ГЕНЕЗА ОБРАЗНОЇ ПРЕДИКАЦІЇ В ЕТНОЛІНГВІСТИЧНОМУ АСПЕКТІ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ГЕНЕЗА ОБРАЗНОЇ ПРЕДИКАЦІЇ В ЕТНОЛІНГВІСТИЧНОМУ АСПЕКТІ
Альтернативное Название: ГЕНЕЗА образной предикации В этнолингвистическом АСПЕКТЕ
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання, визначено предмет та об’єкт дослідження, його теоретичну цінність, практичне значення, схарактеризовано методи дослідження, його наукову новизну, зв’язок роботи з науковими планами і програмами.


У першому розділі — «Образна номінація в контексті антропоцентризму мови» — розглянуто загальнотеоретичні питання, що стосуються явища вторинної номінації у контексті антропоцентризму: типи вторинних номінацій, принципи номінації, поняття образу та образності в лінгвістичних дослідженнях, мовної картини світу, співвідношення образності та внутрішньої форми.


Проблеми номінації постійно перебувають у центрі уваги лінгвістів, починаючи вже від античних часів, коли з’явились перші спроби витлумачити та осмислити природу найменувань. Термін «номінація» в лінгвістичних працях прийнято розуміти у трьох значеннях: як акт творення та надання назв явищам дійсності чи думки, як саме найменування, а також як використання існуючих мовних одиниць у мовленні. Найчастіше цей термін вживається у першому (динамічний аспект) та другому (статичний аспект) сенсах. Для характеристики динамічного аспекту номінації В.Г. Гак запропонував поняття загальної номінативної моделі, в яку входить об’єкт та суб’єкт номінації, саме найменування та адресат. Кожний з названих компонентів моделі має свою специфіку, яка може визначатися багатьма чинниками. Важливо підкреслити, що в номінативному процесі чільне місце належить творчому акту суб’єкта — свідомому вибору тієї ознаки номіната, яка кладеться в основу внутрішньої форми («представлення» за термінологією О.О. Потебні), оскільки процеси початкового пізнання об’єкта та створення його назви відбуваються майже одночасно.


У сучасній теорії номінації розроблено типологію вербальних найменувань за різними параметрами: за характером вказівки імені на дійсність (первинна та вторинна), за специфікою мотиваційних ознак номіната (внутрішні чи зовнішні, локальні, темпоральні і под. ознаки), за типом врахованих у акті номінації властивостей об’єкта (якісний, реляційний, функціональний, ситуативний тип ознак), за принципами номінації (О.Л. Березович) тощо. Так, доцільно розрізняти «емпіричний» та «ідеологічний» принципи найменування (в останньому випадку номінація відбиває ідеологічні настанови номінатора, а не ознаки об’єкта номінації), «онтологічний» та «міфологічний» принципи (міфологічне найменування засноване на уявних, міфологічних ознаках чи властивостях об’єктів, що складають відповідну міфологему — архаїчний концепт як компонент міфопоетичної картини світу). Віднесення мовної одиниці до того чи того типу номінації може визначити шляхи та прийоми її дослідження; так, для етнолінгвістичного напрямку на перший план виходить опозиція «онтологічного» та «міфологічного» принципів номінації.


Аналіз будь-якої мовної номінації передбачає врахування антропоцентризму як прояву культурної детермінації мовних явищ. Більшість номінативних моделей є національно та культурно зумовленими, в них може проявлятися ментальність народу, його світобачення, система цінностей та життєвих настанов. Незважаючи на існування спільних (універсальних) основ перцептивної та когнітивної діяльності всіх представників людського роду, що відбивається в так званому «універсально-предметному коді» (М.І. Жинкін), різні мови по-різному структурують і відбивають світ. Усвідомлення цього привело до виникнення лінгвістичного поняття «мовна картина світу», близького до того, що В. фон Гумбольдт розумів під «мовною свідомістю народу», — специфічним способом концептуалізації світу, втіленим у мовних одиницях. Проявом специфіки різних картин світу є неоднакова міра наповнюваності семантичних полів, незбіг обсягів понятійного змісту, який стоїть за еквівалентними номінаціями в різних мовах, відмінності між лексемами на рівні прагматичних змістів, різне членування світу засобами мови тощо.


Мовна картина світу, як правило, суттєво розходиться з науковою, вона ретроспективна, архаїчна, часто відбиває стани свідомості, характерні для представників минулих поколінь, а тому її прийнято називати також «наївною картиною світу», що, втім, не означає її примітивності. Особливо чітко національно-культурна своєрідність відбивається у процесах вторинної номінації, при творенні образних засобів мови, які у своїй семантиці закріплюють результати когнітивної діяльності певного національного колективу. Тому образність мовних знаків розглядають не лише як лінгвістичний, а також як лінгвокультурологічний феномен, що вимагає для своєї інтерпретації звернення до глибинних основ культурного буття етносу.


У семантичних дослідженнях розрізняють два типи образів та образності (О.А. Юріна). Образ першого типу є перцептивним, він формується на основі чуттєвого досвіду людини і кодується переважно знаками первинної номінації (море, зелений, летіти), тоді як образ другого типу — асоціативний, або чуттєво-ментальний (море квітів, зелений юнак, час летить). Його можна виявити в знаках вторинної номінації, які засновані на встановленні ментального зв’язку між феноменологічно різними фрагментами дійсності, зближеними внаслідок певних когнітивних процедур. Носієм образності у формальній структурі мовної одиниці часто виступає внутрішня форма — мотивувальна ознака слова чи фразеологічної одиниці, яка бере участь у дериваційно-номінативних процесах. За фігуральним висловом В.М. Телія, це слід, який залишає мотиватор у семантичній структурі похідного слова. Важливу роль відіграє поняття внутрішньої форми у фразеологічних дослідженнях, проте серед фразеологів немає єдності щодо розуміння сутності та ролі цього явища, воно інтерпретується суперечливо: або як семантична вмотивованість фразеологічної одиниці значенням її складників (Л.Г. Авксентьєв, В.В. Виноградов, А.М. Мелерович, Л.І. Ройзензон), або як відбиття у фразеологічній одиниці того чуттєвого образу, на основі якого вона виникає (М.Ф. Алефіренко, О.В. Кунін, В.М. Телія, Т.З. Черданцева та ін.). Проте В.М. Мокієнко та А.М. Мелерович обстоюють думку, що образність фразеологічної одиниці не слід ототожнювати з її внутрішньою формою, оскільки друге поняття може бути застосоване й до тих одиниць, які не сприймаються носіями мови як образні. На нашу думку, поняття внутрішньої форми є ширшим за поняття образності, що підтверджується наявністю значної групи ідіом, які прийнято називати алогічними і з формальної структури яких не може бути виведено наочно-чуттєвий образ (пор. язик розвязався, шукати кістку в молоці, пяте колесо у воза, як кіт наплакав).


