ЮРИДИКО-ПСИХОЛОГІЧНІ ЗАСАДИ РОЗСЛІДУВАННЯ ЗЛОЧИНІВ, ВЧИНЕНИХ ІЗ ОСОБЛИВОЮ ЖОРСТОКІСТЮ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, розкрито мету та дослідницькі завдання, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведені дані щодо апробації.

Розділ 1 – “Кримінально-психологічна характеристика злочинів, вчинених із особливою жорстокістю” – включає два підрозділи.

У підрозділі 1.1. “Кримінально-правові аспекти злочинів, вчинених із особливою жорстокістю” аналізується особлива жорстокість як юридична категорія, що має юридико-психологічне підґрунтя.

Аргументується, що особлива жорстокість, окрім умисних вбивств, тяжких тілесних ушкоджень, катувань та мордування, що кваліфікуються згідно п. 4 ч. 2 ст. 115, ч. 2 ст. 121, ст. 126, ст. 127 КК України, також може мати місце при здійсненні інших насильницьких злочинів, вчинених проти життя та здоров’я, а також статевої недоторканості та статевої свободи особи. Її наявність або відсутність визначається аналізом обставин конкретного злочинного діяння. Принципова відмінність особливої жорстокості від “звичайної” полягає в тому, що перша не є інструментальною необхідністю для злочину, тобто природною умовою його здійснення або результату, що наступив, і становить собою додаткове фізичне або психічне страждання для потерпілого або його близьких, яке винний свідомо заподіює або припускає. В   особливій жорстокості виявляється особливе суб’єктивне відношення винного до потерпілого або його близьких, не охоплюване наміром на здійснення злочину, отже, вона є самостійним наміром, який відсутній при аналогічному діянні, вчинюваному без особливої жорстокості.

Тому можна стверджувати, що особлива жорстокість – це супроводжуюче або наступне за насильницьким злочином, не обов’язкове для його здійснення і настання звичайних для нього наслідків, умисне діяння (або бездіяльність), що має на меті спричинення потерпілому або його близьким додаткового, як правило, тяжкого фізичного або психічного страждання; навмисне і осмислене спричинення іншому мук і страждань заради них самих, а також дії, здійснюючи які, суб’єкт допускав або повинен був передбачати, що подібні наслідки можуть наступити.

Обов’язковою ознакою кваліфікації злочинів, як вчинених із особливою жорстокістю, з точки зору кримінального права є наявність хоча б одної з наступних умов: усвідомлені безжалісні, грубі діяння винної особи стосовно потерпілого, що завдають йому фізичних чи психічних страждань. В той же час, множинність хаотично нанесених пошкоджень не завжди свідчить про вчинення злочину з особливою жорстокістю. Іншими словами, констатуючи наявність жорстокості, слід оцінювати не лише кількісний, але й якісний характер нанесених травм.

Підрозділ 1.2. “Психологічна сутність та зміст феномену особливої жорстокості” присвячений дослідженню феноменів “агресія –– жорстокість – насильство”, аналізу наукових теорій та концепцій із даного питання.

Поняття “агресія” та “жорстокість” не тотожні, але тісно пов’язані одне з одним: жорстокість – це завжди прояв агресії, однак не будь-яка агресія є жорстокістю. Між ними існує дві достатньо важливих відмінності. По-перше, агресія – більш широке і нейтральне в морально-етичному плані поняття, її оцінка нерідко залежить від ситуації та обставин прояву. В деяких випадках агресія може виконувати позитивні функції, інколи – бути необхідною (наприклад, для людей військових і спортивних професій). По-друге, агресія властива всім живим істотам, а жорстокість є винятково соціальним явищем, притаманним лише людині – це усвідомлене прагнення нанести максимального збитку жертві. Жорстокість може виявлятися як в агресії, так і в насильстві, проте останнє поняття ширше в тому плані, що передбачає наявність антисоціальної спрямованості особи.

Зазначається, що агресія є обов’язковою складовою всіх тяжких насильницьких злочинів, однак не у всіх злочинах дії (бездіяльність) злочинця виявляють себе як особливо жорстокі. Основна відмінність особливої жорстокості від агресії, хай хоч і в самих небезпечних її проявах, полягає у вкрай негативній, усвідомленій поведінці, діях особи, направлених на спричинення фізичного болю чи психічних страждань, шкоди або на знищення іншої людини, групи осіб, що проявляються в насильстві як фізичному, так і психологічному.

