Психологічні особливості відношення батька як чинник формування статеворольової «я»-концепції у дівчат-підлітків

Краткое содержание

У вступі надано обґрунтування актуальності, наукової новизни, теоретичного та практичного значення дисертаційної роботи, представлені мета та завдання дослідження, а також дослідницькі методи, наведено дані щодо апробації та впровадження результатів дослідження.

У першому розділі “Теоретичний аналіз психологічних особливостей відношення батька як чинника статеворольового розвитку дівчат-підлітків” присвячено огляду теоретичних підходів до проблеми впливу особливостей родинної структури на статеворольовий розвиток дівчат.

У першому підрозділі “Дитячо-батьківські відношення як чинник становлення статеворольової ідентичності” визначена роль сім’ї та виховання у формуванні особистості, яка сформована фундаментальною традицією вітчизняної психології дитинства, представленою Л.С. Виготським, П.Я. Гальперіним, О.М. Лєонтьєвим, Л.А. Венгером, О.В. Запорожцем, Г.С. Костюком, О.В. Киричуком, Л.І. Обуховою, Д.Й. Фельдштейном, Д.Б. Ельконіним, Ю.Б. Гіпенрейтер, Л.І. Божович, Б.Г. Ананьєвим, І.С. Коном та зарубіжними дослідниками, перш за все психоаналітичної спрямованості: 3. Фрейдом, К.-Г. Юнгом, А. Адлером, Д. Боулбі, Д.В. Віннікотом, М. Кляйн, Л. Колбергом, О. Кернбергом, Е. Еріксоном, А. Фрейдом, К. Хорні, Д. Пайнз, О. Лоуеном та ін. Стиль сімейного виховання, визначений батьківськими ціннісними орієнтаціями, настановами, емоційним ставленням до дитини, особливістю прийняття дитини батьком і способів поведінки з нею, є важливим елементом становлення “Я”-концепції, та зумовлює когнітивний розвиток дитини, її позицію щодо навколишнього світу. Найсприятливішим для формування особистості дитини вважається демократичний стиль виховання, коли на тлі безумовного прийняття сина/доньки батьки спираються на діалог і взаємну довіру, поєднують контроль і заохочення, стимулюють у дитини розвиток ініціативи та самостійності. Незважаючи на відмінності методологічних позицій, більшість авторів визначає наступні ключові для дитячо-батьківських взаємин параметри: автономія-контроль; відторгнення-прийняття; вимогливість-потурання; ступінь емоційної близькості, прихильності; строгість; непослідовність-послідовність; умовність-безумовність прийняття. Таким чином, існує численна феноменологія батьківських позицій, стилів виховання, а також напрямків формування індивідуальних характерологічних особливостей дитини в межах  нормальної або хибної поведінки. У той же час, у більшості праць, присвячених стилям сімейного виховання, данна проблема до нинішнього часу розглядалась без урахування статі дитини, відмінності стилів поведінки батька й матері як представників своєї статі.

У другому підрозділі “Психологічні аспекти становлення жіночої статеворольової “Я”-концепції” проаналізовано теоретичні аспекти становлення жіночої статеворольової ідентичності, яка формується під впливом культурних, макро- і мікросоціальних факторів. Становлення статевої ролі базується на взаєминах дитини з батьками. Важливим аспектом статеворольового розвитку дівчини виявляється співвідношення статевої ідентичності та “Я”-концепції. Базис відчуття ідентичності, який будується відповідно до якості материнського ставлення, проявляється пізніше у вигляді “Я”-концепції. Разом із тим, стереотипи маскулінності й фемінінності, від яких залежать відмінності у вихованні дівчаток і хлопчиків, а також роль в цьому процесі батька і матері істотно варіюють, що знайшло своє відображення в численних психодинамічних (зокрема, психоаналітичних) концепціях. Теоретична недооцінка категорії статі в психології дає неадекватне уявлення про особливості формування особистості в онтогенезі.

Показано значущість дитячо-батьківських стосунків в контексті становлення жіночої ідентичності. Базис відчуття ідентичності, створений на якості материнського ставлення, виявляється пізніше у вигляді “Я”-концепції. Вона виступає як динамічна пояснювальна категорія, яка опосередковує найважливіші інтрапсихічні процеси й більшість міжособистісних (включаючи соціальну перцепцію, вибір партнера, моделі спілкування тощо), адже “Я”-концепція жінки пов’язана з тим, наскільки вона відповідає культурно зумовленим жіночим ролям (донька, сестра, кохана, мати). Кожна з названих ролей формується на конкретній стадії психосексуального розвитку жінки, і велику роль в цьому процесі відіграє ставлення батька до доньки.