Другий розділ — «Культурний компонент у семантичному просторі предикатної метафори» — складається з трьох підрозділів.


Перший («Метафора і культурно мотивовані концептуальні структури») присвячено двом колам питань: по-перше, механізмам утворення метафор на основі метафоричних моделей (вперше розглянутим американськими лінгвістами Дж. Лакоффом та М. Джонсоном), по-друге, сутності поняття «символ метафори» та його культурному навантаженню.


Під метафоричною моделлю ми, слідом за А.П. Чудіновим, розуміємо «наявну чи витворювану в свідомості носіїв мови схему зв’язку між понятійними сферами, яку можна представити певною формулою: “Х — це Y”». Метафоричне моделювання є засобом осягнення та інтерпретації дійсності шляхом когнітивно-вербальної діяльності, в ході якої відбувається приписування певному актуальному об’єкту (явищу) тих ознак, які усталено пов’язані у національній чи соціальній свідомості з іншим фрагментом досвіду, що належить до іншої понятійної сфери. Метафоричні моделі мають глибоке культурне підґрунтя, закорінене в архаїчних світоглядних уявленнях, і часто наповнюються так званими стертими метафорами.


У фольклорному та художньому дискурсах української і російської мов представлена метафорична модель, в якій обстріл з вогнепальної зброї трактується через концептуальну сферу «їжа»: укр. зустріти залізними бобами, почастувати чавунними кавунами, рос. угостить ружейным маком, попотчевать свинцовым горохом. Пор.: — За ласку вам дякуємо, а вам ми радимо, забирайтесь до диявольської мами, бо зараз привітаємо вас олив’яними галушками, що ні один з вас живий не вийде. (А. Чайковський. Сагайдачний). У метафоричний процес залучені дієслова, що позначають пригощання й обдаровування гостя, та іменники — назви харчів, які своїм кольором, розміром, формою нагадують порох, кулі та гарматні ядра. Метафора, що представляє військові дії як частування, має під собою глибокі світоглядні основи: в народній свідомості існує стійка концептуальна кореляція «гість» — «дар», де адресатом дару виступає гість, а суб’єктом — господар. Статус гостя в традиційній культурі слов’ян значною мірою визначається його сприйняттям як істоти сакральної. При осмисленні розбійних нападів, військового втручання, крадіжок і т. п., для яких характерне вторгнення особи (групи осіб) на чужу територію, актуалізується культурний сценарій прийому гостя, який зазнає певних трансформацій (агресор отримує статус непроханого гостя). Для метафори частування, що виступає засобом інтерпретації військових дій, виявляються релевантними лише деякі складові концептуальної структури прийому гостя: ідея пригощання гостя як його обдаровування чимось цінним, а також функціональна опозиція «господар» — «гість», якій приписують концептуальні характеристики «активний» — «пасивний». У цій опозиції містяться латентні оцінки обох учасників (бути господарем — «добре», а бути гостем — «погано»), які й переходять у метафоричну модель. Про її актуальність для носіїв української мови козацької доби свідчить, крім названих мовних засобів, така номінація гармати, як харчівниця, відома з описів військового облаштування українських фортець.


Метафорична модель «обстріл з вогнепальної зброї» — це «частування гостя», що сформувалася в умовах, коли війна була основою життя багатьох прошарків українського суспільства, виявляє виразну національну орієнтацію: спостерігаємо її значно вищу активність та багате формально-семантичне варіювання в українських фольклорних та художніх текстах на тлі вужчого поширення в російському художньому дискурсі.


Не меншою мірою культурний чинник відбивається на ментальних процесах відбору ознак подібності, на яких засновується метафорична номінація. В науковій літературі існує два погляди на статус елементів подібності в метафорі. Згідно з традиційним семасіологічним підходом, елементи подібності виступають інтегративним компонентом у семантиці двох значень слова (В.В. Виноградов, Г.М. Скляревська, Є.Т. Чернишова, Д.М. Шмельов), проте, на думку представників когнітивного напрямку, ознаки, які забезпечують метафоричне перенесення найменування, належать концептуальній сфері (Н.Д. Арутюнова, А.М. Баранов, В.З. Дем’янков, О.С. Кубрякова, А.П. Чудінов, М. Блек, Дж. Лакофф, М. Джонсон, Дж. Тейлор та ін.). Г.М. Скляревська запропонувала називати спільні семантичні ознаки, що служать основою змістових перетворень у процесі метафоризації, терміном «символ метафори». На нашу думку, символ метафори слід розглядати не як компонент семантики слова, а як частину концептуальної структури, що належить до донорської зони досвіду людини. Цей статус диктується тим, що при метафоризації мовець здійснює ментальну процедуру порівняння не лексичних значень слів, а концептуальних структур, пор. прийняте в когнітивній лінгвістиці розуміння метафори як відображення одного концептуального поля (поля-джерела, донорської зони) на іншому (на полі-меті, на реципієнтній зоні). Символом метафори ми називаємо елементи подібності, виявлені свідомістю носія мови між об’єктами донорської та реципієнтної зон у ході ментальної процедури порівняння, наслідком чого стає перенесення найменування з об’єкта (ситуації) донорської зони на об’єкт (ситуацію) реципієнтної зони. Місце символу метафори в структурі концепту, а також його наповнення варіюється залежно від типу концепту донорської зони, який постачає ознаки для зіставлення, і часто зумовлене культурними чинниками.


Лінгво-культурні особливості символу метафори розглянуто на прикладі українського предиката обрости та його російського відповідника обрасти. Семантико-функціональна специфіка метафоричного дієслова обрости полягає в тому, що воно співвідноситься з неоднорідним масивом позамовних ситуацій, у якому можна виділити декілька референтних типів (дах обріс антенами, сім’я обросла боргами, заява обросла резолюціями, подія обросла легендами тощо). Узагальнюючи їх релевантні ознаки, подаємо для метафоричного обрости таку пропозитивну дефініцію:


Х обростає / обріс YPL: «Внаслідок цілеспрямованої діяльності або поведінки людини в оточенні Х-а поступово з’являється / з’явилось багато однорідних об’єктів Y. Мовець вважає, що кількість наявних на момент спостереження об’єктів Y перевищує кількість, оптимальну для цього Х-а, і тому негативно оцінює цю ситуацію».


