ГЛИБИННО – ПСИХОЛОГІЧНІ ВИТОКИ ТЕНДЕНЦІЇ особистості ДО ПСИХОЛОГІЧНОЇ СМЕРТІ

Краткое содержание

У вступі обґрунтовано актуальність досліджуваної проблеми, окреслено об’єкт, предмет, визначено мету і завдання наукового пошуку, сформульовано гіпотезу, викладено базові методологічні та теоретичні положення, з’ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, представлено відомості стосовно апробації результатів дослідження. 

У першому розділі – ″Феномен психологічної смерті в науковій літературі″ – висвітлено результати аналізу науково-аналітичних та літературних джерел із проблеми дослідження феномену психологічної смерті, здійснено аналіз категорії психологічної смерті у філософії, релігії, психології.

Вивчення категорії смерті у філософії доводять, що її пов’язують з динамікою та статикою біологічних процесів (Л. Бюхнер, Гегель, Демокріт, Ламетрі, Лукрецій, Ф. Ніцше, Л. Фейєрбах та ін.); розглядають як початок життя (А. Лансберг, Р. Моуді, Сенека, Л. Уотсон, Ч. Файє); як душевні страждання, муки (А. Августин, Епікур, Л. Карсавін, С. Кьєркегор, Д. Мережковський); смерть як зло, що зумовлює внутрішню деструктивність (А. Августин, Е. Кант); страх смерті як поштовх до омертвіння (Епікур, М. Хайдеггер, Е. Шопенгауер, Д. Юм); самогубство як крайній вияв внутрішньої дисгармонії (Арістотель, М. Бердяєв, М. Монтень, К. Ясперс). У філософських концепціях феномен психологічної смерті пов’язується з суперечливістю потягів до життя та смерті, якому властиві статичність, інертність процесів, поглинання життєвої енергії для набуття динаміки біологічних процесів. Констатовано взаємозв’язок явища психологічної смерті з вірою в потойбічне життя, що є порятунком від страху смерті, страждань, психологічного омертвіння.

Доведено взаємозв’язок тенденції до психологічної смерті з релігійністю суб’єкта. У науковій літературі феномен релігійної віри представлено через: переживання страждань як звільнення від страху смерті (С. Гроф, К. Менінгер, Дж. Фрезер, К. Юнг); релігійний фанатизм як відданість богу (А. Губенко, Д. Ольшанський, М. Решетніков); заміщення внутрішньої трагедії відчуттям щастя, ейфорії (Б. Бакулін, П. Ганнушкін, А. Ребер, В. Москалець); віру як утрату індивідуальності особи (М. Бердяєв, О. Кернберг,  К. Ламонт, В. Райх, Е. Фромм). З’ясовано, що тенденція до психологічної смерті може маскуватися тенденцією до життя та виявлятися через: душевні та фізичні страждання як показник найвищої відданості богу; аскетизм, монашество, релігійний екстаз та транс як злиття з божественним; релігійний фанатизм, тероризм, екстремізм як боротьбу за добро в усьому світі; рабську покірність божеству як запоруку щастя. Встановлено взаємозв’язок тенденції до психологічної смерті з такими явищами, як: аскетизм, муки, членоушкодження, релігійний екстаз, транс, релігійний фанатизм, тероризм. Доведено, що релігійна віра може виступати порятунком від наслідків переживань психологічної травми, що забезпечує ілюзорне вирішення проблем через омертвіння, підміну об’єктивної реальності уявною.

