У вступі обґрунтовано актуальність теми, розкрито мету і дослідницькі завдання, визначено наукову новизну і практичне значення одержаних результатів, наведено дані щодо їх апробації.
Розділ 1 – “Феномен моральної шкоди та її компенсації як міждисциплінарна проблема” – включає три підрозділи.
У підрозділі 1.1. “Філософські передумови виникнення та правового закріплення інституту компенсації моральної шкоди” здійснено аналіз філософських категорій, покладених в основу інституту КМШ (добра, зла, несправедливості, образи, помсти, терпимості, страждання, прощення, вини тощо).
Історично рано виникла ідея недоторканості певних цінностей, спершу більш осяжних (майно, життя, здоров’я), згодом – нематеріальних (честь, гідність, цілісність особистості тощо). В тій же послідовності вони здобували захист з боку соціуму, що фіксувалося у звичаях, а згодом – у законодавстві.
Дослідження КМШ повинно включати вивчення: а) функціонування явища КМШ на рівні соціуму; б) індивідуальних уявлень про КМШ; особливостей стану і переживань людини у випадках, які класифікуються нею як МШ; уявлень про можливі способи; фактично реалізовану поведінку при заподіянні МШ. Це зумовлено тим, що:
1) феномен КМШ виник і розвивається згідно з внутрішньою логікою,
а конкретна людина є його випадковим носієм;
2) можливість переживання МШ програмується соціумом через засвоєння мови, норм моралі й права, взаємодію з соціальним середовищем і вплив ЗМІ;
3) від конкретної особи, її уявлень, переживань й обраного способу поведінки залежить, чи виникне переживання МШ як таке;
4) індивідуальний досвід (в когнітивному, емоційно-вольовому, поведінковому аспектах) впливає на функціонування феномену КМШ в соціумі в цілому.
Підрозділ 1.2. “Феномен МШ та її компенсації у психологічному контексті” присвячений дослідженню МШ як цілісного явища, що охоплює 3 рівні: умовно теоретичний (уявлення про МШ) й умовно практичні: (а) рівень негативних переживань, зумовлених посяганням на значиме нормативно охоронюване благо, (власне МШ) і (б) рівень реалізації поведінки, спрямованої на КМШ.
Для рівня уявлень про феномен КМШ у площині масової й індивідуальної свідомості особливу роль відіграють: (а) функціонування семантичних структур;
(б) вплив чинного у соціумі законодавства і (в) ЗМІ.
Рівень негативних переживань пов’язаний з психологією емоцій (включаючи фізіологічні механізми), саморегуляцією, диспозитивним ядром, особливостями соціальної перцепції, характеристиками психотравмуючих ситуацій. Повинна здійснюватися ретроспективна оцінка емоційного стану особи до, під час і після психотравмуючої ситуації; причин, що зумовлюють ступінь інтенсивності й тривалість страждань; категоризації особою переживань як МШ. Індикатори факту переживання і глибини МШ поділяються на об’єктивні (фізіологічні прояви емоцій), умовно об’єктивні (зміни у соціальній ситуації особи тощо) і суб’єктивні (при їх оцінці перспективним є використання проективних методик).
На рівні поведінки прояв у соціумі страждання є заявкою на пошук КМШ і результатом вибору бажаних засобів КМШ, котрі поділяються на зовнішні (забезпечуються соціальним середовищем) і внутрішні (залучають резерви індивідуальності). Цей вибір зумовлюється суб’єктивними чинниками потерпілого, зокрема локусом контролю, тобто йдеться про психологію вчинку.
Підрозділ 1.3. “Місце інституту компенсації моральної шкоди у системі законодавства України” описує еволюцію правового регулювання КМШ як показника рівня розвитку суспільства. Корисними є інтегративні процеси між країнами права континентального й загального, що дозволяють удосконалювати нормативне регулювання інституту КМШ і застосування його на практиці.