В основу символу метафори кладеться компонент «в оточенні Х-а поступово з’являється / з’явилось багато однорідних об’єктів Y», однак він не вичерпує всього змісту метафори і не пояснює появи в ній негативної оцінки ситуації. Метафоричне обрости маркує передусім ті ситуації, коли наявність низки однорідних предметів на периферії центрального об’єкта Х або спотворює його сутність, або деформує його зовнішньо, або перешкоджає його нормальному функціонуванню. Вирішальну роль в інтерпретації ситуації відіграє саме кількісний показник: що більше однорідних предметів з’являється в оточенні якогось об’єкта Х, то вища ймовірність, що вони будуть позначатися на ньому негативно, пор.: …Люди обростатимуть невпинно новими речами, новими предметами, нав’язаними їм чужою волею… люди задихатимуться від тих предметів, самі перетворяться на предмети бездушні й скам’янілі... Речі знищать колись людину (П. Загребельний. Диво). Таким чином, негативна оцінка ситуації викликана дисбалансом між наявною та оптимальною кількістю об’єктів, а це означає, що предикат обрости не лише описує наслідки цілеспрямованої діяльності людини, а й опосередковано відбиває сферу людських настанов та цінностей. Саме в контексті цих цінностей об’єкт або адресат мовлення й отримує оцінку «погано».


Предикат обрости є носієм глибинної культурної інформації, зумовленої загальним осмисленням обростання в традиційному світогляді східних слов’ян. Обростання в народній свідомості інтерпретується як перехід від культурного до дикого стану (пор. заростання орної землі кущами, заростання доріг); наявність волосся на голові й тілі є усталеним атрибутом образів диких тварин та демонологічних персонажів. Оброслими довгим волоссям традиційно змальовуються лісовики, домовики, водяники, русалки, російські кикиморы та ін. Цей факт позначився на формуванні загальної негативної оцінки обростання, яка перейшла згодом у прагматичний компонент семантики метафоричного предиката обрости.


У символ метафори предикатів входять не лише конкретні ознаки ситуації, сприйняті почуттями, а й компоненти неспостережуваної природи, які видобуваються з концепту донорської зони і можуть варіюватися залежно від осмислення типових ситуацій, позначуваних тим самим дієсловом; таким чином, на чуттєво сприйнятий образ ситуації накладаються ціннісні характеристики, привнесені культурною традицією. Поява оцінки в символі метафори зумовлена його формуванням в рамках антропоорієнтованої картини світу, куди обов’язково входять й аксіологічні параметри.


У другому підрозділі другого розділу — «Взаємозв’язок образності й оцінки в предикатній метафорі» — зазначено, що предикатні метафори є типовими носіями прагматичного (оцінного чи експресивного) змісту. Оцінка може безпосередньо включатися до сигніфікативного компонента лексичного значення чи доповнювати його як конотація. В лінгвістичних дослідженнях, присвячених проблемі прагматичного значення слова, прийнято розрізняти два типи оцінок, що передаються мовними одиницями (див. праці Н.Д. Арутюнової, О.М. Вольф, О.П. Єрмакової, Т.А. Космеди, В.М. Телія). Це логічні (інакше раціональні, об’єктивні) оцінки, які випливають з ціннісних орієнтацій мовного колективу в цілому (герой, смачно, перемогти), та емоційні (суб’єктивні) оцінки, що виражають ставлення мовців до конкретної ситуації чи реалії: розкиснути, пересолити, розкусити, підкрадатися, рос. пережёвывать 'много и нудно говорить о том же самом, об известном', погрязнуть, приставать. Логічні оцінки виводяться з сигніфікативного компонента лексичного значення і можуть безпосередньо входити до нього, тоді як суб’єктивні оцінки завжди знаходяться на периферії лексичного значення і мають статус конотацій.


Наші спостереження за процесами внутрішньослівної семантичної деривації свідчать, що існують різні джерела емоційних оцінок, закріплених у структурі предикатної метафори.


Перше джерело оцінки пов’язане з донорською зоною досвіду. В таких випадках метафоричне слово отримує вже сформовану оцінку, джерелом якої виступають колективні, стереотипні уявлення носіїв мови про світ. Пор. два метафоричних дієслова: докопатися з позитивною оцінкою, яке корелює із метафоричною моделлю «заглиблювання» — це «добре» (напр., глибока думка, глибока повага, глибокий знавець; глибина таланту, вкорінитися, пустити корені; рос. глубокомысленный, глубокоуважаемый, укорениться, коренной 'исконный', коренным образом, в корень глядеть 'вникать в существо дела, обстоятельств'), та дієслово підкопатися з негативною оцінкою, за яким стоїть культурно-історичне минуле народу (практика підкопів під ворожі укріплення) та зумовлена соціально позиція того учасника ситуації, який виступав у ролі номінатора (саме наявність негативної оцінки дозволяє трактувати його як захисника, а не як агресора).


Другим джерелом оцінки стають ті референтні ситуації, що позначені метафоричним предикатом. Якщо мовці дають цим ситуаціям сталі суб’єктивні оцінки, то останні фіксуються у відповідній мовній одиниці та стають частиною її семантики. Так, укр. образне дієслово знюхатися (аналогічно рос. снюхаться) описує поведінку двох осіб, між якими зав’язуються тісні стосунки (дружні, партнерські або інтимні). Наявність негативної оцінки в цій метафорі зумовлена різко несхвальною оцінкою референтної ситуації — зближенню людей, якщо воно, на думку мовця, є небажаним чи компрометуючим явищем, пор.: — Получил он свое воспитание в Москве, сперва на счет какого-то дяди, а потом, когда он подрос и оперился, на счет одного богатого князька, с которым снюхался... ну, извините, не буду... с которым сдружился (И. Тургенев. Рудин). Вибір номінації з концептуальної сфери «собака» спричинений потужною негативною аксіологією, характерною для цього концепту в традиційній культурі слов’ян.


У третьому підрозділі другого розділу — «Особливості утворення поліметафоричних предикатів» — описано процес паралельного розвитку декількох метафоричних значень, що маніфестують різні фрагменти дійсності, між якими нема онтологічного зв’язку. За нашими спостереженнями, існує два типи цього процесу. В першому джерелом метафоричних перенесень стає той самий фрагмент донорської зони, по-різному осмислений та структурований, тоді як у другому таким джерелом служить декілька суміжних концептуальних структур, позначуваних дієсловом у прямому значенні.


