| Краткое содержание: | У вступі обґрунтовується наукова новизна та актуальність теми дослідження, визначаються теоретико-методологічна основа та методи, які використано в розвідці; окреслено стан дослідницького опрацювання теми, сформульовано мету й завдання дисертації, коротко охарактеризовано її структуру, розкривається практичне значення роботи.
У першому розділі дисертації “Витоки творчості Докії Гуменної. Мала й повістева проза письменниці” досліджуються впливи на формування світогляду письменниці, на її особистісний авторський стиль, аналізується мала й повістева проза письменниці. Творчий доробок Докії Гуменної поки що не зібрано, навіть не
окреслено повністю, оскільки не всі з написаних творів увійшли в опубліковані збірки. Близько 300 сторінок невиданих творів, рукописи мемуарних записів після 1941 року, епістолярна спадщина й досі залишаються поза увагою дослідників. Тому в роботі здійснено спробу жанрово-стилістичного та проблемно-тематичного аналізу тих творів письменниці, які були видані в Україні та опубліковані за кордоном. Знайомству з останніми сьогодні завдячуємо самій письменниці, яка, вболіваючи за їх майбутнє, у перші роки незалежності надіслала свої книги в Україну.
Творча манера письменниці формувалася в 20 – 30-х роках ХХ століття, у Києві, де нуртувало літературне життя, поруч існували різні стилі та напрямки. Відомо, що будь-яка мистецька течія не існує в чистому вигляді. Так і в стилі Докії Гуменної під впливом розмаїтого літературного середовища Києва міцно переплелися реалістичні традиції та модерні віяння. Перші оповідання письменниці, опубліковані під час перебування в “Плузі,” написані здебільшого в реалістичному, а частково – імпресіоністичному стилях (1924 – “Великодня ніч”, “У степу”, “Таке маленьке”; 1925 – “Івжина подорож”, “Іскорки”, “Леня”, “Пастухи”, “Савка”). У романтичній манері Докія Гуменна змальовувала життя тогочасного села: чудесні описи пейзажів, життя сільських дітей, їх враження, мрії та бажання.
У реалістичних нарисах і репортажах “Листи із Степової України” (1928), “Ех, Кубань, ти Кубань, хлібородная” (1929) та “Стрілка коливається” (1930) письменниця описувала працю в комунах, технічне зростання села й, разом із тим, аналізувала революційні перетворення в сільському господарстві, викривала суперечності, які зароджувалися в новому суспільстві. Ці твори принесли авторці загальносоюзну популярність, але й разом із тим – звинувачення в “очорнительстві” діяльності та побуту сільськогосподарських комун, які були на той час новими формами соціалістичного господарювання. Тому в тяжкі 30-і роки Докія Гуменна змушена була зосереджувати увагу на темах побуту, моралі, психології людей того часу. Вона старанно оминала соціально-економічну проблематику, уникала оцінок партійної політики, лише називала проблеми, не вдаючись до їх зображення чи філософського трактування. До цього періоду слід віднести оповідання й новели “Дві”, “На натягненій струні”, “Хвіст павича”, “Дівоча честь”, “Пахощі польових квітів”, повісті “Романці на схилах”, “Мана”, “Жадоба”, “Вірус”. У період ізоляції письменницю цікавить психологія людей, їхні взаємини й конфлікти, свідомість і підсвідомість.
У новелі “Пахощі польових квітів” розкривається ідилічна чистота духовного світу героїв. Твір, наскрізь пронизаний сонячною енергетикою, має виразні риси імпресіонізму. Письменниця обрала найтиповішу для імпресіоністичних творів форму новели, поклавши в основу сюжету автобіографічний факт літньої подорожі з Києва додому в період свого навчання в Київському інституті народної освіти. Новела отримала присуд: „Анемічне” і була
останньою письменницькою спробою Докії Гуменної в умовах „радянської дійсності”.