Аналіз історичних традицій, вітчизняних і зарубіжних правових норм свідчить про належність інституту КМШ до цивільного права. Проте зміна меж між публічним і приватним правом зумовлює зростання ролі КМШ як засобу захисту суб’єктивних прав у публічних відносинах (кримінальних, податкових, фінансових).
Інститут КМШ виник як засіб захисту особистих немайнових прав і нерідко є єдиним засобом їх захисту, зокрема, для юридичних осіб. Однак сфера застосування КМШ поступово розширюється на заподіяння МШ внаслідок порушення майнових прав (спершу лише у випадках, спеціально передбачених законом).
Зобов’язання по КМШ є деліктними і закріплюються у відповідних главах цивільних кодифікацій. КМШ у договірних зобов’язаннях можлива переважно у випадках, спеціально передбачених законом. Проте новітні нормативні акти уніфікують підстави КМШ для договірних і позадоговірних зобов’язань.
Існуюче на сьогодні в Україні обмеження права на отримання КМШ за ознакою моменту її заподіяння (до чи після набуття чинності певним нормативним актом; під час призупинення його дії тощо) не є виправданим.
За своєю суттю МШ є психологічною, з огляду на що більш виправданим є запровадження терміну “психологічна шкода”.
Розділ 2 – “Юридико-психологічні аспекти моральної шкоди та її компенсації” – складається з трьох підрозділів.
У підрозділі 2.1. “Соціально-психологічні передумови заподіяння моральної шкоди та її переживання особою” розглядається зв’язок МШ з соціально-психологічними механізмами функціонування прав й обов’язків у малих і великих соціальних спільнотах. МШ є наслідком суб’єктивного і/чи об’єктивного порушення прав особи, в основі якого може лежати феномен агресії. Такі права мають різну суб’єктивну значимість і пов’язані з поняттями соціальних статусу, ролі й установки. Визнання наявності МШ і забезпечення КМШ пов’язане з функцією соціального контролю і реалізується через механізм влади. Переживання МШ є наслідком розвитку ситуації міжособистісної взаємодії. При цьому формальну відповідальність перед потерпілим може нести не конкретна особа, а соціальне утворення, з яким кривдник поєднаний соціальним зв’язком. КМШ виконує потрійну функцію: компенсаційну, каральну і превентивну.
Підрозділ 2.2. “Індивідуальні фактори, що є передумовами переживання моральної шкоди та пошуку її компенсації” присвячено когнітивним компонентам феномену МШ; особливостям МШ як переживання; психологічним механізмам формування поведінки, спрямованої на пошук КМШ.
Усвідомлення права на компенсацію МШ має ту ж структуру, що й соціальна установка: знання про існування МШ як переживання, про правовий інститут КМШ; переживання МШ, страждань внаслідок посягання на значимі цінності; вибір поведінки, пов’язаної з пошуком КМШ чи відмовою від неї.
За результатами дослідження виділено 6 факторів, що розкривають структуру уявлення про МШ у масовій свідомості і дозволяють виявити інтеріоризовані механізми соціальної регуляції поведінки особи у соціальних утвореннях, а саме: фактори переживань, протиправності, вини (умислу), інгібіції-фацилітації, моральної оцінки і компенсації як функції караності.
Узагальнена факторна структура уявлень про стан і особистість постраждалого включає 7 основних (психологічного здоров’я, наявності делікту, способу реагування, ставлення до кривдника, реактивності – врівноваженості, суб’єктивної опосередкованості, вольової активності) та 4 додаткові фактори (заподіяння МШ іншому; частоти переживання МШ; когнітивної та емоційної фіксації ситуації заподіяння МШ).
Узагальнена факторна структура уявлень про особистість кривдника у ситуації заподіяння МШ включає 3 основні (людяності, злого умислу, самоконтролю) та
6 додаткових факторів (травматичності, інтегральної оцінки, наявності делікту, заподіяння МШ іншому, частоти переживання МШ, когнітивної та емоційної фіксації ситуації заподіяння МШ).