Типовим прикладом поліметафоризації першого типу є дієслово пиляти (рос. пилить) 'розрізати щось пилкою', яке розвиває такі метафоричні значення: пиляти 1 'грати на смичковому музичному інструменті', пиляти 2 'постійно докоряти комусь, надокучати причіпками' та пиляти 3 'йти чи їхати, долаючи значну відстань'. Метафора пиляти 1 виникає внаслідок уподібнення типових рухів, які робить людина пилкою, та рухів скрипаля. Другою ознакою подібності виступає певна схожість звуків, що виникають в обох ситуаціях. Метафора пиляти 2 ґрунтується на актуалізації у базовому ментальному образі компонента 'впливати на щось довго, одноманітно'та суб’єктивно-оцінного компонента 'неприємно (слухати звуки)', який, як і в метафорі пиляти 1, випливає з оцінки звуків, що виникають при розпилюванні. Ця метафора базується на аналогії між людиною (її душею чи серцем) та деревом, яке розпилюють: об’єкт А такий, як ніби він був об’єктом В, що пояснює походження змістового компонента 'страждати': людина подумки переживає больові відчуття, що могли б у неї виникнути, якби вона стала об’єктом відповідної фізичної дії. Метафора пиляти 3 заснована на уявленні про те, що розпилювання займає значний час, а сам процес пиляння є одноманітним і нецікавим. Метафоричне перенесення базується на ознаках, безпосередньо пов’язаних не з об’єктом, а з суб’єктом дії.


У процесах поліметафоризації розглядуваного типу, при обробленні актуальної інформації, що належить різним реципієнтним зонам досвіду, активізуються різні фрагменти базової (донорської) концептуальної структури, яка корелює з дієсловом у його прямому значенні. У фокусі метафори опиняються й оцінні характеристики, що виникають у концептуальній структурі внаслідок осмислення базової ситуації в аксіологічних параметрах («відчувати біль — погано», «робити щось одноманітне — погано», «слухати одноманітні звуки — погано»).


Другий тип поліметафоризації, за нашими спостереженнями, трапляється в мові значно рідше. В цьому процесі активізується не один фрагмент донорської зони, а різні концептуальні структури, вербалізовані за допомогою того самого предиката в його прямому значенні. Так, метафоричний предикат танути (рос. таять) означає 'зникати, пропадати з виду'; 'зменшуватися' (про ресурси), 'марніти від хвороби'; 'розчулюватися, зворушуватися, мліти'. При утворенні цих метафор з донорської зони вибирається декілька прототипових сцен. Танути 1 'зникати, пропадати з виду', очевидно, орієнтоване на сцену танення снігу чи льоду, які зникають під дією тепла. На утворенні метафоричного предиката танути 2 — 'зменшуватися' (про ресурси) — позначилося передусім знання про те, що предмет, який тане, зменшується в об’ємі. Складність семантичної організації поліметафоричного танути полягає в тому, що безпосередньо пов’язати семантику предиката та візуальні враження від танення чогось твердого можливо лише в метафорах танути 1 і танути 2, тоді як для танути 3 і танути 4 перцептивна інформація виявляється малоістотною. Механізми їх формування можна пояснити лише враховуючи світоглядну основу, в межах якої були утворені ці метафори. Предикат танути 3 позначає стан душевної розслабленості, розчуленості. В минулому це значення реалізувалося передусім у синтагмі серце тане (рос. сердце тает). Таке вживання предиката ґрунтується на архаїчному стереотипному уявленні про те, що серце людини має зберігати певну форму, бути твердим, напруженим. Під впливом зовнішніх чинників серце може стати м’яким, як віск, а людина з таким серцем — втратити рішучість і волю, опинитися від владою почуттів. Саме ця уявна ситуація розм’якшення серця позначається синтагмою серце тане. Метафора танути 4 заснована на архаїчному світоглядному уявленні про нерозмежованість живого та неживого, що лежить в основі багатьох традиційних обрядів. Виникнення чотирьох метафоричних значень предиката танути пояснюється тим, що вони генетично гетерогенні і пов’язані з різними базовими структурами збереження набутих знань, зокрема і культурно зумовленими.


Третій розділ — «Утворення образних предикатів у контексті обрядової практики» — присвячено семантичній еволюції лише тих предикатів, що співвідносяться з певною магічною дією. Такі дієслова позначають центральний акціональний компонент деяких традиційних обрядів, що протягом значного часу були поширені у східних слов’ян. Це лексеми горіти, кипіти, танути, сохнути, розв’язати, в’янути та інші. У своїх вторинних значеннях вони співвідносяться з різними (як фізичними, так і емоційно-психічними) станами людини (людина сохне від кохання, в неї кипить душа від обурення, кров кипить злом, серце горить любов’ю тощо). Характерно, що в минулому в східнослов’янських мовах емоційні предикати позначали виключно негативні фізичні та емоційно-психічні стани; це засвідчено фольклорними творами та текстами XVI—XVIII ст., а частково й XIX ст. Пор.: «…бедный истец, пришед в чюже место, дом свой и семью и промыслом оставив, проедаетца управы ищучи, всегда не доел, не высыпался и сердце его кровию кипит…» («Послание Зиновия Отенского дьяку Я.В. Шишкину», ХVІ ст.).


