Свічкарьова Я.В. Особливості правового регулювання праці в акціонерних товариствах

Краткое содержание

У вступі обґрунтовуються актуальність обраної теми, мета і задачі дослідження, розкриваються сутність і стан наукової проблеми, теоретичне та практичне значення дисертаційної роботи. Найбільш важливі висновки та пропозиції аргументуються в ході викладення і сформульовані в заключній частині.

Розділ 1 "Акціонерні товариства в системі трудових і цивільно-правових відносин", який складається з двох підрозділів, присвячено історичним, загальнотеоретичним питанням правового регулювання праці в акціонерних товариствах.

У підрозділі 1.1. "Вплив корпоративної природи акціонерних товариств на правове регулювання трудових відносин" дослідження корпоративної природи акціонерних товариств дало здобувачці зробити висновок про те, що в процесі виробничо-господарської діяльності вони можуть застосовувати працю як працівників-акціонерів, так і працівників, що не мають акцій. При цьому працюючі акціонери, члени виконавчих органів не виключаються зі сфери дії законодавства про працю.

Авторкою сформульовано висновок про те, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників акціонерних товариств з урахуванням особливостей, передбачених спеціальним законодавством про ці товариства, їх статутами та внутрішніми положеннями. У випадках, коли деякі елементи трудових відносин не врегульовані спеціальним законодавством, статутами або іншими внутрішніми положеннями, вирішувати ці питання необхідно за допомогою норм трудового права.

У підрозділі 1.2. "Чинники, що лежать в основі диференціації правового регулювання праці в акціонерних товариствах" відмічено, що єдність та диференціація пронизують всю систему трудового законодавства і по-різному впливають на її зміст, структуру, перспективи розвитку. Аналіз норм, за допомогою яких здійснюється правове регулювання праці в акціонерних товариствах, дав підстави класифікувати їх на: норми, котрі є обов’язковими як для акціонерних товариств, так і для державних підприємств і містять мінімальний рівень гарантій трудових прав громадян, який не може бути змінений ні локальними нормативними актами, ні індивідуальною угодою; норми, імперативні для державних підприємств, але диспозитивні для акціонерних товариств, тобто акціонерні товариства можуть самостійно вирішувати, чи застосовувати дані норми для врегулювання трудових відносин, що виникають у них, чи ні.

Виходячи з класифікації акціонерних товариств за способом їх створення, здобувачка висловлює думку про те, що в акціонерних товариствах, у яких частка акцій належить державі (більше 50%+1 акція), повинні поширюватися деякі норми, що передбачають обмеження для державних підприємств (обмеження сумісництва, суміщення професій (посад), спільної служби родичів). На основі проведеної класифікації акціонерних товариств залежно від виду діяльності (аудиторська діяльність, інвестиційні фонди і компанії, холдінгові компанії, банківська діяльність) здобувачкою виділено особливості в правовому регулюванні працівників даних товариств. Таким чином, розмір частки акцій, які належать державі в статутному фонді, і вид діяльності акціонерних товариств можна вважати чинниками, що лежать в основі диференціації правового регулювання праці. Урахування цих чинників сприятиме вдосконаленню правового регулювання праці в акціонерних товариствах.

Розділ 2 "Регулювання праці працівників акціонерних товариств", який складається з двох підрозділів, присвячено дослідженню правового статусу працюючих акціонерів; підставам виникнення трудових правовідносин працівників акціонерних товариств; питанням, пов’язаним із застосуванням контрактної форми трудового договору, а також участі працівників в управлінні та розподілі прибутків акціонерних товариств.

У підрозділі 2.1. "Підстави виникнення трудових правовідносин в акціонерних товариствах" розглянуто правовий статус працюючих акціонерів та зроблено висновок про те, що він схожий зі статусом працівників, які не мають акцій. Це випливає з єдиних конституційних норм про право громадян на свободу праці, єдиних для усіх трудових відносин принципів правового регулювання праці. Відмінності полягають у тому, що працівники-акціонери володіють комплексом майнових та організаційно-управлінських прав і обов’язків. Запропоновано варіант дефініції "працівник-акціонер" – це фізична особа, яка має у власності акції акціонерного товариства і бере участь своєю працею в діяльності даного товариства на підставі трудового договору (контракту).

Зроблено висновок про те, що працюючі акціонери більше, ніж працівники, які не мають акцій, зацікавлені в ефективних результатах виробничої діяльності, оскільки активність у праці є засобом збільшення прибутку товариств. Поділяючи думку О.Б.Зайцевої, здобувачка пропонує надати їм перевагу в залишенні на роботі при скороченні чисельності чи штату працівників (п. 1ст. 40 КЗпП) та доповнити ч. 2 ст. 42 КЗпП пунктом 10: працівники-акціонери підприємства.