Презентований у розділі аналіз науково-психологічних джерел дозволяє констатувати, що категорію психологічної смерті представлено в роботах: А. А. Баканова, Д. Болена, Ф. Є. Василюка, Є. І. Головахи, П. С. Гуревича, О. О. Кроніка, С. В. Чебанова, Т. С. Яценко та ін. Явище психологічної смерті в науковій літературі відображено через близькі поняття: соціальної смерті (А. В. Дахін, Дж. Морено та ін.); психологічної травми, життєвої кризи (О. Ранк, Т. М. Титаренко та ін.); життєвих сценаріїв (Е. Берн, В. Джойнс, Й. Стюарт та ін.); самогубства (К. Меннінгер, Н. Фарбероу, Е. Шнейдман та ін.); потягу до смерті (М. Кляйн, Г. Мюррей, Дж Реінгольд, С. Фанті, З. Фрейд, Е. Фромм, К. Хорні та ін.). З’ясовано, що явищу психологічної смерті притаманні такі ознаки: неможливість вираження почуття любові до близької людини, розлад стосунків з оточенням, ревнощі, заздрощі, ненависть, почуття неповноцінності, приниженості, меншовартості. Встановлено, що для психологічної смерті є характерним відчуття неіснування (″поряд із життям″, ″над життям″, ″за бар’єром″, ″за склом″). Тенденція до психологічної смерті знаходить вираження у відчутті безперспективності життя, відсутності життєвих перспектив, орієнтирів, відчутті розчарованості, апатії, самотності серед людей, консерватизмі дії та думкок, ригідності, програмованості поведінки, скептичному ставленні до майбутнього, прагненні повернення в минуле, соціальному відчуженні, депресії та суїцидальних виявах. Констатовано, що для таких виявів характерна мортідна спрямованість психіки суб’єкта. Під поняттям ″мортідо″ розуміється агресивний за своїм характером потяг до смерті, руйнування, що знаходить вираження у відношенні суб’єкта до себе та оточуючого світу.

Аналіз наукової літератури (Д. Айке, Дж. Боулбi, К. Гольдштейн, Г. В. Залевський, Е. Лідеманн, Р. Ліфтон, Р. Мей, М. Стерн, А. Фрейд, З. Фрейд) дозволив виявити взаємозв’язок між базальною тривогою та тенденцією до психологічної смерті. Відчуття обмеження, ізоляції, покинутості, що гостро переживається дитиною, може породжувати в неї сприйняття оточуючого світу як загрозливого, мертвого та відчуття себе поза світом живих. Підтверджено взаємозв’язок тенденції до психологічної смерті з психічною травмою. Психічна травма, яку може отримувати суб’єкт у процесі соціалізації (ізоляція, обмеження), символічно виступає для нього своєрідною смертю. Переживання суб’єктом травмівних подій актуалізує в нього тривожність та може породжувати виникнення емоційних станів, які умовно виражають стан ″капітуляції″, ″когнітивного звуження″, ″померлого для світу″.  

 У другому розділі – ″Емпіричне дослідження глибинно-психологічних передумов виникнення тенденції до психологічної смерті″ – досліджено глибинно-психологічну сутність феномену психологічної смерті та умови його виникнення.

Матеріали другого розділу ґрунтуються на емпіричних результатах групової глибинно-психологічної корекції за методом АСПН, що забезпечує глибинне пізнання психіки суб’єкта. В дослідженні  прийняло участь 303 особи, які увійшли до складу контрольної та дослідної груп. Склад дослідної групи становили студенти-психологи, що проходять повний курс психокорекції за методом АСПН. До складу контрольної групи увійшли студенти психологічного факультету, що не проходили курс психокорекційних занять за методом АСПН. Склад контрольної та дослідної груп становили: 108 осіб 1-го курсу психологічного факультету (з яких 59 – контрольна та 49 – дослідна групи), 104 особи 2-го курсу (56 – контрольна і 48 – дослідна групи), 91 особа 3-го курсу ( 48 – контрольна і 43 – дослідна групи). У процесі дослідження  використано методики: психоаналіз комплексу тематичних малюнків, прийом ″Казка про власне життя″, робота з неавторським малюнком та предметними моделями.

Дослідження чинників виникнення тенденції до психологічної смерті поставило акцент на провідному впливові на цей процес едіпової ситуації. Встановлено, що в едіповій ситуації започатковується амбівалентне ставлення суб’єкта до лібідних об’єктів, наслідком чого є емоційне омертвіння, дистанціювання, розчарування в почутті любові. Травмівні переживання дитинства (едіпова ситуація), спричинені заборонами, покараннями батьків, фіксуються у психіці суб’єкта та здатні блокувати енергію лібідо, активізуючи при цьому енергію мортідо. Омертвіння лібідного тяжіння, що відбувається в едіповій ситуації, спричиняє блокування чуттєвого аспекту та знаходить вираження у відмові від задоволень (аскетизм, монашество), у нездатності до близьких, партнерських стосунків, у недовірі до любові з боку інтимного партнера, неспроможності виражати любов до інших людей. Едіпова ситуація детермінує поведінку суб’єкта через формування поведінкових програм, які діють на несвідомому рівні і спрямовані на реалізацію інфантильних фіксацій, що пов’язано з формуванням психологічної імпотенції та тенденції до психологічної смерті. Доведено взаємозв’язок механізму ідентифікації з тенденцією до психологічної смерті. Ідентифікація особи з об’єктом лібідо зумовлює навантаження його рисами ″за аналогією″ або ″від супротивного″, що властиві об’єкту притяжіння, – вони можуть набувати характеру "кліше". Такі риси характеризуються статикою та знаходять вияв у стереотипності, програмованості форм поведінки. Встановлено, що тенденція до психологічного омертвіння може виступати формою захисту від переживання травми, ілюзорно знижуючи тривожність та чутливість, що дезадаптує індивіда.

