Кравчук Т.В. Пенсійне забезпечення у разі втрати годувальника у солідарній пенсійній системі України

Краткое содержание

У Вступі обґрунтована актуальність теми дисертації; зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначені мета і завдання дисертаційного дослідження, його об’єкт, предмет та методологія; відображена наукова новизна отриманих результатів, висвітлено практичне значення отриманих результатів; наведено дані про апробацію результатів дослідження, його обсяг і структуру.

Розділ 1 “Законодавство України та міжнародно-правовий досвід у галузі пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Проблеми визначення поняття пенсійного забезпечення” всебічно проаналізовані норми Законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про недержавне пенсійне забезпечення”, а також інших нормативно-правових актів. На підставі такого аналізу дається визначення понять “загальнообов’язкове пенсійне страхування”, “пенсійне забезпечення” та “недержавне пенсійне забезпечення”.

Під пенсійним забезпеченням слід розуміти форму матеріального забезпечення фізичних осіб суб’єктів як загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, так і недержавного пенсійного забезпечення у вигляді пенсій та соціальних послуг, які формуються за рахунок страхових

внесків, що сплачуються за кошт юридичних та/або фізичних осіб, державного й місцевого бюджетів, цільових фондів, та акумулюються на банківських рахунках Пенсійного і Накопичувального фондів, недержавних пенсійних фондів, банківських установ. Досліджено відмінні риси загальнообов’язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення.

У цьому підрозділі формулюються окремі пропозиції щодо усунення прогалин та неточностей у правових нормах вищезазначених законів. Пропонується до законодавчого визначення застрахованої особи віднести також фізичну особу, яка не підлягає загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) в устновленому законом порядку страхові внески на загальнообов’язкове пенсійне страхування у добровільному порядку.

У підрозділі 1.2. “Розвиток вітчизняного законодавства про пенсійне забезпечення у разі втрати годувальника в період незалежності України” проаналізовано окремі нормативно-правові акти у галузі пенсійного забезпечення, зокрема, ряд Указів Президента України, якими визначаються основні напрями соціальної політики в державі та реформування системи пенсійного забезпечення. Було здійснено порівняльний аналіз положень Законів України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” та “Про пенсійне забезпечення” у таких аспектах: коло забезпечуваних осіб пенсією у разі втрати годувальника; умови надання права на цей вид пенсії; розмір пенсії у разі втрати годувальника; строки звернення за призначенням цього виду пенсійного забезпечення. Зроблено висновок, що норми проаналізованих законів закріплюють частково відмінні за суб’єктним складом переліки непрацездатних членів сім’ї померлого годувальника, різні механізми визначення розміру пенсії у разі втрати годувальника, а також неоднакові строки звернення за призначенням цього виду пенсійного забезпечення.

У підрозділі 1.3. “Міжнародно-правове регулювання пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника” міститься аналіз універсальних та регіональних міжнародно-правових актів у сфері соціального забезпечення, у тому числі у разі втрати годувальника.

Досліджено зміст норм основних міжнародних актів із соціального забезпечення: Загальної декларації прав людини від 1948 р., Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права ООН 1966 р., конвенцій та рекомендацій МОП, Європейської соціальної хартії 1961 р. (переглянута у 1996 р.), Хартії основних прав Європейського Союзу від 2000 р., Європейського кодексу соціального забезпечення 1964 р. (переглянутий у 1990 р.). Аналіз змісту норм цих міжнародно-правових актів дає змогу зробити висновок, що рівень захисту правових інтересів пенсіонерів у

галузі пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника в Україні відповідає міжнародним стандартам, а за багатьма чинниками навіть перевищує їх.

