МЕТОНІМІЯ ЯК СПОСІБ ВТОРИННОЇ НОМІНАЦІЇ У МОВІ ДРУКОВАНИХ ЗАСОБІВ ІНФОРМАЦІЇ : Метонимия КАК СПОСОБ ВТОРИЧНОЙ НОМИНАЦИИ В ЯЗЫКЕ ПЕЧАТНЫХ СРЕДСТВ ИНФОРМАЦИИ

Краткое содержание

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено її теоретичні засади, об’єкт, предмет, мету й завдання роботи, наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів, їхню апробацію та особистий внесок здобувача.

У першому розділі «Теоретичні питання мовної номінації», який складається із п’яти підрозділів,  висвітлюється стан дослідження заявленої лінгвістичної проблеми, засади мовної теорії вторинної номінації, розкривається сутність метонімії як різновиду вторинної номінації, обґрунтовується статус синекдохи в структурі типів вторинної номінації, визначається специфіка інформаційного стилю як матеріалу для здійснення дослідження.

У підрозділі 1.1. «Поняття вторинної номінації» окреслено змістове наповнення терміна «вторинна номінація», проаналізовано типи вторинної номінації, визначено особливості їх семантичної природи, межі взаємовідношень.

Явище номінації – складне й багатопланове, пов’язане з характеристикою самого процесу виникнення нових найменувань, із визначенням співвідношення знака й позначуваного,  добором мовних засобів для вираження того чи іншого поняття, з існуванням різних способів називання тощо. У цьому контексті вторинна номінація визначається як надання об’єкту ще однієї назви з іншою мотивованістю і з певною метою. Потреба дослідження вторинної номінації та її конструктивної ролі в мовностилістичній організації газетної публіцистики була зумовлена частотністю цього явища. Вивчати його розпочали мовознавці з кінця 60-х років ХХ століття у зв’язку з розглядом проблем лексичної та стилістичної семантики (роботи Д./Х. Баранника,                              В./Г. Костомарова, М./М. Пилинського, О./Д. Пономарева, С./Я. Єрмоленко,     О./О. Тараненка, Г./Я. Солганика, О./А. Стишова та ін.), залучаючи різний  фактичний матеріал (роботи М./М. Кохтєва, Б./В. Кривенка, Н./І. Базарської,       О./А. Сербенсь­кої, М./С.aХарлицького, А./С.aСичова, Г./М.aКолесника,               Н./М. Сологуб, Л./І./Шевченко, О./Г./Тодор, С.aП. Коновець та ін.). Помітно активізувалися дослідження мови засобів масової інформації в 90-х роках       ХХ століття. Однак проблема комунікативно-стилістичних параметрів вторинної номінації в газетному тексті не була до сьогодні предметом монографічного опису в українському мовознавстві.

Розвиток теорії номінації у зв’язку з розрізненням первинної та вторинної номінації охоплює  одиниці всіх мовних рівнів.

До явищ вторинної номінації належать МП, у яких дослідники вбачають джерело виникнення нових значень слів, народження переносних значень, формування образного, експресивного слова в газетному тексті.

У підрозділі 1.2. «З історії вивчення метонімії» визначено напрямки теоретико-лінгвістичного дослідження проблеми.

Вивчаючи семантичну природу й структуру Мтн, дослідники розглядають її співвіднесеність із синекдохою та метафорою, аналізують метонімічні відношення у сфері власних імен на рівні різних граматичних категорій. Розглядають також Мтн у зв’язку із проблемами лінгвістичної поетики, мови художньої літератури.

Вивчення семантичного рівня мови є одним із пріоритетних лінгвістичних напрямків, однак основна увага при цьому концентрується на синхронних аспектах лексичної семантики. На тлі мовної ізофункціональності метафори та метонімії виявляється специфіка Мтн, яку можна пояснити природою  синтаксичних функцій слова, його внутрішньої форми, планом вираження, а також стилістичними категоріями образності й експресивності.

У підрозділі 1.3. «Лексико-семантичні ознаки метонімії» встановлено семантичну природу Мтн як окремого типу вторинної номінації.

У лінгвістичній літературі розглядають МП як перенесення за асоціацією суміжності, підкреслюється, що у структурі метонімічних одиниць домінує суміжність різних сутностей, причому при Мтн той компонент, який замінюється, і той, який його замінює, не мають спільної семантичної частини. Іншими словами, Мтн породжується семантичними класами, що не перетинаються між собою. З огляду на систематичність Мтн як засобу вторинної номінації відзначаємо наявність типових конструкцій і структур метонімічних переходів, що при подальшому розгляді дозволило обрати найбільш адекватні критерії класифікації МП.

