ВИКОРИСТАННЯ СПЕЦІАЛЬНИХ ПСИХОЛОГІЧНИХ ЗНАНЬ ЩОДО НЕПОВНОЛІТНІХ УЧАСНИКІВ ДОСУДОВОГО РОЗСЛІДУВАННЯ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність обраної теми дисертації; визначено зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; охарактеризовано мету, головні завдання, об’єкт, предмет і методи дослідження; розкрито наукову новизну та практичне значення одержаних результатів; наведено дані про їх апробацію та впровадження, а також щодо публікацій, структури й обсягу роботи. 

Розділ 1 “Психологічні особливості неповнолітніх” складається з двох підрозділів.

У підрозділі 1.1. “Особливості психофізіологічного розвитку неповнолітнього” розглядаються фізіологічні зміни та зміни в психічних процесах дитини в підлітковий та ранній юнацький вік, їх вплив на поведінку неповнолітнього.

Встановлено, що неповнолітній повинен постійно призвичаюватися до фізіологічних змін, що відбуваються в його організмі. У зв’язку з цим емоційний фон стає нестабільним. Це, в свою чергу, призводить до того, що неповнолітні проявляють безпричинну неврівноваженість, роздратованість, не можуть володіти собою. Однак в “чистому” вигляді фізіологічні особливості не мають самостійного значення в розрізі впливу на поведінку. Ті чи інші соціальні умови можуть або сприяти прояву небажаних фізіологічних впливів, або нейтралізовувати їх вплив на поведінку неповнолітнього.

Проведено характеристику психологічних особливостей підліткового та раннього юнацького віку за такими напрямками: соціальна ситуація розвитку, провідний вид діяльності, новоутворення періодів, розвиток самосвідомості, пізнавальних процесів, відносини з різними віковими групами.

Почуття дорослості є основним новоутворенням підліткового віку. Важливе значення для підлітка має неформальне спілкування з дорослими, потреба знайти і зайняти своє місце серед однолітків. Основними новоутвореннями юнацького віку є особистісний розвиток та соціальне самовизначення. Неповнолітній у цьому віці намагається усвідомити своє місце в майбутньому, мету і сенс життя. Навчання йому здається нудним порівняно з уявами про життя. Так, за результатами проведеного нами анкетного опитування 273 учнів 9-11 класів загальноосвітніх шкіл м. Івано-Франківська на питання: “Що заважає Вам навчатись?” – 78 (28,57%) респондентів відповіли: “Школа вчить того, чого в життя не потрібно?”; 14 (5,13%) – “Одноманітність, нецікавість або непотрібність предметів”.

Для неповнолітніх характерною рисою є схильність до безпідставного обману навіть у тих випадках, коли його можна уникнути. Вони не люблять витрачати час на сумніви і роздуми, швидко переходять від рішення до дії. Неповнолітні намагаються різко виявляти свої почуття, інколи неадекватно до справжній почуттів, тобто порівняно невеликий гнів чи образа може призвести до бійки.

Неповнолітні аналізують себе, свої вчинки, поведінку та стосунки з дорослими, але при цьому мало уваги приділяють власним недолікам.         Вони терплячі до себе, а деякі в цілому задоволені собою. За результатами проведеного нами анкетування 25,27% учнів 9-11 класів на питання “Що про Вас думають інші люди?” дали позитивні характеристики.

Провідною суперечністю підліткового та раннього юнацького віку є прагнення до дорослості та неможливість адекватно його реалізувати через недостатність необхідного досвіду. Характерним для сучасного неповнолітнього є відсутність “теплих”, гармонічних стосунків у сім’ї.             За результатами проведеного нами анкетування  учнів 9-11 класів лише    15,38% учнів вказали, що свій вільний час вони проводять, спілкуючись з батьками. Це ж дослідження показало, що 59,17% учнів вказали на нерозуміння з боку дорослих, в першу чергу батьків, як на основну причину конфліктів, а 40,66% опитаних не хотіли би наслідувати поведінку батьків у стосунках з іншими. Можна уявно намалювати таку картину виникнення конфліктів з батьками: спочатку конфлікти виникають з приводу повсякденних звичок (одяг, зачіска, макіяж, час відсутності вдома), потім це проблеми, пов’язані зі шкільним життям (низька успішність незроблені уроки, необхідність підготовки до екзаменів), і конфлікти, пов’язані з системою норм і цінностей.

У відносинах з вчителями ситуація складається наступним чином.     Лише 0,73% опитаних нами учнів 9-11 класів вказали, що вони хотіли б бути подібними на своїх вчителів, 2,93% – хотіли б наслідувати поведінку вчителя у відносинах з іншими. Конфлікт з вчителем інколи є мотивом до відмови від навчання (16,85% опитаних нами учнів 9-11 класів вказали, що саме конфлікт з вчителями заважає їм навчатись).

У підрозділі 1.2. “Психологічні причини девіантної поведінки неповнолітнього” розглядаються психологічні причини, що можуть спонукати неповнолітнього на порушення соціальних норм. Аргументовано, що підлітковий та ранній юнацький вік є значним девіантним фактором у житті неповнолітнього.