Семантична еволюція предикатів спирається в цьому випадку на базовий принцип архаїчного світогляду: з наявності в різних об’єктів спільного атрибута носій традиційної культури виводить ототожнення цих об’єктів, що дозволяє об’єднувати їх в одну когнітивну категорію. Оскільки мета магічного обряду полягає в перенесенні певного атрибута з одного об’єкта на інший, дві ситуації з різними об’єктами ототожнюються. В магічному обряді людина прирівнюється до будь-якого предмета, який є носієм необхідного атрибута, а номінація стану цього предмета переноситься на людину. Див. характерні способи позначення фізичних станів людини в російському мовленні XVII cт., взяті з судових справ проти чаклунства: «Ведунья Арина Докучаева, портя бобылку Борисоглебского монастыря, приговаривала: “так де я тебя изсушю, как ставец согнут и ложки сухи, так де я тебя изсушю. Добренская колдунья Дарья, подозревая в краже крестьянина Ефтихия Иванова, хвалилась: “и зделаю де ево такова черна, как в избе черен потолок, и согнется так, как серп согнулся. В результате крестьянин заболел “и три годы сох и, сохши, умер». Суттєво, що більшість предикатів, які розвинули нове значення в контексті магічної практики (кипіти, горіти, сохнути / сушити, а також танути), позначають вплив тепла чи вогню. Вибір магічних дій та предметів в обрядах не є довільним, він ґрунтується на спостереженнях за явищами дійсності: надмірне нагрівання або спалювання живого об’єкта спричиняє тілесні страждання, приводить до швидкої втрати життєвих сил і навіть смерті. Внаслідок обрядового зіставлення ситуацій мовці починають позначати концептуально віддалену ситуацію, учасником якої є людина, тим самим предикатом, який номінує конкретну дію: як кипить цідило в горщику, так кипить серце відьми. Новий зміст предиката виникає через виведення типової імплікації, заснованої на чуттєвому досвіді: той, кого нагрівають чи спалюють, тілесно страждає. Пор. типові лиходійні замовляння: «Как сие железо в огни горит, и так бы горело сердце у ведуна и у ведуньи ... по мне, рабе Божьей; как сие железо в воде кипит, так бы кипело сердце у ведуна и ведуньи и у ведуницы...»; «Не це молоко палю, але чьиредінницю тоту, шо зчьиредувала мою корову; аби ї так переболіло и так аби ї спалило и таке молоко черлене аби доїла, йик це залізо, и так аби худоба си у неї била, и так аби рикала и не переставала, йик це залізо не перестає цьвершкотіти»; «Коб так ведьме в очах резало, як серп молоко режет».


Двочленна вербальна формула замовляння у традиційній свідомості має здатність ототожнювати об'єкти і викликати тим самим у відсутнього, віддаленого предмета ті самі властивості, які має предмет-посередник. Характерною особливістю таких формул є повторювання предиката: як горить (тане, в’яне, кипить, розв’язується) А, так горить (тане, в’яне, кипить, розв’язується) Б. Завдяки цьому предикат розширює сферу своєї референції і починає сполучатися з назвами істот або їхніх органів. Перенесення предиката на нову референційну сферу і було тим вирішальним кроком, який приводив до зміни його семантики. Нове значення дієслова формувалося на основі осмислення нової ситуації, що творилася в обряді й була його метою. Ця ситуація часто є для учасника магічного обряду невидимою, неспостережуваною (так розв’язується розум чи пам’ять у дитини) або ж такою, що суттєво відрізняється за своїми проявами від базової (так сохне чи тане людина, тобто втрачає життєві сили, вмирає). Проте для носія архаїчного культури невидимість ситуації не була перешкодою в її сприйнятті як цілком реальної. Нова ситуація, як правило, осмислювалася в цільовому аспекті, адже кожен магічний обряд використовується з певною метою. Імплікація з нової ситуації і ставала зрештою переносним значенням предиката. Так, якщо метою обряду є позбавлення людини життєвих сил, саме цей зміст приписується тому предикату, який у своєму буквальному значенні називає процес спалювання чи висушування. Отже, новий зміст слова генерується з імплікації, отриманої при осмисленні базової ситуації в певних культурних параметрах.


Постійне практикування магічних обрядів приводить до встановлення стійкого і обов’язкового, з погляду носія традиційної культури, зв’язку між двома ситуаціями. Оскільки друга ситуація виникає внаслідок застосування магічного обряду, цей зв’язок розглядається як причинно-наслідковий, детермінований. Для носія традиційної культури ці ситуації не існують як дві незалежні, відмінні за своїми ознаками, тому він не потребує їхнього зіставлення, порівняння, яке становить основу метафоричного перенесення.


У сприйнятті носія сучасної мовної свідомості всі розглянуті в розділі дієслова є метафоричними, оскільки між ситуаціями, позначуваними предикатами в переносному та прямому значенні, існує чимала когнітивна дистанція. Проте в минулому ці ситуації осмислювалися як такі, в яких домінує спільний атрибут, названий предикатом. Доречно вважати, що в минулому предикати на зразок розв’язати, сохнути, в’янути, кипіти, танути були не полісемічними, а моносемічними, а їхнє значення мало нечітко окреслений, розмитий характер, що дозволяло мовцям співвідносити ці предикати з широким колом ситуацій. Описаний у цьому розділі механізм сенсотворення, названий каузативним перенесенням найменування, охопив незначну кількісно, проте релевантну групу предикатів, які позначають як тілесно-фізичні, так і емоційно-психічні стани людини. Завдяки цьому механізмові поповнюється запас абстрактної лексики, що співвідноситься з прихованою від безпосереднього спостереження сферою людських станів та почувань.


У четвертому розділі — «Взаємодія одиниць лексичного та фразеологічного рівнів мови в процесах вторинної номінації» — поставлено й проаналізовано два кола питань. По-перше, розглянуто утворення образних предикатів на основі фразеологічних сполучень шляхом їх компресії, а по-друге — схарактеризовано процеси нарощення образного предиката іменними компонентами, розширення його до фразеологічної одиниці.


Компресія сталого виразу з опорним дієслівним компонентом є одним з активних механізмів породження вторинних значень предикатів, про що свідчать численні випадки компресії, описані в російській та українській науковій літературі (пор. тягнути і тягнути час, молоти і молоти язиком, відплатити і відплатити тою ж монетою, рос. довести і довести до белого каления, распекать і распекать на все корки, задеть і задеть за живое, забрить і забрить лоб). Для компресії характерна формальна редукція багатокомпонентного сталого виразу предикатного типу, відпадіння всіх його складників, крім дієслівного, який перебирає на себе семантику цілого звороту.


У розділі описано два складних з погляду мотиваційних механізмів випадки відфразеологічної деривації в українській мові: 1) утворення образного предиката втяти / втнути на основі ідіоми втяти до гапликів 'зробити, виконати, сказати щось не до ладу, недоречно'; 2) утворення предиката причмелити (та дієприкметників причмелений, зачмелений) на основі ідіоми *дати чмеля. Остання не зафіксована в писемних джерелах (текстах і словниках), однак може бути відтворена шляхом формально-семантичної реконструкції.


Проведений аналіз генетичних зв’язків між ідіомами та предикатом дозволяє стверджувати, що пошук мотиваційної бази компресії має відбуватися з урахуванням цілого комплексу функціонально-семантичних та прагматичних особливостей як ідіом, так і окремих предикатів. При цьому треба брати до уваги не лише факти сучасного мовлення, а й дані історії мови, які можуть дати надійні підстави для встановлення достовірних фактів компресії та відрізнити від неї ті випадки, коли мав місце зворотній процес — перетворення образного метафоричного предиката на ідіому шляхом долучення до нього іменного компонента.


