| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується актуальність теми дослідження, зазначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами, визначаються мета і задачі дисертаційної роботи, дається характеристика об’єкту, предмету та методології роботи, вказано інформаційну базу дисертаційного дослідження, розкриваються наукова новизна і практичне значення одержаних результатів, а також вказується на апробацію і публікацію результатів.
У першому розділі “” описується історія виникнення антидемпінгових правил ГАТТ/СОТ, проводиться аналіз антидемпінгового законодавства Європейського Союзу та США на сучасному етапі та їх вплив на регулювання антидемпінгових заходів ГАТТ/СОТ. Антидемпінгове законодавство Сполучених Штатів Америки та ЄС було проаналізовано тому, що законодавство саме цих країн було прийнято за основу, на якій розвивається існуюча
міжнародна антидемпінгова практика в рамках системи ГАТТ/СОТ.
У розділі відображено передумови створення Генеральної угоди про тарифи і торгівлю, зокрема, зазначено той факт, що вже до середини тридцятих років минулого сторіччя фактично кожною країною було визнано, що тактика підвищення тарифів або введення квот з метою захисту національних виробників є невдалою. Тому, для запобігання такої політики, 30 жовтня 1946 року було підписано Генеральну угоду про тарифи і торгівлю, яка з самого початку вважалася лише тимчасовою угодою, що буде залишатися чинною до моменту створення міжнародної організації торгівлі.
За майже півстолітню історію ГАТТ було проведено вісім раундів багатосторонніх торговельних переговорів. ГАТТ перевела на багатосторонню основу принцип режиму найбільшого сприяння, передбачила правила щодо квотування та встановила правила стосовно демпінгового та субсидованого імпорту.
Почавшись в 1986 році, Уругвайський раунд переговорів увібрав у себе досвід попередніх років роботи системи ГАТТ, практики застосування законодавства на національному рівні і завершився підписанням Завершального Акту в квітні 1994 р. в місті Марракеш, Марокко. Уругвайський раунд завершився не тільки створенням Світової організації торгівлі, механізму врегулювання спорів, але й цілою низкою угод, які договірні сторони повинні підписувати єдиним пакетом. Саме тому відповідні угоди, серед яких й угоди з питань антидемпінгу та субсидій, не мають назву “Кодекси”, а виступають як “Угоди”.
У розділі також розглянуто питання регулювання антидемпінгу Генеральною угодою про тарифи і торгівлю. В ГАТТ уперше питання антидемпінгу було врегульовано в Статті VI в 1947 році. І хоча Стаття VI вже тоді містила основні поняття та критерії для застосування антидемпінгових заходів, її використання на практиці було надто важким, бо її положення були недостатньо чіткими та дозволяли різні інтерпретації. Саме тому антидемпінгові правила постійно виносяться на розгляд переговорів в рамках ГАТТ. Останній перегляд антидемпінгових процедур був закріплений в документі “Угода про застосування Статті VI ГАТТ”, який було укладено в 1994 році як частину пакету домовленостей Уругвайського раунду ГАТТ та неофіційно названо Антидемпінговим кодексом.
Стаття VI ГАТТ чітко встановлює, що демпінг, який прямо завдає шкоду, повинен засуджуватись, а демпінг, який не заподіює шкоди, не повинен бути об’єктом застосування антидемпінгового мита.
Отже, починаючи з 1947 року антидемпінг привернув до себе велику увагу в ГАТТ. Саме в цьому році питання антидемпінгу вперше було закріплено в Статті VI ГАТТ. В 1967 році протягом Раунду Кеннеді 17 сторін підписали
Антидемпінговий Кодекс 1967 року. Цей Кодекс було виправлено протягом Токійського Раунду. Кодекс Токійського раунду підписало вже 25 держав-учасниць, серед яких ЄC виступила як одна зі сторін. В 1979 році протягом переговорів деякі сторони ГАТТ, серед яких Сполучені Штати, Японія, Корея, Гонконг і ЄC, запропонували зміни, деякі радикальні, до Кодексу 1979 року. Це привело до нової Угоди по імплементації Статті VI ГАТТ 1979 року. Нова Угода 1994 року є більш детальною, ніж Кодекс 1979 року, та надає більш високий ступінь передбачуваності. Проте антидемпінгові заходи не тільки продовжують бути надзвичайно спірною галуззю в міжнародних торгових відносинах, але й стають все популярнішою причиною суперечок між державами.
