичний дискурс – дискурс, що належить до царини правової діяльності соціуму, він пов'язаний із законом, правом, мораллю, істиною та владою. Судовий дискурс – різновид юридичного дискурсу, в якому співвідношення закону, права, моралі, істини та влади реалізується під час судового засідання.


Диспозитив доведення є однією з вагомих складових судового дискурсу. Він є завжди соціально зумовленим, але має й константні ознаки, що не залежать від історичних умов та інших суспільних чинників. В аналізі диспозитиву доведення важливими виявляються три його складові: когнітивна, мовна і прагматична.


Необхідність урахування когнітивної складової вимагає ретельного аналізу екстралінгвістичного контексту, в якому має бути виявлена  специфіка уявлень соціуму про закон, право, мораль, істину, владу, об'єктивні умови діяльності адвоката, співвідношення його соціальних і професійних функцій.


Наступний етап повинен бути зорієнтований на дослідження «мовної гри»  адвокатів, власне лінгвістичних особливостей їхніх промов, що необхідно для виявлення специфіки мовного впливу в різні історичні періоди.


Мета останнього етапу – виявлення константних елементів, властивих мовним стратегіям і тактикам судового дискурсу за всіх часів, і тих, які зазнають упливу соціальних умов, що невпинно змінюються. При цьому важливо виявити типи і тенденції змін, які і становлять сутність еволюції. Константні елементи мовних стратегій можуть використовуватися у створенні моделей мовної поведінки і в нашу добу – вони інтерпретуються як своєрідні інваріантні ознаки  переконуючого мовлення в судовому дискурсі. Тенденції змін можна розглядати як орієнтири вибору елементів мовної стратегії і тактики або відмови від них.


У першому розділі здійснено зіставлення особливостей промови переконання взагалі – безвідносно до певних типів дискурсу – і переконання в диспозитиві доведення. Доведено, що специфіка тактики переконуючої промови в диспозитиві доведення полягає, по-перше, у наявності конвенційних елементів, по-друге, в апеляції до фактів, по-третє, в постійній спрямованості на гармонію із законом і моральними нормами суспільства. Інші особливості стратегії і тактики переконуючої судової промови залежать від соціального контексту.


Другий розділ дисертації «Стратегії і тактики диспозитива доведення в судовому дискурсі ХІХ століття» складається із чотирьох підрозділів, у яких розглянуто особливості реалізації стратегії і тактики доведення відомими юристами ХІХ століття (П.А. Александровим, С.А. Андреєвським, Ф.Н. Плевако, А.Ф. Коні), а також джерела, у яких аналізувався процес розвитку судочинства в Російській імперії. Звернення до питань історії розвитку судочинства в Росії ХІХ ст. дало змогу з’ясувати основні чинникі, що зумовили особливості переконуючого складника в диспозитиві доведення ХІХ ст., а також виявити мотиви вибору стратегій і тактик судового переконання. 


Основним чинником вибору стратегій і тактик переконання в судовому дискурсі ХІХ ст. став соціальний контекст – розвиток судочинства в Росії та проведення реформ, завдяки яким було запроваджено суд присяжних і судовий процес набув характеру змагання. Поява такого чинника судового засідання, як вердикт присяжних, активізувала мовленнєвий уплив, створюваний обвинувачами й адвокатами, особливо останніми. Змагальний характер діяльності юристів значно посилив прагматичний контекст їхніх виступів на судових слуханнях. Цей контекст наповнив диспозитив доведення силою емоцій, бажанням і можливістю керувати емоціями аудиторії.


У промовах юристів ХІХ ст. традиційна структура переконання  реалізується специфічно. Ця специфіка диспозитива доведення полягає в недискретності структурних елементів. Теза переконання з'являється у двох іпостасях. З одного боку, вона всім відома ще до початку промови (у адвоката – виправдати або врахувати пом'якшувальні обставини; у обвинувача – довести провину), з іншого боку, вона ніколи не формулюється юристом, а представлена ніби імпліцитно. Кожен фрагмент промови на суді містить тезу переконання в підтексті. Іншими словами, власне переконання не репрезентоване як певна сукупність доказів, а розпорошене у структурі промови. Юрист аргументує, коли викладає,  пояснює і коли заперечує факти, спростовує положення, думки та твердження. 


Більшість правників ХІХ ст. на початку своєї промови використовували стратегію співробітництва, що зреалізовувалася в тактиках співпереживання, спільного пошуку істини та спільних моральних цінностей.