Нарощення образного предиката іменними компонентами та закріплення утвореної таким чином синтагми в мовленнєвій практиці приводить до перетворення предиката на одиницю фразеологічного рівня. Вихідною умовою для створення сталого виразу на основі предиката є образний, метафоричний характер останнього, його внутрішня двоплановість, орієнтація одразу на дві денотативні сфери, пов’язані між собою асоціативним зв’язком. Так, на основі рос. метафоричного предиката клеймить, який має в своїй семантичній структурі предметно-понятійний шар, забезпечений знаннями мовців про референт вихідного дієслова, виникли сталі вирази клеймить позором, клеймить презрением. Процес формально-семантичного розвитку мовних одиниць у цьому випадку можна простежити на прикладах російської літератури XVIIIXIX ст. Образний предикат клеймить постійно варіював та розширював своє лексико-граматичне оточення: окрім стабільного керування клеймить кого, властивого цьому дієслову в його прямому значенні, в контекстах спостерігається сполучуваність клеймить за что, клеймить чем (презрением, гневными словами, словом «двурушник», именем негодяя), клеймить кем (отщепенцами, дураками), клеймить в чем (в письмах, памфлетах). У російському мовленні поступово вироблялися також комбінації цього дієслова з назвами різних жанрів літературних творів, у яких засуджуються певні особи чи суспільні явища (клеймить одами, эпиграммами). Однак не всі вживані словосполучення набули статусу фразеологізмів: сучасні фразеологічні словники російської мови фіксують лише одиниці клеймить позором, клеймить презрением.


У багатьох випадках взаємодія одиниць лексичного та фразеологічного рівнів мови йшла складнішими шляхами, а тому генеза образної предикації  вимагає глибшого аналізу, спертого на мовні та екстралінгвальні чинники. Так, дієслово влипнути «потрапити в неприємне становище» не можна вважати наслідком простого виокремлення з ідіоми влипнути в історію, а рос. предикат склонять — компресії ідіоми склонять на все лады. В першому випадку спочатку сформувалися численні експліцитні порівняння з дієслівними компонентами залізти, впасти, влипнути, попастися та іменним компонентом муха: укр. Заліз як муха в патоку, Убравсь як муха в патоку, Впав як муха в окріп, Упав у гаразд як муха в сметану, рос. влипнуть (во что) как муха в патоку, увязнуть как муха в патоке, білор. Уліп, як муха ў смалу, Папаўся як муха ў кісель, Папаўся як муха ў сыроватку, Улез (залез, уліп) як муха ў смалу (патаку), Уліп як муха ў саладуху. Ці вирази отримали узагальнене метафоричне значення 'потрапив у скрутне становище'. Оскільки в їхній основі лежить низка близьких побутових ситуацій, об’єднаних спільним осмисленням, значення сталих порівнянь сконцентрувалося в тому дієслові, що має найвиразніші образні потенції, — у предикаті влипнути. Його метафоризація пов’язана зі зміною таксономічного класу імен (комаха → людина) і повним відривом від зовнішніх ознак базової ситуації: метафора позначає ситуацію, що має виключно ментальні, неспостережувані риси. Сталий вираз влипнути в історію виник, своєю чергою, шляхом заміни дієслова потрапити на експресивніший метафоричний предикат влипнути в сталому звороті потрапити в історію (рос. попасть в историю), де іменник історія вживається в одному із своїх узуальних значень ('неприємна подія').


Питання про напрямок формального розвитку мовних одиниць лексичного та фразеологічного рівнів є важливим у тих випадках, коли слово та сталий вираз з тим самим словом частково збігаються в плані змісту. В таких ситуаціях слід брати до уваги теоретичну можливість реалізації двох процесів: утворення фраземи на основі окремого слова шляхом додавання іменних компонентів та виокремлення предикатного слова зі складу сталого виразу. Отже, семантичний збіг предиката та ідіоми не обов’язково є наслідком компресії останньої.


Загалом слід визнати слушною думку про те, що внаслідок компресії виникає образний омонім до вихідного предиката, оскільки між ними відсутні мотиваційні зв’язки. Це чітко проявляється, зокрема, на прикладі генези українського образного дієслова втяти; пор. також рос. городить, переживать, помешаться. Однак не можна не зауважити, що в багатьох випадках предикат, який вживається не лише самостійно, а й у складі сталого виразу, продовжує зберігати свої змістові зв’язки з іншими лексико-семантичними варіантами та спільнокореневими словами. Семантична відстань між первинним значенням і вторинним, яке виникло внаслідок компресії, може бути різною, і проблема статусу вторинного значення дієслова щодо інших лексико-семантичних варіантів не може вирішуватися без докладного обстеження його семантики та референції.


П’ятий розділ — «Механізми вторинної номінації у сфері фразеоматики» — присвячено низці питань, пов’язаних з когнітивними механізмами утворення фразем. Фразеологізми прийнято розглядати як знаки непрямої номінації, тобто як такі мовні одиниці, що виникли шляхом семантичної трансформації готових, наявних у мовній системі знаків. Незалежно від того, яка ознака фразеологізму — його відтворюваність у мові чи наявність цілісного значення — береться за основу при визначенні одиниці фразеологічного рівня, дослідники фразеології сходяться на думці, що сталі вирази у переважній більшості утворюються на основі мовних одиниць вільної структури шляхом метафоризації і тому зберігають готовий план вираження.


Процес семантичної трансформації вільного сполучення у фразему за метафоричною моделлю може займати доволі значний час. Передумовою цієї зміни є існування в мові вільного предикатного сполучення слів, яке співвідноситься з відносно гомогенним (однорідним) класом ситуацій. У свідомості носіїв мови цьому класу ситуацій відповідає прототипова ментальна модель образної природи, до якої входять релевантні складники ситуацій, дані людині у спостереженні (учасники ситуації, їхні дії, просторове розташування, спрямованість на результат і под.). Прототипова модель, як правило, отримує певну інтерпретацію, що виникає внаслідок осмислення класу гомогенних ситуацій у широкому культурному контексті. Ця інтерпретація співвідноситься з базовим образом і доповнює його, творячи з ним єдиний ментальний комплекс. Коли у фокусі уваги мовця з’являється нова (актуальна) ситуація, що потребує номінації, вона також підлягає процедурі когнітивного оброблення і кодується у вигляді певної ментальної схеми. На наступному етапі включається механізм пошуку подібності. Прототипова ментальна схема відіграє роль основи для зіставлення: ментальний образ актуальної (реципієнтної) ситуації порівнюється з тими ментальними моделями, які утворилися у свідомості раніше і мають типові способи номінації. У випадку встановлення ознак подібності двох ментальних схем актуальна ситуація отримує номінацію прототипової. Прототиповий ментальний образ переходить у новоутворену мовну одиницю як його внутрішня форма. В основі ідіомотворення метафоричного типу завжди лежить не переосмислення прямих значень слів, які входять у словосполучення, а ментальна процедура на рівні концептуальних структур — пошуки та встановлення подібності між образами двох ситуацій. Важливо, що обидві ситуації (як базова, прототипова, так і нова, актуальна) попередньо оброблені свідомістю людини.