Розглядаючи жорстокість як неадекватну і надмірну агресію, слід зважати, що визначення ступеня такої адекватності залежить від культури особистості і особливостей конкретного соціуму. Віднесення того або іншого діяння до жорстокого, особливо жорстокого або взагалі не жорстокого залежить не тільки від оцінок суб’єкта, але й від його соціальної приналежності і суспільного положення, моральних принципів і переконань, культури і т.ін.

Аргументується, що жорстокість і особливу жорстокість, зокрема, можливо розглядати як одну з рис особи певних категорій насильницьких злочинців. Але відносити її до особистісних рис слід лише в тих випадках, якщо вона стабільна і фундаментальна для даної людини, внутрішньо властива їй. Жорстока особа характеризується безжальністю, причому вади емпатійності сягають тут значної інтенсивності (емоційна “тупість”) та проявляються в усвідомленому прагненні нанести болісний збиток жертві.

Розділ 2 – “Юридико-психологічна характеристика особи, схильної до особливої жорстокості” – складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1. “Психологія особистості насильницького злочинця” надається характеристика злочинів, вчинених із особливою жорстокістю, та особистості злочинця.

Відзначається, що більшість таких злочинів є груповими (особливо катування та розбій – 42,1%), причому зв’язок між учасниками злочинних груп найчастіше виникав за місцем проживання, що найбільш характерне для вбивць (60,4%) і розбійників (47,9%). Злочини з особливою жорстокістю переважно вчинюються за попередньою домовленістю (60,0%), в робочі дні (71,8%), у вечірній (55,4%) та нічний (25,2%) час доби. Як правило, такі злочини тривають до півгодини; рідше – до 1 год., але кожен шостий злочин – 3 і більше годин (останнє найбільш притаманне зґвалтуванням).

Серед способів кримінальної жорстокості найбільш поширеними є множинні поранення і каліцтва, нанесені ударами рук та ніг (52,2%), більш часто – насильниками, катувальниками і розбійниками. Серед проявів особливої жорстокості також зафіксовано 41,2% множинних поранень колюче-ріжучими предметами. Значно поширені (52,5%) здавлювання болючих місць, сильні поштовхи, хапання і тягання за волосся, удари головою об твердий предмет, що особливо часто вживані насильниками, катувальниками і розбійниками. 21,9% фактів особливої жорстокості виявлялися в множинних ударах твердими, тупими предметами.

Злочини з особливою жорстокістю вчинюють, як правило, чоловіки (90,8%) у віці 18-32 роки (83,8%); жителі міст (89,0%), які мають загальну середню освіту (66,5%) та не можуть вважатися достатньо професійно адаптованими (81,5%). У цьому контингенті досить значна питома вага осіб із психічними аномаліями (36,9%). Наявна виражена залежність між вчиненням злочину з особливою жорстокістю та специфічними станами, а саме: 66,7% – алкогольне сп’яніння, 27,8% – наркотичне збудження, 5,6% – стан алкогольної чи наркотичної абстиненції.

Аргументується, що поведінка таких осіб обумовлюється прагненням до самоствердження в соціально негативному середовищі, уявленнями про необхідність застосування сили як універсального засобу задоволення потреб. Перебування їх у криміногенному середовищі, особливо в поєднанні з алкогольним сп’янінням та психічною напругою, сприяє реалізації антисоціальної установки в найбільш виражених кримінальних формах.

У підрозділі 2.2. “Психологічні детермінанти насильницької злочинної поведінки” надається характеристика суб’єктивної сторони складу злочину, вчиненого із особливою жорстокістю, зокрема, мотивам такої поведінки.

За результатами узагальнення матеріалів кримінальних справ встановлено, що при вчиненні тяжких насильницьких злочинів із ознаками особливої жорстокості найбільш розповсюдженими є наступні мотиви: корисливий (49,5%), негативні особистісні, персоніфіковані мотиви (30,7%), хуліганські (19,8%). Згідно з результатами опитування працівників практичних органів, найчастіше мотивами вчинення таких злочинів є: корисливі (61,1%), на ґрунті неприязних відносин (44,4%), для приховування іншого злочину (33,3%), помста (16,7%), хуліганські (11%).

Надається характеристика кожного з мотивів та особливостей їх впливу на спосіб вчинення злочину.