Складність уявлень про особистість кривдника і постраждалого залежить від кількості опосередковуючих рефлексій і емоційної включеності. При оцінці з позицій стороннього спостерігача має місце тенденція до узагальнення і спрощення факторних структур.
На виникнення переживання МШ впливає інтерпретація особою:
1) психотравмуючої ситуації;
2) власної особи й поведінки – за параметрами порівняння власного стану зі станом кривдника (фізичним; психічним; психологічним; соціальним; економічним); тяжкості суб’єктивних наслідків; вибору способів реагування; рефлексії ставлення до кривдника; можливості вибору інших варіантів поведінки у травмуючій ситуації; наявності й форми власної вини; рефлексії оцінки соціумом власної поведінки;
3) особистості й поведінки кривдника – за параметрами врахування стану (фізичного; психічного; психологічного; соціального; економічного) й особистісних характеристик; наявності й форми вини, ставлення до того, що відбулося, спроби спокутувати порушення; можливості вибору інших варіантів поведінки у травмуючій ситуації; тяжкості вчиненого; рефлексії оцінки соціумом поведінки кривдника; очікувань щодо поведінки кривдника і констатація факту порушення соціальної норми.
Провідну роль при подоланні психотравмуючих ситуацій відіграє система саморегуляції і диспозиційне ядро як показники психологічного здоров’я. Тому інститут КМШ покликаний захищати осіб, які або (а) зазнали грубого втручання в суб’єктивний простір, що унеможливило задіяння компенсаторних механізмів саморегуляції (при кримінально караних діяннях, незаконних діях державних органів тощо), або (б) мають недостатній рівень розвитку (вади) саморегуляції і диспозиційної системи (КМШ виконує переважно превентивну і каральну функції).
У підрозділі 2.3. “Варіанти поведінки особи, що пережила психотравмуючу ситуацію” на підставі аналізу 1,823 рішень ЄС і українських судів різних інстанцій розроблено класифікацію стратегій, напрямків, типів, видів і способів поведінки постраждалого у психотравмуючій ситуації. Така класифікація доцільна для прогнозу поведінки у посттравматичній ситуації і визначення права на КМШ та її форми.
Поведінка постраждалого після переживання психотравмуючої ситуації поділяється на адаптивну і дезадаптивну. Адаптивна поведінка може розвиватися за двома напрямками:
1) особа не категоризує пережиті страждання як МШ;
2) особа визначає страждання, пережиті під час перебігу й/або після психотравмуючої ситуації, як МШ, внаслідок чого:
– залучає механізми саморегуляції, особливості диспозиційного ядра до самостійного подолання МШ (прощення; переоцінка ситуації);
– приймає рішення про звернення до соціуму за КМШ, а саме:
а) вдається до заходів позасудового захисту:
– звернення до соціуму за: моральною підтримкою; осудом кривдника; наданням соціальних преференцій і/або підвищенням соціального статусу; пониженням соціального статусу кривдника/позбавленням його соціальних преференцій/вжиттям санкцій; впливом на кривдника з метою змінити його ставлення до скоєного і вчинити соціально значимі дії;
– звернення до кривдника;
б) звертається до суду з однією або кількома з таких вимог:
– визнати факт порушення/протиправності дій відповідача;
– зобов’язати відповідача вчинити дію (вибачитися, спростувати інформацію виконати передбачену законодавством/рішенням суду дію, тощо);
– стягнути з відповідача грошову суму або інше матеріальне благо (послугу) на КМШ. При цьому грошова сума є уособленням можливості задоволення актуальної потреби постраждалого;
– стягнути грошову суму з держави чи зобов’язати державу виконати певну дію при: незаконних діях органів державної влади, притягненні до кримінальної чи адміністративної відповідальності; надмірній тривалості судового розгляду, інших процесуальних дій; невиконанні з вини органів державної виконавчої служби судового рішення; невстановленні/неможливості розшуку злочинця;
– зобов’язати державу вибачитися перед постраждалим від імені держави у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності;
в) звертається до правоохоронних й інших контролюючих органів з метою покарати винних, але без вимоги про КМШ:
– притягнення кривдника до адміністративної, кримінальної чи дисциплінарної відповідальності;
– стягнення з кривдника штрафу в дохід держави.
