| Краткое содержание: | У “Вступі” обґрунтовується актуальність дисертаційної теми, її наукова новизна; визначається зв’язок з науковим напрямком роботи кафедри; конкретизуються мета і поставлені завдання, джерела і методологія; вказуються можливості практичного застосування одержаних результатів; подається структура дисертаційного дослідження.
У першому розділі – “До джерел вінка сонетів” – розглядаються генезис та становлення форми вінка сонетів, канонізація формальних ознак вінка сонетів, досліджуються лексико-стилістичні вимоги жанру та визначається жанрова амбівалентність вінка сонетів. Стверджується, що першим автором сонета був італійський поет Джакомо да Лентіні (Jakomo da Lentini), який належав до так званої “сицилійської” поетичної школи і творив у першій половині ХІІІ ст. Пізніше – в ХІV – ХV століттях сонет широко розроблявся такими відомими поетами, як Ф.Петрарка, Т.Тассо, Данте Аліґ’єрі. Згодом сонет як строфічна форма набув популярності у всій світовій поезії.
В тій же італійській поезії вперше з’явилась і найскладніша сонетна композиція – вінок сонетів. Проте досі думки різних теоретиків поезії щодо часу її появи і встановлення перших авторів суттєво розходяться. Донедавна у слов’янському літературознавстві вважалося, що першовідкривачем форми вінка сонетів був словенський поет ХІХ ст. Франце Прешерн, який створив свій вінок сонетів у 1833 (опублікував у 1834 р.). Відомий російський віршознавець М.Л.Гаспаров відносить факт появи вінка сонетів до епохи бароко. Інший російський теоретик літератури Л.І.Тимофєєв твердить (без будь-яких подальших уточнень), що поетичні форми вінків сонетів виникли в Італії в ХІІІ ст. Болгарські літературознавці також вважають, що вінок сонетів як одна з найважчих віршових форм виник у ХІІІ ст. в Італії, однак авторів при цьому не називають. Нарешті Г.П.Кочур, визначивши структуру вінка сонетів як цикл об’єднаних тематично і композиційно 15 сонетів, твердить, що термін “вінок сонетів” існував ще з ХІІІ ст., а правила, за якими складається ця форма, були встановлені в Італії наприкінці ХVІІ ст. Такі, на жаль, неточні та суперечливі дані з історії та теорії вінка сонетів мали місце у вітчизняній та зарубіжних слов’янських літературознавчих працях до початку 90-х років. В одному з останніх підручників з основ літературознавства (А.Ткаченко. Мистецтво слова. (Вступ до літературознавства). – К.: Правда Ярославичів, 1997) знову повторюється твердження, що першовідкривачем вінка сонетів вважають словенського романтика Ф.Прешерна.
Що ж до зарубіжного літературознавства, то ще з 1731 р. відомі фундаментальні праці італійського поета і теоретика Джованні Маріо Крещімбені (Gіovanni Mariо Crescimbeni: 1663-1728.) “L’Istoria volgar poesia” (Venezia, 1731) та “Коментарі до історії італійської поезії, в яких обумовлюється кожний її жанр і різновид” (London, 1803), В них простежуються етапи становлення форми вінка сонетів аж до остаточного її канонічного зразка. Посилаючись на працю Дж.М.Крещімбені “L’Istoria volgar poesia”, російський віршознавець А.Б.Шишкін, зазначає, що вінок сонетів, як і сам сонет, було винайдено у середньовічній Італії і що строгі правила його форми були сформульовані у ХV ст. у Тоскані і затверджені Сієнською Академією.
Виходячи із наведених свідчень, уточнимо, що не Франце Прешерн є винахідником форми вінка сонетів. Його внеском у розвиток цієї форми, як твердить Г.П.Кочур, слід вважати лише ускладнення вже усталеної форми вінка сонетів акровіршем у магістралі. Ця неперевершеність його майстерності щодо складності форми стала зразком естетичної і художньої досконалості для слов’янських поетів. Так болгарський поет Венко Марковський, автор 54-х вінків, прийняв вінок Ф.Прешерна за еталон і не визнавав вінків сонетів без акровірша в магістралі.
У східнослов’янські літератури вінок сонетів увійшов завдяки перекладу вінка сонетів Ф.Прешерна, здійсненого Ф.Коршем. Переклад супроводжувався невеликою передмовою-коментарем “Сонетный венок Франце Преширна”, де перекладач розкрив суть структурування цієї форми. Передмова Ф.Корша до власного перекладу вінка сонетів Прешерна по суті була першою теоретико-літературознавчою дефініцією цієї складної композиції, повторюваною і по-своєму витлумаченою пізнішими віршознавцями. Пізніше форма вінка сонетів набула значного поширення: її почали практикувати в українській, російській, білоруській та інших літературах.
За визначенням авторитетних фахівців (Й.Бехер, Г.Шенгелі), вінок сонетів є найскладнішою поетичною формою. Г.Шенгелі, називаючи серед можливих вінків строф найбільш монументальним вінок сонетів, акцентує увагу саме на виключно технічних труднощах дотримання канонічної форми. Взявши за зразок схему римування магістрального сонета AbbA AbbA ccD eDe, він підрахував, що 4 сонети мають починатися і закінчуватися рядком з римою А і стільки ж – римою b, 2 сонети мають починатись і закінчуватись римою c, 2 – римою D, 2 – римою e. Таким чином, в сумі потрібно по 20 рим A i b, по 10 рим c, D, e. Рими інших рядків можуть бути будь-якими, але з дотриманням сонетної будови, тобто в кожному сонеті передбачені, наприклад, кільцеві рими катренів, однак не передбачені рими 2-го і 3-го рядка: вони беруться довільно, але мають бути однаковими для даного сонета.
З канонічних форм вінка сонетів естетично вагомими в поезії стали два типи: 1) вінок, що розпочинається з магістрала і 2) вінок, який магістралом закінчується. Обидва названі типи мають свої особливості впливу на реципієнта. У вінку сонетів, який розпочинається магістралом, передбачається не тільки мета пролонгації впливу вираженого в ньому на читача, але й деталізації, збагачення його новими думками, мотивами, елементами дії чи почуття. У другому типі вінка, який магістралом завершується, – навпаки: почуття, думки, переживання чи елементи дії (як сюжетотворчі) все більше наростають, розгортаються, поповнюються новими деталями, щоб завершитись у підсумковому заключному сонеті.
Канонічне у вінку сонетів включає формальні вимоги канонічного власне сонета: залишаються вимоги у схемі римування, архітектоніці, проте драматургія розгортання сюжету здебільшого втрачає свою актуальність, бо у вінку сонет часто виступає не як жанр, а як строфа. Крім того, вінок сонетів як окремий жанр вимагає дотримання своїх правил.
Можна зробити висновок, що сонетові властива амбівалентність: він може бути жанром (сонет-портрет, сонет-пейзаж, сонет-медитація, сонет-реквієм тощо) або ж може виконувати роль строфи. Амбівалентність притаманна і вінку сонетів: є вінки з жанровими ознаками ліричної або ліро-епічної поеми, вінки сонетів – легенди, казки, оди тощо, і є вінки сонетів як архітектонічно упорядковані цикли. В таких вінках-циклах кожен окремий сонет більш незалежний і може зберегти ознаки жанру сонета. Тобто, сюжетні вінки сонетів є жанровими різновидами поем чи інших жанрових утворень – легенд, казок і т.п., – із наперед визначеною кількістю сонетних строф. В історії літератури відомі поеми, написані сонетною строфою. Ян Коллар, чеський поет, є автором великої поеми “Дочка Слави”, написаної сонетами: в останній редакції поема складалась із 645 сонетів. Поема А.Григор’єва “Venezia la bella” (“Прекрасна Венеція”) включає 48 сонетів. Узбецький поет Барот Байкабулов написав ліричну поему в сонетах “Самаркандський ушшак” (у перекладі – “закоханий”), твір складається з 31 сонета. Багато українських вінків сонетів також є сюжетними. До таких, наприклад, належать: вінок сонетів “Лінія вогню” Г.Плоткіна, “Аджимушкай” А.Славути, “Спекотне літо 44-го” М.Вакалюк-Дорошенко, “Тріумф”, “Повстанець” І.Гущака. Чітким є сюжет у вінку сонетів В.Микульського “Чорнобиль – 1986-го”, до речі, сам поет виділив цей твір у жанр поеми. Тому мають рацію ті літературознавці, які відносять вінки сонетів до жанру поеми (О.Квятковський, Т.Салига, М.Неврлий). Але цю типологію слід уточнити: не всі вінки сонетів є поемами, серед них зустрічаються звичайні цикли, в яких дотримано лише правил архітектоніки вінка сонетів. У таких випадках окремі сонети можуть мати свої індивідуальні жанрові ознаки.
Вищезазначене дає підстави зробити висновок, що частина вінків сонетів межує з жанром поеми (або віршованої казки, легенди чи ін.), а інша частина вінків більше наближається до своєрідно упорядкованих циклів з ускладненою архітектонікою.
В другому розділі – “На шляху становлення нового жанру” – розкривається історія появи форми вінка сонетів в українській національній літературі. Вивчаються принципи організації сонетів у цикли. У даному розділі проаналізовані перші канонічні вінки сонетів та з’ясовані обставини, які ставали на перешкоді на шляху становлення тоді ще нового жанру.
В українській літературі перші сонети, як вважають дослідники, з’явились під впливом відповідних поетичних форм А.Міцкевича. Канонічна форма сонета викристалізувалась в українській поезії в другій половині ХІХ ст. – на початку ХХ ст. у творчості видатних її творців І.Франка, В.Самійленка, Лесі Українки та інших.
У 40-х роках ХІХ ст. з’явились перші цикли сонетів. Автором їх став Іван Головацький – видавець “Вінка русинам на обжинки”, де цикли “Торжество”(1845) і “Семая на чужині весна”(1846) й були опубліковані.
Канонічні українські вінки сонетів з’явились тільки на початку ХХ ст. Місцем їх появи був Чернігів. У 1918 році написав і опублікував свій вінок сонетів у “Літературно-Науковому Віснику” (Кн. VІІ – VІІІ) Михайло Жук. Інший вінок, що також був написаний у 1918 році, належав поетові Аркадію Казці і мав назву “Аргонавти”, а з’явився друком лише у 1989 році – через 60 років після трагічної загибелі його автора.
Тема “Вінка сонетів” М.Жука традиційна: любов. Сонети вінка написані п’ятистопним ямбом, побудовані за схемою 4+4+3+3, тобто складаються з двох катренів та двох терцетів, причому катрени написані на дві рими кільцевого римування – AbbA, терцети – на три рими за схемою: ccD eDe. Структура вінка витримана в класичному стилі.
Вінок сонетів Аркадія Казки “Аргонавти”, що досі ще належно не поцінований, має свої змістовні і формальні особливості. Тематично він близький до розглянутого вище вінка сонетів М.Жука, але відрізняється структурою. Тут кожен сонет складається з восьмивірша, в якому легко помітити два катрени, та секстини, де чітко виділяється катрен і двовірш: 8+6 (або: 4+4+4+2). Восьмивірші написані на дві рими за схемою аВВааВВа, шестивірші на три за схемою cDDcEE. Розмір – п’ятистопний ямб. В кожному з названих вінків у римуванні нараховується рим a – 20, В – 20, c – 10, D – 10, Е – 10, тобто кількість, потрібна, за підрахунками Г.Шенгелі, для побудови класичного вінка сонетів. Обидва вінки відповідають канонічним вимогам щодо структурно-формальних ознак вінка сонетів як жанрового різновиду, але витвір М.Жука написано за італійським зразком, а А.Казки – за англійським.
Наступним за часом створення українським вінком сонетів був вінок “Ніч кохання” В.Бобинського (1923). У самій назві – “Ніч кохання” – сконцентровано і тему, і зміст вінка сонетів. Це був чи не єдиний у 20-ті роки поетичний твір, сповнений еротики, поетизації інтимних взаємин закоханої пари. Написаний п’ятистопним ямбом. Строфічна будова: 4+4+3+3. Магістрал – в кінці вінка. Катрени мають 2 рими суміжного римування ААВВ ААВВ, терцети – на три рими за схемою CDE CDE. Але така схема римування не витримана у всьому вінку.
У першій збірці Б.-І. Антонича “Привітання життя” опубліковано цикл “Зриви і крила”, що складається з 15-ти сонетів. Тут відсутні формальні чинники канонічного вінка (сонети не з’єднуються між собою останнім рядком попереднього і першим рядком наступного вірша, перші рядки всіх 14-ти сонетів не складають магістрала), але уважне прочитання сонетів циклу дає підстави розглядати його як своєрідний вінок сонетів, на що першим звернув увагу М.Сулима. Кожен сонет є стисло викладеною притчею, побудованою за принципом розгортання драматургії сонета: теза, її розвиток – антитеза – синтез (висновок). Всі сонети поступово розкривають проблему, сформульовану в “Прелюдії”, і остаточно утверджується її зміст в “Коді”. Цикл “Зриви й крила” близький до вінка сонетів тим, що має абсолютну логічну завершеність, хоча можна було б між 1-им і 15-им сонетами додати чи – навпаки – вилучити кілька сонетів. Однак, їх саме п’ятнадцять, отже авторський задум втілено у 210 рядках.
Подальшим кроком на шляху становлення в українській поезії нового жанру був вінок сонетів О.Ведміцького “На межі” (1927), за змістом це – гімн новому більшовицькому порядкові. Розмір сонетів – п’ятистопний ямб, якого, щоправда, не скрізь дотримано. Римування в сонетах також не відповідає схемі канонічних зразків. Тогочасна критика сприйняла вінок сонетів О.Ведміцького негативно, причому не за недоліки у сфері версифікаційної вправності. Рецензенти в першу чергу заперечували звернення поета до таких, віджилих на їхню думку форм, як тріолет, рондель, сонет, вінок сонетів. Таке ставлення мало місце з боку критики до творів інших талановитих українських поетів, яких звинувачували у феодальній ідеології, вбачаючи її у зверненні до канонічних форм і т.п.
Переоцінка художньої вартості вінків сонетів станеться лише в роки війни з фашизмом, коли все, що служило боротьбі проти фашистського нашестя, піднесенню патріотичного духу, схвалювалось і підтримувалось. Вищесказане підтверджується творчістю одного з видатних майстрів слова – поета і перекладача Миколи Терещенка. У роки війни вийшло 5 його поетичних збірок, серед інших творів опубліковані були два вінки сонетів – “Вінок слави” та “Слово і слава. Вінок узбецьких поетів”.
“Вінок слави” – це звеличення подвигів наших воїнів у боях проти фашистських загарбників. Розмір вінка сонетів – шестистопний ямб. Структура кожного сонета: 4+4+3+3; катрени мають по дві рими перехресного римування AbAb; терцети – три рими за схемою CCd EЕd. У “Вінку слави” кожен сонет зв’язаний із сусіднім лише формально, за структурним принципом, кожен з них може бути виокремлений з цілої композиції та сприйматись як окремий завершений твір, що відтворює один з епізодів війни. Жанровий різновид таких вінків краще визначати як вінки – цикли сонетів на відміну від вінків сонетів – поем. Ще більша автономність сонетів виявляється у вінку “Слово і слава. Вінок узбецьких поетів”, який включає сонети-портрети 14 узбецьких поетів. Розмір вінка сонетів – шестистопний ямб. Катрени, як і в попередньому вінку, написані на дві рими перехресного римування – AbAb AbAb, терцети – на три рими за тією ж схемою: ccD eeD. Тепер уже звернення поета до такої складної групової композиції зустріло схвалення літературознавців.
Ще один вінок сонетів про війну з фашизмом з’явився у 1948 році – “Лінія вогню” Григорія Плоткіна. Цей вінок за жанровими ознаками найближче стоїть до ліро-епічної поеми, з переважанням ліричного начала. Розмір вінка сонетів – п’ятистопний ямб. Кожен сонет складається з двох катренів, написаних на чотири рими кільцевого римування – AbbA CddC, та двох терцетів на три рими за схемою: EEf GGf. Вінок не відповідає канонічному зразку, хоча, як засвідчила практика розвитку цієї жанрової форми в наступні десятиліття, подібні відступи від канону траплялись часто.
Отже, з часу появи перших вінків і до кінця 50-х років з’явилось 8 вінків сонетів. З них лише 2 в основному витримані в канонічній формі. П’ять вінків за структурою мають ті чи інші відхилення від канону. Окремо виділяється вінок сонетів Б.-І.Антонича, в якому не дотримано більшості формально-структурних ознак вінка сонетів. І вже тоді були започатковані такі жанрові різновиди цієї форми, як ліричні поеми, оди, гімни, в яких відсутній (чи майже відсутній) елемент епічний, вінки сонетів – цикли з автономних 15 сонетів при дотриманні відповідної архітектоніки, цикли філософсько-ідейних медитацій, а також ліро-епічні поеми, в яких сонети виконують роль строфи. Названі та інші різновиди вінків сонетів знайдуть своє поширення у другій половині ХХ ст., з подальшою тенденцією циклізації цих форм, і це співпаде з появою формально скомпонованих поетичних творів, подекуди слабких у художньому відношенні.
У третьому розділі – “Досягнення в утвердженні жанру” – досліджуються особливості форми вінка сонетів під впливом шістдесятників, модифікації цієї форми у 70-ті роки.
У літературний процес кінця 50-х і наступних за ними 60-х років включились такі поети, як Василь Симоненко, Іван Драч, Павло Мовчан, Ігор Калинець, Анатолій Бортняк, Петро Засенко, Борис Нечерда та багато інших. Вони внесли живий могутній струмінь новаторства у розробці тем, мотивів, образів, жанрів тощо.
Одним з правофлангових “шістдесятників” був Микола Вінграновський. До його творчого доробку належить “Вінок на березі юності”, в якому об’єднані 15 сонетів. Щодо архітектоніки вінка, то тут маємо типовий зразок вінка “полегшеної” форми. Для подібних вінків, у яких сонети не “сплітаються” за принципом гірлянди, а лише пов’язані між собою першими рядками у магістралі, більше підходить назва не “вінок”, а “букет” сонетів.
За поетичною майстерністю значне місце посідають два вінки сонетів Бориса Нечерди, якого правомірно відносять до “шістдесятників” і за духовним досвідом, і за ладом мислення. Його обидва вінки сонетів “Здрастуйте, я прийшов!” і “Хліб наш насущний” характеризує технічна довершеність, підкреслена інтелектуальність і творча індивідуальність. Впровадження приблизних і кореневих рим, перенесення подібного звучання з кінцевих звукосполучень вліво – також одна з ознак поезії не просто “шістдесятників”, української поезії в цілому, яка, починаючи з Шевченка, урізноманітнювала версифікаційні можливості українського вірша, не бажала затвердіння ритмічних особливостей в рамках силабо-тоніки.
У 1964 році Дмитро Павличко пише вінок сонетів “Гранослов”, з посвятою “На вічну пам’ять Максиму Рильському”. Це поема-реквієм, поема-трен, поема-голосіння за померлим. Те, що Д.Павличко свідомо відмовився від канонічної форми вінка (його вінок нагадує канонічний лише тим, що складається з 15-ти сонетів і що в ньому окремі сонети поєднані спільним сюжетом), можна пояснити почуттям великої втрати, душевного болю, що переповнювали серце поета, вимагали негайного словесного втілення, а канонічний вінок потребував більшого часу, для дотримання усіх його вимог. “Гранослов” відзначається високою версифікаційною вправністю. Тут чіткий п’ятистопний ямб ніде не порушено. Рими оригінальні, точні. У багатьох рядках відчутна мелодійність ритміко-звукових сполучень. Д.Павличко залишився вірним своїм принципам: вінок сонетів “Гранослов” також новаторський, як і весь його сонетний доробок.
Загалом 60-ті роки дали українській поезії більше вінків сонетів, ніж їх з’явилося за сорок років з часів публікації першого вінка М.Жука. Віршова майстерність в цілому за цей період значно зросла, підвищився інтерес до складних віршових побудов, але, заради об’єктивності суджень, слід визнати, що серед розглянутих у дисертації вінків сонетів значних успіхів у цій жанровій формі не було досягнуто. Кращими слід назвати “Вінок на березі юності” М.Вінграновського, обидва вінки Б.Нечерди, вінок “Гранослов” Д.Павличка. Досить майстерно “сплетений” вінок сонетів “Кладьківка” М.Литвинця, “Сонети міста” Є.Доломана та поема у формі вінка сонетів “Брат весни” П.Панченка.
Наступні два десятиліття – 70-і – 80-і роки – були особливо врожайними на сонети і вінки сонетів. У цей час з’явились цілі збірки сонетів: “Різноліття”, “Ряст” М.Зісмана, “Грань. Сонети” П.Бондарчука, “Сонети” В.Колодія, “Хліб на столі. Сонети” Д.Черевичного та ін. Саме на 70-ті й 80-ті роки приходиться найбільше число вінків сонетів: 78 вінків за два десятиліття. Тематика вінків сонетів розширилась, збагатились їх жанрово-модифікаційні різновиди. З’явилась ціла низка творів з повнокровними людськими постатями, в яких відбились і конкретні історичні події, і конкретні історичні особи, зокрема видатні творчі особистості. Помітними здобутками позначена філософська лірика 70-х років, пейзажна та інтимна лірика, а також поезія, в якій поєднувалась публіцистика і елементи медитативної лірики.
Чільне місце посідають вінки сонетів, присвячені подіям і враженням від недавно минулої війни. А.Славута відтворив героїчні події часів Вітчизняної війни в Криму у вінку сонетів “Аджимушкай” (1973). У збірці Д.Черевичного “Хліб на столі” був опублікований вінок сонетів “Обеліски” (1979). Того ж 1979 року оприлюднив свій вінок сонетів про подвиг народу у війні з фашизмом Ю.Петренко – “Невідомий солдат”. Кость Дрок створив “Вінок слави”(1976). І.Нижник написав два вінки сонетів –“Василь Коцко” і “Листи з вогню” (1979).
Друге місце за кількістю після теми війни у 70-і роки належить творам про дружбу народів. Ця тема ще у довоєнний час всіляко підтримувалась і заохочувалась партійними та державними органами, на противагу творам про любов до України, її культури, які часто кваліфікувались не інакше, як прояви буржуазного націоналізму. З’явились вінки сонетів “Освідчення червоному сузір’ю” (1972) В.Коржа, “П’ятнадцятивітне гроно” (1974) В.Бичка, “Збруч” (1979) Л.Крупи, “Республік золоте сузір’я” (1982) М.Казидуба.
У цьому десятилітті з’явилось кілька пейзажних вінків сонетів. Часто в зображення картин природи включались людські постаті, змальовувались трудові будні села і міста. Такими, наприклад, є вінок сонетів “Світання” (1973) П.Линовицького, “Сонети про рідне село” (1973) І.Петровція, “Вінок сонетів про рідний край” (1976) А.Гризуна. Показовими у цьому відношенні є “Запорізький вінок” (1976) та “Київські сонети” (1976) К.Дрока.
Серед величезної кількості сонетів у світовій поезії з часів Петрарки і Данте до сьогодні мотиви кохання, інтимних почуттів любові до близьких і рідних в більшості з них є переважаючими. Фактично темою кохання розпочалась історія українських вінків сонетів (М.Жук, А.Казка). Увійшла вона однією з головних і в українські вінки сонетів 70-х – 90-х років. Три вінки сонетів створив в кінці 70-х – на початку 80-х років поет Г.Усач – “Вінок сонетів батькові”, “Вінок сонетів матері”, “Вінок сонетів коханій”, давши трилогії об’єднуючий заголовок “Світи й святи мій шлях, любов незгасна”. “Вінок сонетів про матір” оприлюднив у збірці поезій “Знак літа” (1981) Дмитро Шупта.
Кілька вінків сонетів присвячено мистецтву слова і ролі митця. Серед них “Сонце на чолі” В.Вільного (про роль Франкового слова в історії української поезії) та “Сковорода” І.Калинця (філософські роздуми про значення мови і слова).
Чільне місце в історії українських вінків сонетів належить поетесі Тамарі Коломієць. Нею створені 4 вінки сонетів з дотриманням канону і разом з тим цілком оригінальних, позначених індивідуальним стилем авторки.
У зв’язку зі сторіччям з дня народження В.І.Леніна у 70-і роки зросла кількість творів різних видів мистецтва на ленінську тематику. З’явились у цей час в українській поезії і вінки сонетів – “Червоне мовчання” Б.Демківа, “Ми клянемося леніноіменно” В.Бичка. Останній вінок вирізняє те, що в магістралі читається акровірш: “Мій вінок Леніну”.
Рідкісним явищем була поява сатиричного “Вінка на могили лукаволицих – хапуг, себелюбців та інших ницих”, написаного відомим поетом-сатириком і гумористом, перекладачем Дмитром Білоусом.
Усього в 70-ті рр. було опубліковано 40 вінків, які відзначилися розмаїттям жанрових різновидів: цикли, ліричні поеми, ліро-епічні, поеми-оди, поеми-реквієми, медитації, спогади, ораторії, автобіографічні поеми, філософські роздуми та ін. Порівняно з попередніми десятиліттями (і поки що з наступними), саме в 70-х роках вінки сонетів вирізняються і широкою тематикою та багатством ідей. Тут, поряд з класичною темою сонетів – кохання, своє місце знайшли й історичні події, зокрема події минулої війни та давноминулі події Паризької комуни; історичні постаті, міжнародне братерство, щирий патріотизм.
Деякі з проаналізованих вінків дійсно становлять вагомий внесок в українську літературу, це, насамперед, вінки сонетів Т.Коломієць та Г.Усача.
Четвертий розділ – “Інтенсивність вінків сонетів останніх десятиліть ХХ століття” – присвячено комплексному аналізу текстів вінків сонетів, що з’явились протягом останніх десятиліть, включаючи твори, написані територіально поза межами України.
Занепав метод соцреалізму, натомість почали утверджуватись нові естетичні принципи. Нове в поезії 80-х років полягало в більшій творчій свободі особистості, в орієнтації на загальнолюдські цінності і морально-етичні засади, а не на “історичні рішення” будь-якої державної волі. З’явилася низка творів, які протистояли тоталітарній свідомості. Продовження надмірного захоплення вінками сонетів у 80-х рр. ХХ ст. привело до появи значної кількості вінків, серед яких лише деякі позначені структурно-композиційною та художньою довершеністю.
Одною з цікавих і широко представлених тем у вінках сонетів є архетип хліба. Він є основою змісту вінка сонетів Тамари Коломієць “Хліб”, який за жанровими ознаками безумовно є ліро-епічною поемою. Вінок відзначається високою версифікаційною майстерністю: абсолютне дотриманння обраного ритму і канонічної схеми римування в усіх сонетах вінка, логічна послідовність у розвитку ліро-епічного сюжету, майстерність композиції, звучність рим. Зображення хліба як основи життя бачимо у вінку сонетів “Правда хліба” Миколи Братана. У 1985 р. з’явились два вінки сонетів про хліборобів та їх працю. Це – “Правди й миру сівачі” Л.Кочугура і “Сійся-родися” І.Нижника, які жанрово споріднені: обидва мають ознаки жанру оди, їх головний пафос – возвеличення праці хлібороба.
До кращих вінків сонетів належить “Слово” (1984) Т.Коломієць. Він багатий розмаїттям художніх образів, метафор. Висока поетична довершеність вінка виявляться і в тому, що він замикається магістралом-акровіршем “Нілові Гілевичу”, слова якого авторка взяла за епіграф до вінка.
Шість вінків сонетів опублікував у 80-і роки поет Василь Колодій. Це вінки “Багаття” (1980), “Криниця” (1980), “Мить” (1980), “Дорога” (1984). Вони розглядаються як тетраптих автобіографічних ліро-епічних поем. Окремо аналізуються вінки сонетів цього ж автора “Покликання” (1980) та “Комуністи” (1988).
Тема війни залишається актуальною. З’являється вінок сонетів Марії Вакалюк-Дорошенко “Спогади. Спекотне літо 1944-го” (1989) – поема, в якій охоплено події значного періоду – від драматично-трагічних 30-х до не менш трагічних 40-х. У вінку сонетів “Хвиля” (1981) Івана Рибицького розкрито тему ядерної війни, що розглядається як жахливе явище у можливому майбутньому.
Має місце інтимна родинна лірика. Загалом до інтимної лірики належать 14 вінків сонетів, написаних у 80-х роках.
Проявляються у цей час і патріотичні мотиви. Поему-оду “Україна” у формі вінка сонетів створив К.Журба. “Слово про воду” – так назвав свій вінок сонетів, створений у 1987 р., поет з Вінниці А.Бортняк. Твір перш за все слід розглядати в плані екологічному – як виступ на захист природи, захист таких водних багатств як річки, озера, водойми, колодязі і т.п. Але ця поема-інвектива не тільки про екологію природи, а й про соціальну, зокрема психологічну й філософську екологію, про екологію людських душ.
Останні десятиліття ХХ віку позначені багатьма подіями світового масштабу. Найбільшими з них стали аварія на Чорнобильській АЕС та розпад СРСР. Чорнобильська катастрофа відображена в документальних повістях “Чорнобиль” Ю.Щербака, “Чорнобильський зошит” Г.Медвєдєва, у поемах “Вибух” С.Йовенко, “Чорнобильська мадонна” І.Драча, “Сім” Б.Олійника, в романі “Марія з полином у кінці століття” В.Яворівського. З’явились на цю тему і вінки сонетів – у збірці В.Микульського “Чорнобиль” була опублікована поема в сонетах “Чорнобиль 1986-го”. Здобуття Україною незалежності спонукало до відновлення патріотичного пафосу у поетичній творчості. Ним позначений вінок сонетів “У вогні любові” (1998) Івана Редчиця. Основний мотив становить любов до рідного слова і вірність кращим традиціям роду.
Вінок сонетів “На кривих стежках” (1995) створив поет Микола Адаменко. За жанром це поема-інвектива, вона ніби продовжує екологічну тему, причому в ширшому контексті, в ній розгортається мотив екології не тільки природи, а й соціальної, психологічної та філософської, як це вище відзначалось щодо “Слова про воду” А.Бортняка.
Кілька вінків сонетів 90-х позначені наявністю в них акровіршів у магістралах. Наприклад, у збірці “Мовчання адресоване мені” (1996) В.Слапчука вміщено вінок сонетів під назвою “Очей печальних золоті свічада”, у магістралі якого читається акровірш “Моя сестра Олена”. Також завершується магістралом-акровіршем “Вінок моїй Лаурі” (1997) Б.Степанюка, що повторює той же заголовок-посвяту “Вінок моїй Лаурі”. Акровірші є у вінках сонетів М.Кіяновської, зокрема у магістралі вінка “Манускрипт sine anno” (1999) прочитується акровірш-присвята: “Андруховичу Юрію”; у вінку “Ніби Напередовець, або In vitro” (1999) наявні аж дві присвяти – вінок відкривається двома катренами, що складають акровірш “Оля Гнатюк”, далі йде магістрал-акровірш “Гнатюк Александра”.
В останнє десятиріччя ХХ століття з’явились твори вільні від тоталітарного методу соцреалізму, а відтак і орієнтації на цензуру. Зі здобуттям Україною незалежності деякі автори критично переосмислили свої твори, зреклись прорадянського спрямування їх змісту. Вінки сонетів поповнились новими жанровими різновидами.
З початку 90-х українські літературознавці регулярніше і глибше знайомляться з діаспорно-еміграційною літературою, бо без неї загальна картина розвитку української літератури не була б цільною. В діаспорі опинились талановиті поети, які створили вінки сонетів, що свідчили про майстерне поєднання версифікаційної вправності та глибокого змісту. Серед російських поетів це були К.Бальмонт, Вяч. Іванов, білоруських – поет Алесь Салавей, з українських талановитих поетів – П.Косенко, Б.Кравців, Л.Мосендз, О.Тарнавський, Ганна Черінь, Яр Славутич та ін.
О.Тарнавський належить до числа кількох поетів української діаспори на Заході, що мають у своєму доробку більш як по 100 сонетів. Вінок сонетів “Життя”, опублікований у Філадельфії в 1952 р., є поемою, яка відзначається глибиною філософських роздумів про марноту дріб’язкових поривань, про всесвіт і Творця. Цей вінок сонетів належить до кращих надбань в даному жанровому різновиді.
Серед поетів діаспори найбільше вінків сонетів (всього – 20) створив український поет І.Мацинський, що жив у Чехословаччині. Позитивним у його вінках сонетів є збагачення жанрових різновидів. Зокрема для його доробку характерні такі жанри, як легенда, балада, казка, історико-біографічна поема, епічний цикл. Ним вперше в українській поезії створений триптих вінків сонетів (“Тарас Шевченко”). Представлено широку тематику та хронотоп, адже вінки І.Мацинського охоплюють минувшину від доісторичних часів до атомного віку. Збагачено архітектоніку вінків – вперше запроваджено різні способи “сплітання” окремих сонетів у вінок (передостаннім рядком – 8 вінків, третім рядком від кінця – 8 вінків, четвертим від кінця – 1 вінок). Новаторським є практично єдиний у своєму роді приклад написання вінка виключно чоловічими римами (“П’ятнадцять раз про крилища без голови”). З 20 вінків 14 написано шестистопним ямбом і лише 6 – п’ятистопним. Перевага шестистопного ямба, очевидно, з’ясовується тим, що більшість вінків написано у формі медитацій, авторських роздумів, які вимагали довших, більш розгорнутих ритмічних форм вираження.
У збірці Ганни Черінь “Квіти добра і зла” (1991) надруковано “Вінок сонетів”. Вражає його змістовність, насиченість феєричною яскравістю, емоційно-інтелектуальна глибина. У “Вінку” охоплено багатоаспектну тематику: політика, екологія, патріотизм і кохання.
На відміну від творів, написаних поетами колишнього СРСР до його розпаду, вінки сонетів авторів з діаспори відзначаються незаангажованістю поетичного мислення, свободою ідейного спрямування поезій. Так вінок сонетів П.Косенка “Звершилось” слід кваліфікувати як політико-публіцистичну поему-ораторію, яка присвячена розвалу СРСР та незалежності України. Вінок відзначається віршовою віртуозністю, багатими римами, інколи, крім римування в кінці рядка, римується кінець рядка з початком наступного. Ритм вінка ередіанський – шестистопний ямб, архітектоніка 4+4+3+3. Отже, маємо канонічну форму вінка сонетів – одного з кращих серед вінків української діаспори.
Кінець століття приніс Україні незалежність і світове визнання її як суверенної держави, яка має свою історію, культурну спадщину та мистецтво. Літературні доробки у різних жанрах цього періоду тяжіють до західноєвропейського рівня, зокрема в художньо-естетичній орієнтації. Це стосується і вінків сонетів цього періоду.
У “Висновках” сформульовані результати дослідження, проведеного на основі проаналізованих текстів українських вінків сонетів.
На підставі проведеного порівняльно-історичного аналізу (з принципами системного підходу) текстів вінків сонетів, створених в українській поезії протягом ХХ століття, розроблено наступну класифікацію творів цієї форми за строфічно-структурними модифікаціями, жанровими різновидами, мотивами, тематикою і проблематикою. Проаналізовані в роботі тексти українських вінків сонетів виявили, що в процесі еволюції цей жанровий різновид оформився в таких основних структурно-композиційних типах:
1. Ліричні, ліро-епічні поеми, оди, інвективи, ораторії, легенди, казки.
2. Специфічно формально організовані цикли.
Обидва ці типи виступають у таких строфічно-структурних модифікаціях:
1. Канонічні вінки:
- канонічні за всіма параметрами;
- ускладнені акровіршем у магістралі;
- канонічні вінки, де магістрал розташовано на початку вінка;
- з незначними порушеннями (схема римування, бідні рими, або тільки окситонні чи парокситонні, інша архітектоніка);
- з порушенням розміру (сонетино) - чотиристопним ямбом написані 6 вінків сонетів; тристопним анапестом – 1 вінок; п’ятистопним анапестом – 5 вінків; чотиристопним амфібрахієм – 1 вінок; п’ятистопним амфібрахієм – 1 вінок.
2. Спрощена форма вінка сонетів, в якій сонети не сплітаються між собою, але перші рядки 14-и сонетів складають магістрал.
3. Неканонічні вінки:
- сонети не сплітаються між собою, перші рядки сонетів не складають магістрал, вони об’єднані лише спільним мотивом, змістом, ідеєю;
- сонети сплітаються, але їх перші рядки не складають магістрал;
- сонети сплітаються не останніми рядками, а іншим способом: 2-м рядком від кінця (2-м рядком другого терцета); 3-м рядком від кінця (1-м рядком другого терцета); 4-м рядком від кінця (3-м рядком першого терцета).
4. Недописані вінки:
- сонетів менше ніж 15, але вони замикаються при сплітанні між собою, тобто останній рядок останнього сонета повторює перший рядок 1-го сонета;
- сонетів менше ніж 15, сонети сплітаються між собою, але не замикаються, тобто останній рядок останнього сонета не повторює перший рядок 1-го сонета.
Вивчення і узагальнення матеріалів праць відомих вітчизняних і зарубіжних теоретиків дало підстави для спростування в українському віршознавстві твердження про словенського поета Франце Прешерна як першовідкривача цієї жанрової форми (1833), бо вона, як доведено у працях італійського поета і літературознавця Дж.М.Крещімбені, з’явилася в Італії в ХVІ – ХVІІ ст. На основі проведеного дослідження, враховуючи матеріали про походження вінка сонетів, пропонується внести корективи до відповідних навчальних посібників (“Вступ до літературознавства”, словники літературознавчих термінів тощо) стосовно часу і місця виникнення форми вінка сонетів у світовій літературі.
В роботі узагальнено теоретико-методологічний матеріал, застосовано його в літературознавчому аналізі значної кількості поетичних текстів вінків сонетів, що дало можливість зробити висновок стосовно нової оцінки вінка сонетів в українській поезії, зокрема кваліфікувати його не як відхилення від сонетної форми і не як побічну форму сонета, а як окремі жанрові різновиди, в яких різною мірою поєднуються ознаки поеми і циклу.
Проведений аналіз і розроблена на його основі класифікація великого масиву текстів українських вінків сонетів виявили незаперечну істину – існування в сучасній вітчизняній поезії вінків сонетів як окремих жанрових різновидів. Кращі зразки цієї форми безперечно є зразками поезії високої художньої, естетичної вартості і показником розвитку національної поезії України.
Автор висловлює щиру подяку Л.В.Гринько за переклад з італійської уривків книги Дж.Крещімбені. |