Побутово-психологічна проблематика стала основою розпочатої в цей час повісті „Мана”, рукопис якої було опубліковано в еміграції в 1952 році. Твір має автобіографічний характер. Докія Гуменна здійснила заглиблення в психологію людини, використала символічний образ Мани як уособлення внутрішнього стану персонажів повісті. Для розкриття психологічного світу героїв письменниця використала форми щоденникових записів та епістолярію, що взаємодоповнюють одні одних. Це зосереджує увагу читачів на переживаннях основних п’яти персонажів, їх ліричні внутрішні монологи становлять основу сюжету повісті. Разом із тим, значним досягненням Докії Гуменної є цілковита відсутність у творі авторських коментарів, якими позначені інші книги письменниці. Повість “Мана” – це й своєрідна спроба авторки показати складність суспільного тла радянської України 30-х років. Формально Докія Гуменна уникала зображення суспільного контексту, але авторитарний стиль керівництва директора Цукротресту Стеблівського нагадує сталінський. Його основу становить фанатична відданість роботі, черствість і байдужість до життя підлеглих, їхніх проблем. Постійний скромний старий костюмчик директора також нагадує незмінний кітель вождя епохи. Та й заглиблення у внутрішній світ героїв теж є намаганням письменниці уникнути коментування ідеологічного устрою сталінського суспільства.
Твори Докії Гуменної туркменістанського циклу (оповідання та повісті “Ніяз і Гюллер”, “Кайтарма”, “Перший іспит кочовицького сина Чари”) вирізняються цікавими описами місцевих звичаїв, пильною увагою до деталей, історичними спогадами, колоритністю східного життя, мальовничою самобутністю. Вони стали своєрідним продовженням її нарисів і репортажів, разом із тим підтримали інтерес письменниці до минулого, визначили одну з провідних тем її творчості – праісторичне життя українського народу. У цілому, художній спадок Докії Гуменної за тематичним спрямуванням можна умовно поділити на дві частини: твори про сучасність та твори праісторичної проблематики. Умовним цей поділ є, насамперед, тому, що часто у творчості письменниці ці дві теми тісно переплітаються, зумовлюють та доповнюють одна одну.
Зацікавлення історичними коренями української культури виникло в Докії Гуменної ще в дитинстві та розвинулося в довоєнний період під час участі письменниці в археологічних експедиціях разом із відомими археологами В. Петровим, Т. Пассек, П. Курінним, Н. Кордиш. Розкопки поблизу Трипілля засвідчили, що українська культура унікальна, що сучасне населення України є давніми нащадками великої цивілізації, яка існувала задовго до часів Київської Русі.
Пам’ятаючи гіркий досвід своїх творів на сучасну проблематику, Докія Гуменна змушена старанно обминати гострі кути. Увага авторки повертається до часів Трипільської культури. Але зацікавлення письменниці прадавнім минулим не
можна трактувати лише як втечу від дійсності. Її твори цього циклу – це внутрішня потреба зазирнути в часи життя первісних людей, що колись заселяли Україну, зрозуміти їх світогляд, пізнати культуру й водночас довести, що початки української цивілізації знаходяться в добі Трипілля. Першими творами праісторичного циклу були нариси письменниці “Із історії сивої давнини” (1939), “Трипільська статуетка” (1939), оповідання “Про мустьєрського хлопчика” (1940). Продовжують цю тематику у творчому спадку письменниці два томи казки-есею (за визначенням самої авторки) – “Благослови, Мати!” (1966), “Родинний альбом” (1971), повісті “Велике Цабе” (1952) та “Минуле пливе в прийдешнє” (1978).
Повість “Велике Цабе” – твір про життя людей у добу Трипільської культури. Це, фактично, перша в загальнослов’янській літературі спроба відтворити в образах ту таємничу й маловідому світові епоху, вірування, звичаї та світогляд її людей, яких письменниця вважала нашими прадавніми предками. У цій, за словами авторки, “вигадці на трипільську тему”, вдалося поєднати істинність і вимисел, об’єднати жанрові різновиди історичної та фантастичної повісті. Вона пише історико-фантастичну повість – “фантастичну повість на тлі праісторії”, у якій опирається на відкриття археологічної науки, а там, де не вистачає історичного матеріалу, залишає за собою право на творчу вигадку, гру уяви. Разом із тим, письменниця дотримується рис зазначеної жанрової форми. У повісті розкривається доля головного героя, його взаємини з навколишнім світом, навколо нього об’єднуються центральні події твору. В авторських роздумах виявляється характерна для повісті потенційна ліричність. Докія Гуменна, поєднавши в межах твору різні часові й просторові рамки, уміло відтворює цілісний образ трипільського світу. Так знаходять втілення знання авторки, в основі яких – численні найновіші наукові дані.