Юристи ХІХ ст. надавали великого значення фінальній частині промови, наприкінці використовували найвагоміші докази, завершальну частину формулювали лаконічно й емоційно. Аргументативна частина диспозитива доведення відзначалася певними особливостями. Це синкретичний характер промов, використання елементів переконання (теза – аргумент), інформування (факти, власна думка, версії – висновки) та сугестії (навіювання, маніпулювання, апеляції до почуттів, моралі, досвіду). Правники ХІХ ст. за основний метод інформування обирали пояснення – розповідь, наративний текст, що є викладенням подій, сутності справи. Промови юристів мали яскраво виражений оцінно-моральний і оцінно-правовий характер. У судових промовах ХІХ ст. часто використовувалися маніпулятивні стратегії  і, відповідно, сугестія.


У дослідженні розмежовано дискурсивні та власне мовні засоби впливу на присяжних, суддів і слухачів. До дискурсивних належать сугестія, стратегії зміни функціональних ролей і масок, а також провокація ефекту неочікуваності. Зазначені засоби створювали емоційну напругу у присяжних, яка так чи інакше нейтралізувала критичність і аналітичність їх мислення і забезпечувала спочатку ефект переконання, а потім ухвалення бажаного вироку. 


У науковій літературі відносно ораторської промови функціонує термін ораторська маска. Вона є засобом маскування, перевтілення оратора, у результаті якого аудиторія ототожнює його з тим суб'єктом, у кого оратор перевтілився, з його мовленнєвою особистістю. Ще в античній риториці дискутувалося  питання: чи має оратор під час промови зливатися з особою, ідеї якої він утілює, іншими словами, чи повинен він входити в роль; або ж він створює бажаний образ людини, щоб здаватися аудиторії іншим (не собою) – усе це робиться з метою досягнення успіху в комунікації. Так була створена теорія ораторської маски. Сам термін «авторська (ораторська) маска» вперше використовувався в працях В.В. Виноградова та М.М. Бахтіна, коли дослідження торкалися проблеми особистості і образу автора. У нашому дослідженні прийнято термін «функціональна роль», оскільки слово маска викликає асоціації з бажанням приховати щось від інших, сховати справжню особу. Виступаючи ж у тих або інших соціальних або функціональних ролях у процесі судоговоріння, юристи ХІХ ст. не приховували своїх справжніх облич, а, навпаки,  розкривали їх, реалізуючи себе як особистості. Чи була в них маска? Очевидно, в адвокатів була маска законників, яка потрібна була для створення ілюзії пошуку істини, хоча істинний намір у них був один – виправдати підсудного. Перебирати на себе роль психолога, фактолога або аналітика адвокатам доводилося для успішності впливу на слухачів, і свої ролі вони виконували бездоганно. Отже, ми розмежовуємо поняття функціональної ролі в диспозитиві доведення на суді і маски в цьому ж диспозитиві. Функціональна роль – це роль, яку бере на себе юрист з метою переконання або маніпулювання свідомістю слухачів. Цей термін інтерпретуємо в дисертації як реалізацію у виступі типу поведінки, створеного певною галузевою субкультурою. Маска – це роль, видимість якої створює  промовець на шляху до досягнення прихованих цілей. 


Юристи аналізованого періоду з метою маніпулятивного впливу часто використовували функціональні ролі фактологів, правознавців, оповідачів і співчуваючів. Найпопулярнішими масками адвокатів були маски стороннього  об'єктивного спостерігача, принципового ревнителя прав і свобод, а також слухняного громадянина, патріота.


Роль фактолога зреалізовувалась, коли обвинувач наводив факти. У промовах обвинувачів та адвокатів ХІХ ст. роль громадянина і роль обвинувача часто поєднувались (наприклад, у промовах A.Ф. Коні, П.А. Александрова, С.А. Андреєвського). Роль оповідача – найбільш популярна функціональна роль і обвинувачів, і адвокатів. Але в обвинувачів це насправді функціональна роль, а в адвокатів – роль-маска. Останні «оповідають», щоб представити перебіг подій у необхідному для них ракурсі. Використання ролей та масок проілюструємо на прикладі фрагменту промови Плевако у справі князя Грузинського, який звинувачувався у вбивстві коханця своєї дружини.