Однак далеко не всі одиниці фразеологічного рівня утворилися таким способом; у сфері ідіомотворення діють й інші механізми, що виявляють не меншу активність та продуктивність. На нашу думку, значна частина фразеологічних одиниць виникає шляхом комбінування одиниць лексичного рівня. Це яскраво виявляється на прикладах таких ідіом, що не можуть мати відповідників серед вільних словосполучень через абсурдність, алогічність змальованого в них образу: укр. лапати зайця возом, робити з губи халяву, переливати з пустого в порожнє, рос. ловить рыбу по сухим берегам, без ножа зарезать, от жилетки рукава. Однак і серед тих фразеологічних одиниць, яким формально відповідають вільні словосполучення з тим самим планом змісту, далеко не всі пройшли шлях метафоризації чи метонімізації. Так, за матеріалами фразеологічного словника В.Д. Ужченка та Д.В. Ужченка, на Східній Слобожанщині побутують такі усталені вирази: з рибалки носити копчену рибу 'зраджувати в подружньому житті', дзеркального коропа зловити 'стати лисим', захотіти хліба чорного з маслом машинним 'вимагати чогось незвичного, недоступного', шнурки жувати 'мимрити, говорити невиразно, нерозбірливо', приміряти кулак до вуха 'бити', за шваброю не видно кого та набір кісток на батарейках 'хто-небудь дуже худий'. Ці фраземи утворилися в мовленні одразу як багатокомпонентні вирази з цілісною семантикою, без опертя на вільні словосполучення. Нова мовна одиниця фразеологічного рівня конструюється як комбінація декількох слів, кожне з яких входить у вираз з буквальним, словниковим значенням, проте значення цілого не зводиться до суми змістів окремих компонентів і не може бути на них розкладене. Підкреслимо, що сам факт наявності у мові граматично правильного вільного словосполучення, яке збігається за компонентним складом з фразеологізмом, не означає, що між ними є генетичний зв’язок і що друге утворилось на основі першого.


Ідіоми, які виникли незалежно від вільних словосполучень, представляють інший генетичний тип, ніж ті, що утворились унаслідок семантичної трансформації готових мовних знаків. Їхній масив характеризується великою різноманітністю, а тому доречно виділяти в ньому окремі таксономічні групи, враховуючи кореляцію між семантикою ідіоми та позамовною дійсністю. Можна розглядати такі ідіоми з погляду відповідності / невідповідності між тим образом, що твориться внутрішньою формою ідіом, та концептуальною картиною світу, яка сформована внаслідок оброблення як чуттєвої, так і вербальної інформації. На основі цього параметру ми виокремлюємо два типи фразеологічних одиниць: 1) ідіоми, які теоретично можуть бути знаками якихось реальних ситуацій, оскільки існування останніх не суперечить людському досвіду; 2) ідіоми, внутрішня форма яких творить фантомний, уявний образ, якому жодна ситуація в реальній картині світу не відповідає.


До першого типу належать ідіоми на зразок поцілувати клямку (замок) 'не заставши когось вдома, піти ні з чим', пекти раки, вилетіти в трубу, одважити солі, п’ятами накивати, піти раків годувати, висіти на вухах, рос. бить по карману, плевать в потолок, прописать ижицу, топтаться на одном месте, наломать дров, стоять одной ногой в могиле, дышать на ладан, каши просит (про подерте взуття). Називаємо такі ідіоми терміном «квазіреальні», оскільки їхня внутрішня форма вказує на певну реальну ситуацію, яка, проте, не служить основою для творення ідіоми.


До другого типу відносимо, зокрема, вирази переливати з пустого в порожнє, попа в решеті возити, проковтнути язика, скуштувати березової каші, полізти чортові в зуби, плести сухого дуба, мотузка (шибениця, палиця) плаче по кому, рос. положить зубы на полку, прополоскать мозги, пудрить мозги, верёвки вить из кого, кошки скребут на душе. Наведені ідіоми також викликають у свідомості певний образ, однак такі уявні образи суперечать концептуальній картині світу. Тому називаємо їх фантомними.


При творенні квазіреальних чи фантомних ідіом мовець шукає адекватної вербальної форми для готового змісту, що вже існує як ідеальна сутність. На першому етапі породження нової мовної одиниці мовець інтерпретує актуальну ситуацію, відносячи її до однієї з наявних концептуальних структур. На другому етапі з отриманим унаслідок інтерпретації змістом через прямі чи асоціативні зв’язки співвідносяться фрагменти тих збережуваних у пам’яті одиниць ментального коду, в яких суб’єкт свідомості виявляє подібність до образу спостережуваної ситуації. Далі ці фрагменти вербалізуються типовим для них способом, тобто позначаються тими лексемами, з якими в суспільній свідомості усталено корелює та чи та когнітивна структура. На експліцитний рівень виводиться мовна одиниця (граматично правильне сполучення слів), яка відтворює образ фрагмента донорської зони. Пошук форми для нового змісту може відштовхуватися від одного, найяскравішого фрагмента ментального образу ситуації, і тоді вербалізація розгортається починаючи від одного опорного слова, яке через асоціативний зв’язок з іншими ментальними одиницями доповнюється суміжними за змістом лексемами. Внаслідок цього мовна одиниця набуває внутрішньої форми, яка породжує у свідомості певний образ — квазіреальний чи фантомний.


Виділяємо три основних типи фраземотворення: а) виникнення ідіоми на основі вільного словосполучення; б) комбінування ідіоми з окремих лексичних одиниць та в) утворення ідіоми шляхом трансформації плану змісту і плану вираження іншої фразеологічної одиниці (чи паремії, прецедентного тексту). Виходячи з наявності різних процесів фраземотворення, будуємо когнітивно-генетичну типологію ідіом.