У казці-есе “Благослови, Мати!” Докія Гуменна, досліджуючи традиції українського весільного обряду, підтверджує теорію автохтонного походження українського народу. Вона простежує причини піднесення жіночої активності, коли жінка стояла на чолі родового суспільства, аргументує особливі роль та місце жінки-матері в прадавньому суспільному ладі. Письменниця наголошує на охоронному значенні в культі виголосу: “Благослови, Мати!”, який, на її переконання, із часів оріньяку міцно охороняє людність українських просторів. Докія Гуменна замислюється над запитанням: „Що ж є в нашому народі таке, що не дало розсмоктатися серед інших, загинути в катастрофах, буреломах і лютих завірюхах, яких доля щедро насипала на шляху становлення? Культ матері... – приходить до висновку письменниця, – ось той талісман-різець, що формує українську особистість та стійкість у завірюхах, деформаціях і катастрофах. Він незмінний, хоч все навколо міняється. І він береже духовну субстанцію”.
Казка-есе “Родинний альбом” є своєрідною енциклопедією життя великої родини українського народу з прадавніх часів. Одне з головних завдань твору –
розкрити сутність тотемізму як характерної риси світогляду наших предків, що був важливим витвором довготривалого процесу перемоги людини над звіром. Для цього Докія Гуменна використала форму родинного альбому, перегортаючи сторінки якого читач зможе простежити еволюцію тотемних символів культу дворога, побачити цілу галерею портретів наших прародичів від звізди-корови, сонця-бика до Сварога й Велеса. Така еволюція, на думку письменниці, була одним із етапів формування релігійного світогляду наших предків, стала їх шляхом до віри в єдиного Бога. Використовуючи сучасну термінологію, книгу можна віднести до жанру наукової фантастики. Докія Гуменна, головним мистецьким кредом якої є реалістичне зображення світу, створює яскравий зразок твору наукової фантастики з романтичними мандрівками таємничими просторами минулих тисячоліть.
Повість “Минуле пливе в прийдешнє” має підзаголовок “Розповідь про Трипілля”. У минулому Докія Гуменна хоче знайти історичне українське коріння та його зв’язок із сучасністю. Письменниця серед доказів давності існування праукраїнців розглядає новітні археологічні знахідки і відкриття, сприятливе геополітичне розташування України, багатство української мови, її мелодійність і пісенність, спорідненість із шумерською мовою та санскритом. Основне питання, на яке намагається дати відповідь у книзі Докія Гуменна: чи є трипільські племена нашими предками, і з якого часу насправді розпочинається історія автохтонного українського народу? Шукаючи відповідь, письменниця використовує не тільки фактичний історичний, археологічний чи етнографічний матеріал, а й спирається на знання своїх сучасників, підсвідомість яких через багато поколінь із глибини тисячоліть засвідчує неперервність народних традицій. Книги Докії Гуменної не можна назвати суто науковими працями, оскільки письменниця, використовуючи як наукові факти, так і гіпотези, творчо інтерпретує науковий матеріал.
Таким чином, Докія Гуменна у творах про праісторичне минуле, художньо осмислюючи давню знакову символіку української матеріальної культури, її значення та місце у світовій культурі, досліджуючи, систематизуючи та узагальнюючи історичні мовні явища, простежуючи еволюцію тотемних культів, зробила одну з перших спроб засобами художнього слова відтворити формування світогляду прадавніх українців, показати його глибинні корені та міцну закоріненість у свідомості сучасників.