Адвокат акцентував увагу аудиторії на почуттях князя, коли той учиняв злочин (роль психоаналітика), на його стосунках із дружиною, на теплому ставленні до дітей (роль співчувача). Він розповідає історію життя князя (маска оповідача, ролі психолога та співчувача): Подрастал старший сын, князь его везет в Петербург, в школу. Там он заболевает горячкой. Князь переживает три приступа, и все же успевает вернуться в Москву.  Нежно любящему отцу, мужу хочется видеть семью (роль захисника, маска оповідача). Так створюється образ позитивної, але вразливої людини. Пізніше маска оповідача поєднана з маскою обуреного і співчувача – так під маскою об’єктивного оповідача реалізується роль обвинувача. У наведеному нижче тексті відзначені жирним шрифтом слова показують справжні функціональні ролі на тлі маски оповідача:


            Тут-то князю, еще не покидавшему кровати, пришлось испытать страшное горе (роль співчуваючого). Раз он слышит - больные так чутки (роль психолога) - в соседней комнате разговор Шмидта и жены: они, по-видимому, перекоряются; но их ссора так странна: точно свои бранятся, а не чужие, то опять речи мирные…, неудобные… Князь встает, собирает силы…, идет, когда никто его не ожидал, когда думали, что он прикован к кровати… И что же. Милые бранятся — только тешатся: Шмидт и княгиня вместе, нехорошо вместе (маска фактолога, роль обвинувача)… Звертає на себе увагу словосполучення  нехорошо вместе. Це евфемізм, який свідчить про вихованість і такт промовця. Такому промовцю хочеться вірити.


Князь упал в обморок и всю ночь пролежал на полу. Застигнутые разбежались, даже не догадавшись послать помощь больному (маска оповідача, ролі обуреного и обвинувача). Убить врага, уничтожить его князь не мог, он был слаб… Он только принял в открытое сердце несчастье, чтобы никогда с ним не знать разлуки (маска оповідача, роль співчувача).   


Заради впливу на аудиторію використовувались усі можливі мовні засоби,  які забезпечували ефект образності, емоційності, експресивності, емоційної оцінки. Це давало змогу зробити виступ виразним і яскравим. Найбільше сприяла створенню емоційної напруги взаємодія засобів різних рівнів мовної системи. На синтаксичному рівні – повтори, запитання, особливо риторичні, паралелізм речень. На лексико-фразеологічному – метафоричні значення слів, фразеологічні звороти, епітети. Правники часто вживали антитезу і вдавалися до повторів ключових слів.


Уже впродовж ХІХ ст. стали помітні зміни, які знаменували еволюцію диспозитива доведення. У цілому їх можна схарактеризувати як посилення емоційного складника. Коли судовий процес набув характеру змагання, правники від сухого аналізу факту злочину та закону, що було характерно для початку ХІХ ст., перейшли до промов-упливів з використанням маніпулятивних технологій. До кінця ХІХ ст. значно посилилася політична напруга промов, диспозитив доведення перетворився на один із різновидів політичної діяльності, а судовий процес став ареною політичної боротьби, за якою, завдяки друкованим ЗМІ, мав змогу спостерігати весь світ.


Одним із найпоширеніших прийомів адвокатів того часу стає прийом переведення факту злочину на інший соціальний рівень: від звичайного злочину до злочину на соціальному ґрунті. Це зумовило посилення пафосу у промовах юристів та поширення їхньої гри на публіку. Наприклад, у справі В. Засулич цитата з промови П.А. Александрова: Если этот мотив проступка окажется менее тяжелым на весах божественной правды, если для блага общего, для торжества закона, для общественной безопасности нужно признать кару законною, тогда да свершится ваше карающее правосудие! Не задумывайтесь! Немного страданий может прибавить ваш приговор для этой надломленной, разбитой жизни. Без упрека, без горькой жалобы, без обиды примет она от вас решение ваше и утешится тем, что, может быть, ее страдания, ее жертва предотвратят возможность повторения случая, вызвавшего ее поступок. Как бы мрачно ни смотреть на этот поступок, в самых мотивах его нельзя не видеть честного и благородного порыва.  


Третій розділ «Судовий переконуючий дискурс ХХ – початку ХХІ ст.» містить дослідження промов російських правників зазначеної доби. Науковий аналіз показав, що еволюція диспозитива доведення зумовлена соціальними чинниками, і дав змогу встановити константні та мінливі ознаки переконуючої судової промови ХХ – початку ХХІ ст.