 Системний підхід до вивчення Мтн дає змогу  розкрити мовний механізм цього типу вторинної номінації як структурно-семантичного і стилістичного явища. У результаті семантичних зсувів, перелаштування звичних системних зв’язків слів формується незвичний образний зміст.

МП ґрунтуються на зіставлюваності понять не в усій їх цілісності, а на перетині семантичних ознак, що входять до змісту цих понять. Вони різноманітні, проте не безмежні, оскільки лімітуються об’єктивними властивостями й характеристиками предмета. При цьому самі значення зумовлені матеріальною дійсністю і також мають марковані характеристики, тому навіть у межах одного типу перенесення  виявляються  різні змістові сторони.

Отже, функціональна сутність Мтн найближча до того, що О. О. Потебня називає внутрішньою формою слова: вона  розкриває відображені в слові первинні риси, ознаки предмета, події. Дослідники МП у плані вираження відзначають функціональну значущість цього перенесення в семантичному згортанні словосполучення.

У визначеннях Мтн дослідники звертають увагу на асоціацію за суміжністю, яка проявляється в постійних внутрішніх чи зовнішніх зв’язках    (І./В./Арнольд); зміщену образність, пов’язану з виділенням суміжних предметів чи деталей вихідного предмета (Н./Ф./Пелевіна); несподіване заміщення одного слова чи поняття іншим словом чи поняттям на підставі сильного враження від цього предмета чи поняття (І./Р./Гальперін); екстралінгвальну близькість двох предметів чи явищ (В./А./Кухаренко); здатність до компресії інформації (О. О. Тараненко).

З позицій теорії інформації Мтн кваліфікують як засіб інформаційної компресії (пор. синекдоху, яка подає загальне через окреме). Це твердження  з погляду дослідження метонімічності інформаційного стилю, що має найвиразнішими й найлаконічнішими мовними засобами передати об’єктивну інформацію, а також  суб’єктивну оцінку висловленого.

Специфіка функціонування Мтн в інформаційному тексті зумовлена  актуалізацією певних моделей МП, інформаційно-пізнавальною та  експресивно-емоційною  функцією вторинної номінації.

У підрозділі 1.4. «Синекдоха як різновид метонімії» розкривається важливе для нашого дослідження питання меж Мтн та віднесення синекдохи до метонімії як її окремого підвиду. Це питання дискутується в сучасній лінгвістиці.

Кількісний механізм семантичного зсуву в структурі слова, модель перенесення за суміжністю, у випадку синекдохи – внутрішньою, дозволяють трактувати синекдоху як один із видів Мтн, зокрема кількісний тип перенесення, тобто простежується категоріальна й стилістична співмірність метонімії та синекдохи.

У підрозділі 1.5. «Інформаційний стиль як об’єкт лінгвістичного дослідження» розкривається зміст терміна «інформаційний стиль», а також визначаються функціональні особливості цього стилю.

Напрацювання лінгвістів у галузі дослідження мови масової й ділової інформації, особливо мови періодичної преси (Ю./О./Арешенков,                       Д./Х./Баранник, І./К./Білодід, Г./О./Винокур, В./В./Виноградов,                            М./А./Жовтобрюх,  В./Г./Костомаров,  Г./Я./Солганик, О./А./Стишов та ін.), дають підстави для виділення й практичного дослідження особливого – інформаційного – стилю, основним завданням якого є подання інформації. Цей стиль має певні специфічні мовні ознаки, що виділяють його з-поміж інших стилів літературної мови, зокрема протиставляють його усталеному публіцистичному стилю. Відкритим до сьогодні залишається питання про ієрархію співвіднесення публіцистичного та інформаційного стилів, однак мовностильові ознаки цих двох різновидів мовлення, аналіз стильової специфіки дає підстави для розгляду інформаційного стилю як підвиду (підстилю) публіцистичного.

Для інформаційного стилю характерні такі ознаки: організація інформаційного тексту за стандартизованими схемами; висока частотність оцінної лексики; функціонування форм персональності; використання експресивних засобів – тропів та синтаксичних конструкцій – у поєднанні зі звичними, стандартними для цього стилю засобами мовного вираження.

Оскільки визначальним для інформаційного стилю є принцип  поєднання стандарту й експресії, що зумовлює функціонування  явищ вторинної номінації, то в газетній мові розрізняють безобразні (власне інформативні) та образні (оцінні) комунікативні структури вторинної номінації. Перший тип вторинної номінації представлений функціями повнозначних лексичних одиниць та їхніх сполучень. Другий тип – образними (оцінними) комунікативними структурами, номінаціями з емоційно-експресивним змістом, які завдяки набутим конотаціям увиразнюють соціалізований зміст висловлювань, що реалізуються у метафоричних і метонімічних структурах, перифразах, фразеологічних одиницях тощо.