У роботі проаналізовано положення двосторонніх угод/договорів у сфері соціального і пенсійного забезпечення між Україною та такими іноземними державами, як Азербайджан, Білорусь, Грузія, Молдова, Російська Федерація, Латвія, Литва та ін. Сформульовано ряд актуальних пропозицій до угод такого характеру, які стосуються, зокрема, удосконалення понятійного апарату, порядку пенсійного забезпечення осіб, які переїхали на постійне місце проживання на територію однієї із Сторін після набрання чинності двостороннього міжнародно-правового акта. Так, наприклад, у змісті п. “б” ст. 15 Договору між Україною та Чеською Республікою “Про соціальне забезпечення” від 4 липня 2001 р. використовується словосполучення “трудовий стаж”. У зв’язку з тим, що відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування” особа, яка не має трудового стажу, може набувати право на пенсію за умови добровільної сплати страхових внесків до солідарної та/або накопичувальної системи пенсійного страхування, пропонується у майбутньому при укладенні аналогічних та інших міжнародних актів замість словосполучення “трудовий стаж” використовувати “страховий стаж”.

Підрозділ 1.4. “Зарубіжний досвід у сфері пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника” присвячений вивченню досвіду країн колишнього соціалістичного табору (Естонія, Чехія, Румунія та ін.), країн СНД і високорозвинених правових держав (Англія, Франція, Бельгія та ін.) щодо правового регулювання пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника.

Вивчаючи досвід країн постсоціалістичного табору щодо правового регулювання пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника, зроблено висновок, що спільним для цих країн є також позбавлення права вдови отримувати пенсію у разі втрати годувальника при повторному вступі до шлюбу. Характерною рисою можна назвати високий віковий ценз для виплати пенсії у разі втрати годувальника, що встановлюється для сиріт, які продовжують здобувати освіту у ВНЗ країни. Так, виплата пенсії пролонгується до 25 років – в Угорщині, Польщі, 25–26 років – у Румунії, 26 років – у Болгарії, Чехії, 26 років – у Словенії.

На підставі аналізу правового регулювання європейських країн з розвинутою економікою у сфері пенсійного забезпечення у разі втрати годувальника виокремлено спільні риси, характерні для пенсійного законодавства цих країн: 1) розмір пенсії встановлюється у відсотках, як правило, до пенсії, яку отримував або міг отримати померлий годувальник; 2) диференціація розміру пенсії проводиться за кількома критеріями:

а) суб’єкт, якому призначається пенсія; б) кількість померлих батьків; в) кількість осіб, яким призначається даний вид пенсії; 3) умови надання права на пенсію, які стосуються: віку вдови/вдівця, дитини-сироти, іноді померлого годувальника; тривалості шлюбу з померлим годувальником; наявності необхідного страхового стажу у померлого годувальника; іноді перебування у громадянстві тієї чи іншої країни померлого годувальника або вдови/вдівця, чи дитини-сироти; 4) повторний шлюб переважно розглядається як підстава припинення виплати пенсії у разі втрати годувальника.

Розділ 2 “Теоретичні проблеми матеріальних пенсійних правовідносин у разі втрати годувальника у солідарній пенсійній системі України” структурно поділяється на три підрозділи.

У підрозділі 2.1. “Новий підхід до визначення об’єкта матеріальних пенсійних правовідносин у разі втрати годувальника” з метою формулювання визначення поняття пенсії, розглядається в історичному аспекті, починаючи з юридичної науки радянської доби, розвиток правової думки щодо такого юридичного інституту права соціального забезпечення, як пенсія. Характерною позицією для сучасної юридичної думки є відмова більшості науковців від визначення соціально-аліментарного характеру пенсії.

Із врахуванням неточностей, допущених, на думку здобувача, законодавцем та науковцями при визначенні поняття трудової пенсії, сформульовано визначення трудової пенсії у солідарній пенсійній системі, а також поняття пенсії у разі втрати годувальника. Запропоноване поняття пенсії у разі втрати годувальника містить не лише риси, характерні загальному визначенню пенсії у солідарній системі, але й ознаки, притаманні цьому виду пенсії. Серед останніх можна виокремити: страховий випадок, із настанням якого виникає право на даний вид пенсії – втрата годувальника; коло забезпечуваних осіб – непрацездатні члени сім’ї померлого годувальника; підстави надання пенсії – перебування на повному утриманні у померлого годувальника або отримання від нього допомоги, що була постійним і основним джерелом засобів до існування; мета – компенсація втрачених засобів до існування.

У підрозділі 2.2. “Суб’єкти та їх права і обов’язки у рамках матеріального пенсійного правовідношення по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника”, досліджуючи суб’єктний склад матеріального пенсійного правовідношення по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника, зроблено висновок щодо моменту виникнення дієздатності у суб’єктів права на пенсію у разі втрати годувальника, який необхідно пов’язувати з настанням 18-річного віку особи. Це пояснюється тим, що члени сім’ї мають право на пенсію у разі втрати годувальника незалежно від їхньої безпосередньої участі у добровільній сплаті пенсійних внесків,

або участі у здійсненні трудової діяльності як прямої можливості сплати страхових внесків до системи державного пенсійного страхування. Тому немає об’єктивних підстав момент виникнення їхньої пенсійної дієздатності пов’язувати з трудовою дієздатністю, тобто з досягненням 16-річного віку. 18-річний віковий критерій може бути знижений відповідно до правил цивільної “емансипації” неповнолітніх осіб.

Обґрунтована необхідність розширення законодавчого переліку непрацездатних членів сім’ї померлого годувальника. Сформульовано ряд доповнень до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”. Так, наприклад, пропонується доповнити частиною 3 п.п. 2 п. 2 ст. 36 цього Закону, яку викласти у такій редакції: “Діти, брати, сестри, внуки померлого годувальника, які стали інвалідами після досягнення 18 років, але не пізніше досягнення 23-річного віку і які навчаються у вищих навчальних закладах I–IV рівнів акредитації і професійно-технічних навчальних закладах та які обрали денну або будь-яку іншу форму навчання, передбачену законодавством і рекомендовану висновками спеціалістів МСЕК”.

У підрозділі 2.3. “Підстави виникнення, зміни та припинення пенсійного правовідношення по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника” досліджено елементи юридичного складу, який є підставою виникнення (зміни та припинення) пенсійного правовідношення.

Юридичний склад, який є підставою для виникнення правовідношення у разі втрати годувальника, суттєво ускладнений, оскільки одна частина елементів юридичного складу пов’язана з особою годувальника, інша ж частина безпосередньо стосується членів його сім’ї. Так, до юридичних фактів, які визначають суб’єктивне право на отримання даного виду пенсійного забезпечення, що пов’язані з особою годувальника, належать: смерть годувальника, визнання останнього безвісно відсутнім або оголошення померлим; наявність у годувальника на момент смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по інвалідності.

До групи юридичних фактів, які стосуються членів його сім’ї, входять: належність до кола непрацездатних членів сім’ї померлого годувальника; факт перебування на утриманні у померлого годувальника; вступ до вищого навчального закладу I–IV рівнів акредитації або професійно-технічного навчального закладу за денною формою навчання; настання інвалідності – для дітей померлого годувальника до досягнення 18 років (для батьків та подружжя померлого годувальника незалежно від віку); втрата джерела засобів до існування батьками чи подружжям померлого, якщо вони не були на його утриманні; відсутність факту отримання аліментних виплат пасинку/падчерці від батьків; факт утримання чи виховання протягом 5 років мачухою/вітчимом померлого пасинка/падчерки.

Серед елементів юридичного складу можна виокремити ті юридичні факти, що впливають на розмір пенсії у разі втрати годувальника. Одні з них пов’язані з особою годувальника, зокрема, розмір страхових внесків, інші – стосуються безпосередньо непрацездатних членів сім’ї – кількість осіб, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника, кількість померлих годувальників у дітей-сиріт, виділення частки пенсійних виплат із загальної пенсії.

Групу юридичних складів, які пов’язані з установленою процедурою оформлення пенсійного правовідношення у разі втрати годувальника, складають: факт волевиявлення зацікавленої особи, яка самостійно або через законного представника подає заяву про призначення (або перерахунок) пенсії; факт прийняття відповідного рішення територіальним органом Пенсійного фонду.

Обґрунтовується положення, що обов’язок відшкодування шкоди територіальному пенсійному органу не входить до змісту пенсійних правовідносин. Лише у випадку стягнення надміру сплачених пенсійних сум на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду можна стверджувати, що таке відшкодування шкоди, як обов’язок є елементом змісту пенсійного правовідношення.

Розділ 3 “Особливості процедурних правовідносин по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника: теоретичні та практичні аспекти” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Загальна характеристика об’єкта, суб’єктного складу та юридичного змісту процедурних правовідносин по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника” доведено, що об’єктом процедурного правовідношення по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника є результат дій уповноваженого суб’єкта, оскільки результат є узагальненою формою, яка включає прийняття рішень як про призначення того чи іншого виду пенсійного забезпечення, так і про відмову його надання, а також рішень щодо розгляду спорів у сфері пенсійного забезпечення у позасудовому порядку.

До суб’єктного складу процедурних відносин по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника належать дві категорії суб’єктів: правомочні та зобов’язані. Як правило, правомочними суб’єктами є фізичні особи. До категорії зобов’язаних суб’єктів належать територіальні органи Пенсійного фонду.

Здобувачем поділяється думка, згідно з якою особливість становища суб’єктів у праві соціального забезпечення, у тому числі пенсійного, виявляється у відсутності їх підлеглості чи рівності, так як це має місце в адміністративному чи трудовому праві. Не підтримується позиція науковців, відповідно до якої особливістю правового становища цих суб’єктів є активність громадян по відношенню до органів соціального

забезпечення, оскільки нею таким чином презумується пасивність з боку пенсійних органів, що не відповідає дійсності, так як на територіальні органи Пенсійного фонду покладено цілий комплекс повноважень, який проявляється через вчинення активних дій щодо реалізації суб’єктивного права фізичної особи.

До характерних особливостей становища суб’єктів пенсійних процедурних правовідношень належить: відсутність можливості договірного порядку визначення їхнього змісту, оскільки коло прав та обов’язків сторін правовідносин визначається безпосередньо правовими нормами, а також ініціативність переважно фізичної особи у цих правових відносинах. Роль пенсійного органу полягає у вчасному та належному “реагуванні” на таку ініціативу.

У підрозділі 3.2. “Підстави виникнення, зміни та припинення процедурних правовідносин по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника” об’єкт процедурного правовідношення по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника розглядається як результат дій уповноваженого суб’єкта, який може мати як позитивний, так і негативний правовий наслідок для правомочного суб’єкта – фізичної особи.

Удосконалено існуючу на сьогодні класифікацію процедурних правовідносин по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника. Вперше визначено особливість супроводжуючих процедурних правовідношень по пенсійному забезпеченню у разі втрати годувальника, що пов’язані зі зміною розміру об’єкта, яка полягає у різниці правових наслідків для суб’єктів цього правовідношення – зміні розміру пенсії для пенсіонера і відсутності змін у пенсійних виплатах, які здійснює територіальний орган Пенсійного фонду.

Зроблено висновок, що суб’єктом права на пенсію у разі втрати годувальника є не сім’я, а кожен непрацездатний член такого соціального утворення.

Під час дослідження процедури оформлення і видачі пенсії у разі втрати годувальника було проаналізовано ряд нормативно-правових актів, а також судову практику із цього питання. На основі всебічного аналізу запропоновано ряд пропозицій з удосконалення чинного законодавства України. Зокрема, доповнити частиною 3 п. 2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”, яку викласти у такій редакції: “У разі, якщо в особи є відсутньою реєстрація місця проживання, заява про призначення (переоформлення) пенсії подається до територіального пенсійного органу за фактичним місцем проживання, яке засвідчується довідкою відповідного органу місцевого самоврядування на підставі письмового підтвердження місця проживання заявника правлінням садового/дачного товариства, яка завірена печаткою та підписом голови та головного бухгалтера такого товариства”.