Девіантна поведінка включає в себе три рівні проявів. Перший рівень стосується відхилень, що порушують стереотипні уявлення суспільства про ті чи інші норми поведінки (дії неповнолітнього можуть викликати здивування, а в декого й обурення, але ніяким чином не зачіпатимуть права оточуючих людей). На другому рівні йдеться про соціальну дезорієнтацію (педагогічно занедбані діти). Третій рівень – криміногенна поведінка.

Найважливішою причиною девіантної поведінки неповнолітнього є проблеми всередині сім’ї. Саме приклад членів сім’ї імплементовуються в подальші відносини. Неповнолітній наслідує ту модель поведінки, яку бачив і учасником котрої був у сім’ї. Постійні конфлікти, що переходять в бійки між батьками, побиття батьком чи матір’ю дитини, грубе приниження гідності неповнолітнього призводить до виникнення в останніх почуття гніву, яке потім проявляється у стосунках з однолітками, а пізніше призводить і до невмотивованої жорстокості.

Важливим фактором, що впливає на неповнолітнього, є досягнення у навчанні та взаємовідносини з однокласниками та вчителями.                    Низька успішність сприймається як свідчення обмежених інтелектуальних здібностей і призводить до небажання ходити до школи, щоб не бути об’єктом критики та глузування з боку однокласників та вчителів. Систематичні пропуски занять ведуть до того, що неповнолітній не хоче повертатися до “чужого” класу. Стиль спілкування педагогів з учнями залишається переважно авторитарний. Публічне покарання винного учня, висміювання його на очах в однолітків викликає у неповнолітнього почуття ненависті, озлобленості до всіх.

Зазначається, що відхилення у поведінці неповнолітнього необхідно розглядати комплексно оскільки формування протиправної поведінки залежить від всього ходу формування особистості. Обґрунтовано необхідність вивчення причин девіантної поведінки неповнолітніх для вивчення особи при розслідуванні злочинів, що вчиненні за їх участю.

Розділ 2 “Використання спеціальних психологічних знань щодо неповнолітніх на досудовому слідстві” складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Форми використання спеціальних психологічних знань щодо неповнолітніх учасників” проаналізовано погляди різних науковців щодо визначення поняття спеціальних психологічних знань, форм їх використання у кримінальному судочинстві.

На сьогодні спеціальні психологічні знання можуть використовуватися щодо неповнолітніх у формі: а) консультування; б) залучення спеціаліста-психолога; в) проведення судово-психологічної експертизи неповнолітніх.   Крім того, слідчий при розслідування злочинів вчинених неповнолітнім або щодо них може самостійно використовувати психологічні знання.

Враховуючи аналіз практики та результати проведеного анкетування, автор приходить до висновку, що професійні психологи майже не залучаються до розслідування злочинів за участю неповнолітніх. Проведене анкетування  151 слідчого прокуратури та органів внутрішніх справ показало, що лише 7,95% опитаних залучали консультанта-психолога, 13,91% – спеціаліста психолога, а 11,92% призначали судово-психологічну експертизу неповнолітніх.

Дисертант здійснив аналіз поглядів науковців щодо інституту участі педагога при проведенні слідчих дій за участю неповнолітніх та обґрунтував необхідність реформування його, законодавчо визначивши, що саме психолог повинен залучатися до слідчих дій, які проводяться з неповнолітніми.         60,93% опитаних слідчих прокуратури та органів внутрішніх справ також вважають за необхідне надавати перевагу психологу перед педагогом при розслідуванні злочинів за участю неповнолітніх.

У підрозділі 2.2. “Використання спеціальних психологічних знань щодо неповнолітніх підозрюваних та обвинувачених” здійснено аналіз напрямків використання психологічних знань. Визначається, що воно здійснюється для: а) вивчення особи неповнолітнього обвинуваченого (підозрюваного); б) налагодження психологічного контакту з неповнолітнім;   в) здійснення психологічного впливу на неповнолітнього; г) оцінки достовірності та правдивості показань неповнолітнього; д) визначення тактики проведення окремих слідчих дій та здійснюється аналіз кожного із вищевказаних напрямків.

Обґрунтовано необхідність законодавчого закріплення обов’язкової участі психолога при проведенні допиту неповнолітнього підозрюваного, а також внесення змін до існуючих норм кримінально-процесуального кодексу в частині залучення фахівця-психолога при пред’явленні обвинувачення та допиті обвинуваченого неповнолітнього та забезпечення психолога необхідними правами для виконання своїх функцій.

Зазначається, що очна ставка з участю неповнолітнього за психологічним змістом є складнішою та напруженішою слідчою дією, ніж допит.               Тому, логічно було б забезпечити на законодавчому рівні можливість участі психолога при проведенні очної ставки, де учасником виступає неповнолітній.

У підрозділі 2.3. “Використання спеціальних психологічних знань щодо неповнолітніх потерпілих” досліджується питання залучення фахівців-психологів при розслідуванні злочинів, вчинених щодо неповнолітніх. Обґрунтовується необхідність вивчення психологічних особливостей потерпілого, діагностування його показань.

Наголошується, що неповнолітньому потерпілому, на відміну від обвинуваченого, законодавчо не забезпечено можливості залучення педагога, а тим більше психолога, при проведенні слідчих дій. Тому, пропонується внести доповнення до КПК України, забезпечивши неповнолітнього потерпілого можливістю залучити психолога при проведенні, зокрема, його допиту.

У підрозділі 2.4. “Використання спеціальних психологічних знань щодо неповнолітніх свідків” з’ясовуються питання психологічного вивчення показань неповнолітніх свідків та визначення їх достовірності та правдивості.

Проаналізовано причини завідомо неправдивих показань неповнолітніх свідків, показань, що є неправдивими в результаті помилки. Так, причинами завідомо неправдивих показань можуть бути особиста заінтересованість неповнолітнього свідка, вплив з боку інших осіб, характер взаємовідносин з потерпілим чи обвинуваченим, пережитий психічний стрес у зв’язку з допитом, залежний стан від обвинуваченого чи потерпілого, кругова порука тощо. Причинами показань, що є неправдивими в результаті помилки є особливості сприйняття та пам’яті, обмежений словниковий запас або неправильне позначення термінів, вплив зовнішніх факторів (засобів масової інформації, інших свідків, чутки) тощо. Визначено можливості фахівця-психолога при виявленні таких причин та запропоновано більш ширше залучати спеціаліста-психолога до проведення допиту неповнолітнього свідка.

Розділ 3 “Використання спеціальних психологічних знань щодо неповнолітніх при розслідуванні окремих категорій злочинів” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 3.1. “Використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні насильницьких злочинів” здійснено аналіз можливостей психології при розслідуванні насильницьких злочинів, що вчинені неповнолітніми або щодо них, зокрема умисних вбивств та зґвалтувань.

Дисертант робить висновок, що використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні насильницьких злочинів полягає у з’ясуванні, перш за все, психологічних мотивів поведінки неповнолітнього злочинця, якими переважно є неадекватна реакція на поведінку потерпілого; невміння неповнолітнього злочинця контролювати свою поведінку, емоції; небажання вирішити конфлікт іншим способом тощо. Використання психологічних знань допомагає в даному випадку виявити причини агресивності, надмірної жорстокості, що проявляють неповнолітні при вчиненні насильницьких злочинів.

Крім того, запропоновано залучати фахівців-психологів, починаючи з  огляду місця події і закінчуючи відтворенням обставин та обстановки події та оголошення обвинуваченому про закінчення слідства і пред’явлення йому матеріалів справи, для з’ясування усіх обставин психологічного змісту.

У підрозділі 3.2. “Використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні корисливих та корисливо-насильницьких злочинів” досліджується питання залучення у різних формах психологів для більш повного та всебічного розслідування корисливих та корисливо-насильницьких злочинів, що вчинені неповнолітніми або щодо них. 

Зазначається, що вміле використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні корисливих та корисливо-насильницьких злочинів в сукупності з доказами у справі дозволить слідчому отримати вичерпну та достовірну інформацію про вчинений неповнолітнім злочин, встановити співучасників, форму вини, мотиви та мету злочину, тип злочинця, індивідуальні психологічні особливості корисливого злочинця, правильно планувати та проводити всі необхідні слідчі дії. Слідчий не в змозі самостійно оцінити індивідуальні психологічні особливості неповнолітніх злочинців, оскільки не володіє професійними знаннями в галузі психології.

У підрозділі 3.3. “Використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні злочинів вчинених групою неповнолітніх” розглядаються та з’ясовуються такі поняття, як “група”, “мала соціальна група”, “злочинна група”.

Проаналізовано етапи входження неповнолітнього у групу (виникнення потреби у самоствердженні, пошук групи для реалізації потреби, засвоєння способів самоствердження, які пропонуються групою, конформістський тиск, що вчиняє група для утримання кожного свого учасника).

Визначено етапи формування групи. На перших етапах група складається з добровільно об’єднаних учасників, які добре знайомі між собою.                     У подальшому кожен учасник залучає інших членів до групи. Якщо таку групу довгий час не викрили, спостерігається тенденція до створення все більш складних і організаційних об’єднань.

З’ясовано типи злочинних груп неповнолітніх, а саме “ситуативні” групи неповнолітніх, “перехідні” від “ситуативних” до груп високого рівня розвитку, стійкі підлітково-молодіжні злочинні групи.

Зазначено, що спеціальні психологічні знання повинні використовуватися для вивчення внутрішньогрупових зв’язків у злочинній групі неповнолітніх, особливо для виявлення лідера групи. Крім того, необхідно залучати фахівців-психологів при проведенні слідчих дій, особливо допиту та очної ставки, з кожним учасником групи. Психологічні знання повинні використовуватися і для визначення соціально-психологічних особливостей членів злочинної групи неповнолітніх.