Друга світова війна стала переломним етапом як у біографії, так й у творчості письменниці. Після життя в окупованому Києві вона потрапляє до таборів переселенців ді-пі, зазнає післявоєнних поневірянь і труднощів вживання в чужий світ. Реалістичним фрагментом подій Другої світової війни є оповідання “Наталка “будує нову Європу”, де письменниця відкриває нову для української літератури ХХ століття проблему, що потребує об’єктивного художнього висвітлення: доля полонених-остарбайтерів.
Надзвичайно плідним для Докії Гуменної став еміграційний період творчості,
пов'язаний із діяльністю Об’єднання українських письменників “Слово”. Письменниця видає понад 20 книг. Жанрова різноманітність їх значна: репортаж, оповідання, нарис, есе, новела, повість, роман.
До збірки “Чотири Сонця” (1968) увійшли оповідання та новели, написані в довоєнний період, під час війни та в повоєнні десятиліття, але об’єднує їх одна мета: на прикладах окремих доль показати жорстоку сутність війни. Багатопланова, часто трагічна, соціально-психологічна проблематика збірки свідчить про дотримання письменницею реалістичних засад творчості з характерними для її художнього стилю рисами символізму (у даному випадку – символіка апокаліптичних чотирьох Сонць).
Спостереження та спогади від подорожей Сполученими Штатами Америки лягли в основу збірки нарисів Докії Гуменної “Багато неба” (1954) і, як продовження, – збірок новел “Серед хмаросягів” (1962) та “Внуки столітнього запорожця” (1981). Письменниця створює реалістичні картини життя американських українців. Книга репортажів “Вічні вогні Алберти” (1959) – реалістичний цикл Докії Гуменної про життя українців Канади. Письменниця майстерно заглиблюється в психологію людей, які опинилися в новому світі, в інших суспільних умовах. Вона створює галерею найрізноманітніших, переважно негативних, персонажів – примітивних міщан, пристосуванців та шахраїв, що будь-якою ціною прагнуть швидкого збагачення, багатіїв, які заробили свій капітал правдами й неправдами. Боротьба за матеріальний достаток, за яким оцінюють у цьому світі людину, підпорядковує собі всю їх силу та інтелект. Докія Гуменна підкреслює, що ігнорування принципів загальнолюдської моралі в процесі накопичення грошового капіталу залишає потворні сліди в людських душах. Використання письменницею малих епічних жанрів допомагає створити калейдоскоп людських доль. Жанр оповідання в Докії Гуменної, передбачаючи використання оригінальної тематики, відрізняється чіткою ідеєю, психологізмом характерів. У цілому, малі епічні твори письменниці відповідали проголошеним нею реалістичним принципам змалювання дійсності. Та поряд із цим у канву реалістичних творів письменниця вплітала образи-символи, характерні для символізму.
Значне зацікавлення письменниці викликало ознайомлення з науковою роботою археолога Н. Рудинського “Кам’яна Могила” (1961) про одну з найзагадковіших прадавніх пам’яток України. Докія Гуменна присвятила цій темі фантастичну повість із праісторії України “Небесний змій” (1982) та оповідання “Тайнопис камінної книги”.
Письменниця, прагнучи охопити тривалий період історії, використала в повісті “Небесний змій” фантастичний сюжет. Не випадково увагу приділено саме цьому переломному історичному періоду – кінцю ІІІ – середині ІІ тисячоліття до нашої ери. Докія Гуменна прагнула охопити в повісті велетенський процес
поширення єдиної мовної системи (індоєвропейської) від берегів Атлантики до Індії. Для відтворення мовного словника та мовотворчих процесів того періоду письменниця не тільки опиралася на наукові розвідки, а й сама досліджувала ці процеси. Таким чином, Докія Гуменна ставила перед собою непросте завдання – шляхом вивчення мовних процесів дослідити світогляд прадавніх українців, розкрити сучасникам вікно в цей ще маловідомий таємничий світ. У своїй книзі авторка вибудувала розвинену систему філософських поглядів дохристиянської цивілізації. Тому і Ярові, головному героєві твору, у світогляді якого переплелися скотарські й хліборобські корені, близька філософія самовдосконалення, що підносить значення власної волі людини. Слід відзначити й оригінальну мистецьку верстку книги, яка оформлена зменшеними в 20 – 30 раз петрогліфами Кам’яної Могили, що не тільки ілюструють повість, а й позначають архітектоніку твору.