У третьому підрозділі “Роль відношення батька в становленні статеворольової ідентичності дівчини-підлітка” представлені традиційні та новітні теоретичні підходи (Р. Ронер, П. Венеціано, P. Amato, F. Rivera, P. Gilbreth та ін.) до визначення ролі батька в процесі первинної статеворольової соціалізації дівчат; обговорені емпіричні дані щодо впливу любові та турботи батька. Як показали результати досліджень останніх років, емоційне залучення батька до процесу виховання дівчини є не менш значущим порівняно з материнською любов’ю для нормального та своєчасного проходження дівчиною етапів статеворольової соціалізації. В той же час, незважаючи на велику кількість розрізнених фактів, відчувається нестача робіт, присвячених саме аналізу ролі батька в статеворольовому розвитку дівчини-підлітка. Таким чином, видається доцільним переглянути традиційні теоретичні уявлення про батька як другорядного учасника виховного процесу, відносно малозначущу для статеворольового розвитку дівчини фігуру.

У другому розділі “Методологічні та методичні основи дослідження” обґрунтовано вибір дослідницької вибірки та спосіб її формування, надано детальний опис елементів вибірки, а також представлено інформацію щодо застосованих в роботі дослідницьких методів.

У першому підрозділі “Методологічні основи дослідження” описані методологічні засади дослідження, якими стали статеворольовий та ґендерний підходи до вивчення проблеми виховання дітей, дані щодо особливостей виховання дівчат в різні вікові періоди: специфіки їх індивідуального й психосексуального розвитку, засвоєння ними соціальних та ґендерних ролей. Работа базується на інтерособистісному підході (В.В. Рибалка) і реалізує принципи розвитку та соціальної детермінованості особистості.

У другому підрозділі ”Характеристика дослідницької вибірки” ретельно обґрунтовано вибір дослідницької вибірки, яку склали 96 дівчат 16-17 років, учениці випускних класів загальноосвітніх шкіл м. Сєвєродонецька. Учасниці дослідження виховуються в сім’ях із різною батьківською та емоційною структурами, які описуються наступними параметрами:

·      повнота сім’ї – характеристика складу батьківської сім’ї: повна – неповна;

·      емоційна структура сім’ї – характеристика якості актуальних та ранніх (тих, що були у минулому, в дитинстві) стосунків з кожним членом родини;

·      владна структура сім’ї – репрезентує сімейну роль кожного з батьків з точки зору домінантності/субмісівності;

·       сіблінгова структура сім’ї – відбиває статус учасниці дослідження серед братів та сестер, а також стать сіблінгів.

Відповідно до цілей та завдань дослідження вибірку було розбито на чотири групи залежно від батьківської та емоційної структури сім’ї:

Група 1 – дівчата з повних родин з високою якістю відношень „батько-донька” (25 осіб);

Група 2 – дівчата з повних родин з низькою якістю відношень „батько-донька” (25 осіб);

Група 3 – дівчата з неповних родин з високою якістю актуальних або ранніх відношень „батько-донька” (22 особи);

Група 4 – дівчата з неповних родин з низькою якістю актуальних або ранніх відношень „батько-донька” (24 особи).

Згідно концепції батьківської любові Р. Ронера та П. Венеціано (2001), любов батька є визначальним чинником для психологічного, зокрема статеворольового розвитку дівчат. Тому в межах запропонованого дослідження основну увагу було приділено саме емоційній структурі стосунків батько-донька, але до уваги брався той факт, що емоційна структура сім’ї являє собою набір інтеракцій з кожним членом родини (батьком, матір’ю, сіблінгами), а також містить спогади про дитячі стосунки з матір’ю та батьком.

У третьому підрозділі ”Опис методів дослідження” представлені дослідницькі методи, до складу яких увійшли три групи методик:

1)     методи дослідження структури сімейних стосунків: опитувальник аналізу сімейних взаємин і причин порушення стосунків (АСВ), розроблений Е.Г. Ейдеміллером і В.В. Юстіцькісом; дослідження психосемантичної структури уявлень про якість батьківського ставлення методом семантичного вибору; біографічна анкета і опитувальник структури стосунків у сім’ї;

2)      статеворольові шкали та методи дослідження психосексуального розвитку: ACL-шкала A.B. Heilbrun і статеворольові шкали маскулінності і фемінінності (ПДО О.Є. Лічка); опитувальник “Сексуальний досвід” став частиною анкети, спрямованої на виявлення особливостей сімейного і статеворольового функціонування дівчат-підлітків;

3)      методики оцінки характерологічних якостей особистості дівчат: патохарактерологічний діагностичний опитувальник (ПДО), розроблений М.Я. Івановим і О.Є. Лічком.

У роботі використано методи багатовимірної статистики - кореляційний і факторний (метод головних компонент, “обертання” Варімакс) аналізи, а також t-критерій Стьюдента, U-критерій Вілкоксона-Манна-Уїтні й КЗ – критерій знаків для визначення статистично достовірних відмінностей між вибірками.

У третьому розділi “Вплив особливостей відношення батька до доньки на статеворольовий розвиток дівчат-підлітків” наведено опис результатів дослідження впливу відношення батька на розвиток статеворольової “Я”-концепції дівчат.

У першому підрозділі “Вплив повноти сім’ї на формування симптомокомплексу маскулінності/фемінінності у дівчат-підлітків” розглянуто особливості структурної організації М/Ф-симптомокомплексу в дівчат-підлітків у залежності від повноти сім’ї, її владної та сіблінгової структури.