При утворенні сталих виразів на основі вільного словосполучення діють такі механізми:


— метафоризація (попустити віжки, плисти проти течії);


— переосмислення вільного словосполучення, що в певній культурі позначає семіотично навантажену ситуацію (дію). Ідіома отримує значення, приписуване цій ситуації в культурній традиції (дати гарбуза, рос. дать репу, гущи налить — всі в значенні 'відмовити при сватанні'; перейти дорогу, встати з лівої ноги);


— метонімізація, при якій із концептуальної структури спостережуваної ситуації виділяється релевантний фрагмент, назва якого стає назвою всієї ситуації (стати на весільний рушник, забрити лоба, рос. пойти по миру, білор. засыпаць вочы пяском);


втрата первісного значення вільного словосполучення, зумовлена кардинальною трансформацією концептосфери: білор. воўка стрэў 'пощастило', рос. душа в пятки ушла, укр. гороху наїстися, рос. рыбку проглотить ('завагітнити'; значення мотивоване віруванням у те, що жінка вагітніє від з’їденої горошини чи риби);


— іронічне переосмислення вільного словосполучення з позитивним оцінним компонентом (вхопити в обидві жмені, дати на горіхи);


— ізольоване використання виразу, що вживається у вербальній частині традиційних обрядів або в магічних текстах: рука не поднимается, как с гуся вода, белые мухи, Господь с тобой! Чёрт с тобой!


Прийом комбінування лексичних одиниць при генеруванні сталих виразів складається з таких підтипів:


— комбінування лексем, при якому принаймні один компонент перебуває в прямому семантичному зв’язку з актуальним змістом ідіоми (проковтнути язика, язик розв’язався; порахувати ребра, пом’яти боки, білор. у гарэлцы мокнуць 'часто пити горілку');


— калькування готової ідіоми, що виникла в чужій мові, трансляція її засобами іншої мови (англ. за походженням зійти зі сцени, франц. за походженням ставити крапки над «і», нім. за походженням робити великі очі, стріляти з гармати по горобцях);


— нарощення образного предиката, приєднання до нього іменного компонента. Так, ідіоми молоть вздор, с три короба намолоть виникли в російській мові після того, як предикат молоть набув переносного значення 'говорити нісенітниці');


— побудова ідіоми зі словом, яке переосмислюється для вираження певного значення: дати ляща 'ляснути, вдарити по обличчю', дати товчеників 'побити, потовкти когось', віддатися за Муравського 'вмерти', рос. кормить завтраками, поехать в Ригу);


— побудова ідіоми з лексемою-фантомом, яка спеціально створюється для ідіоми і поза нею не вживається: витрішки продавати, спіймати облизня, походеньки справляти, рос. отвесить образум 'вдарити з метою напоумити'.


Утворення фразеологічної одиниці на основі іншого сталого виразу чи тексту має такі різновиди:


— іронічне переосмислення ідіоми з позитивним оцінним змістом, унаслідок чого ідіома набуває негативного оцінного забарвлення (скатертью дорога, відкрити Америку);


— редукція ідіоми, видалення з її складу одного чи декількох компонентів (выкинуть из головы вздор → выкинуть из головы; погонять в хвост и в гриву → в хвост и в гриву);


— метафоризація фраземи, що виникла раніше з вільного словосполучення внаслідок метонімізації: підвести під монастир 1 'примусити жебракувати' → підвести під монастир 2 'поставити у скрутне становище';


— часткове переосмислення значення готового сталого виразу, що супроводжується зміною граматичних ознак слів, які до нього входять. Так, рос. ідіома горе мыкать 'терпеть лишения, испытывать невзгоды' (кто горе мыкает) виникла на основі виразу горе мыкает кем, де дієслово мыкать вжито в його первісному значенні 'трепать';


— розширення наявної в мові фраземи шляхом введення до її складу нового компонента, що супроводжується змінами семантики: рос. поймать на удочку 'підманути' → поймать на золотую удочку 'підкупити, дати хабара');


— контамінація декількох сталих виразів (рос. ідіома молоть вздор виникла як контамінант двох ідіом: молоть языком та говорить вздор, ідіома разбить в прах утворилась на основі виразів разбить в пух та разбить в пыль и прах);


— редукція паремії (собака на сіні, гнатися за двома зайцями); виділення зі складу паремії найбільш релевантних компонентів та їх переосмислення (паремія Свой ум — царь в голове → ідіома без царя в голове 'дурний');


— «згортання» сюжетного фольклорного тексту до ідіоми: укр. звести на пшик, наступати на граблі, носитися як дурень зі ступою, втяти до гапликів, рос. тришкин кафтан.


Подана типологія охоплює не всі реалізовані в українській та російських мовах способи утворення сталих виразів, однак вона представляє основні їхні типи і може служити основою для подальших розвідок у цьому напрямку. Деякі з названих механізмів проявляються на досить обмеженому матеріалі, в одиничних випадках, тоді як інші можна відносити до поширених і продуктивних.


 








Чудинов А. П. Метафорическая мозаика в современной политической коммуникации / А. П. Чудинов, Уральский госуд. педагог. университет. — Екатеринбург, 2003. — С. 35.


 




Скляревская Г. Н. Метафора в системе языка / Г. Н. Скляревская. — СПб. : Наука, 1993. — С. 47.


 




Послание Зиновия Отенского дьяку Я. В. Шишкину // Клибанов А. И. Духовная культура средневековой Руси. — М. : Аспект Пресс, 1996. — С. 341.


 




Черепнин Л. В. Из истории древнерусского колдовства в XVII в. / Л. В. Че­реп­нин // Этнография. — 1929. — № 2. — Кн. VIII. — С. 99.


 




Материалы по этнографии русского населения Архангельской губернии, собранные П. С. Ефименком. Часть 2. Народная словесность // Труды этнограф. импер. об-ва любителей естествознания, антропологии и этнографии. Т. ХХX. Труды этнографического отдела, кн. V. Вып. 2. — М., 1878. — С. 150.


 




Шухевич В. Гуцульщина : в 5 частинах / 2-е вид. / Володимир Шухевич. — Верховина, 1997—2000. — Т. 5. — С. 238—239.


 




Топорков А. Л. Домашняя утварь в поверьях и обрядах Полесья / А. Л. Топорков // Этнокультурные традиции русского сельского населения ХІХ — начала ХХ в. — Вып. 2. — М., 1990. — С. 102.


 




Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологічний словник східнослобожанських і степових говірок Донбасу / Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. — Луганськ : Альма матер, 2002. — 263 с.


 



 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины