ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА ТОПОНІМІЯ БАЛКАНСЬКОГО АРЕАЛУ

ПОСЛЕДНИЕ НОВОСТИ

Бесплатное скачивание авторефератов
СКИДКА НА ДОСТАВКУ РАБОТ!
ВНИМАНИЕ АКЦИЯ! ДОСТАВКА ОТДЕЛЬНЫХ РАЗДЕЛОВ ДИССЕРТАЦИЙ!
Авторские отчисления 70%
Снижение цен на доставку работ 2002-2008 годов

 

ПОСЛЕДНИЕ ОТЗЫВЫ

Порядочные люди. Приятно работать. Хороший сайт.
Спасибо Сергей! Файлы получил. Отличная работа!!! Все быстро как всегда. Мне нравиться с Вами работать!!! Скоро снова буду обращаться.
Отличный сервис mydisser.com. Тут работают честные люди, быстро отвечают, и в случае ошибки, как это случилось со мной, возвращают деньги. В общем все четко и предельно просто. Если еще буду заказывать работы, то только на mydisser.com.
Мне рекомендовали этот сайт, теперь я также советую этот ресурс! Заказывала работу из каталога сайта, доставка осуществилась действительно оперативно, кроме того, ночью, менее чем через час после оплаты! Благодарю за честный профессионализм!
Здравствуйте! Благодарю за качественную и оперативную работу! Особенно поразило, что доставка работ из каталога сайта осуществляется даже в выходные дни. Рекомендую этот ресурс!


Название:
ПРАСЛОВ’ЯНСЬКА ТОПОНІМІЯ БАЛКАНСЬКОГО АРЕАЛУ
Альтернативное Название: Праславянская топонимия Балканского ареала
Тип: Автореферат
Краткое содержание:

У «вступі» обґрунтовано актуальність теми, зв’язок дослідження з науковими програмами, планами, темами, сформульовано його мету і завдання, названо предмет, об’єкт і джерельну базу. Тут же перелічено методи дослідження, викладено наукову нoвизну одержаних результатів, їхнє теоретичне і практичне значення, наведено результати апробації дисертації та відомості про кількість публікацій.


Розділ перший («Теоретичні й методологічні проблеми дослідження словянської топонімії балкан») присвячено характеристиці й обґрунтуванню теоретичних проблем, які розробляються в дисертації. Річ у тім, що питання реконструкції праслов’янського топонімікона Балкан як окрема проблема палеославістики не поставало, тому цей її аспект лишився недослідженим. Проблематика відновлення праслов’янського шару в балканській топонімії фактично представляє цілий комплекс проблем, кожна з яких потребує формулювання, опису й вирішення в межах загальної теорії реконструкції праслов’янського мовного стану. Зокрема, результати реконструкції праслов’янського лексичного корпусу в топонімії балканського ареалу (у слов’янському топоніміконі Греції та гідроніміконі балканослов’янських мов) дають підстави для: а) обґрунтування гіпотези про інфільтрацію слов’янської мовної норми на Балкани до V ст. н. е.; б) визначення території експансії слов’янської мовної норми в межі балканського ареалу; в) методологічна проблема обґрунтування критеріїв визначення топонімів як праслов’янських (взагалі – проблема хронологічної стратифікації слов’янської топонімії балканської зони); г) опис фонетичних та лексичних ознак праслов’янських діалектів Греції та визначення їхнього відношення до слов’янських діалектів інших частин Славії; ґ) опис і пояснення давніх лексичних розбіжностей у праслов’янському корпусі південнослов’янської гідронімії як засіб уточнення глотогенезу слов’янських ідіомів Балкан. Кожна з цих проблем має свої теоретичні аспекти.


У підрозділі 1.1. “Найдавніші сліди інфільтрації словянської мовної норми в межі балканського ареалу” аналізуються мовні релікти давньої слов’янської хвилі на Балканах у період до V ст. н. е. Річ у тім, що в палеославістиці панує погляд, згідно з яким час появи слов’ян у межах балканської території припадає на кінець V – початок VI ст. н. е. Це твердження стало аксіомою, тому традиційно здебільшого сприймається некритично й не переглядається, хоч зібрані сучас­ною наукою факти дають підстави для іншого погляду на датування початку слов’янського переселення на Балкани.


1.1.1. “Мовні релікти першої словянської хвилі на Балканах”. Якщо проблему пошуків найдавніших (до ст. н. е.) слідів слов’янської мовної норми на Балканах вирішувати поетапно, то першим кроком буде визначення ймовірної території, звідки ця норма потрапила в межі балканського ареалу. У зв’язку з цим у цьому параграфі, по-перше, запропоновано нові докази теорії (основні представники П.Й. Шафарик та О.М. Трубачов), згідно з якою носії праслов’янських діалектів мігрували на Балканський півострів та суміжні землі з території Серед­нього Подунав’я, зокрема, з Паннонії, де слов’янська ономастика фіксується вже з ІІ ст. н. е. Безперервність існування тут слов’янського мовлення підтверджується й географічними назвами, датованими ІІІ ст. н. е.: Batua = *Bodъva ~ *body, -ъve, ~ *bodő, *bosti; Valcum = *Volkъ ~ *volkъ*velkti; Vereä = *Verěja чи *Vereja; Milata = *Mil-ot- ~ *milota, д.-кашуб. (помор.) Milota, 1296 р. – то­по­нім, Miliota, XIV ст. – земля у слов’янській області Албанії; Risinum = *Rъž-ьno (město) ~ *rъžь, -i, рос. діал. рожнúца зб. ‘хлібні злаки’; Salva, G"8`L" = *Solәva (*Sălәva) ~ псл. *solvъ; Sanderva = *Ső-derv- ~ *dervo, ст.-рос. Судеревскій рубежъ, 1483-1502 рр.; Straviana = *Ostrovjane*ostrovъ; Bu а, III ст. н. е. = *Brьn- ~ псл. *brьnа/*brьno; Pelva (часи римської колонізації) = *Pelva ~ Пљева (Плива) – пр. Врбасу в Боснії. Другим кроком буде пошук тих онімів, які можуть бути витлумачені на слов’янському мовному ґрунті. Якщо пошук дасть позитивні результати, тобто в давньому балканському топоніміконі дійсно функціонують чи функціонували слов’янські назви, цей факт буде підставою для гіпотези про найдавнішу інфільтрацію носіїв праслов’янських діалектів у межі балканського ареалу. Тому, по-друге, тут обґрунтовується думка про можливість інфільтрації давньої слов’янської мовної норми в межі балканської зони вже у ІІІ-IV ст. н. е., доказом чого виступає давня балканська топонімія слов’янського походження, наявна в пам’ятках цієї доби: Altina, III ст. н. е. (між Аквілеєю та Сремською Митровицею) – латинізована форма, що відбиває гр. *‛!8J4<" (у діалектах, де втрачалося будь-яке анлаутне s-) ‹ *G"8J\<" = псл. *Soltina (пор. слвц. slatina ‘болото’, рос. діал. солотúна ‘болото із застійною водою’ та ін.); Bergule, III – поч. IV ст. н. е. (між Аквілеєю та Царградом) ~ фрак. топонім %gD(@b80 = псл. *Bergulь/*Bergulа ~ *bergъ ‘берег, висота’; Brendice, сер. III – поч. IV ст. н. е. (між Македонією, Фракією та Царградом) ~ Brendice (вар. Prіendice), IV ст. н. е. = псл. *Prędica чи *Prędьca ~ *prędő, *pręsti ‘прясти’ (пор. рос. ойконім Пряжа в Олонецькій губ. ‹ *prędja). Можливо, до цих форм належить і топонім Brandic (Prandic, Predenec), локалізований у межиріччі Дунаю та Морави (територія слов’янського племені praedenecentiчастина племені бодричів). З іншого боку, не виключене читання балканських тополексем як псл. *Prődьcь ~ *prődъ, рефлекси якого мають значення ‘швидка течія’, ‘струм’, ‘потік’, ‘мілина’, ‘загата’. Далі пор.: Bu o, IV ст. н. е. (територія суч. Далмації) ~ Bu а, III ст. н. е. (Паннонія) = псл. *Brьna/*Brьno ~ *brьnа/*brьno (: слвн. bŕna ‘глина’, в.-луж. bo o ‘болото, драговина’ та ін.; фіксація Bu o репрезентує або неточний запис праслов’янської лексеми замість очікуваного *Bruno чи *Brino, або ж відбиває давню слов’янську діал. форму, що нагадує в.-луж. bo o); %L8".TD", Bylazora, 216 р. н. е. (р-н суч. Велеса) = псл. *Bělozora, тобто родовий належності щодо антропоніма *Bělozorъ (*Bělozora gordъ/*město); Drubetis, IV ст. н. е. (між Бръза Паланка та Стъклен) ~ Drоbetae – римська муниципалія на Дунаї, Drobeta, Drobetae, Drubeta, Drubetae, )D@L$0J\H (Фракія) = псл. *Drob-et- ~ *drobа (: чес. drobа ‘різновид пісковика’, слвц. drobа ‘т. с.’ та ін.), пор. ще слов’ян. топонім на території суч. Румунії Drobetа-Tu u Severin, адаптований у румунському мовленні; Ostudizo, сер. III – поч. IV ст. н. е. (між Аквілеєю та Царградом) ~ Ostudizum, IV ст. н. е. – назва слов’янського поселення за Дунаєм = псл. *Ustьje (?), адаптована у фракійському мовленні шляхом долучення diza (-os) ‘фортеця’; 5"DB4"<@\, ІІ ст. н. е. – плем’я (жило між племенами peucyni й basta i) = *korpjane ~ *skorpa/*skorpja (: макед. діал. скрапjá ‘ялова земля, кам’янистий ґрунт’, слвц. škrapy ‘борозни на поверхні карстових скель’).


У параграфі 1.1.2. “Словяно-грецькі контакти й умовність датування” наведено додаткові (непрямі) свідчення давнього перебування носіїв праслов’янських діалектів на Балканах. Зокрема, місцева політична ситуація, при якій слов’яни вже у ст. н. е. відігравали помітну роль у грецькому соціумі, не могла скластися одразу, оскільки для цього потрібен значний час (кілька поколінь) греко-слов’янської взаємодії, протягом якої завдяки змішаним шлюбам (звідси сім’ї, в яких діти отримували слов’янські імена), службі слов’ян у візантійській армії з’являлася можливість призначення їх на керівні (військові чи адміністративні) посади, відтак – належність певних представників наступного покоління слов’ян до вищих класів місцевого суспільства, пор. такі виразно слов’янські імена найвищих посадових осіб Греції, як: ’!<"(VFJ@H,, 469 р. н. е. – головнокомандувач візантійськими військами у Фракії = псл. *Onogostь ~ серб. Onogošt, чес. Onogost – особові назви, де перша частина – займенник, частка *оno (пор. з іншими постпозитивними компонентами Anatrog – князь ободритів, 1070 р., ‹ *Onodorgъ, чес. Onomysl – антропонім ‹ *Onomyslъ); %4(8g<\.", VI ст. – ім’я рідної сестри імператора Юстина = псл. *běglěnica – дериват від adj. běglěnа (: рос. діал. бегляна ‘жінка, що втекла звідки-небудь’); ?ÛBDV@L*@ (Управда) – друге ім’я імператора Юстиніана (Юстина), який за походженням був слов’янином, = *Upravьda (похідне з формантом -ьda від *upraviti, як *praviti*pravьda); 7@LBB46\<0 – дружина Юсти(ніа)на = псл. *Lubъkyni/*Lubъkynь – похідне на -yni/-ynь від *lubъkа (: слвц. діал. lubkа ‘кохана, коханка’, рос. діал. любка ‘т. с.’ та ін.; пор. щодо словотвірної структури *němъkyni*němъka); ?ÛF4(VD*@H, 555 р. – ім’я полководця на службі в імператора Юстиніана = *Vьsegordъ (перший елемент – займенник *vьse) ~ *gorditi ‘загороджувати, зміц­нювати’.


Отже, взаємодія носіїв давнього слов’янського мовлення з автохтонним населенням Балкан – досить тривалий процес, тому в ситуації, описаній авторами документів V ст. н. е., слід вбачати не початок інфільтрації, а етап затухання однієї з перших слов’янських етнічних хвиль на Балканському півострові. Відповідно, і розпочалося давнє слов’янське переселення щонайменше в ІІІ-ІV ст. н. е. Саме так, оскільки по-іншому навряд чи можна пояснити (особливо, коли сприйняти тезу про проникнення слов’янських племен у цей ареал тільки наприкінці V ст.) ситуацію такого швидкого злиття слов’янського етносу з місцевим, яка не могла скластися за одне покоління. Датування точки відліку появи носіїв праслов’янських діалектів у цьому ареалі п’ятим століттям нової ери – умовність, а не точно встановлений факт. Умовність тому, що окреслює хронологічні рамки лише однієї з потужних (а тому помітних за ступенем впливу на місцеву етнічну ситуацію) міграційних хвиль, проте, вочевидь, не першої.


Підрозділ 1.2. “Проблематика дослідження словянського ономастичного суперстрату Греції” присвячено теоретичним і методологічним питанням етимологічного аналізу слов’янської топонімії Греції. У параграфі 1.2.1. “Питання про виділення прасловянського шару в топоніміконі Греції й проблема опису прасловянських діалектів на її території” сформульовано чотири нові теоретичні проблеми, які стосуються вивчення слов’янської топонімічної спадщини Греції:


1. проблема реконструкції прасловянського корпусу слов’янської топонімії Греції, яка, окрім значення для реконструкції лексики праслов’янської мови, має значення для вивчення еволюції місцевих слов’янських ідіомів. Ця проблема вирішується в кілька етапів, кожен з яких, власне, представляє окрему проблему (див. наст. три пункти).


2. Проблема хронологічної стратифікації слов’янської топонімії Греції, тобто проблема методики, підходів до виділення в ній найдавнішого шару як основного об’єкта уваги в процесі реконструкції праслов’янської лексики.


3. Проблема реконструкції фрагментів словника і деяких фонетичних рис мовлення праслов’ян Греції на базі найдавнішого шару топонімії грецьких слов’ян.


4. Проблема пояснення відмінностей/збігів (фонетичних і лексичних), з одного боку, в ідіомах давніх грецьких слов’ян, з іншого – у слов’янських ідіомах інших частин Славії. Інакше кажучи, реконструйована праслов’янська топонімія Греції – єдиний доступний ресурс для опису місцевих прасловянських діалектів і визначення їхнього місця серед давніх слов’янських ідіомів інших частин слов’янського світу. Зокрема, реконструкція (на підставі етимологічного аналізу слов’янських географічних назв) фонетичних і лексичних ознак праслов’янських діалектів Греції дає відповіді на кілька важливих запитань: а) чи вони належали до якоїсь однієї гілки слов’янських мов (південної, західної, східної); б) чи вони утворювали окрему гілку серед давніх слов’янських наріч; в) чи можливо на сучасному етапі розвитку палеославістики говорити про діалектне членування праслов’янського мовного ареалу Греції (якщо так, то які зони можна в ньому виділити)? Відповіді на ці запитання багато в чому прояснюють картину давньої мовної ситуації на Балканах, роблять свій внесок у дослідження проблеми глотогенезу балканських слов’ян. Це особливо актуально й тому, що в науці панує теорія, побудована на тлумаченні місцевої слов’янської топонімії, про належність діалектів грецьких слов’ян виключно до болгаро-македонської гілки. Однак запропоновані в дисертації спостереження над лексичним складом і фонетичними особливостями цієї топонімії дозволяють багато в чому переглянути цю теорію.


У параграфі 1.2.2. “Критерії хронологічної стратифікації словянської топонімії Греції” обґрунтовано проблему виділення у слов’янському топоніміконі грецької території кількох хронологічних шарів назв і запропоновано принципи їхнього розмежування. Проблема полягає в тому, що в наявних на сьогодні списках слов’янських топонімів Греції достатньо важко (а іноді – фактично неможливо) розмежувати два типи лексем:


а) реліктові назви, сформовані в мовленні слов’янських переселенців тієї доби, котру умовно визначають як прасловянську (до архаїчних назв логічно відносити й ті, що були перенесені на Балкани з території слов’янської прабатьківщини);


б) назви, що виникли в постпрасловянський період (ономастика місцевих слов’янських племен доби, наближеної до періоду появи найдавніших слов’янських пам’яток, тобто новотвори, сформовані в мовленні нащадків слов’янських переселенців). Писемні фіксації в цьому відношенні не можуть бути індикатором давності через те, що завжди випадкові й не відбивають реального віку того чи іншого топоніма: потенційно давня назва могла потрапити в документи досить пізно, крім того, багато назв переносилося на сторінки документів порівняно пізнього періоду зі значно давніших пам’яток, які вже давно стали недоступними (чи були знищені часом) для того, хто збирав матеріал, тому часто перші відомі фіксації того чи іншого топоніма датовані пізнім часом. Саме тому питання хронологічної диференціації слов’янської топонімії грецького ареалу постає так гостро. Нас цікавить найбільш архаїчний шар назв, які виникли під час слов’янської колонізації Балкан чи були перенесені сюди з епіцентру слов’янського розселення.


Із погляду на фонетику до (пізньо)праслов’янського шару топонімів Греції можна зараховувати форми, які переважно репрезентують такі риси: а) збереження дометатезної стадії, пор. %XD(@H (Епір, Яннина) = *bergъ поряд із %DgFJ`< (Трифолі) =*brěstъ ‘берест’. Приклади з формулою tart, talt/tоlt вважаємо грецькою нотацією дометатезних структур, а не албанською фонетичною адаптацією зі зворотньою метатезою південнослов’янських trat, tlat, оскільки ці форми локалізуються й на тій території Греції, де албанський етнічний елемент достаньо рано було еллінізовано, пор. ще дублетні фіксації на зразок G"8J\<@$" і G@8J\<@$" = *soltina. Наявність слів із архаїчною фонетичною будовою типу tart, talt/tоlt пояснюється належністю їх до словника слов’янських діалектів, у яких метатеза не була проведена, що зближує їх із діалектами балтійських та полабських слов’ян, де на місці псл. tort, tolt засвідчено tort/tаrt і tolt/tаlt, тому записи на зразок G"8J\<@$" і под. адекватно відображають відповідні слов’янські утворення. М.Р. Фасмер, розглядаючи варіанти з проведеною метатезою поряд із формами, в яких вона відсутня, не коментує характер їхнього співвідношення і зазначає, що датувати явище метатези у слов’ян греції складно. однак наведений дослідником територіальний розподіл обох типів форм дає нам підстави говорити про давнє співіснування двох норм (часто в межах однієї території), а це свідчить про діалектну неоднорідність місцевих слов’ян; б) консервація сполучення «губний + j» (тобто стадія, що передувала розвитку епентетичного -l-); в) відсутність результатів йотації зубних (як і комбінацій stj, zdj), пор. 5@DbJ4"<0 (Епір, Яннина) = *Korytiane і под. Топоніми з проведеною метатезою, епентетичним l після губних, результатом йотації t, d зараховуються до групи давніх назв, коли йдеться про місцеву еволюцію реліктових, перенесених сюди з території слов’янської прабатьківщини топонімів. Гарантом їхньої архаїки іноді виступає наявність відповідників у північнослов’янському ареалі.


Із погляду на лексичний склад топонімії до праслов’янських логічно відносити такі географічні назви: а) які мають структурно тотожні відповідники у топоніміконі решти слов’янських мов (група лексем, котрі, з огляду на їхню стабільну відтворюваність у топонімії різних слов’янських ареалів, можна визначати як праслов’янські топонімні бази); б) які утворюють вузькі ізоглоси з топонімами чи лише з апелятивною лексикою північнослов’янського ареалу (словник південнослов’янських мов при цьому не має своїх відповідників, тому такі лексеми не можна вважати продуктом розвитку лексичного складу цих мов чи близькоспоріднених із ними давніх слов’янських діалектів); в) які етимологізуються на слов’янському ґрунті, проте не мають відповідників в інших слов’янських зонах ані на топонімному, ані на апелятивному рівнях (ідеться про топонімізацію давно втрачених діалектних апелятивів чи про генуїнні утворення). Вказану групу топонімів віднесено до архаїчного шару слов’янського топонімікона Греції умовно: назва могла бути перенесена сюди з території слов’янської прабатьківщини і могла утворитися уже в місцевих умо­вах на основі реліктового апелятива. У будь-якому разі інтерес становить саме цей реконструйований твірний апелятив як елемент діалектного словника давніх слов’ян Греції.


До пізнішого шару в словянському топоніміконі Греції (місцеві новотвори доби існування окремих слов’янських мов) належать: а) назви, які несуть відбиток християнізації слов’ян, серед яких похідні від канонічних антропонімів, а також топонімізовані запозичені апелятиви, пов’язані з конфесійною організацією; б) назви, в основах яких апелятиви, запозичені з грецької мови та турецьких діалектів Греції, а також слов’янські похідні від особових назв турецького походження; в) назви, утворені на базі слов’янських апелятивів відносно пізньої хронології; г) відтопонімні похідні; ґ) назви, які фіксують дрібні деталі навколишнього ландшафту (могли виникнути лише при близькому знайомстві з місцевим географічним середовищем, а це знайомство складалося протягом тривалого часу, по мірі освоєння території); д) відантропонімні топоніми, котрі вказують на пізнішу диференціацію місцевих слов’янських племен, виділення з них родів, які засновували свої поселення, названі іменем старійшини (роду). Назви цієї категорії (лише посе­сиви на -j-) розглядаємо, коли вони мають паралелі у східно- й західнослов’янському ономастиконах (південнослов’янські аналоги відсутні), оскільки такі випадки постачають матеріал для певних теоретичних узагальнень стосовно слідів праслов’янського діалектного членування. Все це порівняно пізні топоніми – вияв еволюції словника слов’янських діалектів деяких грецьких регіонів, і ці діалекти за рядом показників логічно визначати як такі, що належать до болгаро-македонської групи й датувати їх періодом існування окремих південнослов’янських мов.


Параграф 1.2.3. “Прасловянські діалекти Греції за даними ономастики: фонетика” містить аналіз і опис фонетичних особливостей, що характеризували пізньопраслов’янські діалекти Греції. До концентрації зусиль саме в цьому напрямку спонукає специфіка роботи попередніх дослідників. Річ у тім, що в таких капітальних працях, як дослідження М.Р. Фасмера, В. Георгієва і Ф. Малінгудіса, зрушення у фонетичній структурі слов’янських топонімів як доступний для вивчення прояв еволюції мовлення місцевих слов’ян після їх закріплення на грецькій території спеціально не розглядається, оскільки такі праці мають інше завдання (щоправда, певні кроки в зазначеному напрямку згадані автори зробили в процесі аналізу назв). Думаємо, що сукупний аналіз фонетичної структури слов’янських географічних назв цієї території, разом із описом їхнього лексичного складу, дозволяють сформулювати й вирішити проблему характеристики особливостей місцевих (пізньо)праслов’янських діалектних угруповань і визначити їхнє відношення щодо праслов’янських ідіомів інших частин слов’янського ареалу (особливо це стосується назв, які репрезентують діалектну лексику, відсутню в словнику південних слов’ян і наявну у східних і західних). Це окрема проблема палеославістики, яка ще (принаймні в такому вигляді), не формулювалася. Існує лише зауваження О.М. Трубачова стосовно парадоксального факту наявності в Греції деяких непівденнослов’янських, точніше – західно- і східнослов’янських, топонімів, які свідчать про прихід сюди слов’ян із Середнього Дунаю, населеного не лише південними, але й предками західних і східних слов’ян. Отже, тут розглянуто такі звукові особливості:


1) рефлекс псл. *ěі (9B48@6@:ZJ4 ~ *bělъ ‘білий’, 9D\F<" = *Mrěžьna тощо); 2) делабіалізація üі (74$\64FJ" = *Lubigost-j- або *Lubоgost-j-, 74B@PfD4 = *Liboxorjь*Luboxorjь і т. ін.); 3) рефлекс сполуки «губний + j» без l-epentheticum ('@FJ`:4 = псл. *Gostomjь, '@FJ\:4, '`FJ4:gH = *Gostіmjь і под.); 4) збереження архаїчної стадії еволюції формули tertterәt, як у східних слов’ян (#gDgFJ4V, #gD4FJ4V = *Berәstьje*Berstьje, %gDg(V$", %gDg(V$T<, %gD4(V$T<, Beregaborum clausura, VII ст. = *Berәgava*Bergava, -gDX84, -4DX8z, -4DX84" = *žerәlo*žerdlo, IFgDg(@b<4 = *čerәgyni*čergyni?). Наявність аналогічного результату еволюції структури tolttolәt, засвідченого в давніх паннонських топонімах (ІІІ ст. н. е.: G"8`L" = *Solәva чи *Sălәva ~ псл. *solvъ, 5`8@R, 5`8@B@H, 5`8@B" = *Kоlәpа*Kоlpа; той самий механізм, за яким відбувався розвиток повноголосся в східнослов’янському ареалі), дозволяє припустити, що цей процес розпочався ще на території Паннонії, звідки носії слов’янських діалектів, яким була властива зазначена риса, прийшли на Балкани. Щодо віку та географії структур на зразок tălәt (tolәt) пор. ще Zalatna, Zolotna II ст. – географічна назва (Дакія) = *Zolәtьna чи *Zălәtьna ~ *zolto як свідчення давнього поширення розглянутого явища за межі його епіцентру, крім того, цей приклад потенційно поглиблює і хронологію самого процесу; 5) рефлекс сполуки djž, z (Maserechi, XIV ст. – земля у слов’янській області Албанії = *Mežirěčьje чи *Mezirěčьje*medji-rěčьje ‘межиріччя’, 9X$*g.", 9X($g.", 9X$(g." = *medvědja, тобто *Medvěža чи *Medvěza, '"D.g<Ã6@H = *Goržanikъ або *Gorzanikъ*Gordjаnikъ і под.); 6) збереження праслов’янської групи dl ('@LD(8"<, GX(8"<0*Gъrdlěne, *sedlěne, точніше – відбиття діал. *Gъrglane, *seglane, %Z88"*Vidla, GX8(8)@H, Gg88, Gg884V<"*sedlo, *sedla, *sedlěne); 7) послідовне збереження слів зі структурою tъrt, tьrt, tъlt, tьlt практично на всій грецькій території, в той час як форми з метатезою trъt, trьt, tlъt, tlьt представлені поодинокими випадками в різних її частинах (загалом 24 приклади). Форма рефлексів деяких праслов’янських лексем зі структурою tъlt, збережених у слов’янській топонімії Греції, нагадує рефлекси слів із цим звукокомплексом у чеській, словацькій, нижньолужицькій та польській мовах (tlut), пор. E68@ØB@4, E68@ØB@<, O8@L:@bJF4 = *stlup-, *xlum-, як у чес. sloup, н.-луж. słup, пол. słup*stъlpъ ‘стовп’, чес. chlum ‘пагорб, височина’ ‹ *xъlmъ і под.


Асинхронність деяких зі згаданих явищ у мовленні частини грецьких і північних слов’ян не перешкоджає кваліфікації їх як давніх процесів. Часова різниця фіксації їх у пам’ятках пояснюється різночасовою активною реалізацією давніх фонетичних закономірностей, що стабілізувалися у межах одного праслов’янського діалектного угруповання (було одним із компонентів, з яких пізніше формувалися західно- і східнослов’янські мови). Процес стабілізації, вірогідно, відбувся ще на території, з якої почалося розселення слов’ян, після чого це діалектне угруповання диференціювалося: частина його носіїв мігрувала на Балкани, частина ж вирушила в іншому напрямку – на північну територію сучасної Славії.


Параграф 1.2.4. “Прасловянські діалекти Греції за даними ономастики: лексика” присвячено характеристиці диференційних рис словника місцевого слов’янського населення, які значною мірою відмежовують його від словника територіально близьких болгарської та македонської мов. Тут ідеться про те, що топонімія грецьких слов’ян репрезентує значний корпус утворень, відсутніх у південнослов’янському словнику. Частина таких форм не має точних паралелей у жодній зі слов’янських мов, частина ж утворює ізоглоси лише з північнослов’янськими ідіомами. Для наочності тут перелічено найбільш показовий для відтворення місцевої (слов’янської) діалектної карти реєстр праформ, які репрезентують ізолекси, що поєднують діалекти (їх частину) грецьких слов’ян із діалектами північнослов’янської мовної зони. Річ не лише у відсутності таких форм в апелятивному реєстрі південнослов’янських мов: лексеми можуть припиняти своє існування як апелятиви, проте консервуються в ономастиці. Однак вони відсутні ще й у південнослов’янському ономастиконі, а це свідчить на користь того, що наведені лексеми, очевидно, не належали до словника прасловянських діалектів, на основі яких формувалися південнословянські мови. Цей матеріал, разом із викладеними фонетичними аргументами, дає підстави говорити про наявність у Греції слов’янського потоку, який у мовному відношенні відрізнявся від предків південних слов’ян. І це достатньо важливий момент, оскільки досі, в основному, йшлося про болгарський характер слов’янського населення Греції (М.Р. Фасмер, Й. Заімов), належність його мови до македонсько-болгарської групи (З. Голомб). Таке висвітлення місцевої слов’янської топонімії можна прийняти, але тільки в тих випадках, коли назви дійсно демонструють особливості, наявні, наприклад, у болгарській мові. Екстраполювати ж такий погляд на весь слов’янський топонімікон Греції у нових дослідженнях цієї проблематики означало б штучно спрощувати місцеву етномовну ситуацію. Пор. ще тезу О.М. Трубачова про етнічну й мовну строкатість раннього слов’янського населення Греції.


Висновок про мовну неоднорідність слов’янського населення Греції підтримується не тільки переліченими тут прикладами. У місцевій слов’янській топонімії реєструються форми, котрі репрезентують ізолекси зі східно- й західнослов’янськими мовами плюс словенська чи сербська або хорватська, болгарська ж і македонська лишаються осторонь, не маючи своїх паралелей, що також не свідчить на користь погляду про суто болгарські мовні риси у грецьких слов’ян. Пор.: #g8XJF46@< = *Veletьsko (північнослов’янські відповідники ~ Veleta – топонім у Чорногорії), Б­логость (*%g8@(`FJ0, %g84(@FJZ) = *Bělogostь (північнослов’янські рефлекси ~ серб. Белогош – пот.), 'D"$@Ø<" = *Grabyni (чес., пол. ~ хорв. Rabinja*Grabinja – гідронім), 7@L$\<", 7L$\<0 = *Lubynі/*Lubynь (східно- і західнослов’янські форми ~ слвн. Ljubinj), ?F*\<" = *Ozdina (чес. оzd ‘висушування; сушильня’, пол. оzd + деривати на  -іса ~ слвн. оzdíti ‘сушити’, оzdíса ‘сушильня для солоду’), C@b*"$" = *Rudava (північнослов’янські рефлекси ~ д.-серб. «у Рудавh», 1292 р. – топонім), O`84FJ" = *Xolišče ~ *xoliti (рефлекси засвідчено лише у сербському, хорватському та російському словниках) та ін.


З іншого боку, існує кілька топонімів з аналогами у північних слов’ян і болгар при відсутності сербських, хорватських і словенських відповідників, пор.: 5@J\JF" (Коринф) ~ болг. Котица – гідронім, рос. Котицы – ойконім ‹ псл. *kotica ‘загін, загорода для худоби’ (Й. Заімов); 5@L6@L$\JF" (Еллада, Фокида) = псл. *Kukovica, пор. болг. Кýкувица – оронім, включений до списку карпатсько-південнослов’янських ізоглос ~ слов’ян. *kuka – гірський термін (Л.В. Куркіна), укр. Kukovica – оронім, Кýковиця – гідронім (бас. Дунаю) та ін. Ізоглоси такого типу представлені обмежено і потребують подальшої пере­вірки, тому будувати на їхній основі якісь висновки зарано.


Отже, не всі топоніми Греції відбивають норми мовлення того місцевого слов’янського населення, котре можна вважати предками сучасних болгар і македонців. Імовірно, частина місцевих назв належала іншій праслов’янській діалектній групі, близькоспорідненій з північними слов’янами. Це означає, що в межах ареалу, в якому відбувалося формування слов’ян як етносу, названа група діалектів належала до наріччя, якого сягають ідіоми давніх східних та західних слов’ян. Під час колонізації нових земель частина носіїв цього прадіалекту прийшла на Балкани з іншими слов’янськими племенами і, виявившись у меншості, була асимільована ними в мовному відношенні. Важко визначити, яку частину грецької території вважати центром ареалу діалектів, що демонструють риси, відсутні в південнослов’янських мовах, оскільки пізніші міграції слов’янських племен у межах Греції дещо змінили первісну діалектну карту. Проте можна визначити зони концентрації топонімів з особливостями, відсутніми в південнослов’янських мовах. Їх п’ять: а) Арголіда, Аркадія, Ахая, Еліда, Лаконія, Мессенія (утворюють компактний ареал); б) Епір (обл. Авлонська, Арта, Делвинська, Яннинська); в) Акарнанія-Етолія, Беотія, Фокида; г) Фессалія (Ларисса, Фтіотіс); ґ) Македонія (Пелла, Серрес, Флорина).


На ці зони накладається ареал рефлексів tъlttlъt (›tlut) «західнослов’янського типу», ареал форм із делабіалізацією üі, ареал рефлексів *ěi, ареал, де відсутнє епентетичне l в рефлексах bj, pj, mj, vj, ареал форм, які репрезентують tertterәt, (частково) ареал форм із результатами йотації зубних як у північних слов’ян, ареал форм, які репрезентують збереження сполуки dl. Отже, всі топоніми з непівденнослов’янськими ознаками локалізуються, в основному, на південному заході Греції, концентруючись у кількох ареалах: а) у р-ні узбережжя Іонічного моря; б) на Пелопоннесі; в) у південній частині Греції (Фтіотіс, Беотія, Евританія); г) у Фессалії та частково Македонії. Ця територія – типова периферія давнього слов’янського світу, тому збереження тут фонетичних архаїзмів (сполуки dl, стадії terәt) цілком закономірне.


Таким чином, спостереження над слов’янським топоніміконом Греції дає підстави для характеристики місцевих пізньопраслов’янських діалектів. Ці діалекти мають риси, що, з одного боку, поєднують їх із болгаро-македонською гілкою південнослов’янських мов, а з другого, – з північнослов’янськими ідіомами. Тобто реконструкція вузьких ізоглос, що поєднують словник деяких праслов’янських діалектів Греції зі словником (апелятивним та пропріальним) деяких західних і/або східнослов’янських мов, а також відновлення комплексу звукових особливостей, властивих лише фонетиці цих діалектів і діалектів північних слов’ян, все це – підстава для гіпотези про функціонування на грецькій території праслов’янських ідіомів, які формували одну з гілок прадіалекту(-ів), якого, зрештою, сягають давні західно- і східнослов’янські мови. Ареал цих діалектів на грецьких теренах окреслюється кількома зонами концентрації топонімів з непівденнослов’янськими ознаками. Його межі навряд чи виходили за умовну лінію, утворену, з одного боку, нижньою течією Струми, з іншого – округами міст Сидерокастрон, Драма, Ксанти та течією Мариці.


У підрозділі 1.3. “Проблема реконструкції прасловянського шару в гідронімії південнословянських мов” обґрунтовано необхідність відновлення праслов’янського гідронімікона південнослов’янського ареалу й висвітлено деякі аспекти проблематики, пов’язаної з інтерпретацією результатів реконструкції.


1.3.1. “Актуальність реконструкції. Критерії визначення гідронімів як прасловянських”. Необхідність реконструкції найдавнішого слов’янського гідронімічного стратуму зазначеного ареалу зумовлена: а) відсутністю в палеославістиці спеціальних досліджень, орієнтованих на відновлення праслов’янського корпусу в гідронімії південнослов’янських мов; б) потенційними можливостями в плані локалізації найдавніших осередків слов’янського мовлення на території сучасних слов’янських країн балканського регіону, які відкриває наявність реєстру праслов’янських гідронімів цієї зони; в) необхідністю визначення відношення праслов’янського гідронімікону цього ареалу до праслов’янських гідроніміконів інших частин Славії, з чим тісно пов’язане питання про первісний ареал-осередок експансії слов’янської мовної норми на Балкани; г) загальними завданнями етимології та реконструкції праслов’янської лексики (цей корпус онімів консервує лексику, втрачену в апелятивному словнику); ґ) необхідністю відновлення картини заселення й освоєння носіями давніх слов’янських діалектів указаної зони у давнину (із цим безпосередньо пов’язане вирішення питань глото- й етногенезу південних слов’ян, визначення шляхів їхніх міграційних потоків), для чого потрібен максимально повний реєстр праслов’янських гідронімів Балкан.


Критеріями кваліфікації того чи іншого гідроніма як праслов’янського служать: а) наявність структурно тотожних гідронімних аналогів щонайменше в двох мовах двох різних підгруп слов’янської групи (негідронімні відповідники залучаються лише в тому разі, коли та чи інша південнослов’янська водна назва не має власне гідронімних еквівалентів у інших слов’ян); б) реліктовість словотвірної моделі, за якою оформлено назву (вихід із ужитку до початку писемної доби чи непродуктивність в історичний період); в) яскраво виражений слов’янський характер гідроніма (морфемна будова, словотвірна структура) при відсутності близьких відповідників у слов’янському апелятив­ному словнику. Загалом реконструкція праслов’янської лексики тут здійснюється в рамках методики, застосованої в ЭССЯ та SP. Тут же відзначено ряд важливих фонетичних процесів, що руйнують анлаут, на які треба зважати в процесі дослідження слов’янської топонімії південнослов’янського ареалу.


У параграфі 1.3.2. “Співвідношення реєстрів прасловянських гідронімів східної та західної частин південнословянського ареалу” узагальнюються результати реконструкції двох реєстрів праслов’янських гідронімів південнослов’янських мов:


1. Значна кількість прагідронімів західної частини південнослов’янського ареалу має тотожні відповідники в болгарській та македонській топонімії (здебільшого це ад’єктивні форми та географічна номенклатура). однак саме на гідронімному рівні такі збіги представлені обмежено. Ця ситуація певною мірою відбиває давню лексичну диференціацію слов’янських діалектів Балкан: при наявності у балканських слов’ян певної кількості спільних для них лексем із топографічним значенням гідронімізувалися вони лише в однієї частини (це об’єднує її зі східними та західними слов’янами), друга ж реалізувала такі терміни в інших топонімічних класах. Пор. рефлекси прагідронімів *Bergоvісa, *Berstovіса/*Berstovьсь, *Berstьnісa, *Berzьnikъ, *Bezdъbnіса, *Bezdъbnъ, *Bolnica, *Boltьnica/*Boltьnikъ, *Brodъ та ін., які мали б широко відбитися у болгарській та македонській гідронімії, натомість матеріал показує їхню відсутність тут при наявності в інших топонімічних класах.


2. Основна маса спільних для всіх південних слов’ян гідронімів за походженням терміни географічної номенклатури або ад’єктиви. Такі прагідроніми можуть бути: а) перенесеними на Балкани з території слов’янської прабатьківщини; б) утворитися (порівняно пізно) в мовленні місцевих слов’ян шляхом онімізації давніх апелятивів. Цей тип назв цікавий у плані реконструкції праслов’янської лексики взагалі, проте нічого не може сказати про давню діалектну ситуацію в цьому ареалі.


3. Основний інтерес становлять лексеми з близькими чи буквальними аналогами лише у західних чи східних слов’ян, і такі випадки в обох реєстрах не збігаються: сербсько-хорватсько-північнослов’янські, словенсько-північнослов’янські паралелі не перетинаються з болгаро-македонсько-північнослов’янськими. На рівні архаїчної гідронімії, яку використовують як матеріал для вивчення історії та географії давніх слов’янських міграцій, такі збіги можуть характеризувати відношення праслов’янських ідіомів на території, з якої відбувалося розселення слов’ян, власне – залишок давньої (праслов’янської) діалектної карти. Зокрема, випадки типу *Brava, *grabyni/*grabynь, *Gъdynь, *Gъlša, *Jьdьrьjа, *Jьdьrіса, *Klobaša, *Korana, *Mlava, *Myročь, *Obьn(ic)a, *Opava, *Pelva, *Praga/*Pragъ, *Pьrkozъ, *Rajьna, *Rama, *Rujа, *Sobina, *Suja, *ščema, *Těxotina, *Usežь, *Vеlestica, *Viselь з одного боку і *Bobrava, *Bьrloga, *Dobroda, *grona/*gronъ, *Jana, *Kotica, *Оčь, *őčа, *Rosica, *Ryla, *Tyča, *Vidima, *Vitьbolъ, *Vodoča/*Vodotoča (?), *Voly,-ъve з другого – відлуння давньої діалектної диференціації. Вони вказують на близьку спорідненість (належність до одного прадіалекту в межах прабатьківщини) частини слов’ян, які переселилися на Балкани, і предків західних та східних слов’ян. Отже, ці паралельні ряди ізоглос свідчать про те, що в заселенні слов’янами території сучасних південнослов’янських країн брала участь якась частина слов’янських племен, у мовному відношенні близькоспоріднених із північними, і рухалися вони двома незалежними потоками, осідаючи на різних територіях. Таке припущення підтверджується й з боку реліктового слов’янського топонімікона Греції, в якому проглядаються ознаки неболгарської, взагалі непівденнослов’янської лексичної та фонетичної норм, наявність яких логічно пояснюється результатом руху одного з цих потоків по грецькій території. Таким чином, ці два ряди архаїчних гідронімів відтворюють давню мовну ситуацію, близькі аналоги якої представлені у: а) західнослов’янській зоні (серболужицькі мови тут зберігають релікти іншої, незахіднослов’янської норми й демонструють ряд давніх термінологічних зв’язків, які поєднують їх зі сходом чи півднем слов’янства, що дає підстави для висновку про вторинну окциденталізацію лужицьких мов); б) діалекті сербів-крашован, який за лексичними, фонетичними та граматичними особливостями тяжіє до північнослов’янських мов, що пояснюється вторинною «південнославізацією» давнього місцевого східнослов’янського діалекту.


4. Практично повна відсутність у другому (болгаро-македонському) реєстрі лексем, утворених за моделлю на -yni/-ynь та -ava (чотири «чистих» випадки – *Bobrava, *Ręsava, *Sěrava, *Syrava й кілька – у складі похідних форм).


У межах цього ж параграфу зроблено висновки щодо територіального розподілу праслов’янських гідронімів південнослов’янського ареалу. Зони концентрації значної кількості прагідронімів указують на найдавніші осередки слов’янського мовлення в цій мовній області. Їхня територія окреслюється районом узбережжя правих приток Сави (загалом тут виявлено більше 260 одиниць) та приток Морави (Західної, Великої, Південної; загалом тут близько 120 одиниць).


У параграфі 1.3.3. “Прасловянська гідронімія Балкан у її відношенні до гідронімії інших словянських ареалів” характеризується спільне та відмінне, з одного боку, в праслов’янському гідроніміконі південнослов’янського ареалу, з другого – деяких інших частин слов’янської території (межиріччя Західного Бугу та Случі, бас. Сожу). Спільне – наслідок відтворення в різних кутках Славії гідронімічного ландшафту слов’янської прабатьківщини. Наявність же у різних слов’янських ареалах гідронімів зі слідами архаїки (Карпати, Полісся, бас. Дніпра, Дону, Оки, Вісли, Одеру та ін.) при відсутності їхніх близьких аналогів на інших слов’янських землях пояснюється апеляцією до поняття проміжних центрів слов’янського переселення. Це землі, де слов’яни зупинялися на тривалий період під час своїх міграцій, тут відбувалося перегрупування їхніх діалектів, звідси частина племен розселялася на нові території, і на кожному етапі, під час освоєння цих нових земель, виникала своя топонімія (звісно, сюди переносилася і частина давньої). Наявність таких «проміжних прабатьківщин» підтверджується типологічно – з боку історії розвитку інших народів, зокрема, угорського. Принагідно тут висловлюються міркування з приводу теорії Середньодунайської прабатьківщини слов’ян (власне як первісної області праслов’янських діалектів) і наводяться деякі контраргументи проти гіпотези Вісло-Одерської (як однієї з найаргументованіших) її локалізації. Зокрема, в південнослов’янському ареалі існує ряд архаїчних гідронімів з відповідниками в західно- і східнослов’янському гідроніміконах, проте без аналогів у межиріччі Вісли та Одеру, пор. ареал рефлексів *Baščьra, *Bъrzava, *Gъrbelь, *Korana, *Bebrišь, *Оčь та ін. Вісло-Одерська гіпотеза слов’янської прабатьківщини не дає відповіді й на питання, чому на цій території, попри очікування, відсутній ряд інших давніх географічних назв, які натомість реєструються на периферії слов’янського світу – у східнослов’янському ареалі та в діалектах грецьких слов’ян? Пор. географію репрезентантів *běžane, *Bьrlo, *Dobroxorjь, *Kordica, *Olboděne, *Ordoboljь/*Radoboljь, *őgъra, *Pьrmьskъ, *pьstlъ, *Sětomja, *tulь, *Velеsъ, *Volmь, -і, *žabot-, *žityni. Ці топоніми потрапили в різні кінці Славії з якогось одного відправного пункту, роль якого не могло виконувати межиріччя Одеру та Вісли, де такі форми не реєструються. Отже, експансія слов’янської мовної норми розпочалася з якоїсь іншої території, звідки її носії могли різноспрямованими потоками, кількома хвилями, відділеними певним часовим проміжком, потрапити на Балкани, у Східні Альпи, в Польщу, на Україну. Частиною цієї території могла бути Паннонія (Середнє Подунав’я), котру також вважають прабатьківщиною слов’ян, і де фіксується давня слов’янська топонімія (ІІ-ІІІ ст. н. е.). Звідси реліктові слов’янські географічні назви переносилися на нові освоєні землі, пор. випадки збігів у топоніміконах Паннонії та Балкан, котрі логічно визначати як давні паннонсько-балканські ізоглоси, подальший пошук і реконструкція яких відкриває новий аспект теорії, згідно з якою осередком експансії носіїв праслов’янських діалектів у межі балканського ареалу (і взагалі центром праслов’янської мовної області) було Середнє Подунав’я. Виділення цього аспекту як самостійного напрямку дослідження необхідне, оскільки дозволяє приділити окрему увагу таким збігам, що не вдається здійснити в умовах, коли доводиться працювати з великими реєстрами пропріальної лексики, яку часто використовують для розв’язання різних завдань, пов’язаних із лінгвістичною проблематикою появи слов’ян на Балканах.


Розділ другий («Прасловянський ономастичний суперстрат Греції») присвячено етимології та реконструкції праслов’янського прошарку в слов’янському топоніміконі Греції. Залежно від наявності/відсутності відповідників у словнику решти слов’янських мов географічні назви грецьких слов’ян розподілено на чотири групи. Першу розглянуто в 2.1. “Топоніми з широким колом словянських відповідників”. Це назви, які мають близькі аналоги у словнику багатьох слов’янських мов: %"FJ"$XJF4 (Епір) = *(O)vogtevьсь ~ *(о)vogtevъ(jь) (: укр. овочéвий і под.); %g8gFJÃ<@<, %g8gFJ\<@L, 1274 р. (Фессалія, Магнесія) = *velestьnъ ~ серб. Velestovo, макед. Велестово (Охрид), пол. Wielestowo; %XD."<"/%gD.V<", VI ст. (Фракія) = псл. *Beržane ~ *beržane (: слвн. brеžán ‘мешканець узбережжя’, д.-рус. бережане ‘мешканці узбережжя’ та ін.), *bergъ ‘берег, підвищення’; Vetza (Фракія) = псл. *Vіtьсa (: рос. діал. вúца ‘гнучка лозина, гілка; невелика лозина, різка; мотузок, звитий з осоту, для зв’язування снопів’, болг. вùца ‘гнучка палиця’ тощо) чи *Vіtісa. Очевидно, репрезентант форми *Vіtьсa засвідчує і давній балканський топонім %XJ.", VI ст. (Прокопій); %8V<*@ (Епір, Арта) = псл. *Blődъ ~ *blőditi () ‘блукати, плутати, не знаючи дороги’, пол. Błędaтопонім ‹ *Błąda, (похідне) укр. Блудна (Błudna) – топонім; '6"8\JF4@< (Епір, обл. Яннинська) = *Galičь (за М.Р. Фасмером) ~ болг. Галич, серб. '"8\J.0, 1149 р., Halič (Угорщина), д.-рус. Галичь – ойконіми (про іррадіацію назви з якогось первісного осередка свідчать факти на зразок Halis (Haеlis) – місто в Дакії); )\((4@< (р-н Гебра), яке включають (В.М. Топоров) до фракійського ономастичного шару (підстава – відповідники з балтійських мов, тобто йдеться про фрако-балтійські паралелі, пор. лтс. Diñgas – топонім, прус. Dynge – антропонім та ін.), можна розглядати як *Dęžь ~ *dęgъ (: слвц. dah ‘дорога, путь, напрямок’); -fD4FJ" (Епір) = псл. *žаrišče ~ ст.-рос. Жарища – ойконім (Новгородщина), рос. діал. новг., арханг. жарúще ‘спека’, укр. діал. жáрище ‘вогнище’, болг. діал. пожàрище ~ жар і под.; 5"FJ"<\JF" (Морея, Аркадія) = псл. *kostěnica (пор. серб., хорв. kostènica ‘місце (звичайно, на цвинтарі), де зберігаються кістки мертвих’, н.-луж. kósćеnica ‘будівля, призначена для зберігання кісток небіжчиків’ та ін.); 9BDXF"6@< (Еллада, Етолія) = псл. *Bеrzakъ (постметатезна форма *Brězakъ) ~ *bеrzakъ болг. брезàк ~ брезà ‘береза’, діал. брезáк ‘густий березовий ліс’, чес. Březákводний об’єкт, пол. Brzozakлімнонім, блр. Березакіойконім; ‘CV*@L (Арголіс) = *Ordujь/*Radujь, пор. болг. Радуй – топонім, Radüeгідрооб’єкт на території саксонських слов’ян, ст.-рос. Радуи – ойконім, серб. Raduj, чес. Raduj, слвц. Raduj, д.-пол. Raduj (Raduy), 1204 р. – антропоніми; GX((g<" (Еллада, Беотія) = *Sęžеnа ~ псл. *sęženь ‘сажень, міра довжини’ (: серб.-ц.-сл. с#жень, д.-рус. с#жень, укр. сáжень, д.-чес. sažeň і под.) та ін.


У параграфі 2.2. “Топоніми з відповідниками в південнословянському ареалі” етимологізується група слов’янських тополексем з грецької території, які мали близькі або тотожні паралелі лише у південнослов’янських мовах. Ця група лексем розпадається на три підгрупи: форми з аналогами у західній частині південнослов’янського ареалу, форми з еквівалентами у його східній частині, форми з відповідниками в обох його частинах. До першої підгрупи належать: 'Dg$$g<\J0 (Епір) = *grebenitъ ~ *greby, -ene, пор. серб. adj. гребенит ‘скелястий, з багатьма скелями’, слвн. grebenitскелястий’, а також арум. Grebenits (романізована форма); (J@L̃) )DgFJg<\6@L (Епір) = *drьstьnikъ ~ серб. Дрьстьникь, 1343 р., Дрстник, XV ст. (р-н Горньої Метохиї (Старо Хвосно) – ойконім; 5`68" (Морея, Аркадія) = псл. *Kokъla (пор. хорв. Koklić – антропонім) ~ *kok-/*koč- із загальним значенням ‘круглий, опуклий, нерівний предмет’; EbD<" (Морея, Аркадія) = псл. діал. *Sь a ~ *sь ъ (: серб., хорв. ср̑н ‘короста (на виноградній лозі)’); IFgFn\<" (Морея, Лаконія) = *česvina – місцева фонетична форма до первісного *česmina (: хорв. діал. čèsminaQuercus ilex L., Quercus suber L.’, що має варіант чèсвина, пор. ще похідне хорв. česvinісa – ойконім) або *česъvina*česy, -ъve ~ *česati, *čő та ін.


До другої підгрупи зараховано такі назви: %gJ@8\FJ" (Еллада, Етолія) = *Vьtъliščе (пор. макед. Витолиште) ~ *vьtъlа ‘верба’; (J@L̃) )D"(VD4 (Епір) = *Drаgarъ*Dorgarъ, пор. макед. топонім Дрáгор – річище ‹ *Dorgоrъ ~ *dorga (: серб. дра̏га ‘вузька протока; урочище, байрак’, діал. drа̏ga ‘долина’ та ін.); G`B4.", G`Bg." (Авлонська обл.) = *Sopіса і *Sopьса (пор. болг. Сопица – ойконім) ~ ст.-сл. сопьсь ~ сопотъ, болг. сопот ‘джерело, труба джерела, звідки витікає вода; дерев’яний жолоб для води’; GB\FJ" (Епір) = псл. *Sъpiščе (пор. макед. Sopište – ойконім; р-н м. Скоп’є) ~ *sъpъ*sъpő, *supti ‘сипати’.


Третя підгрупа репрезентована в: %gD(@L$\JF" (Морея, Еліда) = псл. діал. *Bergovica (пор. болг. Брегòвица – топонім і серб. Бреговица – гідронім; бас. Тимоку) ~ *bergovъ(jь) ‘береговий’; ID4." (Епір) = псл. *Tьrica ~ *tьrica – дериват від основи *tьrő (inf. *terti ‘терти’), пор.: макед. трици ‘висівки’, серб., хорв. три̏це ‘т. с.’.


У параграфі 2.3. “Топоніми з відповідниками в західно- і східнословянському ареалах” висвітлюється особлива група слов’янських топонімів Греції (близько 100 одиниць), які не мають аналогів у територіально близьких південнослов’янських ідіомах, натомість демонструючи близькі зв’язки з північнослов’янським словником: *běžane (9Bg.V<@L ~ ст.-рос. Бежани, рос. Бежаны), *Bьrlo (9BD8@H ~ блр. Берло, ст.-укр. Берло), *Dobroxorjь ()@PfD4@< ~ ст.-рос. Доброхоръ, 1603 р.), *Gostyni/*Gostynь ('"FJ@b<0 ~ пол. Gostyń, Gostynia, чес. Hostýň, Hostyně), *Kordica (5"D*\JF" ~ рос. Кородица), *Mělica (908\JF" ~ Mіlica – гідронім на території Сх. Лужиці, пол. Melitzeгідронім), *Olboděne (7V$*"<0 ~ рос. Лебедяны *elbeděne), *Ordoboljь/*Radoboljь (‘C"*@$`80 ~ ст.-рос. Радоболъ), *Pьrmьskъ (AgDX:J.460, AgD\:4F60 ~ рос. Пермь, д.-рус. Перемь, рос. діал. Перемский), *pьstlъ (9B\F@8@H ~ д.-рус. Пьсьлъ, 1153 р., рос. Псёл, укр. Псьол, Псел), *Sětoma/*Sětomja (GXJ@:" ~ д.-рус. Сhтомл#), *tulь (Ib84H ~ рос. Тула), *Volmь, -і (%V8:4 ~ д.-рус. Воломь), *žabot- (-V:B@LJ0 ~ блр. Жабот) та ін.


Південнослов’янські паралелі для цих форм відсутні як на рівні апелятивів, так і на рівні ономастичної лексики.


Параграф 2.4. “Слов’янські топоніми Греції без точних словянських відповідників за її межами” присвячено аналізу географічних назв, які, маючи виразно слов’янську фонетичну і морфемну будову, не мають буквальних відповідників у слов’янському лексиконі: %"D*VJ"4H (Еллада, Фокида) = *vordataadj. із суф. -аt- від *vord- (семантичний спектр ‘гнути, крутити’); #"DB`$" (Епір) = *Vorpova ~ *vorpa/*vorpъ (: слвц. vrаp ‘вузька складка на мате­ріалі як деталь давнього жіночого народного одягу’, слвн. vrâpа ‘зморшка’); %gJ@b84 (Еллада, Фокида) = псл. *Větulь чи *Větоlь ~ *větъka ‘гілка’, або *Vьtъ ~ *vьtъ ‘верба’; %@D*f (Епір, Превеза) = *vordъ чи *vordа ~ і.-є. *vоrdosнаріст’, *verd- ‘підвищуватися, підноситися, виступати’; '68`<J." (обл. Авлонська; напевно, первісне *'68`<J4.") = *Glodica ~ *glodati ‘гризти’, ‘терти, подрібнювати’, пор. споріднене рос. діал. глóдва ‘нора в береговому урвищі, в якій знаходиться гніздо стрижа’; '8@bFJ" (Епір) = *Glusta, яке за структурними показниками належить до репрезентантів і.-є. *ghlōu- ‘жовтий; зелений’, ‘сяяти, блискотіти’ зі st-розширенням, пор. паралель в ірл. gluss ‘світло; вогонь; яркість; блиск’, герм. glosten ‘сяяти; горіти, палати’ (топонім міг позначати особливості кольору ландшафту), хоч *Glusta можна розглядати й серед похідних в гнізді і.-є. *glo(u)- ‘пухнути’; '@:@FJ`< (Морея, Ахая) = псл. діал. *Gom-ostь – дериват, спільнокореневий з *gom-ъkъ (: укр. діал. гóмок ‘дрібний пісок’); )g8$\<" (Епір) = *delъvina ~ *delу, -ъve (: ст.-сл. делъва, делъвь ‘бочка’) або *Dъlbina ~ *dъlb- (b-розширення і.-є. *dеl- ‘розбивати, різати’), слвн. izdolbinaзападина, дупло’; )gD:B@b<4 (Аркадія), яке М.Р. Фасмер розглядає разом із назвою IgD:B@b<4 = *terbyni ‘очищене місце’ ~ ц.-сл. трhбити, хоча в )gD:B@b<4 можна бачити й псл. *dьrbyni ~ *dьrbati (: укр. дéрбати ‘знімати дерен’ і под.), *dьrba (: ст.-укр. Дерба, 1552 р. – озеро в р-ні Чернігова ~ рос. діал. дербá ‘цілина, яку колись орали’); 5"DBg<ZF4@< (Karpenitza) (Еллада, Етолія) = псл. *Kоrpeniса чи *Kоrpьniса ~ *kоrp-en- чи *kоrp-ьnъ() ‹ *kоrp- (основу сформовано в гнізді і.-є. *(s)ker- ‘гнути, крутити’, ‘різати’); 5@L6@L8\FJ" (Епір) = псл. *Kukъl-išče ~ *kukъlа (: болг. діал. кýкла ‘окремий великий камінь чи скеля’, серб., хорв. кỳкла ‘скеля’); 74(@$\JF4 (Еллада) = псл. *lьgovica чи *lьgovьcь ~ *lьgovъ(jь), пор. рос. діал. легóвый ‘легкодосяжний, який дається без праці’ і под.; 74J`F48@<, 74J`Fg8@< (Фессалія, Фтіотіс) = *litosiljь*lutosil-jь – посесив від *luto-silъ, пор. варіантне *lьgъko-silъ (*lьg-ъk- ‘легкий’ + *silaсила) › хорв. Lakosilособова назва ~ рос. діал. арханг. легкосúлый ‘фізично слабкий’ (можлива причина появи g у другій формі – вплив аналогії правопису слов’янських топонімів, які дійсно мають у другій частині selo).


Цікавий приклад репрентовано в назві Lodani, XIV ст. (Албанія) = *Loděneнаслідок розвитку (з метатезою olt › lot, що нагадує випадки на зразок рос. лóдка ‘човен’) псл. *olděne – плюральна форма назви особи за родом діяльності (наприклад, майстер, що будує човни). Форма топоніма з основою типу lot навряд чи свідчить про спотворення його в місцевому албанському середовищі, оскільки слов’янські лексеми з коренями на плавний сонант після проведення метатези olla в албанському діалектному мовленні зазнавали зворотньої метатези laal, так що потрібно було б очікувати *Аldаnі, пор. ще випадки на зразок албан. bältë ‘бруд, глина’, daltё ‘долото’ і под. із південнослов’янських форм blato, dlato.


З інших прикладів, розглянутих у цьому параграфі, відзначимо ще такі: 9X84(@H (Фессалія, Триккала) = *mel-ig- ~ *melti ‘молоти, подрібнювати’; Mokina, XIV ст. (Албанія) = *mokyni/*mokynь ~ *moknőti ‘мокнути’; 9BgF\FJ4 (Епір) = псл. *оbъšьstь, -і – part. на -t- від *оbъšьstі (~ *šьd-/*xod- ‘ходити’), оформлений як іменник з ĭ-основою (фактично – *?:BgF\FJ4, пор. аналогічний випадок, представлений у EJD@$\JF4*z?FJD@$\JF4 із втратою о- після артикля JÎ = Ostrovьcьostrovъ ‘острів’; М.Р. Фасмер); 9BDVJ4 (Ахая) = *bratьjь – синонім до *bratьskъjь; A@DJ@DV. (Македонія, Козані) = *pъrtо-rězъ (~ *pъrtътовста тканина з льону’ та *rězati ‘різати’) ~ *pъrtо-myjь (~ *myjő, *myti ‘мити’), пор. рос. Портомой – ойконім, діал. портомóй ‘хто пере, заробляє пранням одягу,’ (у дослідженні М.Р. Фасмера A@DJ@DV. зіставлено з тур. Putaras, Pitarasta, що не зовсім переконує з огляду на фонетику назв); EX8(@L (J@L̃) (обл. Авлонська) = *Selg- ~ *sel-p-/*sоl-p-, пор. *selpati (: рос.-ц.-сл. слhпати ‘текти’), *sоlpъ (: болг. слап ‘хвиля’); Gg:V<4 (Авлонська обл.) = псл. *Sedmanь ~ *sedmъjьсьомий’; EgD(@L<4 (Еллада, Фокида) = псл. діал. *Sеrgunь або *Sеrgyni/*Sеrgynь – утворення на -unь або ж -ynі/-ynь від основи *sеrg- (g-детермінативне розширення і.-є. *sеr- ‘серп, гачок’, ‘текти, струменіти’) та ін.


Етимологічне дослідження праслов’янського шару слов’янської топонімії Греції дає підстави для певних узагальнень: а) найдавніше слов’янське населення грецької території в мовному відношенні не було однорідним, оскільки відновлений реліктовий лексикон місцевих слов’ян поділяється на кілька частин, кожна з яких утворює ізоглоси з лексикою певних груп слов’янських мов, далеко не завжди маніфестуючи збіги з південнослов’янським словником; б) відповідно до цього реконструйовані тут фрагменти праслов’янського словника виступають доказовою базою для спростування (див. розділ перший) поширеного в палеославістиці твердження про суто болгарський характер давнього слов’янського населення Греції; в) оскільки в багатьох випадках грецька нотація слов’янських фонем неоднозначна (одна графема, комплекс графем можуть використовуватися для запису різних слов’янських звуків) і часто зазнає впливу орфографії власне грецьких слів, велика група топонімів може мати кілька варіантів тлумачення. Узагальнення результатів спостереження над всіма можливими грецькими засобами запису тієї чи іншої слов’янської фонеми (чи групи фонем) розширює діапазон можливостей у процесі пошуку ймовірних шляхів тлумачення форми слов’янських лексем, адаптованих у грецькому (інколи албанському) мовленні; г) реконструйована на базі топонімії лексика давніх слов’янських діалектів грецької території демонструє різні результати розвитку праслов’янських звуків, звукосполук, що дозволяє частково відновити картину фонетичної еволюції місцевих (пізньо)праслов’янських ідіомів. Цей факт дає поштовх для подальших досліджень історії слов’янських діалектів Греції, відбитої в місцевій топонімії.


Розділ третій («прасловянська гідронімія південнословянських мов») присвячено реконструкції корпусу реліктових водних назв південнослов’янського ареалу. У підрозділі 3.1. “прасловянський шар у гідронімії західної частини південнословянського ареалу” відновлюється реєстр найдавніших слов’янських назв гідроніміконів Сербії, Хорватії, Чорногорії, Боснії, Герцеговини та Словенії (понад 600 одиниць).


Принципово нові етимології тут запропоновано для хорв. Buzeta, Blzeta, Pe a, Prača, Pu ica, Rabinja, Una, Zaym pataka, серб. Брава, рзава, Рзâв, Кубршница, Лошница, Lóšnica, Miroč, Обница, Ràma, Рâма, Цетиња, слвн. Gržak, Gubnò, Gebèn, Idrijca, Idrija, Otalež, Prušnica, škrabavica, Ka ahta, Macel, Mŕdava та ін. і їхніх відповідників з інших частин Славії.


Серб. Брава (бас. Дрини) ~ пол. Brawa (бас. Вісли) ‹ псл. *Brava ~ серб. brȁva ‘замок (внутрішній)’, ареал якого не охоплює всієї території, на якій функціонують сербські та хорватські діалекти (відсутнє у чакавських і хорватських кайкавських говірках). Досі вважалося, що за межами сербської та хорватської діалектних зон лексема представлена лише у болгар (брàва ‘замок на дверях’), проте польський гідронім розширює наші уявлення про давній ареал лексеми, виступаючи водночас ключем до вирішення питання про походження складу bra-, а значить – ключем до етимології слова взагалі (пор. висновок П. Скока про те, що з огляду на лінгвістичну географію brava могло бути іллірійсько-фракійським словом, а також визначення як неясного болг. брàва; БЕР 1, 72). Перелічені форми відтворюють питоме псл. *brava – лексему зі слідами глибокої архаїки, оскільки вона репрезентує і.-є. *bhrōu-, пов’язане відношеннями якісного чергування з відновленим у словнику А. Вальде *bhrēu- ‘балка, колода’, ‘палиця’, пор. його рефлекс у гал. briva ‘міст’ (‹ *bhrēva), який демонструє близьку паралель до псл. *brava. Така етимологія підтримується і з погляду еволюції семантики ‘балка, палиця’ › ‘засув’ › ‘замок’ (примітивний внутрішній замок на дверях – це засув, тобто прикріплена скобами до дверей довга товста палиця, що впирається у спеціальний паз в одвірку і таким чином не дозволяє дверям відчинитися). Стосовно фігурального вжитку назв замка як термінів народної гідрографічної номенклатури пор. серб., хорв. кљŷч ‘замок’ і ‘вигин річки’.


Для хорв. назви Buzeta (Bulzeta, 1284 р.), Blzeta (бас. Сави) Е. Дікенманн відзначає ненадійність, сумнівність тлумачень, припускаючи однак можливість її романського походження. Очевидно, варіанти гідроніма вказують на відбиття в ньому основи, побудованої за формулою tъlt (усі три форми ілюструють нормативний розвиток структур такого типу в хорватському ареалі). Зокрема, це псл. *Bъlz-eta ~ і.-є. *b(h)el- ‘опуклий, нерівний’ (щодо суфіксації пор. псл. *kъrb-eta, *kъ-eta; Р.М. Козлова).


Прагідронім *Dьь (?) відновлюється з урахуванням слвн. Dors (?) – водна назва без локалізації (fluuius Dors, 1341 р.), визначена як неясне ім’я (Ф. Безлай порівнює зі слвн. Do ikгідронім ‹ *dvorьnikъ). Можливо, маємо справу зі спотвореним у латиномовному документі похідним (форма на зразок слвн. *darč або *dеrč) від *dьrčati, пор. слвн. dŕčatiковзати, послизнутися’, ‘бігти’ і под.


Назву Rabinja (бас. Сави) в етимологічній літературі виводять із апелятива rabinja ‘рабиня’ (Е. Дікенманн). Із формального боку таке пояснення цілком задовільне, проте незрозумілим лишається характер мотивації, тим більше, що така модель номінації нетипова для слов’янської гідронімії. Отже, в цьому разі логічно припустити приклад омонімії назв – рефлексу псл. *orbyni та фонетично трансформованого діал. рефлексу *grabyni/*grabynь (‹ *grabъ ‘граб’), збереженого в гідроніміконі бас. Сави, тобто суч. Rabinja*Grabinja. Таке тлумачення форми Rabinja досить імовірне з огляду на випадки спрощення анлаутної групи gr- › r- у слов’янських ідіомах, пор., наприклад, чес. Rabyně – місцева назва, яка має давніший варіант Hrabyně, пор. ще топонім 'D"$@Ø<" (Фракія, Калліполі) = *Grabyni ~ слов’ян. grabъ (М.Р. Фасмер), а також похідне пол. Hrabyňka (бас. Одеру). До репрезентантів *grabyni/*grabynь, можливо, належить і ст.-укр. Рабынь, XVII ст. – пр. Ворскли. Свого часу О.М. Трубачов піддавав сумніву належність українського гідроніма до давніх лексем на -ынь з огляду на варіанти суч. Рабынь (Рябина, Рабиня, Рабинка, Rzebnica). Однак їхня наявність не виключає можливості бачити в них саме *Грабынь, *Грабыня, реально ж зафіксовані форми ілюструють спотворення назви внаслідок народної етимології, що загалом часто трапляється в топонімії. Отже, розглянутий гідронім Rabinja, разом із випадками на зразок серб. Реника, рзава, Рзâв (див. нижче) і под., репрезентує приклад руйнування початку слова – давню діалектну рису слов’янської фонетики, яку обов’язково потрібно враховувати (як певний діагностуючий критерій у визначенні первісної форми назв, побудованих за певним структурним зразком) у процесі аналізу слов’янської топонімії.


Хорв. Pe a (бас. Сави) фонетично співвідносне зі ст.-рос. Перна – річка (р-н Москви) *Перьна (з депалаталізацією -р’-) ~ блр. Пéрне – гелонім (бас. Прип’яті) ‹ *Перьно*perь(). Хорватську форму розцінено як похідне на -ьn-, її основу зіставлено з особовою назвою Péro (варіант до Petar; Е. Дікенманн). Прийняти це пояснення перешкоджають правила творення топонімів від антропонімів (сумнівність деривації особове ім’я + -ьn- = місцева назва). Видається доречним визначати всі наведені лексеми як рефлекси ад’єктивної основи *per-ьn- ~ *perő, *pьratiбити’, ‘прати’. В цьому разі в них імовірно вбачати результат еліпсису другого компонента первісно складених архаїчних водних назв на зразок *perь(ja) rěka й *perь() město.


хорв. Prača – назва гідрооб’єкту на території історичної Іллірії ‹ *Pьrača ~ *pьrati ‘бити; прати’, пор. слвц. Práča (в угорських пам’ятках – Parachan, 1304 р.), пол. Pracza, Pracz (бас. Одеру й Вісли) – гідроніми. З огляду на це непереконливою виглядає спроба тлумачення хорв. Prača як іллірійського лексичного елемента у зв’язку з метатезою *Parti*Prаti- (таким чином М. Павлович намагався підтвердити думку Н. Вулича про локалізацію на цій території іллірійського племені Partina).


Етимологія хорв. гідроніма Pu ica (бас. Сави) була обмежена віднесенням його до антропоніма Púro (Е. Дікенманн). Ця версія не пояснює деталей словотвору, тому не виглядає переконливою. Гадаємо, Pu ica, разом із укр. Пурниця (бас. Сейму), відтворює псл. *pur-ьn-ica ~ *puriti *‘обпекти, зігріти’, що нині зберігається лише у складі префіксальної форми, пор. *ob-puriti (: серб., хорв. òpuriti ‘обпекти’ та ін.).


Для хорв. Una (Vn, 1240 р., Wn, 1249 р.; бас. Сави) існує кілька (неслов’янських) етимологій. Однак вони, вочевидь, спираються на вторинну форму, тому не виглядають переконливими. Між іншим, ідеться про первісний ад’єктив (fem.) псл. *juna ‘молода’ із рано втраченим початковим етимологічним j-, пор. спорадичне зникнення його в слов’янських діалектах: схв. діал. užinaобід’, у̏жина ‘полуденок’ поряд із jȕžina ‘закуска, кава після обіду’ ‹ *južina. У такий спосіб тлумачиться й структура етимологічно тотожних хорв. Una вод­них назв: пол. Una, Vna, 1136 р. (суч. Unia) – пр. Варти, рос. Уна.


Zaym pataka, 1250 р. – назва потоку (бас. Сави) надійно пояснюється як репрезентант псл. *sъjьmъ, проте не в такому поширеному його значенні, яке представлене в серб. саjам, -jма ‘сейм, собор; базар’ (префіксальна форма до *jьm-, *jętiбрати), а в його гідрографічному вжитку, пор. укр. діал. зах. соймú «де води стикáют ся, вода на соймáх», сойми ‘місце, де зливаються річки’. Власне гідронімним відповідником за межами Балкан виступає пол. Seim – озеро (бас. Вісли).


Групу сербських гідронімів рзава (р-н Вишеграду), Рзâв, gen. Рзáва (р-н Ужиці), Рзав (бас. Західної Морави, Дрини) звичайно орієнтують на і.-є. *ard- ‘текти, лити, струменіти’ (: д.-інд. árdatiтече’), порівнюючи з назвою річки в Болгарії Арда й албанським потамонімом Arzёn, що важко прийняти з причин їхньої формальної невідповідності наведеним сербським онімам. Сучасні назви – результат метаплазу первісних *Крзава/*Крзав (Кр- › Р-) ‹ *Kъrzava/*Kъrzavъ, в основі яких – субстантивовані ад’єктиви з суф. -av- від *kъrz- (~ і.-є. *(s)ker- ‘гнути; різати’), пор. серб., хорв. кр̏зав ‘пошарпаний’ ‹ ‘нерівний, кривий’.


серб. Обница, Обн(иц)адавніх документах – як Обна, XIV-XVI ст.) – річкова назва (бас. Колубари), яку зараховують до кельтської (~ д.-ірл. abann, Abŏnaрічка у Британії) та іллірійської спадщини в гідронімії Балкан (пор. ще Obna – назва річки в хорватському Посав’ї; для неї також припускають кельтське походження чи кваліфікують як неясну). Однак ареал гідроніма не виключає його слов’янської етимології, а саме – консервацію в ньому рефлексу дофлективного, пізніше граматично переоформленого (осмисленого як ад’єктив fem. *оbьna) і.-є. діал. *obhi-ni (*obhi ~ псл. *ob, друга частина консервує ступінь редукції і.-є. *i-/*i- ‘нести’). Пор. структурну аналогію в псл. *obьdo (: ст.-сл. обьдо ‘скарб, багатство, спадок’) – комбінація *obь з рефлексом і.-є. *dhē- ‘ставити’ (› *děti).


Пару лексичних архаїзмів репрезентують слвн. Idrijca (Hydra, 1335 р., Idrisca, 1337 р.), Idrija, Idria, 1086 р. (бас. Сочі) ~ пол. Idrycaгідронім, блр. Идрия – озеро, Идрица – річка (р-н Вітебська). Це питомі елементи слов’янського словника, котрі відтворюють *Jь-dьrь – префіксальне похідне (пор. *jь-verъ, *jь-vьlga) від основи *dьr- ‘дерти, роздирати’, граматично оформленої під впливом лексики на -ьja на зразок *oldьja, та *Jь-dьrіса.


слвн. Ka ahta – назва лівої пр. річки Тер. фонетично модифікований варіант, який сягає *Karmohta (граматично переоформлене *Karmohеt?) ‹ псл. *kъrmo-xъ, утвореного сполученням основ дієслова *kъrmiti ‘годувати’ та субстантивного *xъ ~ *xъtětiхотіти’. Пор. щодо структури рос. Березохоть, gen. -хти (бас. Волги) ‹ *berzo-xъtь ~ *berzа ‘береза’. Формальний бік запропонованого пояснення не викликає побоювань з огляду на поширену в слов’янських ідіомах заміну сонорних mn, а також словенський діалектний перезвук оа.


Вперше дістали етимологічну інтерпретацію такі гідроніми: серб. Бадрина, Д­тина, Грља, Кршевúца, Мâква, Rastonica, Реника, Sevica, Скроботуша, Скрáпеж, Су̏твара, Тр̏мбâс, Ће(х)отина, Чкаља, хорв. Baštra, čеršak, Гуна, Ješči, Mezur, Maranth, Munjava, Tavija, Zmick, Prkos (Боснія), слвн. Dors, Lommig, Milon (?), Sconica, šlážinik (Lasnich) та ін.:


Baštra (бас. Сави; Е. Дікенманн визначає назву як етимологічно темну). Гідронім репрезентує псл. *Baščьra давній дериват із преф. *ba- від основи *ščьr- ~ і.-є. *(s)ker- ‘гнути, викривляти; різати’ (ступінь редукції).


Реконструкція праформи *čьkadlьja стає можливою завдяки серб. Чкаља (бас. Тимоку) ~ *čьka-dl-ьja*čьka-dlо – девербатив від *čьkati ~ *čьknőti (: серб., хорв. čȁknuti ‘вдарити, видати звук’, рос. діал. чкнуть ‘штовхнути, вдарити когось, щось’ та ін.). Первісно – назва діяча від назви інструменту, знаряддя праці, пор. словотвірно тотожне псл. *bьradl-ьja*bьradlo*bьrati. Тобто фігурально ‘та, що б’є, штовхає’.


Назву хорв. čеršak (бас. Сави) Е. Дікенманн кваліфікує як темну, сумніваючись у надійності форми. Проте досить імовірно, що в гідронімі консервується давній дериват на -akъ чи -ьkъ від основи *čь-, співвідносний за кореневим вокалізмом щодо *kъrš-akъ*kъrх- ‘лівий’ (‹ *‘кривий’), тобто йдеться про архетип *čьršakъ/*čьršьkъ (?).


серб. Д­тина – назва річки, на якій стояло укріплене місто Ужиця, сягає псл. *Dětina ~ *dět-ina – похідне від дієприкметника (pass. perf.) на -t- від основи *(ja)ti ‘діяти, робити’ (для позначення будь-якої дії). Пор. дериват від рефлексу *dětina, а саме – рос. діал. детúнец ‘внутрішня воронка у верші’ (у давньоруських документах ця лексема вживалася зі значенням ‘внутрішня міська фортеця’).


До прасловянських гідронімів належать також: серб. Мâква – рч. і потік (Метохия) ‹ *Maky, -ъve – давня ū-основа ~ *makati, *močiti ‘мочити’, варіантна до відновленої в ЭССЯ *moky, -ъve; серб. Реника (злив Адріатичного моря) ‹ *Morenika (суч. форма – результат руйнування анлаута первісного *Море-ника) ~ *more ‘море’ і *niknőtiсхилятися, притискатися’; серб. Скрáпеж – рч. (Ужицький окр.), Скрапеж (бас. Зах. Морави) ‹ *Skorpežь ~ *skorp- ‘різати; крутити, гнути’ + суф. --; серб. Су̏твара – річка (Бок) ‹ *Sőtvara – дериват від *-tvoriti (пор. *ső-vorа*-vеrti), хоча не виключена похідність із преф. *ső- від імені *tvara*tvoriti ‘створювати’; хорв. Гуна – рч. ‹ *Gъlna ~ і.-є. *gеl- ‘стискати’ та ін. назви.


У підрозділі 3.2. “прасловянський шар у гідронімії східної частини південнословянського ареалу” відновлено корпус прагідронімів болгарії та Македонії (понад 180 одиниць). Уперше дістали етимологічну інтерпретацію чи отримали нове тлумачення назви: макед. Бошавица, Бутурица, Маслч, болг. Добрида, Кожица (Кòжицъ), Кромено, Пръдла (Пр̀ъдлъ) та ін., серед яких (тут наведено найбільш цікаві з погляду етимології та рідкісні утворення):


*Aščerica/*Aščerьсь (: Ещерица, Ещерец – річка, л. Злетовщиці п. Брегальниці, Ештéрец – пр. Злетовської Реки) – префіксальні (на *а-) деривати з коренем *ščer- (‹ і.-є. *sker- ‘гнути, викривляти’, ‘різати’), пор. морфологічно елементарне псл. *ščerа (: рос. діал. щера ‘камінь, плитняк’; Р.М. Козлова). Навіть побіжне зіставлення, з одного боку, назв на зразок макед. Ещерица, Ещерец, пол. Jaszczerzyca, рос. Ящера – гідронім, ст.-рос. Ещера – річка (кол. Москов­ська держава) ‹ *A-ščer-, а з другого – рос. Щерец, Щерка – водні назви (бас. Дніпра) ‹ *ščer- вказує на префіксальний характер початкового *A- (› Ja-/Я- › Е-).


Далі: *Bošavica (: макед. Бошавица, XVI ст. – річка) – похідне на -іса від adj. *boš-avа ~ псл. *box-otěti/*box-ъtěti (: слвн. bochotéti ‘пишно рости’, bochtéti ‘бути пишним, рясніти, буяти’); *Boturica (: макед. Бутурица, ХVI ст. – річка) ~ *bot-urъ (: болг. діал. бòтур ‘пінь, колода’, серб., хорв. бо̏тӯр ‘різновид очерету’); *Dobroda (?) (Добрида, XIV ст.; р-н Перистери) – рідкісне діал. утворення з формантом -oda від *dobrъ ‘добрий’ (назва трансформована в мовленні грецького населення внаслідок її зближення з топонімами на -4*", звідки ауслаут -ида), пор. ще відантропонімне похідне чес. Dobrod-ínтопонім; *Kožidьca (?), що відновлюється на базі болг. Кожица (Кòжицъ) – річка, пр. Паничарки ~ рос. Кожица (бас. Північної Двини) ‹ псл. діал. *ko-židьcaсполучення преф. *ko- займенникового походження з утворенням на -ьса від основи, представленої в *židъkъjь (: рос. жúдкий ‘рідкий’), *židь (: укр. Жидь, gen. -i – річка; бас. Дніпра).


Також у цьому підрозділі відновлено: *Masъlčь (?) › макед. Маслч, XVI ст. – річка (Кочанска нахія) – консервація похідного за непродуктивною моделлю з преф. *ma- від основи *sъ- (k-розширення ступеня редукції і.-є. *sel- ‘текти’), якщо запис правильний і назва не являє місцеву форму на зразок *maslьсь ~ *maslo ‘масло’; *Nesla(ja) › болг. Несла – річкова назва (~ рос. Несла, блр. Несла (Несловка) – гідрооб’єкти в кол. Смоленській та Мінській губ.) – приклад давньої гідронімізації дієприкметника на -l- (act. perf.) від *nesti ‘нести’, тобто в цьому випадку первісно була складена назва *nesla(ja) rěka чи *nesla(ja) voda з пізнішим еліпсисом другого компонента (з огляду на це не обов’язково вбачати в болгарській формі фрак. *Nestla ~ *ned-/*nad- › прус. Nadeyn, 1388 р., Neydowe, 1332 р. та ін. – топоніми; В.М. Топоров, В. Томашек та ін.) та інші назви; *Voly,-ъve (?) › болг. Волве – оз. (р-н Полини), рос. Велва – рч., пр. Печери (гирло Двини) ‹ *Волъва. Балканська назва фігурує ще в грецьких документах як #`8$0 – оз. (Мигдонія), пор. також #`8$0, #`8$@H – фортеця (топоніми віднесено до фракійських без аргументації; Д. Дечев). Прагідронім *Voly,-ъve сягає і.-є. *volū-, тобто ū-основи, яка належить до парадигми і.-є. *vеl- ‘повертати, вертіти, звиватися’.


Для цілого ряду гідронімів знайдено близькі або тотожні відповідники за межами болгарського та македонського ареалів (раніше вони не фігурували в дослідженнях з етимології південнослов’янської гідронімії) і тим самим обґрунтовано їхню праслов’янську хронологію, уточнено географію цих давніх діалектних лексем, що дозволило побудувати (у розділі, присвяченому теоретичним питанням) на прикладах такого типу певні висновки щодо діалектного членування праслов’янської мовної зони Балкан (статті *Boboša, *Bobrava, *Burьnavica, *Dőbošьnica, *Kožidьca (?),*Kromьno/*Kroměno (?),*Оčь, *Prődъla та деякі ін.).


Загалом реконструкція праслов’янського прошарку в південнослов’янській гідронімії дозволяє: а) констатувати значну лексичну розбіжність у реліктових гідроніміконах обох підгруп південнослов’янської групи мов, і ця розбіжність репрезентує давні діалектні відмінності в мовленні місцевих слов’ян; б) давня лексична диференціація, відбита в праслов’янському гідроніміконі цієї мовної зони, дає свої докази для теорії, згідно з якою в ареал суч. балканослов’янських мов під час освоєння його слов’янським етносом, разом із носіями діалектів, яких сягають південнослов’янські мови, прийшли носії праслов’янських наріч, близькоспоріднених із давніми північнослов’янськими діалектами. Цей факт відтворює давню мовну ситуацію в балканському ареалі загалом, оскільки дублює аналогічний стан в іншій частині Балкан – Греції, де також помітний слід колишнього функціонування ідіомів, які за рядом показників тяжіють саме до західно- і східнослов’янських мов; в) оскільки часто прагідроніми не мають апелятивних відповідників у жодній зі слов’янських мов, проте мають типову для них будову, велика група гідронімів дістає кількох варіантів тлумачення. Це необхідний крок в описі й теоретичному обґрунтуванні методики реконструкції праслов’янської топонімії, оскільки потрібно врахувати всі потенційні джерела гідронімів, якими можуть бути слов’янські словотвірні гнізда з омонімічними апелятивними основами. Обов’язковим елементом процедури етимологічного аналізу при цьому виступає передбачення можливості того, що в конкретному випадку маємо справу не з первісним варіантом, а зі значно модифікованою формою.


У «Висновках» узагальнено теоретичні та практичні результати, отримані під час дослідження.


1. Інфільтрація слов’янської мовної норми в окремі частини балканського ареалу розпочалася щонайменше в ІІІ-IV ст. н. е., про що свідчить слов’янська генеза балканських топонімів (етимологізуються саме на слов’янському мовному ґрунті), зафіксованих у римських пам’ятках того часу. Отже, хронологічну межу появи тут носіїв слов’янського мовлення доцільно відсунути вглиб віків на кілька століть. Дата «V ст.», таким чином, збігається з початком однієї з пізніших хвиль слов’янського переселення на Балкани, яка охопила практично всю їхню територію, закінчившись формуванням тут сучасних південнослов’янських народів і їхніх мов.


2. Імовірною територією – осередком експансії носіїв слов’янського мовлення на Балкани виступає давня Паннонія, де слов’янська топонімія фіксується вже в ІІ-ІІІ ст. н. е. Важливим фактом у системі доказів, які використовуються для визначення векторів поширення слов’янської мовної норми, виступає відкриття ряду паннонсько-балканських топонімних ізоглос, які, власне, й засвідчують напрямок руху носіїв праслов’янських діалектів із Паннонії в межі балканського ареалу. Подальші пошуки подібного матеріалу можуть відкрити нові аспекти проблематики визначення меж території праслов’янської мовної області.


3. У праслов’янському топоніміконі Греції (він відбиває значний фрагмент місцевого діалектного праслов’янського словника) виділяються кілька груп лексем: а) назви з широким колом слов’янських відповідників; б) назви з аналогами у південнослов’янських мовах; в) назви без точних еквівалентів у слов’янських ідіомах за межами Греції; г) назви, які мають відповідники лише в лексиці східно- й західнослов’янських мов (близько 100 одиниць). Все це – свідчення складності праслов’янської діалектної карти грецької території.


4. форми, що пов’язують праслов’янський топонімікон Греції винятково з архаїчним словником північнослов’янського ареалу (*Bьrlo, *Gostyni, *Kъrtьсь, *Mělica, *Pьrmьskъ, *pьstlъ, *Sětomja, *tulь, *Volmь, gen. -і, *žityni та ін.), особливо показові в плані давньої лінгвістичної географії. Південнослов’янські паралелі для цих форм відсутні. Ареал, де концентруються топоніми з непівденнослов’янськими ознаками, окреслюється південним заходом Греції. Етимологічно показовий матеріал дозволяє зі значним ступенем імовірності виділити тут кілька зон концентрації: а) р-н узбережжя Іонічного моря; б) Пелопоннес; в) південна частина Греції (Фтіотіс, Беотія, Евританія); г) Фессалія та частково Македонія.


5. На ці зони накладається ареал фонетичних особливостей (відбиті місцевою слов’янською топонімією), аналоги яким існують лише у західно- і східнослов’янських діалектах (окремі – у сербських і хорватських): а) рефлекс псл. *ěі; б) делабіалізація üі; в) рефлекс сполуки «губний + j» без l-epentheticum; г) рефлекс сполуки djž, z; ґ) збереження праслов’янської групи dl; д) рефлекс tъlttlъt (›tlut) «західнослов’янського типу»; е) збереження в окремих випадках архаїчної стадії еволюції формули tert › terәt, як у східних слов’ян. Наявність аналогічного результату еволюції структури tolt › tolәt, засвідченого в давніх паннонських топонімах ІІІ ст. н. е., дозволяє припустити, що цей процес розпочався ще на території Паннонії, звідки носії слов’янських діалектів, яким була властива зазначена риса, прийшли на Балкани. Цим самим збагачується доказова база теорії про поширення звукової інновації tertterәt, tolttolәt саме з території Середнього Подунав’я (Т. Мілевський розглядав цей ареал як центр слов’янської території, називаючи метатезу плавних серед семи фонетичних інновацій, що поширювалися з цього центру) і, що важливіше, поширення її звідси на Балкани.


6. Проаналізований корпус назв дає підстави констатувати мовну неоднорідність слов’ян Греції: окрім населення, що за рядом мовних показників попередніми дослідниками визначене як болгаро-македонське, тут був наявний ще потік слов’ян, предки яких у межах слов’янської прабатьківщини, до розселення на нові землі, були носіями того ж прадіалекту, що й частина майбутніх західних і східних слов’ян. Із часом носії цієї, непівденнослов’янської, норми (фонетичної, лексичної) були або еллінізовані чи албанізовані, або асимільовані болгаро-македонським оточенням, яке превалювало на цій території. Вірогідно, центр ареалу цих давніх непівденнослов’янських діалектів локалізувався в р-ні чотирьох зон концентрації топонімів, які консервують архаїчні слов’янські лексеми з переліченими вище ознаками. Аналіз матеріалу дозволяє зробити припущення, що межі цього ареалу навряд чи поширювалися за умовну лінію, створену, з одного боку, нижньою течією рч. Струми, з іншого, – округами грецьких міст Сидерокастрон, Драма, Ксанти та течією рч. Мариці.


Висновок про неоднорідність слов’янського мовного компонента Греції підтримується ще й фактом наявності у місцевій слов’янській топонімії форм, які репрезентують ізолекси зі східно- й західнослов’янськими мовами плюс словенська чи сербська або хорватська, болгарські ж і македонські паралелі відсутні, що також не свідчить на користь теорії про належність діалектів грецьких слов’ян виключно до болгаро-македонської гілки. Сам факт подібних топонімічних збігів (з одного боку – сербські, хорватські географічні назви, з другого – архаїчні слов’янські топоніми Греції) вказує на потенційну можливість заселення деяких регіонів сучасних Сербії, Хорватії слов’янськими вихідцями з Греції – власне, слов’янами, які були носіями тих самих давніх неболгарських, немакедонських діалектів.


7. реконструкція праслов’янського шару в гідронімії південнослов’янської мовної зони виявляє різну кількість прагідронімів у західній та східній її частинах. Однак ця різниця не має вирішального значення для оцінювання праслов’янської спадщини у південнослов’янському гідроніміконі, оскільки при такому оцінюванні важливо здійснити опис праслов’янських гідроніміконів басейнів великих балканських водних артерій загалом, дистрибуція ж за ареальним принципом умовна й застосовується лише для зручності репрезентації матеріалу.


8. Картину давньої мовної ситуації на Балканах, багато в чому схожу на ту, що репрезентується слов’янським топоніміконом Греції, засвідчує реліктовий південнослов’янський гідронімікон, який, окрім форм, спільних для всіх слов’янських мов, а також давніх назв без еквівалентів у слов’янських ідіомах за межами Балкан, має всередині ще помітні лексичні розбіжності, котрі виходять за межі звичайного протиставлення болгаро-македонського та сербсько-хорватсько-словенського словників. У ньому виділяються дві групи назв, які також поєднують його саме з північнослов’янським гідронімним реєстром. При цьому виділені у двох частинах (західній та східній) південнослов’янського ареалу ряди гідронімних ізоглос (болгаро-північнослов’янські: *Bobrava, *Bьrloga, *Dobroda, *grona/*gronъ, *Jana, *Kotica, *Оčь, *čа, *Rosica, *Ryla, *Tyča, *Vidima, *Vitьbolъ, *Vodoča/*Vodotoča (?), *Voly,-ъve та словенсько- чи сербсько-хорватсько-північнослов’янські: *Brava, *grabyni/*grabynь, *Gъdynь, *Gъlša, *Jьdьrь, *Jьdьrіса, *Klobaša, *Korana, *Mlava, *Myročь, *Obьn(ic)a, *Opava, *Pelva, *Praga/*Pragъ, *Pьrkozъ, *Rajьna, *Rama, *Rujа, *Sobina, *Suja, *ščema, *Usežь, *Vеlestica, *Viselь) не перетинаються, що може свідчити про перенесення їх на Балкани та в Словенію двома різними слов’янськими потоками, які на території, з якої розпочалося слов’янське розселення, контактували або утворювали одне діалектне угруповання з частиною слов’ян – предків східних і західних.


Отже, південнослов’янська гідронімія, разом із реліктовою слов’янською топонімією Греції, демонструє явні рудиментарні ознаки непівденнослов’янської норми (фонетичної, лексичної), що свідчить про давню мовну ситуацію на Балканах, близький аналог якої представлений у західнослов’янській мовній зоні (особлива «незахіднослов’янська» позиція серболужицьких мов) та в діалекті крашованських сербів (тяжіє до північнослов’янських мов).


9. Праслов’янський гідронімікон південнослов’янської території дозволяє локалізувати тут осередки давнього слов’янського мовлення. зокрема, зони концентрації найбільшої кількості реліктових водних назв указують на найдавніші ареали місцевих слов’янських діалектів, як і на територію найдавнішого проживання балканських слов’ян. Ці ареали окреслюються районом узбережжя правих приток рч. Сави та приток рч. Морави (Західної, Великої, Південної).


 


10. Гідронімія виступає додатковим набором маркерів, які вказують на помітну лексичну диференціацію слов’янських діалектів Балкан у давнину: при наявності у південних слов’ян певної кількості спільних для них слів із топографічним значенням гідронімізувалися вони лише в однієї частини (наявні паралелі у східних та західних слов’ян), друга ж використала такі терміни в інших топонімічних класах, але не в гідронімному. Цей факт, разом з усім, що було викладено у попередніх пунктах, характеризує слов’янську мовну ситуацію на Балканах у давню добу, достатньою мірою підкреслюючи складність тієї діалектної основи, на якій формувалися південнослов’янські мови, а також ті давні слов’янські мови Греції, котрі рано припинили своє існування через еллінізацію та албанізацію їхніх носіїв.

 


Обновить код

Заказать выполнение авторской работы:

Поля, отмеченные * обязательны для заполнения:


Заказчик:


ПОИСК ДИССЕРТАЦИИ, АВТОРЕФЕРАТА ИЛИ СТАТЬИ


Доставка любой диссертации из России и Украины