АНГЛІЙСЬКА ТА УКРАЇНСЬКА РОМАНТИЧНА ПОЕЗІЯ (ПОРІВНЯЛЬНА ТИПОЛОГІЯ І ПОЕТИКА)

Краткое содержание

У вступі обґрунтовується актуальність теми, ступінь її опрацювання в англійському й українському літературознавстві, визначаються мета і завдання дисертації, розкривається її наукова новизна і практична цінність. Подано відомості про апробацію роботи, методи та структуру дисертаційного дослідження.

У першому розділі – “Преромантизм” – простежується процес формування преромантичних тенденцій, проводиться порівняльно-типологічний аналіз англійських та українських преромантичних збірників давньої поезії, поетичних містифікацій і стилізацій. Розділ поділяється на чотири підрозділи.

Предметом вивчення в першому підрозділі – “Преромантизм як початковий етап романтизму” – стали преромантичні тенденції. Виникнувши в Шотландії у середині ХVIII ст., вони набули поширення в Англії, а згодом і – в усіх європейських країнах. У добу преромантизму активізувалося зацікавлення фольклором, етнографією та історією, надто часами Середньовіччя. Оновилася шкала етичних і естетичних цінностей. Інакшого забарвлення набули поняття “живописного”, “готичного”, “романтичного”: у них із особливою силою проявився преромантичний світогляд, на процес формування котрого значно вплинули ідеї Ж.-Ж.Руссо та Й.Гердера. Водночас акцент змістився на спонтанну творчість, спричинивши пошук нових художніх форм і засобів вираження. З’явилися фольклорно-літературні збірники давньої поезії, містифікації, стилізації.

Другий підрозділ – “Збірники давньої поезії” – присвячено порівняльному аналізові “Пам’яток давньої англійської поезії” Т.Персі й “Опыта собрания старинных малоросийских песней” М.Цертелєва. Вони відносяться до фольклорно-літературних збірників давньої поезії, котрі відіграли важливу роль у пробудженні інтересу до стародавньої англійської та відповідно української поезії. Крім того, “Пам’ятки…” спричинили початок “баладного буму” в європейських літературах. “Опыт собрания…” ж засвідчив великий поетичний потенціал української мови.

Трьохтомні “Пам’ятки давньої англійської поезії” містять у собі тексти фольклорної та літературної англійської поезії з коментуванням, присвяту графині Нортумберлендській і три власні статті Т.Персі. “Опыт собрания старинных малоросийских песней” складається з трьох частин: “Роздуми про давні малоросійські пісні” (аналіз змісту та поетики презентованих творів), “Попередні зауваження” (характеристика особливостей малоросійського наріччя), “Давні малоросійські пісні” (десять взірців української фольклорної поезії). Таким чином, окрім очевидних відмінностей у побудові, визначаються й такі елементи структурної спорідненості цих преромантичних збірок давньої поезії, як супровідні статті-передмови, фольклорні тексти та коментарі.

Порівняльно-тематологічний аналіз народної поезії, представленої Персі та Цертелєвим, виявив, з одного боку, суголосні теми, мотиви, образи й історико-типологічну спорідненість, з іншого ж, – різнобарвнішу тематичну палітру “Пам’яток…”, ніж “Опыта собрания…”. Так, тематика англійського збірника виявилася набагато різноманітнішою за рахунок низки історичних, соціально-побутових, фантастичних балад і пісень. В українському ж збірнику фігурують поезії переважно історико-героїчного характеру, окрім ліричної “Туги сестри за братом”. Гадаємо, що причини цього криються у різниці наукових амбіцій укладачів. Персі прагнув показати багатство давньоанглійської фольклорної поезії, що йому і вдалося зробити. Цертелєв же хотів ознайомити тодішніх реципієнтів з народною лірикою Малоросії та підтвердити поетичну спроможність “наріччя малоросійського”. Для такої мети, як він вважав, цілком достатньо було й десяти фольклорних текстів одного ідейно-тематичного спрямування.

Порівняльно-генологічний аналіз продемонстрував, по-перше, належність балад Персі та дум Цертелєва до пісенної поезії з епічними, ліричними та драматичними елементами, по-друге, схожі підходи до публікації фольклорних текстів. Оскільки Персі та Цертелєв контамінували, скорочували чи додавали рядки до народних віршів, повноцінно фольклорними їх назвати не можна. Це й дозволило зарахувати цю оброблену ними лірику до літературних явищ преромантизму.

У третьому підрозділі – “Поетичні містифікації” – досліджуються поетично-преромантичні містифікації “Пісні Оссіана” Дж.Макферсона та “Запорожская старина” І.Срезневського.

Макферсонівські поеми, котрі становлять собою цикл невеликих за розміром ліро-епічних легенд із центральним героєм Фінгалом, написаних у стилі метричної прози, помітно вплинули на творчість багатьох письменників і спричинили появу інших подібних романтичних фальсифікацій. В українській літературі таким твором стала “Запорожская старина” І.Срезневського. У контексті цього дослідження нас цікавили перші дві книги містифікації, де містяться підроблені І.Срезневським народні думи та пісні.

Насамперед “Пісні Оссіана” Дж.Макферсона та “Запорожская старина” І.Срезневського типологічно зближуються тим, що їхні творчі історії, включаючи пошуки фольклорного матеріалу, видання, розголос і загальне захоплення, розкриття містифікації й осуд авторів, майже ідентичні. Разом з тим порівняльно-типологічний аналіз цих збірок як явищ преромантичної поезії виявив в обох наявність образів-символів, деталей емоційного характеру, ліризму й експресивності у відтворенні пейзажу, пластичний ритм, ідеалізацію епічних персонажів, контаміновані конструкції. Втім, якщо провідними темами англійської містифікації стали війна та кохання, то тематика “Запорожской старины” торкається лише воєнних дій. Інші ж найхарактерніші ознаки поетики “Пісень Оссіана”, приміром, таємничість, недомовки і уривчастість оповіді, елегійно-драматичний колорит, патетика, сентиментально-меланхолійна манера нарації, у “Запорожской Старине” проявилися слабо або взагалі відсутні. Натомість в українській містифікації присутня наскрізна ідеалізація українського козацтва у піднесено-урочистому тоні, але із вкрапленням елегійних нот. Цікаво, що деякі з дум і пісень І.Срезневський подає не у традиційній віршованій формі, а, подібно до поем у “Піснях Оссіана”, – як метричну прозу.

У четвертому підрозділі – “Поетичні стилізації” – розглядаються поетично-преромантичні стилізації Е.Вордлоу, В.Гамільтона, Р.Гловера, О.Гольдсміта, Д.Маллета, Т.Чаттертона та українських поетів О.Білецького-Носенка, Є.Гребінки, П.Гулака-Артемовського, К.Думитрашка, С.Писаревського та ін. Більшість із цих преромантичних поезій утворено шляхом комбінування елементів поетики різних стильових течій та віянь. Для обох літератур характерним виявляється вид преромантично-сентиментальної поетичної стилізації. Водночас українському преромантизмові властивий ще і преромантично-бурлескний різновид.

На тематологічному рівні англійських та українських поетичних стилізацій простежуються схожі теми, мотиви, образи та сюжети фольклорного, історичного, літературного, а також авторського походження; на генологічному – домінування жанрів балади та пісні. Втім, преромантики України не вдавалися до таких прийомів Т.Чаттертона, як написання стилізацій на шматках середньовічного паперу, середньовічною лексикою, приписування авторства вигаданій особі. Власне, якщо Т.Чаттертон хотів видати свої твори за середньовічні, то українські поети не намагалися видавати особисту поезію за народну. Просто вони настільки вправно копіювали уснопоетичні жанри, що їхні стилізації природно стали сприйматись як зразки фольклору.

У другому розділі – “Народно-фольклорна течія” – подається загальний аналіз поетичних кодів цієї течії та проводиться порівняльно-типологічне вивчення найбільш представницьких її жанрів, а саме балади та пісні. Цей розділ складається з трьох підрозділів.

Об’єктом дослідження першого підрозділу – “Поетичні коди” – стали концепти народно-фольклорної течії. Як відомо, найбільшого розквіту цей романтичний напрям набув у гейдельберзькому гуртку німецьких романтиків й у слов’янських літературах, у тому числі українській. Втім, її перші прояви з’явилися саме на англійському ґрунті: публікація В.Вордсвортом і С.Колріджем у 1798 році “Ліричних балад”, деякі поетичні твори В.Скотта, Р.Сауті, Т.Мура. Так, В.Вордсворт насамперед у передмовах до “Ліричних балад” (1798, 1800, 1802 рр.) виклав важливі положення народно-фольклорної течії: зображення буденних речей у незвичному ракурсі; написання творів адаптованою до поетичних смаків мовою середніх та нижчих прошарків суспільства; добір тематики, пов’язаної з життям простих людей; “природна інтонація” та ін. Подібні думки з’являлись і на сторінках праць вітчизняних критиків та письменників романтичного періоду, як-от Є.Філомафітського, О.Склабовського, А.Метлинського, О.Павловського, П.Гулака-Артемовського, А.Могильницького.

У другому підрозділі – “Романтична балада” – спершу розглядається зацікавлення баладним жанром у Великобританії доби романтизму, що виникло під впливом тріумфу “Пам’яток давньої англійської поезії” Т.Персі та “Ленори” Г.-А.Бюргера. У стилі романтичної балади працювали Р.Сауті, В.Вордсворт, С.Колрідж, В.Скотт, Т.Мур, Дж.Байрон, Дж.Кітс та ін. В Україні на формування цієї жанрової моделі, присутньої у поетичному доробку Л.Боровиковського, І.Срезневського, А.Метлинського, М.Костомарова, Т.Шевченка, П.Куліша та інших письменників, вплинули фольклор і творчість європейських романтиків.

Основними темами романтичних балад стали побутові, любовні, фантастичні й історичні події. В англійських та українських побутово-романтичних баладах здебільшого фігурують схожі драматично-ліричні мотиви – такі, як вбивство, примусовий шлюб, старість, самотність, розбійництво, хвороба, жадібність. Прикметно, що вбивство – тематична домінанта цих баладних творів. Утім, названі теми у кожній з балад набували специфічних змістових відтінків, зумовлених суспільно-історичними й індивідуально-авторськими особливостями. В англійських побутово-романтичних баладах, на противагу українським, наявне також сатиричне забарвлення. Загалом же тематологічна близькість побутово-романтичних балад обох літератур посприяла й появі схожих бінарних опозицій (багаті – бідні, зла мати – донька чи невістка, покинута дівчина – цинічний звабник), типологічних пар-віддзеркалень (єпископ – багачка) та груп персонажів (жінок-дітовбивць).

Естетичним підґрунтям англійських та українських любовно-романтичних балад стала концепція романтичного кохання, невід’ємними частинами котрого були страждання та смерть. Саме тому у цих баладних поезіях переважно йдеться про нерозділене кохання, втрату коханої людини, жахливі наслідки ревнощів. Вирізняється тільки “Чорний кіт” М.Костомарова, де мотив нерозділеного кохання обіграно гумористично. Варто підкреслити, що українські поети-романтики, на відміну від англійських, нерідко надавали соціально-політичних рис любовним баладам: кохані гинули на війнах, дівчата помирали, не дочекавшись наречених із заробітків у чужих краях тощо. Разом з тим у любовно-романтичних баладах обох літератур виявлено схожі художні засоби та прийоми, як-от фольклорні метафори та паралелізми, персоніфіковані пейзажні малюнки.

Англійські фантастично-романтичні балади – це переважно твори, де поряд із людьми діють демони, чарівники, “зелені жінки” та інші надприродні сили і де виникають страшні, криваві, фатальні й таємничі ситуації. Не такими зловісними постають українські фантастично-романтичні балади: вони передусім є поезіями, у сюжеті яких чільне місце посідають метаморфози. Проте фантастичні балади англійської та української романтичних літератур зближуються синонімічними образами (демон – чорт, “зелена жінка” – русалка), мотивами фатальних віщувань (пророцтво – гадання та ворожіння), фольклорно-міграційними сюжетами (продаж душі нечисті, прихід мертвого нареченого).

Так, “Балада” В.Вордсворта, “Вільям і Хелін” В.Скотта, “Маруся” Л.Боровиковського, “Наталя” М.Костомарова, “Безнадія” С.Руданського та “Мертвець” Ю.Федьковича – інтерпретації сюжету про прихід мертвого нареченого, створені авторами з використанням фольклорних елементів та історичних подій. Саме спільна приналежність цих балад до романтичного напрямку та певна ідентичність джерел-посередників посприяла утворенню таких типологічних аналогій, як образи наречених, матері, мотиви дороги, голосіння. Разом з тим помітні й породжені національними та індивідуально-авторськими факторами типологічні розходження, котрі можна кваліфікувати як оригінальні риси переспівів.

Фабули англійських романтичних балад запозичені в основному не з фольклорних джерел, а з літературних творів, історичних хронік, географічних довідників. Наявна в англійському романтизмі й чимала кількість балад з оригінальними сюжетами, декотрі з них становлять собою літературні перекази реальних подій та ситуацій. Щодо українських романтичних балад, то серед їхніх сюжетів маємо літературні, перейняті від європейських романтиків, оригінальні та передусім фольклорні. Причому здебільшого українські поети переповідали не народні балади, легенди чи перекази, а пісні.

У компаративному розрізі розглядаються англійські й українські романтичні пісні у третьому підрозділі під назвою “Романтична пісня”. Названий жанр розробляли практично всі поети-романтики Великобританії й України. Так, порівняльно-генологічний аналіз зразків цієї жанрової моделі в обох літературах виявив у їхній поетиці різні комбінування фольклорної та літературної пісенної традицій. Деякі з них, як-от включення народнопісенної поетики в елегію чи романс, типологічно подібні. Та пісні у формі елегії-думки властиві лише українському романтизмові. Поети-романтики Великобританії та України часто пісенно обігрували також сюжети балад, легенд, переказів та повір’їв, акцентуючи увагу не на діях, а на почуттях та емоціях людини.

Одні з видів романтичних пісень за своїм генезисом є національними (англійські мисливські, рибальські пісні, пісенні варіації для волинок та українські веснянки, колядки, бурлацькі й козацькі пісні), інші – міжнаціональними (колискова, похоронні та весільні пісні). Хоча й у поетиці міжнаціональних видів проявляється національна своєрідність. Скажімо, в англійській романтичній поезії більше, ніж в українській, стилізацій, імітацій та перекладів пісень інших народів. Але при цьому незмінним залишається принцип наслідування народної пісні, чим і пояснюється те, що ці романтичні літературні пісні нерідко приймали за народнопісенну творчість.

Порівняльно-тематологічний аналіз пісень в англійській і українській романтичних літературах виявив домінування схожих любовних і філософсько-медитативних мотивів. Так, у піснях на любовну тему в обох письменствах переважно йдеться про трагічне кохання. Щодо пісень про щасливе кохання та любовних пісень з елементами гумору, то їх більше в англійському романтизмі, ніж в українському. Співзвучні й англійські та українські романтично-пісенні роздуми про життя, віру, надію, творчість, природу. І все ж в англійських пейзажно-романтичних піснях домінує романтичний концепт природи, а в суголосних українських – фольклорна концепція людських взаємин з природою.

Третій розділ – “Історико-поетична течія” – по-перше, присвячено проблемам специфіки концепцій “романтичного історизму” в англійській та українській літературах і історіософії В.Скотта й українських поетів-романтиків. По-друге, проводиться порівняльно-типологічний аналіз таких домінуючих в обох письменствах поетичних жанрових форм, як історичні балади, пісні та поеми. Цей розділ складається з трьох підрозділів.

У першому з них – “Концепція “романтичного історизму” – констатується, що історико-поетична течія стала органічною частиною англійського та українського романтизму, щоправда у різний час: у Великобританії – в першій третині ХІХ ст., а в Україні – у 20 – 70-х рр. ХІХ ст. Британець В.Скотт розробив поняття “романтичного історизму”, що ґрунтується на розумінні часу та простору як історичних категорій, а людини – як історичної істоти, та створив жанрові моделі історичної поеми й історичного роману. Вальтерскоттівське розуміння історичних процесів вплинуло на формування інших національних концепцій “романтичного історизму”, в тому числі й на українську, представлену у працях М.Максимовича, І.Срезневського, О.Бодянського, М.Костомарова, Т.Шевченка, П.Куліша та ін., домінантою якої була репрезентація українського народу як нації з власною історією, культурою та менталітетом. Загалом для обох романтичних літератур характерне поєднання принципів історизму та народності й домінування таких історико-поетичних жанрів, як історичні балада, пісня та поема.

При порівнянні історіософії В.Скотта й українських поетів-романтиків нами були знайдені не тільки зумовлені індивідуально-авторськими та суспільно-національними особливостями розбіжності, а й певні збіги, як-от схожі оптимістичні пророкування майбутнього та тенденція ідеалізації давнини. Зауважимо, що більшість романтиків обох країн були не лише письменниками, а й істориками. Одначе з позицій сучасної історичної науки їхні історіографічні розвідки тяжіють до жанру “історичної прози”, а не до наукових досліджень.

У другому підрозділі – “Історичні балади та пісні” – вивчаються на тематологічному й генологічному рівнях твори названих жанрів у англійській та українській романтичній поезії, котрі є своєрідними поетичними візіями побуту та героїки минулого крізь призму фольклоризованого історизму.

У творенні англійських і українських історико-романтичних балад автори у першу чергу користувалися фольклорними джерелами, а не історичними документами. Персонажами цих баладних поезій є як особистості, котрі реально існували й документально зафіксовані, так і вигадані узагальнені образи. Саме за допомогою відомих історичних імен перших, національно-соціальної характеристики других і локалізації подій створюється відчуття справжності вигаданого часопростору. Таким чином у історико-романтичних баладах були здійснені перші спроби запровадження концепту “місцевого колориту”.

Англійські й українські історико-романтичні пісні є насамперед лірикою патріотичного звучання, представленою такими тематичними видами, як пісні про батьківщину та її захисників, про боротьбу за незалежність. До речі, поезія цього змісту й звучання творилася англомовними романтиками Ірландії та Шотландії, а не Англії. Для англійських романтиків фольклор і героїчне минуле свого народу значили набагато менше, ніж для ірландських і шотландських письменників. Для цих романтиків першорядним завданням був показ ірландців та шотландців як націй з доблесною історією та самобутньою культурою. Аналогічні цілі переслідували й українські митці романтичної доби, що й посприяло появі в обох літературах співзвучних за ідейним духом і художньою системою історико-романтичних пісень. Логічно, що в обох літературах найбільш розробленими виявилися романтичні образи батьківщини та патріота. Серед групи ж героїв-патріотів окреслилася типологічна пара-віддзеркалення, котру складають з англійського боку – ірландські барди та середньовічні менестрелі, а з українського – бандуристи та кобзарі.

У третьому підрозділі – “Історична поема” – проводиться порівняльно-типологічний розгляд англійських і українських історико-романтичних поем. Дисертантом встановлено, що історико-романтичні поеми двох літератур типологічно зближуються на тематичному рівні (історична, фантастична, любовна та релігійна теми), за поетичними кодами (“місцевий колорит”, “історична людина”, авторська присутність у творі), за методами та прийомами відтворення духу минувшини (археологізація історії, введення історичних дат та імен, нагромадження дійсних найменувань та ін.), за використанням фольклорних, літературних та історичних джерел, за будовою сюжету (простий та складний сюжет), за зовнішнім поділом (частини, пісні, розділи) та за просодією (синтетичність ритмомелодики, наявність фольклорних елементів).

Проте, на відміну від англійського, в українському романтизмі більше історико-романтичних поем невеликих за обсягом і з простим сюжетом. Стосовно ж поем із складною композиційною побудовою, то виявляється декілька яскравих англо-українських типологічних паралелей на основі історичної та любовної сюжетних ліній (“Пісня останнього менестреля”, “Пані озера”, “Марміон”, “Рокбі”, “Володар островів” В.Скотта – “Гайдамаки”, “Невольник” Т.Шевченка, “Великі проводи” П.Куліша та ін.), історико-фантастичного сюжету (“Пісня останнього менестреля” В.Скотта – “Богдан” Є.Гребінки), релігійного забарвлення (“Гарольд Хоробрий” В.Скотта – “Магомет і Хадиза”, “Маруся Богуславка” П.Куліша).

Разом з тим у названих творах простежуються і типологічні відмінності. Приміром, в англійських історико-любовних поемах наявні заплутані любовні трикутники та багатокутники, які в тематично подібних українських поемах відсутні. Якщо у “Пісні останнього менестреля” В.Скотта фантастика, що становить собою суміш містики балад і готичних романів, пронизує всю сюжетну канву твору, то у “Богдані” Є.Гребінки фантастичні елементи, маючи суто фольклорне походження, зосереджено тільки у пролозі. Водночас у англійській історико-фантастичній поемі історичні події грають другорядну роль на тлі готичної стихії, в українській – основну, а надприродні образи “Богдана” фігурують лише як їхні свідки. З-поміж англо-української типологічної групи історико-релігійних поем виділяється завдяки ідеї ствердження метарелігії “Маруся Богуславка” П.Куліша.

Порівняльно-тематологічний аналіз англійських та українських історичних поем романтичного напряму виявив також схожі та розбіжні мотиви. Так, окреслюються суголосні мотиви дружби, відданості, батьківської любові, війни, смерті, викрадення дівчини, зради, помсти, таємниці народження, Божого суду, відплати. Проте в українських історико-романтичних поемах відсутні такі улюблені мотиви В.Скотта, як переодягнення жінки у пажа лицаря чи у його зброєносця, кари за згублену коханку; а в англійських – мотив убивства батьком малолітніх дітей.

Важливу роль у створенні “місцевого колориту” історико-романтичних поем відіграють пейзажні малюнки, описи битв та сцен побутового характеру, котрі реконструюють історичні час і місце. Одначе, на відміну від англійських, в українських історико-романтичних поемах означених композиційних компонентів зустрічається набагато менше. Водночас в українських зразках цієї жанрової моделі репрезентації баталій, більшість з яких створено у фольклорному ключі та в патріотичному тоні, постають не такими масштабними полотнами, як у В.Скотта. В українських історико-романтичних поемах рідко трапляються й детально виписані побутові сцени, притаманні поемам В.Скотта.

Історико-романтичним поемам обох літератур властиві ліричні відступи історичного та філософічного спрямування. Прикметно, що деякі історико-ліричні відступи як у поемах В.Скотта, так і в українських поетів-романтиків були побудовані на зіставленні героїчного минулого та сучасності. Причому часи минувшини зображались ідеальними у порівнянні з теперішніми. Втім, якщо для В.Скотта було табуйованим виражати власне ставлення до зображуваних колізій давнини, то Т.Шевченко відкрито висловлював особисті позиції щодо презентованої історії. Авторські відступи англійських та українських історико-романтичних поем подеколи суголосні з античними топосами (звертання до музи тощо).

У репрезентації типу літературного героя, так званої “історичної людини”, англійські й українські поети-романтики керувалися документальними фактами та рецепціями фольклорно-літературних джерел. До когорти “історичних людей” належать як герої, котрі мають реальних прототипів, так і цілковито вигадані персонажі, в яких, проте, зафіксовані певні риси історичних етапів життя їхніх країн. Зауважимо, що декотрі соціально-історичні типи ідеалізовувалися романтиками: скажімо, у поемах В.Скотта – це образи королів, а в українських романтиків – образи козаків.

Портрет і біографічне резюме – першорядні художні компоненти відтворення історико-національного колориту й одночасно характеротворення та індивідуалізації літературної “історичної людини”. Приміром, вирізняються живописні портрети героїв історичних поем В.Скотта, у яких автор змалював і риси обличчя, й будову тіла, міміку, пластику, динаміку мовлення, одяг тощо. Українським зразкам цього різновиду поеми детальні портретні замальовки не властиві. Разом з тим в історико-романтичних поемах обох літератур переважають не позачасові, а ситуаційні портрети. Стосовно ж біографічних резюме, то їм, як в англійських, так і в українських історико-романтичних поемах, притаманна пов’язаність із соціальним, національним та історичним контекстами.

Четвертий розділ – “Байронічна течія” – присвячено виявленню й аналізу в компаративному ключі байронізму в українській романтичній поезії. Водночас здійснюється порівняльно-типологічне вивчення англійського та українського орієнталізму на матеріалі романтичної поезії. Цей розділ нараховує чотири підрозділи.

У першому з них – “Байронізм” – зазначено, що у 10 – 30-х роках ХІХ ст. виокремилася течія, котра найбільш повне та завершене втілення дістала у творчості Дж.Байрона. Концепт індивідуалізму став основою байронізму, а “ідеалізація заперечення” – його головним принципом. Було піднесено на найвищий духовний щабель стани та настрої, породжені розчаруванням навколишнім світом. Повноцінна людина вже не уявлялася без страждань. Загострилося протиставлення реальності й ідеалу, життя та мрії.

Літературний байронізм витворив новий тип ліро-епічної поеми, названої байронічною, та героя – відповідно байронічного. В цій течії провідними ліричними мотивами стали меланхолія, розчарування, сплін, “світова скорбота”, депресія і т. п. На художньому рівні байронічної течії домінує поетика контрасту.

Байронічні віяння та тенденції проявляються й в українському романтизмі. Проте вони не набули такого масштабу, як у Франції чи Росії, а до того ж ці віяння більше тяжіють до німецької або італійської літературних рецепцій, що характеризуються відсутністю виразно окреслених байронічних поем та байронічних героїв. Однією з основних причин цього була включеність українських романтиків у рух за відродження соціальної та культурницької незалежності своєї батьківщини. Саме тому українські романтики надали перевагу мистецьким ідеям народно-фольклорної й історичної течій романтизму, які були спрямовані на доведення самобутності, оригінальності національних культур та звеличення героїки минулого.

Час і обставини породили поетів, особливо сприйнятливих до естетики та філософії байронізму. Більшість із них – визначні літературні постаті, для яких Дж.Байрон став імпульсом для виявлення їхніх аналогічних творчих інтенцій. В Україні таким митцем був П.Куліш, добре обізнаний з творчістю англійського поета, про що свідчать його перекладацька, поетична, прозова та драматургічна діяльність. Проте саме суголосність вдачі обох романтиків значною мірою посприяла процесові “байронізації” П.Куліша. Приміром, вони близькі такими особливостями характеру та поведінки, як меланхолійність, самотність, безкінечне прагнення до незвіданого та нових знань, честолюбство, гіпохондрія, котрі й позначилися на їхній творчості. Підкреслимо, що у багатьох випадках твори англійського митця ставали призвідцями для реалізації співзвучних Кулішевих мотивів.

У другому – “Байронічна поема” – йдеться про те, що цикл східних поем Дж.Байрона (“Гяур”, “Абідосська наречена”, “Корсар”, “Облога Коринфа” та ін.) ствердив тип байронічної поеми. В українському романтизмі риси байронічної поеми особливо відчуваються у “Відьмі”, “Тризне” та “Слепой” Т.Шевченка. Цим українським поемам властиві такі типологічні відповідності з композиційною побудовою байронічної поеми: новелістичний сюжет; зосередженість оповіді навколо життя однієї дійової особи, з акцентом на внутрішньому конфлікті людини; ліричні увертюри, котрі задають емоційну тональність творам; раптовий зачин у вигляді яскравої драматичної картини; уривчастість і недомовленість; ліричні монологи, діалоги та псевдодіалоги; зовнішні та “психологічні” портрети героїв; ліричні авторські відступи; мотиви самотності, розчарування, самопожертви. Названі аналогії дозволяють говорити про байронівське відлуння у цих творах Т.Шевченка, проте значна кількість типологічних відмінностей, які перш за все відчутні на рівні системи персонажів, не дають достатніх підстав для зарахування їх до жанрової плеяди байронічних поем.

Третій підрозділ – “Байронічні мотиви, настрої та герой” – стосується того, що відчуваються в українській романтичній поезії й такі байронічні мотиви та настрої, як розчарування, туга, сплін, меланхолія, ностальгія, самотність, “світова скорбота”. Тут підкреслюється, що розчарування багатьох персонажів Дж.Байрона, як правило, – всебічне, у той час, як герої української романтичної поезії зневірюються у чомусь одному, наприклад, у коханні чи людях. Одначе герої українських авторів не втрачають віру у життя, сумуючи або впадаючи в тугу.

Подеколи типологічно співзвучним із байронівською меланхолійністю виявляється популярний український мотив “романтичного болю серця”. Розроблялись українськими поетами-романтиками і мотиви ностальгії та самотності. По-байронівськи самотніми є постаті поетів у “Самотніх співцях” А.Метлинського, “Співці Митусі” М.Костомарова, “До Кобзи та до Музи”, “Сам собі”, “Старці”, “Люлі-люлі”, “Святому”  П.Куліша і т. п. Крім того, у деяких випадках, як-от у віршах “Н.Маркевичу”, “До Основ’яненка” Т.Шевченка чи у “Сирітській долі” О.Корсуна, “Думі матері руської”, “Тузі” М.Устияновича, романтичну самотність уособлює образ сироти. Суто українським романтичним вираженням “світової скорботи” стала “національна туга”.

У площині української романтичної поезії певними рисами байронічного героя, як-от волелюбність, хоробрість, величність, демонічність, наділяються образи козака, гайдамаки, опришка. Втім, якщо бунт байронічного героя ґрунтується на особистих образах, то бунт українських козаків – на національних і соціально-політичних кривдах.

Тематологічно та генологічно суголосними з “Єврейськими мелодіями” Дж.Байрона постають “Давидові псалми” Т.Шевченка. Зокрема, у них розроблено подібні біблійні мотиви неволі, всепрощення тощо. Цікаво, що обидва романтики переспівали 136-й псалом: “Біля вод Вавілона”, “Біля рік Вавілона ми сиділи та плакали” Дж.Байрона та “На ріках круг Вавілона…” Т.Шевченка. Проте у Шевченковому переспіві, на відміну від Байронових, значно більше нових елементів на рівні композиційної структури, поетичної образності та лексики, як-от мотив кривавого бунту або історична паралель “Єрусалим – Київ”. Утім, якщо біблійні репрезентації політичного спрямування Дж.Байрона носять універсальний характер, то типологічно-подібні Т.Шевченка проектуються на українське суспільство.

У четвертому підрозділі – “Орієнталізм” – досліджуються орієнтальні тенденції, яких, на відміну від англійської, в українській романтичній поезії набагато менше. Водночас посутньо різняться й самі концепції орієнталізму англійських та українських поетів-романтиків, оскільки базуються на різних відношеннях до Сходу, зумовлених специфікою національної історії.

Найголовнішими чинниками англійського романтичного орієнталізму стали попередні сходознавчі традиції, колоніальна політика Великобританії та німецько-романтична рецепція Індії. Вони й спричинили домінування у британському романтизмі елементів екзотики, політичного підтексту, багатогранних орієнтальних образів, символів і алегорій, мотивів інтелектуальної переваги Заходу над Сходом та водночас відчуття зачаєної небезпеки з боку орієнталів. Разом з тим переобтяження етнографічним матеріалом призвело до домінування в орієнтальних поемах “Талаба-руйнівник”, “Прокляття Кехама” Р.Сауті міфологічних мотивів, роль об’єднувальних ланок між якими виконували дійові особи. У деяких історико-романтичних поемах, як-от “Видіння дона Родеріка” В.Скотта, “Граф Джуліан” В.Лендора чи “Родерік – останній із готів” Р.Сауті, акцент робиться на проблематиці західно-східних зв’язків. Дж.Байрон сповідував точність у змалюванні Сходу, тому його орієнтальні репрезентації у циклі східних поем майже натуральні. Крім того, Дж.Байрону вдалось органічно поєднати екзотику Сходу з типом романтичного героя, що й зумовило специфіку його орієнталізму. А орієнтальні поеми “Гебір” В.Лендора, “Лалла Рук” Т.Мура та “Повстання Ісламу” П.Шеллі містять більш чи менш прозорі натяки на Європу ХІХ-го ст. Зауважимо, що при написанні орієнтальних поем англійські романтики також намагалися поєднувати правила “східної повісті” з прийомами наукової точності та детальності опису східного колориту.

Для українців Схід був не далекими екзотичними краями, а передусім ворожим світом, з якого здійснювались експансії, він був також батьківщиною християнства і мусульманства. Названі рецепції й відобразились в українській романтичній поезії. Тут домінують два бачення Сходу: ворожий край сліз і страждань бранців та біблійна земля. Причому орієнталізм Т.Шевченка, цілком позбавлений екзотичності, у “Гамалії” та “Невольнику” постає крізь призму фольклорних джерел, а у “Саулі” та “Марії” він виявляється алегорично-символічним і українізованим. Натомість П.Куліш синтезував вітчизняні й європейські, перш за все англійські, орієнталістичні традиції. Приміром, його туркофільські поеми, спираючись на народнопоетичні орієнтальні рецепції, не позбавлені етнографічного східного колориту. Втім, суттєва ознака Кулішевого орієнталізму – зацікавлення ісламом.

Прикметно, що поетів-романтиків обох країн цікавила проблема взаємин між Заходом та Сходом, а надто християнсько-ісламське протистояння. Для англійської романтичної поезії властива репрезентація мусульманства як постійної загрози для людей іншої віри. В українській романтичній літературі теж прослідковується мотив ісламської небезпеки, але у “Магометі і Хадизі” та “Марусі Богуславці” П.Куліша наявні й моменти ідеалізації магометанського світу.

У висновках узагальнено результати дослідження. Виявлені та проаналізовані на тематологічному, генологічному, морфологічному, стильовому рівнях типологічні спільності та розбіжності англійської й української поезії періоду преромантизму (збірників давньої поезії, поетичних містифікацій та стилізацій). Вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено порівняльно-типологічний аналіз поетичних кодів народно-фольклорної течії, балад та пісень романтичних літератур Великобританії й України. Зафіксовано гомогенність, а також своєрідність історіософій і концепцій “романтичного історизму” у творчості англійських та українських поетів-романтиків. Досліджені на інтертекстуальному, тематологічному, композиційному рівнях типологічні аналогії та відмінності англійських і українських історико-романтичних поем. Висвітлено проблему українського байронізму як специфічного літературного явища, зумовленого суспільно-історичними чинниками й індивідуально-авторськими моментами. Особлива увага приділена трансформації байронічної поеми, байронічного героя та байронічних ліричних мотивів в українській романтичній поезії Т.Шевченка, П.Куліша та ін. Було піднято питання орієнталізму та його національної специфіки у творчості англійських та українських поетів-романтиків

Отже, англійській та українській романтичній поезії притаманні як типологічні збіги, котрі говорять про спільну векторність розвитку цих літературних явищ, так і зумовлені національними, соціально-політичними та індивідуально-авторськими факторами типологічні розходження, котрі можна поцінувати як їхні оригінальні риси.