Для того, щоб оцінити загальний вплив Уругвайського раунду на антидемпінгове регулювання, недостатньо сказати лише про прийняття нового Антидемпінгового кодексу. Створивши Світову організацію торгівлі, Уругвайський раунд став найбільш всеосяжним та комплексним з восьми проведених раундів багатосторонніх торговельних переговорів, а його значення справедливо порівнюється зі значенням створення в 1947 році самої ГАТТ. Пост-уругвайська торгова система стала більш глобальною, правовою і справедливою. Було посилено практично всі дисципліни та механізми виконання зобов’язань та врегулювання спорів. Разом з тим, беручи до уваги складність міжнародної торговельної системи та її постійний розвиток, Уругвайська система, з огляду на виникнення окремого великого та неврегульованого класу суперечок між розвиненими країнами і країнами, що
розвиваються, й надалі потребує удосконалення.
Таким чином, в останні десятиріччя антидемпінг набуває дійсно широкого розповсюдження та стає ледве не найпопулярнішим та дійовим інструментом захисту внутрішнього ринку від несправедливої торговельної практики. Теоретичні передумови ГАТТ/СОТ виходять з того, що вільна торгівля забезпечує реалізацію правила про природні конкурентні переваги держави і, таким чином, сприяє досягненню загального добробуту, але не забороняючи застосування спеціальних обмежуючих інструментів для захисту внутрішнього ринку від несправедливої торговельної практики. Хотілося б відмітити, що антидемпінг є законним інструментом, що застосовується відповідно до правил та принципів ГАТТ/СОТ.
Україна поки що не є членом СОТ та не має можливості використовувати механізми, що передбачені угодами цієї організації, включаючи механізм вирішення спорів, пов’язаних з застосуванням антидемпінгових заходів. Але Україна проводить переговори про приєднання до СОТ та після успішного завершення буде мати ті ж права й обов’язки, що й інші члени СОТ.
У дисертації розглядаються особливості застосування антидемпінгового
законодавства Європейським Союзом та США на сучасному етапі. Зокрема, вказано, що держави Європейського Союзу проводять спільну торговельну політику відносно країн, які не є членами ЄС. Її цілі включають гармонічний розвиток світової торгівлі, поетапне усунення обмежень в міжнародній торгівлі і зниження митних бар’єрів. Це робить ЄС одним з ключових учасників процесу лібералізації світової торгівлі.
У розділі розглянуто роль органів ЄС та США, які вирішують антидемпінгові питання. Незважаючи на те, що правила СОТ визначають мінімальні умови, що дозволяють застосовувати антидемпінгові заходи, законодавство ЄС іде далі, оскільки містить два додаткових положення ліберального характеру, які застосовуються не всіма членами СОТ. Ці положення відомі як “оцінка інтересів Союзу” та “правило нижчої ставки мита”.
У другому розділі “Характеристика правового механізму антидемпінгових правил в системі ГАТТ/СОТ” проводиться аналіз і дається оцінка концепції демпінгу в системі антидемпінгових правил ГАТТ/СОТ, визначено місце антидемпінгових правил в системі регулювання економічних відносин на багатосторонній основі, а також виявлено відмінність поняття демпінгу в системі антидемпінгових правил ГАТТ/СОТ від економічного змісту цього питання.
По-перше, в розділі подано правову оцінку демпінгу в системі антидемпінгових правил ГАТТ/СОТ. Зокрема зазначено, що усі принципи, як ГАТТ/СОТ, так і міжнародного економічного права, мають безпосереднє відображення і в такій специфічній сфері міжнародно-правового регулювання, як антидемпінг. Необхідно звернути увагу на той факт, що в правовому значенні демпінг традиційно визначають як цінову дискримінацію між ринками різних країн. Але захисні заходи проти демпінгу можуть бути виправдані лише в тому випадку, якщо він заподіює шкоду товаровиробникам в країні імпорту.