Твір має виразні риси фантастичної повісті. Можливість подорожі в часі та просторі Докія Гуменна реалізувала шляхом використання елементу фантастики – космічного апарату. Про це свідчить сама назва твору “Небесний змій”, у якій письменниця закодувала образний символ зорельоту. Прибульці в інтерпретації авторки – істоти, що перебувають на іншому рівні цивілізації, поживою для них є думка. Передаючи їх роздуми та спостереження, письменниця домальовує ті фрагменти прадавнього світу, які не можна відтворити за матеріальними пам’ятками археологічних досліджень. Побут, вірування, світогляд скотарської культури на сході та хліборобської культури на просторі від Дніпра до Дністра та Бугу набувають рис реальності.
Докія Гуменна вперше в історії української літератури сторінками своїх екскурсів у минуле повернула читача до прадавніх історичних коренів часів Кам’яної Могили та Трипільської цивілізації, на основі даних археологічних експедицій, власних досліджень мовних явищ вона зробила спробу відновити загублені ланки історичного поступу українського народу, закріпила зв’язок сучасних українців – нащадків давньої культури – із прадавніми цивілізаціями.
Таким чином, дослідження проблемно-тематичних та жанрово-стильових особливостей малої та повістевої прози Докії Гуменної вже дозволяє умовно визначити основні періоди творчості письменниці: ранній період (від першого твору (1924 р.) до початку 30-х рр. ХХ ст.); творчість 30-х рр. ХХ ст.; окупаційний період (1941 – 1943 рр.); творчість еміграційного періоду (із 1943 р. до останніх днів життя 1996 року).
Аналіз малої та повістевої прози Докії Гуменної дозволяє зробити висновок про те, що творчості письменниці раннього періоду характерні реалістичні художні моделі, які реалізуються в жанрах репортажу, нарису, оповідання, повісті, де нерідко поєднуються відтворення реальної дійсності із романтичними описами краєвидів. Та твори 30-х років ХХ століття вже відзначаються відходом від фактичного зображення життя та наближенням до аналізу внутрішнього стану
людини, яка реагує на дисгармонію в навколишньому світі. Це зумовило увагу авторки до жанру новели з виразними рисами імпресіонізму, де відсутній динамічний розвиток подій, а натомість домінують душевні переживання головної героїні, її потреба гармонії, що відновлює прагнення боротися за щастя. У цей період письменниця звертається до праісторичної тематики, осмислення якої, крім наукових фактів, потребувало авторського вимислу, що зумовило появу творів із рисами наукової фантастики.
Оповідання, нариси, репортажі, новели та повісті Докії Гуменної еміграційного періоду засвідчили майстерне поєднання в зображенні еміграційного життя реалізму з модерністськими уподобаннями авторки, які, наповнивши твори яскравою образністю та символізмом, засвідчили органічний синкретизм цих стилів у малій та повістевій прозі письменниці.
Другий розділ “Художньо-філософське осмислення світу в романістиці Докії Гуменної” містить аналіз романістики письменниці, дослідження внутрішньої структури творів, природи їх художньої організації.
Основні жанрово-романні модуси мистецького доробку Докії Гуменної окреслені від соціально-психологічного роману до роману-хроніки та роману-тетралогії. Самобутність великих епічних жанрів письменниці характеризується оригінальним сплавом традицій класичного роману й новітніх досягнень романістики середини ХХ ст. У них простежується прагнення авторки до різнобічного змалювання дійсності, до правдивості зображення та філософського осмислення реалій життя.
Найвизначнішими здобутками романістики Докії Гуменної, де розкриваються та осмислюються проблеми сучасності, є роман-тетралогія “Діти Чумацького Шляху” (1948 – 1956), роман “Скарга майбутньому” (1964) та роман-хроніка “Хрещатий Яр” (1946 – 1949).
“Діти Чумацького Шляху” – це цикл романів, які пов’язані ідейним задумом, сюжетом, персонажами, що утворюють тетралогію. Докія Гуменна використовує жанр роману як одну із традиційних форм спілкування письменника з читачем, як узагальнюючу категорію, що поєднує в собі певний зміст і відповідну форму художнього вислову. Роман-тетралогія має складну розгорнену сюжетну схему, притаманну твору з багатолінійним сюжетом, який відповідає хронологічному й логічному розгортанню подій. На прикладі життя однієї людини та її оточення Докія Гуменна представляє долю чотирьох поколінь українців, які пережили революцію, громадянську війну, колективізацію, голод, період терору 30-х років. Представники старшого покоління народилися й виростали за часів кріпацтва, у молодості ще чумакували (Яриней Сарґола, Пилип Осташенко). Дитинство і юність молодшого покоління (Тарас Сарґола) проходили в епоху національної революції, наступні етапи життя захопили період відродження 20-х років, масових репресій у 30-і. Таким чином, головні часово-просторові параметри
роману-тетралогії – життя села й міста від дореволюційних десятиліть до 20 – 30-х років ХХ ст. Це не тільки художній опис реальних подій в Україні цього періоду. У ньому зосереджені погляди авторки, які є філософським осмисленням цих події, їх ролі та значення для сучасності й для майбутнього України.
Індивідуальний досвід письменниці наклався на архетипні образи, які вона суб’єктивно інтерпретувала в художніх творах. Архетипний образ Чумацького Шляху містить у собі інформацію про духовно-культурне начало, яке зберігається в генетичній пам’яті народу. Докія Гуменна майстерно моделює еволюцію архетипного образу дороги: стежина – життєва дорога – Чумацький Шлях. За допомогою національних образів-символів, архетипних образів письменниця реалізувала філософський підхід до осмислення реалій життя українського суспільства 30-х років ХХ сторіччя. Архетипний образ Чумацького Шляху як космогонічного уявлення й життєвої дороги є творчим виявленням філософських поглядів українців на спосіб буття, уособленням народного світогляду. Докія Гуменна змалювала та опоетизувала цей образ, виходячи з історіософії українського народу, який сповідував культ неба, що визначало пріоритети в ментальності його духовного простору. Слово “діти” уточнює змістовне навантаження архетипного образу. “Діти Чумацького Шляху” – це уособлення долі народу, історичного шляху України, поєднання сучасного й минулого, філософська проекція проблем сучасного суспільства на історичне тло розвитку українського народу.
Найбільш константною специфічною ознакою роману є авторська позиція. Це й монологи-роздуми, і колоритні описи світу, частиною якого є сама письменниця, вони пробуджують струни її степової душі; і точне вкраплення містких авторських художніх образів: “настрій безжурного ранку впав у пил посеред дороги”, чи “того суму в хаті повно було в усіх кутках”. Авторська позиція забезпечує гармонійне співвідношення епічного й ліричного компонентів у романі, за природою зазвичай динамічного й синкретичного. “Діти Чумацького Шляху” – це автобіографічний, соціально-філософський роман-тетралогія з характерним для стилю письменниці реалістичним і модерністським відтворенням дійсності.
Події роману Докії Гуменної “Скарга майбутньому” хронологічно розвиваються в ХХ сторіччі, але письменниця проводить наскрізний історичний зріз, проектує сучасність у минуле, щоб на історично вивіреному ґрунті показати трагедії сучасного світу. В основі роману – змалювання психологічного світу людей періоду тоталітарного суспільства. І хоча у творі немає зображення безпосередніх подій сталінської епохи, головною проблемою роману є руйнівний вплив суперечностей цієї епохи на психологію людей. Присвячуючи роман 150-літтю з дня народження Т. Шевченка та ставлячи до кожного з трьох розділів епіграфи з творів письменника, Докія Гуменна проектує сучасність у минуле, щоб на історично вивіреному ґрунті показати трагедії сучасного світу. Реалістичні засади творчості
допомогли письменниці без ідеалізації зобразити реальні образи того часу. Вона показала психологічні конфлікти в суспільстві, яке нівелювало й зрівнювало всіх у безликій сірості. Це стало своєрідною пересторогою прийдешнім поколінням, на що вказує й сама назва роману.
Роман-хроніка “Хрещатий Яр” – твір про життя окупованого фашистськими військами Києва 1941 – 1943 років. Цей роман Докія Гуменна назвала й хронікою, оскільки правдиво й реалістично відтворила в ньому калейдоскоп подій того часу, деталі окупаційного побуту. Про героїчну оборону й визволення Києва від гітлерівських окупантів написано чимало, однак життя звичайних людей в окупації, як тоді казали “при німцях”, багато десятиріч залишалося закритою зоною для “материкової” літератури. Наскрізна проблема роману-хроніки Докії Гуменної – доля України, спроба відновлення втраченої державності, визначення місця й ролі українського народу між двома тоталітарними системами.
Основним принципом побудови твору є фіксація безпосередніх вражень, спостережень, співпереживань авторки, що вказує на імпресіоністичне забарвлення. Докія Гуменна, називаючи свою книгу романом-хронікою, звертає увагу на його певні відмінності від класичного роману. У “Хрещатому Ярі” поєднуються зображення реальних подій, спогадів з уявою письменниці, мистецьким перетворенням явищ. На відміну від митців-імпресіоністів, Докія Гуменна не обмежується зображенням вражень від побаченого й пережитого, тому простір твору й виходить за межі роману, стає хронікою пережитих подій.
Реалістично-документальний та імпресіоністичний характер роману-хроніки переплітається з елементами символізму. Серед яскравих символів слід назвати образи безодні, прірви (курсив наш. – О.К.), із якими в письменниці асоціюються події, зображені у творі. Докія Гуменна протиставляє безодні почуття опори, яке приходить до головної героїні твору під час перебування в знайомих у селі. Безодня в баченні авторки не є безкінечною, а може мати інший, невідомий бік. Героїню Докії Гуменної, яка пройшла випробування війною (як, до речі, і сама письменниця), вже не лякає незвідана безодня, вона свідома необхідності впевнено продовжувати свій шлях. Таким чином, письменниця не тільки вміло використовує образ-символ прірви, а й у межах одного твору розвиває його, тому спостерігаємо динаміку в послідовності: безодня – прірва – безвихідь. Індивідуально-авторський образ-символ Хрещатого Яру формується на глибинному філософському та історичному підґрунті. Докія Гуменна поновлює, узагальнює і поглиблює його призабутий зміст.
Однією з характерних особливостей композиційної побудови творів письменниці є використання вставних новел. Вони часто виступають органічною частиною сюжету твору, разом із тим можуть існувати самостійно без шкоди для цілісності твору. У романі-тетралогії “Діти Чумацького Шляху” такою новелою є третя частина розділу “Мальвіна,” де авторка в дівчині бачить молодий паросток українства, побитий соціальними буревіями, але ще не знищений до кінця. Цей
образ-символ наповнює останні сторінки роману оптимістичними мотивами звучання майбутнього. У романі-хроніці “Хрещатий Яр” вставною новелою є зустріч в окупованому Києві трьох друзів-митців. Двоє з них режисери різних мистецьких шкіл: Віктор – радянської, Авенір – західної та митець слова Аркадій. Вони українці, але виросли й сформувалися як особистості в різних ідеологічних умовах, та всіх їх турбують причини бездержавності України.
Тема Другої світової війни була близькою як для української “материкової” літератури, так і для еміграційної літератури, але осмислення її йшло різними напрямками. Письменники-емігранти відкрили світові маловідомі сторінки минулого України: український рух опору, відомий як акція Української повстанської армії, доля українських людей на окупованій землі, підневільна праця остарбайтерів та ін. Життя українського народу в часи воєнного лихоліття стало тим полотном, на якому в повну силу постала трагедія країни без держави, яка зазнала подвійного нищення як від фашистської окупації, так і від радянських військ.