Зазначається, що персоніфікованими мотивами слід вважати всі спонукання, що призводять до вчинення злочинів на ґрунті негативних особистісних відносин, як-то: ревнощі, помста, ненависть, неприязні відносини, тощо. Особлива жорстокість, що супроводжує хуліганські дії, не пов’язані з користю, є похідною від викривленого уявлення про можливості та форми самоствердження. Відповідно, персоніфіковані та хуліганські мотиви мають суто психологічний характер.

Можна стверджувати, що основною детермінантою вчинення тяжких насильницьких злочинів, вчинених із особливою жорстокістю, є бажання захисту особистісних інтересів і потреб: прагнення особистої безпеки (коли фізично знищується інша особа, яка оцінюється як така, що загрожує життю), прагнення захисту власних життєвих цінностей (наприклад, помста як компенсація морально-психологічного збитку), прагнення захисту соціального комфорту та значущих соціальних відносин (насильство з ревнощів) тощо. Суб’єктивно не має значення, чи існує така зовнішня загроза насправді: в дійсності вона може бути відсутня, але ситуація переживається як небезпечна для біологічного чи соціального статусу особи. Очікування ймовірної агресії стимулює тут до власних злочинних дій. Так само й наявність реальної небезпеки породжує захисну реакцію, яка на тлі загостреного емоційного забарвлення характеризується майже повною втратою самоконтролю та неадекватними захисними агресивними діями.

Розділ 3 – “Особливості розслідування злочинів, вчинених із особливою жорстокістю” включає два підрозділи.

У підрозділі 3.1. “Тактико-психологічна методика розслідування злочинів, вчинених із особливою жорстокістю” надається відповідна методика за умови несприятливої ситуації, коли особа злочинця невідома (він зник із місця події). Алгоритм спільних дій слідчого й оперативних працівників, на нашу думку, повинен виглядати наступним чином: 1) детальне опитування свідків про прикмети злочинця; переслідування злочинця за “гарячими слідами” з застосуванням службово-пошукових собак; 2) орієнтування працівників органів внутрішніх справ щодо пошуку злочинця за прикметами (фотороботом) і його затримання; 3) проведення заходів, спрямованих на затримання злочинця, прочісування місцевості, лісових масивів, квартирний обхід, якщо злочин вчинено в міській зоні, і т.ін; 4) використання для пошуку злочинця засобів масової інформації (телебачення, радіо).

Першочергова інформація про особу, що вчинила злочин, встановлюється, як правило, при опитуванні очевидців і свідків; при виявленні слідів і знарядь злочину в ході огляду місця події та прилеглої території, а також аналізу способу, місця, мотиву злочину й інших обставин.

Отже, з метою встановлення особистості злочинця (а при необхідності – й особи потерпілого) здійснюється наступний алгоритм першочергових слідчих та позапроцесуальних (допоміжного характеру) дій, заходів реагування.

1. Проводиться ретельний огляд місця події та прилеглої території, трупа, вивчаються виявлені сліди й інші важливі об’єкти. При проведенні огляду місця події, крім знаходження та фіксації матеріальних слідів, на основі реконструктивної пізнавальної діяльності слідчим відтворюється психологічне тло події. Він висуває версії з урахуванням вірогідності розгортання подій на місці злочину, виходячи з психологічних чинників, таких як: зв’язок (прямий чи опосередкований) між особою злочинця та конкретною жертвою, прямий та непрямий умисел, відповідно до цього, – безпосередній та опосередкований мотив насильницького посягання.

2. До огляду місця події залучається фахівець-психолог, який складає пошуковий психологічний портрет злочинця та надає слідчому необхідні консультації.

3. Проводиться допит очевидців (свідків). З психологічної точки зору допит як спосіб отримання інформації, безумовно, має пізнавальне значення. При розслідуванні слідчий не тільки отримує дані про подію злочину і пов’язані з ним обставини, але й використовує результати допиту для встановлення фактів, раніше йому невідомих, перевіряє й оцінює їх, висуває нові версії.

4. Призначення судово-медичної експертизи трупа.

5. Оперативне відпрацювання різних категорій населення щодо ймовірних прикмет злочинця.

Після затримання підозрюваного з метою доведення його причетності до вчинення злочину проводяться наступні слідчі дії: огляд та вилучення особистих речей з метою пошуку мікрочастинок й інших слідів, що могли залишитися під час вчинення злочину (крові, сперми, і т.ін.); допит; обшуки за місцем проживання, роботи (за необхідності – в інших місцях); пред’явлення підозрюваного для впізнання свідкам; призначення комплексної судової психолого-психіатричної експертизи; проведення очних ставок.

У підрозділі 3.2. “Використання спеціальних психологічних знань при розслідуванні злочинів, вчинених із особливою жорстокістю” обґрунтована необхідність використання при розслідуванні злочинів, вчинених із особливою жорстокістю, спеціальних психологічних знань.

Визначено, що допомога фахівців-психологів органам досудового слідства може здійснюватися в трьох формах: 1) складання пошукового психологічного портрета злочинця на основі характерних ознак злочину й обстановки на місці його вчинення, формулювання рекомендацій щодо проведення окремих слідчих дій; 2) обрання найбільш оптимальних шляхів психологічного впливу на правопорушника та подолання його опору шляхом консультування психолога; 3) проведення комплексних судових психолого-психіатричних експертиз.

Складання пошукового психологічного портрета злочинця (психологічна профілізація) – процес ідентифікації психологічних характеристик індивіда, складових загального опису особи, заснованого на аналізі злочинів, вчинених ним. Психологічний портрет невстановленого злочинця є результатом психолого-правового дослідження матеріалів кримінальної справи за фактом вчинення злочину з ознаками особливої жорстокості, що містить інформацію про пошукові ознаки злочинця, рекомендації для висунення слідчо-розшукових версій та основні напрями їх обробки, а також прогностичну оцінку вірогідного вчинення чергового злочину.

Реалізація даного методу відбувається в декілька етапів, що включають три рівні аналізу кримінальної події. На першому (криміналістичному) рівні відбувається виявлення і аналіз інформативних ознак кримінальної події – всього обсягу інформації про злочин та його обставини, за допомогою яких реконструюється зовнішня сторона злочинної діяльності, формальний зміст елементів криміналістичного механізму злочину. На другому (поведінковому) рівні в діях злочинця на основі методики “оцінки індивідуальності дії” виділяється індивідуально-психологічний зміст. На третьому (діагностичному або інтерпретаційному) рівні індивідуальні поведінкові ознаки злочинця пов’язуються з психологічними властивостями та іншими ознаками його особи на основі пошуку можливої природи причин, породжуючих суб’єктивний зміст дій злочинця.

Визначено наступну структуру психологічного портрета злочинця, який вчинив злочин із особливою жорстокістю: а) вступ, де дається опис короткої фабули злочину. Обов’язковими елементами тут є інформація про місце вчинення злочину, час, дату, спосіб насильницьких дій; інформація про час і дату, коли і за яких обставин бачили останній раз потерпілу особу. Така інформація повинна бути короткою, відображати загальні закономірності злочину в цілому; б) основна частина, в якій проводиться психологічний аналіз матеріалів кримінальної справи, розгляд всієї наявної інформації про подію злочину (аналіз вибору жертви, час злочинної події і т.ін.); в) ймовірнісний психологічний портрет; г) рекомендації для висунення оперативно-розшукових версій і проведення оперативно-розшукових заходів при підозрі на серійні злочини.

Консультування як форма співробітництва може проводитися для одержання працівником ОВС інформації довідкового психологічного характеру про: типові особливості сприйняття, пам’яті та мислення залежно від вікових особливостей (дітей, дорослих чи людей похилого віку), особливості поведінкових проявів при певних психічних аномаліях, вплив на психічні процеси та поведінку людини різних психічних та емоційних станів (алкогольного чи наркотичного сп’яніння, стресу, сильного страху) тощо. Консультації можуть бути надані також із конкретних кримінальних справ, наприклад, психолог може визначити напрям вивчення особистості обвинувачуваного залежно від виду вчиненого ним злочину, підказати можливі джерела інформації про особу, дати рекомендації щодо особливостей встановлення та розвитку з нею психологічного контакту.

Оскільки при вчиненні злочинів із особливою жорстокістю становить особливий інтерес психічний статус підозрюваного (обвинувачуваного), а саме – співвідношення нормального та патологічного в його психіці, доцільним є проведення КСППЕ. Така експертиза дозволяє визначити стійкі психологічні властивості та риси особистості та динамічні стани її психіки; вид i глибину емоційних реакцій у період, що має значення у справі; вплив виявлених особливостей підекспертної особи на її здатність адекватно сприймати оточення та регулювати свою поведінку у конкретній криміногенній ситуації; здатність усвідомлювати значення своїх дій, передбачати їх наслідки i керувати ними. Важливим для індивідуалізації покарання є також встановлення дійсного (глибинного) мотиву вчинення злочину.