Таким чином, у системі антидемпінгових правил ГАТТ/СОТ демпінг розглядається як правопорушення, суть якого полягає в реалізації іноземним виробником товару для імпорту в іншу країну за ціною, нижчою за ту, яку йому сплачують на його внутрішньому ринку, що заподіює шкоду виробникам подібних товарів в іноземній державі.
По-друге, визначення демпінгу в системі регулювання економічних відносин на багатосторонній основі орієнтовано на те, чи продає підприємство свою продукцію за ціною, нижчою за витрати. Більш точним визначенням буде: продаж за ціною, що нижча за середні змінні витрати. Задля мети цієї роботи економічний демпінг, що розглядається у практиці міжнародно-економічних відносин, було визначено як продаж товару за цінами, нижчими за змінні витрати на виробництво.
По-третє, дослідження, результати яких викладені в цьому розділі, дають
можливість зробити висновок, що головна відмінність поняття демпінгу в системі антидемпінгових правил ГАТТ/СОТ від економічного змісту цього поняття полягає в тому, що кожне з них стосується різних об’єктів регулювання. Економічне визначення демпінгу, що прийняте в практиці міжнародних економічних відносин, має за об’єкт ціну товаровиробника, яка порівнюється зі змінними витратами. Визначення демпінгу в міжнародному економічному праві має за об’єкт товар, імпорт якого здійснюється за цінами, які є меншими ніж ціни на аналогічні товари цього товаровиробника в країні експорту, що заподіює шкоду національним товаровиробникам. Практика демпінгу на рівні економічної теорії діяльності підприємств сама по собі не може бути визнана протиправною. Протиправним визнається лише демпінг, який заподіює шкоду. Таким чином, з метою захисту українських товаровиробників від шкоди, яка заподіюється в результаті імпорту товару за демпінговими цінами, міжнародне економічне право визнає практику демпінгу протиправною.
В цьому розділі подано огляд основних видів демпінгової поведінки. У кожному випадку дисертантом було з’ясовано, яка економічна шкода може бути спричинена національній економіці в разі наявності демпінгу.
Підсумовуючи, можна констатувати, що більшість видів економічного демпінгу, які мають місце у практиці міжнародної торгівлі, не наносять економічної шкоди виробникам країни імпорту. Тому протиправною визнано практику демпінгу тільки тоді, коли заподіюється шкода в країні імпорту і встановлено причинно-наслідковий зв’язок між демпінгом і шкодою.
Розгляд ключових питань правового механізму антидемпінгових правил в системі ГАТТ/СОТ дозволяє зробити деякі загальні висновки. Система визначень та понять, що склалася, безперечно, відіграє важливу роль у розгляді конкретних питань як теоретичного, так і практичного характеру, які виникають у процесі регулювання антидемпінгових відносин.
Практично всі дослідники вважають, що концепція демпінгу є дуже суперечливою, оскільки в її основі лежать відмінності національного законодавства та поточної економічної політики інших країн. З теоретичної точки зору різниця між цінами імпортера та національного виробника аналогічного товару пояснюється, насамперед, наявністю порівняльної переваги, на підставі якої будується міжнародний обмін. Але разом з тим, на думку значної частини дослідників, антидемпінгові закони та норми мають певне раціональне економічне підґрунтя лише тоді, коли мова йде про міжнародну цінову дискримінацію та хижацьке ціноутворення. В цьому контексті боротьба з демпінгом фактично означає підвищення ефективності функціонування національної економіки. Іншими словами, демпінг вважається негативним явищем, з яким слід боротися лише тоді, коли його наслідком є обмеження конкуренції та монополізація національного ринку, що веде до зниження
ефективності функціонування економічної системи держави.
Розділ містить висновок, що антидемпінгові заходи, відповідно до міжнародного права, повинні захищати товаровиробників від демпінгової практики іноземних виробників тільки у випадку нанесення шкоди, а не заохочувати захист неефективних національних товаровиробників. Принципи вільної конкуренції мають переважати під час проведення антидемпінгових розслідувань, тому що саме встановлення рівних умов на ринку буде, по-перше, стимулювати розвиток власної промисловості, по-друге, надасть доступ до більш дешевих і якісних товарів національним споживачам.
Розділ третій ” присвячений огляду та аналізу матеріальних норм антидемпінгового законодавства України, розкриттю змісту демпінгової маржі відповідно до законодавства України та проблеми визнання України країною з ринковою економікою, що є основою для запобігання антидемпінговим процесам, а також з’ясуванню правових передумов для поглиблення інтеграції України в СОТ.
У розділі подано правову оцінку демпінгу в контексті законодавства України, зокрема зазначено, що товар вважається об’єктом демпінгу, якщо його експортна ціна під час продажу в Україну є нижчою від порівняної ціни на подібний товар у країні експорту в звичайних торговельних операціях.
Необхідно звернути увагу на той факт, що товар, який підпадає під визначення об’єкту демпінгу, може не підпадати під визначення „демпінгу”. Демпінг – це імпорт товару, який є об’єктом демпінгу, в результаті якого заподіюється шкода виробнику подібного товару.
Текстуальний аналіз Закону України "Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту" від 22 грудня 1998 року (надалі – антидемпінговий закон України) дозволив дисертанту дійти висновку, що його нормативний зміст є майже дослівним перекладом Постанови Ради ЄС №384/96 щодо захисту від демпінгового імпорту з країн, що не є членами Європейського Союзу від 22 грудня 1995 року.
Автор відмічає, що дослівний переклад європейського законодавства вказує лише на той факт, що інтереси України та її ставлення до проблеми антидемпінгу бралися до уваги недостатньою мірою. Слід також зазначити, що переклад зроблено на дуже низькому рівні, наприклад, в багатьох випадках терміни перекладено некоректно. В дисертації здійснено аналіз антидемпінгового закону України, який розкриває його численні недоліки.
У дисертації доводиться, що статус неринкової економіки негативно впливає на можливість українських підприємств захищати свої інтереси протягом антидемпінгового розслідування. Вивчивши статистику антидемпінгових розслідувань порушених проти України, можна зробити
висновок, що однією з головних причин введення дуже високого розміру антидемпінгового мита, яке в деяких випадках досягає 150-237%, є саме неринковий статус України. Без вирішення питання щодо ринкового статусу України на державному рівні вітчизняні експортери будуть позбавлені можливості вести ефективний захист в антидемпінгових процесах.
Тому в Україні потрібно концентрувати свої зусилля на економічних реформах та доводити, що ми вже перейшли межу між статусом країни з перехідною економікою до статусу країни з ринковою економікою.
Перевагами визнання нашої держави ринковою стане те, що антидемпінгове мито буде вводитися лише для підприємств-порушників, а підрахунок розміру антидемпінгового мита буде здійснюватися з урахуванням цін на продукцію в Україні. Як результат, ми матимемо можливість значно знизити розмір антидемпінгового мита або взагалі його скасувати.
На теперішній час Україна, створюючи інститути приватної власності, послаблюючи державний контроль над приватними підприємствами, скасовуючи контроль над цінами та державне планування розміщення ресурсів, відкриваючи свої кордони для іноземних інвестицій, встановлюючи правила добросовісної конкуренції як керуючі правила для вільного підприємництва та стимулюючи зростання приватних підприємств, гарантує своє визнання країнами з ринковою економікою.
Для прискорення цих процесів Україна повинна наполегливо домагатися членства в головних міжнародних торговельних організаціях та альянсах. Хоча багато країн з перехідною економікою “перебувають у черзі” для вступу до ГАТТ/СОТ, їх зусилля у розробці необхідних документів щодо їх загальної економічної ситуації та проголошення необхідних правил були недостатніми, тому цей процес проходить дуже повільно. |