З’ясовано, що тенденція до психологічної смерті пов’язана з психологічними захистами. Вона продукується системою психологічних захистів та пов’язана з відступами від реальності. Психологічна смерть має тенденцію єднання з відчуттям ″слабкості″, яке продукується відступами від реальності.  Наявність психологічної смерті констатується у випадках домінування енергії мортідо над лібідо, яке виявляється на трьох рівнях: у ставленні суб’єкта до світу (предметів), до людей, до самого себе. Останнє виражається в руйнівних діях стосовно оточуючого світу (природи, тварин) або в асоціальній поведінці. За умов домінування енергії мортідо підвищується ризик суїциду та вияву руйнівних дій щодо предметів та взаємин з оточуючими людьми.  З’ясовано, що автоматизована захисна система психіки, що орієнтується на незавершені справи дитинства  породжуючи відступи від реальності й спрямована на створення ілюзії позитивності власних вчинків, що дисонує  із зворотнім  зв’язком від оточуючих, який не підтверджує очікування суб’єкта. На допомогу приходить механізм  раціоналізації особою власних вчинків у відповідності з потребами  ідеалізованого ″Я″, що не витримує випробування реальністю та породжує ризик виникнення депресивного стану.

Порівняльний аналіз символіки психомалюнків і творів зображувального мистецтва особливо розширив палітру форм впливу тенденції до психологічної смерті на ставлення суб’єкта до себе, до інших людей, та до предметного світу. Констатовано, що феномен психологічної смерті знаходить символічне відображення через сюжети страждання, що відображують, насилля, агресію, жорстокість, руйнування, смерть. У психомалюнках даний феномен ілюструють символи: закритості (підземелля, яйце, грати, яма, підводний світ, прірва, павутиння, склеп, космос, порожнеча); страждань (пекло, розбите або стиснуте в кулак серце, кров, сльози, опале або зів’яле листя, тінь, маска); руйнування (зруйноване місто, ураган, вулкан засохле або зрубане дерево, катастрофа, війна, вбивство); смерті (могила, потойбічне життя, мерці, черепи, скелети, янголи, демони, вампіри). Здійснено порівняльний аналіз психологічної продукції протагоністів АСПН (психомалюнків, казок про власне життя, самоаналізів) з мотивами української народної пісні та художньої літератури. Об’єктивовано в цих творах наявність амбівалентних почуттів суб’єкта: любов – ненависть, щастя – смуток, задоволення – біль, що породжує втрату енергії та імпотує суб’єкта. Емпіричний матеріал дозволяє конкретизувати вияви тенденції до психологічної смерті через  у ставлення суб’єкта: до себе – відчуття зруйнованого, понівеченого життя, відсутність мрій, самотність,  неприйняття себе, відчуття приниженості, розчарованості, фатуму життя; до людей – неможливість виявляти чуттєвість, агресивність, самоізоляція, заздрощі, ревнощі, ненависть до живого; предметного світу – прагнення руйнування, знищення, розбиття, нанесення шкоди предметам.

Установлено взаємозв’язок між тенденцією до психологічної смерті і об’єктними відношеннями суб’єкта. Доведено, що емоційний клімат, який об’єднував суб’єкта з близькими людьми, може набувати характеристик об’єктності, та переноситись на інші актуальні ситуації, тим самим породжуючи суб’єктивізм (психологічний егоїзм) у ставленні до близьких людей. Глибинно-психологічний ракурс дослідження тенденції до психологічної смерті дозволив констатувати її вияв у сфері спілкування. Тенденція до психологічної смерті на рівні спілкування виявляється в: депресивності, пасивності, агресивності, ненависті, знеособленні оточуючих людей, асоціальних вчинках, суїцидальних тенденціях. Такі вияви обумовлюють до руйнування контактів з оточуючими людьми та призводять до соціальної ізольованості. На рис. 1. ми робимо спробу структурувати та систематизувати розмаїття виявів тенденції до психологічної смерті.