Вказані види не є взаємовиключними й при оцінці обраного виду поведінки як недостатньо ефективного людина переходить до реалізації інших її видів.
Дезадаптивна поведінка постраждалого у посттравматичних ситуаціях може розвиватися у трьох напрямках: а) аутоагресія; б) ендогенні захворювання (психічні й соматичні); в) асоціальні (девіантні) форми поведінки: 1) порушення соціальних,
у тому числі правових, норм; 2) набуття залежностей.
Розділ 3 – “Проблемні питання інституту компенсації моральної шкоди у нормотворчій та правозастосовчій діяльності та можливі напрями їх вирішення” – охоплює три підрозділи.
В підрозділі 3.1. “Проблема безвиновної відповідальності за заподіяння моральної шкоди” досліджуються випадки безвиновної відповідальності за заподіяння МШ, при цьому:
– така відповідальність володільців джерел підвищеної небезпеки – автомобілів викликає дискусії через специфіку КМШ;
– є доцільною об’єктивна відповідальність володільців джерел підвищеної небезпеки, котрі створюють загрозу для життя і благополуччя значної кількості людей і навколишнього природного середовища;
– доцільною є відсутність диференціації тварин і віднесення їх до джерел підвищеної небезпеки в цілому;
– закріплення вказаної відповідальності за МШ, заподіяну в результаті незаконних засудження, притягнення до кримінальної відповідальності, взяття під варту, накладення адміністративного стягнення, свідчить про гуманізацію суспільства;
– встановлення об’єктивної відповідальності ЗМІ є неприпустимим;
– доцільним є закріплення такої відповідальності за МШ, заподіяну працівникові порушенням його прав роботодавцем.
У підрозділі 3.2. “Визначення та встановлення меж, способів та розміру компенсації моральної шкоди” здійснений огляд критеріїв КМШ, відображених у нормативних актах і науковій літературі. Подальший розвиток інституту КМШ вбачається у створенні чіткої системи таких критеріїв. Однак законодавче встановлення меж і фіксованих розмірів КМШ для конкретних правопорушень недоцільне.
Чинне законодавство не передбачає обов’язкового залучення експертів у справах щодо КМШ, проте у майбутньому таке залучення є необхідним.
З метою виявлення тенденцій судової практики при винесенні рішень у справах, що містили вимогу про КМШ, проведено аналіз 842 рішень ЄС (1979–
2007 рр.) і 981 рішень судів України різних інстанцій (1993–2007 рр.), а саме:
а) розроблено кодування для 82 параметрів (рішення ЄС) і 58 параметрів (рішення судів України); б) проаналізовано судові рішення; в) розроблено моделі розвитку ситуації соціальної взаємодії, що призводить до переживання МШ; формування переживання МШ і вибору варіанту подальшої поведінки; класифікацію варіантів такої поведінки; класифіковано 10 груп проблем, пов’язаних із прийняттям рішень соціальними інституціями щодо КМШ; г) створено 2 матриці з характеристиками судових рішень; д) обраховано коефіцієнти кореляції Пірсона і середнє для обох матриць; е) проаналізовано і розбито на 9 груп пов’язані з КМШ кореляції (суб’єкти права на КМШ; категорії справ, у яких присуджується КМШ; відмінності у підході судів різних інстанції; КМШ і відшкодування матеріальної шкоди; стягнення судових і супутніх витрат; суми КМШ; негрошові форми КМШ; вплив географічного чинника й еволюція інституту КМШ у часі).