Розділ другий – «Типи метонімічних перенесень у сучасній газетній мові» – складається з чотирьох підрозділів, у яких представлено типологічний аналіз метонімічних перенесень в інформаційному стилі.

Досліджувані структури МП у друкованих засобах масової інформації зумовлені, по-перше, закономірностями утворення вторинних номінацій у літературній мові, по-друге, характерними тенденціями формування газетних метонімій – типових ознак інформаційного стилю.

У підрозділі 2.1. «Принципи класифікації метонімічних номінацій» уточнюється обрана для дослідження класифікація МП.

На основі обраного принципу класифікації газетних Мтн, який полягає в реконструюванні логічно-семантичних зв’язків між суміжними поняттями, виокремлено типи МП: а) МП на основі локальних (просторових) семантичних відношень; б) МП на основі темпоральних  семантичних відношень;                   в) МП на основі атрибутивних  семантичних відношень; г) МП на основі каузальних (причиново-наслідкових)  семантичних відношень.

У підрозділі 2.2. «Метонімічні перенесення у газетній мові» окреслено стильові особливості функціонування Мтн як вторинної номінації.

Загалом на сторінках газет засвідчено  функціонування таких метонімічних моделей: 1. Назва країни, місцевості – замість назви народу, що там проживає, чи назви уряду цієї країни; 2. Назва політичних угруповань, організацій,  підприємств – замість назви її членів; назва соціальної організації, установи перенесена на сукупність її співробітників; 3. Назва певної події –замість назв її учасників; 4. Назва знаряддя чи об’єкта дії – замість самої дії тощо. Ці та подібні до них стилістично нейтральні види МП виконують типову для них функ­цію називання. Проте в газетному тексті функції МП набагато різноманітніші: вони виконують як номінативну, так і емоційно-експресивну функцію.

У досліджуваних текстах  установлено закономірність частоти вживання різних типів МП, зокрема серед проаналізованих 3 330 метонімів локальне перенесення охоплює 2010 випадків (60,36 %), темпоральне перенесення – 570 (17,2 %), перенесення з атрибутивним відношенням – 420 (12,61 %), з причиново-наслідковим відношенням – 330 (9,91 %) випадків. Наведені дані зумовили послідовність розгляду газетних МП.

У підрозділі 2.2.1. «Метонімічні перенесення на основі локальних відношень» здійснено ґрунтовний аналіз зафіксованих у газетному тексті МП локального типу.

Локальне МП спричинене асоціативним зв’язком між просторовими поняттями у свідомості мовця, причому зв’язок закріплюється в мові у випадку локалізації мовцем ознаки, на основі якої можливе виділення особливого підкласу номінацій. При цьому  своєрідною точкою відліку МП виступає орієнтир більшого масштабу – країна, місто, область тощо, тобто відбувається перенесення за зразком «об’єкт більшого масштабу» → «об’єкт, що має менший обсяг, протяжність, стійкість», хоча трапляються й зворотні схеми.

У локальній Мтн виділено дві окремі, відносно симетричні групи:                «місце → об’єкт» і «об’єкт → місце», які, своєю чергою, також поділяються на окремі різновиди МП: 1. «територія, населена людьми» → «люди, що живуть на цій території»: Шотландія орієнтується на самостійну участь (ГУ, 23. 11. 04, № 220); 2. «місце діяльності» → «люди, що здійснюють цю діяльність»: Минулого року кафедра музичного фольклору інституту мистецтв Рівненського державного гуманітарного університету відзначила своє 25-річчя (КіЖ, 16. 02. 05, № 1-2); 3. «місце» → «неживий предмет», що може проявлятися у підтипах 3.1. «територія» → «неживі предмети»: За майстерної підтримки міського голови у дитячому будинку було накрито величезний стіл (ОУ, 2004, № 79); 3.2. «місце» → «дія, подія»: Майдан живе! І буде завжди жити! (ЛУ, 2004, № 51); 4. «умістилище» → «те, що міститься»: Я ковтаю вже третю ложку (Е, 16. 09. 04, № 9).

Окремо виділено МП «назва країни» → «пов’язані з цим почуття, переконання», яке трапляється в інформаційних текстах: З Україною в душі (ЛУ, 2004, № 48) – слово «Україна» вживається зі значенням «любов до рідної землі», «патріотичні почуття»; або «назва території» → «політичні чи економічні можливості»: Славутчани сподіваються, що оновлення виробництва відкриє їм шлях у Європу (ГУ, 27. 10. 05, № 203), де слово «Європа» означає «широкі можливості, розширення ринку, відносини з іншими країнами».

Наголошуючи на продуктивності локальної Мтн в інформаційному стилі, зауважуємо, що  один із найпоширеніших типів локальної метонімії – модель «місце» → «люди», яка є частковим виявом локальної  Мтн  «місце» → «об’єкт». В основі МП «місце» → «люди» лежить  просторове відношення  між живими та неживими об’єктами. Серед найуживаніших вирізняємо такі  моделі перенесення: «територія (країна, місто)» → «люди, які живуть на цій території», «територія (країна, місто)» → «керівні органи цієї території», «організація» → «люди, які працюють у цій організації».

Частотність уживання в інформаційному стилі саме локальної Мтн зумовлена як загальномовними принципами виникнення асоціацій, так і характером газетної інформації, що пов’язується з певними країнами, містами, закладами тощо, називання яких є обов’язковим у тексті статті.

У підрозділі 2.2.2. «Метонімічні перенесення на основі темпоральних відношень» проаналізовано типологію темпоральної Мтн.

Цей різновид МП має дві відносно симетричні окремі групи «час» → «об’єкт» і «об’єкт» → «час», що поділяються на такі підвиди: 1. «період» → «подія, що сталася в цей період». У  межах цього типу  виділено також підтипи 1.1. «дата» → «подія, що знаменує цю дату»: 19 грудня Президент зустрівся з обдарованими дітьми (ГУ, 20. 12. 08, № 244); 1.2. «подія, що відбувається у певний час» → «сама дата»: Свято Покрови – день Браїлова, не інакше, од козацької сотні йде, зранку служиться відправа у монастирі, а потім містечко гуляє (ЛУ, 02. 12. 04, № 47); 1.3. «характеристика періоду → період»:  «Помаранчева мить життя» в Європейському парламенті (УК,   28. 05. 05, № 98); 2. «період» → «люди, які живуть у цей період»: Мільйон помаранчевих українців вийшли на вулиці та площі міст (ЛУ, 20. 12. 05, № 51); 3. «період» → «стан людини в цей період»: Ранок її життя – хутір побіля Золотоноші на Черкащині, де вона виховувалася у баби (ЛУ, 10. 06. 04, № 30).

Найпродуктивнішими у матеріалах преси є перенесення «подія» → «період» або, ширше, «час, період» → «об’єкт», а також перенесення «характерна ознака, період» → «період», що показово саме для інформаційного стилю.

У підрозділі 2.2.3. «Метонімічні перенесення на основі атрибутивних відношень» розглянуто особливості реалізації в інформаційних текстах атрибутивного Мтн зв’язку.

Атрибутивне МП репрезентовано відносно симетричними групами: «ознака» → «об’єкт» і «об’єкт» → «ознака», які реалізуються в таких  підвидах: 1. «характеристика особистості» → «людина, наділена цією характеристикою», що, своєю чергою, об’єднує кілька підтипів з огляду на специфіку тієї чи іншої характеристики людини: 1.1. «соціальна характеристика» → «людина, наділена цією характеристикою»: Влада перуанської столиці, вирішивши повернутися в старі добрі часи, постаралася прищепити городянам утрачені з часом гарні манери (СВ, 21. 05. 08);             1.2. «ознака зовнішності» → «людина (іноді тварина), наділена цією ознакою»: Барак Обама має реальні шанси стати першим в президентській історії США чорношкірим (УМ, 31. 10. 08, № 205); 1.3. «вікова характеристика» → «людина, наділена цією характеристикою»: Свою назву село отримало від Калинової балки. Тепер калина тут зовсім перевелася, і старожили з цього приводу кажуть так: балка зникла й село за собою потягнула (СВ, 22. 10. 08). Окремий тип становить перенесення «особистісна характеристика людини» → «людина, яка відповідає цій характеристиці», проте воно не частотне в газетному тексті: А він — людина-оркестр, музикант-віртуоз, дослідник древніх духових українських музичних інструментів (ГУ,    26. 07. 08, № 140); 2. «фізична характеристика неживого предмета» → «предмет, наділений цією характеристикою»: На змаганнях з біатлону наша спортсменка отримала золото (ГУ, 20. 03. 03, № 52); 3. «характеристика явища» → «явище»: «Василем Сухомлинським» нагороджуватимуть педагогів, які працюють у загальносередній ланці освіти (ОУ, 2004, № 85).

У досліджуваних джерелах зафіксовано зворотне стосовно до названих явище перенесення на зразок «об’єкт» → «ознака»: Як би я не намагався це зробити, але мені не досягти рівня генія Коцюбинського (ЛУ, 2004, № 50). За подібним принципом побудовано МП «автор» → «твір (твори, творчість)»: Після прослуховування Моцарта – лід був помережаний сніжинками (ОУ, 2004, № 92-93). Пор. зворотне перенесення «твір» → «автор твору»: Його самобутні композиції за поезіями Кобзаря, його багатофігурні роботи, предивні портрети закупили провідні музеї республіки (ЛУ, 02. 12. 04, № 47).

Отже, продуктивними вважаємо МП: 1) «соціальна характеристика людини» → «людина, яка визначається за цією характеристикою»;               2) «характеристика явища» → «саме явище». Причиною закріплення атрибутивних МП виступає потреба називання класу предметів чи явищ за прикметною ознакою.

У підрозділі 2.2.4. «Метонімічні перенесення на основі причиново-наслідкових відношень» розглянуто типологію каузальних МП.

МП з причиново-наслідковим зв’язком охоплює такі основні групи вторинних найменувань, зумовлених асоціаціями між поняттями дії й суб’єкта дії, дії й об’єкта дії, дії й результату дії, суб’єкта дії й результату дії:              1. «дія» → «суб’єкт дії»: Хотіли були в армію забрати, та медицина щось знайшла в ньому таке – одне слово, не підходив (ЛУ, 09. 12. 04, № 48); 2. «дія» → «об’єкт чи результат дії»: Досягнення найкращих проектів презентували на відкритій інформаційній сесії організації громадянського суспільства Хмельниччини (СВ, 11. 07. 08); 3. «функція закладу» → «заклад»: Про це вчора заявив голова правління цієї компанії Віктор Бондаренко (СВ, 27. 06. 07).

Найпродуктивніші в інформаційному стилі  моделі перенесення «дія» → «результат дії», «функція закладу» → «заклад» та зворотна «заклад» → «функція закладу», «дія» → «суб’єкт (частіше суб’єкти) дії».

У підрозділі 2.3. «Функціональне навантаження синекдохи в газетному тексті» проаналізовано особливий тип МП – квантитативний, або синекдоху.

В інформаційних текстах широко представлені конструкції з квантитативною метонімією – синекдохою. Вона як різновид Мтн має дві основні моделі перенесення «частина» → «ціле» і  «ціле» → «частина». Серед уживаних типових моделей цього різновиду МП  виділено кілька (їх подано за спадною частотою вживання): а) вживання назви окремої частини тіла для найменування людини в цілому; б) вживання назви предмета одягу, взуття на позначення людини в цьому одязі, взутті; в) вживання назви хвороби, на яку хворіє людина, для позначення хворої людини в цілому; г) вживання назви предмета як певного символу суспільного становища (булава, крісло);                  r) «еліптичне число» як узагальнене називання осіб жіночої та чоловічої статі однією лексемою та вживання прізвища родини як узагальненої назви за спорідненістю для позначення членів цієї родини як означеної сукупності.

Функцію експресивного мовного засобу виконують синекдохи з лексемою голос (голос громади, голос Донеччини, голосом серця…).

У підрозділі 2.4. «Метонімічні перенесення та інформаційні жанри» проаналізовано особливості метонімізації тексту в різних жанрах інформаційного стилю.

Продуктивність різних типів Мтн  залежить від жанру чи тематики газетної статті. Для мови газет характерні  такі МП: «повноваження» → «люди, наділені цими повноваженнями»; «сфера людської діяльності» → «люди, задіяні в цій сфері» тощо. Це найпродуктивніші типи, оскільки вони виконують завдання об’єктивно-знеособленого опису тоді, коли автор не бажає називати конкретні імена.

Дослідження функціонального навантаження Мтн та синекдохи дає підставу зробити висновок, що сучасна газетна мова еволюціонує до актуалізації метафоричної та метонімічної образності.

Розділ третій – «Текстотвірна функція метонімії у мові газет» складається з трьох підрозділів, у яких подано МП на рівні різних текстових структур.

У підрозділі 3.1. «Метонімія в структурі газетного заголовка» проаналізовано  типи МП у заголовкових комплексах.

        Газетним заголовкам, як свідчить емпіричний матеріал, властиве структурне й семантичне урізноманітнення, зумовлене необхідністю вираження емоційно-оцінної та образної експресії. Щоб надати  заголовкам, як і в цілому газетному текстові, виразності, полемічної  гостроти, застосовують ряд засобів, зокрема метонімічну вторинну номінацію.

Із проаналізованих 1 500 заголовкових комплексів виділено 885 (59 %) локальних метонімів, 315 (21 %) темпоральних, 65 (11 %) метонімічних перенесень з атрибутивними відношеннями, 135 (9 %) – з причиново-наслідковими відношеннями.

Істотно переважають МП локального типу, що зумовлено, на нашу думку, специфікою структури й завдань газетного заголовка, потребою  узагальнень часо-просторового характеру. Одним із найпоширеніших типів локальної моделі є перенесення «місце» → «люди», яке є частковим виявом локальної Мтн  «місце» → «об’єкт», тоді як МП на основі  темпоральних відношень  між поняттями суміжних об’єктів належить до маловживаних  у газетних заголовках. Досить висока у газетних заголовках частотність вживання атрибутивної Мтн. Причиною закріплення метонімічних значень атрибутивних зв’язків є необхідність номінації класу предметів чи явищ за прикметною ознакою.

Вважаємо, що інтерпретації каузального типу заголовка потребують використання  ширшого  контексту, оскільки на цьому рівні (рівні підтексту й асоціативних зв’язків) образність виходить за межі проблематики, якою займається лінгвістика тексту.

У підрозділі 3.2. «Власні та загальні назви як складники метонімічних перенесень» розглянуто функції  власних назв у структурі Мтн.

 Експресивність заголовкових Мтн, у структурі яких конструктивну роль виконують топонімічні й антропонімічні  номінації, залежить як від частоти вживання типових МП, від їх деавтоматизації, так і від фонових знань читачів, які мають перебувати з автором публікації в одному національно-культурному  просторі.

Метонімії з активізованими власними назвами – топонімами й антропонімами – побудовані на  просторових, темпоральних, каузальних, атрибутивних  відношеннях. Про це свідчать найтиповіші метонімічні моделі, зафіксовані в досліджуваних газетних текстах.

Найпродуктивнішим серед досліджуваних є каузальний тип, що містить підтип, який регулює відношення між суб’єктом і результатом його дії. Типовими можна вважати такі моделі: «ім’я автора» → «його творчість»:        А Шевченко клекоче та вивергається вічно й постійно магмою гніву й ненависті до гнобителів України та її поневоленого народу (ЛУ, 18. 02. 99, №7); «ім’я автора» → «його твір»: Грали Чехова в постановці М. Кравченка (ГУ, 02. 07. 08, № 122); «діяч»  →  «майстерність, що ним  досягнута»: Зізнаюсь Вам: дуже набридло, що в кожнім інтерв’ю мене обов’язково порівнюють з Пеле і бажають, майже, завжди одного – досягти рівня Пеле! (НМ, 10. 06. 99); «ім’я засновника»  →  «виробництво»: Після березневого показу «прет-а-порте» німець може перейти на службу до Версаче  (КіЖ,    16. 03. 99).

 У межах темпорального типу МП виділяються моделі «суб’єкт» → «час» і «суб’єкт» → «подія», що відбивають зв’язки між суб’єктом та часом, які реалізуються у підтипах: «ім’я людини»  → «період її життя й певної діяльності»: Нині він – характерний символ доби Єльцина, представник нової генерації підприємців-капіталістів і тих, хто робить сьогодні російську політику (УЄС, 15-28, 1999);  «ім’я глави держави, політичного діяча»  → «політичні події, що пов’язані з цим ім’ям»: Тимошенківські газові рішення (ГУ, 31. 02. 09, № 041).

Атрибутивний тип МП антропонімів представлений підтипом, що відображає відношення між ознакою і суб’єктом, якому властива ця ознака. Типовою моделлю цього підтипу є семантичне МП: «ім’я автора» → «особливість творчості», що є різновидом перенесення «суб’єкт»  → «ознака»: Мальовничість України вразила скульптора з Канади Лео Мола, який зазначив, що побачене – Тарас Шевченко, Леся Українка, Соломія Крушельницька – було надзвичайним (КіЖ, 18. 10. 05, № 147]; І хто знає, можливо, «Троянди...» згодом і справді «відкриють» Україні її «нових» Тичин, Сосюр, Хвильових і Рильських?.. (ДУ, 19-25. 04. 08, № 15).

Для адекватного сприймання метонімічного висловлення читач має бути обізнаний з іменами відомих політиків, видатних культурних діячів, історичних осіб, назвами персонажів відомих літературних творів тощо. Ці власні імена не лише формують вторинні номінації, а є символами певної історичної доби, створюють загальнонаціональний культурний фон газетного повідомлення.

Використовувані в газетному тексті моделі Мтн, побудовані на вторинних номінаціях-топонімах, охоплюють  назви частин світу, регіону, що вживаються  замість назв держав, розташованих у цьому регіоні, а також замість назв жителів регіону, держави: Радники Ющенка та Балоги не приховують, що стратегію президентської кампанії 2010 року будуватимуть на повторі сценарію 2004 року – геополітичного вибору України між Сходом та Заходом (ГУ, 06. 09. 08, № 169); Вчора Польща відзначила 90-ту річницю відновлення незалежності (УМ, 12. 11. 08).

Для заголовків характерні назви міст, територій, що асоціюються з назвами певних подій, відомих фактів тощо.

Текстотвірну функцію в газетних повідомленнях виконують вторинні номінації – назви державних закладів, наукових установ, найменування культурно-спортивних подій, заходів, що заступають номінації людей, працівників установ, закладів, учасників відповідних заходів. Мтн вживання лексем, у семантичній структурі яких виокремлюються лексико-семантичні варіанти «приміщення», «установа», «навчальний або виробничий заклад», а також «люди, які працюють, навчаються в цих приміщеннях», характерне загалом для лексико-семантичної структури української мови, що відбито в загальномовних тлумачних словниках. У газетних текстах, за нашими спостереженнями,  актуалізується саме такий тип МП.

Текстотвірна функція власних назв полягає у їх кількаступеневому МП, що спричиняє компресивну будову тексту, а також виявляє можливості узагальненого передавання інформації за принципом перенесення значення суміжних понять. В інтерпретації тексту з МП важливу роль відіграє лексико-синтаксична сполучуваність метонімів, що мотивує тип семантичних відношень, які лежать в основі перенесення.

У підрозділі 3.3. «Метонімічні перенесення в структурі перифрастичних одиниць» розглянуто  перифразу як факт вторинної номінації, здійснено типологічний аналіз Мтн за характером логічно-семантичних відношень.

На закономірностях МП побудовано перифрастичні одиниці як конструктивні ознаки газетного тексту. Інформаційному  газетному стилю властиві перифрази двох функціональних типів: перифрази-штампи зі стертою образною семантикою і перифрази-експресиви, які не тільки виконують текстотвірну роль, зокрема сприяють уникненню повторів у газетному тексті, а й додають повідомленню емоційно-експресивного забарвлення. Це, як правило, оказіональні перифрази, що з’явилися лише в певному тексті й зрозумілі читачам у конкретний історичний момент, коли асоціативні зв’язки між відомими подіями, явищами, поняттями досить актуальні та мають виразно соціальний характер: Учора в Брюсселі відбулася інвестиційна конференція з питань модернізації української газотранспортної системи. Позитивний сигнал конференції полягає в тому, що Європа визнала належність ГТС Україні і засвідчила намір узяти «трубу» під свою опіку (УМ, 24. 03. 09, № 053); Ключова тема перемовин – газ. Напередодні Юлія Тимошенко заявляла, що говоритиме про скорочення поставок газу, бо ж Україна у зв’язку з кризою вже не потребує стільки «блакитного палива», як раніше, а понижувати обсяги слід за згодою Москви (УМ,  30. 04. 09, № 079).                

Зафіксовані в досліджуваних газетних текстах перифрази  характеризуються різною стилістичною маркованістю: вони належать або до піднесено-урочистого висловлювання, або надають текстові знижено-зневажливого звучання.

Відзначено характерну особливість як узвичаєних, так і новостворених перифраз: їхнє основне значення може поширюватися, варіюватися, сприйматися у вужчому й ширшому контексті: Дещо окремо на першій вітчизняній кнопці тримається дитячий пісенний конкурс «Крок до зірок» співаючого ректора Поплавського. У Творчому об’єднанні програм для дітей та юнацтва «Першого» заздрять грошовитості проекту, оскільки опікується ним благодійний фонд «Обдаровані діти України (УМ, 30. 01. 09, № 017).

Словник газетних перифрастичних одиниць зазнає відчутного екстралінгвального впливу, тобто залежить від актуальних суспільних, політичних подій, настроїв соціальних груп та впливу на них засобів масової інформації. 

Аналіз особливостей реалізації МП як різновиду вторинної номінації на рівні текстових структур інформаційного стилю дає підстави  зробити висновок, що кожна з виокремлених форм образних вторинних номінацій має структурно-семантичні та функціонально-комунікативні параметри. Для інформаційного стилю такими основними формами вторинних номінацій є перифрази, окремі заголовкові назви чи цілі комплекси. Диференціація форм образних вторинних номінацій у цьому разі здійснюється на основі протиставлень ситуативне / стереотипне, довільна сполука / стандартизована сполука тощо.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Метонімія – один із продуктивних способів вторинної номінації, мовний механізм, сутність якого полягає в регулярному чи оказіональному перенесенні назви з об’єкта одного класу об’єктів на інший об’єкт чи клас, який асоціюється з першим за суміжністю, належністю до тієї самої мовної ситуації. Мтн  формується на основі суміжності явищ, предметів тощо й реалізується в локальній, темпоральній, каузальній, атрибутивній та квантитативній моделях.

Синекдоха як один з видів метонімічного перенесення за внутрішньою суміжністю мотивує семантичний зсув у структурі слова. Типовими моделями цього різновиду МП у газетних текстах є: а) вживання назви окремої частини тіла для найменування людини в цілому; б) вживання назви предмета одягу, взуття на позначення людини в цьому одязі, взутті; в) вживання назви хвороби, на яку хворіє людина, для позначення хворої людини в цілому; г) вживання назви предмета як певного символу суспільного становища (булава, крісло);      ґ) «еліптичне число» як узагальнене називання осіб жіночої та чоловічої статі однією лексемою; уживання прізвища родини як узагальненої назви за спорідненістю для позначення членів цієї родини як означеної сукупності.

Функцію експресивного мовного засобу виконують синекдохи з лексемами очі, голос, плече тощо.

 Мові ЗМІ притаманні оцінність, комунікативна спрямованість, безпосереднє вираження авторського «я». Характерні ознаки інформаційного стилю: а) економія мовних засобів, лаконічність викладу в поєднанні з інформаційною насиченістю; б) добір мовних засобів за принципом їх доступності, зрозумілості широкому колу читачів; в) наявність суспільно-політичної лексики, переосмислення лексики інших стилів; г) використання типових для аналізованого стилю мовних стереотипів, кліше; ґ) жанрова різноманітність і пов’язана з цим різноплановість стильового використання мовних засобів: багатозначність слів, мовних зворотів, зокрема метафори, метонімії, синекдохи.

 Вивчення типів і моделей  МП у мовній практиці газет (1999-2009рр.) засвідчило  високу  продуктивність локальної Мтн. Одним із найпоширеніших типів локальної Мтн є модель «місце → люди», яка є частковим виявом локальної Мтн «місце → об’єкт». МП «місце → люди» ґрунтується на  просторових відношеннях між живими та неживими об’єктами і має кілька різновидів. Частотність вживання локальних метонімів в інформаційному стилі  зумовлена як загальномовними принципами виникнення асоціацій, так і характером газетної інформації, що стосується передусім назв країн, міст, закладів тощо.

 Важливу роль в інформаційних текстах виконує газетний заголовок. Використання в структурі  газетного заголовка МП дає змогу привернути увагу читача і, таким чином, виконати основні функції – інформативну й заохочувальну. Варто відзначити істотну перевагу МП локального типу, що зумовлено специфікою структури й завдань газетного заголовка, необхідністю узагальнень часо-просторового характеру.

 У газетних текстах досліджуваного періоду стилетвірну функцію виконують власні та загальні назви як компоненти МП. Здебільшого вторинні номінації в структурі топонімічних назв  виникають у результаті МП за моделлю «топонімічна назва» → «продукція, що виробляється у цьому місті»; так само  географічні назви виступають основою вторинних номінацій для назв видавництв, вокальних колективів, назв футбольних команд тощо. За типом МП такі моделі віднесено до локального типу МП.

Каузальна, темпоральна та атрибутивна Мтн в інформаційних газетних текстах є основною для МП антропонімів. У досліджуваних газетних текстах найпродуктивніший серед МП антропонімів каузальний тип, що має підтип, який регулює відношення між суб’єктом і результатом його дії. МП топонімів ґрунтуються на локальній, темпоральній, атрибутивній та партитивній (синекдоха) метонімії. Серед  локальних метонімів виокремлено  підтип,  в основі якого фіксуємо відношення між місцем об’єкта та об’єктом. Зафіксовано типові метонімічні моделі: «найменування частин світу, регіону» → «держави, що там розташовані»; «найменування частин світу, регіону» → «жителі, які мешкають у цьому регіоні»; «назва країни, населеного пункту» → «жителі цієї країни, населеного пункту»; «назва географічного об’єкта» → «подія, що відбудеться у цьому місці»; «назва міста» → «заклад, що розташований у цьому місті»; «місце розташування закладу» → «заклад»; «місце розташування закладу» → «співробітники цього закладу»; «будівля, у якій розташовано заклад» → «заклад»; «будівля, де розташовано заклад» → «співробітники цього закладу».

 У досліджуваних джерелах активно функціонують перифрастичні одиниці, в основі яких лежать різні типи МП. Темпоральне перенесення об’єднує дві відносно симетричні  групи перифраз «час» → «об’єкт» і «об’єкт» → «час», однак більш поширеним є атрибутивне перенесення, що ґрунтується на принципі перенесення назви за моделлю: «ознака» → «об’єкт» і «об’єкт» → «ознака».

Виконуючи текстотвірну функцію в газетній мові, перифраза забезпечує зв’язність тексту, використовується з метою уникнення повторів, сприяє  урізноманітненню експресивних синонімічних засобів. У структурі перифрастичних одиниць  поширеніші атрибутивні перенесення, що базуються на принципі перенесення назви за моделлю: «ознака» → «об’єкт» і «об’єкт» → «ознака». Спостерігаємо  також випадки темпорального перенесення, що має дві відносно симетричні групи «час» → «об’єкт» і «об’єкт» → «час».

Отже, метонімія як різновид вторинної номінації належить до конструктивного засобу  мови газети, забезпечуючи реалізацію основного комунікативно-стильового принципу публіцистики – чергування стандарту та експресії.