Судова практика свідчить про те, що працівники-акціонери нерідко зазнають тиску з боку виконавчого органу у зв’язку з реалізацією їх прав як акціонерів. Часто відбувається масове звільнення працівників  – акціонерів за п. 1 ст. 40 КЗпП. З метою посилення гарантій працюючих акціонерів запропоновано звільняти їх за підставами, передбаченими п. 1 ст. 40 КЗпП, тільки за попередньою згодою загальних зборів акціонерів (в акціонерних товариствах з кількістю акціонерів до 50). В тих акціонерних товариствах, які налічують більше 50 акціонерів, це повноваження може бути надано спостережній раді.

У роботі обґрунтовано доцільність застосування в акціонерних товариствах контрактної форми трудового договору, перш за все для керівників і фахівців. Здобувачкою запропоновано внести у Закон України "Про господарські товариства", а також передбачити в новому Законі України "Про акціонерні товариства" таке положення: "Акціонерні товариства мають право укладати трудові контракти з одноособовим керівником, головою і членами колегіального виконавчого органу, головою і членами спостережної ради, з фахівцями, а також з іншими працівниками за їх згодою".

Досліджуючи підстави виникнення трудових правовідносин, здобувачка не може погодитися з думкою деяких учених (Л. О. Сироватської, Л. Санникової та інших), які пропонують ввести договір трудового найму як підставу виникнення трудових правовідносин працівників, котрі не мають акцій, і вважає, що договір трудового найму спрямований на погіршення правового становища працівників.

Зроблено висновок про те, що підставою виникнення трудових правовідносин працюючих акціонерів і працівників, які не мають акцій, є трудовий договір.

У підрозділі 2.2. "Участь працівників в управлінні і розподілі прибутку акціонерних товариств" зазначено про необхідність створення організаційно-правового механізму, який забезпечував би працівникам акціонерних товариств можливість реально брати участь в управлінні процесом праці і розподілі прибутку акціонерних товариств. Досліджуючи та аналізуючи законодавство України і країн з розвинутою ринковою економікою, здобувачка дійшла висновку про необхідність формування спільного представницького органу, який складався б з працівників-акціонерів та працівників, котрі не мають акцій.

Практика країн Заходу свідчить про те, що участь працівників у прибутках підприємства є одним з поширеніших елементів управління. На думку здобувачки, в Закон України "Про господарські товариства", у також у майбутній Закон "Про акціонерні товариства" необхідно включити норму такого змісту: "Працівники мають право на участь у прибутках акціонерного товариства в формі та порядку, передбаченому статутом або іншими внутрішніми положеннями товариства". У зв’язку з цим, доцільно розробляти спеціальні програми (це може бути безкоштовне наділення акціями працівників акціонерних товариств, які мають тривалий стаж роботи, розповсюдження опціонів, що передбачають можливість продажу акцій працівникам на пільгових умовах, та ін.), які сприятимуть продуктивності праці, зміцненню дисципліни та підвищенню ефективності виробництва в акціонерних товариствах.

Розділ 3 "Особливості регулювання трудових відносин у виконавчих та інших органах управління акціонерними товариствами", що складається з трьох підрозділів, присвячено дослідженню особливостей у правовому регулюванні праці голови та членів правління (одноособового виконавчого органу), голови та членів спостережної ради.

У підрозділі 3.1. "Роль загальних зборів акціонерів у встановленні умов праці" при дослідженні статутів та інших внутрішніх положень акціонерних товариств виявлена відсутність єдиної практики у формуванні органів управління, що призводить до конфліктних ситуацій, необ’єктивності у підборі кадрів, зловживань з боку посадових осіб. Крім того, багато питань виникає у випадках тимчасової непрацездатності, перебування у відпустці керівників акціонерних товариств та ін., коли товариство фактично залишається без керівництва. Тому для вирішення цих питань слід включити до виключної компетенції загальних зборів акціонерів питання, які пов’язані з обранням і відкликанням голови правління (його заступника) і членів правління, або керівника (його заступника) іншого виконавчого органу; обранням і відкликанням ревізійної комісії; затвердженням правил процедури, положень про органи управління та інші органи товариства, а також інших внутрішніх положень, пов’язаних із діяльністю товариства та визначенням його організаційної структури.