Найбільш активними при зверненні до ЄС є особи віком від 31 до 70 років (незалежно від соціального статусу), майнові права яких порушено. Найбільшу активність при зверненні до ЄС й українських судів виявляють представники Східної і Центральної України.
Факт кримінального посягання, заподіяння шкоди здоров’ю позивача і смерть близького родича приймається українськими судами як доказ наявності МШ. Проте українські суди і ЄС чітко диференціюють шкоду фізичному здоров’ю і МШ.
Домінуюча кількість випадків КМШ за рішенням всіх судів стосується цивільних і господарських справ. ЄС найчастіше присуджує КМШ у випадку незаконних дій правоохоронних і судових органів, посягання на право власності.
Чим більша кількість українських судових інстанцій розглядає позов про КМШ, тим менша ймовірність його задоволення і тим більша ймовірність того, що позивач використовуватиме всі процесуальні засоби для отримання КМШ через ЄС.
Існує відмінність у сприйманні психотравмуючої ситуації зі сторони постраждалих і суддів, особливо українських: для перших вимоги про КМШ і відшкодування матеріальних збитків є самостійними; для других – наявність матеріальної шкоди набуває доказової сили щодо існування МШ. Українські суди різних інстанцій демонструють послідовність щодо присуджуваних сум КМШ. Так, основна присуджена сума (на відміну від ЄС) припадає на відшкодування матеріальних збитків, хоча вимоги про КМШ складають левову частку ціни позову.
При зверненні до ЄС позивачі найчастіше заявляють вимогу про КМШ від 5,001 до 10,000 євро; ЄС схильний присуджувати суми від 1,001 до 5,000 євро
(з часом суми поступово зростають). В українській практиці сума вимоги КМШ і найчастіше присуджувана сума (незалежно від інстанції) коливається від 1,001 до 5,000 грн., при цьому друга за частотністю група вимог лежить у діапазоні 5,001–10,000 грн., а група рішень, навпаки – до 1,000 грн.
Судовою практикою визнано дві негрошові форми КМШ: а) визнання порушення права і б) спростування неправдивих відомостей.
Визнання порушення права як форма КМШ наявне у всіх рішеннях на користь позивача й у понад 90 % випадків поєднується з грошовою формою КМШ; задоволення вимоги про спростування неправдивих відомостей нерідко виключає наступне задоволення грошових вимог. При цьому позивачі рідко вимагають спростування як форму КМШ, хоча суди виносять відповідні рішення досить охоче.
З часом кількість рішень ЄС на задоволення вимог про КМШ неухильно збільшується. ЄС бере до уваги тривалість національного судового і виконавчого провадження при визнанні права на КМШ і визначенні її суми.
У підрозділі 3.3. “Законодавча визначеність кола управомочених суб’єктів у зобов’язаннях із заподіяння моральної шкоди” аналізуються проблемні питання визнання за різним суб’єктами права на КМШ.
Включення юридичних осіб до кола управомочених суб’єктів у зобов’язаннях із заподіяння МШ є обґрунтованим, проте необхідне теоретичне розкриття з позицій юридичної психології суті немайнової шкоди, що заподіюється юридичній особі. Під такою шкодою пропонується розуміти, зокрема, негативні зміни у структурі соціальної організації, що призводять до зниження ефективності її функціонування.
Прогресивною є норма ЦК України, котра закріплює право близьких родичів на КМШ, завданої смертю особи. При цьому необхідно уникнути звуження кола управомочених осіб у таких правовідносинах, а також передбачити можливість КМШ близьким родичам постраждалого, заподіяної ушкодженням його здоров’я (каліцтвом).
Потребує законодавчого закріплення право на КМШ спадкоємців у порядку процесуального правонаступництва у порушених на момент смерті постраждалого справах. | 