За відсутності рівневих відмінностей у показниках маскулінності й фемінінності, дівчатка-підлітки з неповних сімей виявили якісні особливості організації цих показників:

1) у структурі їх фемінінної “Я”-концепції достовірно переважає якість “легка збудливість”, яка в психосемантичному ознаковому просторі змістовно наповнена такими дискордантними рисами, як, з одного боку, “швидкість реакції”, “веселість”, а, з іншого – “запальність”, “нетерпимість”, “образливість”, “закомплексованість”. У структурі їх маскулінної “Я”-концепції достовірно переважають якості “винахідливість” і “дотепність”. Перша з них також семантично навантажено дискордантними рисами: з одного боку, “бажання сподобатися”, з іншого –  “творчість”, “рішучість”, “бажання удосконалюватися”. Якість “дотепність” семантично близька таким конструктам, як “гнучкість розуму” і “оптимістичність”, (останнє, крім свого основного значення, несе семантичне навантаження “спосіб привернути до себе увагу”). Таким чином, спостерігається феномен дискордантної психосемантичної организації вказаних фемінінних і маскулінних якостей, їх семантичної поляризації. Одним із векторів такої поляризації є вектор “непотрібності”, який задає специфічний особистісний сенс змістовної організації М/Ф-симптомокомплексу і відображає статеворольову травму кинутості;

2) спостерігається зв’язок між параметром “відсутність батька” та якісними особливостями реалізації ґендерної ролі “стерва”, яка наповнюється такими фемінінними якостями, як “емоційність”, “легка збудливість”, “непостійність”, “жіночність”, “хвастощі”, “балакучість”, що відображає невпевненість у собі, у власній потрібності іншим, та ускладнення в формуванні міжособистісної психологічної інтимності. Про це ж свідчать і тенденції, виявлені в результаті факторного аналізу: сензитивна та психастенічна акцентуації (які відносяться до астенічного кругу та пов’язані з невпевненістю в собі) розвиваються в дівчат на тлі відсутності батька.

Вивчення владної структури сім’ї показало, що значущо вищий рівень маскулінності характеризує дівчат з родин, де спостерігається патернальне домінування.

Сіблінгова позиція пов’язана з особливістю організації М/Ф-симптомокомплексу: молодша донька в родині має більш високу соціогенну маскулінность, ніж єдина або старша. Наявність старшого брата призводить до формування високого рівня соціогенної маскулінності в дівчат; сіблінгова позиція „старша/єдина донька” пов’язана з низьким рівнем поведінкової маскулінності. Низький рівень маскулінності у старшої/єдиної доньки корелює з параметром "гарні дитячі стосунки з матір’ю", водночас як висока маскулінність молодших доньок пов’язана з показниками "гарні дитячі й актуальні стосунки з батьком". Тим самим, характеристики сіблінгової структури непрямо підтверджують тезу про те, що якість взаємин з батьком є одним із ключових чинників впливу на статеворольовий розвиток дівчат.

У другому підрозділі “Вплив емоційної структури сім’ї на формування симптомокомплексу маскулінності/фемінінності у дівчат-підлітків” розглянуто вплив емоційної структури сім’ї на формування М/Ф-симптомокомлексу дівчат-підлітків.

Уявлення про батька в дівчат із неповних родин більш розгорнуті, однак структура образу ідеального батька збігається з аналогічними уявленнями іх одноліток з повних родин і відбиває потребу в батьківській любові й емоційній близькості з ним. Водночас, дівчата з неповних родин інакше оцінюють функцію батьківського контролю. Якщо для дівчат з повних родин контроль пов’язаний з ворожістю й обмеженням волі, то для дівчат, які виховуються без батька, функція контролю суб’єктивно синонімічна прийняттю. Що ж до негативних якостей, які приписуються батькові, то це "байдужість" і "владність", що стійко асоціюються з ворожістю. Такі уявлення дівчат-підлітків з неповних сімей можуть стати важливим чинником, який призводить до формування залежних міжособистісних стосунків різних типів.

Погане ставлення дівчат-підлітків обох груп до батька пов’язане з мінімальністю його санкцій за умови, що мати надає перевагу жіночим якостям у дівчини. В цьому випадку батько сприймається дівчинкою як байдужий. Стійкий семантичний зв’язок конструктів „надання матір’ю переваги жіночим якостям” – „погане ставлення матері” є непрямим свідоцтвом того, що дівчина несвідомо „звинувачує” матір, яка розцінюється, як перешкода на шляху до отримання батьківської любові й прийняття. Дівчатка оцінювали стосунки з батьком як гарні (незалежно від ставлення матері) тоді, коли його виховними стратегіями були гіперпротекція і надмірне задоволення потреб дівчини. Саме ці показники батьківського відношення до доньки є найважливішими у формуванні статеворольової сфери особистості, а саме сприяють формуванню психологічної андрогінності. Чинником, що модулює такий вплив є владна позиція батька у сім’ї. В таблиці 1 наведено структура фактора андрогінності.