У підрозділі 3.2. "Особливості регулювання трудових відносин з керівниками акціонерних товариств" звертається увага на те, що в акціонерних товариствах акціонери самостійні в обранні виконавчих органів, вони за своїм розсудом формують і визначають їх компетенцію. Досліджуючи правову природу відносин, що виникають між головою правління (іншим одноособовим органом) та акціонерним товариством, здобувачка вважає, що дані відносини по суті є трудовими і регулюються нормами законодавства про працю. Керівники акціонерних товариств здійснюють функцію управління, що є однією з найважливіших функцій, від якої залежить ефективність і порядок на виробництві. Обґрунтовано висновок про необхідність розробки правових норм, котрі вдосконалюють порядок обрання на цю посаду, кваліфікаційні вимоги як правового, так і морального характеру, що повинні забезпечити інтереси як самого товариства в цілому, так і його працівників.

З метою вдосконалення законодавства про матеріальну відповідальність відносно керівників акціонерних товариств, здобувачка вважає, що необхідно доповнити ст. 134 КЗпП частиною другою такого змісту: "Керівники акціонерних товариств несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної їх винними і протиправними діями, включаючи і неодержані прибутки". Повноваження щодо притягнення до матеріальної відповідальності керівників товариства повинні бути віднесені до виключної компетенції загальних зборів акціонерів. При цьому, якщо керівник є акціонером даного товариства, його необхідно позбавити права голосування під час ухвалення рішення загальними зборами акціонерів про притягнення його до повної матеріальної відповідальності.

При аналізі питань, пов’язаних із розірванням трудового договору з керівником, здобувачка дійшла до висновку про те, що при розірванні трудового договору з його ініціативи (ст. 38 КЗпП) строк попередження необхідно збільшити до двох місяців. При звільненні керівника за дисциплінарний проступок строк притягнення до дисциплінарної відповідальності слід продовжити до двох місяців (з моменту виявлення проступку).

Розглядаючи питання щодо можливості роботи за сумісництвом керівників, здобувачка дійшла висновку про те, що така робота потребує згоди загальних зборів акціонерів або спостережної ради. Запропоновано внести в Закон України "Про господарські товариства" положення наступного змісту: "Керівники акціонерних товариств можуть виконувати оплачувану роботу за сумісництвом тільки з дозволу загальних зборів акціонерів (спостережної ради)".

Досліджуючи особливості відсторонення від роботи керівників, здобувачка вважає, що правом відсторонення від роботи голови правління (або іншого одноособового виконавчого органу) має бути наділений голова спостережної ради. А в тих акціонерних товариствах, де спостережна рада не створюється, таким правом можуть бути наділені територіальні державні інспекції праці .

У підрозділі 3.3. "Характер відносин членів спостережної ради з акціонерним товариством. Правовий механізм захисту трудових прав працівників спостережною радою" звернуто увагу на те, що спостережна рада – це орган, покликаний сприяти діяльності виконавчого органу в досягненні цілей та завдань, поставлених перед товариством. Цей орган повинен обиратися тільки загальними зборами акціонерів. Природа відносин, які виникають між товариством і членами спостережної ради в законодавстві не визначено. На думку збодувачки, такі відносини можуть мати трудо-правову природу. Трудовий договір, який укладається з головою та членами спостережної ради, є особливим видом трудового договору, оскільки їх праця має певні особливості: спостережна рада виконує контролюючу та регулятивну функції щодо виконавчого органу, ії члени не можуть підпадати під дисциплінарну владу керівника виконавчого органу та йому підкорятися. Спостережна рада повинна підкорятися тому органу, який її обрав.

Здобувачка вважає, що виконання роботи за трудовим договором голови та членів спостережної ради є їх основною роботою, при цьому необхідно обмежити роботу цих осіб за сумісництвом у тих акціонерних товариствах, де вони обіймають дані посади. В інших підприємствах, установах та організаціях вони можуть виконувати роботу за сумісництвом за наявності згоди загальних зборів акціонерів.

Аналізуючи ст. 46 КЗпП, вважаємо, що правом відсторонення від роботи членів спостережної ради повинен бути наділений голова спостережної ради, а відстороняти від роботи голову спостережної ради мають територіальні державні інспекції праці.

З метою посилення юридичних гарантій працівників акціонерних товариств, переважно акціонерів, до компетенції спостережної ради має входити питання контролю за додержанням законодавства про працю з боку виконавчого органу. Спостережна рада повинна гарантувати додержання трудових прав та інтересів працівників акціонерних товариств.