Серед творів Докії Гуменної на праісторичну тематику значне місце належить роману “Золотий плуг” (1968), у якому головний герой Микола Мадій досліджує давню історію Скитії. Образ золотого плугу у творі стає символом земної нетлінності історичного спадку давніх предків українців – скіфів, є ознакою єднання їх духовного багатства. Цей роман – твір наукової фантастики з сентиментально-романтичним забарвленням, із виразними ознаками символізму та психологічними рисами.
Дослідження романістики письменниці дозволяє зробити висновок про те, що характерною ознакою творів Докії Гуменної про сучасність є реалістична манера письма. А книги на праісторичну тематику тяжіють до наукової фантастики, оскільки вибудуваний у них уявний художній світ спирається на наукові дослідження в царині археології, історії, етнографії, філології (зокрема, історичної граматики).
Внаслідок історичних, суспільно-політичних, художніх причин український символізм, тільки набравши сил, не зміг розвинутися до своєї кульмінації, був штучно витіснений в Україні канонами соцреалізму. Але його вплив часто позначався у творчості письменників-емігрантів, зокрема, у таких мистецьких шедеврах, як роман-тетралогія Докії Гуменної “Діти Чумацького Шляху”, роман-хроніка “Хрещатий Яр”, роман “Золотий плуг”, повість “Мана” тощо. Розглядаючи в контексті аналізу творчого доробку Докії Гуменної символіку творів, слід відзначити багатогранність цих символів, їх властивість висвітлювати різні сторони людського буття. Узагальнення проаналізованого в дослідженні матеріалу дозволяє умовно поділити символи-образи творів письменниці на декілька груп: 1) космологічні символи (Чумацький Шлях, Сонце); 2) символи місцевості (Хрещатий Яр); 3) предметні символи (золотий плуг); 4) символи психологічного стану (Мана);
5) символи фізичних явищ (північне сяйво); 6) символи кольору (жовтий колір як ознака сонячної енергії) тощо.
У третьому розділі “Мемуаристика Докії Гуменної як одна з форм вияву авторської свідомості” аналізується книга спогадів письменниці “Дар Евдотеї”.
Твори Докії Гуменної про сучасність відповідають проголошеним нею реалістичним принципам змалювання дійсності. Правдиве зображення подій стало основою реалістичного стилю мемуарних спогадів письменниці “Дар Евдотеї”. У їх основі – документальні свідчення передреволюційного та революційного життя українського села, навчання студентської молоді на початку 20-х років у Києві. Це квінтесенція філософічних роздумів Докії Гуменної, своєрідний підсумок попередніх років, облагороджений її життєвою мудрістю. Письменниця з певною дистанцією в часі через осмислення власного життя в художній формі подає суб’єктивну картину історичних подій початку ХХ століття. Вона використовує жанрову особливість мемуарів: наявність двох часових планів, із позицій яких сприймалися події реального життя і їх осмислення з урахуванням накопиченого життєвого досвіду.
“Дар Евдотеї” має риси автобіографічного роману з науково-дослідницьким характером, оскільки містить своєрідний синтез історичних, діалектичних та літературознавчих розвідок письменниці. Але науковий матеріал, приклади з історії є тільки тлом для роздумів авторки, які, накладаючись на сюжет, роблять книгу цілком художнім твором. У мемуарних спогадах перед читачем постає незнана історія української літератури. Спостереження Докії Гуменної вагомо доповнюють характеристику літературного процесу цього часу, наповнюють його історичну канву живими реальними образами сьогодні відомих нам, але тривалий час замовчуваних письменників. Не менш цікаво вона розповідає про формування своєї особистості, кола власних творчих зацікавлень. Ця книга – і багатий пізнавальний матеріал для етнографів, краєзнавців, дослідників історії рідного краю, української культури.
Гуменна Д. Благослови, Мати! Казка-есей. – К.: Видавничий дім “КМ Academia”, 1995. – С. 217 – 218. |