У ХХ ст. змінився соціальний контекст, а разом з ним і стратегія диспозитива доведення. За часів культу особи фактичне ігнорування владою законів, права та істини зумовило характерну особливість диспозитива доведення. Промови юристів того часу (А.Я. Вишинського та ін.) характеризуються штучним пафосом, що межує з пихатістю. У них дивно переплелися протилежності диспозитива доведення: удавана повага до закону, права, моралі та істини при фактичному абсолютному нехтуванні названими феноменами. Стратегію диспозитива доведення підмінено комплексом стратегій маніпуляції суспільною свідомістю, залякуванням мас силою та могутністю влади. За часів культу особи Сталіна судова істина була визначена ще до початку суду і ніколи не відповідала об'єктивній. У пишнослівних промовах безапеляційно паплюжилися факти та істина, порушувалась етика мовлення юриста, ігнорувалась презумпція невинності, а стратегії переконання замінялися стратегіями залякування народних мас.


Після розвінчування культу особи поступово відбувається процес демократизації суспільства, а разом із ним змінюються стратегічні й тактичні прийоми переконання в судових промовах. Основний чинник, який найбільше впливав на стратегію і тактику судового диспозитива доведення середини ХХ ст., – відсутність суду присяжних. Оскільки промови правників  адресувалися фахівцям, зникла необхідність використовувати ефекти мовної гри.


Конфронтація як рушійна сила розвитку аргументації стає менш помітною або узагалі непомітною. Місце стратегії змагання обвинувачів і адвокатів займає стратегія порад і сумісного пошуку істини. У переконуючих промовах адвокатів мовна гра зводиться до мінімуму і надається перевага детальному опису подій і фактів, а також співвіднесенню їх із законом. Судову істину представлено у формі твердження, яке збігається з об'єктивною істиною.


Аргументація базується на фактах; за структурою і мовним оформленням переконуючі промови майже не відрізняються від інформуючих. Промова має вигляд послідовного викладення фактів, кожний з яких перевіряється на відповідність істині і закону. Теза переконання є логічним наслідком, що випливає із зіставлення фактів. Факт та істина, право і влада опиняються в повній гармонії, і остання частина промови обов'язково підкреслює  цю відповідність. Суб'єктивно модальний ореол у промові ледь відчутний: про нього свідчать окремі епітети, вставні конструкції, риторичні питання. І тільки іноді в описі фактів допускається образність, яка підкреслює певні деталі й характеристики обставин. Промови адвокатів в диспозитиві доведення ХХ –початку  ХХІ ст. можна назвати інформуючими  з ефектом переконання. Однак реальні дискурсивні практики суду свідчили про необхідність його вдосконалювання. Цьому ж сприяв розвиток демократії і введення в Росії інституту присяжних.


Наприкінці ХХ – початку ХХІ ст.  відновлено суд присяжних, який мав відродити особливості диспозитива доведення, характерні для Російської імперії ХІХ ст. Але новий соціальний контекст змінює тактики і стратегії впливу на присяжних. Це пояснюється передусім соціальними чинниками: підвищився ступінь правової поінформованості громадськості, верховенство права й закону стало не абстрактною сутністю,  а метою, до якої прагне демократичне суспільство. Суспільно визнаною моральною нормою виявляється не тільки повага до закону, але й вимога його виконувати. Колишні засоби маніпулювання свідомістю присяжних, основна увага серед яких приділялася сугестії за допомогою впливу на емоції, виявилися неприйнятними.


Дискурсивними засобами переконання сучасних юристів стали стратегії співробітництва, спільного пошуку істини, побудованого на фактах і відповідності закону: Фрагмент виступу адвоката Ю.В. Мальцева у справі А.В. Дикіна:


Возражаем против заявленного ходатайства. Статься 281 УПК РФ не предусматривает возможность оглашения показаний по другому уголовному делу, а это именно другое дело и оглашать показания свидетеля Корнеева нельзя. Если это на самом деле одно дело, то тем более нельзя оглашать его показания, так как дело находится в суде и следственные действия по нему не могут вестись.


Маніпулятивні засоби впливу на слухачів обмежуються тактиками замовчування окремих фактів, перенесення уваги на факти, вигідні для промовця; адвокати найчастіше ставлять своєю метою не виправдання  підсудного, а пом'якшення для нього вироку.


У сучасному суді присяжних промова юриста обов'язково передбачає використання операції розкриття тези, її обґрунтування й аргументації. Одночасно аргументація веде до нейтралізації впливу протилежної сторони, залучення на свій бік колективного слухача – присяжних. 


Основою тактичного комплексу промови в суді присяжних залишається аргументація. Аргументація представлена у вигляді ланцюгів доказів, експертиз, свідчень і суджень. Чітко і правильно сформульована аргументація здатна активізувати мислення та емоційно-вольову діяльність оратора й аудиторії.


Змагальний чи дорадчий характер судового дискурсу найбільшою мірою проявляється як співвідношення раціонального та емоційного компонентів промови. Змагальний характер зумовлює більшу дієвість емоційності переконання. Однак роль цього чинника дещо послаблена іншим  – правовою поінформованістю суспільства. Чим більший ступінь правової поінформованості громадськості, тим більше розвинена критичність мислення слухачів, їх орієнтованість на закон і тим менша ймовірність упливу на них за допомогою ефекту несподіванки або апеляції до почуттів. Отже, низька ефективність таких прийомів,  як несподіванка, апеляція до почуттів, створення емоційної напруги, та впливу театральних ефектів зумовлює зміни в лінгвальному аспекті (трансформації щодо вибору риторичних фігур, фігур мислення, узагалі зміни лексико-семантичного та синтаксичного наповнення).


Юристи кінця ХХ – початку ХХI ст. у своїх переконуючих промовах віддають перевагу фактам. Їхні виступи також мають оцінно-правовий  характер, але оцінки висловлюються стримано, без зайвої емоційності. Зрідка використовуються стратегії сугестії або маніпулятивного впливу. Маніпулятивний мовленнєвий вплив, характерний для виступів адвокатів ХХ – початку ХХI ст., має дві особливості:


- адвокати широко використовують стратегії замовчування і перенесення уваги суду на факти, що свідчать на користь підсудних;


- адвокати, усвідомлюючи високий ступінь правової обізнаності суспільства і принциповості суддів, частіше ставлять за мету не виправдання підсудного, а тільки пом'якшення покарання.


Функційні ролі юристів ХХ – початку ХХI ст. значно обмежились. Обвинувачі виступають у соціальних ролях фактологів і правознавців, підкріплюючи їх в окремих випадках роллю справедливо обуреного або маскою пророка. Адвокати обирають для своїх стратегій ті самі ролі й доповнюють їх ролями детектива і співчувача. У їхніх стратегіях часто використовуються маски правдошукача й непереборного авторитета.


Стратегія неочікуваних ефектів реалізується не в промовах адвокатів, а в їхніх учинках: вони часто запрошують на суд свідків, які не проходили у справі до початку судового процесу. Промови як обвинувачів, так і адвокатів характеризуються чіткістю, лаконічністю та емоційною стриманістю. У них часто використовуються юридичні терміни, сучасні правники не бояться використовувати мовні штампи. Аналіз матеріалу дозволив зробити висновок про значну інтелектуалізацію мовлення сучасних юристів, використання ними лексичних засобів офіційно-ділового і наукового мовлення (виділимо їх жирним шрифтом):  В 5 метрах от проезжей части в лесопосадке обнаружен автомат Калашникова АК-74 кал. 5,45 мм № 491597-80, № затвора – 597. с. 46.    Протокол проверки показаний на месте свидетеля Галаева А.В., фототаблица и видеозапись к нему от 29 октября 2004г с. 85» с. 85.


Проте досить поширеними є деякі засоби маніпулятивного впливу, як-от підмащування компліментом, яке набуло статусу мовленнєвої етикетної формули: Уважаемые присяжные! Ваша мудрость поможет Вам отделить истину от лжи, определить достоверные доказательства и принять правильное, справедливое решение.


Риторичність переконання і реалізація дискурсу влади на судовому засіданні, як і століття тому, спирається на цінності, ідеологію і моральні норми сучасного суспільства, мультикультуру світового рівня й національні традиції.


Дослідження засвідчило, що до соціальних чинників, які зумовлюють стратегію і тактику переконання в суді, належать:


-        історичний контекст з його конкретними соціальними умовами: ступенем демократизації суспільства, наявністю обмежень і свобод, співвідношенням істини і права тощо;


-        наявність або відсутність інституту присяжних, адресація промови фахівцям – юристам або непрофесіоналам – присяжним;


-        ступінь відповідності тези переконання постулатам законів і влади;


-        достатність або недостатність фактів для обґрунтування істини;


 


-        ступінь відповідності тези переконання моральним нормам суспільства.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины